Тур Хеєрдал – видатний мандрівник ХХ ст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство промислової політики України

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТУРИЗМУ, ЕКОНОМІКИ І ПРАВА

РЕФЕРАТ

тема Тур Хеєрдал - видатний мандрівник ХХ ст

Студентки заочного відділення

Пономарьової Валентини Яківні

(прізвище, ім'я, по батькові)

група 11ТЗ

Викладач

Палієнко Сергій Володимирович

Київ 2011

Тур Хеєрдал (норв. Thor Heyerdahl), був знаменитим норвезьким мандрівником і вченим-антропологом, а також автором кількох книг.

Тур Хеєрдал народився 6 жовтня 1914 р. в невеликому місті Ларвік на півдні Норвегії, приблизно за 100 км від столиці держави м. Осло. Він був єдиною дитиною в сім'ї. Батьки схвалювали й заохочували захоплення Тура зоологією та антропологією. Вони разом створили домашній зоологічний музей.

Після закінчення школи в 1933 р. майбутній дослідник був зарахований до університету в Осло. В ці роки він познайомився в Бергені з Бьорном Крепелином, норвезьким мандрівником, який жив в період Першої світової війни в Полінезії, на Таїті. Бьорн Крепелин, заслужив повагу вождів острова Таїті, зібрав величезну колекцію предметів і книг. Тур отримав доступ до бібліотеки Крепелина, де він самостійно вивчав історію та культуру Полінезії (пізніше ця колекція була придбана у спадкоємців Крепелина бібліотекою університету Осло і передана в науково-дослідний відділ музею Кон-Тікі).

У грудні 1936 року, на святвечір, Хеєрдал одружився на Лів Кушерон-Торп, з якою він познайомився незадовго до вступу до університету (вона вивчала там економіку).

У 1937-1938 рр. Тур Хейєрдал разом з дружиною Лів за фінансової підтримки географічного факультету університету Осло проводить польові дослідження на малонаселеному невеличкому полінезійському острові Фату-Хіва, який входить до групи Маркізьких островів. Мета експедиції - дослідити, звідки потрапили тварини й рослини на цей віддалений острів у Тихому океані. Т. Хеєрдал переконався, що живі організми на острови були принесені з материка Південної Америки морськими течіями, які виникли під дією постійних східних вітрів. Він звернув також увагу на те, що величезні кам'яні ідоли, які залишились від перших людей на острові і яких вони створили на честь своїх богів, нагадують пам'ятки зниклих цивілізацій Північної Америки. Це узгоджувалося з версією, яку дослідник почув від тубільця на ім'я Теї Тетуа. За легендою, помідори та ананаси зростали тут здавна, їх привезли із собою люди з великої землі на сході. Це наштовхнуло Т. Хеєрдала на думку про шляхи появи в Полінезії перших поселенців, і він почав сумніватися щодо справедливості багатьох теорій про заселення Полінезії вихідцями з Азії...

Після повернення з Полінезії, залишає роботу в університеті й вирішує займатися вивченням таємниць розселення стародавніх народів. В тому ж році Тур пише свою першу книгу «В пошуках раю» (1938), вона відображала його подорож на Маркізькі острови. Книга була опублікована в Норвегії, але через вибух Другої світової війни опинилася майже забутою. (Трохи пізніше, вже прославившись своїми іншими подорожами і роботами в інших областях, Хеєрдал опублікував новий варіант книги під назвою «Фату-Хіва»).

У 1939 р. Тур влаштовується науковим співробітником у музей м. Вікторія (штат Британська Колумбія, Канада), де вивчає історію і культуру індіанців північно-західного узбережжя Америки, бере участь у розшуках кам'яних зображень у полінезійському стилі. Результати досліджень він опублікував у нью-йоркському журналі "Міжнародна наука" у січні 1941 р. у статті під назвою "Чи могла полінезійська культура походити з Америки?". У ній, зокрема, дослідник, дотримуючись загальноприйнятної на той час версії про первинне походження полінезійців з центру, який знаходився у Південно-Східній Азії, стверджував, що саме розселення відбувалося через східне узбережжя Північної Америки, зокрема Британської Колумбії, а не через Меланезію чи Мікронезію. Він звернув увагу також на те, що узбережні племена Північної Америки (Британської Колумбії) відрізняються від інших племен материка і схожі з жителями Полінезії.

