Дохідна частина бюджету (на прикладі міста Львова)

Недостатня ефективність горизонтального бюджетного регулювання є закономірним явищем, оскільки неможливо повною мірою врахувати всі без виключення фінансово-господарські інтереси територіальних колективів - суб'єктів бюджетного перерозподілу. Водночас, на наш погляд, ефективна політика фінансового вирівнювання має враховувати наступні об'єктивні його передумови.

По-перше, перерозподіл бюджетних потоків є обмеженим з огляду на негативний вплив на обсяги економічного зростання. Податки і трансфертна політика дестимулюють підвищення доходів і платниками податків, і розпорядниками трансфертів. Із збільшенням податків, що використовуються на фінансування трансфертів, платники податків втрачають будь-яке бажання працювати та заробляти і, навпаки, створюються стимули вкладати кошти у менш ефективні, але неоподатковувані види діяльності. Це слугує поштовхом до бартеризації та тінізації економіки. Крім того, знижуються стимули до заробляння грошей і в отримувача трансферту, оскільки його розмір зменшується із зростанням доходів. Отже, ні платники податків, ні отримувачі трансфертів в окресленій ситуації не працюватимуть належним чином і не зароблятимуть стільки, скільки могли б за відсутності трансфертних програм. Всі зазначені чинники стримують у підсумку економічне зростання й ведуть до падіння добробуту і тих, кому трансферти призначені, й усіх інших економічних агентів.

По-друге, боротьба за трансферти може істотно скорочувати сумарні вигоди їх отримувачів. Щоб не зруйнувати бюджет, влада змушена встановлювати критерії для визначення отримувачів. Але ж як тільки критерій встановлений, економічні агенти змінюють свою поведінку, підлаштовуючись під нього. При цьому чистий трансфертний ефект втрачається. Природно, непередбачені зміни у трансфертних програмах можуть породити тимчасово високі вигоди чи втрати для різних груп. Однак при тривалому періоді реалізації програми, конкуренція за отримання її благ знищить суттєві виграші від дій, необхідних для участі в ній.

По-третє, бюджетні програми, спрямовані на захист потенційних отримувачів трансфертів від негативних обставин, сприятимуть прийняттю рішень, які збільшують ймовірність настання таких обставин. Коли щось субсидіюється, приводів для субсидії дедалі більшає. Якщо у короткостроковому періоді такі вторинні ефекти не є надто важливими, то у довгостроковому періоді їхні негативні наслідки стають щораз відчутнішими.

3.2 Перспективи використання світового досвіду для вдосконалення міжбюджетних відносин

Вивчення практики формування доходів місцевих бюджетів зарубіжних країн дасть змогу перейняти позитиви та здійснити реструктуризацію дохідної бази місцевих бюджетів України.

У зарубіжних країнах поділ фіскально-економічних повноважень між центральними органами державної влади і управління й місцевим самоврядування є законодавчо закріплений та значною мірою зумовлює чинну структуру доходів місцевих бюджетів. (табл. 3.4) [51, С. 128.].

Як свідчать дані табл. 3.3 структура доходів бюджетів місцевого самоврядування не має сталих параметрів в розрізі різних країн. Не відзначаються сталими структурними співвідношеннями й найбільш дохідні джерела місцевих бюджетів - податкові надходження Наприклад, якщо у Великобританії, де самоврядування не набуло знаного розвитку, в кінці ХХ століття лише близько 14 % сукупних доходів формувалося з податкових надходжень, а решта - за рахунок державних субсидій і субвенцій, то у Швеції, де в результаті проведених реформ було досягнуто високого ступеня децентралізації та автономії місцевих властей, власні податкові надходження в доходах місцевих бюджетів складали наприкінці 1990-х років 70,1 % і лише 19,1 % - державні субсидії.

Таблиця 3.3 Структура доходів місцевих бюджетів у зарубіжних країнах

Майнові податки, які зараховуються до доходів місцевих бюджетів, є введені практично у всіх країнах з розвиненою ринковою економікою (табл. 3.4) [51, С. 129].

