Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Гірські зледеніння Азії: ґенеза, географія, прогноз розвитку

Вступ

Актуальність теми. Гірські льодовики - льодовики в горах. Характерна їх особливість - наявність чітко виражених областей живлення, тобто фірнових басейнів, у межах яких відбувається накопичення снігу та подальше його перетворення в фірн і лід. Актуальність вивчення зумовлена тим, що льодовики виступають як регулятори стоку.

Мета роботи - дослідити особливості гірського зледеніння Азії.

Завдання:

1. Розглянути особливості гірського зледеніння Азії.

2. Проаналізувати особливості льодовиків найбільших гірських систем Азії.

3. З'ясувати сучасний стан льодовиків гірських систем Азії.

Об'єкт дослідження - території гірського зледеніння Азії.

Предмет дослідження - фізико-географічні особливості гірських льодовиків Азії, сучасний стан та прогнози розвитку.

Методи дослідження: статистичний, описовий, картографічний, історичний, аналізу та синтезу, порівняльно-географічний тощо.

Наукова новизна полягає у систематизації наукових відомостей з обраної проблеми.

Практичне значення. Матеріали нашої курсової роботи можуть бути використані вчителями та викладачами географічної та екологічної спеціалізації, студентами вищих навчальних закладів, туристами, а також всіма тими, хто цікавиться природою планети Земля.

Структура курсової роботи. Курсова робота викладена на 31 сторінці друкованого тексту, складається із вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел.

1. Особливості гірського зледеніння Азії

1.1 Геологічні особливості формування гірських систем Азії

Льодовики виступають як регулятори стоку. І хоч на частку льодовикового живлення річок припадає небагато, в деяких великих річок, що беруть початок в горах, покритих льодовиками, ця частка може досягати 10-15%, в малих річках - ще більше. За багаторічний період талі води льодовиків компенсують нестачу під час посушливого періоду.

Під час посух відбувається інтенсивне танення льодовиків, і в річках з льодовиковим живленням максимальний стік зміщується в другу половину літа. Це відбувається тому, що максимальне танення льодовика настає пізніше настання максимальних температур повітря. І чим більша площа льодовика, тим більше це запізнення. Це має практичне значення в аридних областях, наприклад, льодовики Середньої Азії збільшують стік наприкінці липня - на початку серпня, тобто тоді, коли живлення річок талими водами сезонних снігів уже закінчилося, а дощове живлення незначне. Води льодовиків використовують не тільки для зрошення, а й для водопостачання та потреб гідроенергетики.

Коливається стік льодових річок і протягом доби, тут також спостерігається запізнення максимального стоку відносно до настання максимальної температури повітря. Так. максимальна температура повітря в горах спостерігається о 1З-15 годині, а максимальний стік - о 14-17 годині і навіть пізніше. Запізнення тим більше, чим більша площа льодовика.
Крім сприятливого впливу на стік, льодовики можуть бути причиною несприятливих процесів і явищ, зокрема можуть спричинювати катастрофічні повені і селі.

Селі - це гірські потоки, що містять велику кількість наносів понад 200-300 кг/м3. Розрізняють грязеві, грязе-кам'яні і водно-кам'яні селі. Склад селевих потоків залежить від літології схилів.

Повені та селі льодовикового походження виникають внаслідок прориву надльодовикових або прильодовикових озер чи внутрішнольодовикових порожнин, заповнених водою, або катастрофічного танення під час виверження вулкану. Наприклад, повені на р. Ванч зумовлені пульсацією льодовика Медвежого (Памір). Катастрофічні повені часто виникають в долині р. Інильчек та на Тянь-Шані внаслідок прориву загатного озера льодовика Інильчек.

1.2 Загальна характеристика та закономірності поширення

гірський геологічний екологічний зледеніння

Покривне зледеніння спостерігається тільки на деяких північних островах. За площею гірського зледеніння, яка становить близько 100 тис. км кв., Азія посідає перше місце у світі. Льодовиками вкриті величезні гірські системи - Гімалаї, Тібет, Памір, Тянь-Шань, Куньлунь та ін.

Льодовики Центральної Азії відіграють велику роль у живленні великих річок, які є головним джерелом водопостачання найбільш населених районів світу. Загалом водні ресурси Азії значні, але в окремих районах швидкими темпами зростаюче населення не забезпечене якісною водою. Майже вичерпала свої водні запаси Японія. 80% води імпортує Сінгапур, а країни Перської затоки змушені опріснювати морську воду. У багатьох районах інтенсивного господарювання води нині сильно забруднені [19, 209].

Тибетське нагір'я і розташовані поблизу гірські хребти, в число яких входять Каракорум, Гімалаї, Цільяньшань і Памір, представляють собою величезний регіон, який отримав назву «третій полюс». Тут знаходиться приблизно 100 000 квадратних кілометрів льодовиків, що постачають водою більше мільярда чоловік.

Стан льодовиків вже протягом довгого часу дуже активно обговорюється. Згідно з одним з аналізів, в основі якого лежать дані з супутників GRACE за останні сім років, швидкість скорочення обсягів висотних льодовиків на території Азії зросла приблизно на одну десяту в порівнянні з минулими даними, а льодовики на Тибетському плато в дійсності збільшуються.

Вчені провели аналіз супутникових вимірювань площі і протяжності приблизно 7100 льодовиків. Була врахована зміна балансу маси (відмінність між втратою і накопиченням льоду протягом року) у 15 льодовиків, вимірювання яких проводилися з особливою ретельністю протягом декількох десятиліть. Морфологічні показники льодовиків різних типів наведено в табл. 1.1.

Табл. 1.1. Морфологічні показники льодовиків різних типів Азії [22]

Тип льодовиків	Середня абс. висота ділянок хребта, з яких беруть початок льодовики, м.	Середня абс. висота нижчих крапок відкритих частин льодовика, м	Позитивна різниця зледеніння, м	Негативна різниця зледеніння, м	Льодовиков. коефіцієнт
Долинні	4350	3580	480	290	1,36
Шлейфов.	4200	3600	360	240	1,24
Висячі	4100	3600	290	150	1,05
Карові	4000	3630	270	190	1,21
Плоских вершин	4250	4080	240	20	2,67

В результаті виявилося, що більшість льодовиків неухильно зменшується з постійно зростаючою швидкістю відступу.
Разом з цим був виявлений великий розкид даних в різних районах третього полюсу. Приміром, льодовики на Гімалаях в середньому відступають з більшою швидкістю, ніж на Памірі і Каракорумі.

Для розкриття механізмів, що становлять основу цих змін, вчені скористалися кліматичним літописом регіону. Як виявилося, зміни, особливо балансу маси, багато в чому залежать від впливу, який чиниться на лід різними факторами: мусонами Індійського океану або західними європейськими вітрами, природно, разом зі зміною температури.

У місцях, де переважають західні вітри - Памірські плато, Каракорум - льодовики в основному формуються з зимового снігу, тому потепління робить менший вплив на них, так як в зимовий час температура все ще мінусова. Навпаки, в центральних і східних Гімалаях сніг в основному утворюється під час сезону дощів, тому навіть невелике збільшення річної температури може сильно зачепити самопочуття льодовиків.

В останні десятиліття спостерігається постійне ослаблення мусонів, в той час як західні вітри посилюються. Це призвело до того, що найбільша кількість зростаючих і стабільних льодовиків зосереджено на Памірі або Каракорумі.

Дослідження торкнулося досить серйозних питаннь про оцінки, які спираються на інформацію з супутників GRACE. На думку деяких кліматологів, апарати працюють занадто недовго, щоб на них можна було спиратися в аналізі довготривалих змін клімату. Інші й зовсім стверджують, що ці супутники малопридатні для дослідження третього полюса.

На Тибетському плато також знаходяться закриті водозбори, тобто в озерах, в грунті залишається маса талої води. За словами Яо Таньдун, його дослідницькій групі вдалося підрахувати, що з 1970 року площа льодовикових озер збільшилася приблизно на 26%. А супутники GRACE можуть лише відчувати силу тяжіння, але не мають здатність розрізняти рідку воду і лід [10, 118-119].

2. Льодовики найбільших гірських систем Азії

2.1 Гімалаї

Гімалаї нараховують близько 15 000 льодовиків, чия загальна площа становить 33 тис. кмІ, а об'єм снігу в них - близько 6,6 тис. кмі. Льодовики розташовані головним чином навколо найбільш великих гірських масивів і найвищих вершин. Тут, зокрема, знаходиться льодовик Сіачен, який є другим у світі за довжиною серед льодовиків, що не знаходяться за полярним колом. Також великими льодовиками є Ґанготрі (30 км), Біафо, Балторо, Зему, Кхумбу, а також Ронгбук, розташований на північному схилі гори Джомолунгма. Крижані ущелини, льодопади і зони ущелин в льодовиках постійно змінюються. Великі поля зернистого снігу (фірни) зустрічаються рідко, оскільки їх утворенню перешкоджають прямовисні схили. В останні роки вчені спостерігають суттєве збільшення темпів відступу льодовиків в регіоні внаслідок глобальної зміни клімату. Хоча ефект від цього не буде відомим ще протягом багатьох років, потенційно це може означати катастрофу для сотень мільйонів людей, які покладаються на льодовики, що живлять річки на півночі Індії під час посушливих сезонів [6, 94].

Льодовик Зему - найбільший льодовик Східних Гімалаїв, розташований на східному схилі хребта Сінґаліла, північно-східніше Канченджанґи, в індійському штаті Сіккім. Довжина льодовика - 25 км, площа - 116,8 кмІ.

Льодовик починається безпосередньо на східному схилі масиву Канченджанґа на висоті понад 5000 м і рухається на північний схід, приймаючи зліва притоку - льодовик Трінс. Через кілька кілометрів він повертає на схід, приймаючи ще одну велику ліву притоку, Тент-Пік, що починається біля однойменної вершини хребта Сінґаліла. Прийнявши праву притоку Сініолчу, льодовик Зему закінчується на відстані приблизно 15 км на схід від хребта Сінґаліла. З-під нього витікає річка Зему, перша крупна права притока річки Тіста, основної водній артерії Сіккіму. На півдні перевалом Зему (5861 м) льодовик відокремлений від льодовика Тонґшіонґ, що має стік в басейн річки Талунґ, іншої крупної правої притоки Тісти.

Верхів'я льодовика Зему розташовані на території національного парку Канченджанґа (рис. 2.1.). Сам льодовик є популярним місцем багатоденних туристичних походів.

У 1937 році в районі перевалу Зему майбутній керівник британської експедиції з підкорення Евересту Генрі Сесіл Джон Хант, спостерігав схожі на людські сліди. Один з носильників експедиції повідомив його, що сліди належали єті.

Як і майже всі льодовики світу, льодовик Зему тане, і його довжина з кожним роком скорочується. У січні 2008 року з'явилися повідомлення про збільшення темпів танення, що викликало стурбованість уряду штату, оскільки льодовик є важливим джерелом прісної води. Крім того, останніми роками збільшилася сила сезонних повеней. Так, в грудні 2007 року повенями було знесено два мости. Була утворена урядова комісія, якою доручено представити висновки до кінця 2013 року.

Каракорум має майже шістдесят піків вищих, за 7000 м, зокрема K2, друга за висотою вершина світу (8611 м.) Більшість цих піків розташовано у Пакистані. Пасмо має найбільше льодовиків серед розташованих за межами полярних регіонів. Льодовик Сіачен довжиною 70 км і Льодовик Біафо довжиною 63 км посідають друге та третє місце у світі за межами полярних регіонів Льодовики Балторо і Батура в Каракорумі мають довжину 57 км., стільки ж, як і - Брюгген або Льодовик Pio XI у південному Чилі [16, 69].

Сіачен або Сіячен (рис. 2.2) - найбільший льодовик Каракоруму. Територія льодовика контролюється Індією.

Льодовик Сіачен лежить в межах східного Каракоруму в Гімалаях, розташований на північний-схід від точки NJ9842, де закінчується лінія контролю між Індією і Пакистаном. Довжиною біля 70 км, це найдовший льодовик в Каракорумі і другий за довжиною в неполярних районах світу. Льодовик Сіачен завдовжки 70 км, а в Таджикистані льодовик Федченка має 77 км. Другим за довжиною в горах Каракоруму є льодовик Біафо (біля 63 км). Сіачен простягається з висоти 5753 м над рівнем моря на його верхівці поблизу перевалу Індіра на кордоні з Китаєм до 3620 м на його кінці.

