Размещено на http://www.allbest.ru/

Антикварна книга

Словосполучення "антикварна книга" є похідною від латинського слова антиквар (устар. антикваріус, антикварій, лат. antiquarius, франц. antiquaire, від латів. antiquus - древній, старий, старовинний), який в сучасному значенні є професійний торговець вживаними старовинними речами (меблі, посуд, вироби з бронзи, золото, кістки і тому подібне, картини, гравюри і ін., у тому числі і книги).

Термін цей відомий з епохи Стародавнього світу. Протягом тривалого історичного періоду він вживався в різних значеннях: древні римляни антикваріями називали знавців класичної літератури і мистецтва, а також людей, що вживали в розмовній мові, листі архаїзми. В середні віки так інколи називали переписувачі древніх рукописів і торговців ними, а в епоху відродження цей термін мав декілька близьких по суті значень: "аматор і знавець старовин", "учений-дослідник старовин", "збирач, охоронець древніх речей і книг" (переважно античного мистецтва), - сучасних понять "археолога", що були синонімами, і "археограф". У деяких європейських країнах, наприклад в Англії, Франції, Італії і ін., термін "антиквар" і сьогодні вживається в цих значеннях.

Після початку друку книг в друкарнях і видавництвах в Західній Європі він найчастіше застосовувався по відношенню до торговців і колекціонерів рукописних і першодрукованих книг, часто виступаючи синонімом сучасного терміну "букініст". Цей термін в деяких країнах, наприклад у Франції, є найбільш споживаним по відношенню до торговця книгами минулих років видань.

У Германії ж поняття цього терміну роздвоїлося: з латинським закінченням - antiquarius - воно зберегло загальноєвропейське значення, а укорочене - antiquaire - отримало нове: так стали називати книгопродавців, що займалися торгівлею старовинними, вже вживаними книгами і художніми творами. Німеччина вважається батьківщиною антикварної книжкової торгівлі: тут в 1564 році були випущені перші каталоги старовинних книг, що продавалися на ярмарках в Лейпцігу і Франкфурті-на-Майне. Тоді ж, мабуть, отримав громадянство і термін "антикварна книга".

Самостійною галуззю антикварна торгівля книгами в Європі стає на рубежі XVIII-XIX століть. Найбільшими центрами торгівлі старовинними книгами були Париж, Лондон, Амстердам, Лейпціг, Мюнхен, Гаага, Відень, Мілан і ін. Поява слова "антиквара" відноситься на початок XVIII століття і тісно пов'язано з освітньою діяльністю Петра I, що вперше звернув увагу сучасників на необхідність збирання, обліку, збереження і вивчення прадавніх пам'ятників духовної і матеріальної культури минулого. Петру належать детальні правила про збереження і збереження архівних справ. Він першим в Росії висловив думку про необхідність передруку літописів, збирання предметів старовин і зняття з них малюнків і креслень; при нім були зроблені перші розпорядження про збори воєдино древніх рукописів, рідких книг і документів, що зберігаються в монастирях і церквах.

Діяльність Петра I в області збирання і збереження прадавніх пам'ятників культури минулого в подальші роки дала свої результати: з'являється ціла плеяда збирачів і колекціонерів старовинних предметів, у тому числі рукописів і першодрукованих книг. Серед них - письменник, учений, громадський і державний діяч В.Н. Татіщев; письменник сенатор А.В. Олсуфьев; видатний колекціонер і бібліофіл, "меценат науки" граф Н.П. Румянцев; відомий першовідкривач "Слова про полк Ігореве" граф А.І. Мусин-Пушкин; володар прекрасної бібліотеки стародрукованих книг граф Ф.А. Толстой і ін. Одночасно з'являються і торговці-постачальники старовин і книг.

Своєрідною відповіддю на цю діяльність і стала поява в мові в "Табелі про ранги" (1722) слова "антикваріус" - так називався один з придворних нижчих чинів. Поміщений в останній, XIV клас, він прирівнювався до звання "надвірного бібліотекаріуса", з яким часто і ототожнювався. Надалі цей латинізований термін в мові фактично не вживався, його замінив термін "антикварій" (через франц. antiquaire, 1738), відомий в Росії в тих же значеннях, що і в країнах Європи: аматор і знавець старовин; збирач, охоронець старовинних речей, книг, торговець старовинами. Пізніше в "Тлумачному словнику живої мови" великороса В.І. Даль дає наступну синоніміку цього терміну: "що вивчає і збирає старовини взагалі, які б ні було; старинар, старинщик, древлянин, древник", "торговець старовщиною, аматор, знавець і збирач різного лахміття, старини".

Відносно торговця книгами одним з перших використав цей термін книгознавець К.Ф. Калайдовіч. Характеризуючи діяльність видатного знавця, збирача і торговця слов'яно-руських старовин І.Ф. Ферапонтова (1740-1820), одним з перших в Росії що почав торгувати старовинними рукописами і книгами, він відзначив, що з останнього "починається ера не лише московського, але і Всеросійського. професійного антикваріату".

З розвитком на початку XIX століття археології як науки і появою професії археолога, різного роду старовини, що зробив, особливим предметом свого вивчення, термін "антикварій" ще тісніше зв'язується з процесом купівлі-продажу старовинних книг і набуває яскраво вираженого торгівельного характеру. У такому значенні - торговець старовинними книгами - цей термін поступово затверджується в мові. До цього часу відноситься і зародження антикварної торгівлі в Росії як специфічній частині книжкової торгівлі з властивими їй методами і прийомами роботи, наявністю торговців-професіоналів. До перших антикваріїв відноситься і Т.Ф. Большаков - засновник династії московських антикварів Большакових, з 1791 року що торгував древніми книгами і іншими предметами старизни в маленькій лавці в Зарядье біля Кремля.

Книготоргова діяльність фірми Большакових продовжувалася впродовж всього XIX і на початку XX століття, аж до 1917 року. У 1841 році в Самаре, а потім в Москві починає свою справу П.В. Шибанов - засновник знаменитої династії антикварів Шибанових. Торгівля книгами продовжувалася до 1935 року. У Москві торгували прадавніми книгами і іншими предметами старини антикварії П.Л. Байков (1827-1887), по оперативності покупки і продажу що не мав собі рівних, І.Л. Силін (1837-1893) - старообрядець, відомий фахівець з древньої ікони і стародрукованої книги, і ін.

Перші антикварії були справжніми професіоналами в своїй справі. Не маючи, як правило, навіть початкової освіти, вони проте були видатними знавцями російської старовини, і в першу чергу володарями унікальних власних колекцій. Спеціалізуючись на продажі одних лише прадавніх книг (до початку XVIII століття), вони віддавали перевагу їм над всім іншим, різко відрізняючись цим від інших книгопродавців, що одночасно продавали як нові книги, що тільки що вийшли з друку, так і старі, минулих років видання. Якщо останні здійснювали торгівлю переважно на ринку, в специфічних "ринкових" формах (розносячи, на розвалах, в дрібних лавках), то антикварії, як правило, були власниками невеликих стаціонарних лавок, де торгували і іншими предметами старизни, у тому числі монетами, іконами, гравюрами, картинами, творами дрібної пластики. Будучи комісіонерами найбільших музеїв, бібліотек, учбових закладів, вчених суспільств і установ, окремих дослідників, вони на відміну від інших книгопродавців торгували не випадково купленими книгами, а дійсно рідкими і коштовними екземплярами, що особисто розшукуються по всій країні. Саме тому продаж таких видань не здійснювався ними за допомогою методів, що широко практикуються дрібними ринковими торговцями, у тому числі: "з ходу" (покупка книг "випадково" і продаж у вже відомі руки), "на пуди" (навіс), "на вибір" (продаж окремих книг по вибору покупця з нерозібраної в'язки або продаж цієї в'язки цілком за дешевою ціною), "на додаток" (покупка або продаж декілька або цілій партії книг, при якій оцінювалися лише кращі), "в підторжку" (покупка або продаж книги, при якій була присутня "своя людина" з метою штучного підвищення ціни на книгу для залучення до азарту справжнього покупця), за допомогою "в'язки" (об'єднання декілька книгопродавців для покупки великої партії книг з подальшим взаєморозрахунком товаром по встановлених ними принципах) і ін.

Задовольняючи вишукані смаки колекціонерів, бібліофілів, дослідників, антикварії прагнули зробити свої лавки місцем зустрічей, професійного спілкування покупців, які були зацікавлені в рідких книгах. Їх подвижницька діяльність по пошуку і виявленню найбільш коштовних рукописів і книг по всій Росії допомогла зберегти від загибелі і зберегти, перепровадити в "потрібні руки" сотні чудових книг минулого; їх стараннями були створені книжкові фонди музеїв, найбільші казенні і приватні бібліотеки, а також той зоровий образ книготорговця-антикварія, який ліг в основу розуміння цієї професії в подальший історичний період. Відміна кріпака права в другій половині XIX століття, вступ Росії до капіталістичного і подальший монополістичний період розвитку, пов'язані з цим процесом зміни у складі споживачів книги, поява в їх числі представників буржуазії, купецтва, з одного боку, і демократичній інтелігенції - з іншою, розквіт книгозбирання, формування нового відношення до книги як предмету милування, престижу, естетичної насолоди, що відбувалося під сильним впливом Заходу, захоплення рідкою книгою, сприяли розквіту російської антикварної торгівлі. Це стимулювало антикварів серйозно личити до формування асортименту своїх магазинів, оперативно відгукуючись на всі зміни, що відбуваються в соціально-економічному житті суспільства і на книжковому ринку країни, кардинально перебудовувати форми і методи своєї роботи. У цей період і відмічено стійке вживання в російській мові термінів "антиквар", "антикварна книга", "антикварна книжкова торгівля".

У XIX - початку XX століття по відношенню до торговців старими книгами в Росії зазвичай вживався термін "букініст" (від франц. bouquin - уживана книга). Так називали "дріб'язкових торгашів або міняв, які займаються вимінюванням, скупкою, продажем або обміном старих, уживаних книг". Термін же "антиквар" застосовувався виключно до найбільш кваліфікованих фахівців, що працювали з широким і багатим по складу асортиментом книг (Т.Ф. Большаков, П.П. Шибанов, В.І. Клочков, А.А. Астапов, Н.В. Соловьев, Ф.Г. Шилов і ін.). Першим російським книгопродавцям, таким, що офіційно привласнив собі звання "антиквара", був І.Г. Мартинов (1840-1889), в 1878 році відкрив на Ливарному проспекті в Петербурзі магазин під назвою "Антикварна книжкова торгівля" і що проклав дорогу в цьому напрямі цілій плеяді чудових торговців-антикварів нового типа, серед яких були справжні професіонали, - утворені, прекрасно знаючі саму книгу, іноземні мови, бібліографія, що володіли основами, новатори у вживанні форм і методів ведення торгівлі.

Серед найбільш відомих - В.І. Клочков (1850-1915), зі всіх букіністів світу що випустив найбільшу кількість антикварних каталогів (576); А.А. Астапов (1840-1918), що прославився розшуком і збиранням рідких і коштовних книг; Н.В. Соловьев (1877-1915), власник розкішного, "по паризькому зразку", антикварного магазина в Петербурзі, видавець перших в Росії ілюстрованих каталогів антикварних книг і перших росіян библиофильських періодичних видань ("Антиквар", "Російський бібліофіл"), комісіонер бібліотеки Ватикану; Е.К. Гартье (1849-1911), один з найбільш освічених російських книжників, власник антикварної фірми "Посередника" в Петербурзі; П.П. Шибанов (1864-1935), відомий знавець старовинної книги, засновник і активний член багатьох наукових суспільств і кружків (Московського бібліографічного кружка, Російського суспільства друзів книги - РОДК, Ленінградського суспільства бібліофілів - ЛОБ, Комісії з вивчення мистецтва книги при Госиздате і ін.), один із засновників радянської антикварної книжкової торгівлі; Ф.Г. Шилов (1879-1962), один з перших антикварів, що розширили асортимент свого магазина за рахунок всіляких листових видань, конволютів, архівних матеріалів, відтисків статей з періодики і що тим самим зберегли їх для нащадків.

