Прогнозування банкрутства підприємства "Мерчанська меблева фабрика"

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

Ключові слова: БАНКРУТСТВО, ЕФЕКТИВНІСТЬ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА, ФІНАНСОВІ ПОКАЗНИКИ, ЛІКВІДНІСТЬ, РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ, ФІНАНСОВА СТІЙКІСТЬ, ДІЛОВА АКТИВНІСТЬ, ПРОГНОЗУВАННЯ БАНКРУТСТВА, НЕЧІТКА ЛОГІКА.

Метою даної роботи є дослідження ефективності роботи підприємства та прогнозування банкрутства. В роботі проведено фінансовий аналіз діяльності підприємства «Мерчанська меблева фабрика», представлено методи прогнозування банкрутства. На основі методу нечітких множин встановлено рівень схильності до банкрутства аналізованого підприємства на 2013 рік та для спрогнозованого року.

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні основи банкрутства

1.1 Необхідність та принципи фінансового менеджменту

1.2 Економічний аналіз підприємства

1.3 Банкрутство підприємства

1.4 Процедури банкрутства

2. Аналіз об'єкта дослідження

2.1 Загальна характеристика підприємства «Мерчанська меблева фабрика»

2.2 Фінансовий аналіз підприємства

2.3 Аналіз математичних моделей прогнозування банкрутства

3. Прогнозування банкрутства на основі економіко математичних моделей

3.1 Опис процедури реалізації методу нечітких множин

3.2 Побудова прогнозу фінансових показників

3.3. Прогнозування банкрутства для отриманого прогнозу

4. Охорона праці та навколишнього середовища

4.1 Загальні положення

4.2 Управління охороною праці на підприємстві

4.3 Промислова санітарія

4.3.1 Метеорологічні умови

4.3.2 Виробниче освітлення

4.3.3 Шум і вібрація

4.3.4 Електромагнітні випромінювання

4.4 Вимоги безпеки до організації робочого місця

4.5 Пожежна безпека

4.6 Охорона навколишнього середовища

5. Цивільний захист

5.1 Хімічна зброя

5.2 Біологічна зброя

5.3 Нові види зброї

5.4 Вогнища ураження при застосуванні сучасних засобів ураження

5.4.1 Вогнище хімічного ураження

5.4.2 Вогнище бактеріального ураження

Висновки

Список джерел інформації

Додатки

ВСТУП

Як свідчить світова практика, банкрутство - неминуче явище будь-якого сучасного ринку, в якому фінансова неспроможність є ринковим інструментом перерозподілу капіталу і відображає об'єктивні процеси в структурній перебудові економіки.

Передумови банкрутства слід розглядати як взаємодію цілого ряду причин , одні з яких є зовнішніми по відношенню до підприємства, і на них у підприємства немає практичних можливостей впливати, або цей вплив може бути слабким. Інші причини носять внутрішній характер. Як правило, група внутрішніх причин безпосередньо залежить від організації роботи на самому підприємстві.

Сучасний стан більшості господарюючих суб'єктів такий, що першочерговими завданнями для них є форма управління і недопущення банкрутства. Подібний підхід не дозволяє досягти стійкої роботи підприємства в довгостроковій перспективі. Тому особливого значення в сьогоденних умовах набуває формування ефективного механізму управління підприємствами , заснованого на аналізі фінансово економічного стану.

Актуальність даної дипломної роботи викликана актуальністю прогнозування банкрутства підприємств, вимушених виживати в умовах ринкової економіки. Завдання визначення ступеня ризику банкрутства підприємства є актуальною для всіх осіб, зацікавлених становищем підприємства - власників підприємства керівника, інвесторів, кредиторів, аудиторів.

У фінансовому аналізі добре відомий ряд показників, що характеризують окремі сторони поточного фінансово - економічного стану підприємства. По ряду показників існують нормативи, що характеризують їх значення позитивно чи негативно. Але часто при аналізі показники однозначно нормувати неможливо. Це обумовлено специфікою галузей економіки, особливостями підприємства, станом економічного середовища і т.д. Проте, зацікавлені особи не задовільняються простою кількісною оцінкою показників. Їм важливо знати, який зв'язок кількісних значень показників виділеної групи з ризиком банкрутства підприємства. Але показників багато, змінюються вони часто різноспрямовано, тому при прийнятті рішення зручно звести набір всіх досліджуваних приватних фінансових показників в один комплексний, за значенням якого можна буде судити про ступінь благополуччя підприємства. Для формування комплексного показника використовуються економіко-математичні методи.

Об'єктом дослідження в даній роботі виступає підприємство «Мерчанська меблева фабрика».

Предметом дослідження є методи прогнозування банкрутства підприємства.

Метою дослідження є встановлення рівня схильності підприємства до банкрутства «Мерчанська меблева фабрика», за допомогою використання методу нечітких множин. Для досягнення поставленої мети, в ході роботи необхідно вирішити наступні задачі:

- огляд принципів фінансового менеджменту підприємства, та поняттям банкрутства, його видами та причинами виникнення;

- аналіз основних підходів до прогнозування банкрутства;

- вибір метода, який найкращим чином підходять для прогнозу банкрутства;

- представлення результатів його практичного застосування та скласти прогноз на наступний рік;

- розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності роботи підприємства.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БАНКРУТСТВА

1.1 Необхідність та принципи фінансового менеджменту

Підприємство - це самостійний господарський суб'єкт, створений підприємцем або об'єднанням підприємців для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою задоволення суспільних потреб і одержання прибутку [1].

Важливе місце в управлінні сучасним підприємством відіграє фінансовий менеджмент.

Фінансовий менеджмент - управління фінансовими операціями, грошовими потоками, покликане забезпечити залучення, надходження необхідних фінансових ресурсів в потрібні періоди та їх раціональне використання відповідно до намічених цілей, програмами, планами, реальними потребами [2].

Під управлінням розуміється вплив суб'єкта на об'єкт з метою досягнення певного результату. У фінансовому менеджменті під суб'єктами розуміються фінансові менеджери різних рівнів, під об'єктами-кошти підприємства та джерела їх утворення.