Льодовик розміщений у витоках річки Шайок (басейн Інду). Джерело річки Нубра (права притока річки Шайок). Льодовик дендритовий (деревовидного типу, з численними притоками). У період між 1848 (рік відкриття льодовика) і 1909 наступав; повторний наступ - в 1950-х.

Льодовик Сіачен знаходиться безпосередньо на південь від великого вододілу, який відокремлює Євразійську плиту від Індійського субконтиненту в широко заледенілій частині Каракоруму, яку іноді називають «Третім полюсом». Середні зимові снігопади становлять 10,5 м, а температура може опуститися до -50 С. Включаючи всі притоки, система льодовика Сіачен охоплює близько 700 кмІ.

2.2 Памір

гірський геологічний екологічний зледеніння

Площа льодовиків Паміру становить понад 7515 кмІ. Найбільший - льодовик Федченко, найдовший льодовик за межами Полярного регіону.

Льодовик Федченко - найбільший льодовик на Памірі (рис. 2.3.). Розташований на території Центрального Таджикистану. Відноситься до гірничо-долинного типу льодовиків. Це найдовший льодовик у світі за межами полярних регіонів. Площа льодовика близько 700 кмІ. Серед льодовиків Євразії льодовик Федченко поступається за площею лише Каракорумським льодовикам Сіачен (довжина 76 км, площа 750 кв. км.) і Балторо (довжина 62 км, площа 750 кв. км). Довгий і прямий льодовик бере початок в цирку на висоті 6200 м, утвореному північними схилами піку Паризької Комуни (6350), піку 26 Бакинських Комісарів (6848) і північно-західним схилом піку Незалежності (раніше пік Революції) (6940). Всі вершини належать до Язгулемського хребта. Льодовик простягнувся на 77 км на північ уздовж східного підніжжя хребта Академії Наук. Найбільші ліві притоки - льодовики Високий Танимас, Академії Наук, Олени Розмірович, Кашалаяк, Бівуачне. Найбільші праві притоки - льодовики Вітковського і Наливкіна. Всього в системі льодовика Федченко налічується 45 льодовиків.

Ухил льодовикової поверхні здебільшого 1,5-2,5°, швидкість руху льоду до 66,8 см / добу. Швидкість руху льодовика в фірновій області 216 м / рік, в середній частині - 252 м / рік, близько язика - 126 м / рік. Верхній кінець льодовика знаходиться на висоті 6280 м, нижній - 2900 м висота снігової лінії 4650 м. Максимальна товщина льоду в середній частині досягає кілометра, а обсяг оцінюється в 144 км і - для порівняння, це близько третини обсягу озера Ері [13, 36-38].

На льодовику чітко виражені гряди серединних і бічних морен; нижній кінець засипаний мореною.

З-під язика льодовика витікає річка Сельдара, яка, зливаючись з Сауксаем, утворює річку Муксу. Таким чином, льодовик належить до басейну Амудар'ї. Нижня частина льодовика Федченко була відкрита в 1878 році В.Ф. Ошанін, середня і верхня частини відкриті Памірською експедицією 1928 року. Він названий першовідкривачами на честь російського дослідника й мандрівника по Паміру, першовідкривача Заалайського хребта і піку Леніна Олексія Павловича Федченко, загиблого в 1873 в Альпах. «Я присвятив його (льодовик) пам'яті Олексія Павловича Федченко, - писав В.Ф. Ошанін. - Я бажав цим висловити, хоча в слабкому ступені, мою глибоку повагу до чудових праць мого незабутнього товариша, якому ми зобов'язані роз'ясненням стількох темних питань у географії та природній історії Середньої Азії. Я бажав, щоб ім'я його назавжди залишилося пов'язано з одним із найграндіозніших глетчерів середньоазіатського нагір'я, - бажав цього тому, що вивчення льодовикових явищ особливо займало Олексія Павловича. Нехай «Федченківський льодовик» і в далекому майбутньому нагадує мандрівникам ім'я одного з обдарованих і старанних дослідників Середньої Азії».

Перша карта льодовика і прилеглої території була складена топографом І. Г. Дорофеєвим.

Недалеко від гирла льодовика Кашалаяк, на скельних виступах лівого борту льодовика Федченко на висоті 4200 м стоїть гідрометеорологічна станція (ГМС) імені академіка Горбунова. До 1995 р. вона постійно працювала. У період Міжнародного геофізичного року (1957-1959) у верхній частині льодовика Федченко на висоті близько 4900 м функціонувала гляціологічна станція «Льодовик Вітковського» і станція біля нижнього кінця льодовика [13, 29].

2.3 Кавказ

Льодовики й сніжні вершини Кавказу є величезними резервуарами прісних вод, тому в цих місцях немає проблем з чистою питною водою.
Всього на Кавказі виявлено близько 600 льодовиків загальною площею до 1116 квадратних кілометрів. Особливо потужні льодовики розташовані на високогірному Центральному Кавказі. Хоча снігова лінія тут лежить на рівні 3500 метрів, багато вершин піднімаються ще вище. Їх покривають льодовикові шапки, від яких в усі сторони сповзають довгі льодовики. Тільки від Ельбруса спускається 17 великих льодовиків: Терскол, Карабаш, Великий і Малий Азау та ін Льодовикова шапка Ельбрусу займає 138,5 км², Казбека - 81 км². Всього ж в Центральному Кавказі відомо більше 600 льодовиків загальною площею 1116 км².

На схід від масиву Казбека льодовиків стає менше, хоча гори ще дуже високі. Снігова лінія тут підвищується до 3900 метрів. На схід ж вершини Бабадаг льодовиків зовсім немає.

У Східному Кавказі налічують 313 льодовиків площею трохи більше 100 км², тобто їх число в 2 рази менше, ніж у Центральному Кавказі, а площа - в 7 разів. Всього ж на північних схилах Великого Кавказу налічується близько 1500 льодовиків загальною площею приблизно 1500 км². При цьому поряд з льодовиками-малятками є й такі, як Караугом, - довжиною 13,8 км і площею близько 35 км².

Снігова лінія на південному і північно-східному схилах Великого Кавказу проходить відповідно на висоті від 1100 до 1300 метрів і від 1350 до 1600 метрів, у Нахічевані - на висоті від 1100 до 1600 метрів.
Загальна площа заледеніння Приельбрусся становить 132,9 км², з яких зареєстровано 156 льодовиків. Що стосується самої гори Ельбрус, то площа зледеніння становить 124 км² (відповідно велика частина всього заледеніння знаходиться саме на Ельбрусі). Якщо брати весь Великий Кавказ в цілому, то кількість зареєстрованих льодовиків сягає 1400 льодовиків.

Всі льодовики мають відношення до басейнів річок: Кубань (на західному схилі), Малка (північний схил), Баксан (південний і східний схил), причому басейн останньої річки становить майже 51% всієї площі заледеніння Ельбрусу. Причому всього 7 льодовиків вже становлять понад 53%, а всі інші 149 льодовиків, що знаходяться тут на 80% загальної площі.
Льодовики на Кавказі, самі по собі - досить важливий фактор в утворенні всіх ландшафтів в Центральному Кавказі. Під їх впливом формується не тільки сам ландшафт, а й клімат у цілому, рослинний покрив. Система льодовиків Ельбрусу складається з 25 льодовиків, що мають одну поверхню, одні умови існування, одні законами змін, загальний зв'язком з навколишнім середовищем [14].

Беруть витоки та живлення льодовики з Західної та Східної вершин. На висотах від 5200 метрів до 4200 метрів власне і виникла зона льодопадів. У південному секторі зледеніння на висотах до 4 кілометрів лежить фірнова лінія, а в східному на півкілометра нижче. Льодовики Ельбруса утворюють вершини у вигляді конусів.

Льодовики Ельбруса володіють середньою швидкістю руху, тобто приблизно 15 сантиметрів на добу, а відповідно приблизно близько 30 метрів на рік. Найшвидший льодовик на Ельбрусі - це Ірик, швидкість якого коливається в районі 100 сантиметрів на добу.

Найбільш значні льодовики в Приельбруссі:

1. Великий Азау. Загальна площа заледеніння становить 23 км² і завдовжки в 9 кілометрів. Нижня поверхня даного льодовика покрита шаром гравію і інших каменів приблизно в-сантиметри. Щороку льодовик відступає на 30 метрів.

2. Малий Азау. Площа даного льодовика становить 8,5 км², а довжина 7,6 кілометрів. Товщина Малого Азау до 100 метрів. Басейн, де відбувається харчування льодовика йде від «Притулку 11» до «Притулку 9».

3. Гарабаші. Площа - 5 км², довжина - 7 кілометрів. Льодовик Гарабаші бере початок від снігів на південно-східному схилі гори Ельбрус.

4. Терскол. Площа - 7,5 км², довжина - 7 кілометрів.

5. Ірик. Площа - 10 км² довжиною в 9 кілометрів. Бере початок від південно-східних схилів Ельбрусу.

6. Ірікчат. Площа - 1 км² довжиною в 2,6 кілометрів. Всі льодовики Кавказу мають властивість постійно відступати і скорочуватися [7, 68-71].

2.4 Тянь-Шань

Улоговинні льодовики в Заілійському Алатау звичайно відрізняються більшими площами. Деякі з них по ширині майже не уступають своїй довжині. Улоговинні льодовики займають широкі багатокамерні цирки, у межах яких залишається й більша частина їхнього язика. Ці льодовики, як правило, відрізняються найбільшою товщиною від льодовиків інших типів.

Інші ж поряд із широким фірновим полем мають досить довгий язик. Такі льодовики називаються напівулоговинними. Типових великих улоговинних льодовиків у Тянь-Шані мало - усього сім. До них відносять льодовики Тангирик і Богатир (у джерелах р. Чилик), льодовики Дмитрієва (у витоках р. Лівий Талгар), Шнитникова (у джерелах р. Аксай) і інші. Вони становлять 1,8% від загальної кількості льодовиків, однак їхня площа дорівнює 91,1 км², тобто 19,8% від загальної площі зледеніння.

Фірнові поля долинних, складних долинних і улоговинних льодовиків мають невеликі ухили (табл. 2.1.), що сприяє нагромадженню снігу. На тилових стінках цирків у льоді часто спостерігаються тріщини, невеликі скидання й насування. Поверхня язиків таких льодовиків досить спокійна й слабозабруднена, їхній поздовжній профіль залежить від поздовжнього профілю лота (у формуванні якого, у свою чергу, беруть участь льодовики).

Табл. 2.1. Площа заледеніння на схилах різної експозиції Тянь-Шаню

Експозиція	Кіл-сть льодовиків	% від загальної кількості льодовиків	Площа льодовиків, км2	% від загальної площі зледеніння
Пн	131	52	157,2	51
Пн-Сх	29	12	29,1	9
Сх	11	4	12,3	4
Пд-Сх	4	2	5,1	1,2
Пд	5	2	1,8	1
Пд-Зх	-	-	-	-
Зх	22	9	34,5	11
Сх-Зх	49	19	66,7	22
Разом:	251	100	306,7	100

Льодовики висячих долин, по визначенню С.В. Калесника, «у всіх майже випадках займають не головну долину, часто вільну від льоду, а бічні висячі, стосовно яких головна є перепоглибленою». Ці льодовики утворюються в результаті відчленування припливів від головних долинних або улоговинних льодовиків. Головна долина в цьому випадку є перепоглибленою стосовно бічних висячих долин.

У хребті налічується 29 долинних льодовиків площею 40,6км² (8,6 від загальної площі зледеніння).

Близький до типу льодовиків висячих долин тип льодовиків ущелин. Різниця між першим і другим та, що другий займає винятково ущелини, які можуть бути й підняті й не підняті над головною долиною в місці свого злиття з нею. Льодовики висячих долин в багатьох випадках можуть бути прилічені до льодовиків ущелин, тому що їхнього вмістища представляють собою вузькі й глибокі долини, що характеризуються як ущелини.

Близько 50% всієї території зледеніння в Алатау доводиться на льодовики малих розмірів. Із цих останній найпоширенішими є карові, які цілком розташовуються на дні кара або частково виходять із нього на схил гори висячими мовами.

Карово-долинних льодовиків усього сім, площа їх 8,6 км², що становить 1,8% від загальної площі. Нерідко карово-долинні розміщуються у верхів'я вузьких бічних долин, займають невеликі кари, з яких виступають досить пологі мови.

Всі різновиди льодовиків присвячені до найбільш високих ділянок гір. Середня абсолютна висота, з якої беруть початок ці льодовики, 4350 м, а опускаються вони до висоти 3580 м. Позитивна різниця зледеніння для льодовиків долин названих типів у середньому дорівнює 250 м, негативна - 290 м, а льодовиковий коефіцієнт становить 1,36 [1].

Поділ групи льодовиків долин на типи обумовлений насамперед рельєфом і експозицією долин, у яких вони залягають.

Льодовики карів і підніж розташовуються в карах і частинах долини, покинутих льодовиками першої групи. Цих льодовиків більше, але площа їх у кілька разів менша, ніж площа перших. Серед льодовиків карів і підніж найбільші - льодовики шлейфового типу, що займають проміжне положення між льодовиками долинного й карово-висячого типу.

Шлейфові льодовики своїми похованими частинами спускаються до висоти 3400-3500 м. Налічується 43 льодовика цього типу, що становить 11,0% від загальної кількості льодовиків, площа їх дорівнює 70,3 км² або 14,9% від всіх площі зледеніння. Найбільші з них досягають у довжину до 2 км і більше, по площі - до 3 км² (льодовик Тимофєєва в басейні р. В. Алматинка).

Більше 60% всіх льодовиків Алатау доводиться на льодовики малих розмірів (до 1 км²). Серед них найпоширенішими є карові, карово-висячі й висячі льодовики. Карові льодовики цілком розташовуються на дні кара або частково виходять із нього на схил гори висячими язиками. Фірнові поля таких льодовиків розташовуються на крутих тилових стінах кара, язики більше пологі, а поблизу кінця опуклі. Нерідко карові льодовики представлені гаснучими формами, у яких льодовик доходить тільки до середини кара або навіть зупиняється на одній з його стін, перетворюючись у висячий. В останньому випадку він ззовні нагадує аркуш, що звужується донизу, рослини або шматок, розрізаний біля кінця на дрібні частини. Карові льодовики частіше зустрічаються на схилах сонячних експозицій (південних, західних і східних). Висота їхніх підніж над рівнем моря досить значна - біля 3800-3900 м.

У районі Тянь-Шаню налічується близько 60 карових льодовиків, що становить більше 15% від їхньої загальної кількості. Загальна площа цих льодовиків 30,1 км² або 6,4% від всієї площі зледеніння.

Карово-висячі льодовики розташовуються на гірських схилах. Вони виробили поглиблення - нівальну нішу, що не має ще на поздовжньому профілі ділянки зі зворотним ухилом ложа, характерного для карів. Такі льодовики в області живлення мають увігнутий профіль, а їхні кінці оконтурені валами морен. Тіло такого льодовика повністю перебуває усередині свого вмістища, не виступаючи над схилами.

На території описуваних басейнів перебуває 20 карово-висячих льодовиків, тобто 5% від їхньої загальної кількості. Площа цих льодовиків дорівнює 8,9 км² або 1,8% від загальної площі зледеніння. Середня площа льодовиків цього типу 0,4 км², а середня довжина 1 км. Це найменші по розмірах льодовики із всіх різновидів карових. Середня висота хребтів, з яких беруть початок всі різновиди карових льодовиків, дорівнює 4000 м, а кінчаються вони на оцінці 3630 м над рівнем моря. Позитивна різниця зледеніння 270 м, негативна 120 м, льодовиковий коефіцієнт 1,21.

Льодовики висячі й плоскі вершини, розташовуючись у невеликих поглибленнях схилів, мають найбільше поширення й досить незначну площу.

Тип висячих льодовиків у Алатау зустрічається часто й спостерігається не тільки на стінах карів, але й на схилах гір, де має два основні різновиди: висячі льодовики в западинах і балках схилу й висячі льодовики безпосередньо на плоскій поверхні схилу.

Перший із цих різновидів звичайно являє собою добре розвинену компактну крижану масу, нерідко виражену на своєму краї стрімчастим чолом і боками. Кінці льодовиків цього різновиду не дуже далеко відстоять від фірнової лінії. Лід на кінцях має білий колір і фірнову структуру. Падіння язиків круте.

Найчастіше ці льодовики є супутниками якого-небудь долинного або улоговинного льодовика, до якого вони, якщо перебувають у нижній і середній частині льодовикового басейну, не доходять або з якими зливаються, якщо залягають у верхній частині бассейну [1].

2.5 Тибет

Вивчено тібетські льодовики дуже слабко. На небагатьох їх удалося побувати дослідникам. Деякі дані про зледеніння окремих хребтів Тібетського нагір'я наводяться нижче. Протяжність гірських хребтів, які оперізують Тибет з півночі та північного сходу, близько 3 тис км - при ширині від 100-150 км до 800 км на сході. Висота гірських хребтів від 6000 до 7700 м вище над рівнем моря. Східний Куньлунь перебуває у зоні впливу літнього східно-азійського мусону, кількість опадів тут більше, і снігова лінія лежить нижче (4800-5100 м), але тут нижчі й гори, тому зледеніння менш вагоме, ніж на заході й у центральній частині Куньлуня. Загальна площа зледеніння Куньлуня 11640 км², загальна кількість льодовиків ще підраховано (за станом 1988 р.). Більш повні відомості є тільки до західній частині Куньлуня, де на захід від 80^о зареєстровано 3180 льодовиків загальною площею 4331 км². Усі вони відносяться до басейну р. Тарим. Розміри льодовиків невеликі, вони короткі і круті. За кількістю переважають висячі льодовики (76%), на які припадає 33% загальній площі зледеніння. Долинні льодовики, складають 20% загальної кількості, займають 60% загальної площі. 4% числа і 6% площі посідають карові льодовики. Більшість льодовиків розміщено на північних схилах, де вони крупніші. У цьому районі розташований найбільший льодовик Куньлуня льодовик Ялунг. Його довжина близько тридцяти км, площа 131 км², закінчується він у висоті 5150 м вище над рівнем моря. У центральній частині Куньлуня ширше поширені льодовики гірських вершин, котрі в окремих масивах досягають великих розмірів. Приміром, найвищий в Куньлуні масив Улугмузтаг (7723 м) покритий снігом і льодом площею близько 500 км². Кінці льодовикових язиків спускаються до 4950 м на південному схилі і по 5150 м на північному. Снігова лінія лежить відповідно на 5250 і 5500 м. Масив Чонг-Корликтаг (Шапка Мономаха) (7720 м) на хр. Аркатаг (Пржевальського) також покритий фірном і льодом з льодовиковими язиками, що спускаються до підніжжя вершини до 5000-5200 м [22].

