Зовнішня політика Німеччини 1870-1890 рр.

Процес зародження конфлікту між Бісмарком і Наполеоном III напередодні франко-прусської війни. Утворення міжнародних союзів після війни. Особливості освіти міжнародних спілок. Ставлення політики Бісмарка до Росії, його роль в історії Німеччини.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 22.01.2012
Размер файла 57,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2.2 Роль Бісмарка в історії Німеччини

«Німецький питання», з тих пір, як в ході зіткнення німців з революцією і з «Великої імперією» Наполеона він перетворився з літературно-духовної у політичну і соціальну проблему, завжди представляв собою питання європейського масштабу. З тих пір в сильно скороченому вигляді «німецьке питання» означає наступне: як привести прагнення німців - по своєму розташуванню в центрі Європи і своїм потенціалом займають особливе місце - до єдності і свободи, до об'єднання в національній державі, такому, яке великі західноєвропейські нації мали вже з часів середньовіччя, у відповідність з безпекою всієї Європи, а так само з тягнуться до самого центру Європи владними амбіціями великих європейських держав (у тому числі обох великих німецьких держав, Австрії і Пруссії), з їхньою зацікавленістю у стані «рівноваги», яке надає максимально можливу свободу дій. До цих пір - це ще раз підтвердила структура Німецького союзу, створеного Віденським конгресом в 1815 році, - такий стан покоїлося в основному на врівноважує функції центру Європи, який представляв собою вільне державне утворення союзного типу, що включає в себе суверенних німецьких князів і вільні міста, і служив «буфером» між великими державами.

Хід та підсумки революції 1848 року продемонстрували чи переборні внутрішньо-німецьких територіальні та соціальні труднощі при вирішенні «німецького питання» за допомогою освіти національної держави з першої спроби і революційним шляхом. Крім того, події в 1848 р. сприяли тому, що в ході дебатів у німецькому Національних зборах виявився гігантський розмах домагань перебуває в момент утворення національного німецької держави, які в остаточному вигляді представляли собою - як завжди, має розрізнений вигляд, що ґрунтується на поняттях «мелконемецкій», «великонімецький» або «центральноєвропейський», - об'єднання всієї Центральної Європи в широкому сенсі слова, від Північного та Балтійського морів до Адріатики. Таке об'єднання в такій мірі кидає виклик всій іншій Європі (як великим державам, так і дрібним сусідам національного німецької держави), що ця спроба за наявності такої міжнародної перспективи була неминуче приречена на провал.

Прагнення до економічного об'єднання як можна більш великої частини Центральної Європи, яка народилася ще в домартовскій період і мало місце під час революції і після її завершення, в умовах, коли дві великі німецькі держави суперничали між собою, а середні і дрібні німецькі держави наполягали на своєму суверенітет, було в політичному відношенні насильно зупинено «на півдорозі». Починаючи з 1834 року, економічна єдність було реалізовано на «мелконемецком» рівні в рамках Німецького митного союзу, що існував під егідою Пруссії. У 50-і роки як конкуренції планувалося створення широкомасштабного митного союзу, що відповідав інтересам Австрії. Саме по собі це прагнення, навіть в економічно потужному поєднанні з «вугіллям і сталлю», не могло привести до політичного вирішення «німецького питання». До цього додалася сильна позиція провідної держави консервативного табору, Росії, яка поширювала свій вплив і на Центральну Європу і чинила опір будь-яким змінам в цьому регіоні. Це повною мірою показав підсумок «союзної» політики Пруссії, орієнтованої на «мелконемецкое» рішення за допомогою договорів, незабаром після революції, в 1850 році (Ольмюца). До тих пір поки зберігалася така розстановка сил у центральноєвропейському та загальноєвропейському масштабі, рішення «німецького питання» було виключено.

Лише нова історична віха, Кримська війна (1854-1856 рр..), Що призвела за собою витіснення Росії з займаних позицій і тривалий політичний розрив між Росією і Англією і Росією і Австрією, внесла зміни в існуючу розстановку сил і створила зовнішньополітичні рамки для вирішення «німецького питання ». Пруссія, економічно більш динамічна, у військовому відношенні після реформи більш сучасна, в галузі проведення національної політики більш гнучка, хоч і паралізована з початку шістдесятих років внутрішньополітичною кризою, мала в порівнянні з Австрією кілька більш сприятливі шанси. Однак до подій 1866 під Кеніггрецом рішення залишалося відкритим, а до пізньої осені 1870 ще «не остаточним».

Історична заслуга Бісмарка полягає в тому, що він ясно усвідомив, яким чином, тобто на який владної основі (прусське військове і бюрократична держава), в якому напрямку і в яких межах повинен бути «німецьке питання» під егідою Пруссії, щоб це рішення було прийнятним для Європи. Головним же запорукою успіхів канцлера було те, що його політична концепція, заснована на цьому рішенні, стратегічно і тактично далеко перевершувала дії супротивників. Ця концепція включала в себе підпорядкування німецького національного руху державним інтересам Пруссії, а також примат дипломатичних і - в суворо контрольованих межах - військових засобів у рамках розумної політики натиску. У разі необхідності Бісмарк не виключав дуелеобразних, що не допускають міжнародного втручання, традиційних воєн, в умовах відмови (від «зайвих» емоцій національного забарвлення або «підривних засобів» націонал-революційного спрямування.

Шлях Пруссії, з 1862 року вед обмий Бісмарком, часом пролягав впритул до позначених таким чином кордонів. Однак необхідності в порушенні їх не виникало - не в останню чергу завдяки надзвичайній фортуні прусського прем'єр-міністра, що проявлялася іноді при прийнятті рішень. Результатом подій 1866 і 1870-1871 рр.. було докорінна зміна розстановки політичних сил в Європі при збереженні системи влади в цілому, а також її соціальної основи.

Незалежно від цього спостерігалася «революціонізації» положення в Європі в двох відносинах. Вирішальне значення мало те, що знову утворена Німецька імперія, яка вважалася об'єктивно «незавершеним», а Бісмарком оголошувалася «задоволеним» національною державою з Пруссією в головній ролі, вперше упродовж століть створила в Центральній Європі свого роду центр тяжіння. Перш флангові держави, Росія, Франція і Англія, змагаючись один з одним, тим чи іншим чином поширювали свій вплив на центр континенту. Тепер нова велика держава, що займає «полугегемоністское» положення в Європі - Німецька імперія, - розширювала сферу своїх інтересів на Схід і Захід, на Південь та Південний Схід. Крім того, Австрія в 1866 році втратила свою провідну роль, і Габсбурзька монархія була відтіснена на Південно-Схід. Істощаючі сили суперництво між Австрією і Пруссією на центральноєвропейській арені, що існувала до 1866 року, змінилося в 1871 і в 1879 роках реалізованим в неоднозначному союзі співпрацею між ними. Це дало Німецької імперії відносно міцне становище на континенті. Втім, у випадку об'єднання інших великих держав все ще залишалася небезпека, яка, перш за все із-за внутрішньої послабленности подвійний монархії, Австро-Угорщини, загрожувала нестабільністю імперії у майбутньому. Сумнівність політики Бісмарка, до 1871 року як в політичному аспекті, так і з точки зору збереження соціального устрою Пруссії як «скеля з бронзи», успішно сприяла підтримці консервативного соціального устрою всієї Європи. Це якість канцлера дало себе знати при переході від політичного наступу на міжнародній арені до неминучої обороні, а також у необхідності обмежитися консолідацією та збереженням досягнутого і прийняти незавершеність національно-державного рішення в дусі національних ідей Паульскірхе як даність. Бісмарк вважав, що, здійснивши анексію Ельзасу та Лотарингії, об'єктивно вкрай спірну, але необхідну, на його думку, для встановлення «істинного» рівноваги між континентальними великими державами в Європі, він зможе зупинити динаміку національної ідеї, яку до цих пір культивував, хоч і направляв у певне русло, і утримати новостворену Німецьку імперію в статичному стані (як в соціальному, так і в політичному відношенні).

Бісмарк глибоко вивчив сучасні йому структури розстановки сил на міжнародній арені і зумів - нехай навіть частково і тимчасово (починаючи з 1878 року) - включити Німецьку імперію в європейську систему держав і висунути її як чинника підтримання миру. Це було зовнішньополітичним досягненням (після того як перед цим він сам зруйнував існуюче співвідношення сил) надзвичайного значення. Разом з тим у канцлера були відсутні категорії для усвідомлення соціальної динаміки, яку неможливо було за допомогою зміни співвідношення сил у Центральній Європі надовго відвести в сторону від внутрішньополітичної проблематики і приборкати. Більш того, в результаті «революції згори», досконалої силовими методами, соціальні процеси прискорилися. Спроби Бісмарка насильницькими методами знищити небезпечні соціальні сили, що несуть у собі революційний заряд, які, як він вважав, загрожують існуванню імперії поряд з коаліціями іноземних держав, були приречені на провал. Національна і соціальна динаміка Німецької імперії, керівництво якої вислизав з рук канцлера, надавала, у свою чергу, зворотний вплив на міжнародну політику і вже в кінці вісімдесятих років загрожувала вийти за рамки союзної «системи», розрахованої на підтримку миру в Європі.

«Зарядку» прусської державної ідеї націоналістичними емоціями Бісмарк вважав надзвичайно небезпечною, але не міг стримати ні до, ні після відставки. Ця тенденція все частіше виявлялася у виступах соціальних і політичних сил, які задають тон у громадській думці Німеччини, і призвела - як би на іншому, набагато більш небезпечному рівні - до нового виклику Європі, подібно до революції 1848 року. Однак тепер, внаслідок з'єднання пропаганди «пангерманської» і «центральноєвропейської» ідеї з пруссько-германської державною владою, у вибухонебезпечних атмосфері «світової політики» вільгельмівської зразка це закінчилося спочатку реальної ізоляцією імперії в Європі, а потім «втечею вперед», у війну за «світове панування чи смерть».

Національна єдність в 1918 році пережило поразку у світовій війні і кінець монархій в Німеччині. Це стало підтвердженням інтегруючої сили національної держави, яка чітко проявилася, вийшовши за межі тієї чисто інструментальної ролі, яку відводив їй Бісмарк, і подолавши соціальні бар'єри. Критика Бісмарка проникла в історичну науку з політичної повсякденності шістдесятих, сімдесятих і вісімдесятих років через публіцистику і тому поступово стала тоншою. Критичні голоси лунали з боку католиків-пангерманистов, лівих лібералів і соціалістів. Існувало незрівнянно більшу кількість популярної, розрахованої на масового читача і активно впливає на нього літератури, яка вихваляла і звеличували Бісмарка, але грішила нерозумінням і зображала його «мілітаристом» і націоналістом-вільгельмістом. Критика тривала (паралельно з вихвалянням в літературі) і у Веймарській республіці. Проте в ході дискусії щодо «брехні про відповідальність за війну» 1914 року на передній план наукового «образу» Бісмарка висунулася його політика в період після 1871 року, спрямована на збереження миру. Внутрішньополітична ж і соціальна проблематика діяльності канцлера відсуваються на задній план.

Військова, політична і моральна катастрофа, в яку кинув німців Гітлер, в ході другої світової війни призвела до руйнування європейського центру як самостійної об'єднуючої сили. Це сталося під дією мощі флангових держав, що взяли кинутий їм виклик і просунулися до самого центру континенту. Остаточний крах створеної Бісмарком імперії та її становища великої держави знову вніс до порядку денного дискусії навколо постаті канцлера ряд принципових проблем. Наскільки глибоко в його діяльності, революційної в усьому, що стосувалося влади і політики, і консервативної в соціальній сфері, слід шукати корені фатальних подій? Чи був шлях, пройдений Німеччиною від Бісмарка до Гітлера, гладким і чи була катастрофа зумовлена з самого початку? Які і наскільки міцні паралелі можна провести між ними і що відокремлює того, хто створив імперію, від того, хто імперію погубив? Однак чим далі відходять дати 1866-1871 і 1945, початок і кінець існування політично суверенної великої німецької держави, тим все більш міцну грунт набуває під собою до образливого раціональне думку про те, що можливість вирішення «німецького питання», яку зумів використовувати Бісмарк у вирішальній ситуації 1862-1871 рр.. і яка дозволила більшості німців протягом трьох чвертей століття накопичувати досвід існування в рамках великої держави, пов'язана з абсолютно певною розстановкою сил на європейській арені, обмежена в часі, а тому безповоротно втрачена і ніколи більше не повториться. Однак неможливо піти ні від цього досвіду, ні від його наслідків як позитивних, так і негативних. Вони об'єднують усіх німців, незалежно від захопленого, шанобливого, стриманого або негативного ставлення, з Бісмарком, засновником великої держави - Німецької імперії.

ВИСНОВОК

Метою даної роботи було: дослідити зовнішньополітичне становище Німеччини за часів канцлерства Бісмарка. У ході даної роботи ця мета була досягнута. Розглядаючи поставлені завдання були зроблені наступні висновки.

Зовні і внутрішньополітична діяльність канцлера була підпорядкована єдиній ідеї: консолідації і збереження досягнутого як у внутрішніх, так і в зовнішніх справах.

Він сам неодноразово називав свою політику реальної, тобто заснованої переважно на фактах, а не на теоретичних поглядах або переконаннях. Факти ж полягали в наступному. Німецька імперія, яка виникла шляхом кровопролитних воєн і порушення життєвих інтересів інших держав, постійно повинна була бути готова до нових воєн на випадок, якщо її могутні сусіди побажають зі свого боку почати войовничу політику. Тому останньою доводилося діяльно піклуватися про озброєння, а безперервні озброєння вимагали величезних грошових коштів. Таким чином, Бісмарк був поставлений в необхідність постійне вишукування нових джерел доходів, поповнювати імперське казначейство, виснажує військовим відомством. Звідси нескінченні його сперечання з рейхстагом, які брали іноді такі ж широкі розміри, як у горезвісне час конфлікту шістдесятих років. Не можна заперечувати, що йому потрібний нових джерел доходів Бісмарк проявив деяку винахідливість, але ця винахідливість йшла в нього рука об руку з великою нерозбірливістю і повним нерозумінням наслідків тих чи інших фінансових заходів. Він відкидав політичну економію і створював власні економічні теорії надзвичайно сумнівного гідності або навіть прямо неспроможні. Відмовившись від політичної економії, він замінив її особисто винесеним досвідом, досвідом великого землевласника північно-східної Німеччини. Це, зрозуміло, означало заміну висновків, заснованих на всесвітньому досвіді і широких даних, висновками, почерпнутими з порівняно недостатніх спостережень. Але до цього домішувався ще третій елемент. Бісмарк дуже часто користувався тими чи іншими економічними заходами для того, щоб наносити удари своїм політичним супротивникам. Таким чином, відбувалося змішання економічних заходів з політичними. І ось цю амальгаму він і називав реальної економічної політикою, визнаючи її єдино рятівною на відміну від осміяної їм «манчестерської» політичної економії.

Німеччина була об'єднана або, висловлюючись словами самого Бісмарка, була посаджена в сідло, і залишалося тільки навчити її ред конем. Так висловився Бісмарк. Але слово у нього розійшлося з ділом. Німеччина сиділа на коні, але керувати нею хотів сам Бісмарк, і ось відразу вийшло таке становище, що Німеччина і Бісмарк стали один в одного виривати поводи. Колишня безперервна глуха ворожнеча між Австрією і Пруссією замінилася глухий боротьбою між канцлером і рейхстагом.

Політика Бісмарка за двадцять років його управління справами об'єднаної Німеччини показало, що він відшукував тільки ворогів, він вимагав підпорядкування, а не дружної роботи; енергії він виявляв немало, але спрямована вона була на те, щоб створювати собі ворогів, які врешті-решт його здолали, тому що кожен з них боровся за життєвий інтерес, за кровну справу, а сам Бісмарк не зумів надихнути німців свідомістю загального великої справи, поставити завдання об'єднаної Німеччини вище завдань окремих партій, окремих суспільних класів. Великим державним діячем він не був, а простим конституційним міністром він бути не хотів.

Студент - бретер, записної гульвіса, що приводив всіх в жах своїми сумнівними подвигами, громадський діяч, що кидав виклик громадській думці, реакційний міністр, викликає всю країну на бій, дипломат, не пропускав нагоди, щоб з ким-небудь не посваритися, канцлер, як б навмисне підготовляють кровопролитні і небезпечні війни, що кидав рукавичку і Франції, і Росії, державний діяч у відставці, спраглий помірятися силами з звільнив його імператором, - все це один і той же Бісмарк. Занадто бурхливе, занадто пристрасний, занадто схильний вступати в особисте боротьбу, щоб бути на висоті випала на його частку великої ролі, він, завдяки могутній своїй натурі, свого знання людей і винахідливості у зносинах з ними, завдяки спритності, з якою він умів висувати свою особистість за допомогою гучних витівок, які відповідали її темпераменту, і за допомогою тієї великої сили, яку ми називаємо печаткою і яка служить в раною мірою і піднесеним ідеям, і планам різних честолюбців, але головним чином завдяки двом щасливим війнам, зумів придбати гучну популярність першокласного державного діяча.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Андреас Хільгрубер. Петер Берглас. Видатні політики. Отто фон Бісмарк. Меттерніх / Серія «Історичні силуети». Ростов - на - Дону: «Фенікс», 1998. - 320 с.

2. Альтернативи німецької історії в к. XIX н.XX ст. // Нов. і новітня історія, 1992 р. № 4.

3. Бісмарк і ми // Книжковий огляд, 1998 р. № 2.

4. Васильєв В.І. Історія німецького федералізму // Нова і новітня історія, 1998 р. № 3.

5. Віппер Р.Ю. Історія нового часу, М., 1995 р.

6. Всесвітня історія в 10-ти томах: том 7 / Под ред. А.А. Губерта М. 1960. - 327 с.

7. Всесвітня історія: підручник для вузів / Під ред. Г.Б. Поляка, А. М. Маркової М. 1991. - 380 с.

8. Дебидур А. Дипломатична історія Європи 1814 - 1878: Ростов - на - Дону: «Фенікс», 1995. - 583 с.

9. ДЕГО В. Росія і Бісмарк // Зірка № 7, 2001. - С. 129.

10. Зюзюкін І. Дуелі «Залізного канцлера» // Зміна № 3, 2001. - С. 58.

11. Нова історія (другий період): підручник / Под ред. Є.Є. Юровського, І.М. Крівигуза М. 1976. - 235 с.

12. Новіков С.В. Маникін А.С. Дмитрієва О.В. Загальна історія: довідник студента М. 1999. - 428 с.

13. Павленков Ф.Ф. Олександр Македонський і Юлій Цезар. Кромвель. Рішельє. Наполеон I. Бісмарк: біогр. Оповідання: Челябінськ: «Урал», 1995. - 537 с.

14. Степанов В.Л. Соціальне законодавство Отто фон Бісмарка і закони про страхування робітників у Росії // Вітчизняна історія. 1997. № 2 - 59 с.

15. Чубинський В.В. Бісмарк: політична біографія. М. Вид. «Думка» 1998. - 520 с.

16. Хрестоматія з нової історії: Другий період: Посібник для вчителя М. 1993. - 378 с.

17. Ф.Ф. Павленков Олександр Македонський і Юлій Цезар. Кромвель. Рішельє. Наполеон I. Бісмарк. Челябінськ: Вид. «Урал», 1995. - С. 419.

18. В.В. Чубинський - Надежкін Бісмарк: політична біографія. Москва: «Думка», 1998. - С. 113.

19. Хілльгрубер Андреас. Берглас Петер Видатні політики. Отто фон Бісмарк. Меттерніх / Серія «Історичні силуети». Ростов - на - Дону: «Фенікс», 1998. - 320 с.

20. В. ДЕГО Росія і Бісмарк / ж. Зірка № 7, 2001. - С. 128.

21. Ф.Ф. Павленков Олександр Македонський і Юлій Цезар. Кромвель. Рішельє. Наполеон I. Бісмарк: біогр. Оповідання / Челябінськ: «Урал», 1995. - 537 с.

22. Ф.Ф. Павленков Олександр Македонський і Юлій Цезар. Кромвель. Рішельє. Наполеон I. Бісмарк: біогр. Оповідання / Челябінськ: «Урал», 1995. - С. 483.

23. Андреас Хільгрубер. Петер Берглас Видатні політики. Отто фон Бісмарк. Меттерніх / Серія «Історичні силуети». Ростов - на - Дону: «Фенікс», 1998. - С. 97

24. А. Дебидур Дипломатична історія Європи 1814 - 1878 рр.. том II: Ростов - на - Дону: Изд. «Фенікс», 1995. - С. 361

25. 9 Нова історія (другий період): підручник / за ред. Є.Є. Юровського, І.М. Крівигуза: М. 1976. - С. 95

26. Хільгрубер Андреас. Берглас Петер Видатні політики. Отто фон Бісмарк. Меттерніх / Серія «Історичні силуети». Ростов - на - Дону: «Фенікс», 1998. - С. 98.

27. В. ДЕГО Росія і Бісмарк // ж. Зірка № 7 - 2001. - С. 129.

28. В.І. Васильєв Історія німецького федералізму // Нова і новітня історія № 4 М. Вид. «Наука» - 1992.

29. Ф.Ф. Павленков Олександр Македонський і Юлій Цезар. Кромвель. Рішельє. Наполеон I. Бісмарк: біогр. Оповідання / Челябінськ: «Урал», 1995. - С. 508

30. Ф.Ф. Павленков Олександр Македонський і Юлій Цезар. Кромвель. Рішельє. Наполеон I. Бісмарк: біогр. Оповідання / Челябінськ: «Урал», 1995. - С. 509.

31. А. Дебидур Дипломатична історія Європи 1814 - 1878 II том Ростов - на - Дону: Изд. «Фенікс» 1995. - С. 465

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Причини швидкої індустріалізації Німеччини після промислового перевороту. Прихід до влади О. Бісмарка - першого канцлера німецької імперії, особливості його політики. Війна 1866 р. як вирішальний крок на шляху досягнення національної єдності Німеччини.

    реферат [14,5 K], добавлен 27.02.2012

  • Процес становлення Олександра І на престол, розвиток його як особистості, особливості світогляду. Риси зовнішньої політики Росії в часи правління Олександра І, принципи формування міжнародних відносин. Перебіг війни з Францією 1812 р., аракчєєвщина.

    курсовая работа [63,7 K], добавлен 09.11.2010

  • Відмінні риси зовнішньої політики Німеччини по відношенню до Радянського Союзу в 30-х рр. ХХ ст. Характерні особливості проведення зовнішньої політики Німеччини по відношенню до країн Західної Європи та Японії на початку ХХ ст. Вісь "Рим–Берлін–Токіо".

    курсовая работа [49,1 K], добавлен 24.09.2010

  • Основні пріоритети і напрямки зовнішньої політики співробітництва Німеччини з передовими країнами Європи. Спроба визначити розвиток сучасної Німеччини, у радикально змінених міжнародних умовах.

    статья [17,3 K], добавлен 15.07.2007

  • Початок політичної діяльності Бісмарка. Роль Бісмарка в утворенні Північно-німецького союзу. Утворення Німецької імперії. Особливості дипломатії після утворення Німецької імперії. Значення політики для подальшого військово-політичного розвитку Німеччини.

    курсовая работа [53,2 K], добавлен 25.03.2014

  • Закладення принципових основ союзницького контролю і міжнародного правового статусу Німеччини після Другої світової війни на Постдамській конференції. Історія створення Федеративної Республіки Німеччини та особливості її державно-правового розвитку.

    реферат [25,5 K], добавлен 28.10.2010

  • Політика в Європі, на Близькому і Середньому Сході. Японо-китайська війна, її наслідки. Народне повстання під очоленням суспільства "Іхзтуань". Позиція С.Ю. Вітте і його прихильників. Англо-російська угода 1907 року. Росія і Балканські війни 1912-1913 рр.

    контрольная работа [58,2 K], добавлен 18.11.2011

  • Становище європейських країн напередодні Тридцятилітньої війни 1618 – 1648 років. Значення російсько-польської війни 1632 – 1634 рр. у історії Тридцятилітньої війни. Вестфальський мир розорення Німеччини. Зміни у карті західноєвропейських держав.

    дипломная работа [53,2 K], добавлен 06.07.2012

  • Воєнні та політичні події. Завершення війни. Мирні переговори між радянським урядом Росії та Німеччиною. Брестський мир 1918р. Листопадова революція в Німеччині. Поразка Німеччини та її союзників. Масштаби втрат і зруйнувань першої світової війни.

    реферат [21,6 K], добавлен 16.10.2008

  • Економічний розвиток довоєнної Німеччини, основні напрямки та досягнення промисловості, зміни та нововведення в економічному житті держави в перші роки нацистського правління. Продовольча програма рейху та напрямки аграрної програми; соціальна політика.

    курсовая работа [73,1 K], добавлен 12.07.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.