Фінансовий менеджмент поряд з виробничим, інвестиційним, інноваційним і організаційним є складовою частиною загального менеджменту підприємства. Тому цілі фінансового менеджменту підпорядковані загальним цілям управління підприємством.

Основною метою фінансового менеджменту є підвищення добробуту власників підприємства. У дипломній роботі розглядається управління коштами підприємства акціонерної форми власності, яка має найбільш складну структуру капіталу, підвищення добробуту його власників є не що інше, як підвищення добробуту акціонерів, яке може досягатися за рахунок:

1) розміру прибутку на акцію в даний час;

2) періоду отримання прибутку;

3) ступеня ризику припинення виплати прибутку;

4) ефективності дивідендної політики.

Складно вибрати критерії підвищення добробуту власника для організацій , що не мають встановленої ринкової ціни, таких, як закриті акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Головними критеріями діяльності цих організацій вважають характеристики , що додають цінність будь-яким виробничим активами: величина потоку грошових коштів, ймовірність отримання доходу і ризик. Іншими словами , головна мета фінансових рішень для таких організацій - максимізація вартості активів, тобто ціни , яку можна було б отримати при продажу їх на ринку, з урахуванням ризику і доходу власників компанії [3].

Основні завдання фінансового менеджменту представлені на рис. (1.1):

Рисунок 1.1 - Завдання фінансового менеджменту

Виконання всіх перерахованих завдань зводиться до забезпечення найбільш ефективного потоку грошових коштів між підприємством і фінансовими (грошовими) ринками.

Таким чином, фінансовий менеджмент є науковим і теоретичним напрямком, і практичної діяльністю.

Зміст фінансового менеджменту розкривається в чотирьох напрямках діяльності [4]:

1 ) інвестиційна політика;

2 ) управління джерелами коштів;

3 ) дивідендна політика;

4 ) управління доходами і витратами.

У рамках першого напряму визначається , куди слід вкладати фінансові ресурси з найбільшою віддачею для того, щоб забезпечити розвиток і процвітання компанії, і досягнення її основної фінансової мети .

Інвестиційна політика включає в себе не лише управління фінансовими активами, а й управління основними засобами і оборотними активами , а також оцінку інвестиційних проектів, тобто розрахунок ефективності вкладення коштів у той чи інший проект. Інвестиційна політика розробляється на основі оцінки виробничих і фінансових можливостей і напрямків діяльності фірми .

Другий напрямок фінансового менеджменту - управління джерелами коштів - припускає пошук відповідей на питання: звідки брати кошти і яка оптимальна структура джерел фінансування (співвідношення власних і позикових джерел), тобто передбачає пошук та залучення джерел коштів для забезпечення діяльності компанії.

Третій напрям - дивідендна політика - визначає, як грамотно розпорядитися отриманими доходами, яку частину прибутку направити на розширення бізнесу, тобто реінвестувати, а яку розподілити в дивіденди між власниками акцій компанії.

Четвертий напрямок - управління доходами і витратами - класифікує доходи і витрати за різними ознаками і виявляє внутрішні і зовнішні фактори, що впливають на фінансовий результат діяльності підприємства.

Для прийняття фінансових рішень необхідно мати чітку класифікацію доходів і витрат, прибутків і збитків, а також мати можливість відокремлено аналізувати вплив внутрішніх факторів на ефективність діяльності підприємства, враховувати особливості податкової політики. Перші три напрямки фінансового менеджменту можуть бути наочно інтерпретовані за допомогою балансу компанії , четвертий напрям діяльності - за допомогою звіту про прибутки і збитки .

Баланс являє собою одну з моделей опису майнового і фінансового положення підприємства: актив балансу показує, у що інвестовані кошти компанії; пасив - які джерела цих коштів.

У звіті про прибутки і збитки відбивається процес формування прибутку підприємства, в якому виділяються окремо доходи і витрати по основній та іншої діяльності .

Відповідальним за досягнення цілей і виконання завдань фінансового менеджменту є фінансовий менеджер, дії якого зводяться до наступної схеми:

1) отримання грошових коштів на фінансових ринках (за рахунок продажу емісійних та інших цінних паперів підприємства, залучення кредитів, отримання прибутку від спекулятивних валютних операцій і пр.);

2) вкладення грошових коштів у фінансово-господарську діяльність підприємства з метою отримання прибутку;

3) повернення раніше запозичених коштів і плати за їх використання суб'єктам фінансових ринків;

4) повторне інвестування (реінвестування ) отриманих на фінансових ринках грошових коштів в діяльність підприємства;

5) своєчасне виконання підприємством зобов'язань перед бюджетом (сплата податків та інших обов'язкових платежів) [4].

Однією з функцій фінансового менеджменту є проведення економічного аналізу.

1.2 Економічний аналіз підприємства

Економічний аналіз підприємства належить до категорії найбільш дієвих управлінських методів. Він є також і головним компонентом обґрунтування прийнятих рішень [5]. Грамотно проведений економічний аналіз підприємства дозволяє виробити тактику і стратегію подальшого розвитку компанії. Крім обґрунтування прийнятих рішень і затверджуваних планів, здійснюється контроль над їх виконанням, проводиться порівняння маркетингових заходів, що припускає зіставлення реально подій з очікуваними за конкретний часовий проміжок.

Разом з цим проводиться внутрішня і зовнішня оцінка фінансового стану компанії. Мета цього заходу - зрозуміти рівень ліквідності, стійкості, рентабельності організації. Внутрішня фінансова оцінка підприємства необхідна для визначення ступеня ефективності застосування оборотних і основних засобів, дослідження взаємозв'язку показників прибутку, собівартості та обсягу виробництва. Застосовуючи різні засоби, керівник досліджує зовнішню і внутрішню середу організації. При цьому проводиться не тільки аналіз діяльності підприємства в цілому, а й оцінка роботи структурних підрозділів. Кваліфікований керівник сьогодні повинен володіти знаннями не тільки про загальні закономірності та тенденції розвитку в умовах сучасного ринку, а й розуміти прояви приватних, специфічних та загальних законів у рамках діяльності конкретної компанії. У першу чергу, економічний аналіз підприємства розвивається на мікрорівні - на рівні відокремлених підприємств та їх підрозділів. Ці низові ланки (незалежно від форми власності) складають основу системи ринкових відносин. При цьому всі процеси, що відбуваються на підприємствах, повинні розглядатися у взаємодії зовнішнього і внутрішнього середовища, відповідно до динамічними змінами, соціальними і політичними аспектами суспільного розвитку. Економічний аналіз підприємства являє собою систему наукових засобів. Будучи специфічним видом управлінської діяльності, це дослідження передує прийняттю рішень, а також зумовлює і уточнює їх. Економічний аналіз дозволяє вивчити об'єкт з усіх сторін. Цей процес передбачає первинну обробку інформації. Здійснюється порівняння досягнутих результатів з даними за попередні періоди, з середніми галузевими показниками, а також даними на інших підприємствах. При цьому оцінюється вплив різних факторів на результат, визначаються помилки, недоліки, перспективи, виявляються невикористані можливості. Відповідно до підсумків проведеної роботи розробляються і обгрунтовуються плани і всі управлінські рішення. Таким чином, за допомогою економічного аналізу керівник забезпечує ефективність і об'єктивність діяльності підприємства. Іншими словами, ця робота розглядається як діяльність, необхідна для оптимізації рішень.

Як показує практика, значення економічного аналізу як управлінського методу щорічно зростає. Причинами є різні чинники. Головним чином така тенденція пов'язана з необхідністю постійного збільшення ефективності виробництва, з розвитком ринкових відносин, “роздержавленням” економіки та іншими перетвореннями. Одним з можливих станів роботи підприємства може бути банкрутство.

1.3 Банкрутство підприємства

Банкрутство - це визнана судом економічна неспроможність підприємства виконати у встановлений термін свої зобов'язання перед кредиторами, працівниками, фінансово-кредитними організаціями і по обов'язковим платежем, що спричиняє встановлення особливого правового і економічного статусу підприємства-боржника, проведення заходів щодо реструктуризації боргів, фінансового оздоровлення або ліквідації його підприємства [6].

Можна виділити зовнішні і внутрішні причини виникнення кризисних ситуацій на підприємствах. До зовнішніх причин належать:

- вплив економіки країни. До основних зовнішніх причин, що впливають на фінансово-господарську діяльність підприємств і загрозу банкротства, слід віднести політичну нестабільність суспільства, зовнішньоекономічну політику держави, розрив економічних зв'язків, втрату ринків збуту, зміну умов експорту і імпорту, недосконалість законодавства в області господарського права, підприємницької діяльності і інших проявів регулюючої функції держави, загальний спад виробництва, інфляція, нестабільність фінансової системи, зростання цін на ресурси, зміну кон'юнктури ринку, неплатоспроможність і банкротство партнерів. Однією з причин неспроможності суб'єктів господарювання може бути нераціональна фіскальна політика держави. Високий рівень оподаткування може виявитися непосильним для підприємства;

- розвиток науки і техніки. Вітчизняні підприємства в своїй основній масі поки ще не сприйнятливі до досягнень науки і техніки. Необхідність змін у технології виробництва, які підприємство змушене здійснювати, вимагає великих капітальних вкладень. Вони можуть різко знизити прибутковість виробництва, в тому числі і внаслідок невдач при впровадженні нових технологій. Звідси і виникає вірогідність банкрутства багатьох підприємств цієї галузі;

- посилення міжнародної конкуренції. Серед зовнішніх причин банкрутства також можна назвати посилення міжнародної конкуренції. Зарубіжні конкуренти в одних випадках виграють за рахунок більш дешевої праці, в інших за рахунок більш високої технології і нової техніки;

- демографічний фактор. Стан демографії визначає розмір і структуру потреб, а при певних економічних передумовах і платоспроможний попит населення і підприємств;

- культурний уклад. Культурний уклад в країні знаходить свій вияв у звичках і нормах споживання, перевазі одних товарів і негативному відношенні до інших.

До внутрішніх причин можна віднести наступні:

- дефіцит власного оборотного капіталу як наслідок неефективної виробничо -комерційної діяльності або неефективної інвестиційної політики;

- низький рівень техніки, технології та організації виробництва;

- зниження ефективності використання виробничих ресурсів підприємства, його виробничої потужності і як результат високий рівень собівартості;

- створення наднормативних залишків незавершеного будівництва, незавершеного виробництва, виробничих запасів, готової продукції, у зв'язку з чим відбувається затоварення, сповільнюється оборотність капіталу і утворюється його дефіцит. Це змушує підприємство залазити в борги і може бути причиною його банкрутства;

- погана клієнтура підприємства, яка сплачує з запізненням або не платить зовсім з причини банкрутства, що змушує підприємство самому залазити в борги. Так зароджується ланцюгове банкрутство;

- відсутність збуту через низький рівень організації маркетингової діяльності з вивчення ринків збуту продукції, формування портфеля замовлень, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції;

- залучення позикових коштів в оборот підприємства на невигідних умовах, що веде до збільшення фінансових витрат, зниження рентабельності господарської діяльності і здатності до самофінансування;

- швидке і неконтрольоване розширення господарської діяльності, в результаті чого запаси, витрати і дебіторська заборгованість зростають швидше обсягу продажів. Звідси з'являється потреба в залученні короткострокових позикових коштів , які можуть перевищити чисті оборотні активи ( власний оборотний капітал) . У результаті підприємство потрапляє під контроль банків та інших;

- використання підприємством стратегії , яка не адаптована до зовнішніх чинників макросередовища;

- розбалансованість економічного механізму відтворення капіталу підприємства;

- зниження рентабельності продукції .

Види банкрутства:

- Реальне банкрутство -- повна неспроможність підприємства відновити в наступному періоді свою фінансову стабільність і платоспроможність в силу реальних втрат капіталу. Таке підприємство юридично об'являється банкрутом;

- технічне банкрутство -- банкрутство, що викликане суттєвим простроченням дебіторської заборгованості та перевищенням цієї заборгованості над кредиторською, а сума активів істотно перевищує фінансові зобов'язання. При ефективному антикризовому управлінні підприємство, як правило, не об'являють банкрутом юридично;

- навмисне банкрутство -- навмисне створення або збільшення керівником або власником підприємства його неплатоспроможності, нанесення економічного збитку в особистих інтересах або інтересах інших осіб, заздалегідь некомпетентне фінансове керівництво. Виявлені факти переслідуються карним законодавством;

- фіктивне банкрутство -- заздалегідь неправдиве об'явлення підприємством про свою неплатоспроможність з метою введення в оману кредиторів для отримання від них відстрочки виконання своїх зобов'язань або знижки на суми кредиторської заборгованості. Виявлені факти переслідуються карним законодавством.

Передбачення банкрутства як самостійна проблема виникла в передових капіталістичних країнах, і в першу чергу, в США, відразу після закінчення другої світової війни. Цьому сприяло зростання числа банкрутств у зв'язку з різким скороченням військових замовлень, нерівномірність розвитку фірм , процвітання одних і розорення інших. Природно, виникла проблема можливості визначення умов, які призводять до банкрутства.

Відомі два основних підходи до передбачення банкрутства. Перший базується на фінансових даних і включає оперування деякими коефіцієнтам: набирає дедалі більшу популярність Z-коефіцієнтом Альтмана, коефіцієнт Таффлера , та інші, а також уміння "читати баланс". Другий виходить з даних по збанкрутілим компаніям і порівнює їх з відповідними даними досліджуваної компанії.

Перший підхід, безперечно ефективний при прогнозуванні банкрутства, має три істотних недоліки . По-перше , компанії, що зазнають труднощі, всіляко затримують публікацію своїх звітів, і, таким чином, конкретні дані можуть роками залишатися недоступними. По-друге, навіть якщо дані і повідомляються, вони можуть виявитися "творчо обробленими". Потрібно особливе вміння, властиве навіть не всім досвідченим дослідникам, щоб виділити масиви підправлених даних і оцінити ступінь завуалювання. Третя складність полягає в тому, що деякі співвідношення, виведені за даними діяльності компанії, можуть свідчити про неплатоспроможність в той час, як інші - давати підстави для висновку про стабільності або навіть деяке поліпшення. У таких умовах важко судити про реальний стан справ.

Другий підхід заснований на порівнянні ознак вже збанкрутілих компаній з такими ж ознаками "підозрілою " компанії. За останні 50 років опубліковано безліч списків збанкрутілих компаній. Деякі з них містять їх опис по десятках показників.

На жаль, більшість списків не впорядковують ці дані за ступенем важливості і ні в жодному не виявлена послідовність.

1.4 Процедури банкрутства

Згідно із Законом України «Про банкрутство», суб'єктом банкрутства може бути будь-яка юридична особа, яка не в змозі своєчасно задовольнити потреби кредиторів і виплатити податки і зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності.

Боржником є юридична особа, проти якої відкрито справу про банкрутство, а банкрут - це боржник, який знаходиться в процесі ліквідації. До боржника застосовуються певні процедури, передбачені законом [7], останнє слово у виборі конкретної процедури, завжди залишається за арбітражним судом. До основних процедур банкрутства відносяться:

- процедура спостереження;

- фінансове оздоровлення;

- зовнішнє управління;

- конкурсне виробництво;

- мирова угода.

Процедура банкрутства спостереження - первісна процедура банкрутства підприємств, яка проводиться в обов'язковому порядку. Її суть полягає в ретельному аналізі фінансового стану організації-боржника, а також складанні реєстру кредиторів. Спостереження передбачає призначення тимчасового керуючого, який проводить інвентаризацію активів і зобов'язань, а потім робить висновки про доцільність проведення процедур банкрутства юридичної особи, спрямованих на виведення підприємства зі складної економічної ситуації. Професійний юридичний супровід цій стадії дозволяє отримати достовірні відомості про матеріальне становище боржника і направити процес банкрутства в потрібне русло.

Фінансове оздоровлення застосовується з метою відновлення платоспроможності підприємства та повного погашення кредиторської заборгованості згідно з графіком, затвердженим арбітражем. На цій стадії процедури банкрутства юридичних осіб керівництво фірмою передається адміністративному керуючому, в обов'язки якого входять розробка та реалізація плану фінансового оздоровлення, контроль за своєчасною виплатою боргів, ведення реєстру кредиторських вимог. Юридичні послуги на цьому етапі допоможуть ефективно впровадити план розвитку бізнесу, а також уникнути неправомірних дій з боку кредиторів та інших осіб.

При проведенні фінансового оздоровлення боржник починає розраховуватися за боргами відразу по введенню процедури, строго дотримуючись графіка. Слід зазначити, що одночасно здійснюються всі заходи для здійснення фінансового оздоровлення підприємства.

Зовнішнє управління - процедура банкрутства організацій, яка також передбачає проведення комплексу заходів, спрямованих на відновлення платоспроможності боржника. Керівник фірми відсторонюється від посади і призначається зовнішній керуючий, який розробляє план роботи підприємства. Особливість цієї стадії полягає в тому, що на виплату кредиторської заборгованості, що виникла до початку процедури банкрутства, вводиться мораторій, що дозволяє перерозподілити грошові кошти компанії. Якщо зовнішнє управління було проведено успішно, кредиторська заборгованість повністю погашається, і припиняється провадження у справі про банкрутство. Суворе дотримання законності і якісне проведення запланованих заходів може гарантувати тільки професійне правовий супровід процедури банкрутства юридичної особи.

Конкурсне виробництво являє собою процедуру банкрутства юридичних осіб, яка застосовується в тих випадках, коли оздоровчі заходи не принесли належного результату і єдиним виходом залишається ліквідація підприємства. Організаційні функції передаються конкурсному керуючому, який проводить інвентаризацію та оцінку активів, а також здійснює розрахунки з кредиторами в порядку, передбаченому законодавством. Юридична допомога на цій стадії особливо актуальна, так як строге проходження нормам закону дає можливість виключити можливі звинувачення в навмисному банкрутстві .

По закінченні розгляду арбітражним судом звіту конкурсного керуючого щодо результатів проведення конкурсного виробництва, виноситься рішення про завершення конкурсного виробництва. Якщо в результаті вдалося погасити заборгованості перед кредиторами, то провадження у справі про банкрутство підприємства припиняється.

До основних процедур банкрутства також відноситься мирову угоду, яка може бути укладена на будь-який з перерахованих стадій. У результаті спочатку обома сторонами підписується документ, що визначає порядок виплати боргу, а потім затверджується арбітражним судом. Після цього провадження у справі про банкрутство організації припиняється. Укладення мирової угоди дозволяє боржникові вести комерційну діяльність , поступово погашаючи заборгованість перед кредитором на обговорених умовах. Практика показує, що переговори, проведені досвідченими юристами, найчастіше допомагають досягти домовленості і завершити трудомістку процедуру банкрутства на ранній стадії.

Від імені боржника мирову угоду підписує особа, яке вирішило укласти мирову угоду, а з боку уповноважених органів та конкурсних кредиторів - представник зборів кредиторів.

2. АНАЛІЗ ОБ'ЄКТА ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Загальна характеристика підприємства «Мерчанська меблева фабрика»

Пiдприємство було створено у 1892 роцi як лiсопильня з виготовлення шпал. В 1956 роцi здiйснювався перехiд артелiв державне пiдприємство "Мерчанська меблева фабрика", яке з 1976 року входило до об'єднання "Харкiвдрев". В 1992 роцi фабрика в складi об'єднання приватизувалась i 2 роки була орендним пiдприємством. В 1994 роцi вийшла зi складу "Харкiвдрев" i була зареєстрована як вiдкрите акцiонерне товариство "Мерчанська меблева фабрика". За рiшенням загальних зборiв акцiонерiв, якi вiдбулись 05 квiтня 2011 року з метою приведення дiяльностi Товариства у вiдповiднiсть до вимог чинного законодавства назву було змiнено на Приватне акцiонерне товариство "Мерчанська меблева фабрика".

Середньооблiкова чисельнiсть працiвникiв облiкового складу (осiб) за звiтнiй перiод складає 4 особи, середня чисельнiсть позаштатних працiвникiв та осiб, якi працюють за сумiсництвом (осiб) - немає, чисельнiсть працiвникiв якi працюють на умовах неповного робочого часу(дня,тижня)(осiб) - немає. Фонд оплати працi складає 25,9 тис. грн., що на 2,1тис. грн. бiльше нiж в минулому звiтному роцi. Кадрова програма, спрямована на забезпечення рiвня квалiфiкацiї її працiвникiв операцiйним потребам, вiдсутня.

Пiдприємство має цехову структуру управлiння. До складу підприємства нiяких iнших пiдпорядкованих пiдроздiлiв та фiлiй не входить. Облiкова полiтика фабрики ведеться з використанням журнально-ордерної форми та вiдповiдає вимогам чинного законодавства. Амортизацiя основних засобiв нараховується за методом зменшення залишкової вартостi, згiдно якого рiчна сума амортизацiї визначається як добуток залишкової вартостi об'єкту на початок звiтного року (або первiсної вартостi на дату початку нарахування амортизацiї) та рiчної норми амортизацiї. Оцiнка вартостi запасiв здiйснюється за методом середньозваженої собiвартостi. За останні п'ять років ніяких придбань активів не було. ПАТ «Мерчанська меблева фабрика» було відчужено: виробничі будівля (головний меблевий корпус, сушка 6-ти камерна, гараж, ангар-сховище, котельна, Валквський меблевий цех) на суму - 794,3 тис. грн.; непромислові основні засоби(їдальня , дитсадок) на суму 45, 5 тис. грн..; робочі машини на суму - 150,3 тис. грн., силові машини - 79,0 тис. грн.

Основнi засоби Емiтента складаються з: - будинкiв та споруд (виробничi - 8 шт., житловi - 10 шт., будiвлi - 10 шт.) - машини та обладнання (силовi машини - 7 шт., робочi машини - 27 шт., iншi - 1 шт.) - транспортнi засоби - 5 шт.; - iнструменти та пристрої (виробничий iнвентар - 2 шт., iнший iнвентар - 2 шт.) Нiяких обмежень на використання майна не iснує. Ступiнь використання основних засобiв складає 100%. Ступiнь зносу основних засобiв дорiвнює 50 %. В зв'язку з вiдсутнiстю дiяльностi всi основнi засоби здавались в оренду. Первiсна вартiсть основних засобiв на початок року - 1258,8 тис.грн., на кiнець року - 1228,6 тис.грн. Законсервованих основних засобiв немає. Суттєвi змiни у вартостi основних засобiв вiдбулись за рахунок продажу основних засобiв. Основнi засоби знаходяться за його мiсцезнаходженням. На використання активiв нiякi екологiчнi питання не можуть позначитись. Нiяких планiв щодо капiтального будiвництва, розширення або удосконалення основних засобiв немає.

Головною проблемою підприємства є недостатність обігових коштів. Це негативно впливає на розрахунки з бюджетом та пенсійним фондом, а також не дає змоги оновлювати виробниче обладнання та застосовувати нові технології виробництва.

В зв'язку з катастрофічною недостатністю робочого капіталу, єдиним шляхом покращення ліквідності та поліпшення платоспроможності є залучення фінансових інвестицій.

Нiяких дослiджень та розробок протягом звiтного року не проводилось.

2.2 Фінансовий аналіз підприємства

Фінансовий стан підприємства визначається сукупністю показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, його реальні й потенційні фінансові можливості. Він безпосередньо впливає на ефективність підприємницької діяльності господарюючих суб'єктів. У свою чергу фінансовий стан суб'єктів господарювання прямо залежить від результатів їх підприємницької діяльності. Якщо господарська діяльність забезпечує прибуток, то утворюються додаткові джерела коштів, які в кінцевому результаті сприяють зміцненню фінансового становища підприємства. Брак або неправильне формування і використання актів може виявитись головною причиною несвоєчасності оплати заборгованості постачальників за одержані сировину й матеріали, неповного та неритмічного забезпечення підприємницької діяльності необхідними ресурсами, а отже, й погіршення результатів виконання підприємством своїх зобов'язань перед власниками, державою та найманими працівниками. Забезпеченість підприємства активами в межах розрахункової потреби та їх раціональне використання створюють широкі можливості для подальшого поліпшення кількісних і якісних показників господарювання [9].

Для визначення фінансового стану підприємства проводять фінансовий аналіз, для цього необхідно розрахувати:

1 Показники ліквідності

1) коефіцієнт загальної ліквідності;

2) коефіцієнт оборотності оборотних коштів;

3) коефіцієнт абсолютної ліквідності;

4) чистий оборотній капітал.

2 Показники ділової активності підприємства:

1) коефіцієнт оборотності активів;

2) коефіцієнт поточної ліквідності;

3) коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;

4) коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості;

5) коефіцієнт оборотності матеріальних запасів;

6) коефіцієнт оборотності основних засобів;

7) коефіцієнт оборотності власного капіталу.

3 Показники фінансової стійкості:

1) коефіцієнт співвідношення власних та позикових коштів;

2) коефіцієнт автономії;

3) коефіцієнт маневреності власних коштів;

4) коефіцієнт використання фінансових ресурсів.

4 Показники рентабельності підприємства:

1) коефіцієнт рентабельності активів;

2) коефіцієнт рентабельності власного капіталу;

3) коефіцієнт рентабельності діяльності [10].

У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства виступає його ліквідність. Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна в засоби платежу. Чим менше час, необхідний для перетворення окремого виду активів, тим вище його ліквідність. Таким чином, ліквідність підприємства - це його здатність перетворити свої активи в грошові кошти для погашення короткострокових зобов'язань.

Коефіцієнт загальної ліквідності характеризує здатність підприємства забезпечити свої короткострокові забов'язання завдяки найбільш легко реалізуємій частині активів - оборотних коштів. Оскільки поточні зобов'язання підприємства погашаються в основному за рахунок поточних активів, для забезпечення нормального рівня ліквідності необхідно, щоб вартість поточних активів перевищувала суму поточних зобов'язань, і визначається за формулою (2.1):

 , (2.1)

де ОА - оборотні активи підприємства;

ПЗ - поточні забов'язання.

Коефіцієнт поточної ліквідності показує, яку частину поточних зобов'язань підприємство здатне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів - грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій, та кредиторської заборгованості. Цей показник показує платіжні можливості підприємства щодо погашення поточних зобов'язань за умови своєчасного здійснення розрахунків з дебіторами. Розраховується за формулою (2.2):

К_{пл =} (2.2)

Коефіцієнт абсолютної ліквідності дозволяє визначити частку короткострокових зобов'язань, яку підприємство може погасити найближчим часом, не чекаючи оплати дебіторської заборгованості та реалізації інших активів. Коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховується за допомогою рівняння (2.3):

Кал = , (2.3)

де ГА - грошові активи підприємства.

Чистий оборотний капітал необхідний для підтримки фінансової стійкості підприємства, оскільки перевищення оборотних коштів над короткостроковими зобов'язаннями означає, що підприємство не тільки може погасити свої короткострокові зобов'язання, але і має резерви для розширення діяльності. Чистий оборотний капітал знаходиться завдяки рівнянню (2.4):

Чок = ПА - ПП, (2.4)

де ПА - поточні активи;

ПП - поточні пасиви.

Розраховані значення коефіцієнтів ліквідності представлені в таблиці 2.1:

Таблиця 2.1 - Коефіцієнтів ліквідності за 2013 рік

Назва коефіцієнту	Значення коефіцієнту
загальна ліквідность	1,167
поточна ліквідность	1,063
абсолютна ліквідность	0,052
чистий оборотний капітал	15,2

Завдяки отриманим даним, представлені в таблиці 2.1, можна казати, що на підприємстві майже однакова кількість поточних активів і пасивів, про що свідчить коефіцієнт загальної ліквідності, фабрика володіє незначним обсягом вільних ресурсів, які сформувалися завдяки власним джерелам, ці ресурси показує чистий оборотній капітал. Поточна ліквідність дорівнює 1,063 - підприємство може погасити невелику частину поточних забов`язань та незначну частину не чикаючи оплати дебіторської заборгованості, про що свідчить коефіцієнт абсолютної ліквідності, але за цим показником не можна відразу робити негативні висновки про можливості підприємства негайно погасити свої борги, так як малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства одночасно пред'явили б йому свої вимоги.

Стабільність фінансового положення підприємства в умовах ринкової економіки зумовлена значною мірою його діловою активністю, яка залежить від широти ринків збуту продукції, його ділової репутації, ступеня виконання плану за основними показниками господарської діяльності, рівня ефективності використання ресурсів і стійкості економічного зростання.

Коефіцієнт оборотності активів - відображає швидкість обороту сукупного капіталу підприємства, тобто показує, скільки разів за розглянутий період відбувається повний цикл виробництва та обігу, що приносить відповідний ефект у вигляді прибутку. Його значення можна знайти за допомогою формули (2.5):

К_оа= , (2.5)

де ЧВ - чиста виручка від реалізації продукції;

СВА- середньорічна вартість активів.

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів характеризує відношення виручки (валового доходу) від реалізації продукції, без урахування податку на додану вартість та акцизного збору до суми оборотних коштів підприємства. Згідно з балансом розраховується за формулою (2.6):

Коок = , (2.6)

де ОЗ - основні засоби;

ОА -оборотні активи; ВПМ - витрати майбутніх періодів

У процесі господарської діяльності підприємство дає товарний кредит для споживачів своєї продукції, тобто існує розрив у часі між продажом товару і надходженням оплати за нього, в результаті чого виникає дебіторська заборгованість. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує, скільки разів за рік обернулися кошти, вкладені в розрахунки. Він визначається за формулою (2.7):

К_одз = (2.7)

де ССДЗ - середньорічна сума дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості - показує розширення або зниження комерційного кредиту, наданого підприємству . Формула розрахунку коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості має вигляд (2.8):

Кокз = , (2.8)

Де ССКЗ - середньорічна сума кредиторської заборгованості.

Згідно з таблицею 2.3 коефіцієнт збільшився у 2012 році у порівнянні з 2011, це свідчить про збільшення швидкості сплати заборгованості підприємства. Коефіцієнт оборотності основних засобів розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної вартості основних засобів. Він показує ефективність використання основних засобів підприємства. Згідно з балансом розраховується за формулою (2.9):

К_ооз = , (2.9)

де СВОЗ - середньорічна вартість основних засобів;

Коефіцієнт оборотності власного капіталу розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини власного капіталу підприємства і характеризує ефективність використання власного капіталу підприємства.

Згідно з балансом розраховується за формулою (2.10):

К_овк = , (2.10)

де СВВК - середньорічна величина власного капіталу підприємства

Результати розрахунків коефіцієнтів ділової активності за 2013 рік, які не потребують порівняння зі значенням коефіцієнтів попередніх років представлені в таблиці 2.2

Таблиця 2.2 - Коефіцієнти ділової активності за 2013 рік

Назва коефіцієнту	Значення коефіцієнту
оборотності активів	0,13
оборотності дебіторської заборгованості	0,109
оборотності основних засобів	0,008
оборотності власного капіталу	0,016

Згідно з розрахованими коефіцієнтами, можна казати, що на підприємстві 0,13 разу за розглянутий період відбувається повний цикл виробництва та обігу, про це говорить коефіцієнт оборотності активів, 0,109 разу підприємству повернули дебіторську заборгованість. Значення коефіцієнтів оборотності основних засобів та власного капіталу говорить про низьку ефективність використання основних засобів та власного капіталу підприємства. Однак для деяких коефіцієнтів не достатньо розрахунку значення коефіцієнту поточного року, їх оцінки потребують порівняння з попередніми роками.

Таблиця 2.3 - Коефіцієнти ділової активності 2013 року, які необхідно аналізувати в порівнянні з попереднім роком

Назва коефіцієнту	Значення за 2013 рік	Значення за 2012 рік
оборотності оборотних коштів	0,094	0,068
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості	0,101	0,072

У 2013 році в порівнянні з 2012 спостерігається невелике збільшення коефіцієнтів оборотних коштів та оборотності кредиторської заборгованості, що свідчить про прискорення обороту оборотних коштів та збільшення швидкості сплати заборгованості підприємства.

Умовою і гарантією виживання і розвитку будь-якого підприємства, як бізнес-процесу , є його фінансова стабільність. Якщо підприємство фінансово стійке, то воно в стані «витримати » несподівані зміни ринкової кон'юнктури, і не опинитися на краю банкрутства . Більш того, чим вище його стабільність, тим більше переваг перед іншими підприємствами того ж сектора економіки в одержанні кредитів і залученні інвестицій. Фінансово стійке підприємство своєчасно розраховується за своїми зобов'язаннями з державою, позабюджетними фондами, персоналом, контрагентами.

Фінансова стійкість підприємства - це його надійно-гарантована платоспроможність у звичайних умовах господарювання і випадкових змін на ринку.

Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів характеризує структуру фінансових ресурсів підприємства. Розраховується як частка від ділення суми позикових коштів на суму власного капіталу. Згідно балансу коефіцієнт розраховується за формулою (2.11):

К_спвк = , (2.11)

де ПК - позикові кошти;

ВК - власний капітал.

Коефіцієнт автономії (коефіцієнт концентрації власного капіталу) характеризує частку коштів, вкладених власниками підприємства в загальну вартість майна. Розрахунок коефіцієнта автономії проводиться за формулою (2.12):

К_а = , (2.12)

Де ВБ - валюта балансу.

Коефіцієнт маневреності власних коштів характеризує ступінь мобільності використання власного капіталу, і визначається за формулою (2.13):

К_мвк = , (2.13)

де ВОК - власні оборотні кошти;

Коефіцієнт ефективності використання власних коштів показує скільки прибутку дає 1 грн. власних коштів. Теоретично, нормальним значенням цього коефіцієнта є значення не менше 0,4.

Згідно з балансом розраховується за формулою (2.14):

К_еввк = , (2.14)

де ФР - фінансовий результат

Коефіцієнт використання фінансових ресурсів (усього майна) дозволяє визначити, за який період отриманий прибуток може компенсувати вартість майна. Згідно з балансом розраховується за формулою (2.15):

К_вфр= (2.15)

Результати знаходження коефіцієнтів фінансової стійкості представлені в таблиці 2.4:

Таблиця 2.4 - Коефіцієнти фінансової стійкості підприємства за 2013 рік

Назва коефіцієнту	Значення коефіцієнту
співвідношення позикових і власних коштів	0,147
автономії	0,872
маневреності власних коштів	0,024
ефективності використання власних коштів	0,027

На підприємстві «Мерчанська меблева фабрика» лише 14,7% позикових коштів, фабрика автономна на 87% тобто, реалізувавши майно, сформоване з власних джерел, підприємство зможе погасити зобов'язання, але спостерігається недостатня гнучкість у використанні власного капіталу, значення коефіцієнту ефективності використання власних коштів також мале, але не від'ємне, тобто у підприємства є прибуток.

Коефіцієнт використання фінансових ресурсів доцільно аналізувати в порівнянні з попередніми роками, позитивним вважається збільшення цього коефіцієнта по відношенню до попереднього періоду. Розраховані значення коефіцієнту представлені в таблиці 2.5:

Таблиця 2.5 -Коефіцієнт використання фінансових ресурсів за 2013 та 2014 рік

Рік	Значення коефіцієнту
2013	0,009
2012	-0,040

Збільшення коефіцієнту у 2013 є позитивним показником для підприємства.

На короткострокову ліквідність або платоспроможність підприємства впливає його здатність генерувати прибуток. У зв'язку з цим розглядається такий аспект діяльності підприємства як рентабельність. Це і якісний і кількісний показник ефективності діяльності всякого підприємства. Коефіцієнт рентабельності активів характеризує рівень прибутку, створюваний усіма активами підприємства, що знаходяться в його використанні згідно з балансом. Даний показник розраховується за формулою (2.16):

К_ра = (2.16)

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу характеризує рівень прибутковості власного капіталу, вкладеного в підприємство. Найбільший інтерес представляє для існуючих і потенційних власників, та акціонерів, і є одним з основних показників інвестиційної привабливості підприємства, оскільки його рівень показує верхню межу дивідендних виплат. Згідно з балансом розраховується за формулою (2.17):

К_рвк = , (2.17)

Значення коефіцієнту за 2013 рік дорівнює 0,028.

Коефіцієнт рентабельності діяльності розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг). Згідно з балансом розраховується за формулою (2.18):

К_рд = (2.18)

Аналізувати отриманні значення коефіцієнтів рентабельності активів та рентабельності діяльності необхідно у порівнянні з попередним роком. Розраховані значення коефіцієнтів рентабельності активів та рентабельності діяльності за 2013 та 2012 рока, представлені в таблиці 2.6:

Таблиця 2.6 - Коефіцієнти рентабельності активів та рентабельності діяльності підприємства за 2013 та 2012 роки:

Назва коефіцієнту	значення за 2013 рік	значення за 2012 рік
рентабельності активів	0,024	-0,042
рентабельності діяльності	1,770	-4,071

Збільшення рівня рентабельності активів свідчить про зростання рівня попиту на продукцію підприємства , а збільшення рентабельності діяльності свідчить про зростання ефективності господарської діяльності підприємства.

Узагальнюючі отримані результати, фінансового аналізу, треба зазначити, що на підприємстві спостерігається низька ліквідність, тобто неможливість активу швидко в гроші та стати засобом платежу забов'язань, фабрика володіє незначним обсягом вільних ресурсів. Знайдені коефіцієнти ділової активності, говорять про те, що на підприємстві за розглянутий період відбувається незначна частина повного циклу виробництва та обігу, підприємству майже не повертають дебіторську заборгованість, на фабриці низька ефективність використання основних засобів та власного капіталу. Спостерігається незначна частина позикових коштів в структурі капіталу, чим менше у підприємства позикових коштів, тим стійкіший стан підприємства. Кожна гривня дає підприємству незначний прибуток, коефіцієнти рентабельності зростають з роками. Отже, робити висновок про фінансовий стан підприємства, та про можливість банкрутства важко. Одні коефіцієнти мають низькі значення, інші навпаки. Всі коефіцієнти, які доцільно аналізувати у динаміці, мають тенденцію зростання. Тому для аналізу необхідно використовувати економіко-математичні методи, для отримання інтегрального показника.

2.3 Аналіз математичних моделей прогнозування банкрутства

Відомі два основних підходи до передбачення банкрутства. Перший базується на фінансових даних і включає оперування деякими коефіцієнтами: набирає дедалі більшу популярність Z- коефіцієнтом Альтмана, коефіцієнт Таффлера, та інші, а також уміння «читати баланс». Другий виходить з даних по збанкрутілим компаніям і порівнює їх з відповідними даними досліджуваної компанії.

Перший підхід, безперечно ефективний при прогнозуванні банкрутства, має три істотних недоліки. По-перше, компанії, що зазнають труднощі, всіляко затримують публікацію своїх звітів, і, таким чином, конкретні дані можуть роками залишатися недоступними. По-друге, навіть якщо дані і повідомляються , вони можуть виявитися «творчо обробленими». Потрібно особливе вміння, властиве навіть не всім досвідченим дослідникам, щоб виділити масиви підправлених даних і оцінити ступінь завуалювання. Третя складність полягає в тому, що деякі співвідношення, виведені за даними діяльності компанії, можуть свідчити про неплатоспроможність в той час , як інші - давати підстави для висновку про стабільності або навіть деяке поліпшення. У таких умовах важко судити про реальний стан справ.

Другий підхід заснований на порівнянні ознак вже збанкрутілих компаній з такими ж ознаками "підозрілою" компанії. За останні 50 років опубліковано безліч списків збанкрутілих компаній. Деякі з них містять їх опис по десятках показників. На жаль, більшість списків не впорядковують ці дані за ступенем важливості і ні в жодному не виявлена послідовність.

До кількісних криза-прогнозних методик належить дискримінантний аналіз [11]. В теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз.

В основі однофакторного аналізу покладене сепаратне дослідження окремих показників, які є складовою певної системи показників, та класифікація підприємств за принципом дихотомії. Віднесення підприємства до категорії “хворих” чи “здорових” здійснюється у розрізі окремих показників у відповідності до емпірично побудованої шкали граничних значень досліджуваного показника. Наприклад, згідно зі шкалою значень показника рентабельності активів, граничне значення цього показника складає 2%. Це означає, що підприємства, в яких рентабельність активів >2% за цим критерієм вважаються “здоровими”, якщо ж значення цього показника <2%, то підприємство відноситься до групи суб'єктів господарювання, яким загрожує фінансова криза.

Загальний висновок про якість фінансового стану підприємства робиться на основі аналізу відповідності кожного із показників, які включені в спеціально підібрану систему, їх граничним значенням. Найбільш відомими моделями однофакторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля.

В основі досліджень американського економіста В. Бівера покладено 30 найбільш часто вживаних у фінансовому аналізі показників. За ознакою однорідності ці показники були згруповані в шість груп. Із кожної групи Бівер вибрав по одному, найбільш типовому, показнику, які й склали його систему прогнозування:

- відношення Cash Flow до позичкового капіталу;

- відношення чистого прибутку до валюти балансу;

- відношення позичкового капіталу до валюти балансу;

- відношення оборотних активів до поточних зобов'язань;

- відношення робочого капіталу до валюти балансу;

- відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов'язаннями до витрат підприємства (без амортизації).

З використанням матеріалів аналізу 79 фінансово неспроможних і такого ж числа фінансово-спроможних підприємств Бівер розробив шкалу граничних значень для кожного із приведених показників для американських підприємств.

У німецькомовній економічній літературі досить поширеною є система показників Вайбеля. В основі досліджень, здійснених П. Вайбелем протягом 1960-1971 років покладено аналітичні матеріали по 72 швейцарських підприємствах будівельної, металургійної, легкої та годинникової галузей виробництва, половина з яких була у фінансовій кризі. Класифікацію підприємств за цією системою пропонується здійснювати з використанням таких показників:

- відношення позичкового капіталу до валюти балансу;

- відношення оборотних активів до поточних зобов'язань (показник покриття);