Валютні рахунки у системі міжнародних розрахунків

Роль національних валют, міжнародних розрахункових одиниць і золота в міжнародних розрахунках. Сутність та особливість форвардних угод. Типова структура зовнішньоторгового контракту. Поняття валютного ринку та особливості функціонування в Україні.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид курс лекций
Язык украинский
Дата добавления 09.12.2013
Размер файла 103,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаївська філія

Європейський університет

Опорний конспект лекцій

з дисципліни

Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції

Бурдельна А.О.

для студентів спеціальностей:

7.050104 «фінанси»

7.050105 «банківська справа»

7.050106 «облік і аудит»

7.050107 «економіка підприємства»

7.050108 «маркетинг»

7.050206 «менеджмент ЗЕД»

ВСТУП

Валютні відносини як сукупність зв'язків, що існують між різ ними країнами та окремими суб'єктами міжнародного обміну, існують вже досить довгий час. їх виникнення обумовлено двома причинами. По-перше, це впровадження і використання грошей та грошових систем різних країн і регіонів. По-друге, це розвиток товарного виробництва і, як наслідок, суттєве розширення сфери обміну, що опосередковуються грошима різної державної прина лежності. Міжнародні валютно-кредитні відносини становлять сферу обміну в системі світового господарства. Вони являють собою за вершальну стадію в процесі руху, переміщення різноманітних всезростаючих ресурсів між суб'єктами світогосподарських зв'язків, що знаходить свій вираз в такій інтегральній категорії, як платіжний баланс держави.

Розбудова в Україні відкритої ринкової економіки, інтеграція її у світовий економічний простір зумовлюють прямий вихід пе реважної більшості суб'єктів господарювання на світовий ринок, активну участь їх у міжнародних розрахунках та систематичну діяльність на валютних ринках. Регулярні розрахунки з інозем ними партнерами, купівля необхідної для цього іноземної валюти чи продаж одержаної від зовнішньоекономічних операцій валюти стали повсякденною практикою для багатьох підприємств та ор ганізацій у сучасній Україні. В недалекому майбутньому ця дія льність стане ще активнішою та актуальнішою, особливо в міру розвитку та лібералізації валютного ринку і розширення можли востей використання його механізму для хеджування та арбітражу.

У зв'язку з викладеним особливого значення набуває вивчен ня дисципліни «Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції» при підготовці економістів для підприємств усіх галузей народного господарства, комерційних банків, небанківських фінансово-кре дитних установ. Вони повинні розуміти сутність складних валю тних відносин і вміти здійснювати конкретні операції у сфері міжнародних розрахунків та на валютних ринках.

ПРОГРАМА КУРСУ

Програма “ Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції” розроблена згідно навчальних планів з врахуванням практичної орієнтації підготовки фахівців з економічного профілю. Міжнародні валютно-кредитні відносини становлять сферу обміну в системі світового господарства. Вони являють собою завершальну стадію в процесі руху, переміщення різноманітних всезростаючих ресурсів між суб'єктами світогосподарських зв'язків, що знаходить свій вираз в такій інтегральній категорії, як платіжний баланс держави.

Дисципліна “ Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції ” у навчальному процесі при підготовці студентів з фінансів займає провідне місце. Валютні відносини як сукупність зв'язків, що існують між різними країнами та окремими суб'єктами міжнародного обміну, існують вже досить довгий час. їх виникнення обумовлено двома причинами. По-перше, це впровадження і використання грошей та грошових систем різних країн і регіонів. По-друге, це розвиток товарного виробництва і, як наслідок, суттєве розширення сфери обміну, що опосередковуються грошима різної державної приналежності.

Тема 1. Основи організації міжнародних розрахунків

Сутність міжнародних розрахунків. Роль національних валют, міжнародних розрахункових одиниць і золота в міжнародних розрахунках.

Зв'язок міжнародних розрахунків з валютними операціями в банківській діяльності.

Платіжні та розрахункові баланси. Операції, пов'язані з рухом капіталу. Поточні валютні операції торгового характеру. Поточні валютні операції неторгового характеру.

Тема 2. Валютні рахунки у системі міжнародних розрахунків

Встановлення кореспондентських відносин між банками. Порядок відкриття та механізм функціонування рахунків типу “Ностро” та “Лоро” комерційних банків.

Порядок відкриття підприємствами рахунків в іноземній валюті.

Порядок відкриття та ведення валютних рахунків фізичних осіб.

Тема 3. Документи у зовнішньоторгових операціях

Типова структура зовнішньоторгового контракту. Валютно-фінансові і платіжні умови зовнішньоекономічних угод. Валюта ціни і валюта платежу.

Базові умови поставки Інкотермс. Обов'язки покупця та продавця при різних умовах поставки. Товаророзпорядча документація.

Тема 4. Розрахунки у системі міжнародної торгівлі

Особливості використання основних форм розрахунків та способи платежу в міжнародній сфері.

Авансові розрахунки. Розрахунки між сторонами за відкритим рахунком. Використання банківських переказів. Чекова форма розрахунків.

Використання векселів в міжнародних розрахунках.

Тема 5. Інкасова операція, як форма розрахунків

Поняття інкасо. Види інкасо.

Уніфіковані правила по інкасо. Особливості інкасової операції. Учасники інкасо. Етапи розрахунків по інкасо. Переваги та недоліки використання інкасо для експортерів та імпортерів.

Тема 6. Документарний акредитив та механізм його функціонування Визначення документарного акредитиву. Види акредитивів. Уніфіковані правила документарних акредитивів. Сторони угоди за акредитивом. Схема реалізації документарного акредитиву. Документообіг за акредитивом.

Переваги та недоліки використання акредитивів для експортерів та імпортерів.

Тема 7. Банківська гарантія у системі міжнародних розрахунків

Поняття банківської гарантії. Види банківських гарантій. Процедура виконання банківської гарантії .

Принципи та правові основи використання гарантій.

Тема 8. Банківське фінансування зовнішньоторгових угод

Необхідність та сутність кредитування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Форми та види міжнародних кредитів. Механізм здійснення міжнародних кредитних операцій. Експортний факторинг. Форфейтинг: необхідність, сутність та механізм здійснення. Лізинг: сутність, технологія проведення. Зустрічна торгівля в міжнародних розрахунках.

Тема 9. Валютний ринок та валютні операції

Поняття валютного ринку та особливості функціонування в Україні.

