Соціально-економічний вимір глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Глобалізація в соціально-економічній сфері

2. Глобалізації з точки зору економіки

3. Проблеми та перспективи сучасної глобалізації

Висновки

Література

Вступ

Глобалізація як процес - це результат розвитку продуктивних сил та інтернаціоналізації усіх сфер суспільного життя, встановлення безпосередніх більш-менш сталих зв'язків між суб'єктами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає складовою частиною процесу, який відбувається в інтернаціональному або світовому масштабах. Світова економіка стає єдиним ринком і виробничою зоною з національними та регіональними секторами, а не простою сукупністю національних економік, що розгортають взаємне економічне співробітництво.

Глобалізація може бути представлена як організація і розширення економічної діяльності за межі окремих країн, вона пов'язана з економічною відкритістю, зростанням взаємозалежності в торговій, інвестиційній, фінансово-економічній та культурній сферах.

Незважаючи на те, що спеціалісти не мають спільної думки щодо визначення глобалізації, цей процес стосується усіх сфер суспільного життя, включаючи економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку та ін. Він є суперечливий і має як позитивні, так і негативні наслідки. Зупинимося на понятті глобалізації у сфері світової економіки, тобто сконцентруємо свої зусилля на одному із її аспектів. Пам'ятатимемо про важливе завдання, що постало перед ученими - дослідниками глобалізації: перейти від обговорення загальних проблем глобалізації до більш глибокого і детального аналізу проявів цього процесу на галузевому рівні, щоб потім синтезувати отримані результати на загальноекономічному рівні

Таким чином метою моєї роботи проаналізувати соціально-економічний вимір глобалізації.

Об'єктом є глобалізація як етап розвитку.

Основним завданнями є:

проаналізувати глобалізацію в соціально-економічній сфері;

розглянути глобалізацію з точки зору економіки;

з'ясувати проблеми та перспективи сучасної глобалізації.

1. Глобалізація в соціально-економічній сфері

Насамперед, слід зазначити, що у світі не склалося єдиного соціально-економічного ладу. Соціалізм зберігся, причому високі темпи розвитку цих країн в останні десятиліття привели до посилення його міцності і впливу. У розвинутих країнах відбувається еволюційна трансформація капіталізму в якийсь новий соціально-економічний лад, поки не одержав загальноприйнятої назви (посткапіталістичні, постіндустріальні й інші суспільства). По ряду найважливіших показників цей лад істотно відрізняється від капіталізму. У країнах, що розвиваються, різко прискорився розвиток капіталізму, але при цьому капіталізм став здобувати національне забарвлення. Національність капіталізму виявляється в співвідношенні і методах взаємодії соціально-економічних укладів, ролі держави в керуванні економічними і соціальними процесами, ступеня втілення релігійно-цивілізаційних норм у національному законодавстві й ін. В обстановці особливо капіталістичних імпульсів, що знаходяться з розвинутих країн, це явище поступове усталюється. Крім того, у ряді найменш розвинутих країн поки капіталізм не зумів затвердитися. У них панує комбінація всіляких архаїчних відносин. Іншими словами, у світі нині співіснують чотири групи країн, що розрізняють характером соціально-економічного ладу, що відбиває наростання багатоваріантності розвитку. [1]

Для участі глобалізація соціально-економічного розвитку негативними характерними ознаками є збільшення розриву в рівнях економічного та соціального розвитку між бідними і багатими країнами; поглиблення соціального розколу і несправедливості в бідних країнах (ріст безробіття, бідність працюючих мас, безпритульність дітей, поширення злочинності); техногенне перенавантаж і деградація навколишнього середовища; економічне послаблення національних держав, зниження ефективності й конкурентоспроможності національних держав через зростання їх необґрунтованої відкритості, фінансової залежності; пригнічення внутрішніх ринків і падіння попиту на продукцію національних виробників; зростання ступеня економічного ризику; посилення негативного впливу глобальної конкуренції; зростання протиріч і конфлікту інтересів "старої" і "нової" економіки в країнах, що глобалізуються; поширення тіньової економіки, її інтеграція в тіньову економіку і вихід з-під контролю націй-держав; зростання негативного впливу міжнародної корупції на чолі з представниками міжнародних фінансових організацій, національних олігархів і ТНК; криміналізації господарської діяльності, яка приносить високі доходи; наростання конфліктів між вимогами. Ідеологічний диктат і ідеологічне насильство над людиною через вплив засобів масової інформації. Сила переконання людей через сучасні ЗМІ носить убивчий характер. [3] Соціальні проблеми, які нещодавно ігнорувались, виникають в тій чи іншій мірі в кожній країні. Інтеграція національних економік в світову систему не тільки не ліквідувала чи послабила розбіжностей між ними, а навпаки: зробила їх ще більш рельєфними і гострими. В суспільства з'явилася нарешті єдина вірна і головна стратегія виживання національних економік в глобальному процесі, підвищуючи тим самим їх конкурентоспроможність - створення освіченого з професійної і духовної точок зору населення, яке сприяло б тим самим своєю грамотністю та кваліфікацією стабільному розвитку як економіки своєї країни, так і економіки суспільства в цілому. [1]

2. Глобалізації з точки зору економіки

глобалізація наслідок капіталізм економіка

Несправедливий розподіл вигод від глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному та інтернаціональному рівнях. Деякі вчені вважають, що можлива глобальна конвергенція доходів, аргументуючи це тим, що економіка бідних країн розвивається більш швидкими темпами, ніж багатих. Насправді ж швидке зростання характерне лише для невеликої групи країн Південно-Східної Азії (азіатських тигрів), тоді як найменш економічно розвинуті країни мають набагато нижчі темпи зростання, ніж багаті держави. Їхні вигоди від глобалізації мінімальні. У результаті відбувається не конвергенція чи вирівнювання доходів, а швидше їх поляризація. У процесі її країни зі швидкими темпами зростання входять у коло багатих країн, а бідні країни все більше відстають від них. Зростання розриву у доходах викликає невдоволення з їхнього боку, що може спричинити міжнародні конфлікти, оскільки бідні держави прагнуть приєднатися до клубу багатих країн і готові боротися з ними за свою частку у світовому виробництві. До того ж розподіл витрат та вигод глобалізації веде до нерівномірного розвитку галузей, занепаду деяких з них (вугільна промисловість, важке машинобудування, суднобудування тощо) з відповідними соціальними наслідками. Питання розподілу вигод є одним із найважливіших у процесі глобалізації світової економіки. [2]

Друга проблема пов'язана із потенційною регіональною чи глобальною нестабільністю через взаємопов'язаність національних економік на світовому рівні. Локальні економічні коливання чи кризи в одній країні можуть мати регіональні чи навіть глобальні наслідки. Можливість цього є не просто теоретичною, а є цілком реальною, що підтверджує фінансова криза в Азії, котра почалася влітку 1997 р. у Таїланді, а потім поширилася на інші країни Південно-Східної Азії, дійшовши і до Південної Кореї. Такі явища свідчать про велику вразливість взаємопов'язаних економік. Світовий спад чи депресія можуть спричинити заклики розірвати взаємні зв'язки і залежності, створені у процесі глобалізації. Результатом може стати економічний конфлікт із загрозою перетворення на економічну війну чи навіть воєнне зіткнення. [4]

Суперечливість процесу глобалізації перетворюється на джерело конфліктів у світовій системі, форми яких різноманітні в різних групах країн. Так, ТНК, що володіють та контролюють низку філій за кордоном, застосовують такі стратегічні методи управління, які здатні завдати шкоди національним інтересам. Глобалізація фінансів стає причиною зростання спекуляцій, підвищує ризик системних збоїв. З урахуванням зростання взаємозалежності підвищується і взаємна уразливість - фінансові кризи однієї країни можуть мати регіональні і навіть глобальні наслідки.

