Історичний портрет Петра Могили

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ

РЕФЕРАТ

з предмету: Історія України

на тему: «Історичний портрет Петра Могили»

Виконала: студентка 1 курсу, ЕІМ-43

денного відділення

Шилова К. А.

Перевірила: аспірант

Тахтаулова М. Ю.

Харків 2013р.

План

Вступ

1. Петро Могила, як особистість

2. Просвітницька діяльність П. Могили

3. Церковна діяльність П. Могили

4. Петро Могила і Києво-Могилянська академія

Висновки

Список літератури

Вступ

Актуальність теми «Історичний портрет Петра Могили» на сьогодення полягає в тому, що Петро Могила визначний церковно-культурний діяч першої половини XVII ст., який, окрім усіх інших своїх починань, реформ на шляху організації православної церкви в Україні (чернечого життя, богословсько-літургійної науки, організації освіти, заснування Київської колегії-академії), був натхненником зближення християнських церков, прагнув досягнути синтезу християнських Сходу і Заходу, наблизити церкву і культуру України до центрів Західної Європи, був автором чи співавтором відомого проекту співпраці між православною і католицькою Церквами.

Могила був одним із перших православних мислителів в Україні, який, виходячи із вчення про природне право, став думати про майбутню українську державу. Основним державотворчим чинником він уважав не якийсь окремий стан, а злагоду, єдність усіх станів, етнічних угруповань і конфесій в Україні. Його ідеалом була сильна монархічна влада, обмежена законом. Закон і право Могила підносив вище будь-якої земної влади (і царської, і церковної), стверджуючи, що вони є не лише дар Божий, а й сам Бог, який його дав. Свої зусилля він спрямовує на реформування національної освіти й православної церкви, на піднесення свідомості і гідності народу, прилучення України до складу вільних Європейських держав.

Життя та діяльність Петра Могили вивчалася та досліджувалося багатьма істориками тому зараз на ньому практично не залишилося білих плям. Історик С. Голубєв у своїй книзі «Київський митрополит Петро Могила та його сподвижники» розповідає про ті моменти життя Петра Могили про які не виявлено документальних свідчень. Аркадій Жуковський у «Проблема єдності церков у творчості Петра Могили» досліджує внесок Петра Могили в українську церковну літературу та значення його діяльності для розвитку православної церкви.

За хронологічні межі взяті роки життя Петра Могили - 1596 - 1647.

Метою реферату є дослідження церковної та просвітницької діяльності Петра Могили, а також чинників, які сприяли становленню Петра Могили, як особистості. Визначення його ролі у розвитку православної церкви, культури та освіти.

1. Петро Могила, як особистість

Петро Могила народився 31 грудня 1596 року у родині молдавського господаря Сімеона Могили й семиградської княжни Маргарет. Сімеон загинув у жорстокій боротьбі за владу і тому княжна вимушена була перебратися з Молдавії до Польщі, де її прийняли родичі - князь Стефан Потоцький, Самуїл Корецький та Михайло Вишнивецький.

Сімейство Могил дотримувалося православної віри і мало тісні зв'язки з Львівським братством, постійно допомагало йому грошима , послугами у будівництві. Тому, коли після переїзду з Молдавії постало питання, де навчатися Петрові, відповідь була вже готова: у Львівській братській школі. До речі в цій школі також навчався Богдан Хмельницький, де Могила, якраз, і познайомився з ним.

Подальшу освіту Могила здобував у європейських університетах: спочатку в Польській академії в Замості (Замойській академії), згодом вчився у різних навчальних закладах Голландії, Парижу. Потім навчався «лицарському мистецтву й шляхетним справам» при дворі коронного канцлера і гетьмана Станіслава Жолкевського, який був його опікуном. З ним він був і в знаменитій Цецорській битві влітку 1620 р, у якій загинув Жолкевський та батько Богдана Хмельницького, а сам Хмельницький потрапив у полон.

Після цієї невдалої битви Могли бере участь у битві з турками та тарами під Хотином 1621 р. Завдяки запоріжцям турки потерпіли поразку і Петро Могила, як православний, не міг цьому не радіти.