Сутність валютних операцій та види валютних угод.

Валютний курс. Фактори впливу на валютний курс.

Євроринок: історія виникнення та механізм функціонування.

Тема 10. Валютні угоди з негайною поставкою

Сутність касових угод. Види угод з негайною поставкою. Операції ТОД та операції ТОМ. Особливості проведення касових угод.

Тема 11. Строкові валютні операції

Строкові валютні операцій. Форвардні угоди. Особливості форвардних угод. Сутність форвардних угод .

Курс аутрайт. Методика розрахунку курсу аутрайт. Продовження та

закриття форвардного валютного контракту.

Валютні опціони. Поняття і види валютних опціонів.

Валютні ф'ючерси. Особливості укладання ф'ючерсних контрактів.

Валютні свопи. Поняття та класифікація угод своп. Валютний арбітраж

Тема 12.Управління валютними ризиками

Поняття і види валютних ризиків.

Необхідність проведення валютних операцій для хеджування валютних ризиків. Управління валютною позицією банку.

Тема 1. Основи організації міжнародних розрахунків

Питання на самостійне вивчення:

1. Платіжні та розрахункові баланси. Операції, пов'язані з рухом капіталу[2, с.4-7; 4, с.205-206].

2. Поточні валютні операції торгового характеру і поточні валютні операції неторгового характеру[1, с.396-398].

Список літератури для підготовки:

1. Л.В.Руденко Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. -Київ: ЦУЛ, 2003.-с.396-398.

2. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посібник /За заг. ред. М.І. Савлука.-К.: КНЕУ, 2002.-с.4-7.

3. Б.С. Івасів Міжнародні розрахунки: Підручник.-Тернопіль: Карт-бланш, 2004.-с.22-26.

4. Денисенко М.П. Грошово-кредитна діяльність банків: Навч. посібник.-К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2004.-с.205-206.

1.1 Сутність міжнародних розрахунків

Природа міжнародних розрахунків пов'язана з розвитком та інтернаціоналізацією товарного виробниитва і обміну, В них виражається відносно відокремлена форма руху вартості у міжнародному обороті через незбігання часу виробництва, реалізації і оплати товарів, а також тереторіальної роз'єд наності ринків збуту.

Міжнародні розрахунки охоплюють торгівлю товарами і послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталів між країнами, у тому числі відносини. пов"язані з інвестиціями і наданням економічної допомоги країнам. Переважна частина всіх міжнародних розрахунків здійс нюється в процесі опосередкування міжнародних торгівельних відносин.

Міжнародні розрахунки -- регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Міжнародні розрахунки - грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов'язані з рухом товаро-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля, оскільки у ній виявляється відносно відокремлена форма вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, реалізації та оплати товарів, а також завдяки розрізненості ринків збуту.

Міжнародні розрахунки охоплюють торгівлю товарами та послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталів між країнами, у тому числі відносини, пов'язані з будівництвом об'єктів закордоном і наданням економічної допомоги країнам.

На стан міжнародні розрахунків впливає цілий комплекс чинників:

- позиція країни на товарних та грошових ринках;

- ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання;

- валютне законодавство;

- міжнародні торговельні правила та звичаї;

- регулювання міжнародних товарних потоків послуг і капіталів;

- різниця в темпах інфляції в окремих країнах;

- стан платіжного балансу;

- банківська практика;

- умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод;

- конвертованість валют.

З урахуванням цих чинників міжнародні розрахунки необхідно виділити в самостійну систему, нерозривно пов'язану з рухом товарно - матеріальних цінностей.

1.2 Роль національних валют, міжнародних розрахункових одиниць і золота в міжнародних розрахунках

Практично до початку XIX ст. у міжнародних розрахунках платіжним засобом було золото. Це пояснюється тим, що в часи золотого стандарту внутрішні національні валюти країн не визнавались державами-експортерами і функція світових грошей закріплювалася за золотом.

Зміни в міжнародній організацї праці, концентрації та спеціалізації товарного виробництва, а також масштаби зовнішньотор говельних зв'язків привели до того, що розрахунки золотом стали дуже незручними.

У ролі золота як міжнародного засобу платежу почали відбуватися суттєві зміни. З розвитком кредитних відно син кредитні гроші -- банкноти, векселі та чеки -- поступово ви тіснили золото спочатку з внутрішнього грошового обігу, а потім і з міжнародних валютних відносин.

Із скасуванням золотого стандарту і припиненням розміну кредитних грошей на жовтий метал відпала необхідність оплати золотом міжнародних зобов'язань. Водночас у світовій торгівлі золото використовується як надзвичайні світові гроші при форс-мажорних обставинах (війни, економічні потрясіння та ін.) або коли інші можливості вичерпані. Наприклад, під час Другої світової війни вплевова частка міжнародних платежів відбувалася стандартними золотими зливками. Після війни сальдо за багатостороннім клірингом (за період створення і функціонування Європейського платіжного союзу 1950--1958 рр.) погашалося золотом (спочатку на 40%, а з 1955 р. -- на 75%).

У сучасних умовах країни у разі надзвичайних ситуацій удаються до продажу частини офіційних золотих запасів за ті валюти, в яких виражені їхні міжнародні зобов'язання за зовнішньоторговельними контрактами і кредитними угодами. Отже, і зараз золото використовується в міжнародних розрахунках опосередковано через операції на ринках золота.

Найстарішим золотим ринком у світі є Лондонський, який відіграє визначальну роль у формуванні цін на цей метал у всьому світі. Другим великим центром торгівлі золотом в Європі з 70-х років став Цюріх (Швейцарія). Обсяги операцій на цьому ринку перевищують тисячі тонн на рік. У світі також відомі й інші торговельні центри золотом -- Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Гонконг.

Витіснення золота з міжнародного платіжного обороту сприяло розвитку розрахунків кредитними грошима. Як платіжний засіб ефективно використовувались кредитні гроші економічно розвинутих країн, частка яких у міжнародній торгівлі була домінуючою.

З 70-х років новим явищем у системі міжнародних розрахунків стало використання колективних валютних одиниць -- СДР та екю (починаючи з 1999 р. замість екю впроваджується євро). Колективні валюти з'явились у платіжному обороті в результаті процесу демонетизації золота, розпаду Бреттон-Вудської валютної системи та негативних наслідків девальвації національних валют. Як нові світові кредитні гроші вони стали використовува тись завдяки тому, що є більш стабільними валютами.

