главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 



Георгій Миколайович Висоцький як один з основоположників ландшафтознавства в Україні

Коротка біографічна довідка з життя Г.М. Висоцького. Творча спадщина вченого. Основні категорії ґрунтів. Положення Г.М. Висоцького про мертвий горизонт висушення. Одна з великих заслуг вченого перед кліматологією. Висоцький як ботанік та геоботанік.

Рубрика: География и экономическая география
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 04.10.2011
Размер файла: 26,7 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные документы


1. Тур Хеєрдал – видатний мандрівник ХХ ст
Біографія Тура Хеєрдала - норвезького мандрівника і вченого-антрополога. Характеристика його теорії заселення Полінезії. Експедиції на плоту "Кон-Тікі" та очеретяних човнах "Ра" і "Тигрис". Археологічні проекти вченого. Нагороди та почесні звання.
реферат [32,6 K], добавлен 29.11.2011

2. Італія
Характеристика географічного положення, чисельності населення, кліматичних особливостей Італії. Адміністративний поділ і державний устрій країни. Коротка історична довідка. Етапи розвиту і сучасний стан промисловості, транспорту, сільського господарства.
презентация [1,3 M], добавлен 30.10.2013

3. Грунти України
Грунт - поверхневий шар земної кори, видозмінений під впливом вивітрювання. Найважливіші морфологічні ознаки ґрунтів: забарвлення, структура, будова, механічний склад, включення. Родючість ґрунту. Основні напрями охорони ґрунтів.
реферат [9,9 K], добавлен 13.05.2007

4. Комплексна фізико-географічна характеристика Австралії
Географічне положення Австралії, геологічна будова та корисні копалини. Характеристика клімату, рельєфу, ґрунтів, води, рослинності та тваринного світу країни. Ландшафти та фізико–географічне районування. Основні екологічні проблеми країни.
курсовая работа [310,1 K], добавлен 16.01.2013

5. Географічне положення
Поняття географічного положення. Відмінність у термінах "географічне положення" і "місцеположення". Інструкційна картка вивчення суспільно-географічного положення об’єкту (на прикладі країни). Методологічне значення економіко-географічного положення.
реферат [30,8 K], добавлен 25.10.2010

6. Економіко-географічна характеристика Румунії
Державний устрій, адміністративний поділ та збройні сили Румунії. Опис географічного положення, рельєфу, ґрунтів, клімату та природних ресурсів. Демографічна ситуація та населення країни. Огляд особливостей розвитку економіки та сільського господарства.
презентация [3,3 M], добавлен 04.12.2013

7. Ісландія та країни Балтії
Географічне положення Ісландії. Природні ресурси країни, рослинний світ, корисні копалини. Ефективне використання запасів підземного тепла. Історичний розвиток і чисельність населення, культурна спадщина. Господарство та туристична галузь країн Балтики.
реферат [35,0 K], добавлен 13.01.2011

8. Канада
Коротка історія походження назви країни - Канада, її адміністративний поділ. Особливості географічного положення, рельєфу та клімату. Державний режим та населення Канади, рівень її економічного розвитку. Релігія, освіта, культура та спорт в Канаді.
презентация [2,6 M], добавлен 04.12.2012

9. Економічне районування та територіальна структура народного господарства
Сутність економічного району та об'єктивний характер його формування. Принципи і критерії виділення великих економічних районів. Ієрархія економічних районів та їх основні типи. Основні районоутворюючі фактори. Мережа економічних регіонів України.
презентация [630,1 K], добавлен 21.04.2013

10. Економіко-географічний комплекс Харківської області
Економіко-географічне положення Харківської області. Розміщення населення. Основні галузі господарства: легка промисловість, паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство, транспорт, зв’язок та невиробнича сфера. Перспективи розвитку регіону.
реферат [31,9 K], добавлен 08.02.2010


Другие документы, подобные Георгій Миколайович Висоцький як один з основоположників ландшафтознавства в Україні


Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат з теми:

Георгій Миколайович Висоцький як один з основоположників ландшафтознавства в Україні

ВСТУП

Ландшафтознавчі дослідження в Україні мають понад столітню традицію і пов'язані вони ще з експедиціями відомого російського природознавця В.В. Докучаєва в Полтавську губернію в 1877 та 1888-94 роках. Ним були започатковані комплексні фізико-географічні експедиційні та стаціонарні дослідження, які мали чітку прикладну орієнтацію. Праця В.В. Докучаєва “Наши степи прежде и теперь” (1892) є класичним прикладом комплексного фізико-географічного опису природи степів - з одного боку, і зразком синтетичного прикладного дослідження, спрямованого на оптимізацію сільського господарства у степовій зоні, - з другого. Висунута В.В. Докучаєвим ідея єдності і взаємозв'язку природних компонентів і факторів, згодом була розвинена у працях його учнів, зокрема, таких відомих українських вчених, як Г.І. Танфільєв, Г.М. Висоцький та ін.

Вагомий внесок у становлення ландшафтознавства як науки зробив академік Г.М. Висоцький.

