Визвольна війна Богдана Хмельницького та її наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

НАЦІОНАЛЬНА МЕТАЛУРГІЙНА АКАДЕМІЯ

Кафедра Історії

Реферат

на тему: "Визвольна війна Богдана Хмельницького та її наслідки"

Виконав ст. гр. МЕ04-13 Нечеса С.І.

Перевірив ст. викладач Висоцкий О.Ю.

Дніпропетровськ

2014

Зміст

Вступ

1. Причини війни

2. Перебіг подій

2.1 1649р. Зборівська угода

2.2 1651р. Білоцерківська угода

2.3 1654р. Переяславська угода

2.4 1657р. Союз зі шведами

3. Наслідки війни

Висновок

4.Історичні персони

Словник термінів

Література

Вступ

В українській історії найважливішою подією XVII ст стала національно-визвольна боротьба нашого народу. На той час дуже сильно ускладнилася ситуація в соціально- економічній сфері суспільства.

Після придушення козацько-селянських повстань (кін. ХVI -- перша пол. ХVII ст.) польській владі здалося, що вона остаточно підкорила українців, оскільки збройні виступи на деякий час припинилися. Навіть роки від 1638 до 1648 року отримали назву «десятиріччя золотого спокою». Та це був лише перепочинок перед бурею. У Польщі ніщо не змінилося, і українську проблему було лише відкладено, а не розв'язано. Продовжувалося різке посилення феодально-кріпосного гніту на українських землях. Селян змушували відробляти на своїх панів по 3--4 дні щотижня і сплачувати численні податки. Це знущання відчувало на собі не лише селянство, а й середня і навіть дрібна українська шляхта. Особливо зухвало поводилася польська шляхта з козацтвом після ординації 1638 року. Вона намагалася перетворити нереєстрових козаків у кріпосних селян і слуг, на що ті відповідали повстаннями, до яких приєднувалися селяни. Несправедливість і гніт переживало і реєстрове козацтво під управлінням польської шляхти, яка виступала в ролі старшини.

Отже, колоніальна політика Польщі загрожувала винищенням української народності, що було, безумовно, великою національною небезпекою. Тому головною метою, яка об'єднала українців, була ліквідація польсько-шляхет-ського панування в Україні. Оскільки більшість української феодальної верхівки на той час вже колонізувалася і не могла очолити національно-визвольну боротьбу народних мас, керівна роль у ній належала козацькій старшині. Широкі верстви козацтва стали рушійною силою цієї боротьби. Разом з козаками активну участь у ній брали селяни, міщани, духовенство. Очолив національно-визвольну боротьбу українського народу видатний військовий і політичний діяч, будівничий української козацької держави Б. Хмельницький.

Національно-визвольна війна розпочалася в першій половині лютого 1648р. із захоплення повстанцями Запорізької Січі й обрання Б. Хмельницького гетьманом Війська Запорізького і тривала до кінця XVIII ст.

1. Причини війни

У цей час надзвичайно ускладнилася ситуація в соціально-економічній сфері. Унаслідок зростання в Україні землеволодінь польської шляхти селяни втрачали землю і ставали кріпаками. Значно погіршилося також становище міщанства й реєстрових козаків. Критичним було становище в національно-релігійній сфері. Усіляко обмежувалися можливості українців вживати рідну мову. Незважаючи на проголошувану владою свободу віросповідання, не припинялися утиски православних. У тогочасній Україні саме релігійні утиски були чинником, що об'єднував представників різних верств у їхніх протестах проти польської влади. Важливими причинами, що робили можливим початок козацького повстання, є посилення та розширення сфери впливу Запорозької Січі, яка того часу була своєрідним зародком української державності, що за певних умов міг стати основою для створення повноцінної держави.

Причини початка війни:

1) Козацтво зазнавало постійних утисків: магнати відбирали в них хутори, луки, ставки, млини, змушували платити податки. За будь-яку непокору козаків кидали до в'язниць, де їх катували. Більш того багатьох з них перетворювали на кріпаків.

2) Посилюється гноблення селянства, яке дедалі більше ототожнюється з польським пануванням. Панщина на Наддніпрянщині досягла чотирьох днів на тиждень, у західних районах - шести. Крім панщини, селяни мусили виконувати й інші різноманітні натуральні та грошові повинності, а також працювати в маєтку феодала: стерегти панське майно, білити полотно, лагодити греблі, возити дрова тощо.

3) Міщан українського походження усували від участі в міському самоврядуванні, натомість на посади брали іноземців.

4) Чинилися перешкоди вступу українців до цехів, заняття ними ремеслом чи торгівлею.

5) Збільшився тиск на православну церкву, звичайним людям насаджували уніатство або католицизм.

