Главная База знаний "Allbest" История и исторические личности Походження хронографічних джерел початкового літопису: пункт відліку - "Хронограф за великим викладом"

Походження хронографічних джерел початкового літопису: пункт відліку - "Хронограф за великим викладом"

Концепції розвитку давньоруського літописання і хронографії, сформульовані на початку ХХ ст. О.О. Шахматовим й В.М. Істріним. Виникнення ідеї так званого Початкового зводу кінця ХІ ст. та "Хронографа за великим викладом". Перевірка текстуальних свідчень.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 07.08.2017
Размер файла 63,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

походження хронографічних джерел початкового літопису: пункт відліку - «хронограф за великим викладом»

Т.Л.Вілкул

На початку ХХ ст. О.О. Шахматов та В.М. Істрін сформулювали концепції розвитку давньоруського літописання і хронографії, які здебільшого продовжують побутувати й досі, але вже не відповідають сучасному рівню джерелознавчих знань. Розглядається виникнення ідеї так званого Початкового зводу кінця ХІ ст. та «Хронографа за великим викладом» і полеміка навколо них. Реконструйований Початковий звід нібито повинен містити запозичення з «Хронографа за великим викладом»; обидва тексти начебто мають бути давнішими за «.Повість временних літ». Остання має численні запозичення з хронік, проте дослідники весь час намагаються дивитися крізь призму наявних текстів. Перевірка текстуальних свідчень наводить на думку, що хронографи укладалися пізніше, ніж літописи, на початку ж історієписання книжники користувалися повними перекладами візантійських хронік.

Ключові слова: Давня Русь, «Повість временних літ», середньовічні хроніки та хронографи, текстологія, ХІ-ХІІ ст.

Дослідники історії Давньої Русі зосереджені переважно на оригінальних текстах і, зокрема, головному різновиді тодішнього історієписання -- літописних зводах. Проте перекладні історичні наративи (хроніки, історії та хронографи)1 насправді мають не меншу значущість. Із них, звичайно, ми нічого не дізнаємося про давньоруських князів, бояр чи книжників, а побачимо лише давніх «героїв усесвітньої історії»: Адама, Навуходоносора, Александра Македонського, імператора Авґуста... Однак вони являли для давніх людей «історію як таку», тобто Александр Македонський був персонажем чи не важливішим, ніж київські князі Ярослав Володимирович (котрого історики ХІХ ст. прозвали Мудрим) або Володимир Мономах. Сьогодні таке переважання «всесвітньої історії» над «вітчизняною» важко собі уявити, але, здається, це саме так. Реконструкція взаємозв'язків перекладних хронографічних та літописних текстів суттєва й для відновлення картини створення літописів, адже вже в першому давньоруському зводі, котрий дійшов до нас, -- «Повісті временних літ» («ПВЛ») відзначають запозичення з хронографії.

Представлена читачеві стаття переслідує подвійну мету -- визначити хронографічні джерела «Повісті», розібрати паралельні концепції «Хронографа за великим викладом» та Початкового літописного зводу (щодо конструювання цих двох понять див. нижче), а також, наскільки це можливо, спробувати означити час появи давньоруських хронографів. При цьому доведеться звертатися до маси пам'яток, кожна з яких має свою, часто досить складну, історію. Окрім того, відновлювати специфіку дослідницьких схем, що не ввійшли до «канону», підручників і довідників, застарілу термінологію. Це, звісно, обтяжує розуміння й без того досить обширної літописно-хронографічної області історичних знань, однак без одночасного огляду текстів та історії уявлень про них досягнення поставленої мети стане неможливим. Наведу невеличкий приклад. Більшість сучасних літописознавчих студій починаються зі згадки О.О.Шахматова. Однак якби, у порядку експерименту, зачорнити у працях вченого ті матеріали, спостереження та схеми, що належали його попередникам, незакресленого тексту залишилося б напрочуд небагато. На посилання О.О.Шахматова орієнтуватися не слід, адже дослідник рідко покликався на праці колеґ і сам писав про це. Отже, лише звернення до наукової традиції дозволяє дізнатися, як з'явилася й трансформувалася та чи інша ідея.

Передусім спробуємо з'ясувати, як виникло власне поняття про хронографічну складову літописання. Не від самого початку вивчення літописів, але на досить ранньому етапі, у перших роках ХІХ ст., довідалися, що «Нестор», як традиційно називали укладача «ПВЛ», використовував візантійські хроніки.

Перші дослідники діяли, що називається, навмання, і загальна картина була доволі розпливчастою. Невідомим залишалося навіть, ідеться про давньоруські переклади чи про грецькі оригінали. Зважаючи на тодішній обмежений обсяг відомостей про слов'янські історичні твори, а також неповний корпус виданих грецьких текстів, перш за все вловили подібність до «Хроніки» Георгія Сінкела. Незабаром відшукали ближче джерело - «Хроніку» Георгія Амартола. Тоді ж стало відомо про «Літописець вскоре» патріарха Никифора. З'ясувалося, що давньоруські книжники в масі своїй не володіли грецькою або, принаймні, використовували у своїх писаннях уже перекладені твори. Поступово виявлялися інші джерела початкового літопису. Скажімо, у середині ХІХ ст. звернули увагу на «Архівський хронограф» і на текст «Хроніки» Іоанна Малали в ньому, а наприкінці століття запозичення з Малали «вписали» в історію найрані- ших зводів. Стараннями видатних учених -- О.О.Шахматова та В.М.Істріна -- виникли концепції Початкового літописного зводу та «Хронографа за великим викладом» («ХВВ»; «Хронографъ по великому изложению»). Таким чином, два різновиди історієписання давньоруської доби -- хронографи й літописи -- тісно поєдналися.

Хронографічні твори справді послуговували джерелами літописців, і не лише ранніх. При цьому, ідеться як про повні переклади хронік, так і про хронографи -- збірки ексцерптів, з яких найбільш раннім уважають «ХВВ». Як спробую показати нижче, питання про час виникнення першого хронографа не закрите, хоча традиційно вказують на ХІ ст.

Взаємини двох видів історієписання було «встановлено» або, краще сказати, гіпотезовано ще до повного обстеження історичного кола творів давньоруських книжників. Це досить вдалі, з огляду на тривалість наукових конструкцій, спроби віднайти пункт відліку, певну реальну або віртуальну пам'ятку, з якої «все почалося». Щодо літописання, такою одиницею став Початковий звід, укладення якого традиційно відносять на першу половину 1090-х рр. Для кола хронографії аналогічну роль виконує «ХВВ», віднесений до середини або другої половини XI ст. Обидві пам'ятки є ідеальними, реальних таких текстів не існує (хоча поняття про них настільки усталилося в науковій спільноті, що про це іноді доводиться нагадувати). На думку їхніх творців, О.О.Шахматова та В.М.Істріна, реконструйовані компіляції мали пояснювати спостереження над подібностями та розбіжностями низки доволі ранніх текстів. У центрі уваги другого стояли твори хронографічні, натомість перший переймався переважно реконструкцією літописарської праці давньоруських книжників.

Зокрема для В.М.Істріна припущення про перший давньоруський хронограф було покликане пояснити взаємини «Толкової палеї» й «Повної хронографічної палеї», «Літописця Еллінського та Римського», деяких інших збірників, а також і літопису. У загальному вигляді схема була такою: «ХВВ» став ядром абсолютної більшості пізніших хронографічних компіляцій і частково вплинув на укладача «ПВЛ» (припускалося, що в текст літопису було запозичено невеличкі включення з хронографа). Для О.О.Шахматова гіпотеза Початкового зводу пояснювала як численні спільні місця, так і різночитання двох ранніх зводів, що дійшли до нас -- «Повісті временних літ» та Новгородського першого літопису молодшої редакції (НПЛ мл). Вона мала обґрунтувати схему походження й видозміни початкового літописання, і взаємини з першим хронографом та палеями лише зайвий раз підтверджували виведену вченим схему. Беручи загально, на роль «початкових» гіпотетичні пам'ятки було обрано наприкінці ХІХ -- на початку ХХ ст. внаслідок незавершеності й певної недовершеності історії вивчення давньоруських творів історичного жанру. Зупинімося на цьому детальніше, ураховуючи обидва види історієписання Русі: літописи та хронографію.

Літописи. Початкові уявлення про літописи цілком упевнено можна кваліфікувати як асистемні. У XVIII ст. було зібрано колекцію численних рукописних списків XIV--ХУП ст., які від часу укладення зводів (XI--XVI ст.) відділяли кілька десятків або сотень років. Зібрання поповнювалося також і в ХІХ ст. Перші спроби видання були принагідними й залежали від меценатства імператорів та вельмож-покровителів «наук и словесности». Відповідно, пізні зводи нерідко йшли у друк перед ранніми. Проте, учені не могли не помітити як великої подібності, так і суттєвих розбіжностей на початку більшості літописів, де описувалися події історії Русі від леґендарних часів до другої половини ХІ ст. Дослідники XVШ--XIX ст. робили акцент на автобіографічних ремарках літописців, і на цій підставі намагалися виділити різноманітні «временники» (літописи або складові збірок літописів). За традицією, котра, як показав О.П.Толочко, ішла від київської школи XVII ст., перший літопис -- те, що ми нині називаємо «Повість временних літ» -- атрибутували Нестору. Його ім'я знаходили в «Києво-Печерському патерику» та поодиноких списках літописних зводів. До того ж «ПВЛ» містила вступ зі спробами осмислення процесу історієписання, а автобіографічні ремарки в тексті пам'ятки спонукали шукати її автора чи укладача. Проте навіть у найдавніших «харатейних» (пергаменних) списках «чистий Нестор» не відшукувався, обов'язково продовжуючись записами за ХП--ХШ ст. У другій половині ХУШ ст. та майже все XIX ст. вчені не полишали сподівань віднайти «справжнього Нестора». Працювали також і над реконструкцією ориґіналу. Спроби А.Л.Шлецера створити «очищений текст» було визнано невдалими, однак ідея «очищення» літопису від «вставок» залишила глибокий слід. Тим більше, що в літописних творах око історика й текстолога легко вловлювало суперечливі відомості та перерви викладу, підживлюючи думки про раннє ядро. Існував ще один «авторський» звід, котрий у 1820-х рр. отримав назву «Софійського временника» (під ним, із певними варіаціями в поглядах, розуміли НПЛ мл та Софійський І літописи, а також інші новгородсько-софійські зводи та їх спільні протографи).

Особливе значення «Софійський временник» набув тому, що містив передмову -- позначку руки іншого літописця, ніж Нестор.

Загадку становили співвідношення «Временника Нестора» та «Софійського временника». Ці зводи місцями збігаються, а подеколи разюче відрізняються, і при тому представлені давніми рукописами. За наявності розбіжностей виникала проблема: було абсолютно неясно, котрому з літописів можна довіряти та де збережено вихідну версію. У такій ситуації дослідники мають або реконструювати процес переробки в якомусь з «ізводів», або шукати раніший пункт, коли вони розійшлися.

Сучасна критика тексту чіткіше розрізняє «rewriting» (повне переписування) та «overwriting» (редагування/розширення/скорочення поверх або на основі вже написаного), причому повне переписування часто переважає на початку та завершенні твору. Це дозволяє припускати скомплікований спосіб зміни версій літописного тексту. Однак літописознавці від ХІХ ст. і до сьогодні в масі своїй розуміють літописи як строго документальні свідчення. Теза про «rewriting» сприймається як «вигадування документів» чи «навмисне викривлення інформації» і викликає спротив, незважаючи навіть на те, що в різних дисциплінах накопичилося досить багато свідчень стосовно того, що давні автори не сприймали переписування історії як її викривлення. Тому русисти традиційно схильні шукати більш ранній пункт розходження, хоча на практиці полеміка в будь-якому випадку точиться навколо того, який із літописів точніше відбиває більш ранню версію.

На час видання перших томів серії «Повне зібрання російських літописів», у 1840-х рр., було визначено такі «ізводи літопису»: давній («Временник Нестора», «ПВЛ»), середній (новгородсько-софійські зводи, «Софійський временник») та новий (Никонівський чи Патріарший літопис). Озвучив цю дещо спрощену, треба сказати, ідею видавець шести томів «ПСРЛ» Я.І.Бередников, вона ввійшла в передмову до першого тому (1846 р.) та стала програмною. Уже в М.І.Сухомлинова (1856 р.) поділ на гілки літописання став подрібненим і ближчим до сучасного. Однак тричленна схема Я.І.Бередникова залишалася. Почасти тому, що не мала замінника в передмовах до перевидань «ПСРЛ», а частково власне завдяки своїй простоті -- для мисленнєвих операцій узагалі надзвичайно ефективним є число 3, що підкріплюється філософськими й науковими конструкціями. Можливо далі, ускладнюючись, схема продовжувала б функціонувати, однак знайшлася людина, котра перевернула співвідношення «давнього» та «середнього» ізводів і зробила «середній» новгородський -- давнішим, а «давній» київський -- новішим. Ця людина -- О.О.Шахматов.

В усіх працях дослідника, починаючи від його пробної лекції як приват-доцента в Московському університеті, простежувалися кілька основних дослідницьких тенденцій, як-от, наприклад, у текстологічних студіях головним критерієм уважати «повноту» записів і, відповідно, покладатися на пізні тексти. Ґенеральною ідеєю було те, що НПЛ мл раніша за «ПВЛ»: новгородські літописи для О.О.Шахматова завжди були свідком більш автентичним. Імовірно, так позначилося загальне для багатьох русистів переконання в більшій документальності літописів новгородських і більшій «літературності» (від чого недалеко до «переробленості») літописів київських. Поштовхом для такого способу думання стало те, що виклад, подібний до «Повісті», уривається в усіх новгородських зводах на 1074 р. Спочатку О.О.Шахматов припускав, що близько цього часу й було укладено більш ранній літописний звід, тоді як «ПВЛ», очевидно, доведена до 1110-х рр. При цьому для нього був закритий простий шлях оголосити найдавнішим текстом пергаменний Синодальний список НПЛ старшої редакції -- учений прийняв і розвинув арґументацію І.І.Срезневського та М.І.Костомарова щодо того, що записи Синодального за ХІ ст. є скороченою версією, і вважав, що йдеться про переробку «ПВЛ». Відтак залишалося обрати іншого репрезентанта «Софійського временника», і ним міг стати тільки НПЛ мл.

О.О.Шахматов шукав і знайшов пункт розходження ранніх зводів, але у ході його досліджень пункт цей дещо «дематеріалізувався». У своїй випробувальній лекції 1890 р. молодий приват-доцент стверджував, що «перша редакція» «ПВЛ» дійшла в новгородських літописах, і була доведена власне до 1074 р. У праці 1897 р., відштовхуючись від ідей свого попередника у сфері вивчення списків НПЛ та новгородсько-софійських -- Й.П.Сеніґова, і не погоджуючись із дослідником, який укотре намагався розв'язати проблему загадкового старшого Синодального списку НПЛ, О.О.Шахматов уперше оприлюднив ідею Початкового зводу. Синодальний список справді являє собою загадку: у ньому відсутні 16 зошитів, починається він одразу з битви Ярослава Мудрого зі Святополком 1016 р., і частково збігається з «середнім ізводом» -- «Софійським временником». Й.П.Сеніґов припускав, що втрачена частина містила власне початок давнього «Софійського временника», а зошити було загублено порівняно пізно. Натомість О.О.Шахматов відкинув цю гіпотезу й запропонував інше рішення: зошити втрачено вже у ХІІІ ст., «Софійський временник» зберігся у НПЛ мл, але в ньому ж таки захований і Початковий звід! Нібито в 1220-х рр. новгородський книжник, намагаючись відновити втрачені статті літопису, не зміг відшукати «Повість временних літ», проте знайшов звід, «схожий» із нею і давніший. На думку О.О.Шахматова, цей звід мав бути дефектним, він уривався на статті 1074 р. і дещо перероблявся у ХІІІ ст. під час укладення. В іншій праці вчений писав про те, що укладачі як «ПВЛ», так і Початкового зводу (=НПЛ мл), використовували «Хроніку» Амартола. Завдяки постулюванню обриву на статті 1074 р. екземпляра Початкового зводу, яким нібито користувався новгородський літописець, попередня відносно «ПВЛ» компіляція стала дещо «прозорішою», однак усе ще була пов'язана з цілком реальними текстами. Рішучий крок у бік віртуалізації було зроблено в 1900 р. Під впливом В.М.Істріна та О.В.Михайлова О.О.Шахматов почав працювати з хронографічними компіляціями. На підставі порівняння ранніх літописів з «Еллінським літописцем», палеями та «Троїцьким хронографом» учений зробив висновок про численні спільні риси в текстах і про існування «Хронографа особливого складу». А на підставі порівняння «ПВЛ» та НПЛ мл, а також двох невеличких прикінцевих статей «Троїцького хронографа» обсягом менше піваркуша -- масу висновків щодо існування історичних компіляцій Х--ХІ ст., у тому числі «Найдавнішого» зводу, позбавленого хронологічної сітки. Починаючи з цього часу, дослідник писав про те, що хронографічні джерела «Повісті» та попередніх літописів відмінні: у Початковому зводі використано хронограф, а у «ПВЛ» -- «Временник Амартола». Згодом із деталями його гіпотез відбувалися різноманітні трансформації: змінювалися редакції «Еллінського літописця» та хронографічної палеї, виділялися, крім Початкового та «Найдавнішого», ще інші проміжні зводи, утворення «Софійського временника» ХІІІ ст. переносилося на другу чверть XV ст. й одночасно з'явилося датування Початкового зводу 1093 р., коливалася кількість редакцій «ПВЛ»... Незмінною була лише впевненість у тому, що у НПЛ мл збережено джерело «Повісті» -- звід раніший, іноді дуже близький до «ПВЛ», однак часом навпаки -- а також оперування реконструйованими/віртуальними текстами, що з легкістю перетікають один в один.

Якщо поглянути на цю схему загально, вона вирішує проблеми тодішнього літописознавства. Кандидата на ранню версію літописного зводу -- знайдено, розв'язане питання списків «давнього ізводу Нестора» (=«ПВЛ»), що виступають в абсолютній меншості порівняно з основним масивом літописів. Вирішено проблему несуголосності «давнього» й «середнього» літописних ізводів та різноманітних їх комбінацій у пізніх зводах. «Повість» проголошено наступним етапом укладення літопису, після Початкового зводу. Деякі зводи, приміром НПЛ мл, могли його оминути, а інші, пізніші -- комбінували етап «початковий» та етап «укладення ПВЛ». Інакше і простіше кажучи, вироблено схему, коли початковим літописом є протограф НПЛ мл, над яким «надбудовано» «ПВЛ» (альтернативою їй виступає реконструкція, котрої притримується автор даної статті: початковим, що дійшов до нас, літописом є «ПВЛ», тоді як НПЛ мл репрезентує пізньосередньовічну переробку). «Віртуалізація» тексту - доволі зручний прийом, оскільки дозволяє беззастережно застосовувати метод «визначення пізніх нашарувань» та «очищення від вставок».

Хронографи. Історія вивчення хронографів дещо відрізняється від літопи- сознавчих розробок, однак у цілому результат виявився подібним. Перш за все увагу вчених привернули «Толкові палеї» та «Еллінський літописець» -- збірки, що мають між собою множинні текстуальні перехрещення. Особливості інших компіляцій було виявлено переважно завдяки понад сорокарічній науковій діяльності В.М.Істріна. Однак раніше, ніж з'ясувалися деталі в картині формування хронографічної літератури Давньої Русі, з'явилася ідея «Хронографа за великим викладом». Можливо, В.М.Істрін ще б вичікував і певний час обмежувався частковими спостереженнями, однак його більш успішний товариш О.О.Шахматов у 1900 р. «вистрілив» з ідеєю «Хронографа особливого складу». Довелося відстоювати свої позиції. Крім усього іншого, О.О.Шахматов скрізь убачав сліди давніх болгарських палей та болгарського «Прото-Еллінського літописця» Х ст., а його колеґи намагалися довести «російське» («русское») походження цих пам'яток, що було одним із пунктів ідеологічного протистояння (воно зберігає значущість і до нашого часу).

Ідея найранішого давньоруського хронографа формувалася в полеміці О.О.Шахматова та В.М.Істріна. Лише згодом, уже у третій чверті ХХ ст., О.В.Твороґов поєднав обидві схеми - «Хронографа особливого складу» та «Хронографа за великим викладом». Остання назва (як і «Повість временних літ» чи «Временник») автентична, тобто взята з середньовічного тексту. У «Повній хронографічній палеї» В.М.Істрін натрапив на ремарку давнього книжника: «...так бо бЪ пи®но во книгах єж предръжит фронографъ по великомоу изложню . совокоупи и списа яко ж бЪ предписано в начал книг сих от палЪа и от тратоваси- ліа . се ж пак и проркы привед неблазно писниє гля сице», -- і вирішив, що йдеться про пам'ятку, яка лягла в основу палей та «Еллінського літописця» й відбилася у «ПВЛ». До речі, сама по собі ця ремарка мало про що говорить. За складом («от палЪа»=Восьмикнижжя, тобто перші вісім книг Біблії, «отъ тратовасиліа» -- зіпсоване «Тетровасилия» -- 4 Царства, і «пророкы» -- Книги пророків) так можна позначити кілька великих хронографів. А за характером указівка на палею нагадує посилання на «старыи лЪтописець ростовскыи» з «Києво-Печерського патерика». Який то був звід -- досі достеменно невідомо, скоріше за все, ішлося про котрийсь із суздальських «продовжувачів Нестора», однак покоління вчених витрачали зусилля на безплідні спроби визначення цього «старого літописця».

Підходи В.М.Істріна та О.О.Шахматова до реконструкції протографічних версій хронографів суттєво відрізнялися. Починаючи з маґістерської праці «Александрія давньоруських хронографів» (1893 р.), В.М.Істрін намагався визначити склад тієї чи іншої хронографічної компіляції повністю, а якщо йшлося про декілька збірок -- постулювати існування їхнього спільного протографа обов'язково на підставі численних збігів у складі. У полеміці з О.О.Шахматовим він зазначав: «Адже добре всім відомо, що джерела, котрими користувалися російські хроністи, були далеко не обширними, і що ми завжди й надалі при вивченні нових хронографів та інших пов'язаних із ними пам'яток знаходитимемо спільні місця. Але звідси ще дуже й дуже далеко до визначення їхнього зв'язку за своїм складом».

У результаті він відмовився від кількох своїх ранніх спостережень. Зокрема майже не розробляв далі списки Троїцький №728 та Ундольського №1, уперше вказані в «Александрії», облишив спостереження про запозичення з «Хроніки» Малали у «ПВЛ» (зроблені в доповіді 1893 р.) щодо спільного походження текстів про Вавилонське стовпотворіння. Відзначивши у «Заувагах про склад Толкової палеї» (1897 р.), що сюжет про стовпотворіння в «Іудейському хронографі» текстуально близький до «ПВЛ» та палей, В.М.Істрін зіткнувся далі з проблемою, що склад хронографа у жодному іншому місці не має перехрещень із палеями чи літописом... Натомість О.О.Шахматов активно експлуатував цю ідею аж до останньої своєї праці з літописознавства. Намагаючись пояснити навіть поодинокі збіги, він без вагань кожного разу реконструював за ними якесь джерело «особливого складу». Для того, щоб проілюструвати нестримність О.О.Шахматова в гіпотезуванні, вистачить одного прикладу, з історії вже згадуваного сюжету про Вавилонське стовпотворіння. У списках палей та літопису тут було визначено текстуальну подібність, і дослідник припустив, що у близькому до палей «Троїцькому хронографі» мав читатися аналогічний текст. Однак рукописи цього не підтверджують. О.О.Шахматов був змушений визнати, що у старшому списку Троїцькому №728 відсутній поча- ток, а в Ундольського №1 стовпотворіння читається за іншим джерелом -- копіюється Книга Буття. Безпосередньо після демонстрації відсутності текстуальних свідчень учений пише: «Однак це не може ослабити зробленого висновку, оскільки зайве супроти біблійного тексту могло бути видалене (курсив мій -- Т.В.) у будь-якому з пізніших списків».

О.О.Шахматов запропонував величезний обсяг початкових хронографічних текстів, що потрапили в Русь. На роль «першого хронографа» він висунув неосяжний «давньоболгарський Еллінський літописець прото-редак- ції», що мав містити тексти хронік Георгія Амартола, Іоанна Малали, Георгія Сінкелла та багатьох інших, від чого в наявній давньоруській традиції залишилися «жалюгідні уламки». Це дозволяло будь-яке читання, знайдене хоча б в одній пам'ятці, ідентифікувати як «скалку» такого протографа. Подібні операції жодним чином не піддавалися верифікації й В.М.Істрін розкритикував шахматовську ідею, запропонувавши своє бачення початкового хронографа.

Він писав про досить скромний текст, засвідчений численними системними збігами в низці пам'яток.

Крім таких розходжень, у підходах О.О.Шахматова та В.М.Істріна спостерігаються досить суттєві спільні риси. Передусім на історії вивчення літописів і хронік позначилися загальні спільні дослідницькі звички. Зокрема потреба в авторі-укладачі. У літописознавстві панувала ідея «Нестора», хоча часом його місце міг займати інший «списатель» -- як-от ігумен Сильвестр, відомий із приписки Лаврентіївського зводу, або «священик Василій» із повісті про осліплення Василька Теребовльського («ПВЛ» під 1097 р.). Хронографія була більш молодим відгалуженням і взорувалася на літописознавство. Окрім цього, у поглядах обох учених проявилася концепція єдиного центру: на думку О.О.Шахматова та В.М.Істріна, «ХВВ» та Початковий звід мають являти собою ранні тексти, що глибоко вплинули на всю подальшу літописну та хронографічну традицію. Це два ядра, від яких кількома вервечками мали відходити наступні пам'ятки. Насправді і для літописів, які могли бути укладені в «обласних», як писали дослідники XVШ--XIX ст., центрах, і для хронографів, сформованих у кількох місцях із наявних повних слов'янських перекладів хронік, поняття про єдине джерело не є обов'язковим, а проте воно присутнє і в В.М.Істріна, і у О.О.Шахматова. Обидві ідеї в дечому залежні одна від одної, хоча й не повністю конґруентні. Припускаючи наявність першого давньоруського хронографа, В.М.Істрін залежав від гіпотетичної найдавнішої версії літопису (цей літопис -- попередник «ПВЛ» учений датував серединою XI ст.), де хронограф, гіпотетично, використовувався. Річ у тім, що як і літописні зводи, усі відомі на наш час кодекси хронографічних компіляцій досить пізні. Однак, на відміну від перших, вони практично не мають у тексті хронологічних реперів. Тому початок історії давньоруських хронографів та палей можна відсувати в XI ст. тільки за тієї умови, якщо припустити, що перший хронограф відображений у складі «ПВЛ» та НПЛ мл. О.О.Шахматов певний час, із 1890 по 1899 (?) рр., обходився без припущень про хронографи, однак уже перше звернення до теми запозичень 1900 р. мало результатом гіпотезу «Хронографа особливого складу». Гіпотеза про звернення книжників спочатку до хронографа, а потім до повного перекладу Амартола була зручною, дозволяючи дещо спрощувати реальні співвідношення текстів та «реконструювати» різноманітні віртуальні протографи.

Концепції Початкового зводу та «ХВВ» протрималися понад століття, причиною чому послугували, у тому числі, зовнішні фактори: своєрідна успішна «канонізація» О.О.Шахматова як «ученого взірця», сила інерції, а також складність і непопулярність таких дослідницьких тем, як палеї та хронографи. Крім усього іншого, хронографічні збірки містять вітхозаповітні книги, більшість повних хронографів починається з Книги Буття. До вивчення давньослов'янської Біблії в радянські часи не заохочували, відтак праця О.В.Твороґова 1970-х рр. про давньоруські хронографи була науковим подвигом. До цього слід додати неможливість охопити всі теми -- ранні та пізні літописні зводи, палеї, хронографи -- силами одного дослідника. Однак завдяки низці студій «нешахматовської» спрямованості зараз однією з конвенцій наукового співтовариства стає перегляд підвалин затверджених схем початкового літописання і хронографії, а конкретного матеріалу в різних сферах накопичено вже досить багато.

Оскільки волею долі хронографи та літописи виявилися взаємопов'язаними, розглянемо арґументацію О.О.Шахматова та В.М.Істріна й сучасні можливості для критики їх концепцій. Подальший виклад являє собою спостереження над особливостями вірогідних хронографічних джерел раннього давньоруського літописання. Якщо не обмежувати себе набором уже відомих рішень, можна поставити низку запитань, і в багатьох випадках запропонувати відповіді. Зрозуміло, цей мій огляд не може претендувати на вичерпність, хоча б тому, що більшість хронографічних компіляцій та окремих складових до цього часу не мають критичних видань. Щоправда, часто на допомогу приходить «Хроніка» Амартола, різноманітні версії та трансформації якої краще за все вивчено. Вона є основою пам'яток «родини» «ХВВ», і у визначенні рис того чи іншого хронографа найбільшої ваги надають саме визначенню специфіки версії Амартола.

Датування хронографів. «Хронограф за великим викладом» та «Троїцький хронограф». Хронографічні компіляції вкрай складно датувати, оскільки вони містять майже винятково перекладні тексти. Творча активність їхніх укладачів і редакторів проявлялась у переробці та скороченні обраних фраґментів повних слов'янських перекладів, і лише зрідка -- у введені зв'язок між ними. Грецькі оригінали та давньослов'янські переклади також належать в основному до раннього часу. Наприклад, «Хроніка» Малали написана у VI ст., перекладена в давньоболгарський період; «Хроніка» Амартола з Продовжувачем - середина Х ст., перекладена, вірогідно, у Русі в ХІ ст.; перші книги Біблії -- грецька версія з'явилася у III--II ст. до н.е., слов'янський че- тій переклад зроблено в епоху царя Симеона на початку Х ст. і т.д. Така рання поява вихідних текстів дає широкий простір для датування компіляцій, де їх використано. Справді, як дізнатися - давньоболгарський за походженням переклад Х ст. запозичений укладачем ХІІ, XIII чи XV ст.? Хронографічні збірки вдається прив'язати до певного часу лише за непрямими ознаками: наявністю у складі пізніх авторів або пізніх редакцій чи перекладів, слідами взаємодії з ориґінальними руськими творами певного періоду. До того ж, зважаючи на компілятивну природу хронографів та палей і неповну стабільність композиції, у кожному конкретному випадку можуть заперечити, що виявлену з такими труднощами визначальну складову внесено пізніше. Тобто залишається така собі «лазівка» -- можливість наполягати в тому, що «насправді» компіляція є ранньою.

Отже, як слід датувати «ХВВ», котрий, крім усього іншого, ще й не дійшов у «першій» редакції, а починається одразу з «другої»? На початку декілька слів щодо місця «ХВВ» серед інших подібних творів. У дослідницькій традиції це пам'ятка, не збережена до наших днів і реконструйована на підставі численних збігів ділянок тексту в «Троїцькому хронографі», двох хронографічних палеях та «Еллінському літописці» 2-ї редакції. Цими пам'ятками ранні хронографічні збірки не вичерпуються -- можна, наприклад, назвати «Іудейський хронограф», «Еллінський літописець» 1-ї редакції, короткі хронографи, що не входять у «родину» «ХВВ» та не мають таких збігів. За схемою, запропонованою О.В.Твороґовим, Троїцький належить до 2-ї редакції «ХВВ», решта представників -- до 3-ї. «Перша редакція» не дійшла, однак існування її припускається завдяки віднесенню деяких запозичень з НПЛ мл та «ПВЛ» до хронографа. Як відзначалося, уже В.М.Істрін уважав, що зближення у хронографічних компіляціях неможливо пояснити без гіпотези про їхнє спільне джерело, яке він найменував «Хронографом за великим викладом». Учений відніс утворення цього джерела до середини ХІ ст. Однак на останніх етапах праці над концепцією він заклав у неї, якщо можна так висловитися, підривний елемент. В.М.Істрін писав про незвичне співвідношення першої та другої редакцій «Еллінського літописця» (далі першу редакцію позначаю як «ЕЛ-1», другу -- «ЕЛ-2»): «ЕЛ-1», на його думку, не має слідів користування «ХВВ», тоді як в «ЕЛ-2» вони присутні. Що, дійсно, дуже дивно, якщо виходити з ідеї «ХВВ» як початкового хронографа. Тим більше, що «ЕЛ-2», без сумніву, наслідує також і більш ранню версію «ЕЛ-1». Зокрема, В.М.Істрін зробив примітне спостереження: текст «Хроніки» Амартола в «ЕЛ-2» двошаровий, він складається з фраґментів, що читаються в «ЕЛ-1», та інших, запозичених з «ХВВ». Ці спостереження мають тим більше значення, що виявлено кілька ранніх хронографів, які не належать до «родини» «ХВВ». Як уже відзначалося, якщо обмежитися періодом до середини XV ст., у цю «родину» маємо включити лише чотири пам'ятки: «Троїцький хронограф», повну та коротку хронографічні па- леї, «ЕЛ-2».

Існують перепони для віднесення «ХВВ» до XI ст. Передусім виникнення трьох із чотирьох ранніх його представників обмежено порівняно вузьким періодом першої половини XV ст. Так, нині наведено переконливі докази на користь укладення «ЕЛ-2» у другій чверті XV ст.; «Повну хронографічну палею», що колись уважалася дуже давньою, укладено в перших десятиліттях XV ст.; те саме стосується «Короткої хронографічної палеї». Відтак серед кандидатів на «ранні» залишається лише «Троїцький хронограф». Старший зі списків Троїцького -- початку XV ст., проте вже в ньому присутні вторинні читання, яких не має другий повноцінний список. Це має свідчити про існування ранішого спільного протографа. Виникає питання -- чим можна виводити цей спільний протограф із глибокої давнини? Відповідь буде неґативною, оскільки у Троїцькому виявлено пізні версії перекладних текстів. Так, тут уміщено біблійні книги пізньої групи російської редакції (не раніше XIII ст.) й другу редакцію «Александрії хронографічної». При тому, уже перша її редакція відбилася у збірках, укладених не раніше середини XII ст.

Розглянемо пізні складові «Троїцького хронографа» детальніше. Що стосується слов'янського Восьмикнижжя, на сьогодні визначено три його редакції: російську, південнослов'янську та хронографічну. Рукописи першої найчисленніші, їх дійшло більше двох десятків. Російська редакція поділяється на три гілки: ранню, пізню та пізню з єврейськими ґлосами в тексті. Визначення, яку редакцію біблійного тексту вміщено у «Троїцькому хронографі», пов'язане з деякими утрудненнями, оскільки він неповний і починається з Книги Ісуса Навина. Утім, наявний текстологічний матеріал засвідчує проміжний статус біблійної частини Троїцького. Частково він подібний до списків ранньої групи російської редакції, однак у переважній більшості випадків підтримує читання пізньої групи. Редакції давньослов'янських біблійних перекладів датувати, мабуть, ще складніше, ніж хронографічні твори, однак у списках пізньої групи російської редакції виявлено запозичення з пізнього виду «Паримійника», укладеного в Болгарії або на Афоні у XIII -- на початку XIV ст. Що надає нам ознаку для приблизної хронології біблійних книг «Троїцького хронографа».

Ще однією складовою Троїцького є «Александрія хронографічна», переклад грецького роману про Александра Македонського. Знову йдеться про вторинну, а не початкову версію. Мені вдалося уточнити схему В.М.Істріна та О.В.Твороґова, і нині можна стверджувати, що перша редакція збереглася в «Іудейському хронографі» та «ЕЛ-1», друга - у «Троїцькому хронографі», третя -- в «ЕЛ-2», де бачимо контамінації читань із першої та другої редакцій «Александрії». Троїцька «Александрія» розширена численними доповненнями. Це запозичення зі «Слова» Єпифанія Кіпрського про 12 дорогоцінних каменів у ризі єрусалимського першосвященика, фраґменти «Одкровення» Мефодія Патарського, невеличкі вставки з біблійних книг, «Слова про 16 пророків». Певні запозичення вказують, як видається, на пізні тексти: «Пролог» та, можливо, слов'янський переклад «Хроніки» Зонари (не раніше ХІІ ст.). Сподіваюсь, дальше вивчення дозволить виявити хронологічні маркери додаткових уривків, поки що ж можна вказати на те, що у Троїцькому знов- таки бачимо відносно пізню другу редакцію.

Датування хронографів, хронографічні свідчення «ПВЛ». Отже, звернімося до доказів існування початкового давньоруського хронографа. Що дозволяє датувати цю гіпотетичну пам'ятку ХІ ст.?

Традиційно вважається, що «ХВВ» не дійшов до нас, однак засвідчується запозиченнями у «ПВЛ» та НПЛ мл. Роблячи свого часу висновок про запозичення ранніх літописів із хронографа, а потім із повного перекладу Амартола, О.О.Шахматов, В.М.Істрін та О.В.Твороґов спиралися, образно кажучи, на трьох китів. 1) На початку «ПВЛ» містить два посилання на джерела: «летописание Георгиж> та «летописание гречьское»; третя згадка факультативна -- власне «фронографъ»/«хронографъ» фіґурує лише в Іпатіївській гілці списків. 2) Редакція спільних для НПЛ мл та «ПВЛ» «хронографічних» уривків близька до тієї, що спостерігається в текстах «родини» «ХВВ». 3) У «ПВЛ» та НПЛ мл різний склад запозичень з Амартола, у «ПВЛ» -- з повного перекладу та «ХВВ», у НПЛ мл -- тільки з «ХВВ». Новгородський літопис нібито простіший за структурою, у ньому не засвідчено фраґменти, що належали б до повного перекладу, тоді як «ПВЛ» «надбудована» й відбиває складну картину звернення до хронографічних текстів. Розберемо цю доказову базу, починаючи з першого арґументу.

У «ПВЛ» справді два основних посилання на хронографічні твори. Згадку «лЄтописания Георгия» (вважають, що мається на увазі Георгій Амартол) та «лЄтописания гречьскаго» (вважається, що йдеться про компіляцію) знаходять у недатованому вступі «ПВЛ» у всіх списках: «яко же глаголеть Георгии в лктописаньи», «...в лътописаньи гречьстъмь». Третю, щодо «хронографа» чи, в Іпатіївському списку, «фронографа» зустрічаємо в кінцевих статтях під 1114 р., лише в Іпатіївській версії. Хід думок дослідників ХІХ--ХХ ст. був простим. Посилання два, іменне та анонімне, відповідно вони не можуть належати одному й тому самому літописцеві й указувати на одне й те саме джерело. Той книжник, котрий писав про «Георгія», запозичив ім'я з повного перекладу «Хроніки» Амартола, де воно вказане у самому тексті, а інший, що послався на «хронограф», не знав автора хронографічної компіляції і не зміг визначити, що «ХВВ» складається переважно зі скорочених та перероблених фраґментів «Хроніки» того ж таки «Георгія». Слід одразу зауважити, що з посиланнями пов'язані утруднення: не тільки для «Георгія», а й для «літописання грецького» відповідників у НПЛ мл немає. Мислячи концептуально, учені оминули ці перешкоди, не зважаючи на мовчання новгородського автора. В.М.Істрін уважав, що укладення «ХВВ» належить атрибутувати книжникам часів Ярослава Мудрого, О.О.Шахматов виходив із того, що, принаймні, у 1090-х рр. перший хронограф уже існував.

Як зараз відомо, у давнину посилання -- це лише підкріплення своїх слів авторитетом. їх не слід розглядати як науковий апарат, де точна вказівка на ім'я та назву обов'язкова. Проте в XIX ст. подібні ремарки ще справді сприймали практично як наукові посилання й відтак кожне окреме ім'я чи назву могли нав'язувати до певного автора або твору. Крім застарілої думки стосовно точності літописних указівок, нині немає жодних підстав для протиставлення «літописання Георгія» та «гречьскаго». Більше того, свідчення давніх текстів прямо спростовують цю традиційну думку. Наприклад, в «Еллінському літописці» хроніка Іоанна Малали називається одночасно «Еллинским гранографом» та «Іоанновим гранографом» (тобто хронографом).

У НПЛ мл відсутні всі три вирази, тому ми не зв'язані її матеріалом і маємо рахуватися лише з «ПВЛ». Можна запропонувати інше пояснення походження хронографічних відсилок у вступі «Повісті» та статті 1114 г. У подальшому викладі я виходжу з виявлених мною взаємозв'язків між вступом, «Промовою філософа» та деякими іншими статтями «ПВЛ», а також закінченням, присутнім лише в Іпатіївській редакції. Із чого випливає припущення, що літописні статті, принаймні по 1114 р. включно, входили у вихідну версію «ПВЛ».

Перш за все, у «Повісті» «хронограф» не міг бути згаданим у сучасному розумінні слова -- як давньоруська компіляція включень із вітхозаповітних текстів та перекладних грецьких хронік, з яких найбільш популярними були хроніки Амартола та Малали. «Хронограф» у значенні «компіляція» -- недавнє поняття. Чітке розрізнення давньоруських збірників-«хронографів» та перекладних грецьких «хронік» уперше запропонував В.М.Істрін, а до того навіть учені ХІХ ст. писали, наприклад, про «хронограф» Іоанна Малали, маючи на увазі саме перекладну хроніку. Середньовічні книжники слово «хронографт»/«гранографт» уживали як для позначення хроніки, так і її автора. Більше того, у «Хроніці» Малали слово позначало будь-якого авторитетного письменника. Давньослов'янський перекладач Малали калькував грецькі слова «'шторік6§» та «xpovoYpaфog», унаслідок чого текст рясніє численними посиланнями на «мудрьіхі» і «премудрьіхі» «историкові» і «хронографові». У «ПВЛ» відсилку до «хронографа» у статті 1114 р. зроблено саме перед блоком цитат з Амартола та Малали, притому доля тексту останнього тут набагато вагоміша. Судячи з усього, указівка на «хронограф» у статті «Повісті» 1114 р. -- слід знайомства з твором Малали. Натомість у вступі частіше цитується Амартол, хоча невеличкі запозичення з Малали також присутні. Указуючи на «літописання Георгія», укладач «ПВЛ», вірогідно, позначив більш впливове на той момент для нього джерело. «Летописание гречьское» правомірно тлумачити як синонімічне, а не антинонімічне «летописанию Георгия» поняття -- точно так, як «Іоаннов» та «Еллінський» літописець в «ЕЛ». Таким чином, у кількох посиланнях «ПВЛ» на хронографічні джерела слід убачати не сліди користування «хронографом» у ранішому Початковому зводі та повним перекладом Амартола в пізнішій «Повісті», а вплив на давньоруського книжника двох повних перекладів хронік, Амартола та Малали.

Із приводу другого арґументу послідовників О.О.Шахматова. Укладач хронографа, яким користувався автор Початкового зводу, зробив вибірку з «Хроніки» Амартола, скорочуючи та редагуючи відібрані ним фраґменти. Ті запозичення, що бачимо одночасно в НПЛ мл та «ПВЛ», традиційно розцінюються як відмінні від повного перекладу Амартола й текстуально наближені до хронографічних. Спробую показати, що подібність літописних та хронографічних уривків дуже приблизна, якщо не сказати більше. Порівняймо тексти з серії запозичень у статті 1065 р.121 Показовим є приклад-цитата з «Хроніки» Амартола 200.16-21: у «ПВЛ» та НПЛ мл бачимо скорочену та видозмінену версію, у хронографах - майже ідентичну до повного перекладу Амартола (задля кращого візуального сприйняття в наведених нижче таблицях збіги літописів та хронографічних текстів виділено курсивом, тотожні у хронографах та повному Амартолі вирази підкреслено, індивідуальні доповнення чи зміни літописця наведено напівжирним шрифтом).

давньоруський літописання хронографія текстуальний

«Хроніка» Амартола, 200.16-21

ПСРЛ, т.1, стп.164.22- 165.1, Новг.І, с.184- 185

«Іудейський хронограф», арк.344 а-Ь1

«Троїцький хронограф», арк.338 с2

ключися по всемоу гюадоу въскоре за днии .м. являтися на въздоусе на конихъ рищюще въ ороужьи, златыя одежа имоуще, и полци обоямо бываемы3, и ороужию

. ключися4 внезапу по всему граду за .м. днии . являтися5 на вздусЄ . на конихъ рищющимъ . въ оружьи златы имуща одеже6 . и полкы обоя являемы7 . и оружьемъ двизающимся . се же проявляше нахоженье

ключися по всемоу градоу въскоре за дни .м. являтися на въздусе на конихъ рищюще въ ороужии, и златыя одежда имоуще, и плъкы обоямо бываемы и ороужиемъ двизания

ключися по всемоу градоу . въскоре за днинам. являтися на въздусе . на конихъ рищоущед въ ороужьи . и златія одежа имоуща . и полъкы обоя бываемыхъ9 . и

двизания и златыя красоты блистания,

и златыя красоты блищания, всякымъ

ороужьемъ двизания златія красоты

всякымь видомь

видомъ облъченымъ и

блистаниемъ . всякымъ

облечены въ бръня .

въ броня . сего ради

видомъ оболъченымъ

121 Стосовно хронології: маємо один із нечисленних випадків розбіжності в різних гілках «ПВЛ» (в ЛРА пропущено фраґмент із датою). У Лаврентіївській групі списків записи позначено 1064 р., в Іпатіївській (та НПЛ мл) -- 6573/1065 р. Повністю серія включень з Амартола у статті 1065/1064 р. («Хроніка» Амартола 200.16--21, 262.17, 421.1--7, 428.18--25, 479.16--25), із меншою кількістю паралелей у хронографічних компіляціях: Вилкул Т.Л. Повесть временных лет и Хронограф... -- С.79--81. Тут і далі посилання на сторінки та рядки «Хроніки» стандартне, за: Истрин В.М. Книгы временьныя и образныя Георгия Мниха: Хроника Георгия Амартола в древнем славяно-русском переводе. -- Т.1: Текст. -- Петроград, 1920.

сего ради и моляхоуся.

Антиохово нашествие8

на Иерслмъ .

вси моляхуся, да блгое

въ броня . сего ради

да блго боудеть являемое . явлене

боудеть являемое . явление же ппоявляше

вси моляхоуся . да блго боудеть являемое

же ппоявляше злое пришествие Антиохово.

злое пришествие Антиохово

явление . еже прожвляшется се злое пришествие Антиохово .

Примітки

1 -- «Іудейський хронограф» наводиться тому, що в ньому редакція фраґментів із «Хроніки» не вповні тотожна повному перекладу й нетотожна тій, що присутня в текстах «родини» «ХВВ». В «ЕЛ-1» версія близька повному перекладу Амартола, із незначними різночитаннями (див.: Истрин В. М. Книгы временьныя... - Т.2. - С.87-88, 99).

2 -- Творогов О.В. Материалы к истории, 3. -- С.291. «ЕЛ-2» майже ідентичний повному перекладу «Хроніки» Амартола (див.: Летописец Еллинский и Римский. -- Санкт-Петербург, 1999. -- Т.1. -- С.184). Указаний фраґмент див. також у хронографі «особого вида 1691 г.» (Анисимова Т. В. Хроника Георгия Амартола. -- С.352).

3 -- У старшому Троїцькому списку Амартола «бывающа». Вірогідно, у початковій версії перекладу було «обаваеми», зіпсоване на досить ранньому етапі побутування тексту, а далі під час переписування та подальшої переробки накопичувалися помилки.

4 -- ІХ та НПЛ мл «ключися», ЛРА «случися» (The Povest' vremennykh let: An Interlinear Collation and Paradosis / Ed. by D.Ostrowski [Harvard Library of Early Ukrainian Literature. -- Vol.X]. -- P.2. -- Cambr., Mass., 2003. -- Р.1307).

5 -- НПЛ мл являтися имъ.

6 -- НПЛ мл одежа златы имущиемъ (за АТ, К одежи, имущимъ).

7 -- Х обоамо являемы, И обоявьляющем, Р объявляемы, А обьявляемы; НПЛ мл обавляемые (далі проп. и).

8 -- ІХ НПЛ мл дод. рати; РА проп. нашествие.

9 -- У списку «Троїцького хронографа» НСРК F 15 (далі позначений як Нтр) -- обоя бываемая.

Інший приклад. У «Троїцькому хронографі» бачимо деякі скорочення та зміни, але версія набагато ближча до повного перекладу Амартола, ніж до «ПВЛ» та НПЛ мл -- із літописними варіантами збігається одне слово і два пропуски, різняться численні вирази. В «ЕЛ-2» редакція просто тотожна «Хроніці» Амартола:

«Хроніка» Амартола, 421.1-7

ПСРЛ, т.1, стп.165.4- 11, Новг.1, с.185

«Троїцький хронограф», арк.376 a-b1

«ЕЛ-2», арк.208 d2

и звезда явис велиа на западнЪи странЪ светла, выспрь испоущаа лоуча, юже именовахоу Лампадию, рекше блистанницоу, и плебыс за днии и нощи

звезда восия на запада . испущающи луча . юже прозываху блистаницю . и быс блистающи . днии .к.3 По сем же быс звЪздамъ теченье с вечера до заоутрья . яко мнЪти всЪмъ яко падають4 звезды . и пакы слнце без лучь сьяше . се же проявляше крамолы . недузи члвкомъ оумертвие бяше .

и звезда явися велїа на западь . испоущающи лоучЪ . иже именовахоу . Ламъпадж рекше . блистанницю . стожше на нбси , и пребыс за днии. и .к. сияюща быс

И явися звезда велика светла на западнЪи страна , выспрь испущающе лучя, иже именоваху Лампадию, рекше блисталницю, и пребысть за днии и

.к. сиаюшоу також . быттт.я по всемоу мироу народовластие и оубииство много . и

по времени етерЪ . звЪздамь теченїе сь вечера до оутра . яко всЬмь глти . яко

ношии 20, сиаюши. Такоже бысть по всему миру народовластье и убииство много. И по

по времени етери быс звЪздамь течение с вечера даж и до оутриа, яко всЪмъ подивитися и глти, яко звезды падають . и за мало пакы слнце без лоучя свЪтяше яко лоуна . крамоли же и недоузи и оумртвие члкомъ болшею не плестаяхоу

въпадають5 звезды , и за мало пакы . слце без лоуч& сияше . крамолы же и недоузи и оумртье_ члкомь . не престаяше грЪхъ ради наших .

времена етерЪ, бысть звЪздамъ течение с вечера даже и до утра, яко всЬм предивитися и глаголати, яко звезды спадают. И за мало пакы солнце безь лучя свЪтяся, яко и луна. И крамолы же и недузЪ и умертвие человеком бысть, и не престаяху.

Примітки:

1 -- Творогов О.В. Материалы. -- 3. -- С.326--327. У «Повній хронографічній палеї» текст близький до версії «Троїцького хронографа» (за схемою О.В.Твороґова, це фраґмент №352 (див.: Творогов О.В. Древнерусские хронографы... -- С.255). Наводжу тут за рукописом Поґодінський №1435 (РНБ): «...и звезда велиа явися на запада испущаючи луча, иже именоваху Лампидию, рекше блестанницю, и бысть за днии 20 сиаюттти. по времени етері бысть звіздамь течение с вечера и до утра, яко вси глаго- лати, яко падають звезды, и за мало пакы солнце без начала сиаше. крамолы же недузі и умертвие человеком не престааше гріх ради наших» (арк.432 зв. -- 433). Щиро вдячна Є.Ґ.Водолазкіну за уточнення. В «Іудейському хронографі» відповідного запозичення з Амартола немає. У хронографі «особого вида 1691 г.» з різночитань можна відзначити: «.на западе... Лампадію, рекше блистаничю, і бысть за 20 дніи сіяющи. по времени же етері... солнце без начала сіяше (див.: Анисимова Т.В. Хроника Георгия Амартола. -- С.378--379).

2 -- В «ЕЛ-1» фраґмент відсутній, «ЕЛ-2» -- відповідає повному перекладу Амартола, без вставок чи скорочень (Летописец Еллинский. -- Т.1. -- С.379).

3 -- НПЛ мл за 20 днии.

4 -- НПЛ мл падуть.

5 -- Нтр съпадають, у Троїцькому №728 помилка.

Третій випадок: «ПВЛ» та НПЛ мл, «Троїцький хронограф» і «Повну хронографічну палею» зближує два скорочення, натомість розділяють численні текстуальні особливості:

Хроніка» Амартола,

479.16-25

ПСРЛ, т.1, стп.165.17-

24, Новг.І, с.185

«Троїцький

хронограф»,

арк.389 б1

«Повна

хронографічна

палея»2

И априля Мца течение звЪздное быс на нбси

и оттръгахоуся на

землю, яко видящимъ мнЪти соуще оуже кончинЪ. тогда же

въздоух възлиясяпо-

великоу и глад велии, яко исоушитися ис-

точникомъ и р Ъкамъ, и проданЪ быти мЪрҐ ячнъи на двоунадесяти златникоу. В Сурии же бЫс троу велии и много падение, яко оубо градомъ единъ разорится, дроузииж до полоу, етери же от горняя прилежащаа равна мЪста стЪнамъ градскым. и съ домы напрасно пристоупитися без вреда яко до двою поприщоу . земля же и МеждоурЪчие за поприща .г. разсЪдшися и етероу въскипЪвттти бЪлоу и пЪсочноу землю, изиде дивно из неа мска, члскым глсомъ глющи и проповЪдающи наитие языкомъ . еже и бы0 вборзЪ .

по семь же быс при Костянтині иконо-

борци3 . сна Леонова

теченье звіздное быс на нбі4 . отторгаху5 бо ся на землю . яко видящим6 мніти кончину . тогда же въздухъ възлияся7 повелику . в Сурии же быс трусъ велико . земли расідшися трии поприщь . изиде див - но и-землЪ . мъска8 члвчскымъ глсмь глщи . и проповідающи наитье языка9 еже и быс .

и априля . мца течениє звіздноє быс до нбси . и оттьргахоусд на землю . жко видящиимъ мніти оуже соущи коньчині . тогда въздоухь възяся повеликоу . въ Соурии же быс троусъ велии . земля же и Межирічьє за поприща .г. и расідъшюCA и [е]тероу10 въскыпивъшю бідоу . и пісъчноv землю . изиде иж нея мьска мьска11 члчскомь глсмь глщи . и проповідющи наитеє жзыкъ єже12 быс въборзі

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены