Історія Олімпійських ігор

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історія становлення Олімпійських ігор

Розділ 2. Правила, умови, програма та традиції Олімпійських ігор у давнину

2.1 Правила, умови, традиції олімпійських ігор в давнину

2.2 Програма Олімпійських ігор. Олімпіоніки

Розділ 3. Внесок Олімпійських ігор у історію

3.1 Значення олімпійських ігор

3.2 Вивчення Стародавньої Олімпії

Розділ 4. Олімпійські святкування

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Олімпійські ігри - найбільші спортивні змагання нашого часу. Вони займають значне місце в житті молодого покоління нашої планети, сприяючи зміцненню співробітництва і згуртованості молоді в ім'я світу, прогресу і демократії.

"Cіtіus, altіus, fortіus" ("Швидше, вище, сильніше") - такий девіз олімпійських ігор. У ньому відбилося споконвічне прагнення людства до прогресу.

Фізична культура і спорт є одним з основних засобів всебічного і гармонійного розвитку особистості; спортивним змаганням, і найбільшим з них - олімпійським іграм, - приділяється чимала роль. Висока майстерність спортсменів сприяла підвищенню загального рівня спортивних досягнень.

Олімпійські ігри мають довго вікову історію. На даний час участь у них приймає величезна кількість країн світу.

З богами пов'язані всі давньогрецькі свята і спортивні ігри. Знамениті Олімпійські ігри, які Давня Греція подарувала світові, були в епоху античності не єдиними. Витоки перших олімпіад губляться у минулому, але в 776 р до н. е. на мармуровій дошці вперше було записано ім'я переможця в бігу, тому прийнято вважати саме цей рік початком історичного періоду Олімпійських ігор.

Завдяки численним текстам і розписам з кераміки ми зараз знаємо, які види спорту були у Стародавній Греції: боротьба, змагання бігунів на різні дистанції, метання списа, молота, диска, плавання, кулачний бій, біг у його озброєнні, змагання колісниць, підйом вантажів. У цьому наочно проявлялась тілесність давньогрецької культури.

Олімпійські ігри, як одне з найбільш яскравих і популярних явищ сучасного громадського життя, привертають величезну увагу не тільки широких верств населення переважної більшості країн світу, але й перебувають у сфері пильної уваги й практичної діяльності керівників держав, найбільших політичних і суспільних діячів.

Об'єктом дослідження курсової роботи є Олімпійські ігри.

Предмет дослідження - історія становлення, розвиток та внесок Олімпійський ігор у сучасне суспільне життя.

Метою курсової роботи є об'єктивне і всебічне висвітлення процесу виникнення та розвитку Олімпійських ігор.

Відповідно до мети поставлено такі завдання:

– з'ясувати основні тенденції розвитку Олімпійських ігор;

– дослідити основні моменти в умовах формування традицій Олімпійських ігор;

– зробити всебічний аналіз цього цікавого явища, у результаті чого окреслити внесок та вплив давньогрецьких Олімпійських ігор у світову історію.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період проведення Олімпійських ігор в Древній Елладі, тобто з VIII ст. до н.е. до IV століття.

Географічні межі дослідження охоплюють територію Древньої Греції.

Наукова новизна роботи полягає у спробі цілісно дослідити процес створення та проведення Олімпійських ігор. При чому використано не лише інформацію про проведення ігор, як спортивного процесу, а також про почесті, вшанування та традиції Древньої Еллади. Використано широку джерельну базу з цих проблем, врахувала здобутки античної фахової літератури.

Теоретичне значення роботи полягає в подальшій розробці питань, пов'язаних з вивченням і дослідженням історії Олімпійських ігор.

Практична значущість роботи полягає у можливості використання отриманих результатів у практичній діяльності федерацій з видів спорту, а також для науковців, які цікавляться та досліджують історію Олімпійських ігор. Звісно ж, робота може послужити непоганим джерелом для загального ознайомлення з таким феноменом у світовій історії, як Олімпійські ігри.

Розділ 1. Історія становлення Олімпійських ігор

Олімпійські ігри - найдавніші і найбільш популярні спортивні заходи в Стародавній Греції. Вперше (хоча, за легендами, ця спроба виходить третьої) відбулися вони в 776 році до н.е. і були частиною святкування, присвяченого Зевсу. Рік проведення першої Олімпіади греки вважали для себе дуже важливим, і тому з нього почалося античне грецьке літочислення. Однак є свідчення, що говорять про виникнення Олімпіад з іншого культу - спортивних ігор на честь Пелопа (спроба перша). Тут доречно зробити невеликий крок у бік грецьких міфів, щоб нагадати про історію цього героя. Пелопс був сином сумно відомого Тантала - того самого, що у цю пору відчуває борошна в царстві Аїда. Дитинство Пелопса відзначалося жахливою смертю і чудесним порятунком - батько його в засліпленні вседозволеністю (він був сином Зевса), вирішивши перевірити проникливість олімпійських богів, запросив їх на бенкет, одна з страв де було виготовлено з Пелопса. Які злий умисел Тантала, боги не торкнулися страшного страви, лише Деметра, скорботна про втрату дочки Персефони, не звернувши уваги, з'їла плече хлопчика. Проте Гермес своїми чарами оживив дитини, а Гефест зі слонової кістки зробив йому нове плече. Тантал був покараний, а юний Пелопс отримав владу у рідному місті Сипиле. Але недовго довелося йому правити - війною пішов на нього могутній цар Трої. Переможений Пелопс змушений був залишити батьківщину. У супроводі загону земляків він пішов на південь Греції, де оселився на півострові, до цих пір носить його ім'я, - Пелопоннесі. Побачивши якось дочка царя міста Піси Еномая красуню Гіпподамію, Пелопс побажав отримати її в дружини.

Але не мав рівних собі у всій Греції в мистецтві управління колісницею і володів найшвидшими кіньми у світі, Еномай пропонував претендентам руки і серця дочки стрибки через весь Пелопоннес - від Піси до Коринфа. Переможений наречений оплачував програш своїм життям. Але навіть це не зупиняло бажаючих - настільки хороша була Гіпподамія. Голови нещасних жертв краси Еномай прибивав до воріт свого палацу. Але який від батька гординю, підступність і винахідливість, Пелопс зробив хід конем - наобіцявши Еномаю Миртилу золоті гори, син Тантала заручився його обіцянкою не вставляти чеки в осі колісниці, що повинно було затримати царя Піси дорозі. Задум вдався на славу - на швидкості колеса зіскочили з осей, колісниця перекинулася, і гордий Еномай безславно загинув пилу неодноразово підкореної їм траси. Переможець урочисто повернувся на Пису, взяв у дружини Гіпподамію, до того ж сів на престол вбитого їм тестя.