Таблиця 3.4 Майнові податки в доходах органів місцевого самоврядування зарубіжних країн

Майнові податки, займають провідне місце у доходах місцевих бюджетів багатьох країн. За даними табл. 3.4 у Великобританії майже всі податкові надходження місцевого самоврядування формуються за рахунок податку на майно, що зазвичай не характерно для європейських країн. Суттєву роль відіграють податки на майно у фінансуванні місцевих програм і в США - понад 45 % власних доходів бюджетів місцевого самоврядування або більше 70 % податкових надходжень місцевих бюджетів; в Іспанії - більше 20 % власних доходів або 30 % податкових надходжень місцевих бюджетів; у Франції - більше 25 % власних доходів або 35 % податкових надходжень до місцевих бюджетів [51, С. 129].

Водночас важливе місце в системі фіскальних інструментів локального рівня відводиться прибутково-доходним і місцевим податкам.

У Бельгії, Данії, Німеччині, Італії, Норвегії від 70 до 90% усіх доходів місцевих бюджетів забезпечується у формі податку на прибуток підприємницьких структур і на дохід фізичних осіб. Як правило, в більшості цих країн поряд із загальнодержавними податками на прибуток підприємств існують аналогічні місцеві податки або встановлюються місцеві надбавки до цього податку. Подібна ситуація складається щодо податку на доходи фізичних осіб. Решту доходів місцевих бюджетів в цих країнах, становлять податки на майно і непрямі податки на товари та послуги.

Окремо можна виділити Францію, де до 30% доходів місцевих бюджетів становлять податки на майно, до 20% - податки на прибуток підприємницьких структур та доходи фізичних осіб, понад 10 % - непрямі податки на товари та послуги, а решту - інші види місцевих податків.

Для більшості розвинутих країн характерна множинність місцевих податків. У Бельгії, наприклад, запроваджено 100 місцевих податків і зборів, в Італії - 70, у Франції понад 50. Місцеві податки і збори можна віднести до таких груп:

Ш прямі реальні податки: на рухоме і нерухоме майно, землю, з власників транспортних засобів, промисловий, екологічний.

Ш прямі податки на доходи: на доходи фізичних осіб, на прибуток підприємств, із спадщин і дарувань.

Ш непрямі податки: на роздрібний продаж, на споживання електроенергії, газу, місцеві акцизи на бензин, тютюн, спиртні напої.

Ш збори і мита: збір на прибирання сміття і його вивіз, на будівництво службових будинків, за паркування автотранспорту, за користування спортивними і оздоровчими закладами і установами культури, за полювання і риболовлю, за послуги цвинтарів, із власників собак, за видачу різних ліцензій і реєстраційних посвідчень, за участь у бігах на іподромі, за відкриття ресторанів та готелів.

Найважливішими на місцевому рівні є насамперед податки на нерухоме майно юридичних і фізичних осіб і на землю з групи прямих реальних податків. Трохи рідше справляються місцеві непрямі податки (у вигляді акцизів і податків на продаж). Доволі поширеними в світовій практиці місцевого оподаткування є місцеві збори.

У формуванні доходів місцевих бюджетів зарубіжних країн беруть також участь неподаткові доходи у вигляді:

1. штрафів та обов'язкових зборів;

2. доходів від використання майна, що перебуває у власності місцевого самоврядування;

3. орендної плати;

4. коштів від продажу об'єктів муніципальної власності;

5. коштів, залучених через розміщення муніципальних позик.

Склад і структура неподаткових надходжень визначаються національними особливостями. Так, у США, Великобританії, Швеції серед неподаткових доходів домінують доходи від власності та підприємницької діяльності; у Франції, Німеччині, Данії значне місце відводиться комунальному кредиту. Протистояння державній політиці підвищення податків спричинило зростання надходжень від надання платних послуг: у Норвегії - це послуги водопостачання, каналізації, утримання дітей у дитячих садках; у США - водопостачання, каналізації, прибирання сміття; у Швеції - використання відходів, водо- та енергопостачання; в Італії - місцеві ліцензійні збори, шкільний збір тощо.

Бюджетні надходження у вигляді грантів (у зарубіжній бюджетній практиці під ними розуміють надходження коштів з інших, як правило вищих, рівнів бюджетної системи) коливається в межах 25-50 % сукупних доходів, крім Великобританії, де вони значно перевищують зазначені розміри. Збільшення грантів у доходах місцевих бюджетів є наслідком загального розповсюдження принципу субсидіарності в Європі й світі. Крім того, якщо розглядати види субсидій, які надаються центральним урядом, то перевага все більше надається незв'язаним субсидіям перед цільовими субвенціями, що, як показує досвід, не тільки не обмежує самостійність органів місцевого самоврядування, але й сприяє розвитку їхньої ініціативи, активізує діяльність щодо задоволення потреб населення територіальних громад.

Зміни в структурі доходів локальних бюджетів безпосередньо пов'язані з необхідністю фінансування дедалі зростаючих видаткових функцій місцевої влади, насамперед у соціальній сфері (табл. 3.5). Розвиток в Європі соціально орієнтованої ринкової економіки підтверджується значною часткою бюджетних асигнувань на утримання установ і закладів освіти, охорони здоров'я, соціальний захист і соціальне забезпечення населення. Їх питома вага у коштах місцевих бюджетів складає від 40 % до 84 %, табл. 3.5 [50, ст. 132]

Таблиця 3.5

Із табл. 3.5. випливає, що найбільшими асигнуваннями соціального спрямування є в соціально орієнтованих країнах - Данії та Норвегії, де вони відповідно складають 84 % і 72 % у структурі видатків. У країнах з федеративним державним устроєм вони є дещо нижчими: США та Великобританія - 61 %, Німеччина - 52 %. Найнижчими соціальні видатки є у Франції, яка відзначається найбільшою централізацією, - 40 % та Іспанії, для якої властиве нерівномірно розвинуте самоврядування, - 29 %. Інші видатки місцевих бюджетів не мають такого вагомого значення як соціальні, а їх рівень залежить від національних особливостей.

Таким чином, в умовах розбудови ринкового середовища роль бюджетно-податкової політики у правових країнах, які конституційно задекларували свій соціальний статус, полягає у доходи місцевих бюджетів залежать від низки як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників:

1. поетапного розширення функцій і завдань місцевого самоврядування згідно з принципом субсидіарності;

2. соціальної орієнтації економіки, що викликає додаткові витрати на утримання непрацездатних, малозабезпечених та інших соціально незахищених верств населення;

3. розширення повноважень місцевих органів влади й управління у процесі відтворення робочої сили - фінансування обов'язкової початкової та середньої освіти, допомоги на працевлаштування тощо;

4. зростання чисельності населення та його урбанізація, внаслідок чого збільшуються витрати на міське житлово-комунальне господарство;

5. погіршення екологічного становища, що зумовило розробку та виконання як на державному, так і на територіальному рівнях програм охорони навколишнього природного середовища, попередження та ліквідації наслідків екологічних катастроф;

6. регіоналізації соціально-економічних процесів, фінансової допомоги депресивним територіям в порядку перерозподілу бюджетних коштів.

Враховуючи досвід зарубіжних країн в Україні необхідно провести реструктуризацію доходів у таких напрямах:

Ш здійснити поетапний перехід до спільного використання різними ланками бюджетної системи податків з широкою базою оподаткування (податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств) на основі встановлення законодавством нормативів розщеплення податкових платежів;

Ш удосконалити порядок нарахування й сплати основного податкового джерела місцевих бюджетів - податку з доходів фізичних осіб шляхом оптимізації бази оподаткування, раціоналізації системи пільг, насамперед податкових соціальних пільг, зарахування податкових сум до бюджетів територіальних громад за місцем знаходження платника, а не податкового агента;

Ш активізувати роль податкових надходжень ресурсно-майнової групи, що передбачає запровадження на зразок розвинених країн податку на нерухоме майно фізичних осіб, податків на капітал (багатство);

Ш посилити роль власних доходів через вирішення проблем місцевого оподаткування;

Ш вирішити проблеми місцевого оподаткування в Україні через розширення переліку місцевих податків в контексті реалізації місцевих програм у галузі соціального захисту й зайнятості населення, охорони довкілля, раціонального використання природних багатств, регулювання кількісних параметрів споживання підакцизних товарів, проведення регіональної економічної політики протекціонізму, що має забезпечити підвищення фіскальної ролі місцевих податків і зборів;

Ш забезпечити фінансову стійкість, самоокупність і самофінансування інститутів комунальної власності, що надають низку житлових, комунальних, транспортних послуг, шляхом запровадження ринкових відносин у комунальному секторі.

