4

Міністерство освіти і науки України

Білоцерківський колегіум Білоцерківської міської ради

Секція історії

Реформація в Європі і її подальший вплив на розвиток європейської історії

Роботу виконав

учень 11 групи

Науковий керівник:

Андрусенко Ліана Сергіївна,

Київ

2009

Вступ

У першій половині XVI в. у Західній і Центральній Європі розгорнувся широкий суспільний рух, антифеодальний по своїй соціально-економічній і політичній суті, релігійний (антикатолицький) за своєю ідеологічною формою. Оскільки найближчими цілями цього руху були “виправлення” офіційної доктрини римсько-католицької церкви, перетворення церковної організації, перебудова взаємин церкви і держави, тому він став називатися Реформацією.

У вузькому значенні слово Реформація (від лат. Reformatio- перетворення) - це боротьба за реформування римсько-католицької церкви, що переживала в XIV-XVI ст. найвищу кризу. У широкому змісті реформація являла собою першу значну битву народжуваної буржуазії проти феодалізму і його ідеологічної основи - віровчення церкви, що не відповідала більше заповзятливому духу Нового часу. У відмінності від гуманістичного руху, що орієнтував на найбільш утворену частину суспільства, діячі Реформації зверталися за підтримкою до різних шарів населення. У вир реформаційного руху були затягнуті городяни, селяни, учені-богослови, студенти, збідніле дворянство і навіть короновані особи.

Думка про необхідність церковних реформ висловлювалася задовго до Реформації. Стурбовані моральним і політичним спадом папства, моральним розкладанням духівництва, багато богословів і священики намагалися зсередини встановити авторитет і чистоту католицької церкви. Однак папи не хотіли визнати необхідність Реформації. Папство шалено боролось з будь-яким проявом єресі. Нещасних чоловіків спалювали як єретиків, а жінок також - за обвинуваченням у чаклунстві. Перекірливих монархів відлучали від церкви. Але інквізиція так і не змогла придушити дух обурювання проти римсько-католицької церкви. Усе більше і більше росла ворожість селян до церкви як найбільшому землевласнику. Європейські монархи, чиї жадібні погляди були спрямовані на величезне церковне майно, заохочували цей дух невдоволення. Головним вогнищем європейської Реформації була Німеччина.

Реформація - це широкий релігійний і соціально-політичний рух, що почався на початку 16 століття в Німеччині і спрямований на перетворення християнської релігії. Почавшись в Німеччині, Реформація охопила ряд європейських країн і призвела до відпадання від католицької церкви Англії,Франції, Шотландії, Данії, Швеції, Норвегії, Нідерландів, Фінляндії, Швейцарії, Чехії і Угорщини.

Термін «Реформація» виражає ту істотну сторону руху, центром якої є критика й атака на монопольне положення католицької папської церкви і її навчання в політичній, ідеологічній системі тодішнього європейського суспільства. Революціонізуюче протікання реформаторського руху як першу вирішальну битву європейського міщанства проти феодалізму. Ця характеристика відносилася німецькій Селянській війні, однак аналогічні революційні риси містяться в кожнім антифеодальному орієнтованому реформаторському русі, тому що в ньому відбиваються визвольні інтереси наступаючого міщанства, класу буржуазії яка народжувалася.

Розділ І. Особливості реформації в Західній Європі та лютеранство

1.1 Лютеранство

Лютеранство, найбільший напрям протестантизму (яке в наші дні дуже сильно поширене в Германії і Америки). Засноване М. Лютером в XVI ст У лютеранстві вперше сформульовані головні положення протестантизму, але лютеранство втілило їх в життя (особливо в церковній організації) менш послідовно, нiж кальвінізм. Поширено в скандінавських країнах, Германії, США, країнах Прибалтики. Суть ідей Лютера полягає в тому, що він відкинув верховенство папської влади над всією церквою і визнав джерелом християнського віровчення лише Священне Писання. Це спричинило відкидання авторитету Священного Віддання, відмову від культу святих, від шанування ікон і інших священних зображень. Основою для створення протестантського догматизму багато в чому послужили Послання апостола Павла. Так, доктрина виправданні вірою бачилася Лютеру в центрі новозаветной концепції порятунку. Суть цієї доктрини полягала, по Лютеру, в наступному: спроби людини знайти порятунок самостійно, шляхом дотримання заповідей - безглузді; більш того, вони гріховні, бо людина ціною власних зусиль намагається наблизитися до мети, досяжної лише з Божою допомогою, і таким чином відкидає Божественну милість і претендує на роль Бога. Заповіді, на думку Лютера, здатні лише спонукати до добродійних вчинків, але у людини немає сил для їх здійснення. Коли людина усвідомлює це, на допомогу приходить милість Бога. Закон нездійсненний, отже, - робить вивід Лютер, - людина врятується лише через віру.

Радикально змінився погляд на церкву. Це вже не містичний організм, поза яким немає порятунку (а саме так трактує себе церква і в католицизмі, і в православ'ї), а просто співтовариство віруючих. І священики перестали бути вищими істотами, що стоять над мирянами, людьми наділеними особливою благодаттю і винятковим правом здійснювати таїнства і відпускати гріхи. Їх роль звелася до вимовлення проповіді і здійснення богослужіння. Кожен віруючий, минувши духівництво, отримував право безпосередньо звернутися до Бога.