Але візник Миртил згадав, кому повинен бути вдячний Пелопс так несподівано дістався йому приз, і зажадав півцарства (за іншою версією - першу шлюбну ніч з Гипподамией). У Пелопса знову прокинулися Танталові жадібність і підступність. Хитрим заманив Пелопс Міртила на високу скелю, і підсумок зустрічі був сумний - новоявлений монарх зіштовхнув візника в море. За грецькою традицією Миртил встиг зробити єдине, на що в нього вистачило часу падіння, а саме - проклясти Пелопа і все його потомство. На честь себе Пелопс заснував дані гри, за свідченням Павсанія, "більш блискучі, ніж хто-небудь до нього". Археологи знайшли підтвердження зв'язку культу Пелопса з Олімпійськими іграми. На так званому священному ділянці Зевса в Олімпії - місці проведення ігор - вони виявили залишки святилища Пелопса приблизно кінця 2-го тисячоліття до н.е. Другою спробою відновлення Олімпійських ігор Греція зобов'язана Гераклові.

Шостим подвигом Геракла було очищення "авгієвих стаєнь" - скотарні Авгія. Авгий був сином Геліоса і царем Еліди. Незліченні були багатства його, а особливо - стада. Триста белоногих биків, двісті - червоних, як пурпур, дванадцять - білосніжних, як лебеді, і один - сяючий, як зірка. Не дивно, що хліва царського дому були дуже занедбані. І цю смітник і запропонував Авгию очистити Геракл за один день і десятої частки його стад. Авгий погодився на таку вигідну пропозицію і, як виявилося, помилився. Геракл направив до обори потоки двох еллінською річок - Алфея і Пенея, а після просто відновив зруйновані водою стіни. Авгий не захотів розлучатися зі своїми улюбленими тваринами і вигнав Геракла. Геракл кілька років вторгся в Еліду з великим військом і вбив Авгія. На честь перемоги Геракл приніс традиційні жертви богам, висадив гай олив (згодом олімпіоніків увінчували вінками з гілок цієї гаї) на честь Афіни Паллади і заснував Олімпійські ігри.

Але це легенди, а ось що історія говорить про третю - найбільш вдалу - спробу. Перші Олімпіади були подією дуже локального характеру і залучали дуже багато як учасників, так і глядачів - тільки жителів Еліди і Спарти: імена переможців перших одинадцяти Олімпійських ігор належать уродженцям Західного Пелопоннесу. До речі, традиційно вважається, що правила і порядок проведення ігор встановили Лікург (правитель Спарти, здійснювала протекторат над Еліди), Клеосфен (правитель Піси) і Іфіт (правитель Еліди). Текст цього договору про олімпійських змаганнях був зображений на бронзовий диску, про який в IV столітті до н. е.. повідомляв Аристотель і що в II ст. до н.е. бачив Павсаній.

У самій першій Олімпіаді була єдина змагання - забіг юнаків на коротку дистанцію в 1 стадій ( 185 м ). Історія зберегла нам і ім'я першого переможця-олімпіоніка (від грец. Ніка - богиня перемоги) - ним став кухар з Еліди Кореб. Починаючи з 660-го р. до н.е. - Тобто, з 30-х ігор - до змагань були допущені всі жителі материкової Греції, а через 10 ігор (40 років) в Олімпіадах стали брати участь і жителі грецьких колоній. Олімпійські ігри завоювали широку популярність, а переможці могли розраховувати на щедрий приз, почесті і всенародну славу. Олімпионік "коронувався" хрестоматійним оливковим вінком (гілки для якого зрізав золотим ножем хлопчик, син вільних і здорових батьків) і нагороджувався пальмовою гілкою. Плутарх писав про те, що переміг на Олімпійських іграх афінянин отримував у нагороду 500 драхм, що було дуже чималою сумою. Також на честь атлетів-переможців встановлювалися скульптури - іноді в самій Олімпії у святилища Зевсу, іноді на батьківщині героя. Проте до Плінію, подібність ці скульптури мали тільки з триразовими переможцями Олімпіад, інші ж могли задовольнятися лише ідеалістичним чином на свою честь. Батьківщина не залишалася у боргу перед своїми героями - вони зазвичай отримували ряд економічних і політичних привілеїв аж до звільнення від усіх державних повинностей, а в деяких випадках навіть обожнювалися. На додаток до перерахованих нагород олімпіоніки до кінця своїх днів могли розраховувати на безкоштовні обіди в міському управлінні, що було для них більш приємно і корисно, ніж статую, що не має до того ж фактичного подібності. Мідні статуї Зевса (на доричному діалекті називалися занами), присвячені опозорившим себе учасникам (наприклад, викритим у шахрайстві, підкупі тощо) ігор, виконувалися на гроші, отримані у вигляді штрафів, і ставилися по сторонах дороги, що веде на олімпійський стадіон. [1, ст.24-38].

Греки дуже любили речові нагадування про події. З 15-ї Олімпіади - 720 р. до н.е., Спарта, мала характер військово-організованого родового союзу, домінує за кількістю переможців державою. З 15-ї по 50-ту Олімпіаду (720-576 рр. до н.е.) Збереглися прізвища 71 переможця, з яких 36 - спартанці. Наприклад, відомий якийсь спартанець Гіпосфеп. Вперше він переміг у боротьбі серед юнаків, пізніше перейшовши у "дорослу" категорію, де він протягом п'яти Олімпіад здобував перемогу. Іншими словами, він успішно виступав у змаганнях борців протягом 24 років. У Спарті особлива увага приділялася питанням фізичного виховання громадян-воїнів, щоб за допомогою зброї і військової сили закріплювати своє панування над підкореними місцевими жителями. Спартанці взагалі відрізнялися дуже суворими нормами поведінки, а також неухильним дотриманням.

Наприклад, несумісним з честю спартанця вважалося визнання поразки. У зв'язку з цим спартанцям було заборонено публічно виступати у змаганнях з кулачного бою і панкратію, бо за правилами цих змагань учасник повинен був або перемогти, або визнати свою поразку. Збереглася також легенда про одного старого, запізнілу до початку змагань. Дуже невдало він намагався знайти собі хоч якесь місце серед обсипали його глузуваннями чи образами глядачів. Ці спроби привели його до групи спартанців, котра на "трибунах" - схилах пагорба Кроноса. Як один, спартанці стали, поступаючись старому місце. Розчулений, він сказав: "Усі греки знають правила пристойності, але виконують їх тільки спартанці!". У епоху грецької колонізації вплив Олімпії поступово поширюється на Малу Азію і прилеглі до неї острови.

На 23-й Олімпіаді в кулачному бою переміг Ономаст зі Смірни, який розробив і правила змагань кулачних бійців. На 46-й Олімпіаді переміг у бігу став Полімнестор з Менеста, про якого розповідають, що він наздогнав на пасовищі зайця. Гегемонія спартіатів у списках переможців закінчується 50-й Олімпіаді. Серед західно-грецьких міст виділяється заснований на півдні Італії Кротон. Знаменитий Мілон Кротонський був шестиразовим чемпіоном по боротьбі Олімпійських (532-512 рр.. До н.е.) І шестиразовим ж - Піфійських ігор. Сучасники порівнювали його з Гераклом і Ахіллом, його феноменальна сила стала легендою. Публіка ревіла від захвату, коли він, несучи на плечах живого бика, з'являвся на стадіоні. Убивши бика потім одним ударом у голову, Мілон повністю з'їдав його протягом дня. Загинув Мілон Кротонський дуже нерозумно - вирішивши в черговий раз випробувати свою силу, застряг в розщепленому дереві і його заживо з'їли вовки. Усього ж у період з 564 по 510 рр. до н.е. у списках переможців ми бачимо 13 кротонців. Склалася навіть прислів'я, що останній з кротонців дорівнює першому серед інших греків. Чемпіон п'ятиборства 444 г. до н.е.

Ікк з Тарсу став згодом тренером і прославив своє ім'я (крім перемог, зрозуміло) першим в історії спорту посібником з тренінгу спортсменів. Дуже новаторськими для того часу були рекомендації спеціальної дієти, відмова від надмірностей, а також заборона на сексуальні відносини безпосередньо перед змаганнями. Тільки ось десятикратний чемпіон ігор між 328 і 292 роками до н.е. Геродор з Мегари напевно не читав рекомендація Ікка. Кажуть, що під час звичайних своїх тренувань він з'їдав за раз по 15 фунтів хліба з м'ясом і випивав кілька галонів розведеного вина. Нумерувати Олімпіади стали лише 600 років після їх початку. У 2-му ст. до н.е. астроном і географ з Олександрії Ератосфен розробив точну хронологічну таблицю, в якій всі відомі йому політичні і культурні події датував по Олімпіад (тобто, по чотирирічним періодам між іграми), спираючись при цьому на складений ним список олімпійських переможців. Його дев'ятитомна «Хронографія» (Chronographiai) охоплювала період від руйнування Трої (датованого автором 1184/83 рр.. До н.е.) До смерті Олександра ( 323 г. до н.е.). Вищий розквіт Олімпійських ігор припадає на VI-IV ст. до н.е. - Олімпіади стають загальногрецьким святом, а Олімпія - центром всього спортивного світу.

Крім того, греко-перські війни першої половини VI ст. до н.е. зуміли згуртувати (хоч і ненадовго) ворогували між собою грецькі міста, і Олімпіади стали уособленням цієї єдності. Також і система фізичного виховання, популяризируєма Олімпійськими іграми, дала свої плоди: греки були успішніше в поєдинках, навички бігу, кулачної боротьби, панкратія знадобилися в битвах.

Популярність і успіх Олімпійських ігор призвели до того, що вже до початку VI ст. і в інших частинах Греції стали проводити такі змагання. У 590 (або 582) р. до н.е. були реорганізовані Піфійські ігри в Дельфах, у 573 г. до н.е. - Немейські ігри в Арголіді, в 572 г. до н.е. - Істмійські ігри біля Корінфа. Всі ці ігри проводилися раз в два або чотири роки з таким розрахунком, щоб на кожен рік випадали будь-які змагання. Атлет, який перемагав на всіх чотирьох іграх протягом періоду, одержав звання періодоніка. В історії збереглися імена спортсменів, що стали періодоніками навіть кілька разів.

Згадуваний вище Мілон Кротонський займає серед них перше місце - періодоніком він був шість разів. У списках олімпійських переможців присутній 46 періодоніків. У цей же період з'являється звання "тріаст" - потрійний переможець, яка здобула перемогу у відразу трьох змаганнях, що проходили в один день - в бігу, подвійному бігу і в бігу зі зброєю. Двічі звання тріаста завойовував родосец Леонідас, 4 Олімпіадах поспіль 12 вінків переможця. Цілком очевидно, що змагання, мають таку велику популярність, не могли обійтися без певних, спеціально розроблених правил та умов їх проведення. Ну, а довга історія напевно сприяла народженню традицій [2, ст. 156-178].

Розділ 2. Правила, умови, програма та традиції Олімпійських ігор у давнину

2.1 Правила, умови, традиції олімпійських ігор в давнину

Проведення ігор супроводжували певні умови. Отже, олімпіада повинна бути раз у чотири роки при першому повні після літнього повороту сонця (зазвичай в кінці липня - початку серпня). Ще навесні в усі сторони розсилалися гінці-спондофори з дати прийдешньої олімпіади, призначеної спеціальним комітетом. Розпорядниками і суддями ігор з 572 г. до н.е. були обрані громадянином області Еліда елланодікі числом в 10 чоловік. Жорсткою умовою проведення олімпіади було загальне перемир'я (т. зв. Божественний світ - екехерія) - ніяких військових дій і ніяких страт. Екехерія тривала два місяці, і порушення її каралося великим грошовим штрафом. Так, в 420 г. до н.е. незалежні спартанці вели в Еліді бойові дії за участю тисячі гоплітів, за що були піддані штрафу - 200 драхм за кожного воїна. Відмовилися платити, вони були відсторонені від участі в іграх. Атлети, які тренувались протягом року за місяць прибували до Олімпії, де брали участь у відбіркових заходах і продовжували тренування в спеціальній гімназії, що представляла собою оточений колонадою двір з доріжками для бога, майданчиками для метань, боротьби і т. п., палестрой і житловими приміщеннями для спортсменів. Склад учасників та глядачів також регламентувався особливими правилами. З 776 до 632 рр. до н.е. змагатися на олімпіадах мали право лише вільні громадяни грецьких полісів до певного віку, не вчинили злочини чи святотатства. Пізніше до участі стали допускатися і римляни, якщо їм вдавалося підтвердити за допомогою хитромудро складених генеалогій, що вони - нащадки чистокровних греків. З 632 г. до н.е. (37-я олімпіада) вводяться змагання і між хлопчиками. Варвари і раби (під наглядом господарів) допускалися тільки в якості глядачів. Жінки (виключаючи жриць Деметри) не мали права навіть відвідувати змагання, хоча дівчаткам цього заборонялося. Неслухнянок чекало дуже суворе покарання - їх скидали з гори (напевно, натяк на нещасного Міртила). Проте виконання як кари не зафіксовано. В історії античних Олімпійських ігор відомий лише випадок, коли жінка все ж таки був присутній при змаганнях. У 404 г. до н.е. якась грекиня на ім'я Калліпатейра, яка тренувала свого сина, кулачного бійця Евкла Родоського, прийшла на стадіон, одягнувшись у чоловічий плащ-гіматій. У пориві радості від перемоги нащадка Калліпатейра, зробивши необережний рух, показала світові свої первинні статеві ознаки. Обман розкрився. Але немає правил без виключень: оскільки її батько, три брата, племінник і син були олімпійськими переможцями, судді все-таки позбавили його від покарання. Проте внесли в правила проведення олімпіад таке умова - відтепер тренери спортсменів-учасників повинні були бути присутніми на стадіоні оголеними. Протягом майже трьохсот років Олімпійські ігри тривали три дні. Перший і останній дні були присвячені урочистих церемоній, процесій і жертвоприносинам, змагань відводилася лише один день. З 724 г. до н.е. в програму змагань включається подвійний - на довгі дистанції - біг (діаулос), і вони продовжуються до трьох днів. Бігова доріжка стадіону в Олімпії мала 192 метри в довжину, на ній проходило три забігу: на одну довжину доріжки, на дві і на 20 або 24. У 720 г. до н.е. до зазначеним видам бігу додався ще один - довгий (доліхос) - 12-решт в обидві сторони стадіону. Пізніше - з 65-ї олімпіади - додався ще біг у повному озброєнні - гоплітодромос.

