Еколого-географічний аналіз пустель і процесів опустелення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна кваліфікаційна робота

зі спеціальності 7.010104 Географія

Еколого-географічний аналіз пустель і процесів опустелення

Зміст

ВСТУП

Розділ 1. ГЕОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ ПОШИРЕННЯ ПУСТЕЛЬ ТА НАПІВПУСТЕЛЬ

1.1 Чинники, що впливають на формування пустель і напівпустель. Класифікація пустель та напівпустель

1.2 Коротка характеристика пустель і напівпустель окремих материків

Розділ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА БІОГЕОЦЕОНОЗІВ КЛІМАТИЧНИХ ТИПІВ ПУСТЕЛЬ

2.1 Абсолютні пустелі

2.2 Пустелі туманів (гаруа)

2.3 Тропічні й субтропічні пустелі з літнім максимом опадів, перехідні

до саван

2.4 Помірні з літнім максимумом, холодною зимою, жарким літом

2.5 Тропічні й субтропічні з нерегулярним зволоженням, теплою зимою і

жарким літом

2.6 Переважно субтропічні з зимово-весняним максимумом опадів, сухим

літом

Розділ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА БІОГЕОЦЕНОЗІВ ЕДАФІЧНИХ ТИПІВ ПУСТЕЛЬ

3.1 Піщані пустелі

3.2 Глинисті пустелі

3.3 Кам'янисті, щебенисті і галечникові пустелі

3.4 Солончакові пустелі

3.5 Лесові пустелі

3.6 Скельні пустелі

Розділ 4. ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПУСТЕЛЬНИХ ТЕРИТОРІЙ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

4.1 Загальна характеристика та причини опустелення

4.2 Наслідки опустелення

4.3 Освоєння пустель

4.4 Майбутнє пустель

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Якесь не приємне, і навіть страшне слово «пустеля». Вона не залишає ніякої надії, рішуче заявляє, що тут нічого немає і не може бути. Так дійсно, якщо проаналізувати всі відомості про пустелю, то перед нами з'явиться не весела картина. Води немає, за рік випадає декілька десятків міліметрів дощу або снігу, в той час як у інших районах випадає за рік в середньому багатоміліметровий шар вологи. Влітку дуже жарко, сорок, а то й більше градусів, причому в тіні, а на сонці, навіть вимовити страшно - пісок нагрівається до восьмидесяти. І в основному погані ґрунти - піски, глина, вапняк, гіпс, солончаки.

Та для людей, які виросли в пустелі чи поруч з нею, земля ця й справді велична та прекрасна це земля по якій вони ходять, де живуть і на якій працюють. Навіть якщо відкинути суб'єктивні думки, можна з впевненістю сказати, що не така вона й пустельна. Там де ящірка чи комаха помирає, через декілька хвилин, на гарячому піску живуть багато десятків видів комах і тварин. Без сумнівів всі вони адаптовані до такого життя, та це й допомагає

Опустемлювання -- це зниження природно-ресурсного потенціалу території нижче умовного (допустимого) рівня, який проявляється в деградації рослинного покриву, погіршенні біологічної продуктивності земель, може призвести до виникнення умов, які аналогічні пустельнимбіоті в таких суворих пустельних умовах. [9, с.28]

Отже, актуальність теми полягає в тому, що один із найзагрозливіших, глобальних і швидкоплинних процесів сучасності -- розширення площі пустель, падіння, повне знищення біологічного потенціалу Землі, що приводить до умов, аналогічних умовам природної пустелі.

Природні пустелі і напівпустелі займають більш 1/3 земної поверхні. На цих землях проживає близько 15% населення світу. Пустелі -- це території з посушливим континентальним кліматом, що звичайно одержують у середньому всього 150--175 мм опадів за рік. Пустелі -- природні утворення, що відіграють визначену роль у загальній екологічній збалансованості ландшафтів планети.

У результаті діяльності людини до останньої чверті XX в. з'явилося ще понад 9 млн. км2 пустель, і усього вони охопили вже 43% загальної площі Землі.