Нажаль, подальших документальних свідчень про життя Петра Могили не виявлено тому приводжу уривок з книги Київського історика С. Голубєва «Київський митрополит Петро Могила та його сподвижники». «Після повідомлення про участь в Хотинській битві біографічні свідчення про Петра Могилу до посвяти у сан Києво-Печерського архімандрита стають дедалі рідшими й уривчастими. На їх основі можна вивести лише один досить вірний висновок: після смерті свого опікуна С. Жолкевського Могила задумав переселитися з Бельського воєводства і у зв'язку з цим звертає увагу на Київську область. Він починає часто відвідувати Київ, де у той час митрополичу кафедру займав його друг, а може й наставник Іов Борецький, і купляє в околицях міста помістя. Часті стосунки з Борецьким не полишаються без впливу на релігійні погляди Могили, який почав брати діяльну участь у справах віри. Ця участь скоро досягає величезних розмірів внаслідок послідуючій за цим суттєвій зміні у долі молдавського воєводича. Розуміємо вступ його на Києво-Печерську архімандрію». Після смерті 21 березня 1627 р. печерського архімандрита Захарія Копистенського на цю посаду виявився ряд претендентів.

Посвячення Петра Могили відбулося у грудні 1627 р. У цей час йому виповнилося тридцять років, і в такому віці обрання на таку високу церковну посаду здійснювалося чи не вперше. Очевидно, у цьому необхідно вбачати ряд обставин: підтримка Борецького і впливових шляхетських сімей, які сповідували православну віру, його попереднє іночество, яке позитивно вплинуло на лаврську братію. Не останню роль відіграло й особисте багатство претендента, яке вселяло надії братії на те, що це буде на користь Печерській лаврі, де Могила, очевидно, 1625 p. постригся у монашество.

У 1628 р король Сигізмунд ІІІ затвердив Могилу на посаді архімандрита, з чого і починається його активна просвітницька та церковна діяльність.

Помер Петро Могила 11 січня 1647 р. У літопису Самійла Величка з цього приводу говориться: «Року від створення світу 7156, а від Різдва Хрестового 1647 в надвечір'я святого Василія помер, на немалий жаль усіх духовних і мирських малоросіян, православний архієпископ київський і всієї Малої Росії митрополит, воєводич Молдавських земель, константинопольський екзарх, архімандрит печерський, фундатор латино-руських київських шкіл, титар Братської бібліотеки, преосвященний Петро Могила. Був він премудрий захисник і поширювач святого православ'я, бадьорий пастир словесного Христового стада, милостивий помічник бідних та жебраків і милосердний податель. Його поховано того-таки року, 9 березня, у Великій Києво-Печерській церкві». А виповнилося йому на той час лише п'ятдесят.

2. Просвітницька діяльність П. Могили

Просвітницька діяльність Петра Могили починається з прийняття їм у 1628 р посади архімандрита. Як відзначає у своєму нарисі про нього історик М. Костомаров: «Новий архімандрит зразу ж виявив свою діяльність на користь монастиря, зразу ж виявив свою діяльність на користь монастиря, завів нагляд над священнослужителями у селах лаврських маєтків, малограмотних наказав учити, а впертих і своєвільних піддавати покаранням: оновив церкву, не шкодував витрат на прикрашення печер, підпорядкував лаврі Пустинно-Миколаївський монастир, заснував Голосіївську пустинь, побудував за свій рахунок при лаврі богадільню для жебраків і задумав заводити при Печерському монастирі вищу школу».

Петро Могила, перебуваючи на цій посаді, згуртовує довкола себе освічених людей, утворює гурток. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври відкриває першу школу, яка дістає назву Лаврзька школа. У вересні 1632 р. вона об'єдналась з Київською братського школою. Об'єднана школа дістала назву Братська або Київська колегія. Але згодом, після смерті Петра Могили стала іменуватися Києво-Могилянською академією.

Немало було зроблено Могилою i для розвитку мистецтва в Україні. Для розмалювання київських церков запрошувались кращі художники з Європи. Багато з них так i лишались у Києві, сприяючи розвитку мистецтва художньої школи. Між іншим, як вчені, викладачі Київської колегії, так i учні мали змогу постійно користуватися одною з найбагатших на той час бібліотекою Петра Могили. В ній були твори Сенеки, Горація, Цезаря, Цицерона, Макіавеллі, трактати Авіценни та ін. Поряд з богословською літературою сусідували польські хроніки, російські літописи, документальні збірники, хронографи. Свою бібліотеку Петро Могила заповів Київському колегіуму. Разом з нею туди перейшли й книги Іова Борецького, який свого часу заповів їх Могилі.

Між іншим просвітницька діяльність Могили не обмежується турботами про школу. Саме за його участь булу відкриті колегії у Вінниці, Гощі, Кременці. Також він докладав немало зусиль для розвитку книгодрукування в Україні. За п'ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань; серед них були і книги Петра Могили. У 1628 р були видрукувані переведена Петром Могилою з грецької «Агапита діакона главизны поучительны» і «Тредь цветная», у яких пояснювалися важливість і значення церковних гімнів. 29 червня 1629 року на Київському помістному соборі був схвалений до «Літаргіаріон», який являє собою служебник, виправлений Могилою за грецькими джерелами і його особистими роз'ясненнями літургії. Це одна з найвизначніших його праць, яка понад двохсот років не втрачала свого значення. Окрім цього у власноручних записах Могили зберігся ряд канонів і церковних піснопінь, що частково увійшли до майбутніх лаврських видань: це канон на причащання священиків, канон на ісход душі, канон на створення світу і плач вигнаних з раю прародителів, канон покаянний, благодарственне піснопіння на честь пресвятої Богородиці у зв'язку з чудовим позбавленням нею Києво-Печерської обителі від нашестя ляцького війська (1630) та ін. Ці невеликі твори, написані чудовою церковнослов'янською мовою, свідчать про неабиякий літературний хист Могили. Вони й сьогодні не втратили своєї духовної цінності.

3. Церковна діяльність П. Могили

Свою церковну діяльність Петро Могила розпочинає ще на посаді архімандрита. Першою і надзвичайно важливою для себе справою він вважає примирення з католицькою церквою, яка через унію Брестська унія 1596 року активно поширювала свої впливи на українські землі Важливо підкреслити, що ідея церковної єдності не була химерою у діяльності Петра Могили. Він її проносить через усе його церковне життя, починаючи з 1627 р. і аж до самої смерті. Прямуючи до цієї єдності, митрополит і його київський гурток-атеней прагнули створити міцну релігійно-богословську основу для своєї церкви. У першій половині XVII ст. відбулася низка спроб знайти порозуміння між православною і католицькою церквами. Зазначимо найважливіші серед них. У 1627--1628 роках ініціативу до зближення між православними і уніатами подав архієпископ Мелетій Смотрицький. У 1629 р. з ініціативою виступив уже король Сигізмунд III. За згодою православних (Йов Борецький) і уніатів (Йосиф Рутський) мали відбутися три собори: православних -- у Києві, уніатів -- у Володимирі і спільний, об'єднуючий -- у Львові. Але скликати об'єднуючий собор не вдалося через заборону Конгрегації пропаганди віри проводити спільний собор. Водночас серед православних противилися унійним заходам шляхта і козацтво. Також втілення у життя ідеї Петра Могили ускладнювало неоднозначне ставлення до неї: одні розцінювали дії Могли як щирі й беззастережні, а інші як підступні та націлені на те, щоб ще більше посварити уніатів та православних і таким чином розірвати зв'язки православної церкви з Москвою. Тому всі заходи закінчилися невдачею. Але найболючішого удару по сподіванням Могили на примирення завдала смерть його однодумця Іова Борецького. 16 січня 1631 року відбулося освячення збудованої Львівським братством ставропігійської церкви. До речі, побудована вона була завдяки немалим пожертвам Могил. Петро Могила встигає до погребіння митрополита, і ознайомившись з духовним заповітом, вирішує виконати бажання свого друга - вступити до Київського братства. Він стає старшим братчиком, опікуном і фундатором братства, монастиря та школи. Нова посада відкривала Могилі шлях до зайняття митрополичої кафедри, і він це добре розуміє. Але прагнення Могили цього разу не звершилось: митрополитом став Ісайя Копинський.

У квітні 1632р. помирає польський король Сигізмунд III і за традицією по його смерті мав збиратися «конвокаційний сейм» де робився огляд діяльності попереднього короля. Потім збирався «елекційний сейм», на якому обирався новий король. У Прилуках було скликано велику козацьку Раду, на якій була обрана делегація. До складу делегації увійшов і Петро Могила, який мав на сеймі вимагати скасування всіляких актів, що забороняли православним будувати церкви, відкривати колегій, типографії; повернення єпархії, які булу закриті польською владою або передані уніатам; церковних маєтків; сурового покарання тих, чия діяльність буде негативно впливати на православних людей. Делегація на чолі з Петром Могилою приймала дуже активну участь на сеймі. Королевич Владислав навіть склав спеціальний меморіал, у якому пропонувалося вирішити козацькі питання, повернути православним Київську митрополію, маєтки, монастирі а також львівське єпископство та ін. Однак меморіал міг набути сили лише після «елекційного сейму»

12 березня 1633р. Владислав затвердив митрополитом Петра Могилу і видав йому «привілей» на це. Хоча Могила і став митрополитом офіційно, з цим ніяк не міг погодитись попередній митрополит - Ісайя Копинський, та до кінця свого життя не давав Могилі спокою. Після настелення митрополитом Петро Могила з новою силою розгорнув с подвижництво у церковній, освітній, будівничій та інших галузях, а також у книгодрукуванні. Він вилучив в уніатів Софійський собор та доклав чимало зусиль для його відродження, водночас у Києві почалася відбудова інших церков та монастирів таких як церква святого Василія, десятинна церква, древня церква Спаса, Успенський Собор та ін.

Петро Могила продовжує діяльність по упорядкуванню церковного богослужіння. С цією метою він скликає зборі 1640 та 1643рр, наслідком яких були видання «Теребника Петро Могили» та складення катехізису.

Кажучи про розбудову церковної справи в Україні, про реформи Петра Могили, історик Крип'якевич вважав, що «Могила ставив справу української церкви настільки широко, що не відкидав навіть ідеї порозуміння з Римом. Він заявляв готовність визнати папу главою церкви, але за умови, що унія матиме характер «з'єднання», а не «злиття» церкви, що будуть залишені обряди і автономія східної церкви. В той же час могилянські кола вживали заходів до заснування українського патріархату».

Могила також є автором багатьох богословських творів - «Євангеліє Учитильне» (1616 р.), «Служебник» (1629 р., 1639 р.), «Хрест Христа Спасителя» (1632 р.), «Анфологіон» (1636 р.), «Евхологіон» («Требник Петра Могили»; 1646 р.), численних полемічних праць і проповідей. За його ініціативи та активної участі, групою київських письменників було написано один із кращих творів української полемічної літератури ХVІІ ст. - трактат «Літос альбо Камінь» (1644).

4. Петро Могила і Києво-Могилянська академія

Чи не найбільшою турботою Петра Могили була Київська Колегія. Іван Фрако зазначав: «Головна справа його життя - заснування Києво - Могилянської колегії, яка повинна була стати забралом православ'я і південноруської (тобто української) національності, користуючись тією зброєю, якою вівся на них наступ ворога - наукою і просвітництвом».

Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври Петро Могила відкриває першу школу. Викладання у Лаврській школі велося латинською та польською мовами. Могила добре усвідомлював значення освіти в розвитку суспільства, прагнув заснувати в Києві школи, яка ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам, тому Лаврська школа створювалася за зразком провідних шкіл того часу -- єзуїтських колегій. Всього в ній навчалося понад сто учнів. Однак, було багато труднощів і незгод: з самого початку печерсько-лаврзьки іноки виступили проти надання школі приміщень. Втім, Могилі вдалося владнати цю проблему. Та щойно почалось навчання, як виникли нові ускладнення: противники Петра Могили стали вбачати у лаврській школі конкурента Київській братській школі. Київське братство та козацтво підняли питання про об'єднання Київської братської школи та лаврської. Наприкінці 1631 року 32 братчики Київського богоявленського братства склали акт, у якому Могила називався старшим братом, блюстителем і по життєвим опікуном братства. Їх підтримав і новий митрополит Ісая Копинський. Петро Могила погодився об'єднати лаврську школу з братською, за умови, що буде охоронцем і опікуном об'єднаного закладу. Нова школа отримала назву Київсько-Печерської колегії. П. Могила за згодою братства став її «старшим братом», «досвідченим охоронцем і наставником».

Колегія якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, угрунтованою на давніх культурних й освітніх традиціях. В ній вивчались церковнослов'янська й руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувались у глибокому православному благочесті. До Колегії приймали дітей всіх станів.

Але Петро Могила зумів перетворити Колегію на заклад європейського типу. Тут вивчався курс наук, властивий для західноєвропейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчалися також грецька й польська мови. Професорів для викладання в Колегії Могила навчав у закордонних університетах. Незабаром Колегія вже сама готувала викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів.

Петро Могила забезпечував викладачів та неімущих студентів засобами для життя і навчання, збудував першу бурсу, нове кам'яне приміщення під школу, яка є й сьогодні на території Києво-Могилянської академії (відома під назвою Трапезна або Святодухівська церка). Помираючи, Могила заповідає Колегії великі кошти й найбільшу свою цінність - бібліотеку (2131 книгу), а також - будинки й дворові місця на подолі, половину худоби й інвентарю з свого хутора Непологи, хутір Позняківщину, села Гнідин, Проців і Рівне, більше 80000 золотих, срібний родинний посуд, свій митрополичий одяг, митру і хрест, прикрашений сімейним дорогоцінним камінням і навіть тканини - адамаск і камку - на одяг студентам тощо. І на останок Могила «слізно» просив берегти Колегію, «єдине його надбання». На честь Петра могили Колегія стала іменуватися Києво-Могилянською академією. Єдине чого не встиг Могила - це добитися для Колегії офіційного статусу вищої школи. Але учні його продовжили розпочату ним справу.

петро могила просвітницький культура

Висновки

Дослідивши життєвий шлях Петра Могили небезпідставно можна сказати, що його формування, як особистості з певними релігійними поглядами, як майбутнього церковного та просвітницького діяча почалося ще в дитинстві. Цьому дуже сприяла його родина, яка виховувала його в християнських традиціях, а також певні зв'язки з Львівським братством та отримання освіти Могилою у Львівській братській школі.

Підводячи підсумок з певністю можна сказати, що мета реферату досягнута. Дослідивши його церковну та просвітницьку діяльність с певністю можна сказати, що Петро Могили відігравав дуже велику роль у розвитку України. Він досяг немалого у церковній діяльності, хоч йому і не вдалося примирити уніатів з православними, але завдяки ньому відбулося відновлення прав православної церкви - чи не одна з найважливіших подій в історії українського народу. У його просвітницькій діяльності немало було зроблено для розвитку книгодрукування, мистецтва, освіти. Але найвизначнішим досягненням його життя є створена ним Києво-Могилянська академія, яка відіграла найвизначнішу роль у розвитку освіти і науки, к в Україні так і Росії.

Список літератури

1. Петро Могила. // Історія України в особах. ІХ-ХVІІІ ст. - К.: Україна, 1993. С. 255-265.

2. Жуковський П. Петро Могила й питання єдності церков. - К., 1997.

3. Історичні постаті України: Історичні нариси. - Одеса, 1993.

4. Крип'якевич І. Нові матеріали до історії соборів 1629 р. // Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка -- T. CXVI.-- Львів, 1913.

5. Хижняк З. І. «Києво - Могилянська академія. Історичний нарис». - К., 1994.

Размещено на Allbest.ru