Фінансові проблеми Пенсійного фонду України
Пенсійний фонд України як складова соціального захисту громадян України, його роль та місце в фінансовій системі. Аспекти адміністративного управління процесом формування та використання коштів. Аналіз показників, проблеми та перспективи розвитку.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.04.2013 |
| Размер файла | 1,5 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ ІНСТИТУТ ФІНАНСІВ
УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
Кафедра фінансів, грошового обігу і кредиту
Дипломна робота
на тему:
"ФІНАНСОВІ ПРОБЛЕМИ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ"
Студент денної форми навчання
Молотков Юрій Георгійович
Науковий керівник
д.е.н., професор Орлов Васілій Миколайович
Одеса-2011
Зміст
- Вступ
- Розділ І. Пенсійний фонд України, як важлива складова соціального захисту громадян України
- 1.1 Еволюція розвитку пенсійної системи в Україні
- 1.2 Роль та місце Пенсійного фонду в фінансовій системі України
- 1.3 Аспекти адміністративного управління процесом формування та використання коштів Пенсійного фонду України
- Розділ 2. Аналіз показників формування та використання коштів Пенсійного фонду України на прикладі управління Пенсійного фонду України Київського району м. Одеси
- 2.1 Планування доходів та механізм визначення видатків Пенсійного фонду
- 2.2 Аналіз структури власних коштів Пенсійного фонду
- 2.3 Аналіз коштів Державного бюджету та цільових фондів у складі коштів Пенсійного фонду
- Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку пенсійного забезпечення в Україні
- 3.1 Міжнародний досвід сучасних систем пенсійного страхування в зарубіжних країнах та проблеми реформування пенсійної системи в Україні
- 3.2 Пропозиції щодо реформування пенсійної системи в Україні
- Висновки
- Перелік використаних джерел
Вступ
Актуальність теми дослідження. Теоретичні та методологічні аспекти реформування та розвитку пенсійних систем, упровадження принципу накопичення в системи пенсійного забезпечення, в тому числі і в недержавному пенсійному забезпеченні розглядаються багатьма зарубіжними та вітчизняними вченими, такими як: Б. Зайчук, Н. Ковальова, Е. Лібанова, О. Макаренко, Г. МакТаггарт, Б. Надточій, І. Новіков, А. Нечай, М. Папієв, М. Ріппа, В. Роік, А. Соловйов, І. Сирота, Н. Яценко та ін.
Проте, незважаючи на велику кількість наукових праць, продовжується пошук найбільш ефективної моделі пенсійного забезпечення в Україні, особливо з огляду на внутрішні фактори, що впливають на подальше реформування пенсійної системи.
Аналізуючи сучасний стан пенсійної системи України, яка потребує реформування відповідно з досвідом розвинутих країн світу, можна дійти висновку, що переважна частина негараздів у цій сфері пов'язана передусім із відсутністю науково обгрунтованої, зваженої стратегії соціального розвитку як основного орієнтиру при розробці і прийнятті закону, укази, постанови. Давно назріла потреба у визначенні цілей, основної мети, заради якої планується спрямовувати матеріальні і фінансові ресурси країни на перспективу. Мета суспільства має бути конкретною й реальною, а не міфічною, як це мало місце не лише в роки централізованого управління економікою, а й в умовах нового суспільного ладу з його різними формами власності.
Метою дипломної роботи є дослідження фінансових джерел формування Пенсійного фонду, проблем та перспектив розвитку пенсійної системи України.
Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:
фінансовий показник пенсійний фонд
дослідження законодавчої бази, що стосується питання пенсійного забезпечення громадян;
аналіз надходження фінансових ресурсів до Пенсійного фонду;
надання характеристики механізмів і напрямків використання коштів Пенсійного фонду згідно завдань, поставлених перед ним;
оцінка ситуації, яка склалась у сфері пенсійного забезпечення, зокрема вичленити ряд недоліків у самій законодавчій базі, що стосується даного питання, а також проаналізувати ті фактори макроекономічного характеру, що мають безпосередній вплив на формування коштів Пенсійного фонду та на формування системи пенсійного забезпечення в нашій державі взагалі;
проаналізувати основні риси впровадження пенсійної реформи в Україні;
узагальнити результати дослідження у вигляді висновків.
Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження виступає процес діяльності по забезпеченню пенсій ПФУ Київського району м. Одеси.
Предмет дослідження. Предметом дослідження є теоретико-методологічні і прикладні проблеми діяльності ПФУ Київського району м. Одеси.
Теоретичною методологічною основою дипломної роботи є основні документи, які регламентують засади існування та функціонування Пенсійного фонду України.
Інформативною основою дослідження є праці українських і закордонних фахівців в галузі діяльності Пенсійного фонду України; матеріали наукових конференцій; періодичної преси.
У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.
Розділ І. Пенсійний фонд України, як важлива складова соціального захисту громадян України
1.1 Еволюція розвитку пенсійної системи в Україні
Сучасна пенсійна система України, основою якої є запроваджене з січня 2004 року загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, постала не на порожньому місці, а є результатом еволюційної трансформації інституту пенсійного забезпечення, який сформувався після здобуття незалежності на початку 90 років ХХ століття і, в свою чергу, фактично, був своєрідною "пенсійною спадщиною" колишнього СРСР.
Фінансовою основою радянської пенсійної системи до 1990 року був Союзний держбюджет, за рахунок якого виплачувались пенсії.
Як відомо, в середині 80-х років у Радянському Союзі почалися потужні радикальні перетворення у політичній та соціально-економічній організації суспільного життя. Вони були викликані погіршенням загального економічного стану Радянського Союзу, низькою ефективністю економіки з погляду задоволення споживацького попиту, високою затратністю військово-промислового комплексу.
Це призвело до того, що соціальні витрати, особливо пенсійні, стали надмірним тягарем для держбюджету.
Таким чином, наприкінці 1980-х років у СРСР виникла проблема пошуку не бюджетних джерел для фінансування пенсій.