Для написання дипломної роботи використовувалися підручники, монографії та періодичні видання, але література часто є застарілою, тому вона на даний момент часу може не відповідати дійсності, адже час йде і в природі відбуваються зміни, які не відображені в літературі. Отже потрібно використовувати достатню кількість INTERNET-ресурсів. Оскільки ставилась мета надати регіону комплексну характеристику то була використана інформація різного характеру. Були використані географічні, екологічні, геологічні, економічні джерела та інші.

Об'єкт дослідження - пустельні та напівпустельні регіони світу.

Предмет дослідження - біогеоценози пустель і напівпустель, умови їх формування й поширення (за літературними джерелами).

Мета дослідження - виявити закономірності формування пустельних територій, розробити їх типологію, порівняти їх біогеоценози (за літературою), охарактеризувати біогеоценози едафічних типів пустель, послідкувати екологічні проблеми аридних територій та шляхи їх подолання.

Завдання дослідження :

1.вивчити чинники, що впливають на формування пустель і напівпустель;

2. обґрунтувати виділення типів пустель за різними критеріями;

3. дати оцінку особливостям біогеоценозів (тваринного і рослинного світу) в пустелях різних кліматичних типів;

4. охарактеризувати пустелі Світу в залежності від ґрунтового живлення;

5. прослідкувати особливості біогеоценозів (тваринного і рослинного світу) пустель різних едафічних типів;

6. проаналізувати екологічні проблеми та причини їх виникнення.

Методи дослідження: описовий - за допомогою цього методу можна легко описувати аридні та субаридні території Землі, це легкий та простий у застосуванні метод збору інформації, тому цей метод широко поширений в географічній науці;

порівняльний - дозволяє порівнювати між собою різні явища, предмети та території. Так, завдяки цьому методові можна порівнювати між собою різні едафічні чи кліматичні типи пустель;

метод наукового пояснення - за його допомогою пояснювалися всі відомі й раніше обґрунтовані природні явища;

метод прогнозування - завдяки методу можна логічно прогнозувати певні природні явища, що можуть відбутися на території аридних районів

Практичне значення: знання про пустелі світу потрібні вчителям, бо ця тема передбачена для вивчення за шкільною програмою з географії у школі, тему часто застосовують для виступів на семінарах, особливо часто використовують тему «Пустелі світу» на турнірах школярів з географ, також можна застосовувати практичні вміння при складанні екологічної карти «Опустелення».

Структура дипломної роботи. Дипломна робота має назву «Еколого-географічний аналіз пустель і процесів опустелення». Робота складається з чотирьох розділів, які в свою чергу поділені на ряд підрозділів, це зроблено за для того, щоб детальніше описати дану тему.

Перший розділ має назву «Географічний аналіз поширення пустель та напівпустель ». В розділі описуються чинники, що впливають на формування пустель. Далі подається класифікація пустель за кліматичним та едафічних типами, також коротко описуються пустелі окремих материків за допомогою таблиці.

Другий розділ називається «Характеристика біогеоценозів кліматичних типів пустель». Розділ поділений ще на сім підрозділів. Кожен підрозділ відповідає певному типові кліматичних пустель. Це вузькоспеціалізовані розділи, в яких детально описуються біогеоценози кліматичних типів пустель.

Третій розділ має назву «Характерика біогеоценозів едафічних типів пустель». В розділі конкретно описуються пити пустель в залежності від ґрунтового живлення, також описані характерні види біогеоценозів для кожного едафічного типу пустель.

Четвертий розділ називається «Екологічні проблеми пустельних територій та шляхи їх вирішення». В розділі описуються екологіні проблеми, які характерні для пустель, а також основні шляхи вирішення цих проблем, описується пустеля майбутнього.

РОЗДІЛ 1. ГЕОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ ПОШИРЕННЯ ПУСТЕЛЬ ТА НАПІВПУСТЕЛЬ

пустеля екологічний біогеоценоз опустелення

1.1 Чинники, що впливають на формування пустель та напівпустель. Класифікація пустель та напівпустель

Пустелі й напівпустелі - це дуже посушливі (екстрааридні) й посушливі (аридні) ландшафти, які займають біля 1/3 площі суходолу. [7, с.25]

«Механізм» формування і розвитку пустель підпорядкований нерівномірності в розподілі на Землі тепла і вологи, зональності географічної оболонки. Зональний розподіл температур і атмосферного тиску визначає специфіку вітрів, загальну циркуляцію атмосфери. Над екватором, де найбільше нагрівається суходіл і водна поверхня, панують висхідні рухи повітря. Тут утворюється область штилю і слабких змінних вітрів. Тепле повітря, що піднялося над екватором, охолоджуючись, втрачає велику кількість вологи, що випадає у вигляді тропічних злив. Потім у верхніх шарах атмосфери повітря стікає на північ і південь, у бік тропіків. Ці повітряні потоки називають антипасатами. Під дією обертання Землі в північній півкулі антипасати відхиляються вправо, в південній - вліво. Приблизно над 30-40 широтами кут їх відхилення складає біля 90, і вони починають переміщатися вже по паралелях. На цих широтах повітряні маси опускаються до нагрітої поверхні, де ще більше нагріваються і віддаляються від критичної точки насичення. У зв'язку з тим, що в тропіках круглий рік високий атмосферний тиск, а на екваторі, навпаки, виникає постійний рух повітряних мас (пасати) від субтропіків до екватора. Під впливом того ж відхиляючого впливу Землі в північній півкулі пасати рухаються з північного сходу на південний захід, в південній - з південного сходу на північний захід. Пасати захоплюють тільки нижню товщу тропосфери - 1,5-2,5 км. Пануючі в екваторіально-тропічних широтах пасати визначають стійку стратифікацію атмосфери, перешкоджають вертикальним рухам і пов'язаному з ними утворенням хмар, випаданням опадів. Тому хмарність в цих широтах незначна, а притоки сонячної радіації є найбільшими. Внаслідок цього тут спостерігається крайня сухість повітря (відносна вологість в літні місяці складає в середньому близько 30%) і панують виключно високі літні температури. Середня температура повітря на материках в тропічному поясі влітку перевищує 30-35С. Середня річна амплітуда температури повітря - біля 20°С, а добова може доходити до 50°С, на поверхні ґрунту - деколи перевищує 80°С. Опади випадають дуже рідко, у вигляді злив. У субтропічних широтах (між 30 і 45° північних і південних широт) величина сумарної радіації зменшується, а циклонічна діяльність сприяє зволоженню і випаданню опадів, приурочених до холодного періоду року. Проте на материках розвиваються малорухливі депресії термічного походження, що викликають різку посушливість. Тут середня температура літніх місяців 30°С і більше, максимальна ж може досягти 50°С. У субтропічних широтах найбільшою сухістю відрізняються міжгірські западини, де річна кількість опадів не перевищує 100-200 мм. [20, с.14]

У помірному поясі умови для формування пустель виникають у внутрішньоконтинентальних районах, таких як Центральна Азія, де опадів випадає не більше 200 мм. У зв'язку з тим, що Центральна Азія, немов відгороджена від циклонів і мусонів гірськими хребтами, тут влітку утворюється барична депресія. Повітря відрізняється великою сухістю, високою температурою (до 40С і більш) і великою запиленістю, сюди рідко проникають з циклонами повітряні маси з океанів, а з Арктики вони швидко прогріваються й висушуються.

Таким чином, характер загальної циркуляції атмосфери, обумовлений планетарними особливостями, і тому місцеві географічні умови створюють своєрідну кліматичну обстановку, що формує на північ і південь від екватора, між 15 і 45С широти, зону пустель. До цього додається вплив холодних течій тропічних широт (Перуанська, Бенгальська, Західно-Австралійска, Канарська і Каліфорнійська). Створюючи температурну інверсію, прохолодні, насичені вологою морські повітряні маси, східних постійних вітрів баричних максимумів призводять до утворення прибережних прохолодних і туманних пустель з ще меншим випаданням опадів у вигляді дощу.

