Передумови голодомору

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЕРЕДУМОВИ ГОЛОДОМОРУ

1. Хлібозаготівлі з урожаїв 1930 і 1931 рр

Розподіл доходів у колгоспах 20-х рр. найчастіше відбувався по їдцях або за кількістю виходів на роботу. Суцільна колективізація повинна була внести в це питання істотні корективи. У ході дискусії, що розгорнулася влітку 1930 р. в Аграрному інституті Комуністичної академії, представник України С. Ужанський заявив, що вирішальним випробуванням для колгоспної системи стане осінь, коли відбудеться “дільба продуктів”Основные вопросы сплошной коллективизации. Дискуссия в Аграрном институте Комакадемии. -- М., 1930. -- С. 53. Бондаренко В. В. Развитие общественного хозяйства колхозов Украины в годы довоенных пятилеток. -- К., 1957. -- С. 152. Очерки истории коллективизации сельского хозяйства в союзных республиках. -- М., 1963. -- С. 196..

Випереджаючи події, Колгоспцентр СРСР у директиві від 6 червня 1930 р. “Про оцінку і облік праці в колгоспах” висловився за впровадження нової економічної категорії під назвою “трудодень” . Однак тоді ця ідея не знайшла поширення.

У січні 1931 р. в Москві відбулася Всесоюзна нарада з організації праці в колгоспах. Вона порекомендувала правлінням колгоспів установлювати відрядну оцінку кожної одиниці роботи в трудоднях. Рекомендації наради лягли в основу постанови VI з'їзду рад СРСР “Про колгоспне будівництво” (березень 1931 р.). З'їзд оголосив трудодень єдиною мірою кількісних і якісних результатів роботи у громадському господарстві й зобов'язав керівників колгоспів забезпечити повсюдне запровадження відрядності. Розподіл продуктів, підкреслювалося в резолюції з'їзду, мав здійснюватися за принципом “хто більше і краще працює, той більше одержує, хто не працює, той нічого не одержує” .

Вимальовувалася досить логічна система оплати праці, але в реальних умовах вона не спрацьовувала. Перш за все, виявилася тенденція до нарощування управлінських структур і відповідно -- витрат на їх утримання за рахунок доходу від громадського гос-подарства. Вивчаючи стан організації праці в колгоспах, Наркомзем УСРР зробив такий узагальнюючий висновок: “Часто при високих нормах виробітку на польових роботах та неправильних розцінках ті, хто працював у полі, виробляли набагато менше трудоднів, ніж обслуговуючий персонал”Історія колективізації сільського господарства УРСР. -- Том 3. -- К., 1971. -- С. 37..

По-друге, незважаючи на оптимістичні дані про запровадження відрядної оплати праці, які фігурують у статистичних довідниках, у більшості колгоспів панували знеосібка і зрівнялівка. ДПУ УСРР вивчило діяльність 200 колгоспів за 1931-й рік. Виявилося, що у 48% колгоспів відрядна оплата праці зовсім не застосовуваласяГолод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. -- С. 393..

По-третє, і це найголовніше: половина колективних господарств України, за свідченням С. Косіора, у 1931 р. не видала на трудодні абсолютно нічогоБільшовик України. -- 1931. -- № 11-12. -- С. 25. Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. -- Том 2. -- С. 383-384.. Отже, у половини артілей колгоспники працювали весь сільськогосподарський рік безплатно, здобуваючи собі і своїй сім'ї жалюгідні засоби існування тільки з невеликих присадибних ділянок. На цих ділянках можна було посадити тільки картоплю і городину. У сільській місцевості основний продукт харчування -- хліб ставав величезним дефіцитом. Як це зрозуміло, дефіцит хліба був викликаний державними заготівлями.

На папері все виглядало гарно. У роз'ясненні за підписами Я. Яковлєва і Т. Юркіна щодо запровадження в життя Примірного статуту сільськогосподарської артілі визначалися норми здавання (у формі продажу за зовсім низькими цінами) заготівельним органам зернової продукції. У зерновиробних регіонах, у тому числі в Україні, треба було здавати від чверті до третини валового збору, виходячи з розрахунку середнього врожаю, а в зерноспоживаючих регіонах -- не більше однієї восьмої частини збору. “Вся інша маса валового збору, -- вказувалося у роз'ясненні, -- як у зернових, так і в не- зернових районах залишається у цілковитому розпорядженні колгоспів” .

Проте продуктивні сили сільського господарства були підірвані кампанією розкуркулювання. Багато селян не витримували податкового тиску і відмовлялися від господарювання, залишаючи “хлібозаготівельний фронт”. План мусив виконуватися, і влада обтяжувала тих, хто залишався на селі, додатковими завданнями.316

Колгоспи внаслідок цього не могли розрахуватися за трудоднями, а селяни не бажали добросовісно працювати без оплати. Втрати зерна в полі ставали величезними, а різниця між видами на врожай і реальним врожаєм -- разючою. Колгоспи мусили виконувати план, здаючи державі нерідко все, що мали.

Хлібозаготівельний план 1930 р. виявився гумовим. Для України його встановили в розмірі 440 млн., а у вересні збільшили до 490 млн. пудів. Керівники республіки не знали, як виконати основний план, а після збільшення геть розгубилися. На півдні зібрали ще не весь урожай, і вони розіслали телеграми усім райпарткомам від Одеси до Маріуполя: “Хліб, що лежить на полях, треба врятувати за будь-яку ціну, скориставшись декількома днями гарної погоди. Оголосіть на 2-3 дні постановою РВК обов'язкову громадську кампанію завозу хліба всім селом, усіма без виключення засобами, закріпіть цю кампанію рішеннями сільрад, сходів і т. ін. Норми оплати за звезення встановіть самі на місці.

ЦК КП(б)У все-таки домігся від Кремля у жовтні 1930 р. зменшення плану до 472 млн. пудів. Однак темп заготівель надав, бо в селі вже не залишалося резервів хліба. 27 січня 1931 р. політбюро ЦК ВКП(б) розглянуло ситуацію в УСРР і констатувало заборгованість в обсязі 34 млн. пудів, переважно по твердих завданнях для заможних господарств. Сталін зменшив заборгованість до 25 млн. пудів і зобов'язав ЦК КП(б)У оголосити лютий 1931 р. місяцем ударних хлібозаготівель, щоб цілком виконати план. На початку травня 1931 р. голова Раднаркому В. Молотов викликав С. Косіора в Москву і повідомив: план з урожаю 1930 р. повертається до попередньої цифри -- 490 млн. пудів. ЦК КП(б)У змушений був оголосити нову кампанію із заготівлі минулорічного хліба з 20 травня по 15 червня 1931 р. С. Косіор і голова українського Раднаркому В. Чубар відправили в район директиву такого змісту: “Добрий урожай минулого року дав можливість партії намітити хлібозаготівельний план Україні в розмірі 490 млн. пудів... Країна в липні може залишитися без хліба, якщо не буде забезпечено завершення виконання хлібозаготівель. Партійні організації України повинні зрозуміти усю грізність цієї перестороги і стати як один до роботи, у найкоротший час забезпечити виконання хлібозаготівель. Виходячи з цього, ЦК встановив найостаточніші плани для кожного району, у тому числі додаткові плани для районів, які свої попередні Голод 1932-1933 років на Україні: причини та наслідки. -- С. 394.але мають усі можливості заготовити додат-

“Найостаточніші” плани виконані не були, проте після вивезення всіх запасів республіка виконала попередній варіант плану, який у лютому 1931 р. здавався недосяжним. До 1 червня 1931 р. у селянському секторі було зібрано 393 млн. пудів, а загалом по УСРР -- 477 млн. пудів з урожаю 1930 р. Це становило на 167 млн. пудів більше викачаного з України хліба у 1929 р. Державні заготівельні пункти одержали по 4,7 центнери зерна з кожного гектара посівних площ -- рекордний показник товарності за всі дореволюційні й порев олюційні роки .

На XVI з'їзді ВКП(б) Й. Сталін заявив, що завдяки створенню колгоспного ладу в країні успішно розв'язується зернова проблема Слинько 1.1. Соціалістична перебудова і технічна реконструкція сільського господарства. -- С. 282. Сталін Й. Твори. -- Т. 12. -- С. 305.. Він мав рацію лише в тому розумінні, що тепер держава могла брати собі стільки колгоспної продукції, скільки вважала за потрібне. Це стало справою техніки: прямо з колгоспних полів зерно відвозилося вантажівками машинно-транспортних станцій на державні елеватори. Те, що воно належало іншому власнику, нікого не турбувало. МТС і радгоспи вважалися загальнонародною власністю, а колгоспи були оголошені радянськими політекономами колгоспно- кооперативною формою власності. Насправді обидва поняття були мертвонародженими. В результаті комуністичних соціально-економічних перетворень народжувалася специфічна державна форма власності. Вона аніскільки не відповідала державній формі власності, яка існувала в умовах ринкової економіки. Усією власністю володіла держава-комуна, цілком контрольована більшовицькою верхівкою.

Хлібозаготівельна епопея, яка розгорталася навколо урожаю 1930 р., нагадувала перетягування канату між Москвою і Харковом. Проте на рівні окремо взятого колгоспу таке спортивне змагання оберталося трагедією. Покажемо це на прикладі колгоспу “Спільна праця” Іванівської сільради Гришинського району (кол. Артемів- ський округ). Колгосп був утворений у березні 1930 р. і об'єднував 310 господарств (96% господарств, підпорядкованих сільраді) у 19 населених пунктах, розташованих на відстані 15-20 км. один від одного. Вся артіль була поділена на 15 бригад і мала 3 350 га орної землі, 465 робочих коней, 97 голів великої рогатої худоби і 1850318 їдців. Головував у колгоспі присланий з міста робітник-двадця- тип'ятитисячник Ю. Чорний. У листі до Г. Петровського він писав 14 грудня 1930 р.: “Проти плану хлібозаготівлі минулого (1929) року при однаковій врожайності, у цім (1930) році план дано на 300% більше. План хлібозаготівлі давався адміністративно: “Приймайте, хоч не хочете”. Доказувалося документально по умолотних документах, що план нереальний, що в разі його виконання колгосп залишиться на півроку незабезпеченим -- як худоба, так і люди, і все-таки план не переглядався...

Разом незабезпеченість колгоспу по продовольчих культурах дорівнює 20 049 пудів та по фуражних -- 17 612 пудів. А вопрос виконання плану хлібозаготівлі повністю як від РВК, так і від сільради стоїть так, щоб виконати, а дальше, мовляв, буде видно. І ще тим дужче справу заводе у заблуд тим, що не даючи віри колгоспові про вірність обліку врожаю було ухвалено на нараді сільради у присутності голови РВК т. Золотаря про перевірку всього зерна на вагу комісіями вкупі з уповноваженими РВК. І не один раз, а два рази переважено й перевірено усі документи і ніяких зловживань не знайдено. А все ж таки, завідомо зная таке катастрофічне становище нашого колгоспу, пропонують як РВК, так і сільраді недовиконання виконати. Я гадаю, що тут, мабуть, не без шкідництва. Коли виконати повністю плана, то або вивозити посівне зерно, щоб людям і худобі було що їсти, або не годувати коней та людей та виконати план. Залишено для дорослої людини на рік продовольства 7 пудів у зерні”.

Колгоспникам артілі “Спільна праця” ще поталанило: у них залишався продовольчий запас в 7 пудів на рік (замість 16 пудів за нормами Укрзерноцентру, як згадувалося в одному з наведених вище документів). Проте немало селян вже починали голодувати. Ось зворушливий за своєю наївністю документ -- постанова правління артілі ім. 238-го стрілецького полку в селі Чермалик Сар- танського району на Маріупольщині від 26 травня 1931 р.: “Беручи до уваги, що на сьогодні є велика кількість голодуючих членів артілі, тому правління ухвалило увійти з клопотанням перед вищестоящими органами про відпуск продовольства на 800 їдців, що складає 85% складу артілі. Інші члени мають продовольство на 3-4 дні. Внаслідок відсутності продовольства є масове залишення членів артілі на пошуки продовольства, що загрожує зривом усіхробіт”. Можна здогадатися, що “вищестоящі органи” аж до харківського уряду нічим не могли допомогти голодуючим маріупольським грекам...

Тим часом чекісти вже починали реєструвати прояви голодування сільського населення у багатьох регіонах Радянського Союзу, яке було наслідком нещадних хлібозаготівель. У довідці Інформаційного відділу ОДПУ за станом на 2 червня 1930 р. характеризувалися такі прояви голодування по Україні380:

“Наявність продовольчих утруднень відмічається по 12 округам. Найбільш гостре становище в Артемівському, Луганському і Сталінському окр. Для задоволення 1,8 млн. бідняцьких господарств необхідно 3 млн. пудів муки. У наявності є мука тільки для задоволення 0,9 млн. господарств. Дефіцит складає 1,7 млн. пудів. На ґрунті недостачі хліба в колгоспах зареєстрований ряд фактів невиходів на польові роботи, виходи з колгоспів тощо.

Артемівський окр. В артілі “Червона Україна” Гришинського району біднота голодує, хліба зовсім нема. Аналогічно і в деяких інших артілях округу.

Луганський окр. В артілі ім. Леніна, яка складається майже виключно з бідняцьких господарств, відчувається гострий недохват хліба. Харчуються винятково картоплею. В с/г артілі Лугано- Станичного району відзначаються масові випадки відмови від праці на грунті голоду. 190 членів артілі харчуються сурогатами.

Сталінський окр. У колективах села Богоявленки Павловського району 20 бідняцьких господарств не мають хліба і живуть впроголодь. Члени комуни “Шлях до соціалізму” Велико-Янисольського району на ґрунті недохвату хліба не вийшли на роботу. Член колгоспу “Добре життя” заявив: “Держава позабирала все і загнала в колективи, де доводиться голодувати і не бачити навіть хліба. Скоро прийде Махно, почнеться бандитизм, треба нам підтримати їх”.

Старобільський окр. Члени артілі ім. Сталіна Старобільського району внаслідок недохвату продовольства відмовилися виїхати в поле для прополювання просарних культур.

Маріупольський окр. В с. Анадоль Октябрського району натовп жінок вимагав у сільради негайної видачі муки. Після ексцесу багато вийшло з колгоспу”.

Бачимо, що чекістів хвилювали пов'язані з голодуванням три обставини: відмова працювати в громадському господарстві, вихід з колгоспу і антирадянські висловлювання. Реєструвалися випадки320 голодування бідноти, хоча після викачування хліба голод наздоганяв усі верстви селянства.

В аналогічній довідці ОДПУ про “продовольчі утруднення” на Північному Кавказі, в Україні, Поволжі і Криму, яка була підготовлена через місяць, стверджувалося, що голодування в УСРР поширилося на 17 округів. Чекісти стурбовано зауважили: “Нерегулярна видача хліба, низька якість його, мізерні норми і висока розцінка порівняно з конвенційними хлібними цінами в останніх хлібозаготівлях стимулюють зростання негативних настроїв серед бідуючої частини бідноти і середняцтва. Зафіксовані факти, коли окремі бідняки і середняки відкрито висловлювалися за активний спротив наступній хлібозаготівельній кампанії”Там само. -- С. 533. Бабко Ю., БортничукМ. Третя Всеукраїнська конференція КП(б)У. -- К., 1968. --. Тут слід звернути увагу на те, що хліб ще можна було дістати в кооперативній торгівлі, проте за дуже високими цінами (робітники купували його в державній торгівлі за низькими цінами, але по картках). Селяни обурювалися, що конвенційні ціни, за якими вони віддавали хліб державі по хлібозаготівлях, були вкрай низькими порівняно з цінами кооперативної торгівлі.

Навесні 1931 р. Укрколгоспцентр визначив види на врожай у розмірі 845 млн. пудів, тобто на 510 млн. пудів менше, ніж у попередньому році. Однак несприятливі види на врожай не вплинули на вимоги, які ставилися перед Україною. Селянському сектору (колгоспи та одноосібники) встановили план у 434 млн. пудів, тобто на 41 млн. пудів більше фактичних заготівель попереднього року. Загальний план заготівель з урожаю 1931 р. був визначений у 510 млн. пудів .

На червневому (1931 р.) пленумі ЦК КП(б)У центральне місце зайняла доповідь наркома постачання УСРР М. Майорова “Про хлібозаготівельну кампанію”. Майоров вказав, що треба дати чітку і ясну відповідь колгоспам і радгоспам щодо зобов'язань перед державою. Розвиваючи цю думку, член ЦК П. Масленко зауважив: “У минулому році жодної основи не було. Просто рахували, що такий то район повинен здати стільки-то. А на питання: “чому?” ніхто зрозумілої відповіді не давав”. Тут його перервав С. Косіор зауваженням: “І в округах на око рахували”. Далі Масленко продовжив: “У цьому році потрібно план будувати більш ретельно, щоб його виконати по-бойовому, щоб місцеві організації не смикали кількаразів, щоб місцеві організації були впевнені, що план остаточний і що виконання його в такий-то строк обов'язкове”Там само. -- С. 190-191..

У прийнятому рішенні ЦК зобов'язував Наркомат постачання УСРР зібрати порайонні дані про фактичні посіви по культурах і секторах, наявність поголів'я худоби, кількість населення. Ці відомості разом з цифрами контрольних обкомів повинні були допомогти у розверстці хлібозаготівельного плану. Передбачалося в кінці липня, коли повністю визначаться види на врожай, провести Всеукраїнську нараду з розверстки плану між районами і закінчити хлібоздачу до 15 листопада. Пленум ЦК вказав, що райкоми партії повинні при визначенні планів дотримуватися індивідуального підходу, тобто враховувати дійсну врожайність у кожному колгоспі, його господарську спеціалізацію тощо. Вважалося, що це забезпечить усунення минулорічних помилок: необгрунтованого зменшення планів для одних артілей і несправедливого збільшення навантаження на інші. Фактично ж такий підхід підстригав під один гребінець усі господарства. Пізніше П. Любченко зізнавався, що ЦК КП(б)У один раз змінював плани по 91 району, а двічі -- по 1 району .

Червневий (1931 р.) пленум ЦК КП(б)У визначився ще з одним, так званим “технологічним” питанням: як організувати косовицю, обмолот і вивіз зерна з поля. Щоб зрозуміти суть проблеми, треба розглянути деякі аспекти посівної кампанії.

Заступник наркома землеробства УСРР О. Триліський у доповіді на цьому пленумі ЦК зауважив: “Порівняно з минулим роком ми почали сіяти на місяць пізніше. Засів ще триває. Зокрема, на Поліссі, на Правобережжі ганебно відстають. Присутні знають рішучу директиву тов. Сталіна, щоб у цих районах забезпечити цілковите засіяння полів. На 15 червня засіяно 18 млн. гектарів. З тим, що засіяно восени, буде це 28,8 млн. Минулого року збиральна площа становила 26,7 млн. Порівняно із станом засіву 1913 р. маємо більше на 6 млн. гектарів, тобто на 25%. Цього року вже затверджено план навесні в 19 млн., а на рік -- 30 млн. Ми розуміємо, що це надзвичайно напружений план. Щоб виконати його, треба не тільки розорати усі толоки, а й провести розкорчовування” .

Сталінська команда зробила насилля основою своєї економічної політики. Очільникам Кремля вдалося фізичним і економічним322

терором загнати хліборобів в колгоспи, щоб вони позбавилися можливості вирішувати, чи продавати хліб державі за цінами, які влаштовували лише державу, чи залишити її без хліба. Після цього Й. Сталіну здалося, і він привселюдно це оголосив, що зернова проблема в країні розв'язана. Але раптом виявилося, що на колгоспних полях катастрофічно падає врожайність. Причина була очевидною: забур'яненість полів. У тезах доповіді фахівця з визначення врожайності А. Сліпанського “План агротехнічних заходів до підвищення врожайності на 1931 рік” зазначалося, що в УСРР через забур'яненість полів у 1930 р. загинуло до 40% розрахункової величини врожаю, визначеної видами на врожай перед вистиганням зерна .

Чому колгоспи не могли впоратися з бур'янами так, як це робили селяни -- кожний на своєму невеликому клаптику землі? Способи боротьби з бур'янами були традиційними: проведення весняної сівби у найкоротші строки, боронування озимини і ярини, механічне та ручне прополювання, своєчасний обробіток просапних культур, застосування чистих ранніх парів, зяблева оранка. Однак ці агротехнічні заходи для колгоспників виявилися непосильними. Сільське господарство потрапило у зачароване коло: щоб мати більше хліба за низької врожайності, треба було забезпечувати значні посівні площі, але при розширенні плану засіву не вистачало сил для ведення польових робіт згідно з правилами агротехніки. МТС ще не встигли розгорнути свою роботу, а матеріально-технічна база самих колгоспів була бідною. Головне ж, знову-таки, інше: небажання колгоспників працювати на державу задурно.

ЦютоловнупричинуС.Косіор наважився назвати тільки* через півтора роки, коли криза колгоспного ладу набула гострих форм. Не виступаючи відкрито проти влади, яка чекала від них самовідданої праці на колгоспних полях, українські хлібороби виявляли цілковиту відсутність трудового ентузіазму. С. Косіор говорив у жовтні 1932 р.: “Чому так погано сіють у цьому році? Ви на це питання можете почути стереотипні, не дуже дотепні пояснення: погода суха, тягла нема тощо. Звичайно, були труднощі. Ми не можемо цього заперечувати. Та хіба основна причина полягає в цьому? Коріння утруднень у тому, що ми мали величезний опір сівбі з боку колгоспів, не кажучи уже про індивідуальника, і це зовсім не важко виявити в тому ж Степу. Там є колосальні масиви, що належать колгоспам, навіть радгоспам, яких протягом кількох років людська рука не торкалася. Ми ліквідуємо куркульство, земля звільняється, ми ро- зігнали рештки заможних господарств. Усе це навантаження -- на колгоспи. Вони мають дуже велике навантаження, і при тому несталому стані, який був у минулому році, який є тепер, ми бачимо пряме прагнення ухилятись від того, щоб засіяти цю землю. Але ми не можемо не посіяти, тому що у нас немає хліба. При нашому рівні врожайності нас рятує збереження посівної площі. А тут прагнення, іноді відкрите, іноді приховане, а більше приховане, -- полегшити собі становище шляхом скорочення посівної площі”Див.: Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. -- С. 397..

Не можна стверджувати, що партійні організації на селі і в районі, а також партійні органи вищих ланок не бачили небажання колгоспників та одноосібників турбуватися про стан посівів після сівби. І бачили, і старалися вплинути на “несвідомих” різноманітними каральними заходами. Прикладом є питання “Про хід оранки на зяб”, яке розглядалося на політбюро ЦК КП(б)У 30 жовтня 1930 р. Мабуть, прийнята постанова була першою в практиці цього органу влади “технологічною” директивою. Орган, який претендував на розгляд політичних рішень, змушений був зайнятися зяблевою оранкою. Політбюро ЦК КП(б)У поставило вимогу, щоб в усіх селах та колгоспах обговорили на сходах і загальних зборах колгоспників хід зяблевої оранки та прийняли самозобов'язання щодо використання для цього всього тяглового складу села. Одноосібникам ЦК КП(б)У загрожував репресіями “аж до позбавлення земельного наділу та передачі землі колгоспам”Там само. -- С. 398.. Парадокс полягав у тому, що партія робила спробу навчити хліборобів тому, що вони самі чудово знали: як боротися із забур'яненістю полів. Замість того, щоб регулювати відносини між державою та селянством у напрямі пробудження матеріальної заінтересованості тих, хто працював у господарстві колгоспів, держава почала втручатися у технологію виробництва.

Сільськогосподарське виробництво мало певні етапи -- від сівби і обробітку посівів до збиральної кампанії. Тож повернемося до порядку денного червневого (1931 р.) пленуму ЦК КП(б)У, пов'язаного зі жнивами. Мова йшла про те, як організувати жнива -- “поелементно” чи “конвеєром”. Якщо спочатку налягали на косовицю, то не встигали з обмолотом скошеного хліба, і валки довго лежали в полі, потрапляючи під дощі. Сподіватися на добру погоду було неможливо, тому що збільшені обсяги засіву відсували завершення посівної кампанії до кінця червня, відповідно зсуваю чи на осінні місяці строки вистигання зерна. Якщо налягали на обмолот, то не встигали з косовицею на всій площі засіву. Нескошене, але стигле зерно починало осипатися.

Нарком постачання УСРР М. Майоров вважав за необхідне підкреслити на пленумі ЦК: “Успіх хлібозаготівель буде ще вирішувати збирання та здавання врожаю державі. Ми пропонуємо встановити конвеєрну систему збирання й здавання хліба. Особливо потрібно налягати на обмолот. Ви знаєте, що з обмолотом у минулому році вийшла найпотворніша картина. Досі можна побачити, як у Степу в ряді районів лежить необмолочений хліб. Він, звичайно, тепер уже загинув й ні на що не придатний. Нам потрібно цю справу так ув'язати, щоб тут же були збирання, обмолот і здавання хліба державі .

Цей виступ доцільно співставити з виступом голови Колгосп- центру СРСР Т. Юркіна на пленумі ЦК ВКП(б), який теж відбувся у червні 1931 р. Юркін так визначив суть проблеми: “Я думаю, що в цьому році “конвеєр” може застосовуватися, але з розумом і головою... У минулому році ми кинулися на цей “конвеєр” без розуму і голови. Якщо конвеєр, так конвеєр, аж поки хліб не загине, зрізай хліб, викошуй, обмолочуй, вези хліб на зсипний пункт, а якщо інший хліб ще не обмолочений, так потім будемо молотити, коли черга підійде на конвеєрі. Ясно, що погода нас не чекала. Дощі нас не чекали. Особливо це помітно позначилося на Україні”Там само. -- С. 399. Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. -- Том 3. --.

Справді, газета “Комуніст” (Харків) 5 жовтня 1930 р. надрукувала таку замітку свого кореспондента про загибель незбираного хліба на Донбасі: “Ще й досі на ланах Слов'янського та Краматорського районів не прибрано багато пшениці та інших культур. Біля самої Краматорської валяються снопи пшениці на кількох сотнях гектарів Ясногорського колгоспу. Хліб лежить від 3 до 6 тижнів. Снопи вже почорніли, проросли. Ще не весь хліб пропав, але багато вже втрачено безповоротно. Через що все-таки загинуло багато хліба, що оцінюється на десятки тисяч карбованців? Кажуть, що винна несприятлива година. Але це неправильно. Причина тут -- погана організація праці в колгоспах, брак труддисципліни. Подекуди бракувало робочих рук, але й це можна було подолати, звернувшись до краматорських та слов'янських підприємств, з яких тисячі робітників могли допомогти колгоспам”.

Юркін і Майоров, не змовляючись, дійшли -- один у Москві, а інший у Харкові -- однакового висновку: попри втрати треба збе-регти конвеєрну систему жнив, за якої хліб не потрапляв у колгоспні комори, а надходив з поля безпосередньо на державні зсипні пункти. Полемізуючи з Майоровим, І. Мусульбас на пленумі ЦК КП(б)У підняв проблему осипання зерна, яку вважав надзвичайно серйозною. Його свідченню можна довіряти: “Минулого року від чого ми мали найбільші втрати врожаю? Від осипання насамперед. Безвідповідальне ставлення до останніх днів перед жнивами до стану вистигання хліба на окремих ділянках призводить до того, що хліб осипається. В деяких місцях втрати озимини від цього досягали 35%. Досить поїхати по районах і побачити, які восени сходи були від цього осипання .

Здавалося, що ЦК КП(б)У спромігся узгодити протилежні позиції тих, хто висунув на перший план або втрати зерна від осипання (“в деяких місцях”, -- як обережно висловлювався Мусульбас), або від дощу у скошених валках (“у ряді районів”, -- як не менш обережно формулював думку Майоров). 8 червня 1931 р. місцеві органи влади одержали таку директиву за підписами С. Косіора і В. Чубаря: “Щоб перешкодити повторенню втрат урожаю під час жнив, які мали місце у минулому році через те, що частина скошеного хліба довгий час лежала в полі, і з метою попередити перебої в обмолоті через несприятливу погоду -- організувати у радгоспах і колгоспах скиртування хліба при обов'язковій умові одночасного проведення обмолоту та відвантаження хліба” .

Рекомендований у цій директиві порядок жнив було узаконено в масштабах усієї країни постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 5 липня 1932 р. “Про збиральну кампанію 1932 р.”. Вирішальними заходами у боротьбі з втратами, проголошувалося у цьому документі, є проведення збирання у можливо найкоротші строки на основі використання не тільки складних, але й простіших машин та знарядь при негайному й обов'язковому повсюдному скиртуванні. Своєчасно скошений і заскиртований хліб міг тривалий час зберігатися в полі, чекаючи обмолоту. Вимагалося встановити найсу- воріший облік урожаю, організувати згрібання колосків тощо. Отже, рутинні технологічні операції аж до таких, як згрібання колосків, стали темою державного законодавства. Місцевій владі ставилося в обов'язок контролювати відповідність трудових процесів у колгоспах цій постанові. Сталін навряд чи передбачав, починаючи суцільну колективізацію, що йому доведеться як секретарю ЦК ВКП(б) підписувати постанови про згрібання колосків.

Документ про посівні площі і врожайність у районі, на основі якого визначався хлібозаготівельний план, підписувався першими особами керівної ланки -- секретарем райпарткому, головою райвиконкому, головою районної контрольної комісії, начальником райземвідділу і начальником райвідділу ДПУ. Щоб применшити ці дані й відповідно полегшити тягар продрозверстки, немало районних працівників колективно йшли на фальсифікацію. Слід особливо відзначити ту солідарність із компартійними і радянськими працівниками, яку виявляли районні керівники ДПУ -- організації, яку Кремль використовував для контролю над апаратом. Власне, районну владу здебільшого турбувало не питання про життя і смерть селян. Вона намагалася зберегти власний спокій. Перевищення критичної межі у викачуванні хліба до краю ускладнювало господарське життя району.

У кінці жовтня 1931 р. відбувся пленум ЦК ВКП(б), на якому керівники партійних комітетів регіонів доповідали про хід виконання плану хлібозаготівель. Прохання деяких керівників зменшити розверстку, бо інакше не залишиться хліба колгоспникам на їжу (С. Косіор не насмілився наслідувати їм) були проігноровані. Нарком постачання А. Мікоян повчально зауважив: “Питання не в нормах, скільки залишиться на їжу і т.п., головне в тому, щоб сказати колгоспам: «у першу чергу виконай державний план, а потім задовольняй свій план» .

Незабаром після пленуму ЦК ВКП(б) хлібозаготівельні плани були дещо зменшені для деяких регіонів -- але не для України. 5 грудня 1931 р. Й. Сталін і В. Молотов відправили телеграми, в яких вимагалося, щоб план був виконаний за будь-яку ціну. На колгоспи-боржники вимагалося накладати санкції -- дострокове стягнення всіх кредитів, припинення обслуговування МТС, примусове вилучення наявного зерна, включаючи насіннєвий фондКондрашин В.В. Голод 1932-1933 годов в российской деревне. -- Пенза, 2003. -- С.72-73.

23 грудня політбюро ЦК ВКП(б) розглянуло у присутності Г. Петровського, В. Затонського та А. Мікояна стан хлібозаготівель в Україні і визнало його незадовільним: на 1 грудня республіка виконала тільки 74% встановленого плану. В. Молотову доручалося виїхати в Харків “на допомогу ЦК ВКП(б) для посилення хлібозаготівель .Стан справ в Україні загострювався з дня на день. У довідці ДПУ УСРР від 28 грудня 1931 р. “Про хід хлібозаготівель на Україні” особлива увага зверталася на пасивну роль радянського апарату в хлібозаготівлях. Підкреслювалося, зокрема, що в Бердянському районі, де на 20 грудня план хлібозаготівель був виконаний лише на 76,9%, уповноважений райвиконкому Ігнацевич не здійснював потрібного керівництва хлібозаготівлями, висловлюючись при цьому про нереальність плану. Уповноважений цього ж РВК Щербина у бесідах з працівниками теж заявляв: “хлібозаготівлю ми не виконаємо, тому що план нереальний. Ми уже бачимо, що хліба у селян не вистачає” .

Такі приклади наводилися, щоб продемонструвати опортунізм радянських представників на селі, які недооцінювали значення хлібозаготівель. Однак у цій же довідці чекісти реєстрували факти голодування хліборобів, спричинені викачкою зерна. Вказувалося, зокрема, що “внаслідок незадовільного планування окремі колгоспи здали разом з товарним хлібом й ту частину, яка повинна була залишитися для розподілу за трудоднями. Значне здавання зерна зі вказаного фонду створило уже певну загрозу нехватки хліба для особистого споживання в цих колгоспах”. “Окремі колгоспи”, “певна загроза” -- такими були обережні терміни, якими характеризувалася ситуація у цілком секретній довідці, адресованій московському начальству. Так само обережно наводилися конкретні факти: “Недохват хліба відчуває колгосп с. Танюшковки в Білолуць- кому районі (Степ). Частина колгоспників харчується сурогатами. З боку деяких колгоспників “є тенденції до виїзду на виробництво (Луганщина). Ця обережність зникала лише тоді, коли наводилася пряма мова селян: “Типовими реагуваннями, які відбивають невдоволення одноосібників хлібозаготівлями, є приблизно такі:

- У нас забирають останній хліб, вся політика влади спрямована на те, щоб ми залишилися голодними;

- Радянська влада абсолютно не рахується з селянством і не враховує його потреб. У нас забирають останній хліб, а ми від влади нічого не маємо;

- Радянська влада нас довела до того, що ми змушені бігти хто куди. Мабуть, політика влади веде до того, щоб зруйнувати село” .

29 грудня 1931 р. у присутності В. Молотова політбюро ЦК КП(б)У розглянуло стан хлібозаготівель. Членам політбюро ЦК пропонувалося негайно виїхати в райони республіки й організувати виконання плану заготівель впродовж січня 1932 р. Молотов залишався в Харкові до початку 1932 р., очолюючи акції на “хлібному фронті”. Він керував, по суті, надзвичайною хлібозаготівельною комісією, до неформального складу якої увійшли майже всі члени і кандидати політбюро ЦК КП(б)У, керівники центральних відомств.

У розпорядженні харківського компартійно-радянського центру не було власних продовольчих ресурсів. Навіть якщо продовольство зберігалося на складах безпосередньо в Україні, ним розпоряджалися московські відомства. Український уряд завжди звертався до Комітету заготівель при Раді Праці та Оборони з принизливими проханнями про розбронювання хліба з недоторканного фонду для задоволення поточних потреб республіки. Однак це відомство проводило розбронювання маленькими порціями і з великим затягуванням, створюючи тим самим небезпечну ситуацію. 23 квітня 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У змушене було звернутися безпосередньо до Сталіна з телеграмою, в якій просило прискорити справу: “План постачання Донбасу, металургії, військових будов проводиться лише за рахунок розбронювання непфонду, бо ніяких інших ресурсів у нас нема”.

Отже, з голодом, який поширювався по всій території України внаслідок викачки хліба, керівники республіки не могли справитися самостійно. Розуміючи це, голова ВУЦВК Г. Петровський уже в лютому 1932 р. звернувся в політбюро ЦК КП(б)У з такими пропозиціями:

“1. Написати ґрунтовну записку ЦК ВКП(б) на підставі обміну думок на посівкомісії від 23 лютого у присутності секретарів обкомів і тих матеріалів, які з цього питання у нас є, про факти гострої нестачі продовольства для населення і кормів для худоби.

2. Просити ЦК ВКП(б) видати постанову про припинення хлібозаготівель на Україні”.

Посівкомісія ЦК КП(б)У збиралася 23 лютого для розгляду і прийняття до керівництва постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про збирання колгоспних насіннєвих фондів від 16 лютого 1932 р. Україна повинна була до 10 березня зібрати в посівний фонд ярих зернових культур 9 500 тис. центнерів, щоб задовольнити потреби весняної сівби. Однак всі присутні погодилися з незаперечною істиною: утворити такий фонд в умовах зимових хлібозаготівель з урожаю 1931 р. неможливо.

Невідомо, в якій формі С. Косіор довів до генсека ЦК ВКП(б) те, що пропонував Г.Петровський.*Але 6 березня український генсек звернувся до партійних комітетів республіки з повідомленням про припинення хлібозаготівельної кампанії. Усі зусилля партійних організацій повинні були зосередитися на збиранні посівматеріалу. Уповноважені з хлібозаготівель поверталися на постійне місце роботи.

Тим часом становище пограбованих владою селян безупинно погіршувалося. На Донбасі, де немало міськрад мали підпорядковані собі сільради й відповідно хлібозаготівельний план, місцева влада придумувала всілякі хитромудрощі, аби виконати його. Риковська (Єнакіївська) міськрада схвалила ідею позики під зернові культури, яка примусово поширювалася навіть серед робітничого населення, прирікаючи його на голод. У квітні 1932 р. робітник станції Де- бальцево, член КП(б)У і колишній червоний партизан Омелян Нечи- поренко написав Й. Сталіну такого листа:

“Райколгоспспілка Риковського району випустила позику під зернові культури. У Дебальцевській міськраді (Риковського району) створені бригади ходили по місту, заходячи в кожний будинок, і просто пропонували -- здати наявне зерно і муку, а якщо хто відмовлявся, то робили повальний обшук, починаючи з комодів, гардеробів, сундуків, виламували підлогу і т.ін., не виясняючи, хто він, робітник чи ні. Фактом служать обурливі витівки у мене особисто. За мою відсутність робили повальний обшук і знайшли 2 пуди муки, яку я одержав в кооперації, коли від'їзджав на курорт. З неї 20 кг. взяли і примусовим порядком вручили моїй дружині облігації під муку. А взагалі ходили по місту і робили обшуки у ряда робітників, число яких й не порахувати. Забирали зерно, картоплю, обшуковували квартири, сараї і льохи, забирали муку, знаючи наперед, що такі дії є явно злочинними. Міськрада в особі т.Кацеля і міськпартколектив в особі т. Галіци М.М. таким обурливим проведенням кампанії з поширення зернової позики викликали велике обурення і незадоволення не тільки серед міського населення, але й серед мас на виробництві, що хворобливо відбилося і відбивається на здійсненні політики партії і Радянської влади”.У розгалудженій структурі органів державної безпеки функціонувало управління, яке спеціалізувалося на аналізі економічної безпеки. У березні 1932 р. ДПУ УСРР подало на розгляд уряду аналітичну записку про організаційно-господарський стан колгоспів за підсумками 1931 р. Об'єктом дослідження стали 200 колгоспів з різних регіонів України. Розглянемо деякі факти, що стосувалися колгоспів Донеччини (до цієї вибірки було взято лише 15 колгоспів регіону). Документ цікавий тим, що поряд з аналізом показників економічної діяльності у ньому присутня пряма мова селян, їхнє реагування на господарський стан колгоспу, умови життя і праці в ньому.

У Підгорівській артілі (Старобільський район) на момент обстеження залишалося 49 коней проти 81 у січні 1931 р. З наявних коней 12 були непридатні до роботи, настільки виснажені і знесилені, що їх доводилося прив'язувати до стійла, стояти вони вже не могли.

Колгосп “Нове життя” (Сталінський район) не виконав план осінньої сівби, тому що не вистачало робочої сили, 189 колгоспників пішли на заробітки. Недосів складав 297 га. Зяблева оранка була виконана на 219 гектарах при плані 1290.

Артіль ім. Ворошилова (Верхньо-Теплянський район) план осінньої сівби виконала на 66%, якість сівби була незадовільною. Зяблеву оранку провели колгоспники на площі 71 га при плані 880.

Правління колгоспу ім. РСЧА (Сталінський район) скоротило посівну площу просапних культур на 1000 га, мотивуючи це нестачею робочої сили для обробки посівів. З артілі на виробництво пішло до 200 колгоспників.

В артілі ім. Г. Петровського (Старобільський район) з 300 колгоспників самовільно вибули на Донбас 200. Своє рішення пояснювали так: “Далі в колгоспі бути неможливо, хліба дають мало, а працюєш майже безплатно. Треба тікати на Донбас, поки не пізно”403.

Загальний висновок з аналізу чекістів був такий: урожай 1932 р. під знаком запитання внаслідок незадовільної роботи колгоспів у попередньому році. Наведені факти підтверджували цей висновок з достатньою переконливістю. Криза колгоспного ладу розгорнулася під час його утворення.

Ще одна важлива обставина ускладнила ситуацію на селі у 1931 р.: намагання державної влади створити на селі “соціаліс-тичний сектор”, який взяв би на себе постачання місту не тільки хліба, але й м'ясо-молочної продукції. Це означало, що в артілях треба було організовувати товарні молочні ферми. Виконуючи вказівки вищого партійного керівництва, червневий (1931 р.) пленум ЦК КП(б)У поставив на порядок денний питання “Про стан і розвиток тваринництва в радгоспах і колгоспах”. Планувалося до кінця 1931 р. довести поголів'я корів у радгоспах до 251 тис., у колгоспах -- до 600 тис., у тому числі на молочних фермах -- до 150 тис.Кульчицький С.В. Ціна “великого перелому”. -- С. 183.

Слід звернути увагу на те, що партійне керівництво ставило на одну дошку колгоспи і радгоспи у справі створення молочних ферм. Виходило так, що колгоспи повинні були практично безплатно, мабуть, на засадах “другої заповіді” поставляти державним заготівельним органам м'ясо-молочну продукцію. Такий підхід виказував елементарну економічну неграмотність сталінської команди в Кремлі. Товарні молочні ферми в колгоспах утворювалися за рахунок усуспільнення селянської продуктивної худоби. Ще можна було сподіватися на те, що колгоспники вирощуватимуть хліб для держави в обмін на дозвіл господарювати на своїй присадибній ділянці. Але на що в Кремлі сподівалися, забираючи у селян останню корову? Адже ніхто селянам не збирався виплачувати за роботу в громадському господарстві колгоспу заробітну плату, щоб на зароблені кошти придбати молочні продукти для своїх дітей.

Зобов'язуючи партійні комітети виконувати негласну сталінську директиву, червневий (1931 р.) пленум ЦК КП(б)У у вигляді критики сучасного стану речей констатував цілком незадовільне використання “ініціативи передових колгоспників щодо усуспільнення продуктивної худоби, особливо молодняка”. Це був недвозначний натяк на те, щоб тиснути на селянство у справі створення товарних молочних ферм. Місцева влада натяк зрозуміла. Протягом наступної половини року спроби переведення корів колгоспників у колгоспне стадо відбувалися безперервно і в різних формах.

Ці спроби призвели до серйозного загострення ситуації на селі. Ставало зрозумілим, що без корови-годувальниці селяни у громадському господарстві не працюватимуть. Сталін відчув, що треба відступити. 26 березня 1932 р. ЦК ВКП(б) спеціальною постановою “Про примусове усуспільнення худоби” засудив практику усуспільнення корів і проголосив:

“Завдання партії полягає в тому, щоб у кожного колгоспника була своя корова, дрібна худоба, птиця. Дальше розширення й розвиток колгоспних ферм повинно йти лише шляхом вирощування332

фермами молодняка або закупівлі ними худоби... Центральний Комітет ВКП(б) пропонує всім партійним, радянським і колгоспним організаціям:

1. Припинити будь-які спроби примусового усуспільнення корів і дрібної худоби у колгоспників, а винних у порушенні директиви ЦК виключити з партії;

2. Організувати допомогу і сприяння колгоспникам, які не мають корови або дрібної худоби, у купівлі і вирощуванні молодняка для особистих потреб”Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. -- Том 3. -- С. 298..

Напруження вдалося зняти, і Сталін у січні 1933 р. так оцінив цей епізод: “У Радянської влади було в недавньому минулому маленьке непорозуміння з колгоспницями. Справа йшла про корів. Але тепер справа з коровою уладнана, і непорозуміння відпало. Ми добились того, що у більшості колгоспників уже є по корові на двір. Мине ще рік, два, і ви не знайдете жодного колгоспника, у якого не було б своєї корови”Сталін Й. Твори. -- Т. 13. -- С. 251..

Сталін виявив зайвий оптимізм, як і в оцінці “великого перелому” у листопаді 1929 р. Третина господарств українських колгоспників навіть у 1936 р. залишалася без корівТкач Н.І. За ленінським кооперативним планом. -- К., 1970. -- С. 136.. Звичайно, будь-який колгоспник бажав мати власну корову. Але низові державні службовці навіть під загрозою позбутися партквитка, що назавжди клало край службовій кар'єрі, надто неохоче віддавали усуспільнених корів. Їх можна зрозуміти, вони мусили виконувати плани з м'ясозаготівлі і молокопоставок. Невиконання цих зобов'язань теж загрожувало кар'єрі.

Переходячи від подій на вершинах влади до суворої дійсності на периферії, зупинимось передусім на адресованій Г. Петровському заяві робітника шахти № 9 рудоуправління “Паризька комуна” Воро- шиловського району Іллі Лісицина, який проживав у селі Ящиково. З 1928 р. він працював на шахті і не був пов'язаний з сільським господарством. У минулому перебував у червоних партизанах, в 1919 р. був поранений і став інвалідом. Починався лист з обставин “експропріації” корови: “І ось у жовтні 1931 р. мені було запропоновано привести свою корову, але я не повів. Мене голова сільради викликав кілька разів і загрожував мені, стукаючи об стіл кулаком, щоб я привів корову. Але я все-таки не повів, а бика їм відвів. Мене знімали з роботи, позбавляли пайку, щоб я повів корову. І ось в1931 р. 22 грудня мені довелось віддати їм корову. А я сімейний, маю сімейство 6 душ. Діти малі, найстаршому 14 років, а мене позбавляють пайка, і знімають з роботи, і так насильно взяли у мене корову”.

Одразу після опублікування постанови “Про примусове усуспільнення худоби” І. Лісицин почав вимагати від сільради повернути корову. Сільрада передала його заяву в колгосп, а голова колгоспу не звернув на неї жодної уваги. У прокуратурі теж від нього відмахнулися. Далі він писав: “Тоді моя дружина пішла і взяла свою корову, і в той же день мене з сімейством позбавили пайка і не давали кілька днів, на що я маю довідку з шахтного комітету. І мені внаслідок необхідності -- або помирати з голоду, або віддати їм корову -- довелось віддати. Ще через кілька днів всі колгоспники забрали своїх корів, а мені не віддають. Тоді дружина моя у травні місяці пішла і забрала свою корову другий раз, тримала цю корову до 26 червня 1932 р.”.

Вночі, коли І. Лісицин працював на шахті, в його будинок увірвалася міліція з понятими і забрала корову. Коли він повернувся з роботи і побачив поламані двері, то одразу поїхав у Харків в приймальню голови ВУЦВК. Там йому обіцяли, що розберуться у триденний строк, але одразу переслали скаргу до Ворошиловського райвиконкому, який не бажав реагувати. Так з'явився повторний лист до Г. Петровського, який тут цитується. Він закінчився колоритним описом поведінки місцевої влади: “І тут не одного мене тиранили, а багатьох. Навіть одну жінку у присутності тов. слідчого сам начальник міліції побив до синяків, коло сільради дозволив собі стріляти з нагана, кричав “розійдись”, тому що на цю катастрофу назбиралося багато людей. Ось як наші товариші брали добровільних корів. Якщо це законно, то тоді я не знаю, тов. Петровський, в нашій сільраді сидить вовк в овечій шкурі. Секретар Косаченко -- він був власник, мав відрубну ділянку, був експертно обкладений, а в колгоспі на молочній фермі м'ясник, торговець м'ясом, і вони зараз в партії і жмуть бідноту. Вони не додержуються революційної законності, і після цього зробили свій суд і засудили мене і дружину на 6 місяців примусових робіт”408.

Слід віддати належне приймальні голови ВУЦВК. Крім Вороши- лівського райвиконкому вона звернулася до міського прокурора з дорученням розслідувати справу, відновити справедливість, звернути увагу на ставлення міліції та представників влади до селян при відібранні великої рогатої худоби. 5 серпня 1932 р. міський прокурор Ворошилівська повідомив приймальню ВУЦВК, що колгосп повернув корову І. Лісицину.

Члени артілі “Десятиріччя” у Журавлівській сільраді Волнова- ського району у середині квітня 1932 р. звернулися до ЦК КП(б)У з такою колективною заявою: “Коли ми побачили постанову ЦК ВКП(б), то почали добиватись, щоб нам корову повернули назад, як постанова гласить [від 26 березня 1932 р. -- Авт.], то нам на це правління і деякі члени кажуть так: Ви куркульські агенти і куркульську газету випустили, і ми, члени артілі, прохаємо Вас, як найвищого органа -- розібрати нашу заяву і дати нам напрямок, як з коровами поступити і як з тими членами поступити, що взивають куркульськими агентами і газету називають куркульською, яка була випущена 31 березня 1932 року”Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 157.. У цьому листі прямо не говорилося, як треба поставитися до тих членів партії, які не бажають повертати корів. Проте між рядками відчувався натяк на ту загрозу, яка містилася у постанові ЦК ВКП(б): виключення з партії. А у скарзі, яку подали в ЦК КП(б)У Колесник, Андреєв та інші, вже непідписані колгоспники артілі “Більшовицький шлях” Ворошилов- ського (Алчевського) району, повідомлялося:

“Ми прочитали постанову ЦК партії, пішли і забрали 70 корів, а середняки побоялися брати. Тепер получається, що трьох бідняків виключили з колгоспу, за корм нам прислали папірці про уплату по 341 руб. 40 коп., з розрахунком, щоб за три дні сплатити, а якщо не сплатиш, то продадуть. Чотирьох бідняків зняли з шахти № 9 з роботи, виключили з колгоспу і говорять: їси молоко, і теж обложили по 341 руб. 40 коп.”Там само. -- С. 159..

До речі, постанова ЦК ВКП(б) від 26 березня 1932 р. утверджувала право продажу колгоспами засобів виробництва (в даному разі -- молочної худоби) членам колгоспу і, відповідно, право купівлі колгоспом худоби у колгоспників. Цим самим визнавався існуючий реально факт відчуження колгоспників від зосереджених у громадському господарстві колгоспів засобів виробництва. Право купівлі- продажу означало як визнання автономності колгоспного ладу в системі командної економіки, так і визнання неможливості існування колгоспного виробництва у нетоварній формі. Від цього вже залишався один крок до відмови будувати взаємовідносини між містом і селом на засадах продрозверстки, яка стала причиноюглибокої кризи колгоспного ладу в момент його утворення. Й. Сталін не зробив цього кроку. Але з метою зменшення напруги на селі він ініціював постанову РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 6 травня 1932 р. “Про план хлібозаготівель з урожаю 1932 р. і розгортання колгоспної торгівлі хлібом”. У постанові визнавалося доцільним “після закінчення виконання цього хлібозаготівельного плану і утворення насіннєвих фондів, тобто з 15 січня 1933 р. надати колгоспам і колгоспникам цілковиту можливість безперешкодного продажу лишків хліба на свій розсуд як на базарах і ринках, так і в своїх колгоспних лавках”Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. -- Том 3. -- С. 910.. Ця постанова про “колгоспну торгівлю” була насправді дозволом на існування вільного ринку за цінами попиту і пропонування.

Існує документ, який показує, чим керувалася сталінська команда, коли запроваджувала (тільки як декларацію, бо мова йшла про майбутній рік) “колгоспну торгівлю”. Це -- схема промови, з якою секретар ЦК ВКП(б) Лазар Каганович мав намір виступити на засіданні політбюро ЦК КП(б)У. Його чернетки і щоденники уперше були опубліковані В. Васильєвим і Ю. Шаповалом у 2000 р. Стосовно терміну “колгоспна торгівля” у записнику було зазначеноКомандири Великого голоду. Поїздки В. Молотова і Л. Кагановича в Україну та на Північний Кавказ. 1932-1933 рр. -- К., 2001. -- С. 337-338.: