Юрій Володимирович Довгорукий

Размещено на http://www.allbest.ru/

13

Зміст

Вступ

1. Формування Юрія Довгорукого як особистості

2. Досягнення мети і результати діяльності

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Юрій Володимирович Довгорукий відіграв важливу роль в історії України, тому що майже вся політика князя була пов'язана з Південною Руссю. Його діяльність дуже сильно вплинула на долю всієї Русі, адже саме Юрій Володимирович почав процес ослаблення Києва.

Історіографія. Особистість Юрія Довгорукого дуже суперечлива. У вчених існують різні погляди. Російські вчені, засуджуючи моральні якості характеру, хвалять князя за його внутрішню політику: “Распространив там веру христианскую, сей князь строил церкви в Суздале, Владимире, на берегах Нерли, умножил число духовных пастырей…, открыл пути в лесах дремучих, оживил дикие, мертвые пустыни знамениями человеческой деятельности, основал новые селения и города” (Карамзин). [4]

Українські історики засуджують як характер Юрія, так і його політику захоплення Київського князівства. Вони зневажливо характеризують діяльність Довгорукого, а деякі вчені навіть бачать у цьому початок боротьби між росіянами й українцями.

Мета і завдання роботи. Головною метою дослідження стало узагальнення життя Юрія Довгорукого.

Хронологічні рамки дослідження. Ця тема охоплює період від приблизно 90 р. XI ст. до 1157 р.

1. Формування Юрія Довгорукого як особистості

В 90-х роках XI ст. у сім'ї Володимира Мономаха - переяславського князя - народився син, Юрій.

Друга половина XI ст. - це часи початку розпаду Київської Русі на окремі землі. Між удільними князями точаться постійні війни. Кожен з них намагається заволодіти більшим і кращим князівством. І тільки в 1097 р. Любецький з'їзд, скликаний Володимиром Мономахом, намагався покласти край суперечкам. З'їзд закріпив за певними династичними лініями удільні князівства, але цим же було засвідчено й узаконено подрібнення колись єдиної держави на окремі спадкоємні князівства.[7]

Крім того, в цей же період з'явилися нові кочові племена - половці - які постійно нападали на територію Київської Русі. Треба сказати, що в кінці XI ст. батько Юрія Довгорукого, Володимир Мономах, був князем на Переяславщині. А як відомо, ці землі найближчі до половців. До того ж пізніше Юрій Довгорукий як ростово-суздальський князь не одноразово воював проти Волзької Булгарії. І тому постійна боротьба з кочовиками також вплинула на формування особистості Юрія Довгорукого.

Достовірно невідомо, коли Юрій Володимирович став ростово-суздальським князем. В історіографії встановилася дата 1096-1097рр., але в джерелах немає жодних свідчень з цього приводу. В цей час Юрій був зовсім малою дитиною, тому разом з ним поїхав правити від його імені ближній боярин Володимира Мономаха Юрій Шимонович. Цікаво те, що князь жив не в столиці, Ростові, а у Суздалі. Можливо це зумовлено тим, що ростовська знать негативно ставилася до юного князя.[1] В свою чергу це призвело до розвитку негативних рис характеру ростово-суздальського князя.

Татищев приводить нам ось який портрет князя: “Был роста немалого, толстый, лицом белый, глаза невелики, великий нос долгий и накривленный, брада малая, великий любитель жен, сладких пищ и пития, более о веселиях, нежели о расправе и воинстве прилежал, но все оное состояло во власти и смотрении вельмож его и любимцев”.[9] Карамзин пише: “ Георгий властолюбивый, но беспечный… Но Георгий не имел добродетелей великого отца, не прославил себя в летописях ни одним подвигом великодушия, ни одним действием добросердия, свойственного Мономахову племени… Георгий, без сомнения, отличился первым, когда, будучи сыном князя столь любимого, не умел заслужить любви народной… Он играл святостью клятв и волновал изнуренною внутренними несогласиями Россию для выгод своего честолюбия”. [4] Потрібно додати, що окрім вище описаних якостей характеру, Юрій ще був хитрим, сухим, егоїстичним.

Сам же Юрій Довгорукий своєю діяльністю тільки підтверджував характеристику, яку йому дали історики. Бо головною метою життя ростово-суздальський князь вважав захопити столицю - Київ. Адже тільки так можна було стати найстаршим над усіма князями Київської Русі. Юрій був байдужий до майбутнього всієї держави. Крім того, при досягненні цілі Юрій засуджував несправедливе престолонаслідування, бо його рідний племінник в обхід дядька захопив владу в столиці. Це до речі і призвело до початку боротьби між князями.

Проте з іншого боку майже всі князі намагалися захопити Київ. Але Юрій для втілення мрії у життя зміцнював своє рідне Ростово-Суздальське князівство. Пізніше саме діяльність Юрія Володимировича дозволила цьому князівству стати впливовішим, ніж Київське. Тобто навіть таке низьке почуття, як властолюбство позитивно вплинуло на майбутнє Північно-Східної Русі.

Іноді Юрій Володимирович проявляв розсудливість у воєнних походах. Достатньо пригадати його перший виступ 1149 року. До того ж ростово-суздальський князь показав себе як хороший психолог. Він запропонував почати мирні переговори, бо не хотів смерті братів-християн. Юрій хотів Київ залишити за Ізяславом, а Переяслав віддати одному зі своїх синів. Князь розумів, що Ізяслав не погодиться, бо Переяслав - це місто, завдяки якому пізніше можна стати великим князем київським. Крім того, відмовившись від переговорів, Ізяслав взяв провину за кровопролиття на себе. [5] З одного боку в цій ситуації Юрія можна вважати хорошим політиком, а з іншого - підступною людиною. Те ж саме можна сказати щодо намагань Довгорукого встановити владу над Новгородом Великим: цей князь навмисно затримував постачу хліба до міста, що призвело до початку голоду. Але саме завдяки негативним рисам (хитрості, підступності) Юрій прославився як у зовнішній, так і у внутрішній політиці.

Але у Довгорукого була риса характеру, яка і відвернула населення Південної Русі від цього князя. Це - клятвопорушення. Після поразки в 1151 році Юрія змусили підписати мирну угоду. За традицією її скріпили цілування хреста. Крім того, Довгорукий дав обіцянку припинити воєнні дії. Але вже через деякий час він порушив умови договору. Клятвопорушення - це вада, яка викликала і викликає неповагу до Юрія Володимировича. [5]

Складно сказати, коли в Юрія зародилася думка стати великим князем київським. Можливо це відбулося одразу після смерті батька. Хоча князь не був певний у досягненні мети, бо його брат Мстислав Великий дуже добре управляв державою. І може тільки після несподіваної смерті князя у 1132 році в Юрія зародилася надія втілити свою мрію у життя. Ростово-суздальський князь одразу починає діяти: в тому ж році Юрій захопив Переяслав - сходинка до титулу великого князя. Але вже через 8 днів його брат Ярополк Київський вигнав Довгорукого. [1,4,8]

1134 року Юрій намагався хитрістю знову заволодіти містом, але також його спіткала невдача.

І тільки коли суперників Мономаховичів не залишилося (не вважаючи Ізяслава Мстиславовича), Юрій уже був впевнений, що рано чи пізно він досягне своєї мети і нарешті вдовольнить своє владолюбство. Хоча може здаватися, що Юрій Довгорукий боровся за справедливість, за те, що йому належить. Але князь не переслідував цілі сприяти розвитку своєї держави. Він хотів тільки захопити більше земель.

Зрозуміло, що сам по собі Юрій Володимирович не зміг би нічого досягти. Йому були потрібні люди, які би вірно служили і допомагали князю. Ними виступили ростово-суздальська знать і князі-союзники (Святослав Ольгович, Святослав Всеволодович, Владимирко Галицький), тобто клас феодалів. Бояри допомагали Юрію Довгорукому, сподіваючись після вдалого похода отримати вищі посади, нові землі та інші багатства. Князі також діяли з тією ж ціллю, крім того, сам Ізяслав та його союзники були їхніми ворогами.

