Передумови голодомору

У колгоспі “Партизан” Старо-Микільського району була заарештована група у складі семи осіб на чолі з головою правління, комуністом Березіним. Тут цікава пряма мова звинувачених: “Запасайтеся хлібом, беріть, хто скільки може, тому що радянська влада залишить вас голими і босими, забере весь хліб. Треба затягувати обмолот до зими, тому що інакше ми не зможемо себе забезпечити хлібом”.

Як повідомляли чекісти, в артілі ім. Леніна Старо-Каранського району “члени правління на чолі з головою Михайличенком затягнули обмолот хліба. До моменту арешту членів правління в колгоспі не був обмолочений хліб з площі 100 га. У звітності про наявність зерна в колгоспі 2000 пудів зерна були записані, як відходи... Михайличенко говорив, що якщо колгоспники не крастимуть хліб, то їм нічого не дадуть на вироблені трудодні. За приблизними підрахунками, в артілі розкрадено близько 2 000 пудів зерна”.

В артілі “13 років Червоної армії” (Старо-Каранський район) правління під виглядом відходів роздало колгоспникам зерно, придатне для здавання в хлібозаготівлю. 500 пудів зерна пішло на корм худобі”. Заохочуючи, -- як вказувалося в обвинувальному акті, -- розкрадання і розбазарювання хліба колгоспниками, заарештовані члени правління говорили: “Все одно колгосп розвалиться, беріть хліб, інакше його заберуть в хлібозаготівлю. Беріть хліб, інакше будете голодувати. Ми знаємо, що це не по закону, хліб роздаємо, тому що влада не турбується про селян”.

В бюлетенях ДПУ УСРР з описом справ, порушених за “розбазарювання”, крадіжку і приховування від державного обліку колгоспного хліба, можна інколи натрапити на цілком кримінальні сюжети. Наприклад, такий: вкрав колгоспний хліб, продав на базарі, за виручені кошти купив два будинки в місті. Проте це були поодинокі факти. Суцільний масив інформації йшов по лінії “розбазарювання” (тобто роздачі селянам) і приховування хліба від заготівельників. Місцеве начальство і навіть самі селяни погоджувалися з лексикою представників влади, які називали крадіжкою привласнення виробленої продукції не тільки колгоспниками, але й одноосібниками (sic!). Адже держава фактично оголосила своєю власністю всю вироблену в сільському господарстві зернову продукцію, хоч в офіційному законодавстві фігурували такі поняття, як360

трудодень, податок, відсоток продукції, що підпадав під хлібозаготівлю у хлібовиробляючих і хлібоспоживаючих регіонах, право селян реалізувати свою продукцію в колгоспній торгівлі. Селянство не погоджувалося з узурпацією своєї праці і відмовлялося працювати на таких умовах, наражаючись на політизовані звинувачення в саботажі. Держава в особі сталінської команди не відступала від обраного курсу, конфіскувала весь хліб, який все-таки вдавалося зібрати і змушувала селян під страхом різноманітних кар напівголодними й голодними працювати в полі, готуючи урожай 1933 р.

В. Молотов перебував в Україні до 6 листопада. Цього дня він виїхав в Москву, щоб узяти участь у торжествах, присвячених 15-річчю Жовтневої революції -- найбільш урочистого більшовицького свята. Повернувся він у Харків 17 листопада і перебував в Україні до 23 листопада. Перші два дні просидів у столиці УСРР, відпрацьовуючи згідно з одержаними від Сталіна інструкціями, партійно-урядові постанови харківського центру щодо посилення хлібозаготівель. Тексти документів він надіслав на узгодження в Кремль. Вони були запроваджені в життя у вигляді таємної постанови ЦК КП(б)У від 18 листопада, а потім опубліковані у вигляді постанови РНК УСРР від 20 листопада під однаковою назвою -- “Про заходи до посилення хлібозаготівель”.

У постановах висувалася вимога повністю виконати план хлібозаготівель до 1 січня і створити насіннєві фонди до 15 січня 1933 р. Заборонялося витрачання натуральних фондів, утворених в колгоспах, які не виконали хлібоздачу. Райвиконкоми були зобов'язані негайно організувати перевірку цих фондів і призначити у всіх артілях осіб, відповідальних за її зберігання. По суті справи, на все засипане зерно накладався арешт. Мета цього екстраординарного заходу розкривалася в наступному пункті: надати райвиконкомам право перераховувати до фонду хлібозаготівель усі натуральні фонди колгоспів. Артілі-боржники, які видавали натуральні аванси у рахунок трудоднів або для громадського харчування понад встановлені норми (15% від фактичного обмолоту), повинні були негайно організувати повернення “незаконно розданого хліба” з тим, щоб спрямувати його на виконання плану. Райвиконкоми зобов'язувалися “організувати вилучення у колгоспів, одноосібників і робітників радгоспів хліба, що його розікрали під час косовиці, обмолоту і перевезення”Колективізація і голод на Україні. 1929-1933. Збірник документів і матеріалів. --. Цей зловісний пункт на ділі означав, що державасанкціонує масові обшуки з негайною конфіскацією зернових запасів, бо відрізняти “вкрадене” зерно від будь-якого іншого ніхто не збирався.

Постанова РНК УСРР від 20 листопада 1932 р., прийнята з ініціативи Сталіна і під диктовку Молотова, містила в собі пункт 9, який мав безпосередній стосунок до організації Голодомору: “До колгоспів, що припустили розкрадання колгоспного хліба і злісно зривають план хлібозаготівель, застосувати натуральні штрафи у вигляді додаткового завдання з м'ясозаготівель у розмірі 15-місячної норми здачі даним колгоспом м'яса як усуспільненої худоби, так і худоби колгоспників. Райвиконкоми застосовують ці штрафи з попереднього дозволу в кожному окремому випадку облвиконкомом. Розмір штрафів (у межах 15-місячної норми м'ясоздачі) і термін сплати цих штрафів РВК встановлює відповідно до господарського стану кожного окремого колгоспу. Накладання штрафів не звільняє колгосп від виконання повністю встановленого плану хлібозаготівель. Дозволити РВК у випадках, коли колгоспи вживають справжніх заходів для забезпечення виконання плану хлібозаготівель у встановлені терміни, ці штрафи скасовувати”.

Постанова ЦК КП(б)У, прийнята двома днями раніше, починалася з розділу “Про мобілізацію робітників-комуністів на хлібозаготівлі”. Мобілізованих треба було спрямувати бригадами у складі 3-4 осіб в 40-50 вирішальних для заготівель районів (по 2-4 бригади на район) для роботи в селах, “де куркульських саботаж і неорганізованість партійної роботи набрали найбільш гострого харак- теру” Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 250-251.. Виходячи з того, що в постанові ЦК КП(б)У текстуально повторювалися всі завдання, що покладалися на радянський апарат постановою РНК УСРР, головною метою мобілізованих з міста комуністів ставала організація обшуків селянських садиб і колгоспних комор на предмет виявлення “розбазареного” і прихованого від обліку хліба.

Партійна постанова повторювала пункт 9-й урядової, в якому йшлося про вилучення індивідуальної худоби колгоспників в якості натуральних штрафів, але “збагачувала” її таким доповненням: “У колгоспах, що незадовільно виконують план хлібозаготівель, стосовно колгоспників, які мають посіви зерна на присадибних землях, повністю зарахувати все одержане ними з присадибних ділянок зерно в залік натуральної видачі по трудоднях, з вилученням лишку виданого хліба на виконання плану хлібозаготівель”. Постанова містила в собі ще один важливий пункт, якого не було у значно коротшій урядовій постанові: одноосібників, які не виконували хлібоздачу (по контрактації або “самозобов'язанням”), дозволялося штрафувати встановленням додаткових завдань не тільки на м'ясозаготівлях, але й по картоплі (в обсязі річної норми здачі)Там само. -- С. 257..

Запроваджені з особистої санкції Сталіна партійно-урядові постанови від 18 і 20 листопада 1932 р. робили колгоспників відповідальними за невиконання колгоспами встановленого державою хлібозаготівельного плану. Боржники повинні були відповідати продукцією, вирощеною у присадибному господарстві. Одноосібники відповідали за нездачу зерна іншою продукцією, а конкретно -- худобою в живій вазі або м'ясом (салом) і картоплею. Виявляти продовольчі запаси у присадибному господарстві колгоспника або в господарстві одноосібника можна було тільки обшуком.

Можна твердити, що в цих постановах містилися пункти, які вели до переростання вже пануючого у Радянському Союзі (насамперед -- в Україні) голодування сільського і частини міського (незахищеного картковою системою постачання) населення у жахливий голодомор. Мова йде про натуральне штрафування господарств колгоспників та одноосібників, які розглядалися як боржники по хлібозаготівлях. Такий спосіб покарання державою “боржників” нічого спільного із заготівлею хліба не мав.

Переростання хлібозаготівель, здійснюваних силовими засобами, у терор голодом, який маскувався під хлібозаготівлі, відбувалося поступово. Цей процес переростання можна ретельно відстежити за період від грудня 1932 р. до лютого 1933 р. при аналізі дій хлібозаготівельників, які керувалися як вказаними постановами, так і усними інструкціями. Але треба зафіксувати найголовніший результат діяльності надзвичайної хлібозаготівельної комісії під керівництвом Молотова в УСРР: створення законодавчої основи для терору голодом.

Сталінський “сокрушительный удар” не міг здійснюватися тільки силами чекістів та міліції, як це було з кампанією розкуркулення. Йшлося не про верхній шар заможного селянства, а про селянство в цілому. До репресивної кампанії мусив підключитися місцевий компартійно-радянський апарат. Ті, хто погоджувався виконувати брудну роботу, залишалися на своїх місцях і користувалися разом зсім'ями тими привілеями у постачанні продовольства, які держава- комуна запровадила для своїх функціонерів у ситуації загального голоду. Ті, хто власною пасивністю саботував вказівки центру, мусив бути позбавлений посад, вичищений з партії і репресований.

Що могло змусити селян віддати державі прихований хліб, який рятував їх від голодної смерті (у тому разі, зрозуміло, якщо він узагалі був і його вдалося приховати)? Держава в особі Молотова і Кагановича винайшла два способи репресивного впливу на селян: натуральні штрафи і “чорну дошку”.

За перші два тижні після запровадження натуральних штрафів ця форма покарання застосовувалася несистематизовано. В Україні наклали штрафи на 327 колгоспів і 5 631 одноосібника. Більше половини колгоспів (180) зазнало покарання в Молдавській автономії, натомість на Чернігівщині -- тільки два. В Донецькій області зазнали такого покарання 11 колгоспів. На Харківщині були оштрафовані 3 363 одноосібники, тобто істотно більше половини всієї кількості, а найменше -- в Молдавській автономії -- 13. Друге місце з кінця посіла Донецька область -- 16 одноосібниківГолодомор 1932-1933 років в Україні. Документи і матеріали. -- С. 445..

Вирази “чорна дошка” і протилежний йому -- “червона дошка” з'явилися в перші роки радянської влади. В усякому разі, у доповіді про чергові завдання господарського будівництва на Четвертій конференції КП(б)У Й. Сталін заявив: “В Донецком бассейне придется принять меры мобилизации укрывающихся в деревне углекопов, вытащить их на свет божий и заставить трудиться, ибо есть у нас, товарищи, немало таких рабочих, которые скрываются и которых нужно вытащить за волосы. Для этого понадобится черная доска, а для тех, которые сами идут на работу и готовы отдать всю свою жизнь, для тех -- красная доска отличия, чтобы создать отличие между теми, которые отдают свою жизнь, от тех, которые скрываются от работ”Четверта конференція Комуністичної партії (більшовиків) України. 17-23 березня 1920 р. Стенограма. -- К., 2003. -- С. 198..

Стосовно досліджуваного в цій книзі періоду статус “чорної дошки” разом з відповідною каральною практикою неодноразово використовувався місцевими органами влади, оскільки він став звичним з часів нової економічної політики. Дослідник цієї теми Г. Папакін встановив, що на Донбасі 1 березня 1932 р. першою на “чорній дошці” опинилася артіль ім. Яковлєва в селі Біловодське-2 Біловодського району. 30 вересня на “чорну дошку” були занесені одразу п'ять артілей того ж Біловодського району: “Заповіт Ілліча”,364

“Зелена долина”, ім. Ворошилова, ім. Ілліча, “Більшовик” та “Серп і молот”Папакін Г. Донбас на “чорній дошці”. -- К., 2014. -- С. 41.. Покарання “чорнодошкових” колгоспів залежало від фантазії тих органів влади, які формулювали відповідні розпорядження. Іноді йшлося про моральне засудження тих, хто мав найменший показник виконання хлібозаготівельного плану.

По-іншому сформулював статус “чорної дошки” голова надзвичайної хлібозаготівельної комісії на Північному Кавказі Л. Каганович. На засіданні бюро крайкому ВКП(б) 1 листопада 1932 р. він заявив про намір поставити на “чорну дошку” від 3 до 5 станиць, у деяких заборонити торгівлю і провести чистку від контрреволюційних і куркульських елементівКомандири Великого голоду. -- С. 315.. Ідея була підхоплена в Україні. 6 грудня постановою ЦК КП(б)У і РНК УСРР на “чорну дошку” були занесені села, які тривалий час не могли розрахуватися з державою.

Коли подивитися на опубліковану 8 грудня 1932 р. в газеті “Вісті ВУЦВК” постанову про статус “чорної дошки”, то не побачимо нічого особливого: припинення кооперативної і державної торгівлі в цих селах, заборона колгоспної торгівлі, припинення кредитування і дотермінове стягнення кредитів, чистка органами РСІ кооперативних і державних апаратів, вилучення з колгоспів у цих селах організаторів зриву хлібозаготівель.

Траплялося, що місцева влада обмежувалася саме таким переліком репресивних заходів. Нерідко, однак, під тиском надзвичайних комісій в УСРР і на Північному Кавказі репресії в “чорнодош- кових” селах ставали нищівними, тобто, такими, яким були піддані обидва ці регіони у 1933 р. Саме через це маємо підставити датувати український Голодомор двома роками.

Сталінський “сокрушительный удар”, який спочатку був апробований на обмеженій кількості “чорнодошкових” сіл, складався з трьох елементів: конфіскації всієї їжі, заблокування позбавлених їжі селян в їх селах та інформаційної блокади. Фізична блокада населення, яке зазнало терору голодом, має документацію. Адже без письмових розпоряджень неможливо було припинити рух мільйонних мас голодуючого населення в регіоні, які не були піддані терору голодом. Письмових розпоряджень про інформаційну блокаду не існувало, але негласна заборона визнати радянський голод 19321933 рр. аж до кінця 1987 р. позбавляє необхідності шукати документи з її фіксацією. Найважливіша складова частина терору, тобто конфіскація під виглядом натуральних штрафів будь-якого продовольства теж ніколи не фіксувалася у письмовому вигляді.Засвідчують її розповіді тих, хто вижив, і спостереження іноземних громадян, які опинилися в епіцентрі подій.

Італійський посол в Москві передав 9 травня 1933 р. Б. Муссоліні текст доповіді харківського віце-консула Л. Сіркани, в якому детально описувалося становище в сільському господарстві “на основі газетних повідомлень і прямого спостереження”. Л. Сіркана так описував ситуацію в українському селі: “Внесення цілих сіл та колективних сільськогосподарських підприємств у так звану “чорну дошку” тягне за собою суворі санкції, наприклад: припинення будь- якого постачання і вилучення навіть тої незначної кількості товарів, яка вже була в кооперативах; абсолютна заборона покидати межі села або сільськогосподарського підприємства; обшуки і конфіскація продуктів” .

Постановою ЦК КП(б)У і РНК УСРР від 6 грудня 1932 р. на “чорну дошку” були занесені Гаврилівка Межівського і Вербки Павлоградського району Дніпропетровської області. Велике село Гаврилівка вимерло повністю, Вербки -- наполовинуЛисти з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів. 1932-1933 роки. -- Харків, 2007. -- С. 145, 147. Кульчицький С.В. Ціна “великого перелому”. -- С. 283-284..

Услід за республіканською “чорною дошкою” з'явилися “чорні дошки” в усіх областях. За даними Г. Папакіна, в Донецькій області на “чорну дошку” було поставлено в листопаді-грудні 1932 р. 10 сіл, 24 колгоспи і 14 сільрад (колгоспи разом з одноосібниками), а в січні-лютому -- 4 села, 7 колгоспів і 2 сільради. Кількість репресованих населених пунктів різко знизилися на початку 1933 р., але тільки тому, що на “чорну дошку” без оголошення такого статусу була поставлена вся Україна.

З останніх місяців 1932 р. С. Косіор був майже відсторонений від прийняття рішень, хоч і зберігав найвищу в УСРР посаду генерального секретаря ЦК КП(б)У. Загальносоюзний генсек керував поточними подіями в республіці через “уповноважених” зі свого близького оточення -- голову уряду В. Молотова і секретаря ЦК ВКП(б) Л. Кагановича і П. Постишева. Останній переїхав до Харкова на постійну роботу в якості другого секретаря ЦК КП(б)У, але зберігав за собою попередню посаду секретаря ЦК ВКП(б). На початку грудня 1932 р. в Харків прибув на постійну роботу заступник голови ОДПУ

B. Балицький. Він теж зберіг за собою попередню посаду, але Сталін призначив його особоуповноваженим ОДПУ по УСРР, залишивши

C. Реденса на певний час головою ДПУ УСРР.

Суміщення двох типів репресій -- блокади (в “чорнодошкових” селах) і натурального штрафування (в його крайній, офіційно неза- документованій формі, коли крім м'яса і картоплі вилучалося все наявне продовольство) відбувалося в останні місяці 1932 р. не завжди і не всюди. В усякому разі, С. Косіор не підозрював, що таке суміщення може бути здійснене, причому здійснене не з метою прискорення хлібозаготівель, а під прикриттям заготівель -- як різновид терору. У листі Сталіну від 8 грудня він рапортував, що обласні партійні комітети занесли на “чорну дошку” до 400 сіл, але про результативність такої репресії висловлював сумнів. Навпаки, натуральні штрафи Косіор вважав більш ефективним засобом стимулювання заготівель, і підкреслив це в листі неодноразово: “найбільший результат дає застосування натурштрафів, за корову і свиню тепер колгоспник “і навіть одноосібник міцно тримаються”; “найбільш добрі результати з репресій дають натурштрафи і позбавлення присадибної землі”Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 284,

286..

20 грудня в Харкові почалося засідання політбюро ЦК КП(б)У з участю Л. Кагановича і П. Постишева, присвячене ситуації з хлібозаготівлями. Воно затягнулося, судячи з щоденника Кагановича, до четвертої години ранку. У світлі дальших подій варто зіставити між собою свідчення В. Чубаря і С. Косіора. Чубар говорив, що штрафи в натурі не стягують, вважаючи це недоліком хлібозаготівель. Косіор говорив про повальні, але малоефективні обшукиКомандири Великого голоду. -- С. 317.. Отже, на час наради, тобто в третій декаді грудня, натуральні штрафи і обшуки ще не поєднувалися між собою в масштабі всієї України в одну репресивну акцію.

Варто зіставити, теж у світлі дальших подій, висловлювання присутніх з приводу частки урожаю 1932 р., прихованого селянами від державного обліку. В. Балицький вказав, що за два тижні грудня обшуками було виявлено 7 тис. ям і 100 “чорних комор” в яких знайдено 700 тис. пудів хліба. На підставі цієї інформації треба зробити два висновки: а) селяни справді ховали від держави рештки врожаю; б) розміри виявлених запасів були настільки мізерні, що виконати план за рахунок викриття “чорних комор” було неможливо. С. Косіор підтвердив цей другий висновок, який просто-таки напрошувався, але М. Хатаєвич був іншої думки. Доповідаючи про результати своєї поїздки в Одеську область, яка повинна була здати для виконання плану 26 млн. пудів, він сказав, що в області залишався необмолоченим врожай з близько 200 тис. га зернових, що давало не більше 8 млн. пудів хліба. “Залишок [а це до 18 млн. пудів -- Авт.] доведеться збирати розкриттям ям і “чорних комор”, -- заявив він. -- Поки майже в кожному районі знайдено прихованим 2-3 тис. центнерів хліба. Але це -- лише незначна частина прихованого і розкраденого” Позиція М. Хатаєвича була співзвучною з лінією у хлібозаготівля, яку обрав посланець Й. Сталіна Л. Каганович: за всяку ціну знайти в Україні “прихований і розкрадений хліб”.

Невже М. Хатаєвич і Л. Каганович не розуміли, що план хлібозаготівель не можна виконати за рахунок розкриття ям? Звичайно, розуміли, і тому розбіжність їх суджень з судженнями таких “песимістів” як В. Чубар і С. Косіор, дозволяє безпомилково визначити коло тих, хто був утаємничений у сталінський задум, схований за виразом “сокрушительный удар”. Ніхто з тих, хто говорив, що в Україні існує “підземне пшеничне місто” (такий вираз пішов гуляти газетами), не вірив у те, що воно існує. Не вірив, але наполягав на тому, що треба здійснювати повальні обшуки, щоб виконати хлібозаготівельний план. Перед журналістами і кінодокументалістами вони висували тезу про селянський опір у формі приховування від державного обліку величезної частки врожаю 1932 р., а ті створювали відповідну картинку для радянської громадськості. Так формувалося інформаційне прикриття для сталінського “сокрушительного удара”.

Кинувши всю сільську міліцію, уповноважених з хлібозаготівель, членів комітетів незаможних селян і власну агентуру на розшуки “підземних пшеничних міст”, В. Балицький не досяг істотних результатів. У складеній наприкінці січня 1933 р. довідці ДПУ УСРР зазначалося, що за період від 1 грудня до 25 січня було знайдено 14 956 ям, 621 “чорна комора” і 1 359 інших таємних сховищ, з яких вилучено 1 718,5 тис. пудів хліба. Щоб зробити сумарну кількість зерна вагомішою, до зазначеної цифри додали й хліб, знайдений у так званих “озадках” (після повторного обмолоту соломи), а також вилучений у перекупників . Отже, легенда про підземне пшеничне місто” залишилася легендою. А виникла вона, треба повторювати знову і знову, щоб використати хлібозаготівлі як прикриття запланованої каральної акції. Зміст “сокрушительного удара”, як показали події січня 1933 р., полягав у поєднанні натуральних штрафі та обшуків. Під приводом пошуків прихованого зерна у “селян- саботажників” вилучали все продовольство, яке вони спромоглися одержати зі своїх присадибних ділянок. Логіка Й. Сталіна була зрозумілою: не працюєш в громадському господарстві на умовах влади -- не розраховуй на продовольство, одержане з присадибної ділянки; хто не працює на державу, той не їсть.

Хлібозаготівлі з урожаю 1932 р. тривали, як і в попередні роки, на початку наступного року. Однак, як бачимо з даних, які були у розпорядженні чекістів, пошуки прихованого хліба не допомогли виконати хлібозаготівельний план. Приховуючи провал, в Кремлі пішли на офіційне скорочення (уже в третій раз) хлібозаготівельного плану, а також на вилучення в селянському секторі насіннєвого фонду. Навесні 1933 р. насіннєвий фонд довелось повернути, щоб посівна кампанія стала можливою.

Хлібозаготівлі з урожаю 1932 р. по Донецькій області мали такий вигляд (в тоннах, співставляються остаточний план по селянському сектору з фактичним виконанням, а також фактичне виконання -- із заготівлями з урожаю 1930 р.)481:

На початок січня 1933 р. Донецька область виконала план хлібозаготівель на 76%482. На момент офіційного припинення заготівель в Україні постановою ЦК ВКП(б) від 5 лютого 1933 р. відсоток виконання плану по Донецькій області піднявся до 83,4% (по УСРР в цілому -- 83,5%). Отже, незважаючи на всі потуги, владі довелось визнати факт провалу хлібозаготівель.

Чекістам та їхній агентурі в сільській місцевості не вдалося виявити все приховане від державного обліку зерно (це засвідчують370

розповіді деяких свідків Голодомору). Тим не менш, левова пайка врятованого урожаю 1932 р. опинилася у розпорядженні держави.

Кліматичні умови 1930 і 1932 рр. були однаково сприятливими. Однак заготівельникам, незважаючи на застосування різноманітних силових засобів, вдалося придбати у Донецькій області в 1932 р. лише половину обсягу зерна порівняно із заготівлями 1930 р. Приблизно такою же була картина по Україні в цілому і по всіх інших регіонах. У розпорядженні Кремля виявилося надто мало хлібних ресурсів, щоб забезпечити експорт і повноцінне постачання міст. Велика кількість міського населення була виведена за межі карткового забезпечення і приречена на голодування. Так само влада прирекла на голодування (мова не йде поки що про Голодомор) сільське населення зерновиробляючих регіонів, тому що вилучила у нього наявні запаси хліба. Навіть Й. Сталіну з його догматичним мисленням стало зрозумілим, що систему хлібозаготівель потрібно змінювати.

Держава заготовила з українського урожаю 1932 р. 4 171,4 тис. тонн проти 7 047,1 тис. з урожаю 1931 р. Селянський сектор дав 85,6 (колгоспи -- 74,3%, одноосібники -- 11,3%), а радгоспи -- 14,4%. Насправді, однак, заготовили істотно менше, адже від лютого до липня 1933 р. було повернуто з цього урожаю 557,7 тис. тонн насіннєвої, продовольчої і фуражної допомоги, щоб забезпечити врожай 1933 р. Отже, у розпорядженні держави залишилося 3613,7 млн. пудів, тобто 51,3% від обсягу урожаю 1931 р.

У сталінському терорі, який тривав чверть століття, видатний український історик з діаспори Іван Лисяк-Рудницький особливо виділяв період становлення колгоспного ладу. У статті “Новий Переяслав”, яку вперше опублікував у 1956 р. паризький польсько- мовний журнал “Культура”, він писав: “Масовий спротив українського селянства колективізації загрожував зіванням амбітних господарських планів Й. Сталіна. Звідси особливий гнів і мстивість Й. Сталіна супроти України. З цим збігалися ресантименти російського чиновництва, обуреного українською “нахабністю”. Й. Сталін та очолена ним російсько-совєтська бюрократія рішили “навчити хохлів розуму”. Жертви, що їх Україна понесла внаслідок сталінської політики, були жахливі. Голодом виморено кілька мільйонів людських істот та поліційним терором знищено національну еліту двох формацій”.Вираз “навчити хохлів розуму” парадоксально збігається з виразом С. Косіора у листі Й. Сталіну від 15 березня 1933 р., який став відомим історикам тільки в 1990 р. Бідкаючись, що в голодуючих районах селяни без всякого ентузіазму готуються до посівної кампанії, український генсек писав: “Те, що голодування не навчило ще дуже багатьох колгоспників уму-розуму, показує незадовільна підготовка до сівби якраз у найбільш неблагополучних районах”. Та якщо добре подумати, тут нема парадоксу. Сталінська політика “виховання вбивством” навіть у людей з різних епох викликала схожі асоціації.

Размещено на Allbest.ru