СДР (спеціальні права запозичення) та євро (європейська ва лютна одиниця) призначалися для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках країн: СДР -- у Міжнародному валютному фонді, євро -- в Європейському валютному інституті Європейського Союзу (ЄС). Умовна вартість цих одиниць розраховується на базі середньозваженої вартості та зміни курсу валют, що входять до валютного кошика (валютний кошик СДР включає в себе чотири валюти, тоді як валютний ко шик євро -- одинадцять валют країн Європи).

На відміну від СДР євро використовується не тільки в офіційному, а й у приватному секторах як валюта ціни і валюта плате жу. При впровадженні євро на неї покладались великі надії як на валюту, яка стане в Європі єдиним платіжним засобом. Однак стрімка девальвація євро з початку її введення значно підірвала довіру до неї, у зв'язку з чим європейські банки в розрахунках продовжують використовувати національні валюти таких країн, як Німеччина, Швейцарія, Італія, Франція.

Переважне використання національних валют у міжнародних розрахунках посилює залежність їх ефективності від курсових коливань, економічної і валютної політики країн-емітентів цих валют. Стан міжнародних розрахунків залежить від таких чинників:

економічних і політичних відносин між країнами;

валютного законодавства;

міжнародних торговельних правил та звичаїв:

банківської практики країн;

умов зовнішньоторговельних контрактів та кредитних угод.

1.3 Зв'язок міжнародних розрахунків з валютними операціями в банківській діяльності

Міжнародна, або зовнішньоекономічна, банківська діяльність, названа бенкінгом (англ. banking -- банківська справа), містить такі елементи: іноземні організаційні одиниці банку; міжнародні кореспондентські відносини; банківські валютні перекази; принципи міжнародних банківських кредитів; інші міжнародні банківські послуги. Тобто, бенкінг -- це міжнародний банківський бізнес.

Банк здійснює свою зовнішньоекономічну діяльність через організацію міжнародного департаменту, закордонної філії, дочірнього банку і через кореспондентські відносини з закордонними банками. При цьому міжнародний департамент банку повинен порівняти принадність іноземних зв'язків із їх прийнятними витратами.

Міжнародна діяльність банку поєднується з його вітчизняною діяльністю в єдиному фінансовому звіті, в єдиних нормах ліквідності й за достатнього капіталу для банку. Міжнародний банківський бізнес оцінюється через поточний критерій ризику і витрат і через вплив його на рівень банківського капіталу і нормативів.

Міжнародний департамент є своєрідним мініатюрним банком. Він здійснює такі операції на міжнародному фінансовому ринку: відкриває депозити; вкладає свої гроші на депозити в інших кредитних установах; оплачує чеки проти рахунків на своїх книгах і виписує чеки проти власних фондів за кордоном; отримує і виплачує перекази; здійснює трансферт коштів; інкасує вхідні та вихідні доручення; кредитує місцевих та іноземних позичальників; підтримує кореспондентські банківські відносини та ін. Операції здійснюються через кореспондентські відносини з іноземними банками-кореспондентами, через філії та дочірні банки.

Міжнародні розрахунки здійснюються банківськими установами. У зв'язку з цим з організаційно-технічного погляду міжнародні розрахунки - регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони вступають у відповідні відносини, які пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародному розрахунках належить банкам. Ступінь їх впливу залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, купівельної спроможності її національної валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового стану, ділової репутації, мережі філій та кореспондентських рахунків.

У практиці міжнародних розрахунків існує три способи платежу:

- платіж готівкою;

- авансовий платіж;

- платіж у кредит.

1) здійснюється через банки під час передання продавцем товаророзпорядчих документів або самого товару покупцю. Це означає, що товар повністю оплачується від моменту його готовності до моменту його переходу в розпорядження покупця;

2) передбачає виплату покупцем погоджених у контракті сум до передання товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця. Авансовий платіж відіграє подвійну роль. З одного боку авансом імпортер кредитує експортера, а з іншого - забезпечує виконання зобов'язань, узятих імпортером за контрактом. Якщо після виконання замовлення покупець відмовляється від приймання цього товару, експортер може використати аванс для відшкодування своїх збитків;

3) означає, що покупець оплачує суму, обумовлену в контракті через певний час після поставки товару, тобто продавець надає покупцю комерційний (товарний) кредит.

1.4 Платіжні та розрахункові баланси. Операції, пов'язані з рухом капіталу

Існує кілька видів балансів міжнародних розрахунків:

- розрахунковий баланс;

- баланс міжнародної заборгованості;

- платіжний баланс.

Розрахунковий баланс використовується для виявлення країн нетто-кредиторів і нетто-боржників. Він характеризується співвідношенням всіх заборгованостей певної країни з боку іноземних партнерів на певну дату зобов'язань щодо них цієї країни, незалежно від строків надходження платежів. З одного боку розрахунковий баланс дає можливість визначити масштаби зовнішньоекономічної діяльності, особливо у сфері міжнародного кредиту. Однак з іншого боку він недостатньо повно віддзеркалює стан справ, оскільки і серед іноземних боргів, і серед зобов'язань країни можуть бути як прострочені позиції, так і платежі, строк погашення яких ще не настав.

Платіжний баланс (ПБ) -- це співвідношення суми платежів, виконаних даною країною за кордоном, і надходжень, отриманих нею із-за кордону, за визначений період часу. Розрізняють платіжний баланс за визначений період і на виз начену дату.

ПБ на визначену дату відбиває зміни співвідношень платежів і надходжень, що підлягають виконанню на визначену дату.

ПБ на визначений період часу -- співвідношення платежів і надходжень за даний період часу. ПБ включає два основних розділи:

1) ПБ по поточних операціях: платежі і надходження по зовнішньоторговельних операціях або торговельний баланс; баланс послуг і некомерційних операцій, прибутки і платежі по інвестиціях.

2) «Баланс руху капіталів (короткострокові і довгострокові операції) і кредитів».

Державне регулювання ПБ -- сукупність економічних, у тому числі валютних, фінансових, грошово-кредитних дій, спрямованих на формування основних його статей.

Країнами з дефіцитом ПБ із метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивозу капіталу застосовуються такі дії: дефляційна політика, девальвація, валютні обмеження, фінансова і грошово-кредитна політика.

