Україна в 1943 році

Реферат з історії України

Україна в 1943 році

ПЛАН

1. Початок вигнання окупантів з України.

2. Втрати радянських військ.

3. Визволення Києва.

4. Боротьба з ворогом в тилу.

5. Внесок українців у перемогу над нацизмом.

1. Початок вигнання окупантів з України

З виходом німецької армії у межиріччя Дону й Волги почалася велика Сталінградська битва - (17 липня 1942 - 2 лютого 1943 року). Перемога в ній відіграла важливу роль у корінному переломі війни. Розпочався контрнаступ радянських військ по всій лінії радянсько-німецького фронту. Створилися умови для вигнання загарбників з України. 18 грудня 1942 р. були визволені перші українські села Півнівка, Морозівка, Микільське Ворошиловградської області.

З серпня 1943 p., після перемоги на Курській дузі, продовжився контрнаступ радянських військ. Війська Воронезького і Степового фронтів успішно провели Бєлгородсько-Харківську операцію. Вони оточили місто з трьох боків і в ніч на 23 серпня 1943 р. почали його штурм. Харків було визволено. Долаючи впертий опір противника, війська Центрального фронту форсували Десну і 21 вересня визволили Чернігів, а частини Степового фронту 23 вересня вибили німців з Полтави. Жорстокі бої розгорнулися в Донбасі. Німецькі війська створили сильну оборону по річці Міус. У серпні 1943 р. почався штурм цієї оборони радянськими військами. Після важких боїв Червона армія 8 вересня вигнала ворога з обласного центру Сталіно (Донецьк), а у вересні завершила очищення від нього Донбасу. Визволивши сільськогосподарські райони Лівобережної України і промисловий комплекс Донбасу, в другій половині вересня 1943 р. радянські війська вийшли до середньої течії Дніпра на 750-кілометровому фронті. Почалася битва за Дніпро, що йшла з серпня по грудень 1943 р.

2. Втрати радянських військ

Сталінський авторитаризм з його принципом абсолютної підлеглості вищій інстанції та безумовного виконання навіть безглуздих наказів мав своїм підґрунтям зневагу до людського життя. Відомий радянський воєначальник, генерал армії М. Лященко свідчив: «Справді, в тій війні було багато смертей, нічим не виправданих. Зустрічалися воєначальники і командири, які прагнули досягти успіху за будь-якої ціни». Верховне (і не лише верховне) командування Радянської армії майже неприховано сповідувало цинічне гасло, покладаючись на «безмежні» (?!) людські ресурси СРСР. У складі наступаючих частин діяли так звані «польові військкомати», які мобілізовували до Діючої армії усіх, здатних тримати зброю, навіть 16-17-річних юнаків. Останніх, до речі, мобілізували тоді в Україні до чверті мільйона.

Нерідко їх, ще не навчених, не обмундированих й часто неозброєних, кидали у бій як «гарматне м'ясо» - нехай, мовляв, «спокутують кров'ю ганьбу перебування в окупації». Часто таку «живу силу» без артилерійської підготовки, прикриття з повітря, танкової підтримки, але «під прикриттям» з тилу «загороджувальних загонів» - кидали на добре укріплені позиції вермахту. Наслідком були величезні людські втрати. Протягом січня 1943 р. - жовтня 1944 р. під час однієї оборонної та 11 наступальних операцій загальні втрати Червоної армії становили 3 млн. 492 тис. бійців і офіцерів, при цьому середньодобові втрати становили 67 тис. 805 чоловік. Що ж стосується отих неозброєних юнаків з теренів України, які ще й присяги не прийняли, то в разі загибелі вони втратами... не вважалися і офіційною радянською статистикою не враховувалися - формально вони й військовими не були, адже не встигли прийняти присяги!

3. Визволення Києва

Кульмінацією битви за Дніпро було визволення від німців Києва. Під безперервним вогнем артилерії та ударами люфтваффе воїни змушені були переправлятися через найбільшу на їхньому бойовому шляху водну перепону. Ставка Верховного головнокомандування ухвалила рішення: «на плечах» відступаючого противника захопити плацдарм на березі Дніпра й з ходу його форсувати й визволити столицю Радянської України до річниці Жовтневої революції. Побудувавши міцні укріплення (так званий Східний вал) на правому березі Дніпра, німецьке командування намагалося зупинити наступ Радянської армії.

Війська часто переправлялися через Дніпро без підтримки танків і важкої артилерії. Знову ж таки, як і у 1941-1942 pp., бракувало прикриття з повітря - «сталінських соколів». Відтак - надмірні втрати були «запрограмовані» заздалегідь. Під ворожим вогнем пливли на правий берег хто як міг: тримаючись за колоди, дошки, порожні діжки, ящики, плащ-намети, напхані соломою. Відтак воїни масово тонули у холодній листопадовій воді під масованим артилерійсько-кулеметним вогнем ворога. Учасник форсування Дніпра, письменник Віктор Астаф'єв згадував: «Двадцять п'ять тисяч входить у воду, а виходить на тому березі три тисячі, максимум п'ять. Через п'ять - шість днів усе це спливає...». Принаймні 260 тис. життів стали кривавою платою за «святковий подарунок» Сталіну - визволення Києва

Спочатку радянське командування вирішило завдати головного удару на південь від Києва, з району Великого Букрина, а допоміжного - з Лютізького плацдарму на півночі. Але ворожу оборону з Букринського плацдарму, що складав 11 км у довжину та 6 км углиб, прорвати не вдалося. Наступ перенесли на Лютезький плацдарм, з обходом військами Києва з північного заходу. На початку листопада саме з нього було розпочато головний наступ на Київ. В ніч на 6 листопада бої розгорнулися на північних околицях міста. О 4-й годині ранку 6-го листопада 1943 р. столицю України місто Київ ціною величезних жертв було визволено від ворога. Похоронні команди не справлялися з похованням загиблих бійців, тому для цього було мобілізоване місцеве населення. За успішне форсування Дніпра звання Героя Радянського Союзу отримали майже 2,5 тис. воїнів (більше, ніж за весь попередній період війни). В ході штурму загинули багато мобілізованих новобранців з придніпровських областей України. У жовтні 1943 р. військами 2-го і 3-го Українських фронтів було визволено Запоріжжя і Дніпропетровськ.

4. Боротьба з ворогом в тилу

У 1943 р. підпільно-партизанська боротьба в Україні досягла найвищої напруги. На кінець цього року загальна кількість радянських партизан досягла майже 60 тис. чоловік.

В 1943 р. партизани провели масові рейди по Правобережній Україні. Найвідоміший з них - рейд з'єднання С Ковпака «від Путивля до Карпат» (чернень-жовтень 1943 р.). У серпні-вересні 1943 р. партизани здійснили широкомасштабну операцію під назвою «Рейкова війна»: партизани висадили у повітря сотні кілометрів залізниці, зірвавши тим самим план допомоги німецьким військам на Курській дузі. Це стало відчутною допомогою регулярним частинам Червоної армії, які вели виснажливі бої з гітлерівцями. У радянських партизанських загонах діяли десятки професійних розвідників, котрі добували цінну інформацію про розташування і чисельність ворожих військ, штабів, аеродромів. 29 учасників радянського підпілля і партизанського руху нагороджені званням Героя Радянського Союзу.

На території Східної Галичини і Волині продовжували бойові операції бійці У ПА. На жаль, бойові дії велися не тільки проти гітлерівців, а й проти польських загонів руху Опору, які намагалися взяти під контроль ці регіони. У міжусобній боротьбі гинули тисячі українців і поляків.

21-25 серпня 1943 р. відбувся ІІІ-й Надзвичайний збір ОУН. Під впливом Р. Шухевича ця організація відійшла від тоталітарних принципів, на яких будувалася. Було визнано за можливе існування інших політичних партій, проголошено, що Українська повстанська армія є військо не лише ОУН, а й всього українського народу. Було сформульовано головне завдання УПА - боротьба проти обох тоталітарних режимів (гітлерівського та сталінського).

Навесні 1943 р. Гітлер дав згоду на формування дивізії з українців. Активну участь у її створенні зіграли мельниківці, бандерівці виступили проти. З 18 тисяч добровольців було утворено дивізію СС «Галичина», що у липні 1944 р. під Бродами втратила загалом 7 тис. чоловік у битві з радянськими військами. На початку травня 1945 р. бійці дивізії, що іменувалася Перша українська дивізія української національної армії, здалися в полон британським та американським військам.