На 18-й олімпіаді (708) з'являється пентатлон - п'ятиборстві: метання диска і списа, стрибки у довжину, біг і (Пале). З 23-ї олімпіади (688) - кулачний бій (пюгме), з 25-ї (648) - біг на колісницях з четвіркою коней і панкратій (панкратіон) - комбінація боротьби з кулачним боєм. Крім переліченого, у програмі змагань були присутні іппічні змагання: верхові перегони на дорослих конях; кальпа - поперемінний біг і стрибка на колісниці; синорида - біг колісниць, запряжених двома дорослими кіньми; біг колісниць, запряжених чотирма лошатами; верхові перегони на жеребятах, а також біг колісниці, запряженій мулами - апени. Проводилися також змагання на військових танцях (пиррихии), у красі серед чоловіків (евандріі), в мистецтві (мусичні агони), естафети з факелами (лампадодроміі). У програмі свята, крім власне спортивних ігор, були присутні виступи поетів, ораторів, музикантів, а також театралізовані вистави. У жінок були свої атлетичні ігри - Гераї, присвячені культу Гери. Засновницею олімпійських ігор для дівчат вважали Гіпподамію - дружину Пелопса, якщо ви пам'ятаєте, не так вже й легко йому дісталася.

Ігри проводилися кожні чотири роки незалежно від Олімпійських. Жінки бігали з розпущеним волоссям у коротких туніках. Для бігу їм надавали олімпійський стадіон, тільки дистанцію вкорочувалося. Переможниці увінчувалися вінками з гілок маслини і отримували частину корови, принесеної Гері в жертву [3, ст. 23-36]. Також вони могли поставити статую з висіченим на постаменті ім'ям.

П'ятиденні святкування Олімпіад проводилися так. У перший день проводився ретельний огляд учасників, а також урочиста клятва атлетів і елланодіків на вівтарі Зевса Горкія в булевтерії. Перші брали на себе зобов'язання змагатися чесно, не порушувати правил і підкорятися рішенню суддів, які, у свою чергу, клялися судити по совісті і правилами, без упередження до спортсменів. Елланодікі мали при собі роздвоєні вигляді вилки на кінці тонкі довгі дерев'яні палиці, ударами яких вони могли карати винних. Учасників з допомогою жереба поділяли на групи по чотири людини. Потім слід було урочисте жертвопринесення Зевсу і відкриття Ігор. У другий день відбувалися змагання у групі хлопчиків: біг і, пентатлон, кулачний бій. Третій день відводилася змагань дорослих атлетів - бігу, боротьбі, кулачному бою, панкратию і п'ятиборства. Четвертий день був цілком присвячений іппічному агону, а п'ятий - нагородження переможців та закриття Ігор. Трохи докладніше про самих змаганнях, які відрізнялися деякою своєрідністю. Наприклад, змагання борців (пюгме, панкратій, Пале) в порівнянні з сучасним можуть досить варварськими. Замість боксерських рукавичок руки спорсменов обмотувалися гимантами - спеціальними шкіряними ременями (з металевими бляхами), а самі борці були рясно змащені оливковою олією, що, погодьтеся, ускладнювало боротьбу. Бити суперника дозволялося як завгодно, але, оскільки удари по корпусу не мали значення, то метою була голова супротивника. Заборонялося лише кусатися і бити у вуха і очі. Поняття "трохи" не існувало. Поєдинок міг тривати досить довго, ураженням вважалося падіння на землю або прохання про помилування. Бувало, що програв платив життям, не кажучи вже про численних травмах. Якщо на землі виявлялися обидва борця, то судді зараховували нічию. Боєць, який тричі доторкнувся до землі і що припинив боротьбу, називався тріадденом. Найбільш курйозним і трагічним за всю історію Олімпійських ігор можна назвати поєдинок у панкратії на 53-й Олімпіаді в 564 г. до н.е. Противник триразового чемпіона Арігіона Фігалетского здавив йому горло ногами, маючи намір задушити. З останніх сил Арігіон зламав суперникові щиколотку, змусивши його просити пощади, тим самим визнаючи себе переможеним. Однак це відчайдушне зусилля варто було Арігіону життя. Судді, які опинилися в досить скрутному становищі, оскільки один з борців сам визнав поразку, а другий помер, після тривалих дебатів знайшли оригінальний вихід: тіло Арігіона поставлено на п'єдестал пошани, і на голову трупу наділи оливковий вінок. Оскільки, як було сказано вище, спортсмени змащували свої тіла маслом, то утворену після змагань бруд доводилося зішкрябувати спеціальними пристосуваннями - стригилами. Стрибки у довжину (зазвичай серія з кількох наступних один за іншим) - гальма - відбувалися без розбігу зі спеціального вивищення - батера.

Для більшого розмаху при стрибку спортсмени використовували кам'яні чи свинцеві гирі - хальтеров, які мали впустити до приземлення. Тобто, стрибок відбувався приблизно так: при відриві від землі атлет помахом направляв руки з хальтерами вперед, перед приземленням відводив їх назад, а при торканні землі відкидав хальтеров зовсім. Використання хальтеров було необов'язковим, але вони давали стрибуну певний імпульс на початку вправи, а також сприяли збереженню рівноваги й отримання більш чіткого відбитка п'ять. Крім того, оскільки спортивні змагання визначалися особливостями військового мистецтва того часу, ці гирі в руках стрибуна символізували зброю, з яким грецькому воїну доводилося перестрибувати канави, рови й інші перешкоди. Весь захід могло супроводжуватися акомпанементом сопілки. Біг був найстаршим, а до 13-ї Олімпіади й єдиним, змаганням в Олімпійських іграх. Атлети бігли оголеними (звідси назва вправ - гімнастичні, від грец. Gymnoi - голий). А довжина арени - один стадій - дала назву і майданчику - стадіон.

Але про це пізніше. Бігова доріжка була кругової, як зараз - атлети бігали по прямій, туди і назад, як під час кидка військового з'єднання. Біг зі зброєю - гоплитодромос - найбільш наочно демонстрував це.

Дискометання відомо ще з поем Гомера як одна з улюблених вправ греків в мирному житті. Атлети-дискоболи метали диск без розкручування, що було обумовлено зімкнутим строєм воїнів - метання могло здійснюватися тільки у вертикальній площині. Крім уже згаданих бігу, боротьби, стрибків у довжину та метання диска в пентатлон входило ще й метання списа. До речі, відповідно до грецької міфології, пентатлон був винайдений Ясоном - легендарним ватажком аргонавтів. В Олімпійських іграх біг і проводилися як в пентатлоні, так і окремо, в той час як стрибки у довжину та метання диска і списа - лише у п'ятиборстві. Дуже цікавим було визначити переможця в пентатлоні. Воно здійснювалося на основі принципу вибуття. Оскільки біг, стрибки та метання списа та диска вимагали різних фізичних зусиль, найчастіше переможців було четверо - по одному в кожному виді. Іноді один учасник ставав переможцем у двох видах змагань, а в двох інших досягалися рівні результати. Або два учасники перемагали кожен у двох видах змагань. У таких випадках змагання в боротьбі проводилися обов'язково - для визначення фінального переможця. А якщо у трьох видах пентатлона перемагав один і той же учасник, то п'ятий вид змагань не мав значення. Улюбленим змаганням багатьох міфічних героїв було списометання. Воно також зобов'язана своїм походженням бойовим вправ.

Спис мав шкіряну ручку, за допомогою якої списометальник в момент кидка повідомляв йому обертальний рух навколо осі. За оцінкою результатів списометання ділилося на два види: "екеболон", де визначальною була дистанція, яку пролетіло спис, і "стохастикон", де судили по ураженню спеціальної мети. Треба думати, що найбільш видовищними і захоплюючими були іппічні змагання. За перемогу у них вшановується не візник, а власник коней і колісниці. Саме тому заможні греки з усіх видів змагань віддавали перевагу кінним. Більш того, атлетом міг бути будь-який грек (з невеликими застереженнями, про які йшла мова раніше), тобто багатий аристократ цілком міг зустрітися в сутичці з простолюдином з глухого містечка, ще і не отримав хорошого виховання. І це виставити колісницю з кіньми було під силу навіть не кожному багачеві. Древні історики (Ісократ, Плутарх) майже хором розповідають про честолюбство Алківіада, що послав на Олімпіаду сім Колісниць. Стільки, крім нього, не посилав ніхто - ні приватна особа, ні цар. Він здобув першу, другу і четверту, за словами Фукідіда, нагороди. Евріпід ж вказує, що і третя теж дісталася Алківіаду. Кінні змагання проводилися на іподромі, містилася південніше стадіону, який був у 4 стадія - близько 770 м. гр3 У більш пізній час Ігри тривали сім днів, а в період римського панування століттями сталим правилам йшли не так суворо [4, ст.51-57].

2.2 Програма Олімпійських ігор. Олімпіоніки

Спортсмени та їх наставники з'їжджалися в Олімпію за місяць до початку Ігор для відбірних тренувань. Самі ігри в 5 столітті до н. е.. тривали 5 днів: в 1-й день, коли учасники Ігор перед вівтарем Зевса приносили клятву в дотриманні всіх правил змагань, відбувалися жертвоприношення, по 2-й день проводилися змагання в групі хлопчиків, в 3-й змагання чоловіків, у 4-й кінні рістання, 5-й день закінчувався жертвопринесеннями і був присвячений урочистій церемонії вручення нагород. Першим переможцем на Олімпійських іграх вважався елієць Кореб (776 до н.е.), Який виграв змагання в короткому бігу на 1 стадій ( 192,27 м ). У 14 Олімпіаду (724 до н. Е..) До програми Ігор вводиться подвійний, тобто на 2 стадія, біг-діавлос, у 15-ту (720 до н.е.) Довгий біг-долихос (від 7 до 24 стадіїв), з 18-ї (708 до н. е..) боротьба і п'ятиборство, або пентатлон, що складався з стрибків, бігу, боротьби і метання списа або диска. З 23 Олімпіади (688 до н.е.) З'являється кулачний бій. У 25-ту вперше вводиться біг колісниць, запряжених чотирма дорослими кіньми, у 33 (648 до н.е.) Верхові перегони на дорослих конях і панкратій (боротьба без правил і змагання на кулаках). У 65-ту Олімпіаду (520 до н.е.)

До програми включений біг у повному озброєнні гоплітодром. У 70-ту Олімпіаду (500 до н.е.) З'являється біг апени (колісниці, запряженій мулами), в 71-у (496 до н.е.) Кальпа (поперемінний біг і стрибка на колісниці), в 93-ю (408 до н.е.) сінорида (біг колісниць, запряжених двома дорослими кіньми), а з 99-ї Олімпіади (384 до н.е.) біг колісниць, запряжених молодими кіньми. У 131 Олімпіаду (256 до н.е.) Введені верхові перегони на жеребятах, а в 145 (200 до н.е.) Панкратій для хлопчиків. З 720 до н.е.. атлети, що раніше виступали в пов'язках, змагалися оголені. Змагання проходили за групами, на які спортсменів розділяли за жеребом (по 4 особи). Переможцю елланодікі вручали пальмову гілку, до якої він повинен був прийти на вручення нагород. Ім'я переможця-олімпіоніка, ім'я його батька і батьківщину урочисто оголошували і висікалися на мармурових плитах, виставлених в Олімпії для загального огляду. Олімпіоніки були такі знамениті, що рік олімпіади часто називався по імені переможця. З 7 Олімпіади (752 до н.е.) Атлети нагороджувалися вінками з гілок «маслини прекрасних вінків», за переказами, посадженої ще самим Гераклом; з 60-ї їм дозволялося експортувати Альтісе свою статую.

Під час бенкету, що слідував за змаганням, на честь олімпіоніків співали урочисті гімни-епінікії, складені знаменитими поетами Пиндаром, Сімонідом, Вакхилидом та ін Стародавні греки вважали перемогу знаком розташування божества, уваги Зевса до атлетові і до міста, звідки він родом. На своїй батьківщині олімпіоніки звільнялися від усіх державних повинностей і користувалися почесними місцями в театрі і на всіх святах; відомі випадки, коли олімпіоніки обожнювалися і шанувалися як місцеві герої [5, ст.33-47].

Особливою була традиція запалення Олімпійського вогню. Історія свідчить про те, що в інших містах Еллади існував культ Прометея, а в його честь проводилися Прометеї - змагання бігунів з палаючими смолоскипами. Фігура цього титана залишається і нині одним з найбільш яскравих образів в Грецькій міфології. Вираз «прометеїв вогонь» означає прагнення до високих цілей у боротьбі зі злом. Хіба не той самий зміст вкладали древні, коли близько трьох тисячоліть тому запалювали Олімпійський вогонь у гаю Альтіса. Під час літнього сонцестояння учасники змагань і організатори, прочани і вболівальники віддавали почесті богам, запалюючи вогонь на вівтарях Олімпії. Переможець змагань з бігу удостоювався почесті запалити вогонь для жертвопринесення. У відблисках цього вогню відбувалося суперництво атлетів, конкурс художників, полягала угода про світ посланцями від міст і народів. Ось чому була відновлена традиція запалювання вогню, а пізніше і доставки його до місця проведення змагань.

Серед олімпійських ритуалів особливою емоційністю визначається церемонія запалювання вогню в Олімпії і доставки його на головну арену ігор. Це одна з традицій сучасного Олімпійського руху. За хвилюючою подорожжю вогню через країни, і навіть - іноді - континенти, за допомогою телебачення можуть спостерігати мільйони людей. Початок факельна естафета, доставляючим вогонь з Олімпії в місто літньої Олімпіади, було покладено в 1936 р. З тих пір церемонії відкриття Олімпійських ігор збагатилися хвилюючим видовищем запалювання на головному олімпійському стадіоні вогню від смолоскипа, пронесеного естафетою. Біг факелоносців - урочистий пролог Ігор протягом більш як чотирьох десятиліть. 20 червня 1936 в Олімпії було запалено вогонь, що зробив потім 3075 кілометровий шлях по дорозі Греції, Болгарії, Югославії, Угорщини, Чехословаччини та Німеччини. А в 1948 р. смолоскип уперше здійснив морську подорож [6, ст.42-49].

олімпійський спортивний культурний еллада

Розділ 3. Внесок Олімпійських ігор у історію

3.1 Значення олімпійських ігор

Олімпійські ігри були об'єднуючим центром всього еллінського світу, священні після теорії представляли в Олімпії всі грецькі держави. Особливо шанували Олімпійські ігри греки з віддалених місць, яким вони допомагали підтримувати зв'язок з метрополією. Багато грецькі міста влаштовували у себе ігри з подобою Олімпійських чи споруджували храми Зевса Олімпійського (в Афінах, Халкедоне, Акраганте, Сіракузах та ін.) У Олімпію з'їжджалися художники і поети, з 50-ї Олімпіади утвердився звичай читати на Олімпійських іграх літературні твори вимовляти вірші. Геродот, яка з Сходу, читав тут глави своєї «Історії»; в Олімпії вів свої бесіди Сократ, ходив туди пішки з Афін, із своїми творами виступали Платон, Емпідокл, Софокл, Ісократ, Демосфен та інших.

Грецькі держави під час Олімпіад повідомляли про укладанні важливих договорів, скріплюючи їх клятвами у вівтарів богів і повідомляючи про те всю Грецію. Ім'я, урочисто оголошені на Олімпійських іграх, ставало відомо всьому грекомовного світу. На рубежі 4-3 століть до н.е. історик Тімей Сицилійський запропонував вести літочислення по Олімпіад, чотирирічним тимчасовим відрізкам, від однієї Олімпіади до іншої. До 2 століття до н. е.. Ігри втрачають свою пишність, дедалі більше перетворюючись на подія місцевого значення. У 85 до н.е. римський полководець Сулла, що дозволило своїм солдатам спустошити скарбниці Олімпії, переніс Ігри Рим (175-та Олімпіада-80 до н.е.), але через 4 роки вони поновлюються в Греції. З великою пишністю змагання були відновлені римським імператором Августом. Германік отримав на іграх вінок, Тіберій на 4 г. до н.е. став переможцем у бігу колісниць. В порушення всіх вікових правил імператор Нерон оголосив гри на 2 роки раніше покладеного терміну, наказав знищити статуї усіх колишніх олімпіоніків і ввів співочі змагання, в яких і став першим «переможцем». Після його вбивства гри були оголошені недійсними. У 394 році Олімпійські ігри, 293 по рахунку, були заборонені як язичницьке святкування декретом римського імператора Феодосія I Великого. У 1896 з ініціативи П'єра де Кубертена в Афінах відбулася Перша Олімпіада, що поклала початок сучасному олімпійському руху.

Для грецького вже в VI ст. до н.е. характерні два явища: з одного боку, сильний розвиток партикуляризму, чіпке відстоювання своєї самостійності кожним з незліченних міст-держав і, з іншого боку, наявність інститутів, об'єднували певною мірою ці держави, нагадували їм про зв'язок, який існував між ними, визнання деяких загальноеллінських установлених звичаїв [10, ст. 60-67]. Одним з таких, які об'єднували всіх еллінів, нехай на короткий час, інститутів були загальногрецькі релігійні святкування пов'язані з ними змагання. Серед них найважливіше місце займали жертвопринесення Зевсу в Олімпії і загальногрецькі змагання, що влаштовуються після релігійної церемонії. Ф.Ф. Зелінський колись зауважив, що було б неправильно порівнювати давньогрецьких поетів, які прославилися своїми віршами на честь переможців на Олімпійських іграх і на честь коней, які принесли цю перемогу, з сучасним поетом, який присвячував би вірші прославлянню коня, який взяв перший приз на перегонах Дербі. І дійсно, при такому зіставленні відразу робиться ясним, що перед нами явища абсолютно різного роду. І справа не тільки в тому, що Олімпійські ігри були зрозумілі і близькі серцю кожного грека, а не одним лише представникам заможного меншини, і не в наявності в давнину релігійного моменту, але і в тому, що святкування, яких припустилися в Олімпії з такою урочистістю кожні чотири роки, мали не одне релігійне, а й політичне значення. При тісному зв'язку яка існувала в античності держави і релігією, це цілком зрозуміло. Загальне значення Олімпійських змагань греків виступає досить ясно в одному з оповідань Геродота, де йде мова про прибуття в Єгипет вісників від еллідян.

Ці вісники хвалилися, що вони з усіх людей найсправедливішим і чудовим чином організували змагання в Олімпії, і думали, як і єгиптяни, наймудріші з людей, не змогли б винайти нічого іншого. Але ще важливіше інше звістка, стосується того часу, коли над Елладою нависла страшна загроза. Полчища персів перебували вже на грецькій землі. Здавалося б, всі інші міркування повинні були відійти на задній план перед думкою про необхідність зосередити всі сили для відсічі ворогу. Але греки діють інакше. Спартанці відправляють царя Леоніда з невеликим загоном в Середню Грецію, прирікаючи його на вірну загибель. Виступити ж з усіх сил вони вважають після: «(тепер) їм заважало Карнейське святкування».

І такі ж наміри, додає Геродот, були і в інших союзників, так як одночасно відбувалося свято в Олімпії (VII, 206). Таким чином, навіть нагальна військова потреба не могла відвернути еллінів від релігійного свята (може бути, натяки на ці події містяться у Фукідіда). Перемозі на Олімпійських іграх надавалося в VI ст. до н.е. величезне значення: переможець ставав першою людиною свого поліса у свідомості своїх громадян, але і всіх греків. Згадаймо, що чекало олімпіоніка після повернення на батьківщину: урочисту зустріч за його в'їзді до міста, хід до храму Зевса, бенкет, привілеї, які отримував переможець, статуї, що споруджувалися в його честь, оди, замовлені найкращим поетам свого часу, легенди, що створювалися навколо його імені, божеські почесті, іноді надані йому. Все це пояснюється не тільки пристрастю еллінів до спортивних змагань, але має інший, більш глибокий сенс. Тому при вивченні політичної історія архаїчної Греції не можна пройти повз питання про олімпіоніках, тим більше що в джерелах ми знаходимо цікаві в цьому плані відомості. Однак, перш ніж розглядати ці звістки, уявити собі, що зроблено в науці у питанні про олімпіоніках. З пробудженням в Греції інтересу до вивчення минулого почали поряд з іншими даними збирати матеріал про Олімпійські ігри і складати списки олімпіоніків. Відомо, що цим займався (наприкінці V ст. До н.е.) Логограф і аттідограф Гелланік. Згодом цю роботу продовжували автори IV ст. і пізнішого часу. Численні звістки про переможців містяться також у працях Геродота, Павсанія і інших. У XIX ст. всі дані про олімпіоніках піддані науковому вивченню в роботі Форстера, а в недавні часи список переможців на Олімпійських іграх був переглянутий і доповнений Моретті. Хоч би як вирішувати питання про історичну достовірність цього списку, особливо в тій його частині, яка відноситься до найдавнішого часу (VII - початку VI ст. До н.е.), Все ж у цілому відомості, що у ньому, безсумнівно, дають живе уявлення про склад переможців на змаганнях, хоча в багатьох випадках і виникають сумніви щодо імені олімпіоніка, виду змагань і (особливо часто) дати перемоги. Навіть такий скептично налаштований дослідник, як Белох, вважає, що приблизно з 50-ї олімпіади ( 580 г. до н.е.) веде свій початок запис імен переможців. Що стосується V ст., То список переможців цього часу, згідно Белоху, «цілком достовірний». Загалом ми маємо підстави розглядати список олімпіоніків, принаймні з початку VI ст., Як історично цінний матеріал, навіть якщо й допустити, що в нього були пізніше внесено більш-менш довільні дані (наприклад, імена, запозичені, з міфології, або датування більш раннім часом (Килон, Мирон), як думає Белох думку якого, втім, не поділяє нині більшість дослідників). Звістки про олімпіоніках можуть одержати різне тлумачення в залежності від поглядів на характер і значення Олімпійських змагань, початок яких сягає глибокої давнини. У VI ст. до н.е. вони давно вже стали одним з істотних моментів у релігійному, культурному та політичному житті Еллади, і те чи інше розуміння їх значення не може не кинути світло і на особливості політичної боротьби в грецьких державах цього часу. Яке б не було походження Олімпійських змагань - чи пов'язані вони з похоронними обрядами, або з періодичною боротьбою царів-магів за владу, або, нарешті, з культом Зевса як бога війни - в VI ст. перемога на цих іграх мала сильний політичний резонанс. Гардінер, є гарячим противником релігійної теорії походження Олімпійських змагань, прав певною мірою у своїй критиці спроб тлумачити багато звичаїв чи обряди пізнішого часу, притому які були не тільки в Олімпії, як доказ на користь цієї теорії. Але те, що він заперечує релігійний характер змагань і стверджує, що їх походження не пов'язані з релігією, представляється малопереконливим, - особливо в світлі того величезного порівняльно-історичного матеріалу, який був зібраний Фрезером з питання про різні способи передачі царської влади. Але нас у зв'язку з подальшим викладом цікавить не стільки питання про походження і початковому характері Олімпійських ігор, скільки про те, чим вони були в VI ст. до н.е.

Це століття було періодом швидкого зростання їх популярності і значення в порівнянні з попереднім часом. Свідченням цього служать передусім твори мистецтва. Бізлі вважає, що зростаючий інтерес до Олімпійських змагань - одне з характерних ознак аттичного Вазового живопису другої чверті VI ст. Про це говорять, наприклад, зображення на чаші богині перемоги, юнаків з піднятими руками, вітали переможця, і ін. [8, ст. 144-153]. Схолії до першої Олімпійської оді Піндара пояснюють слова поета (01., 1,151 а) - to de kleoV thloqen dedorken - таким чином: «всюди спрямовують погляди до Олімпійським змагань і прославляють (їх)». Тому заслуговують на увагу звістки древніх авторів щодо тієї загрози, яку представляв переможець у змаганнях для місцевого правителя. Гардінер. Лише згадує про Каллії, старшому Мільтіаде і Кімоне, сина Стесагора, - переможців на Олімпійських змаганнях - у зв'язку із з'ясуванням питання про те, у яких змаганнях могли брати участь лише представники знаті як і тісна був зв'язок між Афінами і Олімпією при Пісістрат. Однак той факт, що переможець на змаганнях був би суперником місцевого правителя, претендентом на владу в рідному полісі, заслуговує пильної вивчення. В Олімпійських змаганнях теоретично міг брати участь кожен бажаючий з еллінів, але фактично вони були доступними для людей заможних, а змагання в бігу на колісницях - тільки для багатіїв-аристократів або тиранів: занадто великі були витрати на утримання коней, на підготовку до бігу та інші. Таким чином, у період панування аристократії Олімпійські ігри робилися хіба ареною, де виявлялося суперництво не тільки знаті різних полісів, але і знатних родів всередині поліса. Можна висловитися точніше: переможець у бігу на колісницях в Олімпії був потенційним претендентом на владу в рідному місті, можливим тираном. І, навпаки, тирани, вже захопили владу, прагнули взяти верх в змаганнях в Олімпії чи Піфійських святах (маємо на увазі особливо біг колісниць) і часто, володіючи величезними коштами, виявлялися переможцями. Геродот розповідає, що ще аргоських тиран Фейдон, якому він дав таку невтішну характеристику (Фейдон, за його словами, «нахабством перевершував всіх еллінів»), був зацікавлений у керівництві Олімпійськими змаганнями. Діяв цей тиран дуже: він вигнав Елейський організаторів змагань і привласнив собі право судити тих, хто змагається. Зв'язок між тиранами і олімпіоніками легко може бути встановлена, якщо простежити список олімпіоніків кінця VII-VI ст. до н. е.. Вже Мирон Сікіонський, дід Клісфена, здобув наприкінці VII ст. перемогу у змаганнях на колісницях. Його онук Клісфен, поріднився з Алкмеонідами (він віддав свою дочку заміж за Мегакла, сина Алкмеона), мабуть, надавав великого значення участі у загальногрецьких змаганнях. Він виявився переможцем у 576 чи 572 г. До кінця VII або початку VI ст. відноситься єдиноборство (через володіння Сігео) Піттака, тирана Мітілени, і афінянина Фрінона, переможця в панкратії. Крім Клісфена Сікіонський, і інші тирани брали участь у змаганнях - Пісістрат, сицилійські тирани Гієрон, Гелон, Ферон, тиран Акраганта, цар Кірени Аркесілай IV. Цікава у зв'язку п історія спартанського царя Демарата, вимушеного згодом втекти з Спарти. Правда, причина втечі Демарата, згідно з Геродотом, була зовсім інша: образу з боку іншого царя, Леотіхида. Але тут може бути і затемнення традиції.. По Демарат-олімпіоник - особистість незвичайна: у розмові з матір'ю він, закликаючи Зевса Геркея, хранителя його будинку, просить відкрити йому таємницю його народження, і далі з'ясовується, що його батьком був бог. Олімпіоніків, може бути, був і тесть царя Леотіхида, ворога Демарата, Діакторід. Олімпіонік - приватна особа - збуджував побоювання тирана настільки серйозні, що іноді для усунення переможця - і, очевидно, суперника - вдавалися навіть до вбивства. Подібний випадок можна зустріти в історії Афін VI ст. Відповідні звістки - зайва рисочка у побуті того часу, характеризує гостре суперництво знатних родів. Чим же можна пояснити зв'язок між перемогою в Олімпії і прагненням чи можливістю захоплення влади у рідному місті?

Олимпіонік, з точки зору історії найдавніших культів, являє собою щось схоже Rex Nemorensis: він цар-маг, який би родючість грунту, обумовлене таємничим взаємодією неба і землі. Біг на колісницях носив спочатку ритуальний характер і, як це відбилося в міфах і повідомленнях пізніших письменників, вирішував питання про те, хто буде басилевсом нового року. Олімпіоніки представляли деяку загрозу для правлячого в місті тирана. Вихід зі становища був різний: олімпіонік міг передати свою перемогу правителю поліса, з якого він був родом, і навіть тирану іншого поліса; міг покинути батьківщину з тим, щоб заснувати інше місто, і щоб стати там тираном, або, нарешті, тиран міг вдатися до насильницької усунення можливого претендента. У всякому разі заперечувати відоме політичне значення перемоги на колісницях в Олімпії для VI-V ст. до н. е.. навряд чи можливо [11, ст. 88-93].

3.2 Вивчення Стародавньої Олімпії

Зміни у релігійних та культурних поглядах людей, політичні зміни, природні катаклізми - все це призвело до того, що Олімпія - саме чудове і популярне святилище Еллади - загинуло. Дійшли до нас античні письмові джерела та зразки мистецтва мальовничо описуючі про знамените всегрецьке святилище. Знали про нього і в Середньовіччя, і в епоху Відродження. Проте точне місцезнаходження Олімпії визначено не було. Висловлювалася навіть думка, що розташовувалася вона близько пагорба Кронос, а біля гори Олімп. У XVIII столітті європейські вчені та громадські діячі заговорили про необхідність розшукати Олімпію і почати вивчення такого цінного античного пам'ятника. У 1766 році англійський мандрівник Річард Чандлер відвідав Грецію. На Пелопоннесі у гори Кронос він виявив руїни якихось античних споруд, подальшого руйнування яких активно сприяли місцеві жителі, використовуючи камінь для своїх будівельних цілей. Знахідка частини стін величезного храму і уламків капітелей колон викликала в учених жвавий інтерес. Французький вчений і мандрівник Фавель в 1787 році відвідав Олімпію і описав руїни храму Зевса ще до розкопок. У 1788 році в «Описі античної Греції» Бартелемі був виданий перший план Олімпії. А в 1813 році вже був складений і перший детальний план святилища до розкопок. Зростанню інтересу до еллінським старожитностей сприяла греко-турецька визвольна війна. Почалися серйозні планомірні дослідження Олімпії. У 1828 році спеціально створена експедиція обстежила Пелопоннес, а вже в травні 1829 французькі археологи під керівництвом Дюбуа приступили до розкопок на території святині. Були виявлені метопи, що розташовувалися з західного боку храму Зевса, над входом в опістодом, і зображали подвиги Геракла - перемоги над крітським биком, немейським левом і Стімфалійські птахами.

А вслід і у східного фасаду храму Зевса археологи знайшли мармурові фрагменти метоп, що прикрашали вхід до пронаос, також представляли подвиги улюбленого героя Еллади - коней Діомеда і биків Геріона. Знахідки були завантажені на корабель і з Алфею відправлені в морський порт, а звідти - до Парижа, до Лувру, де вони експонуються й досі. Коли грецький уряд було інформовано про недозволеному вивезенні артефактів, розкопки були зупинені й відновлені лише через 40 років німецькими археологами. У 1875 році до досліджень в Олімпії приступають вчені з Німеччини під керівництвом Е. Курціуса. Серед учасників експедиції був молодий тоді археолог В. Дерпфельд, який 1935 році книгу «Стародавня Олімпія». Відтепер всі знахідки повинні були залишатися в Греції. Оскільки в Олімпії був музею, спочатку все знайдені артефакти відправляли до Афін [12, ст. 71-74].

А в 1887 році давнє святилище обзавелося власним музеєм, експозиція якого стала швидко поповнюватися. Розкопки важко тим, що в результаті неодноразових розливів річок Алфея і Кладея, з півдня і з заходу оточували Олімпію, територія комплексу була покрита шестиметровим шаром піску. Перш за все археологи почали з розчищення центру святилища. Завдані ріками пісок і земля на конях вивозилися за межі Олімпії. До 1881 року загальна топографія і розташування основних споруд всегрецькій святині були відомі. Крім того, в період розкопок щорічно публікувалися археологічні звіти. За шість років досліджень німецькі археологи видали п'ять томів тексту, чотири томи таблиць, безліч планів і карт. У 1884 році в розкопках взяли участь і самі греки - Грецьке археологічне товариство досліджував північно-західний кут палестри. Олімпійські ігри 1896 року підігріли інтерес до колиски олімпійського руху. Роботи з розкриття археологічної зони Олімпії активно велися до 1942 року - Друга світова війна перервала розкопки. До цього часу була досліджена священний гай - Альтіс, розкрито будинку навколо неї, частково відкритий стадіон і ін. Робота в Олімпії знову була продовжена лише в 1952 році німецьким археологом Е. Кунце. Пізніше тут працював А. Мальвитц. Був досліджений стадіон, розкопані портик Ехо, Леонідайон, майстерня Фідія, райони на півдні і заході священної гаї, східні терми. Незважаючи на те, що багаторічні археологічні дослідження Олімпії принесли чудові плоди, від подальших розкопок, що тривають і до цього дня, слід очікувати багато цікавого і важливого для науки і мистецтва [13, ст. 8-11].