При активному ПБ регулювання спрямоване на усунення надмірно активного сальдо -- розширення імпорту і стримування експорту товарів. Активне сальдо використовується для погашення заборгованості країни, надання кредитів іноземним державам, збільшення золотовалютних резервів.

До міжнародних засобів регулювання ПБ належать:

ь узгодження умов експортних кредитів;

ь двосторонні урядові кредити;

ь кредити міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій (МВФ).

Поточні валютні операції торгового характеру і поточні валютні операції неторгового характеру.

Необхідність міжнародних розрахунків випливає з самої сутності існування людства, а також з розуміння соціального розподілу праці. Не для кого не таємниця, що самотня країна нор мально існувати не може. Це пов'язано з тим, що в одній країні не можна налагодити виробництво всіх без винятку товарів народного споживання і виробничої спрямованості, щоб задовольнити всі потреби суспільства. Звідси випливає необхідність налагодження міжнародних зв'язків і міжнародного розподілу праці і як наслідок -- торгівлі. А торгівля, безперечно не може існувати без розвинутою системи розрахунків між підприємствами, грома дянами і урядами різних держав світу. Тобто необхідність міжнародних розрахунків випливає з сутності людського буття.

Природа міжнародних розрахунків та їх організація пов'язані із розвитком і інтернаціоналізацією товарного виробництва і обертання. В них відображається певна форма руху вартості в міжнародному обороті через неспівпадіння часу виробництва, реалізації та оплати товарів, а також територіальної відокремле ності ринків збуту.

Міжнародні розрахунки охоплюють перш за все торгівлю товарами і послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталів поміж країнами. Переважна частина всіх міжнародних роз рахунків здійснюється в процесі міжнародних торгових відносин.

На стан міжнародних розрахунків комплексно впливають чисельні фактори: економічні і політичні відносини між країнами; стан країни на товарних та грошових ринках; ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання; валютне законодавство; міжнародні торгові правила та звичаї; регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів; відмінності в темпах інфляції в окремих країнах; стан платіжних балансів; банківська практика; умови зовнішньоторгових контрактів та кредитних угод; конвертованість валют тощо. Враховуючи ці фактори, міжнародні розрахунки доцільно відокремити в самостійну систему, пов'язану з рухом товарно-матеріальних цінностей і показати ряд її особливостей.

По-перше, міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються не лише національними нормативними і законодавчими актами, але і міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями.

По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. З другого боку, нормальне функціонування міжнародних товарне-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн, безперешкодного руху грошей. Іншими словами, найбільш ефективна участь тієї чи іншої країни в міжнародних торгових розрахунках можлива лише на основі конвертованої валюти.

По-третє, в країнах із частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження, що безпосередньо впливають на зовнішньоторгові міжнародні розрахунки.

Міжнародні розрахунки виступають об'єктом уніфікації, що зумовлено інтернаціоналізацією господарських зв'язків, універсалізацією банківських операцій. На конференціях в Женеві в 1930 і 1931 рр. прийняті міжнародні Вексельна і Чекова конвенції, спрямовані на уніфікацію вексельних і чекових законів і усунення складностей використання векселів і чеків в міжнародних розрахунках. Вексельний закон служить базою національного законодавства в більшості країн. Комісія по праву міжнародної торгівлі ООН (ЮНСІТРАЛ) здійснює подальшу уніфікацію вексельного законодавства. Міжнародна торговельна палата, створена в Парижі на початку XX ст., опрацьовує і видає Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, та інкасо. Наприклад, перші правила по інкасо були розроблені в 1936 р., після цього перепрацьовані в 1967 і 1978 рр. (вступили в силу із січня 1979 р.). Більшість банків світу оголосили про своє приєднання до

Уніфікованих правил по акредитивах і інкасо. Міжнародна торговельна палата розробила Правила по контрактних гарантіях, веде роботу по підготовці правил по платіжним гарантіям.

Міжнародні розрахунки включають, з одного боку, умови та порядок здійснення платежів, вироблені практикою і закріплені міжнародними документами та звичаями, з іншого -- щоденну практичну діяльність банків щодо їх проведення. Більшість розрахунків проводиться безготівковим способом через записи на банківські рахунки.

Найскладнішими, вимагаючими високої кваліфікації виконавців, є розрахунки з міжнародних торгових контрактів.

Як відомо, основою здійснення комерційних зарубіжних операцій є угода між торговельними підприємствами в різних країнах, як правило, між експортером і імпортером. Така угода суттєво відрізняється від договорів купівлі-продажу, що здійснюються в межах країни. Перш за все, це наявність різних валют, і необхідно домовитись про якусь одну валюту, якою будуть виконувати розрахунки. Існують різні законодавчі та інші правові пе-редписання, наприклад, про відповідальність за якість товару, за порушення обов'язків та майнових прав продавця. Крім того, можуть виникнути труднощі з реалізацією за кордоном претензій у судовому чи несудовому порядку.

Тема 2. Валютні розрахунки у системі міжнародних розрахунків

Питання на самостійне вивчення:

1. Порядок відкриття та ведення валютних рахунків фізичних особ.

Список літератури для підготовки:

1. Л.В.Руденко Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. -Київ: ЦУЛ, 2003.-с.84-89.

2. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посібник /За заг. ред. М.І. Савлука.-К.: КНЕУ, 2002.-с.25-36.

3. Б.С. Івасів Міжнародні розрахунки: Підручник.-Тернопіль: Карт-бланш, 2004.-с.35-44.

2.1 Встановлення кореспондентських відносин між банками

Провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Маючи широкий практичний досвід у сфері валютних розрахунків банки надають своїм клієнтам широкий спектр послуг: вибір ефективніших форм міжнародних розрахунків, консультацій щодо складання платіжних умов зовнішньоторговельних контрактів, страхування ринків, видача банківських гарантій. Ступінь їх впливу залежить від масштабу зовнішньоекономічних зв'язків країни, купівельної спроможності її валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового стану, ділової репутації, мережі філій і кореспондентських рахунків. Однак банки не можуть утримувати власні філії в усіх країнах, з якими їх клієнти мають ділові контакти, тому для співробітництва з закордонними банками встановлюють кореспондентські відносини.

