Генерал Шарль де Голль - президент П'ятої республіки

Шарль де Голль як політичний діяч Франції, світогляд якого формувався під впливом світових подій. Роль генерала в розвитку Франції, у формуванні історії країни даного періоду. Специфіка боротьби генерала за визволення Франції від фашистської Німеччини.

Рубрика История и исторические личности
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 18.04.2015
Размер файла 147,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Становлення особистості та політичних поглядів
  • Розділ 2. Шарль де Голль і його Тимчасовий уряд
  • Розділ 3. Генерал Шарль де Голль президент П'ятої республіки
  • Висновки
  • Cписок використаних джерел і літератури

Вступ

Актуальність даного дослідження посідає чільне місце в структурі сучасної історичної науки. Шарль де Голль став визначним політичним діячем Франції. Світогляд генерала де Голля формувався під впливом історичних світових подій, таких як Перша і Друга Світова війни, в яких він брав активну участь. Своєю діяльністю де Голль зробив значний внесок у весь хід політичного розвитку військової і післявоєнної Франції, а також в політичну історію французької держави в сучасну епоху.

Об'єктом дослідження виступає особистість Шарля де Голля та його політична діяльність.

Предмет дослідження: історія Франції у ХХ ст., роль Шарля де Голля в розвитку Франції, у формуванні історії країни даного періоду.

Хронологічні межі охоплюють 1890-1970 рр.

Територіальні межі роботи: територія Франції кінця ХІХ - ХХ ст.

Ступінь дослідження проблеми: ХХ ст. відрізняється насиченістю подій в історичному аспекті. Тож історія Франції цього періоду не є виключенням. Так як Шарль де Голль є видатною постаттю, то ця тема є достатньо досліджуваною. Про нього почали писати ще за життя. В усьому світі існує сотні книг та тисячі статей присвячені Шарлю де Голлю та його політичній діяльності. Звичайно, в першу чергу це французькі дослідники і письменники. Найбільш глобальною у дослідженні є робота Ж. Лакутюра [18], який написав біографію в 3-х томах. Значний вклад в дослідження зробила Арзаканян яка намагалась показати роль Шарля де Голля в історії Франції, значущість його постаті [10]. Вюмсер - також дослідник який хотів показати прихід до влади Шарля, він дає оцінку діям голлістів, обґрунтовує свої міркування фактами [14].

Джерельна база: розглядаючи дану проблему було використано мемуари Шарля де Голля в 3-х томах [1], [2], [3], спогади його сина Філіпа [5], а також мемуари Черчеля [8]. При дослідженні використано також було конституцію Франції, яка була прийнята в 1958 р. [6].

Мета курсової роботи полягає у вивченні, аналізі, оцінці особистості Шарля де Голля, його політичної діяльності та його місця в історії Франції.

Відповідно до поставленої мети, завдання наукової роботи полягають у наступному:

дослідити особистість Шарля де Голля та становлення його політичних поглядів;

окреслити специфіку боротьби генерала за визволення Франції від фашистської Німеччини;

розглянути внесок генерала в політику;

проаналізувати кількісні і якісні зрушення у соціальній та економічній структурі за часів правління Шарля де Голля.

Структура курсової роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Загальний обсяг становить 59 сторінок, основного тексту - 50 сторінок. Складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків.

Розділ 1. Становлення особистості та політичних поглядів

Історія сучасної Франції тісно пов'язана з ім'ям генерала Шарля де Голля (див. Додаток А) - видатного військового, політичного і державного діяча. Він здійснив вплив на суспільно-політичний розвиток і Франції і Європейського континенту. Шарля де Голля вважають у Франції за останнього великого француза - людину, що стоїть в одному ряду з Карлом Великим, Жанною Д'арк і Наполеоном. Він вважав своїм обов'язком захищати інтереси батьківщини - в тих безнадійних ситуаціях, коли будь-який інший політик відмовлявся, вважаючи себе безсилим. Саме тому він і залишився в пам'яті французів великим, не дивлячись на всі його людські слабкості і помилки. Шарль де Голль народився 22 листопада 1890 р. Батько Шарля, Анрі де Голль, дворянин, віруючий католик і справжній патріот, викладав філософію і літературу в паризькому коледжі єзуїтів. Він був людиною правих поглядів і сам себе називав "потужним монархістом". Мати - Жанна де Голль - глибоко релігійна жінка, походила з правобуржуазной сім'ї. У 1896 р. Шарль вступає до початкової школи Св. Фоми Аквінського, але в навчальний заклад приходив тільки для складання іспитів, тому що йому було по силам навчатися екстерном. Батько був прихильником домашнього навчання і навчання своїх дітей читати і писати [18, c.22].

У 1900 р. майбутній генерал вступає в паризький коледж єзуїтів, на греко-латинське відділення де і отримав гуманітарну освіту. У 1905 р. де Голль написав одноактну драму "Дурні зустрічі". Коли юнак залишався вдома сам, його заняттям було читання і написання віршів. В 14 років Шарль написав невелику повість "Німецька компанія", в якій зображував себе головнокомандуючим французькими військами, що воювали з Німеччиною. Останній рік свого навчання де Голль провів вже не у Франції, а в Бельгії. Уряд заборонив єзуїтам вести викладацьку діяльність у школах, і вони були змушені перебратися до сусідньої країни. Вже через рік він успішно склав іспити на бакалавра. Шарль вирішив стати військовим, тому 1908 р. вступає у підготовчий клас коледжа Станіслас, саме тут він пише твори: "Провінційна адміністрація в період Старого порядку", "Франція у 1802 р.", "Політика Олександра І у відношенні до Наполеона", "Франкфуртський мир". Свою літературну діяльність він проводив під псевдонімом Шарль де Люгаль [8, с.25].

У 1909 р. де Голль вступає у знамените військове училище Сен - Сір, яке було засноване Наполеоном в 1803 р. в Фонтебло, але незабаром перебралося в Сен-Сір поблизу Версаля. Але за існуючими порядками тут, вступники мають провести рік в будь-якому роді військ діючої армії. Шарль обирає піхоту і відправляється в 33-й піхотний полк, що знаходився в м. Аррасе. У 1912 р. він в званні молодшого лейтенанта закінчив Сен-Сирійське училище а в атестації було записано: "Справжній військовий, дуже сумлінний і відданий своїй справі, керує спокійно і енергійно, буде чудовим офіцером" [2, с.43]. Після закінчення училища Шарль відправляється знову в Аррас, у 33-й піхотний полк. Тут він потрапив під керівництво полковника Філіппа Пєтена, який дав йому таку характеристику: "З самого початку утвердився як чудовий офіцер, що подає великі надії… Освідчений, сильно любить свою професію. Гідний у всіх відношеннях" [3, с.31].

Через два роки почалася перша світова війна. Майже всіма молодими офіцерами французької армії ця подія була сприйнята як неминуча і природна. Де Голль був серед них. Він пішов на фронт у перші дні війни, хоробро бився і думав тільки про перемогу. За участь у боях де Голль був підвищений до звання капітана. Він розумів що ця війна скоро не закінчиться, але його це не хвилювало, адже для нього була важлива тільки перемога. В операції, яка увійшла в історію як "Верденська м'ясорубка" Де Голль очолював батальйон. Під час Першої Світової війни був тричі поранений. Найважчим було останнє поранення, отримане в рукопашній сутичці під м. Верденом в березні 1916 р. Де Голля визнали мертвим і залишили на полі бою. Але він залишився живим, потрапив в німецький полон. П'ять разів намагався втекти, але безуспішно. У результаті в таборах на території Німеччини йому довелося провести майже три роки. Цей час не минув для де Голля безслідно. У полоні він удосконалював свої знання німецької мови, постійно читав німецькі газети, пильно стежив за військовим становищем і справами на фронтах війни. Молодий капітан обмірковував багато проблем, постійно вів записи в своєму щоденнику. Після закінчення війни де Голль повернувся на батьківщину. На початку 1919 р. він відправляється на стажування до військової школи Сен-Мексан, а в квітні вирішує поїхати в Польшу. Де була організована французька військова місія. Французькі офіцери проводили інструктаж польським військовим. Саме тут Шарль відчув, що нарешті повернувся до звичайного життя, а саме після полону він почувався морально роздавленим, через те що не міг брати участь в закінчені війни. А ще краще йому стало після нагородження його орденом Почесного легіону за мужню поведінку під Дуамоном. У 1920 р. розпочалася радянсько-польська війна, в якій США, Англія і Франція виступили на боці Польщі. Звичайно ж Шарль не міг залишитись осторонь, він був учасником цієї військової компанії і очолював батальйон. Після війни його нагороджують орденом "За військові заслуги".

Після повернення до Франції 6 квітня 1921 р. одружився на Івонні Вандру і оселився в Парижі. Йому запропонували місце професора військової історії в Сен-Сирійському училищі. Але він мріє вступити в Вищу військову школу - навчальний заклад, що є аналогічним академіям генерального штабу в інших країнах. Восени 1922 р. де Голль успішно складає іспити і приступає до занять. Заняття в школі тривали два роки. Відносини де Голля з товаришами по школі дійсно складалися добре. Однак з викладачами, особливо тими, у підпорядкуванні яких він брав участь у військових навчаннях, справа нерідко була дещо інакше. Капітан про все мав власну думку і наполегливо його відстоював. Це не подобалося. Після першого року навчання де Голль отримав більш ніж втішну характеристику: "Дуже здібний і широко освічений, віддає чіткі накази, рішучий, працьовитий. Особистість дуже розвинена, з великим почуттям власної гідності, може досягти блискучих результатів" [10, с.28]. Проте в 1924 р. капітан закінчує Вищу військову школу з оцінкою "добре". Причиною тому був його занадто незалежний характер.

У 1924 р. де Голль був посланий на кілька місяців до окупованої Францією Рейнської області. У наступному, 1925 р. капітан де Голль перейшов на роботу до кабінету маршала Петена. У цей час де Голль продовжує жити і працювати в Парижі. Його родина складалася вже з п'яти чоловік. У нього було троє дітей: син Філіп, дочки Елізабет і Анна. Третя дитина подружжя де Голль народився в перший день нового 1928 року. І скоро стало ясно, що вона страждає синдромом Дауна. Сім'я де Голль не приховували діагноз дочки, але й не хотіли його ні з ким обговорювати. Всі турботи про малятку взяла на себе їх сполучення сім'я. "Ми б поступилися всім: багатством, амбіціями, удачею, якби це допомогло здоров'ю Анни", - писала другу мадам де Голль, коли дівчинці виповнився рік [17]. Але батьки ніколи і не думали про те щоб передати Анну в спеціальну установу. У сім'ї вона була настільки щаслива, наскільки це тільки було можливим.

У 1929 р. Шарль отримує наказ їхати в Ліван, французьку територію отриману в результаті Першої Світової війни. Розраховувалося, що сім`я де Голль повинна пробути в Лівані близько двох років.

У листопаді 1931 де Голль виходить на роботу в Парижі. Його призначили секретарем Вищої ради національної оборони, постійного органу при голові кабінету міністрів, який відав підготовкою державного апарату і нації до війни. Рада розміщувався у величному будівлі палацу Інвалідів. Де Голль був задоволений новим місцем роботи і тим, що, нарешті, знову став парижанином. На початку 1932 р. де Голль завершує свою другу книгу. Вона називається "На гострі шпаги".

Тим часом події в Європі розвивалися. Франція, як і багато інших країн, переживала небувалу за своєю потужністю економічну кризу. У 1933р. в Німеччині прийшов до влади Гітлер, і почалася відкрита активна пропаганда реваншистських ідей. Шарль де Голль продовжував працювати в Вищій раді національної оборони. У 1933 р. він отримує чин підполковника, а також завдання написати текст закона про організацію державних служб під час війни. Шарль де Голль фактично першим у Франції передбачив вирішальну роль танків у майбутній війні, підкресливши, що наявність танкових дивізій може перевернути будь-яку військову тактику. У чіткій і лаконічній формі він виклав проект пропонованої ним реформи і вказав, що Франції необхідно створити принаймні шість лінійних і одну легку, повністю моторизовану дивізію, що означатиме серйозну підготовку до можливої війни. Де Голль заявляє, що провести військову реформу повинна держава, як і взагалі звернути нарешті увагу на свою армію. Він писав, що перемога дається тільки тим, хто завжди про неї мріє. "Для того щоб в найближчий час з'явилася професійна армія, потрібно щоб появився справжній керівник, що користується довірою суспільства. Той хто буде відстювати тільки державні інтереси, не думаючий завоювати собі прихильників, зосереджений тільки на певній задачі, вождь повинен бути невіддільний від армії, зосереджуючи свою увагу на командуванні. Ним може бути тільки людина, що є сильною, для того щоб змусити признати себе, достатньо прудкий, щоб подобатися і достаньо талановитий, щоб здійснити велику справу" вважав де Голль [9, с.67]. Пропагандою цих ідей стали його друзі, а саме: Е. Мейер, Л. Нашен, Ж. Обюртен, Р. Рур. Його друг Л. Нашен писав " Де Голль всіма фібрами власної душі переживав за Францію, і добре розумів яким жахом для неї буде поразка. Він вважав, що зобов'язаний подати сигнал тривоги" [4, с.45].

Де Голль чудово усвідомлював, наскільки слабка французька політична система. "На чолі міністерських кабінетів я бачив, - писав він, - безсумнівно, гідних, а часом і виключно талановитих людей. Але особливості самого політичного режиму сковували їх можливості і приводили до марної витрати сил. Мовчазний, але аж ніяк не байдужий свідок всіх перипетій політичного життя, я спостерігав, як постійно повторюється одна і та ж гра. Ледве приступивши до виконання своїх обов'язків, глава уряду відразу ж стикався з незліченною кількістю всіляких вимог, нападок і претензій. Всю свою енергію він безрезультатно витрачав на те, щоб покласти їм кінець. З боку парламенту він не тільки не зустрічав підтримки, але, навпаки, останній будував йому різні підступи і діяв заодно з його супротивниками. Серед своїх же власних міністрів він знаходив суперників. Громадська думка, преса, окремі угруповання, які виражали приватні інтереси, вважали його винуватцем усіх бід. При цьому всі знали - і він в першу чергу, - що дні його перебування на посту глави уряду полічені: протримавшись кілька місяців при владі, він змушений буде поступитися своїм місцем іншому" [3, с.33]. Незважаючи на таку ситуацію, де Голль все ж зважився звернутися до впливових політиків. Він зустрічався з колишнім президентом республіки О. Мільєраном, колишніми головами ради міністрів А. Бріaнoм, А. Тардьє, К. Шотаном. Його вислуховували, але зробити що не-будь відмовлялися. І ось наприкінці 1934 р. один друг де Голля Жан Обюртен познайомив його з відомим правим політичним діячем Полем Рейно. Перша зустріч де Голля з ним відбулася в грудні 1934 р. Згодом Рейно згадував: " У мій кабінет увійшов підполковник високого зросту. Погляд його глибоко посаджених карих очей випромінював впевнене спокій. Він заговорив про застарілу і старезної військовій системі, яку уряд намагається "залатати" шляхом продовження терміну військової служби. Я відчув, як він втомився навіть від спогадів про те, скільки людей відмовилося прийняти його докази. Однак він твердо вирішив стояти на своєму до кінця. Де Голль говорив спокійним м'яким голосом, що здавалося невідповідало його великому тілу. Але він умів змусити визнати свої переконання. Коли де Голль нахиляв голову вперед і розводив долонями, складалося враження, що він весь пронизаний якийсь нестримною очевидністю" [3, с.33]. Поль Рейно перейнявся ідеєю де Голля про створення механізованих підрозділів французької армії і вирішив сприяти її здійсненню. Між політиком і підполковником зав'язується жвава переписка [7, с.33]. Підполковник знайомиться також з співробітником особистої канцелярії кабінету Рейно Г. Палевскі і спілкується з ним. Палевскі представив у своїх мемуарах де Голля таким, яким він його вперше побачив в 1935 р.: "Високий, спокійний, завжди володіє собою, натхнений власною ідеєю, яка вимагала від нього невпинно діяти. Він був переконаний, що Франції загрожує небезпека і врятувати її може тільки його стратегічна концепція про необхідність реформи в армії" [3, с.75]. Рейно до 1940 р. не входив до складу кабінету міністрів, але, будучи депутатом, відстоював ідеї підполковника в парламенті. Де Голль був цим задоволений і майже незмінно приходив до Палати депутатів послухати промови Рейно. Підполковник сподівався, що вони вплинуть. Після одного з таких виступів де Голль пише Рейно:". в тому, що стосується вашої позиції по військовій проблемі, то цілком очевидно, що до неї прислухаються і нею зацікавилися. Вас тепер розцінюють як справжнього державного діяча, який при загальним бездіяльності має ідеї, програму і мужність " [7, с.33]. На жаль, де Голль, швидше, приймав бажане за дійсне. Рейно активно пропагував його погляди і навіть висунув в Палаті депутатів проект закону "Про негайне створення спеціальної армії у складі шести лінійних і однієї моторизованої дивізії, резервів загального підпорядкування і служб", підготовленого, звичайно, де Голлем. Але проект прийняли однозначно негативно у військових колах і про нього швидко забули. Тим часом обстановка на східному кордоні Франції ускладнювалася. У 1936 р. Німеччина окупувала Рейнську зону. З Версальським договором по суті було покінчено. Де Голль був вкрай стурбований міжнародною ситуацією, домігся зустрічі головою уряду соціалістом Л. Блюом. Він представив йому свій план реформи армії. Однак глава кабінету не вважав за потрібне прислухатися до думки підполковника. Шарль Де Голль, звичайно, був розчарований.

У 1937 р. де Голль нарешті отримує підвищення. У 47 років він стає полковником. Його відправляють у м. Мец і призначають командиром танкового полку.1 вересня 1939 р. фашистська Німеччина напала на Польщу.3 вересня Франція та Англія оголосили війну Німеччині. Друга світова війна почалася. Де Голля призначили командувачем танковими військами 5-ї армії в Ельзасі. За ряд успішних операцій він був проведений в чин бригадного генерала, при уряді Рейно призначений заступником військового міністра.

16 червня 1940 р. кабінет Рейно подав у відставку. Новий уряд сформував маршал Петен, прихильник припинення війни. Тепер капітуляція Франції була неминучою. Все, що творилося в ці дні, здавалося де Голлю якимось абсурдом. Він відмовлявся вірити в те, що його країна повалена, і думав тільки про одне: будь-яку ціну, будь-якими засобами продовжувати битву, навіть якщо цього хоче лише він один.17 червня де Голль вже зустрівся в Лондоні з Черчіллем. Він запевнив англійського прем'єра в свій твердий намір продовжувати боротьбу. Де Голль вважав абсолютно необхідним, щоб у війні взяли участь не тільки окремі французи, але й Франція.18 червня він написав відозву до своїх співвітчизників, яку прочитав о восьмій годині вечора з англійського радіо. У ньому він доводив, що становище Франції далеко не безнадійно. Де Голль став першим французом, який підняв смолоскип опору своєї батьківщини. Мало хто почув дану промову тоді у Франції. Але вже через деякий час вона стала історичною.

28 червня англійський уряд оголосив, що визнає генерала де Голля як главу "Вільних французів". На території Великобританії в червні перебувало майже 50 тисяч французьких солдатів і офіцерів. Це були частини, які евакуювалися разом з англійцями з Дюнкерка, а також поранені в боях на території Бельгії та переправлені до Великобританії. Французькі військові місії, які перебували в Англії, взяли на себе функції з утримання цих сил в підпорядкуванні Віші і готували їх загальну репатріацію. Де Голль особисто об'їхав у Великобританії всі місця, де знаходилися французькі військові, і провів агітацію. Результат виявився нікчемним. До нього приєдналося тисяча двісті людей [6, с.143]. І все ж генерал був уже не один. У червні і липні до де Голля добровільно примкнули деякі французькі офіцери: генерали П. Лежантійом, М. Кеніг і Е. Пті, віце-адмірал Е. Мюзель, полковник Е. де Ларміна, командир батальйону Ж. д'Аржанлье, капітани К. де Буаламбер, Ф. де Oтклок (пізніше відомий як генерал Леклерк), А. Деваврен (військовий псевдонім Пассі). До генералу приєдналися і цивільні особи - підприємець Р. Плевен, банкір П. Дені, дипломат М. Дежан, професор права Р. Кассен, журналіст М. Шуман, інспектор фінансів А. Дьєтельм, Е. де Мірібель, колишній співробітник кабінету П. Рейно Г. Палевскі. Моріс Шуман став постійним диктором "вільних французів" на Бі-бі-сі, Е. де Мірібель - секретарем генерала.14 липня 1940 р., в день національного свята відбувся перший огляд військових сил "вільних французів" в англійській столиці.

У серпні 1940 р. генерал де Голль і Вінстон Черчілль підписали угоду щодо організації, формування та використання французьких добровольчих сил в Англії. Де Голль зобов'язався сформувати ці сили і здійснювати верховне керівництво ними відповідно до загальних директив британського командування. Англія не визнавала прав де Голля на здійснення державної влади і розглядала "Вільних французів" тільки як добровольців у себе на службі. Однак вона забезпечувала де Голлю регулярну фінансову підтримку і давала йому можливість створити крім військового цивільний орган, який міг стати зародком майбутнього урядового апарату. Угода остаточно конституювала існування організації "Вільних французів". Незабаром вона була перейменована у "Вільну Францію". Проте з самого початку існування "Вільної Франції" проявилися політичні амбіції її засновника, який відразу почав протиставляти свою організацію уряду Віші і домагатися її визнання як урядового органу в імміграції. Про це свідчить хоча б той факт, що де Голль постійно удосконалював структуру "Вільної Франції" і, прагнув поступово закріпити за нею функції урядах. На території Франції, як в окупованій, так і у вільній зонах, в 1941 р. зародився і поступово розвивався рух Опору. Рішення про вступ у боротьбу проти окупантів і їх посібників приймали і окремі люди, і цілі групи. Наприкінці року Опір вже перетворилося у значну дієву сілy. У ньому були представлені майже всі верстви французького суспільства. Найактивнішу роль у цьому русі грала Французька комуністична партія (ФКП). Відомості про розвиток Опору у Франції регулярно приходили до Лондона і до де Голля. Проявивши політичне чуття, генерал вирішив взяти його під свій контроль. Він поставив перед собою завдання об'єднати розрізнені сили Опору навколо "Вільної Франції". У зв'язку з цим де Голль виступив з низкою промов, де виклав програму очолюваної ним організації. В одній з них він заявив, що до початкового девізу "Честь і Батьківщина" тепер додається ще один - "Свобода. Рівність. Братство". Для того, щоб практично приступити до об'єднання різних угруповань Опору під своїм керівництвом, де Голль почав направляти до Франції особливі політичні місії. Головна з них була доручена відомому діячеві французького Опору Жану Мулен. Після поразки Франції, уряд Віші змістив Мулена з посади префекта, і він присвятив себе організації руху Опору.20 жовтня 1941 Мулен за власною ініціативою прибув до де Голля в Лондон. Він представив генералу доповідь про обстановку у Франції. "Вирішальною умовою всіх подальших успіхів Опору Мулен вважав негайну допомогу з боку англійської влади і генерала де Голля. Він просив надати організаціям Опору політичну і моральну підтримку надати їм у розпорядження засоби зв'язку та фінансову допомогу" [24, с.122]. Мулен справив сильне враження на главу Вільної Франції. Завдяки йому генерал вперше отримав достовірні відомості про рух, розгорнулося на батьківщині. Де Голль вирішив покласти на цю людину важку, небезпечну і відповідальну місію - об'єднати всі угруповання Опору і забезпечити їх підпорядкування його керівництву. Де Голль пильно стежив за розвитком подій на фронтах війни. На деяке зближення з Вільною Францією пішли Сполучені Штати. Вони вступили у війну з Японією і потребували зручних військово - морських базах на Тихому океані. Під владою де Голля вже перебували острівні володіння Франції - Нова Каледонія, Нові Гебріди, Маркізькі острови, Таїті, Туамоту і острови Товариства. Рузвельт визнав владу над ними Французького національного комітету, щоб отримати до них доступ. Завдяки діяльності Ж. Мулена зв'язку Вільної Франції з представниками Опору стали набувати більш-менш систематичний характер. При лондонському комітеті був створений комісаріат за інформацією, який очолив Сустель. У його функції входило головним чином поставляти інформацію про діяльність Вільної Франції різним радіостанціям світу, а також підпільним виданням, які виходять на території Франції. Починаючи з весни 1942 року деякі діячі Опору стали схилятися до визнання де Голля. У Лондон прагнули потрапити керівники різних угруповань, щоб особисто познайомитися з генералом. У нього побували представники Соціалістичної партії П. Броссолет, Ф. Гузнов, К. Піно, А. Філіп, радикал П. Франс, белетрист, автор кількох книг про Опір Е. д'Асті де ля Віжері. В одній з них він описав свою першу зустріч з де Голлем і так представив його: "Він мовить, немов на його плечах вантаж тисячолітньої історії або немов він бачить своє ім'я на її сторінках через сотню років. Мені раптом починає здаватися, що його похмуре завзяття викликано одним бажанням надихнути французький геній і заставити його знову знайти своє національне й історичне могутність, єдине, у що він вірить" [12, с.79]. Велике значення мав візит до Лондона навесні 1942 року К. Піно. Він привіз проект складеного ним Маніфесту, в якому глава Вільної Франції іменувався представником французького народу. Де Голль особисто переробив Маніфест, і Піно відвіз його назад у Францію. У Маніфесті засуджувався режим Третьої республіки і режим Віш, який співпрацював з фашистами. У ньому також говорилося, що після закінчення війни має статися "відновлення цілісності території Франції, її імперії, її надбання, відновлення повного суверенітету нації". "Як тільки французи будуть звільнені від ворожого гноблення, - підкреслювалося в документі, - всі їх внутрішні свободи повинні бути їм повернуті. Після вигнання ворога з нашої території всі чоловіки і жінки оберуть національну асамблею, яка сама вирішить долі нашої країни" [5, с. 205]. По суті такий текст свідчив про визнання де Голлем спільних демократичних принципів. У ньому було дано обіцянку скликати після звільнення повноважний парламент і відновити в країні демократичні свободи. Поява Маніфесту самим позитивним чином позначилося на відносинах Вільної Франції з внутрішнім Опором. Багато некомуністичні організації тепер примкнули до де Голлю. "Вільні французи" як і раніше брали участь у військових операціях. У Лівії під командуванням генерала Кеніга в травні - червні 1942 року вони стримали наступ німецької армії на чолі з Роммелем в містечку Бір Хакейм. Глава Вільної Франції був радий цьому успіху і відправив Кенігу наступне послання: " Знайте і передайте вашим військам, що вся Франція дивиться на вас і пишається вами" [1, с.808]. Приблизно в той же час глава Вільної Франції отримав і новий удар від англійців. Без відома генерала британський уряд висадило свої війська на контрольованому Віші острові Мадагаскар. Сполучені Штати підтримали дії Англії. Крім того, вашингтонська адміністрація підписала з Петеном договір про використання американцями для своїх військових баз острова Мартініка в Карибському морі, що залишалися під контролем Віші. Де Голль був у нестямі. Він сприйняв ці події як пряме посягання з боку союзників на французькі території та ігнорування інтересів Французького національного комітету.11 червня міністр закордонних справ Великобританії А. Іден при особистій зустрічі запевнив генерала в тому, що Англія не збирається захоплювати французькі території.

Пристрасті потроху вляглися, і де Голль почав готуватися до святкування другої річниці свого знаменитого призову.18 червня 1942 р. генерал виголосив у Лондоні перед "вільними французами" довгу, повну патетики промову. "Шамфор говорив: "Розсудливі існували. Пристрасні жили", - нагадав де Голль присутніх і продовжив: - Ось уже два роки Франція, віддана Бордо, але всетаки продовжує війну завдяки зброї, територіям та духу Франції.

Протягом цих двох років скільки ж ми пережили, будучи людьми сильних пристрастей. Але ми і проіснували, так як ми одночасно і розсудливі. Об'єднані, щоб битися, ми дойдем до нашої кінцевої мети, до національного визволення. І тоді ми просто скажемо Франції словами Пегі: "Матінка - батьківщина, прийміть ваших синів, які так відважно за вас боролися"" [5, с. 204]. Немов почувши ці слова, американці, нарешті, зробили перший серйозний крок назустріч Вільної Франції. 9 липня 1942 США опублікували меморандум, в якому говорилося: "Уряд Сполучених Штатів визнає внесок генерала де Голля і зусилля Французького національного комітету у справу підтримки духу французьких традицій та інститутів. Воно вважає, що здійсненню цілей, необхідних для ефективного ведення війни. буде найкращим чином сприяти надання Французькому національному комітету, являлися символом Французького Опору, всілякої військової допомоги і підтримки " [2, с.390].

30 вересня глава "борячись Франції" в черговий раз при особистій зустрічі намагався вимагати від прем'єр-міністра Англії визнання за собою пріоритетних прав на Сирію, Ліван і Мадагаскар. Однак Черчілль не уступав. Де Голль розлютився і заявив, що він покладе край їх співпраці. Тоді британський прем'єр закричав: "Ви говорите, що ви - Франція! Насправді ви - не Франція! Я не визнаю вас як Францію. Де ця ваша Франція?" Де Голль постарався стриматися, але все-таки не забув зауважити: " Якщо я не Франція, то чому ви ведете зі мною цю розмову?" А Черчілль не вгамовувався: " Найбільш гірший ворог для Вас Ви самі. Працювати з Вами неможливо. Ви сієте розбрат скрізь, де з'являєтеся. Замість того, щоб вести війну з Німеччиною, Ви ведете її з Великобританією" [2, с.44]. Співрозмовники розійшлися, так ні про що і не домовившись. У своїх спогади Черчілль так охарактеризував де Голля: "Я знав, що він іншому Англії, але я завжди визнавав у ньому дух і ідею, які назавжди затвердять слово "Франція" на сторінках історії. Я розумів його, обурюючись, одночасно захоплювався його зарозумілим поведінкою. Емігрант, що покинув свою країну, засуджений до смерті, він перебував у повній залежності від доброзичливості спочатку англійського уряду, а потім уряду Сполучених Штатів. Німці захопили його батьківщину, у нього ніде не було справжньою точки опори. Проте він протистояв всьому. Завжди, навіть тоді, коли він надходив найгіршим чином, він, здавалося, виражав індивідуальність Франції, великого держави з усією його гордістю, владністю і честолюбством " [13, с.85]. Але ці рядки були написані після війни, коли обидва політики опинилися вже не при справах. А поки чолі борються Франції ще не раз доведеться відстоювати перед союзниками своє право на існування. У жовтні де Голль зібрав у Лондоні лідерів Опору.

На території Франції об'єднанням різних угруповань в єдине ціле займалися Жан Мулен в південній зоні і Жільбер Рено (відомий під псевдонімом полковника Ремі) в окупованій німцями частині країни. Де Голль доручив Ремі увійти в Koнтaкr з комуністами, які грали вирішальну роль у русі Опору, і просити їх надіслати в Лондон свого представника. Після висадки десанту США й Англії в Північній Африці, в Алжирі і Марокко, де керувала вішиських адміністрація і знаходилися вішиських війська, Верховним комісаром Північної Африки був проголошений адмірал Дарлан, а потім на його місце був призначений французький генерал армії Жіро.

Отже, юність генерала пройшла в мріях добитися великих перемог у військовій кар'єрі, він бажав бути корисним своїй країні. Потрібно також зауважити, що Шарль був патріотом своєї країни, він був готовий віддати своє життя за країну, коли говорив про Францію, то тільки з гордістю. Звичайно в цьому де Голль завдячує своєму батьку, який з дитинства навчав дітей любити свою країну, розповідав історію Франції, наголошуючи, що це велична країна, з могутньою спадщиною, коли в країні були якісь негаразди сім`ю де Голлів справді боліло, вони бажали допомогти своїй країні. Але ніколи вони недумали про власну вигоду, тільки про злагоду Франції. Шарль бажав бути військовим, хоча займався публіцистською діяльністю, він написав багато статей та книжок, в основному на військову тему, він писав про своє бачення французької армії, вказував свою думку про майбутнє армії. Авжеж на першому місці в його житті займала сім`я, він просто обожнював дружину і дітей, але Франція для нього була дуже важливою, і саме під час німецької окупації він це і показав, хоча знаходився в Лондоні, для того щоб звільнити рідну країну, він навіть на хвилину не переставав про неї думати.

генерал голль франція фашистський

Розділ 2. Шарль де Голль і його Тимчасовий уряд

Звільнення Франції від німецької окупації ще продовжувалося, але боротьба за владу розгортається, звичайно дипломатична. Шарль бачив в Жіро конкурента тому шукав способи його ліквідувати. Де Голль розраховував, що в сутичці з американцями, англійцями і Жіро його підтримає СРСР. Москва уважно спостерігала за тим, що відбувається в Північній Африці, проте не вважала за потрібне втручатися. У квітні 1943 р. протистояння де Голля і Жіро переходить у вирішальну стадію. Союзники вимагали негайного прибуття Шарля в Алжир та підписання угоди з Жіро. Генерал послав туди як свого представника Катру. Він чекав звісток з Франції від Ж. Мулена [10, с.132].

У травні втратили терпіння Ф. Рузвельт і У. Черчілль були схильні взагалі "покінчити" з незговірливим де Голлем. У листі Антоні Ідену британський прем'єр прямо його запитує: "Чи не слід зараз усунути де Голля як політичну силу?" тільки Іден заявив, що відсторонити його від справ вже неможливо.27 травня у Франції було створено Національну Раду Опору.Ж. Мулен став її головою. Він відправив Шарлю де Голлю телеграму, в якій говорилося, що "французький народ ніколи не допустить підпорядкування генерала де Голля генералу Жіро і вимагає створення установи в Алжирі Тимчасового уряду під головуванням генерала де Голля" [11, с.132]. Так, отримавши великий козир і поставши перед громадською думкою в якості національного лідера, який користується беззастережною підтримкою руху Опору, Шарль де Голль прибув 30 травня в Алжир.30 і 31 травня він зустрічався в алжирській столиці з Жіро, де велись переговори про створення "нового органу французької влади" і про те, хто повинен до нього увійти. Взаєморозуміння у співрозмовників не виникло. Генерал де Голль вимагав негайного усунення колишніх вішістських губернаторів Буассона, Ногеса і Пейрутона, на що Жіро не хотів погоджуватися. Та все ж двом генералам вдалося домовитися і 3 червня 1943 р. вони підписали в Алжирі ордонанс, що засновував Французький комітет національного звільнення (ФКНЗ) і його першу декларацію. До комітету увійшли де Голль і Жіро, а також ще п'ять осіб - генерали Катру і Жорж, Андре Філіп, Рене Массіглі і Жан Монне. Свої завдання ФКНЗ бачив у тому, щоб разом з союзниками продовжувати боротьбу до повного звільнення французьких територій та територій союзників, до перемоги над усіма ворожими державами. Комітет зобов'язався "відновити всі французькі свободи, закони республіки і республіканський режим" [14, с.72].7 червня були сформовані комісаріати (міністерства) ФКНЗ, а його склад розширено. За пропозицією де Голля до нього увійшли Рене Плевен, Анрі Бонні, Андре Дьєтельм і Адрієн Тіксьє. За пропозицією Жіро - Моріс Кув де Мюрвіль і Жюль Абаді. Тепер членів комітету стало чотирнадцять, причому дев'ять з них належали до "Вільної Франції". Про свою підтримку де Голля заявили також Монне і Кув де Мюрвіль. Таким чином розстановка сил склалася на його користь, і він здобув свою першу перемогу в Алжирі.

Шарль де Голль, звичайно, вважав, що за спиною Жіро і його ставлеників стоять англійці й американці. Сполучені Штати і Великобританія, дійсно, як і колись, підтримували Жіро. А ось Москва відразу взяла сторону де Голля. 16 червня 1943 р. Молотов послав Богомолову в Лондон наступну телеграму: "сповіщаємо Вам для орієнтування і керівництва, що в питанні про ставлення до де Голля і Жіро слід триматися наступній установки. Перше - Ми даємо перевагу де Голлю, так як він є непримиренним до уряду Віші і гітлерівської Німеччини, тоді як у генерала Жіро відсутня така непримиренність. Друге - Ми вважаємо за краще підтримувати де Голля, так як він твердо відстоює політику відновлення республіканської Франції з її демократичними традиціями, тоді як генерал Жиро проявляє ворожість у відношенні французьких республікансько-демократичних традицій" [22, с.32]. Власною головною метою Шарль вважав боротьбу за якнайшвидше звільнення Франції. Про минуле і майбутнє вітчизни генерал говорив і в промові 14 липня 1943 р. "Французи, - заявив він, - ось уже п'ятнадцять століть ми є Франція, п'ятнадцять століть наша батьківщина є і в своїй біді, і в своїй славі. Наші випробування ще не прийшли до кінця, але вже визначається результат найважчою драми в нашій історії. Вище голови, по-братськи з'єднаємося один з одним і підемо всі разом до нашої нової долі" [3, с.133]. Генерал зробив ряд енергійних заходів з ліквідації вішистських порядків у французькій Північній Африці. Це підвищило престиж де Голля в очах учасників Опору. Всі його організації, в тому числі ФКП, виступили за визнання створеного в Алжирі комітету [26, с.182].

Після окупації німцями території всієї Франції діяти в підпіллі стало все важче. Гестапо почало арешти. У червні 1943 р. були схоплені керівник таємної армії генерал Делестрен і голова Національної Ради Опору Жан Мулен. На початку наступного року заарештували П'єра Броссолета. В якості представника комісії з Тегерана в алжирську столицю в серпні 1943 р. вилетів досвідчений радянський розвідник Іван Агаянц. Під прізвищем Авалов він увійшов у контакт з де Голлем і підтримував з ним постійний зв'язок аж до жовтня, коли в Алжирі, нарешті, з'явився Богомолов Член ФКНЗ Моріс Кув де Мюрвіль говорив: "Цілком очевидно, що Жіро не міг зрівнятися з де Голлем. Він був прекрасним військовим, але політичний розум у нього просто відсутній. Жіро не мав а ні найменших уявлень про те, якою має бути політика, особливо при тих складних обставинах, в яких у той час перебувала. Тому само собою зрозуміло, що де Голль завоював авторитет, очолив комітет і взяв все в свої руки ще до того, як Жіро віддалився" [11, с.69]. Де Голль, дійсно, один почав приймати важливі рішення, на які Жіро просто не був здатний. Проте відразу відсторонити його від справ не вдалося. Але колишній глава "Вільної Франції" знайшов шлях, слідуючи якому він зміг це зробити. Спочатку де Голль за згодою Жіро призначив його головнокомандуючим французькими військовими силами, а потім вже змусив залишити пост голови ФКНЗ. Генерал переконав Жіро, що поєднувати дві такі відповідальні посади неможливо [14, с.99].

6 листопада члени комітету ухвалили рішення про поділ військового командування і політичної влади, 9 листопада де Голль переформував ФКНЗ і став його одноосібним головою. Ще до усунення Жіро де Голль приступив до здійснення широкої політичної програми. Він думав про Францію і прагнув вже в Алжирі створити основи для її майбутніх державних інститутів. 17 вересня 1943 р. ФКНЗ прийняв ордонанс про заснування в алжирській столиці подібної парламенту - Тимчасової Консультативної асамблеї. Її сформували з 94 осіб - представників організацій Опору, колишніх парламентарів і делегатів від населення звільнених територій. На початку листопада члени Комітету прийняли рішення про введення у свій власний склад представників основних політичних течій і організацій Опору. У нього тепер входили Еммануель д'Асті де Ля Віжері, Франсуа де Мантон, Анрі Френе, Рене Капітан, Андре Філіп, Андре Ле Трокер, П'єр Мендес-Франс, Анрі Кей. На першому засіданні асамблеї 3 листопада 1943 р. де Голль виступив з промовою перед присутніми депутатами. Генерал сказав: "На тернистому шляху, яким йде нація і який крок за кроком наближає її до спасіння і величі, скликання консультативної асамблеї знаменує собою новий етап, значення якого очевидно для всіх" [13, с.90]. Голова ФКНЗ також заявив про програму реформ, яку збирався здійснити після звільнення Франції, і висловив надію, що вони будуть підтримані її народом.

Восени 1943 р. після звільнення союзниками Сицилії та Південної Італії та створення там уряду маршала П'єтро Бадольо, що оголосив війну Німеччині, була створена Консультативна комісія. До неї увійшли представники США, Великобританії, СРСР, а також ФКНЗ [13, с. 198]. У жовтні французькі війська спільно з солдатами Бадольо звільнили Корсику. Це було безсумнівним успіхом. Генерал став не тільки політиком, але і безперечним главою майбутньої Франції, яка чекала звільнення.

Де Голль з початком 1944 р. повністю присвятив себе політиці. В кінці січня за його ініціативою в Браззавілі була проведена конференція на якій розглядалися питання розвитку країн французької Африки [10, с. 192].10 січня генерал де Голль підписав в Алжирі ордонанс, який засвідчував поділ Франції на регіональні комісаріати на чолі з комісарами. Голова ФКНЗ був визнаний Національною Радою Опору, яка видала свою програму, в якій вимагала демократичних реформ в Франції і створення Тимчасового Уряду республіки на чолі з Шарлем де Голлем. ФКНЗ 3 червня 1944 р. проголосив себе Тимчасовою владою Франції. На початку липня голова Тимчасового уряду відвідав президента США Ф. Рузвельта, по запрошенню останнього, це означало що Америка, яка два роки тому не хотіла нічого чути про де Голля, тепер визнала його як голову Франції.

9 вересня 1944 р. Шарль де Голль переформував Тимчасовий уряд Французької республіки, до якого ввійшли соратники до Голля і представники руху Опору. 12 вересня голова Тимчасового уряду виступив з програмою дій перед учасниками руху Опору, представниками партій, що відроджувались, профспілками, французькими демократичними колами. Ця програма включала: відновлення незалежності Франції та статус великої держави; участь у всіх міжнародних конференціях; збереження колоніальних володінь; покарання зрадників; конфіскацію майна колабораціоністів; націоналізацію ряду галузей; відновлення господарства; підвищення в міру можливого життєвого рівня народу.

У політичній сфері генерал задекларував обов'язковість проведення загальних виборів до Народних Зборів, яким належить розв'язати проблему майбутнього політичного ладу Франції. У грудні 1944 р. де Голль видав ордонанс про націоналізацію вугільних шахт у департаментах Нор і Па-де-Кале, великих автомобільних і авіаційних підприємств, торгівельного флоту, цивільної авіації, підприємств з переробки нафти і газу, Французького банку, потужних депозитних банків, страхових компаній. Власникам було гарантовано ту чи іншу форму компенсації. Тільки заводи "Рено" перейшли до рук держави без компенсації, адже їх колишній власник Луї Рено співробітничав з гітлерівцями. Загалом було націоналізовано 20 % виробничих потужностей країни, на які припадало 15-20 % промислової продукції та 35-40 % капіталовкладень [26, с.182]. Водночас за Шарля де Голля закладаються основи державного управління націоналізованими галузями та відповідного регулювання економікою і соціальними відносинами так званого "дирежизму" було створено Верховний Комісаріат плану модернізації і оснащення, в 1945 р. засновано Державну вищу школу адміністративних керівників, розширено підготовку висококваліфікованих адміністраторів.

Ефективною і розлогою була соціальна політика. В 1945 р. Уряд відновив 40-годинний робочий тиждень, профспілкові свободи, а також увів оплачувані відпуски: двохтижневі для робітників і трьохтижневі - державних службовців. Саме тоді і було організовано єдину державну систему соціального страхування, яка стосувалася всіх найманих працівників, крім сільськогосподарських працівників. За ними закріплювалося право на пенсію з 65 р., а також через інвалідність, на допомогу багатодітним сім'ям, на страхування у зв'язку з захворюванням, вагітністю. Допомоги виплачували спеціальні страхові каси, прибутки яких складалися із внесків самих застрахованих та підприємців. Керівництво касами здійснювали представниками профспілок і підприємців. Номінальна заробітна плата робітників промисловості і торгівлі до літа 1946 р. зросла на 80 %, сільськогосподарських робітників - на 25 % [26, с. 196].

Діяльність Тимчасового уряду, очолюваного Шарлем де Голлем, дістала схвалення з боку французів та провідних політичних сил. Плани де Голля щодо післявоєнного державотворення, суть яких зводилася до проголошення сильної президентської влади та регламентацію прав партій, наштовхнулися на серйозну протидію новостворених партій. Правий політичний спектр репрезентував Народно-республіканський рух (МРП), який був створений наприкінці 1944 р. з різних католицьких організацій. Очолили його соратники де Голля Жорж Бідо і Моріс Шуман.

Ідеологічні засади партії зводилися до проголошення політичної, економічної, соціальної демократії, верховенства праці над капіталом, державного регулювання економікою, вони заперечували деголлівську ідею "сильної держави". Ця організація, власне, замінила довоєнні праві партії.

Де Голль очолював Тимчасовий уряд рік і чотири місяці. Весь цей час під його керівництвом воно вело активну діяльність. Часто стиль цього керівництва носив авторитарний характер. 23 жовтня 1944 р. Тимчасовий уряд було визнано СРСР, Англією і США. Незабаром після цього Шарль де Голль приступив до здійснення своїх зовнішньополітичних задумів, спрямованих на зміцнення позицій Франції на світовій арені. Генерал проголосив курс на зближення з СРСР. Діяльність Тимчасового уряду була схвалена майже всіма політичними напрямками країни. Де Голль виправдав надії практично всіх угрупувань руху Опору, які вимагали серйозних демократичних перетворень в країні. І без того високий престиж генерала ще більше зріс [12, с.92].

20 січня 1946 генерал де Голль зібрав членів Тимчасового уряду і повідомив їм про своє безповоротне рішення піти у відставку, посилаючись на завершення своєї місії - звільнення території Франції, забезпечення внутрішнього світу, зміцнення міжнародної позиції країни і. т.д. У третьому томі своїх "Військових мемуарів" сам де Голль досить відверто пояснює причини, що спонукали його до відставки: в умовах поступового відродження багатопартійного парламентського режиму проекти "сильного" держави президентського типу явно втрачали будь-які шанси на проведення в життя. Невдача початкового плану широкої коаліції партій позбавила главу Тимчасового уряду самостійної організаційно-політичної бази. Спроба ж вдатися до військової сили могла мати самі згубні наслідки: "Це поступово відновило би проти мене країну, яка не зрозуміла б причин сваволі; комуністи, які перебували тоді на вершині свого впливу і наступальної сили, очолили б опозицію, опинившись тим самим моїми неминучими спадкоємцями" [3, с.633].20 січня 1946 р. він попросив всіх міністрів зібратися на вулиці Сен-Домінік і зробив заяву про відставку. "Моя місія закінчена, - заявив генерал, - тому що знову відродився режим переважання політичних партій. Я його відкидаю. Але у мене немає коштів перешкодити цьому експерименту, окрім хіба що встановлення сильної диктатури, чого я не бажаю і що, безсумнівно, скінчилося б погано. Отже, мені потрібно піти я сьогодні ж направлю лист голові Національних зборів, сповіщаючи його про відставку уряду" Рішення голови Тимчасового уряду було цілком усвідомленим. Але на що він розраховував? Чи хотів він дійсно відійти від політики? Звичайно, ні. Його наближені розуміли це. Едмон Мішле писав про надії генерала незабаром повернутися до власті [11, с.133]. Мішель Дебре говорив про впевненість де Голля в тому, що його дуже швидко знову закличуть очолити уряд [10, с.137]. Жак Сустель стверджував, що генерал ніяк не припускав, що встановлена республіка проіснує так довго [10, с.140]. Так чи інакше, але розрахунки тепер уже колишнього голови Тимчасового уряду не виправдалися. Заклику до нього не послідувало. Соціаліст Фелікс Гузнов сформував новий кабінет, в який увійшли комуністи, соціалісти та представники МРП.