6) Застосовувалися обмеження щодо освіти та вживання української мови. Заборонялося друкувати книжки українською мовою. В школах та вищих навчальних закладах уроки українською мовою не проводили.

1646 року Б. Хмельницький на запрошення французів разом із І. Сірком та козаками брав участь у воєнних діях проти іспанських Габсбургів. Того ж року відбулася подія, що значною мірою вплинула на хід історичних подій. За відсутності господаря на Суботів здійснив на-пад чигиринський підстароста Д. Чаплинський, який, пограбувавши хутір убив його наймолодшого сина та забрав жінку, з якою мав намір одружитися овдо-вілий Богдан. Варто зауважити: подібні випадки були звичним явищем з боку польської шляхти, тому Хмельницький спочатку намагався покарати підстаросту законними методами через короля, але всі прохання виявилися марними. Цей випадок остаточно переконав його необхідності докорінних змін у державі.

2. Перебіг подій

2.1 1648-1649рр. Зборівська угода

21 січня 1648 року Хмельницький на чолі невеликого загону реєстрових і запорізьких козаків, напав на польську залогу на острові Базавлук (на Дніпрі) і знищив її. Це звільнило Запорізьку Січ від польського контролю, притягнуло запорожців на бік Хмельницького, обраного гетьманом. Наступні кілька місяців тривала підготовка ширшого повстання; розсилалися універсали, які заохочували козаків, селян і міщан стати проти шляхти. Дуже важливий був договір, який Хмельницький уклав з Туреччиною, а також з кримським ханом Іслямом III Ґераєм, за яким Тугай-бей з 40-тисячним заго-ном кримців мав допомогти козакам.

Щоб ліквідувати повстання, у квітні 1648р. уряд Речі Посполитої вислав 30 000 війська проти Хмельницького. Не сподіваючись поважніших труднощів, польські полководці -- Великий гетьман М. Потоцький і польський гетьман М.Калиновський-- поділили свої сили. Це була велика тактична помилка. Близько 10 000 повстанців оточили польський 6 000 авангард на чолі з сином гетьмана Стефаном Потоцьким під Жовтими Водами і 16 травня 1648р. знищили його, а 26 травня 1648р. під Корсунем Xмельницький з кримцями розгромив головне польське військо, керівники якого потрапили в кримський полон.

Після тих перемог по всій Україні розгорілася війна між українськими козацько-селянськими і польськими шляхетськими загонами. Жорстокі бої відбулися на Правобережжі влітку 1648р. між загонами полковни-ка М.Кривоноса і шляхетськими частинами під проводом князя Я.Вишневецького. Під час цих боїв населення дуже потерпіло. Польське військо систематично вирізувало всіх козаків і селян, включно з дітьми, жінками і старими, а повстанці так само поводилися зі шляхтою,католицьким духівництвом і євреями, чимало яких допомагали польській шляхті.

Наприкінці літа уряд Речі Посполитої вислав ще одне, добре виряджене, 40-тисячне військо (32 000 поляків, 8 000 найманих німецьких жовнірів) проти Xмельницького. Але провід цього війська (О. Конецпольський, М. Остророг, князьД. 3аславський) був слабий і недосвідчений. Вишневецький, що хотів стати головним полководцем польських сил, не мав належного контакту з наступаючим польським військом. Певні своєї перемоги, польські полководці дозволили Xмельницькому зайняти дуже вигідні позиції біля Пилявців. У бою, який відбувся 23 вересня 1648р., повстанці вщент розгромили польське військо. Військо Xмельницького, перейшло на західноукраїнські землі й на початку листопада 1648р. облягло Львів. Деякі козацькі відділи дійшли до етнічно польських і білоруських земель, де також вибухли антишляхетські й антипольські повстання. Ідучи назустріч проханням українських міщан, Xмельницький покинув облогу Львова і оточив Замостя, де були залишки військ Вишневецького. На той час Хмельницький мав з собою виснажене 30-тисячне військо, яке потерпало від епідемії чуми, не мало вдосталь провіанту, не мало змоги вести війну при зимових морозах. Також вагомою причиною відступу Хмельницького було те, що в разі взяття Замостя та подальшого просування війська територією Польщі, національно-визвольна війна мала вийти за етнічні кордони українців і перетворитись у загарбницьку. До того ж гетьман тверезо оцінив свої сили та міцність фортець, котрі йому необхідно було подолати по дорозі до столиці, тож він вирішив повернутись до Наддніпрянщини. 2 січня 1649р. військо Богдана Хмельницького урочисто вступило до Києва.

