Світовий порядок як система

Глобалізація, зростання взаємозалежності держав у політичному, економічному, соціальному, культурному та інших аспектах. Полярність у сфері міжнародних відносин, поняття гегемонії та гегемоніальність держав. Проблематика формування світового порядку.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 24.05.2010
Размер файла 27,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2

Світовий порядок як система

Зміст

Вступ

1. Світовий порядок

2. Полярність у сфері міжнародних відносин

3. Поняття гегемонії та гегемоніальність держав

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У нинішню епоху людство так і не позбавилося від фактичного нерівноправ'я, небезпеки воєнних конфліктів, демографічних, екологічних та інших світових проблем. В умовах глобалізації зростає ступінь взаємозалежності держав у політичному, економічному, соціальному, культурному та інших аспектах. Розв'язання найважчих проблем потребує об'єднання зусиль усіх країн світу, усього людства. Сучасний світовий устрій динамічно трансформується за складною траєкторією: роль держав, міжурядових та неурядових організацій, транснаціональних корпорацій та інших акторів на міжнародній арені, зазнає суттєвих змін.

Актуальним є оцінка сучасного світового порядку з моральної позиції і виявлення перспектив його майбутнього розвитку.

Проблематиці формування і розвитку сучасного світового порядку, зокрема такої його важливої складової, як міжнародний порядок, а також його засадничих принципів і норм, присвячено значну кількість наукових джерел. Учені аналізують також моральні засади нинішнього світового порядку. Проте виявлення того, наскільки сучасний світовий порядок насправді є відображенням тих високих моральних принципів, на яких він має бути побудований, ще недостатньо вивчене.

Метою роботи є дослідження ступеню сучасного світового порядку, розглядання гегемонії та багатополярності.

1. Світовий порядок

Світовий порядок часто трактують як систему організації відносин між державами у світі в процесі розвитку світових політичних, економічних, соціальних, культурних процесів. У такому розумінні він фактично ідентичний міжнародному порядку. Світовий порядок можна також уявити як модель геополітичного устрою світу, певну систему, елементами якої, крім держав, є міжурядові та неурядові міжнародні організації та інші геополітичні сили. З позиції моралі та права ідеальний світовий порядок -- це загальноприйнята організація суспільного життя в межах всього світу на основі домінування загальнолюдських моральних цінностей та юридичних норм міжнародного права.

Завданням ефективного міжнародного порядку як складової порядку світового є задоволення потреб держав основних акторів міжнародних відносин у формуванні дієвої системи міжнародної безпеки й організації взаємовигідної співпраці на міжнародній арені. Існування легітимного світового порядку неможливе без такого міжнародного порядку, який відповідає основним спільним інтересам держав та їхніх громадян і ґрунтується на ефективних процедурах міждержавної співпраці. Завдання створення і підтримки стабільного функціонування міжнародного порядку покладено на інститути міжнародних організацій. Проте розвиток міждержавних інститутів, розширення їхніх повноважень передбачає відмову держав і народів від абсолютного суверенітету.

Якщо світовий устрій відповідатиме абсолютно домінуючим серед населення планети моральним принципам і нормам, то його засади організації та функціонування не спричинятимуть протидії з боку більшості держав світу, авторитетних громадських організацій, провідних конфесій, сприйматимуться як морально прийнятні більшістю народів. З іншого боку, якщо принципи організації світу суперечать моральним нормам більшої чи значної частини населення світу, то такі засади ніяк не можуть вважатися справедливими. У такій ситуації світовий порядок потребує докорінних змін, приведення у відповідність до тих моральних принципів і норм, які визнає переважна більшість населення світу.

Тривалий час найбільш прийнятною і вигідною в міжнародних відносинах вважали саме реалістичну геополітику, що виходила з розрахунку доцільності чи недоцільності використання тих чи інших методів (зокрема силових) досягнення державою своїх геополітичних цілей, залишаючи осторонь моральні норми. Політика держав на міжнародній арені часто прямо суперечила елементарним моральним нормам, хоча і прикривалася ширмою певних моральних засад. Війна вважалася необхідною і природною формою реалізації зовнішньої політики. А через суб'єктивність оцінок усі спроби розділити війни на справедливі і несправедливі так і не мали успіху. На думку класика політичного реалізму Г. Моргентау, «реалізм виходить з того, що всеохоплюючі моральні принципи неприйнятні щодо дій держав у їх абстрактно-універсальному формулюванні» [4]. Прагматичний реалізм, спрямований на забезпечення геополітичних інтересів держави, часто-густо, особливо у сучасну епоху, маскується офіційно проголошуваними ідеалістичними гаслами, високими моральними принципами справедливості, захисту добра, прав і свобод людини тощо. Проте реальна геополітика держави, як правило, спрямована на досягнення лише своєї вигоди, здобуття певних переваг над конкурентами, забезпечення власних національних інтересів, часто за рахунок інших держав.

Ідеальний світовий порядок має бути побудований на основі принципів і норм загальнолюдської моралі. Проте спірним є питання про існування єдиної загальнолюдської моралі. З одного боку, у різних цивілізацій суттєво різняться моральні засади існування суспільства, взаємодії між людьми, між людиною і суспільством тощо, а з іншого, уявлення про високі моральні цінності добра, справедливості, честі, совісті, любові у народів різних цивілізацій значною мірою схожі.

Найвищі загальнолюдські цінності відображено в Статуті ООН: всезагальний мир та безпека, дружні відносини на основі принципів рівноправ'я і самовизначення, мирна співпраця, справедливість у міжнародних відносинах. Безперечно, кожному народу на Землі і кожній людині має бути забезпечено право на життя, свободу, мир і прагнення до щастя. Людське життя має бути визнане найвищою цінністю. Кожному мають бути гарантовані умови для гармонійного розвитку особистості.

Більшість країн світу відчувають на собі аморальність сучасного світового порядку, що сприяє поширенню антизахідних та антиамериканських настроїв. Посилюється прагнення багатьох держав і народів, особливо Азії та Латинської Америки, розвивати свою економіку і проводити зовнішню політику самостійно, виходячи із своїх національних інтересів, а не на основі моральних приписів, продиктованих західним світом.

Світовий порядок неможливий без створення ефективних процедур міждержавного співробітництва, що передбачають особливий міжнародний порядок, який відповідає загальним основним цілям і цінностям їх громадян.

2. Полярність у сфері міжнародних відносин

Фактично з часів розкладу античної (ойкуменічної) однополярності у міждержавних відносинах склалося реальна багатополярність, яку можна розуміти як існування у світі як мінімум декількох панівних держав, співставних за своїми політичними, економічними можливостями та ідеологічно-культурним впливом.

Дипломатія фактично перетворилася на засіб збереження багатополярності з часів ствердження Вестфальської системи. Адже логіка поведінки цілої низки держав стала визначатись намаганням не допустити надто яскравого посилення можливостей своїх потенційних суперників.

Такі можливості довгий час дефінувалися як геополітичні - себто як "сукупність можливостей держав, що визначаються природньо-географічними факторами у широкому сенсі - географічне положення, територія, населення, конфігурація кордонів, рівень економічного розвитку окремих територїй та пов'язана із цим інфраструктура. На думку представників геополітичного напрямку, геополітичні можливості визначають положення тієї чи іншої країни у системі міжнародних відносин.

Двополярність була радше формою ізоляції СРСР. Відмовившись від утопії світової революції, СРСР зміцнив та підвищив свій статус у міжнародних відносинах, статус “квазі-гегемона” своєї власної світополітичної системи - другого світу. СРСР перетворився радше на партнера США у побудові стратегічної взаємозалежності на світовому рівні, аніж на того завзятого суперника, яким він виступає у “над-державницькій” та біполярній риториці холодної війни.

В 20 ст. зумовлена структура міжнародних інститутів і блоків - НАТО, ООН і таке ін. Ці геополітичні блоки - імперії нового типу, які будуть носіями суверенітету або буде “єдиний світовий уряд” в особі американської адміністрації, що є глобалізмом.

Сьогодні питання стоїть досить жорстко: або глобалізм, або багатополярний світ, яка по суті означає радикальну переоцінку цінностей, світоглядний переворот, планетарну консервативну революцію, оскільки прихильники багатополярного світу - тією, чи іншою мірою, опиняться в таборі захисників традиційного суспільства, релігійної культури, перед обличчям американського meeting pot, загальної уніфікації та невілювання. За такого світового порядку виникає загроза не тільки національним культурам, мовам, релігіям, етносам. Це передусім, загроза людині і цивілізації. Людина без якостей не справжня людина. Реальною істотою без властивостей, без підсвідомості, без совісті та історичного коріння є клон. Будучи виробленим штучно, він отримує програму поведінки цілком ззовні. Людство повинно відстояти себе перед обличчям нового світового порядку та його клонами.

