Грошово-кредитна політика держави та її інструменти

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВИЙ ПРОКЕТ

з Гроші і Кредит

на тему: «Грошово-кредитна політика держави та її інструменти»

ВСТУП

Розвиток фінансово-кредитної системи країни визначається ефективністю монетарного регулювання, що базується на використанні дієвого інструментарію грошово-кредитної політики. На кожному етапі економічного розвитку країни центральний банк визначає цілі своєї діяльності, що передбачають пріоритетність використання окремих інструментів. В Україні на законодавчому рівні формуються основні засади грошово-кредитної політики на кожний рік, де визначається перелік інструментів та методів, за допомогою яких відбувається регулювання фінансово-кредитної системи країни.

Розвиток кредитних систем, ринку позичкових капіталів дещо зменшили безпосередній вплив центрального банку на формування попиту та пропозиції грошової маси. За таких умов зростає ефективність інструментів опосередкованого впливу на діяльність грошово-кредитної системи. Допоміжні інструменти регулювання грошово-кредитної політики відіграють також не останню роль: вони доповнюють дію основних інструментів.

Дослідження сучасної грошово-кредитної політики та основних засад її формування набирають актуальності через необхідність пошуку пріоритетних інструментів монетарного регулювання. Аналіз досвіду застосування Національним банком України тих чи інших інструментів дає змогу визначити рівень ефективності грошово-кредитної політики та запропонувати можливі шляхи його підвищення.

Дослідженню сучасної грошово-кредитної політики України та основних засад її формування присвячена значна кількість наукових праць, зокрема О. Папаіки, А. Щетиніна, М. Савлука, Б. Івасіва, О. Лимаря, І. Вєтрової, О. Дзюблюка, Д. Осипчука, О. Гнатіва, Н. Гелухова, В. Прадун, С. Лєонова, М Мороза. Незважаючи на значні здобутки вітчизняних вчених, існує необхідність подальшого аналізу ефективності грошово-кредитної політики, особливо в умовах фінансової нестабільності, задля пошуку шляхів подолання недоліків монетарного регулювання та підвищення його результативності. Саме це і визначає актуальність і практичну цінність дослідження основних засад формування сучасної грошово-кредитної політики Національного банку України.

Метою є розробка на основі аналізу застосування інструментів грошово-кредитного регулювання Національного банку України пропозицій щодо підвищення ефективності монетарної політики в посткризовий період.

Предметом даної роботи виступають дослідження ефективності використання інструментів грошово-кредитної політики на кожному з етапів її формування, і особливо - за останній період.

Об'єктом роботи виступає національна економіка, її реальний сектор, банківська сфера.

Для досягнення мети роботи необхідно виконати наступні завдання:

- розглянути особливості становлення грошово-кредитної політки протягом періоду незалежності України;

- виявити особливості використання інструментів грошово-кредитної політики на сучасному етапі розвитку;

- проаналізувати ефективність методів на інструментів монетарного регулювання в умовах зростаючої монетизації;

- дослідити ефективність інструментів грошово-кредитної політики в умовах світової фінансової кризи та посткризовий період;

- запропонувати першочергові заходи щодо удосконалення грошово-кредитної політики України.

Інформаційну основу курсової роботи, окрім наукових праць вітчизняних авторів,складають також нормативні акти, офіційні статистичні дані; науково-методична література; матеріали періодичних видань та ресурси мережі Інтернет.

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ, ОСНОВНІ НАПРЯМКИ І МЕТОДИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Сутність, роль грошово-кредитної політики та характеристика її інструментів

Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи.

Грошово-кредитна політика - це сукупність методів та інструментів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, що використовує держава для регулювання грошово-кредитних відносин.

Держава створює загальні умови для реалізації цих відносин , формує нормативно-законодавчу базу, визначає загальну орієнтацію функціонування фінансово-кредитних установ і законодавчі основи здійснення грошової емісії та випуску цінних паперів [1, c. 367].

Основною метою грошово-кредитної політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і стабільністю цін.

Сама назва цієї політики як грошово-кредитної зумовлена двома чинниками, які традиційно використовувалися в регулятивній практиці центральних банків:

- спрямуванням її на регулювання грошової маси (пропозиції грошей) через емісійний механізм;

- забезпеченням регулювання пропозиції грошей через кредитний механізм.

Але в сучасних умовах у практиці регулювання пропозиції грошей з'явився ще один (і досить могутній) чинник впливу на масу грошей -- валютний механізм, що реалізується через валютну, в тому числі курсову, політику. Тому традиційна назва регулятивного механізму (грошово-кредитна політика) не відображає всієї різноманітності процесів, які там відбуваються. Зокрема, поза межами цієї назви залишаються процеси впливу на пропозицію грошей через валютний ринок і курсову політику. На цьому тлі видається більш логічною назва «монетарна політика», яка широко застосовується в зарубіжній літературі. У межах такої назви можуть вільно співіснувати всі три складові регулятивного механізму: емісійно-грошова, кредитна і валютна. Більше того, така назва краще виражає внутрішню єдність цього (регулятивного) механізму, його моноспрямованість на підтримання пропозиції грошей на рівні, адекватному попиту на гроші.

Існує два види грошово-кредитної політики:

1. Політика, що спрямована на обмеження пропозиції грошей для зниження сукупних витрат і стримування інфляційного тиску в економіці, має назву стримуючої монетарної політики або політики дорогих грошей;

2. Політика, що спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості має назву стимулюючої монетарної політики або політики дешевих грошей [3, c. 290].

Грошово-кредитну політику в Україні визначає та проводить Національний банк України. Законодавчо-нормативні засади розроблення та реалізації грошово-кредитної політики в Україні визначені Законом України «Про Національний банк України», Конституцією України, Положенням «Про зміст, порядок розробки Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням».

Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:

- пропозиція (маса) грошей;

- ставка процента;

- валютний курс;

- швидкість обігу грошей та ін.

Залежно від економічної ситуації в країні об'єктом монетарного регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно.

Суб'єкти монетарної політики. В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - Міністерство фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Роль монетарної політики визначається тим, що вона є не просто однією зі складових регулятивної системи держави, а її ключовим елементом з огляду на результативність впливу на економіку. Держава може регулювати основні економічні процеси й немонетарними заходами (адміністративними, фіскальними тощо) і досягати прийнятних результатів, особливо на короткострокових проміжках часу. Про це переконливо свідчить досвід Радянського Союзу та інших країн із командно-адміністративною системою господарювання. Однак широке застосування адміністративних методів стримує ринкові процеси, позбавляє економіку внутрішньої здатності до саморегуляції, робить її повністю залежною від вольових рішень державних структур, тобто неринковою. Тільки застосування монетарних методів дає можливість зберегти ринкову сутність економіки і забезпечити достатню регульованість її державою.

Ідеться насамперед про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикції чи експансії) вдається достатньо згладити циклічні коливання, щоб стабілізувати на прийнятому рівні темпи економічного зростання, рівень цін та інфляцію. Така стабілізація є необхідною передумовою успішного функціонування всього ринкового механізму.

Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу -- під час виходу з депресії, при гальмуванні економічного спаду, запобіганні кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожний із цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави [5, c. 85].

Основні засади грошово-кредитної політики на 2012 рік ураховують тенденції розвитку вітчизняної економіки та грошово-кредитного ринку, визначають завдання і показники діяльності Національного банку України для досягнення цілі - забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Головною метою грошово-кредитної політики у 2012 році та середньостроковій перспективі з урахуванням положень Конституції України залишатиметься забезпечення стабільності грошової одиниці України. Виконуючи свою основну функцію, Національний банк України виходитиме з пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі, критерієм якої розглядатиметься поступове зниження приросту індексу споживчих цін до 5 - 6% у 2014 році з подальшим його утриманням у межах 3 - 5%.

Стабільність грошової одиниці залишається одним з головних чинників досягнення стратегічних цілей економічного розвитку України - відновлення економічного зростання на засадах модернізації та інноваційного розвитку, побудова сучасної, стійкої, відкритої і конкурентоспроможної у світовому масштабі економіки та забезпечення на цій основі підвищення добробуту громадян нашої держави.

Пріоритетною метою грошово-кредитної політики у 2012 році є сприяння утриманню темпів приросту індексу споживчих цін у межах до 7,9%. Це буде надійним підґрунтям для посилення довіри до грошової одиниці України та зростання її ролі в обслуговуванні економічного обороту, зменшення валютної складової в структурі пасивних та активних банківських операцій, зниження рівня доларизації національної економіки [6, с. 9].

Інструменти грошово-кредитної політики - це такі регулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним і контролюються. Особливістю інструментів грошово-кредитної політики є те, що, застосовуючи їх, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі економіки, а й реальному та зовнішньому секторах.

Залежно від ситуації, яка формується в економічні сфері, центральний банк може обирати ті чи інші методи й інструменти для проведення ефективної грошово-кредитної політики. В Україні методи й інструменти грошово-кредитної політики визначені Законом України «Про Національний банк України» [7, c.22].

Стаття 25 Закону України «Про Національний банк України» визначає засоби та методи грошово-кредитної політики:

- норми обов'язкових резервів;

- процентні ставки, управління золотовалютними резервами;

- операції з цінними паперами на відкритому ринку;

- регулювання імпорту та експорту капіталу;

- випуск депозитних сертифікатів центрального банку.

Перелік відображає лише основні засоби та методи грошово-кредитної політики.

Розглянемо більш детально особливості використання перелічених методів та інструментів на сучасному етапі розвитку економіки України, котрий розпочався у 2008 році і триває нині.

У 2008 році Національний банк України проводив грошово-кредитну політику використовуючи середньострокову стратегію, основні положення якої полягали в наступному:

- перехід до монетарного режиму, підтримання цінової стабільності, впровадження режиму вільного плавання грошового курсу, розвиток ринку цінних паперів, посилення довіри до НБУ з боку населення й суб'єктів господарювання;

- перехід до використання інфляційного орієнтира, підтримка зовнішньої стабільності національної валюти шляхом регулювання обмінного курсу, перехід до більш гнучкої політики валютного курсоутворення;

- зниження приросту показника споживчих цін, удосконалення системи валютного регулювання, впровадження інтервенцій на міжбанківському валютному ринку, створення умов для розвитку інструментів хеджування валютних ризиків;

- зниження коливань обмінного курсу, використання валютних резервів для забезпечення гнучкості монетарної політики та підвищення її ефективності у забезпеченні стабільності національної грошової одиниці;

- сприяння Уряду в питаннях подальшого розвитку та інституційного удосконалення фондового ринку і системи небанківських фінансових установ;

- удосконалення процедур прийняття монетарних рішень та системи комунікацій з громадськістю.

Важливим інструментом регулювання стану валютного сегмента грошового ринку залишався реальний ефективний обмінний курс гривні. Для ефективного застосування даного інструмента планувалося приділяти значну увагу збільшенню золотовалютних резервів , що підвищувало б забезпеченість національної грошової одиниці та довіру додій Національного банку України. Загалом розвиток інструментарію та методів валютного регулювання враховував з одного боку, потребу їх адаптації до норм і правил, які існують на міжнародних ринках, а з іншого - необхідність зниження доларизації економіки та забезпечення надійного контролю за ризиками, що можуть виникнути для банківської системи та економіки від все більшої активізації процесів припливу - відпливу капіталів.