Кореспондентські відносини - весь комплекс можливих форм співробітництва між банками. Установлення кореспондентських відносин здійснюється не тільки між банками, які розташовані в різних країнах, а і у межах національних кордонів.

Кореспондентський рахунок - це рахунок для обміну, які виконує одна банківська установа за дорученням і на кошти іншої банківської установи на підставі укладення кореспондентського договору (угоди).

Міжнародна банківська діяльність заснована на кореспондентських відносинах, які є базою для трансферту грошей, обміну валюти, фінансування міжнародної торгівлі. Кореспондентом є банк (або фінансова компанія), який представляє в даному регіоні інтереси іншого банку за його рахунок і виконує його фінансові та комерційні доручення.

Кореспондентські міжбанківські відносини -- це:

різноманітні форми співробітництва між двома банками, які
базуються на коректному, чесному та узгодженому виконанні
взаємних доручень;

договірні відносини між банками про здійснення платежів,
розрахунків та інших послуг, що їх виконує банк за дорученням і
на кошти іншого (згідно з банківським законодавством України.

Предметом кореспондентських відносин є ділові відносини між двома банками.

Кореспондентські відносини актуальні в тому випадку, коли один банк з метою здійснення своїх операцій хоче користуватися послугами іншого банку.

Наявність широкої мережі кореспондентських рахунків надає можливість банкам:

звернутися за консультацією про торгові і правові звичаї без
посередньо до партнера у відповідній державі;

додержати довідку про фірми-резиденти цих держав з метою
консультації власних клієнтів;

рекомендувати партнера як адресата-референта;

рекомендувати третій особі партнера як уповноваженого з пе
ревірки підписів посадових осіб;

включити банк-кореспондент як посередника у проведення
угод по інкасо або акредитиву та ін.

Кореспондентські відносини дозволяють надавати якісні послуги клієнтам банку відносно здійснення базисних операцій: платіжний оборот; проведення комерційних операцій; платіжний оборот без до кументів; документарні операції; платежі по чеках; надання гарантій.

Великий банк, обслуговуючи національний або регіональний ринок, водночас допомагає іншим банкам, надаючи послуги їх клієнтам. Малі банки стають кореспондентами великих банків для одержання послуг на головних ринках і спеціалізованої допомоги, в тому числі кредитів. Крупні банки стають кореспондентами малих банків для отримання доступу до регіональних ринків. Ці банки обмінюються інформацією щодо послуг, які вони надають, комісійних за ці послуги, книгами підписів, конфіденційними тестовими ключами (методами кодування).

2.2 Порядок відкриття та механізм функціонування рахунків типу “Ностро” і “Лоро” в комерційних банках

Міжнародний кореспондентський договір -- угода між двома або кількома банками про здійснення платежів і розрахунків одним із них за дорученням і за рахунок іншого.

При укладанні кореспондентського договору визначаються умови і порядок розрахунків, валюта платежу, методи поповнення валютних резервів, правила переказу залишку коштів на рахунки в треті країни, розмір комісійних та інші умови. На основі кореспондентських договорів банки здійснюють міжнародні розрахунки, у тому числі акредитивами, інкасо, переказними векселями, грошовими переказами тощо.

Для здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають один одному кореспондентські рахунки: "ностро" і "лоро". Рахунок "ностро" для одного банку буде рахунком "лоро" для іншого.

Рахунок "ностро" -- це:

рахунок, який банк має у свого іноземного банка-кореспондента і на якому враховуються всі його витрати і надходження;

кореспондентський рахунок, по якому проводяться всі операції з виконання кореспондентом доручень даного банку.

Рахунок "лоро" -- це:

кореспондентський рахунок для міжнародних розрахунків, який відкривається у вітчизняному банку на ім'я іноземного банка-кореспондента;

Рахунок, який відкривається банком-кореспондентом для захисту сум, що видаються або отримуються за дорученнями свого кореспондента. Рахунок "лоро" може бути також кореспондентським рахунком третього банку, відкритим у банка-кореспондента даної кредитної установи. При цьому рахунок банка-кореспондента в даній кредитній установі називається рахунком "Востро". Він відкривається переважно комерційними банками, які активно здійснюють перекази, акредитивні, інкасові та інші операції для розрахунків за товари та послуги.

Банки відкривають рахунки в іноземних установах в національній валюті країни контрактів. На рахунок відображаються всі операції, які здійснюють банки за дорученням своїх клієнтів та за власний рахунок. Оскільки власник рахунку зобов'язаний знати щоденні залишки на своєму рахунку і його стану, то для нього складається виписка, яка відправляється через систему СВІФТ або телексом чи поштою. Надсилаються також повідомлення (авізо) за рахунком про проведення відповідних операцій, які містять всю інформацію, необхідну учасникам останніх.

На кореспондентському рахунку необхідно мати достатньо коштів для задоволення всіх платіжних доручень клієнтів банку або його власних потреб. Багатьом банкам, які мають добру репутацію, банки-нерезиденти можуть надавати за їх кореспондентські рахунки короткострокові кредити, які називаються овердрафтом.

В Україні у зв'язку з кризовим станом валютного ринку овердрафти іноземним банкам не надаються (російським, прибалтійським). Банки, які не мають великого обороту по рахунку і не користуються довірою іноземців, отримувати овердрафти за кореспондентським рахунком практично не можуть.

Якщо банки встановили кореспондентські відносини, то вони обмінюються домовленістю про агентські послуги. Для цього дуже часто між банками взаємно відкриваються кредитні лінії, які полегшують ділові відносини. Збільшення об'ємів міжнародної торгівлі і розширення міжбанківських зв'язків веде до збільшення об'ємів кредитних, і валютно-розрахункових операцій.

2.3 Порядок відкриття підприємницьких рахунків в іноземній валюті

Практично в усіх країнах світу операції з іноземною валютою здійснюються вповноваженими банками, тобто комерційними банками, які отримали ліцензії від своїх центральних банків на проведення операцій в іноземній валюті, включаючи банки з участю іноземного капіталу та банки, капітал яких повністю належить іноземним учасникам.

Для здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають клієнтам валютні рахунки. Валютний рахунок -- це рахунок, який відкривається в комерційному банку для зберігання іноземної валюти і здійснення всіх видів банківських операцій.

Порядок відкриття та ведення валютних рахунків у країні регулюється чинним законодавством держави, нормативними актами центральних банків. Операції на рахунках здійснюються на підставі розрахункових документів установлених форм.

