8

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема державотворення Білоруської народної республіки в білоруській історіографії

О.П. Панасюк

У статті здійснено спробу проаналізувати літературу, яка була видана в Білорусі і присвячена історії становлення Білоруської Народної Республіки. Розглянуто немарксистську, радянську та сучасну історіографії. Охарактеризовано основні етапи білоруської історичної науки.

Ключові слова: Білоруська Народна Республіка, державотворення, історіографія, ідеологія

Сьогодні у білоруській історичній науці тема Білоруської Народної Республіки є предметом гострих дискусій. Відтак, мета розвідки - історіографічний аналіз основних підходів до висвітлення історії становлення БНР, сформованих у середовищі білоруських дослідників.

Після лютневої революції ідею незалежності Білорусі відстоював учасник І Всебілоруського з'їзду, політичний діяч О. Цвікевич у праці "Короткий огляд історії Білоруської Народної Республіки" [1]. Аналізуючи події напередодні проголошення БНР та оцінюючи протистояння політичних організацій, автор так і не з'ясував причини проголошення Білоруської Народної республіки. Питання створення цієї держави розглядав і представник київської історичної школи М. Дов - нар-Запольський. У брошурі "Основи державності Білорусі" [2] дослідник акцентував увагу на праві білоруського народу на незалежність і державний суверенітет. У 1994 р. було опубліковано "Історію Білорусі" [3] М. Довнар-Запольського, в якій учений обґрунтував позицію необхідності існування національної держави. Факт проголошення незалежності для нього був очевидним і необхідним. Такої ж позиції дотримувався Й. Льосик, який після підписання Брестського договору виступав за незалежність Білорусі [4].

Важливе значення мають праці прихильника незалежності Білорусі А. Луцкевича. Розглядаючи передумови створення БНР, він стверджував, що І Всебілоруський з'їзд не довів справу до кінця та затримався на ідеї федерації з Росією [5, 12]. А. Луцкевич оцінював факт проголошення БНР як найбільш повне виявлення білоруської політичної думки [5, 13]. Акт від 25 березня 1918 р. автор трактував як подію, що змусила керівництво Радянської Росії змінити свою політику в Білорусі [6, 49].

Натомість Є. Канчер дещо по-іншому оцінює діяльність Ради БНР. Зокрема в його працях прослідко - вуються негативні погляди на її діяльність [7, 93]. Водночас дана негативна оцінка факту проголошення незалежності БНР. Загалом Є. Канчер зазначив, що Білоруська Народна Республіка як держава не склалась. Схожу позицію зайняв і Ф. Турук, який належав до противників тих суспільно-політичних діячів, які брали участь в проголошенні БНР. Серед досліджень 20-х рр. ХХ ст. виділимо також праці В. Кноріна. Спроби проголошення Білоруської Народної Республіки оцінюються ним як антинародні та контрреволюційні дії [8, 268].

Серед публіцистичних видань, які відстоювали позицію незалежної білоруської держави виділялися газети "Білоруська Рада", "Білоруський дзвін", "Білорусь" та "Білоруський стяг". Загалом вони відображали погляди прихильників національно-демократичного підходу. Головним завданням суспільно-політичного журналу "Білоруський стяг" був захист незалежної білоруської держави. Водночас у 1920-х рр. на сторінках журналів "Полум'я" та "Молодняк" з публікаціями виступили В. Ігнатовський, Д. Жилунович. Так, останній критикував білоруський національний рух, який, за його словами, обмежувався лише декларуванням лозунгів про самоуправління. Засуджував Статутну грамоту від 25 березня 1918 р. також і В. Ігнатовський [9].

За умов радянської ідеології, деякими істориками в науковий обіг були введені документи, пов'язані з проголошенням незалежності Білорусі та діяльності її органів у 1918 р. До цієї когорти віднесемо дослідника І. Славіна, який акт проголошення БНР називав авантюрою та грою в державність [10, 195].

Як бачимо, у 1920-х рр. історіографія історії БНР розвивалася в контексті дослідження витоків і становлення державності Білорусі. Єдиної думки відносно її висвітлення в білоруській історичній науці не склалося. Загалом сформувалися два підходи: національно-демократичний та марксистський. Представники першого характеризували БНР як найвищий вияв білоруського національного руху. В той же час прихильники марксистського напряму розглядали Білоруську Народну Республіку та її державні органи з критичних позицій. Відмітимо, що у білоруській історіографії радянського періоду домінуючі позиції займала марксистсько-ленінська ідеологія. Будь-яке звернення вчених до національних питань характеризувалось як вияви націоналізму.

Типовим представником марксистського підходу в історіографії проблеми 30-х рр. ХХ ст. був А. Гарунович. Дослідник зазначав, що БНР була республікою "куркулів" та "буржуїв". Водночас він відмітив, що програма білоруського національного політикуму була ворожою пролетаріату [11, 23]. Також критиці незалежну національну Білорусь піддали дослідники Ю. та Л. Майзелі. На їхню думку, білоруський уряд лише грав у народну республіку, тоді як більшовики боролися з німецькими окупантами [12, 17]. Натомість один із офіційних більшовицьких апологетів - С. Вольфсон розглядав відродження незалежної Білорусі в формі БНР як "реакційну маячню" [13, 23]. Досить актуальною стала і тема окупації Білорусі Польщею. Ретроспективне висвітлення боротьби проти польських окупантів розпочав В. Щербаков. У роботі "Жовтнева революція на Білорусі і польська окупація" автор акцентував увагу на помилках уряду БНР, яке "з радістю зустрічало пілсудчиків тому, що вони обіцяли не перешкоджати скликанню Ради" [14, 89].

Радянсько-німецька війна дещо призупинила розробку проблеми. За свідченням Т. Тохіяна, у період 1941-1944 рр. з'явилося лише декілька брошур, наукова значущість яких була невелика, оскільки їх автори не залучали навіть архівні документи [15]. Загалом, в оцінках дослідників періоду 30-40-х рр. Хх ст. проблема проголошення та функціонування Білоруської Народної Республіки розглядалась як контрреволюційне, направлене на створення буржуазної держави. Водночас аналіз історіографії проблеми державотворення БНР засвідчив одновекторність в білоруській історичній науці означеного періоду.

Після ХХ з'їзду КПРС розпочалася лібералізація суспільно-політичного життя, відтак, торкнулася й історичної науки. Основою для написання наукових праць стали архівні матеріали, доступ до яких раніше був обмежений. Хоча в 50-60-х рр. ХХ ст. історики продовжували звинувачувати діячів Ради БНР за проголошення незалежності та співпрацю з німцями [16, 21]. Задля доведення антинародних дій Ради, дослідники посилалися на телеграму до кайзера Вільгельма ІІ. Детальний аналіз історичних фактів, що відображали проголошення БНР відбувався й у 1970-80-х рр., а вагомий внесок у розробку проблеми зробили В. Круталевич, І. Ковкель, Н. Сташкевич [9]. Відмітимо, що у своїх працях В. Круталевич характеризує Білоруську Народну Республіку як маріонеткову, неповноправну державу. За оцінками дослідника, Статутні грамоти БНР - лише порожній звук і реальної сили вони не мали [17, 181].Н. Сташкевич пов'язує виникнення БНР із прагненням зруйнувати союз із Росією [18, 14]. В роботі "Сторінки історії: витоки становлення БСРр" звинувачував Раду і Народний Секретаріат у прагненні об'єднати всі антирадянські елементи для бортьби з радянською владою [19]. Натомість у 1990 р.Н. Сташкевич був єдиним, хто зауважив, що БНР стала зародком білоруської державності.

З розпадом СРСР, відійшла у минуле марксистсько-ленінська методологія. Розпочався процес переосмислення історичних подій та явищ, почалась нова епоха в історичній науці. Не стала винятком і проблема державотворення Білоруської Народної Республіки. Важливими у цьому плані є праці Р. Платонова та Н. Сташкевича. Спираючись на документальний матеріал, дослідники показали динаміку зростання національної самосвідомості, наслідком чого стало проголошення БНР. За свідченнями Т. Тохіяна, протягом 90-х рр. ХХ ст. виділилися два напрями: національно-демократичний та ліворадикальний. Загалом, вчені опиралися на концепції, запропоновані ще на початку 1920-х рр.

Вагомий внесок у вивчення питання зробив і В. Кру - талевич. Проаналізувавши Статутні грамоти, він зазначив, що вони визначали традиційні форми суспільного та державного ладу, окреслюючи демократичні засади [20, 10]. Втім, автор продовжував наполягати на тому, що БНР як реальне державне утворення не склалося. Водночас комплексний аналіз та залучення нових підходів, зумовили переосмислення багатьох позицій І. Ігнатенка в оцінках діяльності Ради БНР. У той же час дослідник наполягав, що БНР "випрошувала в німців право на існування" [21, 246]. Водночас деякі дослідники та політики запропонували протилежний підхід до теми проголошення БНР, зокрема В. Герасимов [22], А. Грицкевич [23], С. Дубенецький [24]. Зазначені автори вбачали в Білоруській Народній Республіці риси повноцінної суверенної держави.

З огляду на сказане вище, зауважимо, що проблема державотворення Білоруської Народної Республіки у сучасній білоруській історичній науці виділилася в окрему тему і перестала розглядатися в контексті боротьби з контрреволюцією. Загалом, у білоруській історичній науці склалися два підходи до проблеми. Представники першого не вважають БНР реальною державою, оскільки для цього не було юридичних підстав. Інший - представляють національно-орієнтовані вчені, які Білоруську Народну Республіку вважають реальною державою.

Таким чином, історіографію проблеми можна поділити на три етапи. Перший - 1917-1920-і рр., другий - 30-90-і рр. ХХ ст. і третій, який почався у 1991 р. Перший етап характеризується розмаїтістю позицій. Різні погляди на реалізацію білоруської державності, зокрема у формі БНР, призвели до формування двох підходів: марксистського та націонал-демократично - го. На другому етапі, в рамках єдиної радянської ідеології, спостерігався єдиний підхід до вивчення історії БНР. Білоруська Народна Республіка розглядалась як антинародне явище, а діяльність Ради та Народного Секретаріату - як контрреволюційна. З проголошенням у 1991 р. національного суверенітету Білорусі, розпочався третій етап, який призвів до нових концептуальних змін у вивчені історії БНР. Історіографічна база, що стосується означеної проблематики є досить вагомою. Науковцями опубліковані праці, які висвітлюють основні аспекти державотворення Білоруської Народної Республіки, причини та передумови проголошення акту від 25 березня 1918 р., створення державного апарату й органів влади. Водночас деякі проблеми лишаються мало дослідженими, наприклад, ставлення населення до владних структур БНР. Тому ця тема залишається актуальною та перспективною в контексті самоідентифікації білоруського народу.

історіографія білорусь народна республіка

Література

1. Цвікевіч А. Краткій очерк вознікновенія Белорусской народной республики. - К., 1918.

2. Доунар-Запольскі М.В. Асновы дзяржаунасці Беларусі. Мінск, 1994.

3. Доунар-Запольскі М.В. Гісторьія Беларусі. - Мінск, 1994.

4. Лёсгк Я. Беларусь не павінна быць калётяй // Беларусь. 1920. - № 59.

5. Новіна А. Палтычныя лозунгі беларускага руху // Наша ніва. - Вільня, 1920.

6. Луцкевіч А. За дваццаць пяць гадоу (1903-1928). - Вільня, 1928.

7. Канчер Е.С. Белорусский вопрос. - Минск, 1919.

8. Кнорин В. Г Избранные статьи и речи. - Минск, 1990.

9. Тохиян Т.М. Проблема национальной государственности 1917-1922 гг. в белорусской историографии второй половины 50-х - первой половины 80-х гг. ХХ в. // Вестник Брестского университета. Серия гуманитарных и общественных наук. - 2003. - № 2.

10. Славин И. Из истории контрреволюции в Белоруссии // Пролетарская революция. - 1923. - № 6-7.

11. Гаруновіч А. Супраць нацыянал-дэмакратызма і шаві - нізмау розных колерау. - Мінск, 1930.

12. Майзель Л., Майзель Ю. Десять лет борьбы и строительства 1920 - 14 июня 1930. - Минск, 1930.

13. Вальфсон С.Я. Навука на службе нацдэмаускай контр - рэвалюцьй. - Мінск, 1931.

14. Шчарбакоу В.К. Кастрычтцкаярэвалюцыя на Беларусі і белапольская акупацыя. - Мінск, 1930.

15. Тохиян Т.М. Белорусская государственность 1917 - 1922 гг. в отечественной историографии 30-х - начала 40-х гг. ХХ в. // Сучасныя праблемы г^тарыяграфй гісторыі: Мат. навук. - практ. канф.: у 3 ч. / Рэдкал.: У. Тугай і інш. - Мінск, 2003. - Ч.3.

16. Рудицкий Л.А. Образование Белорусской советской государственности // Ученые записки. Серия юридическая. - 1957. - Вып.31.

17. Круталевич В.А. Рождение Белорусской Советской Республики (На пути к провозглашению республики: октябрь 1917 - декабрь 1918 гг.). - Минск, 1975.

18. Сташкевич Н.С. На защите идей Октября. Из истории идейно-политической борьбы в Белоруссии в годы гражданской войны (1918-1920 гг.). - Минск, 1978.

19. Сташкевич Н.С. Страницы истории: истоки образования БССР. - Минск, 1988.

20. Круталевіч В.25 сакавіка 1918 у гісторыі самавызна - чэння Беларусі // Полацак. - 1991. - № 3.

21. Игнатенко И.М. Октябрьская революция и самоопределение Белоруссии. - Минск, 1992.

22. Герасімау В. На Беларусі можа быць толькі беларус - кая улада. Творчая спадчына нацыянал-дэмакратау // Літаратура і мастацтва. - 1991. - 13 снеж.

23. Грыцкевт А. Слуцкае паустанне 1920 - збройны чын у барацьбе за незалежнасць Беларусі // Спадчына. - 1993. № 2.

24. Дубянецкі С.М., Дубянецкі Э.С. Сіндром беларусафобіі // Літаратура і мастацтва. - 1993. - 13 снеж.

Размещено на Allbest.ru