Академік Георгій Висоцький (1865-1940) - різнобічний вчений: географ, ґрунтознавець, геоботанік, лісознавець, агроном. Він суттєво доповнив розроблену В.В. Докучаєвим концепцію природної зональності. Продовжуючи традиції докучаєвської школи, Г.М. Висоцький займався питаннями прикладного районування. Вивчаючи взаємодію між компонентами природи, розвинув ідею В.В.Докучаєва про існування провінційних закономірностей фізико-географічної диферентціації, незалежно від інших вчених (Г.Ф. Морозова, Л.С. Берга та ін.) розробляв уявлення про ландшафт і його морфологічну структуру, висунув ідею створення синтетичних (ландшафтних) карт. Висоцький обґрунтував схему природно-географічного районування Східноєвропейської рівнини.

З Великоанадольським лісом пов'язана діяльність Г.М. Висоцького - ґрунтознавця, який розробив основи орокліматичної класифікації ґрунтів, встановив критерії сухості та вологості клімату, причини безлісся степів.

Актуальність нашої роботи полягає у поширені знань та популяризації відомостей про Висоцького Георгія Миколайовича.

Об'єкт дослідження - Висоцький Георгій Миколайович та його роль у вивченні ландшафтознавства в Україні.

Предмет дослідження - наукові досягнення Висоцького Георгія Миколайовича.

Завдання даної роботи:

дізнатися цікаві моменти з життя Висоцького Георгія Миколайовича;

ознайомитись із науковими працями Висоцького Георгія Миколайовича;

довести, що Висоцький Георгій Миколайович є одним з основоположників ландшафтознавства в Україні.

Теоретичне значення роботи полягає у опрацюванні спеціальної літератури, статистичних даних та звітів.

Практичне значення: матеріали даної роботи можна використати для позакласного вивчення географії, географічних конференціях та семінарах, для географічних газет та інше.

РОЗДІЛ 1. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Г.М. ВИСОЦЬКОГО

1.1 Життєвий шлях Г.М. Висоцького

Висоцький Георгій Миколайович народився 7(19) лютого 1865 року в селі Микитівка Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер Ямпільский район Сумської області) у родині дворянина. Середню освіту отримав у Глухівській прогімназії, яку закінчив у 1883 р.

Швидко пролетіли роки навчання в Глухові - попереду молодого Висоцького чекала Москва. Тут він вступає у Петровсько-Розумовську (нині Тимирязівську) сільськогосподарську і лісову академію (1886), де цілком віддається природничим наукам, особливо ґрунтознавству. Будучи ще студентом академії, Георгій Миколайович взяв участь у знаменитій Полтавській експедиції по господарській оцінці земель, що її очолював видатний географ - професор В.В. Докучаєв. Працюючи в басейні р. Сули (Роменський повіт), він досліджував вплив лісу на весь природний комплекс і на врожайність зернових культур. У 1890 році Георгій Миколайович закінчив академію і відбув на практику в Бердянське степове лісництво. Після її закінчення він подає прохання в Лісовий департамент про зарахування на лісову службу. Департамент тоді саме готував відому степову експедицію під керівництвом В.В. Докучаєва. Ця експедиція, викликана найжорстокішою посухою 1891 року, зіграла видатну роль у справі вивчення і перетворення наших степів.

З 1892 року Георгій Миколайович працював і проводив наукові дослідження в степовій експедиції В.В. Докучаєва на Великоанадольскому лісовому стаціонарі (розташованому на вододілі басейнів Дніпра і річок, що течуть в Азовське море, в 50 км на південний-захід від Донецька й в 3 км від станції Великоанадоль), яким став завідувати. У перший же рік роботи в експедиції Георгій Миколайович заклав лісові культури і створив 6 метеорологічних станцій. Він з цікавістю вивчав, на прикладі штучних насаджень, взаємозв'язок лісу зі степовою цілиною, польовими ділянками, рівень ґрунтових вод, лісистість, мікроклімат, і головне - «боротьбу» лісу і степу, вплив лісу на степ, вплив лісових полезахисних смуг на снігонакопичення і на врожай сільськогосподарських рослин. Наполеглива робота і загальна мета тісно зблизили Георгія Миколайовича з іншими членами експедиції - географом і геоботаніком Г.І. Танфільєвим і лісівником Г.Ф. Морозовим. Став він другом і своєму вчителю - В.В. Докучаєву.

У Великоанадолі Георгій Миколайович жив і працював 12 років. Протягом цього часу він вів географічні спостереження за масивом штучно розведеного лісу площею 1600 га (сучасна площа 2200 га). Перед ним стояли надскладні задачі вироблення раціонального, стійкого типу лісових посадок, створення полезахисних, прибалкових та інших насаджень. Висоцький охопив своїми дослідженнями всі сторони природи степу, всі особливості степових лісонасаджень. Це був найбільш плідний період його діяльності, період стаціонарних досліджень, коли він написав близько 40 наукових праць.

У 1899-1904 pp. Г.М. Висоцький працював лісничим Маріупольського лісництва, потім був переведений у Петербург на посаду ревізора лісовпорядження при Лісовому департаменті. Одночасно він працював професором у Лісовому інституті. Вчений активно брав участь у реорганізації лісової дослідницької справи і був зарахований у постійну Комісію з лісових проблем.

