Пустелі Азії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Проблема вивчення та освоєння пустель світу останнім часом привернула особливу увагу географів всіх країн. Актуальність теми полягає в тому, що один із найзагрозливіших, глобальних і швидкоплинних процесів сучасності - розширення площі пустель, падіння, повне знищення біологічного потенціалу Землі, що приводить до умов, аналогічних умовам природної пустелі. Опустелювання - це зниження природно-ресурсного потенціалу території нижче умовного (допустимого) рівня, який проявляється в деградації рослинного покриву, погіршенні біологічної продуктивності земель, може призвести до виникнення умов, які аналогічні пустельним біомам. Актуальність даних досліджень важко переоцінити, адже пустелі займають більш 1/3 земної поверхні. На цих землях проживає близько 15% населення світу. У результаті діяльності людини до кінця XX ст. з'явилося ще понад 9 млн. км2 пустель, і усього вони охопили вже 43% загальної площі Землі.

Об'єкт роботи - пустельні та напівпустельні регіони Азії.

Предмет роботи - умови формування й поширення (за літературними джерелами) пустель Азії, їх регіональні особливості та закономірності.

Мета курсової роботи - виявити закономірності формування пустельних територій Азіатського континенту, географічні особливості їх поширення, проаналізувати їх класифікацію, порівняти їх біогеоценози, послідкувати екологічні проблеми аридних територій та шляхи їх подолання.

Завданням даної курсової роботи є:

1) Систематизувати загальні знання про пустелі;

2) Вивчити чинники, що впливають на формування пустель і напівпустель;

3) Дати загальний огляд природних особливостей пустель Азії, проаналізувати результати освоєння їх природних ресурсів;

4) Обґрунтувати виділення типів пустель;

5) Проаналізувати рельєф, природні умови та ресурси, органічний світ досліджуваних територій (за літературними джерелами);

6) Оцінити антропогенні чинники опустелення територій;

7) Проаналізувати екологічні проблеми пустель та причини їх виникнення.

Під час виконання курсової роботи були використані наступні методи: аналіз літературних джерел, картографічний, порівняльно-географічний.

Структура та обсяг: курсова робота включає в себе вступ; три розділи, що складаються з ряду підрозділів; висновки; список використаної джерел, додатки та ілюстративний матеріал.

Розділ І. Загальні відомості про пустелю

1.1 Закономірності утворення і поширення пустель

Пустеля - тип ландшафту, що характеризується рівнинною поверхнею, розрідженістю або відсутністю флори та специфічної фауною.

Процес формування та розвитку пустель заснований, насамперед, на нерівномірності в розподілі на Землі тепла і вологи, зональності географічної оболонки нашої планети. Зональний розподіл температур та атмосферного тиску визначає специфіку вітрів, загальну циркуляцію атмосфери. Над екватором, де відбувається найбільший нагрів суші і водної поверхні, панують висхідні рухи повітря. Тепле повітря, що піднімається над екватором, дещо охолоджуючись, втрачає велику кількість вологи, що випадають у вигляді тропічних злив. Потім у верхніх шарах атмосфери повітря стікає на північ і південь, у бік тропіків. Ці повітряні потоки називають антипасати. Під дією обертання землі в північній півкулі антипасати відкланявся вправо, у південному - вліво. Приблизно над широтами 30-400С(у субтропіків) кут їх відхилення становить близько 900С, і вони починають переміщатися вже по паралелях. На цих широтах повітряні маси опускаються до нагрітої поверхні, де ще більше нагріваються, і віддаляються від критичної точки насичення. У зв'язку з тим, що в тропіках круглий рік високий атмосферний тиск, а біля екватора, навпаки, знижений, у поверхні землі виникає постійний рух повітряних мас (пасатів) від субтропіків до екватора [11].

У помірному поясі умови для формування пустель виникають у внутрішньоконтинентальних районах, таких як Центральна Азія, де опадів випадає не більше 200 мм. У зв'язку з тим, що Центральна Азія відгороджена від циклонів і мусонів гірськими підняттями, тут влітку утворюється баричний депресія. Повітря відрізняється великою сухістю, високою температурою (до 400С і більше) і сильною запиленістю. Рідко проникаючі сюди з циклонами повітряні маси з океанів і з Арктики швидко прогріваються і висушуються.

Таким чином, характер загальної циркуляції атмосфери, обумовлені планетарними особливостями, і місцеві географічні умови створюють своєрідну кліматичну обстановку, формує на північ і південь від екватора, між 15 і 450С широти, зону пустель. До цього додається вплив холодних течій тропічних широт (Перуанський, Бенгальській, Західно-Австралійська, Канарська і Каліфорнійське). Створюючи температурну інверсію, прохолодні, насичені вологою морські повітряні маси, східних постійних вітрів баричний максимумів призводять до утворення прибережних прохолодних і туманних пустель із ще меншим випаданням опадів у вигляді дощу [3].

Якби суша покривала всю поверхню планети і не було океанів і високих гірських піднятть, пояс пустель був би суцільним і межі його точно збігалися б з певною паралеллю. Але так як суша займає менше 1/3 площі земної кулі, розподіл пустель і їх розміри залежать від конфігурації, величини і пристрої поверхні континентів [див. Додаток Б.]. Так, наприклад, азіатські пустелі поширилися далеко на північ - до 480 с.ш.

Таким чином, виникнення, розвиток і географічний розподіл пустель на земній кулі обумовлюються наступними чинниками: високими значеннями радіації і випромінювання, малою кількістю опадів, що випадають або їх повною відсутністю. Останнє, у свою чергу, обумовлюється широтою місцевості, умовами загальної циркуляції атмосфери, особливостями орографічного будови суші, материковим або приокеаніческим становищем місцевості.