1.2 Передумови Реформації

Економічний тиск, помножений на утиск національних інтересів, викликав ще в XIV столітті протест проти авіньонських пап в Англії. Виразником незадоволеності мас тоді став Джон Вікліф, професор Оксфордського університету, що проголосив необхідність знищення всієї папської системи і секуляризації монастирсько-церковної землі. Вікліф з відразою відносився до «полонення» і розколу і після 1379 року почав виступати проти догматизму римської церкви з революційними ідеями.У 1379 році він зазіхнув на авторитет папи римського, виразив в своїх вигадуваннях ідею про те, що Христос, а не папа римський, є главою церкви. Він стверджував, що Біблія, а не церква, є єдиним авторитетом віруючого і що церква повинна будуватися по образу Нового Заповіту. Щоб підкріпити свої погляди, Вікліф зробив Біблію доступною людям на їх рідній мові. До 1382 року був закінчений перший повний переклад Нового Заповіту англійською мовою. Микола Герфордський закінчив переведення більшоъ частини Старого Завіту на англійську мову в 1384 році. Таким чином, вперше англійці мали повний текст Біблії на своїй рідній мові. Вікліф пішов ще далі і в 1382 році виступив проти догмата про пресуществленії, хоча римська церква вважала, що суть елементів змінюється при незмінній зовнішній формі. Вікліф стверджував, що речовина елементів залишається незмінною, що Христос є духовно присутнім під час цього таїнства і відчувається вірою.

Прийняти погляд Вікліфа означало визнати, що священик не в змозі впливати на порятунок людини шляхом заборони йому приймати тіло і кров Христа при євхаристії. І хоча погляди Вікліфа були засуджені в Лондоні і в Римі, його вчення про рівність в церкві було застосоване до економічного життя селянами і сприяло селянському повстанню 1381 року.Студенти з Чехії, що виучувалися в Англії, принесли його учення до себе на батьківщину, де воно стало грунтом для ідей Яна Гуса. Чехія в цей час переживала засилля німецького духівництва, що прагнуло придбати ділянки на Куттенберських копальнях. Ян Гус, пастор каплиці Віфлєємськой, що виучувався в Празькому університеті і приблизно в 1409 році що став його ректором, читав вигадування Вікліфа і засвоїв його ідеї. Проповіді Гуса довелися на час підйому чеської національної свідомості, що виступила проти влади Священної Римської імперії в Чехії. Гус пропонував реформу церкви в Чехії, схожу з тією, яку проголошував Вікліф . Прагнучи присікти народну незадоволеність, імператор Сигизмунд I і папа римський Мартін V ініціювали церковний собор в Констанце, на якому Ян Гус і його сподвижник Ієронім Празький були проголошені єретиками і спалені на вогнищі. Єретиком проголошувався і Джон Вікліф.

1.3 Перші десятиліття XVI століття

Перші десятиліття XVI ст. були відзначені кризою римсько-католицької церкви. Кульмінацією її морального занепаду й предметом особливого невдоволення став продаж індульгенцій -- грамот, що свідчать про відпущення гріхів. Торгівля ними відкривала можливість викупити гріх без усякого каяття, а також купити право на майбутню провину. «95 тез проти індульгенцій», вивішені в 1517 р. на дверях церкви у Віттенбергу німецьким богословом Мартіном Лютером (1483-1546), мали величезний резонанс. Вони стали потужним стимулом для виступів проти офіційної церковної ідеології й послужили початком Реформації (від лат. reformatio -- перетворення) -- руху за відновлення віри. Реформація була не тільки релігійним оновленням, це була глибока трансформація всієї християнської культури. Ці процеси, призвівши до розколу римської церкви й створенню нової течії в християнстві -- протестантизму, виявлялися з різним ступенем інтенсивності у всіх країнах католицької Європи. Теоретичні положення, висунуті Мартіном Лютером і його послідовниками -- швейцарським священиком Ульріхом Цвінглі (1484-1531) і французьким богословом Жаном Кальвіном (1509-1564), -- мали не тільки релігійний, але й соціально-політичний і філософський зміст. Стосунки ж Реформації й Ренесансу суперечливі. З одного боку, гуманістів Відродження й представників Реформації ріднила глибока ворожість до схоластики, спрага релігійного оновлення, ідея повернення до джерел (в одному випадку -- до античних, в другому -- до євангельських). З іншого боку, Реформація -- це протест проти ренесансного звеличування людини. Повною мірою ця суперечливість виявляється при зіставленні поглядів засновника Реформації Мартіна Лютера й голландського гуманіста Еразма Роттердамського. Думки Еразма часто перегукуються з думками Лютера: це і саркастичний погляд на привілеї католицьких ієрархів, і в'їдливі зауваження із приводу напряму думок римських богословів. Але вони розійшлися у ставленні до свободи волі. Лютер відстоював думку про те, що перед лицем Бога в людини немає ні волі, ні достоїнства. Тільки якщо людина усвідомлює, що вона не може бути творцем своєї долі, вона може врятуватися. А єдиною й достатньою умовою спасіння є віра. Для Еразма ж людська свобода значила не менше, ніж Бог. Священне Писання для нього -- це заклик Бога, звернений до людини, і остання вільний відгукнутися на нього чи ні. Культурні й соціально-історичні результати реформаційного процесу не вичерпуються народженням протестантизму й модернізацією католицької церкви. Вони більш значні. Традиційне віровчення спиралося на практику спокути гріхів шляхом здійснення запропонованих церквою «святих справ» (суворий піст, придбання індульгенцій, пожертви на користь церкви). Головна ж ідея тез Лютера полягала в тому, що все життя віруючої людини має бути покаянням, і немає необхідності в особливих справах, ізольованих від звичайного життя й спеціально призначених для спасіння. Людина не повинна, як ченці, тікати від світу, навпаки, їй варто сумлінно виконувати своє земне покликання. Усяке заняття, якщо його користь не викликає сумнівів, може розглядатися як свята справа. Це корінне переосмислення покаяння призвело до формування нової, підприємницької етики (одержання прибутку визнається справою, бажаною Богом, якщо відбувається без лихварських хитрощів, за умов споживчої помірності, чесності в ділових стосунках і неодмінному інвестуванні нажитого багатства). Утвердження цих нових норм і цінностей, що визначили «дух капіталізму», зіграло вирішальну роль, на думку відомого німецького мислителя XX ст. Макса Вебера, у розкладанні натурального господарства й становленні капіталістичних стосунків. Виникає «трудова етика» -- віра в те, що сумлінна праця має рятівне значення, у покликання до тієї або іншої діяльності Богом, в успіхи цієї діяльності як основний показник обраності Всевишнім. Ця трудова етика становила «дух капіталізму», як відзначив М. Вебер. Вона послужила основою для розвитку капіталістичних стосунків у західній Європі й Північній Америці.