Багатополярний світ - це не тільки запитання, але й відповідь. Відстояти такий світ для нинішніх України, Росії, Білорусі, Казахстану - головне завдання. На вирішення цього завдання потрібно кинути все - ресурси, ідеологію, всю структуру зовнішньої та внутрішньої політики, соціальну стратегію, економіку, партнерські відносини щодо поставок енергоресурсів тощо. Якщо ми робимо такий вибір, багатополярний, ми автоматично потрапляємо до одного конкісту. Якщо погоджуємося з одно полярністю - до іншого. Якщо відкладаємо вибір - то в жодний,як зараз. Ми не можемо займатися жодною нагальною проблемою всередині України - ані реформою політичної системи, ані приватизацією, поки ми не визначемось.

Багатополярний світ також передбачає глобалізацію, але регіональну, для нас, наприклад, у рамках СНД. У багатополярний світ є тільки Євразійський Союз, єдина Європа, об'єднана Азія тощо. Зміни у світі неминучі. Брутальні, жорсткі, жорстокі, негайні та драматичні. Шепєлєв М.А. Теорія міжнародних відносин. Підручник / Передмова Д.В. Табачника. - К.: Вища школа, 2004. - с.223.

Однак, ми бачимо, що феномени геополітичної глобалізації досить погано поєднуються з теорією циклічної культури (зокрема Шпенглер), адже кожна культура, відповідно до концепції представників цього напряму, є замкненим організмом, на який дуже мало впливають сусідні культури. Таким чином, сучасне спрямування геополітики відверто суперечить циклічній концепції культур, адже передбачає мультикультуралізм.

Тому, говорячи про геополітику, ми можемо сперечатись дуже довгого, гарно це чи погано, програє хтось, чи виграє, хто стає сильніше, а хто слабше. У багатьох аспектах, такі суперечки зовсім не мають змісту.

Чи ми приймаємо міжнародний феномен, і намагаємось використовувати його вигоди, чи відторгаємо його, а значить зосереджуємось тільки на його вадах і недоліках.

І зрозуміло, що зараз вже жодна культура не може залишитись в ізоляції, адже світові процеси так чи інакше діють на кожну країну в сіті. Ми також можемо визначити, що геополітичні процеси у деякій мірі можуть підтримувати цю досить стару ідею тільки у випадку багатополярного світу. Але, навіть у такому випадку блоки, скоріш за все, будуть створюватись не за культурними, а за політико-економічним принципом.

3. Поняття гегемонії та гегемоніальність держав

Гегемонія (грец. згемпнЯб -- провід, керівництво) -- провідна роль якоїсь держави у зносинах з іншими (наприклад Афін чи Спарти серед грецьких міст); -- або ж провідна роль якоїсь верстви населення в управлінні державою (скажімо аристократії).

Вся історія міжнародних відносин (а до формування національних держав, її влучніше термінувати "історією дипломатії") проходила під знаком боротьби за гегемонію - себто беззаперечну домінантну позицію на світовій арені. Системная история международных отношений (в 4-х томах), Т. 1. Под. ред. д.п.н. проф. Богатурова А.Д. М.: Московский Рабочий, 2000. - с.12.

Стосовно самого поняття гегемонії, його раціональності, класифікації та типології гегемонічних систем точаться безперервні суперечки. Одні дослідники заперечують здатність побудови стабільного світового порядку в межах однополярності (Богатуров, Циганков та інші), інші визначають гегемонію як основу стабільної міжнародної системи (Кьоейн, Най), деякі намагаються надати гегемонії плюралістичності у межах інтеграційних теорій (Моравчік, Краснер та інші), або екстраполювати економічні та політекономічні "об'єктивні фактори" на дискусію навколо цієї проблеми (Гілпін, Фукуяма та інші).

Світополітичні процеси у 20-му столітті вивели Сполучені Штати Америки на перший план у міжнародних відносинах. Упродовж століття критики зовнішньої політики США звинувачували американську еліту в претензіях на роль "світового поліцейського", у спробах заблокувати процес перебудови "міжнародного суспільства", за концепцією Хедлі Була, "узурпації" ролі "лідера демократичного світу". Сполучені Штати явили світові небачений досвід еволюційної побудови надстабільної національної економіки, яка не спиралася б на колоніальні володіння; гармонійного розвитку плюралістичної демократії; найбільш дієздатних професійних збройних сил; крім того, американці безперечно очолюють інформаційну та промислову революцію з середини 60-тих років.

Потрібно підкреслити, що поняття гегемонії у давнині співвідноситься із поняттям "ойкумени", себто "світу дослідженого". Лише двом державам у світовій історії вдалося встановити беззаперечне панування над власною ойкуменою - Македонії та Риму. Розширення ойкумени в період з 15-го по середину 19-го століть позбавило змісту доцільність та оптимальність ойкуменічної (територіальної) гегемонії. Державні утворення, що намагались проігнорувати розширення ойкумени та виключити це явище з елементів своєї зовнішньої політики було в ході світової історії знищено, або позбавлено світополітичних ролей (Китай, Монголія, індіанські імперії обох Америк). Епоха ілюзорної ойкуменічної гегмонії минула.

Отже, свідомою чи несвідомою ціллю зовнішньої політики кожної внутрішньої стабільної, порівняно економічно розвинутої держави - яка вирішила свої питання безпеки - є зайняття домінантної позиції у міжнародній системі; з якої вона може домагатися вирішення важливих для себе проблем із стовідсотковою ефективністю, а отже - встановлення гегемонії.

Свідома чи несвідома формалізація претензій на гегемонію з боку окремої держави залежить від рівню її порівняного економічного розвитку, ефективності операціоналізації суспільних засад та внутрішньої стабільності. На відміну від "вихідних" геополітичних факторів, ці - "динамічні" суспільно-вольові фактори і зумовлюють місце країни у змаганні за гегемонію. Giplin R. The Politics of Transnational Economic Relations // International Organization, №25. - с.420.

Проте, чи було можливим створення великої територіальної імперії в Європі чи де-інде без посередництва Ватикану? Тут маються на увазі процеси, що їх розпочали лояльні Ватиканові держави. Або міжцивілізаційні конфлікти? Адже без участі Папської області вони втрачали сенс. Проте без участі Великої Британії навіть за часів ранньої індустріалізації жодна загальнорегіональна, або колоніальна ініціатива мала завершитися невдачею без британської участі чи нейтралітету.

Поступовий розвиток ролі “відстороненості” у гегемонічній концепції супроводжував створення та розклад однополярних (або замаскованих під багатополярні) світових порядків. У періоди відсутності або “дорослішання” чергової гегемонії історія свідчить про епохи хаосу. Кожна гегемонічна система виконала певну функцію у межах суспільного прогресу та розклалася, вичерпавши свій ресурс: Pax Romana довів перевагу державницького устрою над додержавними формами організації і впав, вичерпавши свій ресурс поширення полісної системи на весь об'єм своїх володінь; Pax Vaticana інтегрував гігантські території поза старою “ойкуменою”, але став на заваді новим суспільним реаліям та промисловому прогресу, а також наштовхнувся на протидію власних союзників у своїй спокусі територіального розширення (Парагвайські війни); Pax Britannica опосередковано позбавив змісту релігійні війни (приклад “проміжкового” хаосу, так само як і спроби варварських монархій відтворити Pax Romana, чи деколоніалізація післявоєнного періоду).

Обидві системи явили світові приклад пост-ойкуменічної гегемонії - відстороненої гегемонії.

Підтримати, опанувати та ствердити гегемонічну стабільність у післявоєнний період, адаптувати свої претензії на гегемонію у межах нової технологічної реальності вдалося лише Сполученим Штатам Америки. Райс К. Во имя национальных интересов // Pro et contra. - №2. - 2000. - с.103-120.

Отже, геополітична концепція у світополітології не тільки настільки суперечлива, що не здатна пояснити та передбачити сучасні процеси у міжнародних відносинах, а й виявляється такою, що почала втрачати свій досліджувальницький ресурс задовго до початку модернізації. Гегемонічна проблематика та геополітика перестають існувати у межах єдиного наукового простору-часу, і ця остання здається загалом найбільш оптимальною для використання лише у рамках історії дипломатії у феодальній та пост-феодальній періоди та у межах регіональної й субрегіональної конфліктології.

Висновок

Нинішній світовий порядок з домінуванням західних держав на чолі зі США щоразу менше спроможний відповідати сучасним тенденціям розвитку політичних, економічних, соціальних та культурних процесів у світі. Тому актуальним завданням є розробка моделі нового морального гео-політичного порядку, який відповідає сучасним викликам і характеру нинішніх глобальних і регіональних процесів.

Світ без пригноблення і нерівності -- світ рівноправних держав, незалежно від їхнього військово-політичного й економічного потенціалу.

Світовий порядок повинен бути заснований на гармонійному співвідношенні, з одного боку, прав і свобод держав і народів, а з іншого -- обов'язків перед людством. Разом з тим необхідне збереження національного суверенітету держав як гарантів захисту інтересів, прав і свобод свого населення.

