Історія України

- широко використовуються машини та добрива, врожайність збільшилась на 20% у 1912році.

Підсумки :

1. Саме в Україні ( особливо на Правобережжі і Півдні) , де було багато заможних селян, сільське населення підтримало столипінську політику виходу з общини. На хутори й відруби вийшла майже ? загальної кількості селян. На селі починає розвиватися капіталізм.

2. Доля Росії в світовій торгівлі хлібом у 1913 році становила 40%, Україна давала 20% з них.

П.А Столипіна було вбито під час вистави першого вересня 1911 року у Київському міському театрі (смертельно поранено ) - Богров. До Києва Столипін прибув на відкриття пам'ятника Олександру II Визволителю на честь п'ятидесятиліття скасування кріпацтва. Був присутній і Микола II .

3. Україна в роки Першої світової війни

1 серпня 1914 р. розпочалася Перша світова війна. Завершилася вона 1918 р. В ній брали участь 36 держав світу. На фронтах загинуло понад 10 млн.чоловік.

Українські землі в планах воюючих сторін - Троїстого союзу (Австро-Угорщина, Німеччина, Італія) та Антанти (Росія, Англія, Франція) набули важливого значення.

Російська імперія сподівалася приєднати частину західноукраїнських земель: просунути свої кордони до Карпат, прикриваючись гаслом об'єднання “братів-русинів”, тобто українців Східної Галичини й Північної Буковини.

Австро-Угорщина намагалась зберегти довічно своє панування в Галичині, Буковині, Закарпатті, та ще й мала претензії на Волинь й Поділля. Німеччина планувала створення протектората над рештою українських земель (крім них - претендувала на Прибалтику, Білорусію, Кавказ, щоб мати сухопутний торгівельний шлях у Персію й Середню Азію).

Крім того, й Австро-Угорська й Російська імперії намагалися використати війну для придушення національно-визвольного руху українського народу.

З початком війни українська громадськість Галичини утворила організації з метою визначення позиції українства щодо війни. Організації ці набули назви “Головна українська рада” ( частина СДП, НДП, УРП; лідери: М.Павлик, М.Ганкевич, К.Левицький) та “Союз визволення України” (частина УСДРП, “Спілка”; лідери М.Меленевський-Баск, А.Скоропись-Йолтуховський, В.Дорошенко, Д.Донцов).

ГУР і СВУ зайняли антиросійську позицію: вони пропагували думку про те, що українці, надаючи допомогу Австро-Угорщині, зможуть створити незалежну державу в разі перемоги над Росією.

В серпні 1914 р. розпочалась масова мобілізація як в Росії, так і в Австро-Угорщині. На братовбивчу війну були направлені тисячі українців.

Австрійська влада дозволила сформувати легіон (військове формування) українських січових стрільців (УСС) кількістю 2,5 тисячі чоловік. В легіон були зараховані, в основному, патріотично налаштовані, підтримуючі ГУР і СВУ, вихованці спортивно-громадських організацій “Сокіл”, “Січ”, “Пласт”. Стрільці присягалися двічі: на вірність Австро-Угорщині і вірність Україні.

Бойове хрещення “усуси” (так, за абривіатурою УСС, називали українських січових стрільців) прийняли 25 вересня 1914 р., захищаючи Ужицький перевал Карпатських гір, де вела наступ дивізія кубанських козаків.

Враховуючи те, що основною метою “усусів” була національно-визвольна боротьба за незалежну Україну, австрійці намагалися не допускати широких контактів стрільців з українським населенням Прикарпаття і Закарпаття. Крім того, австрійське командування навіть планувало взагалі позбавитися українського формування, розчленувавши його на розвідувальні загони по 20 чоловік, які мали переходити лінію фронту і вести бойові дії в тилу супротивника. Таким чином, людські втрати були б надзвичайно великими.

Але у жовтні-листопаді 1914 р. широкомасштабний наступ російських військ примусив австрійське командування відмовитися від плану розпилення УСС, і воно кинуло в бій весь український легіон.

В липні 1915 р. з двох куренів легіону УСС і новоутвореного куреня було сформовано перший полк УСС чисельністю 2200 бійців на чолі з отаманом Г.Коссаком. За героїчну боротьбу німецьке командування називало полк УСС - “кращим підрозділом всієї австро-угорської армії”. Але людськи втрати були настільки великими, що після оборонних боїв серпня-листопада залишки полку були переведені на переформування в тил.

На фронт “усуси” повернулися на початку травня 1916 р. А наприкінці місяця велика делегація полку УСС виїхала прямо з окопів на поховання Івана Франка (його сини Петро і Тарас одними з перших вступили до УСС і брали участь в боях).

Протягом серпня-вересня 1916 р. полк УСС захищав залізничний шлях Підгайці-Бережани на Тернопільщині. На горі Лисоня в оборонних боях українські легіонери знову завоювали славу, але були дуже великі втрати вбитими, пораненими і полоненими. Полк УСС перестав існувати.

Лише 150 стрільців і 16 старшин змогли прорватися з оточення. Ці бійці наприкінці 1916р. прибули на Волинь. Тут вони відразу зайнялись просвітительською діяльністю, організувавши в селах 46 початкових шкіл і почавши працювати в них вчителями.

Основним театром воєнних дій в Першій світовій війні були західноукраїнські землі. Бої тут йшли з перемінним успіхом. На початку весни 1915 р. російські війська вийшли на Карпатські перевали, але просуватися далі не насмілилися. Мирне населення Галичини і Буковини не чинило опору російським військам і часто зустрічало їх хлібом-сіллю. Настрій людей почав змінюватися, коли на цих землях було створено Галицько-Буковинське губернаторство на чолі з графом Бобринським і генералом Треповим. Почалися репресії: арешти, закриття громадських організацій, переслідування українофілів. Вводилися обмеження на використання української мови. Було заарештовано і вивезено до Суздаля митрополита греко-католицької церкви Андрія Шептицького. Цю політику царату щодо українців відомий російський громадсько-політичний діяч,депутат Державної думи П.Мілюков назвав “європейським скандалом”.

Австро-Угорщина проводила ще більш жорстоку політику на українських землях. Чинилися розправи без суду та слідства, тільки за підозрою в державній зраді, співчутті до Росії.

