Аналіз економічних показників та фінансово-господарського стану підприємства ТОВ "Фактор"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз економічних показників та фінансово-господарського стану підприємства ТОВ «Фактор»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІАГНОСТИКИ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТА МЕТОДИ ПРОГНОЗУВАННЯ БАНКРУТСТВА

1.1 Економічна категорія - банкрутство та причини, що призводять до її існування

1.2 Методики та моделі прогнозування банкрутства зарубіжних та вітчизняних економістів

1.3 Нормативно правове регулювання санації та банкрутства

1.4 Санаційний аудит фінансового стану підприємства

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ТА ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ТОВ «Фактор»

2.1 Загальна характеристика діяльності ТОВ «Фактор», як суб'єкта господарської діяльності

2.2 Аналіз економічних і виробничих показників підприємства

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВИХОДУ ПІДПРИЄМСТВА, З КРИЗОВИХ УМОВ ТА УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМИ ПРОЦЕСАМИ

3.1 Проблеми функціонування підприємства в умовах фінансової нестабільності

3.2 Контролінг, як інструмент антикризових заходів та підвищення ефективності використання фінансів підприємства

3.3 Шляхи та напрямки покращення функціонування підприємства в сучасних умовах та недопущення їх банкрутства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

У сучасних умовах для більшості підприємств типовим наслідком кризових явищ їхнього економічного розвитку стала гостра нестача необхідного обсягу активів, що істотно позначається на ефективності їхнього господарювання. Разом із цим низька забезпеченість підприємств активами супроводжується низьким рівнем їх використання.

Стрімкий характер зміни макроекономічних умов господарювання обумовлює необхідність здійснення адекватних змін у системі управління підприємствами. Насамперед це стосується фінансового управління, тому що в ситуації ускладнення зовнішнього середовища діяльності підприємств в першу чергу необхідним є здійснення раннього діагностування фінансової кризи, тобто нестабільності та неплатоспроможності підприємства.. Проблема застосування способів та прийомів фінансових антикризових заходів, що відповідають сучасним умовам фінансової кризи економіки в країні , найбільш гостро постає на підприємствах торгівлі та виробництва , оскільки ці галузі безпосередньо відображають весь спектр фінансових взаємодій між споживачем, виробником і державою.

Питанням здійснення фінансового управління в кризових умовах присвячено велику кількість наукових праць як вітчизняних, так і закордонних авторів. Однак більшість з них досліджували цю проблему на макрорівні, в результаті чого мають місце усталені поняття фінансових важелів і методів, що являють собою інструменти державного управління підприємницькою діяльністю. Питання фінансового управління на рівні підприємств досліджувались такими вченими, як С.Аптекар, І.Бланк, В.Бєлолипецький, Н.Власова, В.Ковальов, А.Ковальова, А.Крутик, Л.Лігоненко, А.Мазаракі, Д.Моляков, Л.Омелянович, А.Поддєрьогін, О.Стоянова, Н.Ушакова, Л.Фролова та інші. Однак у наукових працях сучасних авторів відсутній єдиний підхід до трактування сутності окремих складових елементів фінансової діяльності підприємств торгівельної галузі. У результаті відбувається ототожнення способів, методів, механізмів і функцій фінансового управління, що створює труднощі їхнього практичного застосування в діяльності підприємств торгівлі. Фактором додаткового ускладнення ситуації є недостатній рівень адаптації окремих положень фінансового управління, розроблених західними вченими (Ю. Бригхем, Дж. Ван Хорн, Е. Гринолл), до сучасних умов господарювання вітчизняних підприємств і особливостей об'єктів фінансового управління в торгівлі.

Актуальність теми, недостатня наукова розробленість окремих її сторін і практична значимість визначили вибір мети і завдань дипломної роботи.

Предметом дослідження в дипломній роботі є своєчасність аналізу фінансових проблем і організація та методологія управління фінансами та господарськими процесами підприємств в умовах фінансової кризи.

Об'єктом дослідження є фінансова діяльність ТОВ «Фактор».

Метою дипломної роботи - показати на прикладі ТОВ Фактор шляхи виведення підприємств зі стану економічної кризи та розробити практичні заходи щодо запобігання банкрутству та забезпечення тривалого процвітання таких підприємств є вивчення теоретичних засад та досвіду управління фінансовими ресурсами на сучасному підприємстві в умовах фінансової кризи для виявлення основних шляхів підвищення його ефективності роботи.

Виходячи з поставленої мети, завданням дипломної роботи є:

- уточнення категоріальних понять фінансової кризи, структура менеджменту підприємств, визначення особливостей його організації в сучасних кризових умовах;

- організаційно-економічна характеристика підприємства, як суб'єкта господарювання;

- практичне проведення аналізу фінансової діяльності ТОВ «Фактор»;

-оцінка фінансового стану та прогнозування можливого банкрутства підприємства;

- визначення основних напрямки покращення якості управління підприємством з метою нейтралізації факторів, що негативно впливають на фінансовий стан підприємства;

- визначити шляхи виходу підприємства з кризових умов господарювання та подальшого вдосконалення управління фінансовими станом підприємства ;

- прогнозування фінансово-економічних показників діяльності підприємства за умови впровадження наведених пропозицій.