У Франції почався період правління трьох партійної коаліції. А де Голль, рятівник вітчизни, залишився не при справах і став у свої 55 років приватною особою, одним з французів. Навесні Установчі збори завершило розробку нової конституції. Переважна місце в політичному житті країни в проекті відводилося однопалатному парламенту - Національним зборам, володів широкими повноваженнями і контролював діяльність уряду. Національні збори мало обрати президента республіки, який не мав реальної влади. Від свого імені де Голль виступив з різкою критикою нової конституції і закликав виборців відповісти "ні". У результаті 13 жовтня 52,2% учасники голосування відповіли "так".27 жовтня конституція набрала сили. Почала своє існування Четверта республіка.

Але політика не перестала цікавити де Голля. Він стежив за тим, що відбувалося в державних колах, і відгукувався про це з деякою зневагою. "Подивіться на збори, - говорив генерал своєму особистому ад'ютантові Клоду Гі. - Ні єдиного людини, яка б дбала про загальний інтерес. Жодного, хто захищав би Державу. Все навпаки. Так як депутати і навіть міністри не можуть заперечувати собі самим або власній партії, вони накидаються на своїх колег і інші партії, а головне - на Державу або на тих, хто її представляє, - високопоставлених чиновників, генералів" [3, с.605]. Особливо пильно де Голль спостерігав за тим, як Установчі збори займаються розробкою основного закону Франції. Вони ще в квітні ухвалили проект конституції, яка відводила переважне місце в житті країни однопалатному парламенту, котрий володіє широкими повноваженнями і контролює діяльність уряду. Цей же парламент повинен був обирати президента республіки, що не має реальної влади. Однак 5 травня на загальному референдумі французи незначною більшістю в відкинули проект 52 %. Де Голля це втішило.

Незабаром він сповістив своїх прихильників, що вважає за потрібне представити країні власний конституційний. Колишній голова Тимчасового уряду прибув до Байе для того щоб розповісти про власний проект конституції. В оточенні своїх соратників, генералів Леклерка, Кеніга, Жуен, Моріса Шумана, Жака Сустель, Рене Капітана, Андре Мальро, де Голль був присутній на урочистій месі і потім відправився на головну площу міста. Жителі зустріли його овацією. З усіх боків лунали крики "Де Голля До влади" [10, с.145]. Перед присутніми генерал виголосив промову, в якій сформулював свою конституційну ідею. Вона полягала в тому, що виконавчу і законодавчу влади треба розділити і що найширші повноваження потрібно віддати главі держави. "Саме його місія - підкреслював де Голль, - призначати міністрів і насамперед прем'єр-міністра, який очолює політику і роботу уряду. Глава держави повинен затверджувати закони і приймати декрети, тому що саме за допомогою їх на громадян покладається відповідальність по відношенню до держави, він зобов'язаний очолювати засідання ради міністрів і таким чином постійно здійснювати свій вплив, без якого нації не обійтися. У його компетенцію потрібно включити функцію арбітра в різних політичних ситуаціях. Він може їх виконувати за допомогою консультацій або, в складних умовах, винести своє суверенне рішення на референдум. Нарешті, йому має належати право, якщо його вітчизна знаходиться в небезпеці, бути гарантом національної незалежності і пактів, укладених Францією". Наприкінці своєї промови де Голль нагадав, як стародавні греки запитували у мудрого Солона: "Яка конституція найкраща?", А він їм відповідав: "Скажіть спочатку, для якого народу вона призначена і для якої епохи?" [3, с.633]. Само собою зрозуміло, що для свого народу в дану епоху генерал вважав кращим проект, запропонований ним самим. Мова де Голля була почута по всій країні. Генерал розраховував на підтримку своїх конституційних ідей з боку партії МРП. Однак цього не сталося.


Подобные документы

  • Связь истории Франции с именем политического и государственного деятеля генерала Шарля де Голля. Военная карьера и формирование политических убеждений. Политическая деятельность накануне и в годы Второй мировой войны. Де Голль - президент V Республики.

    дипломная работа [147,6 K], добавлен 07.05.2012

  • Причини краху IV Республіки як передумова становлення V Республіки у Франції. Висвітлення етапів становлення конституційного ладу Франції. Дослідження формування основних інститутів та особливості політичного життя в перші роки існування V Республіки.

    дипломная работа [94,7 K], добавлен 03.08.2011

  • Франція напередодні та під час встановлення П’ятої республіки. Соціальна політика та внутрішньополітична боротьба у 1962-1967 роках. Формування політичного механізму П’ятої республіки. Соціально-політична криза у 1968-1969 р. Падіння колоніальної імперії.

    курсовая работа [76,5 K], добавлен 04.08.2016

  • Політична модель Франції за Конституцією 1875 року. Зміни в державному устрої та політичному режимі між двома світовими війнами. Падіння Третьої республіки. Особливості правової системи Франції часів Четвертої республіки, основні причини її занепаду.

    курсовая работа [125,3 K], добавлен 04.08.2016

  • Участие Франции во Второй мировой войне. Саарская наступательная операция. Состояние французский войск в 1940 году. Роль Шарля де Голля в освобождении страны. Потери в результате военных действий. Решение экономических и политических проблем страны.

    презентация [1,7 M], добавлен 03.05.2015

  • Соціально-економічний розвиток Франції у ХVІ ст. Початок гугенотських вiйн 1562-1598 рр. з побоїща, яке вiдбулося в містечку Вассі. Опис подій Варфоломiївської ночі. Характеристика полiтичної iдеологiї гугенотства. 3акiнчення воєн та Нантський едикт.

    реферат [28,3 K], добавлен 30.10.2011

  • Загострення внутрішньої кризи у Франції й крах Другої Імперії. Утворення Третьої Республіки. Політична боротьба республіканців та монархістів. Зміст Конституційних Законів 1875 року. Економіка Третьої Республіки в кінці ХІХ ст. та початку ХХ ст.

    курсовая работа [1,3 M], добавлен 08.06.2015

  • Розвиток капіталізму у Франції і внутрішня політика наполеонівської імперії. Соціальні і політичні зміни в імперії. Розвиток сільського господарства і промислова революція у Франції. Зовнішня політика Наполеона, його нові територіальні захоплення.

    реферат [30,2 K], добавлен 29.09.2009

  • "Железная" дивизия генерала А.И. Деникина. Активная поддержка генерала Корнилова. Заключение в Быховской тюрьме. Участие в организации и формировании Добровольческой армии. Создание Военного совета. Назначение генерала Врангеля Главнокомандующим.

    презентация [476,4 K], добавлен 22.11.2013

  • Головні передумови та етапи розвитку економічної кризи у Франції, тенденції наростання фашистської загрози. Особливості діяльності уряду Народного фронту. Життєвий шлях Ф. Петена та його роль у становленні режиму Віші. Намагання Петена зберегти Францію.

    курсовая работа [64,0 K], добавлен 25.12.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.