Ідеологічні уявлення племен зрубної спільності

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Ідеологічні уявлення племен зрубної спільності

Вступ

На сьогоднішньому етапі розвитку історичної науки все більш очевидною видається необхідність відходу від вивчення суто зовнішнього прояву буття людини, обмеженого політичною та соціально-економічною сферами, і звернення до внутрішньої сутності людини, її духовного життя. З погляду археології це пов'язано зі значними труднощами, адже ідеологічні уявлення не завжди можуть бути адекватно відображені у матеріальних пам'ятках, до того ж часто фрагментарних.

Наші знання про духовне життя зрубної культурно-історичної спільноти є набагато біднішими, ніж дані про її матеріальну культуру - поселення, житла, господарство, що пояснюється доволі бідною джерельною базою. Основу її становлять поховальні споруди, що певною мірою відбивають коло релігійних уявлень, пов'язаних з ідеєю смерті й загробного життя; різноманітні культові споруди, а також специфічний комплекс посуду - як глиняних горщиків, так і дерев'яних чаш з бронзовою оковкою - що належали до поховань жерців та їх учнів.

З огляду на недослідженість даної проблематики ми поставили за мету виявити основні моменти ідеологічних уявлень зрубних племен.

Мета дослідження реалізується через низку завдань:

-визначити особливості культової практики представників зрубної спільності;

-проаналізувати поховальний обряд з огляду на ідеологічні уявлення зрубників

-охарактеризувати систему космологічних поглядів

Об'єктом нашого дослідження виступають племена, що належать до зрубної історико-культурної спільності.

Предметом є система їх ідеологічних уявлень.

До даної проблематики вчені звернулися нещодавно, тож здобутки у цьому напрямку поки що незначні. Виключення становить лише поховальний обряд зрубників. Він досить докладно описаний у публікаціях, але ніким ще не розглянутий через призму духовних уявлень спільноти. Виключенням є праці В.В. Цимиданова, Отрощенко, та вони стосуються аналізу соціальної структури [11, 9], в останні роки також характеризуються появою низки праць, присвячених комплексному дослідженню культових споруд та спроби інтерпретації окремих пам'яток.

Розділ 1

Методика роботи з культовими комплексами на поселеннях поки що розроблена недостатньо. Увага дослідників в основному зосереджена на неодноразових жертвах, які інтерпретують як жертовники, культові споруди, святилища, чи окремих речах які імовірно розглядаються як культові. Разом з тим, є значна кількість слідів одноразових ритуальних дій. Йдеться про випадки, коли річ, тіло або частини тіла людини ( туши тварин) були спеціально закопані на території поселення. Сліди таких дій є майже не вивченим шаром зрубної проблематики (виключення становить праця Р.А. Мимохода [6]).

Відповідно до цього усі культові комплекси поселень можна розподілити на дві групи - одноразові та багаторазові.

Серед одноразових комплексів у свою чергу можна виділити такі різновиди:

1. Жертви будівництва - ті, які знайдені у столових ямах, камінній кладці стін чи під рештками стін з інших матеріалів. Так, у кладці приміщення № 3 на поселенні Безіменне-ІІ знайдений череп борсука, серед кам'яної кладки поселення Ляпинська балка у північній його частині через однаковий інтервал (0,5 м) розміщувалися кістки тварин, а на східній ділянці від кута будівлі знайдений череп собаки в основі кладки []; перелік можна продовжувати. Як свідчать етнографічні матеріали, ці ритуали здійснювалися для забезпечення захисту, міцності, добробуту житла ( варто при цьому згадати звичай, що побутує і понині - першою впускати у нове житло кішку ). Відносну рідкість фіксації даного обряду в археологічних джерелах пояснюється викисанням з цією метою речей, що не збереглися ( шерсть, зерно тощо) [6, 23].

2. Жертви залишення житла є зазвичай речами у робочому стані, вони утворюють скупчення на підлозі приміщення, зазвичай тяжіють до кутів або центру будівлі. Іноді в жертву приносилися тварини, іноді - люди; фіксація їх кістяків на підлогах свідчить, що після виконання даного ритуалу приміщення більше не використовувалося. Прикладом жертв цієї групи є 29 астрагалів вівці з поселення Макрі-Хая чи дитяче поховання у котловані приміщення 20-а на Безіменному-ІІ . Існують спроби пояснити побутування даного ритуалу специфікою архаїчного мислення, що виражалася у співвіднесенні житла і людини. Відповідно ритуали залишення житла були близькі до похоронних і замикали обрядовий цикл, пов'язаний з житлом [6,26].

3. Жертовні ями розташовані як у внутрішньому просторі приміщення, так і за його межами (іноді за межами поселення); у них зазвичай знаходять черепа тварин: бика ( Усове озеро, буд. 2, 3) вівці ( Ільїчівка, буд. 2). Особливої уваги заслуговує жертовник, виявлений в буд. 18 поселення Капітанове-І, представлений материковою ямою квадратної форми (1,4х1.3 м.), орієнтований по лінії ПнЗх-ПдСх. На її дні знаходиться кістяк дикої свині. Тварина була покладена на правий бік, головою на схід; її передні кінцівки складені ромбом. Там же знайдений шмат червоної охри і фрагмент посудини, орнаментованої свастикою [3,30].

4. Поховання на території поселення є особливим різновидом одноразових культових дій. Вони зустрічаються досить часто, але інтерпретуються неоднозначно. Дуже виразним в цьому плані є поселення Капітанове-І на території якого знайдено 11 поховань. Для них характерна „нестійкість” поховальної традиції: різне орієнтування та ступінь скороченості, наявність розчленування чи окремого положення черепів, практично повністю відсутній поховальний інвентар[3.28]. Імовірно, дані особи були наділені якимось особливим соціальним статусом, якщо община відмовила їм у традиційному похованні. Цікавою знахідкою є також людський череп, заборонений у ямі біля західної стіни житла № 10 поселення Усове озеро [4,85]. Повернутий обличчям на північний схід, він знаходився на вохристій підстилці. Не виключено, що знахідка свідчить про ритуальний канібалізм. На поселенні Усове озеро виявлено також два, очевидно, культових поховання собак[4,87]. Такий звичай відомий серед багатьох культур бронзового віку східноєвропейського степу і лісостепу. Варто тут відмітити і культові поховання дрібних копитних на виробничій площадці Червоне озеро-І.

До наступного рівня класифікації належать споруди, побудовані спеціально для здійснення певних ритуалів. Це:

1. Приміщення з жертовниками. Будь яке житло, та й поселення в цілому, є способом організації сакрального простору. Без сумніву, у кожному житлі мали проводитися якісь культові дії. Так, у житлах поселення Усове озеро відмічаються площадки з глини, змішаною з крейдою чи вапном, поряд з якими зазвичай знаходяться залишки багать, скупчення кісток. Часто вони сприймаються як сліди господарської діяльності, хоча не виключено, що це рештки культових місць або жертовників. До жертовників впевнено можна віднести виявлене у житлі № 5 у материкове підвищення прямокутної форми, посипане світлим піском вперемішку з крейдою, ближче до південно-східного кута будівлі знайдена овальна площадка відшлакованого чорно-червоного піску діаметром 0,8-0,5 м, імовірно в давнину обмазаного глиною и потім випалену. На площадці акуратно розкладені наступні предмети: у центрі дві глиняні фігурки тварин. Одна ( імовірно свиня) збереглася повністю, від другої ( бика ?) була покладена чи збереглася лише верхня частина; з двох боків від фігурок лежало по глиняному яйцю, з двох інших боків - два глиняних коліщатка з наскрізними отворами [4,87]. Аналогічний домашній вівтар знайдений на поселенні Іллічівка серед мотивних предметів якого варто назвати розбиту ще в давнину нефритову булаву, 11 великих і 4 маленьких „хлібця”, а також шмат крейди з вирізаним на ньому хрестом [3, 119]. Як жертовники також, очевидно, використовувалися частково закопані посудини, розташовані поблизу вогнища, у яких знаходилися кістяні вироби та кістки тварин [5.4]. У центрі житла на поселенні Зливки вкопана посудина, довкола якої у невеликих заглибленнях лежало сім глиняних ритуальних хлібців[10,33 ].Особливий тип культових споруд, в наш час відомий лише на Донецькому кряжі, представляють кульові приміщення у складі багатокамерних будівель. Прикладом цього є приміщення № 3 Степановського поселення [5, 3]. Воно розташоване у південній частині трикамерної будівлі, має прямокутну форму і орієнтоване по лінії захід-схід. Паралельно даної осі симетрично в два ряди на однаковій відстані один від одного розташовано 5 стовпових ям, облицьованих плитками піщаника. У центрі приміщення знаходилося 7 посудин: 3 гострореберних, декорованих охрою, банкова і 3 мініатюрних.

2. Святилища відігравали, імовірно, найважливішу роль у культовій практиці. Це були спеціально оформлені площі з одним чи декількома жертовниками. Одне з них знаходиться на північно-східній околиці поселення Усове озеро [4, 90]. Площадка розміром 5х6 м розташована на найвищому місці на березі озера, звідки найраніше можна спостерігати схід сонця. У центрі площадки знаходився жертовник - виростка з кісток тварин ( переважно бика і коня), укладених в чотири-п'ять шарів на „подушку” світлого піску, перемішаного з білою глиною. Виростка, орієнтована точно по сторонах світу, мала майже правильну прямокутну форму з дещо закругленими кутами. При розборці кісток вимостки знайдено три шматки обвугленої глини ( можливо глиною було обмазано краї), декілька фрагментів простого кухонного посуду, а у центрі - точильний брусок з каменя і два кремнієвих ножі. Останні явно призначені для якихось культових цілей. Довкола вимостки з кісток простежується велика кількість золи. Багато спільного має північно-східне святилище з поселення Безіменне-ІІ [5.3]. Основою споруди є овальний в плані котлован розмірами 12х8,5 м, заглиблений у материк на 0,3-0,4 м, орієнтований по лінії ПдЗх-ПнСх. Він мав пологі стінки частково облицьовані камінням. Близька за будовою конструкція знаходилася у південно-західної частини котловану, навпроти входу до святилища. Трохи на захід від центра основної конструкції розкопана яма неправильної форми, витягнута по осі північ-південь. У центральній її частині зафіксоване заглиблення прямокутної форми (1,25х0,7х0,7 м), облицьована каменями - орфостатами середніх розмірів. В середині цієї огорожі - два развали перепалених горщиків, поряд - лінза попелу. Дане заглиблення не було стаціонарним вогнищем, скоріш за все, сліди горіння а ямі - це результат короткотривалого ритуального багаття; про це свідчить слабка закопченість каменів і майже непрокалене дно ями. Цікавою є і планографія святилища: воно розділене не площадку і жертовик, отже ми маємо справу з традицією відділення основної маси віруючих від жертовників, біля яких власне відбувалося ритуальне дійство.

3. Зольники на зрубних поселеннях зустрічаються рідко. Скупчення попелу та інших культурних решток поблизу жител (Зливки, розкоп V; Усове озеро, зольник І ), у покинутих житлах чи на певній відстані від них, зазвичай на околицях поселення (Усове озеро, зольник 2; Зливки, розкоп VІ ). Питання про характер їх походження і власне правомірність використання терміну „зольник” щодо даних утворень лишається дискусійним. Дослідження подібних місць дозволили С.С. Березанській стверджувати, що „вони принципово відрізняються від так званих зольників білогрудівського типу - своєрідних пам'яток, пов'язаних з ідеологічними уявленнями. Це скупчення побутового сміття, в основному, з хатніх вогнищ” [4, 36]. Ю.Б. Полідович припускає їх культовий характер і розглядає ці споруди як святилища, вогнища роду. На нашу думку про культовий характер зольників для зрубної культури говорити важко, адже в їх шарах не фіксуються вотивних речей, кісток людини та інших відповідних знахідок.

4. не знаходився на території поселення, але , як доведено у ряді праць [3; 5], виконував функції стаціонарної культової споруди також курган. До них належать перш за все так звані „довгі кургани” різноманітних форм - овали, вісімки, „замкові шпарини”, „гантелі” тощо (напр. Велика і Мала Білозерка ). Для них характерні такі ознаки, як наявність площадок, валиків, ровів у формі підків. Цікавим виявився процес творення кургану біля селища Любимова, коли спочатку був викопаний рів з розривом на півдні, пізніше був побудовані насип, кам'яна оградка, які частково перекрили рів, і лише потім здійснене впускне поховання. На окремих курганах також знайдено антропоморфні стели, наприклад , фігура людини із складеними на животі руками знайдено на з'єднанні курганів № 4 і 5 біля с. Рясні Могили. На думку В.В. Отрощенко, обряди, здійснювані на курганних святилищах, очевидно пов'язані культами плодючості, адже не випадково деякі скульптури ( Старосілля, Великі Білозерки, курган № 14 ) нагадують фалічні зображення. Також кургани мали символізувати зв'язок поколінь - теперішніх, минулих і прийдешніх[9,12].

Кілька слів варто сказати про речі, які приносилися зрубниками в жертву. При попаданні речі у контекст культових дій визначається її семіотичний статус [6, 43]. У різних речей він не був однаковим, відповідно в межах культурної традиції існував відбір відповідних речей для тієї чи іншої ритуальної дії. Імовірно, на цьому процесі позначалися регіональні й часові розбіжності в межах однієї культури, але через бідність джерельної бази це питання поки що не досліджене. Поки що можна лише зазначити, що з асортименту кістяних виробів до культових комплексів потрапляють тупики, коньки, проколки (Ніколаєвка); серед кам'яних знарядь домінують зернотерки, сокири (Безіменне_ІІ), ножі - як камінні (Усове озеро) так і бронзові (Ново-Казгарово). В усіх жертовних ритуалах використовується посуд, при чому не лише як певне вмістилище, але і власне сам собою - спеціально розбитий, перевернутий. Семантика останнього легко „зчитується” на відміну від багатьох інших предметів. Можна згадати також речі, спеціально призначені для ритуальної практики - зооморфні статуетки, „хлібці”. Серед жертовних живих істот (вони також мають власну семантичну ієрархію) переважають велика рогата худоба та коні, але у будь-якому разі особлива увага приділяється голові та кінцівкам, розчленуванню туші.

Отже, у духовній практиці відображаються основні види діяльності мешканців поселення - скотарство, землеробство, гончарство, бронзоливарне виробництво тощо. Різні види культових споруд відповідають різним рівням справляння культу і відповідно різній кількості учасників від загальних, що охоплювали усієї общини і здійснювалися у святилищах, до так би мовити „домашніх ритуалів”, що передбачали проведення родинних ритуалів у помешканні.

зрубний спільність племена поховальний космологічний

Розділ 2

Найбільш докладно релігійно-світоглядні уявлення дописемних народів розриваються через поховальний обряд. Поховальні ритуали, як і всі інші, що стосуються найважливіших моментів у житті людини від її народження і до смерті, є свого роду регуляторами суспільного життя, засобами інформаційного зв'язку поколінь, і в силу цього вимагають стійкості до інновацій, впровадження яких у поховальний обряд означають або еволюцію світогляду, або часткову чи повну зміну археологічної культури.

Поховальний обряд представників племен зрубної спільності варіюється відповідно до територіальних і часових меж, і все ж він має низку характерних рис: воно здійснюється під курганом у прямокутній ямі з позицією небіжчика у зібганому стані на лівому боці у позі адорації, з орієнтацією в північно-східному секторі ( відхилення в межах 45 градусів ) та у супроводі 1-2 посудин.

Загалом на території України виявлено 2347 поховань, які відносять до зрубних. Серед них виділяють ґрунтові та під курганні; останні є переважною більшістю. Їх топографія відзначається певною стабільністю і тяжіє до надпойменних терас та водорозподільних плато; виключення становить лише кургани Орельсько-Самарської групи, розташовані в поймах річок. У розташуванні могильників чітко прослідковуються дві основні тенденції - широтна спрямованість, коли найбільші насипи знаходяться у центрі, а від них у сторони розходяться кургани менших розмірів ( Копанки-І, Петровське-І, Петрополля) та кущовий спосіб організації, коли кугранні насипи утворюють більш-менш компактну, але безсистемну групу ( Красна Гусаровка, група „А”, Старомажарово-І тощо). При цьому кургани зрубників зазвичай вписуються до некрополів попередніх культур; чисто зрубні могильники зустрічаються порівняно нечасто й нараховують 2-6 насипів ( Калиновка-І, Копанки-ІІ).

На сьогоднішній день насипи зрубницьких курганів є невеликими ( висота коливається в межах 0,5-1,5 м, діаметр - 20-30 м ). Насипи висотою 2,5-3,5 м зустрічаються дуже рідко і відзначаються наявністю неодноразових поховань ( Копанки-І, курган №1; Мажарка, курган № 1; Червона Балка, курган № 2 ).

Під курганний простір іноді обмежувався за допомогою спеціальних споруд - перш за все ровиків. Так, у Петровському кургані № 2 ровик мав овальну форму, що відповідала контурам насипу, і два „входи” - у південно-західній і південно-східній частинах. Прямокутним у плані, з „проходом” у південній частині, є ровик Петровського кургану № 1; на дні його у східній та північно-східній частинах виявлено рештки тризни - кострище, кістки кінцівок і черепа великих тварин. В обох випадках ровики були побудовані до зведення насипу і частково перекриті ним. Ровики могли бути пов'язані з функціонуванням кургану як культової споруди ( див. вище ), а також з метою обмеження околомогильного простору. Цій же меті відповідав і кромлех, виявлений у Красній Гусарівці під курганом № 2 групи „Б”. Кам'яне кільце зі шматків рваного кременистого піщаника мало в діаметрі 9 м; у північній його частині були два невеликих „проходи”. Поховання було здійснено в центрі обмеженого кромлехом простору; на південь і захід від нього виявлені рештки тризни - фрагменти баночного і гостореберного посуду, древесне вугілля, плями червоної охри. На північний захід від центрального поховання, під камінням кромлеху, знайдено ще одне поховання, що мало явно підпорядкований характер. Варто також згадати про курган № 3 п. Аджимушкой, де під насипом виявлено рештки чотирикутної в плані споруди із рваного каменя-ракушечника, орієнтованої по сторонах світу. У середній частині огородженого квадрату був створений чотирикутний накид з дрібних камінців [1, 23]. Усе це свідчить про явну неординарність даних поховальних комплексів. Що стосується останньої пам'ятки, то висловив цікаву гіпотезу Кислий згідно з якою два ряди каміння символізували два типи вогню індоіранської міфології - чоловічий і жіночий; а отже саме поховання - це ритуальна заміна кремації [8,37].

З культовим функціонуванням кургану пов'язане будівництво ритуальних площадок під насипом кургану. Прикладом є курган № 2 біля с. Мажарка, ритуальна площадка якого займала центральна під насипом місце. На рівні давнього горизонту знайдено тонкий утрамбований шар материкової глини прямокутної форми (3х4 м ), орієнтований по осі південь-північ. Біля південного краю площадки зафіксовані рештки вертикально вкопаного дерев'яного стовпа, у південній частині - тонкий шар деревного вугілля і попелу. Єдине поховання здійснене на схід від площадки. Дана споруда мала й інші ознаки неординарності: кільцевий ровик та облицювання схилів насипу материковою глиною. Тенденція до розташування ритуальної площадки у центрі кургану знаходить своє пояснення у ведичній традиції, за якою в організації сакрального простору точка найближча до центру має найбільшу силу. Також відома магічна, очищувальна сила вогню в індоіранській космогонії ( Ригведа, VІІ, 3 ). Інші факти - обугленість перекриття могильних ям чи присутність у них слідів горіння ( Копанки-І, курган № 3; Заліман-І, курган № 2 ), жертвоприношення коня ( Копанки-І, курган №3 ) - свідчить про особливий статус осіб, похованих під курганами з ритуальними площадками.

Серед поховальних споруд переважають ями ( 62 % ), незначна їх кількість має стовпові конструкції та уступи. Фіксуються також різноманітні гробниці: зруби, дерев'яні склепи, камінні ящики та камінні склепи ( матеріал для побудови останнього визначався природними умовами ). Ями основних поховань зазвичай є прямокутними у плані; виключенням є трапецевидні, представлені у Старомажарове курган № 7, поховання № 2 або Мажарка курган № 1, поховання № 1.

У деяких похованнях на перекриттях ями знайдені кістки коней - череп і кінцівки, з розміщенням останніх по кутах перекриття ( Петрополя, курган №2, поховання №1; Новоплатонівка, курган №1, поховання №2). Вважається , що в таких випадках йдеться про ритуальні покладання шкіри тварин. В двох інших випадках на перекриттях знаходились кістяки коней: череп, хребет, кінцівки (Копанки-І, курган №3, поховання №1; Серго, курган №2, поховання №3). Коні були покладені на живіт вздовж могильної ями, черепами на схід. Цікаво відмітити, що Орельсько-Самарському регіоні, де кістки тварин на перекриттях могил зустрічаються частіше, ніж у могилах, кістяки коней зазвичай розташовувалися впоперек або по діагоналі могильних ям. Іноді на перекриттях викладувалися лише окремі кістки тварин - коней, великої та дрібної рогатої худоби. В окремих курганах з основним зрубним похованнями кістки жертовних тварин закладалися в окремих ямах одночасно з похованнями людей. У кургані Старомажарово-І обидва поховання були здійснені у ямах трапецевидної форми, симетрично до центру кургану; яма з черепом і кінцівками вівці не мала перекриття. У кургані № 1 групи Мажарка-І кістки крупної тварини - череп, кінцівки, хребет з обрубками ребер - знаходилися у ямі прямокутної форми без перекриття. У 8 % поховань на перекриттях знаходилася кераміка - глиняні посуд банкової чи гостро реберної форми , причому посуд завжди ставився над головою померлого.

За способом оформлення могильних ям виділяють: по-перше, ґрунтові (материкові), по-друге, ями зі вставними конструкціями ( зрубами, ящиками тощо ). В основних похованнях зруби становлять 49 % могил. Цей показник набагато нижчий для впускних поховань (10 %). У масштабах усієї вибірки поховання у зрубах становлять в середньому 13 %, але цей показник значно коливається від 20 % у Орельсько-Самарському регіоні до 2 % у степовому Подніпров'ї. [2,34]

Зруби встановлювалися на дні могильних ям і будувалися з колод або плах в 1-2 вінця. Зрідка зруби мали 4-5 вінців ( Куп'янськ, курган № 2, поховання № 2; Полкова Никитівка, курган № 4, поховання № 5 ). Як виключення зустрічаються зруби, встановлені на давньому горизонті по краях могильної ями ( Красна Гусарівка, групи „Б”, курган № 2, поховання № 1).

Близько 95 % під курганних поховань було здійснено за обрядом інгумації. Абсолютна більшість було укладено у зібганому положенні на лівому боці ( 88 % ). Аналіз кістяків, що лежали зібгано на правому боці, показав, що дана ознака не корелюється ані за віком, ані за статтю: на правому боці були поховані і чоловіки, і жінки, і діти. У деяких парних похованнях кістяки лежать обличчям один до одного, відповідно на правому і лівому боці. Цікаво, що в „Авесті” про смерть Гайомарта ( першородної людини ) сказано, що він „впав на ліву руку” ( Авеста, ХІІ, 2-3 ). Це є ще одним підтвердженням, що ми маємо справу з давнім, так би мовити індо арійським обрядом. В.В. Отрощенко підмітив іншу цікаву деталь: лише 53,7 % поховань з чашами виконані у традиційному для зрубної культури положенні на лівому боці [9,76]. Якщо взяти до уваги, що чаші маркували поховання жерця, то можна розглядати як свідчення залежності характеру обрядових поховальних дій від соціального становища та характеру занять за життя у зрубницькому суспільстві.

Позиції кістяків є досить різноманітними в межах загального положення (скорченого на боці) і варіюють в залежності від ступеня скороченості і положення рук. Можуть бути виділені три основні позиції.

1. Ступінь скорченості сильний. (руки зігнуті у ліктьових суглобах і кистями укладені перед грудьми, ноги зігнуті в тазобедренних і колінних суглобах під гострим чи близьких до прямого кутом. У такому положенні знаходилося близько 90% похованих зі встановленим розташуванням кісток).

2. Ступінь скорченості середній або слабкий. (ноги зігнуті у тазобедренних суглобах під прямим чи тупим кутом, кут у колінях від гострого до тупого, руки протягнуті до низу, до колін підігнутих ніг. Можливі деякі відхилення від цієї позиції: наприклад при зігнутості ніг у тазобедренних та колінних суглобах під гострим кутом руки протягнуті до низу і зажаті між стегновими кістками. У такій позиції знаходилося близько чотирьох відсотків похованих).

3. Ступінь скорченості середній або слабкий. (ноги зігнуті у тазобедренних суглобах під прямим чи тупим кутом, кут у колінах від гострого до тупого; одна рука, зазвичай нижня, простягнута до низу, друга зігнута у ліктевому суглобі і передпліччям спрямована впоперек тулуба. Можливі варіанти, при яких одна рука зігнута в лікті і кистю спрямована до лицьового відділу черепа, друга укладена впоперек тулуба або спрямована до колін зігнутих в них. У такій позиції знаходилося близько п'яти відсотків кістяків).

В орієнтації похованих в цілому переважає східний напрямок (40%). Досить часто мерці орієнтовані головою на північний схід (25%) і північ (21%). Орієнтації в інших секторах нечисленні.

Органічна підстилка на підлозі могильних ям присутня в кожному п'ятому похованні. Продукти горіння - попіл і вугілля - знайдені у 10% поховань, але порівняно рідко ці два компоненти зустрічаються разом. За етнографічними даними попіл і вугілля від сакральних вогнищ виступають як „чорні символи”, пов'язані з поховальними обрядами і смертю. У ритуально-містичному контексті як символ білизни повинна розглядатися вапняна побілка стін і дна могильних ям, підсипка порошку вапна або крейди. У багатьох первісних народів біле символізує щастя і зустріч з духами предків. У 8% поховань присутня охра - індоєвропейський символ вогню і життя - найчастіше вона локалізується в області тазу, стоп ніг. Рідко фарбується весь кістяк.

Супровідний інвентар знайдений у 75% поховань. Практично у всіх інвентарних похованнях знаходилася кераміка - в основному посуд баночної або гостро реберної форми. Кількість посудин у похованні рідко перевищує два. Звичайне їх розташування - біля голови чи перед грудьми похованого, зрідка - у ногах. Також простежується традиція постановки посуду на перекритті могили. Кожне десяте поховання в додаток до кераміки містить і який-небудь інший інвентар. Категорії його різноманітні: дерев'яні блюда і чаші; бронзові ножі; прикраси - скриньові підвіски, браслети, персні, бронзові і кістяні бляшки, бронзові і свинцеві кільця, намиста з бронзи, кістки, різних порід каменя; шила та голки з бронзи; кістяні проколки; астрагали, зуби тварин та людини; шматки шлаку, руди, крейди, смоли; глиняні „хлібці”; крем'яні вироби. Якщо звернутися до матеріалів Поволжя, то даний список можна доповнити зброєю та деталями кінської упряжі. Без сумніву, кожна з цих речей мала знакове навантаження, на сьогоднішній день виявлено, що деякі з них маркують соціальне становище померлого: дерев'яні чаші з бронзовою оковкою належать жерцям, глиняні горщики - їх учням, булави і молоти - представникам влади.

До особливого типу належать під курганні поховання, здійснені за обрядом кремації. За ритуальними ознаками ця група не гомогенна. У деяких випадках трупоспалення знаходилися у зрубах, причому порох зсипався купкою і мав супровідний інвентар. Так поховання №3 довгого кургану біля хут. Котовського було здійснено у глибокій материковій ямі, орієнтованою по осі схід-захід зі встановленим на дні одновіничним зрубом, що мав продольне перекриття з плах. У північно-східному куті зрубу знаходилися рештки кремації: купка попелу деревного вугілля і перепалених кісток людини. Навпроти, біля південної стінки зрубу, розчищенні ребра великої тварини (коня). У південно-східному куті зрубу стояла приземкувата гостро реберна посудина, там знайдений бронзовий ніж з ромбічним перехрестям.

Другий тип під курганних кремацій - трупоспалення на стороні з поміщенням пороху у глиняну посудину-урну. Не орнаментована баночна посудина, завовнена попелом і перепаленими людськими кістками знайдена у насипу довгого кургану біля хут. Котовського (поховання №4). Декілька уранових поховань досліджено у кургані біля с. Суха Гомольша.

Поховання за обрядом кремації відомі і в ґрунтових могильниках. Так у могильнику біля с. Червоний Шлях на Сіверському Донці з 38 поховань лише одне (№34) було здійснено в урні, решта - у ґрунтових ямах круглої, овальної чи прямокутної форми і супроводжувалися попередньо розбитим посудом баночної, гострореберної форми і форми горщиків.

Звернення до обряду кремації у середовищ зрубних племен зазвичай пояснюють впливом іноетнічного оточення. Певною мірою ця теза має рацію, хоча, зваживши зв'язок даного відходу від традиції з переважно жрецькими похованнями, можна казати і про наявність внутрішнього чиннику.

В наш час виявлена значна кількість ґрунтових могильників розташованих у подібних топографічних умовах - на межах корінних берегів рік чи перших надпойменних терасах. Такі поховання досліджено біля селища Велика Данилівка або поселенні Дружковка. Поховання зазвичай здійснювалися у невеликих за розмірами, розрахованих на скорчене тру покладення, дрібних ґрунтових ям. Мерці укладалися на лівому чи правому боці, в позі адорації. Орієнтація нестабільна, відмічені східна, північно-східна, західна, південна. Більшість поховань супроводжувалася керамікою - посудами баночної, рідше гострореберної форми. В одиничних випадках зустрічаються вироби з бронзи, каменю чи кістки. За обрядовими ознаками поховання ґрунтових могильників не відрізняється від курганних. Варто відмітити значний відсоток правобічних поховань. Цікаво, що в безкурганних зрубних могильниках Подніпров'я, Подоння і Поволжя переважають дитячі поховання. Спеціальні дитячі могильники характерні для андронівського кола пам'яток. Звичайно не варто забувати про існування дитячих поховань у курганах, а також поховань дорослих у грунтових могильниках. Але тенденція до домінування дитячих поховань у ґрунтових могильниках зрубно-андронівського світу, ймовірно існувала. При цьому варто нагадати про наявність широкого кола археологічних та етнографічних даних про певну різницю в обряді поховання дітей і дорослих.

Розділ 3

Можна з цілковитою впевненістю казати, що зрубникам було притаманне уявлення про поділ світу на три яруси - нижній, серединний та горішній (ілюстрацією цього виступає дерев'яна чаша з Новопавлівська). Це є характерною ознакою просторового сприйняття індоєвропейців, що втілюється в образі світового дерева. Останнє представлене на бронзовій оковці дерев'яної чаші з Вел. Білозерки. На іншій знахідці - ритуальному бронзовому ножі з Північної Нагаївки - світове дерево оточують птиця й тварина якщо останню ідентифікувати важко, то зображення птаха - як поодинокого, так і поряд зі світовим деревом - зустрічається на кераміці (Полянки, ), уламку глиняного пряслиця ( Комаровське ). Отрощенко ототожнює його з лебедем . З іншого боку птаха можна ідентифікувати як качку - зображення її поширені на скіфському ритуальному посуді (посуд з Кульба, Патініотті, чаша з Чмиревої могили ). В індо-іранській міфології саме качка була причетна до творення світу - вона пірнала, щоб дістати грудочки землі з глибини первісних вод. Надто велика схематизація зображення, притаманна людності зрубної культури, не дозволяють і мабуть вже ніколи не дозволять відповісти на це питання. У всякому разі можна сказати, що у племен зрубної спільності побутував образ водоплавного птаха, знаково пов'язаного зі структурою чи навіть творенням світу, а також дією хтонічних сил (водна стихія ).

Семіотичним синонімом образу світового дерева виступає курган, який також пов'язує світ померлих, живих і небесну сферу. Про використання зрубниками курганів перш за все як святилищ маємо значну кількість літератури (Отрощенко, Ковальова); крім того у індоаріїв зафіксовані уявлення про центр світобудови - священну гору Хара (санскр. Меру) на схилах якої живуть дивні білі птахи.

При характеристиці нижнього світу, що втілював смерть, дію хтонічних сил, варто звернутися до матеріалів т.зв. Південного святилища поселення Безіменне-2, яке має ряд характерних рис, що дозволяють розглядати його як модель підземного світу зрубників. Так, наявність у святилищі розбитого посуду, організація простору у формі лабіринту цілком прозоро символізують ущербність, хаос; череп собаки на вході до релігійного комплексу викликає асоціації з аналогічними вартовими царства мертвих у давньогрецьких, індійських та іранських міфах. Звертають на себе увагу і такі атрибути, як зовнішнє облицювання стін, положення черепів жертовних тварин основою догори, людське поховання на правому боці головою на південний захід (пор. традиційне лівостороннє з північно-східною орієнтацією) - усе це засвідчує уявлення про світ померлих як про перевернуте відображення реального буття (до речі, в „Атхарваведі” є такий опис дерева життя: „З неба корінь тягнеться донизу, із землі він тягнеться вгору”).

Нижній світ не був замкнений; з'єднувальною ланкою між першопредками й живими виступали померлі родичі. У взаємодії з ними проступають дві тенденції: з одного боку - вияв турботи про них (жертви, обряди), з іншого мерці розглядалися як потенційно небезпечні, тому закономірним є прагнення зруйнувати могилу, відгородитися важкими камінними плитами від найбільш могутніх з них ( могильники Новокаїри, Костика, Любимова, Новорайське та ін.).

Подорож до підземного світу була важкою. Імовірно вона здійснювалася на візку, адже остання була атрибутом поховальної обрядовості - археологічно фіксуються рештки коней, вуздечок, зображення візків на поховальному посуді ( останнє Отрощенко розшифровує як символ приплоду худоби [9.4], але з цим важко погодитися). Показовим у цьому плані є курган Іванівна, де у могилі знаходилося пів колеса, тож можна припустити, що усе поховання сприймалося як символ візка. Для рядових общинників подорож до підземного царства могла також розглядатися як піший перехід. Так, у кургані Волочанка знайдено зображення людини, що уходить, та амулет-туфелька.

Про горішній світ, так само як і про пантеон богів зрубинців сказати щось важко. Заманливим є перенесення на них іранських традицій поклоніння вогню. Теоретично таке припущення має право на життя: тій чи іншій мірі це характерне для всіх індоєвропейців, а на матеріалах зрубної АК фіксуються олтарі зі слідами вогню (Дружківський могильник), солярні символи на ритуальних чашах (с. Вільна Україна). Вище ми вже згадували про наявність обряду кремації у поховальній практиці зрубних племен. Є також свідчення вогняного ритуалу - очищення місця перед побудовою кургану. Рештки великого багаття на давньому горизонті зафіксовані у одному з курганів біля хут. Закотний; три багаття було розведено на під курганній площадці кургана № 3 біля с. Байрак; іноді костри ще характеризує одну зі стадій зведення насипу ( хут. Закотний, курган № 2 ). Фіксується і використання охри в окремих поховальних обрядах (Танкове). С.А. Агапов на матеріалах Лісостепового Поволжя зазначав зменшення питомої ваги використання охри в поховальних обрядах від 38 % до 2 % на ранньому і середньому етапах існування спільності [1.5]. Імовірно це є свідченням еволюції світогляду, але щось напевно сказати важко.

Кілька слів також варто зазначити щодо культу тварин у суспільстві зрубників. Його поширення не викликає сумнівів. Чільне місце тут обіймали бики та коні. Про це свідчать жертовники, у влаштуванні яких центральне місце займають кістки саме цих тварин. Такі жертовники є звичайними , ледь не обов'язковими у курганах. Знаходять також статуетки бика () і так звані букранії ( Дружковка, Дубковка, Васильївка ). Образу бика властива полісемантичність: він фігурує в поховальному обряді і водночас для багатьох народів, у тому числі для індоєвропейців, виступає як символ плодючості. Культ коня простежується слабше, але його поширення також є очевидним.

Якусь особливу роль відігравала така хтонічна істота як змія. Загальновідомим є поховання зрубної культури зі зміями у кургані біля ст. Дуровська; кістяки двох великих змій знайдені у похованні кургану „Три брати”. Зображення змій, причому майже ідентичне - з відкритою пащею, є на декількох зрубних посудинах із Середнього Поволжя ( с. Полянка та Нижня Майовка ); відомі вони і на Україні. Буров трактує змію як символ приплоду худоби, вбачаючи у ній фалічний еквівалент . Останнє видається непереконливим, так само як і його паралелі з мезолітом, трипільською, мінойською та давньоєгипетською традиціями. Більш прийнятним є уявлення про змію як про хранителя, охоронця вод ( пор. ведичний Ахі Будхнья - „змій глибин” ). Поєднання зображень бика, змії та дощу на Дружківській посудині імовірно відображає характерний сюжет індоєвропейської міфології, за яким Індра ( а серед його епітетів є й такі як „прекрасний бик”, „сильний бик” - Ригведа І, 230; ІІІ, 31; ІІ, 12 ) вбиває змія Врітру, що скував течію річок. В „Авесті” переможець змія відомий як Веретрагна. слов'янській міфології також відомий цей сюжет. У ролі переможеного тут виступає бог Велес, який поєднував у собі хтонічне походження і функцію охоронця худоби. Цілком імовірно, що подібну роль виконувала змія у племен зрубної спільності, тому цілком можлива розшифровка піктографічного зрубного знаку у вигляді двох хвилястих ліній як символу приплоду худоби, як це запропонував Буров.

Висновки

Враховуючи специфіку джерел і методів археологічного пізнання, вивчення світобачення давніх народів викликає значні труднощі, але це не означає, що ми повинні відмовитися від дослідження в цьому напрямку. На даному етапі ми маємо змогу розшифрувати лише окремі уявлення представників зрубної спільності - ті, які знайшли своє втілення в матеріальних об'єктах - могильниках, святилищах, ритуальному посуді - дерев'яних чашах з бронзовою оковкою та глиняних. Приналежність племен зрубної АК до індоаріїв дозволили залучити тексти „Авести” та „Ригведи” до інтерпретації археологічних знахідок, хоча такий підхід містить в собі небезпеку механічного перенесення поглядів інших народів, а отже і втрати зрубниками своєї етнічної індивідуальності.

Археологічно зафіксовано панування у зрубників двох культів - культу померлих і культу родючості, також ми бачили приклади вшанування тварин та наявності інших ритуалів, пов'язаних з побутом людини ( напр. жертви побудови житла тощо ).

Для світогляду племен зрубної історико-культурної спільності характерна триярусна модель світу, при чому кожен з цих ярусів не є замкненим, а переплітається і взаємодіє з іншими. Звідси випливає два напрямки активності людини - можливість якось вплинути, змінити ситуацію на свою користь, а з іншого боку - необхідність підтримувати баланс усієї системи. Це і визначає місце людини у світі.

Таким чином, наші знання про духовне життя зрубників є багато в чому схематичними і навіть гіпотетичними; остаточно не визначено характер зв'язків людини з довколишньою дійсністю; існує значна кількість фактів, яким важко знайти паралелі, що вимагає подальшої роботи щодо зазначеної проблематики.

Список використаної літератури

1. Агапонов С.А. Васильев И.В. Кузьмина О.В. Семенова А.Н. Срубная культура лесостепного Поволжья // Культуры бронзового века Восточной Европы. - Куйбышев, 1983.

2. Андреев В.Н. Тубольцев О.В. Интерпретация орнамента на сосуде срубной культури из погребения близ города Васильевка Запорожской области //ДСПК. - 1991. - т.2.

3. Березанская С.С. О культовых сооружениях на поселениях срубной культуры Северского Донца // Проблемы охраны и исследования памятников археологии в Донбассе. - Донецк, 1984.

4. Березанская С.С. Усово озеро. Поселение срубной культуры на Северском Донце. - К., 1990.

5. Бродвер Ю.М. Культовые сооружения срубной общности в Среднем Подонцовье (по материалам поселений) //Історична наука: спадщина і сучасність. - Луганськ, 2001.

6. Горбов В.Н. Усачук А.Н. Дружковский могильник и некоторые вапросы мировоззрения срубных племен. //Археологический альманах. - 1993. -№2.

7. Горбов В.Н. Мимоход Р.А. Культове комплексы на поселениях срубной культуры Северо-Восточного Приазовья. - К., 2004.

8. Кислый А.Е. Кромлехи и каменные оградки срубной культуры на Керченском полуострове // ДСПК, - 1993. - № 4.

9. Отрощенко В.В. Идеологицеские воззрения племен эпохи бронзы на территории Украины (по материалам срубной культуры ) // Обряды и верования древнего населения Украины. - К., 1990.

10. Полидович Ю.Б. Раннесрубный зольник на поселении Зливки //Проблемы охраны и исследования памятников археологии в Донбассе. - Донецк, 1984.

11. Цимиданов В.В. Евглевский А.В. Классификация погребений с инсигниями власти срубной общности ////Археологический альманах. - 1993. -№2.

12. Шаповалов Т.А. Поселение срубной культуры у с. Ильичевка на Северском Донце //Энеолит и бронзовый век в Украине. - К.,1976.

Размещено на Allbest.ru