У 1853р. розгорілася нова війна. Вона не була схожа на попередні криваві сутички Російської імперії із Османською, котрі закінчувалися перемогою першої й супроводжувалися нав'язуванням умов, що диктувалися із Петербурга. У 1853 р. Російська імперія зіткнулася не лише із порівняно слабкими турецькими військами, а й з арміями таких розвинених країн Західної Європи як Англія і Франція. Нехай вони й не мали великої армії, та вони тримали на озброєнні передові зразки озброєння і тактичні прийоми. Розпочалася нова кривава драма, що зіграла особливу роль в історії в першу чергу Росії, частиною якої тоді були й українські землі. Цей збройний конфлікт отримав назву Кримська або ж Східна війна. Проте, відразу ж слід уточнити, що Є.В. Тарле вважає і той, й інший терміни неточними. Бо театр воєнних дій у географічному відношенні щодо Росії, та й України, сходом аж ніяк не є. Називати війну Кримською теж недосить вірно, адже бойові дії точилися не тільки на Кримському півострові. Хоча, слід погодитися, що саме там розігралися найважливіші події цієї війни. Тарле Є.В. Кримська війна: в 2 т. / Є.В. Тарлє. - М., 1950. - Т. 1. - С. 28.

"Крымская война, при всех ее недостатках и ошибках, будет служить для настоящего и будущого поколения поучительным и прекрасным примером того, как следует любить отечество и жертвовать за него жизнью. Каждый, изучающий ее будет удивлен не обилием стратегических соображений, а обилием героев, проявивши стойкость и мужество" - пише Н. Дубровін у своїй праці. Дубровін Н.Ф. Історія Кримської війни та оборони Севастополя: в 3 т. / Н.Ф. Дубровін. - СПб., 1900. - Т. 1. - С. 18. Ми ж будемо намагатися відобразити участь у баталіях Східної війни козацьких формувань.

Як відомо, перемоги не ведуть до змін. Викликають їх лише поразки. Саме тому події 1853-1856 р. займають особливу сторінку історії, історії змін у Російській імперії. "В истории XIX в. Крымская война 1853-1856 гг. занимает особое место. Именно эта военная кампания в конечном счете повлекла за собой весьма значительные экономические и политические последствия в стране. Отличалась она и своими масштабами: военные действия, правда, с разной степенью остроты и напряженности, велись на Дунае и на Камчатке, в Крыму и на Белом море, в Закавказье и на Балтике. Россия в одиночку противостояла Англии, Франции, Турции и Сардинскому королевству. Война закончилась крахом захватнических планов как правящих кругов Англии, Франции и Турции, так и царского самодержавия. Она показала несостоятельность политических, военных и экономических расчетов воюющих сторон. " Рахматуллін М.А. Воїни Росії в Кримській кампанії. / М.А. Рахматуллін. // Питання історії. - СПб, 1972. №. 8. - С. 95.

Кримська війна - один із переломних моментів в історії міжнародних відносин і зовнішньої політики Росії. Тарле Є.В. Кримська війна: в 2 т. / Є.В. Тарлє. - Т. 1. - С. 3. Причини й цілі її були досить незрозумілими тодішньому суспільству. Її називали непорозумінням уже в той час, коли гриміли бої на території Кримського півострова. Дослідники говорять, що небагато війн можуть зрівнятися із цією в своїй безглуздості, непередбачуваності наслідків і т. ін. Алексис Трубецькой. Кримська війна. / А. Трубецькой. - М., 2010. - С. 47-50. Та варто відразу ж сказати, що дана війна була закономірним явищем з огляду на продовження політики європейських імперій у вирішенні так званого "східного питання". Під ним розуміють складне переплетіння боротьби за економічно й стратегічно важливі протоки - Босфор і Дарданелли, а також боротьба за вплив над ослабленою Османською імперією. Горєв Л. Війна 1853-1856 рр. і оборона Севастополя. / Л. Горєв. - М., 1955. - С. 37. Росія вже давно намагалася встановити свій вплив у чорноморських протоках, бо це диктувалося розвитком торгівлі та економіки. А Туреччина, стягуючи мито за проходження протоками, гальмувала ріст об'ємів зовнішньої торгівлі Росії. Окрім того, контроль над протоками давав і стратегічні переваги у будь-якій війні, утверджувало перевагу на морі. Османи самі прагли відтіснити росіян від Подунав'я, щоб так укріпити свої позиції. Бушуєв С.К. Кримська війна 1853-1856 рр. / С.К. Бушуєв. - М., 1940. - С. 55. Тобто, не лише Микола І мав агресивні наміри. Справа в тому, що "Николай І с этой поры счел возможным без особого риска перенести центр своего внимания на Балканский полуостров. Момент казался ему благоприятным, чтобы водрузить без труда там свое знамя. Он ре шил больше не ждать" Дебідур А. Дипломатическая история Европы. / А. Дебідур. - М., 1947. - С. 82-83. .

Західноєвропейські держави, а особливо Англія та Франція прагли не допустити виходу Росії з акваторії Чорного моря, не допустити падіння Туреччини, бо це могло породити загрозу їхній експансії на Схід. Також вони добивалися проходу своїх суден через чорноморські протоки, бо це стимулювало торгівельні відносини. Горєв Л. Війна 1853-1856 рр. і оборона Севастополя. / Л. Горєв. - С. 38. Існували плани знищення Чорноморського флоту, а частину західних земель Російської імперії планувала у разі успіху роздати своїм союзникам (Австрії, Пруссії, Швеції) як нагороду за участь у війні Бестужев І.В. Кримська війна 1853-1856 рр. / І.В. Бестужев. - М., 1955. - С. 17. Окрім того, західноєвропейські країни були проти посилення впливу Росії на Балканах. Захоплення цих територій дало б привід вступити у війну не тільки Франції, Англії, а й Австрії та Пруссії. Чернишевський Н.Г. Розповіді про Кримську війну по Кінглеку. / Н.Г. Чернишевський. - М., 1935. - С. 136. Росія провадила політику на підтримку балканських країн, що в цей час виступили за свою незалежність, користуючись ослабленням Порти. Ці країни могли бути свого роду буферною зоною, що захищала б консервативно направлену політику імператорського двору. Горєв Л. Війна 1853-1856 рр. і оборона Севастополя. / Л. Горєв. - С. 38-39. Із цим не могла змиритися Європа. А Микола явно недооцінив її сили. "Никогда война, столь серьёзная, не была предпринята с таким легкомыслием. " Жоллі В. Обман і дійсність Східної війни. / В. Жоллі. - СПб., 1855. - С. 13

Микола І вважав, що йому випала нагода розбити слабку Туреччину без втручання інших сторін. Він намагався досягти нейтралітету Англії, натякаючи на переділ території переможеної сторони. Російський цар переоцінив той конфлікт, що виник між Францією та Англією, вважаючи, що французи не збираються втручатися, бо у них для агресивної політики сил не вистачає. Та, в силу вищезазначених причин, Англія та Франція зуміли досягти компромісу й домовитися про союз супроти Росії. Австрія ж побоювалася посилення російського впливу поблизу своїх кордонів. Була навіть загроза для незалежності Австрії, коли Росії захопила б Дунайські князівства і Балкани. Тарле Є.В. Кримська війна: в 2 т. / Є.В. Тарлє. - Т. 1. - С. 10. Австрія ж, у разі вступу у війну, нависала б над флангом Дунайської армії, тим самим сковуючи її дії. Та російський цар не вірив, що ця держава так відкрито може виступити проти. Росії Дебідур А. Дипломатична історія Європи. / А. Дебідур. - С. 85.

Сміливість Миколи опиралася на розрахунок того, що ні Австрія, ні Пруссія, ні Англія не будуть брати участь у кровопролитті. Війни проти Франції російський самодержець, як думає А. Дебідур, не боявся. Але той факт, що Францію могла підтримати Англія, змушував вагатися. Але на початку 1853 р. цар був упевнений, що Англія збереже нейтралітет. Цар робив усе, щоб Англія, коли б не перейшла на сторону Росії, то зберегла б нейтралітет. Там само. - С. 93-94. Та війна назрівала…

Варте уваги й те, що османська Туреччина була звичайною маріонеткою в руках західних країни, що намагалися чужими руками звершити вигідне для себе діло. Вона, не зважаючи на внутрішні негаразди, готувалася до війни проти Росії, щоб тим самим реваншуватися за поразки, завдані у першій половині ХІХ ст. Бушуєв С.К. Кримська війна 1853-1856 рр. / С.К. Бушуєв. - С. 55. Власне, цікавий той факт, що війна, яка мала от-от розпочатися, в умах імператорського двору мислилася як чергова війна суто із Османами, без втручання інших сторін. Та сталося все із точністю навпаки.

Привід, з огляду на який розпочалися сутички між Росією і Туреччиною, торкався релігійного питання. Микола вважав царську владу захисницею віруючих православних на території мусульманської імперії. Проте, Микола, прикриваючись лозунгами на захист християнських святинь, планував захоплення володінь султана. Ці неправдиві слова використовували російські дипломати як на сході так і на Заході. Тарле Є В. Кримська війна: в 2 т. / Є.В. Тарлє. - Т. 1 - С. 158. До російської імперії дійшли чутки, що православні християни піддаються гонінням з боку мусульманського населення і влади султана. Імператор Росії, висунув вимогу передати під протекторат "святі місця" у Палестині. Щоб донести свої вимоги, в Стамбул було відправлено посольство, очолюване князем О.С. Меншиковим. Він був фаворитом Миколи, проте дипломатичними здібностями не відзначався.

11 лютого Меншиков відправився до Туреччини, куди й прибув 28 лютого 1853р. на кораблі. Його місія в Європі була розцінена як ціла низка провокацій, залякувань. Меншиков передав султану лист царя, де у ввічливому тоні, проте не без погроз, пропонувалося утворити союз проти Франції, відносини із якою на той час уже набули загрозливого характеру. Мабуть, з огляду на те, що імператорському двору сталу відомо про зносини Туреччини із Наполеоном ІІІ, пропонувався також захист від можливих агресивних дій європейських країн у разі прийняття султаном умов, що висувалися посольством Меншикова. Тарле Є В. Кримська війна: в 2 т. / Є.В. Тарлє. - Т. 1 - С. 166-168. Цікаво, що М. Богданович у своїй роботі говорить: "Конвенция, предложенная Оттоманской Порте не заключала никаких новых обязательств по отношению к России, что наше правительство требовало только соблюдения прав православных христиан, условленных прежними трактатами. " Богданович М.І. Cхідна війна: в 4 т. / М.І. Богданович. - СПб., 1876. - Т. 1. - С. 36-37. Ось саме цим і мотивувалося посольство, яке мало далеко не мирні плани відновлення прав Православної церкви. (Позицію, схожу із думкою М. Богдановича, висвітлювали й інші дореволюційні історики.) До речі, Туреччина спершу висловлювала згоду в задоволенні положення щодо давніх прав православних, але посольство висувало нові й нові вимоги. Турецькі дипломати "поощряемые к сопротивлению западнями дипломтами, обещавшими не оставить страну на произвол судьбы", відповіли, що не можуть погодитися на висунуті вимоги. Дебідур А. Дипломатическая история Европы. / А. Дебідур. - С 98. Так, європейські посланці продовжували затягувати переговори, стимулюючи прискорення війни. Зайончковський А. Східна війна: в 2 т. / А. Зайончковський - СПб., 1908. - Т. 1. - С. 424-427.

Посольство князя Меншикова завершилося повним провалом (чого, власне, від нього і чекали в столиці). Туреччина не згодилася на вимоги російського царя. Сам князь у травні 1853 р. повертається до Одеси, а султану висувається красномовний ультиматум, в якому говорилося, що у разі відмови того від поступок Росія окупує дунайські князівства: Молдавію та Валахію.Н. Дубровін свідчить, що турки згодні були піти на поступки, проте будуть упевнені в підтримці європейських країн вони стояли на своєму. Дубровін Н. Історія Кримської війни і оборони Севастополя: в 3 т. / Н. Дубровін. - СПб., 1900. - Т. 1. - С. 1-2.

У зв'язку із цим відмітимо, що у Франції знали про умови, висунуті Росією Туреччині вже незадовго після їх викладення Меншиковим султану. У Парижі приймали рішення щодо подальших дій. Без суперечок не обійшлося. Але, 23 квітня 1853 р. французький флот рушив із Тулона в Середземне море. Один із перших кроків у майбутній війні був зроблений Тарле Є В. Кримська війна: в 2 т. / Є.В. Тарлє. - Т. 1 - С. 170-174. . Як і раніше, упевнений у силах своєї імперії Микола І остаточно виказав свої наміри. Він віддає наказ окупувати дунайські князівства. За словами Зайончковського, це був і дипломатичний, і воєнний захід, щоб примусити Туреччину виконати вимоги Росії. Зайончковський Східна війна: в 2 т. / А.М. Зайончковский. - Т. 1 - С. 747-748.

"Война, в которой заинтересованы многие державы, затянется без конца. Надо таким образом ожидать решения мирного разногласия, которое может быть почетным, если мы устоим в твердом тоне". Там само. - С. 749. Так писав Меншиков Горчакову. Його слова, можемо сказати, здобудуть реальну основу у боях Кримської війни - тяжкої кровопролитної трагедії.

Російська армія на 1853 р. нараховувала понад 1.4 млн. чол., але на війну із зовнішнім ворогом могла виставити не більше 700 тис., оскільки половина знаходилася в глибині країни і була спрямована проти народних виступів та воювала на Кавказі із горцями. Польова армія складалася із шести піхотних та двох кавалерійських корпусів. Піхота і кавалерія поділялися на легку та важку. Важка піхота йменувалася лінійною, а легка - єгерською. Усього було 110 піхотних полків. Були в армії гвардійські (10) й гренадерські (12) полки - відбірні війська, що були оплотом царської влади. Хоча, суттєвої різниці на той час між ними вже майже не було. Важка кіннота називалася кірасирською. Легку кінноту складали улани, гусари. А проміжне місце займали драгунські полки, солдати яких могли спішуватися й битися у пішому строю. Усього станом на 1853 р. було 59 кінних полків. Існували артилерійські та інженерні частини, саперні підрозділи. Безкровний Л.Г. Російська армія і флот у ХІХ ст. / Л.Г. Безкровний. - М., 1973. - С. 17-26.

Окреме місце в сухопутних силах Російської імперії займали козацькі війська. Саме участь козацьких формувань у Кримській війні і є предметом нашого дослідження в даній роботі. Тому, варто сказати декілька слів про ці війська ще до початку основного дослідження їх дій у вирі воєнних подій. Військова повинність вважалася основною для них. До ХІХ ст. служба їх у війську ніяк не регламентувалася. Тобто, ніяких термінів служби, порядку набору не існувало. Цілком відомий той факт, що самодержці користувалися козацькими формуваннями під час якихось важливих військових подій, особливо ж коли над самою імперією нависла небезпека. Тоді закликали на службу козаків, обіцяючи їм усілякі поступки, та на ділі не виконуючи їх. Уперше порядок несення служби козаками був закріплений у 1835 р. Козацькі війська називали іррегулярними (нерегулярними). Землі козацьких військ ділилися на округи (Донське військо ділилося на 4 округи), згідно з якими і набиралися козацькі загони, тобто певне число полків і батальйонів. Полки формували вихідці із різних станиць, яким випадало йти на службу. Під цим мається на увазі, що кожні 3-4 роки склад полків змінювався і лише Чорноморське військо мало сталий склад кінних і артилерійських частин. А в загальному обсязі треба було служити 30 років. Хорошихін.М. Козацькі війська. Військово-статистичний опис. / М. Хорошихін. - СПб., 1881. - С. 246-248. Полки козаків складалися майже виключно із кіннотників. Кожен із полків поділявся на сотні, їх було у полку зазвичай шість. Відрізнялися козацькі формування також способом комплектування, одягом, бойовими прийомами. Було й декілька піших козацьких батальйонів. Називалися вони пластунськими. Вони мали власну артилерію. Бестужев І. Кримська війна 1853-1856 рр. / І. Бєстужев. - С. 19-22. За умов воєнного часу чисельність козацьких військ могла бути доведена до 72 тисяч чоловік. Донське військо могло виставити 58 кінних полків, Чорноморське - 12 батальйонів пластунів, артилерійські дивізіони і т.д. Козаки несли службу як на території свого війська, так і в прикордонні. У 1853 р. у віданні Воєнного міністерства знаходилося 10 козацьких військ. Безкровний Л.Г. Російська армія і флот у ХІХ ст. / Л.Г. Безкровний - С. 32-34. Станом на 1855 р. до складу Донського війська входило 54 армійських і 2 гвардійських кінних полки, Чорноморське військо у цей же час мало 9 піших батальйонів, 12 кінних полків, 4 артилерійські роти тощо. У військовий час кількість полків у Донському війську зростала до 60 (14 ескадронів і 360 сотень). Була у донських козаків й артилерія: 22 польові батареї. Чорноморське військо у разі війни могло виставити 30 кінних полків (2 ескадроні і 182 сотні), 9 пластунських батальйонів (по 5 сотень) та 5 батарей (6 гармат у кожному). Усього в Донському війську у військовий час могло зібратися близько 61 тис. чол., у Кубанському - близько 36 тис. чол. Хорошихін.М. Козацькі війська. Військово-статистичний опис. / М. Хорошихін - С. 265-272. Ось така загальна характеристика.

Варто, мабуть, сказати декілька слів про озброєння. Серед більшості дослідників поширена думка про значну відсталість російської армії в плані технічного оснащення. Справа у тому, що в той час європейські військові частини починали використовувати стрілецьку зброю нового типу - так званий штуцер. Тоді ж російські піхотні й кавалерійські полки мали на озброєнні застарілі гладкоствольні рушниці. Дальність стрільби складала лише 300 кроків, та й то була малоефективною на такій відстані. Тоді як штуцерна рушниця могла вражати із дистанції в 1200 кроків. Лаговський А. Оборона Севастополя. / А. Лаговський. - М., 1939. - С. 12. Козаки мали на озброєнні карабіни зразка 1833 р., а також рушниці із укороченим дулом і так званим прикладом азіатського типу, що був зручним для стрільби верхи. Федоров В. Озброєння російської армії в ХІХ ст. / В. Федоров. - СПб., 1911. - С. 50-51. Із них можна було влучити в ціль із дистанції в 200 кроків (проте козаки уміли влучати і з 600 кроків). За даними Федорова, у донських козаків швидкість стрільби досягала одного пострілу за хвилину. Були в російській армії і штуцери (системи Літтіха, Гартунга, Ернрота), але вони були скоріше переробкою гладкоствольної зброї, тоді як армії західних держав озброювалися справжніми нарізними рушницями. Там само. - С. 36-37. А. Зайончковський пише, що тоді в російській армії мало приділяли уваги стрілецьким тренуванням. Стрільба залишалася другорядною на полі бою, тоді як штиковому удару надавали перевагу. . Зайончковський А.М. Східна війна: в 2 т. / А.М. Зайончковський. - Т. 1 - С. 494. Варто погодитися, вважаємо, із думкою дослідників, котрі вважають, що основною причиною відсталості в озброєнні була не відсталість промисловості Росії, а застарілість тактичної думки у командного складу армії. Вважали навальну атаку піхоти і кавалерії більш корисною, а стрільбу - неефективною на полі бою. Та стратегія і тактика розвивалися в іншому руслі. Федоров В. Озброєння російської армії в ХІХ ст. / В. Федоров. - С. 58-60.

Скажемо декілька слів і про артилерію. На озброєнні артилерійських бригад були мідні гладкоствольні шести - і дванадцятифунтові гармати, які заряджалися теж з дула. Були і так звані "єдинороги" - посилені гармати для стрільби гранатами, для навісної стрільби. Артилерія могла вести вогонь картеччю, звичайними ядрами, розривними гранатами і бомбами. Усі снаряди були чавунними, сферичної форми. Лаговський А. Оборона Севастополя. / А. Лаговський. - С. 14. Стрільба, з огляду на те, що гармати були гладкоствольними на великих дистанціях не була ефективною. Для того, що підтримати вогнем піхоту, треба було підтягнути їх до переднього краю зовсім близько, а в цей час прислуга наражалася на небезпеку, що несли кулі штуцерної зброї армій Англії та Франції. Декілька видів гармат об'єднувалися в артилерійські батареї (складалися і з "єдинорогів", і з різнокаліберних гармат). Були гармати для облоги та оборони. Вони характеризуються використанням зброї більшого калібру.

Кавалерія, окрім вогнепальної зброї мала й холодну. Широко застосовувалися списи, шаблі, палаші, кинджали. Козаки ж особливо полюбляли шашки зразка 1838 та списи. Зайончковський А.М. Східна війна: в 2 т. / А.М. Зайончковський. - Т. 1. - С. 500-506. Піхота використовувала тесаки - зброя із коротким але широким лезом. Деякі військові стверджують, що вони лише заважали піхотинцям, які вже мали штик. Кулинський А. Російська холодна зброя 1800-1917 рр. / Кулинський А.. - СПб., 1994. - С. 70-113.

У плані тактики скажемо лише те, що в російській армії були розроблені так звані нормальні бойові порядки. Устави обумовлювали взаємодію різних родів військ в умовах найбільш типових моментів війни. Але такі бойові порядки були вже застарілими, сковували маневрування в нових умовах стратегії і тактики на полі бою, робили неможливим проявлення ініціативи командирів під час зміни обстановки в ході сутичок. Натомість і солдати, і офіцери змушені були підкорятися вже давно виробленим і застарілим уставним інструкціям. У той час навіть найкращі командири вважали існуючі бойові порядки за норму, свого роду звичай ведення війни і бою зокрема. Поступове удосконалення зброї, вимагало змін тактики бою (наприклад, застосування розсипного строю). Російська ж армія користувалася тісними стройовими системами, що були тепер в нагоді лише для параду, а не для війни. Незмінність стройової системи вела до більших втрат під згубним вогнем артилерії та штуцерів, що вражали з великої дистанції ще до того, як тісний стрій військ досягав позицій.

Російські війська, а в їх складі і козацькі частини, зіткнулися із військами Туреччини, Франції, Англії та пізніше Сардинії. Для більш ясної картини скажемо декілька слів і про другу сторону у боях Східної війни.

Франція могла виставити польову армію, досить добре навчену та екіпіровану. Але вона не визначалася чисельністю. Була ще резервна армія, проте вона вже не могла відзначитися бойовими якостями та озброєнням. Піхота теж поділялася на легку та лінійну. Чисельність всіх піхотних військ доходила до 330 тис. Кіннота поділялася на важку (кірасири і карабінери) та резервну (улани і драгуни). Окремо стояли шассери і гусари, що зазвичай прикривали фланги і наносили флангові удари. Усього кінних військ було 68 тис. Комплектувалася армія солдатами, що мали служити 7 років, інколи навіть на добровільній основі. На озброєнні вони мали штуцери моделі Тувенена, що могли стріляти на відстань до 1100 м. Вооружение армий в Крымской войне. [Електронний ресурс] // - Режим доступу: [http: //www.vokrugsveta.ru/vs/article/349/]. Доступ - 17. 08.2011 Кіннота теж мала вогнепальну зброю. Наряду із стрілецькою використовували і холодну зброю. Зайончковський А.М. Східна війна: в 2т. / А.М. Зайончковський. - Т. 1. - С. 668-673. Штуцер Тувенена мали на озброєнні й інші країни, а, значить, він був достойною зброєю. Відзначався він тим, що легко й швидко заряджався, легко його було виробляти. Вооружение армий в Крымской войне. [Електронний ресурс] // - Режим доступу: [http: //www.liveinternet.ru/users/3342196/post111728988/]. Доступ - 17. 08.2011

Армія Великобританія складалася із регулярних та колоніальних військ міліції, ополчення. Ця держава великої сухопутної армії не мала. Загальна чисельність піхотних військ трохи перевищувала 110 тис. чол. Кавалерія теж поділялась на легку та важку, назви носила такі ж які були прийняті і у французькій армії. Усього кінноти були 10-11 тис. чол. разом. Артилерія мала на озброєнні батареї різного калібру шести - та чотирьох-гарматного складу (всього - 270). Зайончковський А.М. Східна війна: в 2 т. / А.М. Зайончковсьий. - Т. 1 - С. 673-675. Більше половини англійських солдатів мали гвинтівку Енфілд. Вона могла прицільно вражати цілі на відстані в 1100 м. Заряджалася вона кулею Мін'є, що підвищувало дальність стрільби. Вооружение армий в Крымской войне. [Електронний ресурс] // - Режим доступу: [http: //www.vokrugsveta.ru/vs/article/349/]. Доступ - 17. 08.2011 З'явилася вона буквально перед самою війною, але швидко витіснила свою попередницю (рушницю Брунсвіка). Саме цю зброю намагалися захопити як трофей російські солдати, що вкотре говорить про її бойові якості. Вооружение армий в Крымской войне. [Електронний ресурс] // - Режим доступу: [http: //www.liveinternet.ru/users/3342196/post111964092/]. Доступ - 17. 08.2011

Турецька армія складалася із регулярної армії (нізам), та резерв (редуф), допоміжні війська та іррегулярні частини (кіннота баши-бузуків). За словами Зайончковського всього нараховувалося близько 62 тис. чол. піхоти, що входили до складу 36 полків. Кінноти було 32 полки, загальною чисельністю 16 тис. щабель. Окремо згадаємо резервні та іррегулярні війська. Всього їх нараховувалося більше 200 тис. А загальна чисельність турецьких військ досягала 400 тис. чоловік чи навіть більше. Зайончковський А.М. Східна війна: в 2 т.. / А.М. Зайончковсьий. - Т. 1 - С. 675-676. Але ці війська не відзначалися особливими бойовими якостями, озброєні були гладкоствольними рушницями з ударно-кремінним механізмом, що поступався навіть застарілим російським рушницям. Вооружение армий в Крымской войне. [Електронний ресурс] // - Режим доступу: [http: //www.liveinternet.ru/users/3342196/post111657019/]. Доступ - 17. 08.2011.

У 1853 р. російські і козацькі війська зустрілися із турецькими військами в басейні Дунаю, де й почалися криваві події Східної війни. Тепер перейдемо до огляду основних бойових дій, намагаючись прослідкувати участь у них козацьких військ. Перші випробування війни впали на плечі донських козаків, що у складі Дунайської армії Горчакова вступили у віну. Починається Дунайська кампанія і разом із нею - Кримська війна.

21 жовтня 1853 р. російський імператор дав наказ обнародувати маніфест, що закликав народ до війни із Туреччиною. Матеріали для історії Кримської війни та оборони Севастополя.. / Під ред. Дубровіна Н. - СПб., 1871. - Випуск І. - С. 29-31. Війська імперії перейшли ріку Прут і зайняли Дунайські князівства. Цар вважав, що у разі успіху вдалося б захопити Босфор, Дарданелли і сам Константинополь. Тоді війна б швидко закінчилася, бо контроль над протоками унеможливлював вступ європейських держав у сутичку. Проте, в успіх цього плану не вірив навіть князь Варшавський, граф Ериванський генерал-фельдмаршал Іван Паскевич, на думку якого так опирався Микола. Паскевич вважав, що переможна хода російських військ на Балкани - лише нездійсненна мрія. Він не бажав цієї війни, але дав пораду вести її… Тарлє Є В. Твори в ХІІ томах. / Є.В. Тарлє. - Т. VІІІ. - С. 252-254. Чому? Це вже дещо інше питання.

І так. На лівому березі Дунаю знаходилася армія Горчакова, на яку і покладалося завдання зайняти князівства і потім уможливити диктування російським імператором своїх умов. Та варто наголосити, що сил, які реально могли поставити під контроль Дунайські князівства було явно замало. Російська армія нараховувала близько 80 тис. чоловік. Горєв Л. Війна 1853-1856 і оборона Севастополя. / Л. Горєв. - С. 70. Турецька армія нараховувала більше ніж 145 тис. чоловік. Та Омер-паша, який командував цими силами, не починав активних дій, користуючись пасивністю самих російських військ, готував свою армію. А серед солдатів Горчакова навіть не знали, чи буде "справжня" війна із турками. Ставилися до кампанії індиферентно навіть офіцери, не знаючи істинних її причин.

Уся армія поділялася на три частини, що рухалися своїми маршрутами. Так звану праву колонну очолював генерал Ліпранді. Рухалася вона на Скуляни і Фокшани. Генерал від інфантерії Данненберг командував середньою колонною, напрямком просування якої було м. Текуч. До складу цієї групи військ крім частин російської армії входили 37-ий і 25-ий полки Донського козацького війська, а також Донська батарея. До складу військ правої колонни генерал-лейтенанта Нірода входили полки 10-ї піхотної дивізії, кавалерія, п'ять сотень того ж таки 37-го Донського полку. Богданович. М.І. Східна війна1853-1856 рр: в 4 т. / М.І. Богданович. - Т. 1. - С. 98-100. Дунайська армія, перейшовши р. Прут розтягнулася по фронту, щоб перетнути шлях форсування турецькими військами Дунаю.

Для того, щоб оволодіти Стамбулом, був розроблений план висадки десанту Чорноморським флотом. Для здійснення десантування біля Константинополя, готували дві дивізії. Цими частинами були дві сотні козаків. Богданович М. додає, що це були дві сотні козаків війська Донського. На кораблі вони мали сісти в Одесі "…и если же будет возможность поднять на прибывшую эскадру и их, то равномерно садятся на корабли. "Богданович. М.І. Східна війна1853-1856 рр: в 4 т. / М.І. Богданович. - Т. 1. - С. 68. У разі успіху операції для того, щоб утримати захоплену столицю в руках планувалося відправити по суші цілий 4-ий піхотний корпус, посилений частиною 5-ого і кавалерією Разом із ним у похід повинні були вирушати три (а є свідчення про цілих шість) козацький полків. Зайончковський А.М. Східна війна: в 2 т. / А.М. Зайончковський. - Т. 1. - С. 730. Проте, зрозуміло, що цього плану втілити в життя не вдалося. Бойові дії розвивалися інакше.

У районі Будешти, а також між течіями р Веде і Ольта стояло 6 сотень 37-го Донського козачого полку під командуванням підполковника Шапошникова, Горєв Л. Війна 1853-1856 і оборона Севастополя. / Л. Горєв. - С. 72. а також 38-го козацький полк. У районі самого Будешти стояла 9 козацька батарея Донського війська і 3 сотні 34-го козацького полку, командував якими підполковник Власов. Богданович М.І. Східна війна1853-1856 рр: в 4 т. / М.І. Богднович. - Т. 2. - С. 126-127. 28 червня Горчаков віддав наказ командиру 1-ї бригади 10-го піхотного полку Бельгарду разом із трьома батальйонами і двома сотнями козаків, гусарським полком виступити у похід до м. Руссе-де-Веде і ти самим "продемонструвати" присутність своїх військ і на цьому напрямку у Молдавії. Горєв Л. Війна 1853-1856 і оборона Севастополя. / Горєв Л. - С. 74. Передовим частинам генерал Данненберг наказав, у разі переходу турків через Дунай вони мають відійти, не починаючи "дела". Тим самим на ці частини, а в їх числі і на козацькі сотні, покладалася розвідка й своєчасне повідомлення про рух ворожих військ на стратегічно-важливих напрямках. Наказ Данненберга був досить дивним, оскільки неможливо було спинити турецьких військ, не починаючи бою, а це заборонялося.

3 жовтня турки відкрили вогонь по передових козацьких пікетах поблизу Ісакчі, один із козаків був убитий. У ніч з 11 на 12 жовтня ворог обстріляв пікети донців поблизу Туртукаю. Зібрання відомостей, які відносяться до теперішньої війни. / Під ред. Путилова М. - Відділ ІІ., книга І. СПб., 1855. - С. 12.

20 жовтня турки, переправившись із того ж таки Туртукаю на один із річкових островів стали безпосередньо загрожувати укріпленням так званого Ольтеницького карантину, зайнятого російськими військами. Оскільки, згаданий генерал Данненберг поставився до дій ворога на наш погляд доволі легковажно, то йому вдалося, розбивши козацький вартовий пікет зайняли укріплену позицію. Проте, козаки, відійшовши і перегрупувавшись зуміли спинити подальше просування ворожих частин. Невдовзі сюди прибули піхотні полки. Була проведена розвідка боєм силами 3 сотень 34-го козацького полку із гарматами, уланами. Богданович М.І. Східна Війна 1853-1856 рр.: в 4 т. / М.І. Богданович. - Т. 1. - С. 130-131. 28 жовтня розпочався штурм. Російські війська разом із козацьким 34-м полком під командуванням Власова і 9-ю батареєю героїчно атакували, проте відсутність резервів переломила хід бою не на їх користь. Зібрання відомостей, які відносяться до теперішньої війни. / Під ред. Путилова М. - Відділ ІІ., книга І. - С. 16. Була здійснена ще одна атака, турки почали відходити. Та цього разу перемогу "украв" той самий генерал Данненберг зі своїми далеко не найкращими здібностями полководця. Він віддав наказ припинити бій, коли перемога була уже майже здобута.

Після цього Горчаков наказав перекинути під Ольтеницю підкріплення. Турки, дізнавшись про це підірвали укріплення і відступили, побоюючись бути оточеними російськими військами. Далі в документах знаходимо відомості, що за подвиги у цьому бою нагороди отримали два козаки 34-го полку. Там само. - С. 38.

Тепер ворожі війська почали переходити Дунай невеликими загонами. Передовим козацьким загонам, згідно наказу командуючого, треба було шукати ворога, що прорвався через водний рубіж. Невеликі зіткнення відбувалися біля Журжі, Рущука. На о. Макані закріпилися турки, проти яких діяли війська генерала Соймонова. Головні ж події відбувалися на тер. Валахії, де бойові дії точилися біля Калафату. Там само. - С. 27-29.

Стало відомо, що турецький командуючий Омер-паша готує спробу переправи через Дунай на флангах військ, щоб тим самим відволікти їх і здійснити переправу основних сил біля Рущука, Туруктая та Сілістрії. Турки захопили острів навпроти Калафату. У Слободзеї вже формувалися загони для протистояння туркам, коли ті вкотре напали на Ольтеницю. Горчаков посилив передові загони, підтягнувши до Дунаю піхотні полки і козаків. Зайончковський А.М. Східна війна: в 2 т. / А.М. Зайончковсбкий. - Т. ІІ. - С. 165-171.

3 листопада командир 37-го козацького полку підполковник Шапошников прибув зі своїм полком в район міста Турно. Стало відомо, що турки числом близько 2 тис. переправилися через Дунай біля Нікополя. Козаки, спішившись, атакували їх і змусили відступити на правий берег ріки. Зібрання відомостей, які відносяться до теперішньої війни. Під ред. / Путилова Н. - Відділ ІІ., книга ІІ. - С. 3.

Цікаві факти вдалося прочитати у листі із Бухареста від 7 грудня 1853р, опублікованого Путиловим у "Зібранні". Автор пише: "…удалые донцы на пространстве от Видина до устья Дуная не дают покоя туркам. Малыми партиями они на лодках скрытно подплывают к неприятельским постам на правом берегу, там снимут пикет, в другом месте сожгут неприятельский шалаш… поднимается суматоха и стрельба, и покамест всполошенные турки опомнятся, казаки уже на своем берегу… посмеиваются над бусурманами. " Там само. - С. 35.

Варто у зв'язку із цим сказати, що на початок 1854 р. існував план переходу через Дунай і самих російських військ. Про цей план докладно пише Петров А. другому томі "Дунайської кампанії" Петров А. Дунайська кампанія 1853-1854 рр.: в 2 т. / А. Петров. - Т. ІІ. СПб., 1890. - С. 65-76. . Згідно із ним передбачалося навести переправи біля Рущука, Туруктая, Сілістрії, тобто біля ключових пунктів турецької оборонної лінії. Після цього розпочати захоплення цих та інших фортець основними силами 5-го і 4-го корпусів Горчакова. До створення цього плану долучився і фельдмаршал І. Паскевич.

А ти часом війська турків зосереджувалися біля Калафату. Загін російських військ, підкріплений козацькими сотнями Донського війська стояв тоді в містечку Крайово. Невдовзі командуючому цими військами генералу Анрепу стало відомо, що з боку містечка Четаті у наступ перейшли частини кінноти турків. Сили Анрепа були розтягнені на окремих позиціях, один з одним взаємодіяли майже не взаємодіяли. І хоча загін його був досить чисельним, та проти значних сил турків був майже безсилим. Тарлє Є.В. Твори в ХІІ т. / Є.В. Тарлє. - Т. VІІІ. - С. 274. Проти них виступили війська полковника Баумгартена. У цьому бою під його командуванням окрім інших частин були і 2-і сотні козаків 38-го полку. Ще одна сотня козаків знаходилася під керівництвом генерал-майора Бельгардта. Проте, ця сотня у бою при Четаті участі не брала. Полковник Баумгартен зумів відбити всі атаки турецької кавалерії, причому втрат майже не було. Богданович М.І. Східна Війна 1853-1856 рр.: в 4 т. / М.І. Богданович. - Т.І. - С. 167-168.

А Омер-паша продовжував накопичувати війська на Калафатському напрямку, довівши їх чисельність до 40 тис. Князь Горчаков відправив на допомогу загонам Анрепа (так званому Мало-Валаському загону) дивізію генерала Ліпранді, а також 9-ю батарею Донського війська. Тому турки вирішили провести нову атаку на Четаті, де продовжували знаходитися сили Баумгаретна. Нова кривава сутичка сталася у січні вже 1854 р. Полковник завчасно розташував своїх солдат для оборони. Сотня 68-го козацького полку, що знаходилася на лівому фланзі, була висунута вперед з метою ведення розвідки і спостереження за діями супротивника.1-а і 4-а сотні 38-го полку під командування ротмістра Єресая займали позицію на правому фланзі. Бій був запеклий. Під час сутички Баумгартен уміло командував силами, міняючи їх дислокацію по ходу бою. Російські і козацькі війська гинули під атаками кавалерії і піхоти турків та не відходили. Після чотиригодинного бою закінчилися снаряди. Тарлє Є.В. Твори в ХІІ т. / Є.В. Тарлє. - Т. VІІІ. - С. 275. У розпал бою, декілька козаків 38 полку кинулися на прислугу однієї із турецьких батарей. Захопивши гармати, що там стояли, вони потягли їх із допомогою російських гусар до своїх позицій. Сміливців атакували ворожа кіннота. Коли атаку було відбито, козаки захопили ще 4 гармати! Зібрання відомостей, які відносяться до теперішньої війни. / Під ред. Путилова М. - Відділ ІІ., книга ІІ. - С. 46.