Формування атеїзму в Радянському Союзі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування атеїзму в Радянському Союзі і його трансформація на сучасну Україну

Процес актуалізації релігійної свідомості у сучасному українському суспільстві полягає у відновленні системи цінностей традиційних релігій (християнства та ісламу), поширенні нетрадиційної релігійності та вірувань архаїчного типу у рамках неоязичницьких течій та елементів первісних анімістичних, фетишистських і магічних уявлень. Кожна з цих тенденцій опосередкована впливом низки провідних факторів глобального та національного рівня. До вагоміших чинників, що істотно вплинули на сучасний стан релігійної свідомості в Україні, ми віднесли такі: історичні особливості релігійного розвитку українського суспільства, вплив світської ідеології радянського періоду, загальносвітові тенденції у розвитку релігійної свідомості у перехідну до постмодерну епоху, а також політизація релігійної сфери.

Тема відносин держави і церкви в СРСР, їх трансформацій на сучасне формування релігійної думки в Україні, донині залишається в історичній науці недослідженою.

Українське релігієзнавство перебуває у стані наукових пошуків і розроблення нових концепцій функціонування релігії та атеїзму в духовному житті суспільства, що обумовлене реаліями, з якими стикається зараз розбудова демократичної української держави. Сучасне українське суспільство є, з одного боку, багатоконфесійним, а з іншого - секуляризованим, світським. Проте в ньому ще не стала загальною нормою культура світоглядного плюралізму і толерантності. З'являються ненаукові, кон'юнктурні оцінки та однобічні тлумачення цих складних соціокультурних явищ. В суспільстві спостерігаються впадання від однієї крайності (атеїзму радянських часів) до іншої (пострадянської «християнізації»). Духовна криза, яка виникла в історично перехідний пострадянський період, лише підкреслює актуальність аксіологічного аналізу конкретно-історичного досвіду взаємовідношень релігії та атеїзму.

Такі філософи, як Людвіг Фейєрбах та Зигмунд Фрейд, стверджували, що віра в Бога і релігія - людські винаходи, створені, щоб задовольнити різні психологічні і емоційні потреби. Цю думку поділяють і більшість буддистів. Карл Маркс та Фрідріх Енгельс, під впливом праць Фейєрбаха, стверджували, що віра в Бога і релігія - це засоби соціального контролю, які використовуються владою для експлуатації трудящих класів. Історик Едуард Гібон писав із цього приводу: «Всі свої релігійні культи народ Стародавнього Риму завжди вважав однаково істинними, філософи - однаково помилковими, а правителі - однаково корисними». Згідно з Михайлом Бакуніним, «ідея бога тягне за собою зречення від людського розуму і справедливості, вона є саме рішуче заперечення людської свободи і неминуче призводить до рабства людей в теорії і на практиці». Він «перевернув» знаменитий афоризм Вольтера про те, що «якщо б Бога не було, його варто було б винайти», і написав, що «якби Бог справді існував, варто було б знищити його».

Маркс, Ніцше, Фрейд та Сартр дотримувалися точки зору атеїзму, поширюючи ідеї визволення, саморозвитку і вільного щастя.

Один з найпопулярніших доводів проти атеїзму стверджує протилежне - що заперечення існування справедливого бога веде до морального релятивізму, позбавляючи людини основ моральності, або позбавляє життя сенсу і робить людину нещасною. Блез Паскаль висловив таку думку в 1669 році. Згідно з думкою психіатра XIX-XX ст. П.Б. Ганнушкіна, існує позитивний зв'язок між релігійністю і жорстокістю.

У XX столітті атеїзм нав'язувався населенню СРСР пануючою владою як єдино можливий світогляд, використовувався для переслідування політичних супротивників та пограбування церков різних конфесій. Комуністична партія з 1919 року відкрито проголошувала в якості свого завдання сприяти відмиранню релігійних забобонів.

Інтерес філософської науки до цієї важливої сфери духовної культури суспільства посилюється у 80 - 90-ті роки, коли відбувалося становлення теорії регігії та відповідної до цього напрямку наукових знань методології дослідження. З'явилися праці, у яких відображені окремі аспекти функціонування релігії та атеїзму в історичному просторі, так Андриієко Л.А. у своїй праці «Атеист ленинской школы: (жизнь и атеист. деятельность П.А. Красикова)» розкриває діяльність видатних діячів наукового атеїзму, серед яких особливе місце займає соратник В.І. Леніна, державний і партійний діяч П.А. Красіков.

