Місце Сполучених Штатів Америки у світовій економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КУРСОВА РОБОТА

на тему «Місце Сполучених Штатів Америки у світовій економіці»

Виконала студентка

2 курсу 1 групи МЕВ

Снісаренко Аліна Віталіївна

Науковий керівник

Стаконов Роман Дмитрович

Київ - 2015

ВСТУП

Актуальність дослідження полягає у тому, що розвиток сучасної економічної системи характеризується глобалізаційними процесами та гонкою економічно розвинених держав за світове лідерство.

На сьогоднішній день Сполучені Штати Америки - це одна з найбільших за територією й населенням країна світу. У країні на території площею близько 9,5 млн. кв. км проживає більше 315 млн. осіб [38]. За рівнем розвитку продуктивних сил, масштабами свого господарства США значно випереджають кожну з інших розвинених країн. Лідерство США забезпечується, головним чином, їх перевагою над іншими країнами за масштабами і багатством ринку, ступенем розвитку ринкових структур, рівнем науково-технічного потенціалу, потужністю і розгалуженістю системи світогосподарських зв'язків з іншими країнами по лінії торгівлі, інвестицій і банківського капіталу. Зважаючи на вищевикладене, важливого значення набуває дослідження місця США у світовій економіці.

Серед робіт, що висвітлюють особливості економічного становлення та розвитку США, слід відзначити праці Багінського Ф.М., Гужви Є. Г., Дмитрієва В.Г., Игнатенко Н.Є, Маркової А.Н., Корольова В.А, Кудрова В. М., Ломакіна В.К., Перкулова Н.А та ін. В той же час, ситуація на світовому економічному ринку є настільки динамічною, що постійно потрібно вивчати та досліджувати фактори, які дозволяють США залишатися світовим економічним лідером.

Метою курсової роботи визначено особливості становлення США як світового економічного лідера та їх вплив на світову економічну систему на сучасному етапі.

Реалізація поставленої мети визначила необхідність вирішення в роботі наступних завдань:

- розглянути економічні перетворення у США до ХХ століття;

- дослідити стан економіки США на сучасному етапі;

- визначити позиції США у світовій торгівлі;

- проаналізувати інвестиційні позиції США та роль долару як світової валют;

- з'ясувати подальші перспективи США у світовій економічній системі;

- розглянути економічне співробітництво України та США.

Об'єкт дослідження - місце США у світовій економіці.

Предметом дослідження виступають фактори впливу США на світову економічну систему.

Теоретико-методологічною основою дослідження послужили праці вітчизняних і закордонних учених та економістів. Теоретичною основою дослідження послужили розробки, присвячені питанням становлення економічного лідерства США у світі. Методичним апаратом роботи послужили методи системного, порівняльного, економічного й статистичного аналізу.

Інформаційно-емпіричною базою дослідження стали публікації щорічних світових та вітчизняних статистичних збірників, матеріали монографічних досліджень вітчизняних і закордонних учених, матеріали міжнародних і українських науково-практичних конференцій, статті у періодичних виданнях, а також інформаційні бази мережі Інтернет.

Структура курсової роботи включає: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел, додатки. Загальний обсяг роботи - 43 сторінки.

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ США ЯК СВІТОВОГО ЕКОНОМІЧНОГО ЛІДЕРА

1.1 Розвиток економіки США до ХХ століття

Своїми коріннями сучасна американська економіка сходить до пошуків економічної вигоди європейськими поселенцями у XVІ, XVІІ та XVІІІ століттях. У 1492 р. італієць, який плавав під іспанським прапором, Христофор Колумб відправився на пошуки південно-західного проходу в Азію й відкрив «Новий світ». Однак ті, кому було призначено заселити Північну Америку, прибули пізніше. У 1607 р. група англійців побудувала перше постійне поселення на землі, яке мало стати Сполученими Штатами Америки. Назва у поселення була Джеймстаун [11].

Успіх Англії в колонізації майбутніх США багато в чому пояснювався використанням хартійних компаній. Останні складалися із груп акціонерів (звичайно купців і заможних землевласників), що шукали особистої економічної вигоди, в той же час просуваючи національні інтереси Англії. Ці компанії фінансувалися приватним сектором, а король надавав кожному проекту хартію - документ, що давав економічні права на додачу до політичної і юридичної влади. Колонії, однак, звичайно не приносили швидкого прибутку, і англійські інвестори часто передавали свої колоніальні хартії поселенцям. Колоністи ж могли вільно будувати своє життя, свої громади й своє господарство по-своєму.

Полювання й торгівля хутром принесли первісне процвітання колоніям. У всіх колоніях люди жили, в основному, на невеликих фермах і вели економічно незалежний спосіб життя. У міру зростання колоній розвивалися допоміжні виробництва. До XVІІІ століття визначилися регіональні моделі розвитку: багатство колоніям Нової Англії принесло кораблебудування й мореплавання; плантації Меріленда, Вірджинії, а також Північної й Південної Кароліни вирощували тютюн, рис та бавовну; колонії Нью-Йорка, Пенсільванії, Джерсі й Делавера перевозили злаки й хутро. Рівень життя був, як правило, високий - фактично вищий, ніж у самій Англії [11].

До 1770 р. у колоністів часто виникали суперечки з Англією із приводу оподатковування та інших проблем, і мало кому спадало на думку, що зростаючі сварки з англійським урядом призведуть до загальної війни з Англією й незалежності колоній. Американська революція 1775-1783 років мала політичні й економічні цілі й підтримувалася середнім класом, який виступав під гаслом «невід'ємних прав на життя, свободу й власність». І хоча первісною метою більшості колоністів і не було політичне відділення від Англії, кінцевим результатом стала незалежність і створення нової країни - Сполучених Штатів Америки.

Прийнята у 1787 році Конституція США стверджувала, що вся країна є єдиним або «загальним» ринком. У торгівлі між штатами не повинно було бути яких-небудь тарифів або податків. Відповідно до Конституції, федеральний уряд міг регулювати торгівлю з іншими країнами, а також між штатами, проводити єдині закони про банкрутство, випускати гроші й регулювати їх вартість, встановлювати стандарти мір і ваг, засновувати поштові відомства, будувати дороги та встановлювати правила, що регулюють видачу патентів й авторських прав [11].

Перший міністр фінансів того часу - О. Гамільтон висунув стратегію економічного розвитку, за якої федеральний уряд мав підтримувати промисловість за допомогою відкритих субсидій і введення протекціоністських тарифів на імпорт. Він також наполягав на тому, щоб федеральний уряд створив національний банк і взяв на себе національний борг, який утворився у колоній під час Громадянської війни. Перший Національний банк США був заснований в 1791 р. і проіснував до 1811 р., після чого був заснований його банк-правонаступник. О. Гамільтон також вважав, що економічний ріст Сполучених штатів повинен досягатися шляхом диверсифікованості транспортування, обробної промисловості й банківської справи [11].

Після того, як І. Уітні винайшов бавовноочисну машину в 1793 р., розвинене раніше в невеликих масштабах на півдні бавовництво пережило справжній. Колоністи Півдня купували землі в дрібних фермерів, створювали плантації та за рахунок рабської праці ставали надзвичайно багатими. Побудовані у той час урядом національні дороги й водні шляхи допомагали новим переселенцям мігрувати на захід, а пізніше поставляти на ринок сільськогосподарську продукцію Заходу.

Швидкому економічному росту США в XІХ столітті не перешкодили періодичні негаразди в економіці. Нові винаходи й капіталовкладення призвели до створення нових галузей промисловості й подальшому економічному росту. У міру вдосконалювання транспорту постійно відкривалися нові ринки. Пароплав зробив річковий транспорт швидшим і дешевшим, однак ще більший ефект мало будівництво залізниць, які відкрили для розвитку величезні простори нових територій [13, с. 149].

Наприкінці XVІІІ - початку XІХ століть у Європі почалася промислова революція, яка швидко перекинулася до США. До 1860 р. 16% населення США жило в міських областях; промисловість була зосереджена в основному на північному сході; провідними галузями її були бавовнярство, виробництво взуття, вовняного одягу й машинобудування. Південь США залишався аграрним. Економічні інтереси Півдня, у тому числі рабство, захищалися винятково політичними методами до тих пір, доки федеральний уряд контролювався Півднем. Долю країни та її економічної системи вирішила перемога жителів півночі в Громадянській війні США (1861-1865 рр.). Рабовласницька система була скасована, у результаті чого великі плантації бавовни на Півдні стали менш прибутковими. Промисловість Півночі бурхливо росла [11].

Економічний розвиток, який прийшов за Громадянською війною, заклав основу сучасної промислової економіки США. Вибух нових відкриттів і винаходів привів до настільки глибоких змін, що їх результати іноді називали «другою промисловою революцією». На заході штату Пенсільванія була знайдена нафта; винайдено друкарську машинку; впроваджено у використання морозильні залізничні вагони; було відкрито телефон, фонограф й електричне світло. І нарешті, до початку XX століття автомобіль прийшов на зміну кареті, а люди почали літати на літаках. Паралельно із цими досягненнями розвивалася промислова інфраструктура країни. В надрах країни були знайдені багаті родовища вугілля, почали роботу великі залізні шахти. Саме у цей час з'являється багато промислових та фінансових магнатів, і так чи інакше інтереси бізнесу стали значною мірою впливати на уряд.

Таким чином, розвиток економіки США до ХХ століття характеризується важливими законодавчими ініціативами, відомими історичними подіями, бурхливим розвитком промисловості та винаходів.

дипломатичний американський економічний лідер

1.2 Економічні перетворення у США у ХХ столітті

На початку американської історії більшість політичних лідерів було проти зайвого втручання федерального уряду в приватний сектор за винятком транспорту. Подібне ставлення перетерпіло зміну наприкінці XІХ століття, коли представники малого бізнесу, фермерів і робочого руху почали звертатися до уряду із проханням заступитися за них.

У 1887 р. Конгрес прийняв закон по регулюванню залізниць («Закон про торгівлю між штатами»), у в 1890 р. - «Антитрестовський закон Шермана» проти встановлення контролю над цілою галуззю великими компаніями. Однак саме за президентства Т. Рузвельта та В. Вільсона були створені багато сучасних регулятивних відомств такі, як Комісія з торгівлі між штатами, Адміністрація з контролю за продуктами харчування й ліками, Федеральна комісія з торгівлі [13, с. 151].

Найбільше державне втручання в економіку відбулося у 30-ті роки XX століття. Падіння біржового ринку в 1929 р. викликало Велику депресію (1929-1940 р.) - найсерйозніше економічне потрясіння в історії країни. З метою полегшення критичної ситуації президент Ф. Рузвельт обрав політику Нового курсу. Відповідно до законів Нового курсу державна влада поширилася на сферу банківської справи, сільського господарства й соціального забезпечення. Ці закони встановлювали мінімальну заробітну плату й тривалість робочого дня й стали каталізатором розвитку профспілок у різних галузях промисловості. З'явилися програми й відомства, що стали нині невід'ємною частиною функціонування сучасної національної економіки, а саме: Комісія з цінних паперів і біржових операцій; Федеральна корпорація страхування депозитів; система соціального страхування.

Підсилення втручання в економіку держави відбулося під час Другої Світової війни. З метою задоволення військових потреб продуктивний потенціал країни координувався Управлінням військового виробництва. Військові замовлення виконувалися перепрофільованими виробниками товарів широкого вжитку.

Із закінченням Другої світової війни у США відбувається бурхливий економічний ріст. Автомобільна промисловість успішно повернулася до виробництва автомашин; стрімко розвивалися нові галузі такі, як авіаційна й електронна промисловості. Підйому сприяло і будівництво житла [13, с. 154].

Необхідність виробляти військову продукцію породила величезний військово-промисловий комплекс. За планом Маршалла у постраждалі від війни країни Європи потекла економічна допомога, що також сприяло збереженню ринків для численних американських товарів. Крім того, у післявоєнний період США усвідомили необхідність перебудови міжнародних валютних відносин і очолили створення Міжнародного валютного фонду й Всесвітнього банку з метою сприяння розвитку відкритої міжнародної економіки.

Економічний розвиток у 50-х роках ХХ ст. призвів до зміцнення країн, які вже знаходили достатній економічний вплив, щоб суперничати зі США. Уряд США все ясніше усвідомлює, що військова міць не є єдиним способом росту й експансії, світ почав підпадати під владу економічних відносин.

Президент Дж. Кеннеді інтенсифікував освоєння космосу американцями. Після його смерті американська космічна програма перевершила радянські досягнення й домоглася тріумфу з висадженням американських астронавтів на Місяці в липні 1969 р. [13, с. 156]

Убивство Дж. Кеннеді в 1963 р. підштовхнуло Конгрес до прийняття багатьох законодавчих ініціатив. Його спадкоємець Л. Джонсон провів значні соціальні реформи.

Війна у В'єтнамі, а також дешевий та високоякісний імпорт, починаючи з автомашин і закінчуючи сталлю й напівпровідниками, збільшили дефіцит торговельного балансу США. Зростаюча потреба уряду в коштах призвела до роздування дефіциту бюджету та все більших державних запозичень, що у свою чергу викликало подальший ріст процентної ставки й витрат для підприємців і споживачів. Президент Дж. спробував боротися з економічною слабістю й безробіттям за допомогою збільшення державних витрат і встановлення добровільних обмежень на ріст заробітної плати й цін з метою приборкання інфляції. Однак ні те, ні інше не мало великого успіху. Покращення прийшло із послабленням державного регулювання різних галузей, включаючи авіаційні, автовантажні й залізничні перевезення.

США переживала глибокий спад аж до кінця 1982 р. До 1983 р. інфляція спала, економіка оговталася, і США вступили в тривалий період економічного росту. У 90-ті роки ХХ ст. економіка США демонструвала усе більше зростання. З розвалом СРСР та виходом на ринки Східної Європи істотно розширилися торговельні можливості. Успіхи в області технології дали життя великому числу нових передових електронних продуктів. Досягнутий в області телекомунікацій і комп'ютерних мереж прогрес породив величезне виробництво комп'ютерної техніки й програмного забезпечення й революціонізував спосіб функціонування багатьох галузей.

І врешті-решт, саме у ці роки американська економіка була тісно пов'язана зі світовою економікою. У результаті Північноамериканської угоди про свободу торгівлі (НАФТА) розширилися економічні зв'язки США з найбільшими торговельними партнерами - Канадою й Мексикою. Країн Азії, що бурхливо розвивалися, стали, як і Європа, основними постачальниками готової продукції й ринком для американського експорту. Передові міжнародні телекомунікаційні системи зв'язали світові фінансові ринки.

Таким чином, у ХХ столітті США досягли такого воєнного та економічного розвитку, що стали лідером на світовій арені.

1.3 Огляд стану економіки США на сучасному етапі

Економіка США є однією з найбільш диверсифікованих національних економік світу і утримує лідерство у світовій економіці практично ціле століття. За характером своєї економіки США - це індустріально-аграрна країна, в якій високо розвинені як промисловість, так і сільське господарство й велике значення має невиробнича сфера, зокрема, сфера обслуговування населення.

Так, динаміка ВВП (номінального) США за 2007-2014 роки наведена на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Динаміка ВВП США за 2007-2014 роки [22], [32]

З рис. 1.1. видно, що динаміка ВВП за 2007-2014 роки має скачко подібну тенденцію. Загалом же за досліджуваний період відбулося зростання ВВП на 3338 млрд. дол.. США або на 23,7%.

Динаміка ВВП на душу населення по ППС у США за 2007-2014 роки наведена на рис. 1.2.

Рис. 1.2 ВВП на душу населення по ППС у США за 2007-2014 рр.

З рис. 1.2. видно, що динаміка ВВП на душу населення по ППС за 2007-2014 роки має тенденцію до зростання. Падіння ВВП на душу населення по ППС відбулося у 2009 році як наслідок фінансово-економічної кризи. Загалом же за досліджуваний період відбулося зростання ВВП на душу населення по ППС на 9001 млрд. дол.. США або на 19,9%.

Значення промисловості для економічного розвитку США переоцінити складно. Вона здійснює найбільший мультиплікативний ефект на економіку, стимулюючи інноваційну діяльність, гарантуючи надходження значної частини експортного виторгу, формуючи попит на сировинні товари й електроенергію, створюючи й підтримуючи мільйони робочих місць, забезпечуючи більш високі зарплати в порівнянні із середнім показником по економіці.

Темпи зростання обсягу промислового виробництва США за 2007-2014 роки наведено на рис. 1.3.

Так, з рис. 1.3. видно, що темпи зростання обсягу промислового виробництва США за 2007-2014 роки мають скачкоподібну тенденцію: то зростання, то зменшення. Загалом же за досліджуваний період обсяг промислового виробництва США зріс в 1,7 рази.

Рис. 1.3 Темпи зростання обсягу промислового виробництва США за 2007-2014 роки

Так, обсяг промислового виробництва США у 2013 році виріс на 3,4%, у т.ч. в обробній промисловості - на 2,9%, у видобувній промисловості - на 4,9%, у комунальному секторі - на 4,2%. Завантаження виробничих потужностей в 2014 році склали 77,9% у тому числі в обробній промисловості - 76,1%.

Сільське господарство США виконує важливе завдання в системі національних пріоритетів країни - забезпечення продовольчої безпеки. Основними товарами сільськогосподарського виробництва є соєві боби, кукурудза, пшениця, бавовна, соєва макуха, рис, масла рослинного походження, м'ясо птаха, свинина, яловичина, готові харчові продукти й напої. Виторг сільськогосподарського сектора в 2013 році склав 453 млрд. дол. США (у т.ч. прямі державні виплати - 11 млрд. дол. США), собівартість сільськогосподарського виробництва - 331 млрд. дол. США, прибуток сільськогосподарського сектору - 122 млрд. дол. США [9].

Динаміка основних показників сільського господарства США представлена на рис. 1.4.

Рис. 1.4 Динаміка основних показників сільського господарства США за 2007-2014 роки, млрд. дол. США

З рис. 1.4. ми бачимо зростання прибутку с/г виробництва на 6 млрд. дол. США за 2007-2014 роки або на 4,9%; собівартість с/г виробництва зросла на 28 млрд. дол. США або на 9,1%; виторг с/г сектору зріс на 46 млрд. дол. США або на 11%, що свідчить про прибутковість сільського господарства США. У сільському господарстві країни в 2014 році було зайнято 2,4 млн. осіб. Продукція сільського господарства відіграє важливу роль у зовнішній торгівлі США.

Сектор послуг традиційно являє собою найважливіший сектор економіки США. В 2013 році обсяг спожитих послуг склав 7,616 трлн. дол. США (рис. 1.5), у тому числі житлове будівництво й комунальні послуги - 2,082, охорона здоров'я - 1,919, фінансові послуги - 0,849, транспортні послуги - 0,324, рекреаційні послуги - 0,427, громадське харчування й готельні послуги - 0,736 трлн. дол. США (рис. 1.5).

З рис. 1.5. видно зростання обсягу спожитих послуг на 1,837 млрд. дол. США за 2007-2014 роки або на 28,3%.



Рис. 1.5 Обсяг спожитих послуг у США за 2007-2014 роки, трлн. дол. США

Послуги займали провідне місце в структурі споживчих витрат: на них припало 66,2%, у той час як на товари - 33,8%. У той же час спостерігалося зростання зовнішньої торгівлі послугами США, зокрема, експорт виріс до 693 млрд. дол. США, а імпорт - до 461 млрд. дол. США[9].

Рис. 1.6 Обсяг спожитих послуг у США за галузями у 2007-2014 роках, трлн. дол. США

Так, з рис. 1.6 стає зрозуміло, що найбільше зростання відбулося у галузі житлового будівництва та комунальних послуг - на 0,288 млрд. дол.. США або на 15,8% за досліджуваний період; також американці витрачають багато коштів на охорону здоров'я; відбулося зростання на 0,4208 млрд. дол.. США або на 25,3%. Третя стаття витрат у пересічного американця - це фінансові послуги (зростання на 246 млрд. дол.. США або у 1,7 рази).

Незважаючи на збільшення грошової маси в результаті м'якої монетарної політики, американській владі вдається утримувати під контролем рівень інфляції. Середньорічний рівень інфляції в 2014 році склав 1,6% - рис. 1.7.

Рис. 1.7 Динаміка показника інфляції у США у 2007-2014 рр.,%

У найближчі роки не очікується перевищення цільового показника інфляції 2%: в 2015 році - 1,5-2,0%, в 2016 році - 1,7-2,0%. Підтримка темпів інфляції на стабільному рівні веде до того, що є відсутнім інфляційний тиск на американський долар на валютних ринках і курс американської валюти відносно передбачуваний і стабільний (за станом на 31 грудня 2014 року курс становив 1 євро = 1,38 доларів) [9].

Поступово поліпшується ситуація на ринку праці США, яка в останні роки була ключовою проблемою соціально-економічного розвитку країни. Так, на початку 2014 року рівень безробіття знизився до 7% - рис. 1.8.

У перспективі очікується продовження позитивної динаміки на ринку праці: в 2015 році середньорічний рівень безробіття складе 5,6-5,9%, в 2016 році - 5,2-5,6%, у довгостроковому періоді - 5,2-5,6% [9].

Рис. 1.8 Рівень безробіття у США за 2007-2014 роки, %

З рис. 1.8. можна побачити, що рівень безробіття у США має хвилеподібну тенденцію: від різкого зростання до 9,6% у 2010 році, до зниження - до 7% у 2014 році.

Сукупні особисті доходи населення в 2013 році виросли до 12,477 трлн. дол. США (сукупні особисті доходи склали 14,135 трлн. дол. США, а податки на доходи фізичних осіб - 1,659 трлн. дол. США) - рис. 1.9.

Рис. 1.9 Сукупні особисті доходи населення США за 2007-2014 роки, трлн. дол. США

З рис. 1.9 видно, що сукупні особисті доходи населення в 2014 році виросли до 13,129 трлн. дол. США (сукупні особисті доходи склали 14,874 трлн. дол. США, а податки на доходи фізичних осіб - 1,734 трлн. дол. США). Зростання за 2007-2014 роки відбулося на 2,456 трлн. дол. США по сукупним особистим доходам населення та на 0,330 сукупні особисті доходи по податках на доходи фізичних осіб).

Сукупна заробітна плата склала 7,138 трлн. дол. США, доходи працівників у вигляді внесків роботодавців на соціальне, медичне й пенсійне страхування - 1,722 трлн. дол. США, процентні платежі й дивіденди за фінансовими активами - 1,998 трлн. дол. США.

Таким чином, за 2007-2014 роки можемо констатувати зростання динаміки ВВП номінального, ВВП на душу населення по ППС, обсягу промислового виробництва, прибутку від с/г виробництва та виторгу від с/г сектору, обсягу спожитих послуг та сукупних доходів населення; водночас тенденцію до зниження показали два показники - рівень інфляції та рівень безробіття, що свідчить про безумовно позитивні показники розвитку економіки США.

Висновки до розділу 1

Розглянувши економічні перетворення у США до ХХ століття, ми з'ясували, що багата природа та надра принесли первісне процвітання колоніям, що були засновані у ХVІІ ст. У подальшому перемога Півночі на Півднем та розвиток промисловості дали поштовх бурхливому розвитку американської економіки. ХІХ століття принесло зростання кількості багатих людей та виникнення корпорацій. ХХ століття принесло США бурхливий економічний ріст та економічні спади, зростання містобудування, освоєння космосу, ріст дефіциту федерального бюджету, розширення торговельних можливостей через падіння СРСР, успіхи в галузі технологій тощо.

Дослідивши стан економіки США на сучасному етапі, ми з'ясували, що економіка США є однією з найбільш диверсифікованих національних економік світу і утримує лідерство у світовій економіці практично ціле століття. За характером своєї економіки США - це індустріально-аграрна країна, в якій високо розвинені як промисловість, так і сільське господарство й велике значення має невиробнича сфера, зокрема, сфера обслуговування населення. Промисловість США здійснює найбільший мультиплікативний ефект на економіку, стимулюючи інноваційну діяльність, гарантуючи надходження значної частини експортного виторгу, формуючи попит на сировинні товари й електроенергію, створюючи й підтримуючи мільйони робочих місць, забезпечуючи більш високі зарплати в порівнянні із середнім показником по економіці. Сільське господарство США виконує важливе завдання в системі національних пріоритетів країни - забезпечення продовольчої безпеки. Динамічно розвивається сфера послуг, яка займає усе більш важливе місце і в експортній діяльності країни.

РОЗДІЛ 2. ФАКТОРИ СВІТОВОГО ВПЛИВУ США

2.1 Позиції США у світовій торгівлі

Зовнішня торгівля США має дві складові: торгівлю товарами й послугами. Протягом останніх трьох десятиліть баланс торгівлі товарами має скачкоподібну динаміку, у той час як торгівля послугами для США має постійно позитивну динаміку.

Дефіцит зовнішньої торгівлі США у 2014-му році склав 712 млрд. дол. США [16]. Об'єми зовнішньої торгівлі США за 2007-2014 роки представлено у таблиці 2.1. та на рис. 2.1.

Таблиця 2.1 Обсяги зовнішньої торгівлі США за 2007-2014 роки, млрд. дол. США

Показник	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013	2014
Експорт	1024	1291	1069	1289	1297	1561	1575	1592
Імпорт	1869	2112	1575	1935	2236	2303	2273	2304
Сальдо	-845	-821	-506	-646	-939	-742	-698	-712

Рис. 2.1. Динаміка обсягів зовнішньої торгівлі США за 2007-2014 роки, млрд. дол. США [17], [18], [32]

Так, з рис. 2.1. видно, що обсяги імпорту США зросли на 435 млрд. дол. США або на 23,7%, в той час як обсяги експорту зросли лише на 567 млрд. дол. США або 1,5 рази.

Найбільшими торговельними партнерами США в 2013 році, як і в попередні п'ять років, залишалися Канада (товарообіг - 585 млрд. дол. США), Китай (552 млрд. дол. США), Мексика (459 млрд. дол. США), Японія (197 млрд. дол. США) і Німеччина (154 млрд. дол. США). У десятку найбільших партнерів також входять Південна Корея, Великобританія, Франція, Бразилія й Саудівська Аравія. На ці 10 країн припадає більше 68% американського імпорту й близько 60% експорту. При цьому відбулося зростання обсягів торгівлі США з деякими із ключових партнерів. Так, американські експортні поставки значно збільшилися в Мексику (на 6,5 млрд. дол. США), Канаду (на 7,5 млрд. дол. США), Китай (на 10,8 млрд. дол. США). У той же час відбулося скорочення експорту у Великобританію (на 7,1 млрд. дол. США), Японію (на 4,9 млрд. дол. США) і Німеччину (на 1,3 млрд. дол. США). Імпорт найбільшою мірою виріс із Китаю (на 13,3 млрд. дол. США), Південної Кореї (на 4,1 млрд. дол. США), Франції (на 3,6 млрд. дол. США), Німеччини (на 7,2 млрд. дол. США) і Канади (на 9,0 млрд. дол. США) [16].

У розрізі регіональних економічних груп структура зовнішньої торгівлі США не перетерпіла істотних змін. Близько 64% зовнішньоторговельного обороту припадало на держави АТЕС. Найбільша частка, як і раніше, припадала країни Америки - 51%, на країни Азії - 34%, на країни Європейського союзу - 17%, на країни Африки - 2,2% - рис. 2.2.

Товарна структура, як експорту, так і імпорту США в 2013 році істотних змін не перетерпіла.

В американському експорті частка машин, устаткування й транспортних засобів склала 45%, продукції хімічної промисловості - 15%, продовольства й сільськогосподарської сировини - 9%, металів, дорогоцінних металів і виробів з них - 10%, мінеральних продуктів - 10%, деревини й целюлозно-паперових виробів - 3%, текстилю, текстильних виробів і взуття - 2%, інших товарів - 6%.

Рис. 2.2 Структура зовнішньої торгівлі США у розрізі регіональних економічних груп, %

В імпорті США частка машин, устаткування й транспортних засобів склала 42%, мінеральних продуктів - 17%, продукції хімічної промисловості - 11%, металів, дорогоцінних металів і виробів з них - 8%, текстилю, текстильних виробів і взуття - 6%, продовольства й сільськогосподарської сировини - 5%, деревини й целюлозно-паперових виробів - 2%, шкіри й шкіряної сировини - 1%, інших товарів - 8%. В 2014 році США продовжували зберігати лідерство й у міжнародній торгівлі послугами - таблиця 2.2.

Таблиця 2.2 Обсяги торгівлі товарами та послугами у США за 2007-2014 роки, млрд. дол. США

Показник	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013	2014
Експорт товарів	622	670	477	687	658	910	893	894
Імпорт товарів	1467	1703	1186	1524	1800	1861	1823	1848
Сальдо	-845	-1033	-709	-837	-1142	-951	-930	-954
Експорт послуг	616	621	592	602	639	651	682	698
Імпорт послуг	402	409	389	411	436	442	450	456
Сальдо	204	212	203	191	203	209	232	242

Так, обсяг американського експорту послуг у 2014 році склав 698 млрд. дол. США (збільшення на 16 млрд. дол. у порівнянні з 2013 роком і на 82 млрд. дол. США у порівнянні з 2007 роком), імпорту - 456 млрд. дол. США (збільшення на 6 млрд. дол. США до 2013 року та на 51 млрд. дол. США до 2007 р.). У 2014 році позитивне сальдо в американській торгівлі послугами склало 242 млрд. дол. США

Основне збільшення в експорті послуг припадає на групу «туризм» (13,3 млрд. дол. США) та «інші приватні послуги» (на 9,4 млрд. дол. США), які включають в себе освітні, фінансові, страхові, телекомунікаційні, технічні, консультаційні, юридичні, інженерні, архітектурні, послуги по зв'язках із громадськістю. Також збільшився експорт послуг в галузі роялті й ліцензійних зборів (на 5,5 млрд. дол. США), пасажирських перевезень (на 1,8 млрд. дол. США), вантажних перевезень (на 1,1 млрд. дол. США) і в галузі послуг, пов'язаних з військовими контрактами (на 1,3 млрд. дол. США). Основне збільшення в імпорті послуг припадає на групу вантажних перевезень (на 3,4 млрд. дол. США), туризму (на 2,9 млрд. дол. США), послуги в галузі пасажирських перевезень (на 2,8 млрд. дол. США) [16].

Таким чином, аналіз показав, що у загальному обсязі зовнішньої торгівлі США імпорт переважає над експортом, відбувається це за рахунок значного обсягу імпортованих у країну товарів. У той же час, позитивну та стабільну динаміку можна побачити по зростанню експорту послуг США.

2.2 Інвестиційні позиції США

Найважливішими пріоритетами американської інвестиційної політики в 2013-2014 роках були залучення інвестицій у США, а також стимулювання зовнішніх інвестицій з метою створення для американських громадян додаткових робочих місць і відновлення економіки. Зокрема, дана мета була озвучена Президентом США в програмному документі - Щорічній доповіді «Повістка торговельної політики на 2014 рік і річний звіт за 2013 рік».

У цьому зв'язку основним пріоритетом федерального уряду, а також органів влади на рівні штатів і муніципальному рівні було надання максимальної підтримки потенційним інвесторам і створення ефективних стимулів для інвестування, таких як надання податкових пільг, у тому числі у вигляді податкових кредитів, пільгового банківського кредитування, інноваційних грантів й ін. [6].

У США в силу федеративного устрою держави регулювання питань іноземних інвестицій здійснюється на двох рівнях: на федеральному рівні й на рівні штатів. При цьому на федеральному рівні, як правило, встановлюються загальні вимоги, а конкретні приписи відносно участі іноземних інвесторів у проектах на території відповідних штатів встановлюються органами місцевого управління таких штатів.

Таким чином, робота із залучення іноземних інвестицій будується кожним штатом самостійно на підставі довгострокових і короткострокових програм, розроблених з урахуванням місцевих особливостей і потреб і відповідно до місцевого законодавства. Всі американські штати мають свої власні програми по залученню інвестицій, як внутрішніх, так й іноземних, оскільки по сформованій практиці федеральний уряд не відіграє активної ролі при визначенні цілей економічного розвитку того або іншого регіону країни. Керівництво місцевих адміністрацій самостійно визначає перспективні напрямки промислового розвитку за рахунок як державних, так і притягнутих засобів [6].

Правове регулювання іноземних інвестицій у США на федеральному рівні здійснюється на підставі значного числа правових актів, зокрема, Публічного закону № 110-49 «Про іноземні інвестиції й національну безпеку» від 2007 року відповідних галузевих законів. Проведена в США політика в принципі забезпечує, за окремими виключеннями, надання рівних умов господарювання іноземним і національним інвесторам. Іноземні інвестори можуть вільно вкладати свої засоби в більшість галузей економіки США, а також виводити основний капітал і прибутки. Однак є певні обмеження на здійснення іноземних інвестицій у капітал компаній деяких галузей американської економіки, які встановлюються з міркувань національної безпеки або для захисту «чутливих галузей» й «критичної інфраструктури».

На сьогоднішній день державне регулювання інвестиційної діяльності в США спрямовано на залучення інвестицій, як з боку американських компаній, так і закордонних [6].

Показники вивозу капіталу і його припливу до США за 2007-2014 роки наведено у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Показники вивозу капіталу і його припливу до США за 2007-2014 роки, млрд. дол. США

Види інвестицій	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013	2014
Вивіз капіталу із США
Прямі інвестиції	99,1	107,2	82,4	102,4	124,9	113,6	141,1	109,2
Портфельні інвестиції	60,9	83,8	34,4	64,5	82,0	55,8	75,9	70,8
Банківські та інші активи	169	185	177,2	144,1	175,1	237,6	176	151
Вивіз, усього	329	376	294	311	382	407	393	331
Приплив іноземного капіталу в США
Прямі інвестиції	83,8	98,6	321,3	80,7	92,1	59,8	63	55,2
Портфельні інвестиції	65,8	39,4	436,6	58,1	61,7	67,1	54	48,8
Банківські та інші активи	76,4	94,0	59,2	187,5	69,2	104,1	101	74
Приток, всього	226	232	198	206	223	231	218	178
Баланс руху капіталу	-103	-144	-100	-105	-159	-176	-175	-153

Так, за станом на початок 2015 р. приплив прямих інвестицій у США з іноземних держав склав 178 млрд. дол. США, що на 18,3% менше, ніж в попередньому році. Приплив прямих інвестицій зі США в інші країни в 2014 році склав 331 млрд. дол. США, що на 18,6% менше показника 2013 року.

Причинами істотного зниження припливу прямих інвестицій у США з іноземних держав та інвестиційної активності могли послужити загальне зниження темпів росту світової економіки, а також економічні проблеми європейських країн, які традиційно були провідними іноземними інвесторами для США.

Аналіз по країнах дозволяє зробити висновок про те, що провідним інвестором у США з припливу прямих інвестицій в 2013 році стали Нідерланди (23,2 млрд. дол. США). Значний ріст обсягу інвестицій спостерігався із Франції (19,7 млрд. дол. США) і Гонконгу (1,118 млрд. дол. США). Основний приплив інвестицій припадав на сектор виробництва (50% від загального припливу інвестицій) і оптової торгівлі (10%). У свою чергу, у виробничому секторі приплив інвестицій припадав переважно на виробництво електричного устаткування, приладів і компонентів та на виробництво машин і устаткування [10, с. 24].

Загальний обсяг активів, що належать іноземним особам, на початок 2014 року склав 26273 млрд. дол. США, що більше на 13,3 млрд. дол. США за показники попереднього періоду. При цьому загальне зростання вартості активів, що належать іноземним особам, у 2013 році склало 1041,3 млрд. дол. США. Однак на кінцеві результати, наведені вище, вплинуло знецінювання американських фінансових інструментів (акцій, облігацій) на суму 1019 млрд. дол. США [10, с. 24].

Щодо зниження припливу прямих інвестицій зі США в інші країни, то,Ю крім загального вповільнення темпів росту світової й американської економіки, однією із причин падіння росту американських інвестицій в іноземні активи називається ріст інтересу до внутрішніх інвестицій у самих США. Основними країнами, на які припадає потік американських інвестицій, стали країни Європи (151 млрд. дол. США), країни Латинської Америки (62 млрд. дол. США) і Канада (28 млрд. дол. США) [6] .

До початку 2014 року загальна вартість активів, що належить американським особам за кордоном, склала 21872 млрд. дол. США, що на 381 млрд. дол. США менше, ніж в попередньому році. Основною причиною падіння вартості американських активів за кордоном також стало зниження вартості іноземних фінансових інструментів (акцій, облігацій й ін.) [10, с. 25].

Головною рушійною силою міжнародних потоків прямих інвестицій у США традиційно є операції по злиттю й поглинанню. У 2014 році це склало 76% всіх інвестиційних витрат. Необхідність швидко реагувати на дію ринкових сил, що вимагають підвищення конкурентоспроможності, стає домінуючим мотивом цих операцій у сучасному глобальному економічному середовищі.

Як правило, інвестиції однієї-двох країн домінують у галузі, що можна охарактеризувати як свого роду форму міжнародної спеціалізації іноземних ТНК. Так, Нідерланди й Великобританія, переважно представлені Royal Dutch Shell та Brіtіsh Petroleum, є основними інвесторами в нафтовий сектор США. Компанії Японії домінують в оптовій торгівлі, а європейські - у роздрібній. В інформаційному бізнесі явна перевага на стороні інвесторів Німеччини. Франція, Британія потіснили представників інших країн у банківському секторі.

Розміщення прямих вкладень супроводжується створенням нових робочих місць в американській економіці. На іноземних підприємствах зайнято близько 5,5 млн. чоловік. За чисельністю зайнятих лідерство міцно утримує обробна промисловість (33%). Зокрема, кількість працюючих на підприємствах Sіemens становила до середини першого десятиліття ХХІ ст. 66 тис. чоловік, більше, ніж у компаніях Mіcrosoft and Coca-Cola разом узятих. Подібна спрямованість прямих інвестицій, безумовно, на користь зміцнення промислового потенціалу США. У середньому американські філії платять зарплату більше на 25%, ніж у приватному промисловому секторі, що, відповідно, впливає й на ріст її рівня в економіці в цілому. На іноземних підприємствах нерідко вища й продуктивність праці [10, с. 25].

Найважливіша особливість цієї ситуації полягає у тому, що в ролі одержувача прямих інвестицій виступає економіка світового лідера. Фінансові аналітики вважають, що саме можливість запозичення знань і новітніх технологій, часто недоступних у країні базування, багато в чому визначає рішення іноземних інвесторів про розміщення прямих інвестицій в США. Частково це підтверджує й галузева структура вкладень, що формується явно з розрахунку на американський досвід у технологічно складних галузях.

Отже, можна підсумувати, що США здійснює активну інвестиційну політику для залучення інвестицій у власну економіку. В той же час, у останній рік відбулося істотне зниження інвестування як в США, та і з США, що пов'язано із загальним вповільнення темпів росту світової й американської економіки.

2.3 Долар як світова валюта

Обсяг світового фінансового ринку на даний час у кілька разів перевищує обсяг реального сектору економіки, на початку 2014 р. обсяг світового ВВП становив 71,6 трлн дол. США, обсяг світового фінансового ринку - більше 270 трлн. дол. США, чверть якого припадає на фінансовий ринок США - 66,8 трлн дол. США. З розвитком глобалізації розвивається й фінансовий сектор, розширюється взаємодія між країнами, збільшується число учасників, їх рівень, держави, організації, компанії, індивідуальні інвестори й позичальники, розширюється спектр і росте складність транзакцій, з'являються нові інститути й посередники [4, с. 33].

Попит на національну валюту держави - один з головних показників його впливу й значення для світових фінансів, а також ступеня взаємозалежності держав і ступеня довіри інших держав до неї. Чим активніше використовується валюта на світовому ринку, тим більш важливу роль у світових фінансах відіграє держава, яка її емітує.

Протягом декількох десятиліть США домінували у світових фінансах, а долар фактично був світовою валютою. Однак ріст економіки інших учасників світового ринку в останні роки активізував дискусії про необхідність перегляду ситуації у зв'язку зі зміною сил у світі, бурхливим ростом країн, що розвиваються, а також розвитком Єврозони. Дані дискусії підсилилися в період світової кризи 2008-2009 р., яка почалась з іпотечної кризи у США. Розростання кризи до світового масштабу збільшило бажання іншого світу знизити свою залежність від економіки США [4, с. 34].

Одним з наслідків пошуку альтернативи долару стало зростання цін на золото. Зі збільшенням попиту на золото його ціна почала поступово рости. Збільшився попит на європейську єдину валюту, підкріплену непоганими показниками європейської економіки. Зниженням використання долару у своїх розрахунках зайнявся

Китай, країна з найбільшими у світі валютними резервами, було ухвалене рішення й підписані угоди з рядом країн на використання китайської національної валюти при проведенні міжнародних розрахунків.

У пошуках альтернативи долару для зберігання своїх резервів країни згадали про спеціальні права запозичення (СДР), які випускаються МВФ. У 2009 році ідея випуску нових облігацій МВФ, стимульована заявами ряду країн, у тому числі Росії й Китаю, була схвалена спеціальною комісією ООН, для резервів 186 країн-членів МВФ було випущено СДР на суму 250 млрд. дол. США [4, с. 34].

Пошуки альтернативи долару та успіх євро як регіональної валюти призвели до дискусій про можливості створення єдиної валюти і в інших регіонах світу, наприклад, у країнах Перської затоки - динар.

В той же час долар залишається міжнародною розрахунковою валютою. Розрахункова функція валюти визначається затребуваністю валюти при укладанні контрактів на експорт та імпорт товарів і послуг. Національна валюта США є однією з основних валют, у якій номінуються міжнародні контракти, у тому числі на ключовому для економіки ринку енергоносіїв.

На затребуваність валюти при здійсненні міжнародних розрахунків вказує її використання на міжнародному валютному ринку при проведенні валютно-обмінних операцій. Валютний ринок є незамінною ланкою при здійсненні торговельних угод й інвестицій, а також страхування ризиків на світовому ринку. Щоденний обсяг операцій з обміну валют становить кілька трильйонів доларів США. Згідно з даними Банку міжнародних розрахунків - БМР, найбільшою популярністю при здійсненні операцій по обміні валюти в міжнародному масштабі користується долар США [4, с. 35].

Зниженню частки долару й росту частки інших валют багато в чому сприяє фактор глобалізації, розширення участі країн, що розвиваються, у міжнародних економічних відносинах, за рахунок чого росте число операцій з обміну валют за участю їх грошових одиниць. Так, наприклад, опубліковане дослідження Європейського Центробанку показало, що операції з обміну євро найбільш популярні в самій Єврозоні (це майже 60% всіх операцій), а також Євросоюзі - 47,3% і Великобританії - 41,6%, тоді як на ринках країн, що розвиваються, та у Японії показник євро виглядає куди більш скромно - менше 20%. Такі пропорції можна пояснити більш тісним географічним, історичним і культурним зв'язком. Така ж ситуація і з ієною, яка користується найбільшим попитом у самій Японії.

Ситуація з доларом США виглядає інакше - його частка в обмінних операціях тримається на високому рівні поза залежністю від регіону, варіюючись від 72,1% у країнах Євросоюзу до 94% у країнах, що розвиваються. Важливим є і той факт, що саме на першому місці за обсягами операцій з доларом США стоїть не ринок території-емітента, як це відбувається з євро або ієною, а ринок країн, що розвиваються [4, с. 36].

Важливо також відзначити, що частка обмінних операцій долар-євро в загальному обсязі обмінних операцій за участю долара США становить 33%, тоді як для євро - 70%. Із цього слідує, що основу високої частки євро на ринку обміну валют становлять операції з обміну пари долар-євро, тоді як обсяг операцій з обміну євро на інші валюти, крім долара, становить близько 12 % від загального щоденного обсягу валютно-обмінних операцій у світі.

Дані світового валютного ринку показують, що долар займає міцні позиції на світовому ринку в якості ключової розрахункової валюти, у якій номінуються міжнародні контракти. Криза й посилення спроб країн знизити використання національної валюти США при укладанні зовнішньоторговельних операцій істотно не вплинули на зміну частки долара США в міжнародних розрахунках [4, с. 36].

Долар США також є міжнародною резервною валютою. Основною метою нагромадження валютних резервів є обережність, резерви являють собою подушку безпеки для економіки країни, використання якої може знизити потенційний збиток від кризи, яка може початися раптово. Валютні резерви використовуються центральними банками при проведенні валютних інтервенцій і міжнародних розрахунків, вони також можуть бути використані як інвестиції при раптовій втраті довіри й різкого відтоку капіталу із країни. Країна, валюта якої має статус резервної валюти, має від цього статусу валюти певні переваги, у тому числі можливість покриття дефіциту платіжного балансу національною валютою, а також сприяння зміцненню позицій національних корпорацій на світовому ринку [4, с. 36].

За Бреттон-Вудською угодою 1944 р. за доларом США закріпився статус резервної валюти, а після офіційного скасування статусу резервної валюти в середині 1970-х рр., долар зберіг даний статус фактично. Доларові нагромадження переважають серед розміщених в іноземній валюті ресурсів і у XXІ столітті, хоча є тенденція до зниження їх частки.

Таким чином, незважаючи на те, що сьогодні світовими економічними лідерами здійснюються пошуки альтернативи долару як світової валюти, в той же час, долар США залишається як міжнародною розрахунковою валютою, так і міжнародною резервною валютою.

Висновки до розділу 2

Зовнішня торгівля США має дві складові: торгівлю товарами й послугами. Протягом останніх трьох десятиліть баланс торгівлі товарами має скачкоподібну динаміку, у той час як торгівля послугами для США має постійно позитивну динаміку. Найбільшими торговельними партнерами США є Канада, Китай, Мексика, Японія і Німеччина.

Проаналізувавши інвестиційні позиції США, ми з'ясували, що найважливішими пріоритетами американської інвестиційної політики в 2013-2014 роках були залучення інвестицій у США, а також стимулювання зовнішніх інвестицій з метою створення для американських громадян додаткових робочих місць і відновлення економіки. У цьому зв'язку основним пріоритетом федерального уряду та органів влади на рівні штатів було надання максимальної підтримки потенційним інвесторам і створення ефективних стимулів для інвестування.

Крім того, протягом декількох десятиліть США домінували у світових фінансах, а долар фактично був світовою валютою. Зниженню частки долару й росту частки інших валют багато в чому сприяє фактор глобалізації, розширення участі країн, що розвиваються, у міжнародних економічних відносинах, за рахунок чого росте число операцій з обміну валют за участю їх грошових одиниць. В той же час, долар залишається резервною валютою, а доларові нагромадження переважають серед розміщених в іноземній валюті ресурсів і у XXІ столітті, хоча є тенденція до зниження їх частки.

РОЗДІЛ 3. МІСЦЕ США У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ ХХІ СТОЛІТТЯ

3.1 Проблеми та перспективи США як світового економічного лідера

2014 рік став переломним у післякризовому відновленні американської економіки. В 2014 р. позначилася довгоочікувана перспектива остаточного переходу до режиму штатного функціонування економіки й стабільного економічного росту. Це відбулося через п'ять із зайвим років з офіційної дати закінчення рецесії - червня 2009 р. [1, с. 12].

Основні макроекономічні показники стабільно поліпшувалися. Річний ріст ВВП в 2013 р. склав 0,5%, після чого в першому кварталі 2014 р. відбулося падіння ВВП на 2,1%, обумовлене, в основному, зовнішніми факторами - холодною зимою й коливаннями експорту. Однак це падіння було компенсовано впевненим ростом ВВП у другому й третьому кварталах на 4,6% й 3,9% відповідно. Основними джерелами росту були особисте споживання, експорт, приватні інвестиції в основний капітал, а також державні витрати й інвестиції [5, с. 9].

Поліпшення економічної ситуації свідчить про ефективність рішучої й послідовної політики уряду США. Однак, основним гальмом економічного росту, як і раніше, є обмеження з боку сукупного попиту, що виражаються в нестабільній ситуації на житловому ринку й ринку праці, низькому абсолютному рівні й темпах зростання доходів і недостатності приватних інвестицій. До того ж, довгий депресивний стан економіки призвів до того, що очікування американців щодо своїх майбутніх доходів і рівня добробуту досить песимістичні, що також негативно впливає на споживчий попит.

Кінець 2013 р. ознаменувався затяжним конфліктом президента й конгресу США, який увінчався закриттям урядових закладів і загрозою технічного дефолту. Після вирішення бюджетної кризи наступив короткий період пошуку угод, у ході якого представники обох партій у конгресі прийшли до консенсусу з бюджетних питань.

У грудні 2013 р. був прийнятий конгресом і підписаний президентом компромісний бюджетний законопроект, що передбачає фінансування у розмірі 1,012 трлн. дол. США й 1,014 трлн. дол. США на 2014 й 2015 фінансові роки відповідно. Це дало можливість відновлення нормального бюджетного процесу, який в останні три роки був повністю порушений.

Незважаючи на тривалий післякризовий період, економічне пожвавлення все ж набирає обороти. Відбуваються значні поліпшення на ринку праці, фондовий ринок демонструє рекордний ріст. Низькі ціни на нафту трансформуються в низькі ціни на бензин та опалення й ведуть до росту реального добробуту й споживчого попиту, особливо серед родин з низьким і середнім доходом, а також створюють сприятливі умови для дрібного бізнесу й купівлі автомобілів.

Однак, як показали підсумки проміжних виборів у 2013 році, економічна ситуація покращилася ще не настільки, щоб це поліпшення могли масово відчути американські виборці. Істотним фактором, що вплинув на результати виборів та перемогу республіканців, стала втома виборців від затяжного виходу із кризи й те, що вони дотепер не відчули росту стабільності й реального поліпшення свого економічного становища. Особливо позначається на настроях американців украй повільний ріст зарплат, відсутність зростання доходів і нестабільність житлового ринку.

На думку ж фахівців, американці можуть відчути поліпшення свого економічного становища вже в 2015 р. Про це свідчить, зокрема, динаміка промислового виробництва, збільшення коефіцієнту використання виробничих потужностей, а також зростання автомобільних продажів, що є важливим індикатором стану економіки [1, с. 14].

Наразі уряд США проводить відновлення американської промисловості на інноваційній основі в рамках так званої ініціативи передових промислових технологій. Метою є створення стратегії закріплення переваги США в передових промислових технологіях. У рамках цієї ініціативи пропонується створити національну мережу промислових інновацій, що включає, зокрема, п'ятнадцять інститутів передових промислових технологій на основі приватно-державного партнерства. Чотири таких інститути - у штатах Огайо, Північна Кароліна, Іллінойс і Мічиган - до 2014 р. уже створені [1, с. 15].