Війна призвела до великих людських втрат, падіння життєвого рівня, господарської кризи, ще більше загострила існуючі протиріччя і ще швидше підштовхнула суспільство до нової революції.

Боротьба за відновлення державності українського народу (1917-1920 рр.)

1. Територія і населення України напередодні 1917р.

В складі Росії 9 губерній: Київська, Волинська, Подільська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Таврійська, Херсонська.

В складі Австро-Угорщини: Східна Галичина, Буковина; Закарпаття (Підкарпатська Русь) - Угорщина. Чисельність населення перевищувала 48 млн. чоловік (більше було лише в Росії, Австро-Угорщині, Німеччині).Багатонаціональність:2/3 (~33 млн.) - українці; найбільші серед національних меньшин -росіяни - понад 10%, євреї - понад 4%.

Україна - переважно землеробська, селянська країна. Більшість населення займалася с/г й проживала в сільській місцевості. В містах - до 20% жителів України. Найрозвинутішими в промисловому відношенні були Донбас і Придніпров'я (вугільно-металургічна база).

За національним складом село було переважно українським, місто - багатонаціональним, здебільшого російським і єврейським, а на ЗУЗ - польським і єврейським. Українці у містах України становили біля третини населення. Міська промисловість, торгівля, ремесло, фінанси перебували в руках національних меньшин та іноземців. Між містом і селом утворився мовний бар'єр. Село говорило українською мовою, місто - переважно російською, на ЗУЗ - польською, німецькою, угорською.

2. Лютнева буржуазно-демократична революція в Росії

На лютий 1917р. В Російській імперії склалася революційна ситуація.

Причини революційної ситуації:

-невирішеність аграрного питання,

-відсутність політичних прав та свобод,

-невирішеність національного питання,

-соціальне становище широких верств трудового населення погіршилося внаслідок Першої світової війни.

Необхідність змін в суспільно-політичному житті Росії визнавали провідні національні та загальноросійські партії:

-Партія Народної Волі (кадети) - бурж.-демокр. - лідер Павло Милюков.

-Союз 17 Октября (октябристи) - Ол-др Гучков (бурж.).

-Партія Соціалістів-Революціонерів (есери) - Віктор Чернов (селянська).

-РСДРП- Ю.Мартов (Цедербаум) (меншовики).

-РСДРП(б) - В.Ленін (Ульянов).

Українські:

УСДРП: В.Винниченко, С.Петлюра.

УПРС(есери): М.Грушевський (створена 18 квітня 1917р.)

УПСФ(соціалістів-федералістів) - С.Єфремов, Д.Дорошенко (створена на базі ТУП).

УПСС(соціалістів-самостійників) - Мик.Міхновський.

Із загальноросійських неукраїнських партій найпотужнішим в Україні був єврейський рух. Ці партії стояли на соціально-демократичних позиціях: Поалей Ціон (Союз робітників сіона), Бунд (союз) - Мих.Рафес.

27 лютого 1917 р. - в Петербурзі перемогла буржуазно-демократична революція.

2 березня 1917 р. - Микола II зрікся престолу.

Революційні події в Росії сприяли активізації національно-визвольного руху в національних регіонах. В Україні активізувалися всі українські політичні, культурницькі, військові організації.

3. Утворення Центральної Ради

4 березня 1917р. В будинку педагогічного музею на вулиці Володимирівській м. Києва зібрались представники українських політичних сил (з ініціативи ТУП) і проголосили створення УЦР - органу крайової влади.

Після цього відбулися з'їзди українських партій, солдатських (5-8 травня), селянських депутатів (28.05.).

На осінь 1917р. кількість членів УЦР склала 822 депутати.

Основнимими політичними силами в УЦР були:

-УПСФ - Серг.Єфремов, Дм.Дорошенко

-УСДРП - В.Винниченко, С.Петлюра

-УПСР - Мих.Грушевський.

-УПСС - Мик.Міхновський - єдина політична сила, яка в УЦР відразу виступила за самостійну Україну.

В складі УЦР були представники Бунда; 2 більшовика, інш.

Головою було обрано - Мих.Грушевського (1866-1934рр.).

З метою організації роботи УЦР була створена Президія, що називалася Мала Рада (40 чоловіків) - постійно діючий робочий орган - початок червня 1917р. Мета УЦР - відновлення української державності.

Важливим етапом розвитку національного руху бів Український Національний Конгрес, котрий зібрав 5-8 квітня 1917р. ~1500 чоловіків (Київ) - представників від усіх регіонів.

Рішення:

1)Домагатися широкої автономії України в складі федеративної Росії.

2)Затвердив: Голова УЦР - М.Грушевський, замісники: В.Винниченко, С.Єфремов.

4. Діяльність Центральної Ради. Універсали Центральної Ради

16 травня 1917р. - ЦР відрядила до Петрограда свою делегацію, очолювану В.Винниченком. Вона вручила Тимчасовому уряду вимогу погодитися на проголошення автономії України в складі федеративної Росії. Ця вимога була відкинута.

В умовах загальнонаціонального піднесення ЦР урочисто проголосила на Всеукраїнському з'їзді 10 червня - Універсал “До Українського народу на Україні й поза Україною сущою”, названого пізніше Перший Універсал (Універсал - акт конституційного значення), яким проголошувалася автономія України в складі Росії.

Проголошенням Універсалу ЦР брала на себе державні функції.

Через кілька днів, 15 червня, був створений краєвий Уряд: Генеральний Секретаріат на чолі з В.Винниченком. Генеральний писар - П.Христюк, Секретар військових справ -

С. Петлюра, Секретар міжнародних справ - С.Єфремов, інші. В уряді перевагу мали соціал-демократи. Сформований був за професійними ознаками.

Тимчасовий уряд засудив Перший Універсал ЦР. Його було оголошено проявом “сепаратизму”, “злочином”,”німецькою інтригою”. Але, перебуваючи в стані політичної кризи, Тимчасовий уряд був вимушений шукати угоди з ЦР й домогтися поступок.

29 червня до Київа прибула делегація міністрів Тимчасового уряду: І.Церетелі, О.Керенський, М.Терещенко.

Домовленості:

1)Тимчасовий уряд визнає Генеральний Секретаріат як “найвищий крайовий орган управління”.

2)ЦР поповнюється представниками національних меншин в Україні, зокрема російськими кадетами, меншовиками, есерами.

3)ЦР зобов'язувалася відмовитися від самочинного введення автономії і погоджувалася чекати затвердження автономного устрою Всеросійськими Установчими зборами.

Підсумки компромісу були викладені в доктрині, що його ЦР оформила як Другий Універсал - 3 липня 1917р.

Проти Другого Універсалу рішуче виступили самостійники. На початок липня, коли йшли переговори між ЦР й Тимчасовим урядом, було здійснено відчайдушну спробу встановити контроль над Києвом і примусити Раду проголосити самостійність України.

Ударною силою повстання стали українізовані воєнні частини, розміщенні в Києві. Самостійники сподівалися на підтримку ЦР. В ніч з 4 на 5 липня вони прийшли до її приміщення, очоливши 5 тисяч озброєних українських вояків, об'єднаних в “Другий український полк імені Павла Полуботка”. Але! ЦР поставилася до полуботківців відкрито ворожо, залишаючись на антисамостійницьких позиціях.

Реакція ЦР паралізувала та деморалізувала полуботківців. Виступити проти УЦР, яку вони вважали законною українською владою, вони не наважились.

ЦР ж в питанні придушення повстання не коливалася. М.Грушевський, В.Винниченко, їхнє оточення взяли в придушені виступу найактивнішу участь.

Керівники повстання були ув'язнені або відправлені на фронт. Таким чином, найпослідовніші прихильники незалежної України були нейтралізовані. Це завдало удару не лише самостійникам. Відчутних втрат зазнала Українська національно-демократична революція в цілому.

Після стрімкого злету, який завершився прийняттям Першого Універсалу і проголошенням автономії, почався тимчасовий відступ. Його наслідком став Другий Універсал і розгром повстання самостійників.

УЦР так і не зуміла налагодити ефективного керівництва в Україні:

- забезпечити міста продовольством, домогтися порядку і законності;

- не була розпочата аграрна реформа, залишено вирішення цього питання до Установчих Всеросійських зборів;

- прорахунки у воєнній політиці: влітку сотні тисяч солдатів, організованих в українізовані військові частини готові були заприсягтися на вірність ЦР (в більшості - це високодисципліновані частини), але соціалістичні лідери УЦР з недовір'ям ставилися до військових, вважали, що після революції не буде необхідності тримати регулярну армію.

В Україні настала анархія:

1) Параліч охопив сферу промислового виробництва.

2) Почав набирати масового характеру селянський рух.

3) Безладдя та анархія у фронтових частинах; деморалізовані солдати, озброєні дезертири заповнили міста і села, тероризуючи населення.

Більшовицька революція в Росії.

25 жовтня 1917р. у столиці Росії Петрограді відбулося збройне повстання під керівництвом більшовиків, в результаті цього влада Тимчасового уряду була повалена, а Росія проголошена Республікою Радянських робітничих, солдатських і селянських депутатів. Більшовики прийняли Декрети, про мир і землю, сформували перший радянський уряд - РНК (Рада Народних Комісарів) - на чолі із В.І.Леніним.

27 жовтня виходить відозва Генерального Секретаріату “До всіх громадян України”із негативною оцінкою перевороту в Петрограді.

Були спроби більшовицького перевороту в Україні. Але соціальна база більшовиків в Україні була слабкою (крім Донбасу: Луганськ, Кодіївка, Макіївка, Щербинівка). В Києві ж ключові пункти контролювали сили ЦР, які зберегли високу боєздатність.

В Києві утворилося двовладдя: Київ контролювали війська ЦР і більшовиків. В цих умовах було проголошено Третій Універсал (7 листопада 1917р.):

1.Проголошення УНР як автономної державної одиниці Російської Республіки (у складі небільшовицької Росії).

2.Визначення території України: 9 українських губерній, включаючи Донбас, Харківщину, Південь, зокрема, Таврію (без Криму).

3.Ліквідація поміщицького землеволодіння й передача землі селянам без викупу.

4.8-годинний робочий день на виробництві.

5.Негайний початок мирних переговорів.

6.Ліквідація смертної кари, амністія політв'язням.

7.Підтвердження всіх демократичних прав і свобод, що завойованні Лютневою революцією.

8.Право національних меншин на національно-персональну автономію, інше.

Значення Третього Універсалу:

-черговий етап в розвитку Української національно-демократичної революції;

-проголошення вперше практичної програми переустрою українського суспільства на демократичних засадах й вирішення економічних проблем;

-створені умови для підтримки української революції національними меншинами.

Але проголошена Третім Універсалом програма перебудови суспільства не була реалізована. Її виконання було відкладено на майбутнє до створення законодавчої влади.

В цей час більшовики, що досить швидко закріпилися в центрі Росії, почали встановлювати контроль над її окраїнами.

Керівництво більшовицького Раднаркому в Росії усвідомлювало, що без матеріальних та людських ресурсів України справа пролетарської революції приречена на поразку. Необхідно було встановити диктатуру пролетаріату в формі радянської влади в Україні. Україна - велика територія, що має стратегічне розташування, це - вугілля, залізна руда, хліб.

3 грудня ЦР припинила відправку вугілля, металу, зерна, продовольства в Росію.

4 грудня 1917р. Раднарком надсилає “Ультиматум” Центральній Раді, підписаний В.Леніним і Л.Троцьким:

-щоб бути визнаною Раднаркомом УЦР повинна визнати радянську владу, (тобто саморозпуститися);

-негайно припинити формування української армії;

-не пропускати на Дон ворожі більшовикам війська;

-не обіззброювати війська Червоної армії.

У разі неприйняття вимог протягом двох діб Раднарком вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни “з радянською владою в Росії і на Україні”.

ЦР не прийняла ультиматум. Раднарком розпочав повномасштабну війну проти ЦР.

Паралельно йшло створення більшовицьких органів управління в Україні. 9 грудня в Харкові розпочався з'їзд Рад Донецького та Криворізького басейнів. До делегатів цього з'їзду приєдналися більшовики, що прибули з Києва після невдачі на Всеукраїнському з'їзді Рад. Разом проголосили себе “Всеукраїнським” з'їздом Рад. 12 грудня 1917 цей з'їзд проголосив Україну республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Харків - столицею Радянської Української Республіки.

Було утворено уряд - Народний секретаріат.

Війна Раднаркомом Центральній Раді була оголошена 5.12.1917р.