Рис. 1. Пустелі світу, М.П. Петров [11]

1.2 Географічні особливості пустель

Більшість пустель світу сформувалися на геологічних платформах і займає найдавніші ділянки суші. Пустелі в Азії, Африці та Австралії розташовані зазвичай на висотах від 200-600 м над рівнем моря, в Центральній Африці та Північній Америці - на висоті 1 тис. м над рівнем моря. Пустеля - певне географічне явище, ландшафт, живе своїм особливим життям, володіє своїми закономірностями, має при розвитку або деградації свої властиві йому риси, форми змін. Більшість пустель оточене горами або, що буває частіше, межує з горами. В одних місцях пустелі розташовані по сусідству з молодими високими гірськими системами, в інших - із стародавніми, сильно зруйнованими горами. До перших слід віднести Каракуми і Кизилкум, пустелі Центральної Азії - Алашань і Ордос, південноамериканські пустелі; до других треба віднести Північну Сахару [13].

Слід зазначити, що подібність між пустелями виявляється у великій кількості ознак. Риси відмінностей помітні рідше і обмежені деякими прикладами. Відмінності найбільше пов'язані з географічним положенням пустель в різних теплових поясах Землі: тропічним, субтропічному, помірному. У перших двох поясах розташовані пустелі Північної й Південної Америки, Близького і Середнього Сходу, Індії, Австралії. Серед них виділяють континентальні та океанічні пустелі. В останніх клімат пом'якшується близькістю океану, чому відмінності між тепловим і водним балансами, опадами і випарами не схожі на відповідні величини, які характеризують континентальні пустелі. Втім, для приокеанічних пустель велике значення мають омивають материки океанічні течії - теплі і холодні. Тепле протягом насичує що йдуть з океану повітряні маси вологою, і вони приносять на узбережжі опади. Холодна течія, навпаки, перехоплює вологу повітряних мас, і вони вступають на материк сухими, посилюючи аридної узбереж. Приокеанічних пустелі знаходяться біля західних берегів Африки і Південної Америки.

У помірному поясі Азії розташовані континентальні пустелі. Вони лежать всередині материків (пустелі Середньої Азії) і відрізняються аридних і екстраарідних умовами, різким розходженням між тепловим режимом і опадами, високою випаровуваність, контрастами літніх і зимових температур. На відмінності природи пустель робить свій вплив також їх висотне положення.

Гірські пустелі, як і що знаходяться в міжгірських западинах, звичайно відрізняються підвищеною аридної клімату. Різноманіття подібності та відмінностей пустель, перш за все, пов'язано з місцезнаходженням у різних широтах обох півкуль, в спекотному і помірному поясах Землі. У зв'язку з цим у Сахари може виявитися більше схожості з австралійської пустелею і більше розбіжностей з Каракумах і Кизилкум в Середній Азії. В рівній мірі у пустель, що утворилися в горах, може бути між собою ряд природних аномалій, але ще більше розбіжностей з пустелями рівнин. Відмінності бувають у середніх та крайніх температурах протягом одного й того ж сезону року, в часі випадання опадів (наприклад, східне півкуля Центральної Азії більше опадів отримує влітку від мусонних вітрів, а пустелі Середньої Азії і Казахстану - навесні). [5].

1.3 Рельєф пустель

Особливості рельєфу пустель, згідно Н.П. Неклюковой [9], визначаються його формуванням в умовах клімату, що характеризується дуже малим (не більше 200 - 250 мм) кількістю опадів при величезній випаровуваності і великими добовими амплітудами коливань температури повітря (30-35°). Поверхневий стік або взагалі відсутня, або виникає після короткочасних сильних злив, що випадають раз на кілька років. Тимчасові потоки створюють русла, більшу частину часу позбавлені води. На водонепроникних породах потоки зливових опадів, перевантажуючись уламковим матеріалом, перетворюються в грязекаменние потоки - сіли. Великі долини мають тільки «транзитні» річки, що починаються в горах або на сусідніх рівнинах з вологим кліматом. Ерозійна розчленованість поверхні дуже слабка. Потоки, що протікають по поверхні пустелі, не досягають моря, а закінчуються в озерах або губляться в пісках. Характерні великі безстічні улоговини. Якщо в улоговині неглибоко залягають грунтові води, на поверхню виходять джерела, виникають оазиси.

Кліматичні умови сприяють енергійному, фізичній вивітрюванню (в основному температурному), що грає дуже велику роль в утворенні рельєфу пустель взагалі і особливо рельєфу кам'янистих пустель. Інтенсивному вивітрюванню супроводжує діяльність вітру, видуває пухкі продукти руйнування гірських порід (дефляція) і тим створює умови для подальшого їх руйнування. Потік повітря, піднімаючи з поверхні і переміщаючи пилуваті частки, пісок, а іноді і дрібні уламки порід, з їх допомогою обточує і шліфує зустрінуті на шляху перешкоди (процес корозії). Найсильніше корозія проявляється в приземному шарі висотою 1,5 - 2 м, тобто там, де кількість переносимих частинок найбільшу. Тому часто виникають різні присадкуватий форми скель. Здатність вітру переносити частинки залежить від його швидкості і від розмірів часток. При швидкості вітру до 6,5 м/сек він здатний переносити паль і піщинки діаметром до 1 мм, при швидкості 20 м/сек діаметр переносимих частинок збільшується до 4 - 5мм, вітри ураганної сили піднімають дрібні камінці. З усіх частинок, що переміщуються вітром, до 90% піднімається на висоту не більше 11см над поверхнею.

Рельєфоутворююча діяльність вітру складається з взаємозв'язаних процесів руйнування нерівностей, перенесення пухких відкладень і створення нових, акумулятивних форм рельєфу.

Діяльність вітру в тій чи іншій мірі проявляється всюди, але до утворення особливого еолового рельєфу вона призводить тільки при поєднанні інтенсивного вивітрювання, сухості клімату, наявності пухких, не закріплених рослинністю відкладень і постійних або частих вітрів значної сили. Цим умовам відповідають насамперед пустелі.

Морфологічні типи пустель. Відмінності в морфології пустель залежать від нерівностей, створених внутрішніми силами, від літологічного складу поверхневих відкладень і від впливу вітру на цю поверхню.
Виділяються пустелі кам'янисті, піщані і глинисті.

Кам'янисті пустелі розвинені в основному в гірських пустельних районах. Поверхня рівнинних кам'янисті пустель покрита щебнисті матеріалом - продуктами руйнування височин. Поблизу гір щебінь, що покриває поверхню пустелі, може бути принесений водними потоками. Виступи твердих порід, окремі скелі, урвища під впливом вітру і при участі вивітрювання утворюють химерні форми: карнизи, колони, стовпи, гриби і т.д. Нерідко зустрічаються такі форми як котли видування і кам'яні решітки. Вплив структури в рельєфі позначається в кам'янистих щаблях дуже виразно. Кам'янисті пустелі поширені в Північній Африці (араби називають їх «хамади»), в Азії [13].

Піщані пустелі - найпоширеніший тип рівнинних пустель. Піски мають різне походження. Це можуть бути стародавні алювіальні відклади (наприклад, піски Туркменських Каракумів, відкладені Аму-Дар'єю) і продукти руйнування корінних порід (наприклад, піски центральній частині Алашань). У піщаних пустелях роль вітру у формуванні рельєфу особливо значна; еолові форми піщаного в них панують. При цьому виділяються форми рельєфу незакріплених (барханних) і напівзакріплених пісків.

Глинисті пустелі формуються на поверхні, покритої мелкоземітстимі відкладеннями. Дрібні глинисті частки виносяться тимчасовими потоками і відкладаються в зниженнях рельєфу або на передгірних рівнинах. Коли вода висихає, ці частинки утворюють кірку, місцями вкриту плямами викристалізованих солей. Глинисті пустелі найчастіше розташовані окремими ділянками в межах піщаних пустель, але можуть покривати і суцільно значні простори (наприклад, в північно-східній і північно-західній частинах Кизилкум). Зазвичай вони представляють собою похилі рівнини. Площа глинистих пустель на Землі в загальному не багато менше площі піщаних пустель. Значні простори глинистих пустель знаходяться в Північній Америці, де ними зайняті пониження між хребтами в гірських районах. Великі площі займають вони в Середній і в Центральній Азії. Серед глинистих пустель в негативних формах рельєфу виникають ділянки глинисто-солончакових пустель. Солончаки, розташовані в пониженнях з близько залягають, сильно мінералізованими грунтовими водами, називають сорамі (шорами). Сори часто піддаються посиленому розвівання.

У Середній Азії ділянки глинистої - солончакової пустелі з водонепроникної потрісканій при висиханні на багатокутники поверхнею називають такири. Пісок, принесений на поверхню такири, часто утворює поодинокі бархани [9].

Рельєф пустель, удаваний на перший погляд простим, при більш детальному його розгляді виявляється дуже складним і різноманітним.

пустеля рельєф індостан азія

Розділ ІІ. Характеристика пустель Азії

2.1 Географічне положення

Пустельна зона помірного поясу в межах Євразії простягається із заходу на схід від берегів Каспійського моря до плато Ордос (при ширині зони до 700-800 км). Велика частина зони зайнята піщаними пустелями (північна частина Кизилкумів, Муюнкум, Сари-Ішікотрау, Великі та Малі Борсуки, Приаральські Каракуми, піски Північного Прикаспію, Джунгарській і Кашгарскоі рівнин). Між Каспійським і Аральське морями, на плато Устюрт розташована щебнистая гіпсірованная пустеля, в межах Тургайского плато - глинисті ая пустеля, в західному Прибалхашье - глинисто-кам'яниста пустеля Бетпак-Дала. Пустелі помірного поясу не мають суцільного простягання в Євразії, оскільки ареал їх розповсюдження розірваний гірськими системами Тянь-Шаню і Джунгарского Алатау.

На аридних територіях Азії, незважаючи на їх здаються одноманітність, ні хоча б 10-20 км2 площі, в межах яких природні умови були б зовсім однаковими. Якщо навіть рельєф єдиний, то грунту різні; якщо однотипна грунт, то неоднаковий водний режим; якщо єдиний водний режим, то різна рослинність, і т. д. У зв'язку з тим, що природні умови великих пустельних територій залежать від цілого комплексу взаємозв'язаних чинників, класифікація типів пустель і районування. Аридні території Азії поділяються на ряд блоків: пустелі Середньої Азії і Казахстану, Центральної Азії, півострова Індостан, Аравійського півострова.

Рис.2. Аридні області Азії, П. Мейгса [8]

2.2 Пустелі Середньої Азії і Казахстану

Напівпустелі і пустелі Середньої Азії і Казахстану розташовані на Туранській рівнині. Пустелі обрамляють рівнину з півдня гір Копетдагу і Паропаміза до 48 пн.ш. і на схід від Казахстанського моря аж до передгір'їв Джунгарського Алатау, Тянь-Шаню і Паміро-Алтаю. У цих обширних межах знаходяться різнотипні в геологічному і ландшафтному відношенні пустелі: піщані пустелі (Каракуми, Кизилкум, Мойинкум, Приаральських Каракуми, Великі і Малі Борсуки, Волзько-Уральські), кам'яниста (Бетпак-Дала), щебнисті (Устюрт), глиниста (Голодний степ), солончакові (Келькор, Мертвий Култук і ін).

Серед різних типів пустель підносяться останцеві гори, зайняті кам'янистими і глинистими пустелями. Казахський дрібносопковик, Бетпак-Дала і останцеві гори являють собою самі древні структури. До характерних рис рельєфу пустель треба віднести сухі русла і безстічні западини, в тому числі дуже великі. Одні з них, котловінообразние за формою (Сарикамиш, Барсакельмес та ін.) найглибша западина - Карагіе (-132 м. нижче рівня океану) - перебуває на території Західного Казахстану; інші западини лінійні: Унгуз, Західний Узбой. [10].

Для клімату Середньої Азії характерні відносно велика тривалість сонячного сяйва, посушливість і континентальність. Це пояснюється її географічним положенням біля північної межі субтропіків, далеко від океанів і усередині Євразійського материка, а також атмосферної циркуляції, сприяє освіті переважно безхмарним і малохмарною погоди. На рівнинах Середньої Азії тривалість сонячного сяйва висока - 2500-3000 годин за рік. Клімат Середньої Азії нерідко ділять на два періоди: з середини травня до середини жовтня - теплий і сухий, інша частина року - вологий і холодний.

Пустелі Казахстану перебувають північніше, їх клімат відрізняється більш тривалою і холодною зимою, більш коротким літом; коротше вегетаційний і безморозного періоду, більше випадає опадів. З негативних особливостей клімату пустель відзначимо нестійку погоду навесні і взимку, мала кількість опадів, що випадають, надмірно високі літні температури, при яких землеробство можливе лише при штучному зрошуванні. Залежно від умов формування водність, протяжність, режим річок неоднаковий, так і можливості їх господарського використання. Найбільш бідні ріками центральні і західні райони Середньої Азії. У Середній Азії виділяють ріки льодовиково-снігового живлення (Амурдарья, Сирдар'я, Або), сніго-дощове (Мургаб, Атрек), джерельно-дощового (малі річки, що стікають з Копетдагу і ін середньовисокі гір). У межах Туранській рівнини є багато дрібних тимчасових річок, створювані навесні за рахунок сніго-дощового живлення. Особливо вони численні в Казахстані. У деяких річок, таких, як Тургай, Сарису, русла пересихають не повністю, а тільки в окремих місцях. Сухі русла - помітне явище в рельєфі пустель, її гідрографічної мережі та водозборах. Сухі русла в пустелях Середньої Азії і Казахстану відрізняються великою довжиною і здаються ріками залишилися без води. Такі Західний Узбой і Келіфскій Узбой в Каракумах, Жанадарье в Пріаралье. Великих озер у пустелі мало. Вони лише утворюються там, де річки з великим стоком виносять свої води в глибокі улоговини.

Більшість рослин пустелі ставляться до ксерофітам, сукулентів, галофітів і відрізняються великою пристосованістю до місцевих умов завдяки своїм морфологічним і фізіологічним особливостям. Пустельні рослини знаходяться в умовах безводдя і маловоддя і знаходять достатню кількість вологи і захищаються від надмірного нагрівання і висушування; випаровування вологи зведено у них до мінімуму.

Фауна пустель Середньої Азії та Казахстану дуже своєрідна. Вона відрізняється великою пристосованістю тварин до умов пустелі, протекційним забарвлення тварини, порівняно більш бідним видовим складом, переважанням нічний активності тварин. При формуванні структури тваринного світу важливо те, що гори і рівнини знаходяться тут в безпосередньому сусідстві і тварини вільно переходять з однієї природної зони в іншу. У пустелях Середньої Азії водяться шакал, гієна, пустельний жайворонок, велика ящірка варан, отруйна змія ефа, піщаний удавчик, кобра, стріла-змія, багато птахів перелітає з Казахстану і Сибіру. Фауна піщаної пустелі багатшими фауни глинистої, гіпсовою, щебнистой. У піщаній пустелі водяться пустельний ворон, саксаульная сойка, пустельна славка, пустельний сорокопуд, кулик-авдовка, заєць-толай, багато гризунів (піщанки, жовтий і тонкопалий ховрахи, гребнепалий і мохноногий тушканчики), вухатий їжак, багато ящірок, степових черепах, вночі літають метелики - совки, жуки, москіти, залишають на піску свої сліди сольпуги, скорпіони, павуки-тарантули, змії. Під час весняних і осінніх перельотів у зоні пустель з'являються зграї качок, гусей, лисух, журавлів і т.д. Серед тварин пустель є види, поступово зникаючі, до них відносяться: сірий варан, джейран, отруйні змії та інші [4].

2.3 Пустелі Центральної Азії

Центральна Азія - область високолежащіх рівнин і нагір'їв, обрамлених високими кліматороздільними хребтами. Сухий клімат, властивий аридним областям, формується тут у великому віддаленні, нерідко в ізоляції від атлантичних і тихоокеанських повітряних мас. Поверхня пустель складена еоловими пісками, лесом, а також піщано-гальковими відкладеннями, на підгірських рівнинах - пролювій. Поверхневими водами Центральна Азія бідна.

У багатьох місцях спостерігаються сухі русла, або сайри, приурочені до улоговин. У межах Центральної Азії розрізняють давньоалювіальні рівнини (Такла-Макан в Таримській западині, Алашань у Північному Китаї, піски Кузупчі в нарір'ї Ордос), пустелі третинних і крейдових структур (частини Джунгарії, Цайдама, Алашань, Ордоса), кам'яно-щебенисті пустелі на місці зруйнованих і вирівняних древніх гір (Бейшань, Гашунская і Монгольська Гобі).