Це передбачає вирішення комплексу завдань управлінського, юридичного, соціального змісту, демократизації громадсько-господарських відносин територіального колективу, оптимізації чинних тарифів на базі запровадження ресурсозберігаючих технологій, активізації інвестиційних вкладень в ремонтні та ремонтно-будівельні роботи, прискореними темпами запровадження лізингових схеми розрахунків, диференціація нормативів плати за житло залежно від якості наданих послуг, реструктуризація бюджетної заборгованості з планово-дотаційних допомог комунальному сектору.

Висновки

У дипломній роботі представлено економічно-організаційний механізм формування дохідної частини місцевих бюджетів (на прикладі міста Львова).

Проведене в дипломній роботі дослідження проблем дає підстави для наступних узагальнень і висновків:

1. Місцеві бюджети здійснюють безпосередній вплив на задоволення різноманітних потреб населення, стан та надання державних послуг.

2. Суть і зміст засад побудови зведеного бюджету в Україні характеризується через принципи: збалансованість, самостійність, повнота, обґрунтованість, ефективність, субсидіарність, цільове використання коштів, справедливість та неупередженість розподілу суспільного багатства, публічність і прозорість, відповідальність кожного учасника бюджетного процесу за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

3. До складу місцевих фінансових інститутів входять: місцеві бюджети, місцеві податки і збори, цільові фонди місцевого самоврядування, комунальний кредит, інститут комунальної власності та майнових прав, фінанси комунальних підприємств і комунальні платежі.

4. Бюджетна система Україна - це сукупність державного бюджету і місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіального устрою та врегульована нормами права. Кожне адміністративно - територіальне утворення самостійно встановлює порядок та положення про бюджет, виходячи з юридичних норм Бюджетного кодексу, яким визначено, що бюджетний устрій в країни базується на принципах:

Ш єдності;

Ш збалансованості,

Ш реальності,

Ш гласності

Ш самостійності всіх бюджетів, що входять до бюджетної системи.

5. Перерозподільчі процеси, що мали місце внаслідок прийняття Бюджетного кодексу, не вирішили проблеми наповнюваності місцевих бюджетів. Низька фінансова стійкість місцевих бюджетів обумовлюється істотним перевищенням обсягів отриманих з державного бюджету цільових трансфертів і фінансових допомог вирівнювання над реальними надходженнями від податків, неподаткових доходів, доходів від операцій з капіталом, цільових бюджетних фондів разом узятих; домінуванням у структурі доходів місцевих бюджетів закріплених податків і платежів над власними; незбалансованістю власних надходжень з кошиком видатків, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, а також закріплених джерел доходів із величиною делегованих видатків, що враховуються при плануванні міжбюджетних трансфертів.

6. Бюджетна програма - це систематизований перелік заходів, спрямований на досягнення загальної (спільної) мети, завдання, виконання яких пропонує та здійснює розподільник бюджетних коштів у відповідності до покладених на нього функцій. Вона включає три основні етапи:

Ш Стратегічне планування;

Ш Формування програм;

Ш Складання бюджету;

Одна бюджетна програма може виконуватися лише одним головним розпорядником коштів і, відповідно не мати аналогів.

7. Програмно-цільовий метод допомагає зміцнити та підвищити ефективність бюджетного процесу. Перевагами програмно-цільового методу є:

Ш дає чітке розуміння державним органам та громадськості, на що витрачаються бюджетні кошти;

Ш забезпечує прозорість бюджету;

Ш вимагає більшої дисципліни бюджетного процесу;

Ш упорядковує організацію діяльності головного розпорядника щодо формування і виконання своїх «бюджетів»;

Ш сприяє підвищенню ефективності розподілу і використання бюджетних коштів;

Ш дає можливість переглянути функціональну класифікацію видатків бюджету для приведення її до міжнародних стандартів.

8. Організація управління місцевими бюджетами включає низку взаємообумовлених, послідовних функціональних елементів: планування, оперативне управління, фінансове регулювання, фінансовий контроль. Зокрема, розширення повноважень місцевих фінансових органів повинно передбачати широке застосування різноманітних методів бюджетного планування (програмно-цільового, методів “дослідження об'єкта”, “історичної аналогії”, “Дельфі”, аналізу числових рядів та часових трендів, економіко-математичного моделювання), збільшення контрольно-аналітичних повноважень у процесі здійснення внутрішнього контролю, внутрішнього аудиту, зовнішнього постаудиту.

9. Політика фінансового вирівнювання, що зумовлена територіальними відмінностями в рівні доходів і видатків, характеризується недостатньо ефективним механізмом міжбюджетних відносин. Складність та неадекватність формульного розрахунку прямих бюджетних трансфертів ринковій моделі бюджетного регулювання вимагають розробки універсальної методики їх визначення на основі коефіцієнтів Джині вхідних і вихідних бюджетних потоків, величини валової доданої вартості, яка створена в межах територіального колективу, чисельності населення, податкового потенціалу адміністративно-територіального утворення.

10. Інтеграція України у світове співтовариство має ґрунтуватися на використанні досвіду зарубіжних країн у галузі формування та використання доходів місцевих бюджетів: реструктуризації доходів місцевих бюджетів за рахунок запровадження майнових податків і податків на капітал, підвищення фіскальної віддачі доходно-прибуткових і місцевих податків, зростання обсягів неподаткових доходів та цільових грантів, збільшення видаткових повноважень в контексті вирішення соціально-економічних програм місцевого значення.

11. Основою міжбюджетних відносин є розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи, проведене відповідно до розподілу повноважень органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.96 ІV 254/96-ВР.

2. Бюджетний кодекс України. Затверджений ВРУ 21.06.2001 р. № 2542-ІІІ.

3. Закон України від 5 грудня 1990 р., в редакції Закону України від 29 червня 1995 р. № 253/95-ВР “Про бюджетну систему України” // Закони України. - К., 1996, 1997. - Т. 1. - С. 48-70; Т. 9. - С. 96.

4. Закон України від 21 травня 1997 р. № 280-97-ВР “Про місцеве самоврядування в Україні” // Закони України. - К., 1997. - Т. 12. - С. 180-229.

5. Закон України від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” // Закони України. - К., 1997. - Т. 12. - С. 119-137.

6. Бойцун Н.Є. Адаптація європейського досвіду управління місцевими фінансами в Україні // Фінанси України. - 2005. - №5. - С. 6-11.

7. Буряк П.Ю. Міжбюджетні відносини та перспективи формування місцевих бюджетів // Фінанси України. - 2001. - №6. - С. 14-23.

8. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. - К.: НІОС, 2002. - 608 с.

9. Вишневський В.П., Рибак В.В. Місцеві податки і збори у ринковій економіці // Фінанси України. - 2001. - №1.- С. 11-20.

10. Галушко О.С. Формування державного та місцевих бюджетів в умовах трансформації економіки // Фінанси України. - 2001. - №5. - С. 51-57.

11. Жемеренко Є.В. Особливості міжбюджетних відносин в Україні на сучасному етапі // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 6. - С. 24-30.

12. Зайчикова В.В. Фінансова регіональна політика держави // Фінанси України. - 2005. - №6. - С. 29-35.

13. Ісмаілов А.Б. Міжбюджетні відносини та напрями їх удосконалення // Фінанси України. - 2004. - № 6. - С. 27-33.

14. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика). - К.: НІОС, 2000. - 384 с.

15. Кирієнко О. Місцеві податки та збори: механізми справляння та порядок сплати // Вісник податкової служби України. - 2003. - № 2. - С. 55-60.

16. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посіб. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. - 487 с.

17. Крайник О. Сучасні підходи до формування місцевих бюджетів // Регіональна економіка. - 2003. - № 4. - С. 65-75.

18. Мітіліно М.І. Основи фінансової науки. - Державне видавництво України, 1929. -- 395 с.

19. Огонь Ц.Г. Доходи місцевих бюджетів та напрями їх реструктуризації // Фінанси України. - 2010. - №5. - С. 3-11.

20. Павлюк К.В. Формування доходів місцевих бюджетів // Фінанси України. - 2010. - № 4. - С. 24-37.

21. Старостенко Н.В. Методологія формування міжбюджетних трансфертів // Фінанси України. - 2005. - №7. - С. 39-44.

22. Ходский Л.В. Основы государственного хозяйства. Курс финансовой науки. - 4-ое изд., перераб. и доп. - СПб, 1913. - 580 с.

