Ранньопервісна община мисливців, збирачів та рибалок за даними археологічних та етнографічних джерел

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Історико-соціологічний факультет

Кафедра всесвітньої історії

Реферат

Ранньопервісна община мисливців, збирачів та рибалок за даними археологічних та етнографічних джерел

Підготувала:

Студентка групи І.Ю.-12

Трохимчук В.В.

Перевірив:

Доц. Слесаренко А.В.

Рівне - 2013



План

Вступ

1. Побут та господарська діяльність

2. Соціально-економічні відносини

3. Общинно-родова організація

3.1 Віковий і міжстатевий поділ праці

3.2 Шлюб і сім'я

4. Організація влади

5. Духовна культура

5.1 Математичні обрахунки

5.2 Початки наукових знань у різних галузях

5.3 Розвиток мови

5.4 Мистецтво

5.5 Релігійне уявлення

Висновок

Література



Вступ

родовий община палеоліт побут

Наступ верхнього палеоліту ознаменовувався великими зрушеннями у розвитку продуктивних сил, про які буде докладно сказано далі. Ці зрушення спричинили не менш важливі зміни в організації суспільства. Зросла технічна озброєність людини в її боротьбі з природою, зробила можливим існування відносно постійних господарських колективів. Але в той же час вона вимагала ефективного використання та подальшого вдосконалення ускладнених знарядь і навичок праці. Праобщині з її порівняно нестійкою структурою це завдання було не під силу. Тому праобщина неминуче повинна була поступитися місцем більш міцній формі громадської організації. Колективна власність поширювалася на все, чим володіла громада. Розглядаючи проблеми, пов'язані з суспільними відносинами ранньородової общини, слід зауважити, що основним соціальним осередком був рід. Він здійснював свою господарську діяльність через родову общину, яка будувалася за родинною ознакою (кровною або шлюбною). Суспільство мисливців і рибалок не знало іншої форми власності на землю, крім спільної власності всієї групи співродичів. Засвідчено також колективне володіння мисливськими загонами, рибацькими човнами і сітками. Окремим особам належали лише індивідуально виготовлені ними знаряддя праці і різні побутові предмети. Рід був верховним власником не лише продуктів колективного полювання чи рибальства, але й будь-якої індивідуальної здобичі. Примітивна форма приватної власності, що стосувалася деяких знарядь.



1. Побут та господарська діяльність

Очевидно, поселення пізнього палеоліту є залишками життєдіяльності окремих господарських общин. Структура общини та зумовлена нею структура поселень були спричинені як екологічними, так і соціальними чинниками.

Спеціалізація, напрям і характер господарства зумовлювалися ресурсами навколишнього середовища та кліматом. Багаті на біомасу, холодні прильодовикові степи і лісостепи сприяли виникненню постійних поселень зі стабільно організованим господарством і побутом.

Полювання на великих тварин (мамутів, бізонів, вівце¬биків, носорогів) потребувало міцного, згуртованого колективу, чисельністю приблизно 10--15 дорослих мисливців. У районах з помірним кліматом будівництво жител, виготовлення одежі, спеціальних засобів опалення, підтримка постійних вогнищ вимагали значних зусиль. Все це сприяло налагодженню добрих стосунків між мешканцями поселення, взаємодопомоги, узгоджених дій не тільки під час полювання, а й у побуті.

Про те, що члени ранньопервісної общини виготовляли одяг із шкур, свідчать спеціалізовані знаряддя, такі як проколщі, голки, лощила. Крім того, знайдені кістяні застібки двох плтів: у вигляді палички з перехватом або подвійної кістяної петлі. Деякі скульптурні зображення жінок, виявлені в Сибіру, можна інтерпретувати як зображення людей, одягнених у хутряний одяг типу комбінезона, що характерно для одягу закритого типу народів арктичної зони. Ще деякі елементи одя¬гу можна простежити на жіночій скульптурі у вигляді поясків, перев'язок, браслетів. Знайдені також кістяні діадеми. Окремі кістяні веретеноподібні вироби з головками дослідники інтер¬претують як булавки для одягу або шпильки для зачісок.



Способи використання кісток мамутів у пізньому палеоліті:

1-- арка з черепів і бивнів як елемент конструкції житла;

2 -- облаштування вогнища

Вироби з епіфізів мамонта:

1-2-- дископодібні вироби з отворами в центрі. Ймовірно, використовувались як маховики до де- рев'яних стержнів для видобування вогню свердленням; 3 -- 6 -- залишки світильників.

На території виробничих центрів, які розташовувались, як правило, на південь від житла, на свіжому повітрі, навколо відкритих вогнищ, мешканці поселення готували їжу, обробляли знаряддя, займалися іншими побутовими справами. Інколи поблизу виробничих центрів зустрічаються лінзоподібні западини правильної форми, діаметром до 3 м. Вони також ущерть заповнені побутовими рештками й, можливо, є залишками жител легкої конструкції. З таких жител, мабуть, починалось поселення, влітку або восени, коли ще не були побудовані стаціонарні житла з кісток мамутів.

Узимку житло слугувало господарсько-побутовим центром. Привертає увагу впорядкування вогнищ. Розташовані, як правило, по центру житла, вони були трохи заглиблені в землю, а їхнє дно устелене великими плоскими кістками або обкладене камінням. По краях вогнища іноді вкопували трубчасті кістки, які правили за опори для жорен або використовувались як ковадла під час роботи.

Житла освітлювались не тільки вогнищами, а й світильниками. На північних поселеннях за світильники правили епіфізи (тазові суглоби) стегнових кісток мамутів. Вони мають напівсферичну форму та губчасту структуру. Це -- природні світильники, оскільки здатні горіти у свіжому вигляді без додавання жиру чи незначному його обсязі. Простежені різні етапи поступового вигорання цих "ламп", з поверхні яких періодично зшкрябували нагар кістяного вугілля. В інтер'єрі жител виділялися місця для спання та роботи.



2. Соціально-економічні відносини

Життєзабезпечуючою основою ранньопервісної общини були мисливство і збиральництво. Проте крім цих двох основних засобів культурної адаптації первісної людини до навколишнього середовища їй вкрай необхідно було народжувати й виховувати дітей, виготовляти знаряддя праці та предмети домашнього побуту, будувати житла і шити одежу тощо. Всі ці види діяльності разом із мисливством та збиральництвом вимагали від людини, крім значних енергетичних витрат, певних форм організації як форми соціальної культури.

Ранньопервісній общині, згідно з сучасними даними археології та етнології, була властива проста кооперація праці, з її більш-менш чітким розподілом між статево-віковими групами. Це, перш за все, згуртований колектив мисливців. Неможливо навіть уявити собі полювання на таких великих тварин, як слон, мамут, носоріг, бізон, кінь, вівцебик тощо, поодинці, з примітивною рогатиною або списом. Лише тований колектив, в якому виробилися навички спільного полювання, був здатним досягти успіху в цій нелегкій і небезпечній справі. Водночас належних навичок і узгодже- дій потребувало будівництво жител, виховання дітей, передавання виробничого досвіду. Останнє, до речі, могло виникнути й відбуватися лише в людському колективі. Поряд із цим первісне виробництво не виключало індивідуальних видів праці. Первісний мисливець міг полювати сам на невеликих тварин (зайців, косуль, вовків тощо), ловити рибу. Кожен мисливець здебільшого сам виготовляв своє мисливське спорядження. Жінки, поряд зі спільними діями по виготовленню покриття для житла із шкур великих тварин, могли поодинці шити собі, дітям та чоловікам одяг, готувати їжу для сім'ї, займатися разом із дітьми збиральництвом. Проте етнологічні дослідження засвідчують, що в первісній общині всі види трудової діяльності, передусім промислової, як колективні, так і індивідуальні, розглядалися як складові зусиль усієї общини. Здобутки всіх видів промислів вважалися спільною власністю, і в першу чергу це стосувалося продуктів харчування.

Первісні люди в пізньому палеоліті і мезоліті зі своїм дерев'яним та кам'яним спорядженням, як показує досвід етнології та археології, могли забезпечити себе лише продуктами, необхідними для існування. В той час ще не було надлишків продуктів, навпаки, їх, здебільшого, не вистачало. Це зумовлювало рівнозабезпечуючий розподіл усієї здобичі, отриманої в результаті колективного чи індивідуального промислу, як жінками, так і чоловіками.

Рівнозабезпечуючий розподіл не означав, що завжди всі продукти розподілялися порівну. В кризових ситуаціях останні запаси продуктів отримували працездатні члени общини, спроможні до її відтворення, тоді як інші члени общини (люди похилого віку, діти) змушені були задовольнятися лише незначною кількістю продуктів, й часто голодували. За даними етнології, в екстремальних ситуаціях первісні общини практикували інфантецид та геронтоцид (навмисне вбивство дітей, насамперед дівчат, та старих людей).

Етнологи виділяють дві форми рівнозабезпечуючого розподілу: розбірне споживання та розподіл між певними групами в межах общини (між сім'ями).

Так, за словами К. Расмуссена, "люди стійбища (ескімоси) жили влітку і взимку у стані так яскраво вираженого комунізму, що не було навіть ніяких мисливських частин. Всі трапези відбувалися спільно, як тільки бувала вбита якась тварина, хоча чоловіки завжди їли окремо від жінок". Аналогічний спосіб розподілу археологи відтворюють за матеріалами вищезгаданого поселення Радомишль,

Дослідженого І.Г. Шовкоплясом. Нагадаємо, що окремі житла на поселенні зосереджувалися навколо спільної площадки, де всі члени общини разом виготовляли знаряддя праці, шили одежу, харчувалися тощо.

Частіше фіксується другий спосіб розподілу, який, у свою чергу, розподіляється на низку варіантів. Домінуючим є в даному випадку розподіл харчових продуктів між усіма членами общини, незалежно від частки їхньої участі у промислі. На думку археологів, такий тип розподілу існував на заключному етапі пізнього палеоліту й, мабуть, у мезоліті. Так, на пізньо- палеолітичному поселенні Добранічівка господарсько-вироб-ничі комплекси були вже територіально відокремлені. Кожен такий комплекс має всі наявні ознаки побутового відокремлення сім'ї або групи споріднених сімей (своє вогнище, житло, знаряддя праці тощо). Спостереження В. І. Бібікової над просторовим поширенням фауни на мезолітичному поселенні Мирне дали змогу відтворити основний принцип такого розподілу. Залишки скелетів основної маси утилізованих на поселенні тварин рівномірно розміщувалися між усіма господарсько-побутовими комплексами, тому кістки кожної забитої тварини траплялись у всіх без винятку комплексах. Це стосувалось усіх видів тварин, як великих (тур, кінь), так і дрібних (сайгак), крім однієї особини собаки, кістки якої були зібрані тільки в межах од¬ного житла. Такий принцип розподілу давав змогу підтримувати сприятливі соціальні стосунки в общині.

Розподіл продуктів виробництва тісно пов'язаний з формою власності. У свою чергу розвиток форм власності є визначальним аспектом формування економічних відносин. Колективний принцип виробництва основних продуктів життєзабезпечення у пізньому палеоліті зумовив виникнення колективної власності на основні засоби виробництва. Однак зв'язок між колективним виробництвом і колективною власністю навіть на основні засоби виробництва, такі як земля, не був жорстко детермінованим, хоча саме така точка зору переважала в радянській науці. В наш час серед дослідників немає єдності в розумінні характеру, об'єкта та форм власності в ранній первісній общині.

Так, колективна власність общини на основні засоби виробництва й, перш за все, на промислову територію не є загальновизнаною серед дослідників.

Аналізуючи проблему власності на промислову територію у первісному суспільстві, можна дійти висновку, що не так уже й важливо, чи була вона "тимчасовою", чи "постійною". Ці категорії в історичній перспективі не є незмінними. Річ у тім, що розуміння власності на "кормову" територію в ранньопервісній общині не було пов'язане з запровадженням якихось кордонів чи навіть просторових обмежень, які б чітко окреслювали власну територію.

Поняття власності на промислову територію у первісній общині обмежувалось тим, що кожен з її членів, або всі спільно, мали повну свободу ("право") користуватися промисловою територією зі всіма природними ресурсами, не тільки пожитками виробництва продуктів харчування, а й об'єктами побуту (печери, сховища тощо), влаштовувати поселення, тимчасові стійбища тощо. Територія ця не обов'язково повинна була мати "залізну завісу", з прикордонниками та митною службою, як це має місце в політичному суспільстві, проте кожен, хто користувався нею, мав знати і поважати її власника, дотримуватись правил і норм, запроваджених цим власником, запитувати у нього дозволу навіть на тимчасовий промисел чи видобуток сировини для виготовлення знарядь праці тощо.

Поряд із колективною власністю на основні засоби виробництва в первісній общині існувала індивідуальна власність на знаряддя праці. Кожен мисливець сам виготовляв собі всі необхідні знаряддя полювання: спис, лук, стріли, сільця, пастки тощо, а також знаряддя обробки мисливської здобичі: скребачки, різці, ножі й ін. Ефективність знарядь значною мірою залежала від того, наскільки вони відповідали індивідуальним особливостям мисливця. До того ж, мисливець з часом звикав до свого знаряддя, пристосовувався до нього, чи сам пристосовував його до своїх звичаєвих засобів користування. Однак індивідуальна власність на знаряддя праці та деякі побутові речі у первісній общині не могла слугувати основою формування суспільних відносин, тому що найчастіше і найефективніше вони використовувались у колективному виробництві. До того ж і наслідки індивідуального виробництва (полювання на невеликих тварин, рибна ловля) також вважалися власністю всієї общини.

У первісних колективах, очевидно, виділялися особи з певними здібностями, такі, наприклад, як удачливий мисливець, вправні майстри з обробки каменю і кості, вольові лідери у полюванні, знавці різноманітних методів лікування, пам'ятливі та дотепні оповідачі переказів і різноманітних легенд та байок, маляри. Вони складали природний авангард соціального організму общини, не маючи жодних економічних переваг. Найчастіше це виявлялося щодо прав на здобич серед вправних мисливців. Наділені авторитетом, новині своїми одноплемінниками, вони навіть не брали і в розподілі виготовленої ними продукції, не користуються правом отримання кращої частини здобичі.

Проте з розвитком продуктивних сил наприкінці пізнього палеоліту, що виявилося, зокрема, в появі лука і стріл, вісні общини дістали можливість отримувати більш-менш регулярно необхідні життєзабезпечуючі ресурси, що ступово призвело до індивідуалізації промислу, розпаду диких общин, удосконалення соціальних стосунків як у цілій общині, так і між ними, появи міжобщинного обміну агодження ширших економічних і суспільних стосунків общинами. Цілком можливо, що здобич індивідуального промислу безпосередньо потрапляла до сімейного "бюджету" тоді як продукти колективної праці продовжували поділятися рівномірно. Проте виникнення економічної диференціації між членами общини поки що не спостерігається.



3. Общинно-родова організація

Основним виробничим осередком ранньомезолітичного суспільства була невелика первісна община (до 20 25 чоловік), яка складалася з 3-4 малих сімей по 4 осіб у кожній. Такі общини мешкали на значній відстані одна від одної. Проте судячи з того, як зберігалися традиції оформлення мисливської зброї та інших знарядь праці і предметів побуту, вони тривалий час підтримували постійні зв'язки між собою. Однак збереження цих зв'язків зумовлювалося вже не стільки виробничими потребами, скільки не згідністю підтримувати шлюбно-сімейні стосунки, які регуювалися консервативними традиціями екзогамії. Важливим аспектом формування соціальних стосунків у первісному суспільстві було усвідомлення статевого і вікового поділу праці й налагодження цілісної системи його регулювання.

3.1 Віковий і міжстатевий поділ праці

Зрозуміло, що природний розподіл праці між дорослими й дітьми, з одного боку, і чоловіками та жінками, з іншого помітно позначився на життєдіяльності первісної общини, яка в усіх випадках мала бути міцно згуртованим, одностайним колективом. Це зумовлювало необхідність виховання у кожного члена общини почуття колективізму, підкорення своїх власних інтересів інтересам колективу, засвоєння норм і правил поведінки в даному суспільстві та їхнього ідеологічного обгрунтування -- різноманітних переказів та релігійних уявлень.

У первісних суспільствах з цією метою була створена цілісна система виховання, що складалася з низки формальних і неформальних розподілів общини на групи дітей та дорослих, чоловіків і жінок, які мали свій статус в общині, свої права й обов'язки, яких вони мали чітко й беззастережно дотримуватись. Зауважимо лише, що якими б не були методи виховання в первісному суспільстві, всі вони передбачали повагу до особистості дитини, врахування її можливостей і бажань, неприйнятність фізичних покарань.

За спостереженнями етнологів, у багатьох народів синполітейних суспільств дівчатка і хлопчики до 5--7 років виховувались разом. Батьки та інші члени общини приділяли їм багато уваги, гралися з ними, робили їм різноманітні іграшки, фізично їх практично не карали, і вони користувалися повною свободою. Після 6--7 років дівчатка і хлопчики здебільшого виховувались окремо: дівчатка -- матір'ю та жіночим складом общини; хлопчики -- батьком та чоловічим складом общини.

Соціалізація дівчаток була простішою і менш регламентованою, аніж хлопців. Спочатку вони допомагали матері і сестрам у господарській роботі. Згодом їм доручали доглядати за молодшими братами і сестрами, обробляти шкіру та шити одежу малюкам. Десь із 12--13 років вони вже виконували всі господарські роботи, як і дорослі жінки. Важливою складовою виховання дівчат була підготовка до шлюбного життя, коли їм відкривали таємниці звичаїв, пов'язаних зі шлюбом.

Дещо складнішою була соціалізація хлопчиків та підлітків. Конкретні етапи та форми її проходження значно відрізнялися в різних народів, що особливо виразно спостерігається на завершальному етапі переходу від підлітків до групи дорослих чоловіків. Однак за всієї різноманітності форм і етапів просторового і часового проходження соціалізації у хлопчиків, й об'єднує спільна ідея -- виховати з них вправних мисливців.

На першому етапі (з 6 до 11--12 років) хлопчики переважно виховувались своїми батьками, які проводили "попередню" підготовку своїх синів до складного промислу мисливця. Батьки продовжували виготовляти своїм синам іграшки, але вже у вигляді списів, луків зі стрілами, якими вони бавились зі своїми однолітками. Гра хлопчиків цієї вікової категорії вже більше нагадувала сценарій справжнього полювання дорослих, аніж безтурботні дитячі розваги.

Головне, все це робилося без будь-якого примусу з боку дорослих, з ініціативи самих хлопчиків, заключний етап соціалізації підлітків у багатьох етнографічних народів пов'язується з віковими ініціаціями. Зміст і проходження у різних народів був неоднаковим, починалися ініціації здебільшого тоді, коли підліткам виповнювалось приблизно 11--12 років, а завершувалися в 14--15-річному віці. Проте в деяких народів повного статусу дорослого і припинення різних виявів відбувалося значно пізніше, іноді навіть після 20 років. За своїм змістом ініціації мали підготувати підлітка до суспільного життя майбутнього мисливця. З початком ініціації підліток, перш за все, мав пройти під керівництвом досвідчених вихователів "своєрідну школу", де його навчали виготовляти мисливську зброю, користуватися нею, передавали досвід полювання на різних тварин у різних природних умовах. Майбутні мисливці проходили психологічну підготовку сумісності зі майбутніми учасниками справжнього полювання; навчалися взаємодопомозі і взаємовиручці, безстрашності ловідданності, коли цього вимагали інтереси колективу, і нерідко ініціації завершувалися серією тяжких і болісних травм, коли підліткам навмисне вибивали зуби, робили декілька глибоких надрізів на спині, грудях або на обличчі, змушували декілька днів голодувати, а інколи навіть припікали вогнем. Все це мало виховати у майбутнього мисливця витримку, терпеливість, дисциплінованість, вкрай у повсякденному житті первісного мисливця. Під час навчання підліткам відкривали таємниці звичаїв, та релігійних уявлень первісної общини, багатьох випадках ініціації завершувалися суворим виховуванням у присутності всіх членів общини, чи, її чоловічої частини, коли підліток мав показати спроможність стати справжнім мисливцем, гідним йом колективу. Якщо випробування закінчувалося нею, він з ганьбою повертався на повторне навчання.

Не менш відчутним був і розподіл обов'язків між жінками І чоловіками, який нерідко призводив до своєрідного їх роз'єднання. Як і вікова соціалізація, статевий розподіл обов'язків мав різні прояви у різних народів. У деяких із них він обмежувався лише розподілом праці відповідно до фізичних особливостей чоловіків і жінок, в інших -- набував різного рівня статевого "протистояння": від споживання різної їжі до запровадження своїх свят, обрядів, вірувань, чи навіть створення чоловічих і жіночих таємних "спілок", або "мов". У деяких народів була чітко визначена чоловіча і жіноча власність на знаряддя праці й існували суворі заборони як чоловікам, так і жінкам навіть торкатися "чужих" знарядь.

Проте, незалежно від ступеню формального статевого і вікового розподілу обов'язків у різних общинах, в них не існувало відносин залежності чи примусу між різними як віковими, так і статевими групами, оскільки всі вони займалися в однаковій мірі необхідною і корисною трудовою діяльністю.

У цілому соціально-економічні відносини в ранньопер- вісній общині складалися на основі колективного виробництва і колективної власності на засоби та продукти трудової діяльності. Статевий і віковий розподіл в общині не призводив до відносин залежності чи примусу між різними угрупованнями, які формально існували в ранньопервісній общині і сприяли вихованню гідних членів колективу та збереженню і відтворенню життєво важливих традицій.

3.2 Шлюб і сім'я

Економічним і соціальним осередком пізньопалеолітичного і мезолітичного суспільства, як уже згадувалося вище, була ранньопервісна община, яка складалася, на думку більшості дослідників, з індивідуальних споріднених сімей. На жаль, ні етнографічні спостереження, ні археологічні матеріали не дають можливості однозначно відтворити характер і структуру сімейно-шлюбних відносин У ранній первісній общині. На сучасному етапі дослідження цієї проблеми можна виділити щонайменше дві групи гіпотез: "етнологічну" і "археологічну".

Етнологічні концепції грунтуються, передовсім, на аналізі істем кровної спорідненості, запропонованому Морганом. Ці системи спорідненості сучасних і синполітейних суспільств він поділив на два типи: описові і класифікаційні. В пасових системах, які, здебільшого, характерні для політично суспільств, чітко визначені назви окремих родичів -- "мати", "батько", "брат", "сестра" й т. ін. У класифікаційних системах, властивих первісним (егалітарним) суспільствам, одним і тим же терміном визначається вся група чоловіків або жінок відповідного віку і шлюбного класу. Тобто дитина терміном "батько" або "мати" називає всіх чоловіків або жінок общини шлюбного віку своїх безпосередніх батьків, хоча вона чітко дрізняє своїх батьків (батька і матір) від їхніх ровесників. У подальшому така групова спорідненість поширювалася й на родичів жінки або чоловіка, які за нормами екзогамії були представниками родової організації.

Більшість археологів останнім всом вважає, що з початку пізнього палеоліту первісні общини складались із малих парних сімей. Більше того, на думку С.М. Бібікова, вже на початку мезоліту завершилося формування малої патріархальної сім'ї. На користь цієї гіпотези археологи наводять такі аргументи:

-- вже починаючи з раннього палеоліту первісні посе¬лення складаються з невеликих жител, де могла мешкати лише мала сім'я;

-- на всіх поселеннях кількість вогнищ, як правило, відповідає кількості виробничих центрів;

-- розподіл продуктів харчування, як було показано вище, проводився між індивідуальними сім'ями.

Таким чином, малі парні сім'ї були важливим соціальним і виробничим осередком первісної общини, незалежно від форми конкретного мешкання у великому або малому житлі. Однак вони ще не були економічно самостійними одиницями, тобто ще не мали відокремленої від общини власності.

До малої сім'ї ранньопервісної общини входило 5--7 чоловік. Незначні зменшення (до --5 чоловік) або збільшення розмірів сім'ї залежали від економічної ситуації і зумовлювались рухливістю первісної общини. В залежності від соціальних та екологічних обставин із малих сімей формувалися різні за кількістю своїх членів різнотипні первісні общини. Здебільшого вони складалися з родичів по чоловічій лінії.

Важливими елементами шлюбу і сім'ї є визначення місця поселення (локалізації) сім'ї та створення в первісному суспільстві системи рахунку родинних стосунків. На жаль, і в цих питаннях серед дослідників немає спільної думки. Річ у тім, що археологічні джерела з цієї проблематики вкрай обмежені, а етнологічні -- вкрай суперечливі. Як часто буває в таких випадках, відтворення історичного процесу здебільшого грунтується на теоретичних припущеннях, які не завжди відповідають історичним реаліям. Наведемо лише один приклад.

Так, безкомпромісні прихильники первісності групового шлюбу вважають, що первинний шлюб був дислокальним, тобто подружжя на ранніх етапах групового шлюбу взагалі не селилися разом, а залишалися кожен у своїй родині, й лише для статевих стосунків зустрічалися десь на "нейтраль¬ній смузі", скажімо в лісі. Дійсно, якщо послідовно дотри¬муватися гіпотези групового шлюбу в "чистому" її варіанті, то теоретично так воно й мало бути. Але практично уявити собі такі стосунки в той час дуже важко.

Тому більшість дослідників вважає, що з моменту свого виникнення шлюб був унілокальним, тобто з початком шлюбних стосунків, або через певний час, подружжя поселя¬лись разом і створювали сім'ю. Інакше кажучи, шлюб і сім'я виникли одночасно. Унілокальність початкових сімейних стосунків підтверджується як археолопчними, так і етнологічними джерелами. Це і невеликі житла з одним вогнищем, івність у них як "чоловічого", так і "жіночого" інвентаря і свідчення етнології щодо пріоритетності цієї форми (і в синполітейних суспільствах мисливців і збирачів. Залежно від місця оселення, сім'ї поділяються на патрилокальні (вірілокапьні), коли дружина поселяється в общині свого чоловіка, та матрилокальні (уксорілокальні), коли чоловік мешкає в общині своєї жінки. Сучасні дослідження не дають підстав віддати перевагу будь-якій з цих форм локалізації сім'ї, але останнім часом з'являється все більше прихильників пріоритетності патрилокального шлюбу в первісній общині.



4. Організація влади

Виникнення влади зумовлювалося, перш за все, необхідністю регулювання життєдіяльності соціально-економічної організації, якою була первісна община, з метою збереження цілісності даного соціального організму, захисту його від впливу руйнівних зовнішніх і внутрішніхчинників, упоряд- кування його функціонування в межах самої первісної соціальної системи. Таким чином, необхідність впади, безперечно, відчувалася вже на ранніх етапах виникнення егалітарних суспільств незалежно від їхньої чисельності.

Дослідженнями американських етнологів доведена закономірність змін у структурі прийняття рішень у залежності від збільшення організаційних розмірів потестарних суспільств. З'ясувалось, що неієрархічно організовані групи виявляють більше здатності до прийняття рішень, ніж такі самі групи з ієрархічною організацією, що, ймовірно, пов'язано з обмеженістю індивідуальних здібностей у первісних людей щодо обробки інформації.

Очевидно, неієрархічну структуру мала система управління у праобщині, в якій влада лідера була мінімальною і поширювалася лише на окремі структури громадського виробництва. Суттєвою перешкодою на шляху становлення лідерства на цьому етапі розвитку суспільства було суперниці і во між членами соціальної організації, зумовлене порушеннями об'єктивно необхідних пропорцій суспільного виробництва і споживання. Водночас викорінювання зоологічного індивідуалізму шляхом запровадження влади і володарювання стало єдино можливим засобом збереження колективу і забезпечення його біологічного відтворення.

На стадії ранньопервісної общини об'єктивною основою становлення примітивного народовладдя, коли ще не сформувалася відокремлена від народу влада професійних керівників, була відсутність розмежування сфер суспільного життя. Тут не було ще розподілу влади на господарську, військову, судову. Лідери поряд зі всіма общинниками брали участь у суспільному виробництві і не мали ніяких пільг у споживанні. Влада здійснювалась шляхом вільного волевиявлення всіх членів общини. В ній були відсутні владні відносини будь-якого рівня, а такі найважливіші категорії пов'язані зі здійсненням влади, як керівництво, управління, авторитет, створювали певну синкретичну єдність.

Увага в цій проблематиці приділяється визначенню статевого співвідношення щодо влади і володарювання в даній общині. Ще донедавна безперечний пріоритет тут існував, аж до неподільного панування матріархальних осин. Новітніми дослідженнями доведено, що в суспільстві мисливців і збирачів, виходячи з потреб ефективності виробництва і організаційних форм функціонування перевага надавалася діяльності чоловіків. Окрім мисливства вони займали чільні позиції в захисті общини, вироб- ' знарядь праці, відігравали провідну роль у консолідації '. Чоловіки були пов'язані з общинною землею не тіль- економічними, а й ідеологічними інтересами -- це їхня батьківщина, яку вони мали оберігати від усіляких негараздів. Однак провідну роль чоловіків у ранньопервісній общин як і патріархальні відносини в сім'ї, не слід ототожнювати з патріархатом чи з будь-яким домінування в суспільстві чоловіків, жінок чи будь-якої іншої соціальної групи взагалі не притаманне стадії раннього суспільства. Водночас слід пам'ятати, що будь-яка влада споконвічно асиметрична, що вже само по собі виявляється у відсутністі "автоматичної" рівності на будь-якому етапі розвитку суспільства. Однак асиметрія владних відносин і рівність функцій членів суспільних структур якісно відмінна в різних ступенях розвитку потестарної організації. Необхідно також зважити на те, що відношення влади і володарювання в ранньопервісній общині поширювалися, передусім, на соціальні осередки (чоловіків і жінок, дітей і слих, родичів та свояків і т.д.), підкоряючи тим самим особисті інтереси інтересам колективу.

Лідер у такій ситуації завжди прагнув досягти загальної злагоди до прийняття остаточного рішення, не порушувати плани окремих людей і груп в общині, намагався не втрачати своєї гідності. Найбільший вплив лідер мав на молодь і своїх родичів. Здебільшого лідером був досвідчений, вправний мисливець, який, крім того, добре знав звичаї своєї общини, мав навички організаторської роботи, користувався повагою всіх членів общини, психологічно був придатним до керівництва. Найчастіше такого лідера в сучасній історіографії називають старійшиною. Проте це зовсім не означає, що йдеться завжди про стару людину, нездатну самостійно займатися трудовою діяльністю. Хоча в окремих випадках траплялися й такі старійшини, які були старими за віком, зате вони мали багатий досвід й пошановувалися членами общини.

Вплив старійшин на життєдіяльність общини теж бував різним і залежав від багатьох чинників. Проте їхня влада не була формальною. Старійшина справді не мав ніяких переваг при розподілі продуктів виробництва і здобичі, в першу чергу. Однак його мали поважати, йому підкорялися всі члени общини, а також гості і представники інших общин, бо він уособлював не свої особисті інтереси, а інтереси всіх членів общини, і в першу чергу її дорослої групи. Зневажливе ставлення до старійшини у деяких народів каралося дуже суворо. Старійшини здебільшого уособлювали общину на всіх представництвах за її межами.



5. Духовна культура

5.1 Математичні обрахунки

Передумови розуміння необхідності кількісних уявлень і операцій визрівали у повсякденному житті первісної людини і були пов'язані з її практичною діяльністю: розчленуванням крем'яної сировини, розподілом продуктів мисливського промислу, складанням із окремих частин наконечників стріл, спорудженням жител тощо. Математичні уявлення на основі цих спостережень почали складатися, ймовірно, ще в ранньому пелеоліті. Під час пізнього палеоліту та мезоліту первісна людина, безумовно, вже досить вільно володіла навичками лічби, що знайшло своє відображення в численних графічних витворах того часу.

Наведемо спочатку декілька прикладів математичних знань народів синполітейних суспільств. Скажімо, бушмени знали цифри 1, 2, 3, 4. Вогнеземельці рахували до п'яти. Австралійці мали "систему" понять для визначення чисел 1,2,3. П'ять передавалося як 2 плюс 3. Кількість більше десяти передавалася узагальнюючим поняттям "багато". Аналіз пам'яток мистецтва пізнього палеоліту дав можливість з'ясу¬вати, що первісні люди мали дві системи лічби: п'ятеричну та семиричну (3 плюс 4).

П'ятерична система, на думку дослідників, походить від біологічної будови тіла людини -- п'ять пальців на кінцівках. Семирична, -- ймовірно, пов'язана з усвідомленням кількості днів місячного циклу, в якому сім днів відміряють чотири фази місяця. Усвідомлення палеолітичною людиною місячного календаря підтверджується також аналізом деяких гравійованих абстрактних сюжетів, які мають ритмічне повторювання означок різного роду в кількості 28-ми, та більш- менш натуралістичне зображення місяця в різних фазах.

Так, на одному з уламків кістяних наконечників з мезолітичного поселення Мирне чітко помітні чотири групи насічок. Три з них складаються з ромбоподібної фігури в центрі, біля гострих кутів якої зверху і знизу нанесені по чотири або три паралельні насічки. Чітка ритміка графічних композицій, безперечно, є відбитком досить сталих математичних знань, передусім розвиненої системи лічби, операційними одиницями якої були числа 4 й 3, та геометричних надбань. Напевне, ці геометричні композиції мали магічне значення й водночас могли бути відображенням досить складних ка-лендарних (астрономічних) уявлень.

Досить вірогідно доведено також знання палеолітичною годиною сонячного календаря, джерелом вивчення якого є такі твори мистецтва палеолітичної людини, як гравійоваий браслет із бивня мамута, знайдений в Мізині, та орнаментована пластина з бивня мамута, виявлена в дитячому похованні на поселенні Мальта в Сибіру. Водночас дрібні міри часу (скажімо, година) первісною людиною не усвідомлювались. Час визначався частинами доби, наприклад:св ітанок, полудень, день, вечір, ніч. Рік розподілявся за сенами, пов'язаними з виробничим циклом.

Увага до сонця і місяця була викликана, мабуть, не стільки потребами часових вимірювань, скільки необхідністю орієнтуватися на місцевості під час мисливських та збиральцьких мандрівок.

Добре орієнтування на місцевості не підкріплювалося ніяким вимірюванням відстаней. Великі відстані вимірювалися днями подорожі, менші -- польотом стріли чи списа, ще менші -- довжиною конкретних предметів і частин тіла дини, від чого походять такі міри довжини як, скажімо, ікоть" чи "фут".

5.2 Початки наукових знань у різних галузях

Проте цим не обмежувалися знання первісних людей щоодо властивостей гірських порід. На поселеннях первісної общини знайдені численні уламки перепаленого дрібнозенистого озалізненого пісковика, темно-бурого мергелю, вохри, а також фарборозтирачі, товкачі для фарб, дрібні вістря, йфапецїї. Розтерті на порошок перепалений пісковик, мертель, вохра використовувалися як барвники для розмалювання одягу, а також для татуювання та розмальовування тіла людини при обрядових церемоніях. Червоні, близькі крові, вони часто супроводжували мертвих у похованнях на мезолітичних могильниках Надпоріжжя та Криму. Навряд чи можна сумніватися в тому, що перші пошуки людини в хімічній галузі були пов'язані саме з виготовленням мвнеральних барвників.

Накопиченню знань із географії та біології сприяли необхідність удосконалення мисливського промислу та процесу розчленування і обробки туш мисливської здобичі. Мисливець мав добре знати не тільки особливості рельєфу місцевого полювання і вільно орієнтуватися у просторі, а й нелад та звички різних представників тваринного світу, біологію розмноження промислових тварин, склад і їстівні кості рослин. Без цих знань важко було успішно вести мисливсько-збиральницьке господарство й неможливо було б у дальшому перейти до доместикації рослин і тварин. Розвиток виробництва також зумовлював потребу в ішому удосконаленні математичних та астрономічних вмінь. Останнім часом археологи дійшли висновку, що значна частина пізньопалеолітичних та мезолітичних виробів із кісток та витворів мистецтва, які були свого часу "прикрашені" різноманітними зарубками, ямками, хрестиками крапками тощо, відображає процес становлення і розвитку системи лічби та календарних (астрономічних) уявлень у первісному суспільстві.

Передумови розуміння необхідності кількісних уявлень і операцій визрівали у повсякденному житті первісної людини і були пов'язані з її практичною діяльністю: розчленуванням крем'яної сировини, розподілом продуктів мисливського промислу, складанням із окремих частин наконечників стріл, спорудженням жител тощо.

Математичні уявлення на основі цих спостережень почали складатися, ймовірно, ще в ранньому пелеоліті.

Під час пізнього палеоліту та мезоліту первісна людина, безумовно, вже досить вільно володіла на¬вичками лічби, що знайшло своє відображення в численних графічних витворах того часу.

5.3 Розвиток мови

Безперечно, зростання раціональних знань знаходило своє відображення передусім у розвитку мови. Слід зауважити, що різноманітність словникового запасу первісних людей надзвичайно велика, навіть із точки зору розвиненої мови сучасної людини. Так, мови аборигенів Австралії налічують понад 10 000 слів. Щоправда, в мовах австралійців відсутні узагальнюючі поняття вищого рівня ("рослини", "тварини" тощо). Водночас у них є поняття середнього рівня узагальнення ("дерева", "трава", "чагарник", "ящірки" й таке ін.). Багатство мовного складу зумовлене конкретною формою мислення, яке потребує великої кількості конкретних понять. Так, арктичні мисливці на морського звіра та оленя карібу мають окремі слова для визначення різного стану снігу: свіжа пороша, наст, пороша по насту, сніг, який почав танути, сніг, який почав знову замерзати, тощо.

5.4 Мистецтво

Мистецтво. Поява палеолітичного мистецтва в цілому збігається з початком пізнього палеоліту. Згадані вище передумови виникнення мистецьких творів у мустьєрський час відбивають поступовий процес накопичення досвіду в образотворчому відображенні навколишнього середовища. Розвиток палеолітичного мистецтва добре простежується протягом існування ранньопервісної общини: від простих, прокреслених або промальованих ліній, зображень частин тварин чи людей на початку пізнього палеоліту -- до складних багатокольорових композицій кінця пізнього палеоліту та стилізованих і схематичних зображень у мезоліті.

Образотворче мистецтво поділяється на живопис, гравіювання, барельєф та скульптуру, а також на монументальне мистецтво (живопис та гравіювання на стінах печер) і мистецтво малих форм (невеликі твори мистецтва з каменю, кістки, рогу або зображення на знаряддях праці та предметах побуту).

За складом творів мистецтва, формою та стилем зразки образотворчого мистецтва палеолітичної доби:

1 -- магічна сцена з барельєфів Лосселі;

2 -- гравійовані зображення людей

Дослідники виділяють декілька провінцій: фран- ко-кантабрійську, середземноморську, східну тощо.

Франко-кантабрійська провінція міститься у приатлантичній Європі, перш за все у Франції та Іспанії. Саме тут і є нині всесвітньовідомі печери з реалістичним живописом гравіюванням (Альтаміра, Ляско, Ніо та ін.). Середземноморська провінція займає Італію, південь занції та південно-східну Іспанію. Її можна розглядати як периферію франко-кантабрійської провінції. Мистецтво на території відрізняється більшою схематичністю зобра- кень. Крім того, у цьому регіоні виявлено велику кількість зражень кистей рук людини.

Східна провінція простягається від Середньої Європи до Сибіру. Оскільки в цьому регіоні менше печер, тут більшо- . го розвитку набули скульптурні зображення та орнаменталь- іє гравіювання по кістці. Живописні твори виявлені лише в іечерах Уралу (Капова та Ігнатіївська). Твори печерного істецтва віднайдено, як правило, у глибині печер. У пече¬ні Ніо (Франція), наприклад, вони розташовані на відстані близько 500 м від входу. Зображення окремих тварин або сюжетні елементи утворюють складні композиції, об'єднані лише зоровим рядом, а й спільною ідеєю. Такі ділянки печер, очевидно, були культовими місцями, де в пітьмі, при шому освітленні первісні люди здійснювали магічні обряди із залученням цих зображень. У контексті ці зображень мали передусім знакову функцію, і лише поступово, з розвитком поліхромності та удосконаленням форм і техніки зображень формувалося їх естетичне сприйняття, що власне й дає підстави говорити про мистецтво у прямому розумінні цього слова.

Прикраси палеолітичної людини:

1 -- намисто з викопних мушель;

2 -- браслет із бивня мамута

У розвитку палеолітичного мистецтва розрізняють чотири хронологічні стилі:

1) 32--27 тис. років тому -- нечис¬ленні зображення голів або передніх частин тварин у техні¬ці гравіювання;

2) 26--22 тис. років тому -- поява нових жанрів: скульптури та живопису;

3) 21--17 тис. років тому--поступовий розвиток усіх жанрів;

4) 16--10 тис. років то¬му -- розквіт палеолітичного мистецтва. На цей час припа¬дає близько 70 відсотків відомих зображень.

Розвиток живопису на території України в палеолітичний час відбувався іншим шляхом, на відміну від тих регіонів, де зафіксовані найкращі зразки поліхромних витворів палеолітичного мистецтва. Використання фарби тут було досить поширеним, проте живопис, як і гравіювання, мав в основному орнаментальний характер.

Яскраві зразки орнаментального живопису зафіксовані в Мізині, де в одному з жител знайдена компактна група кісток мамута (лопатка, дві нижні щелепи, стегнова, тазова кістки, уламок лобної частини черепа), розписаних червоною вохрою. Основні елементи розпису -- хвиляста лінія, зигзаг, кут, паралельні прямі та похилі лінії. У схожій техніці виконано стилізоване зображення вогню (багаття) на черепі мамута біля входу в перше Межиріцьке житло.

Крім вохри різних відтінків -- від темно-вишневого до світло-рожевого, використовувалась жовта вохра, чорна фарба (окис марганцю і сажа) й біла фарба (мергель). Чорною фарбою пофарбовані в Мізині деякі скульптурки і браслет.

Зафіксовані інструменти для розтирання фарб (товкачі, розтирачі) та своєрідні "олівці" -- брусочки та багатогранники вохри, огранені у процесі розтирання і використання.

В Україні настінний живопис виявлено тільки в одному Іцісці- Це Баламугівська печера на правому березі Дністра (Чернівецька обл.). На стінах цієї карстової печери відкрито близько шестидесяти груп стилізованих монохромних малюнків, зроблених сажею. Розміри зображень невеликі -- до 25 см. (Розрізняється три групи сюжетів: антропоморфні зображення, зооморфні, лінійно-геометричні. Розпізнаються образи рогатих людей з піднятими руками, зображення лучників.

Гравіювання здебільшого використовували для оформлення орнаментальних композицій, нерідко досить складних.

Надзвичайно цікава знахідка була виявлена В.В. Хвойкою на Кирилівському поселенні (м. Київ), на відстані 120 м від основного розкопу, серед невеликого скупчення культурних решток. У складній гравійованій композиції із раштрихованих полів, зигзагів, хвилястих ліній, драбинок деякі дослідники вбачають зображення води, черепахи, голови мамута, з вписаною в неї головою птаха-- типу лелеки або журавля. Цей сюжет розглядається як відображення трьох сфер природи, що оточували первісну Людину: земної -- повітряної -- водяної.

Не менш складний сюжет вигравіюваний на уламку бивня з Межиріч. Дехто з дослідників убачає в ньому зображення чотирьох жител поселення, на думку інших ідеться про запис результатів спостережень за зміною сезонів та циклів.

Значне місце в мистецтві палеолітичної людини займали жіночі статуетки, які виготовлялися, переважно, з бивнямамонта, а інколи з каменю, вапняку, бурштину. Як правило, вони були невеликі за розміром. Найбільші екземпляри не перевишували 20 см. Серед жіночих зображень також розрізняються натуралістичні та стилізовані.

Найбільша кількість жіночих зображень знайдена в Мізині (близько 20). Всі вони виготовлені з бивня мамута. Це невеличкі статуетки завбільшки переважно 5--10 см. Найменші з них всього 2,3 см заввишки, найбільші -- 14,5 см. Розміри статуеток, можливо, відбивають віковий склад жіночоїобщини (дівчата, жінки, літні господині та берегині дому). Об'ємні стилізовані орнаментовані скульптурки мають складну композицію, що відображає торс та гіпертрофовані Іформи таза. Інші типи фігурок, навпаки, відрізняються надмірно великим торсом у порівнянні з тазом.

Дві статуетки з Добранічівки виготовлені з бурштину Чбільша) і з пісковику (менша). Фігурки за формою нагадують мізинські, але без орнаменту. Схематизована статуетка з мергелю знайдена в Молодово V. За О.П. Чернишем, вона являє собою фігуру жінки в одежі з капюшоном.

Серед численних пам'яток мезолітичного часу особливе місце посідає своєрідний археологічний комплекс Кам'яної Могили, розміщений на відстані 15 км північніше Мелітополя. Незвичним є вже само розташування пам'ятки. Високий піщаний пагорб, укритий великими кам'яними брилами, виразно виділяється серед широкої рівнини заплави р. Молочної, привертаючи до себе увагу мандрівників. Місцеве населення охоче розповідає захоплюючі легенди про фантастичне утворення Кам'яної Могили та про багатющі скарби, заховані героями чи розбійниками під її скелями. Таке вражаюче явище природи не обійшли увагою і стародавні мешканці приазовських степових просторів.

Проте не сам по собі велетенський кам'яний пагорб привертає до себе увагу археологів, а оригінальні зображення, що вкривають брили пісковику у гротах Кам'яної Могили, та інші загадкові знахідки, вкриті лінійно-геометричним орнаментом, яких за більш ніж столітню історію дослідженя Кам'яної Могили знайдено понад тисячу. Проте до останнього часу серед дослідників існують різні точки зору щодо хронології зображень та эго історичного змісту. Не викликає сумніву лише той що гроти Кам'яної Могили були культовим місцем, де на протязі багатьох століть первісні мешканці відправляли якісь особливі обряди, що відповідали їхнім ідеологічним уявленням. Не торкаючись згаданих вище дискусійних проблем, ернемо увагу лише на одну групу зображень у "Гроті бика" Ідакі дослідники називають його "Гротом мамута"), Це чільне місце за розмірами тут займає зображення пораненого стрілами чи списами бика (тура) в бойовій позі.

Композиція з чотирьох биків на стелі "Грота бика" в Кам'яній Могилі

Яибленнями на корпусі тварини. Поруч розміщуються ще Декілька окремих композицій. Насамперед, це коло з чотирьох биків, які теж "тримають" оборону. Далі, один за одним, ідуть три олені; зображені також коні, хижаки, гратчасті загорожі, протерті заглиблення. Над фігурами людей і заглибленнями височить постать мисливця-заклинателя.

Імовірно, що композиції "Грота бика" пов'язані з мисливською магією. Схематизоване, але цілком розпізнаване ображення тура дає підстави припустити датування композиції грота пізнім мезолітом, коли тур широко заселив степові простори України і став головним об'єктом полювання мешканців цих районів.

Схематична манера виконання зображень на Кам'яній Могилі заслуговує на особливу увагу. Стилізація та схематизм у первісному мистецтві зумовлювалися переходом первісних митців від зображень конкретних об'єктів до узагальнюючих образів, що пов'язано із запровадженням лука та стріл, розвитком засобів полювання та значним розширенням об'єктів мисливського промислу. Відображення цих змін бачимо, зокрема, і на зазначених композиціях. Поряд зі схематичними та стилізованими, з'являються зображення до такої міри стилізовані та умовні, що розкрити їхнє смислове значення досі не вдалося. Ці зображення, прості за формою та складні за змістом, свідчать, що в мезолітичну добу сформувався новий тип мислення, спроможний глибше аналізувати навколишнє середовище і місце в ньому людини з її складними і суперечливими ідеологічними уявленнями.

Складні міфічні уявлення мезолітичного населення України знайшли своє втілення в чурингах, виявлених у значній кількості на Кам'яній Могилі, на місцезнаходженні Балін Кош у Криму та в інших місцях України. Чуринги (мовою австралійського племені аранда) -- це особливі камені або дощечки з вирізаними чи намальованими на них знаками, які переховуються у спеціальних таємних сховищах і символізують приналежність їхніх власників до конкретної тотемної групи. В.Н. Даниленком розкопаний на Кам'яній Могилі окремий "Грот чуринг", де знайдено близько сорока кам'яних, прикрашених лінійно-геометричним орнаментом, виробів різних розмірів у вигляді різноманітних порід риб. Виявлені чуринги і в інших місцях Кам'яної Могили. З'ясування ідеологічного змісту цих знахідок стане можливим лише в процесі дальших археологічних досліджень.

5.5 Релігійне уявлення

Мисливсько-збиральницький спосіб життя сприяв формуванню у первісної людини уявлень про її невіддільність від навколишнього середовища. Людина природно сприймала себе як частину навколишнього світу й переносила на довкілля властивості своєї природи. На цьому підгрунті сформувалися основні форми світогляду первісного суспільства: тотемізм, анімізм, магія, фетишизм.

Тотемізм (мовою північноамериканських індіанців оджубве -- "його рід") -- віра в надприродний зв'язок та кровну спорідненість родової групи з якимось видом тварин, рослин, предметом чи навіть явищем природи, що вважається прабатьком, родичем, покровителем та другом, який оберігає рід та допомагає йому. У зв'язку з цим можна "Грот чуринг". Рибоподібна чуринга з лінійними прокресленнями.

Тотемом називається саме такий першопредок або його раження чи символ. Із тотемом спілкувалися, на нього змагалися вплинути за допомогою магії.

Тотеми, як міфічні першопредки, уявлялися напівлюди- ною-напівтвариною. Вони існували в міфічні часи. Першо- іедки мандрували по своїй власній території, на якій потім єшкала тотемічна група. Те місце, де, за переказами, пер- опредок з'явився на світ, залишалось тотемічним центром групи. Тобто тотемічна територія вважалася територією існування групи. Зберігання тотемічного центру вважалося передумовою нормального існування тотемічної групи.