Відкриття рахунків юридичним особам (підприємствам, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність в Україні) передбачає подання в комерційний банк відповідного пакету документів.

До них належить:

а) заява на відкриття поточного рахунку встановленого зразка, яку підписує керівник та головний бухгалтер підприємства;

б) копія довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, що видав відповідну довідку;

в) копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчена нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

г) копія належним чином оформленого положення про діяль ність підприємства (статут);

х) картка з відбитком печатки та зразками підписів посадових осіб підприємства, яким згідно з чинним законодавством та відповідними документами надано право розпоряджатися рахунком і підписувати розрахункові документи. Зразки підписів та повноваження посадових осіб засвідчуються нотаріально;

д) клопотання відкривається поточний рахунок із зазначенням місцезнаходження підприємства до банку, в якому підприємства, його ідентифікаційного номера, номера основного поточного рахунку та банку, в якому він відкритий, а також: податкового органу, в якому підприємство перебуває на обліку;

є) довідка про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Банк приймає документи, перевіряє їх і оформляє відкриття рахунку клієнта на основі договору про розрахунково-касове обслуговування за валютними рахунками.

Надходження в іноземній валюті на користь підприємства, а також кошти, отримані в іноземній валюті на українській території, зараховуються на його рахунок в уповноваженому банку. Для цього паралельно відкриваються два рахунки:

розподільний рахунок для зарахування надходжень в іноземній валюті у повному обсязі;

поточний валютний рахунок для обліку коштів, які залишаються у розпорядженні підприємств після обов 'язкового продажу частини експортної виручки.

На розподільному рахунку валютні кошти юридичних осіб після їх зарахування можуть перебувати не більше п'яти банківських днів. Саме з цього рахунку за українським законодавством 50% валютної виручки підприємств підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському ринку, після чого інші 50% зараховуються на поточний валютний рахунок клієнта банку.

Кошти в іноземній валюті, які були зараховані на розподільний рахунок і не підлягають згідно з чинним законодавством України продажу, уповноважений банк зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок клієнта також не пізніше п'яти банківських днів з моменту зарахування цих коштів на розподільний рахунок.

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення в межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті розрахунків при здійсненні поточних операцій та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.

На поточний валютний рахунок можуть зараховуватися суми в іноземній валюті, що надійшли як:

· експортна виручка;

· перерахування з поточних валютних рахунків інших українських підприємств;

· перерахування з поточних валютних рахунків підприємств з іноземною участю, які зареєстровані на українській території, в оплату куплених у власників рахунків товарів;

· внески та паї на оплату частки учасників у капіталі акціонерного товариства або спільного підприємства;

· перерахування з-за кордону нерезидентом на рахунок резидента, який є посередником, для подальшого перерахування іншим резидентам-- суб'єктам господарської діяльності, за дорученням яких на підставі договорів комісії, доручення, консигнації або агентських угод був здійснений продаж товарів (робіт, послуг);

· інші суми, які використовуються й отримуються в межах валютних операцій, дозволених банку ліцензією.

2.4 Порядок відкриття та ведення валютних рахунків фізичних осіб

Кошти, що перебувають на поточних валютних рахунках за розпорядженням власника можуть бути:

1. переказані за кордон у відповідній банківській формі за експортно- імпортними операціями власника'рахунку;

2. перераховані на рахунки зовнішньоторговельних організацій для подальшого переведення за кордон в оплату товарів, що імпортуються;

3. перераховані на поточні рахунки інших українських і спільних підприємств за оплату товарів (послуг), які виробляються (надаються) цими підприємствами;

4. використані на оплату заборгованості за кредитом в іноземній валюті, на оплату банківських комісійних та поштово-телеграфних витрат, витрат, що пов'язані з відрядженнями, а також на інші цілі, які не суперечать ліцензії банку.

Уповноважені українські банки можуть відкривати поточні рахунки у національній валюті нерезидентам-інвесторам для здійснення ними інвестиційної діяльності на території держави. Іноземними інвесторами можуть бути фірми, банки та інші кредитні установи, міжнародні організації та окремі громадяни.

На поточний рахунок у національній валюті нерезидента-інвестора зараховуються кошти:

ь одержані від продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, що вносяться як іноземна інвестиція;

ь одержані у вигляді доходів (дивідендів) від здійснення інвестиційної діяльності в Україні;

ь повернуті в результаті припинення нерезидентом інвестиційної діяльності в Україні;

ь одержані в інших випадках, визначених чинним законодавством.

З поточного рахунку в національній валюті нерезидента-інвестора проводяться такі операції:

1. розрахунки, пов'язані з реінвестиційною діяльністю на території України;

2. придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України для подальшого перерахування за кордон доходів, дивідендів від інвестиційної діяльності в Україні;

3. розрахунки з митними, податковими та іншими органами у випадках, передбачених чинним законодавством;

4. розрахунки з резидентами при здійсненні спільної інвестиційної діяльності;

5. сплата послуг уповноваженому банку, який обслуговує рахунок;

6. інші виплати, якщо вони не передбачені договорами (угодами, контрактами) про інвестиційну діяльність і не суперечать чинному законодавству України.

Уповноважені банки можуть відкривати поточні валютні рахунки також фізичним особам -- суб'єктам підприємницької діяльності (резидентам), які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи. Поточний рахунок відкривається за режимом, який визначено для юридичних осіб-резидентів.

Тема 3. Документи до зовнішньоторгових операцій

Питання на самостійне вивчення:

3.4. Базові умови поставки ІНКОТЕРМС.

3.5. Обов'язки покупця.

Список літератури для підготовки:

1. Л.В.Руденко Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. -Київ: ЦУЛ, 2003.-с.84-89.

2. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посібник /За заг. ред. М.І. Савлука.-К.: КНЕУ, 2002.-с.25-36.

3. Б.С. Івасів Міжнародні розрахунки: Підручник.-Тернопіль: Карт-бланш, 2004.-с.35-44.

3.1Типова структура зовнішньоторгового контракту

Основою здійснення комерційних закордонних операцій є договір між двома партнерами, які перебувають у різних країнах. Партнерами в усіх країнах світу завжди є експортер та імпортер.

Експортер -- сторона, яка здійснює продаж товару (надання послуг) іноземному покупцеві з метою його вивезення з країни продавця за кордон.

