Розвиток історичних знань в Україні. Життя та діяльність українських істориків Ястребова Ф.О. та Кримського А.Ю.
Дослідження з історії України XIX ст. Ястребова Ф.О. Праці А.Ю. Кримського з історії та культури арабських країн. Українське наукове товариство у Києві. Роль друкарства у розвитку історії у XVI-XVII ст., Києво-Могилянська академія - осередок їх розвитку.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.01.2014 |
| Размер файла | 36,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки України
Сумський державний педагогічний університет ім.А.С. Макаренка
Кафедра історії України
ІНДЗ з історіографії України
Виконала:
студентка 042 групи, IV курсу
історичного факультету
Мельник І.В.
Перевірив:
Товстуха Павло Васильович
Суми - 2013
Содержание
- Ястребов Федір Олександрович
- Історик А. Кримський
- Українське наукове товариство в Києві
- Роль друкарства у розвитку історичних знань у XVI-XVII століттях
- Києво-Могилянська академія як осередок розвитку історичних знань
- Список використаних джерел та літератури
Ястребов Федір Олександрович
Ястребов Федір Олександрович народився 28 листопада 1903 року в м. Судогда нині Володимирської області Російської Федерації. Дослідник історії України XIX ст. навчався у Володимирській гімназії у м. Володимир-на-Клязьмі. З 1919 року проживав у Києві. В 1921-1926 роках навчався на соціологічно-історичному відділі факультету профосвіти Київського вищого інституту народної освіти. Згодом Ф. Ястребов стає аспірантом Науково-дослідної кафедри марксизму-ленінізму при Всеукраїнській академії наук [7, c.321]. Подальша наукова кар'єра Ястребова повністю пов'язана з марксизмом, він викладає та працює в партійних установах.
Паралельно з цим, в 1923-1924 роках він займав посаду архівного регістратора Київського центрального історичного архіву ім. В. Антоновича. В 1924-1934 рр. - він науковий співробітник комісії по історії Великої жовтневої соціалістичної революції (Істпарту) Київського обласного комітету КП (б) У. У 1932-1936 рр. він вже старший науковий співробітник Київського Музею Революції. Одночасно у 1928-1933 роках Ястребов викладав історію у радянській партійній школі [23, c.87].
У лютому - травні 1934 р. він працює науковим співробітником вже Інституту історії матеріальної культури ВУАН, у травні - листопаді 1934 р. - науковий співробітник Історично-археографічного інституту ВУАН. 1934-1936 рр. працює молодшим науковим співробітником Інституту історії ВУАМЛІН (Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів).
В 1936-1940 рр. Ястребов працює молодшим науковим співробітником, а в 1940-1941 рр. - старшим науковим співробітником Інституту історії України АН УРСР. В цей час Ястребов написав та захистив кандидатську дисертацію "Місце декабризму в історії революційного руху в Росії XIX ст." (1938 рік). Одночасно у 1931-1938 рр. він викладав на кафедрі історії України Київського державного університету [7, c.327].
ястребов кримський історія україна
Під час війни мобілізований до Червоної армії, був поранений. У 1942 році Ястребов повернувся до роботи в Академії наук УРСР. Впродовж 1942-1944 років Ястребов працює старшим науковим співробітником Інституту історії та археології АН УРСР. А в 1944-1954 рр. він вже стає завідуючим відділу історії капіталізму. В 1955-1963 рр. він працює старшим науковим співробітником відділу історії капіталізму Інституту історії АН УРСР [23, c.89].
Працюючи в науковій сфері, Ястребов був фахівцем у ділянці соціально-політичної історії України ХІХ століття, зокрема українських революційних рухів. Він, зокрема, є автором наукових праць "Повстання декабристів" (1945 рік), "Революционные демократы на Украине" (1960 рік).
Ястребов також автор чи співавтор низки праць з історії України: "Нариси з історії України. Вип.І. Київська Русь і феодальні князівства ХІІ-ХІІІ ст. - К., 1937 р. (у співавторстві з К. Гуслистим), "Україна в першій половині XIX ст." (1939 р.), "Історія України. Короткий курс" (1941 р., спільно з С. Белоусовим, К. Гуслистим, О. Оглоблином, М. Петровським, М. Супруненком). "Нарис історії України", укладений Ястребовим спільно з Л. Славіном і К. Гуслистим (Уфа, 1942 р.).
Після Другої світової війни, в 1947 році був критикований офіційною владою за те, що "історія українського народу розглядалася ним відірвано від історії інших народів Радянського Союзу". Однак такий закид здається безпідставним. Саме Ястребов був одним з тих істориків, які ще в 1930-их роках грав активну роль у розгромі "школи Грушевського", під час праці в ідеологічних партійних установах чітко дотримувався партійної лінії [10, c.4]. Чого тільки варта назва одного з його творів: "Націонал-фашистська концепція селянської війни 1648 р. на Україні: з приводу 2 половини 9-го тому "Історії України-Русі" академіка М. Грушевського", написана в Записках історично-археографічного інституту ВУАН 1934 р., т.1, с.55 - 120.
Після Другої світової війни Ястребов був співавтором "Історії Української РСР", т. І (1953 р., спільно з О. Касименком, В. Дядиченком, Ф. Лосем, Ф. Шевченком) й "Історії Києва" (т. І, 1960 р.) та нового видання "Історії Української РСР" (т. І, 1967 р.).
Ястребов був науковим керівником низки радянських істориків, серед яких найбільш відомим став Іван Іванович Компанієць, заслужений діяч науки УРСР та лауреат Державної премії СРСР в галузі науки і техніки [14, c.435].
Помер Федір Ястребов 30 червня 1973 року в Києві.
Історик А. Кримський
Народився Агатангел Юхимович Кримський 15 січня 1871 р. у м. Володимирі-Волинському. Після закінчення Другої київської гімназії А. Кримський протягом 1885-1889 pp. навчався в Колегії Павла Галагана, де на нього мав великий вплив відомий український філолог П. Житецький [2, c.3].
У 1889 р. А. Кримський вступив до Лазаревського інституту східних мов у Москві, після закінчення якого у 1892 р. його залишили при кафедрі арабської філології для підготовки до професорського звання. Упродовж 1892-1896 pp. молодий учений пройшов також курс історико-філологічного факультету Московського університету і склав 1896 р. у Санкт-Петербурзькому університеті магістерські іспити з арабістики і в Московському університеті - зі слов'янської філології. Всього ж А. Кримський знав шістдесят мов [1, c.14].
1896 р. Кримського відрядили до Сирії та Лівану для поглиблення знань з орієнталістики і для роботи над арабськими рукописами. Повернувшись, А.Ю. Кримський почав працювати в Лазаревському інституті. Тут він викладав у спеціальних класах курси історії семітських мов, керував практичними вправами щодо перекладів з російської арабською і навпаки, вивченням Корану і граматичних текстів, читав лекції з історії арабської літератури, займався проблемами перекладу арабською мовою філософсько-літературних текстів. 1901 р. Агатангел Юхимович очолив кафедру арабської словесності Лазаревського інституту і до 1918 р. був професором арабської літератури та історії мусульманського Сходу [16, c.63].
Протягом 1900-1918 pp. А. Кримський виконував обов'язки неодмінного секретаря Східної комісії Московського археологічного товариства, дійсним членом якого його було обрано 1902 p. Був редактором періодичного видання цього товариства "Древности восточные". 1918 р. А. Кримський переїхав до Києва. Він став одним із засновників і перших академіків Української академії наук (УАН), першим її неодмінним секретарем (на цій посаді працював з 1919 по 1929 p.). Очолював також історико-філологічний відділ УАН. У цей час А. Кримський працював професором на кафедрах україністики та східної історії Київського державного університету, очолював Інститут української наукової мови. З його ініціативи у Харкові було засновано Всеукраїнську наукову асоціацію сходознавства [13, c.1].
У 1918-1921 роках А. Кримський працює професором всесвітньої історії у Київському університеті. Водночас він був редактором "Записок Історично-філологічного відділу Української Академії наук", з 8 серпня 1925 - головою Київського філіалу Всесоюзної асоціації сходознавства, створеного при ВУАН. У жовтні 1921 року брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви [18, c.104].
А.Ю. Кримський - автор понад 1000 публікацій: монографій, підручників, статей. Вагоме місце в доробку вченого посідають праці з арабістики, семітології, тюркології, іраністики. Вчений був також науковим редактором багатьох словників та збірників.
З 1929 року його почали переслідувати, позбавляти посад. У 1930-тих роках Кримський був практично усунений від науково-викладацької роботи в академічних установах України. Улітку 1941 р. Агатангела Юхимовича Кримського заарештували і вивезли до Кустаная (Казахстан), де він помер у таборі. Смерть настала до 25 січня 1942 p., точна дата смерті невідома [1, c.17].
А. Кримський - автор численних праць з історії та культури арабських країн, Ірану, Туреччини та ін., семітології, історії, ісламу. Ним, зокрема, були написані: "Історія мусульманства" (1904-1912 рр.), "Історія арабів і арабської літератури" (1911-1912 рр.), "Історія Персії та її письменства" (1923 р.), "Історія Туреччини та її письменства" (1924-1927 рр.)
Ім'я Кримського міститься у затвердженому XVI сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО переліку видатних діячів світу. Інститут сходознавства Національної академії наук України носить ім'я Агатангела Кримського.
Українське наукове товариство в Києві
Заснування Українського наукового товариства у Києві стало значним фактом в житті українського народу. Товариство постало в момент формування національної свідомості українського народу.
Українське Наукове Товариство (УНТ) - це громадське наукове товариство академічного типу засноване у 1907 у Києві. Створене воно було з ініціативи професора Михайла Грушевського та групи київських громадівців за зразком Наукового Товариства імені Шевченка у Львові з метою організації наукової праці й її популяризації українською мовою. Воно мало відіграти величезну не лише наукову, а й громадську роль. УНТ головною метою своєї діяльності ставило "наукові розсліди на полі українознавства і ознайомлення громадянства зо всіма сторонами минулого й сучасного життя України", - писав у той час Симон Петлюра. Сконцентрувавши біля себе українських дослідників з різних галузей українознавства, київське наукове товариство мало стати інституцією, надзвичайно корисною для національно-культурного розвитку нашого народу [5, c.17]. Сам М. Грушевський і став головою УНТ. Першим секретарем став І. Стешенко.
Мета товариства була подана в докладі проф. Грушевського, відчитаного на першому зібранні товариства (29 квітня 1907 p.). На думку Грушевського, "Українське Наукове Товариство мусить мати перед очима подвійну мету, вказану йому і його статутом, і тими обставинами, в яких задумує воно розвивати свою діяльність: по-перше - організацію наукової роботи, по-друге - популяризацію серед суспільности здобутків сучасної науки. Наукова робота має розвиватися по змозі у всіх областях науки, а перед усім - в сфері українознавства, то значить, в тих областях наукової роботи, які роз'яснюють нам минувшість і сучасне життя українського народу і його території" [12, c.41].
Товариство діяло по кількох напрямках. В УНТ працювали наступні секції: історична, філологічна, природничо-технічна. Діяли також медична та статистична комісії. У Товаристві співпрацювали всі українські вчені з Наддніпрянщини і деякі з Галичини. Зокрема членами УНТ були В. Антонович, М. Біляшівський, М. Василенко, Ф. Вовк, Б. Грінченко, І. Джиджора, П. Житецький, І. Каманін та інші.
Фінансову основу для діяльності товариства склали членські внески і пожертвування меценатів. Найбільшим і найвідомішим меценатом товариства став, зокрема, В. Симиренко [4]. Товариство влаштовувало публічні засідання з науковими доповідями в приміщенні Українського клубу в Києві.
Усвідомлюючи особливу відповідальність за поширення українського друкованого слова, товариство із самого початку свого заснування приступило до видання книг українського письменства, а також часописів, наукових розвідок. У Києві друкувався й перенесений зі Львова "Літературно-науковий вісник".
Товариство видавало "Записки Українського Наукового Товариства" (1908-1918 рр.). за цей час було видано 18 томів записок. Головним упорядниками та редакторами були М. Грушевський, В. Перетц, М. Василенко. З третього тому з'являлися тільки праці історичної і філологічної секцій. "Збірник" з працями інших секцій і Статистичної Комісії; тримісячний журнал "Україна" 1914 і 1917 років (в 1915 і 1916 рр. вийшло 2 томи в Москві під назвою "Український Науковий збірник") [12, c.55].
У виданнях Українського наукового товариства було публіковано оригінальні праці й огляди, натомість лише рідко не опрацьовані джерельні матеріали [22, c.12].
По створенні Української Академії Наук діяльність УНТ зменшилася, а з 1921 року воно увійшло до складу Української академії наук і його секції стали секціями відповідних відділів ВУАН.
Українське наукове товариство мало значні заслуги в пропаганді української науки і культури.
Роль друкарства у розвитку історичних знань у XVI-XVII століттях
Книжки - одне з найбільших джерел духовності будь-якої нації. Україна має надзвичайно багату історію книгодрукування. Складовою частиною загального піднесення культури протягом останніх десятиріч XVI закономірно став і розвиток друкарства.
Друкар Іван Федоров після втечі з Москви прибув до Львова. Тут за допомогою львівських міщан він створив друкарню і в 1574 р. надрукував відомий львівський "Апостол", який став первістком української друкованої книжки [9, c.22].
Початок книгодрукування у Львові внаслідок старання друкаря Івана Федорова слід вважати величезною подією в історії культури українського народу. Друкування книг на Україні відкрило нову важливу сторінку в дальшому розвитку українського письменства. Воно також було одним з діючих ідейних знарядь у боротьбі з польсько-шляхетським пануванням та наступом католицької реакції на Україні [17, c.86].
Згодом Іван Федоров на запрошення князя Острозького переїхав до Острога, де діяла тоді відома Острозька школа. Тут ще з більшою інтенсивністю розгорнулась його видавничо-друкарська діяльність. В Острозі було вдосконалено друкарню, відлито деякі нові шрифти, вирізьблено багато нових прикрас. У 1580 р. Іван Федоров надрукував в Острозі на Волині "Новий завіт", а в 1581 р. вийшла з друку відома Острозька Біблія.
Острозька друкарня, заснована Іваном Федоровим разом з групою працівників Острозької школи, продовжувала видавничу діяльність протягом останніх двох десятиліть XVI ст. після видання Острозької Біблії і в першій половині XVII ст. До її видань належать твори Герасима Смотрицького "Ключ царства небесного" (1587 p.), "Острозька книжиця" (1588 p.), відомий викривальний і наступальний твір "Апокрисис" Христофора Філарета (1598 p.), спрямований проти католицизму, в якому відображено протест українських демократичних кіл проти Берестейської унії [6, c.38].
Заснування перших друкарень у Львові і Острозі припадає на час піднесення суспільно-політичного руху. Водночас це була доба, коли і освіченому духовенству, і причетним до освіти мирянам стала зрозумілою потреба забезпечити всі храми церковно-літургічними книгами і добитися такої уніфікації тексту цих книг. Необхідною вона стала в цей час і для шкіл, і для полеміки з тими, хто заперечував політичні, релігійні та культурні права українців і білорусів [15, c.121].
Острозькі видання наслідувало Львівське братство, яке після смерті Івана Федорова придбало частину його друкарського інвентаря. Друкування книжок на Україні було могутнім поштовхом для розвитку письменства, освіти і всіх галузей художньої культури України. В книгах, хоч і опосередковано, містився опис суспільно-політичних та релігійних подій того часу. Незрівнянно довговічнішими виявилися дві найбільші українські друкарні - Львівського братства і Києво-Печерської лаври.
Виникнення і розвиток друкарства помітно вплинуло на розвиток історичних знань, позначилось на формуванні козацької історіографії, сприяло вивченню історії в системі освіти, поширенню історичних знань у суспільстві. Просвітницька діяльність Львівського, Луцького, Київського та інших братств, друкарень, учених Острозької та Києво-Могилянської академій, діячів церкви сприяла зростанню загальної культури українського народу, створенню навчальної та полемічної літератури, особливо після Берестейської унії 1596 року. Твори полемістів мали не тільки теологічну, а й історичну спрямованість [6, c.40].
Друкована книжка стала істотним чинником розвитку української культури. Її тематика відображала стан церковного життя, освіти, науки, мистецтва, суспільно-політичної думки, і в усіх цих ділянках вплив друкованих видань дедалі зростав [20, c.34-35]. Виникнення друкарства має для нас, українців, велике значення, бо якраз воно особливо яскраво підкреслює стан нашої давньої історії та культури, яскраво показує рівень культури, який ми мали в старовину.
Києво-Могилянська академія як осередок розвитку історичних знань
Початок XVII ст. в Україні вирізняється активним розвитком освіти. Особливу роль у становленні вищої освіти відіграла Києво-Могилянська академія, створена у 1632 р. в результаті об'єднання лаврської школи, заснованої напередодні митрополитом Петром Могилою, з братською школою, заснованою 1615 р. Іваном Борецьким. Спочатку новоутворений навчальний заклад мав статус колегії, її засновник Петро Могила був однією з найпомітніших постатей в історії української культури.
Академія мала стати центром культури та православ'я в Україні, який боровся б проти полонізації в усіх сферах життя, зокрема духовній. В Академії сформувались власні філософська, політична, поетична, музична, архітектурна, історична, живописна школи, зародився і став професійним театр [8, c.1].
Студентами Києво-Могилянської академії були представники різних верств населення України. Курс навчання тривав 12 років. Студіювали поетику, риторику, філософію, богослов'я, граматику, арифметику, геометрію, нотний спів, грецьку та польську, старослов'янську та українську мови. Навчання велося переважно латинською мовою. Але, що характерно, поступово вона витіснялася українською, яка була щоденною мовою спілкування студентів і професорів. Не було й вікових чи станових обмежень [3, c. 207].
Києво-Могилянська академія стала елітною вищою школою, центром науки і культури козацької України. У ній навчався і працював цвіт українського народу. Серед них - видатні вчені, політичні й релігійні діячі, вчителі, композитори. Багато хто з вихованців займав високі державні посади в Москві та Петербурзі [19, c.530].
Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим загальноосвітнім всестановим навчальним закладом України, Східної Європи, всього православного світу. Заснована на принципах гуманізму і просвітництва, академія поширювала освіту, знання [11, c.57].
В Києво-Могилянській академії фактично формувалась історична наука. Досить згадати, що літописці Роман Ракушка Романовський (Самовидець), Самійло Величко, Григорій Граб'янка навчались в Академії. Їх "козацькі літописи" є прообразом сучасних історичних праць. Київо-могилянська академія дала й таких відомих істориків як Петро Симоновський, автор "Краткого описання о козацком малороссийском народе", Василь Рубан, який видав "Краткую летопись Малой Росии", з додатком "Землеописание Малой России" (1777 р.), Микола Бантиш-Каменський - вчений, історіограф, управитель московського державного архіву, дійсний член Товариства історії і старожитностей, Максим Берлинський - археолог та історіограф Києва [8, c.2].