Методичний інструментарій дослідження складається із загальнотеоретичних та спеціальних методів наукового пізнання: аналізу і синтезу, конкретного і абстрактного, якісного і кількісного аналізу, порівняльних характеристик, розрахунково-аналітичних прийомів, інформаційних технологій.

Інформаційною базою для проведення дослідження є теоретичні джерела та практичні матеріали ТОВ «Фактор».

Дипломна робота складається з вступу , трьох розділів висновку,списку використаних джерел та додатків.

У першому розділі роботи висвітлено теоретичні основи діагностики фінансової кризи на підприємстві,фактори, які можуть зумовити фінансову кризу. Визначено сутність банкрутства та причини, що призводять до його виникнення,розглянуто методики та моделі прогнозування банкрутства зарубіжних та вітчизняних економістів, нормативно правове регулювання санації та банкрутства.

У другому розділі роботи на підставі фінансової звітності за 2007-2009 р.р. ТОВ Фактор проведено детальний аналіз результатів діяльності підприємства, визначено його слабкі сторони в управлінні фінансами та виробничими процесами,виявлено загрозу настання фінансової кризи.

У третьому розділі роботи на підставі даних аналізу економічних показників підприємства запропоновано оздоровити економіку підприємства щляхом організації додаткового виробництва товарів ,які мають високий попит на ринку і за рахунок отриманого прибутку покращити фінансовий стан. фінансовий ресурс запобігання банкрутство

Повний обсяг дипломної роботи складає 92 сторінки формату А4, містить 18 таблиць, 4 рисунки, 25 формул та 2 додатки на 4-х сторінках.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІАГНОСТИКИ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТА МЕТОДИ ПРОГНОЗУВАННЯ БАНКРУТСТВА

1.1 Економічна категорія банкрутства та причини, що призводять до її існування

В умовах переходу до ринкової економіки фінансовий стан підприємств повинен бути стійким, щоб за рахунок власних коштів формувати власні активи, не допускати необґрунтованої дебіторської та кредиторської заборгованості, розраховуватися вчасно за своїми зобов'язаннями. Однак економічна криза в країні призводить до того, що погіршується фінансовий стан багатьох підприємств, зростає кількість збиткових підприємств, затримуються або не здійснюються вчасно платіжні зобов'язання. Тобто створюються умови для банкрутства.

Фінансова криза - це фаза розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Криза на підприємстві - це процес зміни, руйнування сформованої структури зв'язків, відносин, виходом з якої може стати або заново сформована структура зв'язків, відносин або ліквідація підприємства [77].

Найчастіше кризі передує поява визначених ознак, що слугують попередженням для фахівців, менеджерів організації:

· погроза цілям і цінностям;

· скорочення часу на реакцію;

· необхідність невідкладності, терміновості дій;

· перешкоди в ефективному здійсненні виробничого процесу, просуванні продукції до споживача.

Названі й інші ознаки наближення кризи знаходять узагальнююче вираження в зниженні рентабельності, перетворення діяльності підприємства в збиткову [23,C.178].

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Екзогенні фактори фінансової кризи на підприємстві:

- спад кон'юнктури в економіці в цілому;

-· зменшення купівельної спроможності населення;

-· значний рівень інфляції;

-· нестабільність господарського та податкового законодавства;

-· нестабільність фінансового та валютного ринків;

-· посилення конкуренції в галузі;

-· криза окремої галузі;

-· сезонні коливання;

-· посилення монополізму на ринку;

-· дискримінація підприємства органами влади та управління;

-· політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств постачальників сировини (споживачів продукції);

-· конфлікти між засновниками (власниками) тощо [2,C.59-60].

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

До ендогенних факторів фінансової кризи можна віднести:

1. Низьку якість менеджменту.

2. Дефіцити в організаційній структурі.

3. Низький рівень кваліфікації персоналу.

4. Недоліки у виробничій сфері.

5. Прорахунки в галузі постачання.

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

7. Прорахунки в інвестиційній політиці.

8. Брак інновацій та раціоналізаторства.

9. Дефіцити у фінансуванні.

10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу.

Наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства:

-· втрата клієнтів і покупців готової продукції;

-· зменшення кількості замовлень і контрактів з продажу продукції;

- неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

-· підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

-· збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;

-· виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

-· підвищення тиску на ціни, істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції [56,C.344].

Розрізняють три види кризи:

1.стратегічна криза - коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху;

2.· криза прибутковості - коли перманентні збитки вихолощують власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу;

3.· криза ліквідності - коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності.

Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки - стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого -- до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства [34,C.248].

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи.

Три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації [4, C.78].

Розрізняють два види реакції підприємств на фінансову кризу:

1. Захисна стратегія - передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін і (або) обсягів реалізації продукції.

2. Наступальна стратегія - передбачає активні дії: модернізацію обладнання, впровадження нових технологій та ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробку та реалізацію прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

До найважливіших першочергових заходів, спрямованих на поліпшення ліквідності активів підприємства, можна віднести:

-· реалізацію частини основних фондів, що не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва;

-· використання зворотного лізингу;

-· оптимізацію структури розміщення оборотного капіталу;

-· стягнення дебіторської заборгованості - підприємства, які опинились на межі банкрутства, мають значний рівень дебіторської заборгованості, що є суттєвим резервом відновлення платоспроможності;

-· рефінансування дебіторської заборгованості.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

-· факторинг ;

-· облік векселів (операції комерційних банків з викупу векселів у підприємств за цінами, які залежать від суми векселя, строків погашення та ризику непогашення);

-· продаж векселів на фондовому ринку,

- форфейтинг.

Для вибору найефективніших форм прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім є санація та необхідність ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання [45,C.190].

Згідно з класичною моделлю санації процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи.

Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі поданої інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість фінансового стану фірми.

У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, аналізуються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, доцільність чи недоцільність санації відповідної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання.

У противному разі санація означатиме лише відстрочку в часі ліквідації підприємства і нічого окрім додаткових збитків для власників та кредиторів не принесе. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі та у примусовому порядку.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється позасудовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів.

Примусова ліквідація підприємства - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням господарського суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство).

У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достатньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів, виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх [26,C.144-147].

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики проведення санації. При визначенні цілей санації слід враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та має здійснювати свою діяльність у рамках правового поля держави, в якій воно розташоване. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді.

Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть стратегії полягає у виборі найкращих варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Згідно з обраною стратегією розробляється програма санації, яка являє собою послідовний перелік основних етапів та заходів, що передбачається здійснювати в ході фінансового оздоровлення підприємства. Конкретизація програмних заходів здійснюється в плані санації. Програма формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації [60,C.144-145].

Наступним елементом класичної моделі санації є її проект, який розробляється на базі санаційної програми і містить у собі техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств має своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод при здійсненні оздоровчих заходів. Відчутну допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує в собі інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням санаційного контролінгу є ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод. [

Одне з головних завдань стратегічного контролінгу полягає у своєчасному виявленні стратегічних проблем на підприємстві [26,C.323].

З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи, виявлення причин, що її зумовлюють, та розробки антикризових заходів на підприємствах доцільно впроваджувати систему раннього попередження та реагування (СРПР). Система раннього попередження та реагування -- це особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики, які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища. СРПР розглядається як один з важливих інструментів системи контролінгу.

Система виявляє та аналізує інформацію про приховані обставини, настання яких може призвести до виникнення загрози для підприємства чи до втрати потенційних шансів. Першочерговим завданням системи раннього попередження є своєчасне виявлення кризи на підприємстві, тобто ситуації безпосередньої чи непрямої загрози його існуванню. Водночас за допомогою такої системи виявляються додаткові шанси для суб'єкта господарювання.

Процес створення системи раннього попередження складається з таких етапів:

· визначення сфер спостереження;

· визначення індикаторів раннього попередження, які можуть указувати на розвиток того чи іншого негативного процесу;

· визначення цільових показників та інтервалів їх зміни за кожним індикатором;

· формування завдань для центрів обробки інформації (розробка висновків щодо впливу тієї чи іншої інформації на діяльність підприємства);

· формування інформаційних каналів: забезпечення прямого та зворотного зв'язку між джерелами інформації та системою раннього реагування, між системою та її користувачами керівниками всіх рівнів.

Розрізняють дві підсистеми СРПР: систему, зорієнтовану на внутрішні параметри діяльності підприємства, та систему, зорієнтовану на зовнішнє середовище. Предметом дослідження останньої є завчасне прогнозування загроз, насамперед із боку контрагентів, держави, конкурентів і т.д. Виразним прикладом застосування цієї підсистеми СРПР є проведення установами банків аналізу підприємств з метою оцінити їх кредитоспроможність.

Внутрішньо зорієнтована підсистема СРПР спрямована на ідентифікацію ризиків та шансів, які криються всередині підприємства. У своєму розвитку ця підсистема дійшла вже до третього покоління. Системи першого покоління були зорієнтовані здебільшого на ідентифікацію наслідків дії тих чи інших факторів; другого на визначення симптомів; третього на виявлення першопричин.

На базі системи раннього попередження та реагування будується система управління ризиками, яка включає в себе такі блоки завдань:

· ідентифікація ризиків;

· оцінка ризиків;

· нейтралізація ризиків.

Одним із головних завдань СРПР є виявлення загрози банкрутства, тобто прогнозування банкрутства. Основне значення прогнозування банкрутства полягає в своєчасній розробці контрзаходів, спрямованих на подолання на підприємстві негативних тенденцій. Коло осіб (інституцій), для котрих надзвичайно важливими є результати прогнозування банкрутства, доволі широке. Сюди можна віднести як менеджмент, наглядову раду, власників підприємства, так і його клієнтів, кредиторів, постачальників засобів виробництва, конкурентів, фінансові органи. Існує думка, що прогнозування банкрутства (кризи) є не чим іншим, як оцінюванням кредитоспроможності підприємства. У такому разі основний зміст прогнозування передбачення й оцінювання можливих негативних сценаріїв діяльності підприємства, які можуть призвести до його неплатоспроможності і втрати ліквідності, а отже, до неповернення кредитів збитків для кредиторів. В економічній літературі можна знайти чимало моделей прогнозування банкрутства. Одним притаманний фундаментальний підхід, іншим технічне вирішення проблеми прогнозування банкрутства [73,C.303-308].

1.2 Методики та моделі прогнозування банкрутства вітчизняних та зарубіжних фінансистів

Існують різноманітні моделі прогнозування банкрутства. Одним притаманний фундаментальний підхід, іншим - технічне вирішення проблеми прогнозування банкрутства.

Підходи до моделей прогнозування банкрутства

1. Фундаментальний підхід - заснований на збиранні та аналізі всієї інформації про підприємство із внутрішніх та зовнішніх стосовно нього джерел. На підставі зовнішньої інформації оцінюється поточна і перспективна ситуація в галузі, до якої належить підприємство, загальний розвиток кон'юнктури тощо. З огляду на здобуті загальноекономічні дані, внутрішні джерела інформації та фінансові плани досліджуваного підприємства прогнозуються результати його господарської діяльності на найближчий період. Фундаментальний підхід до оцінювання кредитоспроможності та прогнозування банкрутства підприємства зорієнтований на внутрішнє фінансове планування й бюджетування та на оцінку перспективного розвитку суб'єкта господарювання.

2. Технічний підхід прогнозування банкрутства - ґрунтується на аналізі даних звітності попередніх періодів .

Існує багато підходів до прогнозування фінансової неспроможності суб'єктів господарювання. Будь-яка методика оцінювання кредитоспроможності є, по суті, методикою прогнозування банкрутства.

Розглядаючи модель Спрінгейта за формулою [53,c.677]:

Z = 1,03 A + 3,07 B + 0,66 C + 0,4 D (1.1)

A - робочий капітал / загальна вартість активів;

B - прибуток до сплати податків та процентів / загальна вартість активів;

C -- прибуток до сплати податків / короткострокова заборгованість;

D -- обсяг продажу / загальна вартість активів.

Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92%, проте з часом цей показник зменшується.

Якщо Z < 0, 862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Згідно з кількома методиками прогнозування банкрутства побудовано універсальну дискримінантну функцію [53,c.677]:

Z = 1,5X1 + 0,08X2 + 10X3 + 5X4 + 0,3X5 + 0,1X6 , (1.2.)

де Х1 -- cash-flow / зобов'язання;

Х2 -- валюта балансу / зобов'язання;

Х3 -- прибуток / валюта балансу;

Х4 -- прибуток / виручка від реалізації;

Х5 -- виробничі запаси / виручка від реалізації;

Х6 -- оборотність основного капіталу (виручка від реалізації / валюта балансу).

Здобуті значення Z-показника можна інтерпретувати так:

Z > 2 -- підприємство вважається фінансово стійким, і йому не загрожує банкрутство;

1 < Z < 2 -- фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена, але за умови переходу на антикризове управління банкрутство йому не загрожує;

0 < Z < 1 -- підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

Z < 0 -- підприємство є напівбанкрутом.

Зауважимо, що у вітчизняній практиці зазначена модель застосовуються мало, оскільки не враховують галузевих особливостей розвитку підприємств та притаманних їм форм організації бізнесу. Ідеться про суто теоретичний характер підходів до прогнозування банкрутства. У вітчизняних умовах дані такого прогнозування є вельми суб'єктивними і не дають підстав для практичних висновків. Мають бути розроблені вітчизняні моделі прогнозування з урахуванням галузевих особливостей.

Зауважимо, що робота з прогнозування банкрутства може бути організована як на самому підприємстві, так і за його межами, наприклад на базі консалтингової компанії.

Одним із найважливіших інструментів системи раннього попередження банкрутства підприємств та методом його прогнозування є дискримінантний аналіз, зміст якого полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та обчислюється інтегральний показник, на підставі якого з достатньою ймовірністю можна передбачити банкрутство суб'єкта господарювання [3,C. 182].

Попередником дискримінантного аналізу є тест на банкрутство Тамарі (фінансовий аналітик «Bank of Іsrael»). В основу тесту Тамарі покладено шість показників: коефіцієнт забезпеченості власним капіталом, прибутковість капіталу; абсолютна ліквідність; коефіцієнт співвідношення вартості товарної продукції до запасів готової продукції на складі; коефіцієнт оборотності основного капіталу; коефіцієнт, що відбиває залежність обороту від реалізації та дебіторської заборгованості [31,C.182].

Дискримінантний аналіз базується на емпіричному дослідженні фінансових показників багатьох підприємств, певна частка з яких збанкрутіли, а решта успішно діють далі. При цьому добирається сукупність показників-коефіцієнтів, для кожного з яких визначається питома вага в “дискримінантній функції”. Вагомість, як і граничне значення розглядуваних коефіцієнтів, може коригуватися. Вона залежить від галузі, до якої належить підприємство, загальної економічної та політичної ситуації в країні, рівня інфляції та інших факторів. Значення інтегрального показника дає підстави для висновку про належність об'єкта аналізу до підприємств-банкрутів чи підприємств, які успішно функціонують.

Під дискримінантним аналізом здебільшого розуміють комплекс методів математичної статистики з допомогою якого здійснюється класифікація досліджуваних одиниць (підприємств) в залежності від значень обраної сукупності показників у відповідності до побудованої метричної шкали.

Розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз.

І. Однофакторний дискримінантний аналіз. В основі однофакторного (одновимірного) аналізу покладене сепаратне дослідження окремих показників (які є складовою певної системи показників) та класифікація підприємств за принципом дихотомії. Віднесення підприємства до категорії "хворих" чи "здорових" здійснюється у розрізі окремих показників у відповідності до емпірично побудованої шкали граничних значень досліджуваного показника.

Наприклад, згідно зі шкалою значень показника рентабельності активів, граничне значення цого показника складає 2%. Це означає, що підприємства, в яких рентабельність активів >2% за цим критерієм вважаються "здоровими", якщо ж значення цього показника <2%, то підприємство відноситься до групи суб'єктів господарювання, яким загрожує фінансова криза [3,C. 183-184].

Найбільш відомими моделями однофакторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля.

Система показників Бівера

В основі досліджень американського економіста В. Бівера покладено 30 найбільш часто вживаних у фінансовому аналізі показників. За ознакою однорідності ці показники були згруповані в шість груп. Із кожної групи Бівер вибрав по одному, найбільш типовому, показнику, які й склали його систему прогнозування:

1. Відношення Cash Flow до позичкового капіталу.

2. Відношення чистого прибутку до валюти балансу.

3. Відношення позичкового капіталу до валюти балансу.

4. Відношення оборотних активів до поточних зобов'язань (показник покриття).

5. Відношення робочого капіталу до валюти балансу.

6. Відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов'язаннями до витрат підприємства (без амортизації).

З використанням матеріалів аналізу 79 фінансово неспроможних і такого ж числа фінансово-спроможних підприємств Бівер розробив шкалу граничних значень для кожного із приведених показників для американських підприємств [53,C.674].

Система показників Вайбеля

В основі досліджень, здійснених П. Вайбелем протягом 1960-1971 років покладено аналітичні матеріали по 72 швейцарських підприємствах будівельної, металургійної, легкої та годинникової галузей виробництва, половина з яких була у фінансовій кризі. Класифікацію підприємств за цією системою пропонується здійснювати з використанням таких показників:

1. Відношення позичкового капіталу до валюти балансу.

2. Відношення оборотних активів до поточних зобов'язань (показник покриття).

3. Відношення Cash Flow до поточних (короткострокових) зобов'язань.

4. Відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов'язаннями до витрат підприємства (без амортизації).

5. Відношення середнього залишку кредиторської заборгованості до вартості закупок помножене на 365.

6. Відношення середніх залишків виробничих запасів до величини затрат на сировину (матеріали) помножене на 365.

Головним суперечливим моментом однофакторного дискримінантного аналізу є те, що значення окремих показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших - про незадовільний. Така ситуація унеможливлює об'єктивне прогнозування банкрутства.

ІІ. Багатофакторний дискримінантний аналіз. В процесі аналізу підбирається ряд показників, для кожного з яких визначається вага в так званій "дискримінантній функції". В загальному вигляді, алгоритм лінійної багатофакторної дикримінантної функції можна представити в такій формі [42,C.325]:

Z = a0 + a1x1 + a2x2 + a3x3 + .......+ anxn, (1.3)

а1, а2, а3 ......, аn - коефіцієнти (ваги) дискримінантної функції;

х1, х2, х3......., хn - показники (змінні) дискримінантної функції.

Величина окремих ваг, характеризує різний вплив окремих показників (змінних), на загальний фінансовий стан підприємства. Віднесення аналізованого підприємства до групи "хворих" чи "здорових" залежить від значення інтегрального показника, який є результатом розв'язку дискримінантної функції.

Найбільш відомими моделями прогнозування банкрутства на основі багатофакторного дискримінантного аналізу є модель Альтмана (1968), модель Беермана (1976), система показників Бетге-Хуса-Ніхауса (1987), модель Краузе (1993).

Модель Альтмана

Модель прогнозування банкрутства, розроблена американським економістом Е. Альтманом має також назву "розрахунок Z-показника" і є класичною в своїй сфері, оскільки включена до більшості західних підручників присвячених фінансовому прогнозуванню, та оцінці кредитоспроможності підприємств. Побудована Альтманом дискримінантна функція має такий вигляд [53,C.676]:

Z = 0,012 X1 + 0,014 X2 + 0,033 X3 + 0,006 X4 + 0,999 X5 (1.4)

Це 5-ти факторна модель, де факторами виступають окремі показники фінансового стану підприємства. Адаптовано до вітчизняних стандартів фінансової звітності, окремі змінні дискримінантної функції мають такий вигляд:

X1 - робочий капітал/ валюта балансу;

X2 - сума нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) та резервного капіталу / валюта балансу;

X3 - звичайний прибуток до оподаткування + проценти за кредит / валюта балансу;

X4 - ринкова вартість підприємств (ринкова вартість корпоративних прав) / позичковий капітал;

X5 - чиста виручка від реалізації продукції/ валюта балансу.

