Держава і право Німеччини новітньої доби (ХХ-ХХІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

ФАКУЛЬТЕТ СОЦІОЛОГІЇ І ПРАВА

Кафедра публічного права

Реферат

з дисципліни «Історія держави та права зарубіжних країн»

на тему «Держава і право Німеччини новітньої доби (ХХ-ХХІ ст.)»

Виконала: Панічик Лілія Віталіївна

Перевірив: Тараненко Микола Григорович

Київ, 2014

План

1. Перша світова війна та її наслідки для Німеччини

2. Листопадова революція в Німеччині. Конституція 1919р

3. Гітлерівська Німеччина: політичний режим і державний лад (1933-1945рр.)

4. Державно-політичний розвиток роз'єднаних німецьких земель у післявоєнний період

Федеративна Республіка Німеччини. Основний закон Федеративної Республіки Німеччини(23 травня 1949р.)

5. Возз'єднання ФРН та НДР3 жовтня 1990р., його наслідки та значення для німецької нації та Європи. Курс на європейську інтеграцію

6. Право Німеччини 1949-2004рр. Загальна характеристика

Список використаної літератури

1. Перша світова війна та її наслідки для Німеччини

28 червня 1914 р. у Сербії в м. Сараєво було вбито спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердінанда. У відповідь на це Австро-Угорщина миттєво розпочала військові дії проти Сербії. Росія 31 липня оголосила загальну мобілізацію на підтримку Сербії. Оскільки на вимогу Німеччини припинити мобілізацію Росія відповіла відмовою, 1 серпня Німеччина оголосила війну Росії, 3 серпня - Франції. 4 серпня Німеччині оголосила війну Англія, на нейтралітет якої Німеччина даремно сподівалася.

Навесні 1918 р. здавалося, що перевага на боці Німеччини та її союзників, та згодом Капітуляція цих союзників зробила становище Німеччини абсолютно безнадійним.

У 1918 р. був повалений кайзер і Німеччина стає буржуазною республікою.

В Німеччині загинули 1,8 мільйонів людей.

У 1919 р. був підписаний Версальський мирний договір. Економічні втрати для Німеччини з цим договором були великими. Колоніальні володіння Німеччини переходили до Англії, Франції, Бельгії. Німеччина втратила 13% населення. Вона також віддала Франції Ельзас і Лотарингію і віддала на 15 років Саарський вугільний басейн. Німеччина втратила 75% видобутку руди, 43,8% виплавки чавуну, 35% виробництва сталі, 29% видобутку вугілля, 50% виплавки цинку і свинцю. Національне багатство Німеччини скоротилося на 49, 7%. До того ж Німеччина повинна була виплатити країнам переможницям контрибуцію. Протягом 2 років вона повинна була виплатити 20 млрд. марок як аванс. Допускалися платежі товарами. Було конфісковано 5 тис. паровозів, 150 тис. вагонів, велика кількість сільськогосподарських машин, 40 тис. молочних корів.

Договір передбачав і роззброєння Німеччини. Велика частина морського флоту була потоплена. Військова авіація заборонена. Склад армії зменшився до 100 тис. чоловік. Фортеці залишилися тільки на східному кордоні. Аж до 1924 р. у Німеччині спостерігається економічний хаос, тому що внутрішній ринок скоротився, а зовнішні ринки втрачені, до того ж у країні зріє революційна ситуація. І в 1919 р. на території Баварії виникає Радянська республіка. Американський банкір Дауельс пропонує програму по відновленню німецької економіки, а так само військової промисловості. Його план передбачав скорочення платежів до 1 млрд. золотих марок. В останні 4 роки передбачалося збільшити платежі, але в марках і платити по 1 млрд. 750 млн. А з 1929 р. Німеччина зобов'язувалася платити до 2,5 млрд. марок. Платежі мали покриватися з доходу промисловості і доходу залізниць. До того ж Німеччина повинна була одержати іноземні капіталовкладення. Так за 1924 - 1929 рр. Німеччина отримала 30 млрд. марок закордонних кредитів, 70% від цієї суми падало на США. Сам уряд одержав позику 800 млн. марок, а довгострокові кредити склали 12 млрд. марок. За 1924 - 1929 рр. в економіці Німеччини сталися позитивні зрушення. Так в 1928 р. був перевершений довоєнний рівень. У 1927 р. експорт оцінювався в 10,9 млрд. марок, а в 1929 р. - 13,5 млрд. марок.

Довоєнний рівень був перевершений. Заробітна плата збільшилася на 50%, виробнича праця - на 40%. У цей період у Німеччині відбувається подальше зростання концентрації виробництва, так найбільші промислові монополії концентрують майже всю хімічну промисловість Німеччини. Сталевий трест Крупа контролює до 41% сталі в країні. Велика частина внесків і капіталів була зосереджена в руках чотирьох банків (Дойче банк, Дрезден банк, дисконтний банк).

Витрати Німеччини становили 150 мільярдів марок. Державний борг збільшився з 5 до 160 мільярдів марок. У 1918 році порівняно з 1913 роком обсяги промислового виробництва скоротилися на 43%, сільськогосподарського -- на 35-50%, національне багатство зменшилось удвічі. У 1916 році почався голод. Блокована країнами Антанти Німеччина експортувала лише 1/3 необхідних продуктів харчування. Скоротилася заробітна плата, робочий день становив 12 -- 14 годин. Держава взяла під контроль виробництво і розподіл. У 1915 році уряд сприяв утворенню синдикатів у вугільній, цементній, алюмінієвій, взуттєвій галузях промисловості. У 1916 році програма Гінденбурга узаконила державне втручання в економіку країни. Було запроваджено загальну трудову повинність, карткову систему, державне кредитування промисловості.

За Версальським договором Німеччину зобов'язали платити контрибуцію країнам-переможцям у сумі 132 мільярди золотих марок. У 1923 році франко-бельгійські війська захопили Рурську область, що дало змогу вивозити з Німеччини вугілля і метали. У зв'язку з демілітаризацією заборонялося виробляти складну військову техніку. Країни Антанти отримали необмежене право займатися в цій державі економічною діяльністю.

державний політичний післявоєнний німецький

2. Листопадова революція в Німеччині. Конституція 1919р

Падіння імперії. Крупні невдачі на фронтах навесні і восени 1918р. створили в Німеччині революційну ситуацію. Революція почалася повстанням військових моряків у Кілі на початку листопада 1918 р. Найбільші міста Німеччини - Гамбург, Лейпциг, Мюнхен, Бремен - приєдналися до повсталих. Повсюдно виникали Ради робітничих і солдатських депутатів брали владу в свої руки. Нарешті, 9 листопада 1918 р.революція перемогла в Берліні. Кайзер (імператор) Вільгельм утік у Голландію. Німецької імперії не стало. У такій обстановці імперське уряд визнав за краще передати владу соціал-демократам. На виборах в Установчі збори, що відбулися в січні 1919 р., буржуазні партії отримали близько 16 млн. голосів, соціал-демократичні (їх було дві) - 13,5 млн. Збори були скликані в місті Веймарі - невеликому тоді культурному центрі Німеччини.

На знак довіри до соціал-демократам і вдячності їм Установчі збори обрали президентом Німеччини Макса Еберта, колишнього лимаря, члена правління соціал-демократичної партії з 1905 р., керівника соціал-демократичної партії і рейхстагу з 1916 р., призначеного канцлером Німеччини (за указом принца Макса Баденського).

Коаліція трьох партій - соціал-демократичної, демократичної і партії центру - склала уряд Німеччини на чолі з соціал-демократом Ф. Шейдеманом, яке позитивно вирішило питання про підписання Версальського мирного договору, затвердив бюджет і, найголовніше, прийняв нову Конституцію Німеччини, названу Веймарської . Її авторство належить юристу ліберального толку Гуго Прейсу, міністру внутрішніх справ. За Конституцію було подано 262 голоси, проти - 75.

Конституція 1919р. перетворила Німеччину на буржуазну парламентську республіку на чолі з президентом. Вищим законодавчим органом Німецької імперії (ця назва була збережена) оголошувався рейхстаг, який обирається один раз на чотири роки на основі загального виборчого права (ст. 22, 23). Конституція вводила пропорційну систему виборів. Вся Німеччина була поділена на 35 виборчих округів. Кожна партія, яка брала участь у виборах, виступала зі своїм списком кандидатів. Депутатські місця розподілялися відповідно до числа голосів, поданих за той чи інший список: більше голосів - більше місць. Парламент складався з двох палат: рейхстагу (нижня палата) і рейхсрату (верхня палата). Рейхсрат (Імперський рада) складався з представників 18 земель (15 республік і трьох вільних міст, які користувалися автономією), на які ділилася Німеччина. Пруссія мала в рейхсраті 26 голосів, Баварія - 10, Саксонія - 7, Баден - 3 і т. д.

При незгоді палат рішення спірного питання належало президентові республіки («імперії»). Він або приєднувався до рейхсрату (і цим вирішувався спір), або доручав рішення референдуму (ст. 68).

Федеративної Німеччини була здебільшого суворо дозованої. Все дійсно важливі питання - зовнішні зносини, армія і флот, монетну справу і митниця, зв'язок,транспорт, громадянство, еміграція і т. д. - перебували у віданні імперії. Але кожна із земель мала свою конституцію, складену у згоді з імперською, свій законодавчий орган - ландтаг і власний уряд. У таких питаннях, як кримінальне та цивільне законодавство, ландтаги могли конкурувати з рейхстагом, при тому, однак, що право імперії мало у всіх подібних випадках вирішальний перевагу над партикулярним правом земель.

Особливу увагу Веймарська конституція приділяла президенту республіки. Президент обирався загальним голосуванням (ст. 41). Його влада багато в чому схожа на монархічну. При незгоді палат вирішення питання передавалося на розсуд президента. Він міг протиставити свою владу рейхстагу і в такому питанні, як призначення тієї чи іншої особи на посаду канцлера. Цим правом скористався в 1933 р. президент Гінденбург, призначивши канцлером Гітлера. Президенту дозволялося розпускати рейхстаг, якщо він знаходив це за потрібне, і призначати нові вибори. Командування збройними силами, призначення на вищі військові і цивільні посади точно так же знаходилися в компетенції президента.

Конституція проголошувала і узаконювала свободу слова, друку, асоціацій і т. д. Але і в даному випадку законодавець виявив явну обережність. Відокремивши школу від церкви, Конституція передбачала обов'язкове релігійне виховання дітей, «моральне піклування про душу», тобто протидія атеїзму було державною політикою.

Не перебільшуючи значення цих нових за своїм походженням і значенням конституційних норм (їх поява - заслуга соціал-демократів), можна сказати, що вони свідчили про настання нової епохи правотворчої у сфері соціальних відносин.

Конституція оголошувала приватну власність соціальної обов'язком і тому забезпечувала належної захистом. Примусове відчуження власності могло здійснюватися тільки «для блага суспільства, на законній підставі і за відповідну винагороду» (ст. 153).

Підсумки німецької революції 1918-1919 рр.. Листопадова революція за своїм характером була буржуазно-демократичною. Такою ж була і Веймарська конституція. Визнання свободи партій, слова, друку, «права на працю та охорону праці» свідчило про те новому положенні, яке пролетаріат і демократія взагалі стали завойовувати в суспільному житті, у світовій історії. Безперечними здобутками робочого класу Німеччини були узаконення 8-годинного робочого дня, право на укладення колективних договорів з підприємцями, введення допомоги по безробіттю, законодавче визнання жіночого виборчого права та ін.

Незважаючи на буржуазно-демократичний характер, революція 1918 р. в Німеччині була проведена в значній мірі пролетарськими засобами, про що наочно свідчать Ради робітничих і солдатських депутатів, страйки і демонстрації, нарешті, освіта недовговічної Баварської радянської республіки.

3. Гітлерівська Німеччина: політичний режим і державний лад (1933-1945рр.)

Результати листопадових виборів стали повною несподіванкою для монополістичних кіл Німеччини, і вони вирішили призвати Гітлера до влади. На самому початку 1933 р. при посередництві банкіра Шредера відбулася зустріч Гітлера з тодішнім реакційним канцлером Німеччини Ф. фон Папеном і між ними було досягнуто компромісу. Президент Німеччини фельдмаршал Гінденбург, важко хвора і дуже стара людина, незадовго до цього клявся, що не допустить на пост рейхсканцлера «австрійського єфрейтора», яким був свого часу Гітлер. Але він не витримав тиску з боку свого оточення, як цивільних, так і військових членів, і незадовго до смерті закликав Адольфа Гітлера на пост імперського канцлера (рейхсканцлера). Це сталося 30 листопада 1933 - чорний день не тільки для Німеччини, але й для всієї Європи.

Три обставини сприяли встановленню фашистської диктатури в Німеччині: а) монополістична буржуазія бачила в диктатурі єдиний вихід з тієї гострої політичної ситуації, яка виникла у зв'язку з економічною кризою, б) дрібна буржуазія і деякі верстви селянства прийняли на віру демагогічні обіцянки гітлерівців, особливо що стосувалися ліквідації економічних труднощів, викликаних всевладдям монополій і посилених кризою, в) робочий клас Німеччини, і це чи не головне, виявився розколотим і тому ослабленим. Компартія країни була недостатньо сильна, щоб боротися з фашизмом без допомоги, соціал-демократії.

Як фашистський і авторитарний режим німецький фашизм почав з ліквідації буржуазно-демократичних свобод. З цією метою вже в перші місяці гітлерівського правління були видані надзвичайні декрети. Так, лютневий декрет 1933 р. «На захист народу і держави» скасовував свободу особистості, слова, друку, зборів; прийнятий в тому ж місяці декрет «На захист німецького народу» наділяв необмеженими Правами поліцію і т. д. Репресії обрушилися, перш за все , на комуністів. За законом від 23 березня 1933р. депутати-комуністи в рейхстазі були позбавлені мандатів і арештовані, у березні ж компартія була заборонена, її преса закрита.

Гітлерівці вдалися до провокацій. У ніч на 26 лютого 1933 р. вони підпалили будівлю рейхстагу, щоб звинуватити в цьому компартію і отримати новий привід для гонінь на комуністів. Відомий Лейпцігський процес, покликаний довести це звинувачення, провалився: звинувачені в підпалі болгарські комуністи Г. Димитров та інші були виправдані за повної недоведеністю звинувачення. Тим не менш провал справи не завадив розгорнути в країні цькування комуністів і демократів взагалі, включаючи членів соціал-демократичної партії.

Потім настала черга всіх інших партій, не виключаючи і буржуазних. Право на існування і панування отримала одна лише націонал-соціалістська партія. Професійні спілки були розпущені, їхні кошти конфісковані. Спираючись на досвід фашистської Італії, нацисти створили власні профспілки, контрольовані партією, в які насильно заганяли людей.

Дуже скоро нацистська партія стала частиною урядової системи.

Партія мала воєнізовану структуру. Члени партії були зобов'язані безумовно підкорятися наказам і вказівкам місцевих «фюрерів», які призначалися зверху і тільки по цій лінії несли відповідальність. У безпосередньому підпорядкуванні партійного центру перебували так звані штурмові загони, охоронні загони, відомі під назвою есесівських, нарешті, військові частини, укомплектовані прихильниками Гітлера. Злочини, скоєні членами партії, розглядалися особливими судами, виділеними із загальної судової системи, і за особливим ритуалом (на таємних засіданнях).

Особливе місце в системі репресивного апарату займало гестапо (державна таємна поліція), що мало величезними грошовими коштами і масою співробітників, які перед призначенням піддавалися перевірці на вірність фюреру і націонал - соціалізму. Державна влада в гітлерівській Німеччині зосередилася в уряді, урядова влада - в руках фюрера. Вже закон 24 березня 1933 дозволяв імперському уряду без санкції парламенту видавати акти, які «ухиляються від Конституції» 1919 Серпневий закон 1934 р. ліквідувала посаду президента республіки, його правомочності передавалися фюреру, який разом з тим залишався главою уряду. Ні перед ким не відповідальний, фюрер перебував у цій ролі довічно і міг призначати собі наступника.

Рейхстаг був збережений для парадних демонстрацій. Тієї ж мети служили і так звані народні опитування, результат яких був відомий заздалегідь, тому що всякий, хто користувався правом таємного голосування, оголошувався ворогом народу з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками.

Обдурені були і селяни, які не отримали ні землі, ні відстрочки боргів, ні обіцяних їм кредитів (законом 1933 р. про так званих спадкових дворах були введені пільги для великих і почасти середніх селянських дворів).

Прийшовши до влади (і навіть до цього), гітлерівці говорили про «велику війну», в якій «велика Німеччина» завоює собі «гідне життєвий простір». Ідеологічною підставою цих цілей служила так звана расова теорія, яка проголошувала німців панує над світом нацією. Відповідно з цим Німеччина в односторонньому порядку анулювала для себе Версальський мирний договір 1919 р. і початку всебічну підготовку до світової війни за новий «життєвий простір». 1 вересня 1939, визнавши момент підходящим, Німеччина обрушилася на Польщу і в 10 днів знищила її як військову державу. Територія Польщі була окупована. Вона повинна була послужити, і дійсно послужила, головним плацдармом для нападу на СРСР .

Але згодом, змусивши гітлерівську армію до капітуляції і окупувавши територію Німеччини, союзники - СРСР, США,Великобританія, Франція - виробили узгоджену політику щодо Німеччини. Було вирішено, що війська країн-переможниць займуть кожна одну з чотирьох окупаційних зон; 5 червня 1945 було прийнято рішення про утворення з чотирьох командувачів Союзної контрольної ради, покликаного вирішувати поточні питання, що мають значення для всієї Німеччини. Союзники погодилися встановити в Німеччині тимчасовий окупаційний режим, для чого територія країни була розділена на чотири зони: радянську на сході , американську , англійську і французьку на заході. Було вирішено розпустити німецькі збройні сили і ліквідувати генеральний штаб німецької армії; заарештувати і передати до суду військових злочинців; знищити монополістичні союзи капіталістів - опору фашистського режиму; провести чистку німецького державного апарату від військових злочинців (денацифікація); ліквідувати військово-промисловий потенціал Німеччини, з тим , щоб вона більше ніколи не могла виробляти зброю. Відновлювалося дію демократичних інститутів - місцевого самоврядування, свободи зборів, слова, друку. Управління окупованою країною зосередилось в Союзній контрольній раді.

4. Державно-політичний розвиток роз'єднаних німецьких земель у післявоєнний період

У травні 1949 р. з дозволу західних окупаційних властей три західні зони з'єдналися в єдину державу під назвою Федеративної Республіки Німеччини. Нова держава отримала затверджену окупаційною владою нову Конституцію, названу Боннської по столичному місту Західної Німеччини. Вона відновила демократичні інститути влади і управління та в ряді відносин походила на Веймарську конституцію.

Нове німецьке держава було побудовано на засадах федералізму. Воно об'єднувало 10 земель, самостійних у своєму бюджеті і незалежних один від одного (ст. 109). Кожна земля мала свій ландтаг і свій уряд, що володіє значною автономією. Статут зберігав режим військової окупації, надавав окупаційним державам право контролю за додержанням Конституції ФРН і конституцій західнонімецьких земель. Двадцять першого вересня 1949 року було проголошено утворення сепаратної західнонімецької держави - Федеративної Республіки Німеччини.

За своїм змістом Конституція ФРН - буржуазно-демократичний документ. Враховуючи ситуацію, автори Конституції включили до неї статтю 14: “Власність зобов'язує. Користування нею повинно одночасно служити загальному благу”. Примусове відчуження власності можливе лише відповідно до закону на основі справедливого відшкодування.

Основний закон проголошує Федеративну Республіку Німеччини “демократичною і соціальною федеративною державою” (ст. 20).

Конституція 1949 року дає широкий перелік прав людини і громадянина.

Німецька Демократична Республіка. Конституція НДР (30 грудня 1949р.)

Майже одночасно з утворенням ФРН (21 вересня 1949 року) відбулося проголошення Німецької Демократичної Республіки (7 жовтня 1949 року).

Східна Німеччина, яка складала радянську зону окупації, після закінчення війни підпала під управління радянської військової адміністрації. Під її проводом відбулися вибори в органи місцевого самоврядування, розпочалися соціалістичні перетворення в промисловості, була проведена аграрна реформа.

За ініціативою соціалістичної єдиної партії Німеччини, яка утворилася на сході шляхом злиття комуністичних та соціал-демократичних партійних організацій, було проведено декілька Німецьких народних конгресів.

Перший такий конгрес відбувався в грудні 1947 року, другий - у березні 1948 року. Останній обрав Німецьку народну раду і поручив їй розробити проект Конституції. У травні 1949 року зібрався третій Німецький народний конгрес, який затвердив Конституцію НДР.

Стаття 1 Конституції зазначала, що “Німеччина є неділимою демократичною республікою; вона складається з німецьких земель”. Ця ж стаття встановлює єдине німецьке громадянство. Вищим органом влади Республіки є Народна Палата, яка складається із депутатів німецького народу, що обираються на 4 роки шляхом загальних, рівних, прямих виборів при таємному голосуванні на підставі пропорційної виборчої системи.

Уряд республіки складається із прем`єр-міністра і міністрів. Найбільш багаточисельна фракція Народної Палати висуває прем`єр-міністра, який формує уряд. Міністри повинні бути депутатами Народної Палати. Прем`єр- міністр і міністри відповідальні перед Народною Палатою.

Президент Республіки вибирається на спільному засіданні Народної Палати і Палати земель строком на 4 роки.

5. Возз'єднання ФРН та НДР 3 жовтня 1990р., його наслідки та значення для німецької нації та Європи. Курс на європейську інтеграцію

3 жовтня 1990 р. - об'єднання Німеччини внаслідок краху комуністичного режиму в НДР і ліквідації цієї країни.

Німецька проблема в її сучасному варіанті виникла як наслідок Другої світової війни і на довгий час стала больовою точкою Європи.

Спочатку, особливо восени 1989, коли впала Берлінська стіна, Німеччину охопила загальна ейфорія. Однак практичні аспекти інтеграції двох різних держав виявилися дуже непростими. Не тільки економіка, але навіть матеріальний стан НДР був у значно гіршій формі, аніж припускали на Заході.

Криза в країні тривала протягом всього правління канцлера Герхарда Шрьодера (1998-2005).

Конституція ФРН передбачала возз'єднання Німеччини як процес входження земель Східної Німеччини до ФРН, що припускало попередню ліквідацію НДР як держави. Керівництво НДР прагнуло здійснити об'єднання через конфедеративний союз двох держав.

До середини 80-х років у НДР остаточно намітилася криза влади, ідеології та політики правлячої партії -- СЄПН. Масове незадоволення погрожувало вилитися у відкрите протистояння. Останньою краплею, що переповнила чашу народного терпіння, стали події кінця літа 1989 р., коли Угорщина відкрила кордон з Австрією й розпочалася масова втеча туристів через ці дві країни до ФРН. Сотні громадян також сховалися в посольствах ФРН у Варшаві та Празі.

Наближалася 40-а річниця утворення НДР.

Проте в керівництві СЄПН назрівало невдоволення політикою Е. Хонеккера та його ортодоксальним оточенням. У дні святкування ювілею 7-9 жовтня тисячі людей вийшли на антисоціалістичні демонстрації. Хонеккер віддав наказ відкрити вогонь по демонстрантах, щоправда, його відразу ж скасували. 17 жовтня на пленумі ЦК СЄПН було прийнято рішення про звільнення Е. Хонеккера від обов'язків Генерального секретаря ЦК СЄПН. Замість нього обрано Егона Кренца, який у колишньому політбюро опікувався органами безпеки.

Події розвивалися бурхливо. Під загрозою посилення демонстрацій 9 листопада 1989 р. відкрито "Берлінську стіну". Набирали сили опозиційні партії. Главою уряду призначається прихильник реформ X. Модров. У середині грудня на Надзвичайному з'їзді СЄПН стався розкол партії. Головою нової партії, що дістала назву "Партія демократичного соціалізму" (ПДС), став Грегор Пзі. Опозиція вимагала якнайшвидшого об'єднання з ФРН. Канцлер Західної Німеччини Г. Коль оголосив про готовність ФРН до об'єднання.

18 березня 1990 р. відбулися вибори до парламенту, на яких перемогу одержала некомуністична опозиція -- прихильники об'єднання з ФРН. Більшість громадян НДР проголосувала за ХДС, лідер якого Лотар де Мезьєр і сформував новий уряд НДР.

Для врегулювання зовнішніх аспектів об'єднання Німеччини відбулися переговори за формулою "2+4" (ФРН, НДР плюс СРСР, СІЛА, Велика Британія, Франція).

Уряд Л. де Мезьєра провів у червні 1990 р. референдум про валютну реформу. 94% східних німців висловилися за введення в НДР нової валюти -- західнонімецької марки. ЗІ серпня проведено вибори у відновлених землях на території НДР. Залишалося тільки узгодити статус об'єднаної Німеччини з чотирма державами -- СРСР, СІЛА, Великою Британією та Францією. СРСР, погодившись на об'єднання, спочатку висунув умову нейтралізації Німеччини, проте цю вимогу відхилили всі учасники переговорів, а СРСР пішов на принципово важливі поступки, що свідчило про глибокий перегляд його зовнішньої політики. Керівництво Радянського Союзу погодилося з членством об'єднаної Німеччини в НАТО і виведенням радянських військ із НДР. 12 вересня підписано Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини. З жовтня 1990 р. відбулося офіційне возз'єднання Німеччини, на території Східної Німеччини піднято прапори ФРН. Внаслідок народної, антитоталітарної революції та об'єднання Німеччини припинила своє існування НДР. Відтворення нової Німеччини сталося мирним, демократичним шляхом.

З моменту створення ФРН уряд К. Аденауера взяв курс на європейську інтеграцію й подолання відчуженості Німеччини від Європи. 1951 р. на території ФРН було скасовано окупаційний режим. 1955 р. ФРН стала членом НАТО, потім ввійшла до ЄЕС, де вона, як найбільш індустріальна країна, почала відігравати провідну роль. Сталося історичне примирення з Францією, з якою Німеччина тричі за останні 70 років воювала. 1955 р. відбувся візит канцлера до СРСР, у ході якого було встановлено дипломатичні й торгові відносини між двома країнами. У 1954 р. західні держави уклали з ФРН Паризькі угоди, відповідно до яких Західній Німеччині дозволялося сформувати армію -- бундесвер у складі 12 дивізій (500 тис. військовослужбовців). Підписавши Паризькі угоди, ФРН добровільно відмовилася від виробництва ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї.

На початку 70-х років докорінні зміни сталися в міжнародній діяльності ФРН. Уряд В. Брандта розробив "нову східну політику". Канцлер розумів, що перегляд німецьких кордонів без війни, яка неминуче буде ядерною, неможливий. В. Брандт закликав відмовитися від "холодної війни", поважати співвідношення сил, що склалося, налагодити нормальні відносини з потерпілими від гітлерівської агресії країнами Східної Європи, насамперед із СРСР і Польщею, визнати НДР. При цьому Брандт не відмовлявся від надій на майбутнє об'єднання Німеччини, але тільки мирним шляхом.

12 серпня 1970 р. підписано договір між СРСР і ФРН, в якому обидві сторони зобов'язалися сприяти розвиткові мирних відносин між усіма європейськими країнами.

6. Право Німеччини 1949-2004рр. Загальна характеристика

Цивільне право. Найважливішою подією на шляху еволюції німецького права XIX ст. стало прийняття Німецького цивільного кодексу 1896 р. (БГБ).

Цивільний кодекс 1896 р. став першою в історії Німеччини загально-німецькому кодифікацією цивільного права.

Німецький цивільний кодекс є найбільшою цивільно-правової кодифікацією. Він налічує 2385 параграфів, не рахуючи 218 статей введеного закону. БГБ побудований за так званої пандектній системі. Для нього характерна наявність загальної частини і зведення цивільно-правових інститутів в окремі книги: речове, зобов'язальне, шлюбно-сімейне та спадкове право. Основний корпус БГБ складався з наступних книг: загальної частини, зобов'язального, речового, шлюбно-сімейного і спадкового права. Характерна риса німецького БГБ - відсутність загальних юридичних визначень. Відповідні його параграфи носять скоріше описовий характер. Всякі загальні визначення навмисно уникали. Пізніше, коментуючи БГБ, німецькі юристи підкреслювали, що вироблення визначень - справа небезпечна для законодавця. Для Кодексу характерні довгі, складно сформульовані параграфи і велика кількість спеціальних юридичних термінів. Після гострої критики першого проекту кодексу, який спробував ігнорувати проблему юридичної особи, Німецький кодекс закріпив право приватних об'єднань на отримання статусу юридичної особи. БГБ визнав два основних види юридичних осіб: Ферейн (товариства, спілки) та установи. БГБ визнав за юридичними особами широку правоздатність.

Право власності та володіння. Укладачі БГБ не. Дали суворого поняття права власності. Загальна норма характеризує в Кодексі право власності (§ 903), надає власнику правомочності обходитися з річчю на свій розсуд і виключати вплив на неї інших осіб. Німецький законодавець тим самим дав власникові велике і виняткове панування над річчю. Поряд c ознаками винятковості і всеосяжного характеру влади особи над річчю до атрибутів німецької конструкції власності, зафіксованої в німецькому ЦК, слід віднести її свободу та індивідуальний характер.

Шлюб і сім'я. Шлюб по БГБ був світським (не церковним) інститутом. Традиційним при характеристиці шлюбу є і вказівка на його моногамний характер (одношлюбність): Кодекс прямо забороняє "вступати в шлюб, поки колишній шлюб не припинено або не визнаний нікчемним".

Характерні риси спадкового права. Німецький ГК досить докладно (понад 450 параграфів) регламентує правовідносини, пов'язані з порядком наслідування. Спадкове право за БГБ засновано в своїх істотних рисах на старому німецькому праві. Характерною рисою спадкування за Кодексом стала відсутність меж спадкування за законом. При відсутності більш близьких родичів спадкоємцями померлого ставали родичі будь-яких віддалених ступенів. Основним напрямком розвитку права власності в Німеччині в XX ст., як і всього німецького права, стає його соціалізація.

Торговельне право. Характерною рисою німецького приватного права є його дуалізм. Існування тут поряд з Цивільним ще й Торгового кодексу було обумовлено цілою низкою історичних причин, головною з яких стала необхідність створення однакового правового регулювання торгівлі в країні з багатовікової політичної і правової роздробленістю. Він складається з чотирьох книг. Перша книга присвячена організації та діяльності торгових підприємств. Друга - містить положення про торгові товариства, включаючи негласні товариства. У третій книзі розглядаються питання укладення окремих торгових угод. І, нарешті, остання книга регулює морську торгівлю, включаючи морське страхування.

У результаті проведення реформи з 1 січня 1975 р. у ФРН став діяти новий Кримінальний кодекс, Загальна частина якого була створена в 60-х рр.. XX ст., А Особливу частину складали норми КК 1871 р., які зазнали змін, але зберегли стару систему, нумерацію, формулювання.

Істотні зміни в Особливу частину були внесені у зв'язку з прийняттям законів про боротьбу з економічною злочинністю (1976 і 1986), про боротьбу з тероризмом (1986), про злочинні діяння проти навколишнього середовища (1980), про посадові злочини (1980) та ін. У зв'язку з виданням цих законів в 1987 р. була прийнята нова редакція КК ФРН.

З метою вдосконалення системи державного страхування в 1953 р. в Німеччині був створений спеціальний суд з соціальних справах, в компетенцію якого входило розгляд спорів у соціальній сфері.

У 70-і рр.. XX ст. була проведена широкомасштабна реформа соціального законодавства. У ході її проведення в 1975 р. в новій редакції приймається книга перша ("Загальні положення") Соціального кодексу, в 1976 р. - книга четверта ("Положення про соціальне страхування"), в 1988 р. - книга п'ята ("Медичне страхування "). У 1989 р. переробці піддалася остання - шоста - книга Соціального кодексу, присвячена питанням пенсійного страхування.

Висновок

Внутрішньополітична нестабільність, важка економічна криза 1929 р. стали причиною недовговічності Веймарської республіки. Теорії "соціального партнерства" і "народного капіталізму" не могли бути реалізовані в даній ситуації. Мобілізаційною антикризовою структурою влади стала фашистська диктатура.

Період після II-ої світової війни для Західної Німеччини - це період відродження демократичних інститутів державної влади, створення постійно діючих антикризових механізмів, державного регулювання економіки і соціальних відносин. Це період створення гуманного суспільства, капіталізму "з людським обличчям". Усвідомлення переваг цього ладу привело до добровільного приєднання Східної Німеччини до ФРН. Це остаточне возз'єднання Німецької держави стало найвищою точкою в історії його розвитку.

Список використаної літератури

1. История государства и права зарубежных стран / Под ред.О.А.Жидкова и И.А.Крашенинниковой. - Ч. 1, 2. - М., 1988.

2. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. - К., 2001.

3. Сборник документов по всеобщей истории государства и права / Сост. К.Е.Ливанцева. - Л., 1987.

4.Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Под ред.З.М.Черниловского. - М., 1984.

5. Хома Н.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К., 2003.

6. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн: Практикум. - Вид. 2-е. - К., 2003.

Размещено на Allbest.ru