У середовищі антикварів і бібліофілів впродовж XIX століття і формувався образ антикварної книги, як товару особливого роду, об'єкту високої культури і спеціальних знань, головним чином історичних, як товару, особливої, неординарної уваги, що вимагає до себе. Термін "антикварна книга" вперше з'явився, мабуть, в назві каталога, випущеного книгопродавцем М.Н. Николаєвим, одним з піонерів в області видання антикварних каталогів в Росії: "Каталог антикварних книг російською мовою, що продаються в книжковому складі М. Николаєва, в С. - Петербурзі, Велика Садова поряд з Прилюдною бібліотекою, д.12" (СПб., 1880). Історичні джерела свідчать про те, що до кінця XIX століття термін цей остаточно закріплюється за старовинними рукописами і друкарськими виданнями, що знаходилися лише у сфері торгівлі. За її межами - у складі бібліотечного фонду, особистої бібліотеки, музейній колекції - вони, як правило, називалися вже по-іншому: наприклад, старовинними, рідкими, прадавніми, або визначалися конкретніше: рукописні, книги XVII століття, видання Петровської епохи і так далі Ті ж джерела дозволяють виявити відмінність антикварної книги від всякої іншої, що потрапляє на ринок.

Найчастіше книги минулих років видання, що потрапляли в повторне звернення, називалися "старими" на противагу що тільки що вийшов з друку. У свою чергу, "стара книга" в дореволюційній Росії розділялася на дві великі групи.

До першої відносилася дешева або здешевлена книга останніх років випуску, у тому числі белетристика, журнали, популярно-пізнавальні книжки масового попиту, залишки нерозпроданих накладів, розрізнені томи підписних видань, уживані підручники і інше, що, користуючись сучасною термінологією, можна назвати уживаною книгою. До другої групи відносилася власне антикварна книга - старовинні і рідкі видання, рукописи, першодруковані книги, гравюри, видання з автографами, екслібрисами, в розкішних власницьких палітурках і тому подібне, що потрапляли на книжковий прилавок в одиничних екземплярах. Антикварні книги піддавалися індивідуальній експертній оцінці і знов продавалися за значно вищими цінами. Їх основними споживачами виступали колекціонери і бібліофіли.

Ціна антикварної книги визначалася мірою її рідкості, збереженню, наявністю власницьких ознак; при оцінці уживаних книг зверталася увага в першу чергу на їх вміст і вартість, виражену у видавничому номіналі. Таким чином, терміном "антикварна книга" позначалася різновид книжкового товару в процесі повторного (багатократного) звернення, що відрізнявся своїм віком (часом видання) і через це, - особливими товарними властивостями і якостями, створеними і придбаними в інших історичних умовах, а також ознаками екземплярів, індивідуальних своєї оцінки і особливим характером вжитку. При цьому вміст терміну "антикварна книга" не залишалося непорушним, а мінялося залежно від суспільних вимог.

Так, на початку XIX століття антикварними, мабуть, апріорі вважалися всі книги допетровського часу, випущені на старослов'янській мові; пізніше до антикварних, таких, що складали в масі видання XVI-XVIII століть, зараховувалися і деякі книги епохи наполеонівських воєн і так далі На рубежі XIX-XX століть і в подальший період розширення товарної групи антикварної книги відбувалося виключно за рахунок змін уявлення про рідкість і суспільну цінність книги. Зсув кордонів поняття "Антикварна книга" в цей час відбувається одночасно з технічною і технологічною революцією в російському книговиданні, а також поступовим зникненням з книжкового ринку рукописних, першодрукованих, стародрукованих книг, видань Петровської епохи не лише через природний спад накладів, але і унаслідок зростання суспільної уваги до старої книги в суспільстві, що розвивається.

Дивним чином в цьому процесі зіграли роль такі події, як сплеск національної самосвідомості після Вітчизняної війни 1812 роки, хвиля меценатства - своєрідного руху багатих діячів, збирачів колекцій, і навіть пожежа Апраксина ринку в Петербурзі в 1862 році, під час якого загинула величезна кількість книжкового російського антикваріату. Всі ці події сприяли початку теоретичного осмислення питання рідкості книги, ототожненню антикварної книги з рідкою, виникненню поняття "Рідка друкарська книга XVIII - початки XIX століття" і появі нової категорії бібліофілів - збирачів видань, що порівняно недавно вийшли з друку. Так, вже в перші російські каталоги антикварних книг (виходять в Росії з 1845 року) були включені одночасно книги XVIII і XIX століть, причому кількість останніх часто переважало, в їх бібліографічному описі давалися відомості про наклад, художні особливості (вигляді палітурки, сорті паперу, наявності ілюстративного матеріалу), збереження екземпляра (без заголовного аркуша; повне видання; новий, абсолютно чистий екземпляр; екземпляр не обрізаний і тому подібне), номері видання після рахунку (1-і, 2-і.), факту "ненадходження у продаж" або вилучення, власницьких ознаках (з автографом, екслібрисом) і так далі У деяких антикварних каталогах давалися заслання на номери позицій у відомих працях В.С. Сопікова і Г.Н. Геннаді.

Тоді ж, на рубежі XIX-XX століть, в період найвищого розквіту антикварної книжкової торгівлі в Росії, були спонтанно вироблені і емпірично закріплені основні форми і методи роботи з антикварною книгою: систематична інформація про книги, що купуються і продаються, і про умови торгівлі в загальному і спеціальному періодичному друці; регулярний випуск каталогів наявності з вказівкою особливостей екземплярів книги, міри її рідкості; продаж антикварних книг за допомогою аукціонів, по попередніх замовленнях, поштою, в кредит, в твердий рахунок, на комісійних початках; покупка і продаж цілих бібліотек; підтримка зв'язків з антикварними фірмами європейських країн, участь в аукціонах за кордоном; контроль за станом суспільно коштовних книжкових зборів; організація інтенсивної бібліографічної і евристичної (що розшукує) роботи; індивідуальне обслуговування покупця, особливо з числа колекціонерів, бібліофілів, з середовища наукових кругів; формування фондів державних, суспільних організацій, приватних зборів і бібліотек.

Таким чином, звернення до етимології і розвитку терміну "антикварна книга" в дореволюційній Росії показує, що його виникнення і формування в російській мові тісно пов'язане з появою професії антикварія - торговця предметами старовини, у тому числі і з виділенням антикварної торгівлі як самостійна галузь книжкової торгівлі. Цей термін характеризує книгу що знаходиться виключно у сфері повторного товарного звернення, процесі купівлі-продажу. При цьому він не статичний, не визначений раз і назавжди, а розвивається в часі і просторі.

З розвитком самого життя, соціально-економічних умов міняється і вміст цього терміну, зрушуються його хронологічні рамки. Проте в умовах дореволюційної Росії антикварна книга як феномен не була об'єктом дослідження учених, а тому спеціально не розроблявся і сам термін, особливості його вживання; в ході розвитку антикварної книжкової торгівлі йшло лише його формування. Вже в перші роки радянської влади торгівля старою книгою, здійснювана одночасно приватними, державними, кооперативними і суспільними організаціями і підприємствами, розглядалася як важлива складова частина радянської книжкової торгівлі, а антиквари були віднесені до п'ятої, найвищої категорії фахівців, що означала найвищу міру професійної кваліфікації книготоргових кадрів. Загальний погляд на торгівлю старими книгами її спеціалізацію, термінологію і тому подібне в цілому залишався тим самим, в тому вигляді, як він склався в період її найвищого розквіту в дореволюційній Росії на рубежі XIX-XX століть. Проте вже в середині 20-х років робляться перші спроби критичного осмислення досвіду антикварної книжкової торгівлі минулого, термінологічного розмежування і визначення понять "антиквара" і "букініст", а відповідно "антикварна" і "букіністична книга". Ці спроби знайшли віддзеркалення в колективній збірці "Книжкова торгівля", першому в радянський період навчальному посібнику для книготоргових кадрів, першому виданні Великої радянської енциклопедії, в доповідях і обговореннях в різних наукових і бібліофільських товариствах, організаціях, ініціаторами яких виступали, як правило, антиквари старшого покоління, і перш за все П.П. Шибанов, що займав відповідальні пости в різних книготоргових підприємствах і організаціях, і ін.

Так, якщо букіністи торгують уживаною книгою недавнього минулого, призначеною для масового читача (сюди ж відносяться і так звані "здешевлені видання" - залишки нерозпроданих накладів знов видаваних книг), то антиквари мають справу з одиничними екземплярами виключно старовинних творів друку (книги, гравюри, періодика і тому подібне), а також рукописів, автографів, їх покупцями є любителі старизни, бібліофіли. Спроби впорядкування термінологічних ладів книготоргової галузі, наукового визначення поняття "Антикварна книга" робилися починаючи з 1930 року, коли державна книжкова торгівля, що повністю витіснила приватний сектор, приступила до реорганізації торгівлі старими книгами, що отримала широкий розвиток у зв'язку із зростанням культурного рівня і підвищенням матеріального добробуту населення країни, різким збільшенням попиту на книги, що в значній мірі випереджає можливості видавничої справи.

В зв'язку з цим поступово зникають, перетворюючись на невеликі відділи, спеціалізовані магазини дорогої антикварної книги асортимент яких складався переважно з одиничних екземплярів книг, виданих в минулі століття. Їх замінюють магазини старої книги універсального (з точки зору часу видання книг) характеру, склад асортименту яких міняється у бік збільшення книг недавнього минулого. Одночасно широко поширений в дореволюційній Росії і в перші роки радянської влади термін "антикварна книжкова торгівля" поступається місцем більш універсальному і демократичному терміну "букіністична торгівля". Замість терміну "антикварна книга" як базовий на перший план висувається термін "букіністична книга", який, проте, остаточно набуває сучасного значення - книга в повторному товарному обігу - лише останніми роками у зв'язку із створенням букіністичних класифікацій, каталогів-прейскурантів, інструктивно-нормативних матеріалів по букіністичній торгівлі.

Перші спроби визначення поняття "Антикварна книга" були тісно пов'язані з переходом букіністичної торгівлі, як і всієї книжкової торгівлі країни, на соціалістичну планову основу, з необхідністю впорядкування і регламентації ціноутворення на букіністичну книгу, підготовки нових професійних кадрів. Суть цих спроб полягала в тому, аби дати фахівцям букіністичної торгівлі якісні орієнтири, критерії для сучасної оцінки всього різноманіття книг, що потрапляють в повторне товарне звернення. Так, вже в першому в нашій країні нормативному документі, що регламентує букіністичну торгівлю, - "Правилах торгівлі букіністичною і антикварною книгою" (1936) - весь асортимент букіністичних книг був роздільний на дві великі групи: книги уживані, але не втратили своєї художньої або наукової цінності, мають постійний попит і що не є ідеологічним браком, і видання старовинні (антикварні), такі, що є бібліографічною рідкістю, представляють певний науковий і художній інтерес.

Старовинні видання рекомендувалося оцінювати у кожному окремому випадку в індивідуальному порядку, відповідно до їх якості, збереження, особливостей зовнішнього і внутрішнього оформлення. Таким чином, антикварні книги традиційно ототожнювалися з рідкими, але розглядалися не як самостійний товар, а як специфічний різновид букіністичної книги, що було закріплене в інструктивно-нормативних матеріалах подальшого історичного періоду. Одночасно практики букіністичної торгівлі вперше робили спроби конкретизувати поняття антикварної книги обмеживши його хронологічними рамками. Як верхній кордон пропонувалися 1825, 1850 років, початок XX століття, 1917, 1926 років і так далі. Офіційно ці досліди були завершені в "Інструкції про покупку і продаж букіністичних видань в спеціалізованих букіністичних магазинах (відділах)", випущеною в 1977 році, де як кордон антикварної книги, що відділяє її від всіх інших видань, що поступають в повторне товарне звернення, остаточно встановлювався 1850 рік. Наукове пояснення цих емпіричних пошуків було знайдене при розробці хронотопічної (греч. chronos - час і topos - місце) класифікації - першої наукової класифікації букіністичних товарів. Ця класифікація, що враховує характер виробництва книг в різних історичних умовах, розглядала російську антикварну книгу як продукт ремісничої праці, створений в період до 1850 року, коли виготовлення книги в цілому, її палітурки, писального матеріалу, ілюстрацій і тому подібне носило одиничний характер і здійснювалося ручним способом, із застосуванням лише простих механізмів.