Крім допомоги вірних людей, Юрій опирався і на свої якості характеру. По-перше, він показав свій організаторський талант. Адже зміг зібрати досить велику і боєздатну армію. До того ж проявив себе як розумний і розсудливий полководець. Згадаймо його переправу через Дніпро у 1151 році, коли більша частина армії на лівому березі відволікала дружину Ізяслава, а менша тим часом переходила убрід. Юрій вчасно зорієнтувався у складній ситуації і зміг організувати цей хитрий маневр.

По-друге, як уже говорилося вище, Довгорукий іноді діяв обережно. По-третє, потрібно відмітити, що незважаючи на будь-які перешкоди чи проблеми ростово-суздальський князь йшов до кінця. Тобто тільки завдяки твердості, егоїстичності, упертості йому вдалося досягти своєї мети. Яскравим прикладом цього може бути той факт, що навіть після повного розгрому в 1151 році Юрій Довгорукий шукав будь-які способи аби тільки знову захопити Київ чи хоча б залишитися на території Південної Русі. Але на жаль, він не зміг нічого досягти.

У цій спробі ростово-суздальський князь показав свою короткозорість. Виникає відчуття, що він не помічав тих подій, які відбувалися у південних князівствах. Юрій поїхав до Городця Остерского з метою відновити бойові дії. Невідомо, які саме він вжив заходи. Можливо він звернувся за допомогою до половців (як натякають деякі літописи). Але навіть це було б неправильним рішенням, оскільки чернігівські князі перейшли до Ізяслава. А розправа з клятвопорушником це прекрасний привід доказати свою вірність новому другу. [6] Крім того, вірний союзник - Володимирко Галицький - знаходився далеко. Це був не єдиний випадок, коли Юрій допускав подібну помилку. Тобто на жаль, Юрій не мав таланту передбачення. Були спроби вгадати хід подій, але суперники Довгорукого були більш далекоглядні. І тому кожна така спроба закінчувалася невдачею.

Ростово-суздальський князь настільки складна особистість, що важко одностайно відповісти чи враховував він досвід попередників. Іноді він слідкував порадам. Особливо це видно з того, що Юрій укріплював своє князівство для боротьби проти Волзької Булгарії. Він як і його батько відправлявся в походи проти цієї держави, будував фортеці. До речі, це в майбутньому дало дуже добрий результат.

Але в більшості випадків він проявляв безпечність до досвіду старших поколінь. Достатньо згадати лише то, що ростово-суздальський князь почав братовбивчу війну, чим не виконував заповіт свого батька Володимира Мономаха - його “Повчання дітям”. Крім того, він не зрозумів, що для того, щоб закріпитися на великокнязівському престолі, потрібно “сподобатися” мешканцям столиці. Хоча прикладів до чого може призвести невдоволення киян в історії Давньої Русі дуже багато. Пізніше сам князь став жертвою думки віче.

Таким чином, така історична особистість як Юрій Володимирович виросла і розвивалася в умовах постійної ворожнечі і небезпеки, що дуже сильно вплинуло на риси характеру князя. На жаль, на українські землі він приніс лише руйнацію та горе, хоча його рідна Ростово-Суздальська земля саме завдяки йому починає розвиватися і становитися сильною.

2. Досягнення мети і результати діяльності

Не дивно, що князь не хотів враховувати поради, оскільки це заважало досягненню мети. Адже Юрій Володимирович заради київського престолу був здатен на все. Він кликав на допомогу половців, які приносили більше шкоди, ніж користі: кочовики грабували просте населення. Крім того, ростово-суздальський князь не нехтував звертатися до шантажування своїх союзників (а саме Святослава Ольговича).

З моральної точки зору ці засоби не можуть бути виправдані. Тому що тільки низько моральна особистість буде досягати своєї мети, йдучи по трупах. Хоча з історичної точки зору Юрія Довгорукого можна оправдати. Оскільки його діяльність призвела до розвитку і підвищення статусу Ростово-Суздальського князівства. Для збереження держави Русь мала потребу у новому центрі. Київ більше не міг претендувати на цю роль. Сам Юрій не міг собі представити, що він створює могутню державу, яка зможе зберегти традиції Київської Русі. Адже пізніше саме в Володимиро-Суздальській землі почнеться процес об'єднання всіх земель Русі.

Жертвами властолюбства Юрія Довгорукого стали мешканці Київського, Чернігівського, Переяславського, Волинського, Галицького, Ростово-Суздальського та Смоленського князівств. Крім того, постраждали Новгородська земля, Угорщина, Польща. Деякі міста були частково, а інші повністю знищенні. Половці розграбували велику кількість сел. До того ж забрали в полон їхніх мешканців.

Це також не можна виправдати з моральної точки зору, бо страждали від дій князя незацікавлені люди. Якщо б кожен держав свою вотчину, то не загинула б така велика кількість невинних жертв. Але з історичної - Юрій не міг діяти інакше. Бо тільки так він міг відновити справедливість - посісти законний престол. Властолюбство князя призвело до дуже важливих змін, як згадувалося вище, - до посилення Ростово-Суздальського князівства.

Потрібно сказати , що все ж таки Юрій Володимирович не ставив перед собою якоїсь недосяжної цілі, оскільки в нього було достатньо сил, щоб посісти Київський престол. Хоча князь втілив у життя першу частину плану, але, на жаль, інша так і залишилися невиконаною. Правильніше сказати Юрію вдалося на деякий час об'єднати навколо себе майже всі інші князівства Русі.

Незважаючи на смерть (князь помер 15 травня 1157 р.), Юрій все ж таки встиг досягти головного - він повернув законний престол. Крім того, князю вдалося встановити залежність більшості князівств від Києва, тобто повернути могутність “матери городов русских”. Проте таке положення речей було недовгим. Уже через рік Юрій Довгорукий посварився зі своїми союзниками. В результаті проти нього склалася опозиція князів. Хоча столиця зберегла за часів Довгорукого своє значення, але саме після його смерті все змінюється. При сині Довгорукого, Андрії Боголюбському, центр Русі переходить на північ - у Ростово-Суздальське князівство.

Крім цього, Юрій Володимирович не зміг здобути прихильності киян. Це, до речі, призвело до його смерті. Юрій просто не приймав жодних рішень для подолання ненависть мешканців столиці. Більше того, він викликав ще більшу неповагу своїми походами проти Ізяслава Мстиславовича - улюбленого князя киян.

Взагалі діяльність Юрія Довгорукого лише з часом принесла корисні плоди. Бо саме він почав процес переходу центру Русі з Києва до Ростово-Суздальського князівства. Крім того, розвивалася економіка цієї землі, укріплювалася обороноздатність проти кочовиків. Для іншої частини держави дії князя принесли горе. Постійна “допомога” половців і походи самого князя призводили до руйнації міст і сел. Це негативно впливало на економіку і сільське господарство. В деяких містах (Городець Остерский) було зруйновано витвори мистецтва.

Але незважаючи на ці жертви Юрій Довгорукий продовжував вперто йти до своєї мети. Він сподівався, що саме новий похід допоможе досягти цілі, але знову князя супроводжували невдачі. Юрій не те що не передбачав подальші наслідки, він мабуть не хотів цього бачити. Тому що мета була йому важливіша понад усе.

Ростово-суздальський князь досяг цілей завдяки упертості, хитрості, властолюбству. Але ці ж якості заважали закріпитися Довгорукому на Півдні Русі, оскільки ті ж кияни почали засуджувати князя. Потрібно вказати ще на одну дуже цікаву рису - князь не перед чим не зупинявся. Він порушив найсвятішу клятву, недодержання якої прирівнювала Юрія до Святополка Окаянного. [5] довгорукий князівство київський

Навіть ось це останнє звинувачення вказує, що князь не мав такої риси характеру як гідність. Крім того, він погано обійшовся зі своїм союзником - Іваном Берладником. Юрій наказав ув'язнити цю людину і привезти до Києва, щоб потім віддати зятю - Ярославу Осмомислу. І тільки завдяки вмовлянням духовенства і киян Івана звільнили. До того ж дорогою у Суздаль Берладника врятували чернігівські князі.