З вулканічної вершини гори Короля Оскара (6500 м) льодовики спускаються до 5200-5300 м. Снігова лінія знаходиться на висоті 5350 м. На всіх названих масивах є долинні льодовики, але переважають льодовикові шапки, висячі і карові льодовики. Льодовики є у горах Амне-Мачин (6100 м), серед стосів Баян-Хара (5500-6000 м) і численних високих гірських вершин, розсіяних по всій величезній території Куньлуня. Внутрішній Тибет спонукає південь від Куньлуня. Він є хвилястим плато з розсіяними у ньому численними озерами. Висота плато 4500-5000 м, окремі хребти і вершини піднімаються над поверхнею до 6000-7000 м, але льодовики є лише з декого з тих, оскільки клімат Внутрішнього Тибету відрізняється винятковою континентальністю і сухістю. Снігова лінія лежить тут не висоті 6000-6200 м, а місцями до 6400 м це найвищий рівень снігової лінії Землі. Тому, попри величезну площу і кількість велику висоту гір, зледеніння Внутрішнього Тибету невеличке і, за підрахунками китайських дослідників, 3190 км². Переважають льодовики гірських вершин, висячі і карові льодовики невеликих розмірів. З південного заходу, півдня, південного сходу та Сходу Внутрішній Тібет оперезаний високими гірськими хребтами: Гандисишанем, Ньєнчен-Тангла, Хенгдуаньшанем, Тангла. Їх висоти до 7000-7350 м. Ці хребти отримують більш стрімкі опади, снігова лінія ними лежить менш високо, як у Внутрішньому Тибеті. На хр. Гандисишань, що у західній частині гірської системи, клімат сухий, й тут снігова лінія проходить дуже високо (5800-6000 м). Льодовики лежать головним чином на північному боці гір, переважають висячі і карові льодовики. На хр. Тангла, їх витоки річок Янцзи і Меконга, клімат менш континентальний, ніж у Внутрішньому Тибеті, опадів випадає більше, оскільки сюди доходить Східноазіатський літній мусон, який приносить саме вологу з моря. Льодовики Куньлуня, Внутрішнього Тибету, хребтів Тангла і Гандисишань про особливості льодоутворення, інтенсивності акумуляції-абляції і швидкостям руху льоду в льодовиках ставляться до холодних льодовиків континентального типу. Їх режим характеризується такими показниками: акумуляція у сфері харчування 30-100 г./см³ на рік; річна температура повітря лише на рівні кордону харчування від -6 до -15^о; температура льоду під аркушами активного шару -4-8^о; переважний тип льодоутворення фірново-льодовий; інтенсивність абляції невисока і на рік тане шар льоду завтовшки від 0. 6 до 1. 0 м. Навіть під час кінці льодовикових язиків танення льоду рідко перевищує 33. 5 метрів за рік. Основне тепло, яка йде на танення льодовиків, дає сонячна радіація (від 75 до 90%).

Значна частина радіаційного тепла витрачається на випаровування. Різко переважає поверховий стік талих вод. Швидкості руху льоду невеликі до 20 м/рік у дрібних льодовиків і від 40 до 100 м/рік у льодовиків середніх і великих. Відповідно й ерозійна діяльність цих льодовиків незначна. Хр. Ньэнчен-Тангла протягається на південному сході Тібетського нагір'я, куди проникають тихоокеанський і індійський мусони, які дають стрімкі опади. Снігова лінія спускається тут аж до малих висот в межах Тибетського нагір'я. На хр. Ньэнчен-Тангла поруч із звичайними для Тибету морфологічними типами льодовиків багато льодовиків долинного типу з низько опускаючими льодовиковими язиками, які місцями вторгаються до зони субтропічних лісів. Більше десятка льодовиків перевищують завдовжки 10 км. Найбільший з них, льодовик Качин, має довжину 35 км і його площа 172 км². Запаси води в льодовиках хр. Ньэнчен-Тангла близько 540 км³. Повний облік льодовиків проведено лише в західній частині хребта (в заходу від меридіана міста Лхаса), де налічується 2752 льодовика загальною площею 4880 км². У тому числі за кількістю переважають висячі льодовики (69%), але займають вони всього 14% загальної площі. Карові льодовики становлять 29% від загальної кількості і 32,5% загальної площі. Долинні льодовики, хоча їх небагато (12% від загальної кількості), займають 53,5% загальній площі зледеніння. З сходу Тибетське нагір'я обрамлює група гірських хребтів межиріч Меконга, Янцзи і Ялунцзяна Хенгдуаньшань. Гори тут глибоко розчленовані, клімат муссонний, вологий. Снігова лінія проходить на висотах від 4600 до 5500 м. Кінці льодовиків спускаються до 3000 метрів і нижче. Великим осередком зледеніння є гірський масив Гунгашань (7590 м), на головній вершині якого зароджується шість долинних льодовиків загальною площею близько 90 відсотків км². Найбільший льодовик Хелукоу розташований на схід від більш вологого боку масиву. Його довжина близько 16 км, ширина від 500 до 1000 м. На захід стікають льодовики Великий і Малий Гомба. Перший спускається двома крутими льодопадами з 6300 до 4100 м. Добре розвинені бічні і кінцеві морени. Льодовики хребтів Ньєнчен-Тангла і Хенгдуаньшань на відміну льодовиків від інших районів Тибетського нагір'я відносяться до теплих льодовиків морського типу. Прикладом може бути льодовик Аза на хр. Ньєнчен-Тангла. У цьому льодовику біля фірнової лінії випадає близько 2500 мм опадів, середня річна температура повітря в таких межах -4^о (ряд льодовиків має температуру лише на рівні фірнової лінії ще вищу). Перетворення снігу у кригу іде за рахунок типу теплої інфільтрації, температура фірну та криги під аркушами активного шару льодовика перебуває у точці плавлення льоду під тиском до ложа льодовика.