У 1913 р. лісовий департамент доручив Георгію Миколайовичу очолити роботи з лісовпорядження степових штучних лісництв, і він переїхав у Київ. Тоді ж Новоросійський (Одеський) університет присвоїв Георгію Миколайовичу ступінь доктора агрономії (без захисту дисертації), а Київський університет запросив його на кафедру ґрунтознавства. Працюючи в Києві, він захоплено вивчає піщані (борові) тераси річок України з метою закріплення пісків за допомогою рослинності і господарського освоєння. Приблизно в цей час виходить його фізико-географічна монографія про Єргені (1915 рік). У 1915 році за заслуги перед географічною наукою Г.М. Висоцький удостоюється вищої нагороди Географічного товариства - золотої медалі ім. П.П. Семенова-Тянь-Шанського.

Після встановлення в Україні радянської влади починається педагогічна діяльність Г.М. Висоцького. У 1918 р. він очолив кафедру ґрунтознавства Сімферопольського університету. Викладав у різних вузах країни: у Сімферопольському університеті (1918-1923 роках), Білоруському сільськогосподарському інституті (1923-1926 роках), Харківському інституті сільського і лісового господарства (1926-1930 роках). У 1930-1940 р. учений працював у Всесоюзному (тепер Український) науково-дослідному інституті лісового господарства й агролісомеліорації (Харків). У 1934 р. Георгій Миколайович обраний академіком ВАСГНІЛ, а в 1939 році - АН УРСР.

Помер вчений у Харкові 6 квітня 1940 р. Ім'ям ученого названий науково-дослідний інститут у Харкові, де він пропрацював останні 10 років свого життя.

1.2 Творча спадщина Георгія Миколайовича

висоцький кліматологія геоботанік

Наукова спадщина Висоцького надзвичайно велика і багатообразна. Він залишив понад 200 друкарських робіт і велику кількість неопублікованих матеріалів, присвячених природі нашої країни (в основному степам) і питанням її перетворення.

Основні роботи Георгія Миколайовича присвячені впливові середовище формуючих гідрокліматичних і ґрунтових умов на лісову рослинність, а також зворотному впливу лісу на навколишнє природне середовище. Він вивчав проблеми водного балансу ґрунту в залежності від умов рельєфу і рослинного покриву, уперше розрахував формулу балансу вологи під лісом і полем, встановив критерії індексу сухості й вологості клімату, комплексні причини безлісся степів, класифікував типи водного режиму ґрунтів. Учений був одним із творців і активним автором першого у світі журналу «Ґрунтознавство», що виник в 1899 році.

Його вважають вченим в різних галузях наукових знань: фізичній географії, ґрунтознавстві, геоботаніці, лісознавстві, степовому лісорозведенні, лісомеліорації, гідрології, кліматології, гідрогеології, зоології.

Висоцький перш за все був лісоводом. Протягом 12 років він завідував Великоанадольською ділянкою Докучаєвської експедиції і Маріупольським лісництвом, потім став членом Постійної комісії з лісової справи і завідував лісовпорядженням в степах; у роки радянської влади Висоцький керував кафедрами лісознавства і лісоводства і, в той же час, вів велику наукову і організаційну роботу в тій же галузі. Висоцький вважався за найбільшого знавця в області степового лісорозведення і лісомеліорації, а разом з працями Г.Ф. Морозова його праці склали епоху в розвитку наукового лісознавства.

Проте наукова діяльність Висоцького виходила далеко за рамки степового лісорозведення. Проблему розведення лісу в степах він пов'язував з вивченням "середовища життя" - ґрунтів, руху вологи і солей, природної рослинності, клімату та їх тісного зв'язку один з одним. При цьому він не тільки вперше використав дані різних галузей для наукового обґрунтування розведення лісу в степу, але і залишив в кожній з цих галузей свій слід. Висоцький брав активну участь в розвитку цілого ряду наук і особливо ґрунтознавство. Він був одним із засновників першого в світі журналу "Ґрунтознавство", що виник в 1899р. Статті Висоцького склали четверту частину всіх оригінальних робіт, опублікованих в журналі в першому році його існування.

Висоцький Георгій Миколайович був не тільки блискучим лісівником, але і чудовим фізико-географом. Він розвив докучаєвське вчення про зони природи, увів у науковий лексикон поняття про «місцевість», яке цілком відповідає сучасним уявленням про географічний ландшафт як природний комплекс. Ним закладені основи ґрунтової гідрології посушливих районів і розроблене вчення про типи водного режиму ґрунтів; сформульована теорія походження солонцюватості степових ґрунтів. Уперше він описав процес оглеєння і показав його біологічний характер. Георгій Миколайович першим установив закономірності приземних повітряних течій, що викликають пилові бурі. Він розробив основи агрокліматичної класифікації ґрунтів, увів поняття про мікрорельєф, мікроклімат, плакор, ілювій та ін. Вітчизняна географія зобов'язана Г.М. Висоцькому розвитком найважливіших принципів докучаєвської школи і появою нових, оригінальних ідей, що збагатили географічну теорію.

Заслуги Висоцького перед ґрунтознавством отримали світове визнання. На ґрунтовому з'їзді 1927 р. він був введений в список основоположників ґрунтознавства, а в 1930 р., на Міжнародному конгресі ґрунтознавців в Москві, його вибрали почесним президентом секції лісового ґрунтознавства. Високу оцінку діяльності Висоцького як ґрунтознавця дала радянська секція Міжнародної асоціації ґрунтознавців в журналі "Ґрунтознавство", в спеціальному четвертому номері за 1935 р., присвяченому Висоцькому у зв'язку з його 70-річчям.

16 липня 1934 р. постановою Ради Народних Комісарів СРСР Георгій Висоцький був затверджений дійсним членом Всесоюзної Академії сільськогосподарських наук ім. В.І. Леніна, а 22 лютого 1939 р. Академія Наук УРСР вибрала його своїм дійсним членом.

Формування Висоцького - вченого нерозривно пов'язане з виникненням в кінці минулого століття могутньої географічної школи - школи Докучаєва, що стала в географії пануючою. У числі учнів і послідовників Докучаєва ми зустрічаємо ряд видатних діячів нашої науки. Висоцький, випробувавши на собі особливо сильний вплив самого Докучаєва, від якого він сприйняв широту погляду на природу, ідею єдності живої і «мертвої» природи, і Морозова, що навчив його дивитися на ліс очима географа, сам з'явився видатним представником докучаєвської школи.

Висоцький був одним з найбільш послідовних учнів Докучаєва. Професор С.С. Собольов вважає навіть, що «Георгій Висоцький був найбільш послідовним учнем і співробітником В.В. Докучаєва, єдиним учнем, що повністю освоїв ці основні ідеї свого вчителя і що розвинув їх далі». Собольов відзначає, що більшість учнів Докучаєва розвивали його ідеї в якій-небудь одній галузі природознавства, Висоцький же сприйняв всю концепцію Докучаєва в цілому, слідував головному заповіту Докучаєва - вивчати всю єдину, нероздільну природу.

Висоцький міг розуміти природу тільки як єдине ціле; вивчаючи природний рослинний покрив степу або штучно створений в ній ліс, він розглядав їх лише як частини складного географічного комплексу. Внутрішній зв'язок в його великоанадольських дослідженнях був схвалений ще Докучаєвим.

Важко назвати іншого натураліста нашого часу, який охопив би своїми глибокими і безпосередніми дослідженнями в природі таке широке коло її явищ. По виразу А.А. Ярілова, Висоцький стояв один проти багатоликої природи.

Академік В.Н. Сукачев вважає за головну заслугу Висоцького те, що він, як і Докучаєв, підійшов до проблеми степового лісорозведення з широкої географічної точки зору.

Висоцький був супротивником відсталості в науці, він завжди умів знайти нове і гаряче, виступав проти застарілих поглядів, понять і методів, - навіть якщо б для цього доводилося похитнути принципові установки самого Докучаєва. Висоцький не раз указував на необхідність творчого підходу до ідей Докучаєва і сміливо висував нові ідеї, знаходив нові шляхи для вирішення теоретичних і практичних питань у всіх областях, з якими він стикався. Так, в ґрунтознавстві він не обмежується тільки верхнім власне ґрунтовим профілем і переносить свої дослідження в глибокі шари підґрунтя, вперше вивчає водний баланс ґрунтів; в області степового лісорозведення він вже з перших кроків своєї самостійної наукової діяльності виступає проти так званого "нормального" типу посадок, що панував у той час, пропонує, ґрунтуючись на науковому аналізі, нові типи змішення деревних порід на чолі з дубом; Висоцький по-новому ставить проблему впливу лісу на клімат і водний режим, дає оригінальне географічне рішення питання про причини безлісся степів.

Закінчуючи цю коротку характеристику Висоцького як ученого, не можна не вказати на ще одну надзвичайно характерну його особливість: схильність до наукового словотворення. У його творах зустрічається безліч спеціально «винайдених» термінів, переважно греко-латинських.

РОЗДІЛ 2. НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ Г.М. ВИСОЦЬКОГО

2.1 Висоцький - ґрунтознавець

Висоцький вивчав закономірності в ґрунтоутворенні, пов'язані з рельєфом. В 1906 р. він розробив так звану орокліматичну класифікацію ґрунтів, що відображає різноманітність ґрунтів залежно від клімату і рельєфу. Суть цієї класифікації полягає в тому, що в кожній кліматичній зоні ґрунтовий покрив утворює цілу серію різновидів в різних умовах рельєфу і, в той же час, схожі положення в рельєфі дають в різних зонах ряди аналогічних ґрунтових утворень. Рельєф впливає на ґрунтоутворення перш за все через водний режим. Але Висоцький вказує, що ґрунти північних і південних схилів також відрізняються один від одного внаслідок різних теплових умов, а отже, різної інтенсивності випаровування і водного режиму. Він звертає увагу і на особливості ґрунтоутворення на сильно водопроникних ґрунтах (пісок), на виходах вапняку, крейди.

Вологість ґрунту ще до Висоцького вивчали П.А. Костичев і А.А. Ізмаїльський. Але Висоцький вперше провів вивчення водного балансу ґрунту за круглий рік і докладно досліджував режим ґрунтових вод в степу залежно від різних умов рельєфу і рослинного покриву. Ці дослідження привели його до досить несподіваних для того часу висновків.

Висоцький встановив, що на більш менш рівних вододільних ділянках в степу, внаслідок невеликої кількості атмосферних опадів і сильного випаровування, волога, просочуючись в ґрунт, не досягає рівня ґрунтових вод, промочуючи ґрунт всього лише на глибину до 1,5 - 4 м. Нижче за цю глибину лежить горизонт з деякою мінімальною і постійною протягом всього року вологістю, де відсутній низхідний рух вологи під дією сили тяжіння. Цей горизонт Висоцький спочатку назвав "мертвим горизонтом висушення". Рівень ґрунтових вод, лежачий під мертвим горизонтом, не виявляє помітних сезонних коливань від збільшення опадів або танення снігу, оскільки ґрунтові води не мають тут безпосереднього зв'язку з атмосферними осіданнями.

Але в степу є місця, де ґрунт промочується наскрізь. Це - верхів'я балок, западини, лісові смуги, узлісся лісових масивів, де скупчується сніг, а також піски, які, завдяки своїй хорошій водопроникності, легко пропускають вологу углиб.

Подальші дослідження в різних районах степу і лісостепу, а частково і в лісовій зоні, дали Висоцькому можливість скласти класифікацію ґрунтів за водним режимом. Він розрізняє дві основні категорії ґрунтів:

1) промочувані наскрізь (ґрунти вологих лісових областей і промивних ділянок в степах);

2) непромочувані наскрізь (ґрунти сухих безлісих областей).

Інший важливий вивід, до якого прийшов Висоцький ще в 1893 р. і який виявився найбільш несподіваним для прихильників степового лісорозведення, у тому числі і для самого Докучаєва, це - висушення лісом ґрунту. Висоцький показав, що ліс збільшує надходження вологи в ґрунт (головним чином за рахунок снігозатримання і скорочення поверхневого стоку), але витрачає вологу більше, ніж всяка інша рослинність, так що додаткове надходження вологи в ґрунт під лісом не компенсує її посиленого відсмоктування корінням з подальшим випаровуванням листям (транспіруванням).

Висоцький показав, що різні горизонти ґрунту висушуються по-різному в лісі і на безлісих просторах. Так, поверхня ґрунту в лісі протягом всього літа найбільш волога; у полі вона значно сухіша, під степовою цілиною - ще сухіше, і на чорному парі поверхня ґрунту висихає особливо сильно. Власне ж ґрунт найсильніше висушується під цілиною, декілька слабкіше - під культурною польовою рослинністю, ще слабкіше - під лісом і найбільш вологою виявляється під чорною парою. Що ж до підґрунтя (ґрунту), то тут найбільш сильне літнє висушення спостерігається під лісовою рослинністю, потім слідують цілина, поле і чорна пара.

Потрібно підкреслити, що все, сказане вище про вплив лісу на водний режим ґрунтів, стосується тільки суцільних лісових масивів. Абсолютно протилежне значення Висоцький надавав лісовим смугам і узліссям масивів, які завдяки накопиченню снігу зволожують і вилуговують ґрунт і живлять ґрунтові води.

Положення Висоцького про мертвий горизонт висушення і про вплив лісу на вологість ґрунту були і є предметом жвавих дискусій. Ідея мертвого горизонту спочатку отримала майже загальне визнання, оскількидослідження Висоцького були єдиними у своєму роді і заперечувати їх результати не доводилося через відсутність інших даних. Більш того, інший видатний дослідник степів A.A. Ізмаїльський ще раніше Висоцького, на підставі своїх досліджень, початих ще в 1880 р., прийшов до висновку, що в степах, на вододілах, атмосферні осідання далеко не скрізь можуть просочуватися до ґрунтових вод.

Проте згодом висновки Висоцького були поставлені деякими ученими під сумнів. Так, видний дослідник ґрунтових вод А.Ф. Лебедев вважав, що твердження про відсутність суцільного промочування ґрунту до рівня ґрунтових вод в степах ні на чому не засновано: сухість ґрунту не є для цього достатнім аргументом, оскільки ніхто не встановив "той ступінь вологості, за межами якої рух води під впливом сили тяжіння зупиняється". Лебедев вважає, що просочування вологи через "мертвий горизонт" відбувається, хоча і недовгочасно, тільки в кінці осені і взимку. Влітку ж, унаслідок сильного випаровування і транспірування, просочування припиняється і вологість "мертвого горизонту" стає мінімальною.

Таке пояснення було б цілком прийнятним, але для цього потрібно допустити сезонні коливання у вологості "мертвого горизонту" (тобто її зростання осінню і весною), що не відповідає даним Висоцького.

З іншого боку, потрібно сказати, що багато сучасних дослідників (П.С. Погребняк, С.С. Собольов та інші) викладають точку зору Висоцького про "мертвий горизонт" без заперечень. В.Р. Вільямс говорить про цей горизонт як про встановлений факт.

До цього слід додати, що сам Висоцький, відносячись завжди з великою обережністю до отримуваних висновків, зовсім не схилявся до беззастережного визнання "мертвого горизонту" як чогось млявого і незмінного. Він вказував, що між "живим" і "мертвим" горизонтами немає різкої і постійної грані, що, з іншого боку, на відомій глибині починається плавне збільшення вологості, і "мертвий горизонт" поступово переходить в горизонт капілярного підняття (що йде від ґрунтових вод). Висоцький приходить до висновку, що "під назвою мертвого горизонту висушення ми не маємо права мати на увазі повний спокій і повну відсутність яких-небудь змін в нім; поза сумнівом, що і він живе диханням водяної пари і циркуляцією розчинів, але це життя таке слабке, таке інертне, що майже невловима для спостережень".

Висоцький присвятив вивченню піщаних масивів на півдні Російської рівнини. Піски, відрізняючись сприятливим водним режимом, здатністю зберігати у великих кількостях прісну вологу, в той же час були у минулому найменш продуктивними угіддями; вони легко розбивалися худобою, розвівалися вітром і нерідко являли собою пряму загрозу, насуваючись на поля і селища.

Піщаний ґрунт завдяки малій вологоємкості і хорошій водопроникності легко пропускає атмосферну вологу до ґрунтових вод. Тому піски зазвичай мають великі запаси прісних вод, рівень яких лежить неглибоко, особливо в улоговинах. Піски завжди добре вилужені, вони відносяться до промивних ґрунтів, і мертвий горизонт в них відсутній. Таким чином, гідрологічні особливості пісків дають можливість деревної рослинності проникати далеко углиб степів.

Проте, ґрунтуючись на дослідженнях Г.Ф. Морозова і на своїх власних, Висоцький прийшов до висновку, що ліс і на пісках посилено витрачає вологу, знижуючи рівень ґрунтових вод. Виходячи з цього, він рекомендує не закріплювати піщані масиви на півдні суцільно рослинністю, а залишати їх частково в стані "збою", тобто розбитими або напіврозбитими. В цьому випадку волога, що не витрачається рослинами, накопичуватиметься в більшій кількості і стікатиме до понижень і прилеглих ділянок з важчими (вологоємкими) ґрунтами, де вона може бути використана для створення високопродуктивних сільськогосподарських угідь. Ідея "піщаного збою" має потребу ще в перевірці, проте останнім часом її підтримує відомий фахівець із залісення пісків А.Г. Гаєль.

Вивчаючи піски, Висоцький виявив, що іноді у відносно більш вологоємких прошарках серед них накопичуються вапно, окис заліза і деякі інші з'єднання, які зв'язують частинки ґрунту, роблять його малопроникним для води і коріння; оголюючись при видуванні пісків, такі прошарки висихають і стають дуже твердими, на зразок асфальту. Ці утворення Висоцький назвав народним терміном жерства.

Висоцький ввів в ґрунтознавство ряд нових понять, що зараз вже стали загальноприйнятими. Він вперше дав поняття про процес оглеєння, яке є основою для класифікації болотяних і заболочених ґрунтів. Процес оглеєння спостерігається при сильному перезволоженні ґрунту поверхневими або ґрунтовими водами. Проникнення повітря в ґрунт при цьому тяжке, і в ній на певній глибині відбуваються відновні реакції; окисні з'єднання заліза |забарвлюють нижні шари ґрунту в сизий або зеленуватий колір, властивий оглеєвому горизонту.

2.2 Висоцький - кліматолог

Багато ідей Висоцького, що відносяться до клімату або "макроклімату", зберігають і зараз своє теоретичне значення. Однією з його великих заслуг перед кліматологією є встановлення критерію сухості або вологості клімату. Висоцький справедливо вважав, що про ступінь сухості або вологості клімату не можна судити тільки на підставі обліку можливого надходження вологи з атмосфери, тобто опадів. Необхідно враховувати також і можливі втрати вологи в атмосферу при даних фізико-географічних умовах, тобто випаровуваність. Відношення річної суми опадів до випаровуваності і повинно служити показником зволоження. У відомій роботі "Степи Європейської Росії" він показав, що величина цього відношення закономірно змінюється по широті, і встановив певні відповідності між показником зволоження, солоністю ґрунтів, ґрунтами і рослинністю. У лісовій зоні опадів випадає більше, ніж може випаруватися; у лісостеповій співвідношення близьке до одиниці, а в степовій зоні осідання лише на 2/3 покривають можливі втрати на випаровування; нарешті, в напівпустелі осідання складають тільки 1/3 тієї вологи, яка могла б тут випаруватися протягом року.

Показник Висоцького найоб'єктивніше відображає ступінь вологості клімату. Вологим Висоцький називає такий клімат, в якому опадів випадає за рік більше, ніж може випаруватися; у областях же з сухим кліматом спостерігається зворотне співвідношення. Спроби багатьох зарубіжних кліматологів (В. Кеппена, Е. Мартонна і інших) дати кількісну характеристику ступеня кліматичного зволоження залишилися безрезультатними: запропоновані ними показники штучні, позбавлені фізичного сенсу.

2.3 Висоцький - ботанік та геоботанік

В.Н. Сукачев, В.В. Альохін, Е.М. Лавренко відносять Г.М. Висоцького до видатних ботаніків і геоботаніків. П.С. Погребняк писав про Висоцького: "Він знав декілька тисяч деревних і трав'янистих рослин, а багато сотень рослин визначав по насінню, сходам, по корінню і підземним стеблам. Ці знання викликали здивування навіть у ботаніків-систематиків, що присвятили себе цілком цій галузі науки. Але на відміну від чистих систематиків Висоцький був знавцем не тільки морфології, але й екології, тобто стосунки до ґрунту, клімату, різних пристосувань до розмноження, розселення і розростання" всебічно.

Вивчення рослинного покриву входило нерозривною частиною в комплексні великоанадольські дослідження Висоцького. Він дав вичерпну характеристику флорі і рослинності ділянки Докучаєвської експедиції. Висоцький виявив в межах своєї ділянки понад 60 деревних і чагарникових порід, що розселяються природним чином і здатних існувати тут без штучного відновлення. Одночасно він вів спостереження над річним циклом розвитку рослинного покриву, а також провадив досліди з метою з'ясування відношення різних дерев і чагарників до середовища. Йому належить спроба визначити витрати вологи на транспірування різними породами шляхом періодичного зважування відірваного листка. В даний час цей метод не може вважатися за цілком задовільний, проте не менше, з його допомогою вперше вдалося отримати відносне уявлення про потребу у волозі різних дерев і чагарників. А це допомогло Висоцькому науково обґрунтувати підбір порід для штучних насаджень.

На той час Докучаєв вже показав, ґрунтуючись на ґрунтових даних, що і в доісторичний час лісів в степовій зоні було небагато (хоча і більше, ніж зараз). Але були учені, що рахували безлісся степів результатом лісовинищування; особливо гаряче обстоював цей погляд відомий ботанік В.І. Талієв. Правда, більшість авторитетних дослідників не розділяли поглядів Талієва, приймаючи, згідно Докучаєву, що і у минулому ліси не займали в степу великих площ. Проте пояснення безлісся степів давалися найрізноманітніші. С.І. Коржінський і П.А. Костичев бачили головну перешкоду для розповсюдження лісу в степах в конкуренції степової трав'янистої рослинності, причому Костичев указував також, як негативний для лісу чинник, на несприятливу фізичну структуру степових ґрунтів, що легко втрачають вологу.

Висоцький особливо гаряче заперечував Талієву, спираючись на висновки стародавніх істориків і географів, і на аналіз сучасних фізико-географічних умов степу, на результати дослідження біологічних властивостей деревної і трав'янистої рослинності. Проте, на відміну від більшості своїх сучасників, він не прагнув знайти пояснення малолісся степів в одному чиннику, він уникнув властивої їм відомої однобічності і недооцінки загальних кліматичних умов степу.

Висоцький узагальнив як географ погляди своїх попередників і сучасників і показав, що при рішенні степового питання потрібно відштовхуватись перш за все від загальногеографічних, зональних чинників. У тій же статті він звернув увагу, по-перше, на основну несприятливу сторону степового клімату - його сухість; він відзначив, що окрім інших обставин, сам по собі недолік вологи може покласти межу можливості зростання тінистих, зімкнутих високостовбурних лісів. Потім Висоцький вказав на солонцюватість степових ґрунтів, яка, у свою чергу, залежить від тієї ж сухості клімату, від важкого механічного складу ґрунтів, від рівнинного рельєфу. Важливою перешкодою для лісу є трав'яниста степова рослинність, яка краще пристосована до несприятливих особливостей степової природи. Але різні деталі рельєфу, ґрунту ускладнюють загальну картину, різноманітять її і сприяють розповсюдженню лісу. Сам ліс, скоплюючи сніг на галявині, промиваючи ґрунт, поступово може відвойовувати у степу все нові площі.

Всі ці думки Висоцький пізніше розвинув в роботі "Світильники ґрунтово-ботанічної географії на шляху культури". Тут привертають до себе увагу наступнкі два зауваження Висоцького. Перш за все він указує, що питання про безлісся степів необхідно розуміти у відносному сенсі, рахуючи коли на Російській рівнині встановився клімат, близький до сучасному. Потім він відзначає, що поняття «степ» відноситься не тільки до складу рослинного покриву: степ характеризується певною рослинністю, певними ґрунтами, рельєфом, ґрунтовими водами. Степ - це складний, закономірний природний комплекс, або географічний, ландшафтний комплекс. Далі Висоцький показує, що поєднання всіх основних елементів цього комплексу складається загалом убік, несприятливу для суцільної лісової рослинності. Головну роль при цьому грає недолік доступної для лісу ґрунтової вологи, що обумовлене як сухістю клімату (перевищення випаровуваності над осіданнями), так і високою вологоємкістю степових ґрунтів, що затримують вологу у верхніх шарах, звідки вона швидко витрачається трав'янистою рослинністю, а також і деякими приватними особливостями рельєфу і ґрунту.

На початок 90-х років 19 ст. наша країна володіла вже значним досвідом степового лісорозведення. Проте ця велика справа тоді не мала ще наукових основ. Практики-лісоводи наполегливо, але чисто емпірично, шляхом великої витрати сил і засобів, прагнули знайти найбільш раціональні способи посадок, долаючи численні перешкоди, які на кожному кроці надавала степова природа. Але ні сама ця природа, ні біологічні особливості різних деревних порід ще не були тоді достатньо вивчені. В цей час більшість лісоводів вважали за кращий зразок степових лісокультур так званий «нормальний» тип посадок, переважно з ільмових порід (берест, в'язнув, ільм). Саме у цей період застав їх Висоцький, коли в 1892 р. прийняв завідування Великоанадольською ділянкою Докучаєвської експедиції. Організація цієї експедиції з'явилася поворотним моментом в історії степового лісорозведення. Одним з найважливіших її результатів було створення перших наукових основ степового лісорозведення. І особливо велику роль в цьому напрямі зіграли роботи Висоцького.

Все це дало Висоцькому достатньо вагомі підстави Для того, щоб на VIII Всеросійському з'їзді лісовласників і лісохазяїв, що відбувся в Києві 3 серпня 1893 р., рішуче виступити проти «нормального» типу посадок і рекомендувати для степового лісорозведення так званий деревно-чагарниковий тип, в якому основною деревною породою має бути дуб.

Ведучи боротьбу проти «нормального» типу, Висоцький ніколи не стверджував, що запропоновані ним способи є ідеальними і придатними для всіх районів і ділянок. Навпаки, він завжди виступав проти шаблонів, проти" сліпого захоплення односторонніми ідеями". Згодом Висоцький не раз повертався до питань створення насаджень в найрізноманітніших місцевих умовах: на пісках, сухих схилах.

ВИСНОВКИ

Починаючи свою науково-дослідну працю завідувачем Великоанадольською ділянкою Докучаєвської експедиції, Георгій Миколайович Висоцький розробив широку програму комплексних досліджень "згідно з планам і принципам експедиції". Головним завданням він ставить "повний аналіз наявних умов і явищ "як природних, так і лісокультурних, а також результатів взаємодії всіх цих умов і явищ, що відбиваються на стані штучних насаджень.

До 1898 - 1899 рр. Висоцький міг вже сформулювати основні висновки по здійсненню цієї програми. Протягом 1892 - 1898 рр. він опублікував ряд статей, в яких виклав результати своїх спостережень і досліджень по окремих природних елементах - мікрокліматі, "чорних бурях", рослинності, частково по фауні - і, крім того, дав аналіз причин усихання лісових насаджень і науково обґрунтовані рекомендації по степовому лісорозведенню. Через деякий час виходять дві великі роботи, що узагальнили весь накопичений за декілька років матеріал по "життю" Великоанадольської ділянки.

Георгій Миколайович Висоцький надавав великого значення вивченню ролі лісонасаджень у кругообігу вологи. Він у 1893 році довів, що ліс повністю усуває поверхневий стік і значно зменшує випаровування з поверхні ґрунту. Цей ефект пояснюється зменшенням сонячної радіації і сили вітру під наметом лісу, наявністю лісової підстилки, яка прикриває ґрунт, ізолює його певною мірою від надземного повітря. У 1911 році Висоцький висунув гіпотезу так званого трансгресивного зволожувального впливу лісу, за якою волога океанічного походження під впливом лісостанів здійснює кілька обертів, тобто кілька разів випаровується в атмосферу і повертається у вигляді опадів.

Георгій Миколайович Висоцький вивчав життя і розвиток лісу з точки зору його взаємозв'язку з ґрунтом. Він у 1915 році дійшов висновку, що ліси справляють великий меліоративний вплив на прилеглу територію, визначають мікроклімат, регулюють відклади снігового покриву та характер його танення. Ним встановлено взаємозв'язок між ступенем залісення полів та кількістю інфільтраційного стоку.

Отже, узагальнюючи коротко положення Висоцького по степовому лісорозведенню, ми повинні підкреслити безперечне плідне значення основних його ідей, що зіграли видатну роль в історії цієї науки:

1) головною, найбільш раціональною формою степового лісорозведення мають бути лісові смуги;

2) заходи щодо створення лісових смуг повинні розроблятися з урахуванням різноманітності фізико-географічних умов;

3) основною породою в степових штучних насадженнях має бути дуб;

4) у південніших, сухіших районах велика роль в посадках повинна належати чагарникам, на півночі їх замінюють "тіньові" деревні породи (деревно-чагарниковий і деревно-тіньовий типи).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Давидчук В.С. Фізико-географічні та ландшафтознавчі дослідження / В.С. Давидчук, К.М. Петренко, Л.М. Шевченко - Укр. геогр. журн., 1996. № 2.

2. Маринич О.М.. Внесок академіків АН України в розвиток природничо-географічних наук : до 75-річчя Академії наук України / О.М. Маринич - Укр. геогр. журн., 1993. № 3.

3. Масляк П.О.. Географія України : Пробний підруч. Для 8-9 кл. серед. шк. / П.О. Масляк, П.Г. Шищенко - К. : Зодіак-ЕКО, 2000. - 432 с. : іл., карти.

4. Нешатаєв Б., Корнус А.. Георгій Миколайович Висоцький (1865-1940) - патріарх українського лісівництва. Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис / Б. Нешатаєв, А. Корнус - Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. - Випуск 2 (12). - С.25-27.

5. Пасенко Л.В.. Новий довідник : Географія / Л.В. Пасенко. - К. : ТОВ "Казка", 2008. - 992 с.

6. "Українська Радянська Енциклопедія" ім. М.П. Бажана - К. : Географічна енциклопедія України, 1989. - Т.1

7. www.pochvovedoff.narod.ru

Размещено на Allbest.ru


рефератГеоргій Миколайович Висоцький як один з основоположників ландшафтознавства в Україні скачать реферат "Георгій Миколайович Висоцький як один з основоположників ландшафтознавства в Україні" скачать
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов