107

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

ФАКУЛЬТЕТ СОЦІОЛОГІЇ

КАФЕДРА ІСТОРІЇ

Програма затверджена кафедрою історії

Протокол № 7 від 6 березня 2002 р.

Зав. кафедрою Ковальський Б.П.

ПРОГРАМА КУРСУ “ІСТОРІЯ УКРАЇНИ”

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ.

Для студентів бакалаврського циклу «НТУУ «КПІ»

на 2006-2007 н.р.

Програма розроблена

у відповідності з наказом

МОН України від 18.02.1994р.

№ 1/9-18 «Про розробку

освітньо-професійних

програм вищої освіти за

відповідним професійним

спрямуванням», наказом

по НТУУ «КПІ» від 01.02.2002р. № 1-15

«Про планування навчального

процесу та підготовку підрозділів

Історія України. Соціально-політичні аспекти.

Навчальний посібник для вищих закладів освіти

ІІІ- ІV рівнів акредитації. 2006 рік.

Загальна редакція Б.П. Ковальського

Колектив авторів: професор КПІ, доц. Лебедєв І.К.,

доц. Горбань Т.Ю., к.і.н. Ховрич С.М.

Використані підготовчі матеріали проф. Лихолата О.В.,

доц. Юра П.С.

У посібнику розглядаються проблеми виникнення і функціонування освітніх систем в Україні, зокрема становлення системи вищої освіти, розвитку науки і техніки в Україні у контексті науково-технічної революції, висвітлені пріоритетні напрямки освітньої, наукової і техніко-промислової політики України після проголошення її незалежності.

Курс подається за модульною схемою.

Рекомендовано до друку Вченою радою факультету соціології НТУУ “КПІ”. Розроблено на основі програми курсу, затвердженої МОНУ.

ISBN Кафедра історії НТУУ “КПІ”

Вступ.

Історія та історіографія в еволюції, їх місце і роль в гуманізації діяльності людини. Історіософські концепції щодо формування та розвитку українського етносу.

Предмет, завдання, методологічні принципи, джерела вивчення історії України як науки, що досліджує генезис і закономірності становлення та розвитку українського народу, його боротьбу за національно-державну незалежність, діяльність в соціально-політичній, інших сферах життя з давніх часів до сьогодення. Еволюція концепцій та історіографії основних проблем курсу, його наукова періодизація. Значення вивчення історії України для підготовки майбутніх спеціалістів, її місце і роль в гуманізації діяльності людини. Оволодіння курсом дозволить молодому професіоналу спиратись на загальнолюдські цінності, творчо опрацьовувати і критично переосмислювати багатство світового історичного досвіду та засвоювати його уроки, виробити на цій основі власні переконання, громадянську позицію, здобути навички і вміння, необхідні для практичної діяльності.

Історіографія проблеми генезису українського народу, становлення української нації. Початок людської цивілізації на території України. Пращури сучасних українців. Поняття народність, народ, нація, етногенез. Наша передісторія: трипільська доба, післятрипільська доба, скіфо-сарматська доба, слов'янська доба.

Теорії походження слов'ян та історіографія проблеми генезису українського народу. Проблема “прабатьківщини” слов'ян в історичній науці. Український народ - автохтон на своїй землі. Основні концепції, підходи щодо формування та розвитку українського етносу.

Основні періоди формування українського народу. Перша згадка назви “Україна”. Становлення української нації. Нація - вища форма розвитку етносу. Співвідношення народу і нації. Труднощі “відродження” і становлення української нації.

Модуль І. Етнополітичний контекст української історії.

Формування та розвиток історико-етнографічних регіонів України.

Етнополітика як наука і навчальний предмет, її взаємозв'язок з історією та їх взаємовплив. Основні поняття та категорії етнополітики. Суб'єкт і об'єкт етнополітики. Політична правосуб'єктність як визначальний критерій в етнополітичних відносинах в історичній ретроспективі.

Регіони як об'єкти вивчення: Буковина, Волинь, Галичина, Закарпаття, Слобожанщина. Особливості формування етнонаціональної структури Південноукраїнського регіону. Поняття “історико-етнографічний регіон” в історичному контексті. Критерії етнічної приналежності. Причини дезінтегративних процесів в українському суспільстві та формування історико-етнографічних регіонів.

Обумовленість та форми проявів етнокультурних особливостей українців в етнорегіональному вимірі. Етнокультурні регіони як об'єкти етнополітики держав, у складі яких вони знаходились.

Етнополітика та її особливості в різні періоди життя українського

народу. Історичні аспекти, найбільш характерні риси спілкування

між собою, в рамках держави чисельних етносів в Україні.

Природно-географічні та історичні умови формування етнічної території української народності в період феодалізму. Проблеми етнічного походження Київської Русі. Етнічна структура Давньоруської держави. Концепції полі- та моноетнічності давньоруської народності. Міжетнічна толерантність в Київській Русі. Причини та суть етнополітичного конфлікту з єврейською общиною. Етнічний фактор в суспільно-політичному житті Галицько-Волинської держави. Етапи формування української народності. Назви етнічної території та населення України.

Особливості литовської експансії на українські землі: етнополітичні виміри. Міжетнічні процеси в контексті польсько-литовських уній. Етнополітика Речі Посполитої. Проблеми українсько-польських та українсько-єврейських стосунків. Полонізація української еліти. Релігійна унія: взаємовплив релігійних та етнічних процесів.

Етнополітика козацько-гетьманської держави. Посилення “російського фактору”. Обмеження та остаточна ліквідація автономії України: етнополітичний аспект. Етнополітичні процеси на Правобережжі.

Етнополітичний фактор в умовах інкорпорації українських земель до складу Російської імперії. Український національне піднесення кінця XVIII - початку ХХст. Засадничі принципи етнополітики Австрійської імперії. Українсько-польська конфронтація. Національні процеси в середовищі українців Східної Галичини. Міжетнічні стосунки на Буковині та Закарпатті.

Історичні процеси в міграційних та еміграційних явищах українців.

Еміграція як соціально-економічне і політичне явище. Причини еміграції. Початок еміграційних явищ в Україні. Перші українські емігранти. Східна еміграція - початок, розвиток. Розселення українців на території Російської імперії.

Еміграція українців до країн Західної Європи. Перша хвиля: еміграція українців до 1914 року. Друга хвиля: у міжвоєнний період. Третя хвиля: друга світова війна та “переміщені особи”. Четверта хвиля: Україна в період незалежності. Розселення українців в сучасному світі. Масова українська еміграція.

Східна українська діаспора. Західна українська діаспора. Необхідність активізації українства для розбудови власної держави.

Внесок українців у політику, науку, культуру, мистецтво, господарське, церковне життя в державах, де вони проживають.

Українська діаспора сьогодні та Україна. Національна програма “Закордонне українство” на період до 2005 року.

Всесвітній форум українців 2003 року - вагомий консолідуючий чинник різних гілок українського етносу.

Етнополітичні аспекти української історії новітнього періоду.

Національна революція 1917-1918рр. Створення Центральної Ради, етнополітичний фактор її діяльності. (І, ІІ, ІІІ та IV Універсали).

Етнополітичні аспекти внутрішньої політики у часи гетьманату П.Скоропадського, Директорії. Міжетнічні конфлікти у національно-визвольному русі на Західноукраїнських землях у період 1918-1920рр. Етнічний фактор у політиці радянської влади в Україні у 1917-1920рр.

Національно-державне будівництво в Україні. Входження УСРР до СРСР. Проблеми вирішення взаємних стосунків між різними етнічними спільнотами в роки коренізації (українізації). Обмеження національних прав української республіки в 30-ті рр. в процесі створення адміністративно-бюрократичної системи в СРСР. Західноукраїнські землі в 20-30-х роках. Режим соціального і національного гноблення в Галичині, Буковині, Закарпатті. Розвиток національно-визвольного руху.

Етнополітичні проблеми в Україні періоду Другої світової та Великої Вітчизняної воєн. Боротьба українського народу за своє виживання та звільнення.

Посилення русифікації за часів тоталітарного режиму, роль дисидентства у національно-визвольному русі в період кризи Радянської системи.

Етнополітичний фактор в умовах розбудови української незалежної держави. Задоволення національно-мовних і культурних потреб усіх етносів в Україні. Роль засобів масової інформації, повернення незаконно депортованих народів та проблеми відродження їх культури. Нелегальна міграція. Проблеми біженців.

Модуль ІІ. Історичний поступ української держави.

Основні закономірності, суть і наслідки початкових етапів процесу українського державотворення. Слов'янська держава Київська Русь. Козацько-гетьманська держава.

Концепції державності в українській історико-політичній науці. Історико-психологічні особливості формування української державності і права. Становлення і розвиток суспільних зв'язків в Україні в додержавний період: родини, роду, племені, полісів, союзів полісів і племен. Полісна організація суспільства представників Трипільської, Середньостогівської та інших культур. Виникнення першопочатків держави в Україні в ІV-І тисячоліттях до н.е.: характерні закономірності і особливості. Військова демократія як особлива форма організації суспільства.

Скіфо-сарматська держава: суспільний і державний лад, політико-адміністративний устрій. Характерні риси і особливості народів скіфської держави. Грецькі і римські впливи на розвиток української державності в скіфський період. Міграційні процеси на території України в першій половині І тисячоліття н. е.

Слов'янський період розвитку української державності. Держави антів, дулібів, полян та ін. Особливості їх суспільного і державного ладу. Відродження військової демократії як переддержавного типу організації суспільства. Утворення держави русів і етапи її розвитку. Суспільна і державна організація Київської Русі. Становлення феодальних відносин. Феодальна і політична роздробленість держави русів. Утворення нових держав: Галицько-Волинського, Київського, Переяславського, Чернігівського та інших князівств. Завоювання українських земель татаро-монголами та їх вплив на державний лад українських князівств у другій половині XIIIст.

Литовсько-польський період в українській історії державотворення. Спільна боротьба українського і литовського народів проти татаро-монголів. Включення земель Південно-Західної Русі до складу Великого князівства Литовського і Речі Посполитої Польської. Соціально-політична організація українського суспільства в XIV-XVIст. Політико-адміністративна залежність етнічних українських територій від ряду інших європейських держав.

Боротьба українського народу проти поневолювачів. Виникнення козацтва. Запорозька Січ: суспільно-політичний лад. Утворення української держави - Війська Запорозького під проводом Б.Хмельницького, її державно-політична і соціально-економічна організація. Занепад і ліквідація козацько-гетьманської держави в другій половині XVIIIст. Причини і наслідки для українського народу.

Історичні особливості пошуку оптимальних моделей будівництва незалежної України. Еволюція українського державотворення

в 1917-1920рр.

Лютнева революція в Україні. Розгортання національно-визвольного руху. Створення і діяльність української Центральної Ради. Всеукраїнський Національний Конгрес. Селянські, військові та робітничі рухи. Прийняття Центральною Радою І та ІІ Універсалів.

Українська Народна Республіка. Жовтневі події в Україні. Проголошення УНР, діяльність її урядів (листопад 1917-квітень 1918рр.). Політика Центральної Ради: М. Грушевський, В. Винниченко, С. Єфремов. Війни Радянської Росії проти УНР. Встановлення Радянської влади в Україні. Проголошення незалежності України. Брестська угода. Перебування німецько-австрійських військ в Україні. Ліквідація УНР.

Українська Держава на чолі з Павлом Скоропадським (квітень-грудень 1918р.) Державний переворот 29 квітня 1918 року. Методи і стратегія державного будівництва, внутрішня та зовнішня політика Павла Скоропадського. Боротьба проти гетьманського режиму.

Боротьба за владу в Україні наприкінці 1918 - в 1919 році. Утворення і прихід до влади Директорії. Відновлення УНР, її державна система. Політика Директорії. Акт соборності України. Друга війна РСФРР проти УНР. УСРР і політика воєнного комунізму. Боротьба проти армії генерала Денікіна.

Заключний етап громадянської війни в Україні (кінець 1919-1921рр.)

Встановлення Радянської влади в Україні. Зміни в політиці більшовиків. Становище УНР. Україна в радянсько-польській війні. Розгром військ Врангеля. Останні спроби збройної боротьби проти більшовицької влади, їх поразка.

Західноукраїнські землі в 1917-1918рр. Розвал Австро-Угорської імперії. Становище східної Галичини. Західноукраїнська Народна Республіка. ЗУНР після Акту Злуки з УНР. Буковина, Закарпаття. Окупація західноукраїнських земель Польщею, ліквідація державотворчих здобутків українців.

Основні наслідки боротьби українського народу за національно-державне відродження в період 1917-1920рр.

Державотворчі процеси в Україні в радянський період, їх історичне місце.

Процес формування та становлення радянської держави в Україні у 1917-1920рр. Прийняття ІІІ Всеукраїнським з'їздом Рад першої Конституції УСРР. Національно-державне будівництво в 20-ті роки. Утворення Союзу РСР та входження до нього України. Союзний договір від 30 грудня 1922р., його політична оцінка. Х.Раковський, Г.Петровський, М.Скрипник. Конституція СРСР від 31 січня 1924р., права і реальний стан національних республік. Утворення в жовтні 1924р. в складі УСРР Молдавської автономії.

Реформування адміністративно-територіального устрою УСРР в другій половині 20-х - першій половині 30-х років. Перенесення столиці з Харкова до Києва в січні 1934р. Прийняття нової Конституції УРСР в 1937р. Вступ Червоної армії на західноукраїнські землі у вересні 1939р. Їх возз'єднання з Радянською Україною.

Велика Вітчизняна війна. Вимушені зміни в державній системі СРСР. УРСР на першому етапі війни. Проголошення ОУН С. Бандери 30 червня 1941р. самостійної України. Німецько-фашистський окупаційний режим в Україні. Визволення України Червоною армією. Роль УРСР в остаточному розгромі фашистської Німеччини та її союзників. Українська РСР - один із засновників ООН (26 червня 1945р.).

Подальше об'єднання етнічних українських земель в складі УРСР. Радянсько-чехословацький договір про входження Закарпаття до складу УРСР. Перехід в лютому 1954р. Кримської області із складу РСФСР до України. Перебудова державних, партійних органів республіки у зв'язку з переходом до умов мирного часу. Діяльність М. Хрущова. Зміни в державницькому житті СРСР, УРСР після смерті Й. Сталіна. Демократизація взаємин між союзними і республіканськими органами влади. Реформа систем управління 1957-1964рр.

Причини та суть кризових явищ в радянському суспільстві 70-80-х рр. Конституція УРСР 1978р. Діяльність В.В. Щербицького. “Перебудова” в аспектах організації загальносоюзного та республіканського управління. Вибори до Рад УРСР в березні 1990р. Спроби демократичного оновлення на ХХVІІІ з'їзді КП України. Прийняття Декларації про державний суверенітет України.

Еволюція, закономірність, ефективність розвитку державності

України в умовах її суверенітету (кінець ХХ - початок ХХІ ст.)

Основні проблеми національно-державного відродження суверенної України на початку 90-х років ХХ ст. Події серпня-вересня 1991р. Прийняття Верховною Радою 24 серпня 1991р. Акту проголошення незалежності України. Референдум 1 грудня 1991р. та вибори президента України. Розбудова основ та структур української держави. Об'єктивні умови і суб'єктивні фактори історично значимого оновлення. Відновлення статусу Кримської АРСР 21.02.1991р.

Подальші кроки в державному будівництві України. Завершення формування трьох гілок влади в державі. Адміністративно-управлінська реформа. Прийняття 28 червня 1996р. Конституції України. Завершення в жовтні 1996р. формування Конституційного суду.

Затвердження ВР України Гімну, Прапора і малого Герба держави в січні-лютому 1992р. Прийняття закону “Про місцеве самоврядування в Україні” (21.05.1997р.).

Проведення позачергових та чергових виборів до ВР України та президента (1994, 1998, 1999, 2002рр.). Удосконалення системи та методів діяльності законодавчої, виконавчої та судової гілок влади на рубежі ХХ-ХХІ століть.

Реформування збройних сил України. Міжнародне співробітництво Міністерства ЗСУ. Підписання в липні 1997р. “Хартії” про партнерство між Україною і НАТО.

Основи зовнішньополітичної діяльності української держави. Україна - один з фундаторів СНД. Участь в міжнародних, міждержавних організаціях і структурах. Прийняття України у вересні 1995р. до ПАРЄ. Зовнішня і внутрішня політика держави у співвідношенні та взаємодії.

Активізація процесу політичного реформування української держави на початку ХХІ століття. Намагання конституційного оновлення України на засадах парламентсько-президентської республіки.

Україна і світ: геополітичні фактори,

зовнішньополітичні орієнтації в історичній ретроспективі.

Актуальність проблематики. Основні поняття і термінологія (геополітика та її складові, українська еліта, національна ідея, національні інтереси, суверенітет тощо).

Історичні процеси на землях України в стародавні часи і формування протоукраїнської етномовної території. Між Європою та Азією. Україна та її сусіди. Зовнішньополітичні орієнтації як чинники політичної боротьби в Україні. Історична ритміка української еліти. Головні фактори і причини геополітичних орієнтацій на різних етапах української державності. Пріоритети зовнішньої політики України в контексті геополітичного розвитку часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави.

Геополітичні тенденції стосовно України в ХІV-ХVІІІ століттях.

Особливості політичного становища українських земель у складі Великого князівства Литовського. Місце та роль української шляхти в Речі Посполитій. Українська геополітика часів козацько-гетьманської держави. Місце України в міжнародних відносинах Європи періоду правління Богдана Хмельницького. Польща і українські землі. Україна і Росія у другій половині ХVII-XVIII ст. Остаточна ліквідація козацької державності (1708-1783рр.).

Геополітичне бачення України в програмних документах декабристів та Кирило-Мефодіївського товариства. Відновлення Української держави в програмах українських політичних партій кінця ХІХ - поч. ХХ ст. Геополітичне становище України на межі ХІХ-ХХ ст. Українське питання в Першій світовій війні. Геополітичні зміни у післявоєнний період.

Українська революція 1917-1920рр.: здобутки і втрати в державотворчій боротьбі. Аналіз головних факторів та причини різної зовнішньополітичної орієнтації українських політичних сил цього періоду. Підсумок процесу перерозподілу українських етнічних земель у складі сусідніх держав.

Українська радянська держава: обмеження суверенітету та правосуб'єктності українського народу на міжнародній арені. Геополітичні сюжети в українській суспільній думці першої половини ХХ ст. Україна в геополітичному європейському інтер'єрі кінця ХХ ст.

Геополітичне самовизначення України у 1991-2003рр.. Місце і роль України в світовому геополітичному просторі. Вплив США і Росії на українську зовнішню політику в контексті геополітичної інтеграції в Євразії. Фактор сили в сучасному світі і його бачення Україною. Зовнішньополітична орієнтація держави на початку ХХІ ст. Головні проблеми України у сучасних геополітичних перетвореннях. Українська діаспора у процесі відновлення та зміцнення геополітичного становища України на різних етапах вітчизняної історії.

Модуль ІІІ. Зародження історично української соціальної системи, наявність в ній ознак міжнародного впливу,

поєднання історичного і сучасного.

Соціальні структури і соціальні відносини в українському суспільстві в історичному контексті, їх роль в створенні оригінальної форми державності (до ХІХ ст.)

Суспільство кіммерійців, скіфів, сарматів, його соціальне розшарування та диференційованість. Грецькі міста-поліси, Боспорське царство. Рабовласницькі системи на території Північного Причорномор'я.

Київська Русь - ранньофеодальна держава, її соціальна структура та соціальні відносини. Суспільна організація Галицько-Волинського князівства, його соціальна структура.

Входження українських земель до складу Литовської держави та особливості її соціальної структури і соціальних відносин. Польсько-литовські унії та їх наслідки для соціального розвитку України. Закабалення українського селянства, денаціоналізація української шляхти, зміни у статусі українського міщанства у зв'язку з наданням ряду міст Магдебурзького права.

Причини і джерела виникнення козацтва, його соціальна база і організаційна структура першого періоду існування. Реєстрові та нереєстрові козаки. Запорозька Січ - антипод феодально-станової Речі Посполитої.

Українська національна революція середини XVII століття. Роль і місце у визвольній боротьбі козацтва, селянства, міщанства, української еліти. Досягнення влітку 1652р. де-факто селянами і міщанами визнання з боку українського уряду головніших соціально-економічних завоювань, зокрема, ліквідації всіх різновидностей феодальної залежності й існуючих форм експлуатації. Створення козацької держави і становлення української соціальної структури, її стан з 1648 р. до кінця ХVIII ст. Зростання феодального, старшинського та монастирського землеволодіння. Подальше закріпачення селян. Селянські повстання на Лівобережжі та Слобожанщині. Гайдамацький рух, Коліївщина, рух опришків. Церква та суспільно-політичне життя в Україні XVIII-XIXст. Діяльність церковно-релігійних конфесій: української православної, римо-католицької й греко-католицької як факторів впливу на перебіг суспільно-політичного життя завдяки їх духовному авторитету та економічній могутності.

Соціальна модернізація України у складі Російської та Австрійської імперій. Політика заохочень та покарань як метод соціальної стандартизації в імперіях в кінці XVIII-XIXст.

Історія формування та діяльності громадських, культурологічних та політичних організацій в українському суспільстві.

Завершення промислової революції, перехід до індустріалізації. Якісні зміни структури господарства, соціальної сфери, науки, культури.

Початок українського національного відродження. І.Котляревський. Кирило-Мефодіївське братство. Т.Шевченко. “Руська трійця”. Український культурно-національний рух. Москвофіли. Народовці. Діяльність громад.

Активізація національного руху в Україні. Діяльність загальноукраїнських організацій, В.Антонович, М.Драгоманов, П.Житецький, М.Русов, Є.Чикаленко. Виникнення українських політичних товариств і партій. І.Франко, М.Павлик. Утворення РУП, перша Програма партії. Національне і соціально-політичне спрямування в революційному русі: визначення пріоритетів Українські партії і громадські організації у подіях революції 1905-1907рр. в Росії. Необхідність об'єднання української соціал-демократії в революційний міжпартійний блок. Національне питання в програмах політичних партій і рухів. Період столипінської реакції. Товариство українських поступовців. Українська думська громада у І і ІІ Державних думах. Намагання використати ідеї парламентаризму в розвитку українського питання. Стратегія і тактика політичних організацій в Першій світовій війні. “Союз визволення України”. Головна українська Рада.

Об'єктивні умови і суб'єктивні фактори в процесах гуманітарного, політичного життя народу в радянський період.

Політичне та духовне життя українського народу у 1920-1930-х роках, становлення радянської форми управління, формування однопартійної політичної системи, політичні новації у зв'язку з утворенням СРСР. Культурне будівництво, Л.Курбас, М.Хвильовий, політика українізації, О. Шумський, М.Скрипник, державна політика щодо релігії. Становлення тоталітарного режиму, політичні процеси в кінці 20-х-30-ті роки, масові репресії.

Політичне і культурне життя в роки Другої світової війни. Дві течії руху Опору в Україні як спосіб національного, етнокультурного виживання.

Політико-ідеологічні і культурні процеси в Україні в перші післявоєнні десятиріччя (1945-1964рр.), ідеологічний наступ тоталітарного режиму в кінці 40-х - на початку 50-х років, “ждановщина”, ліквідація УГКЦ, А.Шептицький, Й.Сліпий. Лібералізація політичного і культурного життя в період “хрущовської відлиги”, шестидесятники.

Політичний і духовний розвиток українського суспільства в період загострення кризових явищ радянської системи (1965-1985рр.). Посилення тоталітарних тенденцій управління та надмірна ідеологізація суспільної свідомості. П.Шелест, В.Щербицький. Три основні течії дисидентства: правозахисна, релігійна, національно орієнтована. Репресії проти інакомислячих. Стан української культури. Видатні досягнення в галузі театру, кіно, спорту. Народна творчість.

Демократизація суспільного життя в період “перебудови” (1985-1991рр.): спроби політичних реформ, зростання політичної активності і національної свідомості суспільства. Виникнення неформальних організацій, НРУ, утворення інших політичних партій. Національно-культурне та релігійне відродження. Декларація про державний суверенітет України як основа подальшого гуманітарного поступу і духовного розвитку українського народу.

Україна на шляху суверенного розвитку: суспільно-політичні трансформації.

Формування політичних партій. “Партія влади” та опозиція, їх вплив на громадсько-політичне життя в Україні. Соціальна політика в контексті нових реалій. Культура, освіта та наука в умовах функціонування суверенної держави. Українська церква та проблеми духовного відродження нації.

Партійне життя. Формування багатопартійної системи. Заборона КПРС і відродження на її основі партій лівого та крайнього лівого спрямування. Поява партій демократично-центристської та правої орієнтації.

Діяльність партії влади. Популістські заяви та реальні дії. Необхідність формування політично структурованого громадянського суспільства.

Соціальна політика. Розшарування суспільства за майновим станом. Корупція та заходи щодо подолання цього явища. Формування середнього класу. Занепад державної системи медичного забезпечення. Спроби переходу до страхової медицини. Пенсійна політика. Профспілки.

Культура і спорт в Україні. Свобода творчості і матеріально-фінансові проблеми культурологічних галузей. Мовна ситуація. Труднощі утвердження української мови в усіх сферах суспільного життя. Преса і книговидавнича справа. Кіно, телебачення, радіо, театр. Народна освіта та вища школа, їх реформування. Наука, українська і світова культура. Співпраця в галузі культури з українською діаспорою.

Фізична культура і спорт. Участь українських спортивних команд в Олімпійських іграх, в європейських та світових чемпіонатах. Професіоналізація спортивного руху.

Духовне життя в Україні. Свобода віросповідання. Наявність різних релігійних конфесій та їх співіснування. Проблеми в українській православній церкві. Участь церкви в громадському житті держави.

Модуль IV Історія формування та визначальні тенденції

в розвитку освіти, науки, техніки як фундаментальних

основ життя українського народу.

Історичні аспекти виникнення і функціонування освітніх систем в Україні. Становлення системи вищої освіти в Україні.

Грецька колонізація Північного Причорномор'я та зародження шкільної освіти в грецьких полісах в другій половині І тис. до н.е.

Прийняття християнства у Київській Русі та розвиток під його впливом освіти.

Входження українських земель до складу Литви та Польщі. Стан освіти у другій половині ХІІІ - першій половині XVІІст. Люблінська та Берестейська унії та їх вплив на стан освіти. Діяльність Острозької школи. Братські та єзуїтські школи. Утворення та діяльність Київського колегіуму. Педагогічні погляди просвітителів.

Освіта в Україні у другій половині XVII-XVIIIст. Початкове навчання. Середня та вища освіта. Наукова думка, книгодрукування та їх вплив на формування історичних знань, поширення природничих та точних наук. Загальний стан освіти у ХІХст. Приходські школи, повітові училища, приватні пансіони. Професійні училища і школи. Середня освіта. Вища освіта. Ліцеї. Університети. Освіта в Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті. Культурно-освітні установи.

Діяльність Генерального секретарства (Народного міністерства) освіти за доби Центральної Ради. Розвиток системи освіти за часи Української Держави та Директорії УНР. Освіта в радянській Україні в часи “воєнного комунізму” та НЕПу. Ліквідація неписьменності. Освіта в період здійснення політики коренізації. Школа, заклади середньої та вищої освіти України у 1930-ті рр.

Освітні заклади України в роки Другої світової війни. Внесок науковців, педагогів вищої школи УРСР у перемогу над фашизмом.

Підвищення ролі загальноосвітньої школи у повоєнні роки. Запровадження системи загальної середньої освіти. Розвиток професійно-технічної освіти, середньої спеціальної та вищої школи. Освітня реформа 1983р. “Закон про мови в Українській РСР” 1989р. Прийняття Верховною Радою України закону “Про освіту” (1991р.). Відкриття нових українських шкіл та україномовних класів. Поява ліцеїв, коледжів, гімназій. Гуманізація системи освіти. Реалізація Національної програми “Освіта” (“Україна - ХХІ століття”).

Утворення Міністерства освіти і науки України. Реорганізація структури вищої і середньої спеціальної освіти. Триступенева підготовка. Створення недержавних навчальних закладів. Акредитація вузів на першому етапі створення і розвитку суверенної України.

Наука, техніка України як невід'ємні частини

науково-технічної революції

Формування основ та історичний поступ науки в українській дійсності періоду І-ХVІІІ століть. Виробництво, ремесла та їх технічна видозміна. Науково-технічний бум ХІХ століття.

Формування науки як соціального інституту, організаційних підрозділів та наукових шкіл.

Новітні відкриття у природознавстві на початку ХХ ст. Розвиток науки і техніки в Україні.

Створення Національної академії наук України та розвиток науки у довоєнний період. В.І.Вернадський. Формування наукових шкіл у галузі фундаментальної науки. Вирішення проблеми розщеплення атомного ядра.

Витоки сучасної науково-технічної революції, її етапи та сутність. Істотні зміни у соціальній структурі під впливом НТР.

Взаємодія фундаментальних, прикладних і технічних складових національної науки. Пріоритетні напрямки досліджень науковців АН УРСР у 60-80-х роках та їх внесок у розвиток світової науково-технічної думки.

Досягнення і недоліки науково-технічного розвитку СРСР у 60-80-х роках. Загострення проблеми впровадження наукових досягнень у виробництво. Спроби переведення економіки країни на шлях інтенсивного розвитку. Проблеми формування і здійснення єдиної науково-технічної політики. Посилення мілітаризації економіки в умовах гонки озброєнь.

Перспективи переходу людства до постіндустріальної цивілізації як однієї з можливих моделей суспільного прогресу. Політика суверенної України стосовно поєднання науково-технічного прогресу з інтересами соціально-економічного і духовного розвитку суспільства

Пріоритетні напрямки освітньої, наукової і техніко-промислової політики України після проголошення її незалежності.

Освіта Україні на рубежі ХХ-ХХІст. Реформа освіти (середньої, професійної, вищої). Закон про освіту 1996 р. Запровадження нової моделі освіти в Україні. Виникнення та розвиток приватної системи освіти. Прийняття ряду освітніх програм та спроба їх реалізації. Новації і стандарти у вищій, середній і професійній освіті, ефективність їх діяльності. Освітнє співробітництво в рамках СНД.

Стан науки. Діяльність Національної академії наук України. Акценти держави на посилення вузівської науки, її реалії, проблеми та перспективи. Намагання поєднати зусилля українських та зарубіжних наукових шкіл. Відтік наукової еліти за кордон. Розвиток фундаментальних наук як пріоритетний напрямок. Розвиток прикладної науки. Співвідношення розвитку прикладної та фундаментальної науки. Стан та розвиток гуманітарних наук.

Проблеми розвитку техніки. Співвідношення потреб господарського комплексу України і реального технічного, технологічного потенціалу держави в обслуговуванні інтересів суспільства. Визначальний розвиток промислово-технічної технології (комп'ютеризація, електроніка, обчислювальна техніка, авіакосмічна, інформаційна техніка тощо) в Україні після проголошення її незалежності. Техніко-економічна система як реальний аспект поступового зупинення виробничої кризи і відродження економічного потенціалу України.

Висновки та узагальнення по курсу.

Модуль ІV.

Історія формування та визначальні тенденції в розвитку

освіти, науки, техніки як фундаментальних основ життя українського народу

Лекція І. Історичні аспекти виникнення і функціонування освітніх систем в Україні. Становлення системи вищої освіти в Україні

План

Виникнення та розвиток освітніх систем в українських землях в епоху Середньовіччя.

Систематизація освіти у ХІХ - на початку ХХ ст.

Національна освіта в 1917-1919 рр. Діяльність української діаспори в галузі освіти.

Розвиток освіти в Україні у радянський період.

Важливими ознаками цивілізованого народу є власна писемність і освіта. У східних слов'ян, як і в інших народів, зародкові форми писемності виникають у період розкладу родоплемінного ладу і формування класових відносин, тобто у дохристиянський період, про що свідчать літературні й археологічні джерела.

Піктографічне письмо (найдавніший вид слов'янського письма) виникає приблизно у середині І тис. н.е. Це були примітивні знаки (риски і зарубки) для датування термінів хліборобської діяльності, язичницьких свят; знаки родові, племінні, особисті, знаки власності тощо. Для запису складних текстів вживали грецькі й латинські букви, але без їх пристосування до особливостей фонетики слов'янської мови. Використання слов'янами такого письма підтверджує знайдена під час реставраційних робіт у Софійському соборі Києва надряпана на стіні так звана “софійська абетка”, яка містить 27 букв, з яких 23 відповідають грецькому алфавіту, а чотири (Б, Ж, Ш, Щ) - слов'янському мовленню. Це був перехідний етап слов'янської писемності, коли до грецької абетки почали додавати слов'янські літери.

Потреби суспільного розвитку, виникнення та становлення власної держави - Київської Русі - вимагали певного рівня культури, писемності, освіти. Ці процеси зумовили історичну необхідність у літерно-звуковому письмі, що відповідало природі та практиці слов'янського мовлення. Упорядкування слов'янського письма пов'язують з просвітницькою діяльністю Кирила і Мефодія. Найдавніші слов'янські абетки - глаголиця (на Русі пам'яток, написаних нею, не збереглося) й кирилиця. Протокирилівська абетка стала офіційною на початку Х ст. і згодом, пройшовши шлях вдосконалення, отримала назву “кирилиці”. Кирилиця складалася з 43 літер, з грецького письма було запозичено 24 літери, інші 19 відповідали слов'янським звукам. На Русь вдосконалена кирилиця прийшла з Болгарії, разом з монахами й богословськими книгами, після прийняття Київською Руссю християнства у його східному варіанті як державної релігії (988 р.).

Розвиток освіти у Київській Русі ґрунтувався на власних традиціях та використанні античного й болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Шкільна освіта за князювання Володимира Святославича та Ярослава Мудрого стає частиною загальнодержавної та церковної політики Київської Русі. Київські князі почали створювати школи, дбаючи про поширення писемності серед підданих. У літописі під 988 р. вперше згадується про запровадження князем Володимиром шкільного навчання на Русі, до якого в першу чергу були залучені діти бояр і дружинників. Син Володимира Ярослав наказав створити школи й навчати грамоті 300 дітей. Початкові школи існували при великих монастирях. Так, Ганна Всеволодівна, онука Ярослава Мудрого, з 1086 р. - монахиня Андріївського монастиря у Києві, заснувала при ньому школу для 300 дівчаток, де навчали грамоті, співу, шиттю та іншим ремеслам, що для середньовічної Європи було незвичним явищем.

У Київській Русі існувало три типи шкіл: палацова школа (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя); школа “книжного вчення” (для підготовки священиків); світська (приватна) школа домашнього навчання (переважно для купецького й ремісничого населення міст). Школи організовувалися за грецьким зразком. Виходячи з державних потреб, у давньоруських школах вивчали основи письма, читання, рахунку (арифметики), співів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку й латинську).

Першим і головним ступенем навчання було читання. Більшість учнів приватних і церковних шкіл проходили лише цей клас. Другій ступінь освіти включав вміння писати і рахувати. У Х-ХІІ ст. на Русі була поширена іонійська система рахунку, за якою літери грецького алфавіту з різними додатковими знаками (титлами) використовувались як цифри. Третій ступінь охоплював вивчення іноземних мов, насамперед грецької, що мало практичне значення завдяки стосункам з Візантією.

Абетку вивчали силабічним методом, поширеним в античності - спочатку назви букв, а потім склади. Писали металевими й кістяними загостреними стержнями для письма (стилем або писалом). Для письма використовували вкриті воском дерев'яні дощечки або бересту, для важливих документів - пергамент.

На зміст навчання вплинули традиції візантійсько-болгарської церковної освіти. Спершу використовувалися завезені з Болгарії віршовані азбуковники, пізніше на основі болгарських укладалися власні оригінальні азбуковники. Особливо популярними були псалми, зібрані у Псалтирі - на той час найпоширенішій навчальній книзі в школах грамоти. Укладалися “Парамійники” - літургічно-учительські збірники (біблійні тексти, вибрані зі Старого Заповіту), апракосні Євангелія (добірки євангельських текстів, розміщених у порядку церковнослужебних читань).