За ступнем аридності (посушливості) територій є неоднаковими. Це дало підставу ділити аридні землі на екстрааридні, аридні і напіваридні, або надзвичайно посушливі, посушливі і напівпосушливі. При цьому до екстрааридних відносять області, де вірогідність постійних засух - 75-100%, до аридних - 50-75% і напіваридних - 20-40%. До останніх відносять савани, пампи, пушти, прерії, де органічне життя протікає в природній обстановці, при якій, окрім окремих років, засуха не є визначальною умовою розвитку. Рідкісні засухи з вірогідністю 10-15% властиві і степовій зоні. Отже, до аридної зони відносяться не всі області суші, де бувають засухи, а лише ті, де органічне життя в значній мірі знаходиться під їх впливом тривалий час.

Для пустель характерні високі літні температурами, мала кількість річних опадів - частіше від 100 до 200 мм, відсутність поверхневого стоку, переважання піщаного субстрату, засоленість підземних вод і міграція водорозчинних солей в ґрунті, нерівномірний розподіл кількості опадів, що визначає структуру, врожайність і кормову ємкість рослин пустелі. Одна з особливостей розповсюдження пустель - острівний, локальний характер їх географічного розташування. Ні на одному материку пустелі не утворюють суцільної смуги, подібно до арктичної, тундрової, тайгової або тропічної зон. Це пов'язано з наявністю в межах пустельної зони крупних гірських споруд з їх найвищими вершинами і значних водних просторів. В цьому відношенні пустелі не повністю підкоряються закону зональності.

За Мейглом, загальна площа аридних територій складає 48810 тис. кв. км. (додаток А, таблиця 1А), тобто вони займають 33,6% земного суходолу: на екстрааридні припадає 4% території, аридні - 15% і напіваридні - 14,6%. Згідно таблиці 1, площа типових пустель, за винятком напівпустель, складає близько 28 млн. кв. км., тобто близько 19% території земної суші. [16, с.14]

Класифікація пустель

На аридних територіях, не дивлячись на те, вони здаються одноманітними, немає навіть 10-20 кв. км. площі, в межах яких природні умови були б абсолютно однаковими. Якщо навіть рельєф єдиний, то ґрунти різні; якщо однотипний ґрунт, то неоднаковий водний режим; якщо єдиний водний режим, то різна рослинність, і т. д.

У зв'язку з тим, що природні умови обширних пустельних територій залежать від цілого комплексу взаємозв'язаних чинників, класифікація типів пустель і районування їх - справа складна. Поки що не існує уніфікованої і задовільної зі всіх точок зору класифікації пустельних територій, складеної з урахуванням всього їх географічного різноманіття.

У радянській і зарубіжній літературі немало робіт, присвячених класифікації типів пустель. На жаль, майже у всіх немає єдиного підходу до рішення цього питання. Одні з них в основу класифікації ставлять кліматичні показники, інші - ґрунтові, треті - флористичний склад, четверті - едафічні умови (тобто характер ґрунтів і умов зростання на них рослинності). Рідко хто з дослідників в своїй класифікації виходить з комплексу ознак природи пустель. Тим часом на основі узагальнення компонентів природи можна правильно виявити екологічні особливості регіону і цілком обґрунтовано оцінити його специфічні природні умови і природні ресурси з економічної точки зору.