Це була нова теорія, яку слід було довести, оскільки антропологи світу вважали, що до Полінезії люди прибули на каное з Азії. Продовжити дослідження молодому вченому завадила війна...

Пройшовши підготовку у військово-повітряному таборі "Маленька Норвегія" на території Канади, Т. Хеєрдал згодом потрапив до Європи. Закінчив війну лейтенантом-парашутистом на Арктичному фронті на батьківщині - у Норвегії.

У 1945 р. Т. Хеєрдал повертається до Америки з наміром продовжити свої дослідження про американське походження полінезійців. Він висловив припущення, що переселенці могли дістатися з Америки до островів Полінезії на бальсових плотах. Опоненти глузували з його теорії і доводили, що бальсові плоти ненадійні, оскільки швидко вбирають воду і тонуть. Т. Хеєрдал вирішив довести свою правоту простим способом - пройти на плоту шлях переселенців.

І ось 28 квітня 1947 р. бальсовий пліт, збудований за описами перших іспанців, які прибули до Південної Америки, стартував з перуанського порту Кальяо і, подолавши за 101 добу близько 8000 км відкритого океану, завдяки течії та попутним вітрам, досяг атолу Рароіа, що входить до складу архіпелагу Туамоту. Разом з Хеєрдалом на плоту, який було названо іменем легендарного бога Сонця стародавніх інків "Кон-Тікі", було ще п'ять сміливців.

Ця подорож довела, що Полінезія знаходилась у межах доступності стародавніх мореплавців з Америки. Деякі опоненти відмовлялися спочатку визнати факт подорожі норвежця на "Кон-Тікі", настільки вона здавалася фантастичною, а прихильники гіпотези називали його сміливим вікінгом. За документальний фільм, знятий під час подорожі, Хеєрдал отримав "Оскара", а його книжка "Подорож на "Кон-Тікі" (1948 р.) була перекладена на 66 мов світу! Опрацювавши накопичений матеріал, дослідник випустив у 1952 р. ще одну книжку - "Американські індіанці в Тихому океані", яка мала поставити крапку в тривалій дискусії. Але в науці завжди так - розв'язання однієї проблеми породжує низку інших. Якщо стародавні мореплавці могли перетнути Тихий океан і обжити острови Полінезії, то чому залишалися незаселеними найближчі до Америки острови, наприклад, Галапагоські?

У 1952 р. на кошти, зібрані від прокату документального фільму, а також від продажу книжки, Хеєрдал організовує норвезьку Галапагоську археологічну експедицію. Після Ч. Дарвіна цей архіпелаг часто відвідували лише натуралісти - вважалося, що для археологів він нецікавий. Але Хеєрдал, шукаючи доказів для своєї теорії, виявив тут новий, сенсаційний матеріал. Він знову був першим, хто зробив на Галапагосах археологічне відкриття. Разом з досвідченими археологами знайшов залишки стародавніх поселень та рештки 130 глечиків, які прискіпливо вивчали фахівці у Вашингтоні. Експедиція довела, що за 1000 років до Колумба попередники інків неодноразово відвідували острови, намагаючись пройти океаном, на захід і південний захід. Результати досліджень були опубліковані у книжці, а також задокументовані у фільмі.

Розвиваючи свою теорію заселення Полінезії, Т. Хеєрдал шукав нових і нових доказів. На власному досвіді він переконався, що єдиними помічниками стародавніх мореплавців були вітри й течії. І справді, від Галапагосів на південь рухається океанічна течія, що проходить повз невеликий острів Пасхи. За підтримки короля Норвегії Олава V Т. Хеєрдал організував у 1955 р. на острів експедицію. Географічно острів лежить посередині між берегами Південної Америки та полінезійськими островами і, на думку дослідників, можливо, служив проміжним пунктом під час освоєння Океанії.

На о. Пасхи були вперше проведені детальні антропологічні, археологічні, інженерні та інші роботи. Експедиція тривала майже рік. Учасники відвідали також о. Піткерн, прилеглі острови південної Полінезії, зокрема південні острови архіпелагу Туа-моту, а також Маркізькі острови.