Поняття “навчання грамоти” (тобто основи письма, читання, рахунку, хорового співу) з'являється у пам'ятках давньоруської писемності наприкінці ХІ - на початку ХІІ ст. Школи грамоти за обсягом знань прирівнювалися до елементарної початкової освіти. Разом з тим, писемні джерела розрізняють звичайну грамотність і “книжне навчання”, під яким малось на увазі проходження спеціального курсу середньовічних наук, що складався головним чином з богословсько-філософських дисциплін (філософії, богослов'я, діалектики, риторики, граматики, деяких відомостей з історії). Вінцем освіти вважалось освоєння ораторського мистецтва та вміння створювати поетичні твори.

Знання учні отримували не тільки від учителів, але й з перекладної літератури. Важливе значення для поширення освіти на Русі мали переклади книг з іноземних мов, започатковані Ярославом Мудрим. Цей процес був піднятий князем до рівня важливої державної справи й невдовзі призвів до заснування при митрополії у Києві першого відомого на Русі книгосховища при Софійському соборі. Дещо пізніше виникла бібліотека при Києво-Печерському монастирі. Невдовзі були відкриті бібліотеки у Новгороді, Чернігові, Переяславі, Білгороді, Турові, Галичі та інших містах Русі. На середину ХІ ст. було зроблено значну кількість перекладів з грецької на давньоруську. Більшість книжок прийшла у Київську Русь з Візантії. Книжковий фонд домонгольської Русі нараховував близько 140 тис. томів, що свідчить про багатство давньоруської культури та високий загальний рівень освіти. Були поширені твори античних авторів Аристотеля, Платона, Сократа, Демокрита, Епікура, Плутарха, Софокла, Геродота та ін.

До освічених верств давньоруського суспільства належали представники князівсько-боярської та церковної верхівки, а також люди, безпосередньо причетні до виготовлення книжок: переписувачі, укладачі, майстри книжкової справи, художники та ін. Важливими осередками освіти були монастирі й церкви, особливо з другої половини ХІ ст., коли Київська Русь вступає у період розпаду, зазнає кризи загальнодержавна шкільна політика київських князів і посилюється роль церкви в керівництві освітою. Розпочинають виникати монастирські школи. Ігумен Києво-Печерського монастиря Феодосій у 1068 р. вперше запровадив для ченців обителі Студитський статут (складений 798 р. візантійським богословом Федором Студитом), за яким передбачалося навчання монахів грамоти.

У другій половині ХІІІ-ХІV ст. писемність не була монополією лише духовенства. Літерні тавра на глиняному посуді, пряслах, зброї, графіті на стінах київських соборів вказують на те, що чимало письменних людей було і серед представників нижчих верств населення - ремісників, дружинників, міщан.

Високим рівнем освіти відзначалось і Галицько-Волинське князівство, де у князівських та єпископських канцеляріях працювало багато освічених людей - знавців іноземних мов. Вони готували тексти грамот, вели дипломатичне листування.

Розвиток освіти в Україні, починаючи з ХІV ст., відбувався у складних соціальних і національно-культурних умовах. Включення українських земель до складу Великого князівства Литовського спочатку не внесло суттєвих змін у їх культурно-національний розвиток. Тут продовжували діяти православні (монастирські й церковноприходські) школи, традиції яких склались у період Київської Русі і викладання в яких велося церковнослов'янською мовою. Вони забезпечували основи грамотності населення.

Але поступово, у процесі зближення Литовської держави з Польщею, у князівстві посилюються польські впливи. Після заснування при Празькому (1397 р.) та Краківському (1409 р.) університетах спеціальних інтернатів для студентів з литовських та інших сусідніх земель литовські й українські магнати почали туди посилати своїх дітей для отримання подальшої освіти. Як наслідок навчання у чужій школі у середовищі литовської й української магнатерії та шляхти почалося культивування презирства до рідної мови.

На українських землях давався взнаки кризовий стан шкільної освіти, відсутність власної вищої школи. Як правило, школи існували при церквах і монастирях, де навчались переважно діти міщан, селян, дрібної шляхти, які міцно трималися своєї національності й православної віри. У ХVІ ст. в Україні з'являються мандрівні дяки та світські вчителі, які організовували своєрідну пересувну школу. Першим підручником у школах був буквар, зразки якого не збереглися, першою читанкою - часослов. У 1491 р. Святополк Фіоль видав у Кракові “Часосолов”, якій призначався для користування в українських землях і який став першою слов'янською книжкою, друкованою кирилицею.

В умовах посилення наступу католицизму на українські землі з другої половини ХV ст. православна церква як один з головних чинників тогочасного культурного процесу намагалась зберегти національний характер школи з навчанням слов'яноруською мовою. Але з розвитком продуктивних сил, поглибленням товарно-грошових відносин такі школи вже не відповідали вимогам часу, у суспільстві зростала потреба в освічених людях. У той же час церква, яка володіла всіма освітніми закладами, не була зацікавлена у поширенні знань, освіти серед населення, а через те не прагнула до вдосконалення існуючих шкіл.

З середини ХVІ ст. в українські землі починають проникати ідеї руху Реформації, зокрема, звільнення з-під влади Риму, демократизації церкви й наближення її до народу, переклад Біблії та богослужбових книг на національні мови, заснування шкіл. Реформаторство супроводжувалося могутнім просвітницьким рухом. В Україні наприкінці ХVІ - на початку ХVІІ ст. створюються протестантські та соцініанські школи, які пропагують реформаторські ідеї (у Хмельнику, Любарі, Киселині, Панівцях та ін.). Високий рівень викладання, загальнодоступність і віротерпимість привертали до цих закладів й іновірців, а тому ці школи переслідувалися католицькою церквою та урядом Речі Посполитої.

Католицька церква, занепокоєна поширенням реформаторських ідей, розпочала з ними боротьбу, у тому числі в галузі освіти. Важливим інструментом у зміцненні позицій католицизму став орден єзуїтів. У Польщі його діяльність була спрямована на посилення католицької експансії, піднесення рівня католицьких шкіл, розширення їх мережі. В українських землях експансія Ватикану особливо активізується після Люблінської унії (1569 р.) і утворення Речі Посполитої.

Єзуїти відкривали свої школи (елементарні й середні) та колегії, які мали два відділи: нижчий (гімназія, п'ять класів) і вищий (де три роки вивчалась філософія і чотири - богослов'я). Чільне місце в них посідала латинська мова, якою велося викладання. Навчальні заклади організовувалися за зразком західноєвропейських. Випускники єзуїтських шкіл відзначалися вмінням вести диспути з протестантами та православними. В Україні діяли 23 єзуїтські колегії - у Ярославі (1575 р.), Львові і Луцьку (1608 р.), Києві (1647 р.) та ін. Система виховання в єзуїтських школах була спрямована на формування з молодих людей ревносних католиків. Багато представників православної української шляхти після закінчення цих шкіл зрікалися своєї національності й віри, починали з неповагою ставитись до рідної культури. Таким чином, католицькі школи стали одним із засобів полонізації українського населення.

Цей процес денаціоналізації, що охопив насамперед українські шляхетські кола, викликав в Україні наприкінці ХVІ - на початку ХVІІ ст. серйозний опір. В умовах посилення боротьби за вплив на освіту з боку католицького, уніатського, протестантського віровчень православна церква втрачає свою монополію у галузі шкільництва. З ініціативи окремих осіб або груп української шляхти, міщанства, духовенства виникають нові або реорганізуються старі школи.

Посилення впливу світських кіл, проникнення гуманістичних і реформаційних ідей обумовили вагомі зміни в українській освіті у цей період, виникнення якісно нової школи - греко-слов'яно-латинської. Вона ґрунтувалась на національних традиціях, поєднуючи їх з передовими досягненнями західноєвропейської школи й науки. Такий різновид школи стає визначальним у розвитку освіти у східнослов'янських землях впродовж тривалого часу. Першим навчальним закладом такого типу була школа в Острозі на Волині, яка піднесла систему освіти в Україні до рівня вищих протестантських і католицьких шкіл.

Культурно-освітній центр нового типу, який складався з колегії, літературно-наукового гуртка, друкарні і бібліотеки, заснував у 1576 р. князь Костянтин Острозький, який відігравав роль опікуна православ'я і мецената української культури. Він зібрав у м. Острозі людей з високою гуманістичною освітою. Першим ректором колегії був письменник-полеміст Герасим Смотрицький, друкарню очолював Іван Федоров (1577-1582 рр.), викладали українські учені Даміан Наливайко, Василь Сурозький. Наприкінці ХVІ ст. Острог перетворився на великий просвітницький центр.

Навчання здійснювалося за поширеною в Європі системою “семи вільних мистецтв”, яка поділялась на тривіум (граматика, риторика, діалектика) та квадріум (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Острозька школа, як і більшість шкіл того часу, мала переважно гуманітарну спрямованість. Національні культурно-освітні традиції в Острозькій школі зберігались завдяки викладанню церковнослов'янської та грецької мов, які були літературними й конфесійними мовами даного регіону і вивчення яких було характерною особливістю шкіл у східнослов'янських землях ще з часів Київської Русі. Крім того, в умовах наступу католицизму церковнослов'янська мова виступала як засіб самозбереження національної віри й культури.

Разом з тим, навчання будувалось таким чином, щоб випускники школи за рівнем освіти не поступались тим, хто закінчив католицькі та протестантські школи. У зв'язку з цим в Острозі значну увагу приділяли вивченню латини, яка була мовою західноєвропейської школи, науки, літератури. До того ж у Речі Посполитій вона було також офіційною мовою адміністративних та судових установ. Острозька школа стала фактично першою вищою школою в Україні. Після смерті К.Острозького (1608 р.), нащадки якого прийняли католицтво, вона поступово занепадає. У 1624 р. єзуїти відкрили в Острозі свій колегіум і припинили діяльність школи.

З другої половини 1580-х рр. значну роль у суспільно-політичному і культурному житті починають відігравати братства - громадсько-політичні організації українського міщанства, які створювалися для захисту своїх станових і національно-релігійних інтересів. Вони розпочинають боротьбу проти національного і релігійного обмеження, за збереження православ'я та української культури, у тому числі у галузі освіти. Створення шкіл було одним з головних положень статутів братств. Наприкінці ХVІ - на початку ХVІІ ст. в Україні виникає близько 30 братських шкіл, першою з яких була школа при Львівському Успенському братстві (1586 р.).

Її першим ректором був визначний знавець і викладач грецької мови єпископ Арсеній. Він розробив один з найстаріших шкільних статутів Європи - “Порядок шкільний”, який містив педагогічні ідеї та визначав коло предметів. Цим статутом було закладено принцип станової рівності освіти. З 1604 р. братство запросило на посаду ректора школи чудового знавця латинської та грецької мов Івана Борецького.

Школа готувала вчителів і священиків, а також намагалась зразково поставленим вихованням протидіяти антиукраїнським впливам єзуїтської школи. Визначним здобутком Львівської школи було створення її студентами греко-слов'янської граматики “Адельфотес”, призначеної не лише для вивчення мов, а й для знайомства з діалектикою, риторикою, музикою, арифметикою, геометрією, астрономією, медициною та богослов'ям.

Інші братські школи, які виникають у Перемишлі, Рогатині, Замості, Києві, Вінниці, Немирові, Крем'янці, Луцьку та ін., будувались за зразком Львівської. Вона надсилала багатьом свій статут, постачала підручники, а іноді направляла й вчителів. Під ідейним і педагогічним впливом братських шкіл перебували монастирські і парафіяльні школи.

За навчання у братських школах батьки сплачували певні кошти, діти незаможних батьків навчалися безкоштовно. За програмою навчання ці школи були закладами середнього типу. Найголовніша увага приділялась вивченню слов'янської та української книжної мов. Усі братські школи у своєму розвитку пройшли два етапи: вони виникали як греко-слов'янські, а згодом почали зближуватись з латино-польськими. Це дозволяло знайомитися з досягненнями західноєвропейської науки й літератури.