Джерелами внутрішніх і зовнішніх конфліктів стають основні фактори процесу глобалізації - експортна орієнтація, лібералізація та приватизація. Потенційний ризик пов'язаний із загрозами національному суверенітету з боку потужних багатонаціональних компаній та міжнародних організацій. Для значної частини населення глобальні процеси асоціюються з уразливістю до дії незнайомих та непередбачуваних сил, здатних надзвичайно швидко викликати соціальні негаразди, прикладом чого є Азіатська фінансова криза 1997-1998 рр. [3]

Третє коло породжених глобалізацією проблем викликане можливістю переходу контролю над окремими країнами від суверенних урядів до інших рук, у тому числі до найсильніших держав, транснаціональних чи глобальних корпорацій та міжнародних організацій. Колишній президент США Б.Клінтон визнав, що окремі групи та окремі держави "можуть віднині втручатися у життя сусідів і можуть паралізувати їхні життєво важливі системи, зруйнувати торгівлю, поставити під сумнів благополуччя та добробут інших народів, послабити їхні можливості функціонувати". [6] Саме через це деякі вчені вбачають у глобалізації спробу підриву національного суверенітету.

Сподівання на регулювальну роль національного ринку в умовах глобалізації безпідставні. Глобалізація підточує економічні функції національної держави. Можливість контролювати їх економічні і соціальні процеси на своїх територіях через вихід виробництва і фінансового ринку за національні межі різко знизилась. Контроль над національною економікою переходить від суверенних держав до інших суб`єктів - економічно найбільш потужних національних держав, багатонаціональних або глобальних фірм, міжнародних організацій, тощо, які виходять з власних інтересів отримання надприбутку. Визначає ситуацію тільки глобальний ринок, головна регулювальна особливість якого полягає в знищенні не відсталості, а відсталих. Послаблення економічної сили національних держав без компенсування потужностями міждержавних і наднаціональних утворень посилює вразливість національних економік, їхню залежність від процесів у сусідніх країнах і веде до перекочування економічних криз з континенту на континент, утворюючи їх нескінченні хвилі і створюючи з кожною депресією або рецесією загрозу розпаду глобалізованого світу. Для стабілізації економіки формується світовий тоталітарний політичний порядок. Інформаційно-фінансова олігархія встановлює міжнародний олігархічний режим, що спирається на владу грошей і світову комунікаційну мережу. Отже, глобалізація перетворює світову економіку зі способу господарювання на спосіб владарювання невеликої групи найбільших держав і міжнародних компаній. [5]

Інколи до втрат від глобалізації відносять безробіття в економічно розвинутих країнах із високим рівнем заробітної плати. Але це твердження спростовується низькою нормою безробіття у багатьох з них і його високим рівнем у країнах із низькою заробітною платою. Національна політика та технологічний прогрес є важливішими детермінантами зайнятості, ніж фактор глобалізації. [1]

Глобалізація тягне за собою більш запеклу і руйнівну конкуренцію, яка зведена, головним чином, до олігополістичного суперництва гігантів промисловості, а також найбільш розвинутих держав світу та утворених ними торговельних блоків.

Глобальна конкуренція примусила великі міжнародні фірми посилити свої позиції на ринках за рахунок поглинань та придбань, що зробило ринкові структури скоріш олігополістичними, ніж конкурентними. Посилилось суперництво між країнами за експортні ринки та іноземні інвестиції. [2] Воно знаходить своє вираження у хижацькій поведінці потенційних конкурентів і зростанні кількості змов між ними, практиці вертикальної інтеграції, злитті і поглинаннях з явно виразними монополістичними рисами. Усе це веде до зростання частки світової торгівлі, яка виключається зі сфери прямої конкуренції. Фактично тільки четвертина світової економіки функціонує в умовах вільного ринку.

Глобалізація не здатна привести до створення оптимальних пропорцій у світовій економіці. Свідченням цього є відставання лібералізації ринків праці від лібералізації товарів, послуг і капіталу. Ще меншою мірою ринки праці глобалізовані. Порівняно з XIX століттям, коли наймані працівники могли емігрувати і подорожувати без будь-яких проблем (віз, паспортів), з другої половини ХХ століття мобільність праці помітно зменшилась. Сучасне становище на глобальному ринку праці виключає як справедливу конкуренцію, так і трудову мобільність для пошукачів вакантних місць. Для більшої частини найманих працівників і особливо для бідних мобільність робочої сили є об`єктом міріади обмежень, які починаються з візових вимог і закінчуються професійним ліцензуванням.[2]

Нерівномірність лібералізації веде до того, що глобалізація не звужує, а розширює асиметрію на світовому ринку. Асиметрія генерує економічну нестійкість у світі. Коли капітал володіє свободою пересування, а робоча сила її позбавлена, глобалізація стає несправедливою, нечесною, грабіжницькою. Ситуація значно погіршується розширенням експлуатації праці капіталом. В процесі глобалізації усе активніше використовується практика соціального демпінгу у сфері зайнятості: використання примусових методів для отримання конкретних переваг, експлуатація дитячої праці та праці інших утиснутих груп, утворення підпільних ринків праці і незаконна торгівля людьми. Окрім того, торгова конкуренція і мобільність капіталів посилює розділення найманих працівників, оскільки заробітна плата висококваліфікованих працівників зростає, менш кваліфікованих зменшується, чого раніше не було, або проявлялося меншою мірою.