Експедиція опублікувала два великі томи наукових звітів («Звіти Норвезької археологічної експедиції на острів Пасхи і в Східну частину Тихого океану»); пізніше Хеєрдал доповнив їх третім - «Мистецтво острова Пасхи». Ця експедиція заклала фундамент для багатьох археологічних досліджень, які тривають на острові і понині.

У книзі «Острів Пасхи: розгадана таємниця» (Random House, 1989) Хеєрдал запропонував більш деталізовану теорію історії острова. Ґрунтуючись на місцевих свідоцтвах та археологічних дослідженнях, він висловив твердження про те, що острів на самому початку був заселений «довговухими» з Південної Америки, а «коротковухі» прибули туди з Полінезії лише в середині XVI століття, вони могли потрапити на острів самостійно, або, можливо, були привезені в якості робочої сили. Відповідно до теорії Хеєрдала, щось сталося на острові в період між його відкриттям голландським адміралом Якобом Роггевеном в 1722 році і візитом сюди Джеймса Кука в 1774 році. Якщо Роггевен зустрів на острові і «зовсім білих» та індіанців, і полінезійців, які проживали у відносній гармонії і благополуччя, то до прибуття Кука чисельність населення вже значно скоротилася, і складалося воно в основному з полінезійців яки жили в злиднях.

На підставі усних переказів місцевих жителів і результатів розкопок Хеєрдал висунув припущення, що на острові відбулося повстання «коротковухих» проти зниклих «довговухих».

«Довговухі» викопали оборонний рів в східній частині острова і заповнили його горючими матеріалами. У ході повстання, припускає Хеєрдал, «довговухі» підпалили рів і відійшли за нього, проте «коротковухі» знайшли обхідний шлях, зайшли з тилу і скинули всіх «довговухих», крім двох чоловік, у вогонь. Деревне вугілля, знайденого при розкопках «земляної печі довговухих», показала, що це було близько трьохсот років тому.

Після детального опрацювання зібраних матеріалів (у вигляді книжки та фільму, а також наукових монографій) це було визнано офіційно на X Тихоокеанському конгресі у 1961 р., що відбувся в Гонолулу. Конгрес зібрав близько 3 тис. науковців, які вивчають проблеми Тихого океану. Результати експедицій Т. Хеєрдала обговорювалися на лекціях археології, етнографії, антропології та ботаніки, а також на спеціальному симпозіумі, присвяченому Галапагоським островам. У заключній ухвалі конгресу було зазначено, що "Південна Америка, так само як і Південно-Східна Азія, є основними регіонами поширення народів і культур островів Тихого Океану".

Перебуваючи на острові Пасхи, Тур Хеєрдал зацікавився невеликими човнами з очерету, які використовували тубільці. Аналіз решток згарищ в озерах-кратерах на острові засвідчив, що такий самий очерет використовували стародавні народи Перу. Цей очерет потрапив на острів з материка. Перші переселенці використовували його для побудови таких самих човнів, як і предки інків. Про це свідчать їх малюнки, вирізьблені на скелях та на величезних статуях. В одному з родинних сховищ острів'ян Тур виявив навіть кам'яну модель такого човна з трьома щоглами. Стало ясно, що стародавні мореплавці використовували не тільки плоти з бальси, а й очеретяні човни.

Було відомо, що стародавні мореплавні засоби Мексики та Перу нагадували човни з папірусу стародавніх середземноморських цивілізацій, зокрема Єгипту. Окремі дослідники (так звані дифузіоністи), розглядали це як один з доказів контакту стародавніх народів Старого й Нового світу в доколумбові часи. Про це свідчили й інші факти: і в Єгипті, і в Америці був поширений культ Бога Сонця, і там і там будували піраміди, користувалися календарем тощо. Однак інші вчені (ізоляціоністи) вважали, що очеретяні човни не в змозі перетнути Атлантику, а подібність човнів по обидва боки океану, а також подібність культурних здобутків пояснювали простим збігом. Співробітники Інституту папірусу в Каїрі після відповідних дослідів установили, що цей матеріал гниє після двотижневого перебування у воді. Такий факт засмутив прихильників стародавніх контактів через Атлантику - вони майже визнали, що човни з очерету використовувалися тільки на річках або ж для прибережного плавання.

