У сучасних умовах, які склалися в економічному середовищу України, підприємствам, що здійснюють свою діяльність, вкрай необхідно підтримувати яко мого вище рівень конкурентоспроможності. І важливу роль в цьому відіграє економічний аналіз, як теоретична та пракладна наука.

Термін "аналіз" (від грец. analysis ? розкладання) в загальному розумінні означає процеси уявного чи фактичного розкладання цілого на частини для пізнання його внутрішньої природи. Протилежною процедурою, яка допомагає формувати судження, є синтез (від грец. synthesis ? поєднання).

Аналіз ? найширше поняття, яке лежить в основі будь-якого пізнання явищ природи і суспільства, а способи аналізу ? основа дослідження змісту, сутності, будови, зміни й розвитку економічних, політичних, соціальних, природних та інших явищ і процесів. Він є частиною будь-якого науково-практичного пошуку у поясненні та розв'язанні наявних невідповідностей і проблем [16].

У процесі проведення економічного аналізу підприємства відбувається розкладання його економічних показників на складові, за якими можна визначити причинно, що лежать в основі теперішньої ситуації. Елементи, що використовуються для економічного аналізу розрізняють за їх економічною природою та характером походження.

Кінцевим результатом проведення економічного аналізу є напрацювання показників, які відповідають певним критеріям, для прийняття на їх основі відповідних управлінських рішень. З цієї точки зору економічний аналіз слід розглядати як практичну галузь знань, яка забезпечує управління об'єктивноїю інформацією. Виходячі з цього предметом економічного аналізу є господарську діяльність підприємства чи організації, яка характеризується сукупністю економічних відносин у зв`язку з використанням та перерасподілом матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Предмет аналізу слід зазначити, як господарську практику яка обумовлює виробничо-фінансову діяльність підприємства, економику підприємства або сукупність господарських операцій та управлінських рішень.

Висвітлюючи предмет економічного аналізу необхідно зупинитися на його об'єктах. Стосовно економічного аналізу поняття предмету та об'єкта не є однаковими. Оскільки предмет аналізу є надання розгорнутої інформації про стан об'єкта дослідження. Об'єктами економічного аналізу є:

? виробнича, фінансова, інвестиційна та інші види діяльності;

? ресурси для вищевказаних видів діяльності;

? структури: виробничі, управлінські, логістична і т.д.;

? ефективність виробництва, використання наявних ресурсів, праці, менеджменту, ділового партнерства та в цілому діяльності тощо;

? форми господарювання і власності тощо.

Під методом економічного аналізу розуміється спосіб підходу до вивчення господарських процесів в їх становленні і розвитку, який опирається на загальнонаукові, діалектико-логічні і формально-логічні закони, методи, принципи.

Характерними особливостями методу економічного аналізу є:

? використання системи первинних даних, які всебічно характеризують господарську діяльність підприємства (нормативних, облікових, звітно-статистичних, позаоблікових);

? вибір такої системи аналітичних показників, які найкращою мірою характеризують стан і розвиток підприємства;

? дослідження відхилень фактичних значень аналітичних показників від нормативів, планового завдання, рівня попереднього періоду та виявлення і вимірювання цих відхилень на основі факторного аналізу;

? виявлення і вимірювання резервів виробництва та розробка заходів щодо їх ефективного використання;

? розробка оптимальних планових рішень.

Найчастіше використовуються такі спеціальні прийоми економічного аналізу:

? порівняння ? найбільш ранній і найбільш розповсюджений прийом аналізу. З цього прийому по суті і починається економічний аналіз. Теорія і практика економічного аналізу виробили ряд методів порівняння економічних показників з метою визначення відхилень і встановлення причин, які зумовили ці відхилення. З цією метою фактичні дані порівняються з плановим завданням, нормативами, даними попередніх періодів, середньогалузевими показниками, внутрішніми і зовнішніми стандартами, показниками передових підприємств. Якщо всі показники, з якими порівнюються фактичні дані, вважати базовими, то в результаті порівняння отримують абсолютне відхилення як різницю між значеннями фактичного рівня і базою, і відносне відхилення як частку від ділення абсолютного відхилення на рівень базового значення і множення отриманого результату на 100. Слід пам'ятати, що для об'єктивного порівняння показників необхідно фактичні і базові дані привести до єдиних цін та умов формування.

? балансовий прийом ? використовується для відображення двох груп взаємозв'язаних і урівноважених економічних показників. Він використовується для аналізу використання робочого часу, аналізу сировинних і матеріальних ресурсів. Балансовий метод може бути використаний для оцінки забезпеченості підприємства основними фондами і особливо їх активної частини ? устаткуванням, машинами, приладами.

? сальдовий метод ? як різновид балансового методу використовується в тих випадках, коли відомий вплив на досліджуваний показник всіх факторів, крім одного, а прямий розрахунок його впливу утруднений. В такому випадку вплив зазначеного фактора визначається як різниця (сальдо) між загальним відхиленням і сукупним впливом розрахованих факторів. Варто зазначити, що користуватися цим методом слід дуже обережно, оскільки помилка в розрахунках впливу будь-якого фактора на рівень результативного показника автоматично призведе до помилкових розрахунків на останній стадії факторного аналізу.

? групування ? використовуються майже у всіх економічних дослідженнях. Необхідність проведення групування обумовлено тим, що економічні явища і процеси характеризуються великою кількістю первинних даних, які відображують ці явища і процеси. Групування дозволяють вивчати ті чи інші економічні явища в їх взаємозв'язку і взаємозалежності, виявити вплив найбільш суттєвих факторів на рівень результативного показника, розкрити закономірності і тенденції, які притаманні досліджуваним явищам і процесам. Групування передбачають певну класифікацію явищ і процесів, а також причин і факторів, що їх обумовлюють. Групування широко використовуються для підготовки первинного матеріалу для аналітичної обробки. Залежно від поставленої мети розрізняють типологічні, структурні і факторні групування.

Типологічне групування дозволяє виділити найхарактерніші групи, типи явищ, з яких складається неоднорідна статистична сукупність, визначити істотні відмінності між ними, а також ознаки, які є спільними для усіх груп (наприклад, кадровий склад персоналу підприємства, національний склад працівників).

Структурні групування дозволяють вивчити склад однорідної сукупності, а також проаналізувати структурні зрушення (наприклад, віковий склад працівників, групування робітників за виконанням норм виробітку).

Факторні групування відображають причинно-наслідкові взаємозв'язки між результативним показником і фактором (факторами), що визначають його рівень (наприклад, залежність середньогодинної заробітної плати від стажу роботи робітників, залежність продуктивності праці робітників від рівня механізації і автоматизації виробництва). Структурні групування поділяються на дискретні та інтервальні. У дискретних групуваннях величина ознаки (досліджуваний показник) подається окремим числом, а в інтервальних групуваннях ? у вигляді інтервалів.

? абсолютні і відносні величини ? займають значне місце в економічному аналізі для оцінки результатів і динаміки господарських процесів і явищ. Абсолютні величини відображають кількісні сторони економічних явищ і процесів. Це іменовані числа, вони завжди мають одиниці виміру. Розрізняють такі одиниці виміру абсолютних величин:

???натуральні ? тони, метри, літри та інші фізичні одиниці виміру;

? трудові ? людино-години, людино-дні;

? вартісні - коп., грн, тис. грн, і т.д.;

? комплексні - т/км.

До складу натуральних включають також умовно-натуральні вимірники, які використовуються у разі потреби звести воєдино декілька різновидів однієї споживчої вартості, наприклад, умовне паливо, консерви у тисячах умовних банок (туб) тощо. Однак абсолютні величини не дозволяють повною мірою проаналізувати досліджувані соціально-економічні явища і процеси, виявити і оцінити взаємозв'язки і закономірності зміни показників. Тому в доповненні до абсолютних величин в економічних дослідженнях важливе місце посідають відносні величини.

Відносні величини - це показники, які відображають кількісні співвідношення між явищами і процесами. Відносну величину отримують як частку від ділення двох абсолютно різнойменних або однойменних величин, взятих за різний період або з різних територій.

В економічних дослідженнях використовуються такі види відносних величин:

- відносні величини планового завдання, виконання плану, співвідношення фактичних даних за звітний і попередній періоди.

? відносні величини просторового порівняння ? одержують в результаті порівняння однойменних показників, що відносяться до різних об'єктів, взятих за один і той же період (наприклад, порівняння продуктивності праці двох підприємств або двох країн).

? відносні величини динаміки ? найбільш поширені відносні величини, які одержують шляхом порівняння абсолютних або середніх величин, взятих за різні періоди. Розрізняють базисні і ланцюгові відносні величини. Перші отримують шляхом порівняння рівня показника за будь-який період з рівнем показника за базисний період; другі ? шляхом порівняння рівня показника за певний період з рівнем цього ж показника за попередній період. Детальніше зазначені відносні показники будуть розглядатися як окремий прийом аналізу;

? відносні величини структури ? це відношення частин до цілого, або частка (питома вага) частин в обсязі явища Наприклад, структура основних фондів, яка характеризує частку вартості кожної групи основних фондів у їх загальній вартості;

? відносні величини координації ? це відношення однієї частини цілого до іншої частини Наприклад, співвідношення вартості машин і обладнання та транспортних засобів;

? відносні величини інтенсивності характеризують ступінь поширення чи розвитку явища у певному середовищі. Наприклад, коефіцієнт плинності робочої сили.

Економічний аналіз можливо розділити на управлінський аналіз тобто аналіз виробництва та реалізації продукції, аналіз забезпечення і ефективності використання виробничіх ресурсів підприємства, аналіз собівартості продукції та витрат на виробництво і т.д. та фінансовий аналіз.

На останньому зупинимося та викладемо більш детально. Фінансовий аналіз розуміє під собою аналіз фінансових результатів підприємства та аналіз його фінансового стану.

Фінансовий стан підприємства характеризується сукупністю параметрів, які виражають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Він ілюструє виробничо-господарську та фінансову діяльності підприємства. У ринковій економіці аналіз фінансового стану, використовуючи здебільшого бухгалтерський баланс, виходить за рамки відомостей, які містяться в балансі та інших формах обов'язкової звітності. Аналіз фінансового стану торкається не тільки грошових потоків, а і стану технічної бази підприємства і перспектив її вдосконалення, забезпеченості необхідними матеріалами, а також компетентності, ініціативності господарських керівників, кваліфікації робітників і в ряд інших аспектів нвестиційної, постачальницької і збутової діяльності, які впливають на доходність і фінансову сталість підприємства.

Залежно від інформаційного забезпечення і зацікавленості різних груп користувачів у вивченні окремих питань аналізу фінансового стану останній поділяється на зовнішній і внутрішньогосподарський.

Зовнішній аналіз фінансового стану спирається переважно на бухгалтерську звітність, яка складають за єдиними формами незалежно від типу власності і підприємства подають в органи державної податкової інспекції; банківські установи, які уклали договір на обслуговування цього підприємства; власникам підприємства, заснованих на акціонерній та іншій колективній власності; біржам та іншим організаціям, у які підприємство входить на добровільній основі, якщо подання такої звітності передбачено установчими документами та договорами.

В свою чергу аналіз фінансовго стану підприємства включає в себе такі види аналізу:

- загальна оцінка балансу підприємства;

- загальна платоспроможність та ліквідність;

- аналіз делової активності підприємства;

- аналіз прибутковості капіталу;

- діагностика ймовірності банкрутства підприємства;

- аналіз фінансової стійкості підприємства.

Фінансова стійкість є багатогранною та унікальною категорією, так як дає змогу зробити оцінку діяльності підприємства з точки зору стабільного і конкурентоздатного положення на ринку.

Як вже було зазначено, на сьогодні не існує одного підходу до визначення самої категорії "фінансова стійкість підприємства". Досить багато економістів розглядають фінансову стійкість лише з позиції оптимального співвідношення власного та позикового капіталів і пропонують розраховувати лише показники, які характеризують структуру джерел коштів та фінансову незалежність підприємства від зовнішніх кредиторів. Проте, на нашу думку, дане трактування є неповним і повинно доповнюватися розрахунком та аналізом показників, які визначають ефективність вкладення залучених коштів, як в короткостроковому періоді, так і в довгостроковій перспективі [1].

Дослідивши дану категорію, ми зробили висновок, що фінансова стійкість гарантує підприємству постійну платоспроможність та інвестиційну привабливість, здатність стабільно розвиватися, зберігаючи свою фінансову безпеку в мінливих умовах внутрішнього і зовнішнього середовища з метою досягнення максимальної економічної вигоди власників та посилення конкурентних переваг підприємства з урахуванням інтересів суспільства і держави.