Імпортер -- сторона, яка купує товар (надані послуги) в іноземного продавця і ввозить його в країну покупця.

Договір з купівлі-продажу товару (надання послуг) укладається сторонами після обговорення всіх умов поставок. Залежно від вибору форм міжнародних розрахунків до договору додаються відповідні документи, які складаються на основі й у межах даного договору. Документи оформлюються і передаються однією стороною іншій за посередництва банків (при акредитиві та інкасо) або безпосередньо, поза банківською системою (авансовий платіж, платіж на відкритий рахунок, банківський переказ тощо).

Договір з купівлі-продажу товарів у матеріально-речовій формі в міжнародній комерційній практиці називається контрактом.

Контракт - комерційний документ, у якому міститься домовленість сторін про поставку товару: зобов'язання продавця передати відповідне майно у власність покупця і зобов'язання покупця прийняти це майно і сплатити за нього відповідну суму, або зобов'язання сторін виконати умови товарообмінної угоди.

Зовнішньоторговий контракт оформляється в письмовій формі у вигляді підписання сторонами єдиних угод, рідко за допомогою обміну одностороннім підписанням документів (листи, телеграми, телетексти), які свідчать, що між сторонами досягнута домовленість за всіма умовами угоди. Обмін поддільними документами як завжди закінчується підписанням контракту.

Зовнішньоторгові контракти включають в себе кілька розділів, які містять предмет договору, визначення сторін, товарів, комерційних умов, угоди, прав і зобов'язань сторін, санкцій та ін.

Ці розділи контракту розташовуються у послідовності:

Починається контракт з преамбули -- вступної частини, в якій указується номер, місце і дата підписання контракту, визначаються його сторони. Далі йдуть:

1. Предмет контракту.

2. Ціна і сума контракту.

3. Строки постачання товарів.

4. Якість товарів.

5. Пакування та маркування вантажу.

6. Умови платежу.

7. Здавання і приймання товарів.

8. Страхування.

9. Претензії.

Форс-мажор (обставини непереборної сили).

Арбітраж (вирішення спірних питань).

Юридична адреса сторін.

Предмет контракту. У цьому розділі йдеться про вид угоди (купівля-продаж, надання послуг, оренда, підряд тощо), назву товару, його кількість, а також про базисні умови поставки. Останні визначають, які витрати здійснюють сторони при транспортуванні вантажу від експортера до імпортера, його страхуванні тощо.

Ціна і сума контракту. У цьому розділі проставляється сума грошей, визначена у відповідній валюті (або в третій валюті), яку покупець повинен заплатити продавцеві за весь товар або за одиницю товару.

Терміни поставки товару -- це дати, згідно з якими товари мають бути доставлені продавцями в обумовлені контрактом пункти призначення. Зазвичай ці пункти визначаються базисни ми умовами поставки.

Платіжні умови. У даному розділі контракту наводяться погоджені контрагентами умови і терміни платежів, валюта платежу, способи і порядок розрахунків, використання різних засобів платежу (платіжних інструментів). Платіжні умови контрактів із закордонними країнами мають різні валютні застереження, спрямовані на мінімізацію ризиків валютних втрат, а також гарантії виконання контрагентами взаємних зобов'язань. Крім того, платіжні умови контракту містять положення про порядок утримання комісії і відшкодування витрат, які виникають під час проведення розрахунків через банки.

Пакування і маркування вантажу. Цей розділ визначає вид і характер упакування, його призначення тощо. Упакування має забезпечувати збереження вантажу при його перевезенні. Маркування необхідне для ідентифікації вантажу.

При заповненні розділу претензій обговорюють терміни подання претензій (рекламацій) покупцем продавцю у разі невідповідності умовам контракту якості, кількості, пакування доставленого товару, порушення термінів і умов поставок.

Форс-мажорні обставини виникають у результаті непередбачуваних подій (пожеж, землетрусів, цунамі, паводків тощо). Такі обставини можуть впливати на виконання сторонами зобов'язань і навіть призупинити виконання контракту. Розділ форс-мажор дає сторонам можливість переносити терміни виконання контракту або взагалі звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань у випадку виникнення обставин непереборної сили.

Арбітраж;. Оскільки в процесі виконання контракту між сторонами можуть виникати розбіжності через різне тлумачення окремих умов договору, в контракті передбачається пункт про вирішення таких спорів. Якщо питання не вирішується в процесі переговорів між контрагентами, то відповідно до міжнародної практики він передається на розгляд в арбітражний (третейський) суд.

Перед тим як укласти контракт, сторони ретельно узгоджують всі його розділи і пункти, доки не буде досягнуто повної домовленості за кожним з них. Одна сторона розробляє проект контракту, друга його вивчає, доповнює, змінює; якщо всі спірні моменти погоджені, сторони підписують контракт, і з цього самого моменту виникають усі права і зобов'язання сторін за контрактом.

3.2 Валютно-фінансові і платіжні умови зовнішньоекономічних відносин

При складанні зовнішньоторговельних контрактів велике значення має правильне визначення валютно-фінансових умов угоди. Саме на цій стадії у повній мірі проявляється протилежність інтересів експортера, устремління у якого націлені на отримання максимальної суми валюти в найкоротший строк, і імпортера, зацікавленого у прискоренні отримання товару, до моменту його кінцевої реалізації і виплаті мінімальної суми за контрактом.

Вибір валютно-фінансових і платіжних умов контрактів залежить від характеру економічних та політичних відносин між країнами, співвідношення сил контрагентів, кон'юнктури товарного ринку, характеру товару, торгових звичаїв, діючих міжурядових і міжнародних угод, які регламентують деякі валютно-фінансові умови, а також банківських традицій. При цьому міжурядові угоди встановлюють загальні принципи розрахунків, а у зовнішньоторговельних контрактах чітко формулюються детальні умови: ціна товару, валюта ціни, валюта платежу, умови платежу, засоби платежу, форми розрахунків і банки, через які ці розрахунки будуть здійснюватися.