Провівши аналіз 33-х пар промислових підприємств з обсягом валюти балансу від 1 до 25 млн. дол. США, Альтман зробив наступний висновок щодо інтерпретації значень Z-показника, який відображено у таблиці 1.1:

Таблиця 1.1 Прогнозування ймовірності настання банкрутства

ЗНАЧЕННЯ «Z»	ЙМОВІРНІСТЬ БАНКРУТСТВА
до 1.8	Висока
1.81 - 2.67	не можна однозначно визначити
2.67 і вище	низька

Модель Беермана

В Німеччині вперше застосував методологію багатофакторного дискримінантного аналізу при дослідженні фінансового стану підприємств у 1976 році професор університету м. Мюнстер Клаус Беерман. Свої висновки він базував на емпіричному дослідженні 21 пари підприємств, половина з яких були збиткові та знаходилися у фінансовій кризі. Основні характеристики дискримінантної функції Беермана наведено в таблиці

Таблиця 1.2 Параметри дискримінантної функції Беермана

Показники	Вага
Х1 = Позичковий капітал / валюта балансу	+0,077
Х2 = Чистий прибуток / валюта балансу	+0,813
Х3 = Чистий прибуток / позичковий капітал	+0,124
Х4 = Чистий прибуток / чиста виручка від реалізації	-0,105
Х5 = Cash-flow / позичковий капітал	-0,063
Х6 = Чиста виручка від реалізації / валюта балансу	+0, 061
Х7 = Запаси / Чиста виручка від реалізації	+0,268
Х8 = Сума амортизації / Вартість основних засобів на кінець періоду	+0,217
Х9 = Введені основні засоби / Сума амортизації	+0,012
Х10 = Заборгованість за банківськими позиками / позичковий капітал	+0,165

Одержані значення інтегрального показника Беерман рекомендує інтерпретувати наступним чином (горизонт прогнозування 1 рік):

Z > 0,32 - підприємство знаходиться під загрозою банкрутства;

0,32 > Z > 0,236 - неможливо чітко ідентифікувати, потребує додаткового якісного аналізу

Z < 0,236 - підприємству не загрожує банкрутство.

Модель Спрінгейта розраховується відповідно до формули [42,C.327]:

Z = 1,03 A + 3,07 B + 0,66 C + 0,4 D (1.5)

A -- робочий капітал / загальна вартість активів;

B -- прибуток до сплати податків та процентів / загальна вартість активів;

C -- прибуток до сплати податків / короткострокова заборгованість;

D -- обсяг продажу / загальна вартість активів.

Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92%, проте з часом цей показник зменшується.

Якщо Z < 0, 862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Згідно з кількома методиками прогнозування банкрутства побудовано універсальну дискримінантну функцію [42,C.328]:

Z = 1,5X1 + 0,08X2 + 10X3 + 5X4 + 0,3X5 + 0,1X6 , (1.6)

де Х1 -- cash-flow / зобов'язання;

Х2 -- валюта балансу / зобов'язання;

Х3 -- прибуток / валюта балансу;

Х4 -- прибуток / виручка від реалізації;

Х5 -- виробничі запаси / виручка від реалізації;

Х6 -- оборотність основного капіталу (виручка від реалізації / валюта балансу).

Здобуті значення Z-показника можна інтерпретувати так:

Z > 2 -- підприємство вважається фінансово стійким, і йому не загрожує банкрутство;

1 < Z < 2 -- фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена, але за умови переходу на антикризове управління банкрутство йому не загрожує;

0 < Z < 1 -- підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

Z < 0 -- підприємство є напівбанкрутом.

Зауважимо, що у вітчизняній практиці зазначені моделі застосовуються мало, оскільки не враховують галузевих особливостей розвитку підприємств та притаманних їм форм організації бізнесу. Ідеться про суто теоретичний характер підходів до прогнозування банкрутства. У вітчизняних умовах дані такого прогнозування є вельми суб'єктивними і не дають підстав для практичних висновків. Мають бути розроблені вітчизняні моделі прогнозування з урахуванням галузевих особливостей.

Використання методології багатофакторного дискримінантного аналізу у вітчизняній практиці є досить обмеженим, що зумовлено такими основними чинниками:

- по-перше, неможливістю розробки власних, галузевих дискримінантних функцій через відсутність фахівців достатньої кваліфікації;

- по-друге, відсутністю достатніх коштів для закупки та адаптації західних методик до вітчизняних умов господарювання;

- по-третє, недостатнім рівнем об'єктивності показників, які відображаються підприємствами у фінансовій звітності (проблематика подвійної бухгалтерії).

В той же час, в Україні використовуються численні методики однофакторного дискримінантного аналізу, однак ці методики є безсистемними, не враховують галузевих особливостей, не містять відповідних "ключів" інтерпретації [43,C.152].