З моральної точки зору цей випадок повинен бути засуджено, але Юрій як історична особа і представник державної влади не міг інакше діяти. По-перше, Довгорукий знав вдачу цього князя, який постійно змінював покровителів: сьогодні він служив київському князю, а вже завтра переходив до ворогів. По-друге, розправа над Берладником дозволила покращити стосунки між Довгоруким і його зятем.

Князь незважаючи ні на що стверджував, що він правий. Особливо це видно з мотиву початку боротьби зі своїм племінником Ізяславом Мстиславовичем, який “незаконно” зайняв престол.

Що до сучасників, то вони по-різному оцінювали діяльність особи, а інколи їхні думки змінювалися під впливом якихось обставин. Наприклад, навіть його син, Андрій Боголюбський, іноді не розумів свого батька. Особливо розлад відбувся після того як Довгорукий дав клятву і чомусь затримався в Городці Остерському. Андрій не розумів батька, і тому залишив його. Інші ж сини підтримували Юрія, оскільки це їм було вигідно.

Населення Русі по-різному відносилось до ростово-суздальського князя. На початку боротьби кияни відмовлялися допомагати Ізяславу проти його дядька, тому що він Мономахович. Але мешканці столиці розчарувалися у Довгорукому, і виступили на боці Ізяслава. Населення Переяславщини навпаки підтримувала Юрія. Після поразки на р.Руті Довгорукий біжить до Переяслава. Мешканці допомагають йому. Протягом двох днів вони захищали місто, але скоро сам князь погодився здатися.

Князі-вороги негативно ставилися до особи, але вважали сильним супротивником. Навіть те, що проти Довгорукого була така велика коаліція держав, свідчить, що недруги боялися ростово-суздальського князя.

Таким чином, Юрій Володимирович - це дуже складна історична особа, яка з одного боку приносила користь, а з іншого - конфлікти і постійні війни. Виходить, що одні й ті ж якості характеру призводили до різних результатів. І тому діяльність Довгорукого складно виправдати чи звинуватити.

Висновок

Таким чином, Юрій Володимирович Довгорукий - це дуже складна історична особа, яка відіграла дуже важливу роль в історії Русі. По-перше, цей князь з одного боку продовжив існування Києва як центра Русі, а з іншого почав процес перенесення столиці на північ. По-друге, Довгорукий сприяв розвитку свого рідного Ростово-Суздальського князівства, яке після стало дуже швидко розвиватися. По-третє, конфлікти з Новгородом і Рязанським князівством переросли в постійні війни, які завершилися перемогою Москви.

Діяльність особи мала важливе значення лише в долі російського народу, адже як відмічалося Юрій почав процес відокремлення і становлення Ростово-Суздальського князівства - центра майбутньої Росії. В житті Південної Русі такого не було. Князь просто одним з перших почав війну, яка стала посилювати феодальну роздробленість. Крім того, діяльність князя більше принесла негативного.

Список використаної літератури

1. 100 видатних українців. - К.: Арій, 2006. - 496 с.

2. История России с древнейших времен до наших дней / под ред. А.Н.Сахарова. - М.: Проспект, 2008. - 768 с.

3. История Украинской ССР: в 10 т. - К.: Наукова Думка. - Т.1. - 1981. - с.378-398.

4. Карамзин Н.М. История государства Российского. - М.: Эксмо, 2005. - Т.2. - С. 151-172.

5. Карпов А.Ю. ЖЗЛ. Юрий Долгорукий. - М.: Молодая гвардия, 2006.

6. Лимонов Ю.А. Владимиро-Суздальская Русь. - Л.: Наука, 1987. - 217 с.

7. Новий довідник: Історія України. - К.: Казка, 2008. - 736 с.

8. Полонська-Василенко Н.Д. Історія України. - Т.1. - К.: Глобус, 1992. - С. 152-154.

9.Соловьев С.М. История России с древнейших времен. - М.: Эксмо, 2006. - с.60

10.Фроянов И.Я., Дворниченко А.Ю. Города-государства Древней Руси. - Л: Издательство Ленинградского университета, 1988. - 296 с.

Размещено на Allbest.ru