Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія Костянтинівки

План

1. Костянтинівка -- важливий промисловий центр області

2. Виникнення міста

3. Революційна робота

4. Соціалістична Батьківщина в роки Великої Вітчизняної війни

1. Костянтинівка -- важливий промисловий центр області

Костянтинівка -- важливий промисловий центр області. Розташована на річці Кривому Торці (басейн Дону). Великий залізничний вузол: звідси йдуть лінії на Лозову, Ростов-на-Дону, Ясинувату. Відстань до Донецька -- 68 км. Населення -- 105 757 чоловік.

Костянтинівна -- центр району, площа якого 1185 кв. км. Населення (без міста}-- 25,7 тис. чоловік. У районі -- 11 сільських Рад, яким підпорядковано 70 населених пунктів. Тут -- 18 колгоспів, 8 радгоспів, земельний фонд яких становить 118493га, в т.ч. 79 164га орної. Великі земельні площі (37 проц.) зайнято під. соняшником і кормовими культурами. Вирощують також озиму пшеницю, кукурудзу, овочі; розвинуте м'ясо-молочне тваринництво, птахівництво. У районі -- 4 дільничних і районна лікарні, 32 фельдшерсько-акушерських пункти; працюють 27 загальноосвітніх шкіл. На території району -- 28 клубів, 8 будинків культури, 28 бібліотек.

2. Виникнення міста

Виникнення міста пов'язано із швидким розвитком промисловості на півдні країни після реформи 1861 року. Ще на початку XIX ст. територія, на якій тепер розташована Костянтинівка, належала поміщикові Номикосову. У 1812 році він заснував село Сантуринівку, оселивши тут 20 сімей кріпосних селян, куплених у Корочанському повіті Курської губернії¹. 1859 року в селі вже було 54 двори1280 жителів. У середині XIX ст., на ділянці, виділеній одному з синів Номикосова,виникло село Костянтинівка (назване за ім'ям власника), де в 1859 році мешкало 129 чоловік. За реформою 1861 року жителі Сантуринівки одержали по 4 дес. Землі на ревізьку душу. Поміщик виділив селянам гірші землі і позбавив угідь. Податки, оброки, викупні платежі змушували їх іти на заробітки. Не кращим було становище жителів Костянтинівни. В 1869 році, з будівництвом Курсько--Харківське--Азовської залізниці, поблизу неї виникла однойменна станція, яка незабаром перетворилася на великий залізничний вузол. У 1872 році було збудовано лінію Костянтинівна--Ясинувата--Оленівка¹, яку через 10 років продовжили до Маріуполя. А 1875 року розпочалося будівництво Костянтинівської залізниці, приєднаної в 1880 році до Курсько--Харківське--Севастопольської залізниці.

Залізниці зв'язали Костянтинівку з районами видобутку вугілля, залізної руди, вогнетривких матеріалів, дали вихід до морського порту. Це створило передумови для спорудження тут промислових підприємств. Селище, що І виникло поруч із залізничною станцією, почало розвиватися досить швидко. -У 1895 році бельгійське акціонерне товариство донецьких скляних і хімічних заводів і у Сантуринівці розпочало будівництво скляного, пляшкового й хімічного заводів². Через два роки підприємства стали до ладу. В 1900 році пляшковий завод виготовив на 200 тис. крб. пляшок і аптечного посуду, у цей час на ньому працювало 260 робітників. Скляний завод, на якому було 700 робітників, щороку виготовляв на 600 тис. крб. віконного скла. Щорічна продукція хімічного заводу -- мінеральні кислоти і сульфати -- обчислювалася в 268 тис. крб.³ Т. зв. анонімне товариство дзеркальних заводів на півдні Росії, засноване на бельгійські капітали, спорудило дзеркальний завод, який почав працювати з 1899 року. Спочатку він випускав полірованого скла,, дзеркал і марбліту на 250 тис. крб. на рік. У 1897 році Торецьке товариство вогнетривких виробів збудувало керамічний завод, який в 1900 році виготовив продукції на 100 тис. крб.⁴.

У 1897 році бельгійським акціонерним товариством залізопрокатних заводів в Костянтинівці споруджено великий металургійний завод³. В 1900 році він випустив заліза на 4327 тис. крб. У 1901--1903 рр. товариство заводів на основний капітал (1500 тис. крб.) одержувало в середньому 70 тис. крб. прибутку на рік⁶. Кількість робітників на заводі з 1900 до 1905 року збільшилося з 700 до 1090 чоловік. Це були в основному зубожілі селяни. До середини 80-х рр. понад 12 проц. селянських господарств Бахмутського повіту позбулися землі, більше чверті--не мали" робочої худоби⁷. Вони й поповнювали кадри робітничого класу. До Костянтинівки прибували й селяни з інших районів України, а також з Курської, Калузької, Орловської губерній Росії.

У ці роки село Костянтинівка та селище, що біля станції, злилися в один населений пункт. Так в донецьких степах народжувався новий промисловий центр... У праці «Розвиток капіталізму в Росії» В. І. Ленін писав: «... Близько ст. Костянтинівни, де збудовано цілий ряд заводів, утворюється новий населений пункт...»⁸.-За переписом 1897 року, в Костянтинівці мешкало 3100 чоловік. До 1917 року вона входила до Сантуринівської волості Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Селище, як зазначалось в залізничному довіднику за 1902 рік, за одноманітністю: зовнішнього вигляду будинків, що відрізнялися один від одного лише номерами,зі своєю монотонністю нагадувало колишні військові поселення⁹.

Для розселення робітників бельгійські капіталісти-акціонери будували заводські колонії, які розміщувалися майже впритул до заводів, їх безперервно обгортали кіпоть, гар і дим.

На початку XX ст. на підприємствах Костянтинівки працювало близько 2500 чоловік¹⁰. Техніка виробництва була відсталою, умови праці нестерпні. Навіть офіційна комісія губернського в гірничозаводських справах присутствія, після огляду в 1897 році залізопрокатного заводу, в своєму звіті відзначала, що «прагнення до найшвидшого повернення витраченого капіталу виявляється у допущенні до дії незакінчених частин будівлі, машин без огородження»¹.

На скляному заводі біля ванн, де набиралася гаряча маса для видобування скла, температура досягала 120°. Звичайно, робітники працювали напівголими, безперервно обливаючи себе холодною водою. Багато робітників, попрацювавши 3--4 роки в таких умовах, хворіли на сухоти і ставали інвалідами. У цехах шкіряного заводу повітря було насичене аміаком, тому 60 проц. робітників страждали нашкірними хворобами. Робочий день тривав 11--12 годин.

Посади майстрів і кваліфікованих робітників на заводах займали іноземці, яким платили вищу зарплату, ніж місцевим робітникам. На скляному заводі, наприклад, робітник-бельгієць одержував 60--80 крб. на місяць, а місцевий -- 18--20 крб., до того ж близько третини заробітку поглинали штрафи. Окружний фабричний інспектор у своєму звіті відзначав, що «майстри-бельгійці -- народ дуже брутальний щодо російських робітників, тримають себе зарозуміло і поводяться з ними вельми грубо»².

Медичне обслуговування населення здійснювала земська лікарня на 20 ліжок, збудована 1885 року. Тільки в 1905 році було споруджено лікарню для робітників скляного й хімічного заводів. У 1913 році в цих двох лікарнях працювало 5 лікарів і 8 фельдшерів. У школах навчалося 130 дітей. Школи ледве животіли через нестачу коштів. Так, адміністрація залізопрокатного заводу відпускала на утримання початкової школи 1800 крб. на рік, а на потреби поліції -- суму, у 8 разів більшу.

В 1910 році земство відкрило в селищі училище, а з 1915 року почала функціонувати приватна гімназія. За навчання в ній треба було платити 125 крб. на рік. Наприкінці 90-х років XIX ст. на костянтинівських заводах відбулися перші робітничі виступи. 14 липня 1899 року застрайкували робітники залізопрокатного заводу. Страйк спричинило зниження розцінок до 70 і 50 коп. Близько 100 робітників відмовилися стати до роботи й вимагали збереження заробітної плати, яку передбачали умови найму. Заводоуправління змушене було піти на поступки. Всіх незадоволених новими розцінками перевели на іншу роботу з оплатою від 75 коп. до 1 крб. 50 копійок.

Новий значний виступ костянтинівських металургів відбувся в липні 1900 року після того, як майстри-бельгійці побили двох робітників. Ненависть до іноземних майстрів, які жорстоко поводилися з робітниками, вилилася тоді у форму стихійного бунту. В будинках майстрів-бельгійців почали бити вікна, але робітників розігнала поліція. Наступного дня до металургів приєдналися склярі. Протягом двох днів у колоніях скляного і залізопрокатного заводів було розгромлено 113 квартир. У цих заворушеннях взяли участь до 1000 робітників. Виступ придушили козаки. Власті жорстоко розправилися з учасниками заворушень за 3 дні в Костянтинівні було заарештовано 260 чоловік, з них 115 передали в розпорядження слідчих органів,а решту -- 145 чоловік -- звільнили з роботи й в адміністративному порядку виселили на місце колишньої прописки, ї все ж адміністрація заводу змушена була обмежити штрафи і замінити деяких високооплачуваних майстрів-бельгійців та старших робітників на місцевих.

3. Революційна робота

Поступово від стихійних виступів робітники Костянтинівки переходять до організованої боротьби. Цьому значною мірою сприяла діяльність революційних організацій і груп. На початку XX ст. соціал-демократичну пропаганду й агітацію на костянтинівських заводах проводили представники Катеринославської організації РСДРП. Під її впливом зростала політична свідомість пролетарів. У 1904 році робітники пляшкового заводу добилися створення каси взаємодопомоги. На початку 1905 року на цьому ж заводі сформувалася соціал-демократична організація. Згодом групи соціал-демократів оформилися на хімічному, скляному і залізопрокатному заводах.

На знак солідарності з петербурзькими пролетарями, які піднялися на боротьбу проти царського самодержавства, 11 лютого 190 5 року припинили роботу 2 тис. робітників залізопрокатного і скляного заводів. Вони вимагали 8-го-: динного робочого дня. збільшення заробітної плати на 50проц., скасування штрафів. 14 лютого до страйкуючих приєдналися робітники хімічного і дзеркального заводів. Розмах страйку змусив адміністрацію задовольнити деякі вимоги страйкарів. 19 лютого робітники відновили роботу. У цей час на пляшковому заводі створюється легальна профспілка робітників і службовців скляної промисловості. До правління спілки обрали П. Майду, Ф. Ігнатова, С. Тимошкова та ін. Вже у 1905 році до спілки вступило 1450 пляшкарів і склярів. Під керівництвом соціал-демократичної організації та профспілки 9 травня 1905 року близько 1,5 тис. робітників пляшкового заводу організовано припинили всі роботи й висунули адміністрації 17 вимог, у яких пропонували встановити 8-годинний робочий день, підвищити заробітну плату, звільнити чотирьох службовців, що сортували продукцію, тощо, Страйк тривав 7 тижнів. Робітники наполегливо добивалися задоволення свої?; вимог. Щоб не дати можливості заводчикам вивозити готову продукцію, вони лягали на рейки перед паровозом. Дирекція заводу, не зламавши організованого опору робітників, 14 червня погодилася задовольнити майже всі їхні вимоги. Під керівництвом соціал-демократів робітники готувалися до загального страйку та збройного повстання¹.

У 1906 році до Костянтинівки приїздить представник Катеринославської організації РСДРП Г. Т. Петровський, який працював тоді у Краматорську. Під його впливом місцева соціал-демократична організація посилила революційну роботу в масах. У донесенні жандармського управління від ЗО травня 1906 року повідомлялося, що в районах станцій Дружківка, Микитівка та Костянтинівка майже щодня відбуваються масові мітинги, робітники збираються на квартирах, за містом, а в Костянтинівці навіть у заводському клубі виголошуються промови з закликом до збройного повстання, до повалення самодержавства².

Революційна робота серед робітників костянтинівських заводів значно активізувалася після створення в лютому 1906 року Костянтино-Торлівського соціал-демократичного комітету, діяльність якого поширювалася на Дружківку, Костянтинівку, Слов'янськ, Краматорськ, Горлівку. Комітет одержував з Катеринослава й Луганська нелегальну літературу, розподіляв її, закуповував зброю³. На засіданні комітету 17 червня 1907 року було вирішено послати представників на конференцію Юзівсько-Петровського району, по всіх виробничих організаціях зробити доповіді про V(Лондонський) з'їзд РСДРП, організувати друкарню й видати листівки про Державну думу. Намічалося також зібрати кошти по всіх групах організації. Але здійснити ці рішення не вдалося, тому що весь склад комітету в червні 1907 року був заарештований. Тоді було ув'язнено Є. Білоусова, П. Білоусова, К. Кривоноженка, К. Петровського та інших.

Жорстоко розправились капіталісти і уряд з робітниками після спаду революції. 1908 року за умов промислової депресії на пляшковому заводі виробництво скоротилося майже наполовину, близько 200 робітників опинилися на вулиці⁵.

У важкі роки столипінської реакції на костянтинівських заводах не було значних виступів робітників. Але вже в 1910 році робітничий рух знову пожвавлюється. Того року департамент поліції, з'ясовуючи причини страйків робітників, зазначав, що ціни на продукти в цьому районі надмірно високі, та й взагалі відмічається там у всьому дорожнеча. В 1912 році до Костянтинівки знову приїздив Г. І. Петровський, на той час вже більшовицький депутат IV Державної думи. Його приїзд сприяв пожвавленню соціал-демократичної роботи в селищі. У квітні соціал-демократи організували демонстрацію з приводу вбивства поліцією робітника пляшкового заводу, революціонера Т. С. Бобилєва. Під час похорону не працював весь завод.

1--2 травня робітники цього заводу під керівництвом соціал-демократичної групи та профспілки склярів розпочали страйк. 90 підлітків банкового відділення вимагали підвищити їм заробітну плату на 20коп. за зміну й полегшити умови праці (в першу чергу вони просили встановити вентиляцію у гарячих цехах). Адміністрація відхилила цю просьбу. Тоді ЗО квітня підлітки не вийшли на роботу. їх підтримали інші робітники, а 1 травня страйкували всі 1350 робітників заводу. Незабаром до них приєдналися 300 робітників дзеркального заводу. Ввечері страйкуючі організували політичну демонстрацію. На телеграфному стовпі демонстранти прикріпили червоний прапор з написом: «Хай живе пролетаріат!». Промовці закликали робітників до згуртування і одностайної боротьби проти самодержавства¹. Демонстрацію розігнала поліція. Але 2 травня до страйкуючих приєдналися залізопрокатники, які протестували проти скасування на заводі порядку, згідно з яким роботи" в передсвяткові та передвихідні дні припинялися на 2 години раніше, і висунули ряд інших вимог щодо поліпшення умов праці та підвищення заробітку. Адміністрація заводів негайно викликала війська. 60 найактивніших учасників страйку було заарештовано. З травня роботи на заводах відновилися частково, а 4 травня страйк припинився²:

Та 21 травня знову застрайкували костянтинівські пляшкарі. Вони вимагали повернути на завод усіх звільнених після першотравневого страйку, запровадити інститут старост, без відома якого не звільняти і не приймати на роботу, збільшити розцінки на виготовлення посуду від 5 до 10 коп. за сотню тощо³. Адміністрація погодилася тільки частково задовольнити ці вимоги. Тоді 2053 чоловіка припинили роботу*. 24 травня до пляшкарів приєдналися всі металурги. Керувала страйком профспілка робітників скляної промисловості. Страйкарів матеріально підтримали робітники Брянського заводу в Катеринославі. У селище терміново направили стражників, а ЗО травня сюди прибув катеринославський віце-губернатор. Почалися арешти. Проте робітники пляшкового заводу продовжували нерівну боротьбу проти поліції до 11 червня. На залізопрокатному заводі страйк тривав до 7 червня. Невдовзі після придушення страйку власті заборонили костянтинівське професіональне товариство робітників скляної промисловості.

Під впливом соціал-демократичної пропаганди політичні вимоги костянтинівських пролетарів ставали все чіткішими. 9 січня 1914 року металурги залізопрокатного заводу вивісили червоний прапор і лозунги: «Хай живе демократична республіка!», «Геть монархію Романових!»⁵.

Під час імперіалістичної війни підприємства Костянтинівни обслуговували потреби фронту. Хімічний завод повністю переключився на воєнне виробництво. На дзеркальному заводі обладнали механічну майстерню для виготовлення вибухових речовин і розпочали виробництво скла для воєнних потреб (для прожекторів, перископів тощо).

Спеціальні марки сталі для воєнної промисловості випускав металургійний завод, на якому ввели в дію мартенівську, доменну і коксобензольну печі⁶. 1915 року на заводі виплавлено 4,1 млн. пудів .сталі⁷.

За роки війни значно збільшилася кількість робітників у селищі. На металургійному заводі 1914 року працювало 1755 чоловік, а в жовтні 1917 року -- 2436. Зростали ціни на продукти першої потреби. Хоч середня заробітна плата робітника на металургійному заводі з 1914 до 1916 року збільшилася на 50 проц., та ціни на основні продукти споживання за цей час підвищилися на 100--175 проц. Боротьбою робітників проти капіталістичної експлуатації й імперіалістичної війни керувала соціал-демократична група, яка зміцніла, коли повернулися до селища передові робітники, вислані за участь у страйках 1912 року. Діяв Костянтино-Горлівський соціал-демократичний комітет. Соціал-демократи вели революційну пропаганду, читали робітникам ленінські статті про характер війни,роз'яснювали значення більшовицького лозунга про перетворення імперіалістичної війни на громадянську, розповсюджували більшовицькі листівки та газети. Вони зірвали «патріотичну демонстрацію», організовану місцевими шовіністами.

Звістка про повалення самодержавства, одержана в Костянтинівці 2 березня 1917 року, викликала велику політичну активність трудящих. Відбувся загальноміський мітинг. На підприємствах створювалися заводські комітети. 17--18 березня було проведено вибори до Ради робітничих депутатів. Кожний цех обирав від 109 чоловік одного депутата. На першому засіданні Ради 18 березня обрано виконавчий комітет, створено продовольчу та адміністративну комісії¹. Від більшовиків до складу виконавчого комітету увійшов Ф. А. Ігнатов. Але у першій Раді переважали меншовики. До цього спричинилося насамперед те, що за роки війни на зміну кадровим працівникам, яких відправили на фронт, прийшло поповнення з села. Ця категорія робітників перебувала під впливом меншовиків, у руках яких було керівництво об'єднаною організацією РСДРП. Становище ускладнювалося також тим, що в селищі діяли й групи дрібнобуржуазних українських націоналістичних партій: УСДРП та УПСР, які намагалися отруїти свідомість робітників націоналістичною пропагандою².