Модель оцінки ймовірності банкрутства українських підприємств.

Для оцінки ймовірності банкрутства вітчизняних підприємств рекомендується до використання дискримінантна функція із шістьома змінними [77]:

Z = 1,04*X1+0,75*X2+0,15*X3+0,42*X4+1,8*X5 -0,06*X6 - 2,16 (1.7)

Модель розроблена на основі аналізу фінансових показників 850 українських підприємств усіх видів економічної діяльності

Розшифровка незалежних змінних пропонованої дискримінантної функції наведена в таблиці 1.3:

Таблиця 1.3

Незалежна змінна	Економічна інтерпретація
Х1	Коефіцієнт покриття (ліквідність третього ступеня)
Х2	Коефіцієнт фінансової автономії
Х3	Коефіцієнт оборотності вкладеного капіталу (активів)
Х4	Коефіцієнт рентабельності операційних продажів по Cash-flow 1
Х5	Коефіцієнт рентабельності активів по Cash-flow 2
Х6	Коефіцієнт оборотності позичковго капіталу

Використання цієї моделі дозволяє з високим рівнем ймовірності спрогнозувати майбутній фінансовий стан підприємства, а отже, оцінити ймовірність його банкрутства. Точність оцінювання за використання пропонованої моделі є дещо нижчою, ніж у разі застосування відповідних галузевих алгоритмів. Для наведеної дискримінантної моделі рекомендується наступний "ключ інтерпретації" значень інтегрального показника:

Zі <= -0,55 - фінансовий стан підприємства є незадовільним (знаходиться у фінансовій кризі або вона йому загрожує);

-0,55 <= Zі <= 0,55 - однозначних висновків щодо якості фінансового стану підприємства зробити неможливо, необхідний додатковий експертний аналіз;

Zі > 0,55 - фінансовий стан підприємства є задовільним.

У разі, якщо значення показника Zі знаходиться в межах, для яких однозначні висновки щодо якості фінансового стану зробити неможливо, рекомендується додатково застосувати експертні методи аналізу. В рамках чого аналізується динаміка основних абсолютних показників фінансового стану підприємства за два-три роки: валюта балансу; робочий капітал; обсяг виручки від реалізації; величина чистого прибутку (збитку); чистий грошовий потік від операційної діяльності. За результатами додаткового аналізу базовий показник Zі коригується на коефіцієнт (DZ) зміни основних абсолютних показників. Для визначення вагомості впливу окремих абсолютних показників на коефіцієнт коригування можна застосувати загальну методологію дискримінантного аналізу. Скоригований за результатами додаткового експертного аналізу інтегральний показник слід інтерпретувати таким же чином, як це рекомендується вище [51,C.222-223].

1.3 Нормативно правове регулювання санації та банкрутства

В процесі еволюції законодавства про банкрутство підприємств до нього дедалі більше вносилося норм, спрямованих не стільки на ліквідацію боржника, скільки на його фінансове оздоровлення.

Законодавство про банкрутство має виконувати три основні функції:

1) запобігати непродуктивному використанню активів підприємств;

2) реабілітувати підприємства, які опинилися на межі банкрутства, але мають резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому (така реабілітація передбачає фінансову санацію (реорганізацію);

3) сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

Головне у провадженні справи про банкрутство підприємства - якомога повніше задовольнити вимоги кредиторів, які пред'явлені до боржника. Цього можна досягти:

а) у процесі ліквідаційної процедури продати майно боржника й розподілити виручені кошти між кредиторами;

б) втілити в життя план санації (реорганізації) боржника, що передбачає його збереження [73, c. 328].

Новий Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачає більше можливостей для відновлення платоспроможності боржника до і після порушення справи про банкрутство.

Сутність банкрутства випливає з визначень, наведених у законодавстві про банкрутство. Згідно Закону України “Про банкрутство” від 1992 року під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк виставлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов 'язання перед бюджетом [18,C.5]

У червні 1999 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, який введено в дію з 01.01.2000 року. Закон є революційним у сфері банкрутства та санації підприємств і дає наступне визначення банкрутства:

Банкрутство -- це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури [19,C.7].

Суб'єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства можуть бути лише зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності юридичні особи, зокрема державні підприємства, підприємства з часткою державної власності у статутному фонді. Не можуть бути суб'єктами банкрутства відособлені підрозділи юридичних осіб (філії, представництва, відділення).

За своєю суттю інституція банкрутства є одним зі способів селекції суб'єктів господарювання. Саме цим зумовлена необхідність такої інституції. У ринковій економіці банкрутство підприємств -- нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається 20--30. Як свідчить статистика, лише 35--45% підприємств, на які подано позови, оголошуються банкрутами [35,C.11].

1.4 Санаційний аудит фінансового стану підприємства

Головною метою санаційного аудиту являється оцінка рівня фінансової кризи та виявлення фінансової спроможності її подолання на підприємстві на підставі проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства на підставі фінансових звітів та балансу.

При економічному читанні балансу ставляться такі основні завдання:

1) виявити наявність та розміщення засобів на підприємстві, встановити зміни, які відбулися у їх складі і джерелах утворення за звітний період, дати оцінку цим змінам;

2) визначити платоспроможність підприємства і фактори, які впливають на неї;

3) вивчити швидкість обігу товарів;

4) проаналізувати стан дебіторської і кредиторської заборгованості;

5) визначити ступінь використання кредитів банку та своєчасність їх погашення;

6) перевірити підстави утворення і використання коштів фондів спеціального призначення;

7) встановити, як виконується бізнес-план підприємства;

8) встановити, як здійснені розрахунки з бюджетом та позабюджетними фондами;

9) визначити реальну вартість підприємства і його акцій;

10) зіставити баланс, який аналізується, з даними інших підприємств тієї ж галузі економіки.

Після попереднього огляду фінансової звітності підприємства аналітик розраховує фінансові коефіцієнти.

Фінансові коефіцієнти можна умовно поділити на чотири групи:

· показники ліквідності;

· показники фінансової стійкості;

· показники ділової активності;

· показники ефективності виробничої діяльності [1,C.210-211].

В залежності від конкретних цілей та завдань можна виконати фінансовий аналіз різного ступеня деталізації. Єдиної методики немає, тому аналітики використовують різноманітні набори показників.

У світовій практиці фінансові коефіцієнти як показники діяльності підприємства публікуються в річних звітах компаній. При цьому кожна компанія, звичайно, мас свій набір таких коефіцієнтів і їх власну систематизацію. Американські фірми найчастіше наводять в річному звіті набір з 10-15 показників.

Як вже зазначалося вище, головним критерієм для визначення фінансового стану є платоспроможність підприємства. Це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої боргові зобов'язання Найпростіше можна визначити платоспроможність на якусь дату на підставі даних балансу підприємства. Для цього спочатку треба з'ясувати наявність залишку грошових коштів на поточному рахунку та інших рахунках грошових коштів. Якщо ці суми незначні, слід також перевірити стан розрахунків з різними кредиторами. Відсутність сум заборгованості, щодо яких прострочено терміни сплати, є доброю ознакою сталого фінансового стану. Вивчення заборгованості слід починати з визначення сум заборгованості по банківським кредитам, розрахунках з кредиторами за товари, роботи, послуги, розрахунках з бюджетом та з працівниками з оплати праці.

Аналіз фінансового стану підприємства за певний період, в принципі, потребує з'ясування платоспроможності на підставі сукупності проміжних показників по окремих датах або відносно коротких відрізках часу. Неоціненну послугу тут можуть дати щоденні банківські виписки з поточного рахунку (особливо одна сума - залишок коштів на кінець операційного дня). Хронічна відсутність коштів на кінець дня на цьому рахунку - надійна ознака незадовільного фінансового стану підприємства. Якщо при цьому врахувати можливі застарілі борги банкам, кредиторам, бюджету та ін., то негативна оцінка фінансової діяльності, а отже, і фінансового стану підприємства буде однозначною [6,C.198-200].

Крім аналізу платоспроможності підприємства слід також звернути особливу увагу на аналіз його ліквідності.

Ліквідність - це спроможність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього терміну. Підприємство, оборотний капітал якого складається переважно з коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, порівняно з підприємством, оборотний капітал якого складається переважно з запасів [76].

Всі активи підприємства в залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти, можна умовно поділити на такі групи:

Найбільш ліквідні активи (А1) - суми по всіх статтях коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно. В цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).

Швидко реалізовані активи (А2) - активи, для обертання яких у наявні кошти потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи.

Повільно реалізовані активи (А3) - найменш ліквідні активи. Це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість по придбаним цінностям тощо.

Важко реалізовані активи (А4) - активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю групу можна включити статті І розділу активу балансу "Необоротні активи" [41,С.398].

Перші три групи активів протягом всього господарського періоду можуть постійно змінюватися і відносяться до поточних активів підприємства. Поточні активи більш ліквідні, ніж всі інші активи підприємства.

Пасиви балансу по мірі зростання строків погашення зобов'язань групуються наступним чином:

Найбільш термінові зобов'язання (П1) - кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов'язання, а також позики, не погашені в термін (за даними додатків до бухгалтерського балансу).

Короткострокові пасиви (П2) - короткострокові кредити банків та інші позики, які підлягають погашенню на протязі 12 місяців після звітної дати.

Довгострокові пасиви (П3) - довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви - статті ІІІ розділу пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання".

Постійні пасиви (П4) - статті І розділу балансу "Власний капітал" [40, С.399].

Короткострокові і довгострокові зобов'язання, разом узяті, називають зовнішніми зобов'язаннями.

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують його короткострокові зобов'язання.

Для оцінки реального ступеня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань.

Для визначення ліквідності балансу варто зіставити результати по кожній групі активів і пасивів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови [10,C.360]:

А1 П1; А2 П2 ; А3 П3; А4 П4

Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується остання нерівність, що має глибокий економічний зміст і свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто дотримується мінімальна умова фінансової стійкості.