З цією метою було вивчено досвід функціонування пенсійних систем інших країн, багато з яких у 70-80-х роках ХХ століття зазнали кризових явищ у пенсійній сфері, викликаних, перш за все, несприятливою демографічною ситуацією, і тому змушені були реформувати свої пенсійні системи.
Як засвідчив зарубіжний досвід, найбільш ефективним фінансовим механізмом у солідарній пенсійній системі виявився механізм пенсійного страхування - персоніфікований розподіл через суспільні страхові фонди надходжень від працездатної частини населення на користь пенсіонерів.
Джерелом коштів для фінансування пенсій став не державний бюджет, як це було раніше, а Пенсійний фонд як самостійна фінансова система, що формується за рахунок страхових внесків підприємств та громадян.
Проте Пенсійний фонд на той час був абсолютно новою інституцією, яку ще треба було створити.
Для цього при Раді Міністрів СРСР було створено спеціальну робочу групу, до складу якої увійшли представники всіх союзних республік. Протягом 1990 року було напрацьовано необхідну нормативно-правову базу - Положення про Пенсійний фонд СРСР, Інструкцію, яка регулювала порядок сплати внесків до Пенсійного фонду та витрачання коштів Фонду, інші документи. Водночас утворювалися організаційні структури Пенсійного фонду СРСР, які на рівні союзних республік склалися з відповідних республіканських відділень Фонду (крім Російської Федерації, яка одразу створила власний Пенсійний фонд, що не входив до складу Пенсійного фонду СРСР).
Союзний Пенсійний фонд розпочав свою повноцінну діяльність з 1 січня 1991 року, коли до нього почали надходити страхові внески і, в свою чергу, за рахунок коштів Фонду було розпочато фінансування пенсійних виплат.
Фактично Пенсійний фонд СРСР функціонував лише один рік і припинив свою діяльність після розпаду СРСР. Незалежні держави, які утворилися на його теренах, в тому числі Україна, утворили й власні незалежні пенсійні фонди, робота яких має національні правові, економічні та організаційні особливості.
Водночас після розпаду СРСР було утворено Асоціацію пенсійних та соціальних фондів, у рамках якої відбувається інформаційне співробітництво і обмін досвідом між фінансовими пенсійними інституціями колишніх союзних республік. Членом Асоціації є і Пенсійний фонд України.
Одним з перших і визначальних кроків на шляху глибокого системного реформування пенсійної системи України стало створення у грудні 1990 року Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР (постанова Ради Міністрів Української РСР і Ради Федерації незалежних профспілок України від 21 грудня 1990 року № 380), яке з січня 1992 року перетворено на Пенсійний фонд України. Цей факт не лише засвідчив появу нової фінансової інституції в державі, а й означив революційну зміну ідеології функціонування пенсійної системи, яка відтепер в основному фінансово не спиралася на державний бюджет, а одержала цільові джерела поповнення коштів, власні механізми їх акумуляції та розподілу і, головне, залучила інших соціальних партнерів - роботодавців та працівників до фінансової участі у вирішенні питань пенсійного забезпечення.
З прийняттям цієї постанови розпочалося формування організаційної інфраструктури матеріально-технічної бази та кадрового потенціалу майбутнього Пенсійного фонду України. Ця робота в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, здійснювалася фактично "з нуля".
Проте вже з перших днів 1991 року нова пенсійна установа почала акумулювати страхові обов'язкові платежі підприємств і громадян та здійснювати фінансування видатків органів соціального забезпечення на виплату пенсій. У 1991 році бюджет Пенсійного фонду становив 34 млрд. карбованців. При цьому 5 млрд. складали дотації з Пенсійного фонду СРСР, які забезпечувалися за рахунок перерозподілу коштів між союзними республіками-донорами (там, де була краща демографічна ситуація) та дотаційними республіками, де питома вага пенсіонерів у структурі населення була доволі вагомою. Постановою Пенсійного фонду СРСР, Державного комітету з праці та соціальних питань, Міністерства фінансів СРСР, Спільної Конфедерації професійних спілок СРСР від 19.12.90 № 52-ПФ у 1991 році тарифи страхових внесків до Пенсійного фонду було встановлено на рівні 80,5% від загальної суми внесків на державне соціальне страхування, тариф яких складав 26% від фонду оплати праці, згідно з Указом Президента Союзу РСР від 04.10.90 "Про першочергові заходи по переходу до ринкових відносин".
Протягом 1991 року було сформовано структуру центрального апарату Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР у складі 3-х управлінь, 4-х самостійних відділів та ревізійної комісії. Крім того, в Автономній Республіці Крим, областях та у місті Києві було утворено філії Відділення, в складі яких працювали уповноважені філій по районах, містах та районах у містах.
Загалом наприкінці 1991 року в системі Відділення працювало понад 2000 працівників, в тому числі в центральному апараті - понад 60 працівників.
Після проголошення незалежності України в серпні 1991 року та прийняття в листопаді цього ж року Закону України "Про пенсійне забезпечення" сформувалася законодавча база функціонування Пенсійного фонду нової незалежної держави. Статтею 8 зазначеного Закону було передбачено, що Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою і що Положення про Пенсійний фонд України затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до цього Кабінет Міністрів України 28 січня 1992 року ухвалив постанову № 39, згідно з якою на базі Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР було утворено Пенсійний фонд України, а на базі філій відділення - управління в Автономній Республіці Крим, областях та місті Києві (управління Пенсійного фонду у місті Севастополі утворено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.92 № 534 у липні 1992 року на базі міського відділу Кримського республіканського управління Пенсійного фонду).
Цією урядовою постановою було затверджено перший склад правління Пенсійного фонду та Положення про Фонд, на підставі якого він діяв до червня 1994 року. До цього ж часу виконання функцій, покладених на Пенсійний фонд, в районах та містах продовжували виконувати уповноважені відповідних обласних управлінь.
Законом України від 16.10.92 № 2704-XII було запроваджено адміністративну відповідальність за порушення порядку обчислення і сплати внесків на соціальне страхування.
Цікавим є факт, що у 1991-1993 роках відбувалися перші спроби впровадження елементів розширеного відтворення пенсійних фінансів, які притаманні накопичувальним пенсійним системам.
Ці спроби полягали в тому, що у зазначений період тимчасово вільні кошти Пенсійного фонду з метою одержання прибутку розміщувалися на банківських депозитах, вкладалися у статутні фонди підприємств, використовувались для надання кредитів тощо. Ці спроби хоч і забезпечили певний прибуток Пенсійному фонду у 1991-1993 роках, проте виявилися не зовсім вдалими з точки зору адміністрування та належного правового забезпечення і були припинені у середині 1993 року.
Водночас практика комерційної (господарської) діяльності Пенсійного фонду довела необхідність ґрунтовного правового регулювання, багаторівневого контролю у питаннях використання фінансів пенсійної системи. В цьому контексті вищезазначений досвід мав і має важливе значення як для вдосконалення організації солідарної пенсійної системи, так і для побудови накопичувальної пенсійної системи.
З грудня 1990 року по квітень 1993 року Українське республіканське відділення Пенсійного фонду СРСР, а згодом Пенсійний фонд України очолював Юрій Никандрович Сивоволов (1934-2003 рр.) - талановитий керівник, організатор, який майже 20 років свого життя віддав роботі в системі соціального забезпечення населення України, зробив вагомий внесок у становлення системи Пенсійного фонду України.
З 1994 року сталися значні зміни в історії Пенсійного фонду: він був перетворений із самостійної фінансово-банківської системи на центральний орган виконавчої влади, наділений відповідними повноваженнями. Водночас було суттєво удосконалено організаційну структуру Фонду.
Таким чином, було створено вертикальну структуру управління Пенсійним фондом, яка повністю відповідала адміністративно-територіальному устрою держави, а також структурам інших державних органів, які мали подібні функції щодо збору обов'язкових платежів (органи податкової та контрольно-ревізійної служби).
Важливим кроком було впорядкування фінансових потоків у системі Пенсійного фонду, а також вирішення питань щодо розрахунково-касового обслуговування його коштів. Щоб ясніше мати уявлення, про що йде мова, необхідно пояснити систему фінансування пенсійних виплат, яка існувала до 1994 року.
Кошти, які збиралися від платників в районах та містах, спрямовувались до обласних управлінь Пенсійного фонду, згодом розподілялися між районами відповідно до потреб у фінансуванні виплати пенсій. При цьому, таке фінансування здійснювалось через органи соціального захисту населення, а вже вони перераховували кошти поштовим підприємствам для безпосередньої виплати пенсій пенсіонерам.
Отже, порядок перерахування коштів був складний і надто громіздкий. При цьому, в різних регіонах кошти Пенсійного фонду обслуговувались різними банками, що створювало додаткові проблеми, головною з яких було те, що іноді проходило кілька тижнів, поки кошти оберталися по всьому ланцюгу. Це ускладнювало фінансування виплат пенсій та відволікало зусилля працівників Фонду на роботу з банками, іноді просто на пошук коштів на численних банківських рахунках.
Запровадження нового механізму виплати пенсій проводилось одночасно з концентрацією рахунків органів Пенсійного фонду в одному банку. Таким банком вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України було визначено АППБ "Аваль".
Таким чином, у межах одного банку було зосереджено не тільки рух коштів в системі Пенсійного фонду, але й розрахунки Фонду з поштовими підприємствами, що прискорило рух коштів від платника страхових внесків до пенсіонера, а відтак, значною мірою, посилило можливості раціонального використання коштів Пенсійного фонду, зокрема, можливість оперативного перерозподілу коштів як між областями, так і між районами і містами. Свідченням цього може бути такий приклад. За новою системою фінансування, кошти, які зранку надійшли від платника до якогось районного відділу, наприклад, в Запорізькій області, де був надлишок коштів, того ж дня ввечері вже виплачувались у вигляді пенсії, наприклад, в Чернігівській області, де була нестача коштів. Згодом, при переході органів Пенсійного фонду на обслуговування до Ощадбанку були збережено вищезгадані принципи банківського обслуговування.
У 1993-1995 роках було розпочато комп'ютеризацію органів Пенсійного фонду, зокрема автоматизовано облік надходження страхових внесків, приймання відповідної звітності. Це стало відчутним кроком до впровадження в подальшому в Пенсійному фонді системи персоніфікованого обліку.
З вересня 1993 року до жовтня 1995 року Пенсійний фонд України очолював Віктор Петрович Тентюк - відомий фахівець у галузі фінансів, який зробив вагомий внесок не тільки у становлення та розвиток системи Фонду, а й обіймав керівні посади в Міністерстві фінансів, очолював Державну податкову службу та Державне казначейство України.
Перехід на початку 90-х років на фінансування пенсій через Пенсійний фонд сам по собі одразу не міг вирішити всіх проблемних питань у сфері пенсійного забезпечення, а натомість висвітлив та окреслив багато проблем та чинників як всередині самої пенсійної системи, так і далеко за її межами, що суттєво негативно впливали на фінансовий стан цієї системи.
Фінансування з коштів Пенсійного фонду пенсій, призначених на пільгових умовах у зв'язку зі шкідливими умовами праці також можна віднести до негативних факторів. Починаючи з 1992 року пенсійні гарантії таких працівників були значно розширені. Разом з тим, незважаючи на обов'язок відшкодування відповідних витрат Фонду підприємствами, де існують згадані умови, реальний рівень відшкодування витрат на виплату пенсій за так званим Списком № 2 наприкінці 90-х становив у середньому лише 30 відсотків.
Унаслідок усього цього у 1995-1996 роках почала виникати заборгованість з виплати пенсій. Це при тому, що рівень пенсій лишився низьким, фактично було втрачено його диференціацію від трудового внеску працівника. Все це формувало в суспільстві усвідомлення необхідності проведення пенсійної реформи. Проте здійснення реформи потребувало подолання гострих кризових явищ у пенсійній системі.
Отже головним завданням Пенсійного фонду у другій половині 90-х років стали фінансова стабілізація пенсійної системи, ліквідація заборгованості з виплати пенсій, створення необхідних передумов для проведення пенсійної реформи.