Меншовики та есери, захопивши керівництво Радою, перешкоджали перетворенню її на орган справжнього народовладдя. У той час представники буржуазії створили громадський комітет, який став місцевим органом Тимчасового уряду, І все ж під тиском робітничих мас і під впливом більшовицьких депутатів Рада провела ряд революційних заходів. Були встановлені тверді ціни на предмети торгівлі. Робітнича міліція роззброїла поліцію. Рада поступово встановлювала свій контроль, на підприємствах. Для розв'язання спірних питань між робітниками та адміністрацією створювалися конфліктні комісії.

Під керівництвом більшовиків з березня 1917 року почали відроджуватися профспілки. В квітні зони вже діяли на пляшковому, хімічному та залізопрокатному заводах, на початку травня -- на скляному та дзеркальному заводах. 11 травня створюється Центральне бюро, яке об'єднало всі робітничі профспілки Костянтинівського району³.

В червні 1917 року більшовики Костянтинівки порвали організаційно з меншовиками і виділилися в самостійну організацію⁴. До складу партійного комітету ввійшли І. Є. Прищепа, Ф. А. Ігнатов, А. П. Якусевич, Я. Г. Коваленко та інші. Розмежування з меншовиками зміцнило становище більшовиків і сприяло посиленню їх впливу на маси. Наприкінці червня більшовики організували демонстрацію протесту проти антинародної політики Тимчасового уряду⁵. У боротьбі з меншовиками та Іншими непролетарськими партіями і групами міцніли й зростали ряди більшовицьких осередків селища. Після липневих подій у столиці місцеві меншовики почали відкрите цькування більшовиків. У другій половині липня вони провели мітинг в саду пляшкового заводу, намагаючись використати його для пропаганди своїх лозунгів і наклепів на В. І. Леніна. Та робітники цього заводу -- більшовики І. Є. Прищепа, Ф. А. Ігнатов, Я. Г. Коваленко -- рішуче відмели наклепи. Після мітингу чимало його учасників виявили бажання вступити в ряди більшовицької партії. Незабаром більшовицька організація заводу налічувала 250 чоловік⁶.

Особливо посилився вплив більшовиків на трудящих в період боротьби з корніловщиною. Велику роботу по мобілізації сил на боротьбу проти контрреволюції проводив створений наприкінці серпня виконавчий комітет Костянтинівської підрайонної Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, а також комітет охорони революції, куди вступило багато робітників⁷.

У жовтні 1917 року майже на всіх заводах селища діяли досить численні більшовицькі осередки, які підтримували тісний зв'язок з навколишніми селами. За більшовиками йшли профспілки та інші робітничі організації.

Дізнавшись про перемогу Жовтневого збройного повстання в столиці, костянтинівські більшовики організували масові демонстрації солідарності з пітерськими робітниками. Багатотисячні мітинги відбувалися на заводах. На вулицях панувало незвичайне пожвавлення. Всюди майоріли червоні прапори.

Але меншовики та націоналістичні елементи, що мали перевагу в Раді робітничих депутатів, відмовилися визнавати рішення II Всеросійського з'їзду Рад і виступили за створення уряду «соціалістичних партій». Тоді більшовики сформували ревком на чолі з А. П. Якусевичем¹. У листопаді за допомогою дружківських комуністів О. В. Єсави та А. Реутова в Костянтинівці створюється загін Червоної гвардії!

Робітники брали в свої руки управління виробництвом. Ще до перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді об'єднане засідання завкомів дзеркального, пляшкового та скляного заводів ухвалило створити на кожному з цих підприємств контрольні комісії, які мали стежити за діяльністю адміністрації. На початку листопада, коли підприємці оголосили про закриття металургійного заводу, робітники встановили свій контроль і тут. Згідно з рішенням загальних зборів, що відбулися 22 і 23 листопада, на підприємстві створюється контрольна комісія². А в грудні 1917 року робітничий контроль запроваджується й на хімічному заводі³.

На початок січня 1918 року більшовицька організація Костянтинівки налічувала вже 800 чоловік. Було обрано районний комітет партії, який 13 січня звернувся до ЦК РСДРП(б) з проханням підтримувати з ним зв'язки*.

Наприкінці січня місцеві червоногвардійці, спираючись на допомогу загонів Червоної гвардії, які прибули з Дружківки і Краматорська, розгромили контрреволюційні сили в селищі. Трудящі обрали нову, більшовицьку Раду. Комуністи здійснювали керівництво і в підрайонній Раді робітничих, солдатських та селянських, депутатів.

Велика робота проводилася по мобілізації населення на відсіч ворогам Радянської влади. У березні 1918 року, коли німецько-австрійські війська почали окупацію України і Донбасу загрожувала небезпека, в Костянтинівці створюється військово-революційний штаб Червоної Армії під керівництвом А. П. Якусевича. Штаб підготував 2 стрілецькі роти, сформував 1-й Дмитріївський батальйон та залізничний загін Червоної Армії. Крім цих формувань, більшовики Костянтинівки створили ще2 загони, один з них очолив А. Реутов, другий -- П. Є. Іванов. Зброю для них -- 250 гвинтівок і 25 тис. патронів -- одержали з Харкова⁶. Костянтинівна стала одним3 опорних пунктів Юзівського укріпленого району. Від німецько-австрійських окупантів її захищали, крім червоногвардійських загонів, війська 1-ї та 2-ї Українських радянських армій.

Після захоплення селища ворогом у квітні більшовики, що залишилися в підпіллі, готували трудящих до боротьби за відновлення влади Рад. Влітку 1918 року створюється підпільна група на чолі з І. Є. Прищепою. Вона встановила зв'язки з горлівськими, дружківськими та краматорськими підпільниками. За літературою виїздили до Катеринослава⁷.

Наприкінці листопада в результаті повстання, організованого більшовиками, у Костянтинівці відновилася влада Рад⁸. Та в грудні селище знову захопили красновці. Офіцерський загін 31 грудня вчинив жорстоку розправу над робітниками пляшкового заводу. 250 чоловік денної зміни були вишикувані в шеренгу. Офіцер вимагав від них виказати більшовиків і партизанів. Всі мовчали. Тоді білогвардійці почали розстрілювати кожного десятого. Це стало новим поштовхом для масового вступу робітників і селян у партизанські загони. Близько 300 чоловік налічував загін під керівництвом робітника П. Є. Іванова.