Поверхневі відклади пустель своєрідні. Цим вони зобов'язані геологічній будові території і природним процесам. За даними М. П. Петрова поверхневі відкладення пустель усюди однотипні. Це «каменистый и щебнистый элювий на третичных и меловых конгломератах, песчаниках и мергелях, которые составляют структурные равнины; галечные, песчаные или глинистые для суглинка пролювиальные наносы подгорных равнин; песчаные толщи древних дельт и озерных депрессий и, наконец, эоловые пески» [ 15, с.22 ]. М.П. Петров в своїй книзі «Пустуни земного шара» (1973) пропонує для пустель світу на багатоступінчатій класифікації виділяти такі едафічні типи пустель:

піщані на рихлих відкладах давньоалювіальних рівнин;

піщано-галечні на гіпсованих третинних структурних плато і підгірних рівнинах;

3. щебенисті, гіпсовані на третинних плато;

4. щебенисті на підгірних рівнинах;

5. кам'янисті на низькогір'ях ;

6. суглинкові на слабокарбованих покривних суглинках;

7. лесові на підгірних рівнинах;

8. глинисті на низькогір'ях, складених соленосними мергелями і глинами різного віку;

Для кожного екологічного типу пустель характерней свій екологічний режим. Найбільш жорсткі умови для організмів існують у скельних й щебенистих пустелях гірських районів і плоскогірь. Рослини тут зростають у тріщинах.

Едафічні типи пустель (додаток Б, таблиця 2Б) характеризуються різними типами ґрунтів, а значить і різною рослинністю. У піщаних пустелях субстрат занадто проникливий для води, яка потрапляє з короткочасними дощами. Але, як правило, на певній глибині під пісками є горизонти підземних вод, у зони випаровування чи підняття яких проникають корені рослин. Тому в піщаних пустелях поширені рослини з глибокою кореневою системою. Як пристосування проти видування піску вони мають додаткові “повітряні“ корені.

Глини є субстратами, потенційно багатшими на мінеральні речовини. Але, разом з тим, ці гірські породи дуже слабо проникливі для води й повітря; при висиханні після дощів витрати вологи в них найбільші. На днищах знижень глинистих пустель.

Кліматичні види пустель (додаток В, таблиця 3В) виділяються за кліматичними особливостями. Вони виділяються на основі сухих періодів та максимумів опадів.

1.2 Коротка характеристика пустель і напівпустель окремих материків ( у вигляді таблиці )

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА БІОГЕОЦЕНОЗІВ КЛІМАТИЧНИХ ТИПІВ ПУСТЕЛЬ

2.1 Абсолютні пустелі

Абсолютними пустелями називаються ті пустелі, в яких майже повністю відсутні опади. Такі райони знаходяться в континентальних регіонах тропічного поясу з високими температурами повітря. Звичайно ж в таких важких для життя умовах можуть існувати лише певні види як рослин, так і тварин, які виробили за довгу історію свого існування в таких умовах своєрідні пристосування.

На даний момент часу абсолютною пустелями в світі є тільки Сахара та Руб-Ель-Халі, та й то не повністю, найважчі умови для існування біогеоценозів склалися в їх континентальних частинах. Центральна Сахара знаходиться в середині Африканського континенту, порівняно далеко від акваторій та атмосферних потоків, тому тут дуже велика континентальність, сухість повітря та майже повністю немає опадів додаткова умова - це гірський бар'єр на півночі - Атласові гори, які не пропускають вологі тропічні повітряні маси, та велика випаровуваність.

У найбільш посушливих, екстрааридних районах Центральної Сахари, де на протязі багатьох років можуть зовсім не випадати опадів, флора особлива бідна. Так, на південному заході Лівії виростає лише близько дев'яти видів аборигенних рослин. А на півдні Лівійської пустелі, можна їхати сотні кілометрів, не виявивши ні єдиної рослини. Проте в Центральній Сахарі є регіони, що відрізняються порівняльним флористичним багатством. Це пустельні нагір'я Тібесті і Ахаггар. На нагір'ї Тібесті, у водних джерел виростають фікус верболистий і навіть папороть Венерине волосся. В цілому ж рослинність Сахари порівняно бідна і по видовому складу, і за різноманітністю життєвих форм рослин.

У цих пустелях переважають ефемери, що з'являються на короткий час після рідкісних дощів, це звичайні багаторічні ксерофіти. Найбільші за площею злаково-чагарникові пустельні рослинні формації (різні види злаки Арістіди).