За рахунок подальшого удосконалення міжурядової співпраці на світовому та регіональному рівнях можливе створення системи істинно рівноправних відносин на основі загальнолюдських моральних принципів. Справедливий світовий порядок, що ґрунтується на дійсному рівноправ'ї держав і народів, неможливий без вироблення чіткого кодексу поведінки держав на міжнародній арені. Необхідні прийняті всіма державами дієві, навіть жорсткі механізми впливу на держав-по-рушників цього кодексу. Світовий порядок, безперечно, має забезпечуватися переважно мирними засобами. Він повинен бути побудований так, щоб провідні держави світу були такими ж відповідальними за порушення норм міжнародного права, як і всі інші.

Отже, світова гегемонія постійно є максимальним ступенем забезпечення добробуту суспільства - населення держави-актора. Із тим запереченням, що територіальна гегемонія навряд чи є оптимальною співвідносно із підвищенням добробуту - адже вона пов'язана із чималими витратами та неабиякими викликами для держави-встановниці.

Список використаної літератури

1. Райс К. Во имя национальных интересов // Pro et contra. - №2. - 2000.

2. Системная история международных отношений (в 4-х томах), Т. 1. Под. ред. д.п.н. проф. Богатурова А.Д. М.: Московский Рабочий, 2000. - с. 420.

3. Сучасна українська геополітика: навчальний посібник / В. В. Мадіссон, Шахов В.А. - К.: Либідь, 2003. - 176 с.

4. Україна в міжнародних відносинах ХХ століття: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Я. Малика. - Львів: Світ, 2004. - 468 с.

5. Шепєлєв М.А. Теорія міжнародних відносин. Підручник / Передмова Д.В. Табачника. - К.: Вища школа, 2004. - 622 с.

6. Giplin R. The Politics of Transnational Economic Relations // International Organization, №25.


Подобные документы

  • Зміст формування стратегій розвитку. Економічні пріоритети держав в умовах глобалізації. Система міжнародного регулювання світового господарства. Оцінка стратегій розвитку країн транзитивної економіки. Напрями макрорегіональних інтеграційних об’єднань.

    реферат [120,5 K], добавлен 22.11.2014

  • Глобалізація - суспільно-політичне явище, універсальна форма історичної динаміки. Кодекс взаємодії держав в її умовах. Необхідність розробки і впровадження ефективних механізмів інтеграції України у світову спільноту без ушкодження національних інтересів.

    реферат [22,8 K], добавлен 24.10.2014

  • Міжнародні відносини та зовнішня політика. Класифікація та принципи міжнародних відносин. Функції, засоби та принципи зовнішньої політики. Принцип відповідності нормам міжнародного права та поважання прав людини. Тенденції у зовнішній політиці держав.

    реферат [38,9 K], добавлен 14.01.2009

  • Аналіз проблеми ефективності програм кредитування МВФ у сфері забезпеченні валютної безпеки країн-членів. Особливості впливу зростання глобальної дестабілізації на валютну стабільність країн, що розкриваються. Інституційні драйвери розвитку Фонду.

    статья [56,0 K], добавлен 19.09.2017

  • Сутність світової економіки і міжнародних економічних відносин, їх форми, фактори і показники розвитку. Головні економічні закони розвитку світового господарства і міжнародних економічних відносин. Місце України в міжнародному розвитку світової економіки.

    курс лекций [92,5 K], добавлен 07.09.2008

  • Сутність і інфраструктура міжнародних економічних відносин. Процеси інтеграції та глобалізації як головні напрямки розвитку міжнародних економічних відносин на сучасному етапі. Негативні зовнішньоекономічні чинники, що впливають на національну економіку.

    курсовая работа [40,2 K], добавлен 03.08.2011

  • Істотні ознаки та етапи становлення й розвитку економічної інтеграції країн. Взаємопротилежні напрямки еволюції система міжнародних економічних відносин. Аналіз позитивних і негативних явищ, притаманних глобалізаційним процесам у світовому господарстві.

    статья [32,7 K], добавлен 26.07.2011

  • Характеристика змін у геополітичних структурах світового співтовариства і трансформації суспільно-політичних систем. Фактори завершення попереднього історичного періоду та переходу суспільства до нового етапу розвитку. Концепція біполярного світопорядку.

    реферат [41,6 K], добавлен 21.10.2011

  • Головні етапи економічної глобалізації. Позитивні та негативні наслідки, суперечності глобалізації. Світова економічна криза як наслідок глобалізації міжнародних економічних відносин. Глобалізаційні процеси міжнародних економічних відносин в Україні.

    дипломная работа [185,4 K], добавлен 21.01.2011

  • Вестфальська модель світу, основні характеристики та періодизація. Особливості Віденської системи міжнародних відносин. Характеристика Постфранкфуртської системи міжнародних відносин. Повоєнна біполярна Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин.

    реферат [31,8 K], добавлен 21.10.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.