Це означає, що антикварна книга через віддаленість часу свого видання від сьогодення і тривалого звернення в суспільстві об'єктивно відрізняється від інших видань, що потрапляють в повторне товарне звернення, як своїми сутнісними (тобто закладеними у момент видання книги) властивостями, так і згодом придбаними (власницькими і книготорговими), промовцями на букіністичному ринку як товарні. Це повною мірою торкається і інформативності антикварної книги яка не зникає, а лише видозмінюється з часом, виявляючись в здатності книги задовольняти естетичні, історико-культурні і інші потреби людини, бути предметом колекціонування, бібліофільського інтересу.

Аксіологічними, ціннісними чинниками при цьому виступають як наклади, тобто властиві будь-якому екземпляру даного видання, ознаки, так і екземпляри, тобто індивідуальні, властиві лише конкретному екземпляру; головною з цих ознак вважається міра рідкості видання. В умовах сучасного вільного ринку букіністичної книги і ціноутворення, не зв'язаного жодними обмеженнями, мабуть, немає необхідності в створенні жорстких понятійних структур. І це природно, тому що міняються умови, матеріальна база і технологічні способи створення книги, їх наклади, зовнішній вигляд. Міняється і сам споживач (покупець) книги, його смаки, бажання, матеріальні можливості і духовні запити. Все це знайшло віддзеркалення в "Положенні про покупку і продаж букіністичних видань" (1990) - останній за часом нормативний документ, що регламентує торгівлю букіністичною книгою: ділення асортименту на групи, які-небудь частини там відсутні.

антикварна книга пам'ятник культура

Сьогодні поняття "Антикварна книга" застосовується в основному з метою оптимізації товарної пропозиції на букіністичному ринку (формування асортименту, його розставляння, реклама, показ, оцінка). Спостерігається тенденція віднесення до категорії антикварної книги взагалі всіх російських видань (рукописних, друкарських) до 1945-1946 років. Піднімання кордону антикварної книги до середини 50-х років нашого часу пов'язане не лише з природним спадом накладів книг, але і з тими величезними матеріальними втратами, які понесла вітчизняна культура в результаті загибелі і знищення книг в період революцій 1905 і 1917 років, в перші роки радянської влади, під час Вітчизняної війни 1941-1945 років. Крім того, воно обумовлене різким підвищенням суспільного інтересу до книги недавнього минулого в результаті драматичних подій останніх років (особливо після 1985 року), а головне - її "несхожістю" на масову книгу сьогоднішнього дня.

Цей факт знайшов віддзеркалення в Указі Президента РФ №1108 від 30 травня 1994 року "Про реалізацію предметів антикваріату і створення спеціального уповноваженого органу державного контролю по збереженню культурних цінностей", де відмічено (п.5), що під предметами антикваріату розуміються всілякі культурні цінності, у тому числі гравюри, естампи, літографії і їх оригінальні друкарські форми, рідкі рукописні і документальні пам'ятники (включаючи інкунабули і інші видання, що представляють історичний, художній, науковий і культурний інтерес), створені більше п'ятдесяти років тому.

Все вищесказане відноситься виключно до російської антикварної книги; для національної і зарубіжної книги існують власні хронологічні кордони, визначувані історичними особливостями розвитку національних культур. Таким чином, термін "антикварна книга" на книготорговому рівні, в межах якого він традиційно застосовується, означає різновид букіністичної книги, що виділяється з неї певним віком, особливими товарними властивостями і якостями, індивідуальністю своєї оцінки і характером вжитку. Абсолютно природно при цьому, що за межами ринкового понятійного ряду єство книги, іменованої антикварної, не міняється.

В зв'язку з цим виникає питання про співвідношення антикварної і рідкої книги. Це поняття різних логічних рядів, причому останнє значно ширше, бо рідкою з різних причин може бути будь-яка книга незалежно від часу її створення. З іншого боку, кожна антикварна книга в тій або іншій мірі є рідкою, оскільки саме цим вона принципово відрізняється від всіх інших книг. "Антикварна книга", кінець кінцем, соціокультурне поняття, оскільки воно створюється самими людьми, їх смаками, звичками, пристрастями, нарешті, модою. Сам покупець - бібліофіл, колекціонер - захотів сформувати і створив поняття антикварної книги як феномену культури.

Размещено на Allbest.ru