18 січня 1919 року, після запеклого бою регулярних частин Червоної Армії .з красновцями, Костянтинівка була визволена від ворога. Особливу мужність у цьому бою виявили бійці бронепоїзда. Коли загинули машиніст і кочегар, паровоз повів молодий помічник машиніста. Ось уже кулі влучили в кулеметника, трьох бійців і командира полка Ю. В. Сабліна, та сміливці вели безперервний вогонь по ворогу. Однак наприкінці січня Костянтинівну знову захопили білогвардійці. Тільки 19 лютого внаслідок жорстокого бою, в ході якого станція кілька разів переходила з рук у руки, вона була очищена від ворога¹.

Відновлювалися органи Радянської влади. Було створено ревком. 15 квітня на районному з'їзді Рад обирається виконком Ради. У березні створюється комсомольська організація -- одна з перших комсомольських організацій у Донбасі². Водночас комуністи і комсомольці розгортали велику роботу по мобілізації населення на відсіч денікінцям, які, діставши підкріплення, почали новий наступ на центральні райони Донбасу. Під тиском переважаючих сил ворога радянські війська наприкінці травня залишили Костянтинівку. В чорні дні денікінського, режиму трудящі селища під керівництвом підпільної партійної організації вели мужню боротьбу за відновлення Радянської влади.

Повстанський загін, що діяв в районі Костянтинівни, встановив зв'язок з штабом Лозово-Синельниківського району³. Повстанці завдали відчутних ударів білогвардійцям. В одному з донесень в Зафронтбюро повідомлялося: «Нами підірвано ешелон з снарядами поблизу станції Костянтинівка.

Спираючись на підтримку партизан, частини Червоної Армії Південного фронту наприкінці грудня 1919 року відновили Радянську владу в селищі. Швидко зростали ряди партійної організації. В лютому 1920 року в селищі було 174 комуністи⁵. Разом з ревкомом партійна організація готувала вибори постійних органів Радянської влади. 19 березня 1920 року створюється комісія по виборах до Ради. Наприкінці березня відбулися вибори до Костянтиново-Дружківської районної Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (Костянтиново-Дружківський район створено в січні 1920 року). Серед депутатів Ради було 47 комуністів. Список, що його виставили меншовики, робітники забалотували⁶. На початку січня в селищі проводився «комсомольський тиждень», під час якого до комсомолу вступили понад 100 юнаків і дівчат. До складу комітету комсомолу увійшли А. Є. Тарасов, С. 3. Лейкін, І, А. Ростовський та інші.

Не пройшло і трьох тижнів після визволення Костянтинівни, як уже діяла лікарня. її працівники вживали енергійних заходів, щоб ліквідувати епідемію тифу. ^г За три місяці був відбудований міст через річку Торець на залізничній лінії Костянтинівка -- Ясинувата, що відіграв велику роль у забезпеченні заводів селища донецьким вугіллям. 28 березня 1920 року райком партії організовує перший суботник, а з 1-го по 18 травня проводиться «тиждень трудового фронту», в якому брало участь 5 тис. чоловік⁷.

Комуністи і комсомольці були на вирішальних ділянках відбудови народного господарства після закінчення громадянської війни. На скляному заводі, де до революції технічне керівництво здійснювали іноземні спеціалісти, робітники самостійно за короткий час відбудували ванну № 3 продуктивністю в 3 тис. ящиків скла на місяць.! У жовтні 1921 року завод став до ладу. А 5-у річницю Жовтня колектив заводу відзначив пуском великої ванни продуктивністю в 5500 ящиків скла на місяць. У 1924 ро-1 ці запрацював пляшковий завод. В червні того ж року на дзеркальному заводі були відбудовані полірувальні та фацетні відділення. Уже в 1926 році костянтинівська група склохімічних заводів давала в загальносоюзному виробництві 25 проц. Скла для вікон, 20 проц. пляшок і 100 проц.. дзеркального скла¹.

У жовтні 1925 року почалася відбудова і металургійного заводу: спершу пустили доменну та мартенівську печі, потім -- листовий стан, а в 1926 році -- прокатні: стани. В 1925/26 рр. завод виробив 21,9 тис. тонн чавуну і 29,5 тис. тонн сталі²." В ці ж роки в селищі побудували новий шкіряний завод.

На підприємствах зросли кадри робітників. Так. у 1926 році на хімічному і скляному заводах працювало по 1 тис. чоловік, на дзеркальному -- більше 900, на пляшковому -- понад 1,5 тисячі³. За самовіддану працю на відбудові підприємств^: багато костянтинівців були відзначені урядовими нагородами. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено тоді Ф. О. Капустіна -- робітника склозаводу, І. В. Листвина (пляшковий завод), Я. І. Шпанова (дзеркальний завод).

Багато робітників стали керівниками підприємств, виявили себе вмілими організаторами виробництва. Так, колишній тесляр П. А. Адамович з 1925 року працював директором дзеркального заводу; слюсар І. С. Добровольський став заступником керуючого Костянтинівською групою заводів; робітник О. Д. Костильов з 1924 року керував хімічним заводом, а П. К. Васюшкін був директором пляшкового заводу.

Передові робітники поповнювали ряди партійної організації. На хімічному заводі, наприклад, тільки протягом перших двох місяців 1923 року до партії вступили ЗО чоловік. «Ми усвідомлюємо,-- писали вони в колективній заяві,-- що тільки партія комуністів-більшовиків може захистити наші інтереси». В дні, коли всю країну облетіла сумна звістка про тяжку хворобу В. І. Леніна, костянтинівські залізничники в листі вождю з тривогою писали: «Шановний товаришу і вождь, твоє здоров'я -- це наше життя і прямування до світлого майбутнього, яке ти відкрив для нас. Тому, " дорогий товаришу, бережи своє здоров'я, воно дороге для нас і всього світового пролетаріату»⁵. Свою вірність ленінізму робітники продемонстрували масовим вступом і у партію в дні ленінського призову. Тільки протягом 1924 року до партії вступив 471 житель Костянтинівни⁶.

Зростала й комсомольська організація селища. В червні 1920 року вона об'єднувала 170 молодих робітників заводів та залізниці, а на 1924 рік -- понад 500 комсомольців. Із запалом взялися вони до громадсько-політичної роботи, з ентузіазмом працювали під час комуністичних суботників, проводили культурно-освітню роботу серед населення.