Головною метою грошово-кредитної політики в 2009 році залишалося забезпечення стабільності національної грошової одиниці, що є необхідним для досягнення головних стратегічних цілей, які полягають у підтримці стійкого і збалансованого економічного розвитку, а також підвищенні зайнятості, реальних доходів та стандартів життя населення.

Перехід до режиму інфляційного таргетування так і не було здійснено, а тому передбачалося, що грошово-кредитна політика набуває більшої гнучкості. Це означало обмежене реагування монетарними засобами на незначні відхилення від цільових орієнтирів, викликаних дією кон'юктурних короткострокових шоків, які істотним чином не впливали на стабільність національної грошової одиниці в середньостроковій перспективі.

Посилення гнучкості обмінного курсу гривні, підвищення ефективності процентного каналу трансмісійного механізму в перспективі повинні були зробити процентну ставку основним інструментом реалізації грошово-кредитної політики НБУ.

Одночасно значення такого інструменту, як офіційний курс, поступово почало б зменшуватись. Не передбачалося, що показники курсу гривні та грошової маси матимуть статус монетарної цілі.

Завдання грошово-кредитної політики у 2009 році обумовили використання наступних методів та інструментів у таких напрямках:

- регулювання короткострокових ринкових процентних ставок задля посилення ролі процентної політики в розвитку грошово-кредитного ринку, відбувалося посилення зв'язку між короткостроковими, довгостроковими процентними ставками та цінами на активи, вплив на ставки неринкових чинників зводився до мінімуму;

- створення умов для збільшення попиту на національну валюту та зниження за рахунок цього рівня доларизації економіки;

- застосування режиму керованого плавання обмінного курсу, що повинен був супроводжуватися більш гнучким обмінним курсом гривні щодо основної курсоутворюючої валюти;

- підтримка валютних резервів на рівні, достатньому для забезпечення стійкості української валюти;

- розвиток ринку валютних деривативів у контексті поступового запровадження інструментів хеджування, адекватних стану валютного ринку України.

У 2010 - 2011 роках завданням грошово-кредитної політики НБУ залишається підтримання стабільності національної грошової одиниці. Криза 2008 -2009 років зумовила пріоритетність забезпечення стійкості фінансової системи. За таких умов НБУ передбачено здійснення грошово-кредитної політики шляхом регулювання грошово-кредитного ринку за допомогою відповідних інструментів у наступних напрямках:

- НБУ продовжує вживання заходів фінансового оздоровлення банків стабілізації їх роботи;

- проведення заходів щодо покращення якості кредитного портфеля, що сприяє підвищенню рівня капіталізації банків;

- посилення моніторингу здійснення банками додаткової капіталізації для підвищення фінансової стійкості банків;

- стимулювання банків до поліпшення якості управління ризиками, удосконалення кредитних процедур;

- контроль за недопущенням провокування кредитних та економічних циклів із надмірною кредитною експансією та подальшим різким знеціненням активів;

- проведення заходів щодо сприяння процесам консолідації в банківському секторі [8].

Головною метою грошово-кредитної політики на 2013 рік з урахуванням положень Конституції України є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Стабільна грошова одиниця розглядається як одна з базових цінностей суспільства, одна з головних гарантій захисту приватних економічних інтересів кожного громадянина та необхідна умова досягнення стратегічних цілей економічного розвитку України - забезпечення високих темпів економічного зростання на засадах модернізації та інноваційного розвитку, побудова сучасної, стійкої, відкритої і конкурентоспроможної у світовому масштабі економіки та забезпечення на цій основі підвищення добробуту населення нашої держави.

НБУ у своїй діяльності враховує світовий досвід щодо зміни методології, приймає до уваги реформи міжнародних стандартів банківського нагляду, фінансового регулювання. Процеси відновлення економічного зростання забезпечується банківськими кредитами, що пояснюється стабілізацією роботи банківської системи. Механізми рефінансування дозволяють НБУ покривати неочікувані короткострокові резерви ліквідності, що можуть виникати в процесі відновлення економіки.

Пріоритетним завданням грошово-кредитної політики в посткризових умовах є створення стимулів для повернення вкладів у банківську систему, тобто відновлення довіри до банківської сфери, зниження девальваційного тиску на валютному ринку. Це відбувається за рахунок проведення виваженої процентної політики.

НБУ проводить грошову політику з режимом гнучкого обмінного курсу, котрий відображає співвідношення пропозиції та попиту на валютному ринку України. Різкі курсові коливання гривні згладжуються за рахунок проведення валютних інтервенцій.

Функціонування валютного ринку України підвищується за через удосконалення правил робіт на ньому, дотримання чітких принципів і виконання необхідних процедур. НБУ удосконалює механізм протидії спекуляціям, механізм хеджування, валютних ризиків, посилює моніторинг валютних ризиків, не допускає формування дисбалансів у ході проведення операцій капітального характеру, що здійснюються в іноземній валюті. НБУ проводить роботу щодо оптимізації взаємозв'язку між попитом на іноземну та національну валюту [9].

Таким чином, грошово-кредитна політика НБУ передбачає використання методів і інструментів, котрі пов'язані з регулюванням процентних ставок, управлінням золотовалютними резервами, операціями з цінними паперами на відкритому ринку, встановлення норми обов'язкових резервів. НБУ за допомогою методів і інструментів, монетарної політики сприяє економічному зростанню національної економіки. В умовах кризи та після кризового періоду НБУ використовує перелічені методи й інструменти, обираючи ті, що є найбільш доцільними й сприяють стабілізації ситуації в країні.