10 грудня за наказом главповерха М.Криленка наступ на Україну розгорнули 3 армії радянських військ (М.Муравйов, Р.Берзін, І.Кудинський).

Війська ЦР:

-Гайдамацький Кіш Слобідської України - С.Петлюра

-Галицький Курінь Січових Стрільців - Є.Коновалець.

В Україні радянські війська були підтримані українськими більшовиками й загонами Червоної гвардії, створеними по містах.

Середина січня 1918р. - наступ на Київ. Військами більшовиків командував В.Антонов-Овсієнко; загонами, що просувалися на Київ - М.Муравйов (полковник царської армії).

На підступах до Києва (Бахмач, Крути) більшовиків зупинити не вдалося. В самому Києві почалися повстання робітників заводу Арсенал.

П'ять діб за наказом Муравйова Київ обстрілювали з важких гармат. ЦР прийняла рішення про евакуацію з Києва. ЦР і всі її установи переїхали до Житомира. 26 січня в місто увійшли більшовицькі військові частини. В результаті червоного терору було знищено 5 тисяч чоловік. Розпочався вивіз продовольчих товарів, промислових магазинів та складів.

5. Берестейська угода

Установлення в Україні радянської влади відбувалося в умовах переговорів про мир. Поштовх до сепаратного миру дали більшовики, що 15 грудня 1917р. підписали перемир'я з Німеччиною, Австро-Угорщиною та Болгарією.

29 грудня 1917р. делегація УНР була визнана на Брест-Литовській мирній конференції єдиним представником України на переговорах.

Але УНР перешкоджав юридичний стан її як складової частини Росії. Щоб укласти договір, УНР слід було вийти зі складу Росії. 20 січня 1918р. українська делегація відбула до Києва, де 22 січня 1918р. було проголошено Четвертий Універсал Центральної Ради. Українська Народна Республіка оглошувалася цілком незалежною державою:”Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу”. Це була видатна історична подія в житті українського народу. Довгий і суперечливий шлях до усвідомлення необхідності мати власну цілком самостійну державу завершився логічним результатом і оголошенням самостійності. Тепер перед українським народом постали нові завдання: збереження державності, боротьба за неї.

27 січня (9 лютого) 1918р коли ЦР вже залишала Київ, українська делегація підписала Берестейську угоду.

За умовами договору УНР зобов'язувалась протягом першої половини 1918р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 мільйонів пудів хліба, 2750 пудів м'яса та інше.; кордони УНР встановлювались на довоєнних кордонах Росії; кордон з Польшею визначався комісією з урахування етнічного складу населення.

Договір забезпечив встановлення дипломатичних зв'язків УНР з Центральними державами.

Після того, як договір було підписано, делегація УНР оголосила, що ЦР перебуває у безнадійному стані і вимагає негайної збройної допомоги. Союзники не забарились із нею.

Проголошення Брест-Литовського договору застало уряд УНР на Волині.

18 лютого 1918р. німецькі війська перейшли в наступ. Разом з ними наступали війська Центральної Ради. Загальна чисельність наступаючих військ складала 450тисяч чоловік.

3 березня до Києва увійшли окупаційні війська, а 7 березня 1918р. до столиці УНР поверенулась ЦР.

На українських землях встановлювався окупаційний режим. Німецьке командування підпорядкувало собі централізоване управління залізницями та водним транспортом. Під контролем союзників перебувала кам'яновугільна та залізорудна промисловість.

Таким чином, Брест-Литовський договір з Німеччиною та її союниками призвів до окупації України.

6. Поразка Центральної Ради. Причини

Причини поразки ЦР:

- УЦР так і не змогла до січня 1918р. визначитись з основною метою своєї діяльністі: автономна Україна в складі Росії чи самостійна держава.

- Не було створено державного управлінського апарату.

- Не було створено чітко організованої боєздатної регулярної армії.

- Не було вирішено соціально-економічних питань в державі.

- Західноєвропейські держави (Франція, Англія) були зацікавлені в ідеї єдиної Росії як противаги Німеччині і не підтримали ідею створення незалежної України.

Становище України 1918 р.

1. Прихід до влади гетьмана П.Скоропадського

Поступово складалися передумови усунення ЦР з політичної арени.

Ліквідація республіканського режиму в Україні відбулася 29 квітня 1918р, коли загін німецьких військ зайняв приміщення, де засідала ЦР. Цього ж дня Конгрес хліборобів проголосив гетьманом України генерала Павла Скоропадського. Замість УНР було проголошено гетьманат під назвою ”Українська держава” - державу монархічної форми правління.

Захистити Центральну Раду було нікому:

-напередодні перевороту німці роззброїли Першу дивізію синєжупанників, дислоковану в Києві, інші частини, лояльні республіканському режимові;

-під час перевороту було розформовано галицький корпус Січових Стрільців, що охороняв приміщення ЦР і намагався дати відсіч німецьким частинам. Оточення Павла Скоропадського складалося з помірковано-консервативних чиновників, військових і громадських діячів, зв'язаних з Україною з дореволюційних часів. Серед членів гетьманського уряду - Ради міністрів - переважало переконання, що переворот відкрив можливості побудови нової за формою української держави, яка встановить стабільний політичний лад, що грунтуватиметься на засадах приватної власності й зуміє забезпечити національне відродження.

2. Внутрішня й зовнішня політика гетьмана

Внутрішня політика.

1.Сформовано кабінет міністрів з помірковано-консервативних чиновників, військових, громадських діячів. Голова уряду - Ф.Лизогуб, міністр зовнішніх справ - Д.Дорошенко (УПСФ).

Створено дієздатний адміністративний апарат (старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція, інше). Але посилення апарату за рахунок русифікованих представників старого чиновництва несло загрозу Українській державі.

2.Відновлено поміщицьке землеволодіння.

3.Зроблена спроба створення національної армії (чисельність її мала перевищити 300 тисяч). Спроба поновити українське козацтво як окремий стан населення й резерв національної армії.

4.Реформована банківська система, збалансований держбюджет, зроблені кроки для становлення української грошової системи.

5.Відновлено залізничний рух завдяки відбудові залізниці, мостів, ремонту потягів.

6.Були обмежені демократичні права і свободи. Введено цензуру для газет, заборонено збори, мітинги, маніфестації; переслідувалися більшовики, інші ліві партії.

7.Найбільші досягнення - в національно-культурній політиці:

а)спроба українізації держапарата й системи освіти:

-разом із російськими засновувалися українські гімназії (1918р. - 150 гімназій),

-закон про обов'язкове вивчення української мови і літератури, історії і географії України,

-2 українські університети (Київ, Кам'янець-Подільський),

-в російськомовних університетах - Київському, Харківському, Одеському - почали працювати кафедри української мови, літератури, історії і права.

б)24.11.1918р. було відкрито Українську Академію Наук. Перші академіки: Д.Багалій, А.Кримський, В.Вернадський, В.Косинський.

в)організовані: Національна Бібліотека, Національний Архів, Національна Галерея Мистецтв, Національний історичний музей, Український національний театр під керівництвом П.Саксаганського, “Молодий театр” Л.Курбаса.

Зовнішня політика.

Одна з головних задач - боротьба за міжнародне визнання України:

-союз з Німеччиною,

-Україна була визнана 30 країнами: 10 з них мали свої представництва в Києві, Україна мала представників в 23 країнах. Дипломатичні відносини з: Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, Фінляндією, скандинавськими країнами,

-мирний договір з Росією (12.06.18.),

-дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати (захопити) східно-галицькі землі і Холмщину,

-підтримка контактів з білокозачим Доном.

Підсумки:

В цілому в Україні було досягнуто стабілізації економіки, дано значний імпульс розвитку української культури, досягнуто ряд успіхів в зовнішній політиці.Але реставрація дореволюційних порядків на селі, орієнтація гетьманата лише на великих землевласників і буржуазію відштовхнула від нього селянство, національну інтелігенцію, робітників. Крім того, опора на німецькі війська була нестійкою, бо Німеччина програвала війну й в ній назрівала революція.

3. Падіння гетьманату. Утворення Директорії

Починаючи з літа 1918р. опозиція режиму П.Скоропадського посилилася. Очолив її Український національний союз, головою якого з 18.09.18р. став В.Винниченко.

У ніч на 14.11.18р. на таємній нараді Українського національного союзу було створено новий орган відновленої УНР - Директорію УНР.

18 листопада 1918р. гетьманські віська зазнали поразки від сил Директорії під Мотовилівкою.

14 грудня 1918р. П.Скоропадський зрікся влади, війська Директорії увійшли до Києва.

4. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки

Напередодні поразки Австро-Угорщини в світовій війні активізувався національно-визвольний рух у ЗУЗ.

Переговори делегації ЦР в Бресті закінчилися зобов'язанням Австро-Угорщини і Німеччини передати більшу частину Холмщини та Підляшшя УНР, іншим західно-українським землям надати автономію перетворивши їх на окремий край. Але тільки 16.10.18р., коли імперія була вже приречена, з'явився маніфест імператора “До моїх вірних австрійських народів”.

Згідно положень цього документа 18 жовтня українські парламентарії з Галичини й Буковини, керівники політичних партій і церковні ієрархи (всього 150 чоловік) утворили у Львові Українську Національну Раду.

19.10.18р. - Українська Національна Рада оголосила про наміри об'єднати всі ЗУЗ (Галичину, Буковину, Закарпаття) в єдину українську державу, створену мирним шляхом.

На ці території претендували поляки. Польські державницькі кола спиралися на місцеве польське населення, зосереджене, в основному, в містах.

28 жовтня в Кракові була створена Польська ліквідаційна комісія, яка мала завдання розпустити австрійські органи влади і передати всі повноваження польським.

Але частина молодих українських офіцерів вважала, що мирно і в рамках існуючої законності добитися визнання Української держави не можливо. Вони вважали за необхідне діяти рішуче. У вересні 1918р. вони створили Центральний військовий комітет.

Очолював роботу по підготовці повстання сотник Дм.Вітовський, якого було призначено Наказним Отаманом Української Національної Ради.

В ніч з 31.10 на 1.11 українські військові з'єднання взяли під контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею замайорів блакитно-жовтий національний прапор.

1 листопада Українська Національна Рада прибрала до рук владу в Станіславі, Тернополі, Раві-Руській, Коломії, інш. Цього ж дня представники австрійської влади погодилися на передачу влади Українській Національній Раді, яка обіцяла народу:

-демократичні права всім громадянинам,

-аграрні реформи: передача бідноті земель великих власників,

-введення 8-годинного робочого дня законодавчим порядком, охорону праці.

11 листопада 1918р у Львові Українською Національною Радою створено Тимчасовий Державний Секретаріат на чолі із Костем Левицьким.13 листопада - затверджено Тимчасовий Основний Закон, за яким створена держава називалася Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР), визначалися її кордони (ЗУНР займала 70 тисяч кв.км., 71% населення - українці), герб, прапор. Президент - Є.Петрушевич.

Основні заходи внутрішньої політики ЗУНР.

1.Створено ефективну систему управління: центральні органи спиралися на розгалужену й добре організовану систему місцевого управління, що була авторитетною серед українського населення.

2.Створенно регулярні віська ЗУНР - Українська Галицька Армія (УГА).

3.Здійснювалися заходи виведення економіки з кризи:

-державна монополія на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкір, худоби, свиней; заборонено вивезення нафти;

-введено власну валюту - гривні й карбованці;

-відбудовувалася залізниця.

4.Згідно закону 14.04.19р. ліквідовувалося поміщицьке землеволодіння, земля розподілялася між безземельними і малоземельними селянами.

5.Затверджено державність української мови, гарантовано право користування власними мовами українськими національними меншинами.

Основні цілі зовнішньою політики.

1.Міжнародне визнання ЗУНР, і перш за все, країнами Антанти.

2. Припинення війни з Польщею, що не відмовилася від зазіхань на Східну Галичину.

5. Акт Злуки

22 січня - День Соборної України.

Для поляків, які чекали на проголошення Східної Галичини частиною Польші, виступ українців був цілковитою несподіванкою. Але досить швидко вони оговталися й почали чинити збройний опір українським військам. У Львові діяли три польські віськові організації, найвпливовішою серед яких була Польська організація військова (ПОВ), очолювана Юзефом Пілсудським.

Польські війська зайняли Перемишль, а 22.11.18р. - Львів. Уряд ЗУНР вимушений був переїхати у Тернопіль, а з 2.10.19р. - у Станіславів.

Протягом листопада-грудня 1918р. польські війська заволоділи 10 з 59 повітами, в яких було проголошено ЗУНР. У свою чергу румунські війська окупували частину Буковини, а Угорщина зміцнила свій контроль над Закарпаттям.

Настроям переважної більшості населення ЗУЗ відповідало прагнення уряду ЗУНР до об'єднання з УНР.

22 січня 1919р. у Києві на площі біля Софіївського собору було проголошено “Акт Злуки” Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. Для цього до Києва прибула урядова делегація із 62 чоловік. ЗУНР отримала повну автономію, дістала назву ЗО УНР (Західна Область Української Народної Республіки).

Значення об'єднання УНР і ЗУНР:

1.Морально-політичне: підтверджено прагнення українського народу жити в незалежній соборній Українській державі.

2.Історичний досвід державного будівництва має значення в будівництві сучасної незалежної України.

3.Вперше в історії українського народу відбулося об'єднання етнічних українських земель в складі однієї, до того ж самостійної, держави.

Директорія. Прихід до влади більшовиків. Підсумки боротьби українського народу за незалежність у 1917-1920 рр.

1. Внутрішня і зовнішня політика. Директорії

У ніч на 14 листопада 1918р. на таємному засіданні керівництва українських політичних партій, об'єднаних в Національний союз, було створено новий орган відновленої УНР - Директорію на чолі з В.Винниченком. Командуючим віськами став С.Петлюра. Крім них до складу Директорії увійшли Ф.Швець, П.Андрієвський, А.Макаренко. Ядро військ Директорії становив полк Січових Стрільців полковника Є.Коновальця, що дислокувався у Білій Церкві.

Прийшовши до влади, Директорія відновила закони УНР і призначила свій перший уряд під керуванням В.Чехівського.

На відміну від помірковано-консервативного гетьманського режиму, Директорія УНР була радикальним урядом соціалістичного спрямування. Це визначало її внутрішню і зовнішню політику.

У сфері державного управління Директорія УНР передбачала передати владу Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції.

Законодавча влада передавалася Трудовому Конгресу, який населення обирало без участі “поміщиків та капіталістів”.

Таким чином, йшлося про утвердження в Україні національного варінту радянської влади без крайнощів більшовицького максималізму. Було взято курс на радикальні реформи - аграрну реформу, обмеження капіталістів, фінансистів. Розбурхана селянська стихія знову громила поміщицькі маєтки, в особняках мільйонерів провадилися обшуки і конфіскації.

Та всі ці перетворення не привели до заспокоєння в суспільстві, не сприяли стабілізації в державі.

Директорія залишилась без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців, державних чиновників - всіх, без кого нормальне існування держави неможливе. Селянська стихія почала швидко перероджуватись у руйнівну анархію. Влада на місцях перейшла до рук місцевих отаманів, що відмовлялися визнавати центральну владу. Отаманщина, як ракова пухлина, руйнувала державний організм УНР.Сільська біднота звинувачувала Директорію в проведенні прокуркульської політики і також відвернулась від неї. Загалом внутрішня політика Директорії виявилась недостатньо ефективною і не привела до консолідації суспільства.

У зовнішній політиці Директорія також не домоглася значних успіхів. Їй не вдалося домовитись про мир з Радянською Росією, хоча переговори про його укладення велись з кінця грудня 1918р. Не зумівши домовитись з більшовиками про визнання незалежності УНР, Директорія звернулась до представників Антанти, війська якої висадились у південних містах України. Директорія просила допомогти у боротьбі з більшовиками, але Антанта зробила ставку на білогвардійську контрреволюцію, на відновлення Великої Росії. УНР цікавила Антанту лише тією мірою, якою могла бути використана для повалення радянської влади.

Невдачі у внутрішній і зовнішній політиці Директорії сприяли наступу радянських військ, які досить швидко встановили свій контроль над Україною.

2. Політика більшовиків в Україні

україна історія київський русь

У 1918-1921рр. більшовики спробували реалізувати програмні положення своєї партійної програми із заміни ринкової економіки комуністичним виробництвом.

Політика “воєнного комунізму” включала проведення повної націоналізації всіх підприємств, мілітаризацію праці, широкий централізм, введення продрозверстки, заборону торгівлі, відміну товарно-грошових відносин, натуралізацію в оплаті праці, урівнення в розподілі.

Авантюристичний “комуністичний експеримент” більшовики розгорнули в Україні з січня 1919р, коли було прийнято Декрет про порядок націоналізації підприємств.

Для керівництва державною економікою УСРР було створено систему виробничих управлінь, главків, центрів (їх налічувалось до 45; вони керували діяльністю 10720 великих, середніх й дрібних підприємств).

На початку 1919р. рядом декретів та постанов було запроваджено продовольчу розверстку з селянських господарств, за якою селяни мали здати державі 85% свого врожаю. На практиці це перетворилося на звичайну реквізицію. У 1919р. на українське село було накладено продрозверстку у розмірі 140млн. пудів.

Проведення політики “воєнного комунізму” на селі означало ще і колективізацію селянських господарств: поміщицькі господарства перетворювались на радгоспи та комуни.

У відповідь на таку політику радянської влади піднялася могутня хвиля селянського руху: в середині березня 1919р. здійняв повстання отаман Зелений; найбільш масштабним став виступ отамана Григор'єва, який командував Задніпровською дивізією, та інші.

При проведенні політики “воєнного комунізму” на селі більшовики спробували спертися на частину середняків-незаможників, колишніх бідняків, що були вдячні їм за набуте майно та землю, та бідняків, створивши комітети незаможних селян (КНС), які починають діяти в Україні з травня 1920р.

Незважаючи на репресії, політика більшовиків на селі провалилася. Цей провал виявився в суспільно-політичній кризі 1921р.

Проведення економічної політики, котра повністю ігнорувала специфіку економічного розвитку українського села, мало для України трагічні наслідки: скорочення посівних площ, руйнацію сільськогосподарського виробництва - все це призвело до голоду 1921-1923рр.

Голод 1921-1923рр. був викликаний антиукраїнською політикою центру і мав своїм наслідком 2-3млн. загиблих.

Таким чином, на 1921р. більшовицькому керівництву стало зрозумілим, що цілеспрямована “лобова атака на капіталізм” - спроба переводу ринкової економіки до державної організації на комуністичних засадах - зазнала краху.

3. Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917-1920 рр.

Розглядаючи основні причини поразки українців, слід розрізняти внутрішні і зовнішні фактори та відмінності між Східною та Західною Україною.Сусіди України, особливо Росія і Польща, не погоджувалися на існування української держави і робили все, щоб ліквідувати її незалежність. Характерно, що на позиціях невизнання самотійною України стояли і російські більшовики, і російські білогвардійці. Білогвардійців і польських інтервентів підтримувала Антанта.

Серед внутрішніх причин слід назвати відсутність єдності в національно-визвольному таборі, недостатню соціальну базу державотворення, численні помилки керівників Української держави.

Проте героїчна боротьба українського народу за свою незалежність у 1917-1920рр не була марною. Вона мала велике історичне значення, яке полягало в тому, що після тривалого історичного періоду русифікації, національного і соціального гноблення український народ, створивши власну незалежну державу і кілька років підтримуючи її існування, продемонстрував своє нестримне прагнення до самостійності. В широких масах українського населення росло переконання, що без власної держави неможливе краще життя кожного зокрема і процвітання України в цілому.

Боротьба за незалежність була прикладом для наступних поколінь українців. Як тільки виникали сприятливі внутрішні і зовнішні можливості, кращі представники цих поколінь знову піднімалися на боротьбу. Без цієї боротьби було б неможливе проголошення державної незалежності в 1991р, а існування українського народу взагалі було б поставлене під сумнів.

Разом з тим, поразка в боротьбі на незалежність змушує критично оцінити дії українських національно-державницьких сил, сформулювати історичні уроки цієї боротьби. Вони полягають у необхідності єдності всіх національно-патріотичних сил для досягнення спільної мети - незалежності (саме відсутність такої єдності була основною внутрішньою причиною поразки), у необхідності взаємних поступок, компромісів різних національно-патріотичних сил, без чого єдність їх дій неможлива. Досягнення незалежності неможливе без глибоких соціально-економічних реформ, які відкривають перспективу покращення життя основної маси населення.

Один із уроків полягає в необхідності враховувати зовнішньополітичну ситуацію, домагатись підтримки незалежноі України основними зарубіжними країнами. Без широкої міжнародної підтримки існування самостійної України буде поставлене під сумнів.

Міжвоєнний період в історії українського народу

Україна у роки нової економічної політики

Економіка зазнала катастрофічних руйнувань протягом семи років воєнних дій, що велися на її території.

Про існування економічної кризи в Україні на початку 1921 року свідчить те, що промислове виробництво становило 1/10 частину його довоєнного рівня, обсяг виробництва металу становив 5% довоєнного рівня, на 50% було зруйновано залізниці, вціліло лише 40% паровозів, не працювали чорноморські порти; в кризовому стані перебувало сільське господарство, галузі переробної та харчової промисловості. Загальна сума збитків, завданих Україні громадянською війною, оцінювалась в 12 млрд. крб. До цього додалася ще і засуха 1921 року.

Стало зрозумілим, що політика “воєнного комунізму” вичерпала себе. У березні 1921 року Х зїздом РКП(б) було вирішено відмовитися від спроб безпосереднього переходу до комунізму. З'їзд проголосив заміну продовольчої розкладки продовольчим податком, який мав бути меншим розкладки. Після виконання податку селянин одержував право вільно розпоряджатись плодами своєї праці, продавати їх.

Крім введення продподатку, нова економічна політика (НЕП) включала в себе:

- відродження торгівлі й товарно-грошових відносин;

- денаціоналізацію малих і середніх підприємств, допуск приватного капіталу, заохочення іноземних концесій.

Але НЕП мала на меті, переборовши труднощі поточного моменту, побудувати соціалізм радянської моделі. Тому, основними складовими НЕПу були жорсткий однопартійний режим в політико - ідеологічній сфері та адміністративно-ринкова система господарства в економіці.

В цілому НЕП позитивно вплинув на стан економіки.

2. Утворення СРСР. Входження до його складу УСРР

30 грудня 1922р. відбувся І з'їзд Рад СРСР. З доповіддю про декларацію та договір про утворення СРСР виступив Й.В.Сталін. До складу створеної держави увійшли: РСФРР, УСРР, БСРР, Закавказська Федерація (Вірменія, Азербаджан, Грузія).

1924р. була прийнята Конституція СРСР.

У травні 1925р. було затверджено текст нової Конституції УСРР.

3. Українізація

Розмах національно-визвольної боротьби в національних районах 1917-20 рр. вимагав задоволення хоча б мінімальних національних вимог пригноблених народів. Інакше доля більшовизму в республіках була б під загрозою. Саме ця обставина лежала в основі політики ”коренізації”, яка після ХІІ з'їзду РКП(б)(1923р.) проводилася в усіх радянських республіках, а в Україні набула форми “українізації”:

- було збільшено представництво українців в органах влади, культури, освіти, державних установах;

- розширено використання української мови в суспільстві;

- пробуджувався інтерес до національної української культури.

Найважливішу роль в справі українізації зіграли керівники Наркомату освіти Г.Ф.Гринько, О.Я.Шумський, М.О.Скрипник.

Перші кроки були зроблені в розширенні сфери використання української мови: 1922р. - українською мовою велося менш як 20 % урядових справ; 1927р.-70%.

Особливих успіхів було досягнуто в українізації системи освіти. Причини:

1) щоб бути зразком нового ладу, радянське суспільство має бути освіченим;

2) підвищення рівня освіти було необхідне для зростання виробничого потенціалу і міці держави;

3) головне - система освіти мала забезпечити виховання “нової радянської людини”, послідовного прибічника комуністичних ідей.

Українізація сприяла залученню до культурного будівництва багатьох представників національної інтелігенції.

Головні результати українізації:

- українською мовою велося викладання у 80% шкіл, 50% технікумів, кожному четвертому вузі;

- видавалося 90% газет, половина книжок, всі кінофільми, радіомовлення;

- українською мовою велося діловодство;

- були створені умови для розвитку національних меншин. Проте, політика українізації була обмежена рамками радянського режиму, тому вона не була дійсним національно-культурним відродженням українського народу.

1933р. починається відхід від українізації, активних її учасників репресовано, і радянська влада повертається до русифікаторської політики царизму.

4. Індустріалізація

Індустріалізація - створення передової промисловості.

Необхідність індустріалізації:

- загальна техніко-економічна відсталість країни;

- зруйнованість за 7 років війни основних галузей промисловості;

- надзвичайно низький рівень технічного забезпечення сільського господарства;

- необхідність створення самодостатньої економічної бази і високого рівня обороноздатності в умовах конфронтації з капіталістичним оточенням.

У грудні 1927р. ХV з'їзд ВКП(б) схвалив генеральну лінію на прискорення індустріалізації.

Методи проведення індустріалізації:

1) планування здійснення індустріалізації по п'ятирічкам (п'ятирічним планам). Перша п'ятирічка-1928-1933рр.;

2) зосередження керування економікою в вищих органах влади - ЦК ВКП(б) і ВРНГ (Вища Рада н/г);

3) обов'язковість виконання рішень ВКП(б) і ВРНГ;

4) збільшення податків з сільських господарств, випуск облігацій на індустріалізацію (розповсюджувались серед населення примусово); економія на всіх соціальних сферах (охорона здоров'я, освіта, житлове будівництво) з метою накопичення грошових ресурсів для індустріалізації;

5) розвиток патріотичного ставлення до індустріалізації (соціалістичне змагання, перевиконання планів, суботники, тощо);

6)використання праці в'язнів на будівництві об'єктів індустріалізації;

7) репресії проти супротивників індустріалізації.

Економічні досягнення індустріалізації:

- створена сучасна промисловість, що забезпечувала незалежність країни від імпорту верстатів, устаткування, чавуну, заліза, сталі та ін.;

- будівництво на території України заводів-гігантів: Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, Дніпроалюмінієвий завод, Краммашбуд, ХТЗ, та ін.;

- докорінна реконструкція старих заводів: Луганський паровозобудівний; Дніпропетровський, Дніпродзержинський металургійні заводи та ін.;

- будівництво Дніпрогесу- найкрупнішої в Європі електростанції; будівництво потужних електростанцій (Зуєвська, Штерівська, Харківська, Київська, Дніпродзержинська та ін.).

Негативні соціально-економічні наслідки індустріалізації:

1) Формування директивно-планової економіки (без урахування законів ринку).

2)Зростання ролі партії в державі (бо саме партія реально керувала економікою).

3) Відставання легкої і харчової промисловості, тому що цим галузям приділялось значно менше уваги.

4) Будівництво об'єктів важкої індустрії йшло нерівномірно на території України (і в інших республіках), що викликало відставання частини регіонів в економічному розвитку.

5) Індустріалізація безпосередньо не підвищувала добробут народу.

6) За роки індустріалізації від тяжких умов праці, голоду, хвороб, репресій загинули десятки тисяч людей.

5. Колективізація сільського господарства

Колективізація сільського господарства - утворення колективних господарств. Вважалося, що колгоспи зможуть забезпечити країну великою кількістю дешевого хліба. Крім того, в ході колективізації передбачалося вирішити ще одну, вже суто політичну проблему - ліквідувати прошарок заможного селянства, що не підтримувало радянську владу.

Основні етапи колективізації.

1928р. -Уряд СРСР ухвалив в стислі строки провести колективізацію.

1930р., (січень - березень) - Партійно-державний апарат України почав застосовувати примусові заходи колективізації. В колгоспи було зараховано 75% селянських господарств з реманентом, худобою, кіньми та ін.

930р., (березень) - Постанова ЦК ВКП(б) “Про заходи ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації”. Куркулі - заможні селяни.

1930 р., (квітень) - Селянам повернули присадибні ділянки, корів (одну), дрібну худобу. реманент. До кінця 1930 р. всім бажаючим не заважали виходити з колгоспів.

1931р. - Відновлення примусових методів колективізації 200 000 селянських господарств було знищено, як куркульські, майно було передано колгоспам. Цей процес було названо “розкуркулювання”.

1932-1933рр. - Колективізацію було завершено. Індивідуальних селянських господарств залишилося не більше як 1%.

6. Голодомор 1932-1933 рр.

У 1932-1933рр. розпочалося різке падіння сільськогосподарського виробництва. Селян-одноосібників майже не залишилося, колгоспи працювали погано, багато селян виїхало з села , боючись за своє майбутнє. Було зібрано втричі менше хліба, аніж у 1930р. В республіки СРСР уряд направив спеціальні комісії. Комісію в Україну очолив В.Молотов.

Рішення комісії:

Провести додатковий збір хліба з селянських господарств в листопаді 1932р. - грудні 1933р.

2) Накласти на ті колгоспи, що не мали зерна, штрафи - м'ясом та іншими продуктами.

3) Ввести блокадний стан в Україні: заборонялося ввозити і вивозити продовольство.

4) Позбавити селян деяких областей права виїхати з села.

5) Не надавати допомоги голодуючим, не залучати міжнародні організації до сприяння в подоланні голодомору.

“Результати ” діяльності комісії:

У селян було вилучено все зерно (навіть посівне), що прирекло їх на голодну смерть.Колгоспи сплачували штрафи за рахунок селян, відбираючи у них всі продукти харчування. Не маючи права привезти продукти з інших районів, виїхати з села, позбавлені запасів продовольства, селяни вмирали від голоду. Через відсутність допомоги кількість жертв голодомору збільшилась в багато разів.

Жертвами голодомору, згідно з приблизними оцінками, стали від 3,5 до 8-9 млн. чоловік.

7. Сталінський терор в Україні

На 1929 р. Й.В.Сталін вийшов переможцем у боротьбі за владу в партійному та державному керівництві. Саме на цей рік припадає утвердження в УРСР як і в цілому Союзі РСР тоталітарного режиму.

Репресії розпочалися з організації процесу над неіснуючою “Спілкою Визволення України” (СВУ) в 1930 р.: судили інтелектуальну еліту українського народу (серед 45 засуджених було 2 академіка, 11 професорів, 2 письменника, науковці, викладачі вузів, вчителі, юристи, священнослужителі, студенти).

-Український національний центр (УНЦ) та його структурний підрозділ “Українська військова організація” (УВО): включено до їхнього складу багатьох визначних представників старої інтелігенції, керівником було оголошено Михайла Грушевського, внаслідок чого в 1931 р. розпустили історичну секцію АН, яку він очолював.