Мобілізуючи всі сили Речі Посполитої, Ян ІІ Казимир у квітні 1649р. перейшов у наступ проти Xмельницького. Головне польське військо, під проводом самого короля, виступило з Волині, а литовське військо, яким командував гетьман Литви князь Януш Радзивілл, наступало на Київ. При допомозі Іслям-Ґірея Xмельницький 10 липня оточив частину королівського війська у Збаражі. Коли Ян Казімір і його 25-тисячне військо рушило на поміч обложеним 15 липня 1649р., Xмельницький несподівано напав на короля і оточив його біля Зборова. Тим часом у червні й липні литовське військо майже дійшло до Києва, але козацько-селянські напади у запіллі примусили литовців відступити. Виглядало, що Xмельницький остаточно розгромить ворожі сили. Але у цю критичну хвилину Іслям-Ґірей, підкуплений поляками і незадоволений великим зростанням українських сил, відтягнув свої загони і змусив Xмельницького почати переговори з поляками. 18 серпня 1649 року Xмельницький уклав з польською делегацією під проводом Юзефа Оссолінського Зборівську угоду.

У Xмельницького назріла думка цілком відірвати Україну від Польщі, але хоч він здобув ряд перемог, проте не міг остаточно розгромити ворога. Кампанія закінчилася Зборівською угодою, якою не були задоволені обидві сторони.

2.2 1650--1651рр. Білоцерківська угода

Влітку 1650 року і українці й поляки намагалися ізолювати одні одних дипломатично. Польські дипломати перестерігали Москву перед козаками і перетягнули на свій бік Василя Лупула, господаря Молдови. Xмельницький посилив свої зв'язки з кримськими татарами і Оттоманською Портою. Щоб запобігти поширенню польських впливів у Молдові, Xмельнцький у серпні 1650р. вислав велике козацько-татарське військо в Молдову і примусив Василя Лупула підписати договір та обіцяти віддати заміж доньку Розанду за свого сина Тимоша.

Тим часом, коли козаки були зайняті у Молдові, 50-тисячне польське військо несподівано напало 20 лютого 1651р. на Брацлав. У червні відбувся головний бій біля м. Берестечка на Волині. Польська армія, у якій було близько 20 000 найманого німецького війська, набраного з ветеранів Тридцятирічнї війни, стала проти українсько-татарського війська. Але українське військо, знову зраджене кримцями, зазнало поразки, і 10 липня 1651р. у тяжких умовах відступило до Білої Церкви. На початку серпня литовське військо зайняло і спалило Київ. Не зважаючи на ці невдачі, Xмельницький зібрав 50 000 війська і 24 -- 25 вересня вступив у тяжкий, але не вирішальний, бій з ворогом біля Білої Церкви. Втомлені війною, обидві сторони почали переговори, підсумком яких була укладена дуже невигідна для Xмельницького Білоцерківська угода 28 вересня 1651р.

Невдовзі по підписанні договору польські військові частини й шляхта почали повертатися на Україну і відновлювати старі порядки. Населення Правобережної України, занепокоєне появою попередніх дідичів, почало кидати свої оселі й переселятися на схід, на Лівобережжя й Слобожанщину.

2.3 1652--1654рр. Переяславська угода

Хоч козаки здобували далі деякі перемоги над поляками, з'явилися ознаки ослаблення і зневіри, і Xмельницький покладав щораз більшу надію на зовнішню допомогу. 1651-1652рр. він посилив зв'язки з кримськими татарами й Оттоманською Портою. Центром його уваги була Молдова. Одруження Тимоша і Розанди мало забезпечити союз України з Молдовою, а далі з Туреччиною і Кримським Ханатом. Xмельницький вислав Тимоша на весні 1652р. з великим козацько-татарським військом до Молдови. 2 червня 1652р. відбувся бій під Батогом з 30-тисячним польським військом, з якого Xмельницький, що прийшов синові на допомогу, вийшов з блискучою перемогою, і в серпні 1652р. Тиміш побрався з Розандою. Але на весні 1653р. молдовські бояри, підтримані Валахією і Семигородом, повстали проти Лупула і козаків, а у вересні Тиміш загинув, обороняючи Сучаву. Смерть гетьманича 15 вересня1653р. поклала кінець молдовській орієнтації Xмельницького.

Тим часом в Україні знову розгорілася війна. Велике 80-тисячне польське військо наступило на Поділля, але було оточене об'єднаними силами козаків і кримських татар під Жванцем на початку грудня 1653р.. Та у вирішальний момент кримці знову погодилися з поляками, без згоди українського союзника, і Xмельницький мусив замиритися 5 грудня з поляками на основі Зборівського договору 1649р.. Ця нова татарська зрада примусила гетьмана до рішучої зміни орієнтації.

Майже від початку повстання Xмельницький утримував дипломатичні зв'язки з Москвою, але цар Олексій Михайлович уникав від підтримки повстання, бо це означало б війну Москви з Річчю Посполитою. Проте польські поразки в Україні і загроза, що Xмельницький визнає зверхність Оттоманської Порти, заохотили Москву до нових переговорів з гетьманом (1653р.), які закінчилися укладенням так званої Переяславської угоди (у січні -- березні 1654р.) у ході якої були підписані Березневі статті. За цими статтями, Україна визнала протекторат московського царя, зберігаючи свою цілковиту автономію і діставала військово-політичну допомогу Москви проти Польщі.

2.4 1654--1657рр. Союз зі шведами

Літо 1654р. -- осінь 1655р. На цей час з'єднані україно-московські сили перейшли в наступ проти Польщі і досягли чималих успіхів. Головні бої тоді точилися на Правобережжі, Білорусі й Західній Україні. Улітку 1654р. московське військо (25000) і 20 000 козаків під проводом І. Золотаренка повели наступ на Білорусь і зайнялиСмоленськ, а 1655р., продовжуючи наступ, у липні заволоділи Вільною. Під час білоруських походів виникло певне напруження щодо питання -- кому мають належати завойовані землі: чи Війську Запорізькому, чи Москві (за висловом В. Липинського, «війна двох Русей за Русь третю»). Тим часом поляки восени 1654р. виступили на Брацлавщину, а 20 січня 1655р. облягли Умань. Xмельницький і московський полководець В. Шереметєв, на чолі 70 000 україно -- московського війська, пішли назустріч ворогові, й 29 січня 1655р. відбувся тяжкий, але не вирішальний, бій біля Охматова. Навесні того ж року україно-московські сили перейшли в наступ на західноукраїнських землях і наприкінці вересня облягли Львів, але у жовтні, коли кримчани, що тоді стали союзниками Речі Посполитої, прийшли полякам на допомогу, відступили на схід.

Осінь 1656р. -- літо 1657р.. Розчарування Xмельницького москвинами зростає, і він шукає інших союзників для боротьби з Річчю Посполитою. Війна Речі Посполитої з козаками й Москвою дала шведському королеві Карлові X Ґуставові нагоду зайняти влітку 1655р. північні частини Польщі і Литви. Стурбована поширенням шведської сили, Москва уклала з поляками Віленське перемир'я (24 жовтня 1656р.) і разом з ними виступила війною проти Швеції.

Український уряд, посли якого не були допущені до переговорів, був дуже обурений Віленською угодою. Тому в жовтні 1656р., іґноруючи протести Москви, Xмельницький вступив у ширшу коаліцію з Швецією, Семигородом, Бранденбурґом, а почасти з Молдавією і Валахією, метою якої був поділ Речі Посполитої. Гетьмана у тій коаліції найбільше цікавило те, що вона давала йому можливість зайняти західноукраїнські землі та з'єднати їх з правобережною Україною.

Але інтереси учасників цієї коаліції були розбіжні. До того ще Польща дістала дипломатичну й військову підтримку з боку Австріїй Москви, а також і Криму. Не зважаючи на це, у січні 1657 р. 50-тисячне україно-семигородське військо (30 000 угорців і 20 000 українців), на чолі з князем Юрієм II Ракоці й полковником А. Ждановичем, напало на Польщу й зайняло Галичину та значну частину Польщі з Краковом і Варшавою. Але утиски угорського війська над місцевою людністю й інтриги московських агентів у козацькому війську, які значно послабили його боєздатність, спричинилися до того, що польське військо почало наступати, і Ракоці змушений був відступити на схід. Наприкінці липня 1657р., оточений поляками й кримцями під Межибожем, Ракоці капітулював (Чорноострівська угода 22 липня 1657р.). Спроба Ждановича втримати антипольський фронт, була невдала. Ця катастрофа прискорила смерть гетьмана (6 серпня 1657р.) і українсько-польська війна на цьому фактично закінчилася.

3. Наслідки війни

Війна призвела до досить глибоких змін в розвитку українських земель: утворилася Українська держава і встановлювалася нова модель соціально-економічних відносин. Це досить серйозні зміни, тому частина сучасних українських істориків, виходячи з того, що до корінних змін призводять революції, вважають події середини XVII ст. в Україні національною революцією. До початку 1649р. основу політичної програми керівників повстання становила ідея політичної автономії для козацького регіону, тобто ідея козацького автономізму. Але вже взимку 1649р. висловлюється ідея незалежної української соборної державності, тим більше, що держава вже утворюється. Утворення її починається вже влітку 1648 р. Юридично фактичне існування Української держави визначається Зборівським договором. Були визначені територія держави, її кордони, адміністративно-територіальний поділ на полки і сотні. Формується апарат управління. За зразок було взято організаційний устрій Запорозької Січі та реєстрового козацтва. Вищим органом влади стала козацька військова рада, яка вирішувала найважливіші питання (вибори гетьмана та інш.). Зростає значення старшинської ради, до якої по суті переходять всі функції загальної ради. На чолі виконавчої влади був гетьман, в руках якого зосереджувалися найважливіші владні функції: він скликав ради, видавав закони (універсали та інш.), роздавав землі, затверджував старшину, очолював апарат управління, відав фінансами, мав право помилування, очолював збройні сили, керував зовнішньою політикою та інш. Апарат управління був кількох рівнів. Центральний апарат представляли гетьман та генеральна старшина, які становили гетьманський уряд (обозний, суддя, підскарбій, писар, осавули, хорунжий, бунчужний). При гетьмані знаходилися Генеральна військова канцелярія - центральна адміністративна установа. Вищим судовим органом був Генеральний військовий суд. Полковий рівень становили полковник і полкова старшина (обозний, суддя, писар, осавул, хорунжий). Сотенний рівень становили сотник і сотенна старшина (осавул, писар, хорунжий). Селяни та міщани мали свої органи управління, але зверхніми над ними були козацькі органи. Тобто була територія, кордони, адміністративно-територіальний поділ (на початку 1657р. - 18 полків) , правитель - гетьман та центральний уряд, місцева адміністрація, своя судова система і закони, система оподаткування, військо, дипломатичні відносини з іншими державами, своя символіка. За Б. Хмельницького держава виступала як суб'єкт міжнародних відносин.

Окрім цього глибокі зміни відбулися в соціально-економічній сфері, де встановлювалася нова модель соціально-економічних відносин. Так, було ліквідоване магнатсько-шляхетське землеволодіння, особливо велике та середнє. Знищені фільварково-панщинна система господарювання і кріпацтво. Більшість земель перейшла у власність держави - Війська Запорізького. Затверджується козацька земельна власність, за природою - фермерського типу. Селяни, становище яких різко покращилося, дістають (обмежені) права власності на землю. Разом з тим збереглася база для відродження феодальних відносин. Зростало землеволодіння православних монастирів та церкви, частково збереглося землеволодіння шляхти, починає складатися гетьманське та старшинське землеволодіння. Також відбулися зміни і в соціальній структурі населення. Клас феодалів (світських землевласників - магнатів та шляхти) в Україні фактично було ліквідовано, дрібна шляхта залишилася, але її кількість різко зменшилася. Провідна роль у суспільстві перейшла до козацтва, особливо до козацької старшини, з якої формується нова політична еліта, новий панівний стан. Становище селян істотно поліпшилося, вони стали особисто вільними, дістали право вступу до козацького стану, а також право власності на землю. Зміцнився статус православного духовенства. В містах провідна роль перейшла до українського міщанства.

Тобто зміни були досить суттєві, але чи можна ці події вважати революцією. Соціальна революція призводить до зміни суспільного ладу, або сприяє цьому. В України ж внаслідок подій середини XVII ст. зміни суспільного ладу не відбулося. Проте потенційно визначилися тенденції до появи та розвитку капіталістичних відносин. Але останнє переважно було гіпотетичним, хоча за певних обставин могло б реалізуватися, але за тих реальних обставин навряд чи. У цілому ж взимку - навесні 1648р. все починалося як велике козацьке повстання, яке швидко переростає у широкомасштабну визвольну війну, в яку втягуються широкі верстви українського народу (особливо селяни) під політичним проводом козацтва. Але в цих подіях війни виявляються певні ознаки та риси національно-визвольної революції, суть якої в звільнені від національного та іншого гніту та створенні самостійної держави. До того ж будь-яка національно-визвольна революція має метою звільнення від іноземного панування, завоювання національної незалежності, ліквідацію національно-колоніального гніту, створення національної держави. Соціально-економічні завдання і класовий зміст національно-визвольної революції визначаються як внутрішніми умовами країни, так і характером тієї доби, під час якої вона відбувається.

Висновок

Важко переоцінити вплив, що його справив на перебіг української історії Б.Хмельницький. Хмельницький відновлює український політичний організм там, де він давно перестав існувати, створює могутнє високоорганізоване військо з юрби некерованого селянства і козаків; у гущі народу, зрадженого старою верхівкою, він знаходить і згуртовує довкола себе нових діяльних ватажків. І, що найважливіше, у суспільстві, позбавленому впевненості у собі й виразного відчуття самобутності, він відроджує почуття гордості і рішучості боронити свої інтереси. Незалежно від тонкощів наукових оцінок, український народ завжди проявляв любов до “батька Богдана“. У свідомості величезної більшості українців, починаючи з тих часів аж дотепер, Хмельницький залишається великим визволителем, героїчною постаттю, яка силою своєї індивідуальності й розуму підняла їх з багатовікового паралічу бездіяльності та безнадії й вивела на шлях національного і соціально-економічного звільнення.

Оцінюючи історичні виступи наших давніх нащадків можна сказати, що Українська держава відбулася, але в зародковому стані: справжньої державності в неї не було, а була часткова, сильно обмежена автономія. Умови договорів царська влада постійно не виконувала і весь час намагалась переписати їх у власну користь. Наступні гетьмани, хоч і якимось чином відстоювали незалежність, але регулярно погоджувались на переоформлення міждержавних угод в гірший для нас бік.

Але треба пам ятати, що саме Хмельницький підняв свій народ з вікового занепаду і наклав відбиток свого творчого духа на всю наступну українську історію.

4. Історичні особи

визвольна війна хмельницький зборівська угода

Зіновій Богдан Хмельницький (укр. Богдан Зиновій Михайлович Хмельницький) (27 грудня 1595 [6 січня 1596]) Суботів - 27 липня [6 серпня] 1657, Чигирин) - гетьман Війська Запорозького, полководець і державний діяч. Ватажок повстання проти Речі Посполитої, в результаті якого землі Війська Запорізького увійшли до складу Російської держави. Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року відомо дуже мало. Місцем народження вважається Суботів, як року народження вказують або 1595 (вирахувано за відомостями венеціанського посла Нікколо Сагредо, який у 1649 році писав у своєму рапорті до венеціанської сеньйорію, що Хмельницькому 54 роки.[4]) або 1596год.

Найбільш поширеною є версія, що Богдан Хмельницький походив з шляхетського роду.

Данило Чаплинський (польськ. Daniel Czapliсski) - підстароста чигиринський, ротмістр польського війська.

Відомий, як ворог Богдана Хмельницького. Вступив у конфлікт з Хмельницьким (через садиби і жінки), що стало одним з приводів повстання на Україні, який пізніше отримав назву Повстання Хмельницького. У 1649 брав участь в облозі Збаража, учасник битви під Берестечком у 1651. Був обраний депутатом до Коронний трибунал у Любліні в 1653

Іслям III Ґерай (Гирею) (1604-1654) - хан Криму в 1644-1654 роках. Син кримського хана Селямета I Герая. Правил Кримом у проміжку між двома правління Мехмеда IV Герая.

Зустрічаються в літературі варіанти написання: Іслям III Гірей, Іслям III Гірай, Іслям Гірей III. Ім'я хана зустрічається у варіантах Іслям і Іслам.

В юності під час війни з Річчю Посполитою царевич Іслям Герай потрапив у полон в 1629 році і провів у Польщі 7 років (1629-1636 роки). Після звільнення Іслям оселився в Османській імперії. У 1637 році новий кримський хан і старший брат Бахадир I Герай призначив Ісляма калгой. В 1640 році калга-султан Іслям Ґерай на чолі великої татарської орди зробив великий руйнівний похід на Україну. У 1641 році після смерті Бахадир Герая і вступу на ханський престол Мехмеда IV Герая Іслям Герай знову покинув Крим і поїхав у турецькі володіння. Через три роки, в 1644 році османський султан Ібрагім I відправив кримського хана Мехмеда IV Герая у відставку і призначив його старшого брата Ісляма Ґерая новим ханом. Зайнявши ханський престол, Іслям Герай призначив калгой свого молодшого брата Кирим Герая (1644-1651), а нурэддином - племінника Газі Герая, сина свого іншого брата Мубарак Герая. У 1651 році після загибелі калги Кирим Герая хан Іслям Герай призначив калгой колишнього нурэддина Газі Герая, а нурэддином зробив свого молодшого брата Аділь Герая.

Єремія (Ярема) Михайло Корибут-Вишневецький (польськ. Jeremi (Jarema) 17 серпня 1612, Лубни - 20 серпня 1651, табір під Паволочью) - державний і військовий діяч Речі Посполитої з роду Вишневецьких, воєвода руський (1646-1651), основний ватажок польсько-литовських військ під час повстання Богдана Хмельницького в 1648-1651 роках.

Миколай (Микола) Остроруг (пол. Mikoіaj Ostrorуg, 1593-1651) - польський шляхтич, політичний діяч і воєначальник. З 1634 коронний підстолій, з 1636 року - крайчий великий коронний, з 1638 року - підчаший. Староста: рогатинський,[1] тикоцинський з 1645 р., з 1646 - буський. Один з трьох реґіментарів королівських армій у 1648-1649 роках.Старший син Яна Остророга (воєвода Познані) та Катажини Мелецької, онук великого коронного гетьмана Миколая Мелецького. У 1603 році він вступивши до Академії у Замості під доглядом Шимона Шимоновича. Крім того, навчався за кордоном у Відні 1613, Кельн і Падуї від 1618-1619.

Служив 8 лютого - 17 березня 1633 маршалом Сейму, захищаючи політику уряду. Був відомий своєю вченістю, знав латину

Як воєначальник коронний брав участь у придушенні повстання Хмельницького. Козаки в насмішку над його вченістю називали його «латина» (відповідно, Владислава Заславського та Олександра Конецпольського називали «перина» і «дитина»). Був одним з командирів у розгромній для поляків битві під Пилявцями у 1648 році. Роком пізніше брав участь в облозі Збаража.

Ян II Казимир Ваза (польськ. Jan II Kazimierz Waza; 22 березня 1609, Краків, Польща - 16 грудня 1672, Невір, Франція) - останній король польський і великий князь литовський з династії Ваза (правив у 1648-1668 роках), князь опольський (Верхня Сілезія), також в 1648-1660 роках іменував себе королем Швеції. Батьками король Сигізмунд III (1566-1632) і Констанція Австрійська (1588-1631). Безпосереднім попередником на троні був його старший єдинокровний брат - Владислав IV.

Іслям III Ґерай (Гирею) (крим. III Islвm Geray, 1604-1654) - хан Криму в 1644-1654 роках. Син кримського хана Селямета I Герая. Правил Кримом у проміжку між двома правління Мехмеда IV Герая.
Зустрічаються в літературі варіанти написання: Іслям III Гірей, Іслям III Гірай, Іслям Гірей III. Ім'я хана зустрічається у варіантах Іслям і Іслам.

В юності під час війни з Річчю Посполитою царевич Іслям Герай потрапив у полон в 1629 році і провів у Польщі 7 років (1629-1636 роки). Після звільнення Іслям оселився в Османській імперії. У 1637 році новий кримський хан і старший брат Бахадир I Герай призначив Ісляма калгой. В 1640 році калга-султан Іслям Ґерай на чолі великої татарської орди зробив великий руйнівний похід на Україну. У 1641 році після смерті Бахадир Герая і вступу на ханський престол Мехмеда IV Герая Іслям Герай знову покинув Крим і поїхав у турецькі володіння. Через три роки, в 1644 році османський султан Ібрагім I відправив кримського хана Мехмеда IV Герая у відставку і призначив його старшого брата Ісляма Ґерая новим ханом. Зайнявши ханський престол, Іслям Герай призначив калгой свого молодшого брата Кирим Герая (1644-1651), а нурэддином - племінника Газі Герая, сина свого іншого брата Мубарак Герая. У 1651 році після загибелі калги Кирим Герая хан Іслям Герай призначив калгой колишнього нурэддина Газі Герая, а нурэддином зробив свого молодшого брата Аділь Герая.
Відмінною рисою правління Ісляма III стало спокій всередині Кримського держави, зазвичай роздирається міжусобної ворожнечею кланів. Іслям III намагався висувати на перші ролі в державі «служилую знати» - людей, що досягли високого становища у нагороду за службу ханові, а не в силу благородного походження. Робив він це вміло, намагаючись не викликати роздратування родової аристократії. Іслям III був щедрим правителем, оскільки на свої особисті кошти вів по всій країні будівництво і оновлення суспільних споруд (фонтанів, водопроводів, фортець тощо).

Ракоці Юрій II (30 січня 1621 - †7 червня 1660) - князь семигородський (з 1648).Син Юрія І Ракоці, продовжував політику батька й зносини з Богданом Хмельницьким, альо 1652, у зв'язку з походом Хмельницького на Молдавію, зірвав їх і уклав воєнний договір з Валахією та Польщею проти Молдавії.

1654 р. відновив дружні стосунки з Україною, і 1656 р. був створений військовий союз Семигороду, України і Швеції проти Польщі (див. Шведський потоп). 1657 р. Ракоці, за допомогою українських і шведських військ, вдалося захопити значно частину Польщі, включно з Краковом і Варшавою, але він виявився нездібнім полководцем та політиком. Б. Хмельницький змушений був відкликати полковника Антіна Ждановича з козацьким військом на Україну, і Ракоці, будівель на власні сили, був оточений польським військом і 23 липня 1657 р. був змушений капітулювати під Чорним Островом на Поділлі.

Помер у місті Орадя (Великий замок) від ран, отриманих в битві місяцем раніше при опорі навалі турків на Трансильванію.

Словник термінів

Шляхта (пол. Szlachta) - провідний суспільний привілейований соціальний стан, форма аристократії у Польщі, Литві та Русі-Україні у 14 - 18 століттях.

Деякі елементи шляхти малі місце у Великому князівстві Київському, Королівстві Русі, Гетьманській державі та на окупованих українських землях у складі Російської Імперії чи Австрії, Угорщини і Молдавії.
У сучасній українській мові слово шляхта також використовується як синонім слова аристократія і може використовуватися для перекладу слів нім. Adel, фр. noblesse, англ. nobility , рос. дворянство.
Назву шляхта запозичено з чеськ. «љlechta» (пол. szlachta), яка походить від верхньонімецького Slacht (сучасне нім. Geschlecht - рід, порода). Слово «шляхта» означає вид діяльності касти воїнів у кастовому суспільстві і походить від німецького слова Schlacht - битва.

Старшина- офіцерське стан козацьких і малоросійських (українських) військових формувань. Старшина ділилася на генеральну, військову, полкову, сотеннную. (див. козацька Старшина, Генеральна старшина). Звідси й козачий чин (звання) військовий старшина, який по Табелі про ранги на підставі указу Павла I від 22 вересня 1798 року відповідав майору, а в 1885 році, зі скасуванням в армії чину майора, був прирівняний до чину підполковника, що відповідало цивільного (статському) чину VII класу.

Козаки (давньорус. козакъ, підлогу. kozak, рос. козак) - вільні озброєні люди, представники військового стану, воїни-найманці. Члени самоврядних чоловічих військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Термін "козак" вперше згаданий у «Таємній історії монголів» 1240р. і означав самотню людину, не пов'язану з будинком і сім'я сім'єю]. Основним заняттям козаків була війна: розбій і патрулювання торгових шляхів, піратство в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.

Гетьман (від нім. Hauptmann, польськ. Hetman - начальник) - назва вищих воєначальників у таких державних і військово-державних утвореннях, як Велике князівство Литовське, Королівство Польське, Річ Посполита Обох Народів та Військо Запорозьке Низове. В умовах сьогодення вживається метафорично у відношенні до сучасних можновладців.

Князь (княгиня) - титул голови феодальної монархії, або будь-якої іншої політичної системи (удільного князівства), великого посадовця чи вельможі у 8-20 століттях. Споконвічно був спадковим титулом у середовищі аристократії, але з кінця 18 століття ставши даруватися монархом за вислугу як дворянський титул.

У поезії слов'янських мовах назва герцога, принца, царя (королевич - "маленький цар"). У Хорватії і західно-слов'янські слов'янських мовах (наприклад, польська, сербська) слово використовувалось, щоб позначити "лорда", а в чеській, польській та словацькій також стало означати "священик" (Кнез, ksi№dz, kтaz), а також "Герцог"

Гноблення - це положення, коли всім соціальним прошаркам відмовлено в соціальних і економічних привілеях, незалежно від того, чи знаходяться вони в опозиції владі або ні.

Хутір - вид сільського поселення, господарство (подвір'я) з належною до нього землею; мале сільське, часто однодвірне поселення поза селом.

Євреї (самоназва - йеhудим (йдегйн) на івриті і йидн (ййгп) на ідиш) - стародавній народ семітського походження, висхідний до населення стародавнього Ізраїльського Царя царів[3][4], що живе в багатьох країнах світу (з 1948 року існує також єврейська держава Ізраїль). Чисельність на 2012 рік 13,855 млн осіб, з них 43 % в Ізраїлі і 39 % - у США

Військовий писар (кошовий писар) - виборна службова особа, що відала всією канцелярією Запорізької Січі в 16-18 століття.
Розсилав накази по куренях, вів рахунки прибутків і витрат, здійснював дипломатичне листування.

Ведучи всю документацію і кореспонденцію, писар мав значний вплив на внутрішню і зовнішню політику Війська Запорізького. Особа, яка отримала лист або відписала його замість писаря, страчувалася.

У роботі писарю допомагав кошовий підписарій.
Знаком посади військового писаря була довга чорнильниця - каламар («калям» - від схід. тростина), яку він під час військових радий зберігав за поясом, а також гусіна перо, застромлене за праве вухо.

Обирався козацькою радою терміном на рік, але, як правило, займав цю посаду протягом багатьох років.
Останнім писарем Запорізької Січі був Іван Глоба.

Література

1. http://www.etofact.blogspot.com/2011/04/xvii.html

2. http://www.uk.wikipedia.org/wiki/Хмельниччина

3. В.Й.Борисенко «Курс Української історії»/Київ, «Либідь», 1996р.

4. Новий Довідник. Історія України. - К.: ТОВ "КАЗКА", 2005.

Размещено на Allbest.ru