1.4 Особливості Реформації в Німеччині

У Німеччині, яка на початок XVI століття все ще залишалася політично роздробленою державою, незадоволеність церквою розділяли практично всі стани: селян розоряла церковна десятина і посмертні побори, продукція ремісників не могла конкурувати з продукцією монастирів, яка не оподатковувалася, церква розширювала свої земельні володіння в містах, загрожуючи перетворити городян на довічних боржників. Все це, а також величезні суми грошей, які Ватикан вивозив з Німеччини, і моральне розкладання духівництва, послужило до виступу Мартіна Лютера, який 31 жовтня 1517 року прибив до дверей віттенбергськой Замкової церкви свої «95 тез». У них доктор богослів'я виступав проти продажу індульгенцій і влади Папи над відпущенням гріхів. У ученні, що проповідує їм, він проголошував, що церква і духівництво не є посередником між людиною і Богом. Він оголосив помилковими претензії папської церкви на те, що вона може давати людям за допомогою таїнств «відпущення гріхів» і «порятунок душі» через особливі повноваження від Бога, якими вона нібито наділена. Основне положення, висунуте Лютером, свідчило, що людина досягає «порятунку душі» (або «виправдання») не через церкву і її обряди, а за допомогою віри, що дарується йому безпосередньо Богом. Також Лютер спростував авторитет Священного віддання, тобто постанов церкви і папські декрети, відводячи роль єдиного джерела релігійної істини Священному писанню. Папство спочатку не виявило особливої заклопотаності його виступом. Зіткнення між різними чернечими орденами були не рідкістю, так що і те, що на цей раз сталося здалося папі «чернечою сваркою». Проте Лютер, заручившись підтримкою Фрідріха, курфюрста Саксонського, не поступався папським емісарам, що присилалися, в той же час зобов'язавшись не поширювати свої ідеї за умови, що мовчання зберігатимуть і його противники. Проте події на Лейпцігському диспуті змусили його перервати мовчання. Виразив підтримку Яну Гусу і недовір'я церковному собору, що засудив його, Лютер прирік себе на проклін і розрив стосунків з церквою. Наступним кроком було те, на що до цього практично ніхто не зважався: 10 грудня 1520 року при величезному скупченні народу Лютер спалив папську буллу, де засуджувалися його погляди. Тут в справу втрутилася світська влада. Новообраний імператор Священної Римської імперії Карл V викликав Лютера на імперський сейм у Вормсе з метою переконати його відмовитися від своїх поглядів -- подібно до того, як сто років тому подібну спробу зробив Імператор Сигизмунд відносно Гуса. Лютеру дали два дні, щоб дати відповідь на питання про те, чи готовий він відректися. В кінці другого дня Лютер, стоячи перед імператором, оточеним верховними світськими і духовними правителями Німеччини, відповів: «На тому стою. Не можу інакше. Та допоможе мені Бог».

У XVI столітті, у Німеччині починає зароджуватися капіталізм.

З розвитком торгівлі,промисловості, економіки виникають буржуа в Третьому стані в схемі держуправління монарха.Буржуа - підприємці які набрали статок в результаті товарно-грошових відносин.

Схема держуправління монарха :

1)церква;

2)знать;

3)народ (робітники,ремісники,селяни,буржуа).

