Гуситські війни. Ідеологія чашників та таборитів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство науки України

Житомирський державний університет ім. Івана франка

Історичний факультет

РЕФЕРАТ

З дисципліни Історія слов'янських народів

Тема «Гуситські війни. Ідеологія чашників та таборитів»

Студента денного відділення:

Мельниченка Олексія Валерійовича

Перевірив: Власюк І.М

Житомир 2017

Вступ

Актуальність теми

Українській державі, сьогодні як ніколи, потрібне професійне військо, яке могло б швидко й ефективно реагувати в різних частинах країни. Наявність такого війська суттєво підвищувала б шанси на збереження цілісності українських територій, і могла б запобігти вторгненню іноземного агресора. Такі армії зараз існують в країнах з високим рівнем економіки. В нашій державі ще й досі не минула криза масових армій, які можуть функціонувати на основі мобілізації підготовлених резервів. Ця проблема зараз досить гостро стоїть в українській армії. Незважаючи на специфіку сучасного розвитку і на те що вже минуло понад пів тисячоліття ці процеси мають багато спільного з відповідними процесами, які протікали в Європі в XIV-XV ст., коли криза лицарського війська привела до початків формування професійного війська. Криза лицарської кавалерії та безперспективність подальшого нарощування обладунків проявилася в таких битвах, як при Моргартені 1315 р., при Кресі 1346 р., при Пуатьє 1356 р., біля Азенкуру 1415 р. та ін., де перемогу здобула піхота. Цим були закладені початки формування професійної армії, яка утверджувалася протягом XV - поч. XVI ст. І поряд з цими першими військами, які стояли біля початків формування професійного війська стояли гусити, які першими використали мобільну артилерію, вагенбург та інші елементи реальної протидії лицарській кавалерії і, звичайно весь набір засобів броньованої піхоти з різновидами алебард. І в силу цих причин, на сучасному етапі розвитку української науки, дослідження військового мистецтва таборитів та пов'язаних з ним процесів є актуальним та своєчасним.

Чеська історіографія у вивченні військового мистецтва гуситів

Найбільш авторитетним чеським дослідником гуситського військового мистецтва є Г. Томан. Однак крім його є ряд не менш цікавих робіт інших авторів.

Військовому мистецтву таборитів присвячені монографія та декілька статей Я. Дурдіка. Ця праця є однією з кращих на дану тему. Військове мистецтво таборитів розглядається в ній на тлі соціально-економічного розвитку передгуситської Чехії, подій гуситських воєн і в порівнянні з феодальною армією Західної Європи. Подано характеристику військ суперника. Аналізується соціальний склад гуситських військ, принципи їх організації. Підкреслено, що головна сила народної армії полягає в її високому моральному рівні і справедливих, демократичних цілях. Вказано на значну перевагу плебейсько-селянських озброєних сил у порівнянні з військами помірних гуситів. Демократичний характер гуситської армії, пошук нових форм і методів ведення військових операцій чітко окреслені в монографії Дурдіка. В заключній частині книги розповідається про використання гуситського військового досвіду народними масами Угорщини, Польщі, Німеччини, України.

В книзі Я. Дурдіка, яка "витримала" вже кілька видань, вперше подано цілісну картину гуситського військового мистецтва на основі марксисько - ленінського вчення. В подальшому важливо більш повно показати місце гуситського військового мистецтва в зародженні нової військової організації в Європі.

До питання про еволюцію гуситського військового мистецтва Я. Дурдік повернувся в окремій статті де висувається теза про те,що "на певних етапах руху змінюється і основний характер збройних сил революційного руху". В іншій статті він дає характеристику чеського зброярного ремесла в передгуситський час в основному на матеріалах не опублікованих джерел, характеризує різні види бойового одягу гуситів, їх атакувальну і захисну зброю та облогові механізми. В спеціальній статті Дурдік зупинився на стані зброярної справи в одному з великих моравських міст того часу - місті Знаймі, виявив у нім досить високий технічний рівень чеського ремесла.

Р. Урбанек в невеличкій брошурці зупинився на значенні гуситського військового мистецтва в розвитку військової справи у Європі. Однак автор на висвітив причин, які дали можливість піднятися на такий високий рівень гуситському військовому мистецтву. Він не вловив корінної різниці між феодальною і народною таборитською армією, яка боролася за прогресивні цілі. В цій брошурці применшено та недооцінено значення таборитського війська. Ян Жижка ідеалізується. Рудольф Урбанек є також автором інших праць з даної теми, які на жаль нам недоступні.

Праці відомого чеського історика Ф. Палацького займають особливе місце в історії вивчення гуситського руху. Саме з написанням цих праць пов'язують початок сучасної гуситології. Головним історичним твором Палацького, справою всього його життя стала відома "Історія чеського народу, третій том якої присвячений гуситському періоду. Завдяки своїй самовідданій праці вчений вводить багато нових, до цього невідомих джерел.

Справжнім гуситством для Палацького було таборитство. Він пише, що великі перемоги гуситів забезпечили нечувано сильний вплив невеликої країни на хід всесвітньої історії. На його думку Табор зазнав поразки, оскільки "дух тодішнього часу ще не дозрів для прийняття проголошених ним ідеалів. Деяку інформацію про військову історію гуситів можна знайти в сучасників і наслідників Палацького, які часто виступали прихильниками доволі різних оцінок стосовно гуситів, це такі вчені як В. Томск, Я. Голл, Й. Пекаж, Т. Масарик, З. Неедли, К. Крофт, Б. Мендл, К. Конрад, Ф. Шмагел, І. Кейрж, А. Мікі, Б. Варсік, Фр. Бартош, М. Полівка та ін.

Військовому мистецтву таборитів присвячені й напрацювання іншихчеських істориків, опрацювати які ми не маємо змоги.

Мета дослідження

Ознайомитись з подіями першої половини 15ст. в Чехії. З'ясувати причини повстання гуситів. Порівняти ідеології чашників та таборитів. Оцінити наслідки та сенс повстання.

Ян Гус і причини гуситських війн

Вчення Яна Гуса Ян Гус народився на півдні Чехії в 1369 році. Він здобув вищу освіту і став професором Празького університету. Також він прийняв священство і став настоятелем Віфлеємської каплиці в столиці Чехії. Ян Гус дуже швидко став популярним проповідником серед своїх співгромадян. Це було пов'язано з тим, що він спілкувався з людьми на чеською мовою, в той час як вся Римсько-католицька церква використовувала латинь, якої не знали прості народні маси.

Гуситское рух сформувалося навколо тих тез, які висунув Ян Гус, сперечаючись з папським престолом про те, що личить християнському священику. Чеський реформатор вважав, що не можна продавати за гроші посади і індульгенції. Іншим спірним заявою проповідника стала його ідея про те, що Церква не є непогрішною і її слід критикувати, в тому випадку якщо всередині неї ховаються вади. На ті часи це були дуже сміливі слова, тому що жоден християнин не міг сперечатися з татом і священиками. Такі люди автоматично визнавалися єретиками. Проте Гус деякий час щасливо уникав розправи завдяки своїй популярності в народі. Церковний реформатор був ще і просвітителем. Він запропонував внести зміни в чеську абетку для того, щоб полегшити процес навчання людей грамоті.

У 1414 році Ян Гус був викликаний на Констанцський собор, який проходив в німецькому місті на березі Боденського озера. Формально метою цього зібрання було обговорення кризи в Католицькій Церкві, в якій стався Великий західний розкол. Вже протягом майже сорока років існували відразу два тата. Один був у Римі, інший - у Франції. При цьому половина католицьких країн підтримала одного, а інша половина - другого. У Гуса вже був конфлікт з Церквою, його намагалися ізолювати від пастви, забороняли діяльність, але завдяки заступництву чеських світської влади популярний священик продовжував свою проповідь. Вирушаючи в Констанц, він зажадав гарантій, що його не зачеплять. Обіцянки були дані. Але коли Гус виявився на соборі, його заарештували. Папа римський мотивував це тим, що особисто він ніяких обіцянок не давав (а давав їх тільки імператор Сигізмунд). Від Гуса зажадали, щоб він відмовився від своїх поглядів. Той відмовився. Поки його тримали під вартою, чеська знати відправляла до Німеччини депеші і вимоги відпустити свого національного героя. Ці вмовляння не мали ніякого ефекту. 6 липня 1415 Ян Гус був спалений як єретик. Це стало основною причиною початку війни в Чехії.

Початок гуситських війн

Звістка про мученицьку смерть Я. Гуса викликала в Чехії хвилю обурення й посилила реформаторські прагнення суспільства

В країні розпочалася справжня революція: люди захоплювали церковні землі, виганяли з храмів католицьких священиків і замінювали їх на прихильників гусизму, які стали здійснювати відправи по-новому: причащаючи всіх обома видами (вином і хлібом). Раніше так причащалося тільки католицьке духовенство, що вважалося ознакою його привілейованого становища. На захист Я. Гуса виступили викладачі та студенти Празького університету, а від імені різних верств населення була складена "Демократична петиція" (вересень 1415 р.).

Налякані масштабом народного руху чеські католицькі магнати, міський патриціат, римо-католицький клір та імператор Сигізмунд об'єднали свої зусилля для наступу проти гуситів, стали піддавати гонінням гуситських священиків, призначати на державні посади лише противників реформ. У відповідь процесія радикально налаштованих гуситів, очолювана священиком Я. Желівським, рушила до Новомєстської ратуші, вимагаючи звільнення ув'язнених однодумців. А коли власті відмовилися виконати цю вимогу, натовп захопив будинок ратуші й розправився з представниками влади. Невдовзі повсталі пражани обрали нову міську раду.

Ці події започаткували, гуситську революцію (1419-1471), в якій необхідно виділити основні етапи: 1419-1437 рр. - Гуситські війни; 1437-1471 рр. - період розвитку трансформованого чеського суспільства й прагнення до компромісу з навколишнім світом.

гуситська війна чашник таборит

Король Вацлав IV змушений був визнати зміну влади. Прага перетворилася на революційний центр країни. Після раптової смерті Вацлава IV (16 серпня 1419 р.) на чеський трон став претендувати Сигізмунд (Жигмонд) Люксембург.

За цих умов поміркований табір гуситів (переважно представників заможних прошарків), готовий до компромісу з католицьким кліром та німцями, наприкінці серпня підготував вимоги до Сигізмунда, після виконання яких помірковані гусити погоджувалися визнати його чеським монархом:

Згодом поміркованих гуситів стали називати "утраквістами" (каліхстинами), або чашниками. Захищаючи національні інтереси утраквісти вимагали заборонити іноземцям не лише обіймати в Чехії державні посади, а й купувати нерухоме майно.

Ідеології чашників і таборитів

Програма чашників - чеського бюргерства і лицарства, які прагнули послабити могутність католицької церкви, усунути засилля духовенства і розширити світське землеволодіння за рахунок церковного, зводилася по суті до вимоги «дешевої церкви» Чашники не хотіли змін в соціальному ладі Чехії.

Вони були готові до компромісу з католицьким кліром та німцями, наприкінці серпня підготував вимоги до Сигізмунда, після виконання яких помірковані гусити погоджувалися визнати його чеським монархом:

· гарантія причастя мирян обома видами;

· свобода "закону Божого" або богослужіння;

· секуляризація церковного майна;

· визнання нової влади в Празі.

Ці вимоги стали відомі як програма "Празьких артикулів".

Програма чашників була антикатолицькою, вона була спрямована також проти чужоземного засилля.

Чотири празькі статті були прийнятні і для чашників, і для таборитів, які виражали інтереси селянських мас і міських низів. Однак таборіти розуміли чотири статті інакше, ніж чашники. Таборити вимагали повної і безумовної свободи проповіді.

З вимоги рівності, символом якого була чаша, народні маси виводили заперечення феодальних станів і знищення майнових відмінностей. Якщо шляхта і бюргери, захопивши церковні землі, думали лише про те, як би утримати свої надбання, то народні маси вимагали розділу відібраних у духовенства земель.

Вихідним пунктом програми таборитів було їх вчення про початок світового перевороті, який повинен закінчитися перемогою добрих людей над злими. Переворот таборити уявляли собі як акт насильницького усунення «грішників і противників закону божого», під якими вони мислили феодалів, найвищий церковний клір і чиновників феодального держави.

Таборити розглядали переворот як «справа бога», але стверджували, що він повинен бути, розпочато руками «вірних», руками «ревнителів божого справи», під якими вони дошкуляли людей, що належать до трудящого народу. Кожен з «вірних» призивався до того, щоб «особисто проливати кров противників закону Христа» і «омивати свої руки в крові його ворогів».

У краї, очищеному від ворогів, таборіти хотіли знищити все феодальні порядки і повернути селянству общинні угіддя.

Вони забороняли «селянам і всім підданим» платити якої б то не було чинш і десятину феодалам і мали намір встановити в своєму краї «царство боже», при якому «зникне всякий володар, припиниться данину і всяке світська держава».

Повний переворот передбачався таборитами і в справах церкви. Існуюча церква і всі її порядки повинні були бути повністю знищені, а майно церкви віддано трудовому народу.

У своїх планах нової церкви таборити йшли значно далі Гуса, заявляючи, що немає потреби і в самому Євангелії, бо новий «закон Христа буде записаний в серці кожного». Скасовувалося і шанування "святих", а також дію всіх церковних постанов і розпоряджень «святих отців».

Таборити закликали народні маси ввести новий порядок в зайнятому ними краї і утримувати цей порядок силою меча аж до загального світового перевороту, який, за їхніми очікуваннями, буде справою рук «самого Христа».

Отже, програма таборитів була перш за все антифеодальною.

З метою кращої організації народних мас для боротьби з феодалами таборіти ввели в своєму таборі строгий порядок і дисципліну, загальне користування всіма запасами продовольства і іншими предметами споживання.

Пік революції

В 1419-1421 рр. гуситська революція сягнула свого найвищого розмаху. За ініціативою радикальних елементів у Чехії швидко виникли нові центри гуситського руху: Градец Кралове, Пльзень.

У червні 1419 р. на пагорбі Табор з усіх куточків країни зібралися майже 40 тис. гуситів, які чекали на друге пришестя Христа. Зрозумівши, що їхні сподівання марні, гусити захопили місто Сезимово Усти (лютий 1420 р.), де створили общину - прообраз рівноправного суспільства. Оскільки географічне положення міста не могло забезпечити його успішного захисту, гусити вибрали інше місце, де побудували добре укріплену фортецю під назвою Табор.

У Таборі виникла комуна - "товариство братів і сестер", де була зроблена спроба ввести спільність майна. На вулицях стояли діжки, куди всі, хто приходив до міста, складали своє майно для спільного користування. Діяло правило: "В Таборі немає ані "мого", ані "твого", але всі мають порівну, в усіх все завжди має бути спільним, і ніхто не має права мати що-небудь для себе одного". Населення Табора ділилося на "общину працюючих вдома" та "общину працюючих на ратному полі". Послідовники Я. Гуса - "таборити" - у своєму віровченні відкидали все, на що не було прямих посилань у Священному Писанні: поклоніння іконам і мощам, різні церковні обряди, вчення про чистилище.

У селянсько-плебейському осередку таборитів не було єдиних програмних вимог з питань перетворень суспільства. Однак більшість із них вимагали скасування всіх феодальних поборів, оброків і панщини. Вони виступали за ліквідацію станових привілеїв, вважаючи всіх людей рівними. Самих себе таборити називали "братами і сестрами". Саме з цього осередку вийшли найуславленіші гуситські вожді - Ян Жижка, Прокоп Великий, Прокоп Малий.

У 1419-1437 рр. у Чехії тривали гуситські війни, в яких, з одного боку, чеським реформаторам протистояли захисники католицького кліру та чеські магнати, а з іншого - чехи-гусити вели боротьбу проти католицької реакції, очолюваної Римською курією, та іноземних інтервентів.

Утраквісти були готові на певних умовах визнати королем Сигізмунда Люксембурга, який вирішив силою зламати опір чеських "єретиків".

Благословення на початок хрестового походу надійшло від папи Римського Мартина V (1417-1431) у березні 1420 р. Вже наприкінці червня численне військо Сигізмунда підступило до Праги. На горі Вітков 14 липня 1420 р. сталася вирішальна битва, в якій на допомогу пражанам прийшли таборити. Військо під проводом Яна Жижки (бл. 1360-1424) завдало поразки хрестоносцям і змусило їх відступити. В битві яскраво проявився полководницький талант таборитського ватажка.

Ян Жижка походив з родини південно-чеських дрібних шляхтичів. Усе життя він займався військовою справою й дослужився до чину гетьмана (капітана) королівської охорони. Дотримуючись досить поміркованих поглядів, Я. Жижка не поділяв вимог радикального селянсько-плебейського осередку таборитів. Навесні 1420 р., коли таборитів очолили чотири гетьмани-шляхтичі, які не поділяли хіліастичних уявлень, представники радикалів, очолюваних проповідником Мартинеком Гускою, були оголошені порушниками порядку й дисципліни. В подальшому, із загостренням стосунків між поміркованими і радикалами, Я. Жижка нерідко вдавався до крайніх заходів - фізичного знищення радикалів-таборитів. Все це призвело до ліквідації революційно-плебейської комуни.

Незважаючи на свою поразку, Сигізмунд після коронації у соборі Св. Віта став чеським королем. Проте уже в червні 1421 р. на сеймі в місті Чеслав він був позбавлений чеської корони. Сейм проголосив "чотири празькі артикули" земськими законами.

Сигізмунд і Ян Жижка

На першому етапі війни головнокомандувачем армією хрестоносців став імператор Священної Римської імперії Сигізмунд. Він уже скомпрометував себе в очах чехів тим, що не став захищати Гуса, коли того судили на Констанцським соборі. Тепер імператор став ще більш ненависний слов'янським жителям. Гуситское рух також отримало свого військового лідера. Ним став Ян Жижка. Це був чеський дворянин, якому вже було більше 60 років. Незважаючи на це, він був сповнений сил. Цей лицар був відомий своєю блискучою кар'єрою при дворах різних королів. У 1410 році він в якості добровольця приєднався до польсько-литовської армії, розбила німецьких хрестоносців Тевтонського ордена в Грюнвальдській битві. У битві він втратив ліве око. Уже в Чехії, під час війни проти Сигізмунда, Жижка осліп остаточно, проте залишався лідером гуситів. Він вселяв жах на ворогів своїм виглядом і жорстокістю. У 1420 полководець разом з 8-тисячним військом прийшов на допомогу жителям Праги, вигнавши звідти хрестоносців, серед яких стався розкол. Після цієї події на деякий час вся Чехія опинилася під владою гуситів

Тактика гуситів і лицарів

Таборіти створили громади, за прикладом ранніх християн. Вони мали спільне майно і проповідували християнський аскетизм. У таборитів з'явилася нова грізна зброя - кований залізом важкий ціп, «молотив», один удар якого збивав з коня лицаря в повному озброєнні. Цій же меті служили довгі списи з гаками, запозичені у фландрских ополченців. Володіли гусити і вогнепальною зброєю - Бомбардьє і аркебузами. Для нерухомою оборони і оборони на марші таборіти застосовували винайдений ними споруда з возів - вагенбург. Нижчою тактичної одиницею був «ваген» (візок). У нього входило 10 осіб, що їздили в одній возі: 4 молотника, 1 їздовий і 5 пикінерів, лучників, арбалетників або аркебузірів.Війську гуситів належало протистояти лицарським арміям, тому щоб краще зрозуміти цілі тактичних схем гуситів потрібно трохи сказати про тактику їх противника, тобто лицарського війська. Основу лицарського війська і їх основну ударну силу становила важка кавалерія, що складається з погано дисциплінованих феодалів. Вона застосовувала тактику шоку - удар по ворогу на повному скаку. Ця тактика була дуже ефективною проти піхоти, що знаходиться на рівній місцевості, кавалерія просто напросто розсіває піхоту. Піхота мала другорядне значення. Отже, головним завданням тактики гуситів було протистояння ворожої кавалерії. Тільки узгодженість і успіх могли принести успіх гуситам в боротьбі з хрестоносцями, які були на початковому етапі краще озброєні і підготовлені. З'явилася нова тактика, якій відповідав військовий статут і озброєння. Похідний бойовий порядок гуситів, вдавав із себе два зовнішніх ряду возів (бойових, артилерійських, простих).

Еней Сильвий Піколоміні каже, що таборити утворюють два фланги, в кожному два ряди возів, зовнішні ряди довше. Передні і задні вози виступали з колони і в разі небезпеки по команді гетьмана, повинні були звернути вбік, щоб прикрити колону спереду і з тилу. Вози рухалися на відстані між собою, попереду йшла кіннота в легких панцирах, яку називали готцями. Слідом за ними йшов Жижка з помічниками, за ними Мостар і почінщікі з сокирами, дошками і колодами (Мостар повинні були оперативно ремонтувати мости, а почінщікі вози), потім рухалася возів колона. Ця колона могла досягати довжини одного кілометра. Управління рухом колони здійснювалося за допомогою прапорців. У бойовій возі були спеціальні бойові щити, які встановлювалися між возами, поруч з возами йшли піші воїни. Добре організована бойова колона гуситів володіла, кращою маневріністю в порівнянні з лицарським військом.

У разі бойової тривоги колона мала організувати замкнуту фігуру з возів - вагенбург. Для нерухомою оборони і для оборони на марші чехи широко використовували споруду з возів (вагенбург) спеціально підготовлених для походу і бою. Хоча використання вагенбург засвідчено багаторазово в різних країнах і в різні часи (починаючи з епохи пізньої Античності), в період Гуситських воєн (1419-1437 рр.) Вони грали зовсім особливу за важливістю роль і застосовувалися для вирішення самостійних і абсолютно нових в тактичному плані завдань. Про використання вагенбург нам повідомляють письмові та образотворчі джерела. Лаврентій з Брежевой, описуючи перемогу Яна Жижки у Судомержіц пише: «Почався бій, таборіти оточили себе возами». Про використання возів він також згадує, описуючи бій у Ледеч і Ліпніца «Однак селяни захистили себе з усіх боків возами і стали стріляти в них з гармат і пращ, стрілами і камінням». Вагенбург міг мати різну форму в залежності від ситуації. Як правило з возів утворювалося дві фігури, одна велика зовнішня і більш маленька внутрішня. Для установки вагенбурга використовувалася місцевість найбільш вигідна для гуситів і найменш вигідна для їх противника.

Завершення радикального періоду гуситської революції та її кінець

Водночас і в стані гуситів посилились розбрат і чвари. В березні 1422 р. в Празі загинув один із найпослідовніших прихильників Я. Гуса -- Я. Жидівський; із його загибеллю завершився радикальний період гуситської революції.

Новий етап революції ознаменувався відходом Я, Жижки від Табора (1423), а також: початком війни між гуситами і чеськими католиками. Доки гуситські війська очолював Я. Жижка, вони завжди перемагали. Після його смерті (1424) розстановка сил у Таборі гуситів різко змінилася.

Після позбавлення Сигізмунда чеської корони на сеймі в Чеславі влада у країні перейшла до так званої Адміністрації. До її складу входили: по п'ять представників від магнатів, шляхти й рицарства і десять -- від міст (у т. ч. двоє таборитів і четверо пражан). Залучення представників міст до керівництва державними справами було не лише визнанням їхнього значення, а й важливою віхою в історії чеських земель.

По суті чеські міста виступали як головна рушійна сила гусизму, саме з них надходили потужні імпульси цього руху. В 1421 р. у Празі був утворений Великий союз, до якого в період найбільшого свого піднесення входили понад 20 королівських і феодальних міст Центральної та Східної Чехії. Водночас у південних та західних чеських землях навколо Табора виник ще один союз, до якого ввійшли сім міст. Однак згодом у Празі й у Таборі (зокрема після того, як останній покинув Я. Жижка), після певного перегрупування сил відбулися суттєві зміни. На сході Чехії, в Хебі, утворився новий міський союз, спрямований проти Празького. Водночас гуситів продовжували підтримувати багато чеських королівських міст, за винятком таких як Пльзень, Чеське Будейовіце та деяких інших.

Незважаючи на зусилля католицької реакції, придушити гуситський рух та приборкати «єретичну» Чехію не вдалося. 1426 р. головним гетьманом таборитів став Прокоп Голий (Великий) (1380--1434) -- представник поміркованого крила таборитів. Виходець із патриціанської родини, він закінчив університет, мав неабиякі військові й дипломатичні здібності. Новий гетьман очолив гуситську Чехію в нелегкий час. У червні 1426 р. відбувся третій хрестовий похід під проводом саксонського курфюрста. Він, як і попередні, завершився поразкою, воєнні дії були перенесені за межі Чехії. Невдалим виявився й наступний -- четвертий -- хрестовий похід. Зосереджені поблизу гори Тахов, війська хрестоносців при наближенні таборитів на чолі з Прокопом (серпень 1427 р.) просто розбіглися. Гусити розгромили також загони союзу чеських магнатів.

Перемоги над чеськими прибічниками католицизму й хрестоносцями дали змогу гуситському війську перейти в 1428-- 1433рр. від оборонної тактики до наступальних дій. У цей період окремі гуситські загони здійснили ряд походів до сусідніх країн. Під час цих воєнних експедицій гусити вели активну пропаганду своїх ідей серед населення. Проте й вороги гусизму не припиняли спроб знищити ненависний їм рух. Так, улітку 1431 р., з благословення папи Римського розпочалася підготовка до чергового хрестового походу. До Чехії майже з усієї Європи прибували рицарі та шукачі пригод. 14 серпня 1431 р. під Домажліце армія хрестоносців підступила до гуситських військ. Проте й цього разу хрестоносці не зважилися вступити в бій, і кинулися втікати. Варто зазначити, що й наступальні операції гуситів не відзначалися оригінальністю, проте в оборонній тактиці їм не було рівних. Під час походів гуситів до сусідніх країн наочно виявилася обмеженість реформаторського руху. Гусизм здобув підтримку переважно в Чехії, тому противники реформації ототожнювали його виключно з чехами.

Але насправді, як критично-реформаторський, а відтак і революційний рух, гуситство ніколи не обмежувалося лише чеським середовищем. Серед його прихильників було чимало іноземців, зокрема німецький священнослужитель і політик Мікулаш із Дрездена, відомий дипломат -- англієць П. Пейн та ін. Заручившись підтримкою королівської влади й особисто короля Сигізмунда Римська курія доклала всіх зусиль для ізоляції Чехії, неодноразово піддавала гуситів прокляттю. Зокрема, вдалося ізолювати Празький університет від інших європейських університетів. Громадськість країн, що межували з Чехією, була налаштована здебільшого антигуситськи. Цьому, зрештою, сприяла й поведінка самих гуситів, які іноді не дуже замислювалися при виборі засобів досягнення своєї мети. Після невдалого хрестового походу 1431 р. чеський католицький клір-запропонував гуситам розпочати переговори. Проте відверто вороже ставлення до гуситів на соборі в Констанці не викликало ентузіазму в гуситського проводу на чолі з П. Голим. Нове запрошення взяти участь у роботі Базельського собору надійшло влітку 1431 р. Згоди вдалося досягти тільки після досягнення домовленостей про надання гуситам певних гарантій стосовно того, що в дискусіях до уваги братиметься (як «третейський суддя») лише текст Біблії, а також практика ранньохристиянських общин та церковної організації того періоду. У січні 1433 р. в Базелі розпочалися слухання (окремі статті обговорювалися кілька місяців). Однак консенсусу досягти не вдалося й собор припинив свою роботу. Відсутність результатів не влаштовувала обидві сторони. Було вирішено продовжити переговори в Празі. На Базельському соборі представники Римської курії намагалися скористатися з відсутності єдності та чварами між різними гілками гуситського руху, й досягти послаблення гусизму. Це їм зрештою вдалося. У той час, коли радикальні гусити (таборити) не бажали поступатися своїми вимогами, помірковані виступали лише за «чашу», нехтуючи іншими пунктами. Так утворилася т. зв. «панська коаліція» чашницької та католицької шляхти, яка почала готуватися до вирішальних битв. Гусити на чолі з П. Голим ЗО квітня 1434 р. поблизу містечка Ліпани (в районі Праги) зазнали поразки від армії «панської коаліції».

Таборитами напередодні битви з противником вдалося зайняти зручну позицію для оборони на гірському схилі. Прокоп сподівався на успіх своєї класичної тактики, яка включала в себе використання вагенбург, а також виснаження ворога і вирішальний контрудар. 30 травня 1434 року дві ворожі армії зіткнулися в останній битві у Липан. План Прокопа реалізовувався успішно аж до епізоду з контратакою, коли таборіти усвідомили, що утраквісти почали удаване відступ, щоб вивести їх з зручних позицій. Пани ще напередодні битви залишили в тилу резервну важкоозброєну кінноту. Ця кавалерія чекала сигналу про раптову атаку до тих пір, поки таборіти не опинилися в беззахисному положенні. Нарешті свіжі і повні сил лицарі вдарили по противнику, і радикали кинулися назад до свого початкового табору. Незабаром пали і вагенбург. При обороні цих укріплень загинули лідери таборитів - Прокоп Голий і Прокоп Малий. Чашники здобули вирішальну перемогу, яка поклала кінець гуситським війнам.

Результати битви відкривали шлях до компромісу: делегати церковного собору визнали причастя під обома видами, проте інші статті прийняли із застереженням. З цим рішенням погодилися помірковані утраквісти, особливо коли Сигізмунд запевнив їх, що ресекуляризації церковного майна не відбудеться й церкві не повернуть відібрані маєтності. Ця угода дістала назву «Базельських (Празьких) компактатів», які урочисто проголосили на сеймі в Іглаві 5 липня 1436 р. Згодом їх схвалив Сигізмунд, який підтвердив також цілу низку інших земельних прав і привілеїв. На сеймі в Іглаві Сигізмунда було проголошено чеським королем. Після його смерті (грудень 1437 р.) припинила своє існування й Люксембурзька династія, а чеський престол залишився вільним. З прийняттям «Базельських компактатів » і легалізацією гусизму Чехія стала своєрідним острівцем віротерпимості серед християнських країн Заходу. Чехія провіщала майбутню Реформацію, однак ще тривалий час залишалася ізольованою, оскільки офіційна церква вважала її небезпечним розсадником єресі.

Висновок.

Оцінка гуситского руху в історіографії та його історичне значення

Переговори між уповноваженими Базельського собору і гуситами, розпочаті в травні 1432, закінчилися 30 листопада 1433 прийняттям чотирьох пунктів, пізніше отримали назву « Празьких компактати », в яких визнавалося причащання «під обома видами »; встановлювалася свобода церковних проповідей, скасовувалася юрисдикція церкви у кримінальних справах, духовенству в тому випадку, якщо воно буде вести « апостольську життя », надавалося право володіти церковним майном. Угода відповідала інтересам помірного табору гуситів, який складалася з чеського дворянства, а також із заможних городян. Тому чашники виступили проти незадоволених угодою таборитів. 30 травня 1434 таборіти були розбиті в бою під Ліпанамі. У битві полягли обидва вождя таборитів - Прокоп Великий і Прокоп Малий. Таборити продовжували боротьбу і після цієї поразки, проте їх сила була зламана. Причина цього полягала в тому, що селяни, які становлять основну масу таборитів, були не в змозі вести організовану боротьбу за повалення феодального гніту. У 1437 р. був узятий в полон і страчено одного з керівників останніх загонів таборитів - Ян Рогач.

В результаті поразки таборитів в країні наступила справжня феодальна реакція. Використовуючи результати героїчної боротьби чеського народу, феодали - чашники заволоділи великими церковними володіннями, зміцнили своє становище і перейшли в наступ проти селянства. Селяни повинні були повернутися до колишніх своїм панам або зробитися залежними від інших. Без дозволу феодала селяни тепер не могли піти з його володінь. Селяни, які жили в містах і займалися там ремеслом, були зобов'язані повернутися до своїх панів, інакше вони вважалися втікачами. Відновлюючи свої господарства, феодали все більше і більше збільшували селянські повинності, особливо панщину.

Після розгрому таборитів католицька реакція виступила і проти чашників. Папа оголосив " Празькі компактати " недійсними. Католики відмовилися від усіх поступок, які вони раніше зробили чашниками. Проти чашника Юрія Подебрада, який став королем у 1458, організувалася « конфедерація » всіх реакційних сил з панів і міської верхівки, які залучили на свій бік угорського короля Матвія (Матьяша) Корвіна. Подебрад помер у 1471 р., у самий розпал боротьби, яка закінчилася тільки в 1485 р. компромісом між католиками і чашниками. На сеймі в Кутна -Горі була проголошена свобода віросповідання для католиків і чашників.

Гуситські війни мали величезне значення в історії чеського народу. Хоча повсталий народ зазнав поразки, його героїчна боротьба сприяла прогресивному розвитку країни. Історичне значення гуситських воєн полягає насамперед у тому, що народні маси Чехії відкрито повстали проти феодальної експлуатації, католицького мракобісся і національного гноблення. Величезне значення мали гуситські війни і для розвитку чеської національної культури. Чеська мова отримав переважання в усіх сферах життя Чехії. Будучи кульмінаційним пунктом визвольної боротьби чеського народу в середні століття, гуситські війни склали разом з тим важливий етап у багатовіковій боротьбі всіх слов'янських народів проти іноземної агресії.

Гуситські війни потрясли європейську реакцію, висунувши ідеї народовладдя і соціальної справедливості. Цілий ряд великих селянських повстань (повстання в 1437 р. в Трансільванії, в 1440-1442 рр.. У Молдавії та ін) пов'язаний з традиціями гуситських воєн. Вожді Великої селянської війни в Німеччині на початку XVI в., Особливо Томас Мюнцер, з великою повагою і любов'ю ставилися до пам'яті Яна Гуса і його послідовників, а себе вважали продовжувачами їхньої справи. Гуситські війни розхитали підвалини католицької церкви у всій Європі і завдали важкого удару папству. Чеська Реформація XV в. мала велике міжнародне значення, з'явившись необхідної підготовчої щаблем у дозріванні загальноєвропейської Реформації.

Джерела та використана література

1)История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.

2)Средние века и новое время.

3)Краткая история Чехословакии: С древнейших времен до наших дней. Москва,1988.

4)Лаптева Л. П. Гуситское движение в Чехии. XV век: Учебно-методическое пособие. Москва, 1990.

5)Лаптева Л. П. Гуситское движение в освещении современников: Источники и материалы для практических занятий. Москва, 1992.

6)Лаптева Л. П. История Чехии периода феодализма (XV век -- 1648 г.): Учебное пособие. Москва, 1993.

Інтернет джерела

1)http://ru.wikipedia.org/wiki/Гуситские_войны

2)http://fb.ru/article/229701/gusitskoe-dvijenie-prichinyi-uchastniki-itogi-znachenie

3)https://studfiles.net/preview/4031594/

Размещено на Allbest.ru