Християнство племен черняхівської культури (за археологічними джерелами)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки, молодi та спорту України

Головне управління освіти і науки Полтавської облдержадмiнiстрацiї

Полтавське територіальне відділення МАН України

Полтавське міське наукове товариство учнів «Мала академія наук»

Відділення: історiї, географії, фiлософiї та суспiльствознавства

Секція: археології

Християнство племен черняхівської культури (за археологічними джерелами)

Роботу виконала: Хорошун Наталія,

учениця 11 класу Полтавської ЗОШ №18

Науковий керівник: к.і.н.,

Гейко Анатолій Володимирович,

Полтава - 2012



ЗМIСТ

ВСТУП

РОЗДIЛ 1. Історіографія

1.1 Характеристика писемних та археологічних джерел

1.2 Характеристика наукової літератури з даної теми

РОЗДIЛ 2. Загальна характеристика черняхівської культури

РОЗДIЛ 3. Поширення християнства в середовищі черняхівських племен

3.1 Християнство в Римській імперії в I-IV ст.

3.1.1 Аріанство

3.1.2 Проповідник аріанства Ульфіла

3.2 Християнство черняхівських племен

3.2.1 Археологічні джерела

3.2.2 Поховальний обряд

3.2.2.1 Орієнтація могил

3.2.2.2 Будова могил

3.2.2.3 Характеристика поховального інвентарю

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Черняхівська археологічна культура ? яскраве самобутнє явище. Її проблематика протягом століття привертає пильну увагу багатьох генерацій дослідників і вважається добре розробленою. Проте, в ній явно бракує джерелознавчих досліджень, створення яких на сучасному етапі розвитку науки є нагальним завданням.

Однією з релігій черняхівської культури було християнство. Воно характеризувало статус віруючого, час проживання, тип поховання та обряду, інвентар.

Підставами для належності стала орієнтація небіжчиків головою на захід, бідність інвентарю та історична ситуація проникнення християн у Північне Причорномор'я.

На жаль знахідкам пов'язаним з християнством в черняхівській культурі приділено дуже мало уваги. Відомості розпорошені. Все це визначає актуальність обраної теми.

Метою дослідження є всебічне розкриття інформаційного потенціалу такої категорії черняхівського віросповідування, як раннє християнство, створення джерелознавчого дослідження, яке може послужити в палеосоціальних реконструкціях.

Завдання роботи, зумовлені її метою, складаються з:

1) збору та аналiзу iсторичних вiдомостей, що стосуються християнства у черняхiвських племен;

2) характеристики поховань, що свідчать про поширення християнства на території черняхівських племен;

3) дослiдження предметiв пов'язаних iз поширенням християнства в середовищi черняхiвських племен.

Об'єктом дослідження є черняхівська археологічна культура, яка в ІІІ-першій чверті V ст. займала територію півдня Східної Європи (більшої частини України, Молдови, Румунії, частину Росії).

Предметом дослідження є християнство в середовищі черняхівських племен, а саме поховання, зокрема поховальних інвентар.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше систематизовано дані про поширення християнства в середовищі черняхівських племен.

Практичне значення одержаних результатів. Класифікація поховань та інвентарю християн в черняхівських племен може застосуватися при розробці проблем хронології, iсторiї пізньоримського періоду та доповнювати уже існуючі праці.



РОЗДIЛ 1. Історіографія

1.1 Характеристика писемних та археологічних джерел

Повiльнiсть, поступовiсть, значне запiзнення археологiчного прояву християнських норм у поховальних пам'ятках черняхівської культури неодноразово засвідчувалась дослiдниками археологiчних пам'яток германцiв, схiдних слов'ян та інших [16, с. 114-133].

Для черняхівської культури були актуальними два шляхи проникнення християнства ? через полонених з римських провінцій (зокрема, малоазійського півострову, Кавказу), через місіонерську діяльність проповідників з Криму та Подунав'я. Відома значна кількість писемних та археологічних джерел, що стосується даного питання. Найбільш документованою та дослідженою виглядає «дунавська» версія поширення християнства й прийняття християнства в аріанській формі серед готських племен, які становили складову частину пам'яток типу Черняхів.

Про навернення до християнства варварiв поза межами Криму повідомляється тiльки в легендарних дiяннях апостола Андрiя [5, с. 30-67].

Могильники пізньоримського часу з територiї, де безперечно проходила християнiзацiя населення, надають лише окремі речі, які несуть християнську символіку. Поодинокі прояви християнської атрибутики є і на черняхівських пам'ятках ? медальйони з християнськими сюжетами, знаки «хрестиків» та «пальмових гілок» на кераміці, ароматичні смоли та інше [40, с. 202]. Прояв християнської віри в черняхівській культурі також простежується завдяки орієнтації поховань та будовою поховальних споруд.

Відомо, що в археологічному матеріалі ідеологічні явища знаходять побічне відображення. Тому, важливою знахідкою є черняхівські календарі, за допомогою яких ми бачимо, що ці племена святкували саме християнські свята.

Можна стверджувати, що поява перших християн, на територiях, де iснувала черняхiвська культура мала мiсце приблизно пiсля середини III столiття. Вiровчення не мало систематичного характеру i не набуло масового поширення. Беззаперечнi данi про активне проникнення i утвердження християнства вiдносяться лише до кiнця IV столiття.

Важливе письмове джерело було написане Йорданом ? готським істориком VI століття, який належав до духовного стану; за деякими даними, був єпископом Кротонским. Надзвичайно вагома його робота «Про походження і діяння готів», в якiй висвiтлюються історичнi подiї готcького народу до падіння італійських остготів. Найцiннiшим у цiй працi є те, що Йордан користувався не дiйшовшими до нас джерелами, в тому числі «Візантійською історією й діяннями Аттіли» від Пріска і готською історією Кассиодора.

Флавій Магн Аврелій Кассиодор ? видатний римський письменник і вчений, державний діяч під час правління Теодоріха Великого, короля остготів в Італії. Одним з його значних праць була «Iсторія готiв», яка збереглася саме в скороченому і перекладеному вигляді в роботі Йордана.

Значний вклад також внiс Амміан Марцеллін ? давньоримський історик. Його праця «Діяння в тридцяти одній книзі» вiдкрила нам багато iнформацiї про готiв, їх культуру та переселення.У німецьких перекладах його праця отримали назву «Римська історія».

1.2 Характерестика наукової лiтератури з даної теми

Першим висловив припущення про належність трупопокладень черняхівської культури до ранніх християн Е.О. Симонович. Пiдставами для цього стала орiєнтацiя небiжчикiв головою на захiд, бiднiсть iнвентерю та iсторична ситуацiя проникнення християнства в середовище черняхiвських племен. Він досліджував поховальний інвентар, орієнтацію могильників, тип захоронення та сам поховальний обряд. Важливу інформацію дають спостереження над обрядом поховань, точніше, над його еволюцією в III-V ст., розроблену Е.О. Симоновичем в ряді спеціальних публікацій. Серед них книги «Християнство i черняхiвська культура» [25], «Магия и обряд погребения в черняховскую эпоху» [27] та інші.

Великий вклад у вивчення християнства та його поширення зробив М.Ю. Брайчевський. Його книга «Утвердження християнства на Русi» в повному обсязі висвітлює шлях формування цієї релігії та її поширення. Вона вміщує найбільш точну та детальну інформацію, яку було найбільш вдало систематизовано та класифіковано [5]. Однак в наш час з'явилося дуже багато нових археологічних матеріалів, що спростовують деякі твердження та відкривають нові відомості.

Серед дослідників, що вивчали християнство в черняхівській культурі важливу роль зiграла В.П. Буданова. Її книга «Готи в епоху Великого переселення» вміщує матеріали, в яких описується поширення раннього християнства, його проповідники, віруючі, а також гілки [6]. Однією з цих гілок є аріанство. Воно поширилося завдяки кочовим племенам ? готам. Вони під час своїх походів мали вплив на поселення та народності, що потрапляли в зону кочування германських племен. Так черняхівська археологічна культура зазнала впливу готів.

О.В. Петраускас розглянув час появи поховань i захiдною орiєнтацiєю в черняхiвськiй культурi [18].

Також про християнство в племенах черняхівців неодноразово згадувалося у монографіях та статтях Д.Г. Бєлікова, М.Б. Щукіна, Б.В. Магомедова, М.А. Тихонової, Б.А. Рибакова та інших.



РОЗДIЛ 2. Загальна характеристика черняхівської культури

Формування черняхівської культури відбувалося в період скіфських (готських) воєн (238-270 рр.), де провідна роль належала готським племенам. Саме тому черняхівська культура простежується там, де давні автори розміщують готiв. Більшість дослідників вважають, що час існування пам'яток черняхівської культури друга половина ІІ - перша чверть V ст.

Її основу складали слов'янські племена (анти). Також тут жили даки, сармати і завойовники ? готи. Думка про таку багатоетнічнiсть черняхівської культури ґрунтується, головним чином, на наявності локальних особливостей в домобудівництві, кераміці і похоронному обряді її носіїв.

Всі дослідники черняхівської культури зазначають наявність спільних рис, властивих її носіям: розвинуту економіку, основою якої були землеробство та ремісництво; інтенсивний обмін з античним світом; близькість форм кераміки, виробів з металів і кістки; розміщення поселень на розлогих схилах річок та струмків; поширення безкурганних могильників.

Пам'ятки черняхівської культури представлені селищами та похованнями. Вибір місця поселення визначався за характером основної діяльності його мешканців ? сільськогосподарською, промисловою, торгівельною або військовою. Більшість сільських поселень розташована на низьких берегах невеликих річок, зручних для землеробства. Малочисельні промислові селища бувають прив'язані до родовищ мінералів. Інші ремесла та промисли (металургійне виробництво на базі болотяних руд, ковальське, гончарне, косторізне) розміщувались на звичайних сільських поселеннях [13].

Безкурганні могильники черняхівської культури знаходилися в безпосередній близькості від поселень за 100-300 м від них. Як правило, вони розташовувалися вище від селищ.

Після відходу на захід основної маси черняхівського населення зникає й сама ця культура. В цілому традиції черняхівської культури у їхньому матеріальному виразі слабо відобразилися в ранньосередньовічних культурах. Важливіший той духовний внесок, що надали колишні мешканці України та Нижнього Подунав'я в загальноєвропейську культуру, в культури германських та інших (в тому числі слов'янських) народів. На рубежі античності та середньовіччя, в період складання етнічної карти сучасної Європи цей внесок пов'язаний із становленням перших «варварських» державних структур, феодальних юридичних кодексів та національних систем писемності. Історія племен черняхівської культури ще раз демонструє, наскільки нерозривно пов'язана земля України та її народ з європейською цивілізацією, з всесвітнім історичним процесом [34].



РОЗДIЛ 3. Поширення християнства в середовищі черняхівських племен

3.1 Християнство в Римській імперії в I?IV ст.

3.1.1 Аріанство

Християнство в черняхiвських племенах поширилось у виглядi аріанства та ортодоксального християнства. Найбiльшого розповсюдження християнство набуло у вигляді арiанства [5, с.10-37].

Християнство (від грец. Чсйуфьт ? «помазанник», «мессія») ? один з напрямків єдинобожжя, який разом з іудаїзмом та ісламом входить в групу авраамічних релігій. Поряд з ісламом та буддизмом входить в число трьох світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині. На відміну від християнства іслам і іудаїзм не визнають Ісуса Христа як одну з іпостасей Всевишнього. Християнство ? є віровченням про єдиного Всезнаючого, Всюдисущого та вічного Бога.

Християнство зародилося на Сході Римської iмперiї в I ст. н. е. Засновником вважається Ісус Христос. В наш час християнство є одним з найпоширеніших у світі віровчень ? його притримуються більше чверті людства. Християнство займає перше місце в світі за географічним розповсюдженням, тобто майже в кожній країні світу є хоча б одна християнська громада.

Античне християнство у своєму розвитку пройшло три головні періоди:

первісне християнство (від середини І ст. до середини ІІ ст.);

раннє християнство (від середини ІІ ст. до початку IV ст.);

та пізнє християнство (від початку IV ст. до кінця V ст.).

Раннє християнство ? період в історії християнства з воскресіння Ісуса Христа (приблизно на початку 30-х років I століття ) до Першого Вселенського Собору в Нікеї (325 р.). Іноді термін «раннє християнство» вживається в більш вузькому сенсі християнства апостольського століття.

Общини первісного християнства складалися з бідних елементів. Представників заможних класів були одиниці, і вони не відігравали особливої ролі в общинах. У цьому розумінні первісне християнство було релігією пригноблених. Церкви,? у сучасному розумінні як окремої будівлі для збирання членів общин ? не було. Збиралися або в приватних приміщеннях, або, при переслідуванні з боку римської влади, у печерах чи катакомбах. У період раннього християнства в общини дедалі більше почали вливатися заможні люди, які утворювали всередині общин особливий соціальний прошарок і поволі захопили керівництво ними [8].

Аріанство ? християнська єресь IV-VI ст. Виникло у пізньому періоді Римської імперії, отримало назву від імені його зачинателя ? олександрійського священика Арія (грец. Бreios, розум.) в 336 роцi. Аріани не приймали основний догмат християнської церкви, про єдиносущія Бога-Сина та Бога-Отця. За вченням Арія, Син Божий Логос (Христос) ? творіння Бога, отже, не єдиносущний йому, тобто в порівнянні з Богом-Отцем є істотою нижчого порядку.

З метою подолання виниклих в церкві негараздів, з ініціативи імператора Костянтина, в 325 р. в Нікеї вперше був скликаний Вселенський Собор, на якому аріанство було засуджено як єресь. Імператор Костянтин затвердив визначення собору.

Проте незабаром імператор Костянтин (помер у 337 р.) став схилятися до підтримки аріан: Арій та інші заслані після засудження на Нікейському Вселенському Соборі єпископи-аріани були повернуті із заслання. Значну роль у боротьбі з аріанством зіграли архієпископ олександрійський Олександр і його наступник Афанасій.

З поширенням аріанства з середини IV ст. серед германських племен (в першу чергу серед готів) в конфліктах з аріанами стала виражатися ворожнеча між корінним населенням імперії і готами, з яких комплектувалися дружини, що перебували на службі імператора.

Аріанство знову було засуджено на Константинопольському соборі 381 року; зберігалося після цього лише у варварських державах Західної і Пiвнічної Європи, Північної Африки. У новій формі аріанство відродилося під ім'ям социніанства [2, с. 28].

3.2.2 Проповідник аріанства Ульфіла

Ульфiла (Вульфiла) ? перший єпископ готів, легендарний творець готського алфавіту; народився близько 311 р. За свідченням історіознавця Філосторгія (початку V століття), Ульфiла не був чистокровним готом, а походив від полонених християн, вивезених дунайськими готами близько 267 р. Предки Ульфілія, за словами Філосторгія, були з числа християн, полонених готами, родом з Каппадокії поблизу міста Парнасса. Християнське виховання і грецьку освіту вiн отримав у своїй родині і в молоді роки зблизився з готським єпископом Феофілом [1, с. 83]. Не підлягає, однак, сумніву, що його родина цілком зжилася з новим середовищем, так що сам Ульфiла, народжений і вихований в країні готiв, може вважатися членом готської народності. На це вказує і його чисто готське ім'я. За словами його учня Авксентія, єпископа Доростольського, Ульфіла до тридцятирічного віку був лектором при одній з нечисленних християнських церков в землі вестготів.

Він брав участь у посольстві, надісланому його співвітчизниками до імператора Констанція. Під час перебування в Константинополі він був обраний єпископом готів і висвячений Євсевієм Нікомедійским не пізніше весни 341 року, пiсля смерті Євсевія.

Повернувшись на батьківщину, він діяльно взявся за проповідь християнства. Коли в країні вестготів почалися переслідування християн з боку Атанаріха, наймогутнішого з вестготських князів, то Вульфiла, ставши на чолі своїх одновірців, вивів останніх через Дунай в Мезію. Імператор Констанцій прийняв переселенців дуже ласкаво і відвів їм землі близько Нікополя, де вони заснували громаду з патріархальним устроєм, на чолі якої стояв сам Вульфiла і, по його смерті, його спадкоємці. У 360 р. він приймав, ймовірно, участь в аріанському синоді в Константинополі [2].

Коли ортодоксальне християнство стало знову брати верх над аріанською єрессю, Ульфіла, що тримався останньої, за власними його словами в заповіті, все своє життя марно намагався спонукати імператора Феодосія до скликання собору для вирішення спору між ортодоксальним християнством і аріанством. У 381 році був виданий закон, по якому аріанам заборонялися диспути з питань віри. Тим не менш, в 383 р. Феодосій зробив останню спробу примирити єретиків з православ'ям, скликавши синод в Константинополі,? до якого був запрошений і Ульфiла. З'явившись в Константинополь, останній помер тут, ймовірно, влітку 383 року. По-іншому, менш імовірною думкою є та що, його смерть настала вже в 381 році [6, с. 104-106].

Ульфiла відіграє визначну роль в історії свого народу. Його, апостола готiв, імператор Констанцій, син Костянтина Великого, називав «Мойсеєм готів».

Аріанство, яке в уявленні ортодансько-християнських ідеологів вважалося єрессю, гіршою, ніж язичництво. Серед пізньоантичних авторів, які писали про поширення християнства у Східній Європі, бачимо найбільш переконаних і фанатичних прихильників нікейскої формули символу віри, в тому числі і Афанасія непримиренного противника Арія. Навряд чи, кажучи про успіхи «христової віри», вони мали на увазі досягнення своїх ідейних ворогів. Деякі автори оцінюють діяльність Ульфіли негативно, стверджуючи, що саме завдяки йому аріанство мало успіх у готів (Феодорит Кирський, Сократ та ін.). При цьому підкреслювалося, що до Ульфіли готи (та й сам він до певного часу) дотримувалися нікейскої формули і тільки під впливом імператора-єретика Валента «потрапили в аріанску мережу» [11, с. 297].

Але Ульфiла відомий не стільки своєю громадською діяльністю та проповiдуванням арiанства, скільки перекладом Біблії на готську мову. Маючи Святе Письмо, а отже, і богослужіння рідною мовою, готи могли відчувати облагороджуючий культурний вплив християнського вчення. За переказами, Ульфiла перевів все Святе Письмо, за винятком книг Царств, так як він не хотів порушувати ще більше вже й без того войовничий дух свого народу. Збережені уривки Нового Завіту в усіх своїх частинах являють однакове мистецтво перекладу і повна тотожність у вживанні слів, будівництві періодів і т. д., вони, поза сумнівом, належать одному і тому ж перекладачеві, тобто саме Ульфiлі, який, звичайно, повинен був почати роботу з Нового Завіту, як найбільш важливою для його цілі частини Священного Писання [7, с. 137-144].

3.2 Християнство черняхівських племен

3.2.1 Археологічні джерела

Думка про те, що християнство поширювалося серед черняхівських племен, вперше висловив Е.О. Симонович в 1955 р. [31, с.306-310] і ґрунтовно розвинув її в 60-70-ті роки [25; 27; 28]. Його підтримували й інші дослідники (головним чином з числа прихильників «готської теорії»), побачивши можливість пов'язати археологічні дані з письмовими про християнізацію готських племен [22, с. 50-51; 39]. Втім, і в середовищі противників «готської теорії» гіпотеза Е.О. Симоновича отримала певне визнання. Спеціальних ритуальних будівель черняхівського часу не знайдено. У масштабах Ейкумени характерний тип християнського храму тільки починав вироблятися.

Найдавнішим пам'ятником, про який збереглися відомості в письмових джерелах, вважається християнська церква в Арабеле (Месопотамія), побудована в першій половині II ст. До III ст. відносяться згадки про храми в Едесі та деяких інших містах. Активне храмове будівництво розгорнулося після офіційного затвердження християнства в Римській імперії, тобто в IV ст. (Римські базиліки і баптистерiї, церква Гробу Господнього в Єрусалимі, церква Різдва у Віфлеємі, храмові споруди в Равенні та ін.).

Черняхівська культура взагалі не знала кам'яного будівництва, значить і кам'яних церков там не існувало. Дослідження дерев'яних споруд представляє для інтерпретації значні труднощі. Е.О. Симонович висловив припущення, що деякі з так званих великих будинків, добре відомих на черняхівських поселеннях, могли служити приміщеннями для молитовних зборів. Він описує одне з них, знайдене при розкопках поселення у с. Журівка на Черкащині [28, с. 112]. Воно не мало житлового характеру, було орієнтовано по лінії схід-захід, виділяючись серед інших будов, досліджених в цьому ж селищі, своїми розмірами (довжина близько 14 м). Біля однієї з торцевих стін Е.О. Симонович виявив як би вівтарне піднесення. Заперечувати правильність подібної інтерпретації немає підстав, але й наполягати на її безсумнівності передчасно.

Велике значення мають знахідки символів і вотивних предметів. Зображення хреста неодноразово зустрічається на багатьох виробах, зокрема, керамічних [12]. Мова йде не про привізнi предмети з християнськими інсигніями (наприклад, червонолакове блюдо з зображенням хреста на днищі, знайдене в Ромашківському могильнику на Київщині [3, рис. 3]), які не мають доказового значення, а про посуд місцевого виробництва [30, рис. 17]. Показово, що більшість зображень черняхiвської керамiки належить до типу косих хрестів, тобто архаїчної форми символу (монограма імені Христа). Таке зображення виявлено на мисцi, що знайшли в похованнi №33 Шишацького могильника.

Однак необхідно мати на увазі, що символ хреста вироблений і затверджений в якості головної християнської інсигнії не відразу. Ім'я «християнин» тривалий час було не самоназвою, а образливою кличкою. Хрест у свідомості громадян Римської імперії був знаряддям ганебної страти. Знадобилося кілька поколінь, щоб цей символ витіснили новою семантикою. У ранній період найбільш поширені символи християнської віри ? зображення риби і виноградної лози [5, с. 10-18].

Хвилясті лінії (декоративний мотив, типовий для ранньослов'янської кераміки), очевидно, мали певне символічне значення. Зазвичай його трактують як знак води або рідини взагалі (більша частина посуду, прикрашеного хвилею, призначалася саме для рідини). Можливо, це і не єдина семантика; в деяких випадках зустрічається символічне зображення виноградної лози. Наприклад, там, де малюнок має нерегулярний хвилеподібний характер або де він поміщений вертикально [1].

На Черняхівському поселенні поблизу с. Чорнівка (Чернівецька область) в умовах, що виключають будь-які сумніви, знайдена форма для відливання натільних хрестиків. Значення цієї знахідки величезне. Натільний хрестик ? достовірне свідчення християнської приналежності власника. Ливарна формочка ? незаперечний доказ місцевого походження інсигнії; знахідки самих хрестиків (наприклад, у складі Ласківского скарбу) [36] не настільки переконливі ? можна припустити їх привізний характер. В даному випадку мова йде про масове місцеве виробництво. Як бачимо, до складу черняхівського населення, поза сумнівом, входили і християни.

У деяких випадках вотивні зображення носять системний характер і входять як елементи у складні композиції з чітко вираженим ідеологічним змістом. До них відносяться зображення двох календарів, вміщених на сакральних посудинах, знайдених в Лепесівцi на Південній Волині та Ромашках на Київщині (Рис.7). Обидві знахідки вивчені і інтерпретовані Б.А. Рибаковим [23; 26, с. 218-228]. Зображенню хреста тут відведено досить помітне місце серед інших символів. Лепесівська ваза виявлена під час розкопок будівлі, яке автор дослідження вважає культовим [35, с. 93-95; 37, с. 180-181]. Вона належить до широко відомої категорії черняхівських тривухих мисок. Календар розміщений кругом на широкому полі віночка і складається з дванадцяти секцій ? від січня до грудня (рух за годинниковою стрілкою).

Якщо розглядати наведені зображення як символи, пов'язані з християнським культом (конкретніше ? з ідеєю хреста і хрещення), то січневий знак буде відповідати святу богоявлення (хрещення Ісуса Іваном Предтечею), який відзначається 6 січня. Березневий знак символізує християнську Пасху, тобто розп'яття Ісуса на хресті і його воскресіння на третій день. На червень доводилося два свята, пов'язаних з ідеєю хреста і хрещення (тому й зображень два): зішестя Святого Духа (трійця або п'ятидесятниця) та Івана Хрестителя. Перший хронологічно залежить від паски (п'ятдесятий день після воскресіння) і також є «пересувним» святом [20]. палеосоціальний поховання черняхівський християнство

Лепесівська і ромашкiвська знахідки ? не єдині. На глечику, виявленому в Черняхівському могильнику Малаешті в Молдавії [38, рис. 26-29], нанесено орнаментальний фриз, на якому вміщені символи, присвячені головним річним святам: трійці («семик»), Іванову (Купала) і Іллі (Перунів) дням. Це не календар в прямому розумінні, так як в композиції відсутня хронологічна локалізація, а позначені лише свята.

3.2.2 Поховальний обряд

3.2.2.1 Орієнтація могил

Археологи стверджують, що обряд поховання тіла набуває поширення у археологічних пам'ятках не в IX ст., коли нова віра починає стверджувати себе в ролі офіційно визнаної релігії, а принаймні від рубежу нової ери [15]. Ще в 1949 р., розкопуючи черняхівський могильник у с. Данилова Балка на Вінниччині [32], Е.О. Симонович виділив два типи поховань з трупопокладенням: частина скелетів лежали головою на північ, а частина ? на захід (Рис. 1). Останні майже всі безінвентарні. Зафіксований випадок, коли поховання із західною орієнтацією перерізало більш давнє, орієнтоване на північ. Це дало підставу для висновку, що виділені дві категорії похоронних пам'ятників мають хронологічний зміст. Останнє знайшло підтвердження в матеріалах могильників біля с. Гаврилівка на Херсонщині [31, с. 306-310; 33] і в ряді інших пунктів [21; 27; 29]. Останнім часом майже на всіх черняхівських некрополях встановлено наявність цих двох груп трупопокладення. Доведено, що мова йде про хронологічно різнi категорії, хоча один обряд змінюється іншим не відразу і носить частковий характер. Найбільш активно еволюція відбувається на рубежі III-IV ст., тобто тоді, коли християнство починає інтенсивно розповсюджуватися серед племен Східноєвропейської Лісостепу.

З'ясувалося, що «західні» нерідко знищували «північних», причому в ряді випадків це знищення носило свідомий і навіть цілеспрямований характер [27], що обумовлювалося певними ритуальними міркуваннями. Так звані розчленовані поховання черняхівської культури відносяться до «північних». У той же час не підлягає сумніву, що мова йде про одне й те ж населення, у якого до початку IV ст. починає змінюватися культурний обряд. Нові матеріали добре обґрунтовують і те, що разом зі зміною орієнтації в черняхівських похованнях різко скорочується кількість супроводжуючого інвентаря.

На думку Е.О. Симоновича, еволюція похоронного обряду була викликана поширенням християнства [28; 31, с. 309-310]. Висловлена думка підтверджується деякими міркуваннями. У першу чергу промовистим є збіг хронології: черняхівське населення почало класти померлих головою на захід саме тоді, коли письмові джерела фіксують активне проникнення християнських ідей у Північне Причорномор'я. Таким переломним моментом, імовірно, були 30-ті роки IV ст.

Підкреслимо, що «західні» поховання не тільки не витісняють «північних», але й не становлять більшiсть (Рис. 9,10). За підрахунками, співвідношення цих типів поховань на досліджених їм могильниках становить приблизно 30 і 70% [28, с. 113].

Таким чином, динаміка еволюції ритуальних канонів досить точно відповідає динаміці початкового етапу в процесі затвердження нової віри у Східній Європі. Християнство ще не було офіційно визнаним. Його сповідувала тільки певна частина населення, яка за чисельністю, очевидно, поступалася язичницькiй.

3.2.2.2 Будова могил

Цікаві деякі деталі похоронного обряду ? часті похоронення в дерев'яній труні, в ямі, обкладеній деревом, або у своєрідній земляній труні - подовженій канавці по зростанню померлого. Очевидно, подібні зміни в обряді були викликані християнськими уявленнями про майбутнє воскресіння померлих.

Важливу інформацію дають спостереження над обрядом поховань, точніше, над його еволюцією в III-V ст., Розробленої Е.О. Симоновичем в ряді спеціальних публікацій [26; 27; 28; 29; 31; 32; 33].

Як відомо, могильники черняхівської культури носять біритуальний характер: трупоспалення незмінно поєднується з трупопокладенням. Співвідношення обох обрядів в різних випадках неоднаково. Іноді переважає кремація, іноді ? інгумаціі, а іноді - обидві форми похоронного ритуалу виявляються більш-менш врівноваженими [4; 9; 19]. Неодноразові спроби дослідників історично пояснити біритуалізм черняхівських некрополів не дали переконливих результатів. Безплідними, зокрема, були пошуки локальних проявів або закономірностей: обидва обряди типові для всіх районів розповсюдження культури. Поєднання обох обрядів ? характерна риса практично всіх відомих сьогодні похоронних пам'ятників черняхівської культури. Зате безперечно поступове витіснення інгумації більш ранньої кремації. Дійсно, у відносно пізніх некрополях добре простежується переважання трупоположення [14, с.65]. Проте така тенденція існує лише до середини I тис. н. е., коли обряд трупоспалення знову стає переважаючим. Християнський ритуал передбачав поховання в землі, що було викликано догматом про страшний суд, на який померлі повинні з'явитися в непошкодженому вигляді. Тому в літературі, присвяченій поховальному обряду, панує тенденція пояснити поступову заміну кремації інгумацією поширенням ідей християнства [10, с. 73-77; 22, с.205-221].

Черняхівський поховальний обряд відзначається різноманітністю. Майже всі могильники біритуальні. Поховання-інгумації (в середньому 70%) мають різну конструкцію ям: проста ґрунтова (повністю переважає), з заплічками, з підбоєм, катакомба. Також воно відрізнялося за повною, зональною, локальною руйнацією та не рушених могильникiв (Рис. 11). Кремації поділяються на кілька типів урнових та безурнових (останні переважають). Трапляються поховання представників аристократії, що мають паралелі в Центральній Європі. Звичайно вони виділяються за інвентарем, що включав набір для участі в потойбічному бенкеті (посуд для вина, приналежності ігор), але для інгумацій найважливішим критерієм є наявність ями великих розмірів з дерев'яною конструкцією.

3.2.2.3 Характеристика поховального інвентарю

Важливі спостереження над речовими знахідками. Як зазначалося, більшість «західних» поховань безiнвентарнi. Звертає на себе увагу, зокрема, відсутність металевих деталей одягу (пряжок, фібул, прикрас). Звідси можна зробити висновок, що небіжчика клали в могилу не в звичайному одязі, а загортали в тканину. Подібний ритуал характерний саме для ранніх християнських поховань, семантика яких повністю відділена від матеріалізованих уявлень про потойбічний світ і життя. Відзначимо, однак, що в ряді випадків фібули, пряжки, намиста все таки зустрічаються (Рис. 6). Отже, ритуал допускав і поховання у звичайному вбранні [19].

Зате принципово важливим фактором є відсутність супроводжуючого інвентарю, який за традиційним язичницьким уявленням про потойбічний світ повинен був служити померлому в потойбічному житті. Відсутні залишки жертовної їжі, побутові предмети, зброю і т. п. Винятком є посуд для зберігання рідини, що, мабуть, мав сакральний характер. Це скляні кубки, глиняні глечики, зрідка амфори (Рис. 4). Е.О. Симонович надає цим знахідкам глибокий ідейний зміст ? ритуальні функції християнського культу, пов'язані з водою (хрещення), вином (євхаристія), рослинним маслом (єлеосвячення) [28, с. 110].

На мій погляд, серед причин які могли призвести до появи захоронень мало уваги приділено соціальному чиннику. Можливо, ці поховання відображають процес утворення нерівноправних або залежних верств в общинах, де панівне становище належало східно-германському населенню.

Поховальний обряд відображає статево-віковий, етнічний та соціальний статуси конкретної особистості. Такі ознаки притаманні лише з північною орієнтацією. Основні категорії захоронення ? костюм, посуд, приношення, особисті прикраси (Рис. 5). Склад обмежений кількісно, а на пізніх етапах розвитку культури, скорочується ще й кількість категорій (Рис. 8).

Наявність в похованнях західників окремих «престижних» речей (скляні кубки, амфори, золоті або срібні речі) лише підкреслюють «збитковість» поховальної данини померлому від родини-роду. Престижні речі вирвані з природного соціально контексту свідчать про обмеженість соціального статусу небіжчика за життя [17, с. 165-184].



ВИСНОВКИ

Черняхівська археологічна культура, яка в ІІІ ? першій чверті V ст. займала територію півдня Східної Європи (більшої частини України, Молдови, Румунії, частину Росії), мала багато релігій, однією з яких було християнство. Повiльнiсть, поступовiсть, значне запiзнення археологiчного прояву християнських нормативiв у поховальних пам'ятках черняхівської культури неодноразово засвідчувалась дослідниками.

Для черняхівської культури були актуальними два шляхи проникнення християнства ? через полонених з римських провінцій (зокрема, малоазійського півострову), через місіонерську діяльність проповідників з Криму та Подунав'я. З цих джерел і відомо найбільшу кількість писемних та археологічних джерел. Підставами для належності стала орієнтація небіжчиків головою на захід, бідність інвентарю та історична ситуація проникнення християн у Північне Причорномор'я.

Автором опрацьовано археологічні, писемні матеріали. Частина з них маловідомі або не опубліковані.

Автором здійснена спроба класифікації поховань та археологічних знахідок, що свідчать про поширення християнства на території черняхівських племен, періодизації поховань та інвентарю християнського віросповідування, а також визначення функцій предметів трупопокладень та будови і орієнтації могильників.

Виділено основні типи поховань та з'ясовано, що більшість «західних» поховань безiнвентарнi, а сам поховальний обряд відображає статево-віковий, етнічний та соціальний статуси конкретної особистості. Такі ознаки притаманні лише з північною орієнтацією. Основні категорії захоронення ? костюм, посуд ? приношення, особисті прикраси. Наявність в похованнях західників окремих «престижних» речей (скляні кубки, амфори, золоті або срібні речі) лише підкреслюють «збитковість» поховальної данини померлому від родини-роду.

З'ясовано, що більшість черняхівських зображень належать до косих хрестів, тобто архаїчної форми зображення. Зображення хреста неодноразово зустрічається на багатьох виробах, зокрема, керамічних. Мова йде не про привізні предмети з християнськими інсигніями, а про глиняний посуд мiсцевого виробництва.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Артамонов М.І. До питання про походження східних слов'ян // ВИ. - Київ, 1948. - №9. - 154 с.

2. Беликов Д.Н. Христианство у готов. - Казань, 1897. - Вып.1. - 213 с.

3. Брайчевський М.Ю. Деякi археологiчнi данi про торгiвлю древнiх слов'ян з кримськими мiстами // Археологiя. - Киев, 1957. - Т. 10. - 286 с.

4. Брайчевський М.Ю. Ромашки // МИА. - Киев, 1960. - №82. - С. 110-147.

5. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русi. - Київ, 1996. - 261 с.

6. Буданова В.П. Готи в епоху Великого переселення народiв. - Москва, 1990. - 233 с.

7. Винокур І.С. Історія та культура черняхівських племен лісостепового Дністро-Дніпровського межиріччя (перша половина I тис. н. е.) // Автореф. дис. докт. іс. наук. - Київ, 1978. - 25 с.

8. Вольфрам Х. Готы // Вікіпедія - вільна енциклопедія. [Електронний документ. Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/Вестготи]. Доступ - 04.11.2011 р.

9. Кравченко Н.М. Косановский могильник // МИА. - Київ, 1967. - № 139. - 179 с.

10. Лавров Н.Ф. Религия и церковь // История культуры древней Руси. - Москва, 1951. - Т. 2. - С.73-77.

11. Латышев В.В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе // ВДИ. - Москва, 1948, №3. - 365 с.

12. Магомедов Б.В. Черняхівська культура Північно-Західного Причорномор'я. - Київ, 1987. - 172 с.

13. Махно Е.В. Разведки Левобережного отряда // АИУ в 1967 г. - Киев, 1968. - Вып. 2. - С.198-204.

14. Махно Є.В. Пам'ятники культури полiв поховань черняхiвського типу // Археологiя. - Киев, 1950. - Т. - 241 с.

15. Моця А.П. Население Среднего Поднепровья IХ-ХIII вв. по данным погребальных памятников // Автореф. дис. канд. ис. наук. - Киев, 1980. - 23 с.

16. Моця А.П. Некоторые сведения о распространении християнства на юге Руси по данным погребального обряда // Обряды и верования древнего населения Украины. - Киев, 1990. - 194 с.

17. Петраускас О.В. Поховання багатої дівчинки на могильнику черняхівської культури Велика Бугаївка // Археологія давніх слов'ян. Дослідження і матеріали. Київ, 2004. - С. 165-184.

18. Петраускас О.В. Час появи та деякі особливості розвитку трупопокладень із західною орієнтацією в черняхівській культурі (за даними могильників України) // Ostgothica. Археология Центральной и Восточной Европы позднеримского времени и Эпохи Великого переселения народов. - Харьков, 2009. - С. 280-296.

19. Петров В.П. Масловский могильник на р.Товмач // МИА. - Киев, 1964. - № 116. - С. 106-110.

20. Пиоро И.С. Крымская Готия. - Киев, 1990. - 200 с.

21. Рикман Э.А. Памятник эпохи великого переселения народов. - Кишинев, 1967. - 136 с.

22. Рикман Э.А. Сарматы и племена черняховской культуры // Очерки культуры Молдавии. - Кишинев, 1971. - 167 с.

23. Рыбаков Б.А. Календарь IV в. из земли полян // СА. - Москва, 1962. - №4. - С.66-80.

24. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. - Москва, 1981. - 608 с.

25. Симонович Е.О. Християнство i черняхiвська культура // Матерiал третьої Полiсьської iсторико-краєзнавч. конф. - Львiв, 1970. - 341с.

26. Симонович Е.О. Черняхiвськi племена Поднiпров'я (культура та етнос) // Археологiя. - Київ, 1973. - Вип. 10. - 189 с.

27. Симонович Э.А. Магия и обряд погребения в черняховскую эпоху // СА. - Киев, 1963. - № 1. - 237 с.

28. Симонович Э.А. О культовых представлениях населения юго-западных областей СССР в позднеантичный период // СА. - Киев, 1978. - №2. - 187 с.

29. Симонович Э.А. Об единстве и различиях памятников черняховской культуры // СА. - Киев, 1959. - Т. 29-30. - 237 с.

30. Симонович Э.А. Орнаментация черняховской керамики // МИА. - Киев, 1964. - №116. - 361 с.

31. Симонович Э.А. Памятники черняховской культуры Степного Поднепровья // СА. - Киев, 1955. - Т. 24. - С. 306-310.

32. Симонович Э.А. Погребения V-VI вв. н. е. у с. Данилова Балка // КС ИИМК. - Харьков, 1952. - Вып. 48. - 60 с.

33. Симонович Э.А. Раскопки могильника у овчарни совхоза «Приднепровский» на Нижнем Днепре // МИА. - Киев, 1960. - №82. - 206 с.

34. Супруненко О.Б. [Електронний документ. Режим доступу: [http://www.kultura.pl.ua/index.php]. Доступ - 04.11.2011 р.

35. Тихонова М.А. Днестровско-волынский отряд Галицко-Волынской экспедиции // КС ИИМК, - Киев, 1960. - Вып. 79. - С. 93-95.

36. Тихонова М.А. Ласковский клад // СА. - Киев, 1960. - №1. - С.195-204.

37. Тихонова М.А. Раскопки на поселении III-IV вв. у с. Лепесовки в 1957-1959 гг. // СА. - Киев, 1963. - № 2. - 186 с.

38. Федоров Г.Б. Малаештский могильник // МИА. - Москва, 1960. - №82. - 281с.

39. Федоров Г.Б. Население Прутско-Днестровского междуречья в I тыс. н. е. - Москва, 1962. - 380 с.

40. Щукин М.Б. Готский путь. Готи, Рим и черняховская культура. - Санкт-Петербург, 2005. - 250 с.



СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

ВИ - вопросы истории;

МИА - материалы исследования археологии СССР;

ВДИ - вестник древней истории;

АИУ - археологические исследования на Украине;

СА - советская археология;

КС ИИМК - краткие сообщения института материальной культуры



ДОДАТКИ

Рис. 1. Карта поширення трупопокладень iз західною орієнтацією в різних регіонах черняхівської культури



Рис.2. Райони концентрацiї готських племен у метеотиди та їх походи в III ст.: 1 - похiд 255 р.; 2 - похiд 257 р.; 3 - похiд 264 р.; 4 - похiд 266 р.; 5 - похiд 275 р.

Рис. 3. Походи готiв на Балкани та Малу Азiю в III ст.: 1 - розграбованi мiста; 2 - похiд 258 р.; 3 - похiд 263 р.; 4 - похiд 269 р.



Рис. 4. Гончарських посуд черняхiвської культури з Пiвнiчно-Захiдного причорномор'я (за Магомедовим Б.В.)

Рис. 5. Кореляцiя хронологiчних iндикаторiв раннiх поховань iз захiдною орiєнтацiєю



Рис. 6. Комплекси трупопокладень iз захiдною орiєнтацiєю з Косаново



Рис. 7. Календар вмiщений на сакральнiй посудинi та глечик, що вмiщує орнаментальний фриз, на якому є символи, присвячені головним річним християнським святам

Рис. 8. Рiзновиди поховального iнвентарю iз захiдною орiєнтацiєю



Рис. 9. Розмiщення трупопокладень iз захiдною орiєнтацiєю у рiзних часових зонах могильника Косанове

Рис. 10. Розмiщення трупопокладень iз захiдною орiєнтацiєю у рiзних часових зонах могильника Гаврилiвка



Рис. 11. Схема трупопокладень черняхiвської культури iз захiдною орiєнтацiєю (за Петраускасом О.В.)

Размещено на Allbest.ru