Культурні перетворення в селищі почалися з перших днів Радянської влади. Вже 1918 року в школах навчалося 2440 дітей, а в 1922/23 рр. близько 4 тисяч. З 1921 року на підприємствах створюються школи лікнепу для дорослого населення. Справжніми ентузіастами цієї справи стали вчителі Л. І. Богуславська, 3. Н. Листвина, В. Г. Смєлий. Комсомольська молодь у ті роки створила в селищі живу газету «Синя блуза», виступи якої мали великий успіх у трудящих.

Про відбудову заводів, соціалістичні перетворення в селищі, духовне зростання його жителів розповідали перші нариси, оповідання та вірші молодих робкорів -- Ф. Кевалевського, Ляднова, П. Черненка, О. Морозова, П. Дьоміна, які гуртувалися навколо журналу «Забой». Допомогу у вдосконаленні письменницької майстерності подавав їм літпрацівник газети «Всероссийская кочегарка», пізніше відомий радянський письменник Борис Горбатов.

Після XIV з'їзду партії, що схвалив курс на соціалістичну індустріалізацію країни, розгорнулися великі роботи по технічній реконструкції промислових підприємств Костянтинівки. 28 червня 1926 року пленум Костянтинівського райкому партії розробив заходи щодо розширення заводів і механізації виробничих процесів. Він зобов'язав партійні організації підприємств забезпечити підвищення рівня роботи у раціоналізації виробництва, зміцненні трудової дисципліни. Значна увага приділялася діяльності виробничих нарад¹. У роботі цих нарад особливо яскраво проявилася трудова активність робітників. У травні 1929 року профспілкова організація проводила огляд виробничих нарад на хімічному заводі, під час якого робітники внесли 1145 пропозицій щодо раціоналізації виробництва і зниження собівартості продукції².

В ході соціалістичної реконструкції оновлювалися основні виробничі фонди в промисловості. Протягом 1928--1937 рр. вони зросли в 4,2 рази, в т. ч. фонди підприємств важкої промисловості -- в 4,8 рази. На металургійному заводі ім. Фрунзе звели другу домну, збільшили обсяг мартенівських печей, механізували прокатні стани, збудували коксову батарею з 20 печей³. На скляному заводі споруджено другу систему «Фурко», на пляшковому -- корпус з установкою нових машин. Хімічний завод після реконструкції став значним центром виробництва сірчаної кислоти та фосфатів. На ньому вироблялася майже четверта частина всього суперфосфату в країні.

Там, де була поміщицька економія, виросли корпуси цинкового заводу, оснащеного найновішим технічним обпаданням. Завод став до ладу 7 листопада 1930 року -- на півтора року раніше передбаченого строку. На його спорудженні будівельники здійснювали кладку каменю та бетонування в зимових умовах⁵. Великим підприємством став реконструйований завод «Автоскло». В 1931 році на ньому освоїли виробництво технічного скла для автомобільної та авіаційної промисловості. В 1930 році було пущено завод вогнетривких виробів «Промінь свободи» -- виробничою потужністю 21 тис. тонн виробів на рік -- на суму 11 млн. крб. Одночасно з ним став до ладу механізований хлібозавод, де щодоби випікали 20 тонн хліба.

Яскравим виявом трудового ентузіазму жителів міста був широкий розвиток масового змагання, у ході якого народжувалося багато патріотичних починань. 15 травня 1929 року 70 прокатників заводу ім. Фрунзе звернулися до заводоуправління з пропозицією збільшити їм щоденну норму виробітку на 2,4 тонни⁶. Напередодні 1 травня 1931 року колектив склозаводу достроково -- за 2,5 роки -- виконав план першої п'ятирічки. А через рік завдання п'ятирічки виконав колектив заводу «Автоскло». За 4 роки і 3 місяці виконали п'ятирічний план трудящі хімічного заводу.

Протягом п'ятирічки продуктивність праці в промисловості міста зросла на 44 проц., приріст промислової продукції становив 98 проц.⁷. Широкого розвитку на підприємствах набув стахановський рух. Його ініціатором н заводі «Автоскло» виступив комуніст В. А. Свистунов, який у вересні 1935 року виконав за зміну 6,5 норми. Ця норма стала постійним трудовим показником новатора. На цинковому заводі стахановський почин підхопили комуністи-майстри О. І. Михайлюков,.: Г. А. Бєлкін, І. С. Лозовий. Парторг цеху хімічного заводу бондар І. Д. Коноваленко, завдяки застосуванню конвеєрного способу виготовлення тари та раціональному розподілу праці, виконував норму виробітку на 200--400 проц. На початок;

1936 року стахановці становили 20 проц. робітників. Масового характеру набув стахановський рух в роки третьої п'ятирічки. В 1940 році стахановцями і ударниками.: були 53,5 проц. костянтинівських робітників¹. За роки другої п'ятирічки продуктивність праці у промисловості міста підвищилася на 72 проц., а за 10 років (1928--

1937 рр.) випуск промислової продукції зріс майже у 5 разів². Продукція костянтинівських заводів мала великий попит. Рубінові зірки Кремля, саркофаг у Мавзолеї В. І. Леніна, марбдіт станцій Московського метрополітену, кришталева чаша фонтана на Всесвітній виставці у Нью-Йорку -- все це зроблено з матеріалів, виготовлених робітниками Костянтинівки.

Збільшувалося населення Костянтинівки. 1926 року воно становило 25 404 чоловіка. Ще в 1932 році її віднесено до категорії міст обласного підпорядкування. 1939 року тут проживало близько 96 тис. чоловік. На цей час місто мало 480 тис. кв. метрів житлової площі, 76 км водопровідної мережі, 100 тис. кв. метрів асфальтових доріг. У 1931 році від центру міста до вокзалу проклали трамвайну колію, а 1940 року протяжність її становила 10 км. У 14 разів за 10 років (1928--1937) збільшилась площа зелених насаджень.

Глибокі зміни відбувалися в культурному житті населення. На 1930 рік у Костянтинівці було 16 шкіл, відвідували їх 7 тис. учнів. Перший випуск учнів середньої школи відбувся в 1935 році. Тоді десятирічку закінчило ЗО чоловік, у їх числі В. М. Костарчук, що став ученим-математиком, ректором Чернігівського державного педагогічного інституту, Г. П. Кондратенко -- нині кандидат медичних наук, ректор Донецького медичного інституту. В 1939/1940 навчальному році в 25 школах міста вчилося понад 14 тис. учнів та працювало 524 вчителі. Того року в місті залишилося всього 0,5 проц. неписьменних, тоді як у 1917 році їх було 60 процентів³.

Ще на початку 30-х років тут відкриваються робітфаки Харківського державного університету та Донецького медичного інституту, вечірній комуністичний університет. Працювали виробничо-технічне, педагогічне та медичне училища. Технологів-механіків для скляної промисловості готував склокерамічний технікум. Цей технікум закінчив К. Т. Бондарєв -- нині кандидат технічних наук, лауреат Ленінської та Державної премій, заступник міністра промбудматеріалів Української РСР; доктором фізико-технічних наук, професором Московського вищого технічного училища ім. Баумана став другий випускник цього технікуму -- В. Д. Хазов.

З культурно-освітніх закладів у місті було 2 палаци культури, 4 робітничих клуби, 16 бібліотек, у яких налічувалося до 120 тис. книг. У 1936 році тут відкрили російський драматичний театр ім. О. С. Пушкіна. Його спектаклі -- «Як гартувалася сталь» М. Островського, «Кремлівські куранти» М. Погодіна, «Платон Кречет» О. Корнійчука мали великий успіх у глядача. Режисер театру М. С. Амітов у 1944 році удостоєний звання заслуженого артиста Туркменської РСР.

костянтинівка промисловість революційний самодержавство

4. Соціалістична Батьківщина в роки Великої Вітчизняної війни

В процесі соціалістичного будівництва підвищувалася громадсько-політична активність трудящих. У червні 1941 року міська партійна організація об'єднувала 3415 комуністів*. Активну участь брали робітники в діяльності органів Радянської влади. З ініціативи профспілкових організацій на підприємствах створювалися робітничі бригади, які допомагали Раді. Тільки під час обговорення звітів Ради в 1930 році робітники внесли 350 пропозицій, спрямованих на поліпшення її діяльності. У складі Ради було 288 депутатів, у їх числі -- 147 комуністів, 28 комсомольців, 179 робітників-ударників. Широку роботу серед населення проводили секції Ради: промислова, фінансова, комунального господарства, адміністративна, народної освіти¹.

Членом ВУЦВК у двох скликань (1933--36 та 1936--38 років) обирався кадровий робітник металургійного заводу, комуніст Я. О. Полянський. Під час перших виборів до Верховної Ради СРСР у грудні 1937 року трудящі Костянтинівни обрали до вищого органу державної влади знатного сталевара П. Є. Куракіна. Депутатом Верховної Ради УРСР у 1938 році обрано вчительку К. В. Савенко.

Понад 14 тис. костянтинівців у 1939 році брали участь у роботі численних гуртків МОДРу, Тсовіахіму². Героїчний вчинок здійснив уродженець міста, комсомолець В. Г. Котельников. У 1935 році він служив прикордонником на Далекому Сході. 12 жовтня державний кордон перейшов загін японо-маньчжур у 50 чоловік. Порушники відкрили вогонь по радянському сторожовому наряду. Тяжко поранений старшина наряду Валентин Котельников до останнього подиху відбивав ворога. Після загибелі Валентина на цю ж заставу пішов служити його брат Петро. На честь відважного комсомольця далекосхідну заставу Волинку було перейменовано на Котельникове³.

Тисячі костянтинівців стали на захист своєї соціалістичної Батьківщини в роки Великої Вітчизняної війни. Під керівництвом міськкому партії та виконкому міської Ради депутатів трудящих здійснювалася перебудова промисловості на воєнний лад. З липня 1941 року у Костянтинівці відбулися кущові партійні збори за участю 1800 комуністів. Збори закликали всіх трудящих «забезпечити щоденне не тільки виконання, а й перевиконання виробничих завдань, пам'ятаючи, що кожна тонна надпланової продукції -- це удар по ворогу»⁴.

Коли наблизився фронт, понад 10 тис. костянтинівців будували оборонні рубежі на західних околицях міста і на лінії Мелітополь--Павлоград. Організовано здійснювалася евакуація промислових підприємств міста в глиб країни.

В середині жовтня в районі Костянтинівки вже точилися оборонні бої радянських військ проти фашистських загарбників. 16 жовтня бійці 383-ї стрілецької дивізії відбили тут кілька атак ворога.

29 жовтня гітлерівці захопили місто. За 22 місяці окупації вони закатували і розстріляли 13 800 його жителів⁵. 306 робітників було страчено за відмову працювати на окупантів. Понад 10 тис. радянських громадян винищили гітлерівці в концентраційному таборі, який вони влаштували в одній із шкіл міста. За доносом провокатора вороги розстріляли у перші дні окупації секретаря створеного в жовтні підпільного міськкому партії П. П. Соколова.

Підпілля було відновлене за участю працівників Сталінського підпільного обкому партії та ЦК КП(б)У. З липня 1942 року в Костянтинівці працював секретар обкому партії Г. О. Попков. Сюди приїздили також зв'язківець ЦК КП(б)У М. Ф. Баштан та представник ЦК ЛКСМУ М. К. Монченко⁶. Вони подавали значну допомогу підпільникам міста.

3 травня 1942 року в місті під керівництвом А. І. Стемплевського та В. С. Димаря почала діяти підпільна комсомольська група у складі 30 юнаків та дівчат. Молоді патріоти чинили диверсії, знищували гітлерівців і поліцаїв, підривали автомашини із зброєю і продовольством. У липні 1943 року вони пустили під укіс ворожий ешелону боєприпасами. Підпільники поширювали також серед населення зведення Радянського інформбюро і листівки, допомагали переправитися через лінію фронту пораненим радянським бійцям і командирам. У вересні 1943 року група влилася в одну із частин Червоної Армії¹, В листопаді 1942 року в місті створюється партизанська група під керівництвом П. С. Алексєєва -- командира Червоної Армії, що вийшов із оточення. Члени групи через зв'язківців повідомляли радянське командування про розташування гітлерівських військ. На квартирі у підпільника П. І. Мураховського зберігалася зброя, яку передавали партизанам. На дільниці Скотувата -- Фенольна члени групи підірвали ворожий ешелон з технікою. В серпні 1943 року всі вони загинули від рук гестапівців.

