13

Міністерство Освіти і Науки України

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

КАФЕДРА ПОЛІТОЛОГІЇ

РЕФЕРАТ

на тему

ЗДОБУТКИ І ПРОБЛЕМИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Виконала:

студентка 4 курсу,

групи ПМ-2

Забужко О.А.

Рівне - 2003

План

1. Україна і ЄС

2. Україна і НАТО

3. Україна і Сполучені Штати Америки

4. Україна і Російська Федерація

Висновок

Список літератури

Вступ

З часів проголошення незалежності Україна будує свою зовнішню політику на основі беззастережного дотримання норм і принципів міжнародного права, Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Хельсинського Заключного Акта, Паризької хартії для нової Європи й інших документів Організації по безпеці і співробітництву в Європі. Ці положення закріплені в схвалених Верховною Радою "Основних напрямках зовнішньої політики України". Україна затвердила себе повноправним суб'єктом європейського і світового співтовариства, домоглася міжнародних гарантій безпеки, уклала договір про дружбу і співробітництво з усіма сусідніми країнами, стала важливим фактором стабільності на європейському континенті. Ця держава показала світу приклад ядерного роззброювання, добровільно відмовившись від третього у світі по потужності ядерного арсеналу.

Спектр взаємин України зі світовим співтовариством постійно розширюється, її голос вагомо сприймається в міжнародних організаціях. Підтвердженням цьому стало обрання України непостійним членом Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 р. від групи країн Східної Європи. Україна продовжує наполегливо здійснювати свій стратегічний курс на інтеграцію в Європейський Союз, що є одним з основних зовнішньополітичних пріоритетів країни.

Сьогодні Україну як незалежну суверенну державу уже визнали 167 країн світу, 164 з них установили з Україною дипломатичні відносини. В Україні функціонує 62 посольства іноземних держав, 4 відділення посольств, 14 представництв міжнародних організацій, 15 генеральних консульств, 19 країн представлені почесними консулами. Посли 51 країни світу виконують свої функції в Україні по сумісництву. На сьогодні Україна представлена своїми дипломатичними представництвами і консульськими установами в 62 країнах світу, у яких функціонує 60 посольств, 13 генеральних консульств, 6 постійних представництв при міжнародних організаціях.

Зовнішня політика України характеризується збалансованістю, передбачуваністю і виваженістю. Говорячи про основні напрямки зовнішньої політики України варто виділити стратегічні напрямки:

європейська інтеграція,

розвиток стратегічного співробітництва з Російською Федерацією,

розвиток стратегічного співробітництва зі Сполученими Штатами Америки;

розвиток взаємовигідного співробітництва із сусідніми й іншими країнами.

Ці стратегічні напрямки, безумовно, доповнюються розвитком відносин на інших напрямках, що становлять інтерес для держави.

У плані розвитку регіонального співробітництва активно реалізується позиція України щодо Співдружності Незалежних Держав. Глави держав-учасниць СНД прийняли стратегію реформування Співдружності саме на тих основах, що запропонувала Україна. І в цьому зв'язку особливий наголос був зроблений на реалізації ідеї створення зони вільної торгівлі.

Про активну регіональну позицію України свідчить також активізація діяльності в рамках об'єднання ГУУАМ (Грузія, Узбекистан, Україна, Азербайджан, Молдова). Сьогодні мова йде про можливість вступу в цю організацію Болгарії і Румунії. У рамках ГУУАМ створений інститут національних координаторів від країн учасниць, що регулярно проводять свої засідання по черзі в кожній із країн. З ініціативи України нині здійснюються кроки по подальшій структуризації консультативного форуму.

Важливу роль грає Україна в миротворчих процесах. Як одна з держав-засновників Організації Об'єднаних Націй вона надає виняткового значення діяльності ООН по підтримці світу і безпеки на всій земній кулі, розглядаючи участь у цій діяльності як важливий фактор своєї зовнішньої політики. Представники України входять до складу 7 з 17 діючих операцій ООН по підтримці миру. Починаючи з липня 1992 року держава зробила істотний внесок у миротворчі операції ООН. За 11 років у них взяли участь понад 12 тисяч військовослужбовців Збройних Сил і близько 200 працівників органів внутрішніх справ України. Вони виконували почесну миротворчу місію в Анголі, Гватемалі, Боснії і Герцеговині, Македонії, Таджикистану, Хорватії. На жаль, за роки участі України в операціях по підтримці світу загинуло 19 військовослужбовців і близько 60 одержали поранення.

Відповідно до визначеного Президентом України Л.Д.Кучмою задачами, ключовими орієнтирами зовнішньої політики України залишаються прогнозованість і стабільність, а також передбачуваність і виваженість. Буде продовжуватися лінія на реалізацію трьох самодостатніх, магістральних і взаємодоповнюючих векторів зовнішньої політики, а саме: європейський вибір, стратегічне партнерство з Російською Федерацією, стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами Америки. Ці три магістральні вектори зовнішньої політики будуть розвиватися паралельно зі співробітництвом із усіма сусідніми країнами, країнами-учасницями Співдружності Незалежних Держав, особлива увага буде приділятися розвитку співробітництва з країнами Європейського Союзу. Продовжується робота з перетворення України в могутню регіональну державу, твердження її геостратегічної ролі в новому світовому порядку.

1. Україна і ЄС

Актуальність теми даного питання полягає в тому, що об`єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці (МПП), світових інтеграційних процесів. Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації третього тисячоліття .

В майбутньому велике значення буде мати інтеграція України в Європу. Україна широким фронтом виходить на західноєвропейський соціально-економічний простір.

Таким чином самостійність України зовсім не означає її самоізоляції на міжнародній арені.

Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні.

Характерною рисою сучасного світового соціально-економічного розвитку є бурхлива динаміка інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема. При цьому навіть ті країни, які не входять до складу інтеграційних об'єднань, неминуче відчувають на собі їх відчутний вплив. На європейському континенті таким інтеграційним угрупованням є Європейський Союз, розширення якого приведе до того, що за 3-5 років Україна матиме з Євросоюзом спільний кордон. Це відкриє нові можливості для поглиблення співпраці, та водночас і змусить відповідати на нові виклики.

Розходження в рівнях економічного розвитку країн ЄС і в ступені їхнього бажання брати участь в інтегрованих областях привели ще в 80-і роки до появи ідеї Європи "концентричних кіл" і Європи з “змінюваною геометрією", і надалі обговорювалися і розвивалися. Однак найбільшу актуальність вони придбали тоді, коли встало питання про приєднання до ЄС Центральної і Східної Європи (ЦCЄ).

На сесії Європейської ради в Копенгагені в червні 1993 р. було прийняте рішення про те, що держави, які мають статус асоційованих членів ЦСЄ, що побажають ввійти в ЄС, зможуть зробити це, як тільки будуть мати змогу виконати відповідні вимоги.

Рис. 1 Карта „Нової Європи”

Багато європейських політиків очікують, що сам Європейський Союз одержить від розширення своїх границь у східному напрямку гарантію від економічного колапсу і встановлення в цій зоні авторитарних режимів, що з'явилися би погрозою не тільки безпосередньо ряду європейських політиків, а й більшій рівновазі усередині самого союзу.

До числа активних прихильників розширення ЄС на схід відноситься і колишній президент Європейського банку реконструкції і розвитку Жак Атталі, у свій час він неодноразово заявляв, що Європа складається не з дванадцяти, а із сорока держав. Він вважав, що навіть у 2001 р. буде вже занадто пізно включати їх у ЄС. І оскільки це не відбудеться в потрібний момент, то "Захід стане головним винуватцем катастрофи демократії на Сході". У своїй книзі "Європи", що вийшла в 1994 р., Ж. Атталі висловлюється за те, щоб Європейський Союз став федерацією і поширився на весь континент.

Що стосується європейських держав, що входили раніше до складу Радянського Союзу, як, наприклад, Україна, Білорусія і Молдавія, то члени ЄС не виключають і їхнього прийняття, правда тільки за умови створення в них справді демократичної системи й успішного реформування економіки.

Однак практично всі члени Європейського Союзу солідарні в тому, що Росія ні при яких умовах не зможе ввійти в їхнє число. Це, утім, не виключає, на їхню думку, створення системи угод про співробітництво в самих різних областях між ЄС і РФ.

Європейська інтеграція - це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Від часу свого заснування 1957 року Європейський Союз поступово перетворився на один з найпотужніших фінансово-економічних і політичних центрів світу, ключовий компонент новостворюваної архітектури європейської безпеки, ядро системи європейських цінностей і стандартів.

Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС.

Сьогодні Європейський Союз займає провідні позиції у світовому господарстві. На його частку припадає 41,4 % світового товарного експорту та 39,8 % імпорту, 42,8 % сагового експорту та 41,9 % імпорту послуг. Тому для будь-якої країни співробітництво з Європейським Союзом означає можливість отримати істотні економічні здобутки, які, зрештою, сприятимуть економічному зростанню та підвищенню життєвого рівня населення. При цьому слід зазначити, що таке співробітництво вигідне всім сторонам. Ось чому, враховуючи особливості сучасного стану економіки України, наводиться ціла низка аргументів на користь розвитку співпраці з ЄС:

1. Економічний потенціал ЄС та динаміка його розвитку дають можливість дійти висновку про те, що Європейський Союз являє собою великий ринок збуту виробів та джерело задоволення потреб України в найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах. До того ж торгівля з ЄС є важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти, дозволяє обмежувати бартер, масштаби якого сьогодні загрожують економічній безпеці країни.

2. Співробітництво України з Європейським Союзом необхідне для технологічного оновлення українського виробництва. Виробничі технології українських підприємств відстають від тих, що їх використовують передові європейські країни, Україна не має капіталу, необхідного для модернізації наявних та створення нових сучасних підприємств. А без модернізації успадкованих від СРСР виробничих структур Україна навряд чи може сподіватися вийти на траєкторію стійкого економічного розвитку та подолати зростаюче відставання від економічно розвинутих країн, які визначають напрями та масштаби динаміки світової економіки. Іншими словами, йдеться про створення виробничо-технологічного укладу, порівнянного з європейським.

3. Протягом десятиліть українські підприємства були фактично відрізані від світового ринку. Тому їх вихід на європейський ринок має велике значення як джерело досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову кон'юнктуру відповідних ринків. При цьому слід окремо зазначити, що вміння успішно діяти на міжнародних ринках веде до підвищення рівня та якості задоволення потреб національних споживачів.

4. Розвиток співробітництва з ЄС сприятиме повнішому використанню потенціалу України як транзитної держави, що означає збільшення надходжень від експорту транспортних послуг та розвиток відповідних галузей промисловості.

5. Однією з тенденцій сучасного промислового розвитку є формування виробничо-комерційних ланцюгів, учасниками яких є фірми та підприємства різних країн. Інтеграція українських виробників у такі ланцюги дасть змогу виходити на нові перспективні ринки збуту, раціоналізувати власне виробництво, гнучкіше реагувати на зміни міжнародної економічної кон'юнктури, забезпечувати стабільний розвиток відповідних виробництв.

6. Європейський Союз - це невичерпне джерело досвіду функціонування ринкової соціально зорієнтованої економіки та державного регулювання економічних процесів. Очевидно, саме тут Україна може отримати знання щодо розробки та реалізації антимонопольної політики та здійснення контролю за концентрацією економічної діяльності, регулюванням фондового ринку, політики в галузі зайнятості тощо,

7. Розвиток співробітництва з ЄС неминуче означає необхідність запроваджувати відповідні правила та стандарти вироблення та реалізації економічної політики, поведінки первинних економічних агентів. А це, в свою чергу, сприятиме формуванню прозорого середовища виробничо-комерційної діяльності на національному ринку, що має надзвичайно велике значення для України.

8. Розвиток міжнародного співробітництва в цілому та економічних зв'язків з ЄС зокрема безпосередньо впливає на більш раціональний розподіл ресурсів, підвищення ефективності економічних процесів, тобто має позитивні наслідки в довготерміновому плані.

9. Саме на європейському фінансовому ринку, який сьогодні є найбільшим у світі, Україна може мобілізувати кошти, необхідні для забезпечення макроекономічної стабільності, диверсифікуючи тим самим джерела зовнішніх запозичень.

Слід окремо зазначити, що сьогодні основні товарні потоки ЄС сконцентровані в межах самого союзу. На ринок ЄС припадає 62,7 % сукупного товарного експорту та 63,1 % імпорту. Іншими словами, ЄС сьогодні характеризується одним з найвищих рівнів внутрішньо регіональної торгівлі. А це означає, що вихід на внутрішній ринок Європейського Союзу великою мірою визначатиметься саме якісним рівнем співробітництва України з цим інтеграційним угрупованням.

Разом з тим було б помилкою замовчувати або применшувати складність процесу європейської інтеграції. Зрозуміло, що він буде тривалим і непростим. Серед іншого, інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної економіки та конкуренції з боку фірм ЄС. При цьому неминучі досить болючі наслідки для окремих секторів, виробництв і навіть регіонів. Проте потенційні здобутки і переваги європейської інтеграції перевищують можливі втрати й ризики. Це було переконливо доведено попереднім досвідом всіх без винятку європейських країн, у тому числі тих, рівень економічного розвитку яких був нижчий від середнього: від Португалії на заході до Польщі та країн Балтії на сході, від Ірландії на півночі до Греції на півдні. Про це хронологічно свідчить досвід першої (Данія, Ірландія, Велика Британія, 1973), другої (Греція, 1981, Іспанія, Португалія, 1986), третьої (Австрія, Швеція, Фінляндія, 1995) та сучасної фаз розширення Європейського Союзу.

Економічно-торговельні відносини з ЄС - це потенційний шанс, яким Україна збирається скористатися, розрізняючи наявні можливості і виправдану обережність від невиправданого оптимізму і популістських страхів.

Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та її інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини тощо. Європейська інтеграція також означає зміцнення національної безпеки та безпеки громадян, адже вона виключає застосування сили як методу вирішення залагоджування суперечностей, сприяє стабільності у відносинах з усіма сусідами. В цьому контексті успішне просування України шляхом європейської інтеграції може наблизити до Європи і Росію, зміцнить українсько-російські взаємини, що відповідає національним інтересам обох країн.

Як повноправний учасник побудови об'єднаної Європи, а в майбутньому - член Європейського Союзу, Україна зможе впливати на вироблення відповідних рішень і, таким чином, на процеси, що відбуваються на європейському континенті - перебуваючи осторонь, Україна не матиме ані економічних, ані політичних ресурсів для такого впливу і може перетворитися радше на слабкий об'єкт, ніж активний суб'єкт європейської політики. Можливою альтернативою європейській інтеграції є поступова маргіналізація України, її економічна нерозвинутість, політична нестабільність і поява нових загроз національній безпеці. Геополітична невизначеність зробить Україну надто вразливою для зовнішнього тиску. Після початку розширення Європейського Союзу на схід та внаслідок активної участі в ньому всіх без винятку західних сусідів Україна опинилася поза цим процесом, а це рівносильне самоусуненню від загальноєвропейських процесів і небезпеці ізоляції. В такому разі ціна не інтеграції може виявитися набагато вищою від ціни інтеграції.

На даний момент існує домовленість між Європейським Союзом і Україною про принципи вступу Києва у Всесвітню торгову організацію. Приймаючи в уваги той факт, що Євросоюз є найбільшим торговим партнером України, домовленість між цими двома партнерами складала дотепер найважливішу передумову вступу Києва у ВТО. Досягнуте в Брюсселеві порозуміння повинне оживити двосторонню торгівлю.
Про це пише польська газета Rzeczpospolita. На думку видання, це перший крок на шляху України у ВТО.

Кореспондент газети в Брюсселеві пише, що «ЄС і Україна на практиці погодили залучення цієї держави у ВТО». Rzeczpospolita відзначає: «Наприкінці переговорів з Європейським Союзом Україна погодилася скасувати обмеження на доступ фірм ЄС на український ринок поштових послуг, морського транспорту й енергопостачання». У кореспонденції польської газети говориться, що в найближчі роки між державами ЄС і Україною буде скасована більшість митних зборів, торгові стандарти будуть відповідати європейським вимогам, а іноземні фірми дорівняються в правах на українському ринку до вітчизняного. Однак найбільше важливо, пише Rzeczpospolita, що іноземні фірми будуть мати відтепер впевненість у тім, що українське законодавство не буде мінятися, як раніш.

2. НАТО й Україна

Принципово важливе значення мають відносини України з НАТО, зокрема в сфері миротворчої діяльності, що здійснюється під політичним керівництвом ООН.

Безпосередні відносини між Україною і НАТО можуть мати позитивний, з погляду національних інтересів України, "балансуючий", а при необхідності - і "стримуючий" ефект на відносини з РФ.

Відношення Заходу до України в контексті розширення НАТО вимагає більш детального розгляду і є одним із самих тонких питань, що будуть стояти перед політиками, аналітиками й іншими представниками державних і наукових кіл як Заходу, так і Сходу. Варіант входження України найближчим часом у Північноатлантичний Альянс практично виключений. Тому Україні і Заходу потрібно розробити стратегічний курс, спрямований на зміцнення незалежності України і забезпечення її розвитку по західній моделі. Лідери України побоюються, що розширення НАТО на схід може залишити Україну в "сірій зоні", де вона, як і раніш, буде відчувати тиск РФ, не маючи захисту від її можливих неоімперських амбіцій.

У НАТО неодноразово робилися заяви про те, що розширення військово-політичного союзу підсилить європейську безпеку в цілому і не створить нових демаркаційних ліній. Справедливість цих тверджень найбільшою мірою буде залежати від того, чи знайдеться для України відповідне місце в загальній стратегії Заходу. Питання про входження України в НАТО неминуче відображається і на внутрішній політиці РФ, Сполучених Штатів і європейських країн; це питання стане важливим фактором у діяльності НАТО, у відносинах між Заходом і РФ.

Відношення Заходу до України залишається неоднозначним. Європейці дотепер не упевнені, чи є Україна "дійсною державою", і не схильні інвестувати значні кошти в справу стабілізації України, особливо в зв'язку зі зростанням кількості економічних проблем у їхніх власних країнах. Декого турбує те, що дуже велика зацікавленість Заходу в Україні може викликати протидію РФ і ускладнити відносини з Москвою, і так уже дуже складні через розширення НАТО.

На Заході не існує єдиного розуміння її місця і ролі в європейській системі безпеки після закінчення "холодної війни". Україна не є членом Західноєвропейського чи Союзу Європейського Союзу, і, як вважають західні аналітики, навряд чи приєднається до них у найближчому майбутньому, якщо взагалі коли-небудь приєднається. Разом з тим Київ продовжує знаходитися в значній економічній залежності від РФ і відчуває її зростаюче тиск, для якого вона має усі важелі - від політичних до економічних, що приводить до обмеження вибору рішень Україною, у тому числі й у сфері безпеки. Остання, таким чином, продовжує знаходитися в стратегічній безвихідності, неї роздирають прагнення до зміцнення зв'язків із Заходом і настирливі спроби РФ занурити Україну в сферу своїх інтересів.

Офіційно Україна продовжує проводити політику нейтралітету. Українські державні діячі не мають принципових заперечень проти розширення НАТО. Вони підтримали вступ у НАТО Польщі, Чехії й Угорщині, роблячи наголос на тім, що жодне держава не має права накладати вето на участь іншої в будь-якому військово-політичному союзі. Разом з тим вони виступили за поступове, еволюційне розширення і призивали НАТО брати до уваги інтереси безпеки й інших країн, що не входять у блок, зокрема України.

На думку українських офіційних осіб, уповільнений графік розширення дасть Україні час на стабілізацію і зменшить шанси перетворення її в буфер між РФ і розширеним НАТО. Крім того, це дасть можливість сформуватися новій європейській системі безпеки і буде сприяти перетворенню НАТО з організації, що орієнтується на колективну оборону, у структуру забезпечення колективної безпеки.

Стратегія України залишається спрямованої на те, щоб виграти час і зберегти можливість вибору (на користь західних пріоритетів). Україна не готова подавати заяву про вступ у НАТО. Українські офіційні особи розуміють, що такий крок неодмінно буде розцінюватися РФ як провокація і приведе до посилення як політичного, так і економічного тиску на Україну.

Змушена тимчасова стриманість України в рішенні питання про вступ у НАТО викликає необхідність розробки надійної стратегії відносин між Заходом і Україною заради підтримки незалежності і безпеки останньої. У ній повинні бути враховані чотири імперативи політичного і стратегічного характеру.

По-перше, Захід повинний підтримувати Україну і перешкоджати формуванню "корейського синдрому", що може виникнути, якщо політика розширення НАТО приведе до поділу українського суспільства на прихильників і супротивників вступу в НАТО.

Другим імперативом (нерозривно зв'язаним з першим) є необхідність прогнозування можливого впливу розширення Альянсу на регіональну безпеку в Центральній Європі і, зокрема, у країнах, що не входять до складу першої хвилі розширення (висловлюється думка, що другої хвилі в найближчі десять років може і не бути, тобто цей той час, що буде потрібно Заходу, щоб "переварити" нових членів Альянсу).

Наступний, третій імператив, складається в необхідності полегшення для країн Центральної Європи процесу вступу в Європейський Союз шляхом рішення питань, зв'язаних з їх безпекою. Не викликає сумнівів, що випадки розбіжності політичних позицій під час обговорення проблем розширення складу учасників ЄС зв'язані з розподілом фінансових зобов'язань серед членів союзу і з процесом політичних і економічних реформ у державах-кандидатах. При цьому офіційні представники ЄС вважають, що вступ центральноєвропейських країн у цю організацію без з'ясування можливих наслідків у сфері безпеки й оборони не представляється можливим.

Четвертий імператив є самим актуальної для країн - членів НАТО. Будь-яка стратегія відносно України повинна відповідати не тільки внутрішнім політичним потребам НАТО, але і принципу консенсусу, що Альянс визнає ведучим. У більш широкому контексті рішення українського питання буде розглядатися як основний іспит на міцність багаторазово проголошених запевнянь Північноатлантичного Альянсу про те, що його розширення зміцнить не тільки безпека нових учасників, але і стабільність у всій Європі.

Тобто українське питання повинне враховувати і проблему взаємин РФ і Заходу. Саме це є складним і делікатним моментом як у переговорному процесі РФ і НАТО, так і в діалозі РФ - США. І якщо розширення НАТО буде відбуватися необережно, те це може ускладнити проблеми безпеки України і викликати протидію з боку РФ, не крім прагнень останньої прискорити інтеграційні процеси в СНД із усіма негативними наслідками такого розвитку подій.

Для того, щоб відповідати вищевикладеним імперативам, що часто суперечать один одному, стратегія НАТО відносно України повинна бути заснована на декількох принципах, що взаємодоповнюють одне одного, і враховувати інтереси всіх зацікавлених сторін. За умови належного рівня координації подальшої діяльності кумулятивний ефект усіх складені стратегії буде перевищувати арифметичну суму результатів окремо узятих компонентів. Ключовими складеними елементами майбутньої стратегії повинні стати нижчеподані фактори.

Підтримка політичних і економічних реформ. Чи не основною порукою незалежності і безпеки України в майбутньому є процес реформ? Їхній успіх, причому як політичних, так і економічних, є первинна умова незалежності України, її інтеграції в західний світ і підтримки її зовнішньополітичних зусиль з боку держав Заходу. Ніж швидше Україна буде просуватися по шляху внутрішніх політичних і економічних реформ, тим вірогіднише може бути допомога Заходу. У випадку успіху внутрішніх реформ Україні буде легше інтегруватися в європейські структури; більш того, успішні реформи зміцнять її незалежність і віддалять від радянського минулого. І навпаки, гальмування процесу реформ дотепер є небезпечною перешкодою на шляху до успішної інтеграції Української держави в європейський світ.

Оборонне співробітництво з НАТО. Співробітництво в області оборони і безпеки також може стати важливим компонентом будь-якої стратегії, покликаної зміцнити незалежність України. Природно, що регіональна безпека країн Центральної Європи повинна починатися саме зі Сходу, тобто з країн, що географічно розташовані на східних границях Європи й у який усе ще тривають процеси створення і розвитку власних систем національної безпеки й оборони. В даний час збройний напад якої-небудь країни регіону на свого сусіда є малоймовірним, але цілком виключати таку можливість не випливає.

У зв'язку з цим НАТО варто сприяти Українській державі в нарощуванні вже існуючих між ними домовленостей про військове співробітництво і загальне забезпечення регіональної безпеки. При умовах, коли в політичній еліті країни не завжди є єдина думка щодо доцільності вступу в Альянс, розширене військове співробітництво між Україною і НАТО заслуговує підтримки як крок на шляху до більш ефективної системи регіональної безпеки й організації оборони. Загальні дії в області військового співробітництва, по-перше, будуть сприяти оборонному будівництву Української держави, а по-друге, створять умови для подальшого просування України до західної моделі розвитку, незалежно від того, чи вступить вона з часом у чи Альянсу ні. Зрештою, з політичної точки зору для України важливо продемонструвати, що вона є активним членом будівництва європейської архітектури безпеки, а не спостерігачем подій, що відбуваються в Європі.

Указом президента України Л.Кучми від 4 листопада 1998 року затверджена Державна програма співробітництва України з Організацією північноатлантичного договору (НАТО) на період до 2001 року. По своїй суті ця програма реалізує механізм вступу України в НАТО. У програмі освячені наступні питання:

Співробітництво в політичній сфері

Співробітництво у військовому сфері

Співробітництво в області озброєнь

Співробітництво в області військової економіки

Співробітництво в області науки до технологій

Співробітництво в сфері телекомунікаційних і інформаційних систем

Співробітництво в області стандартизації

Співробітництво в сфері керування повітряним рухом

Співробітництво в космічній області

Інформаційне забезпечення співробітництва України з НАТО

Сучасні плани України щодо НАТО Прем'єр-міністр України Віктор Янукович бачить так - що виконання плану цілей на 2003 рік, затвердженого на засіданні комісії Україна-НАТО в рамках Празького самміту в листопаду минулого року, дозволить перейти до наступного етапу двосторонніх відносин - інтенсифікованому діалогу і плану по знаходженню членства в альянсі. Таку думку Янукович висловив 18 березня в Брюсселеві на прес-конференції після зустрічі з генеральним секретарем НАТО Джорджем Робертсоном.

За словами прем'єра, робота з виконання плану цілей в Україні ведеться на рівні міністерств і "усієї виконавчої влади". "Дії уряду будуть спрямовані на виконання цього плану", - підкреслив він. Україна серйозно відноситься до своїх відносин з НАТО. "На уряд покладена велика відповідальність у відношенні реформування Збройних сил, і ми розуміємо, що ця відповідальність повинна відповідати євро інтеграційним прагненнями України", - сказав Віктор Янукович.

У свою чергу Робертсон відзначив, що Україна і НАТО мають "амбіційні плани", які потрібно втілювати в життя. "Основна задача співробітництва - зміцнення відносин, сприяння важливим реформаторським процесам", - сказав генсек альянсу. Відповідаючи на питання журналістів, яку позицію займає НАТО, у ситуації, що склалася навколо Іраку, Робертсон відзначив, що альянс буде керуватися резолюцією 1441 Ради безпеки ООН. "Це - повне роззброювання Іраку", - підкреслив він.

Як нагадує "Інтерфакс-Україна", раніше в Празі Україна і НАТО на засіданні спільної комісії прийняли план дій і план цілей на 2003 рік. Глава МЗС України Анатолій Зленко, відповідаючи в Празі на питання журналістів про тім, коли план дій, переросте в план по знаходженню членства, відзначив, що це буде залежати від виконання плану дій.

3. Україна і США

Насправді, у зовнішньополітичних розкладах США і їхніх європейських союзників основна увага приділяється, звичайно, Росії. І це зрозуміло: Росія, - повторимося - по своїй природі, історичному досвіду і культурній традиції, географічному положенню, складу населення, не може існувати інакше, ніж як імперію - конгломерату цивілізаційних ідентичних народів, скріпленого сильною державною владою. І, у цьому змісті, навіть без відділених республік, Росія об'єктивно являє собою могутню силу, здатну протистояти далеко йдуть планам по встановленню “нового світового порядку”, відкіля б вони не виходили. З іншого боку, Росія в союзі з Білорусією й Україною сама здатна ставити і вирішувати проблеми світового масштабу. От чому основною метою США, як світового лідера, і їхніх європейських союзників сьогодні є недопущення союзницьких відносин між братерськими державами (так сказати, політика “превентивного усунення можливого конкурента”).

Так що Україні залишається тільки використати з найбільшою користю для себе таке положення речей.

4. Україна і Російська Федерація

Формування пріоритетів зовнішньополітичних у даний момент із неминучістю повинне виходити з визнання двох негативних факторів: об'єктивного ослаблення стратегічного (економічного, військового, культурного, та ін.) потенціалу України - однієї зі спадкоємиць колишнього СРСР і втрати статусу “серйозної держави”.

І, в силу сформованих усередині і зовнішньополітичних обставин, Росії при рішенні поставленої задачі приділяється одне з ключових місць.

Крім того, перспективності цьому напрямку додає той факт, що Україна - ключова ланка у формуванні зовнішньополітичної стратегії російської федерації у відношенні країн “ближнього зарубіжжя”.

Особлива роль України у формуванні ієрархії зовнішньополітичних пріоритетів РФ ґрунтується на розумінні наступних моментів, а саме:

1. Вихідним пунктом російської державності є Київська Русь. Остаточне розмежування України і Росії ставить під сумнів історичну наступність державної влади в РФ. Без України історія Росії не має початку і, отже, позбавляється змісту. Держава не має історії, не має й історичних перспектив. Повернення України в сферу російського впливу в історіософському плані є (по вираженню И. Канта) “умовою можливості” існування російської державності.

2. Відновлення адекватних відносин Росії з Україною має величезне геополітичне значення. У геополітичному змісті союз України з Росією означає вихід Росії до Чорного моря, і далі - на Балкани, до Чорноморських проток, на Близький Схід і, у цілому, в Азіатський регіон. Відродження реального союзу України і Росії забезпечить посилення позицій РФ у Середземномор'ї, Центральній Європі, у тому числі, і в контактах - насамперед - з Німеччиною, Східноєвропейськими державами, потім і - з Англією, Францією, Скандинавськими країнами. Оптимізація відносин України з Росією буде сприяти ефективному протистоянню ісламській погрозі. Якщо говорити в цілому, повернення України в орбіту політичного впливу Російської Федерації зніме болюче “Східне питання” і, у кінцевому рахунку, поверне Росії статус світової держави. І все це має сугубо практичне значення. «Географічне положення наполовину вирішує успішність і розвиненість економіки, а далекість від портів і судноплавних рік - позбавляє держава половини доходів».

3. Україна має надзвичайно вигідне транзитне положення. Через її територію проходять важливі шляхи постачань у Західну Європу російських енергоносіїв. Неврегульованість відносин Росії й України змушує останню шукати альтернативні маршрути транзиту вуглеводнів. Звідси - оптимізація російсько-українських відносин може стати значимим джерелом поповнення державного бюджету РФ.

4. В роки радянської влади народне господарство України формувало значний сектор економічного потенціалу СРСР. Сільське господарство, машинобудування, вуглевидобувна і хімічна промисловість, атомна енергетика - усі ці галузі складали основу економіки України. При цьому, у значній своїй частині, економіка України була (так, і тепер, у не малому ступені, залишається) орієнтованої на Росію. Після розпаду Радянського Союзу, від руйнування господарських зв'язків на Україні найбільше постраждали ті галузі виробництва, що мали ринки чи сировини збуту в Росії. Тим часом, і сьогодні Україна володіє великим економічним потенціалом, ніж, скажемо, республіки Середньої Азії (крім нафтоносного Туркменістану). При наявності продуманої економічної політики, при наявності сильної політичної волі, розвиток кооперації з українськими підприємствами може стати істотним фактором відродження економіки і Російської Федерації, і України.

Усі ці фактори роблять Росію вигідним і багатоплановим партнером, особливо, якщо відзначити чималу залежність України від неї. Яскравим свідченням тому є те, що більшість населення України (60,1%) підтримують ініціативу президентів Росії, Казахстану, Білорусії й України про формування єдиного економічного простору і створенні в перспективі Організації регіональної інтеграції.

Не підтримує цю ініціативу явна меншість - 9,4%. Байдужі до ідей ЄЕП залишилися 15,7% українців, а 14,8% респондентів утруднилися з відповіддю. Було опитано 1998 респондентів у віці від 18 років у всіх регіонах України.

Що ж стосується оцінки подальших перспектив єдиного економічного простору, то 36,9% українських громадян упевнені в тім, що ЄЕП стане ефективним економічним об'єднанням. 31,1% думають, що ЄЕП буде існувати тільки "на папері" і не буде ефективним, 32% респондентів утруднилися з відповіддю, повідомляє Інтерфакс-Україна. На думку директора міжнародних програм Центра ім. Разумкова Валерія Чалого, такі результати свідчать про значний потенціал підтримки населенням регіональної економічної інтеграції України. У той же час скептичні прогнози з приводу ефективності нового об'єднання свідчать про те, як сприймає населення низьку результативність діяльності вже існуючих регіональних об'єднань на просторі СНД.

Крім того, скептицизм у відношенні майбутнього ЕЭП відображають визначена недовіра українських громадян до декларацій, що найчастіше не приносять очікуваного результату для поліпшення соціально-економічної ситуації в країні.

Подальше відношення населення до задекларованих ініціатив, - вважає Чалий, - багато в чому буде визначатися тим, наскільки зрозумілими і прозорими будуть дії українського посібника з їхньої реалізації і чи будуть вони повною мірою відповідати національним інтересам України.

Група Високого Рівня (ГВР) країн "четвірки" СНД (Білорусія, Казахстан, Росія, Україна) у ході другого засідання 21-22 березня в столиці Казахстану обговорила питання створення концепції єдиного економічного простору (ЄЕП). ГВР створена за рішенням глав держав Казахстану, Росії, Білорусії й України для вироблення проекту угоди про створення ЄЕП, про що вони заявили 23 лютого в Москві.

Очікується, що проект угоди буде розроблений до липня цього року, а у вересні, в Ялті, представлений на підписання договірним країнам.

Висновок

Так склалося що, як держава, Україна носить проміжний, “окраїнний” характер через своє геополітичне розташування між європейською, середньоазіатською, російською структурними платами. Завжди вона була “бар'єром” і прикривала собою то одних то інших. Але таке положення речей не може влаштовувати нас по одній простій причині - країна “ширма” ніколи не буде до кінця самостійною. Знаходячись не перетині інтересів, вона Україна завжди піддаватиметься жорсткому тиску з боку зацікавлених сторін. Саме це ми сьогодні спостерігаємо.

Можливо тому зовнішня політика України на даний момент така якою вона є - Україна шукає своє місце в світовому суспільстві. Всі сучасні інтеграційні процеси покликані ствердити Україну як зрілу самостійну державу.

Окрім того будучи по суті своїй державою мирною (що підтверджує повна відмова від ядерної зброї), Україна, в силу своїх можливостей, намагається впливати на ситуацію в світі. На сьогодні чимало українських миротворців знаходиться в різних гарячих точках планети, сприяючи мирному врегулюванню ситуації. І на відміну від більшості “миротворців” інших країн, які нав'язують мир силою зброї - українські корпуси проводять роботи по захисту мирного населення від результатів війни.

В економічному плані, українська зовнішня політика зосереджена на одному - стабілізація економіки країни і виведення її на міжнародний рівень, слід відмітити що під міжнародним рівнем в основному бачиться європейський.

І залишається одна проблема - засилля чужої культури, яке почалося після того як Україна відкрила себе світу. Але це тема для іншого реферату :).

Список літератури

Політичне життя України: www.politic.donetck.ua

Росія - Україна: www.ln.mid.ru

Геополітика України: www.mrezha.ru/ua

Україна і Європейський Союз: http://eu-ukraine.kharkov.ua

Інформаційний сайт: www.ukraine.ru