Остарбайтерство, як складова частина нацистського "нового порядку" в окупованій Україні в роки Другої світової війни

Німці дуже суворо ставилися до крадіжок - карали людей. Одного разу я зірвав з огороду три огірка і приніс матері, але вона мене побила і змусила викинути їх за огорожу. Вона дуже боялась гніву хазяїна. На плантації була побудована шибениця, де за крадіжки вішали людей. Якось я похвалився німецьким дітям, що якби у мене був автомат, то я би перестріляв багатьох німців. Коли я вранці прийшов на плантацію, то побачив, як моя мати стояла на колінах і благала хазяїна не відвозити мене до гестапо.

Пройшли роки, біль згас, але десь, у глибині душі, ще є образа за наших людей, які винесли знущання, приниження.”

Ось що зміг розповісти Гуценко Микола Іванович, не зважаючи на хворий стан.

«Після невдалої втечі з фабрики, де я працював, мене відправили до Бухенвальду. Барак, колючий дріт - весь табір неначе пливе у тумані. У цьому тумані на плацу люди від виснаження і холоду були схожі на примар, ледве пересували ноги. Поряд - крематорій із високою трубою з клубами диму, що вириваються з неї. Страшенний сморід паленого людського м'яса. Вікна камери смертників… полонені, приковані до великих кілець біля стін, і лунає страшний крик… На плацу лунає команда: «Мітцен ауф!» і крокують стомлені люди. Всі без віку і без нації. Із вас ніхто не відчував і не дай Боже відчути, почуття голоду, коли сили зовсім зникають і гадаєш, що жити залишилось тільки останні хвилини… у таборі був наглядач, який міг заснути тільки тоді, коли вбивав в'язня і клав його труп собі під ліжко.

Усі, хто переніс фашистську неволю, пам'ятають як, відчуваючи близьку загибель, обмінювались адресами, як просили товаришів, яким пощастить повернутися на батьківщину, у рідний край, передати близьким останнє передсмертне прохання.»

В селі Уткіно нашого району мешкає Коротчук Леонід Павлович, який примусово був вивезений до Німеччини. В свій час навчався в нашій школі. Стан його здоров'я дуже поганий, але мене він прийняв. Свою сповідь висловлював не послідовно, але я змогла записати його сповідь. “Народився, Коропчук Л.П. в 1925, коли німці зайняли наш район, то багато молоді було відправлено на примусові роботи в німецький рейх. Мене теж забрали. З дому дали продукти та одяг. В вагонах для худоби привезли в Німеччину, а потім перевезли до Австрії. Працював по 14-15 годин. Моя вага була 28 кг. Я вже не думав, що виживу. Мені все було байдуже. В думках я прощався з рідними. Звільнили мене американці. Я лікувався, щоб набрати вагу. Найбільша радість була, коли я повернувся додому, ще й вдома було багато неприємностей через те, що я був у німців. Мене довго не приймали на роботу. Роки проведені в неволі погіршили моє здоров'я”.

Довгий час під завісою секретності було те, як поводились в нашій країні з тими, хто повертався з німецьких таборів, "остарбайтери”. Були утворені фільтраційні табори де перевіряли кожну людину. Після перевірки видавали довідки. Але було дуже багато випадків, коли людей відправляли не додому, а на заслання в Сибір. Сама назва ”фільтраційний табір” сигналізує: влада, мабуть, продовжує рахувати, що вона має право сортувати людей, визначати, хто з них корисний, а хто шкідливий, хто гідний жити, а хто ні. І, не важливо, чим вона керується, визначаючи критерії для фільтрації: расовими, класовими або чисто матеріальними міркуваннями. Жертви війни виявилися між молотом і наковадлом, вирвавшись з ”чужого” полону, не рідко потрапляли ув'язнення до “своїх”. Їх піддавали тортурам, вимагаючи признатися у співпраці з ворогом. Така політика була створена за життя Сталіна, для цієї мети були створені фільтраційні табори.

А ті, що їхали додому, повинні були пройти принизливі процедури виявлення обставин відправки до Німеччини, поведінки у фашистській країні та благонадійності й лояльності до радянської влади. До всіх остарбайтерів радянські органи безпеки ставили з підозрою, проводили неодноразові допити, виявляли можливих шпигунів.

Для більшості репатріантів це все ж таки було повернення додому, зустріч зі своїми рідними та близькими.

Прискіпливо розбиралися з усіма тими, хто перебував на тимчасово окупованих ворогом територіях, хто, повіривши в обіцянку недоторканість, добровільно повертався на Батьківщину з таборів для переміщених осіб. Головним у ставленні до таких співвітчизників була горезвісна презумпція ”винуватості”.

3. Вирішення проблеми колишніх остарбайтерів у післявоєнний час

Людина живе в суспільстві. Для того, щоб якнайповніше реалізувати свої права, вона повинна відчувати себе захищеною. Цю функцію бере на себе держава. Якщо суспільство демократичне…

Про яку турботу за колишніх остарбайтерів можна було говорити в СРСР, коли сталінський режим ініціював переслідування цих людей, створював атмосферу їх меншовартості.

Згадуючи з високих трибун загиблих на полі бою, керівництво СРСР протягом багатьох років викреслювало з людської пам'яті тих, хто був у полоні, хто пройшов концентраційні табори та витримав тягар нелюдської примусової праці на нацистський уряд. Прикро, але на своїй батьківщині колишні невільники знайшли не співчуття і допомогу, а приниження за не скоєний гріх. На їх долю випала ще одна несправедливість - вони були позбавлені грошової компенсації за примусову працю і перенесені страждання, яку за рішенням міжнародного трибуналу антигітлерівської коаліції в Нюрнберзі виплачувала Німеччина .

При цьому найбільш постраждала категорія - остарбайтери з СРСР- до 1990 року навіть не фігурувала в списках осіб, які мали право на компенсацію. Це становище було змінено тільки після підписання угоди 1990 року про об'єднання Німеччини, що не тільки зміцнювало міжнародні відносини, а й було сприйнято у світі як мирний договір.

У 1993 році уряд ФРН надав одноразову гуманітарну допомогу Україні в розмірі 400 млн. марок. Її одержали близько 670 тис. колишніх остарбайтерів.”(13.с.21)

“У незалежній Україні почало змінюватися ставлення до цього воєнного покоління як самої держави, так і громадськості. 1993 року було прийнято закон “Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту”, згідно якого громадян, що були вивезені на рабські і примусові роботи, прирівняно до ветеранів війни з наданням певних пільг. У 2000 році вже прийнято окремий закон “Про жертви нацизму”, яким визначено політичний статус, гарантовано соціальний захист особам, які в роки Другої світової війни стали жертвами націонал-соціалізму внаслідок переслідувань із політичних, релігійних і расових мотивів.

“У наступні роки продовжується тенденція до піднесення в суспільстві статусу цієї категорії. Виникають нові громадські всеукраїнські й міжнародні організації жертв нацизму, в яких активно обговорюється питання недостатності компенсації остарбайтерам з України. Адже фактично отримані ними суми були в 15-20 разів нижчими за аналогічні виплати, здійснені урядом ФРН в інших країнах. Теми компенсації громадянам Східної Європи - колишнім жертвам нацизму обговорюються також на Міжнародних Лондонській (1997 р.) та Вашингтонській (1998р.) конференція з проблем нацистського золота.”(14.с.15)

16 лютого 1999 р. кілька великих німецьких підприємств заявили про готовність створити фонд для здійснення відшкодувань колишнім своїм примусовим працівникам. Ця дата вважається початком переговорного процесу, який завершився 12 серпня 2000 р. прийняттям закону ФРН про створення Фонду “Пам'ять, відповідальність і майбутнє”.

“Паралельно відбувалися переговори і з австрійським урядом. 27 листопада 2000 р. було прийнято Закон “Про Фонд добровільних виплат Австрійської республіки Австрія колишнім рабським та примусовим робітникам нацистського режиму”. (14.с.8).

До кінця 2005 року здійснення виплат з обох фондів в основному були завершені . Від німецького фонду такі компенсації отримали 464,9 тис. осіб, від австрійського - 43 тис., що, певно, свідчить про кількість колишніх остарбайтерів в Україні - менше 510 тис.

Крім цих виплат, надані допомоги на медичне, санітарно - курортне обслуговування, здійснені і розробляються далі десятки гуманітарних проектів. Протягом останнього десятиріччя значно зросли контакти між конкретними підприємствами, містами ФРН і Українським фондом “Взаєморозуміння і примирення”, спрямовані на соціальний захист жертв нацизму. Успіх у цій справі здійснений і за рахунок громадських організацій самих ФРН і Австрії, за рахунок зусиль окремих їх громадян, які усвідомлюють відповідальність за майбутнє, необхідність взаєморозуміння і примирення.

Слід зауважити, що думки людей з якими я спілкувалася з оцінки останніх матеріальних компенсацій розходяться.

Все ж можна твердити, що в незалежній Україні було зроблено значний крок по піднесенню статусу колишніх остарбайтерів на тлі повного ігнорування цього питання в тоталітарній радянській державі. Але ж чи є це заслугою саме її?

Не можна сказати, що питання остарбайтерів вирішені. По - справжньому вирішити цю проблему можливо лише за умов економічного піднесення, стабільності та розвитку демократичної соціальної держави.

“Дуже схвально, що в Берліні зусиллями Євангелістської церкви Німеччини відкритий перший меморіал жертвам нацизму з Східної Європи. Це своєрідне визнання провини церкви перед “остарбайтерами”. За словами епіскопа Вольфгана Хубера, з 1942 по 1945 р на території кладовище Єрусалимської общини Берлінського району Нойкельн діяв трудовий театр, в якому на церкву працювати більше ста підневільний робітників третього рейху, «вивезених з України, Росії і інших східноєвропейських країн” (15.с 12).

Висновки

Опрацювавши відповідну літературу, проаналізувавши документи та опитавши колишніх жертв нацистського режиму - остарбайтерів я встановила, що:

- сталінський тоталітарний режим опосередковано був винуватцем окупації України гітлерівською Німеччиною;

- нацистський “новий порядок” завдав безповоротних втрат українському народові, а тому його необхідно розцінювати як злочин проти нації з метою її знищення;

- причинами виникнення “остарбайтерства” були : расова людиноненависницька ідеологія фашистської Німеччини; зростаючи агресивні плани Німеччини, необхідність забезпечення при цьому зростаючих потреб армії і промисловості; перемоги СРСР, що завдали ударів німецькій армії; надлишок лишок людської робочої сили на території України; відсутність української державності, здатної за будь-яких умов відстоювати інтереси народу;

- остарбайтери були позбавлені батьківщини, стали об'єктом работоргівлі, расової дискримінації, масового знищення;

- за умов відсутності своєї держави після звільнення з фашистської неволі остарбайтери стали жертвами і тоталітарного сталінського режиму, будучи обмеженими в правих, ув'язненими, висланими на примусові роботи;

- у наступні після війни роки комуністичне керівництво СРСР не намагалося вирішити чужі йому проблеми остарбайтерів, забезпечити їх інтереси, як повинна була діяти держава щодо своїх громадян;

- лише в умовах незалежної Української держави проблема остарбайтерів знайшла свій шлях до вирішання;

- розв'язання цієї проблеми можливо лише в демократичній соціальній державі, де існує громадське суспільство;

- усі попередні висновки підтверджуються словами і долями опитаних остарбайтерів;

- жертви і поневіряння українського народу в роки Другої світової війни безпосередньо пов'язані з невирішеним українським питанням, відсутністю держави, тобто є прямим наслідником трагедії української бездержавності, заручниками якої були українці в XX столітті;

- трагедія бездержавності в повній мірі присутня і в нашому районі. Жертви і поневіряння українського народу в роки Другої світової війни безпосередньо пов'язані з невирішеним українським питанням, відсутністю держави, тобто є прямим наслідником трагедії байдужості, заручниками якої були українці у XX столітті;

Безпосередньо в ході пошуку жертв нацистських переслідувань - остарбайтерів - поповнено фонди музею копіями документів у кількості 70 шт., фото(сучасні) - 15,на основі матеріалу дослідження проведено екскурсії для учнів, системно надається волонтерська допомога остарбайтерам. Головним правилом нашого волонтера є:

Не чекай заклику і наказу, прагни сам побачити, де потрібні твої умілі руки, твоє добре серце, зумій зробити все спокійно і скромно, не розраховуй на похвали і нагороду, а просто радій, що всім навколо добре.