Через важкі умови проживання та малий видовий рослинний світ в абсолютних пустелях майже зовсім немає тварин. В таких пустелях налічується декілька десятків видів ссавців, близько 80 видів мурашок, є й прямокрилі . Видовий ендемізм в деяких групах комах досягає 70%, у ссавців він складає близько 40%. З ссавців найбільш численні гризуни. Тут мешкають представники сімейства ховрахових, мишиних, також багато гризунів - піщанок, наприклад, звичайна червонохвоста піщанка. Великих копитних в абсолютній пустелі немає, а причиною цьому є не стільки суворі умови пустелі, скільки їх давнє переслідування людиною. Та все ж навіть в «безнадійних» для життя абсолютних пустелях живуть дрібні антилопи, які схожі на наших джейранів. На плато Тібесті, Ахаггар, а також в горах на правобережжі Нілу, живе гривастий баран. Особливої уваги заслуговує одногорбий верблюд, зовнішність якого символізує пустелю Сахару. Серед хижаків зустрічаються: мініатюрна лисичка, смугастий шакал, єгипетський мангуст, барханний кіт. Птахи не численні - це рябчики, пустельний горобець. Найбільше в таких важких умовах проживає плазунів, адже їхнє тіло пристосоване до пекучого сонця та гарячих пісків. Серед ящірок найчастіше зустрічаються агами, варан та звичайні ящірки. До життя в пісках чудово пристосовані деякі змії - піщана эфа, рогата гадюка.

Отже, навіть у таких суворих для життя умовах абсолютних пустеля , як не дивно, але також існує своє життя. Та для того, щоб жити в таких умовах флора і фауна в продовж багатьох тисяч років виробили свої пристосування, серед адоптацій в абсолютних пустелях найчастіше поширені такі:

а) Розріджений рослинний покрив, густота якого залежить від кількості атмосферних опадів; а якщо брати до уваги абсолютні пустелі, то в них майже повністю відсутні опади, тому дуже рідкий рослинний покрив;

б) крайня ксерофітність, тобто листя відсутнє або має дрібні розміри світлий колір, часто покрите товстою кутикулою або опущене; пори глибоко розташовані, інколи відкриті лише вночі чи в прохолодний період року у спекотний період опадають листя й молоді гілочки тощо;

в) коренева системи дуже розвинена: вглиб -- у рослин-фреатофітів на піщаних і щебенистих субстратах.

Для тваринного світу абсолютних пустель притаманні також свої пристосування - це і бідність видового складу, і міграції, і накопичення жиру як резерву вологи (верблюди) та ін.

2.2 Пустелі туманів (гаруа)

Прибережні пустелі тропічного і субтропічного поясів характеризуються тим, що волога надходить надходить на ці території у вигляді туманів. Це прибережні пустелі, адже вони тягнуться вузькою смугою уздовж берега Африки, Австралії та Південної Америки. Поблизу пустель зосереджені холодні океанічні течії, які сильно охолоджують океанічні води, що знаходяться поблизу узбережжя материка і замість дощу утворюються тумани, також на утворення туманів впливає бар'єрне розташування гір. Всі пустелі гаруа розташовані на заходу материків, поблизу яких протікають холодні течії. Це такі пустелі як: Атаками, Сечура, Наміб та південна частина пустелі Сахара, Південно-Австралійської пустеля й пустеля Сімпсона. Звичайно ж порівнюючи абсолютні пустелі з пустелями туманів можна сказати, що в пустелях туманів більший різновид як флори, так і фауни.