1.2 Сучасні проблеми та перспективи розвитку грошово-кредитної політики України

Основними завданнями грошово-кредитної політики України в умовах переходу до ринкової економіки є забезпечення сталого економічного розвитку та підвищення народного добробуту. Головні макроекономічні завдання держави залежать саме від ефективності грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика України націлена на успішне розв'язання проблем перехідної економіки. Це відбувається через підвищення діяльності банківської системи та удосконалення грошового обігу. За роки становлення ринкової системи в Україні було сформовано основні складові інституційного забезпечення грошово-кредитної політики і запроваджено сучасні інструменти регулювання грошово-кредитної політики, проте застосування Національним банком ринкових методів і інструментарію грошово-кредитної політики характеризується досить низькою ефективністю. Як наслідок виникають проблеми та суперечності проведення ефективної грошово-кредитної політики в Україні. Монетарна політика продовжує залишатися закритою і недостатньо зрозумілою, що не сприяє формуванню належної довіри до монетарної влади з боку суб'єктів господарювання й населення. Бракує дієвих механізмів державного контролю і звітності за результати її проведення. Стрибкоподібні зміни валютного курсу, значні інфляційні очікування, високі процентні ставки багато в чому є наслідком низької ефективності функціонування системи державного управління грошово-кредитною політикою [10, с.302].

Грошово-кредитна політика останнім часом є достатньо гнучкою. Національний банк оперативно реагує на зміни ситуації на грошово-кредитному ринку і відповідним чином корегує тактику своїх дій відносно регулювання грошової маси в обігу. Беручи до уваги невизначеність можливого впливу на економіку низки внутрішніх і зовнішніх економічних та політичних чинників, намагаючись нівелювати підвищення рівня інфляції з боку попиту на гроші, НБУ проводить обережнішу грошово-кредитну політику, яка відповідно до ситуації має або рестрикційний, або експансійний характер. Виділяють декілька основних проблем, пов'язаних з реалізацією грошово-кредитної політики. Вони полягають у наступному:

- структура грошової маси в Україні вказує на низький рівень монетизації економіки, високу питому вагу готівки, низький обсяг власної частки вищого грошового агрегату М3;

- умови кредитування є не досить сприятливими для розвитку підприємництва в країні та здійснення розширеного відтворення;

- ринок державних цінних паперів розвинений на низькому рівні;

- вексельний обіг не набув в Україні значного поширення, а тому така складова політики рефінансування, як обліковий кредит, що передбачає переоблік комерційних векселів, не є поширеним і на сьогодні не має великого значення [11, с.152].

Національний банк України фактично використовує політику керованого обмінного курсу з малим діапазоном відхилень. Однак ті проблеми грошово-кредитної політики, які виникають у ході її реалізації, схиляють більшість вітчизняних експертів і науковців до думки, про необхідність реформування чинної системи монетарної політики. Спеціалісти висловлюються, що найефективнішим режимом монетарної політики для України в майбутньому є інфляційне таргетування.

Порівняно з прив'язкою до обмінного курсу інфляційне таргетування потребує від центрального банку фокусуватися на внутрішній стабільності економіки та відповідати на різноманітні шоки, що загрожують їй. Більше того, інфляційне таргетування дає можливість центральному банку маневрувати короткостроковими процентними ставками та іншими інструментами, що сприяє стабілізації економічного зростання. У таких умовах існування «механічних» інструкцій щодо проведення центральним банком монетарної політики зводиться до мінімуму.

За режиму інфляційного таргетування центральний банк використовує всю доступну інформацію, що дозволяє йому визначати найнеобхідніші дії для виконання інфляційної цілі. Прив'язка до обмінного курсу вимагає, щоб центральний банк фокусувався лише на одній змінній. На противагу цьому режиму, інфляційне таргетування використовує економічну інформацію в повному обсязі. Останні інновації в фінансовій сфері (наприклад, інтернет-банкінг, інтернет-шопінг, банкомати, дебетні картки та багато інших) дещо порушили стабільність зв'язку між грошима та інфляцією. Інфляційне таргетування на відміну від монетарного не потребує встановлення стабільного зв'язку між інфляційними процесами та грошима.

Суттєвою перевагою інфляційного таргетування є прозорість і можливість легкого розуміння громадськістю головної цілі монетарної політики ? цінової стабільності. Це полегшує для центрального банку донесення цілей своєї політики до громадськості, яка, своєю чергою, може краще розуміти та передбачати дії монетарної влади.

Досягнення стабільної й низької інфляції в довгостроковому періоді є основною стратегією інфляційного таргетування. Такий режим фокусує увагу тих, хто здійснює макроекономічну політику взагалі та монетарну політику зокрема, передусім на перспективний стабільний розвиток економіки завдяки низькій і передбачуванй інфляції, а вже потім - на вирішення поточних проблем економічного зростання.

Інфляційне таргетування поєднує два аспекти, які вважають дуже важливими для успіху монетарної політики, ? надання надійного середньострокового якоря для інфляційних очікувань і водночас достатня гнучкість політики для відповіді на короткострокові шоки без ризику втрати довіри до монетарного режиму. Додатковими чинниками успішності інфляційного таргетування є той факт, що запровадження цього режиму стимулює позитивні зміни у здійсненні монетарної політики, що також посилює ефективність використання інструментів політики. Ці позитивні зміни охоплюють зростання незалежності центральних банків, підвищення підзвітності та прозорості, розбудову системи аналізу і прогнозування для підтримки процесу прийняття рішень [12, с.119].

Україна на сьогоднішній день виглядає слабо підготовленою для переходу на режим інфляційного таргетування. Для того, щоб перейти на даний режим необхідно вирішити низку проблем:

- існування незбалансованої фіскальної політики та фактичної прив'язки обмінного курсу до долара США;

- високий рівень доларизації економіки;

- низький рівень лібералізації валютного курсу, фондового ринку;

- наявність негативного торгового сальдо і посилення залежності від потоків іноземних інвестицій.

Наявність таких проблем обумовлює необхідність здійснити ряд кроків, спрямованих на політичну та макроекономічну стабілізацію, а також повинні бути розширені фінансові ринки, що потребує зусиль всіх гілок влади, тому що саме відсутність угоди між ними є однією з найбільших проблем не тільки в контексті грошово-кредитної політики, а й в загальному вимірі.

Серед таких кроків можуть бути зокрема правильне визначення необхідних (цільових) показників (рівнів) інфляції, які повинні бути незалежними від інших показників, тоді як сама інфляція в країні повинна залишатись низькою. Діяльність НБУ повинна бути абсолютно прозорою. Фінансовий ринок повинен розвиватись в розрізі кожного його сегменту, а фінансова система повинна бути стабільною. НБУ повинен проводити систематичну оцінку минулої, сучасної і, особливо, майбутньої інфляції.

Крім цього, звичайно ж, попереджаючи саму інфляцію та передбачаючи її наслідки, важливо здійснювати «профілактику» інфляції, адже, як відомо, головну роль в довгостроковій перспективі, все ж таки, відіграє загальноекономічний стан країни, рівень розвитку ринкової інфраструктури та стан і динаміка конкурентного середовища.

Незважаючи на ці проблеми, Україна вже виконала деякі умови для переходу до режиму інфляційного таргетування: достатній рівень розвитку банківської системи та монетизації економіки, наявність інфраструктури фінансових ринків, зокрема ринку державних паперів, достатній рівень незалежності НБУ. Враховуючи внутрішню фінансову політику України, перспективу подальшого збільшення темпів інфляції в державі, можна стверджувати, що режим інфляційного таргетування, за умови впровадження його в найближчі 2-3 роки, допоможе зменшити рівень зростання цін, соціальної напруги тощо. Але для цього потрібно проводити цілеспрямовану та виважену грошово-кредитну політику та забезпечити взаємодію всіх гілок влади, що базується на провідному іноземному досвіді [13, с.95].

Таким чином, основним завданням НБУ є створення стабільного макроекономічного середовища, підтримання сталого довгострокового економічного зростання, цінової стабільності. Світовий досвід засвідчує, що найефективнішим монетарним режимом є режим інфляційного таргетування:

цінова стабільність є основною умовою внаслідок економічних і соціальних втрат від інфляції. Тому перспективним вважається перехід до режиму інфляційного таргетування. До переходу на інфляційне таргетування Україну підштовхує МВФ, обґрунтовуючи це необхідністю зменшення інфляційних очікувань і підвищення гнучкості монетарної політики . Режим інфляційного таргетування передбачає повну незалежність центрального баку, підвищення прозорості його діяльності, використання повного спектру економічних даних у процесі реалізації монетарної політики. Такі зміни є позитивними, оскільки вони підвищують ефективність використання інструментів грошово-кредитної політики.

РОЗДІЛ 2 ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНОЇ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

2.1 Аналіз особливостей грошово-кредитної політики України в умовах зростаючої монетизації

Світовий досвід підтверджує, що вибір ефективних інструментів грошово-кредитної політики залежить від рівня монетизації. Саме тому актуальним стає дослідження ефективності грошово-кредитної політки України на фоні зростання рівня монетизації.

Коефіцієнти монетизації економіки загалом можна розглядати з декількох боків. По-перше, вони характеризують швидкість переведення платежів у грошову форму, а по-друге, слугують індикаторами насиченості економіки грошима. В економічній літературі дається декілька визначень монетизації економіки. Більш звичним залишається трактування даного поняття як співвідношення грошової маси до обсягу валового внутрішнього продукту, що визначає ступінь забезпеченості економіки необхідними для здійснення розрахунків грошима.

Деякі автори трактують монетизацію економіки як запас грошової маси на 1 грн. валового національного продукту, який дорівнює відношенню грошової маси до ВВП [14, с.362].

Найбільш вдалим вважаємо визначення монетизації за Грековим. Монетизація економіки - одна з найважливіших об'єктивних характеристик економічної системи, яка відображує насиченість ліквідними активами, здатними виконувати такі функції, як засіб платежу та обігу і визнаними як гроші. Рівень монетизації економіки в кінцевому варіанті визначається ступенем розвитку фінансово-кредитної системи та економіки в цілому, але водночас монетизація визначає свободу руху капіталу в економіці [15].

Це визначення є найбільш повним, оскільки розкриває як суть, так і першопричини, що пояснюють зв'язок ефективності грошово-кредитної політики та забезпеченості економіки грошима, котрі необхідні для здійснення розрахунків та платежів.

За останнє десятиріччя відбулося зростання сукупної грошової пропозиції в економіці України (агрегату М3) майже у три рази. Проте до 2008 р. зростання грошової маси відповідало попиту на гроші, а тому це не призводило до суттєвого збільшення рівня цін. Чинники, внаслідок яких це відбувалось поділяють на:

- монетарні (функціональні);

- немонетарні (структурно-інституційні).

Для першої групи чинників характерні переважно лінійні залежності основних макроекономічних і монетарних параметрів - ВВП, грошова база, грошова маса, рівень цін. Друга група чинників виявляє себе як нелінійні залежності: може мати місце значне (іноді багаторазове) випереджання приросту грошової маси в порівнянні з приростом ВВП; слабка реакція рівня цін на динаміку грошової маси; сильна волатильність монетарних параметрів. Цей компонент попиту пов'язаний з потребою господарських агентів в грошах як ліквідності та відображає поступові зміни в їх інституційному статусі [16].

Проблема монетизації економіки України на початковому етапі розвитку держави полягала в тому, щоб узгодити обсяг грошового обігу та розміри товарної пропозиції. Динаміка рівня монетизації української економіки виявилася у двох чітко виражених етапах - зниження (демонетизація) впродовж 1992 - 1996 рр. і поступове зростання (ремонетизація) з флуктуацією протягом кожного з років, починаючи з 1997 р. (рис. 2.1), а з 2000 по 2007 рік рівень монетизації зростав надзвичайно швидкими темпами.



Рис. 2.1 Динаміка коефіцієнта монетизації економіки України протягом 1991-2011 рр.

Дані свідчать, що за січень ? вересень 2011 р. обсяг грошової маси зріс на 10,8% (у 2010 р. - на 16,7%), грошової бази - на 3,8% (у 2010 р. - на 11,2%), готівки в обігу - на 3,8% (торік - на 11,3%). Частка готівки в обігу у структурі грошової маси на кінець вересня 2011 р. склала 28,7% проти 30,6% на кінець 2010 р., в структурі грошової бази - 81,0% проти 81,1% на кінець 2010 р. Рівень монетизації національної економіки на кінець вересня 2011р. склав 48,7%.

Водночас в промислово розвинутих країнах Центральної та Східної Європи цей показник досягає 70 ? 80 %. Безумовно, ряд країн мають значно нижчий за Україну рівень монетизації: Росія - 28,98 %, Румунія - 26,64 %, Білорусь - 16,60 %, але, це пов'язано з тим, що в цих країнах широко застосовуються адміністративні методи управління економікою, особливо в Білорусі, що не може не обмежувати можливості розвитку ринкових механізмів і товарно-грошових відносин взагалі [17, с.168].

Монетизація, яка проходить в умовах глибоких інституційних перетворень, що є характерним для України, відбувається як процес надмірної концентрації грошей у незначної частки населення та підприємств, тобто вона є не рівноважним та потенційно конфліктним процесом.

Відсутність прямого впливу монетизації на інфляційні процеси пов'язана з тим, що переважну частину додаткових доходів населення отримують найбільш багаті, і тому не всі гроші доходять до споживчого ринку. З іншого боку, головне джерело додаткової пропозиції грошей - викуп валюти у експортерів - не просто відображає структурну недосконалість господарчої системи України, а є механізмом її відтворення і одночасно - потенційною загрозою для монетарної рівноваги. Тому процес зростання рівня монетизації української економіки не є безумовно позитивним і містить в собі певні соціальні та структурні ризики. В цих умовах суттєве значення для досягнення безпечної монетарної рівноваги та грошово-кредитного забезпечення якісного економічного зростання має кредитування населення та економіки, яке здатне пом'якшити існуючі диспропорції, а в перспективі привести до необхідних структурних зрушень [18, с.146].

Попит на гроші залежить від того, які з необхідних механізмів вже створені і працюють, а які ще тільки створюються. У міру формування монетарних механізмів «ривками» відбувається заповнення грошовою масою інституційних «місткостей», що створюються. Це уповільнює обіг грошей в економіці (призводить до зростання рівня монетизації).

Значення зростання монетизації полягає в тому, що створюється пружне монетарне середовище, здібне до досить швидкої передачі грошових імпульсів від одних інституційних блоків до інших. У результаті:

- підвищується рівень інтеграції та консолідації господарської системи, її здатність до адаптивних реакцій у відповідь на впливи середовища;

- забезпечується адекватний рівень ліквідності і мобільність активів реального сектора;

- формується базисний механізм структурного розвитку господарської системи.

Можна виділити такі етапи зростання монетизації і розширення попиту на гроші:

- введення національної грошової одиниці в 1996 р. (свого роду монетарна революція). Після неї почалася монетарна еволюція (з відносно менш вираженими стрибками);

- витиснення бартеру у 2000-2002 рр. і монетизація обігу в реальному секторі;

- формування довіри до банківської системи і національної грошової одиниці (2002-2005 рр.), зростання депозитів в банках.

У кожний з цих періодів спостерігалося стрибкоподібне уповільнення швидкості обороту грошей, що формально виявлялося як відрив цін від грошової маси. Крім того виділяють ще декілька рубежів якісного розширення попиту на гроші:

- перехід до повної конвертованості національної валюти;

- перехід до масового кредитування обороту підприємств реального сектора.

Різкого зростання попиту на гроші можна чекати в момент спрацювання системних ефектів, коли монетарне господарство сформується як цілісність. У той же час існують чинники, які здатні зменшити попит на гроші (знизити їх соціальну цінність, привабливість володіння ліквідними активами, і тим самим прискорити їх обіг):

- демонстративна і надмірна боротьба з «відмиванням грошей», яка побудована на «презумпції винності» і покладає тягар доказів на обвинуваченого, коли сам факт володіння грошима вже накладає на власника додаткові витрати і ризики;

- дуже невизначеними можуть стати наслідки євро інтеграції. Значні коливання курсу євро говорять про велику нерівновагу в ЄВС.

Існує твердження про те, що підвищення рівня монетизації веде до інфляційних процесів у країні. Проте воно є досить сумнівним. По-перше, дослідження, котрі проводилися в різних країнах, не виявили статистично значимої залежності між інфляційними процесами й рівнем монетизації економіки чи приростом грошової маси. По-друге, що стосується України, то на інфляцію в її економіці впливає багато факторів, а тому не можна стверджувати, що лише збільшення монетизації веде до розвитку даних процесів.

Деякі вчені вважають найбільш об'єктивним критерієм достатності рівня монетизації економіки динаміку середнього рівня цін на товарних ринках, тобто рівень інфляції. Зазвичай зі зростанням інфляції рівень монетизації знижується, а при зниженні темпів інфляції та досягненні фінансової стабільності цей рівень стабілізується і підвищується. Порівняння тенденцій динаміки рівня інфляції та коефіцієнта монетизації в Україні зображена на рис. 2.2.

Рис. 2.2 Динаміка індексу споживчих цін та темпу росту коефіцієнту монетизації в Україні за 2010-2011 рр.

Дані статистики свідчать про те, що показники монетизації й інфляції мають незалежну динаміку. Так, розмір інфляції з 2002 по 2006 рр. є вищим за депозитні процентні ставки, проте обсяги коштів на депозитних рахунках постійно зростали. Крім того, в Україні одним із основних чинників інфляційних процесів є вплив зростання цін на енергоносії. Загалом в Україні інфляційні чинники мають комплексний характер. Підвищення рівня інфляції 2007 ? 2008 рр. року було викликане зростаючим попитом пов'язаним із збільшенням грошової маси, а також імпортованою інфляцією. Накопичення та використання зростаючої грошової маси не є ефективним через відсутність повноцінних ринкових інститутів та механізмів [20, с.159].

НБУ з 2007 р. з метою обмеження інфляції почав гальмувати зростання грошової бази, що пов'язано з кількісним обмеженням грошової маси. В сучасних умовах грошово-кредитна система зводиться до обслуговування експортно-орієнтованих галузей. Зосередження грошової маси в монополістів за умов її обмеженого зростання загострює проблему недостатньої монетизації економіки. Наслідком є обмеження сукупного попиту, погіршення умов кредитування підприємств, загальмування інвестиційно-інноваційної діяльності, що призводить до зменшення пропозиції на товарних ринках і до інфляції.

НБУ, крім обмеження зростання грошової бази, проводив стерилізаційні операції на валютних ринках, що пов'язано з прагненням обмежити зростання грошової маси. Проте стерилізаційні заходи НБУ не обмежували, а провокували інфляцію через погіршення умов виробництва товарів. Комерційні банки не могли задовольняти зростаючий попит на кредити, а крім того їх ціна - висока. Спостерігалась тенденція, що деякі клієнти банків починали шукати можливості отримувати позики за кордоном, де їх умови отримання значно вигідніші.

НБУ має сприяти формуванню грошової системи, спроможної в умовах стабільності національної грошової одиниці забезпечити сприятливі умови для економічного зростання. Проте, враховуючи значне відставання від рівня сучасних економік, темпи економічного зростання мають бути значно вищі або достатньо випереджаючі.

Світова фінансова криза виснажила фінансову та грошову систему, а тому ймовірність здійснення інноваційно-технологічного прориву або реалізація вдалого інвестиційного проекту зводиться нанівець. Українська економіка володіє грошовими ресурсами, що співставні з коштами середньої міжнародної корпорації. Об'єктивні та суб'єктивні причини перешкоджають виходу іноземних інвесторів на вітчизняний ринок, крім того інвестиційний клімат в Україні не є сприятливим для цього.

Основним завданням сучасної грошово-кредитної політики повинне бути забезпечення вільного перетікання коштів і можливості проводити оцінку їх поточного та майбутнього використання. Ставка процента і очікувана дохідність фінансових активів повинні відігравати провідну роль у формуванні портфеля активів. Комбінування активів у складі портфеля повинні забезпечувати оцінку можливостей фінансування майбутнього розвитку.

В умовах, коли причину інфляції штучно пов'язують з монетизацією, виникає загроза для обмеження інвестиційних можливостей економіки. Норма нагромадження (відношення інвестицій до ВВП) в Україні знаходиться на рівні 19 ? 20%. В Європі норма нагромадження в період створення засад ринкової економіки, сягала до 1979 р. 25%, в Японії в зазначений період - 30%. У сучасному Китаї норма нагромадження капіталу є постійно вищою -25% і досягає в окремі роки 40% ВВП.

Для переходу від інерційного до наздоганяючого розвитку слід досягнути норми нагромадження капіталу до 28% ВВП [21, с.388].

Негативним наслідком зниження рівня монетизації є недостатній рівень капіталізації, котрий є набагато нижчим від аналогічних показників у сучасних економіках. У свою чергу показник капіталізації відображає ринкову вартість, що визначає конкурентну позицію.

Завданням грошово-кредитної політики має стати підвищення рівня монетизації економіки, що пришвидшить перехід до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку. В Україні роль монетизації економіки розглядається більш вузько, з монетарних позицій недостатньо враховується її вплив на динаміку економічних процесів. Монетизація визначає склад сукупного попиту і ємкість внутрішнього ринку.

Для розвинених країн, в коло яких прагне потрапити Україна, характерною є висока ємкість внутрішнього ринку, що значною мірою зумовлює рівень монетизації економіки (80 ? 100 і більше відсотків).

Позитивним моментом є підвищення динаміки рівня монетизації в Україні, але її рівень ще залишається набагато нижчим від значення в розвинутих країнах. Якщо ж порівняти сучасний рівень монетизації із його значенням в СРСР, то він є майже вдвічі нижчим. Економіка має своєчасно адаптуватися до підвищення монетизації економіки, тобто до зростаючого обсягу грошової маси. Це здатне стримувати інфляційний тиск.

В Україні спостерігалось підвищення рівня монетизації економіки за відносно стабільних цін. Проте з 2007 р. зростання інфляції прискорилось. Особливо зросла інфляція в 2008 р. і набула немонетарного характеру. За таких умов намагання НБУ обмежити обсяги кредитування для стримування зростання цін мало протилежний результат. Банківська система втратила свій кредитний потенціал в результаті наслідків фінансової й економічної кризи в Україні. Це суттєво скоротило доступ реального сектору економіки до позик.

Проте, в умовах скорочення кредитування та можливості для збуту продукції почалося падіння ВВП та зростання інфляції. За таких обставин виникає передумова до зниження або різкого гальмування процесу монетизації економіки, що руйнує потенціал зростання української економіки [22, с.169].

Таким чином, виділяють декілька етапів зростання монетизації в Україні: «монетарна революція» 1996 р., витіснення бартеру з реального сектора економіки в 2000 - 2002 рр., формування довіри до грошової одиниці в 2005 р. До 1996 р. коефіцієнт монетизації мав тенденцію до спаду, проте сьогодні в Україні спостерігається тенденція до підвищення рівня монетизації економіки. В умовах світової фінансової кризи НБУ проводив заходи щодо обмеження зростання грошової маси, проте це провокувало інфляцію, оскільки умови виробництва товарів значно погіршились. Але стверджувати про те, що лише монетизація впливає на інфляційні процеси не можна: в Україні інфляція має комплексний характер.

Загалом рівень монетизації в Україні залишається набагато нижчим, ніж у розвинутих країнах. За таких умов НБУ повинен провадити ефективну грошово-кредитну політику пов'язану з регулюванням грошової маси задля підтримання стабільного економічного зростання.

2.2 Особливості діяльності банків в сфері грошово-кредитної політики України в період фінансової нестабільності

Період фінансової нестабільності починається з 2008 р., коли криза охопила фінансову й економічну сферу. Світова фінансова криза стала справжнім викликом для багатьох країн світу, у тому числі й для України. У цей період проявились усі недоліки реалізації грошово-кредитної політики, котрі ігнорувались раніше.

Економіка України на етапі фінансової нестабільності характеризується несприятливими тенденціями розвитку грошового ринку. Це є наслідком фінансово-економічної кризи, котра завдала відчутного удару перш за все банківському сектору. У таких умовах під загрозою опиняється основна функція Національного банку України - підтримання стабільності національної грошової одиниці. Щоб уникнути поглиблення негативних наслідків фінансової нестабільності НБУ повинен проводити ефективну грошово-кредитну політику.

Аналіз ефективності грошово-кредитної політики можна проводити декількома шляхами. За одним із підходів, ефективною є монетарна політика, котра забезпечує збалансованість попиту та пропозиції на гроші. Це є необхідною умовою підтримання стабільності національної валюти.

Найпоширенішим критерієм ефективності грошово-кредитної політики вважають відповідність одержаних результатів поставленим цілям [23, с.17].

НБУ щорічно опубліковує Основні засади грошово-кредитної політики, що є основним регулюючим актом здійснення грошово-кредитної політики в Україні. Цим документом визначаються основні тенденції розвитку як української економіки в цілому, так і грошово-кредитної сфери. Слід відмітити, що «Основні засади грошово-кредитної політики на 2009 рік» визначали змінними індикаторами фінансової сфери лише темпи росту монетарної бази й грошової бази, що унеможливлює комплексну характеристику ефективності політики НБУ.

Схиляємося до думки вчених про те, що для аналізу ефективності грошово-кредитної політики в умовах фінансової нестабільності потрібно враховувати фактори витратності, тобто необхідно визначати рівень досягнення поставлених цілей та вартості ресурсів, що були витрачені на виконання монетарних рішень.

Таким чином, ефективність грошово-кредитної політики ? це категорія, що характеризує своєчасність, дієвість, виправдану витратність реалізації монетарної політики та ступінь її протидії фінансовій нестабільності [24, с.8].

Банківська система повинна бути провідником монетарної політики НБУ в реальний сектор економіки. Надійність і довіра з боку суб'єктів господарювання до банківської системи здатна забезпечити стабільний розвиток економіки.

Безперечно, одним із найважливіших чинників стабільного розвитку економіки є надійна банківська система, яка є провідником грошово-кредитної політики НБУ в реальний сектор економіки.

«Основні засади грошово-кредитної політики на 2009 рік» визначали зниження темпів інфляції, створення засад для зниження та стабілізації її на низькому рівні пріоритетними завданнями. Для їх виконання передбачалось стабілізувати роботу банківської системи, котра зазнала негативного впливу кризових процесів.

Такі завдання грошово-кредитної політики обумовили процес нарощення комерційними банками свої капіталів задля підвищення їх платоспроможності та зниження ризику банкрутства, що пов'язано з періодом фінансової нестабільності.

З початку 2009 р. статутний капітал банківської системи починає зростати. У 2009 р. даний показник становив 82,454 млрд. грн. Абсолютний темп росту статутного капіталу банківської системи за останні три роки становить 42, 647 млрд. грн. На 1.11. 2011 р. частка капіталу в пасивах банківської системи зросла на 0,1 п.п. порівняно з початком 2011 р.

Динаміка нормативу адекватності регулятивного капіталу 2009 - 2011 рр. є нестійкою, якщо порівнювати її з 2008 р. Так, у 2009 - 2010 рр. спостерігалась тенденція до зростання даного нормативу. Прогнози про зростання надійності банківської системи України не справдились, оскільки у 2011 р. лінія тренду нормативу Н2 має низхідний характер (рис. 2.3).

Рис. 2.3 Динаміка нормативу адекватності регулятивного капіталу у 2009-2011 рр.

Національний банк України в умовах фінансової нестабільності провадить політику рефінансування комерційних банків. Рефінансування підвищує стан ліквідності та стимулює кредитування реального сектору економіки. У 2009 р. було використано 58,9 млрд. грн., що менше від попереднього року у 1,3 рази. Даний показник на сьогодні має незначні обсяги, проте це компенсується доступністю кредитів на міжбанківському ринку, у жовтні 2011 р. середньозважена ставка по яким становила 12,3%.

Починаючи з 2009 р. НБУ фіксує незначне зростання депозитів фізичних осіб (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Обсяги залучених депозитів суб'єктів економіки до банківської системи України, млрд. грн. [26]

Середньорічний темп росту депозитів населення та підприємств за період 2008 - 2011 рр. становить 0,44% та -4,27% відповідно. Для порівняння: з 2005 по 2008 роки даний показник складав, в середньому, 47% та 40 %.

Слід зазначити, що при аналізі грошово-кредитної політики велику роль відіграє коротко- та довгостроковий ефект від прийнятих рішень. Відтік депозитів з банківської системи було на певний час призупинено постановою Правління НБУ № 319 від 10.11.2008 р. Проте на сьогодні кількість залучених ресурсів банків є досить низькою. Крім того банки не користуються високою довірою з боку суб'єктів економіки.