Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

Реферат на тему:

„Проголошення ЗУНР”

Виконала: Алієва Ксенія

студентка I курсу 1 групи

Перевірив: проф. Сергійчук

Володимир Іванович

Київ-2010р.

Вступ

Передумов створення ЗУНР було досить багато. Галичани втомилися бути від владою Австро-Угорської держави, вони були готові стати незалежною країною і розвиватися самостійною. Саме через це 13 листопада 1918 року було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). І нехай ці події також асоціюються з українсько-польською війною, але це був дуже важливий крок у історії України, а особливо подальша Злука 1919 року. Ці події свідчать про єдність українського народу, про бажання бути об'єднаними у вільній, незалежній, мужній, самостійній країні. У тій країні, яку ми отримали 1991 року, але зараз, на жаль, не зовсім цінуємо. Адже забуваємо ту ціну, яку заплатили наші попередники за єдність.

Проголошення Західноукраїнської народної республіки

західноукраїнська народна республіка

Події Першої світової війни, жовтнева революція, пробудження людей до боротьби кардинально змінили співвідношення міжнародних сил і знову зробили свої поправки у карті світу. Причиною цьому стали революції, що підірвали могутність великих імперій світу. І відчуваючи таку зміну подій, Австро-Угорська імперія видала маніфест 16 жовтня 1918 року, в якому йшлося про пропозицію народам, що входили до Австро-Угорщини створити свої власні сейми, що будуть представляти інтереси новостворених держав. Вони вважали, що можливим було створення федерації на колишніх землях Австро-Угорської імперії.

Як і можна було сподіватися, поляки також претендували на Східну Галичину. Внаслідок виник конфлікт двох народів за територію, а не, як на сході, за «серця й думки людей». Можливо, завдяки тому, що конституційна практика Австрії навчила поляків і українців цінувати систему управління й брати в ній участь, падіння імперії не призвело до такої бурі, хаосу, анархії та жорстокості, як на сході. Перед українцями й поляками Східної Галичини стояли чітко окреслені завдання: першочергову вагу мало національне питання, а розв'язання соціально-економічних проблем відкладалося на перспективу. Польсько-український конфлікт був запеклим, але не безладним, він переважно точився між регулярними арміями, що вели бої по встановленій лінії фронту, завдаючи порівняно невеликої шкоди цивільному населенню. По суті, це було випробування сили між 3,5 млн. українців Східної Галичини та 18 млн. поляків, котрі водночас воювали з чехами, німцями й литовцями, які також не хотіли бути включеними до Польської держави.

Таким чином У Львові 18 жовтня 1918 року відбулися загальні збори українських громадсько-політичних діячів Галичини і Буковини. Серед них були посли до імперського парламенту, депутати галицького і буковинського сеймів, керівники політичних партій, митрополит А.Шептицький, єпископ Г.Хомишин. Вони проголосили себе Конституантою (Установчими зборами і обрали Національну Раду - вищий орган влади української держави. Рада заявляла свої претензії на Східну Галичину, Лемківщину, північно-західну частину Буковини, а також Закарпаття.

Тим часом поляки також готувалися захопити Львів і Східну Галичину. Створивши 28 жовтня в Кракові польську ліквідаційну комісію, основне завдання якої полягало в розформуванні австрійських органів управління і передачі всієї повноти влади в краї представникам польської адміністрації. Цей акт передачі мав відбутися 1 листопада.

Та українська сторона, яку представляли молоді українські офіцери, які ще у вересні 1918 року утворили Центральний військовий комітет, вирішили цього не допустити. Група молодих українських офіцерів на чолі з капітаном січових стрільців Дмитром Вітовським, роздратованих повільним легалістським підходом Народної Ради, взяла справу до своїх рук. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада майже 1,5 тисячі українських стрільців оволоділи основними позиціями у Львові.. Вони взяли під свій контроль ратушу та інші державні установи, встановивши свою владу у місті.

Прокинувшись 1 листопада, населення побачило, що на міській ратуші майорить український прапор, усі головні заклади -- в руках українців і скрізь висять плакати з повідомленням про те, що тепер вони є громадянами української держави. Щось подібне сталося й в усіх інших містах Східної Галичини.

Українське населення із захопленням вітало події 1 листопада. Євреї або визнавали суверенітет українців, або трималися нейтрально. Але, тільки оговтавшись від потрясіння, львівські поляки перейшли до активного опору, й між українськими та польськими загонами вибухнули запеклі бої за кожний будинок. На північному заході, на кордоні між Східною Галичиною і власне Польщею, під ударами поляків упав ключовий залізничний вузол Перемишль. Значну частину Буковини зайняли румунські війська, тоді як у Закарпатті зберігали свою владу мадяри. І все ж велика частина Східної Галичини залишалася в руках українців, які наполегливо продовжували будівництво власної держави. Загальновизнане право народів на самовизначення дало шанс західним українцям на розбудову власної державності.

9 листопада, після того як всі українські партії досягли угоди про співпрацю у формуванні уряду, було призначено тимчасову раду міністрів, або Генеральний секретаріат, на чолі з досвідченим парламентарієм Костем Левицьким. Через чотири дні нову державу було офіційно проголошено Західноукраїнською Народною Республікою. Тобто 11 листопада було утворено виконавчий орган влади - Державний секретаріат на чолі з К.Левицьким, а 13 листопада була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка.

Територія новоутвореної держави охоплювала 70 тис. км² , а населення налічувало майже 6 млн. осіб. Гербом ЗУНР став Золотий Лев, на синьому тлі, а прапором - блакитно-жовте знамено.

Національна Рада гарантувала правомочність законодавства Австро-Угорщини і розпочала формування жандармерії та збройних сил - Української галицької армії (УГА). Вони виступили проти передачі землі селянам. Це послабило підтримку населенням, проголошеної держави в умовах агресії, що почалася з боку Польщі.

Так як поляки не могли залиши ситуацію просто так, то крок за кроком вони почали відвойовувати свої права. А тому краще підготовлені збройні формування поляків, очолювані значною кількістю офіцерів, досить швидко вийшли із скрутного становища і 21 листопада захопили Львів.

Таким чином польські війська контролювали 10 із 59 повітів, у яких ЗУНР проголосила свою владу. Саме через це уряд ЗУНР був змушений переїхати до Тернополя, а потім до Станіслава. Власне тут здійснено перші послідовні спроби створити діючий уряд і ефективну армію.

Місцеві комуністи та емісари з радянської Росії розпалювали класову боротьбу в ЗУНР у ході українсько-польської війни. Після кровопролитних боїв на польсько-українському фронті польські війська прорвали фронт і українські війська почали відходити до трикутника річок Збруч і Дністер.

Через такі події ЗУНР була змушена шукати світової підтримки. Вона відкрила посольства у Австрії, Угорщині, Німеччині, заснувала дипломатичні представництва в Чехословаччині, Канаді, Італії, США, Бразилії. Але от визнавати українську державність світ не поспішав.

До важливих законодавчих актів Народної Ради належать гарантії нових виборчих прав усім громадянам держави, широкі гарантії прав меншостей, включаючи надання їм 30% місць у майбутньому парламенті. Ці кроки зустріли позитивну реакцію єврейського населення: переживши триденний погром, влаштований поляками у Львові після захоплення міста, євреї стали схилятися на користь українців.

У західноукраїнській армії було утворено тисячний загін, що складався виключно з євреїв. Без зволікання розв'язувалося й надзвичайно важливе земельне питання: всі великі приватні землеволодіння, які належали переважно полякам, експропріювалися й розподілялися між малоземельними та безземельними селянами.

Чи не найбільш вражаючим організаторським досягненням західноукраїнського уряду стала Галицька армія. Знову ж таки на відміну від східних українців галичани швидко погодилися в тому, що необхідно створити сильну, ефективну регулярну армію. Оскільки більшість українців, котрі служили в австрійській армії, перебували на італійському фронті й ще не повернулися додому, відчувалася нестача у навчених солдатах. Однак загальна мобілізація дала свої результати, й до весни в армії налічувалося понад 100 тис. чоловік, у тому числі 40 тис. боєздатних. Щоправда, існувала гостра проблема офіцерських кадрів і спорядження. Соціально-економічна відсталість провінції зумовила те, що в австрійській армії було непропорційно мало офіцерів-українців. Так, на 1000 офіцерів припадало лише два українці, але аж 27 поляків.

До того ж майже всі українські офіцери були молодші від поляків за рангом. Тому ЗУНР звернулася до східних українців, як, наприклад, до генерала Михайла Омеляновича-Павленка, та до кількох вищих офіцерів колишньої царської армії з пропозицією зайняти посади командувача та членів Генерального штабу. Для укомплектування штабу залучалося також багато безробітних на той час австрійських та німецьких офіцерів. Але більшість офіцерів складали галичани, і знаменно, що в годину хаосу й суспільної напруженості між ними та їхніми бійцями розвинулися надзвичайно приязні стосунки,-- ймовірно, тому, що і ті, й інші були або селянами, або ж недавніми вихідцями з цього класу. Військове спорядження в основному бралося в австрійських складах або шляхом роззброєння сотень і тисяч німецьких та австрійських військ колишньої окупаційної армії, котрі текли через Галичину по дорозі додому.

Висновок

«Чи є щось таке, що не розпалося б на свої складові частини?» - за легендою, ці слова промовив Будда незадовго до своєї смерті. Історії знає багато імперій, але імперії розпадаються. Завжди. Так само сталося із з Австро-Угорською імперією. А особливим після виснажливої війни країні важко втримати народ. Національні ідеї беруть верх і імперія розпадається. Саме такий фактор і сприяв створенню у 1918 році Західноукраїнської народної республіки. На той час у Галичині знайшлися розумні і сміливі люди, що повели державу до незалежності. Вони створили свій уряд і мужньо оборонялися від нападів поляків із зазіханням на територію. І нехай вона існувала всього 8 місяців, але це була держава з 4-мільйонним населенням, 3 млн. якого були українцями. На місце тимчасової влади вона швидко поставила цілком сформований урядовий апарат. 22--26 листопада на підконтрольних українцям землях було проведено вибори до Української Народної Ради, куди входило 150 депутатів і яка мала бути представницьким і законодавчим органом. За соціальним походженням делегати переважно складалися із інтелігенції, селян-середняків і духовенства, за поглядами величезна більшість, навіть соціалісти, займала ліберально-національні позиції. За своїм етнічним складом Рада була майже цілком українською, позаяк поляки бойкотували вибори, а євреї з німцями вирішили не брати в них участі, щоб не втягуватися в українсько-польський конфлікт. Президентом республіки автоматично став голова Ради Євген Петрушевич (юрист і колишній член парламенту у Відні).

На відміну від східноукраїнських урядів ЗУНР незабаром уже мала місцеві органи управління. Вони спиралися на старі австрійські моделі (галичани не займалися поширеними на сході радикальними експериментами) й комплектувалися з українців, а також досить часто -- з польських спеціалістів. Незважаючи на запеклу війну, яку нав'язали західноукраїнській державі, їй вдалося забезпечувати на своїй території стабільність і порядок. Надзвичайно швидке й ефективне створення адміністративного апарату являло собою досягнення, що його могли повторити рідко, які з нових східноєвропейських держав, не кажучи вже про уряди Східної України. Великою мірою воно стало наслідком схильності галичан до суспільної організованості, що дуже розвинулося у довоєнні десятиліття.

Список використаної літератури:

1. О.Д.Бойко «Історія України». - Київ, 2002 р

2. О.Субтельний «Історія України». - Київ, 1991 р

3. Н. Полянська-Василенко «Історія України». - Київ, 1991 р

4. Т. Гунчак «Україна в першій половині XX ст.: Нариси політичної історії». - Київ, 1993 р.

5. Довідник з історії України за ред. С.В. Кульчинського. - Київ, 2008, с.326-330

Размещено на http://www.allbest.ru/