Основними напрямами цієї роботи стало вдосконалення законодавства із сплати обов'язкових платежів до Пенсійного фонду, запровадження їх персоніфікованого обліку, посилення платіжної дисципліни підприємств, звільнення Пенсійного фонду від не властивих йому видатків. У цьому зв'язку слід відзначити такі кроки.
У серпні 1998 року Указом Президента України від 31.08.98 № 957 "Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій", а згодом Законом України від 22.10.98 № 208-ХІV "Про внесення змін до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", було запроваджено додаткові ставки збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відчутно сприяло наповненню Державного бюджету та бюджету Пенсійного фонду прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.98 № 1251 "Про стан і додаткові заходи щодо виплати пенсій, погашення заборгованості з обов'язкових платежів до державного та місцевих бюджетів, недоїмки до Пенсійного фонду і Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення".
У Кабінеті Міністрів України та в усіх обласних адміністраціях були утворені постійно діючі комісії з погашення заборгованості, які розглядали кожен факт наявності заборгованості та шляхи її погашення, які працюють і зараз.
Крім роботи, проведеної з керівниками підприємств-боржників, було застосовано нетрадиційні джерела наповнення Пенсійного фонду.
Так було запроваджено погашення заборгованості з виплати пенсій в натуральній формі продукцією підприємств-боржників. Завдяки цьому така заборгованість була погашена на суму понад 800 млн. грн.
Крім того, боржники своєю продукцією розрахувались по боргах і з Пенсійним фондом, зокрема, через систему вексельних розрахунків, які здійснювали банки та, спеціально створене для цього постановою Уряду, Спеціалізоване державне підприємство Пенсійного фонду України.
У результаті вжитих заходів удалося суттєво збільшити надходження коштів до Пенсійного фонду. Це дозволило у вересні 2000 року ліквідувати заборгованість з виплати пенсій.
Здійснення всіх вище перелічених заходів дозволило після погашення у вересні 2000 року заборгованості з виплати пенсій не тільки забезпечити повне і своєчасне фінансування цих виплат, а й їх підвищення протягом 2001-2003 років у середньому на 72% (з 81 до 139,45 грн.).
Стабілізація фінансового стану Пенсійного фонду стала однією з передумов здійснення пенсійної реформи. Основні напрями та шляхи впровадження пенсійної реформи було окреслені в таких державних документах: Концепція соціального забезпечення населення України, схвалена Верховною Радою України 21 грудня 1993 року, Основи законодавства України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, прийняті Верховною Радою України 14 січня 1998 року, Указ Президента України від 13.04.98 року "Про Основні напрями пенсійного забезпечення в Україні", Послання Президента України до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України "Про Основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України" від 10 жовтня 2001 року.
На виконання завдань поставлених в цих документах, і була спрямована робота всієї системи Пенсійного фонду. В першу чергу у період до 2003 року були проведені підготовчі заходи до впровадження пенсійної реформи, була створена система персоніфікованого обліку внесків. Початок цій справі було покладено Указом Президента України "Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування" від 04.05.98 № 401.
З 1998 року в Центральній базі цієї системи вже накопичено такі відомості на 27,9 млн. громадян України. Більшість з них вже отримали свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що засвідчують пенсійне право кожного.
Важливу роль у розвитку Пенсійного фонду та його утвердженні як центрального органу виконавчої влади відіграла передача органам Фонду функцій з призначення та виплати пенсій, які раніше здійснювались органами соціального захисту населення.
Цей процес розпочався 1 січня 1999 року з експерименту у Львівській області (Указ Президента України "Про проведення у Львівській області експерименту з призначення та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України" від 20.10.1998 № 1156) і остаточно завершився 1 липня 2002 року.
Поєднання цих функцій дало змогу вирішити низку важливих питань:
· забезпечити призначення пенсій за даними системи персоніфікованого обліку внесків;
· раціонально планувати витратну частину бюджету Пенсійного фонду;
· своєчасно попереджати випадки нецільового використання коштів Пенсійного фонду у зв'язку з недостовірністю представлення документів для призначення пенсій про стаж та заробітну плату, посилити контроль за правильністю призначення та виплати соціальних пенсій, надбавок на непрацездатних членів сім'ї, доплат непрацюючим пенсіонерам;
· прискорити терміни розгляду заяв про призначення пенсій, зменшити документообіг, пов'язаний з проведенням індексацій пенсій працюючим пенсіонерам без подання ними додаткових документів, зменшити адміністративні видатки (на друкування відомостей, зменшення штатної чисельності працюючих та інше);
· перетворити Пенсійний фонд України на функціонально збалансовану фінансову інституцію, що забезпечує увесь комплекс заходів з функціонування загальнообов'язкової системи пенсійного страхування, починаючи зі збору страхових внесків та закінчуючи виплатою пенсій;
· розпочати на базі органів Пенсійного фонду експерименти з підвищення ефективності діяльності державних цільових фондів та з використання даних системи персоніфікованого обліку при призначенні різних соціальних виплат та державних допоміг.
Невідкладним першочерговим завданням реформування системи пенсійного забезпечення Указом Президента України 13.04.98 № 291/98 "Про Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні" було визначено проведення розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами. З цією метою, починаючи з 1999 року, Урядом приймались постанови Кабінету Міністрів України, якими затверджувались графіки поетапного розмежування джерел фінансування з виплат Пенсійного фонду на 1999-2002 роки.
Пенсійний фонд України став потужною фінансовою та соціальною інституцією в державі, сформувалися його організаційний та кадровий потенціали.
На сьогодні Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України [36].
В економічному житті країни Пенсійний фонд України виступає одним із органів державної виконавчої влади, який здійснює управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду та виконує інші функції, передбачені законами.
1.2 Роль та місце Пенсійного фонду в фінансовій системі України
Фінансова система - це комплекс окремих елементів, які входять до фінансів (бюджети, централізовані цільові, страхові фонди, державний кредит, недержавні страхові фонди), фінанси підприємств та ін., взаємодія між якими приводить до появи нових функцій фінансових відносин, цілісність яких забезпечується єдиними організаційно-правовими нормами на всій території держави.