Вихованці академії Л. Баранович, І. Максимович, Ф. Прокопович, С. Яворський, Д. Туптало, Є. Славинецький, С. Полоцький, Г. Сковорода були не лише гордістю української літератури, а й зробили значний внесок у розвиток культур інших слов'янських народів. Під впливом ідей гуманізму і реформації в академії сформувався один із центрів філософської, історичної і суспільно-політичної думки, що відстоював ідею незалежності українського народу (Й. Горбацький, І. Газель, І. Кроковський, С. Яворський, Ф. Прокопович та ін.) [21, c.6].
Треба пам'ятати, що Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим загальноосвітнім всестановим навчальним закладом України, Східної Європи, всього православного світу. Протягом 17-18 століть український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його історичної науки, ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу.
Список використаних джерел та літератури
1. Агатангел Кримський. Нариси життя і творчості / Ін-т сходознавства ім.А. Кримського НАН України / О.Д. Василюк. - К.: ВД "Стилос", 2006. - 564 с.
2. Агатангел Кримський: учений, письменник, українець: збірник наукових праць. - Луцьк: Волинська книга, 2007. - 128 с.
3. Богуцький Ю.П. Українська культура в Європейському контексті / Ю.П. Богуцький, В.П. Андрущенко, Ж.О. Безвершук, Л.М. Новахатько. - К.: Знання, 2007. - 679 с.
4. Боровець І. Українське наукове товариство в Києві. [Електронний ресурс] / І. Боровець. - Режим доступу до статті: https: // kuprienko. info/borovets-i-ukrayins-ke-naukove-tovaristvo-v-kiyevi/4/
5. Верстюк В.Ф. М.С. Грушевський: Коротка хроніка життя та діяльності / В.Ф. Верстюк, Р.Я. Пиріг. - К.: Либідь, 1996. - 144 с.
6. Видавнича справа та редагування в Україні: постаті і джерела (ХІХ - перша третина ХХ ст.): Навч. посібн. / Н. Зелінська. - Львів: Світ, 2003 - 612 с.
7. Водотика С.Г. "Соціальне замовлення" історичній науці УСРР (1920-1930-ті рр.) / С.Г. Водотика // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей. - К.: Сучасник, 2001. - Вип.4. - 379 с.
8. Голобуцький П. Києво-Могилянська академія: До 380-річчя її заснування. / П. Голобуцький // Людина і світ. - 1996. - № 1-2.
9. Запаско Я., Мацюк О., Стасенко В. Початки українського друкарства. / Я. Запаско. - Львів: Центр Європи, 2000. - 222 с.
10. Заруба В. Розгром і знищення київської школи істориків Михайла Грушевського / В. Заруба // Український Історик, - 1991. - № 3-4.
11. Кагарлик С.В. Роль Київської академії у зміцненні культурно-освітніх зв'язків на українських землях у XVIII столітті / С.В. Кагарлик // Український історичний журнал. - 1992. - № 3. - С.55-61.
12. Коновець О.Ф. Просвітницький рух в Україні в ХІХ - перша третина ХХ ст. / О.Ф. Коновець. - К.: Хрещатик, 1992. - 60 с.
13. Кримський А.Ю. Твори: в 5-ти т. / А. Кримський; [упоряд. і прим. М.Л. Гончарука, О.В. Мишанича]. - К.: Наукова думка, 1972. - Т.1. - 630 с.
14. Лисяк-Рудницький І. Радянська Україна з історичної перспективи. / І. Лисяк-Рудницький. - К.: Основи, 1994. - Т.2. - 573 с.
15. Овчинніков В. Історія книги: Еволюція книжкової структури. / В. Овчинніков. - Львів: Світ, 2005. - 420 с.
16. Павличко С. Націоналізм. Сексуальність. Орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського / С. Павличко. - К.: Основи, 2000. - 328 с.
17. Поліграфія та видавнича справа / Б.В. Дурняк, О.В. Мельников, О.М. Василишин, О.Г. Дячок. - Львів: Афіша, 2002. - 456 с.