А.В. Арістова у своїх дослідженнях уточнює зміст категорій, які окреслюють функціонування релігійних та атеїстичних цінностей, Ю.Ф. Борунков визначає особливості культурного діалогу релігійного і атеїстичного світоглядів

Зрозуміло, що в умовах панівної ідеології часів «розвиненого соціалізму» усі дослідження відносин між державою та церквою у СРСР носили атеїстичний характер та виправдовували політику тиску з боку держави на віруючих.

Атеїзм - це система поглядів, яка заперечує всі надприродне, в тому числі і бога.

Залежно від того, якої глибини, сили, повноти і обґрунтованості досягає така позиція, розрізняють атеїзм двох рівнів:

1) стихійний (повсякденний) - неповний, непослідовний, побудований переважно на здогадах і тому недостатньо переконливий;

2) теоретичний (науковий) - це атеїзм осмислений, глибокий, послідовний, який спирається на дані науки.

Серед невіруючих виділяються наступні типи:

1) активні атеїсти, здатні критикувати релігію, знайомі з атеїстичною літературою, ведуть активну атеїстичну роботу;

2) атеїсти: свідомо розділяють атеїстичні ідеї, критично ставляться до релігії, мають загальне уявлення про релігії, схвалюють атеїстичну роботу, але самі його не ведуть;

3) індиферентні (байдужі): не мають чітких світоглядних переконань, байдужі до них, себе вважають атеїстами, але аргументувати свої погляди не можуть.

Атеїзм вивчає історію атеїстичної думки, форми, методи і засоби формування матеріалістичного світогляду. В атеїзмі простежуються дві взаємозалежні сторони: критична, завдання якої полягає в аргументованій критиці релігії, і творча, що прагне на матеріалістичних підставах ствердити буття людини, його справжні цінності й ідеали, інтелектуальний і творчий потенціал як особистості. Тому неправомірно зводити атеїзм лише до етимології цього слова (безбожництву), до його критичної сторони, лише до голого заперечення релігії, тому, що в противному випадку він сам перетворюється у свого роду релігію. У структуру критичної складової атеїзму входять філософська критика релігії (ґрунтується на логіко-аналітичному спростуванні доказів буття божого), природничо-наукова критика релігії (є природничо-наукове спростування релігійної картини світу) і історична критика релігії (знаходиться навколо проблеми ролі церкви в соціальному процесі). Конкретний зміст атеїзму в історії обумовлювався рівнем розвитку філософії.

Атеїзм в СРСР бере початок у працях основоположників марксизму. Конкретні положення атеїстичного вчення стосовно до умов Росії були розроблені в працях В.І. Леніна «Соціалізм і релігія» (1905), «Матеріалізм і емпіріокритицизм» (1909), «Про ставлення робітничої партії до релігії» (1909), «Класи і партії в їх ставленні до релігії і церкви» (1909),» Про значення войовничого матеріалізму» (1922), ін творах і у його листуванні. Критика релігії і Церкви для російських марксистів на початку XX ст. служила конкретної практичної мети - повалення монархії і приходу до влади. Для дореволюційної Росії, де панівною релігією було Православ'я, а законодавство не знало поняття «свобода совісті» (в сенсі права не сповідувати ніякої релігії), пропаганда атеїзму означала руйнування основ традиційної державності.

У СРСР атеїзм став не тільки панівною ідеологією, але й складовою частиною політичної практики. Можна виділити наступні напрямки в розвитку, атеїзму в СРСР:

1) продовження теоретичного обґрунтування атеїзму;

2) створення правової бази для обмеження діяльності (у деякі періоди - аж до ліквідації) релігійних організацій;

3) конкретні заходи держави та атеїстичної частини суспільства по боротьбі з релігією і релігійними організаціями.

Головна особливість радянського державного атеїзму - партійне керівництво всією атеїстичної роботою. Вже в перших декретах Радянської держави, спрямованих на секуляризацію церковного майна і на обмеження впливу Церкви, виявляється очевидна прихильність нової влади до атеїзму. Декрет про землю, прийнятий на З'їзді Рад 26 жовтня 1917 р., Оголосив про націоналізацію всіх монастирських і церковних земель «з усім їх живим і мертвим інвентарем, садибними будівлями і всіма приналежностями». Потім пішли декрети «Про розірвання шлюбу» (16 грудня 1917), «Про цивільному шлюбі, про дітей і про ведення книг актів стану» (18 грудня 1917), які позбавили церковний шлюб юридичної сили і передали ведення актів громадянського стану державним органам. Постанова радянського уряду передало навчальні заклади, що належали релігійним організаціям, у відання Наркомату освіти. Вінцем радянського законодавства, що став основою розгортання атеїстичної пропаганди і агітації, атеїстичного виховання, став декрет від 23 січня 1918 р. «Про, відокремлення церкви від держави і школи від церкви».

Наслідком цих законів і підзаконних актів стало повне вилучення належали релігійним організаціям матеріальних цінностей усіх видів, заборона на викладання релігії в навчальних закладах, припинився випуск релігійних журналів і газет. Серйозні перешкоди виникли для реалізації громадянами проголошеного новою владою права сповідувати релігію і створювати релігійні організації, оскільки реєстрація громад та надання їм приміщень для відправлення релігійних обрядів (богослужіння поза храмів були заборонені) тепер повністю залежали від сваволі атеїстичної влади.

Основи для розвитку атеїстичного законодавства містилися в радянських конституціях (1918, 1924, 1936 і 1977). Перші Конституції позбавили духовенство політичних і частини, цивільних прав і надали свободу дій атеїстів. Конституція 1924 р. гарантувала тільки свободу антирелігійної пропаганди, релігійна пропаганда була заборонена, права віруючих обмежувалися «відправленням релігійного культу». Конституція 1936 р. встановила рівність всіх громадян перед законом і у виборчих правах, проте діюче законодавство жорстко обмежив у правах на релігійну діяльність духовенство та віруючих, встановлюючи перешкод у реєстрації громад, забороняючи відправляти богослужіння поза спеціальних приміщень, займатися релігійним вихованням своїх дітей, здійснювати дзвін і хресні ходи.

Важливою частиною атеїстичної політики радянської влади були атеїстична пропаганда і атеїстичне виховання. Вже в перші роки існування РРФСР, потім СРСР були засновані періодичні видання, єдиною метою яких було поширення атеїзму: «Революція і церква» (1919-1924), «Наука і релігія» (З 1922), «Безбожник» (Газета, 1922-1934, 1938-1941, у 1925-1941 виходив також журнал з такою назвою), «Атеїст» (1922-1930) та ін У 1932 р. в СРСР виходило 23 атеїстичних журналу і 10 атеїстичних газет.

Паралельно зі спеціалізованими періодичними виданнями в СРСР поступово налагодився випуск теоретичної атеїстичної літератури, дія якої була розрахована на тривалу перспективу. Для поширення атеїзму була створена мережа спеціальних наукових і культурно-просвітницьких установ і товариств, в експозиції краєзнавчих та інших музеїв часто включали розділи з атеїзму або окремі матеріали на цю тему.

Вся атеїстична діяльність організовувалася і спрямовувалася правлячої комуністичної партією, яка заперечувала будь-яку релігію і поставила стратегічну мету - викорінити релігійний світогляд та позбутися від релігійних організацій, як несумісних з соціалізмом, тим більше з комунізмом.

Захід сонця панування атеїзму в СРСР почався близько 1987 р., Коли остаточно визначилася «лінія» партії на часткову демократизацію і реформування радянської системи. Відмова від панування атеїзму зафіксований у законі від 25 жовтня 1990 р. «Про свободу совісті та релігійні організації».

Після розпаду Радянського Союзу розмаїті рефлексії щодо означеного періоду вітчизняної історії різного штибу й на будь-якій смак продовжують з'являтися у пострадянському науковому дискурсі. Залишаючи осторонь різні політичні та ідеологічні спекуляції, можна констатувати, що радянське суспільство є евристичним об'єктом наукового інтересу не лише саме по собі, але й в контексті більш універсальних філософських проблем - як тло, на якому досліджувана проблема набуває специфічних рис. Прагнучи долучитися до аналізу радянського суспільства в контексті власної тематики, сформулюємо наступну дослідницьку гіпотезу: декларований атеїзм як ідеологічна доктрина радянського суспільства є формою агресивної релігійності соціоцентричного спрямування, що, з одного боку, постає специфічною формою відчуження сутності людини, а з іншого - потужним засобом вдаваного подолання цього відчуження.

Таким чином, в СРСР ніколи не було масового атеїзму, а лише ворогуючі конфесії. Саме ця релігія поряд із традиційними, релігійними віруваннями, що поділялися значною частиною радянських людей, саме ця віра допомагала «передовому радянському народу» виживати й здійснювати грандіозні задуми досить довгий час. Дана допомога, однак, споконвічно забезпечувалася насильницькими мірами - громадянська війна, червоний терор, колективізація, голод на великих територіях (Україна 1932 р.), масові репресії тощо. Можливо, завдяки саме такому кривавому «забезпеченню» комуністична віра придбала ознаки фанатизму в заляканого населення. Інакше кажучи, фундамент «нової історичної спільноти», її віра забезпечувалися «вогнем і мечем», що, природно, є найбільшим порушенням елементарних людських прав. Насильницьке відчуження від людини її духовного підґрунтя, її думок, свідомості, звичайно, навряд чи могло сприяти подоланню відчуження, швидше, навпаки. Зрозуміло, що такий стан справ не є винаходом більшовиків. Історія ісламу, християнства та інших релігій пропонує схожі сюжети. Філософи минулого досліджували подібні ситуації й давно дали вже їм моральні оцінки. Наприклад, Б. Спиноза так казав про це: «Якби керувати розумами було так само легко, як і мовами, то кожний царював би спокійно й не було б ніякого насильницького правління, тому що кожний жив би відповідно до вдачі людей при владі, і тільки на підставі їхнього рішення судив би про те, що є істинним чи хибним, добрим чи поганим, справедливим чи несправедливим… не може статися, щоб розум необмежено перебував під владою іншого, тому що ніхто не може перенести на іншого своє природне право, чи свою здатність вільно міркувати або судити про які б то не було речі, і ніхто не може бути примушений до цього. Із цього, отже, виходить, що те правління вважається насильницьким, котре зазіхає на розуми, і що верховна велич, вочевидь, чинить несправедливо щодо підданих та узурпує їхнє право, коли хоче наказати, що кожний повинен приймати за істину й відкидати як неправду і які думки, далі, розум кожного повинен спонукати до благоговіння перед богом: адже це є право кожного, котрим ніхто, хоча б він і бажав цього, не може поступитися».

Більшовицькому рухові було притаманне інструменталістське ставлення до моралі: що відповідає інтересам соціалізму, те є моральним, гарним, а те, що не відповідає й заважає - поганим. Тому, незважаючи на те, що роботи Б. Спинози й інших гуманістів, звісно, були відомі лідерам більшовиків, ці моральні оцінки вони прийняти не могли. Але «інформативною» стороною їхніх робіт більшовики цікавилися й намагалися їх використати. Так, взявши інформацію про те, що можна «царювати спокійно», якщо зуміти «керувати розумами», більшовизм намагався - і досить успішно - «завоювати розуми», впроваджуючи в них всіма правдами й неправдами власне віровчення. На релігійність способу мислення більшовиків указав (і досить обґрунтовано) свого часу ще А. Богданов, відповідаючи на книгу В.І. Леніна «Матеріалізм та емпіріокритицизм».

Якщо ж урахувати ще й традиційну релігійність східнослов'янського населення, що відзначалася майже всіма, хто досліджував його на зламі століть, то стане зрозумілим, чому нова релігія прижилася так швидко.

Крім войовничої релігійності «попів марксистського приходу», досить терпимої релігійності населення й виняткових за своєю жорстокістю заходів зі зміцнення нової релігії в масах, велику роль у прийнятті нового віровчення народом зіграв факт наукоподібної обіцянки «царства божого» на землі вже для «нинішнього покоління». Надія на швидкий прихід «світлого майбутнього», підкріплювана постійними ідеологічними фальсифікаціями, вплинула на поширення комуністичних ідей. Можна було б наводити ще безліч аргументів, що обґрунтовують релігійність світогляду радянської людини. Однак, не це є метою роботи. Для нас важливо зараз підкреслити саме те, що ця релігійність, хоч і нав'язана жорстокістю, допомагала людям не лише вижити в тяжких умовах, але й створити розвинену індустрію. Тут джерело масового ентузіазму й героїчної самовідданості - добровільного самовідчуження заради великої мети.

Ця релігійність стала одним із способів компенсації відчуження. Дана функція будь-якої релігії відзначалася не раз у дослідженнях філософів і релігієзнавців. Так, наприклад, В.І. Колосніцин зазначає, що релігія при соціалізмі зберігається, і «що причина цього почасти в недосконалості соціалістичних відносин, а почасти - у самій їхній сутності, у протиріччях, які є разом з тим джерелами його розвитку…». Щоправда, даний автор пише про «старі», натуроцентричні релігії. Але те ж саме, на наш погляд, стосується й релігій соціоцентричних, зокрема, комуністичної теорії.

Україна була найбільшим християнським регіоном СРСР, тут зосереджувалося дві третини «релігійної мережі» шостої частини планети. Тому й увага до республіки була особливою. З 1925 року тут виходив щомісячник «Безвірник», а в 1929-му в Держвидаві України вийшов «Покажчик для сільських робітничих бібліотек, антирелігійних гуртків, осередків безвірників та самоосвіти «Антирелігійна література». Товариство «Знання» УРСР аж до 1990-го випускало Бібліотечку на допомогу лектору «Проблеми наукового атеїзму». Найкумедніша назва - «Від невір'я - до вершин атеїстичної культури» (1989).

Україна з її надзвичайно ліберальним релігійним законодавством сьогодні перетворилась на полігон, на якому випробовують сучасні релігійно-психологічні технології». Наша держава не має чітко прописаного законодавчого поняття, що таке тоталітарний або деструктивний релігійний культ. Тому навіть сатанізм і окультизм, що допускають принесення в жертву тварини, а то й людини, вважаються «повноправними релігіями». Можливо, тоталітарні новотвори колишні атеїсти підтримують за звичкою? Адже в недавньому минулому в їхній країні масово практикувалася державна псевдорелігія з використанням контролю над мисленням і емоціями, з мільйонними людськими жертвами задля божка «світлого майбутнього». Її «богослови» нині навчають молодь релігії через книги і лекції у ВНЗ. Тим часом страхітливий досвід войовничого атеїзму досі не усвідомлено суспільством.

Сучасна релігійна ситуація в Україні відзначається деякими особливостями. Значний відсоток (від 20 до 25) громадян коливається між вірою та невір'ям. Решта - невіруючі, переконані атеїсти, просто байдужі до релігії. Релігійність сучасних українських віруючих має помітно поверховий характер і в багатьох випадках зводиться лише до прийняття відповідної атрибутики й виконання формальних вимог (хрещення, носіння натільного хрестика тощо). Лише 20% віруючих відвідують службу Божу раз на тиждень або частіше, ще 20% - раз на місяць, половина - тільки у дні релігійних свят. Релігійна свідомість людей віруючих і невіруючих, відрізняється помітною невизначеністю. Ці поняття набувають нині не тільки релігійного, а й морального забарвлення. Причому третина віруючих, половина тих, хто коливається між вірою та невір'ям, шоста частина невіруючих і атеїстів примудряються одночасно вірити у переселення душ.

У структурі сучасної релігійної свідомості спостерігаються тенденції її переорієнтації від теоцентризму до антропоцентризму та космоцентризму в поєднанні з егоцентричним переживанням людини за власну долю.

Це відбувається у формі деритуалізації, демістифікації та десакралізації релігійної свідомості, стихійному формуванні аморфних і універсалістсько-космополітичних її моделей, як результату адаптації релігії до умов сучасного суспільства. Це виявилося у поширенні загальносхематичних уявлень, коли надприродне уявляється не в образі окремої істоти (як чуттєво-образного уявлення про Бога), а у вигляді певної природної сили, космосу, ототожнюється із мораллю, совістю, добром та істиною. З другого боку, ідеї провіденціалізму, есхатології, надприродного все більше заміщуються світськими елементами, а безпосередньо поняття Бога у масовій релігійній свідомості стає все більш суперечливим та розмитим, що знайшло вираження в ототожненні релігії і совісті, доброзичливості у міжособистісних відносинах.

Отже, безпосередній вплив на стан сучасної релігійної свідомості в Україні мав характер політичної та ідеологічної системи радянського періоду. Релігійна свідомість як одна з форм суспільної свідомості зазнавала неоднозначних у часі та інтенсивності впливів з боку ідеології та політичного апарату держави. Для сучасного українського суспільства актуальнішим є питання взаємодії релігійної традиції та світських ідеологій авторитарного типу, які тривалий час перебували у непростих взаємовідносинах, що відобразилося на загальному стані масової свідомості населення. Головною в цій проблематиці є історична наступність і спадковість основних внутрішніх складових та ідейних основ релігійних і світських ідеологій, зокрема у плані впливу на сучасний характер релігійної свідомості.

Одним із наслідків впливу соціально-політичної спадщини на умови функціонування релігійних інституцій та формування сучасного стану релігійної свідомості є політизація релігійної сфери в Україні. Вплив цього чинника на сучасний стан релігійної свідомості України відображується у кількох аспектах: у певній кореляції політичних уподобань віруючих та населення з їх конфесійними ознаками; у регіональних відмінностях процесу формування релігійної свідомості; у співвіднесеності віри з певною соціокультурною традицією; у ролі релігійних інституцій та ідеології як опозиції світській владі. Уявлення про те, що є найважливішим для розвитку сучасного українського суспільства, оцінка значення різних напрямів суспільного розвитку та соціальних цінностей, передбачає оперування суспільною свідомістю певними політичними ідеологемами та соціальними міфологемами. При цьому особливості їх сприйняття різними групами населення однієї країни залежать від особливостей їх менталітету, культурного рівня, світогляду.

Така залежність простежується й у співвідношенні політичних ідеологем та релігійної свідомості, визначаючи в багатьох випадках її соціальний зміст.

Основними чинниками, що вплинули на сучасний стан і тенденції релігійної свідомості в Україні, є: історичні особливості релігійного розвитку українського суспільства; вплив світської ідеології радянського періоду; загальносвітові тенденції у розвитку релігійної свідомості у перехідну до постмодерну епоху; а також політизація релігійної сфери. Їх взаємодія сприяла становленню сучасного характеру процесу активізації релігійної свідомості, її взаємозв'язку з іншими формами суспільної свідомості. Це зумовило загальний характер домінуючого типу свідомості як переважно світського з елементами релігійного, псевдорелігійного, міфологічного та наукового світогляду. Зв'язки між світоглядними елементами свідомостімають риси нестійкості, еклектичності, неструктурованості.

Список використаних джерел та літератури

атеїзм релігійний суспільство радянський

1. Андриенко Л.А. Атеист ленинской школы: (жизнь и атеист. деятельность П.А. Красикова) / Л.А. Андриенко (Ворожцова); Акад. обществ. наук при ЦК КПСС, Ин-т науч. атеизма. - М.: Мысль, 1976. - 151 с.

2. Богданов А. Вера и наука (О книге В.И. Ленина «Материализм и эмпириокритизм») // Вопросы философии. - 1991. - №12. - С. 39-87.

3. Ваторопин А. Религиозный модернизм и постмодернизм // СОЦИС. - 2001. - 11. - С. 84-93.

4. Дудар Н., Шангіна Л. Віра й релігія в житті українців // Національна безпека. - 2000. - №10. - С. 83-98.

5. Игнатов А. Отрицание и имитация: две стороны коммунистического отношения к религии // Вопросы философии. - 2001. - №4. - С. 25-30.

6. Карсавин Л. Религиозная сущность большевизма // Звезда. - 1994. - №7. - С. 169-174.

7. Колосницын В.И. Человек и бог. - Свердловск: Ср.-Уральск. книжн. изд., 1968. - 127 с.

8. Міщенко М. Особливості сприйняття ідеологем прихильниками різних політичних течій. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - №3. - С. 42-50.

9. Рязанова Л. Релігійний ренесанс: спроба соціологічної діагностики // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2001. - №4. - С. 114-125.

10. Слезин А.А. Воинствующий атеизм в СССР во второй половине 1920-х годов / А.А. Слезин // Вопросы истории. - 2005. - N9. - С. 129-136.

11. Учебно-методическое пособие по религиоведению для студентов І курса всех специальностей. /А. Алексеенко и др. - Х.: ХНМУ, 2010. - 126 с.

12. Хайдеггер М. Время и бытие. Статьи и выступления. - М.: Республика, 1993. - 323 с.

Размещено на Allbest.ru