Самовіддано боролася проти окупантів група медичних працівників лікарні № і на чолі з М. В. Шулешовою. Лікарі врятували життя багатьом пораненим радянським воїнам, видавали жителям міста довідки про хвороби, щоб урятувати їх від вигнання до Німеччини². Трудящі міста боролися проти фашистів і в інших районах нашої країни і навіть за її межами. Одним із партизанських загонів, що діяв біля Керчі, керував робітник Костянтинівського цинкового заводу П. Г. Шерстюк⁸. Учасником словацького повстання проти гітлерівців був робітник хімічного заводу П. Г. Юшин. У партизанському загоні, що діяв у Франції, воював робітник металургійного заводу В. II. Фатіев.

Відважно громили ненависного ворога жителі міста на фронтах Вітчизняної війни, 13 з них удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Серед них льотчики Л. С. Святошенко, який зробив 120 бойових вильотів і збив 14 ворожих літаків; І. М. Пилипенко, що зробив 470 бойових вильотів і знищив 48 фашистських літаків, а в жовтні 1942 року спрямував свій палаючий літак на скупчення ворожих машин. М. Н. Корсун, командуючи ескадроном (це було в Східній Пруссії), 23 квітня 1945 року вплав форсував канал і захопив багато трофеїв, а 26 квітня його ескадрон вступив у бій з набагато переважаючим з'єднанням противника, захопив ангар, де готувались до вильоту ворожі літаки. У серпні 1943 року В. М. Кореньков у боях за ріку Сейм викликав вогонь на себе, чим дав можливість своїй роті переправитись на другий берег і зайняти вигідний плацдарм.

Робітник хімзаводу О. К. Сечкін у липні 1943 року, західніше с. Богородичного на Донеччині, був відрізаний ворогом від основних сил. Однак він разом з ротою організував міцну оборону, а потім повів бійців в рукопашну атаку. В цьому бою гітлерівці втратили 200 солдатів. Сєчкін сам знищив 26 фашистів.

Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні також вихованці шкіл міста -- М. Є. Олов'янников, А. К. Мірошниченко, П. П. Кулик, В. Г. Степанченко, М. П. Вовк, І. М. Долгов, І. С. Закарлюка.

Від фашистських окупантів Костянтинівну восени 1943 року визволяли війська Південно-Західного фронту. В ніч проти 6 вересня 135-а танкова бригада під командуванням полковника М. 3. Безнощенка знищила ворожі частини на рубежі річки Кривого Торця і вступила в місто. Цій бригаді було присвоєно найменування «Костянтинівської».

З руїн піднімали костянтинівці рідне місто після вигнання гітлерівців. Відступаючи під ударами Червоної Армії, окупанти зруйнували майже всі заводи, близько 60 проц. державного житлового фонду, підірвали та спалили 25 шкіл, 2 кінотеатри, центральну міську бібліотеку й інші заклади. Завдані фашистами збитки становили 442 млн. карбованців.

Керівною силою трудящих у боротьбі за відродження міста стала партійна організація. На початок 1944 року вона об'єднувала 289 чоловік. Перші рішення міськкому КП(б) України, схвалені 16 та 23 жовтня 1943 року, намічали конкретну програму відбудови металургійного, хімічного, скляного та інших заводів¹. Партійні організації розгорнули широку масово-політичну роботу. 230 агітаторів тільки у січні провели понад 5 тис. політінформацій серед трудящих².

У мобілізації трудящих на відбудову народного господарства партійним організаціям допомагали комсомольці. В січні 1944 року на підприємствах, будовах і транспорті працювали 183 комсомольсько-молодіжні бригади і зміни. Комуністи і комсомольці вели за собою всіх трудящих.

Завдяки загальному трудовому ентузіазму швидко відроджувалися промислові підприємства міста. На металургійному заводі відбудована мартенівська піч уже 25 листопада випустила першу плавку. На 10 днів раніше наміченого строку стала до ладу домна № 1. В жовтні--листопаді 1943 року відновили випуск продукції заводи в чормету та шкіряний, 15 травня почав виготовляти віконне скло завод «Автоскло». До 1 січня 1945 року запрацювали основні цехи хімічного заводу. В липні 1945 року -- на 4 місяці раніше встановленого строку пущено доменну піч№1 та листопрокатний стан на металургійному заводі. Довоєнного рівня виробництва вже на початок 1945 року досягли скляний та коксохімічний заводи. На всіх підприємствах міста широко розгорнулося соціалістичне змагання. Наприкінці1944 року тут налічувалося 2540 стахановців³.

Відбудовуючи місто, костянтинівці водночас усім, чим тільки могли, допомагали У фронту. На особисті збереження вони збудували 10 танків і передали їх Костянтинівській танковій бригаді. Важливу роль у відбудові міста відіграла міська Рада, яка відновила свою роботу у вересні 1943 року. Рада створила постійні комісії: бюджетну, житлово-комунальну, промислову, торговельну, охорони здоров'я, народної освіти. Наприкінці 1944 року в них працювало 44 депутати, решта -- 45 депутатів вели роботу серед виборців по місцю проживання. Перші сесії міськради обговорили питання про міський бюджет, відбудову і розширення підприємств місцевої промисловості, відбудову житлового фонду, збільшення випуску товарів широкого вжитку.

З вересня 1943 року по липень 1947 року трудівники Костянтинівки в позаурочних час відпрацювали на відбудові близько ЗО тис. людино-днів. За цей час відбудовано до 37 тис. кв. метрів житлового фонду. Відновила роботу електростанція. Місто прикрашалося зеленими насадженнями.

Наприкінці 1943 року в місті вже працювала лікарня на 250 ліжок. До 1946 року відбудовано 2 поліклініки та всі корпуси міської лікарні. Майже наново довелося створювати культурно-освітні заклади. Восени 1943 року школи почали працювати в наспіх пристосованих приміщеннях, часто без опалення. До 1945 року всі школи були відбудовані.

Швидшими темпами пішла відбудова міста після закінчення Великої Вітчизняної війни.

Література

1. Історія міст і сел. Української РСР. Донецька область.

2. Сборник статистических сведений по Екатеринославской губернии.

3. «Статистика Украины»№3,серия 3,вып.3

4. Донецький облпартархів,ф.115,оп.11,спр.5,арк..1-10;спр.233,арк..7,8.

Размещено на Allbest.ru