5. Внесок українців у перемогу над нацизмом

Наслідки евакуації попервах здавалися жахливими й непоправними: рівень виробництва у провідних галузях промисловості різко впав. У 1941-1942 pp. національний доход СРСР зменшився загалом на 34%, промислові потужності скоротилися на 38%, вдвічі зменшилася валова продукція промисловості. Діюча армія певний час майже не отримувала танків, Літаків. Частково їх замінила техніка, яку СРСР одержував у перших партіях ленд-лізу - від союзників по Антигітлерівській коаліції - СІНА та Великої Британії. Але поступово становище змінювалося на краще. Цьому сприяли, по-перше, економічно грамотні рішення фахівців щодо розміщення евакуйованих продуктивних сил і по-друге, безпрецедентні трудові зусилля працівників тилу.

Воєнна обстановка змушувала керівників середньої та нижчої ланок частіше брати відповідальність на себе, виявляти ініціативу й самостійність під час їм і рішення нагальних питань, пов'язаних із життям і діяльністю населення тилових районів, ефективнішим використанням наявного трудового потенціалу.

Всупереч усім несприятливим обставинам (гостро бракувало всього: сировини, електроенергії, устаткування, а передусім кваліфікованої робочої сили та часу) економіку врятували самі трудівники, які працюючи неймовірно тяжко, до нестями. Без відпусток та вихідних днів, без права звільнятися з роботи разом з місцевими працівниками трудилися робітники, інженери й техніки харківських тракторного, дизельного, турбінного, київських суднобудівного «Ленінська кузня», машинобудівного «Більшовик», Криворізького металургійного та багатьох інших заводів, евакуйованих з України. Люди працювали по 12-14 годин щодня. Для багатьох рідний цех у той час став справді домівкою, оскільки там і ночували. Матеріального заохочення практично не було, а за моральне правила віра в перемогу над ворогом зовнішнім.

Гасло «Все для фронту, все для перемоги!» відбивало душевний настрій і патріотичні устремління робітництва, селянства, інтелігенції. Токар Одеського верстатобудівного заводу Г. Нежевенко згадував про роботу у Стерлітамаку: «Ставили верстати в полі й ставали до роботи, не чекаючи, поки над головою буде дах. Бувало, приходиш на світанку на роботу, а верстат обледенів, що не кажи, 50° морозу. Доторкнешся до металу пальці клякнуть. Розпалювали багаття з ганчір'я. Насилу розігрівали емульсію. І так працювали 14-16 годин на добу».

Так, люди подеколи тижнями не виходили із цехів, тут же спали, їли. Люди розуміли, що «страхітлива війна вимагає жертв». Відвідавши тилові райони, представник британської військової місії М. Макферлейн із подивом писав, що в СРСР людям «властива незвичайна здатність існувати на одному хлібі».

Історія тилу буде неповною, якщо не згадати про внесок у перемогу мільйонів тих, хто перебував у таборах ГУЛАГу. Гулагівська, переважно видобувна промисловість, набула у воєнних умовах особливого значення. Люди, які забезпечували сировиною металургію й, крім цього, спорудили майже 700 великих оборонних підприємств, ледве животіли й вмирали тисячами. Багато хто прагнув піти на фронт, але їх, «ворогів народу», в тяжких і жорстоких умовах утримували за колючим дротом.

В тилу було збудовано 3,5 тис. великих оборонних підприємств, чимало з яких обладнали устаткуванням, евакуйованим з України. У багатьох випадках на чолі цих велетнів оборонної індустрії стояли висококваліфіковані досвідчені спеціалісти з України.

Про ефективність радянської оборонної економіки тих часів свідчить порівняння її показників із воєнно-економічними здобутками Німеччини. Впродовж усієї війни Німеччина виробляла сталі, електроенергії та вугілля у 1,5 - 2 рази більше, аніж СРСР. Але на кожні 100 німецьких літаків вироблялося 170 радянських. І якщо німецька промисловість продукувала щомісяця 1450 танків, то з воріт заводів Уралу виходило за той же час 2000 бойових машин. Усього ж за роки війни радянська промисловість виробила 112 тис. літаків, 103 тис. танків, 482 тис. гармат, тобто набагато більше, аніж німецька індустрія.

Тил був цитаделлю народу-воїна. Його велетенський потенціал вдалося не тільки виявити, але й максимально повно використати в інтересах армії. Вагому роль відіграло у цьому подвижництво українців - робітників, селян, інженерів, учених, митців. Фактор віри у перемогу над ворогом надихав людей на трудову звитягу.