18. Пріцак О. Про Агатангела Кримського у 120-роковини народження. / О. Пріцак // Наука і культура. Київ. - 1991. - В.25. - С.103-120.
19. Субтельний О. Історія України. / О. Субтельний. - К.: Либідь, 1993. - 720 с.
20. Тимошик М.С. Історія видавничої справи. / М.С. Тимошик. - К.: Наша культура і наука, 2003. - 496 с.
21. Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія. / З.І. Хижняк. - К.: KM Academia, 2001. - 20 с.
22. Щербань Т. Фундатори Українського наукового товариства. / Т. Щербань. - К.: Знання, 1992. - 48 с.
23. Юркова О.В. Документи про створення і перші роки діяльності Інституту історії України АН УРСР. / О.В. Юркова. - К.: Інститут історії України НАНУ, 2001. - 210 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Утворення Кримського ханства і його експансія на українські землі. Геополітичне становище українських земель у першій третині ХVІ ст. Відносини Великого князівства литовського з Кримським ханством. Політика Російської імперії щодо Кримського ханства.
курсовая работа [349,7 K], добавлен 13.06.2010Предмет історіографії історії України. Основні етапи розвитку історіографії історії України. Місце історіографії в системі історичних наук. Зародження знань про минуле в формі культів. Поява писемності і її значення для накопичення історичних знань.
контрольная работа [27,3 K], добавлен 28.01.2012Проблеми історії України та Росії в науковій спадщині Ф. Прокоповича. Історичні погляди В.Г. Бєлінського, його концепція історії України. Наукова діяльність Преснякова, Безтужева-Рюміна. Роль М.С. Грушевського і В.Б. Антоновича в розробці історії України.
учебное пособие [274,2 K], добавлен 28.04.2015Історія створення бібліотеки Києво-Могилянської академії. Київська братська школа як основа академії. Петро Могила - засновник київської Академії і його внесок в розвиток бібліотеки. Основні напрямки діяльності бібліотеки на сучасному етапі розвитку.
реферат [42,7 K], добавлен 29.09.2009Письменники і поети-вихованці Києво-Могилянської академії. Навчання і життя студентів Києво-Могилянської академії. Бібліотека Києво-Могилянської академії. Козацькі літописці-вихованці Києво-Могилянської академії. Випускник КМА Петро Прокопович.
контрольная работа [45,0 K], добавлен 20.11.2008Дослідження періодизації всесвітньої історії. Еволюція первісного суспільства, основні віхи історії стародавнього світу, середніх віків. Історія країн Африки, Америки в новітні часи. Розвиток Росії і Європи в кінці ХVІІ ст. Міжнародні відносини в ХХ ст.
книга [553,8 K], добавлен 18.04.2010Історичний огляд виникнення й розвитку державності, починаючи з VI-VII ст.н.е.: зародження слов'янських та європейських держав, аналіз їх основних історичних подій, які впливали на течію загальної історії та, зокрема, на становлення української держави.
шпаргалка [622,9 K], добавлен 04.06.2010Філософія історії М. Хайдеггера: погляди на "субстанціалізм", викладені в праці "Буття та час"; представники "філософії життя". Концепція єдності світового історичного процесу К. Ясперса. Неотомістська історіософія; "драма історії" в неопротестантизмі.
реферат [27,3 K], добавлен 22.10.2011Дослідження основних періодів в всесвітній історії та історії України: первісний і стародавній світ, середньовіччя, новітні часи. Характеристика головних понять фізичної, економічної, соціальної географії України та світу. Предмет теорії держави та права.
книга [672,3 K], добавлен 18.04.2010Методологічні принципи, які застосовуються історичною наукою при дослідженні. Типи історичних джерел як матеріальних носіїв історичної інформації. Дослідницька робота в царині української історії в періоди революцій та війн, її відомі представники.
реферат [20,7 K], добавлен 17.11.2011