Танення льоду у сфері абляції відбувається активно. На кінці льодовика тане шар чистого льоду завтовшки від 10 до 18 метрів за рік. Талі води по тріщинам і льодовиковим криниць проникають до ложа льодовика і стікають по підльодовиковим і внутрільодовиковим каналам. Швидкості руху льоду великі: 400-440 м/рік у верхній частині льодовикового язика та 250-280 м/рік у неповній середній. Переважає глибово-блоковий рух льоду. У зв'язку з цим значна ерозійна діяльність цього та інших однотипних льодовиків. При відступі кінців льодовиків в утворених ними поглибленнях і поза залишеними кінцевими моренами часто утворюються озера.

Зіставляючи аерознімки й карти 1968 р. з космічними знімками Ландсат 1976 р., китайські дослідники дійшли висновку, що розділяють ці дати 8 років більшість великих льодовиків Куньлуня відступало зі середніми швидкостями від 12 до 140 м/рік. Та деякі льодовики наступали: льодовик Куньлунь просунувся на 370 м, льодовик Хуншуйхоу на 140 м, а просування льодовика Ялунг становило 1900 м. Серед невеликих і середніх льодовиків наступаючих було більше, ніж відступаючих. З 31 льодовика 14 настали на 90-420 м, 11 льодовиків відступили на 100-250 метрів і 7 льодовиків ніхто не звернув зміни. Льодовик Аза у частині хр. Ньєнчен-Тангла з 1973 по 1977 р. відступив на 190 м, а й за рік (з 1977 по 1978) просунувся на 200 м [22].

3. Сучасний стан льодовиків гірських систем Азії

3.1 Екологічні проблеми

Льодовиковий покрив в Каракорумських горах - одному з найбільших гірських масивів Азії - несподівано збільшився в розмірах за останні кілька років. Це суперечить загальній тенденції зменшення льодовиків, що спостерігається в багатьох частинах світу.

Згідно з підсумками нового дослідження, опублікованого в журналі Nature, площа льодовиків у північно-західній частині Великих Гімалаїв за останні вісім років дещо збільшилися. При цьому льодовики у сусідніх регіонах, навпаки, продовжують танути. Геологи вважають, що причиною подібної аномалії могла стати зміна кліматичних умов: на Каракорум припадає менше тепла, ніж на інші частини Гімалаїв, а снігопади в цьому регіоні більш інтенсивні.

Тибетські льодовики тануть, і цим забруднюють Південну Азію.

Дослідники, що відмітили стан тибетських льодовиків, звинувачують у всьому викиди чорної сажі, продукту горіння вугілля, що активно використовують південно-азіатські країни. Вуглецева сажа накопичується на поверхні льодовиків завдяки весняним та літнім мусонам, які і приносять її з території Індії. Разом з сажею мусони скидають на льодовики інші органічні та неорганічні забруднювачі, також беруть участь в руйнуванні льоду і забруднення тибетського грунту.

Крім промислового забруднення в таненні тибетських крижаних запасів бере участь загальне глобальне потепління та підвищення температури повітря. За прогнозами дослідників, вже до 2030 року деякі льодовики Тибету повністю зникнуть. Особливо це стосується південних та східних масивів. Найбільш повільний процес танення на заході Гімалайської гірського ланцюга, де у деяких льодовиків раніше був виявлений приріст.

Зникнення льодовиків Тибету може стати непоправною втратою для місцевої флори та фауни, а також для гірських народів, для яких льодовик став основним джерелом прісної води [5, 201].

Танення льодовиків Киргизстану може змінити ситуацію в Центральній Азії. Двадцять років тому після розпаду Радянського Союзу розподіл водних ресурсів в Центральній Азії стало причиною конфлікту. У тих областях, де рівень дощових опадів влітку є низьким, льодовики грають важливу роль, коли мова йде про кількість доступної води. Одним з наочних прикладів є Тянь-Шаньський регіон; гірські льодовики в цій області є основними джерелами води для Киргизстану, Казахстану, Узбекистану, Туркменістану і північно-східного Китаю.

Подібно Швейцарії, Киргизстан служить як водонапірної баші для сусідніх країн.

Незважаючи на те, що питання про вплив зміни льодовиків і потоку води в Тянь-Шаньських горах вже є предметом досліджень, зібрані дані ніколи раніше не були представлені. Результати даного дослідження під керівництвом інституту ISE (UNIGE) показують, що відступ льодовиків особливо яскраво виражено в периферійних зонах, де літо буває посушливим, а тануть лід і сніг є основними джерелами води. Льодовики зменшуються з кожним роком

Тянь-шаньські льодовики покривають поверхню в понад 15 тис. кв. км., що дорівнює одній третині площі поверхні Швейцарії.

В останні десятиліття, ці льодовики щороку втрачали від 0,1% до 0,8% поверхні. Найбільший відхід льодовиків спостерігався в горах недалеко від міст Алмати, Бішкек, Ташкент і Урумчі. Влітку льодовики є єдиним джерелом води для поливу і вживання в цих регіонах, - говорить перший автор і дослідник в ISE (UNIGE) та Інституті Геології Бернського університету Аннина Сорг.

3.2 Прогноз розвитку

Посилення танення льодовиків сильно впливає на кількість і сезонний розподіл води. Спочатку відхід льодовиків викличе підвищення рівня води, але якщо дощі не компенсують втрати, пов'язані з таненням льодовиків, скорочення обсягу льодовиків, в кінцевому підсумку, призведе до зниження обсягу води. Дослідники приступили до аналізу показників, заснованих на багатьох параметрах, пов'язаних з кліматом, льодовиками і потоком води для порівняння даних з наявною інформацією.

Незважаючи на те, що в ході досліджень була виявлена явна тенденція в бік скорочення потоку води в літній період, вплив танення льодовиків на щорічний потік води залишається неясним. На кількість води може впливати багато факторів, - пояснює Аннина Сорг. Обсяг опадів, випаровування і навіть людське втручання в гідрологічний цикл - всі ці фактори слід розглядати.

Згідно з прогнозом Міжурядового комітету зі зміни клімату, до 2050 року рівень опадів в Центральній Азії збільшиться з 4 до 8%.

Проте рівень опадів влітку скоротиться до 4-7%, що може спровокувати засуху в літній період. Також очікується, що температура повітря збільшиться майже на 4 градуси в наступні 40 років. За прогнозами, Тянь-шаньськие льодовики будуть продовжувати втрачати поверхню і об'єм в майбутні десятиліття.

Таким чином, певні центрально-азіатські потоки перейдуть від льодовикового режиму в інший, що підсилює невизначеність щодо рівня води, так як цей рівень буде більшою мірою залежати від опадів.

Економічна та політична напруженість в цій частині світу може також мати негативний вплив на катастрофічні екологічні наслідки [21].

Висновки

Льодовики виступають як регулятори стоку. І хоч на частку льодовикового живлення річок припадає небагато, в деяких великих річок, що беруть початок в горах, покритих льодовиками, ця частка може досягати 10-15%, в малих річках - ще більше. За багаторічний період талі води льодовиків компенсують нестачу під час посушливого періоду.

Покривне зледеніння спостерігається тільки на деяких північних островах. За площею гірського зледеніння, яка становить близько 100 тис. км кв., Азія посідає перше місце у світі. Льодовиками вкриті величезні гірські системи - Гімалаї, Тібет, Памір, Тянь-Шань, Куньлунь та ін.

Льодовики Центральної Азії відіграють велику роль у живленні великих річок, які є головним джерелом водопостачання найбільш населених районів світу. Загалом водні ресурси Азії значні, але в окремих районах швидкими темпами зростаюче населення не забезпечене якісною водою. Майже вичерпала свої водні запаси Японія. 80% води імпортує Сінгапур, а країни Перської затоки змушені опріснювати морську воду. У багатьох районах інтенсивного господарювання води нині сильно забруднені.

Тибетське нагір'я і розташовані поблизу гірські хребти, в число яких входять Каракорум, Гімалаї, Цільяньшань і Памір, представляють собою величезний регіон, який отримав назву «третій полюс». Тут знаходиться приблизно 100 000 квадратних кілометрів льодовиків, що постачають водою більше мільярда чоловік.

Гімалаї нараховують близько 15 000 льодовиків, чия загальна площа становить 33 тис. кмІ, а об'єм снігу в них - близько 6,6 тис. кмі. Льодовики розташовані головним чином навколо найбільш великих гірських масивів і найвищих вершин.

Площа льодовиків Паміру становить понад 7515 кмІ. Найбільший - льодовик Федченко, найдовший льодовик за межами Полярного регіону.

Льодовики й сніжні вершини Кавказу є величезними резервуарами прісних вод, тому в цих місцях немає проблем з чистою питною водою.
Всього на Кавказі виявлено близько 600 льодовиків загальною площею до 1116 квадратних кілометрів. Особливо потужні льодовики розташовані на високогірному Центральному Кавказі. Хоча снігова лінія тут лежить на рівні 3500 метрів, багато вершин піднімаються ще вище. Їх покривають льодовикові шапки, від яких в усі сторони сповзають довгі льодовики. Тільки від Ельбруса спускається 17 великих льодовиків: Терскол, Карабаш, Великий і Малий Азау та ін Льодовикова шапка Ельбрусу займає 138,5 км², Казбека - 81 км². Всього ж в Центральному Кавказі відомо більше 600 льодовиків загальною площею 1116 км².

Певні азіатські потоки перейдуть від льодовикового режиму в інший, що підсилює невизначеність щодо рівня води, так як цей рівень буде більшою мірою залежати від опадів.

Список використаних джерел

1. Азіатські льодовики [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://tainy.org.ua/109-azatsk-lodoviki-tanut-priskorenimi-tempami.html

2. Ананьєв Г.С. Геоморфология материков и океанов // Г.С Ананьєв, О.К. Леонтьев - М.: МГУ, 1987. - 275 с.

3. Глобальні зміни природного середовища (клімат і водний режим). ? М.: Науковий світ, 2000. ? 304 с.

4. Дарст Ж. Центральная Азия // Ж. Дарст. ? М.: Прогресс, 1987. ? 187 с.

5. Динник Н. Современные и древние ледники Кавказа // Н. Динник - Нальчик: Изд-во М.и В. Котляровых, 2010. - 120 с.

6. Долгушин Л.Д. Ледники // Л.Д. Долгушин, Г.Б. Осипова - М.: Мысль, 1989. - 208 с.

7. Жучкевич В.А. Физическая география материков и океанов. Часть 1-2 // Жучкевич В.А., Лавринович М.В. и др. - Минск: Изд-во уни-та, 1986. - 307 с.

8. Закопалов М.П. Загальні закономірності виникнення і розвитку льодовиків // М.П. Закопалов ? К.: Вища школа, 2001. ? 293 с.

9. Зарубіжна Азія. Фізична географія. - М.: Гидрометеоиздат, 1956. - 418 с.

10. Ковальчук І. Прикладна гiдроекологiя // I. Ковальчук., Я. Каганов, Р. Сливка - Львiв: Львiвський нац. ун-т, 2000. - 227 с.

11. Ледники Кавказа [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://bytrina11.ru/zapovedniki-i-zakazniki/ledniki-kavkaza

12. Леонтьев О.К. Общая геоморфология // О.К. Леонтьев, Г.И. Рычагов - М.: Высшая школа, 1988. - 206 с.

13. Лесненко В.К. Мир ледников // В.К. Лесненко - М.: Просвещение, 1989. - 131 с.

14. Притула Т.Ю. Физическая география материков и океанов: [учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений] // Т.Ю. Притула, В.А. Еремина, Спрялин А.Н. - М.: ВЛАДОС, 2003. - 688 с.

15. Пфеффер П. Азия // П. Пфеффер ? М.: Прогресс, 1982. - 468 с.

16. Смирнова Н.П. По материкам и океанам / Н.П. Смирнова, А.А. Шибанова - М.: Высшая школа, 1992. ? 169 с.

17. Синіцин С.М. Азія // С.М. Синіцин. ? М.: Мир, 1959. - 209 с.

18. Страны и народы: науч.-попул. Геогр.-этнограф. Узд. В 20-ти т. Зарубежная Азия. Восточная и Центральная Азия // [редкол. П.Н. Пучков и др.]. - М.: Мысль, 1982. - 301 с.

19. Танення льодовиків Киргистану [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://vsinovini.com.ua/v-sviti/tanennja-lodovikiv-kirgizstanu-mozhe-zminiti.html

20. Тибетські льодовики [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.meteoprog.ua/ua/news/37437/

Размещено на Allbest.ru