В останніх наукових публікаціях вітчизняні та зарубіжні вчені переважно звертають увагу на вдосконалення методики аналізу й оцінки фінансової стійкості підприємства, на стратегічне управління фінансовою стійкістю. Так, В. З. Бугай пропонує здійснювати оцінку фінансової стійкості підприємства на основі підходу, який включає уточнену методику розрахунку власного оборотного капіталу підприємства та передбачає визначення граничного рівня фінансової стійкості [2, с. 39]. С.С. Гринкевич обґрунтовує сутність управління фінансовою стійкістю підприємства як системи принципів розроблення і реалізації стратегічних рішень [4]. І.О. Мазуркевич особливу увагу приділяє практичному дослідженню процесу оцінювання фінансової стійкості з урахуванням факторів внутрішнього та зовнішнього впливу [9].

Дослідження механізму забезпечення фінансової стійкості підприємства передбачає визначення двох складових частин даного питання: фінансовий механізм і фінансова стійкість підприємства. Перш ніж дослідити основні елементи механізму забезпечення фінансової стійкості підприємства, потрібно визначити зміст поняття "фінансовий механізм". Дана економічна категорія є універсальною, використовується для описання явищ в економічній, політичній, соціальній і інших сферах життєдіяльності. У перекладі з грецької слово "механізм" означає знаряддя, машина.

С.М. Гончаров та Н.Б. Кушнір визначають механізм як пристрій, прилад, що здійснює ряд механічних операцій, а також як сукупність процесів, прийомів, методів, підходів здійснення певних дій задля досягнення мети [3, с. 185]. Термін "фінансовий механізм" можна вважати похідним від терміна "господарський механізм". Він поширився в період становлення ринкових відносин в Україні, коли фінанси стали відігравати ключову роль у функціонуванні й розвитку економічної системи. В економічній літературі поняття "фінансовий механізм" використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та його складових не існує.

Серед розмаїття визначень і підходів учених і практиків до поняття "фінансовий механізм" найбільшої уваги заслуговують два підходи до розуміння суті фінансового механізму.

Перший підхід полягає в тому, що фінансовий механізм розуміють як функціонування безпосередньо фінансів. На підставі даного підходу фінансовий механізм трактують як організаційне відображення фінансових відносин.

Другий підхід до розгляду поняття "фінансовий механізм" полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на стан і розвиток суб'єкта господарювання.

Розглянувши підходи до трактування категорії "фінансовий механізм", зупинимось на визначенні поняття "фінансова стійкість підприємства". В економічній літературі відсутня єдина думка щодо визначення поняття "фінансова стійкість". Одні вчені характеризують фінансову стійкість як довготривалу платоспроможність. Інші - як раціональну структуру та склад оборотних активів, їх використання.

Треті вважають, що вона відображає стабільність діяльності підприємства в довгостроковій перспективі та визначається співвідношенням власних і позикових ресурсів і їх ефективним використанням.

До спроб дати загальне визначення фінансової стійкості можна віднести, зокрема думки деяких авторів (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Тлумачення поняття "фінансова стійкість" деякими вченими

Серед різноманіття визначень фінансової стійкості, запропонованих ученими, можна виділити як розбіжності у тлумаченні сутності даного поняття, так і спільні риси. Деякі автори, зокрема В.В. Бочаров, Л.А. Лахтіонова, Г.М. Лиференко, Г.Г. Старостенко та Н.В. Мірко, розуміють фінансову стійкість як певний стан фінансових ресурсів підприємства, їх розподілу та використання, що забезпечує його ефективний розвиток. При цьому Г.Г. Старостенко та Н.В. Мірко розрізняють внутрішню, загальну та фінансову стійкість. На їх думку, фінансова стійкість досягається при стабільному перевищенні доходів над витратами, вільному маневруванні грошовими коштами та стійкому економічному зростанні. М.С. Абрютіна та А.В. Грачов поняття "фінансова стійкість" ототожнюють з поняттям "платоспроможність підприємства". М.Я. Коробов вказує на те, що фінансова стійкість підприємства формується, з одного боку, під впливом рентабельності його діяльності, а з іншого боку - під впливом забезпечення підприємства необхідними фінансовими ресурсами.

Аналіз наукових праць дає змогу стверджувати, що переважна більшість учених вказує на те, що для збереження самостійності та незалежності на підприємстві має підтримуватися необхідний рівень власних коштів. Залучення в господарський обіг позикового капіталу дає змогу прискорювати процес оборотності коштів і процес розвитку матеріально-технічної бази темпами, які випереджають темпи нагромадження для цих цілей власних фінансових ресурсів.

1.2 Управління фінансовою стійкістю підприємства