3. Проблеми та перспективи сучасної глобалізації

Дослідження сучасного процесу глобалізації свідчать, що глобальна економіка не є економікою планетарного масштабу, тобто вона не охоплює всі економічні процеси, території та людей, хоча й має вплив на все людство. На сегментарний характер глобальної економіки вказує чимало закордонних дослідників. Зокрема, М. Кастельс відзначає, що «незважаючи на планетарний ефект від глобальної економіки, її існування та форми торкаються лише окремих сегментів й економічних структур, країн та регіонів пропорційно конкретному становищу країни чи регіону в міжнародному поділі праці»[6].

Звичайно, світ завжди був неоднорідним та характеризувався значною нерівномірністю соціально-економічного розвитку країн і регіонів. Але вже тепер стає очевидним, що «глобальна економіка характеризується фундаментальною асиметрією між країнами за рівнем їхньої інтеграції, конкурентному потенціалу та частці вигод від економічного зростання. Ця нерівномірність розвитку у сучасному світі прослідковується за всіма напрямками.

Сучасна епоха характеризується наявністю глибокої асиметрії у світовій економіці та її соціальній структурі. З одного боку, виділяється невелика група країн із високим і середнім рівнем цивілізаційного розвитку (країни ОЕСР), а з іншого - велике число країн, що розвиваються, які перебувають на початкових стадіях індустріальної та науково-технічної цивілізації. Технологічні нововведення, що є основою національного багатства постіндустріальних держав, часто-густо не можуть бути ефективно ні впроваджені, ані скопійовані в рамках індустріальних чи аграрних суспільств, але тільки на основі таких нововведень можливий поступальний розвиток. У цьому криється найважливіша з причин розширення прірви, що намітилося в останні роки, між розвинутими країнами Заходу та всіма іншими державами світу. У результаті значної нерівномірності розвитку в кінці ХХ ст. постіндустріальний Захід став зосередженням наукового потенціалу людства. Посідаючи провідні позиції майже за всіма напрямками НТП, ці країни мають значні переваги в галузі відкриттів, винаходів, отримання патентів і ліцензій, мають величезну технологічну перевагу, цілком домінують у фундаментальних і прикладних дослідженнях. На початку 90-х рр. у 10 найрозвинутіших країнах було зосереджено 84 % світових НДДКР, вони володіли 80,4 % світової комп'ютерної техніки, забезпечували 90,5 % високотехнологічного виробництва[3]

Нині вони володіють 97 % зареєстрованих у світі патентів і мають понад 90 % транскордонних доходів від патентів і ліцензій. Отже, має місце значна диференціація країн за рівнем науково-технічного потенціалу, що в майбутньому матиме вирішальне значення в глобальній економіці. Відомий американський фахівець із проблем економічного розвитку Дж. Сакс поділяє сучасний світ за технологічним рівнем на три категорії - близько 15% («золотий мільярд») практично цілком забезпечують розвиток науки, техніки, нових форм виробництва; приблизно половина населення землі не створює нових технологій, але в змозі використовувати досягнення лідерів, а третина, що залишилася, не може ні винаходити, ні використовувати чужих винаходів. Технологічно вона відрізана від іншого світу, і розрив між тими, хто володіє інформаційними технологіями, і тими, які їх не мають, збільшується.

Водночас діюча система створення і практичного використання інтелектуального капіталу закріплює теперішню нерівність особливо міцно. На думку багатьох дослідників, крім розподілу країн на розвинуті і ті, що розвиваються, виник ще глибший розкол - на країни, що вже базуються на інформаційно-інноваційній економіці, і країни, що навіть і не думають про це. Розвинуті країни зосередили також значний промисловий і гуманітарний потенціал. Вони стали лідерами світового розвитку, що зуміли виробити технологічно унікальний продукт на основі інформаційних, наукових і базованих на знаннях інноваціях. Тепер вони мають левову частку у світовому валовому продукті: наприкінці ХХ століття на найбагатші країни (20 % світового населення) припадало 86 % світового валового продукту, а на найбідніші 20 % - лише 1 %. Оскільки економічний прогрес визначається інноваціями, то збільшують багатство також розвинуті країни. За останні 20 років частка створених у світі багатств, що належить 20 % населення планети (так званий золотий мільярд), зросла з 70 до 82,7 %, тоді, як частка найбідніших 20 % знизилася з 2,3 до 1,4 %[6].

Розвинуті країни зосередили у своїх руках важелі управління світовою економікою й установили нерівноправні правила участі в ній, у результаті чого країни, що розвиваються, поставляючи товари та послуги на світових ринках, зіштовхуються з удвічі вищими бар'єрами порівняно з промислово розвинутими країнами. За словами Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, 49 найменш розвинутих країн, у яких проживає понад 10 % світового населення, практично не беруть участі у світовій торгівлі і не одержують інвестицій. На них припадає 12 млрд. дол. іноземної допомоги, 25 млрд. дол. доходів від експорту і 5 млрд. дол. прямих іноземних інвестицій на рік або менше 20 центів на день.

У добу глобалізації зберігається і посилюється тенденція розриву в рівнях добробуту між країнами та народами. Між «золотим» і «голодним» мільярдами існує прірва в рівні, якості та способі життя. За даними Всесвітнього банку, у 2000 р. на частку 1/6 населення планети, в основному жителів Північної Америки, Європи та Японії, припадало близько 80 % світового доходу, тобто в середньому по 70 дол. у день на людину, тоді, як на 57 % населення Землі в 63 найбідніших припадало всього лише 6 % світового доходу - у середньому менше 2 дол. у день на людину[1].

Але є ще приблизно 1,2 млрд. чол., що мають доходи менше 1 дол. у день на людину. Нарешті, істотна суперечність сучасної глобалізації полягає в тому, що вона, об'єктивно спрямована на об'єднання світу шляхом його гомогенізації й універсалізації на основі еталонних інститутів, технологій і зразків поведінки, наштовхується на принципово несумісні політичні системи і культурні норми, рівні соціально-економічного та політичного розвитку країн, способи життя, уклади, системи цінностей, що їх важко уніфікувати. Тому спроби форсувати універсалізацію в політичній, економічній, культурній сферах часто мають примусовий, нав'язаний характер. Окремо слід відзначити, що глобалізація докорінно змінює людське і суспільне буття. Інформаційна революція, що набула розвитку в останні десятиліття, дозволяє миттєво встановлювати контакти між будь-якими точками Земної кулі, змінює зміст різних видів діяльності. У нових видах комунікацій, у нових формах взаємодії, у нових творчих можливостях людини глобалізація знаходить свій економічний базис.

Глобалізація також спричиняє глибоку трансформацію всієї системи соціальних зв'язків людини. Вона розкріпачує особистість та дає можливість вибору життєвої стратегії. Американські вчені П. Нанді і Ш. Шахідулла вказують на суб'єктивний, творчий характер процесів глобалізації й активну реакцію людей на зміну загальносвітового контексту діяльності. На їхню думку, глобалізація - принципово новий процес росту і розвитку, що відкриває перед людиною безпрецедентні можливості самореалізації[6].

З іншого боку, прагнення людини до максимальної самореалізації є основним джерелом прогресу нової епохи. Фундаментальною тенденцією, що стоїть за процесами, які радикально змінили вигляд цивілізації в другій половині ХХ століття, є рух до знаходження людиною дедалі більшої свободи - економічної, соціальної, політичної та духовної. З цих позицій метою глобалізації можна назвати розширення можливостей людини впливати не на окремі сторони соціального прогресу, а на прогрес цивілізації в цілому. Водночас глобалізація потенційно несе загрозу демонтажу всієї створеної протягом попереднього сторіччя соціальної надбудови. Для великої кількості працюючих, навіть у розвинутих країнах світу, глобалізація означає невпевненість у збереженні робочого місця, погіршення умов праці та життя, відсутність соціальних гарантій тощо. Стають дедалі очевиднішими соціальні наслідки глобалізації економіки, особливо загострення міжнародної конкуренції та посилення впливу ТНК. І в бідних, і в багатих країнах викликає стурбованість зростання невизначеності в міру того, як технологічний прогрес, активізація міжнародної торгівлі та розпад традиційних місцевих структур починають загрожувати зайнятості, рівню заробітків і добробуту. З загостренням міжнародної конкуренції і розвинуті, і країни, що розвиваються, утратили стимули до зміцнення чи навіть збереження системи соціального захисту, адже згадана конкуренція здатна переорієнтовувати іноземних інвесторів на країни з низькою заробітною платою, ненормованими умовами праці і низькими соціальними гарантіями. Уже тепер трудящі стурбовані тим, що можливості прискореного зростання та підвищення рівня життя, закладені в глобалізації, можуть залишитися нереалізованими. Тому світове співтовариство має враховувати соціальні аспекти процесу глобалізації, особливо розробляючи правила, норми і політику управління світовою економікою.[5]

Отже, стає очевидним, що глобалізація матиме неоднозначний вплив і наслідки для різних країн та регіонів світу. Як відзначають учені, якщо постіндустріальний тип розвитку утвердиться лише в Північній Америці та Західній Європі, не перейшовши меж західної цивілізації, то світ у цілому неминуче буде нестабільним, розколотим, приреченим у майбутньому на найсильніші потрясіння

Висновки

Негативні наслідки глобалізації - це результат сучасного бурхливого розвитку і непідготовленості суспільства до її регулювання. Викликана ринковими силами, сама по собі вона не забезпечує ні справедливості, ні соціального прогресу, ні усування нерівності і вимагає великої відповідальності як від національних урядів, так і від міжнародних інститутів щодо відвернення негативних наслідків.

Економічні аспекти є лише одним компонентом результатів глобалізації, яка має наслідки і неекономічного характеру, пов'язані із величезними ризиками, потенційними витратами і навіть можливістю катастрофи. Однією із таких сфер є сфера безпеки, де глобалізаційні процеси можуть спричинити виникнення конфліктів. Інша сфера - це політичні кризи, що можуть перерости із локальних на великомасштабні події, а якщо їх вчасно не позбутися, то спричинити катастрофу. Третьою сферою може стати екологія та охорона здоров'я. Глобальні взаємозв'язки сповнені стихійними лихами, пов'язаними, наприклад, із загальним потеплінням та зміною клімату, широкомасштабними епідеміями.

Тоді яким же може бути "чистий" результат глобалізації, якщо враховувати усі її плюси та мінуси? Відповідь на це запитання залежить від характеру світової системи. Якщо світ сповнений конфліктами, то глобалізація буде мати, мабуть, абсолютно негативні наслідки. І навпаки, якщо світ прагне до співпраці, глобалізація принесе виключно позитивні результати. Завдання полягає в тому, щоб в умовах посилення глобалізаційних процесів створити таку світову систему, яка дозволила б дістати від глобалізації максимально позитивний ефект, знизивши до мінімуму втрати. Основою такої системи може стати співробітництво між країнами та динамічні інновації у цій сфері, включаючи формування міжнародних інститутів. Отже, все більш потрібною стає праця економістів-аналітиків, здатних приймати правильні рішення у процесі глобалізації. [1]

Література

1. Майкл Д. Интрилигейтор. Глобалізація як джерело міжнародних конфліктів та загострення конкуренції// Міжнародний журнал "Проблеми теорії та практики управління", 2009. - № 2., с. 12-15.

2. Клочко В. Глобалізація та її вплив на країни з перехідною економікою// Економіка України, 2010. - №10, с. 51-58.

3. Сімонія Н.А. Глобалізація: економічні та політичні аспекти // Економіка України., 2005. - № 5., с. 23-25.

4. Старченков Г.И. Глобалізація по американські - головна небезпека XXI століття. Міжнародний журнал.,2010., № 7., с. 5-9.

5. Глобалізація соціальних процесів в сучасному світі - Електронний ресурс :http://www.ckct.org.ru/study/soc/soc35.shtml

Размещено на Allbest.ru