Т. Хеєрдал вирішив перевірити це на практиці. У 1969 і 1970 рр.. Тур Хеєрдал побудував два човни з папірусу і спробував перетнути Атлантичний океан, вибравши відправною точкою свого плавання берег Марокко в Африці. Перший човен, спроектована за малюнками і макетами човнів Стародавнього Єгипту і дістав назву давньоєгипетського бога Сонця Ра - «Ра», була побудована фахівцями з озера Чад (Республіка Чад) з очерету, видобутого на озері Тана в Ефіопії, і вийшла в Атлантичний океан з узбережжя Марокко. Через декілька тижнів «Ра» став згинатися через конструктивних недоліків, занурюватися кормою у воду і, врешті-решт, розламався на частини. Команда була змушена залишити судно. На наступний рік інший човен, «Ра-II», допрацьована з урахуванням досвіду попереднього плавання, була побудована майстрами з озера Тітікака в Болівії і також з Марокко вирушила у плавання, на цей раз увінчалася повним успіхом. Човен досягла Барбадосу, продемонструвавши тим самим, що стародавні мореплавці могли здійснювати трансатлантичні переходи під вітрилом, використовуючи при цьому Канарську течію. Незважаючи на те що метою плавання «Ра» було всього лише підтвердити морехідні якості стародавніх суден, побудованих з легкого очерету, успіх експедиції «Ра-II» був розцінений як свідчення того, що ще в доісторичні часи єгипетські мореплавці, навмисно або випадково, могли здійснювати подорожі в Новий Світ.

Про ці експедиції була написана книга «Експедиції на" Ра "» та створено документальний фільм. У своїй статті «Слідами бога Сонця», опублікованій в каїрському журналі «Egypt Travel Magazine», Тур Хеєрдал писав:

«Схожість між ранніми цивілізаціями Єгипту і Мексики не обмежується лише пірамідами ... І в Мексиці, і в Єгипті існувала високорозвинена система ієрогліфічної писемності ... Вчені відзначають схожість фрескового живопису в храмах і усипальницях, схожі конструкції храмів з майстерними мегалітичними колонадами. Вказується на те, що при спорудженні склепінь з плит архітектори по обидві сторони Атлантики не знали мистецтва спорудження цієї арки. Звертається увага на існування циклопічних за розміром кам'яних людських фігур, на дивовижні астрономічні пізнання і високорозвинену календарну систему в Мексиці та Єгипті. Вчені зіставляють дивовижну за досконалістю практику трепанації людського черепа, характерну для культур Середземномор'я, Мексики і Перу, а також вказують на схожий єгипетсько-перуанський звичай муміфікації. Ці та інші численні свідоцтва схожості культур, взяті разом, могли б підтвердити теорію про те, що одного разу або неодноразово судна з берегів Середземного моря перетинали Атлантичний океан і принесли основи цивілізації аборигенам Мексики ».

Т. Хеєрдал був настільки впевнений в існуванні морських зв'язків, що готує нову експедицію, завдяки якої він зміг би це довести.

У 1977 р. Т. Хейєрдал побудував ще одну очеретяну човен, «Тигрис», його довжина складала близько 18 м., а його завданням було продемонструвати, що між Месопотамією і Індськой цивілізацією в особі сучасного Пакистану могли існувати торговельні та міграційні контакти. «Тигрис» був побудований в Іраку і вирушив у плавання з міжнародним екіпажем на борту через Перську затоку в Пакистан, а звідти до Червоного моря. Після приблизно п'яти місяців плавання «Тигрис», зберігав свої морехідні якості, був спалений в Джібуті 3 квітня 1978 в знак протесту проти війни, що розгорілася в районі Червоного моря і Африканського Рогу. У своєму відкритому листі Генеральному секретарю ООН Курт Вальдхайм Хеєрдал, зокрема, написав:

«Сьогодні ми спалюємо наше горде суденце... в знак протесту проти проявів нелюдськості в світі 1978 року, в який ми повернулися з відкритого моря. Нам довелося зупинитися біля входу в Червоне море. В оточенні військових літаків і кораблів найбільш цивілізованих і розвинених країн світу, не отримавши дозволу на захід від дружніх урядів, які керуються міркуваннями безпеки, ми були змушені висадитися в маленькій, ще будучи нейтральною Республіці Джибуті, бо кругом сусіди і брати знищують один одного, користуючись засобами , наданими тими, хто очолює рух людства по шляху в третє тисячоліття.

Ми звертаємося до простих людей усіх індустріальних країн. Необхідно усвідомити божевільні реальності нашого часу... З нашого боку буде безвідповідальним не вимагати від тих, хто приймає відповідальні рішення, щоб сучасна зброя не надавалася народам, яких наші діди дорікали за сокири і мечі.

Наша планета більше комишевих бунтів, які пронесли нас через моря, та все ж досить мала, щоб піддатися такому ж ризику, якщо мешканці її люди не усвідомлюють нагальної потреби у розумній співпрацю, щоб нас і нашу спільну цивілізацію не спіткала доля тонучого корабля ».

Незважаючи на такий досить сумний фінал, експеримент довів справедливість висновків "сміливого вікінга", а саме: три найдавніші цивілізації, які існували 5 тис. років тому в Месопотамії, на берегах Інду та в долині Нілу могли мати економічні і культурні зв'язки.

На початку 80-х років до знаменитого норвежця як до фахівця, що досліджує таємниці стародавніх народів, звернулося керівництво Республіки Мальдівських островів. Окремі факти давали підставу зробити висновок про те, що ці острови були заселені набагато раніше, ніж досі вважалося. Т. Хеєрдал отримав фото щойно знайденої там антропоморфної статуї з пісковику. Це й було запрошенням на Мальдіви для розв'язання проблеми їх заселення: місцеві жителі з 1153 р. який забороняє відтворення людської подоби в будь-якій формі. Отже, хто ж тоді створив статую?

Т. Хеєрдал прийняв запрошення, але ж як спланувати роботу, адже Мальдіви - це 1200 коралових островів, витягнутих у два ряди на відстань близько 1000 км. Де починати розкопки? До розв'язання цієї проблеми він підійшов як географ і неперевершений знавець звичаїв стародавніх народів. Мальдівський архіпелаг ніби бар'єр перекриває підходи з боку Африки та Аденської затоки до південної Індії та Шрі Ланки, при цьому не перешкоджає рухові вод мусонної течії, що перекочуються через мілководні ділянки архіпелагу. Для мореплавців же це істотна перешкода. Але серед низки островів є широка зручна протока, яка знаходиться якраз на екваторі.

Цей фактор, а також упевненість у тому, що стародавні мореплавці поклонялися Сонцю і ця лінія була для них ще й певним символом, переконали дослідника, що саме тут можна знайти щось істотне. І він не помилився - на атолах, які замикають екваторіальний прохід, він знайшов у джунглях руїни 9-метрового пірамідального храму, орієнтованого за шляхом Сонця (острів Gaaf-Gan) з викарбуваною сонячною символікою. Роботи на Мальдівах тривали протягом 1981-1984 рр. Археологи відкрили й дослідили ще кілька стародавніх доісламських храмів.

Загальні результати експедиції були вражаючими - усьому світу стало ясно, що за 2000 років до народження Христа на Мальдівах процвітала високорозвинута цивілізація, яка дуже тісно контактувала з цивілізацією долини р. Інду і, можливо, з іншими. Це в котрий раз свідчило на користь гіпотези Т. Хеєрдал а - саме океан був шляхом, що зв'язував стародавні народи.

Вкотре здивувавши світ своїми відкриттями й цілеспрямованими дослідженнями, Т. Хеєрдал не спиняється на досягнутому. Він організовує нові археологічні дослідження на острові Пасхи, які тривали протягом 1986- 1988 рр. Цей проект об'єднав зусилля музею Кон-Тікі в Осло та місцевого музею, у створенні якого він брав активну участь після першої експедиції на цей таємничий острів. Розкопки проводилися в бухті Анакена, на берег якої, за переказами, зійшов перший ватажок переселенців Хоту-Матуа. Дослідження збагатили також знання про будівництво гігантських статуй. У перший рік роботи чеський інженер П. Павел відкрив спосіб їх транспортування від місця виготовлення до місць встановлення. По закінченні експедиції Т. Хеєрдал випустив книжку під назвою "Острів Пасхи: розгадана таємниця" (1989 р.). хеєрдал мандрівник антрополог експедиція

У 1991 р. всесвітньо відомий письменник, мандрівник, географ, археолог, етнограф та антрополог захопився таємницею руїн стародавнього міста Туку-ме, що на території північного було розкопано комплекс з 26 ступінчастих пірамід, які, можливо, будували народи, чиї предки прибули туди на плотах, подібних до "Кон-Тікі". З початку 1990-х років увагу дослідника привертають подібні піраміди поблизу містечка Гуімара, на о. Тенеріфе, найбільшому з Канарських островів. Обидва комплекси дуже нагадують піраміди, які будували в Месопотамії. Можливо, це ще один доказ на користь взаємозбагачення стародавніх народів... Т. Хеєрдал у зв'язку з цим планував здійснити також розкопки на о. Сицилія, де були знайдені аналоги подібних пірамід, споруджені, за попередніми даними, за 3 тис. років до народження Христа...

Влітку 2001 р. разом з російськими археологами він здійснив розкопки на березі р. Дон, неподалік Ростова, шукаючи там сліди вікінгів. На це його наштовхнули давні ісландські перекази - саги, які повністю вперше були перекладені на англійську мову. З-поміж інформації про відкриття Гренландії та Америки, Тур Хеєрдал знайшов цікаві дані зі стародавньої історії, зіставляючи які дійшов висновку, що предки скандинавів у стародавні часи заселяли береги р. Танаїсу, а відомий Одін був князем, під керівництвом якого відбулося переселення цього народу на початку нашої ери. У таких питаннях він майже не помилявся, але хотів довести свою гіпотезу. Під час розкопок було знайдено металеві речі, схожість яких із старожитностями, знайденими на о. Готланд (Швеція), безсумнівна. Про цей проект розповідається в його книзі «У пошуках Одіна. Слідами нашого минулого ». Але остаточних висновків Т. Хеєрдал зробити не встиг.

Останній 15-річний період свого життя Т. Хеєрдал довго не залишався на одному місці. Він ділив свій дорогоцінний час між археологічними майданчиками в різних частинах світу, численними аудиторіями, своїм робочим кабінетом на о.Тенеріфе. Тільки інколи дозволяв собі відпочити у своєму затишному будинку на березі моря в містечку Колла-Міккерн, що на Півночі Італії. У цьому будинку він і помер 18 квітня 2002 р. у віці 87 р. Важко навіть перелічити усе зроблене Т. Хеєрдалом, якого в останні роки життя було названо в Норвегії "людиною століття". Головне його досягнення - поглиблення історії людства ще придатні на 1000 років. За матеріалами діяльності та безпосередньою участю вченого у світі створено чотири музеї: етнографічний "Піраміди Гюімара" на острові Тенеріфе, Кон-Тікі в Осло, на острові Пасхи та в містечку Тукуме в Перу. Т. Хеєрдал започаткував пригодницько-популярний жанр документальних фільмів, написав близько 20 книжок, з яких більша частина сприймаються як науково-популярні; йому належить кілька публікацій з питань глобального забруднення на планеті. Т. Хеєрдал довів, що океан був шляхом, який зв'язував народи окремих материків протягом історії людства. Ідею єдності народів учений втілював у життя в наші часи, активно працюючи в різних міжнародних організаціях. Він обіймав посади віце-президента двох міжнародних організацій - Світової асоціації федералістів (зусилля її спрямовані на покращання світового співробітництва), Міжнародного фонду з розвитку взаєморозуміння між країнами через практичну освіту, був керівником Міжнародного об'єднання коледжів, консультантом Світового фонду живої природи; членом міжнародного комітету (журі) при ООН, який щороку обирає переможця в справі охорони природи і т.д. Т. Хеєрдал - дійсний та почесний член академій та університетів багатьох країн світу, кавалер кількох престижних нагород та премій.