На заході Центральної Азії переважають піщані пустелі, в центральній частині - кам'янисті і піщано-галькові. Пустелі не являють собою однією суцільною території, а розчленовані гірськими підняттями [10].

Пустеля Алашань займає западину між Наньшанем і Гобійський Алтай. Абсолютна висота дорівнює 800 м. і більше. Поряд з тектонічними формами у вигляді окремих хребтів зустрічаються акумулятивні форми - крейдяні піщано-галькові рівнини, а також ерозійні - з сухих русел і еолових акумулятивних форм у вигляді барханних пісків.

Джунгария - рівнина, розташована на сході близько 300 м. Тут можна зустріти дрібносопкове підняття древніх кристалічних порід, щебнисто-галькові рівнини, такири і такировідние грунти, солончаки, горбисті піски, зарослі пустельною рослинністю, і барханних піски, котрі піддаються розвіювання. Піщані пустелі розташовані в центрі і на півдні Джунгарії, на південній околиці закріплені піски переходять в рухливі.

Гобі - розташована між горами Монгольського Алтаю і Ханга, Східного Тянь-Шаню, Алтинтаг, Бейшань і Іньшань. Вона простягнулася з заходу на схід на 1750 км при ширині 600 км. Хоча гобі, як тип пустелі зустрічається в Центральній Азії досить часто, проте власну назву відноситься до Східної Гобі, що знаходиться на півночі Центральної Азії.

Східна Гобі - рівнина лежить на сході в середньому близько 1000 м.

Рівнинність рельєфу чергується з увалами і сухими долинами. Випадає 200 мм опадів. Підземні води слабкосолоні, залягають неглибоко, живлячи озера і джерела. У ландшафті переважають пустелі і напівпустелі, але там, де опадів випадає більше, утворюються степи.

Пустелі Центральної Азії лежать у помірному поясі й належать до аридних областях з холодною зимою і максимум опадів влітку. Середні річні температури повітря в пустелях Центральної Азії коливаються від +2,5С в високогірному Цайдамі до +11,6С в Кашгарі. Середня липнева температура в Цайдаме - +17,9С, в Чечні - +27,3С. В інших пустелях температура коливається в цих межах. Опадів за рік випадає менше 100 мм. Східна частина Центральної Азії до Бейшань відчуває слабкий вплив східних мусонів і тому найбільше отримує опадів влітку (Алашань - 219 мм).

Фауна Центральної Азії малочисельна за видовим складом; ендемізм на видовому рівні значний, є і ендемічні види серед гризунів. Тільки в цьому регіоні мешкає єдиний сучасний представник сімейства верблюжих в Старому світі - двогорбий верблюд. Основу світу гризунів становлять тушканчики, на щільних грунтах звичні земляні зайці, тушканчик стрибун, монгольський тушканчик. Крім тушканчиків в пустелях Центральної Азії широко розповсюджені сірий і джунгарський хом'ячки. Два види піщанок - полуденна і пазуриста, населяють піщані пустелі. Звичайний в піщаних пустелях регіону невеличкий заяц-толай. Копитні не численні. Звичайний лише джейран, великі стада якого ще зустрічаються в піщаних пустелях. Кінь Пржевальського за останнє десятиліття повністю зник в колишніх місцях свого проживання у Західній Гобі і Джунгарії. Хижаки в пустелях Центральної Азії також нечисленні (тхір-перев'язка, степовий кіт, зрідка можна побачити сліди лисиці і вовка). Найбільш помітні птахи - жайворонки (сірий і більше великий монгольський) [2].

2.4 Пустелі півострова Індостан

Пустелі Індостану приурочені до його західної частини і займають значні площі. Вони розташовуються в обширній древнеаллювіальних рівнині Інда і його приток, заходячи в межі Деканського плато. Тут розташовані дві піщані пустелі - Тар і Тхал і невелика піщано-глиниста пустеля Пят.

Пустеля Тар розташована на кордоні Індії з Пакистаном. Її площа - близько 300 тис. кв. км. Пустеля належить до типу піщаних пустель субтропічного пояса на півночі і тропічного на півдні. Велика частина пустелі покрита незакріпленими пісками, на яких утворилися ділянки закріплених чи рухливих дюн. 90% території займають еолові піски. Дюни займають 58% площі. Клімат пустелі Тар сухий, континентальний. Середньорічна кількість опадів варіює від 105 до 500 мм. Розподіл опадів носить нерівномірний характер.

Кількість опадів знижується на захід. Якщо літній мусон досить потужний, щоб проникнути на більшу частину пустелі, випадають невеликі дощі як наслідок конвективних струмів вологого вранішнього повітря. І в зимовий час випадає іноді кілька десятків мм опадів у результаті руху циклонів. У літній період середньодобова максимальна температура, як правило, становить +400С, в зимовий період - +22-280С. Середня мінімальна температура варіює від +240С влітку до +40С взимку.

Підземні води залягають дуже глибоко від поверхні. Більша частина цих вод не придатна для водопостачання [6]. У пустелі Тар переважають чотири види грунтових утворень: потужний засолений глинистий алювій на великих, сезонно затоплених рівнинах; піщані масиви північніше Ранна; суглинковий, часто пилуватий сучасний алювій річки Інд на заході. Сильні мусонні вітри південно-західного напрямку і потужні пилові бурі забирають із собою дрібнозернисті фракції піску і пил, залишаючи на місці більш великі частки, в результаті чого на захід від хребта Аравії грунту все більш опесчаніваются.

У пустелі Тар зустрічається велика ефедра, тамарикс. Дерева в цій пустелі ростуть поодинці, вони не перевищують у висоту 4 м. Характерні дерева в піщаних местообитаниях - декілька видів акацій, прозопис. Після осінніх мусонні дощі формується досить густий трав'яний покрив. У тих місцях, де тонкий шар піску залягає на щебнисті або кам'янистому субстраті, утворюється трав'яний покрив з лазпуруса і блефаріса [14].