Фінансова система, її структура залежить від соціально-економічного ладу державного устрою в країнах. Кожна з країн має свою фінансову систему. У колишньому СРСР вона складалася з фінансів державних, колгоспно-кооперативних підприємств і організацій, з централізованих цільових фінансових фондів. Загальнодержавні централізовані фінансові фонди включали державний бюджет, державне соціальне страхування, державне майнове й особисте страхування. Складовим елементом цієї системи був також державний кредит. Ця відносно проста структура фінансової системи відповідала соціально-економічному укладу, наявному в СРСР.
Утворення на теренах СРСР самостійної української держави викликало потребу формування власної фінансової системи, яка б відповідала новим соціально-економічним умовам, сприяла б динамічному розвитку економіки та підвищенню добробуту населення. Протягом 90-х р. р. минулого століття в Україні така система вибудовувалася, а на початку XXI ст. була в основному сформована. За своєю суттю та структурою вона відрізняється від попередньої як за джерелами формування фінансових фондів, так і за напрямами їх використання. На відміну від фінансової системи колишнього СРСР, яка ґрунтувалася переважно на фінансових ресурсах суспільного сектора виробництва, в Україні фінансовою базою державних доходів є приватний сектор економіки, доходи громадян України.
Структура сучасної фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової системи України, її можна представити за схемою, яка наведена на рис.1.2.1 При цьому пенсійна система представлена як на рівні державних централізованих фондів цільового призначення, так і на рівні добровільних пенсійних фондів.
На всіх етапах розвитку суспільства важливою складовою соціальної політики держави було і залишається пенсійне забезпечення громадян.
Особливого значення дана проблема має на сучасному етапі, коли мова йде про докорінне реформування пенсійної реформи.
Основними напрямами її вдосконалення є здійснення заходів щодо мобілізації грошових надходжень до Пенсійного фонду, створення триєдиної системи пенсійного забезпечення. За цих умов поряд з державною обов'язковою системою соціального забезпечення доцільно створити як систему обов'язкових персоніфікованих накопичень громадян, так і недержавне пенсійне забезпечення. Всі ці питання потребують наукового обґрунтування що до подальшого вдосконалення та системного комплексного аналізу нині існуючої пенсійної системи.
Проблема пенсійного забезпечення в різних її аспектах досліджувалась багатьма вченими та фахівцями. Вагомий внесок в її наукову розробку внесли Л. Тікаченко [27], П. Філіпчук [32], В. Рудик [21], Г. Третьякова [31], А. Загородній [14], В. Толуб'як [30], Л. Батченко [11] та інші дослідники.
В Україні спостерігається тенденція зростання державних витрат на соціальний захист та соціальне забезпечення населення. В 2000 році сума видатків із бюджету становила 5985,2 млн. грн., в 2005 році зросли до 39940,2 млн. грн., а в 2010 році на соціальний захист та соціальне забезпечення було виділено 64 086,5 млн. грн.
Таблиця №1.2.1
Державні витрати на соціальний захист та соціальне забезпечення населення в Україні№
|
Роки |
Сума видатків із бюджету млн. грн. |
У % до загальних видатків |
У % до ВВП |
У°% до попереднього року |
|
|
2008 |
32957,7 |
28,1 |
3,5 |
102,0 |
|
|
2009 |
33345,6 |
25,2 |
3,6 |
101,2 |
|
|
2010 |
36 296,1 |
18,9 |
3,4 |
108,8 |
№Таблицю №1.2.1 складено за матеріалами статистичних збірників Держкомстату України.
Як засвідчують останні дані (табл. №1.2.1.) питома вага державних витрат на соціальне забезпечення за 2010 рік складає 18,9% від загальних витрат або ж 3,4% від ВВП. Вищенаведені цифри засвідчують про позитивну динаміку щодо соціального захисту населення в нашій країні. Разом з тим існуюча система державних витрат не в повній мірі забезпечує потреби тієї частини населення, яка отримує низьку заробітну плату та мінімальну пенсію за віком.
Впродовж останніх років, в Україні мінімальна заробітна плата, а також мінімальна пенсія за віком були нижчими за прожитковий мінімум. Лише в 2010 році мінімальна заробітна плата, яка коливалась в межах від 601 до 750 грн. в місяць, практично зрівнялась із прожитковим мінімумом, що складав 875 грн. на одну особу в місяць (табл. №1.2.2.).
Таблиця №1.2.2.
Динаміка державних соціальних стандартів і гарантій в УкраїніІ
|
Роки |
Прожитковий мінімум на одну особу в місяць, грн. |
Мінімальна заробітна плата в місяць, грн. |
Мінімальна пенсія за віком, грн. |
|
|
2003 |
342 |
185-205 |
87-92 |
|
|
2004 |
362 |
237 |
93 |
|
|
2005 |
423 |
262-332 |
332 |
|
|
2006 |
472 |
350-400 |
350-380 |
|
|
2007 |
532 |
400-460 |
380-415 |
|
|
2008 |
626 |
515-605 |
470-544 |
|
|
2009 |
701 |
605-744 777777777777777777744544744 |
544-601 |
|
|
2010 |
875 |
744-922 |
601-750 |
|
|
на 1.04.2011 |
911 |
922-960 |
750-800 |
ІТаблицю №1.2.2 складено за матеріалами статистичних збірників Держкомстату України.
Ці дані підтверджують ту соціальну ситуацію в суспільстві, коли для частини населення характерна бідність, досить низький рівень матеріального становища.
В Україні пенсійна реформа рухається, але вкрай повільно. На відміну від інших постсоціалістичних країн, пенсійна реформа реально розпочалася у 2003 році з прийняттям Верховною Радою України законів "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" [2] й "Про недержавне пенсійне забезпечення" [3]. Втім, треба зазначити, що Указ "Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні", який зобов'язував виконавчі органи влади забезпечити реалізацію зазначених напрямів, Президент України підписав ще у квітні 1998 року. Власне, це й було початком реформування вітчизняної системи пенсійного забезпечення. За цей час у країні сформовано трирівневу систему пенсійного забезпечення: державна солідарна система, накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування й система добровільного недержавного пенсійного забезпечення.
Державна солідарна система побудована за принципом солідарності поколінь - працююче населення забезпечує непрацююче. На сьогодні в Україні налічується 13.8 млн. пенсіонерів - дещо менше, ніж у 2003 році (14,4 млн. осіб). Нині на утримання одного пенсіонера працює 1,6 особи. У західноєвропейських країнах цей показник становить 3,8 особи. Фінансування солідарної системи пенсійного страхування відбувається за рахунок обов'язкових внесків роботодавців у розмірі 33,2 % від фонду оплати праці та 0,5 % - від заробітної плати робітника.
Незважаючи на досить значні внески до Пенсійного фонду України (ПФУ), коштів катастрофічне не вистачає. Для покриття дефіциту ПФУ протягом 2010 року з державного бюджету надійшло 64 086,5 млн. грн.
З високою часткою впевненості можна стверджувати, що дефіциту ПФУ не уникнути й тому доведеться, як і в попередні роки, покривати його за рахунок внутрішніх ресурсів і коштів державного бюджету. При цьому слід ураховувати, що рівень пенсій має зростати, оскільки їх середній розмір у 2010 році становив 1092,35 грн. на місяць, у тому чисті пенсій за віком - 1039,6 грн. Отже, розмір пенсій державної солідарної системи залишається низьким і потребує перегляду з тим, щоб кожен пенсіонер мав гідні умови життя.
Накопичувальна системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в Україні мала запрацювати ще у 2007 році. На жаль, цього не сталося, хоча необхідну нормативно-законодавчу базу сформовано ще декілька років, тому з прийняттям Верховною Радою України Закону "Про недержавне пенсійне забезпечення" від 09.07.2003 № 1057-ІV [3], в якому визначено три види фондів: відкритий пенсійний фонд, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні особи, корпоративний пенсійний фонд, засновником якого є юридична особа - роботодавець декілька юридичних осіб-роботодавців, і професійний пенсійний фонд, засновником якого можуть бути об'єднання юридичних осіб - роботодавців, об'єднання фізичних осіб.
Недержавні пенсійні фонди - третій рівень пенсійної системи. Відомо, шо умови життя працівника після виходу на пенсію залежать від її рівня. У 2010 році середній розмір місячної пенсії за віком становив 1039,6 грн., за інвалідністю - 848,8 грн., а середній розмір заробітної плати дорівнював 2239 грн., що на 20,0 відсотків перевищує відповідний показник у 2009 році. При цьому зазначимо, що жодна країна, навіть найзаможніша, не в змозі забезпечити виплату пенсії своїм громадянам на рівні середньомісячної заробітної плати, не говорячи вже про постсоціалістичні країни, до яких належить і Україна.
З виходом працівника на пенсію його місячний дохід становить 30 % заробітної плати. Забезпечити собі нормальні житлово-побутові умови за рахунок мізерної пенсії пересічному пенсіонеру дуже важко. Саме тому певна частина працівників, починаючи, як правило, з 30-річного віку, не покладаючись на державу, починають відраховувати частину свого заробітку до недержавного пенсійного фонду.
Розбудова системи недержавного пенсійного забезпечення, яка є складовою частиною пенсійної системи України, здійснюється з 2004 року після прийняття Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення”.
Загальна кількість офіційно зареєстрованих недержавних пенсійних фондів (далі - НПФ) у 2010 року зменшилась на 3,7% у порівнянні з 2009 роком та становить 104 НПФ.
Вартість активів 10 найбільших фондів складає 817,65 млн. грн., або 83% від вартості активів усіх недержавних пенсійних фондів. Кількість фондів, у яких вартість активів перевищує 10 млн. грн. у 2010 року залишилась незмінною та складає 15.
Кількість банків-зберігачів становить 122.
Станом на 31.12.2010 року кількість вкладників - 52311 осіб, з яких 2331 вкладники, або 4,46% - юридичні особи, на яких припадає 803,1 млн. грн., а 49980 вкладників, або 95,54% - фізичні особи.
Великі підприємства, які виступили засновниками та учасниками НПФ залишаються незмінними: ВАТ Укртелеком, ВАТ Стирол, Державне підприємство "Укрпошта”, Відкрите акціонерне товариство "Запорізький завод високовольтної апаратури”.
Серед банків: Національний банк України, Укрексімбанк.
Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється шляхом укладання пенсійного контракту між пенсійним фондом і його вкладником. У 2008 році кількість фізичних і юридичних вкладників у НПФ становила 482 тис. осіб, у тому числі 2306 юридичних осіб, пенсійні внески яких становили 582,9 млн. грн. Серед учасників НПФ найбільшу частку становить населення м. Києва - 42.4 тис. осіб. Зазначимо також, що, наприклад, у Польщі кількість платників на сьогодні становить 4,1 млн. осіб, а сума внесків до пенсійних фондів - 531,3 млрд. злотих.
Великий вплив на динаміку приросту пенсійних внесків мають КНПФ Національного банку України та Непідприємницьке товариство Відкритий недержавний пенсійний фонд "Перший національний відкритий пенсійний фонд”.
Середній сукупний пенсійний внесок з розрахунку на одного учасника НПФ за 2010 рік склав 338,52 грн. і зменшився проти аналогічного показника за 2009 рік на 5,79%.
Пенсійні виплати станом на кінець 2010 року склали 126,9 млн. грн., станом на кінець 2008 року пенсійні виплати складали 27,3 млн. грн.
У багатьох країнах світу пенсійні системи складаються, як і в Україні, з трьох рівнів. До першого рівня належать пенсії громадян, які досягли пенсійного віку й отримують фіксовану мінімальну пенсію без урахування трудового стажу. Пенсії другого рівня теж надаються з фондів обов'язкового страхування, а їхній розмір залежить від попереднього заробітку. Третій вид пенсії пов'язаний не з фондом обов'язкового страхування, а з конкретним підприємством, тобто така пенсія є не що інше, як приватне страхування, завдяки якому після виходу на пенсію забезпечується достатній рівень життя.
На сучасному етапі соціально-економічного розвитку українського суспільства одним із пріоритетів є соціальне забезпечення людини, яка з фактора виробництва перетворюється на головну рушійну силу суспільства. Держава має забезпечувати достатній життєвий рівень широких верств населення на основі науково обгрунтованої політики доходів. В Україні диференціація між соціальними групами залишається високою. За інформацією Державної податкової адміністрації України, у 2009 році налічувалося 7423 мільйонера. Мінімальний розмір заробітної плати з 1.04.2011 року становить 960 грн. У цьому контексті зазначимо, що співвідношення між мінімальною заробітною платою і прожитковим мінімумом поступово зростає, але не такими темпами, як у західноєвропейських і навіть у окремих постсоціалістичних країнах.
Аналізуючи сучасний стан пенсійної системи України, яка потребує реформування відповідно з досвідом розвинутих країн світу, можна дійти висновку, що переважна частина негараздів у цій сфері пов'язана передусім із відсутністю науково обгрунтованої, зваженої стратегії соціального розвитку як основного орієнтиру при розробці і прийнятті закону, укази, постанови. Давно назріла потреба у визначенні цілей, основної мети, заради якої планується спрямовувати матеріальні і фінансові ресурси країни на перспективу. Мета суспільства має бути конкретною й реальною, а не міфічною, як це мало місце не лише в роки централізованого управління економікою, айв умовах нового суспільного ладу з його різними формами власності.
Політика держави повинна вирішувати проблему суттєвого підвищення соціальних стандартів і гарантій для всіх верств населення і направлена перш за все на ліквідацію бідності людей та вирішення інших соціальних проблем.
В той же час мінімальний розмір пенсії повинен бути переглянутий в сторону його підвищення на новій законодавчій базі, що буде також залежати від бюджетних можливостей держави.
Слід також відмітити, що нині діюча солідарна пенсійна система має певні недоліки і не відповідає сучасним вимогам. Ця система забезпечує в країні виплати приблизно в межах 40 відсотків від середньої заробітної плати. А тому в країні повинні бути використані всі резерви щодо надходження грошових коштів до Пенсійного фонду. Слід погодитись з положенням Л. Ткаченко [28], в тому що до основних заходів з мобілізації надходження коштів слід відносити, зокрема, наступні: перерозподіл навантаження зі сплати пенсійного збору від роботодавця до працівника, причому працівник має сплачувати не менше чверті його загального розміру; розширення участі населення у пенсійному страхуванні шляхом реструктуризації зайнятості та мотивації активності населення; удосконалення порядку призначення та індексації пенсій; законодавче регулювання гарантованої мінімальної пенсійної виплати визначення пріоритетів розвитку пенсійної системи тощо.
Процесу наповнення Пенсійного фонду будуть сприяти також подовження працездатного віку; скорочення чисельності безробіття; практичне здійснення детінізації економіки.
Отже система пенсійного забезпечення повинна докорінно вдосконалитись, а її основні напрями повинні включати:
реформовану державну систему соціального забезпечення;
обов'язкове персоніфіковане накопичення кожного громадянина;
добровільне накопичення заощаджень населення.
1.3 Аспекти адміністративного управління процесом формування та використання коштів Пенсійного фонду України
Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснюється правлінням Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пропозиції Прем'єр-міністрові України щодо призначення на посади та звільнення з посад керівників Пенсійного фонду України вносить Міністр праці та соціальної політики України.
Для розгляду пропозицій щодо реалізації основних завдань, обговорення найважливіших питань діяльності у Пенсійному фонді України можуть утворюватися наукова, методологічна, експертна ради та інші дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує Голова правління Пенсійного фонду України.
Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Структуру центрального апарату Пенсійного фонду України затверджує Міністр праці та соціальної політики України. Штатний розпис, кошторис видатків Пенсійного фонду України затверджує Голова правління Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством фінансів України.
Положення про структурні підрозділи центрального апарату Пенсійного фонду України затверджує Голова правління Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України організовує у межах своїх повноважень виконання актів законодавства, здійснює контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції з питань вдосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Міністра праці та соціальної політики.
Схематично структура управління Пенсійного фонду зображена на рис.1.3.1.
Рис. 1.3.1 Структура управління Пенсійного фонду України
Структуру управління Пенсійним фондом України можна представити за схемою, яка наведена на рис. 1.3.2.
На відміну від інших центральних органів виконавчої влади, вищим органом управління Пенсійним фондом є його правління - відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 р. № 418. Правління складається з 19 чоловік. До його складу входять Голова правління Фонду, його заступники, представники профспілок, роботодавців, центральних органів виконавчої влади та народні депутати (див. рис.1.3.3.).
Голова правління Пенсійного фонду України та його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України в установленому порядку.
Рис. 1.3.2 Структура управління Пенсійного фонду України та рух фінансових потоків пенсійної системи
Рис. 1.3.3. Схема управління Пенсійним фондом України по вертикальному принципу
Правління Пенсійного фонду України:
1) визначає поточні та перспективні завдання Пенсійного фонду України;
2) подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України проект річного бюджету Пенсійного фонду України і звіт про його виконання;
3) у межах своєї компетенції приймає постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України;
4) заслуховує звіт про діяльність головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, розглядає результати перевірок і ревізій їх роботи;
5) затверджує положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах;
6) призначає на посади та звільняє з посад начальників головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі у порядку, встановленому відповідно до законодавства Міністром праці та соціальної політики України;
7) затверджує статути (положення) підприємств, установ і організацій, що перебувають в управлінні Пенсійного фонду України, контролює їх додержання;
8) приймає рішення з інших питань діяльності Пенсійного фонду України.
Засідання правління Пенсійного фонду України скликаються в міру потреби, але не рідше одного разу на квартал. Правління є правомочним приймати рішення за наявності на засіданні не менше двох третин його членів. Рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів правління.
Окрім правління в структурі Пенсійного фонду функціонують:
центральний апарат;
головні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (загальна кількість - 27);
управління в районах, містах та районах у містах (загальна кількість 726).
Центральний апарат функціонує у складі департаментів та управлінь. Його структуру відповідно до Положення про Пенсійний фонд України затверджено міністром праці та соціальної політики України 11.05.2005 р.
Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснюється правлінням ПФУ, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України (див. рис.1.3.4).
Пенсійний фонд України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому законодавством порядку з Міністром праці та соціальної політики, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами і організаціями, відповідними органами інших держав.
Рис. 1.3.4 Система органів Пенсійного фонду України
Джерелами формування коштів Пенсійного фонду України є:
страхові внески;
кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством;
благодійні внески юридичних та фізичних осіб;
добровільні внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
інші надходження відповідно до законодавства.
Як вже вказувалось вище, пенсійні системи передбачають такі пенсії: за старістю; за вислугу років; за непрацездатністю (інвалідністю) та ін. Умови придбання прав на пенсію конкретно у різних країнах не однакові, але в принципових положеннях можна спостерігати певну подібність. Пенсії за старістю призначаються особам віком від 50 до 70 років, а в більшості пенсійних систем - у 55-60 років. В усіх пенсійних системах передбачується мінімальний стаж роботи, але його величина має різні значення в різних системах - від 1 до 30 років. При досягненні пенсійного віку учасник пенсійної системи може негайно реалізувати своє право на пенсію, отримавши звичайну пенсію за старістю. Учасник, що не досяг пенсійного віку, але має мінімальний стаж, при звільненні з роботи отримує право на відкладену пенсію.
Взагалі під нарахуванням пенсій розуміється порядок чи спосіб визначення її розміру. Трудові пенсії нараховуються з середньомісячного заробітку, якщо з якихось причин пенсія не може бути нарахована з заробітку, то вона може встановлюватись в мінімальному розмірі.
Сьогодні Пенсійний фонд України - найбільш розгалужена фахова структура, яка здійснює багатогранну діяльність щодо пенсійного забезпечення громадян України, найпотужніша інституція в державі, яка акумулює і розподіляє значні за обсягом кошти, структура з могутнім кадровим потенціалом, які розвиваються і вдосконалюються.
Діяльність Пенсійного Фонду у середині 90-тих років минулого століття, пов'язана з початком комп'ютеризації органів Пенсійного Фонду, зокрема, введення автоматизованого обліку надходження страхових внесків, приймання відповідної звітності, а згодом складних програмних комплексів, без яких сьогодні важко собі уявити Пенсійний Фонд України. У період від 1998 до 2003 року була створена унікальна за своєю сутністю система персоніфікованого обліку відомостей щодо застрахованих осіб (СПОВ), прийняття закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і "Про недержавні пенсійні забезпечення”, які забезпечили процес створення нормативно-правової та організаційно-технічної бази для побудови принципово нової трирівневої пенсійної системи.
Подобные документы
Місце Пенсійного фонду в фінансовій системі держави. Суть і значення суспільних фондів споживання. Принципи здійснення пенсійного забезпечення громадян. Структура пенсійного фонду України. Порядок формування коштів Пенсійного фонду України.
дипломная работа [111,4 K], добавлен 08.01.2003Історичні аспекти розвитку пенсійної системи, передумови та мета створення Пенсійного фонду. Аналіз діяльності, формування та використання коштів Пенсійного фонду в Україні. Управління Пенсійним фондом, його пріоритетні напрямки та шляхи удосконалення.
курсовая работа [373,8 K], добавлен 15.03.2011Основи законодавчого забезпечення діяльності Пенсійного фонду України, склад і структура його доходів, сучасні проблеми та джерела формування. Організаційна характеристика органу Пенсійного фонду. Перспективи розвитку пенсійного страхування в Україні.
автореферат [45,7 K], добавлен 20.09.2014Діяльність, склад і повноваження Пенсійного фонду України. Загальна характеристика управління Пенсійного фонду України в м. Павлоград Дніпропетровської області, аналіз доходної частини його бюджету. Проблеми пенсійної системи України і шляхи їх вирішення.
отчет по практике [404,8 K], добавлен 04.11.2009Місце Пенсійного фонду України у системі державного пенсійного забезпечення, його призначення та особливості функціонування. Характеристика доходів та видатків. Оцінка діяльності Пенсійного фонду України за 2008-2010 рр., шляхи її удосконалення.
курсовая работа [1,6 M], добавлен 13.10.2011Роль Пенсійного фонду України (ПФУ) у системі державного пенсійного страхування, напрями діяльності та функції. Сутність та значення пенсійного забезпечення. Основні етапи формування та головні події у діяльності ПФУ. Аналіз джерел формування коштів.
курсовая работа [1,6 M], добавлен 10.02.2014Аналіз показників діяльності територіального управління Пенсійного фонду України в Великоновосілківському районі. Робота основних відділів УПФУ. Вдосконалення бюджетної політики фонду з урахуванням сучасного соціально-економічного становища держави.
отчет по практике [453,7 K], добавлен 25.05.2013Характеристика законодавчого забезпечення фінансової діяльності Управління пенсійного фонду України в м. Нетішин. Організаційна структура УПФУ. Аналіз стану та особливостей використання активів Фонду. Фінансове планування діяльності та звітності ПФ.
отчет по практике [413,8 K], добавлен 12.11.2014Шляхи, джерела наповнення Пенсійного Фонду України в м. Павлоград Дніпропетровської області відповідно до збільшених пенсій. Порядок та нормативна база стягнення штрафів з боржників Фонду. Використання інформаційних технологій в органах Пенсійного Фонду.
контрольная работа [36,8 K], добавлен 21.11.2009Склад, функції відділу бухгалтерського обліку Пенсійного фонду України. Склад та структура видатків та доходів Пенсійного фонду. Розрахунки основних показників кошторисного фінансування. Основні види кошторисів. Забезпеченню державної бюджетної політики.
отчет по практике [63,2 K], добавлен 30.10.2013