- Учні нашої гімназії пишаються своїми випускниками, які в роки війни заслужити вищі державні нагороди. Їх імена написані на меморіальні дошці шкільної будівлі.

“В цій школі навчались:

Герой Радянського Союзу Косінов Володимир Єгорович

Герой Радянського Союзу Поляков Микола Федорович

Герой Чехословацької соціалістичної республіки Ясіок Рудольф Рудольфович.

Загинули в боях за свободу і незалежність нашої Вітчизни в Великій Вітчизняній війні”.

Це дослідження можна використати для проведення тематичних інформацій, виховних годин, а також на уроках історії України в XI класі.

Цінним воно може бути і для місцевих краєзнавців. Корисне кожному справжньому громадянину, тому що за умов національного відродження особливо важливою є необхідність усвідомлення трагедії української бездержавності.

Дослідження про Перевальських остарбайтерів буде продовжуватися.

До майбутнього ми йдемо, озираючись на минуле, тому що не треба повторювати минулих помилок.

Майбутнє - це наше життя. І нам, молодому поколінню, творити нове життя в Україні

Література

1. Тронько П. Внесок Народу України в перемогу над гітлерівськими загарбниками// Історія України. - 2005.-№43.с2

2. Великая Отечественная война. 1941-1945: энцеклопедия.-/Глру.М.М.Козлов. Редколегия: Ю.Я Барабаш, П.А.Жилин (зам,глред.),В.И.Канатов (отв. секретарь) и др. М.:Сов.Єнцеклопедия,1985.-с.508,219

3. Турченко Ф.Г., Панченко П.П, Тимченко С.М. Новітня історія України(1939-2001):Підручник до 11-го кл.серед.загальноосв.закл.Вид.4-те, допрацьоване й доповнене.-К.:Ґенеза,2001.-с.293

4. Коваль М.В. та інші. Історія України. Матеріали до підручника для 10 -11 кл.серед.шк., - к.”Райдуга”,1992.с341

5. Субтельний Орест. Україна:історія/Пер.з англ..Ю.Г. Шевчука;Вет.ст.С.В.Кульчицького.-3-те вид, перероб. і доп. - К.:Либідь, 1993.-с571

6. Довідник з історії України (А-Я): посібник для серед. Загальноосв. нав. зак./За заг. Ред..І.Підкова,Р.Шуста.-2-ге вид,, доп. і доповк.-К.:Ґенеза,2001.-с.542

7. Святун О.Остарбайтери//Політика і час.-2001.-№4.с51

8. Безсмертя. Книга пам'яті України.1941 -45. Головна редакційна колегія (голова І.О. Герасимов, заступник голови І.Т.Муковський і П.П.Панченко, відповідальний секретар Г.Г. Вишневський) - К.:Пошуково - видавниче агентство “Книга Пам'яті України”,200.-с.217

9. Николав И. Нюрнбергский процесс: Сборник материалов. Юридическая література М.1987.с41

10.Стрижова Галина. Забудьте слово “остарбайтер”.-к.2001-с.39.465

11. Костюк Г.О. Сталінізм в Україні: (Генеза і наслідки):Дослідження і спостереження сучасника /Пер. з англ..-К.:Смолоскип,1995.с.340

12.Яровий І. Остарбайтери і людолови//Зоря.-1999.-№36.с38.21

13.Петренко М. Бранки з України//.-1996.- 17липня.,с.21

14.Моторна В.Н Порядок здійснення виплат.-К.2002.-с. 15,8

15.Палта В.В:Про Австрійський фонд Примирення. -2001.К.-с.12