У пустелях Індостану мешкає 17 видів гризунів, з них 10 видів мають високу чисельність і завдають значної шкоди сільському господарству. Найбільшою щільності досягають популяції індійської малої піщанки - до 500 особин на 1 га. Піщані місцеперебування, панівні в пустелях Індостану, заселені різноманітними гризунами. Тут звичні ендемічна індійська карликова піщанка, індійська пацюк. На щебнистих схилах пагорбів, у місцях виходів скель знаходить собі притулок дикобраз і північна пальмова білка. Дрібні хижаки численні завдяки різноманітності і достатку гризунів, зустрічаються: малий мангуст, звичайна і бенгальська лисиці, степовий кіт). З птахів тут зустрічаються жайворонки, довгохвоста тімелія, сірий сорокопуд, індійський бігунок, рябчики. На щебністих схилах пагорбів гніздиться пустельний снігур. На межі зникнення перебуває велика індійська дрохва. З хижих птахів тут зустрічаються яструб-тювик, червоноголовий сокіл, чорний шуліка, степовий орел, ящірки, змії. Серед комах тут мешкають пустельні мурашки, терміти, жуки-чернотелкі, метелики, сарани).

2.5 Пустелі Аравійського півострова

Аравійський півострів має 2700 км в довжину, від 1400 до 2400 км в ширину; площа його 3500 млн. кв. км. Він лежить в поясі величезних субтропічних пустель. На його території знаходиться кілька великих піщаних пустель, в ландшафтному відношенні є продовженням Сахари, як би замикаючи її зі сходу. Їх площа становить понад 1 млн. кв. км. Найбільша з них - пустеля Руб-ель-Халі (понад 600 тис. кв. Км). У пустелях Великий Нефуд, Малий Нефуд, Нефуд-Дахі, Ель-Джафура, Нефуд-ес-Сіррі та інших під піщаними товщами перебуває близько 450 тис. кв. км. Також на півострові розташовані: гравієві - Сирійська пустеля і кам'яниста - Ель-Хаджар.

По рельєфу Аравія - високе плато з піднятими західними і південними околицями. Клімат Аравійського півострова відноситься до субтропічного і тропічного, що створює виняткове багатство ерміческіх ресурсів. Середньорічні температури на півдні півострова досягають максимальних значень на всьому Євразійському материку - близько 300С. На решті території в усі місяці року середні температури вище 150С. Річні суми середньодобових температур вище 150С становить 9000-100000С. В Аравії середні з абсолютних мінімумів температур найхолоднішого місяця - січня завжди позитивні, не опускаючись нижче 100С, а частіше утримуючись на рівні 200С. У червні, найтеплішому місяці, всюди температури вище 300С, при абсолютних максимумах 50-540С.

Кількість опадів на більшій частині півострова не перевищують 100 мм і тільки в гірських околицях на заході і південному заході збільшується до 750 мм (їх приносять літній мусон). У пустелі Руб-ель-Халі опади можуть не випадати більше п'яти років. Для кліматичного режиму Аравії характерна велика роль вітрів. Взимку панує холодний вітер темаль (тобто північний), що супроводжується сильними шквалами, іноді короткими зливами і грозами. Навесні і на початку літа звичайний південний пекучий вітер самум, який переносить великі маси піску. У межах майже всього півострова річкова мережа представлена тимчасовими водотоками [12].

Пустеля Руб-ель-Халі (араби називають її «порожнім місцем») - найбільш велика рівнина піщана пустеля Аравійського півострова.

До 500 тис. кв. км її площа займає мляві піски, що виправдує дану назву. Пустеля займає велику тектонічну депресію на півдні півострова між среднеаравійскімі плато і поясом крайових гір на півдні Аравії. Тут є майже всі форми еолового рельєфу - від одиночних дюн і барханів до потужних поздовжніх дюн. Грунтові води в пустелі, як і по всьому Аравійському півострову, значні, розташовуються не глибоко від поверхні - в межах 10 метрів.

Піщана пустеля Великий Нефуд (Червона пустеля) - площею близько 80000 кв. км розташована в північній частині Аравійського півострів. Ця пустеля - одна з найбільш красивих пустель світу через колір поверхні: від яскраво-червоного вранці да майже білого опівдні. Великий Нефуд - це море піску із широким поширенням скупчень розвиваються барханних пісків заввишки до 100 метрів, що займають міжгірські зниження, де крейдяні пісковики інтенсивно піддавалися вивітрюванню. Основна маса пісків утворилася в результаті цього процесу.

У межах Аравії основу фауни становлять власне аравійські і цукрово-аравійські види. Ендемізм виражений незначно. Ендеміками аравійських пустель є декілька видів піщанок: чернохвоста, королівська; аравійська антилопа, аравійський тар. Основу світу ссавців становлять різноманітні піщанки. На півдні-заході півострова зустрічається - трав'яна миша. Тільки в нічний час активні тушканчики, поширені в пустелях Аравійського півострова - від Сирії та Іраку до південного узбережжя Аравії. Зустрічається гризун - чернохвоста соня. Копитні дуже різноманітні (звичайна газель, джейран). Світ птахів представлений: пустельний і чубатий жайворонок, пустельний горобець, пустельна славка, орел-беркут, білочеревий рябок, дрохва-красуня. Всюди численні ящірки, чимало змій (у тому числі і отруйних) [4].

Розділ ІІІ. Антропогенний вплив та господарське використання опустелених територій Азії

3.1 Еколого-географічні та соціально-економічні аспекти проблеми «пустеля і людина»

Багато природних процесів протікають в пустелях в екстремальних умовах або на межі їх. З цієї причини їм властиві бурхливі реакції при порушенні рівноваги в екосистемах. Кожен з пустельних феноменів по-своєму впливає на рельєф, грунт, рослинність, тваринний світ, на людину і її господарську діяльність. Як всяке екстремальне явище, феномени пустелі несприятливі для людей, часом небезпечні. Вони викликають неврожай кормових рослин; засипають піском будівлі, дороги, колодязі і т.д. Пилові бурі зупиняють роботу на промислах на кілька днів підряд, суховії гнітюче діють на живі організми, не виключаючи людини. Особливість екстремальних явищ полягає в тому, що вони не регулярні, завжди несподівані, що робить їх все більш небезпечними за своїми наслідками. Наприклад, стійкий сніговий покрив висотою більше 0,5 м буває не щороку, але в несприятливі рідкісні роки він тримається в окремих районах середньої Азії 40-70 днів.

Екстрааридні області людина обходить, полуаридні землі і сухі степи їм давно освоєні, аридні ж території - пустелі - все більш і більш освоюються, розширюється зона їх заселення, виходячи за межі передгірних рівнин, річкових долин і дельт, на власне пустельні простору, де є прісні, в тому числі артезіанські, і слабосолона підземні води. Важливою умовою освоєння аридної зони стали розробки копалин багатств і будівництво водопроводів великої протяжності [1]. Таким чином різкі зміни сформованих природних комплексів пустелі виникають під впливом природних процесів і антропогенних факторів. У першому випадку природна обстановка змінюється тимчасово і не докорінно. Вплив же людини проявляється неоднаково: в умовах мисливського господарства повільніше, ніж при кочовому тваринництві, при останньому менш помітно, ніж при розвитку в тих чи інших районах зрошуваного землеробства на великих площах. наймаштабніше і найбільш помітне перетворення в пустелях відбулися в ХХ ст., коли видобувна промисловість, а в містах і обробна, будівництво, слідом за залізними, автомобільних доріг, механізація сільського господарства призвели до пустелі сучасну машинну техніку. Одним з найважливіших імпульсів освоєння пустелі - є використання її надр. Будівництво автодоріг, котрі перетинають пустелю, риття великих магістральних каналів, прокладка газо-або нафтопроводів - це все можливо лише при застосуванні сучасної техніки: тракторів, бульдозерів, екскаваторів та інших технічних засобів. Виробляючи велику корисну роботу, вони завдають одночасно значну шкоду: при їх пересуванні знищуються рослинність, закріплені піски стають рухливими, перевеіваются. При цьому вітер і сухе гаряче повітря сушать їх, і піски втрачають свої фізичні властивості, рівень грунтових вод під ними знижується. У цьому випадку фітомеліорація не дає потрібного результату [1]. Oголенние піски випадають з пасовищного фону. Вони породжують пилові вітри, піщані смерчі, створюють замети на дорогах, розширюють площу незакріплених рухливих пісків.

Втім, треба зауважити, що не лише техногенні сили, але і всяке надмірне інтенсивне природокористування в пустелі може призвести до подібних результатів. Так, пасовище при перевантаженні його вівцями або дуже тривалому безсистемному випасі худоби, при сильної вирубці чагарників звертається в осередок розвіювання пісків.

У рівній мірі зрошувану ділянку при надмірному поливі перетворюється на солончак, як мінімум, в масив засолених грунтів, непридатних для обробітку без складної меліорації. Як бачимо, природні процеси та антропогенний чинник можуть, кожен по-своєму, значно видозмінювати, перетворювати пустелю, і тим сильніше, чим інтенсивніше відбувається природокористування. Безсумнівно, в цьому відношенні техногенним силам належить перше місце, але і інші чинники не можна відкидати з рахунків. Тому господарська діяльність в пустелі, більш ніж у будь-якому іншому ландшафті, повинна бути тісно пов'язана з охороною природи, з заходами з відшкодування завданої шкоди. Пустеля пред'являє дуже високі вимоги до тих, хто береться за її господарське освоєння.

Неправильне ставлення до неї, ігнорування чи незнання її особливостей, законів розвитку і відбуваються природних процесів призводить до небажаних результатів, більш того до перетворення пустелі з доброзичливої до людини природної системи в свою повну протилежність. У пустелі ігнорування законів природи може змінити навколишнє середовище людини так, що її господарське використання стає неможливим і вимагає для відновлення великих витрат.

Навпаки, розумно спрямована діяльність людей, заснована на наукових знаннях і народному досвіді, веде до оволодіння ресурсами природи, не завдаючи їй непоправного збитку [15].

3.2 Опустелювання і охорона природи

За останні роки з різних куточків земної кулі лунають тривожні сигнали про зростаючий настанні пустелі на обжитих людиною території. Наприклад, за даними ООН тільки в Азії пустеля щорічно забирає у людей близько 100 тис. га корисних земель. Найбільш вірогідними причинами цього досить небезпечного явища вважаються несприятливі погодні умови, знищення рослинного покриву, нераціональність природокористування, механізація сільського господарства, транспорту без відшкодування шкоди, завданої природі. У зв'язку з посиленням процесів опустелювання територій Азії окремі вчені говорять про можливість загострення продовольчої кризи в даному регіоні. Це сталося в результаті надмірного нацьковування пасовищ, хижацької вирубки лісів, безсистемного ведення землеробства, будівництва доріг та інших інженерних споруд. Швидке зростання населення і технічних засобів також призводить в ряді районів світу до посилення процесів опустелювання [12].

Існує багато різних факторів, що призводять до опустелювання в аридних регіонах Азії. Однак серед низ виділяються загальні, які грають особливу роль у посиленні процесів опустелювання. До них відносяться:

- Винищення рослинного покриву і руйнування грунтового покриву при промисловому, іригаційному будівництві;

- Деградація рослинного покриву надмірним випасом;

- Знищення деревно-чагарникової рослинності в результаті заготівлі палива;

- Дефляція і ерозія грунтів при інтенсивному богарні землеробство;

- Вторинне засолення і заболочування грунтів в умовах зрошуваного землеробства;

- Руйнування ландшафту в районах гірничих розробок за рахунок промислових відходів, скидання стічних і дренажних вод.

Серед природних процесів, що призводять до опустелювання, найбільш небезпечними є:

- Кліматичні - збільшення аридності, скорочення запасів вологи, що викликаються зміною макро- і мікроклімату;

- Гідрогеологічні - опади стають нерегулярними, харчування підземних вод - епізодичним;

- Морфодинамічні - геоморфологічні процеси стають більш активними (ерозія, дефляція і т.д.);

- Грунтові - всихання грунтів та їх засолення;

- Фітогенні - деградація грунтового покриву;

- Зоогенні - скорочення популяції і чисельності тварин.

Боротьба з процесами опустелювання ведеться в наступних напрямках:

- Раннє виявлення процесів опустелювання з метою їх запобігання і ліквідації, орієнтування на формування умов раціонального природокористування;

- Створення захисних лісових смуг по окраїнах оазисів, межах полів і вздовж каналів;

- Створення лісових масивів і зелених «парасольок» з місцевих порід - псамофітов в глибині пустель для захисту худоби від сильних вітрів, пекучих променів сонця і зміцнення кормової бази;

- Відновлення рослинного покриву на територіях відкритих гірничих розробок, вздовж будівництва іригаційної мережі, доріг, трубопроводів і всіх місць, де він знищений;

- Закріплення і залісення рухомих пісків з метою захисту від піщаних заносів і видування зрошуваних земель, каналів, населених пунктів, залізниць і шосейних доріг, нафто- і газопроводів, промислових підприємств.

Головний важіль успішного вирішення цієї глобальної проблеми - міжнародне співробітництво в галузі охорони природи і боротьби з опустелюванням. Проблема боротьби з несприятливими явищами, що спостерігаються в аридної зоні, існує давно. Прийнято вважати, що з 45 виявлених причин опустелювання 87% припадає на нераціональне використання людиною води, землі, рослинності, тваринного світу та енергії, і тільки 13% відноситься до природних процесів [15].

Охорона природи - поняття обширне. Воно включає в себе не тільки заходи з охорони конкретних районів пустелі чи окремих видів тварин і рослин. В сучасних умовах в це поняття входять і заходи по розробці раціональних методів природокористування, відновлення зруйнованих людиною екосистеми, прогнозування фізико-географічних процесів при освоєнні нових територій, створення керованих природних систем [11].

ВИСНОВОК

У даній роботі проаналізовано показано різноманіття ландшафтів аридної зони Азії, процеси освоєння пустельних земель, де порушення людиною природного сформованого в природі рівноваги може привести їх в екстремальне стан і в той же час раціональне освоєння за допомогою наукових обгрунтованих методів меліорації, зокрема зрошення, призводить до того, що пустеля частково поступається місцем оазисів і збільшується продуктивність кормових запасів для ведення рентабельного тваринництва, а також поліпшуються умови експлуатації надр.

Основна частина роботи присвячена характеристиці пустель як географічного феномена. Поряд з поняттям пустелі як особливого посушливого ландшафту в повсякденній мові існує образне поняття пустелі як незаселеного, мало освоєного місця - "порожній" тобто мало обжитий, території. До неї іноді відносять арктичні та антарктичні області, нічого спільного не мають з власне пустелею - аридної зоною. Тут панує сухе спекотне літо, особливий тип сухолюбівие рослинності, де культурні рослини можна обробляти лише при штучному зрошуванні. В полярній пустелі це виключено. Арктиці й Антарктиці властиві свої особливі ландшафти, зовсім не схожі на ландшафти аридної зони.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальні питання освоєння і перетворення пустель СРСР. Під редакцією Бабаєва О.Г. 1981.

2. Бабаєв А.Г., Фрейкін З.Г. Жива пустеля. М.: Просвещение, 1980.

3. Бабаєв А.Г. Пустеля як вона є. 2-е видання М.: Молода гвардія, 1983.

4. Залетаев В.С. Життя в пустелі. М.: Думка, 1980.

5. Іванов М.М. 1948. Ландшафтно-кліматичні зони земної кулі.

6. Кунин В.Н. Води пустель і навколишнє середовище. М.: Наука, 1980.

7. Костичев П.А. Грунти чорноземної області Росії, їхнє походження, склад і властивості, 1885.

8. Мейгса П. 1955. Розподіл на земній кулі аридних і полуарідних гомокліматов. В кн.: Гідрологія аридної зони земної кулі.

9. Неклюкова Н.П. Загальне землезнавство. М.: Просвещение, 1967.

10. Петров М.П. Пустелі Центральної Азії. М., 1973.

11. Петров М.П. Пустелі земної кулі. М., 1973.

12. Петров М.П., Кашкаров Д.Н. Життя пустелі. Введення в екологію та освоєння пустель. М. Л., Біомедгіз, 1936.

13. Федорович Б.А. Динаміка і закономірності рельєфоутворення пустель. М.: Наука, 1983.

14. Федорович Б.А. Лик пустелі. М.: Культпросветіздат, 1948.

15. Людина і пустелі. М.: Знання, 1988.

Додаток А

Таблиця1. Основні географічні характеристики пустель Азії за Івановим М.М.

Додоток Б

Таблиця 2. Площі аридних територій по континентах, млн. кв.км.

Размещено на Allbest.ur