Розподіл рослинних угрупувань по висоті і мірі видалення від узбережжя визначається умовами вологості, залежними не від опадів у вигляді дощу, а від інтенсивності і повторюваності туманів. Від узбережжя морів і до висот 200 м над рівнем моря туман утворюється тільки вночі і рано вранці, і в цій прибережній зоні умови для зростання рослин особливо екстремальна за дефіцитом вологи. На просторах узбережжя, як на піщаних, так і на щебнистих ґрунтах, рослинність практично відсутня. У тих місцях, де є улоговини поблизу моря і їх схили "уловлюють" принесений з моря туман, на піщаних ґрунтах з'являються куртини тилландсій з сімейства бромелієвих. У різних районах пустельного узбережжя виростають різні види тилландсій, найчастіше можна побачити три види - тилландсію широколистянуеннуюиних районах пустивернені ливає барєрне розташування гір, тилландсію пурпурну і тилландсію солом'яну. По мірі підйому в гори частота і інтенсивність туманів поступово збільшується, а на висотах 100 м і більш з'являються спочатку сині і синьо-зелені водорості, а потім чагарники , а на каменях - кіркові лишайники. З висот 200 м починається пояс ефемерів і ефемероїдів. Нарешті, на висотах 500-700 м тумани досягають максимуму: у зимовий період волога ковдра туману лежить на схилі майже цілодобово. Тут виростають представники сімейства пасльонових, гвоздичних, ірисових, мальв. Деревно-чагарниковий ярус сильно розріджений, представлений акаціями. Вище 800 м, де тумани стають рідкісними і прозорими, рослинність рідіє і змінюється розрідженими куртинами тилландсій. Найбільш виражений рослинний покрив в руслах сухих річищ. Характерною ознакою пустель туманів є те, що тут багато видів сімейств молочайних, товстянкових та ендемічних видів алое з сімейства лілійних. Найбільш своєрідною, справді вражаючою рослиною пустелі Наміб є вельвічія дивовижна, яка відноситься до голонасінних (додаток Л) Та все ж не можна забувати що це пустеля і простори піщаних дюн і щебенистих плато часом зовсім позбавлені рослинності.

Тваринний світ пустель туманів зосереджений головним чином в області сухих водотоків, де зустрічаються гризуни з сімейства ховрахових. У фауні ендемізм виражений слабо, особливо він виражений серед мешканців піщаних дюн - це піщаний ящір, перетинковий гекон. Копитних і хижаків побачити важко, бо вони дуже рідкісні, зустрічаються тут олені, антилопи, скунс, пампасова кішка, сурікати, гієни.

Птахи не численні, в основному це рябки. На узбережжі океану формуються величезні колонії пеліканів, бакланів; поряд з ними кубляться крячки і чайки, а в солоних приморських лагунах - малі фламінго. Різноманітні рептилії: піщаний ящур, гекони та різні змії. Серед комах особливо численні мурахи, терміти, багато в пустелях і павукоподібних.

2.3 Тропічні й субтропічні пустелі з літнім максимумом опадів, перехідні до саван

Тропічні й субтропічні пустелі, які є перехідними до саван мають аридний клімат з літнім максимумом опадів і м'якою зимою, причому аридність в таких пустелях збільшується з північного заходу до південного сходу, тому й опади приурочені до літнього періоду (листопад-квітень). В таких районах є порівняно великі запаси підземних вод, але вони знаходяться на великих глибинах до 300 метрів. Тому звичайно в таких умовах існує певний флористичний та фауністичний світ.

Ґрунти піщані, червоно-бурі і оранжево-бурі, безструктурні, такі, що складаються з крупного і дрібного піску. Флора таких пустель представлена деревними породами, в основному різними видами акацій. На розвіяних і напівзакріплених дюнах розкидані окремі екземпляри джузгуна, в пониззях між дюнами росте саксаул. Окрім цього, наприклад, в пустелі Тар зустрічається крупна ефедра, тамарикс. Дерева в цій пустелі виростають поодинці, вони не перевищують у висоту 4 м. З трав'янистих рослин найчисленнішими є злаки. Цікавим є те, що в таких суворих пустельних умовах, наприклад, в пустелі Калахарі на піщаних ґрунтах виростають дикі кавуни тсамма, що стеляться, тому ця пустеля є батьківщиною наших домашніх кавунів. По мірі просування на південь і південний захід рослинність все більше набуває пустельного вигляду, тут вже немає такого різноманітного флористичного царства, тому й переважає розріджений покрив із злаків - аристиди, ерагростиса. У зниженнях ростуть окремі ксерофітні чагарники, з'являються сукуленти з молочайних, товстяникових.

Тропічні і субтропічні пустелі, що є перехідними до саван (особливо пустелі Австралії: Велика Піщана та пустеля Гібсона) виділяються своїми ендемічним складом рослин. Видовий ендемізм в деяких регіонах досягає 90%: має 85 ендемічних родів, з них 20 - в сімействі складноцвітих, або айстрових, 15 - маревних і 12 - хрестоцвітих. Серед ендемічних родів пустель Австралії є і фонові пустельні злаки - трава Мітчелла і тріодія. Багато видів сімейства бобів, миртів, і складноцвітих. Значну видову різноманітність демонструють евкаліпт, акація, хакея. У пустелях живуть навіть деякі види орхідей - ефемерів, що ростуть і цвітуть лише в короткий період після дощів. Верхня частина схилів і гребені барханних гряд майже повністю позбавлені рослинності. У міжбарханних зниженнях і на плоских піщаних рівнинах формується розріджений деревний ярус із окремих видів евкаліпта, акації. Після дощів міжгрядові зниження і нижні частини схилів покриваються барвистими ефемерами і ефемероїдами. Уподовж русел тимчасових вод утворюють галерейні ліси з декількох видів крупних евкаліпта.

Аридні території таких пустельних регіонів майже не заселені, але рослинність використовується місцевими жителями для випасу худоби.

Звичайно серед тварин найбільше пустелях перехідних до саван поширені гризуни - карликова піщанка, смугаста миша, звичайні щури, земляні білки.

З копитних переважає капський орикс і антилопи, численні стада блакитних антилоп гну. Серед хижаків найчастіше зустрічаються: плямиста і бура гієни, земляний вовк, медоїд і ін. З птахів поширені: карликовий сокіл, рябки. В пустелі Калахарі на південному заході, в найбільш пустинних ландшафтах, кублиться африканський бігунок. Як і в кожній пустелі тут багато різних видів плазунів, як ящірок, так і різних видів змій.

В Австралії видовий ендемізм складає 90%, причому і решта видів є субендеміками, тобто виходять в своєму розповсюдженні за межі пустель, але не за межі материка в цілому. З ендемічних груп зустрічаються: сумчасті кроти, австралійські кам'янки. В Австралії немає представників роду хижаків, копитних, зайцеподібних та комах; рід гризунів представлений лише видами мишиних; з птахів відсутні рябчики, сімейство фазанових, в'юркових і ряд інших. Фауна рептилій також збідніла: сюди не проникли види сімейств ящірок лацертид, вужоподібних, гадючих. Серед аспидових змій виникли види, морфологічно і екологічно схожі з гадючиними, ящірки сімейства сциннових успішно замістили відсутніх тут лацертид, але особливо багато конвергентних форм спостерігається у сумчастих. Вони екологічно заміщають комахоїдних (сумчасті землерийки), тушканчиків (сумчасті тушканчики), великих гризунів (бомбати або сумчасті байбаки), дрібних хижаків (сумчасті куниці) і навіть значною мірою копитних (валлабі і кенгуру). Підземний спосіб життя ведуть сумчасті кроти, які заселили піщані рівнини. Найкрупніший аборигенний хижак в пустелях Австралії - сумчаста куниця. Разом з людиною сюди потрапив і собака - постійний супутник первісного мисливця. Згодом здичавілі собаки широко розповсюдилися в пустелях материка, утворивши стійку форму, названу собакою Дінго. Поява такого великого хижака завдала першого істотного збитку аборигенній фауні, особливо різним сумчастим. Проте найбільша втрата місцевій фауні була нанесена після того, як в Австралії з'явилися європейці.