Капіталізм-індустріальне суспільство.

Монарх-одноосібний правитель влада якого передавалася в спадок. Реформація - це боротьба буржуа за зменшення влади церкви в житті тогочасного суспільства.

У ХVІ столітті Німеччини не було,була "Священна Римська Імперія" роздрібнена на провінції і князівства.

А остаточно "Священна Римська Імперія" стала Німеччиною стала у XIX столітті.

У Німеччині Монарх мав усю повноту влади,але його влада не передавалась в спадок. Монарха обирали князі. На престолі правила династія Габсбургів.

Також треба зазначити що Буржуа як клас збільшилося підчас Великих Географічних Відкриттів ( XV століття).

У Німеччини були всі соц-економічні умови для розвитку капіталізму,але через свою роздрібненість навпаки гальмувало процес розвитку на три з половиною століття.

Найпершим не спроектованим конфліктом стала боротьба проти індульгенцій.

Індульгенція-документ про повне або часткове відпущення гріхів розповсюджений церквою.

Абсолютизм і реформація два абсолютницькі процеси які між собою пов'язані, і неможливі однин без одного.

1.5 Особливості Реформації в Данії і Норвегії

Реформація в Данії пов'язана ім'ям Ганса Таусена, котрий після навчання в Віттенбурзі почав проповідувати лютеранські ідеї на Батьківщині. Спроба церковних ієрархів влаштувати суд над «датським Лютером» не завершилася успіхом, так як йому сприяв король Фредерік I. В 1530 році на церковному синоду в Копенгагені Таусен оборонив «символ віри» датських протестантів -- «43 копенгагенські статті».

Офіційно ж єванглічно-лютерансьа Церква була визнана державною при сині Фредеріка I -- Крістіану III, котрий використовував проведення Реформації в політичних цілях. Однак Крістіан III і до вступу на престол був вірним приверженцем лютеранства і з 1528 року ввів лютеранське богослужіння на своїх землях в Шлезвизі. Зробивши Реформацію законом, Крістіан III змістив католицьких єпископів і провів секуляризацію всього церковного майна, в результаті чого королівське земельне майно виросла втричі: королю належало більше половини земель в країні. По проханню короля Крістіана,Меланхтон прислав в Данію досвідченого священика - реформатора Йоганнеса Бугенхагена, котрий очолив проведення Реформації в країні. В підсумку Реформація в Данії орієнтувалась на німецькі зразки. По оцінці датських істориків, «Данія з введенням Лютеранської Церкви стала в церковному відношенні на довгий час німецькою провінцією» В 1537 році по наказу короля була створена комісія з «учбових людей» для розробки положення про нову церкву, куди ввійшов і Ганс Таусен. З складеним положенням був ознайомлений Лютер, і з його підтримки в вересні того ж року новий церковний закон був утверджений.

В 1550 році на датській мові була видана Біблія. Особливістю Реформації в Данії було відношення до монастирів, які не були закриті, хоча і обкладені податками. Нових послушників приймати не дозволялось. В підсумку монастирі існували ще 30 років після початку церковних реформ. Більшість же приходських священників не стали жертвувати своїми місцями і влились в нову церковну структуру.

Церковна реформація в Норвегії була також проведена датським королем Крістіаном III, котрий розповсюдив на країну дію датської церковної ординації 1537 року,яка визначала положення нової релігії в церкві. Спроба норвежського архієпископа Олафа Энгельбректссона заперечити введенню нової релігії не була успішною. Більше того, боротьба за збереження старої церкви привела до кінцевої втрати Норвегією самостійності і перетворенню її на «датську провінцію», про що було офіційно заявлено в Копенгагені.

1.6 Особливості Реформації в Швеції і Фінляндії

В 1517 році брати Олафи і Лаврентій (Ларс) Петри, сини коваля з Еребру, які приїхали в Германію для отримання освіти, стали свідками виступів Мартіна Лютера проти зловживань в Римсько-католичній Церкві. В 1518 році Олаус повернувся в Швецію і став дияконом і вчителем Стренгнеській церковній школі. Насамперед до виступів Петрі негативно віднеслись не тільки церковні ієрархи, а й звичайні прихожани, котрі кидали в проповідника каменями і палицями. Негативно віднісся до проповіді нового вчення і новий король Густав Васса, котрим в 1523 році був виданий указ, який забороняв під загрозою втрати майна і смертної кари вивчати твори Лютера. Однак важка внутрішньополітична ситуація змусила короля шукати як нових союзників всередині країни, так і додаткові джерела фінансування свого правління. Вдодаток в 1524 році виник конфлікт між королем і папою Клементом VII з приводу обрання нового архієпископа. В результаті відносини з папством були перервані і більше не відновлялись.

Реформа Церкви в Швеції здійснювалась поступово. З 1525 року почалось проведення богослужінь на шведській мові, в 1526 році був виданий Новий Заповіт, а в 1541 році -- вся Біблія, і король зобов'язав всі церкви придбати нові книги.

В 1527 році на Вестероському риксдазі головної Церкви був проголошено короля, а майно монастирів було конфісковано в користь корони. Справами Церкви стали керувати світські лиця, назначені королем.

В 1531 році архієпископом Швеції став брат Олауса Лаврентій. Під його керуванням в 1536 році в Упсалі відбувся Церковний собор, на якому лютеранські церковні книги були визнані обов'язковими для всієї Швеції. Целібат був скасований. В 1571 році Лаврентієм Петрі був розроблений «Шведьский церковний статут», в якому визначалася організаціонна структура і характер самокеруючої Шведської Церкви. Пастори і миряни отримували можливість вибирати эпископів, однак кінцеве утвердження кандидатів стало прерогативою короля.

Разом з тим необхідно відмітити, зважаючи на відсутність жорстокого протистояння між римськими католиками і привержанцями Реформації, мавшого місце в країнах Центральної Європи, відмінності в зовнішньому характері богослужінь реформованої і Римсько-католицької Церкви були мінімальні. Тому шведський обряд прийнято рахувати прикладом високо церковної традиції в лютеранстві. Також формально вважається, що Церква Швеції має Апостольську Спадковість, так Лаврентій Петрі був ординований в єпископи Петром Магнусоном, єпископом Вестераським, посвяченим в свій сан в Римі.

Реформація була проведена і в Фінляндії, в той час заявлявся частиною королівства Швеції. Першим лютеранським єпископом в Фінляндії став Мікаель Агрікола, котрий склав перший буквар фінської мови и перевів на фінський Новий Завіт і частини Ветхого Завіту.

Розділ IІ. Особливості кальвінізької реформації

2.1 Кальвiнiзм

Кальвiнiзм, напрям протестантизму, засновано Ж. Кальвіном. З Женеви поширився на Францію (гугеноти), Нідерланди, Шотландію і Англію (пуритани). Під впливом кальвінізму проходілі нідерландська (XVI ст) і англійська (XVII ст) революції. Для кальвінізму особливо характерні: визнання лише Священного Писання, виняткове значення доктрини визначення (витікаюча від Божої волі предустановленность життя людини, його порятунку або засудження; успіх в професійній діяльності служить підтвердженням його вибраної), заперечення необхідності допомоги духівництва в порятунку людей, спрощення церковної обрядовості (під час богослужіння не звучить протяжна духовна музика, не возжігаются свічки, в церквах відсутні настiннi зображення) Сучасні прибічники кальвінізму -- кальвіністи, реформати, пресвітеріани, конгрегаціоналісти.

Переконання реформатора Жана Кальвіна (1509--1564) були ще радикальнішими, ніж лютеранин. Він повалив інститут духівництва і затверджував повну незалежність кожної релігійної общини. Кальвін ввів демократичне управління церквою: незалежні общини віруючих (конгрегації) управлялися консисторіями (пастор, диякон і обирані віруючими старійшини -- пресвітери з числа мирян). Делегати від провінційних консисторій складають провінційний синод, що скликається щорік.

Кальвін розробив вчення про абсолютне визначення, по якому всі люди згідно з непізнаваною Божественною волею діляться на вибраних і засуджених. Ні своєю вірою, ні «добрими справами» чоловік, що наказують церквою, нічого не може змінити в своїй посмертній долі. Кальвін розробив нові етично-етичні принципи мирського аскетизму: віруючий в земному житті він звільняв від необхідності здійснення спеціальних, визначених духівництвом «добрих справ», які були умовою його порятунку. Замість цього він сакралізував, тобто освятив трудову повсякденну діяльність віруючих. Праця оголошувалася формою служіння Богові, релігійним покликанням людини, і його успіхи в праці вважалися непрямим свідоцтвом вибрання. В умовах капіталістичних стосунків, що розвивалися, об'єктивним показником успіхів був капітал, тому підприємницька діяльність, накопичення засобів як би освячувалися, тоді як бездіяльність і непродуктивна витрата багатства і часу засуджувалися. Нажитий капітал (неважливо, праведними або неправедними дорогами) представлявся божим даром, але підкреслювалося, що його слід пускати в зворот; витрачати його на особисті потреби вважалося гріхом. Етично-релігійні принципи, що наказують, відрізняючись суворістю, простотою і аскетизмом, стимулювали розвиток капіталістичних стосунків. Заохочення накопітельства поєднувалося з вимогами мирського аскетизму в особистому житті.

Церква кальвінізму повинна була стежити за релігійною і етичною поведінкою людей, а світська влада повинна була виконувати всі розпорядження церкви, що набували сили законів. Це привело до догматизму і крайньої нетерпимості відносно ідейних і політичних противників церкви.

2.2 Особливості Реформації в Англії

Реформація в Англії проводилась в порівнянні з іншими країнами «зверху», по волі монарха Генріха VIII, котрий таким чином намагався порвати з папою и Ватиканом, а також зміцнити свою абсолютну власть. При Єлизаветі I була складена кінцева редакція англіканського символа віри (так названі «39 статей»). В «39 статтях» признавались и протестантські догмати про виправданні вірою, про Священне письмо як єдиному джерелу віри і католицький догмат про єдинорятуючу силу церкви (з деякими промовками). Церква стала національною и перетворилась в важливу опору абсолютизму, її очолював король, а духовенство підчинялося йому як частина державного апарату абсолютиської монархиї. Богослужіння здійснювалось на англійській мові. Заперечувалось вчення католицької церкви про індульгенцій , о пошані ікон и мощей, було зменшено число свят. Разом з цим признавались таїнства хрещення і причащения, була збережена церковна ієрархія, а також літургія и пишний культ, характерні для католицької церкви. До тогож збиралася десятина, яка стала надходити на користь королю і нових власників монастирських земель.

2.3 Особливості Реформації в Франції

Як і в багатьох інших країнах Реформація у Франції виникла на грунті, підготовленому гуманістичними ідеями, проповедиваємимі тут Ж. Лефевр д'Етаплем і Г. Брісонне (єпископом в Мо). У 20--30-х рр. XVI ст серед багатих городян і плебейських мас поширення набули лютеранин і анабаптізм. Новий підйом руху реформації, але вже у формі кальвінізму, відноситься до 40--50-м-коду рр. «Кальвінізм з'явився у Франції ідеологічним прапором як соціального протесту плебейства і буржуазії, що народжувалася, проти феодальної експлуатації, так і опозиції реакційно-сепаратистської феодальної аристократії міцніючому королівському абсолютизму; останній же для зміцнення своєї влади використовував у Франції не реформацію, а католицизм, затверджуючи в той же час незалежність французької католицької церкви від папського престолу (королівське галліканство). Опозиція різних шарів абсолютизму вилилася в так звані Релігійні війни, що закінчилися перемогою королівського абсолютизму і католицизму »

Причини реформації :

1)поширення ідей протестантизму ;

2)сформування кальвіністичного табору,а згодом держави на півдні;

3)сформування антикальвінізтичного табору(католицька ліга) на півночі; 4)анархія;

5)громадянські війни;

6)хижацька політика Іспанії ....

Зупинити війну між релігійними таборами зміг Генріх ІV він видав Нантський едикт (указ).

Нантський едикт - основна релігія Франції - католицизм,але протестанти одержували право проповідувати в країні,окрім деяких міст .Нантський едикт послужив ключовою ланкою для припинення громадянських війн,і примиренню Півдня і Півночі.

Генріх ІV був один із перших хто практично повністю зробив абсолютизм,він викинув з держапарата титуловану знать і укріпився на "шпапаги" та "мантії".

1594pік - встановлення абсолютницької влади Генріхом ІV.

Генріх ІV правив з 1589-1610р.

1714-1715 - занепад французького абсолютизму.

2.4 Особливості Реформації в Шотландії

В Шотландії первинний прояв ідей Лютера жорстоко подавлювався: парламент намагався заборонити розповсюдження його книг .Однак ця сроба була в значній мірі невдалою. І тільки вирішальний вплив політичного фактору (шотландські лорди шляхом підтримування англійського протестантизму надіялись позбутися від французького впливу) узаконило Реформацію.

2.5 Особливості Реформації в Нідерландах

Основні передумови Реформації в Нідерландах визначалися, як і в інших європейських країнах, поєднанням соціально-економічних, політичних, культурних змін з незадоволеністю католицькою церквою, що зростала в різних шарах суспільства, -- її привілеями, багатствами, поборами, неуцтвом і аморальністю духівництва. Важливу роль в поширенні ідей реформацій зіграла також опозиція політиці, що проводилася урядом, який жорстоко переслідував інакодумців, аж до прирівнювання єретичних поглядів до злочину проти держави. Поява перших протестантів в Нідерландах за часом практично збігається з проповіддю Лютера, проте ні лютеранин, що проповідував вірність сюзерену (яким для Нідерландів був іспанський король), ні анабаптізм не отримали в країні значної кількості прибічників. З 1540 року тут почав поширюватися кальвінізм, так що до 1560 року більшість населення були реформатамі.. Саме кальвінізм став ідеологічною основою Нідерландської революції, що розгорілася, яку окрім релігійної незадоволеності викликала економічна і національна політика короля Філіппа II.

Повністю реформація перемогла в Нідерландах,утворивши Голландію.

В Голландії почав стрімко зростати капіталізм("єврошкола капіталізму").

Голландія розвивалась за республіканським устроєм та свободою особистості.

Причини реформації у Нідерландах :

1)хижацька поліцтика Іспанії

2)голод (1565-1666)

3)поширення ідей протистатизму

4)тиранія альби ......

2.6 Особливості Реформації в Швейцарії

Ситуація, аналогічна германській, склалась і в Швейцарії де авторитет католицької церкви упав через зловживання, розбещення и неосвіченість клерків. Монопольне положення церкви в області ідеології тут також було підірвано успіхами світської освіти і гуманізму. Однак тут, в Швейцарії, до ідеологічних передумов додались суто політичні: місцеве бюргерство намагалось перетворити конфедерацію незалежних один від одного кантонів в федерацію, секуляризувати церковні землі, заборонити військове наймицтво, котре відволікало робочі руки від виробництва.

Однак подібні настрої переважали лише в так званих місцевих кантонах країни, де вже зародились капіталістичні відношення. В більш консервативних лісних кантонах зберігались дружні відношення з католицькими монархіями Європи, армії котрих вони и забезпечували найманцями.

Тісний зв'язок політичного і ідеологічного протесту і породив Реформації в Швейцарії, найбільш яскравими представниками якого виступили Ульріх Цвінглі и Жан Кальвін.

Доктрина Цвінглі мала риси схожості з лютеранством, але і не мало відмін від нього. Як і Лютер, Цвінглі опиралася на Священне Письмо і відвертав «Священне сказання», різко критикував схоластичне богослов'я, відстоював принципи «виправдання вірою» і «загального священства». Ідеалом для нього була ранньохристиянська церква. Він не визнавав того, що не можна було, на його погляд, обґрунтувати свідотством Священного Письма, і тому не визнавав церковну ієрархію, монашество, поклоніння святим, безшлюбність духовенства. В критиці обрядів католицької церкви він шов далі Лютера. Головне богослівська відміна між ними полягало в різному викладі причастя, носивший у Цвінглі більш раціоналістичніший характер. Він бачив в євхаристії не таїнство, а символ, обряд, виконуваний в згадці про спокутуючу жертву Христа. В той час, як Лютер шов на союз з князями, Цвінглі був прихильником республіканізму, викривачем тиранії монархів і князів.

Ідеї Цвінглі набули широкого поширення в Швейцарії при його житті, але після загибелі реформатора поступово були витиснені кальвінізмом і іншим перебігом протестантизму. Стрижньовим положенням учення Жана Кальвіна було вчення про «загальне визначення», згідно з яким Бог визначив кожній людині його долю: одним -- вічний проклін і скорбота, іншим вибраним, -- вічний порятунок і блаженство. Людині не дано змінити свою долю, він здатний лише вірувати в своє ізбраннічество, прикладаючи всю свою працьовитість і енергію, щоб досягти успіху в мирському житті. Кальвін затверджував духовний характер дієприкметника, вважав, що Божу благодать при його звершенні отримують лише вибрані. Ідеї Кальвіна отримали широке поширенні і в Швейцарії і за її межами, послуживши основою для Реформації в Англії і Нідерландській революції.

2.7 Контрреформація

Реформація викликала у відповідь реакційну політику з боку Католицької Церкви, яка отримало назву Контрреформації. У результаті католицькими залишилися Італія, Іспанія, південь Німеччини, частина кантон Швейцарії, Ірландія. В кінці XVI століття католицизм переміг на півдні Нідерландів (сучасній Бельгії) і в Мові Посполитої. Франція виявилася державою, де державною релігією був католицизм, проте протестанти довгий час користувалися правом вільного віросповідання. Необхідно відмітити, що контрреформація мала як зовнішню, так і внутрішню сторони. Якщо зовні це виявлялося в насильницькому придушенні реформаторського руху шляхом переслідування протестантів, поширення інквізиції і створення Індексу заборонених книг, то внутрішньо це були процеси, які можна назвати реформацією в самій католицькій Церкві. У 1536 році папа Павло III створив спеціальну комісію, до складу якої запросив членів суспільства «Каплиця Божественної любові», які склали звіт, що в багатьох зловживаннях в Католицькій Церкві були винні папи і кардинали, що ставили меркантильні інтереси вище духовних. У 1545 році за ініціативою Павла III був скликаний Трідентський собор, який повинен був дати відповідь багато важливих духовних питань сучасності. На соборі, який продовжувався в перебігу понтіфіката декількох пап, були прийняті не лише рішення по догматичних питаннях, але і сформульовані декрети у зв'язку з церковним зловживаннями.

Перед смертю Павло III покаявся в непотізме. Подальші папи, хоча і не проявляючи послідовності, але так само боролися з цим явищем. Окрім цього папи вели боротьбу за відновлення морального обличчя кліра католицької церкви. Так, Павло IV (учасник комісії Павла III) вигнав з Риму 113 єпископи, що незаконно залишили свої єпархії, при нім сотні ченців були відправлені знову до своїх монастирів. Переслідуванню піддавалися навіть кардинали, запідозрені в аморальності. Окрім цього, були засновані чернечі ордени нового типа -- театінци, капуцини, урсулінки і єзуїти. Останні зайнялися активною пропагандою католицизму як в протестантських країнах, так і на територіях, де до цього взагалі не було християнських місіонерів. При вступі до ордена єзуїт давав присягу не лише генералові, але і самому папі. Багато в чому завдяки діяльності єзуїтів удалося повернути до складу Католицької Церкви Мову Посполіту.

2.8 Підсумки Реформації

Вестфальський світ 1648 остаточно закріпив ті зміни, які сталися на карті Європи в результаті Реформації, у тому числі і існування нових держав. Більше значимих релігійних воєн в континентальній Європі не велися. У результаті прибічники лютеранина складали більшість населення в Північній Німеччині, Данії, Скандинавії, Прибалтиці. Реформати ж переважали в Шотландії і Нідерландах, а так само декількох кантонах Швейцарії, хоча послідовники цього віровчення були і в Угорщині, Центральній Німеччині і Франції. У Англії затвердилася Англіканська Церква.

Представники невеликих протестантських конфесій збереглися практично по всій Північній і Центральній Європі, проте часто вони піддавалися переслідуванням як з боку католицьких, так і з боку протестантських державних структур. Надалі багато хто з них виїхав до Америки або емігрував до Росії.

Підсумки руху реформації неможливо охарактеризувати однозначно. З одного боку Християнського Світу, який об'єднував всі народи Європи під духовним керівництвом Папи Римського, більше не існувало, так само як і не існувало єдиної християнської культури. Єдина церква була замінена безліччю національних церков, які часто знаходилися залежно від світських правителів, тоді як раніше клірики могли апелювати до папи як арбітр. З іншого боку, національні церкви сприяли зростанню національної свідомості народів Європи. При цьому істотно підвищився культурний і освітній рівень жителів Північної Європи, яка до цього була як би околицею Християнського Світу, -- необхідність вивчення Біблії приводила до зростання як початкових учбових закладів (в основному у формі приходських шкіл), так і вищих, що виразилося в створенні університетів для підготовки кадрів національних церков. Для деяких мов спеціально була розроблена писемність, щоб мати можливість видавати на них Біблію. Проголошення духовної рівності стимулював розвиток уявлень про рівність політичну. Так, в країнах, де більшість складали реформати, мирянам представлялися великі можливості в управлінні церквою, а громадянам -- в управлінні державою.

У економічному плані Реформація сприяла зміні старих феодальних економічних стосунків на нових капіталістичних. Прагнення до економії, до розвитку промисловості, до відмови від дорогих розваг (так само як і дорогих богослужінь) сприяло накопиченню капіталу, який вкладався в торгівлю і виробництво. У результаті протестантські держави почали випереджати в економічному розвиток католицькі. Навіть сама етика протестантів сприяла розвитку економіки .

Висновок

У країнах, де перемогла Реформація церква опинилася у великій залежності від держави, користувалася меншою владою, чим в католицьких державах, унаслідок проведеної секуляризації втратила свою економічну потужність. Все це полегшувало розвиток науки і світської культури. В результаті Реформації вся Європа стала розколотою на дві частини. Католицька церква перестала бути церквою всієї Західної Європи. З неї виділився самостійний потужний релігійний напрям - протестантизм - третій напрям в християнстві. Протестантизм виробив ту, що функціонує сьогодні в свідомості мільйонів людей особливу етику - етику праці, економічної діяльності, договірних стосунків, акуратності, дбайливості, педантизму, тобто бюргерських чеснот, що увійшли до плоті, крові і повсякденного побуту країн Західної Європи і Нового Світу. Буржуазія, що ставала все більш впливовою, отримала «дешеву», просту і зручну релігію, що відповідала інтересам цього класу. Така релігія не вимагає великих грошей на будівництво дорогих храмів і обслуговування пишного культу, що має місце в католицизмі. Вона не віднімає багато часу для молитов, паломництва до святих місць, інших обрядів і ритуалів. Вона не утрудняє життя і поведінку людини дотриманням постів, вибором їжі і т.п. Вона не вимагає яких-небудь зовнішніх проявів своєї віри. Така релігія цілком влаштовує сучасну ділову людину.

Реформація спростила, удешевила і демократизувала церкву, поставила внутрішню особисту віру вище зовнішніх проявів релігійності, додала нормам буржуазної моралі божественну санкцію. Стаючи усе більш впливовою буржуазія одержала «дешеву», просту і зручну релігію, що відповідала інтересам цього класу.

Така релігія не вимагає великих грошей на будівництво дорогих храмів і обслуговування пишного культу, що має місце в католицизмі. Вона не віднімає багато часу для молитв, паломничества святим місцям, інших обрядів і ритуалів.

Вона не стискує життя і поводження людини дотриманням посад, вибором їжі і т.д. Вона не вимагає яких-небудь зовнішніх проявів своєї віри. Така релігія цілком улаштовує сучасну ділову людину.

Реформаторський рух досяг вищої точки в 16 столітті. У ряді європейських країн, хоча і різними шляхами, був здійснений перехід до нової, протестантської церкви. Подекуди міщанство задовольнилася реформацією католицької церкви. 17 століття вже не знає Реформації. У наступному розвитку поступово утворяться умови для епохи буржуазних революцій.

Реформація сприяла появі людей буржуазного суспільства - незалежного індивіда з волею морального вибору, самостійного і відповідального у своїх судженнях і вчинках. У носіях протестантських ідей виразився новий тип особистості з новою культурою і відношенням до світу.

Капіталізм, що складається, одержав у протестантизмі духовне обґрунтування.

Отже, очевидна та виняткова роль епохи Реформації в становленні світової цивілізації і культури. Не проголошуючи ніякого соціально - політичного ідеалу, не вимагаючи переробки суспільства в ту чи іншу сторону, не роблячи ніяких наукових відкриттів і досягнень у художній творчості, Реформація змінила свідомість людини, відкрила перед нею нові духовні обрії. Людина одержала волю самостійно мислити, звільнився від авторитарної опіки папства і церкви, одержала вищу для неї санкцію - релігійну - на те, що тільки власний розум і совість можуть підказати їй, як варто жити.