Політичні партії Польщі міжвоєнного періоду

В них брали участь 67 % виборців, тобто набагато більше, ніж в попередніх виборчих кампаніях. Це було результатом не тільки різних способів тиску зверху, але і гучному прославленню „Тешинської перемоги”.

Мистецький та тимчасовий характер ситуації, що відобразився в ході листопадових виборів, у повній мірі виявили результати, що відбулися в грудні муніципальних та общинних виборів. Напередодні їх був введений в дію ряд надзвичайних антидемократичних декретів. Але, не дивлячись на ці акти, опозиція в муніципалітетах отримала 56 % всіх мандатів, а на загальних виборах біля 70 % виборців проголосували за опозиційну селянську партію.

ВИСНОВКИ

В Польщі створилася багатопартійна система. Спектр політичних партій був надзвичайно строкатим. Найвиразніше вони поділялися на польські партії та партії національних меншин.

Польські партії розподілялися за їхньою політичною тактикою на праві, центристські та ліві, а партії національних меншин - за національною ознакою - на єврейські, німецькі, українські, білоруські угруповання.

Провідною партією залишилися ендеки - націонал-демократи. З 1919 р. вони виступали під назвою Народно-національний союз, а з 1928 р. - Національної партії (Стронніцтво народове), яка представляла інтереси підприємців, поміщиків, міщан, а також значної частини інтелігенції та селян. Свою економічну програму ендеки готували на ґрунті визнанні недоторканності приватної власності та свободи економічної ініціативи. Вони обстоювали націоналізм, католицьку релігію та гасла „соціальної солідарності”. До 1926 р. ендеки підтримували парламентську демократію як основу державного ладу. Однак після травневого перевороту в керівництві партії „Стронніцтво народове” почали проявлятися відверто антидемократичні тенденції. Визнаним лідером і теоретиком партії залишався Р.Дмовський.

Селянський політичний рух був дуже розпорошений. Селянські партії дуже часто розколювалися або об'єднувалися. До найвпливовіших із них належали Стронніцтво хлопське, ПСЛ - „П'яст”, ПСЛ - „Визволенє”. Всі ці партії вимагали аграрної реформи, але по-різному ставилися до питання про компенсацію та максимум залишеної господарем землі. Щодо політичної тактики, то ПСЛ - „П'яст” схилялася до співробітництва з ендеками, з якими в 1923-1926 рр. утворювала урядову коаліцію. У свою чергу, ПСЛ - „Визволенє” і Стронніцтво хлопське тяжіли до лівого крила парламенту. Ці дві партії вимагали націоналізації лісів та корисних копалин. Лідером ПСЛ - «П'ясту» був В.Вітос; ПСЛ - „Визволенє” - С.Тугутт; Стронніцтва хлопського - Я. Ромбський.

Компартія Польщі, незважаючи на заборону й репресії, ставала дедалі впливовішою. До КРПП як автономні організації входили компартії Західної України та Західної Білорусії. Компартія Польщі використовувала всі доступні форми легальної роботи, відмовившись від бойкоту парламентаризму. Вона керувала діяльністю ряду легальних політичних організацій.

Таким чином, характерною рисою державної політики в даний період було нехтування політичними правами національних меншин. Націоналістичні партії, насамперед ендеки, домоглися фактичного усунення партій національних меншин від участі в президентських виборах, що викликало недовіру й ворожнечу нацменшин до Польщі.

Література

1. Бердах Ю., Леснодорський В., Пієтрчак М. Історія держави і права Польщі. - М., 1980.

2. Броніславський Е. Польський діалог. - Тбілісі, 1990.

3. Васильєва-Черкаленко Л. Уроки польських кризисів. - К., 1991.

4. Історія Польщі: в 3-х томах. - М.. 1955, 1956, 1958.

5. Кратка історія Польщі. - М., 1993.

6. Наленч Д., Наленч Т. Юзеф Пілсудський - легенди і факти. - М., 1990.

7. Ненашева З.С. Історіографія південних і західних слов'ян. - М., 1987.

8. Черній А.І., Черній В.А. Історія південних і західних слов'ян. - Рівне, 1999.

9. Яжборовська К.С. Ідейний розвиток польського революційного робітничого руху: кінець XIX- перша чверть XXст. - М., 1973.

10. Яровий В.І. Історія південних і західних слов'ян у XX ст. Курс лекцій. - К., 1996.

Размещено на Allbest.ru