Одним із найважливіших елементів зовнішньоторговельного контракту є ціна товару. Вона відображає кількість грошових одиниць, які повинен заплатити покупець продавцю в тій чи іншій валюті за одиницю поставленого товару на умовах, вказаних в контракті. Виробник, визначаючи ціну на свою продукцію, в першу чергу, орієнтується на реалізацію товару, розмір прибутку, період окупності капіталовкладень, ліквідність балансу компанії і, що не менш важливо, платоспроможного попиту. Під дією конкурентної боротьби, в умовах сформованого для більшості товарів "ринку покупця" ціна товару стає одним із головних інструментів на ринку, основним джерелом інформації про затрати.

При укладанні міжнародного торговельного контракту ціна товару може бути зафіксована в будь-якій вільно кон вертованій валюті країни продавця, країни покупця або третьої країни. Інколи ціна контракту зазначається в кількох валютах або в колективних валютах (СПЗ, євро) з метою страхування валютних ризиків. Якщо між країнами укладена угода про порядок розрахунків за клірингом, то ціна товару встановлюється у тій валюті, яка прийнята для кліринго вих розрахунків.

Експортні та імпортні контрактні ціни різноманітні і залежать від додаткових витрат, які включаються у ціну в міру просування товарів від експортера до імпортера.

У міжнародній практиці існує п'ять основних способів визначення цін товарів:

ь тверда фіксація цін при укладанні контракту, коли ціни не змінюються на протязі його виконання. Даний метод застосовують при відносній стабільності цін, або при тенденції зниження цін на світовому ринку.

ь при підписанні контракту фіксується принцип визначення ціни (наприклад, на основі котирувань певного товарного ринку на день поставки товару), а сама ціна встановлюється в процесі виконання контракту. Цей спосіб практикується при тенденції до підвищення ринкових цін.

ь перегляд контрактних цін. Цей спосіб є похідним від двох попередніх, коли ціна твердо фіксується в момент укладання контракту, проте може переглядатися, якщо ринкова ціна змінюється порівняно з контрактною більше ніж на ± 5%.

ь довільна (змінна) ціна, яка залежить від зміни елементів витрат експортної продукції (наприклад, при замовленні устаткування чи комплексного обладнання). Вона розраховується шляхом перегляду базисної ціни з урахуванням змін ціноутворюючих елементів (зокрема витрат виробництва) під час виконання контракту. В умовах високої кон 'юнктури в інтересах замовника можуть встановлюватися певні обмеження.

ь змішана форма, коли частина ціни твердо фіксується, а частина встановлюється у змінній формі.

Після розрахунку початкового варіанту ціни, приймаючи до уваги світові ціни на аналогічний вид продукції, постачальник повинен врахувати ряд факторів, обумовлених угодою, які безпосередньо впливають на кінцеве визначення контрактної ціни. Наприклад, кількість продукції, що поставляється є одним із важливих факторів, що впливають на продажну ціну товару, особливо в умовах жорсткої конкуренції. На світовому ринку при продажу великої кількості товару прийнято робити знижку з ціни з метою заохочення покупців.

3.3. Валюта ціни і валюта платежу

Валюта ціни. Однією із головних складових успіху зовнішньоторговельної угоди є правильний вибір валюти ціни. Відомо, що валюти не рівноцінні за своєю вартістю: є «сильні» тобто стійкі валюти зі стабільною купівельною спроможністю і «слабкі» валюти, курс яких постійно коливається. Від вибору валюти ціни залежить ризик валютних витрат, тобто можливість не отримати еквівалент вартості, передбачений в момент пропозиції ціни і підписання контракту.


Подобные документы

  • Сутність валютного ринку та його структура. Функції валютного ринку, групи суб'єктів. Структура та особливості функціонування. Валютні операції на світовому валютному ринку. Валютний ринок України та проблеми його існування в умовах української економіки.

    реферат [21,0 K], добавлен 18.10.2007

  • Поняття валютних відносин та валютної системи. Сутність міжнародних валютних відносин. Грошова структура її. Еволюція міжнародних валютних відносин. Ямайська валютна система. Головні напрями удосконалення міжнародної валютної системи.

    курсовая работа [40,2 K], добавлен 21.03.2007

  • Дослідження економічних показників діяльності ВАТ "Коломийське АТП", їх динаміки та тенденцій. Логічно-структурна схема досягнення зростання валового доходу підприємства, аналіз практики проведення міжнародних розрахунків по експортно-імпортних операціях.

    магистерская работа [1,1 M], добавлен 09.10.2010

  • Суть валютного ринку, функції. Ринкове та державне регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин. Особливості сучасних міжбанківських валютних ринків. Валютні операції та торгівля валютою. Порядок переміщення валюти через митний кордон України.

    курсовая работа [137,2 K], добавлен 08.04.2014

  • Складові фінансових систем: валюта; валютні цінності; конвертованість валюти; ціна (курс) валюти; міжнародні розрахункові грошові одиниці, їх призначення та види. Оподаткування в системі міжнародних відносин: ввізне та вивізне мито, ПДВ, акцизний збір.

    контрольная работа [21,2 K], добавлен 09.02.2009

  • Поняття та структура валютного ринку, методи валютного регулювання. Аналіз функціонування валютного ринку в Україні: оцінка попиту і пропозиції; динаміка валютного курсу. Вдосконалення валютного законодавства, його вплив на розвиток фінансового ринку.

    курсовая работа [261,2 K], добавлен 19.04.2014

  • Розгляд форм безготівкових розрахунків між господарюючими органами. Поняття акредитиву як виду міжнародних розрахункових операцій; його різновиди. Особливості відносин платника, бенефіціара, емітента та виконуючого банку при використанні акредитивів.

    реферат [21,3 K], добавлен 21.03.2014

  • Сутність міжнародних фінансів та види проведення успішної та неуспішної міжнародної фінансової політики. Механізм формування і використання міжнародних фінансів, який містить суб'єкти, функції, рух грошових коштів та міжнародні фінансові операції.

    статья [155,9 K], добавлен 19.09.2017

  • Сутність валютного ринку, його класифікація, структура, основні функції. Поняття та різноманітність фінансових операцій. Дослідження валютного ринку України та його сучасного стану. Нормативно-правова основа функціонування та принципи його регулювання.

    курсовая работа [69,3 K], добавлен 29.12.2013

  • Поняття валюти, види валют, валютні системи: операції з іноземною валютою, які дозволені чинним законодавством України. Сутність та особливості міжнародного інкасо. Валютна система в інтернаціоналізації господарських зв'язків та конвертація валют.

    контрольная работа [197,6 K], добавлен 22.01.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.