Реформація в Англії

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Реформація в Англії"

реформація суспільний рух

Вступ

Реформація - загальноприйняте позначення суспільно - релігійного руху початку 16 ст., що охопив майже всю Європу. Реформація ідейно підготувала ранні буржуазні революції, виховавши особливий тип людської особистості, сформулювавши основи буржуазної моралі, релігії, філософії, ідеологію цивільного суспільства, заклавши вихідні принципи взаємин індивіда, групи і соціуму.

У період, що безпосередньо передував початку англійської реформації, тюдоровская Англія грала одну з провідних ролей у європейській політиці. Проведення активної політики вимагало зміцнення позицій тюдоровского абсолютизму всередині країни. Безумовно, що реформація при Генріху VIII зміцнила реальну владу короля, і це послужило запорукою для посилення зовнішньополітичної активності.

Отже, питання про зв'язок зміни зовнішньополітичного курсу Англії в 20-х рр.. XVI в. з початком англійської реформації має велике значення для вивчення проблем специфіки реформації при Генріха VIII.

Актуальність. Тема є досить актуальною, ажде вона являється переломним моментом як в історії Англії, так і в Європейській історії. Явище Реформації залишило величезний відбиток у світовій історії і носило глобальний, загальноєвропейський характер. Реформація привела до розколу Римсько-Католицької Церкви, яка в середні віки була не тільки могутнім феодальним власником, а й ідейним оплотом феодалізму.

Поступово Реформація набула європейського, а згодом - світового значення. Вона змінила побут і повсякденне життя багатьох народів, вплинула на розвиток ідеології, суспільно-політичної думки, культури та систему освіти. Не багато сучасних людей цікавляться реформаційним рухом в Європі, а деякі навіть не знають що це таке. Крім того, релігія, як і раніше, займає значне місце в нашому житті, а разом з розвитком суспільства неминучими стають релігійні реформи, тому було б необачним забути досвід предків, придбаний настільки дорогою ціною.

Історіографія.

1) дореволюційна історіографія;

Дореволюційна історіографія представлена працями В.О. Соколова [35], які торкалися окремих аспектів історії Реформації та функціонування Таємної ради в Англії. Світове визнання отримали праці О.М. Савина з аграрної історії Англії XVI ст., питання політичної історії, в яких розкриті епізодично [30, 31, 32].

2) праці радянського періоду;

Радянські дослідницькі роботи кінця 50-х - 80-х рр. сприяли накопиченню матеріалу з історії Англії доби середньовіччя та раннього нового часу. В цей період виходить ряд робіт: М.А. Барга [2], Є.О. Космінського [24], Є.В. Гутнової [7]. Питання суспільно-політичної боротьби в Англії XV ст. та її наслідки знайшли висвітлення в роботах С.А. Сливко [34], Є.В. Кузнєцова [25]. Слід відзначити внесок у розвиток медієвістики праць В.В. Штокмар [39]. Багато робіт присвячено англійській Реформації. Цією темою займалися такі історики як: Ю.М. Саприкін [33], Ю.Є. Івонін [14, 15, 16, 17, 18], А.В. Ісаєнко [19].

3) українська історіографія.

Ступінь вивченості доного питання в сучасній українській історіографії представляється вкрай слабкою бо вчені приділяли увагу більш раннім періодам. Хоча можна відмітити досить змістовні роботи Духновської О.Н. [8, 9, 10, 11, 12].

4) західна історіографія.

Західна історіографія присвятила Реформації величезну літературу. Перші історичні дослідження з означеної теми відносяться до XVI ст. Науковий твір видатного філософа-гуманіста Ф. Бекона «Історія правління короля Генріха VII» - цінна праця з історії ранньотюдорівського періоду. У роботі використані документи, втрачені для сучасних дослідників. Автор ґрунтовно розкриває внутрішню політику монарха, в характерній для нього патетичній манері того часу ідеалізує діяльність і особистість Генріха VII [5].

Дослідники комплексно підійшли до розкриття внутрішньополітичної ситуації в країні напередодні Реформації, проаналізував розстановку сил, угрупувань при дворі. Вчені звернулись до вивчення політичних, економічних, конфесійних, психологічних та інших факторів, які впливали на розвиток влади, однак у пошуках відповіді на запитання про характер влади та управління акцент робиться на традиційний підхід - конституційний.

Особисте життя монархів, проблеми фаворитизму при дворі Генріха VІІІ викликають особливий інтерес дослідників. Так, слід виділити роботи Лоудз Дэвід [27] та Ліндсей Карен [28]. Д. Лоудз Вивченню присвятив свою роботу вивченню структури та діяльності Двору Тюдорів.

Об'єктом роботи є реформація і контрреформація в Європі XVI ст.

Предметом роботи є особливості реформації і контрреформації в Англії XVI ст.

Територіальні межі охоплюють територію Англії XVI ст.

Хронологічні межі: охоплює період трохи менше століття з чвертю, що пройшли між сходженням на трон Генріха VII 21 серпня 1485 і смертю його внучки Єлизавети 24 березня 1603.

Метою даної роботи є вивчення причин, передумов і наслідків реформації і контрреформації в Англії XVI ст. Розглянути взаємовідносини королівської влади й церкви на ранньотюдорівському етапі та розкрити їх значення у становленні нової системи державного правління.

Для цього нам буде потрібно розглянути наступні завдання:

· виявити причини зародження ідей Реформації в Європі та розповсюдження реформаторських течій по країнах Європи;

· дослідити Реформацію в Англії на початковому етапі та виявити її особливості;

· дослідити основні події Реформації в Англії за часів Генріха VIII

· розглянути подальший розвиток рефорських рухів в Англії при наступниках Генріха VIII

Методи дослідження

В основі методології дослідження лежать системний підхід та системний аналіз. Водночас використовуються загальноісторичні й загальнонаукові методи, зокрема методи, описововий, хронологічний, структурно-функціональний та структурно-порівняльний аналіз та метод історичного дослідження. Досліждення проводилось на основі принципів історизму,системності і наукової об'єктивності.

Джерельна база дослідження.

Процес Реформації сьогодні вивчений досить добре, що обумовлено великою кількістю джерел та відомостей, які розповідають про той період. Їх можна розділити на три основні види: документально-правові, євангелічні церковні статути та нарративні джерела.

1. Документально-правові

Найважливішим документом того часу вважають Нантський едикт 1598 р. [40]. Це указ короля Франції Генріха IV від 13 квітня 1598, який дарував французьким гугенотам певні громадянські права, відкривши таким чином шлях до релігійної терпимості. За указом протестанти отримували право на свободу совісті, поновлювалися їхні громадянські права, включно з правом обіймати будь-яку державну посаду і подавати скарги безпосередньо королю. Едикт поклав кінець релігійній війні у Франції.

Виконання едикту гарантувалося шляхом передачі в самоуправління протестантів 150 фортець а також фінансуванням з королівських скарбниць. Генріх IV, перший король династіі Бурбонів, протестант, вирішив перейти в католицьку віру після смерті свого двоюрідного брата Генріха III, і, таким чином, зійти на французький престол.

2. Євангелічні церковні статути

Також в число письмових пам'яток Реформації входять історичні хроніки, в тому числі католицької церкви. Звичайно уявлення про той час були б не повними без матеріальних джерел з яких ми маємо уявлення про скромності протестантських церков і багатстві католицьких.

Основну групу правових джерел складають євангелічні церковні статути. Вони регламентували життя общин віруючих на певній території, зосереджуючись на характеристиці нової церковної організації і культу. Найбільш повним зібранням німецьких євангелічних статутів є багатотомне видання, здійснене за редакцією Е. Зелінг. Памятки католицької церкви»Індекс заборонених книг», виданий папою римським Павлом IV [26].

"39 Статей" [38] - віронавчальний документ Церкви Англії, про письмову згоду з яким зобов'язаний заявити кожен кандидат у диякони, священики та єпископи перед хіротоніїв. Статті базуються на праці Томаса Кранмера, колишнього Архієпископом Кентерберійським в 1533 - 1556 роках. В роки царювання Генріха VIII Кранмер зі своїми колегами підготували кілька збірок віро повчальних формулювань. Незадовго до кончини Едварда VI Кранмер представив збірник, що містив сорок дві статті.

Марія Тюдор вилучила з церковного обороту 42 Статті, повернувши Англії католицьку віру; проте праця Кранмера зіграв свою роль в історії, ставши джерелом 39 Статей, встановила в якості доктринальної основи Церкви Англії. Існують дві редакції 39 Статей: версія 1563 на латині і редакція 1571 англійською.

3. Нарративні джерела

До головних нарративних джерел роботи належить ряд праць Мартіна Лютера «До християнського дворянства німецької нації про виправлення християнства», «Про світську владу. У якій мірі їй слід коритися», «До радників усіх міст землі німецької. Про те, що їм належить засновувати і підтримувати християнські школи» [29]. Ці документи дозволяють з'ясувати ставлення лідерів Реформації до євангелічних перетворень на територіях Європи, у тому числі - Англії. При їх дослідженні слід враховувати суб'єктивізм авторів, що виявився в однобічних оцінках подій євангелічного руху та у ворожості до ідейних противників. Важливими нарративними джерелами є також твори реформаторів, у яких формулювалися програмні принципи євангелізму. У цих творах містилася програма ліквідації католицьких церковних інститутів і перетворення культу, а також реформування шкільної системи.

Не менш важливим є джерело Ж.Кальвин - «Повчання в християнській вірі» [23], що вважається найвищим досягненням теології Реформації. Якщо Мартіна Лютера протестантська думка шанує як великого пророка Реформації, то Кальвіна - як великого творця системи протестантських ідей. "Повчання.." і понині служить енциклопедією принципів протестантизму. В "Повчанні…" систематично викладається і пояснюється доктрина протестантизму і настільки ж систематично спростовуються її різноманітні опоненти. Богословський твір вперше зазвучав французькою мовою, і Кальвін, поряд з Рабле, став творцем національної літературної мови.

Отже, джерельна база роботи включає різні види і групи документів, що дозволяє при використанні обраних нами принципів і методів дослідження по-новому охарактеризувати ряд аспектів проблеми і на цій основі обґрунтувати головні висновки.

Структура роботи.

Робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури. У вступі мова йде про тему, мету, завдання, предмет, об'єкт, актуальність, історіографію та джерельну базу дослідження. Перший розділ присвячений початку Реформації та особливостей її перебігу в Англії. Розділ другий характеризує період Реформації в Англії при Тюдорах та підводяться підсумки наслідків реформації в Англії. Після кожного розділу є короткі висновки, а в загальному висновку вже комплексно характеризується основні події, досягнення і наслідки такого явища як Реформація в Англіїї та її вплив на подальший розвиток країни.

1.Англіканська реформація

1.1 Зародження ідей Реформації в Європі

Реформація - це широкий релігійний і соціально-політичний рух, що почався на початку XVI ст. століття в Німеччині і спрямований на перетворення християнської релігії. Почавшись в Німеччині, Реформація охопила ряд європейських країн і призвела до відпадання від католицької церкви Англії, Шотландії, Данії, Швеції, Норвегії, Нідерландів, Фінляндії, Швейцарії, Чехії, Угорщини, частково Німеччини [12].

Реформація (лат. reformatio - виправлення, перетворення) - масове релігійне та суспільно-політичний рух в Західній і Центральній Європі XVI - початку XVII століття, спрямоване на реформування католицького християнства у відповідності з Біблією.

Її початком прийнято вважати виступ доктора богослов'я Віттенберзького університету Мартіна Лютера: 31 жовтня 1517 він прибив до дверей Віттенберзької церкви свої «95 тез», у яких виступав проти існуючих зловживань католицької церкви, зокрема проти продажу індульгенцій. Кінцем Реформації історики вважають підписання Вестфальського миру в 1648 році, за підсумками якого релігійний фактор перестав грати істотну роль в європейській політиці.

Основною причиною Реформації стала боротьба між капіталістичними відносинами, що зароджувались та домінуючим на той час феодальним ладом, на охорону ідеологічних кордонів якого і стояла католицька церква. Інтереси і сподівання класу капіталістів за підсумками Реформації знайшли вияв в основних положеннях протестантських церков, які закликають до скромності, економії і накопичення капіталу, а також формуванні національних держав, в яких інтереси церкви вже не відігравали головну роль.

Протестантизм набув поширення у всій Європі в віровченнях послідовників Лютера (лютеранство), Жана Кальвіна (кальвінізм), «цвіккаускіх пророків» (анабаптізм), Ульріха Цвінглі (цвінгліанство), а також виниклого особливим шляхом англіканства.

Комплекс заходів, вжитих католицькою церквою та єзуїтами для боротьби з Реформацією, отримали назву Контрреформації.

Термін «Реформація» виражає ту істотну сторону руху, центром якої є критика й атака на монопольне положення католицької папської церкви і її навчання в політичній, ідеологічній системі тодішнього європейського суспільства.

Думка про необхідність церковних реформ висловлювалася задовго до Реформації. Стурбовані моральним і політичним спадом папства, моральним розкладанням духівництва, багато богословів і священики намагалися зсередини встановити авторитет і чистоту католицької церкви. Однак папи не хотіли визнати необхідність Реформації. Аналогічно спроби приватних осіб у XIV-XV ст. (Вікліф в Англії, Гус у Чехії, Савонарола в Італії) також не принесли успіху. Папство шалено боролось з будь-яким проявом єресі [39. С. 93].

Нещасних чоловіків спалювали як єретиків, а жінок також - за обвинуваченням у чаклунстві. Перекірливих монархів відлучали від церкви. Але інквізиція так і не змогла придушити дух обурювання проти римсько-католицької церкви. Усе більше і більше росла ворожість селян до церкви як найбільшому землевласнику. Європейські монархи, чиї жадібні погляди були спрямовані на величезне церковне майно, заохочували цей дух невдоволення.

Процес подолання середньовічної схоластики в принципі здійснювався двома шляхами: з одного боку, через Ренесанс, а з іншого боку - через європейську реформацію. Обидві течії відрізняються одна від другої способами критики середньовічної схоластики, однак обидві вони виражають необхідність знищення створення основ філософії нового часу. Течії мають загальну середньовічної філософії й ідеології, виступають як прояв її кризи, утворюють передумови історичну основу - вони поступово «визрівають» у надрах феодалізму з його натуральним виробництвом [12].

Удосконалювання знарядь праці і спеціалізація вели до зародження безлічі поселень і міст, що швидко росли і розвивалися, поступово звільняючись від гніта феодалів, ставали незалежними. Потреба в розвитку продуктивних сил дає поштовх досвідченому пізнанню природи, а потреба у вільній праці незалежного працівника породжує нові представлення про людину, його свободи і достоїнства [12].

Католицька церква, маючи владу над Західною Європою і незліченні багатства, виявилася в сумному положенні. Виникнувши як рух принижених і поневолених, бідних і гнаних, християнство в середні століття стало пануючим. Безроздільне панування католицької церкви у всіх сферах життя привело в підсумку до її внутрішнього переродження і розкладання [9].

Проповідуючи смиренність і помірність, церква непристойно багатіла. Наживалася на усьому. Вищі чини католицької церкви жили в нечуваній розкоші, віддавалися розгулу гучного світського життя, дуже далекого від християнського ідеалу.

Заклик до реформи був обумовлений безліччю причин.

· У 14 - початку 15 століття Європа переживала ряд серйозних внутрішніх потрясінь:

· Почалася в 1347р. епідемія чуми, яка «скосила» третину населення Європи.

· Через столітню війну і серію конфліктів між Англією і Францією (1337-1443) великий потік енергії виявився спрямованим на військові підприємства.

· Церковна ієрархія загрузла у власних протиріччях і заплуталася в мережах міжнародної політики.

· Вище католицьке духівництво на чолі з папою претендувало на те, щоб установити свою політичну гегемонію, підкорити собі усе світське життя, державні інститути і державну владу. Ці притензії католицької церкви викликали невдоволення навіть серед великих світських феодалів. Ще більш почувалася незадоволеність політичними притензіями церкви з її пропагандою презирства до світського життя в середовищі жителів міст що розвиваються і багатіють.

· У той же час початок Ренесансу породило нове бачення людини в літературі і мистецтві. Відродження інтересу до людських емоцій, форм, різних галузей людського розуму, найчастіше наслідування давньогрецьким зразкам стало джерелом натхнення в різних областях творчості й заключало в собі виклик традиціям середньовіччя [12].

Наприкінці 14 - 15 століття стали помітні ознаки занепаду католицької церкви, а саме:

Ш Корупція і нерівність.

Ш Неосвічене парафіяльне духівництво.

Ш Занепад чернецтва.

Але були і позитивні моменти:

ь Реформаторські групи.

ь Проповідь.

ь Сильний общинний елемент серед мирян.

У 1244р. ченці міста Дурхем, Англія, повинні були віправити 7132 меси. Говорять, що Генріх VIII у XVI ст. столітті замовив 12 тисяч мес, по 6 пенсів за кожну. В умовах зміни економіки, коли гроші усе більше ставали мірою всіх цінностей, порушилися пропорції між духовними актами і їхнім матеріальним забезпеченням [11].

Аналогічні проблеми були зв'язані з індульгенціями, що викликали масу протиріч. Індульгенція являла собою папський декрет, що забезпечував людині звільнення від покарання за його гріхи в чистилище (вона не давала прощення, тому що останнє вимагало покаяння). Спочатку індульгенції давалися за здійснення духовних подвигів. Однак до початку 15 століття індульгенцію, хоча б неофіційно, можна було придбати за гроші, потім пішли нові порушення, коли папа Сикст IV дозволив здобувати індульгенції для померлих родичів, що нудяться в чистилищі [10].

Поширилася купівля-продаж церковних посад (симонія). Багатьом єпископам і священикам, які жили неховаючись з коханками, відпускалися гріхи, якщо вони вносили плату за співжиття, «колискові гроші» за незаконнонароджених дітей і т.п. Це, природно, породжувало серед мирян недовіру. Вони не відмовлялися від таїнств, але іноді охоче зверталися за їхнім здійсненням не до своїх парафій, а до священиків, що мандрували. Вони здавалися їм більш благочестивими, і продовжували звертатися до альтернативних форм прояву релігійного почуття [10].

На протязі всього Середньовіччя церква відігравала значну роль у житті суспільства, ідеально вписуючись в панівний на Заході феодальний лад. Церковна ієрархія була повним віддзеркаленням ієрархії світської: подібно до того, як у світському феодальному суспільстві вишикувалися різні категорії сеньйорів і васалів - від короля (верховного сеньйора) до лицаря, так і члени кліру градуйовані по феодальним ступеням від тата (верховного первосвященика) до парафіяльного кюре. Будучи великим феодалом, церква в різних державах Західної Європи володіла до 1/3 кількості всієї оброблюваної землі, на якій використовувала працю кріпаків, застосовуючи ті ж методи і прийоми, що і світські феодали. Узурпуючи таким чином готові форми феодального суспільства, отримуючи від них незліченні плоди, як організація церква одночасно формувала ідеологію феодального суспільства, ставлячи своїм завданням обгрунтування закономірності, справедливості і богоугодну цього товариства. Монархи Європи у свою чергу йшли на будь-які витрати, щоб отримати від кліриків вищу санкцію на своє панування.

Феодальна католицька церква могла існувати і процвітати доти, поки панувала її матеріальна основа - феодальний лад. Але вже в XIV-XV століттях спочатку в Середній Італії та Фландрії, а з кінця XV століття і всюди в Європі почалося формування нового класу,що поступово захоплює в свої руки економіку. Новому класу, який претендує на панування, потрібна була і нова ідеологія. Власне, вона не була такою вже й новою: буржуазія не збиралася відмовлятися від християнства, але їй було потрібно зовсім не те християнство, яке обслуговувало старий світ; нова релігія повинна була відрізнятися від католицизму в першу чергу простотою і дешевизною: меркантильный буржуазії гроші були потрібні не для того, щоб кидати їх на вітер, будуючи величаві собори і проводячи пишні церковні служби, а для того, щоб, вкладаючи їх у виробництво, створювати і примножувати свої розростаються підприємства. І відповідно до цього ставала не тільки непотрібною, але і просто шкідливою вся дорога організація церкви з її папством, кардиналами, єпископами, монастирями і церковним землеволодінням. У тих державах, де склалася сильна королівська влада, що йде назустріч національної буржуазії (наприклад, в Англії чи Франції), католицька церква особливими декретами була обмежена в своїх претензіях і цим на час врятована від загибелі. У Німеччині, наприклад, де центральна влада була примарною і папська курія отримала можливість господарювати, як у своїй вотчині, католицька церква з її нескінченними поборами і здирництвом викликала загальну ненависть, а непристойну поведінку первосвящеників багаторазово цю ненависть посилювало.

Економічний тиск, помножений на утиск національних інтересів, викликало ще в XIV столітті протест проти авіньйонських пап в Англії. Виразником незадоволеності мас тоді став Джон Вікліф, професор Оксфордського університету, що проголосив необхідність знищення всієї папської системи і секуляризації монастирсько-церковної землі. Вікліф з відразою ставився до «полонення» і розколу і після 1379 почав виступати проти догматизму римської церкви з революційними ідеями. В 1379 році він зазіхнув на авторитет папи римського, висловивши у своїх творах ідею про те, що Христос, а не папа римський, є главою церкви. Він стверджував, що Біблія, а не церква, є єдиним авторитетом віруючого і що церква повинна будуватися за образом Нового Завіту. Щоб підкріпити свої погляди, Вікліф зробив Біблію доступною людям на їх рідній мові. До 1382 року був закінчений перший повний переклад Нового Заповіту на англійську мову. Таким чином, вперше англійці мали повний текст Біблії на своїй рідній мові. Вікліф стверджував, що речовина елементів залишається незмінним, що Христос є духовно присутнім під час цього таїнства і відчувається вірою. Прийняти погляд Вікліфа означало визнати, що священик не в змозі впливати на порятунок людини шляхом заборони йому приймати тіло і кров Христа при євхаристії. І хоча погляди Вікліфа були засуджені в Лондоні і в Римі, його вчення про рівність в церкві було застосоване до економічного життя селянами і сприяло Селянському повстанны 1381 року. Студенти з Чехії, що навчалися в Англії, принесли його вчення до себе на батьківщину, де воно стало грунтом для ідей Яна Гуса [37. С. 15-16].

Проповіді Гуса довелися на час підйому чеського національної свідомості, котрий виступив проти влади Священної Римської імперії в Чехії. Гус пропонував реформу церкви в Чехії, схожу з тією, яку проголошував Вікліф. Прагнучи присікти народне невдоволення, імператор Сигізмунд I і папа римський Мартін V ініціювали церковний собор у Констанці, на якому Ян Гус і його сподвижник Ієронім Празький були проголошені єретиками і спалені на вогнищі. Єретиком проголошувався і Джон Вікліф.

Отже, Європейська Реформація являла собою складне поєднання духовних відкриттів, політичних і національних інтересів, економічних факторів і рушійних сил суспільства.

Проповідуючи смиренність і помірність, церква непристойно багатіла. Наживалася на усьому, вищі чини католицької церкви жили в нечуваній розкоші, віддавалися розгулу гучного світського життя, дуже далекого від християнського ідеалу. І тому все більше і більше росла ворожість селян до церкви як найбільшому землевласнику. Європейські монархи, чиї жадібні погляди були спрямовані на величезне церковне майно, заохочували цей дух невдоволення.

Безроздільне панування католицької церкви у всіх сферах життя привело в підсумку до її внутрішнього переродження і розкладання.

Термін «Реформація» виражає ту істотну сторону руху, центром якої є критика й атака на монопольне положення католицької папської церкви і її навчання в політичній, ідеологічній системі тодішнього європейського суспільства.

1.2 Початок Реформації в Англії

Англійська Реформація являла собою якийсь середній шлях між Римом і Віттенберзі. Від католицизму вона відійшла, а до послідовного протестантизму вона не прийшла. В Англії існувала сильна королівська централізована влада, починала формуватися національна держава. Підпорядкування англійської церкви папській курії було не настільки значним. Однак важливішою була та обставина, що церква володіла великою частиною земель в Англії приблизно однією третиною. Природно, що нове дворянство, буржуазія, велика феодальна знати і королівський двір бачили в ліквідації церковного і монастирського землеволодіння спосіб поліпшення своїх майнових справ [16. С. 110].

Хоча Генріх VII Тюдор (1485-1509) зумів накопичити два мільйони фунтів стерлінгів (сума, колосальна для того часу), його честолюбний син Генріх VIII за півтора десятиліття ці мільйони пустив на вітер без будь-якої вигоди для Англії [13. С. 116] .

Поступове поширення світських релігійних рухів, містицизму і сектанства відбивало деяке невдоволення традиційною духовною владою і прагнення видозмінити релігійні звичаї римсько-католицької церкви. Цей настрій спонукав деяких порвати з церквою чи, принаймні, спробувати реформувати її. Зерна Реформації були закладені в XIV - XV ст. Хоча здавалося, що загальна віра як і раніше залишається надійною основою для розвитку схоластичної теології, з'явилися радикальні лідери, що зважилися кинути виклик загальноприйнятим церковним звичаям. Наприкінці XIV ст. англійський письменник Джон Вікліф зажадав перевести біблію на загальну мову, увести причащання хлібом і вином, надати світським судам право карати духівництво, а також припинити продаж індульгенцій. Декількома роками пізніше групу його послідовників, лоллардів, обвинуватили у виступі проти корони. Наприкінці XV-XVI ст. ряд учених виступили із серйозною критикою церкви.

Усі лідери Реформації відносилися до Біблії як до верховного авторитету. Церкви, засновані ними, сильно відмінювались від середньовічної католицької церкви. Вони підкреслювали важливість церковного утворення і, у міру можливості, дистанціювалися від держави.

З іншого боку, більш непримиренні представники Реформації в усьому покладалися на силу Святого Духа і на здатність Бога говорити з простими, неосвіченими віруючими. Лідери радикальної Реформації відкидали інтелектуальну теологію, з підозрою відносилися до світських урядів і виражали прагнення до реституції (відновлення). Це означало, що вони хотіли повного, буквального відновлення християнства Нового Завіту в тому вигляді, як вони його розуміли:

v загальне володіння майном;

v мандрівні пастирі;

v водохрещення дорослих віруючих.

Деякі навіть проповідували з дахів будинків і намагалися копіювати структуру пастирства, описану в Новому Завіті.

На відміну від них, головні діячі Реформації займалися саме реформами: зміною церковних заснувань відповідно до принципів, встановленим у Новому Завіті і виробленим історією церкви. Вони терпимо відносилися до багатьох обрядів, тому що розуміли, що найважливіші доктрини можна застосовувати різними способами, у залежності від історичної, суспільної і культурної обстановки [12].

Деякі радикали були пацифістами, інші - ранні баптисти, квакери, меноніти - повністю відмовлялися брати участь у світських органах управління; треті прагнули домогтися перевороту в суспільстві силоміць. Для деяких груп було характерно спокійний, споглядальний настрій, вони робили упор на внутрішній роботі Святого Духа. Найбільш відомою з них є квакери. Багато хто вірили, що друге пришестя може наступити в будь-який момент, тому їм необхідно відокремитися від світу і створити церкву і суспільство.

На початку 16 століття Англія була зовсім невеличкою країною, більшість мешканців якої складали селяни. Тому зрозуміло, що «революція цін», яка привела до підвищення цін майже на всі товари, особливо на сільськогосподарську продукцію, стала для Англії справжнім потрясінням [12].

Кількість роботи в країні значно зменшилася, тому з'явилася величезна кількість жебраків (їх на початку століття в Англії налічувалося майже 50 тисяч).

Король Генріх VІІІ почав видавати закони, що були направлені проти жебрацтва. Так, наприклад, збирати милостиню дозволялося тепер тільки хворим та немічним - тих же, хто ще міг працювати, били батогом і повертали додому. Якщо цю людину затримували вдруге - знову били та відрізали половину вуха, якщо втретє - страчували як злочинця [12].

Наступний король Едуард VІ ще більше посилив ці міри - згідно з новими законами, той, хто не працював, віддавався у рабство до того, хто на нього доніс. Таким своєрідним чином англійські королі боролися з кризою, яка того часу охопила Англію. До речі, ці закони ввійшли у історію під назвою «криваве законодавство». Але саме тоді, на початку XVI століття, почався і швидкий ріст Англії як держави. Річ у тому, що країна виявилася розташованою на перехресті торгівельних шляхів між Європою та Америкою, внаслідок чого почала розвиватися торгівля та промисловість.

Як відомо, реформатором Генріх VІІІ став не через свої переконання, а тільки через відмову папи римського дозволити йому розійтися зі своєю дружиною, Катериною Арагонською (за католицькими законами дати такий дозвіл міг тільки папа). Генріх VІІІ вивів англійську церкву з-під влади Риму і створив нову, так звану англіканську церкву [30. С. 192].

Роль абсолютної монархії Тюдорів в реформації залежала не тільки від прагнення уряду Генріха VIII підпорядкувати церкву державі, але від більш глибоких соціально-економічних, політичних та ідеологічних причин, визначається виникненням і розвитком капіталістичних відносин. Однією з головних рис соціального розвитку Англії того часу було виникнення нового дворянства, що поступово зближувалось я за своїм становищем з буржуазією. В епоху обгорожувань ці класи особливо прагнули до збільшення своїх земельних володінь. Зацікавленість нового дворянства і буржуазії в секуляризації церковних земель і маєтностей і створенні дешевої національної церкви сприяла зростанню протестантизму в Англії. Зі свого боку, сам Генріх VIII аж ніяк не відмовлявся від надії вирішити складні внутрішньополітичні й фінансові проблеми за допомогою секуляризації [15. С.95].

Отже, Реформація у Англії, на відміну від інших країн, спочатку не викликала ніяких особливих проблем, тому що англійський король Генріх VІІІ сам ввів її. А основним стимулом проведення радикальних реформаторських перетворень зводились лише до власних бажань монарха. Йому потрібна була нова релігія для задоволення власних потреб. А простий народ його підтримав, бо вже не сила було дивитись як вищі чини католицької церкви жили в нечуваній розкоші, віддавалися розгулу гучного світського життя, дуже далекого від християнського ідеалу. І тому все більше і більше росла ворожість селян до церкви як найбільшому землевласнику. І саме тому не зважаючи на різні стимули до проведення реформ як знизу так і згори нова релігія задовольняла обидві сторони. Тому Реформація в Англії ще на початковому етапі знайшла досить серйозну підтримку як народних мас так і буржуазії.

Зростання реформаційних настроїв серед нового дворянства і буржуазії неминуче вело до початку реформації в Англії.

2.Особливості реформації в Англії при Тюдорах

2.1 Реформація в Англії за часів Генріха VIII

Англія - країна, відома своїми реформаторськими тенденціями. Ще в XIV столітті Біблія була перекладена на англійську мову Джон Вікліф, а його послідовники - лолларди - скритно продовжували існувати на острові і вести свою проповідь. У 1525 році Вільям Тіндейл надрукував свій переклад Нового Заповіту, що дозволило багатьом бажаючим ознайомитися з текстом Біблії. Однак вирішальну роль в Реформації в Англії належало зіграти іншій людині. Реформацію в Англії можна в повному розумінні назвати «Реформацією зверху», так як на чолі її став англійський король Генріх VIII.

Генріх VIII народився 28 червня 1491 в королівському палаці в Грінвічі. Він був третьою дитиною в сім'ї і лише другим з чотирьох синів Генріха VII і Елізабет Йоркської. Як повідомляє Едвард Херберт, лорд Шербері, Генріх VII нібито мав оригінальний намір щодо свого другого сина: нібито той повинен був увійти в церкву і зайняти належне йому посаду в Кентербері [18. С. 207 ].

Зі смертю його старшого брата Артура 2 квітня 1502 можливість такої кар'єри для Генріха була похована. У жовтні Генріх успадкував від свого брата титул герцога Корнуолла, який міг належати тільки первістку, а 4 місяці опісля, 18 лютого 1503 був зроблений принцом Уельським.

Засновник династії Тюдорів Генріх VII залишив свого сина Генріха 8 вельми сприятливий спадок. Генріх став правити державою, керованою і забезпеченим, мабуть, краще, ніж всі інші королівства в християнському світі. Батько залишив йому і знаючих міністрів, багато з яких продовжували служити новому королю. Після вступу на престол Генріх VIII прибув в Тауер 23 квітня і наказав ув'язнити двох із радників, надзвичайно старанно прослужили у його батька, першого Тюдора - Річарда Емпсона і Едмунда Дадлі, які були страчені через 16 місяців як державні злочинці.

Так чи інакше, перший Парламент Генріха VIII, який зібрався в січні 1510 р., Схвалив це рішення. На думку Дж.Р.Елтона, їх страта вказує на те, що новий король почав свою діяльність як самостійний правитель [20. С. 30-32]

Генріх VII за час свого правління з 1485 по 1509 рр.. скликав 7 парламентів, а за останні 12 років правління - лише один. Вперше парламент, як законодавча асамблея, на думку Георга Сейлс, був використаний для проведення революційних змін в церкві і державі тільки за часів Генріха VIII, починаючи з 1529 року [3. С. 69].

Генріх довіряв справи своїм чиновникам, а його виняткове вміння підбирати собі відданих слуг виразилося в піднесенні Уолсі, який будучи прекрасним адміністратором і державного розуму людиною, став мозком, напрямних діяльність чиновників і здійснюють найсуворіший контроль над ними.

Король був надзвичайно схильний до спалахів ентузіазму - як у відношенні людей, що його оточують, так і державних справ, Томас Уолсі був «улюбленим вчителем» Генріха, Томас Мор - його кращим другом, однак Уолсі був зацькований до смерті, Мор і Анна Болейн - страчені [21. С. 77].

Генріх VIII не володів працьовитістю і талантами свого батька. На початку правління Генріха VIII ослабла особиста влада монарха, і встановилися пріоритети державних інтересів над інтересами особисто короля. Відновлення всемогутності державної машини виразилося в піднесенні кардинала Томасом Уолсі [21. С. 77].

Спочатку Генріх був противником Реформації, навіть написав книги проти Лютера «На захист семи таїнств» (1521), в основі якої були не аргументи, а лайка на адресу Виттенбергского реформатора. Однак за цю працю король отримав від Папи титул «захисник віри». Тим не менш, обставини змусили Генріха змінити свою позицію.

Важливим засобом зміцнення абсолютизму при Тюдорах з'явилася реформа церкви в Англії, що почалася при Генріхові VIII. Приводом до її проведення послужило відмовлення папи римського дозволити розвод короля Генріха VIII з його першою дружиною Катериною Арагонською, родичкою Карла V. Бажання короля розірвати іспанський шлюб і укласти новий з фрейліною королеви Анною Болейн значною мірою диктувалося також прагненням спертися на круги придворної знаті і нового дворянства, що підтримували сімейство Болейн [15. С. 12] .

Генріх був одружений на Катериною Арагонською, і єдиною дитиною в цьому шлюбі була дівчинка, яка згодом стане королевою Марією Тюдор. Зрозумівши, що інших дітей не буде (а Генріх бажав мати сина-спадкоємця), король вирішив домагатися розлучення. Однак Папа Римський Климент VII, який перебував під впливом племінника Катерини імператора Карла V, на це не погоджувався [26. С. 260].

Тоді Генріх, який користувався абсолютною владою в країні, звинуватив англійське духовенство в непокорі статуту, який забороняє визнавати будь-яке призначеня особи Папи Римського без затвердження королем. Також Генріх змусив духовенство визнати себе главою Церкви Англії [26. С. 273].

У 1532 році Архієпископом Кентерберійським був обраний Томас Кромвель, ярий прихильник протестантизму. Т.Кромвель був здібним і нескінченно честолюбною людиною. Ці риси його х арактеру і використовував Генріх. За допомогою Кромвеля Генріх вирішив питання шлюборозлучного процесу і домігся одруження на своїй фаворитці Ганні Болейн.Кромвель збільшив свої доходи за рахунок конфіскації монастирських земель, а також обкладення податками торгівлі [9].

За допомогою Т.Кромвеля Генріх VIII провів ряд реформ державного управління: розширення прав Таємної ради, зміна тактики щодо парламенту, реформи у церковному управлінні, реформи фінансових відомств. Падіння Кромвеля почалося тоді, корду його політика перестала відповідати інтересам Генріха VIII [8].

Кожна з королев Генріха VIII також неминуче зіграла свою роль в еволюції його віросповідання. Наділені сильною волею Катерині Арагонської і Анні Болейн судилося бути живими символами релігій, старої і нової. Іншим дружинам теж були відведені власні, часом нелегкі ролі у розвитку почав англійської протестантизму. Виявивши політичні вигоди релігії, як пише К.Ліндсей, «Генріх занурив країну в хаос. Вчення змінювалися один за іншим у міру того, як сластолюбством і себелюбством короля маніпулювали різні кліки « [27. С. 34]

Кожне одруження творило свій власний політичний клімат, який змінювався в міру того, як змінювалися відносини при дворі. У цьому, за великим рахунком немає нічого особливо виняткового для абсолютної монархії, не рахуючи дивовижною рішучості Генріха йти своїм власним шляхом [36. С. 315]. І справа зовсім не в тому, що він відрізнявся якоюсь особливою розбещеністю: він аж ніяк не був беспорядочен в зв'язках, А його коханок можна перелічити на пальцях однієї руки. У цьому відношенні він був перевершений обома своїми найвідомішими сучасниками - не тільки поважним Франциском I Валуа, але і розважливим і благочестивим Карлом V, імператором Священної Римської імперії. Відмінними рисами характеру Генріха VIII були його непередбачуваність і напориста самовпевненість [2. С.108].

У 1534 році парламент прийняв «Акт про супрематію», який свідчив, що король є «верховним главою Англійської Церкви». Більш Папа в Англії не користувався ніякою владою. Коли Джон Фішер і Томас Мор відмовилися визнати ці рішення, вони були страчені.

Наступним етапом було закриття монастирів і конфіскація церковних земель. Було закрито в загальній складності 376 монастирів, а їх землі Генріх або залишив собі, або роздав або продав «новому дворянству», яке підтримувало короля; на секвестрованим землях були проведені обгородження. Однак догматично Англійська Церква залишалася близькою до Католицької. Однак Біблія тепер стала доступна в Англії рідною мовою [26. С. 262] .

В основі Реформації лежало прагнення англійських дворян і городян створити національну протестантську церкву як знаряддя абсолютизму, а також заволодіти церковними землями і майном [6].

Розрив з Римом був потрібен королю, перш за все по чисто фінансових міркувань. Папські вимагання важким тягарем лягали на народні маси, і це робило розрив з Римом досить популярним. У той же час почалася таким чином реформація аж ніяк не представляла собою народного руху. Закриття монастирів і захоплення монастирських земель, що стали неминучим наслідком розриву з Римом, були потрібні і вигідні в першу чергу королю, нової знаті і новим дворянам. Такою була основа антикатолицької політики уряду Генріха VIII, який знайшов у шлюборозлучному процесі зручний привід для того, щоб справити в Англії реформацію і захопити величезні церковні майна в свої руки [4. С. 83].

Парламентськими актами 1536 і 1539 років в Англії були закриті всі монастирі, а їхнє майно і землі конфісковані королем; у 1545 році були закриті всі каплиці, майном яких також заволоділа корона. Ці конфіскації в остаточному підсумку збільшували земельні володіння дворянства і буржуазії, а також значно поповнили королівську скарбницю. Нові власники церковних земель, щоб збільшити свої доходи, зганяли з землі селян -- колишніх її власників, огороджували її і підвищували земельну ренту.

Реформація проводилася шляхом найжорстокішого терору. Від англійців вимагали повного підпорядкування новій організації церкви. За заперечення її основних принципів покладалася страта. Побоюючись росту народної опозиції стосовно нової церкви, Генріх VIII заборонив самостійно читати і тлумачити Біблію майстеровим, поденникам, хліборобам і слугам, тому що вони могли витлумачити її в дусі радикальних сектантських навчань. Цю Біблію дозволялося читати тільки джентльменам і багатим купцям [17. С.138].

Зацікавленість нового дворянства і буржуазії в секуляризації церковних земель і маєтностей і створенні дешевої національної церкви сприяла зростанню протестантизму в Англії. Зі свого боку, сам Генріх VIII аж ніяк не відмовлявся від надії вирішити складні внутрішньополітичні й фінансові проблеми за допомогою секуляризації [15. С. 95].

Таке складне і різноманітне явище як Реформація навряд чи може бути повністю зрозуміле, якщо не враховувати тенденції розвитку європейської політики того часу. Сам по собі взаємозв'язок реформації і міжнародних відносин в Західній Європі безсумнівна. Реформація була явищем всеєвропейським, нею були охоплені держави, що входили в різні ворогували політичні коаліції. Одним з найважливіших факторів європейської політики II чверті XVI в. були спроби створення потужних релігійно-політичних союзів як католицького, так і протестантського напрямків, які переслідували під релігійними гаслами цілком очевидні політичні цілі.

Великодержавна політика Габсбургів, які прагнули створити універсальну католицьку монархію і намагалися поставити папство на службу своїм інтересам, викликала до себе негативне ставлення з боку багатьох європейських держав. Розрив з папством, спроби чинити на нього тиск або укласти з ним політичний компроміс стали методами політики супротивників Габсбургів. Ці методи виразно проявилися у зовнішній політиці Англії, головними цілями якої були проведення незалежного від Габсбургів і папства зовнішньополітичного курсу і прагнення вивести Англію на одну з провідних ролей в Європі. Розрив і боротьба з папством, участь в Антигабсбурзької коаліції, спроби створення релігійно-політичного союзу з протестантськими князівствами Німеччини займали найважливіше місце у зовнішній політиці Англії, роблячи значний вплив на англійську реформацію.

Здійснюючи протягом ряду років політику «рівноваги сил» і намагаючись грати роль «посередника» між Габсбургами та Францією, уряд Генріха VIII частково схилялося до католицизму в плані догматики. Франко-габсбурзький світ 1538 змусив англійську дипломатію шукати союзників серед протестантських князівств Німеччини. Каменем спотикання, як і раніше, ставав питання про конфесійний єдності [14. С. 79].

Зростання реформаційних настроїв серед нового дворянства і буржуазії неминуче вів до початку реформації в Англії. Скликання «Парламенту Реформації» за ініціативою уряду залежав не тільки від цих факторів, але й від змін у зовнішньополітичному курсі тюдоровской монархії, причинами яких були ослаблення Франції і посилення Габсбургів, які прагнули підпорядкувати собі папство і зробити його знаряддям своєї великодержавної політики. Тому більшу важливість набуває питання про ступінь впливу змін у зовнішньополітичному курсі на рішучість уряду взяти справу реформації в свої руки [4. С. 85]

Реформація показувала коливання короля. Зменшилася кількість таїнств. Лютерани визнавали тільки хрещення і причастя. Генріх VIII піти на це не зміг. Переклад Біблії на англійську мову був вкрай необхідним явищем. Національна мова ставав мовою церкви, і тепер ліквідувалася монополія римської католицької церкви на Святе Письмо [15. С. 116].

Генріх боявся поширення ідей лютеранства в англійському суспільстві. Крім того, всі офіційні символи англіканства 30-40-х рр.. характеризуються коливаннями між католицизмом і лютеранством: «6 статей», «10 статей», «Єпископська книга».

Отже, друга половина 30-х XVI в. у багатьох відношеннях була вирішальною в історії тюдоровской Англії. У цей час у внутрішній і зовнішній політиці країни відбулися дуже важливі події, обумовлені всім попереднім соціально-політичним розвитком королівства і сформованої міжнародної обстановкою в Центральній і Західній Європі. Селянська війна в Німеччині, перемога лютеровских реформації і виникнення княжого протестантизму, спрямованого проти Габсбургів, так чи інакше, змушували уряд Генріха VIII визначити свою позицію, як у європейської реформації, так і в європейській політиці. А той факт, що шлюб Генріха VIII не приніс бажаного спадкоємця змушув монарха до рішучих дій. Кожне одруження творило свій власний політичний клімат, який змінювався в міру того, як змінювалися відносини при дворі. У цьому, за великим рахунком немає нічого особливо виняткового для абсолютної монархії, не рахуючи дивовижною рішучості Генріха йти своїм власним шляхом

2.2 Реформація в Англії при наступниках Генріха VIII

Після смерті Генріха на трон зійшов його син Едуард VI, якому було лише дев'ять років. Регентом при ньому став герцог Сомерсет, що мав явну схильність до протестантизму[26. С. 260].

У 1547 році почалося причастя парафіян «під обома видами». У 1549 році священикам дозволили одружуватися. У 1549 році була введена Книга загальних молитов, що містила тексти виключно англійською мовою. Ця книга з невеликими змінами використовується в Церкві Англії до цих пір. У богослужінні особлива увага приділялася читанню Біблії.

Кранмер також брав участь у створенні віросповідальних текстів, використовуючи поради таких богословів як Джон Нокс. В результаті вийшли «42 статті», що стали з 1553 року з королівського згоди офіційним документом у Церкві Англії. Статті були кальвіністської у поглядах на приречення і причастя. Після затвердження цього акту Едуард VI помер [26. С. 264].

На трон зійшла його старша сестра Марія, дочка Катерини Арагонською. При Марії Тюдор (1553--1558), дочки Генріха VIII від першого шлюбу, затятій католичці, що вийшла заміж за спадкоємця Карла V Габсбурга і майбутнього короля Іспанії Пилипа II, в Англії восторжествувала католицька реакція. Цей період відомий спробами відновити католицизм в Англії.

Використовуючи підтримку незадоволених абсолютистською політикою дворян, головним чином з економічно відсталих районів Англії, Марія відновила католицтво і стала переслідувати діячів Реформації, за що одержала прізвисько «Кривавої».

У цей час більше 800 представників англійського духовенства були змушені тікати, а 300 чоловік були страчені, у тому числі архієпископ Томас Кранмер і Хьюг Лейтімер. Під час страти останній сказав своєму товаришеві по нещастю: «Майте віру, містер Рідлі, сьогодні ми запалюємо вогнище, яке освітить весь світ» [26. С. 265].

Однак Марія не зважилася повернути церкві монастирські землі і майна, відняті короною при її батькові і що перейшли в руки світських власників. Уже звістка про шлюб, що готується, Марії і Філіпа II у 1554 р. викликало велике повстання, що почалося в Кенті і яким керував вихідець з нового дворянства Томас Уайат. Зібравши загін чисельністю до 10 тис. чоловік, головним чином з кентських селян, він рушив на Лондон із двома цілями: захистити Англію від погрози її поневолення іспанцями і звільнити королеву від її проіспански настроєних радників. Але страх дворян і багатих городян перед народним повстанням привів цей виступ до поразки, хоча загін Уайата підійшов до Лондона. Уайат був страчений. Однак невдоволення в Англії союзом з Іспанією усе більш росло. Марія допомагала своєму чоловіку грошима і зброєю і на початку війну з Францією. Але в 1558 р. французькі війська опанували містом Кале, останнім володінням Англії на континенті.

Однак правління Марії було недовгим. Після її смерті королевою стала Після смерті Марії англійська корона перейшла до Єлизавети I (1558--1603), дочки Генріха VIII від другого шлюбу, що не був визнаний папою. Єлизаветі I для підтвердження свого статусу було необхідне визнання реформаційних змін свого батька. Єлизавета дещо змінила свій титул на «єдиного верховного правителя», що припускало, що хоч вона є адміністративним главою Церкви, однак рішення догматичних питань перебуває у віданні кліру. Були переглянули «42 статті», з яких були виключені три. Залишившись «39 статей». Від усіх пасторів зажадали підписатися під цим документом. З 1571 року і до цих пір використовуються в Церкві Англії [26. С. 276].