У наступні роки Хейєрдал був зайнятий багатьма експедиціями і археологічними проектами. Однак він залишився найбільш відомий своїми морськими подорожами на човнах і особливою увагою до питань культурного діффузіонізму.

У віці 75 років батько п'ятьох дітей Хейєрдал втретє одружився. Його обраницею стала колишня Міс Франції Жаклін Бір. Багато років проживав на італійської Рив'єрі, Хеєрдал перебрався з дружиною на Тенеріфе.

На початку жовтня 1993 р. (напередодні свого 79-річчя) Т. Хеєрдал відвідав Київ. Під час офіційної зустрічі він розповідав про результати своїх останніх археологічних досліджень, говорив про проблеми збереження природи в глобальному масштабі, зокрема висловлював занепокоєння фактом зняття заборони полювання на китів; повторював, що людям треба шукати спільне, що їх об'єднує, а не роз'єднує адже усі ми діти однієї матері-природи. Під час короткого неофіційного спілкування журналіст Віктор Шевченко, дізнався, що його знають і шанують в Україні, читають його книжки, чим був приємно здивований. Він справив враження надзвичайно скромної, розумної, комунікабельної та енергійної людини.

Хеєрдал помер у віці 87 років від пухлини головного мозку в маєтку Колла-Мікерена в італійському містечку Алассіо, в оточенні своєї сім'ї - дружини Жаклін, синів Бйорна, Тура і дочок Маріан та Беттіни. На батьківщині йому ще за життя було встановлено пам'ятник, а в його будинку відкрито музей.

Публікуючи сумну звістку про смерть великого норвежця, одна з газет зазначила, що природжена інтелігентність та скромність Т. Хеєрдала завадила йому повірити в особисту всесвітню славу.

Нагороди та почесні звання

Медаль Ретциуса, Шведське королівське антропологічне і географічне товариство (1950)

Медаль Мунго Парка, Шотландське королівське географічне товариство (1951)

Золота медаль Бонапарта-Уайза, Паризьке географічне товариство (1951)

Командор Норвезького королівського Ордена Святого Олафа (1951) і

Командор із Зіркою (1970)

Лауреат премії «Оскар» за документальний фільм «Кон-Тікі» (1951)

Золота медаль Буша Кента Кейна, Філадельфійський географічне товариство (1952)

Почесний член географічних товариств Норвегії (1953), Перу (1953), Бразилії (1954)

Орден «За видатні заслуги» Перу (1953)

Обраний член Норвезької академії наук (1958)

Дійсний член Нью-Йоркської академії наук (1960)

Доктор наук (Honoris causa) університету Осло (1961)

Золота медаль «Вега», Шведське королівське антропологічне і географічне товариство (1962)

Медаль Ломоносова, Московський державний університет (1962)

Золота медаль Королівського географічного товариства, Лондон (1964)

Премія «За видатні заслуги», Тихоокеанський лютеранський університет, Такома, штат Вашингтон, США (1966)

Великий офіцер ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» (21 червня 1965 року Командор американського Мальтийского ордена (1970)

Орден «За заслуги», Єгипет (1971)

Гранд-офіцер Королівського ордена Алауитов, Марокко (1971)

Премія Кирила і Мефодія Болгарського географічного товариства (1972)

Почесний професор Національного політехнічного інституту, Мексика (1972)

Офіцер Ордена Сонця, Перу (1975)

Міжнародна екологічна премія Пехлеві, ООН (1978)

Орден Золотого ковчега, Нідерланди (1980)

Доктор наук (Honoris causa), Академія наук СРСР (1980)

Премія Бредфорда-Уошберн, Музей науки, Бостон (1982)

Доктор наук (Honoris causa), університет Сан-Мартін, Ліма, Перу (1991)

Доктор наук (Honoris causa), Гаванський університет, Куба (1992)

Доктор наук (Honoris causa), Київський університет (1993)

Президентська медаль, Тихоокеанський лютеранський університет,

Такома, штат Вашингтон, США (1996)

Список літератури

1. Стаття «Легенда ХХ століття - Тур Хеєрдал», (2005р.)автор: Віктор Шевченко

2. Википедия -- свободной энциклопедии «Хейердал Тур»

Размещено на Allbest.ru