23. Юрій С.І., Кириленко О.П. Місцеві бюджети: регіональні відмінності // Регіональна економіка. - 2000. - №4. - С. 104-112.

24. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафонова та ін.; За заг. ред. В. Федосова. - К.: КНЕУ, 2004. - 864 с.

25. Василик О.Д. Теорія фінансів: Навч. посібник. - К.: НІОС, 2000. - 416 с.

26. Ухвала Львівської міської ради №1580 від 28.02.2012 року “Про міський бюджет міста Львова на 2012-2010 роки за програмно-цільовим методом”.

27. Ухвала Львівської міської ради №448 від 14.12.2010 року “Про основні напрямки бюджетної політики 2011 року”.

28. Ухвала Львівської міської ради №993 від 05.07.2011 року “Про основні напрямки бюджетної політики міста Львова на 2012 рік (Бюджетна резолюція)”.

29. Ухвала Львівської міської ради №2879 від 30.09.2012 року “Про основні напрямки бюджетної політики міста Львова на 2010 рік (Бюджетна резолюція)”.

30. Закони України “Про бюджетну систему України” та “Про Державний бюджет 2004 р.”

31. Буковинський С.А. Становлення та шляхи розвитку бюджетної системи України (НАН України Інститут Економіки) 1998р.

32. Біттнер О. Верховна Рада відхилила проект бюджету - 2011. // Урядовий кур'єр. - 2010. - № 241. - 17 грудня. - С. 2.

33. Бюджетний менеджмент: Підручник / Федосов В., Опарін В., Сафонова Л. та ін. За заг. ред. В. Федосова. - К.: КНЕУ, 2004. - 864с.

34. Бюджетна політика України / Жиберт Т.В. // Фінанси України. - 2005. - № 8. - С. 7 - 8.

35. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч.посібник. К.: Вища школа, 1997.

36. Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України. - Основи теорії і практики. - К.: НДФІ. - 1997.

37. Кодацкий В. Бюджетный процесс в развитых странах (опыт США). // Підприємство, господарство і право. - 2005. - № 12. - С. 182-184.

38. Левицька С.О. Впровадження програмно-цільового методу формування бюджетів. // Фінанси України. - 2004. - № 6. - С. 33-36.

39. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. К.: “НІОС”. - 1998.

40. Пасічник Ю.В. Бюджетна система: Навчальний посібник.- Черкаси: Відлуння.- 1999.

41. Податкова система України//Підручник під ред. Федосова В.М. - К.: Либідь. - 1994.

42. Романів М.В. Державний фінансовий контроль і аудит. - К.: НІОС, 1998.

43. Сова О.Ю. Проблема дефіцитності державного бюджету і шляхи її розв'язання // Фінанси України. - 2004. - № 5. - С. 83 - 86.

44. Управління бюджетом: через відкритість до ефективності / Нагребецька І. // Урядовий кур'єр. - 2005. - № 234. - 8 грудня. - С. 6.

45. Чугунов І.Я. Бюджетний механізм регулювання економічного розвитку. - К.: НІОС, 2003. - 488 с.

46. Чугунов І.Я., Лондар С.Л. Фінансово-бюджетні відносини: аналіз тенденцій розвитку в умовах трансформації економіки. - К.: Міністерство фінансів України, Львівський національний університет ім. І.Франка, 2002. - 203 с.

47. Чугунок І.Я., Самошкіна О.А. Теоретико-методологічні засади удосконалення програмно-цільового методу планування видатків бюджету. // Фінанси України. - 2004. - № 9. - С. 37-38.

48. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. Київ: НІОС. 2000.

49. Януль І.Є. Бюджетний процес в Україні та напрями його вдосконалення // Фінанси України. - 2010. - № 9. - С. 25 - 29.

50. М.А. Гапонюк, В.П. Яцюта, А.Є. Буряченко, А.А. Славкова. Місцеві фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / - К.: КНЕУ, 2002.

51. Кириленко О.П. Місцеві фінанси: Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2012. - С. 128.

52. Ширкевич Н.А. “Местные бюджети” /Н.А. Ширкевич “Финансы и статистика”, 1991, ст. 123.

Размещено на Allbest.ru