Роль Німеччини у боротьбі з міжнародним тероризмом

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «МІЖНАРОДНИЙ ТЕРОРИЗМ»

РОЗДІЛ 2. ЗАГРОЗИ ТЕРОРИЗМА ДЛЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ НІМЕЧЧИНИ

РОЗДІЛ 3. УЧАСТЬ ФРН У БОРОТЬБІ З МІЖНАРОДНИМ ТЕРОРИЗМОМ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Наприкінці ХХ століття людство опинилося перед новими проблемами та загрозами, що стали набувати глобального характеру. Однією з таких загроз став міжнародний тероризм, який із локальних проявів став загрозою глобальних масштабів, що поширюється від однієї держави до іншої, незважаючи на територіальні межі.

Проблема тероризма ніколі не втрачала своєї актуальності. Насильство завжди було дієвим методом тиску на прийняття політичних рішень та процеси, що існують в суспільстві. Сьогодні цивілізовані демократичні країни оголосили війну міжнародному тероризму. Але ще зовсім недавно ці країни боролися з внутрішнім тероризмом. В багатьох державах стали виникати терористичні організації, в основному революційно-політичного, кримінального та націоналістичного характеру. Терористичні організації існували (а десь існують і донині) в Іспанії, США, Англії, Італії, Японії, Ізраїлі, Франції, Туреччині, Іраку, Пакистані, Індії, Індонезії, Шрі-Ланці, Колумбії, Узбекистані, Аргентині, Афганістані, Вірменії і Німеччині тощо. Але саме в останні десятиріччя світове співтоваристо переживає серйозні катаклізми, пов'язані з актами тероризму, масштаби і жорстокість яких жахають все людство. У різних частинах світу терористи захоплюють літаки, підривають залізничні вокзали, житлові будинки і автомобілі, беруть у заручники людей. Це стало викликом номер один у XXI столітті.

Федеративна Республіка Німеччина зазнала шкоди від міжнародного тероризму набагато раніше, ніж багато інших країн. Перші терористичні акти на території Німеччини були здійснені вже на початку 1970-х років. Тероризм був пов'язаний із діяльністю організації Фракція Червоної Армії, а також іншими проявами діяльності радикально налаштованих опозиційних діючому керівництву сил. Терористична діяльність супроводжувалася численими жертвами та насильством.

Все це вимагало від влади ФРН прийняття термінових заходів не тільки щодо посилення заходів безпеки, розширення штату спецслужб, збільшення фінансування, поліпшення технічного оснащення, а й в цілому - координації дій усіх відповідальних державних органів на земельному, федеральному і міжнародному рівнях.

Ставши невід'ємною частиною викликів і загроз, пов'язаних з глобалізацією, міжнародний тероризм, а точніше - боротьба з ним, займає одне з центральних місць і в системі координат внутрішньої і зовнішньої політики ФРН в цілому. В умовах розмивання кордонів між внутрішньою і зовнішньою політикою в сфері безпеки він вимагає від ФРН більш активного міжнародного співробітництва та прийняття колективних рішень в рамках ООН, Європейського союзу, НАТО та інших міжнародних організацій.

Зазначеними факторами визначається актуальність теми дослідження.

Об'єктом дослідження є міжнародне співробітництво у сфері боротьби з міжнародним тероризмом.

Предметом дослідження є роль ФРН у боротьбі з міжнародним тероризмом.

Хронологічні рамки роботи - 1970-ті роки ХХ ст. до теперішнього часу. Нижня межа обумовлюється початком активного прояву тероризму на території ФРН, що пов'язано з діяльністю організації РАФ. Іноді автор звертається до інших років задля пояснення історичних подій. Верхня хронологічна межа обумовлена тим, що міжнародний тероризм ще досі є глобальною проблемою, що загрожує кожній країні і на сьогодні ще не вирішено багато питань, пов'язаних із механізмом боротьби з міжнародним тероризмом.

Історіографічна база представлена як монографіями так і рядом статей, які умовно можна поділити на три групи:

1. Роботи, присвячені вивченню поняття тероризму та феномену міжнародного тероризму, витоків та процесів розвитку терористичних актів у світі.

2. Роботи, присвячені дослідженню заходів, які приймаються різними країнами у сфері боротьби з міжнародним тероризмом.

3. Роботи, у яких основною темою є боротьба з тероризмом у ФРН.

· До першої групи слід віднести роботи таких авторів: Л. Х. Батагова [5], Ю. С. Горбунов [18], Г. А. Дробот [24], П. С. Золотарьов [32], М. Ібрахім [33], І. М. Ільїнський [34], Р. Р. Карімов [35], А. Я. Капустін [36], І. І. Карпец [37], А. А. Корольов [43], А. П. Кузнецов [47], Г. Мирський [58], М. Ф. Мусаєлян [60], Є. Поляничко [68], А. Попович [69], І. В. Лєхін [78], М. П. Трєбін [84], В. Циганов [91], Н. А. Чернядьєва [93], Р. Шольц [96]. У роботах автори досліджують тероризм, терор та міжнародний тероризм як феномен сучасної політики та історії, його формування та перспективи розвитку, його правове визначення, проблему визначення понять тероризм, терор, терористичний акт, а також види тероризму, які існують сьогодні.

· Другу групу складають роботи: А. Ф. Антипенко [1], Н. А. Баранова [3], М. Барановської [4], Л. М. Бостан [15], В. Ю. Ващенко [17], О. Дугіна [25], Ю. М. Колосова [40], Д. Б. Лєвіна [47], І. В. Макаренкової [48], А. Масуд [49], О. Чернишова [92], С. Чуркіна [94]. Автори досліджують механізм міжнародно-правового врегулювання боротьби з тероризмом, політику національної безпеки окремих країн, а також участь міжнародних організацій в антитерористичній діяльності.

· До третьої групи слід віднести роботи наступних дослідників: Д. Ю. Базаркіна [2], В. Білозеров [6], [7], [8], І. С. Берг [9], [10], [11], П. Н. Бірюков [12], Х. Ю. Бюль [16], А. Гуменюк [19], М. Дяченко [26], А. Козловцев [38], О. В. Коломієць [39], Х. Кужат [45], І. М. Мусаєв [59], Н. В. Павлов [63], В. Н. Павлова [64], [65], В. Платонов [66], К. Рабіц [72], С. Ромашенко [75], В. Стаковський [80], П. Страк [81], Г. Й. Мюллєр-Борхерт [105]. В своїх роботах автори вивчають політику ФРН щодо терористичних організацій з 1970-х років до сьогодення, документи щодо забезпечення національної безпеки ФРН та щодо умов застосування сил бундесверу, а також трансформацію законодавчої бази ФРН у зв'язку з загрозою тероризму, принципи оборонної політики ФРН, методи боротьби з міжнародним тероризмом, участь ФРН в спеціальних антитерористичних операціях та сучасну політику ФРН в сфері боротьби з міжнародним тероризмом.

Таким чином, історіографія є достатньою для вивчення ролі Німеччини в боротьбі з міжнародним тероризмом.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі використаних джерел і літератури визначити роль Німеччини в боротьбі з міжнародним тероризмом.

Для вирішення поставленої мети необхідно розв'язати наступні задачі:

1. розглянути підходи до визначення поняття «міжнародний тероризм»;

2. висвітити законодавчу базу ФРН щодо теми;

3. розглянути діяльність терористичних угрупувань на території ФРН;

4. визначити загрози тероризма для національної безпеки Німеччини;

5. висвітити, які були проведені антитерористичні операції з участю ФРН;

6. визначити роль ФРН у боротьбі з міжнародним тероризмом.

Для вирішення поставленої мети і наукових задач ми повинні проаналізувати джерела, представлені трьома групами.

· Першу групу представляють міжнародно-правові документи, у яких є визначення понять «тероризм», «терористичнй акт», «терор», «міжнародний тероризм» та ін. До них слід віднести: Закон України Про боротьбу з тероризмом із змінами і доповненнями, внесеними законами від 20 листопада 2012 року N 5502-VI [30], Кримінальний Кодекс України [44], Проект Всеохоплюючої конвенції з міжнародного тероризму [70], Федеральний Закон від 25 червня 1998 р. «Про боротьбу з тероризмом» [88], Акт про тероризм від 2000 р. [108]. Ці нормативно-правові акти допомогли визначити основні поняття досліджуваної проблеми та проаналізувати особливості різних підходів до визначення поняття «міжнародний тероризм».

· Другу групу складають резолюції Ради Безпеки ООН, а також інші закони та нормативно-правові акти, підписані з метою створення основ для боротьби з міжнародним тероризмом. До них відносятся: Декларація про заходи з ліквідації міжнародного тероризму, прийнята Резолюцією 49/60 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1994 р. [20], Декларація ООН. А/44/456 [21], Декларація ООН А/57/37 [22], Доповідь Групи високого рівня з питань загроз, викликів і змін (A/59/565 + Corr.1) [23], Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму, прийнята Резолюцією 59/290 Генеральної Асамблеї ООН від 13 квітня 2005 р. [50], Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, прийнята Резолюцією 52/164 Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1997 р. [51], Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, прийнята Резолюцією 54/109 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1999 р. [52], Резолюція ООН А/CONF.157/23. від 12 липня 1993 р. [73], Додаток до Резолюції ООН 49/60 [74], Шанхайська конвенція від 15 червня 2001 р. про боротьбу з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом [95]. За допомогою цих документів можна дослідити особливості міжнародного співробітництва в боротьбі з тероризмом, його проявами, вивчити, які заходи приймалися різними країнами з попередження та ліквідації наслідків терористичних актів, а також прослідкувати, які види тероризма, а також загрози для безпеки держав існують сьогодні.

· Третю групу представляють законодавчі акти Німеччини: Основний Закон Федеративної Республіки Німеччина від 23 травня 1949 р. [62], Кримінально-процесуальний кодекс ФРН: з змін. і доп. на 1 січня 1993 р. [85], Кримінальний кодекс ФРН 1871 р. (у редакції 1998 р.) [86], Федеральний вісник законів (Bundesgesetzblatt) № 66 від 1977 р. [98], Федеральний вісник законів (Bundesgesetzblatt) №69 від 1986 р. [99], Указ про екстремістів (Extremistenbeschluss), від 28 січня 1972 р. [101], Закон про загальну базу даних (Gesetz zur Errichtung gemeinsamer Dateien von Polizeibehцrden und Nachrichtendiensten des Bundes und der Lдnder) [102], Закон про заборону контактів (Kontaktsperregesetz) [103], Закон про повітряну безпеку (Luftsicherheitsgesetz) від 11 січня 2005 р. [104], Надзвичайні антитерористичні закони (Terrorismusbekдmpfungsergдnzungsgesetz) від 11 січня 2007 р. [107], Біла книга безпеки Федеративної Республіки Німеччина та стану і перспектив розвитку Бундесверу 2006 р. [109]. Ці закони дозволяють проаналізувати логіку прийняття рішень німецького уряду з питань боротьби з міжнародним тероризмом та визначити роль Німеччини в міжнародній антитерористичній діяльності.

В ході дослідження було використано 109 джерел та літератури.

Таким чином, джерельна база є достатньою для вивчення ролі Німеччини у боротьбі з міжнародним тероризмом.

Методи дослідження даної роботи визначаються її метою, завданнями та джерельною базою.

Методологія дослідження базується на принципах науковості, об'єктивності, діалектики та історизму. Метод аналізу використовувався для визначення базових понять: тероризм, терор, міжнародний тероризм, види тероризму та ін. Метод дедукції використовувався для вивчення особливостей явища міжнародного тероризму. У дослідженні також використані проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний методи, які дозволили визначити сутність явища міжнародного тероризму та його поширення в Німеччині. Моніторинг використовувався для аналізу діяльності керівництва ФРН у боротьбі з міжнародним тероризмом. Комплексний та системний характер дослідження виявився в розгляді зовнішньої політики Німеччини в контексті загальносвітових і європейських тенденцій і процесів, а також у визнанні взаємозв'язку і взаємозумовленості зовнішньо-та внутрішньополітичних чинників в політиці ФРН щодо боротьби з міжнародним тероризмом.

Матеріали дослідження були апробовані та розміщені в науковому збірнику матеріалів І інтернет-конференції “Тенденції розвитку сучасної системи міжнародних відносин та світового політичного процесу” (25 березня 2011 року).

Структура роботи зумовлена її метою та науковими задачами. Вона складається зі вступу, трьох розділів (64 с. - основний текст), висновків, списку джерел (109 найменувань).

У вступі сформульована актуальність теми, предмет та об'єкт дослідження, визначено хронологічні межі роботи, надано огляд літератури з проблеми, визначено мету і задачі роботи, надано огляд джерел з проблеми, визначені методи вирішення поставлених задач, проаналізована структура роботи та її практична цінність.

У першому розділі роботи - «Підходи до визначення поняття «міжнародний тероризм»» - розглянуті підходи до визначення поняття «міжнароний тероризм», «тероризм», «терор» на основі міжнародних нормативно-правових актів, законодавств різних країн, німецього законодавства, а також робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників.

У другому розділі роботи - «Загрози тероризма для національної безпеки Німеччини» - визначені витоки тероризму в ФРН, розглянута діяльність терористичних угрупувань на території ФРН, визначені загрози для національної безпеки Німеччини, що прописані в законах ФРН, та розглянуті сучасні види тероризму, що загрожують національній безпеці ФРН.

У третьому розділі роботи - «Участь ФРН у боротьбі з міжнародним тероризмом» - проаналізовано, які закони були прийняті та які заходи були здійснені Німеччиною для боротьби з міжнародним тероризмом, висвітлена участь ФРН у спеціальних антитерористичних операціях ООН, ОБСЄ та НАТО, та проаналізована діяльність керівництва ФРН у співробітництві з іншими державами в сфері боротьби з міжнародним тероризмом.

У висновках підведені головні підсумки дослідження.

Загальний обсяг роботи становить 76 сторінок.

Практична цінність роботи полягає у тому, що її положення і висновки дають можливість краще зрозуміти особливості внутрішньої та зовнішньої політики Німеччини та її роль у сфері боротьби з міжнародним тероризмом.

РОЗДІЛ 1. ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ “МІЖНАРОДНИЙ ТЕРОРИЗМ”

міжнародний тероризм німеччина

В сучасний період розвитку людства виклики і загрози, що раніше стосувалися однієї держави або регіону набули глобального характеру та стали погрожувати безпеці всіх країн світу. Однією з таких проблем слід вважати міжнародний тероризм, боротьба з яким стала приорітетним питанням у зовнішній і внутрішній політиці багатьох держав. Федеративна Республіка Німеччина стала однією з держав, які безпосередньо зіткнулися з загрозою тероризму, і не може стояти осторонь проблем, що виникають внаслідок діяльності терористичних угрупувань. Одним із питань у боротьбі з цим явищем є питання міжнародного узгодженого визначення самого поняття тероризму, терористичних діянь та міжнародного тероризму.

Проблема визначення поняття «міжнародний тероризм» назріла досить давно. Безліч вітчизняних та зарубіжних вчених пропонували власні визначення даного явища, але, незважаючи на це, на сьогодні воно все ще не вироблено.

Термін «тероризм» походить від латинського «terror» - страх, жах. Вперше це слово почали вживати, у відомому нам сенсі, в кінці XVIII ст. Воно позначало терористичні дії, які французькі революціонери застосовували проти своїх опонентів [33]. Таким чином, поняття «терор» увійшло в сучасну мову завдяки зусиллям жирондистів і якобінців.

Іншої думки дотримується ізраїльський історик З. Івіанскі. Він вважає, що терор почався з гасла «пропаганди дією», проголошеного вперше в декларації італійської федерації анархістів в грудні 1876 р., а потім розвиненого і обґрунтованого французьким анархістом Полем Бруссе. Кінець XIX ст. характеризується проявами анархістського терору в Європі та Сполучених Штатах Америки, тероризму в Російській імперії та національного терору в Ірландії, Польщі, на Балканах і в Індії [60].

Спочатку тероризм носив характер індивідуальної активності і здійснювався прихильниками революційних ідей. Постнаполеонівська епоха змінилася революційним підйомом 1830-40-х рр., В цей період отримали розвиток націоналізм, анархізм, соціалізм, прихильники радикальних проявів яких зверталися до насильницьких дій. До основних напрямків тероризму в XIX ст. слід віднести тероризм анархістів і націоналістичний тероризм.

«Терор» сприймався на початку XIX ст. в своєму найширшому і нерозчленованому розумінні відповідно до його етимології. Цим словом позначалися і відкрито насильницька форма диктатури, і практика політичних замахів. Його застосовували нерідко відносно до насильства і репресій, здійснюваним в ході війни, і до самих війн [84].

У ХХ ст. в методах і практиці тероризму відбулися великі зміни. Тероризм став «візитною карткою» низки політичних рухів від ультраправих до вкрай лівих в політичному спектрі світу.

Сучасне вирішення проблеми, перш за все, стосується самого поняття «тероризм». Справа в тому, що існує приблизно сто визначень терору і тероризму. Терор в словнику іноземних слів формулюється як використання насильства, яке може спричинити фізичне усунення супротивника. Поняття «тероризувати» визначається як «переслідувати, лякати насильством і репресіями» [78].

Спроби визначити поняття «тероризм» було вжито в ході цілої серії міжнародних конференцій з уніфікації кримінального права, проведених в період з 1930 по 1935 рр.. У ході однієї з таких конференцій тероризм визначався як «навмисне використання засобів, здатних створити загальну небезпеку, яка являє собою акт тероризму з боку будь-якої особи, яка коїть злочини проти життя, свободи чи фізичній цілісності осіб, або спрямовані проти приватної чи державної власності з метою висловлення або досягнення політичних або соціальних цілей».

Вперше спроба зафіксувати поняття «тероризм» у нормативно-правому акті була зроблена в проекті Конвенції про попередження тероризму та покарання за нього 1937 р. Положення конвенції визначають поняття міжнародного терористичного акту, його об'єкт, предмет і суб'єкт. Так, Конвенція визначає тероризм як навмисну дію, здатну спричинити небезпеку людському життю шляхом створення загальної небезпеки [21]. Але, на жаль, незважаючи на всі вжиті зусилля, дана Конвенція не була прийнята.

Після завершення Другої світової війни перед державами знову постала проблема визначення поняття тероризму. Основна координуюча роль в цій роботі була покладена на Організацію Об'єднаних Націй.

З 1963 р. під егідою Організації Об'єднаних Націй та її спеціалізованих установ міжнародне співтовариство розробило 16 міжнародних угод (13 контртерористичних конвенцій і трьох протоколів), які відкриті для участі всіх держав-членів [54].

Масштабна розробка визначення поняття тероризму ООН почалася з 1972 р., коли Генеральна Асамблея прийняла рішення про створення спеціального комітету з питання міжнародного тероризму. Генеральна Асамблея неодноразово відзначала, що «основною проблемою, яка існує щодо питання про тероризм, є відсутність цілісного підходу, за допомогою якого можна було б розкрити основні компоненти поняття самого терміна «тероризм». Тільки прийняття такого критерію дозволило б створити механізми, що сприяють ліквідації практики тероризму» [22].

На Шостому комітеті ГА ООН в 1976 р фахівець з питань боротьби з тероризмом Е. Аречага визначив, що тероризм є «актами, що самі по собі є формами загальнокримінальних злочинів, але чинені навмисно з метою викликати паніку, безлад і терор в організованому суспільстві, паралізувати протидію терору з боку громадських сил і інтенсифікувати біди і страждання суспільства».

Там же його колега Раймон Арон запропонував акт насильства розглядати як терористичний в тому випадку, коли його психологічний ефект є пропорційним його істинним фізичним витратам [69].

У грудні 1994 р. Генеральна Асамблея ООН знову звернула увагу на питання тероризму в Декларації про заходи з ліквідації міжнародного тероризму (А/RES/51/210) [22]. У 1996 р. на додаток до цієї Декларації був заснований Спеціальний комітет з тероризму, в завдання якого входило вироблення єдиного поняття «тероризм». Безпосереднім підсумком роботи Спеціального комітету стала розробка і прийняття трьох міжнародних договорів у цій області: Міжнародної конвенції про боротьбу з бомбовим тероризмом в 1997 р. [51], Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму в 1999 р. [52] і Міжнародної конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму в 2005 р. [50].

В кінці 2000 р. комітет почав роботу над проектом Всеохоплюючої конвенції з міжнародного тероризму [70]. Одним з перших проект Конвенції був представлений Індією. У проекті Конвенції міститься беззастережне засудження практики застосування терористичних актів, незалежно від того, де і проти кого вони відбувалися. Проект п. 1 ст. 2 пропонує вважати злочином діяння особи, яка незаконно та умисно спричиняє «смерть або тяжке тілесне ушкодження будь-якій особі», «серйозний збиток державної або приватної власності», «збитки власності, місцям, об'єктам або системам ..., який спричиняє або може спричинити великі економічні збитки» [22]. Метою будь-якої такої дії в силу її характеру чи контексту є залякування населення або примушування уряду або міжнародної організації здійснювати будь-яку дію чи утриматися від її здійснення.

Після подій 11 вересня 2001 р. Рада Безпеки ООН заснувала «Контртерористичний комітет» - на підставі резолюції РБ ООН 1371 (2001 р.). У подальшому повноваження комітету були підтверджені резолюцією 1624 (2005 р.). Комітет здійснює міждержавну координацію і надає технічну допомогу країнам-учасникцям у створенні найбільш ефективних систем в боротьбі з тероризмом. Крім «Контртерористичного комітету» Рада Безпеки заснувала також «Комітет по Аль-Каїді», «Комітет з Талібану» і «Комітет 1540». Останній вирішує питання розповсюдження ядерної, хімічної і біологічної зброї.

У доповіді Генерального секретаря ООН від 1 грудня 2004 р. «Група високого рівня з загроз, викликів та змін» зажадала, щоб винні в терактах значного масштабу були прирівняні до осіб, які вчинили військові злочини або злочини проти людяності. Також група вимагала від усіх держав ратифікувати міжнародні конвенції по боротьбі з тероризмом. Група також заявила, що необхідне вироблення глобальної стратегії по боротьбі з тероризмом, загальної конвенції проти тероризму з включенням в неї визначення тероризму [23].

8 вересня 2006 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла «Глобальну контртерористичну стратегію» у вигляді резолюції та доданого до неї плану дій [96].

Незважаючи на колосальну роботу, виконану ООН і її спеціалізованими органами, слід зазначити, що в універсальних документах відсутнє єдине визначення тероризму. У цьому зв'язку не можна не погодитися зі слушною думкою А.Я. Капустіна, що парадокс цієї ситуації полягає в тому, що якщо на регіональному рівні в деяких документах дано визначення тероризму (як, наприклад, у ст. 1 Конвенції про боротьбу з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом 2001 р. [95], укладеної в рамках Шанхайської організації співробітництва) [40], то на універсальному рівні жоден з чинних міжнародних договорів не дає певної відповіді на питання про те, що з себе представляє тероризм [36].

У Німеччині питання боротьби з тероризмом регулюються в декількох законодавчих актах.

Основними джерелами правових норм по боротьбі з тероризмом в Німеччині є Кримінальний кодекс 1871 р. (в редакції 1998 р.) [86] та Закон про судоустрій з додатковим до нього законом.

Певним чином таким джерелом може вважатися також Кримінально-процесуальний кодекс ФРН, в який у 1989 р. були внесені зміни (зокрема запроваджено інститут явки з повинною) [85], а також Закон від 11 травня 1976 р. «Про компенсацію жертвам насильницьких діянь» (нова редакція від 7 січня 1985 р.).

Закон від 19 грудня 1986 р. «Про боротьбу з тероризмом» (Bundesgesetzblatt, 1986, 69) [99] по суті є законом про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу ФРН і в Закон про судоустрій ФРН з тим, щоб пристосувати їх норми до потреб боротьби з тероризмом.

За Законом від 30 вересня 1977 р. «Про зміну введеного закону до Закону про судоустрій» (Bundesge-setzblatt, 1977, 66) [98], який в юридичній літературі відомий ще й як Закон про заборону контактів (Kontaktsperregesetz) [103], отримали нову редакцію сім норм (31-37) Вступного Закону до Закону про судоустрій з метою обмеження можливості терористів, що перебувають під арештом або в ув'язненні, спілкуватися один з одним і з зовнішнім світом [31].

Як і безліч інших західних країн, Німеччина у своєму правовому регулюванні боротьби проти тероризму пішла шляхом перерахування діянь, що слід віднести до проявів тероризму.

У ст. 3 Закону «Про боротьбу з тероризмом» встановлювалося, що до терористичних відносяться дії, що переслідують наступні цілі: а) нанесення шкоди цілісності, а також зовнішній або внутрішній безпеці ФРН; б) усунення, припинення дії або підриву конституційних основ; в) нанесення збитку безпеці розміщеним на території ФРН військам іноземних держав-учасниць Північноатлантичного договору або присутнім у Землі Берлін військам однієї з трьох держав.

В якості засобів вчинення акцій тероризму перераховувалися вже криміналізовані Кримінальним кодексом ФРН діяння: умисне вбивство (211 КК), вбивство простого виду (212), взяття заручників (239в), кваліфікований підпал (307), спричинення вибуху застосуванням ядерної енергії (310В, абз. 1), зловживання іонізуючими променями (31la, абз.2), виробництво небезпечного для життя затоплення (312), напад на повітряний транспорт (316с, абз.1), загрозливе громадській безпеці отруєння (319) та ін. [86].

У КК ФРН визначальною в плані боротьби з тероризмом нормою є 129а «Створення терористичних об'єднань». Особа, яка створює таке терористичне об'єднання або бере участь в ньому в якості члена угрупування, карається позбавленням волі на строк від одного року до 10 років.

Якщо ж винний бере участь у діяльності терористичного об'єднання в якості організатора злочинів або їх інспіратора, то він карається позбавленням волі на строк від 3-х до 15 років.

Той, хто надає підтримку такому об'єднанню або вербує в нього людей, карається позбавленням волі на строк від 6 місяців до 5 років.

В якості додаткового покарання може бути призначено позбавлення права обіймати публічні посади [86].

В якості специфічного профілактичного заходу боротьби з тероризмом Закон Про боротьбу з тероризмом включив до Кримінального кодексу ФРН норму 130а «Підведення до скоєння злочинів», коли особа поширює, публічно виставляє, рекламує або іншим чином робить доступним твір, який за своїм змістом призначений для створення в іншої людини готовності здійснити той чи інший із злочинів, що порушують громадський спокій.

До цієї категорії злочинів, крім уже перерахованих (ст. 129а КК ФРН) діянь, слід віднести наступні: масові заворушення, спричинення тяжких тілесних ушкоджень (у тому числі отруєння), викрадення людей для вивезення за кордон або продаж в рабство, розбій та розбійні домагання, умисний викид іонізуючих променів, створення загрози безпеці дорожнього транспорту, руйнування телекомунікаційних споруд, навмисне пошкодження важливих для забезпечення суспільних потреб споруд (дамб, водопроводів, шлюзів, мостів, транспортних шляхів, захисних пристроїв і т.ін.).

За скоєння даного злочину ч. 2 ст. 130а КК ФРН передбачила покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 3-х років або штрафу [86].

Після подій 11 вересня 2001 р. в США німецький парламент прийняв Закон від 10 грудня 2001 р. «Про фінансування боротьби з тероризмом», який передбачав надання грошових коштів, отриманих від підвищення ставок податку на тютюн і страхового податку, на боротьбу з тероризмом та Закон від 11 грудня 2001 р. «Про гармонізацію захисту свідків, яким загрожує небезпека», де сказано, що особа, без чиїх показань у роботі по кримінальній справі було б неможливо або серйозно ускладнено дослідження обставин справи або встановлення місцезнаходження обвинуваченого, може бути за її згодою захищена заходами даного Закону, якщо ця особа з причини своєї готовності надати свідчення потрапляє в небезпечні для її життя, здоров'я, свободи або для суттєвого обсягу його майна обставини і якщо ця особа в змозі піддати себе заходам по захисту свідків.

Аналогічні заходи можуть бути застосовані також до родичів і близьких свідка. Захист свідка триває до того часу, доки існує небезпека його інтересам.

Здійснення заходів покладено на органи поліції або на компетентні федеральні органи або на рівні окремих земель організації, тобто служби захисту свідків, які приймають свої рішення на власний розсуд, але у відповідь на клопотання свідка і з обов'язковим обліком [31].

У законодавстві Великобританії (Терористичний Акт 2000) [108] тероризм визначається як «вчинення або погроза вчинення дії», метою якої є «здійснювання впливу на уряди, залякування населення або його частини ... з метою реалізації політичної, релігійної або ідеологічної мети» [68].

Ті ж принципи відображені і в США. При розробці щорічних доповідей про тероризм держдепартамент США спирається на визначення поняття тероризм, вироблене ЦРУ на початку 80-х років: «тероризм - це загроза застосування або застосування насильства в політичних цілях окремими особами або групами осіб, які діють за або проти існуючого в даній країні уряду, коли такі дії спрямовані на те, щоб завдати удару або залякати більш численну групу, ніж безпосередня жертва, щодо якої застосовується насильство». З цього визначення можна зробити висновок, що тероризм - це тактика нерозбірливого насильства, яка використовується проти невинних людей у політичних цілях. Ця тактика насильства не повинна змішуватися з виборчим використанням насильства проти символів та інститутів опозиційної влади.

Інше відомство США - Федеральне бюро розслідувань - вважає, що тероризм слід визначати як «протиправне використання сил і насильства проти особистості або власності з метою залякування чи тиску на уряд, цивільне населення або будь-яку його частину у здійсненні політичних і соціальних цілей». Це визначення було розроблено в 1983 р. секцією з тероризму відділу кримінальних розслідувань Центру ФБР по дослідженню та аналізу терористичних інцидентів.

Однак разом з тим ФБР спирається і на інше визначення тероризму в совій діяльності: «Терористичний інцидент визначається як акт насильства або інший небезпечний для людського життя акт, що порушує кримінальні закони Сполучених Штатів або будь-якої іншого держави та спрямований на залякування або здійснення тиску на уряди, цивільне населення або його частину, заради здійснення політичних або соціальних цілей» [106].

В одному з офіційних документів конгресу США - Акті про боротьбу з міжнародним тероризмом 1977 р. - написано: «Міжнародний тероризм включає... будь-який протиправний акт, в результаті якого настала смерть, заподіяний фізичний збиток будь-якій особі, або насильницьке позбавлення волі будь-якої особи, або його результатом стало насильницьке руйнування власності, або замах або реальна загроза вчинення будь-якого такого акта; та все це в тих випадках, якщо акт, погроза або спроба такого відбувається або має наслідки поза межами території держави, де злочинець має громадянство; чи поза межами території держави, проти якого акт спрямований; або на території держави, проти якого акт спрямований, але передбачуваний злочинець знає або повинен знати, що особа, проти якої акт спрямований, є іноземцем (для держави місця вчинення злочину), або на території будь-якої держави, коли вчинення акту було підтримано з-за кордону, незалежно від громадянства передбачуваного злочинця. Акт міжнародного тероризму націлений на заподіяння шкоди або загрози інтересами або спрямований на отримання поступок з боку держави чи міжнародної організації; та він не є таким, якщо скоюється вході бойових дій або прирівняних до військових операцій, спрямованих головним чином проти збройних сил або збройних цілей держави або регулярних збройних груп» [69].

У російському законодавстві (ФЗ «Про боротьбу з тероризмом» [88] і КК РФ [42]) існує два визначення тероризму, які також говорять про дії терористів у цілях «порушення громадської безпеки, залякування населення» або ж «здійснення впливу на прийняття рішень органами влади» [68].

У Федеральному Законі РФ «Про боротьбу з тероризмом» визначено, що «Тероризм - насильство або загроза його застосування відносно до фізичних осіб або організацій, а також знищення (пошкодження) або загроза знищення (пошкодження) майна або інших матеріальних об'єктів, що створюють небезпеку загибелі людей, заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших суспільно небезпечних наслідків, що здійснюються з метою порушення громадської безпеки, залякування населення або здійснення впливу на прийняття органами влади рішень, або задоволення їх неправомірних майнових і (або) інших інтересів; посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене з метою припинення його державної або іншої політичної діяльності або з помсти за таку діяльність; напад на представника іноземної держави або співробітника міжнародної організації, що користуються міжнародним захистом, а також на службові приміщення, або транспортні засоби осіб, які користуються міжнародним захистом, якщо це діяння скоєне з метою провокації війни чи ускладнення міжнародних відносин» [69].

Законодавство України дає наступне визначення поняттю: «тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Терористичний акт - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України [44].

Міжнародний тероризм - здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов'язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їх життю і здоров'ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об'єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження» [30].

Порівняльний аналіз національних законодавств допомагає виявити можливу ступінь співпраці в питанні вироблення загального визначення поняття «міжнародний тероризм». Очевидно, що потенційно воно можливе. Однак, як свідчить досвід Спеціального комітету ООН по міжнародному тероризму, серйозні розбіжності між державами зберігаються. Це зумовлено існуванням серед політичних еліт різних країн серйозних розбіжностей у розумінні міжнародної та національної безпеки, наявністю численних національних шкіл права, протиріччями між національними інтересами багатьох держав, різним становищем останніх у системі міжнародних відносин. Деякі дослідники вважають, що окремі великі країни не бажають зв'язувати себе заздалегідь якимись твердими зобов'язаннями, а малі бояться довільного застосування проти них санкцій та військової сили.

Прикладом плідного міжнародного співробітництва з даного питання може стати прийняття 7 грудня 2001 р. Радою ЄС Рамкового рішення про боротьбу з тероризмом. В рамках цієї угоди було вироблено спільне визначення тероризму, перше на міжнародному рівні.

В якості терористичних злочинів класифікуються «умисні дії, які в силу своєї природи або змісту можуть завдати серйозної шкоди країні чи міжнародній організації», «у разі, якщо вони вчинені з метою залякування населення або незаконного розпуску уряду або міжнародної організації до виконання або утримання від виконання якоїсь дії, або серйозної дестабілізації або руйнування основних політичних, конституційних, економічних або соціальних структур країни чи міжнародної організації» [100].

Основою для вироблення цього визначення стало британське визначення тероризму.

Визначення ЄС допускає досить широкі інтерпретації, але одночасно головна мета даного Рамкової рішення полягає в тому, щоб зблизити законодавства країн-членів Ради ЄС в галузі боротьби з тероризмом і допомогти тим державам-членам, які не мають законодавства в цій області виробити таке. Рамкове рішення дозволяє також і паралельне співіснування всіх національних законів про боротьбу з тероризмом [68].

У вітчизняній правовій науці немає єдиної думки про те, що розуміти під міжнародним тероризмом, якими конституційними ознаками володіє дане явище. Розглянемо основні підходи до визначення сутності даного поняття.

У Великому юридичному словнику міжнародний тероризм визначається як «сукупність суспільно небезпечних у міжнародному масштабі діянь, що провокують безглузду загибель людей, порушують нормальну дипломатичну діяльність держави та їх представників і заважають здійсненню міжнародних контактів і зустрічей, а також транспортних зв'язків між державами» [13, 693].

Це діяння використовується як знаряддя політичної боротьби найбільш реакційних кіл, партій і злочинних організацій.

Злочином міжнародного характеру міжнародний тероризм кваліфікується в наступних випадках: а) злочинець та потерпілі є громадянами однієї держави або різних країн, але злочин скоєно за їх межами; б) акт спрямований проти осіб, що користуються міжнародним захистом; в) підготовка ведеться в одній державі, а скоюється злочин в іншій; г) скоївши акт в одній державі, терорист переховується в іншій, і постає питання про його видачу [97].

У словнику російської мови С. І. Ожегова сказано, що терор - це залякування своїх політичних супротивників, що виражається в фізичному насильстві, аж до знищення. Тероризм - це заздалегідь продумане і підготовлене протизаконне застосування насильства або ймовірність такої акції стосовно особистості або її власності, з метою змусити уряд (суспільство, державу) прийняти рішення, яке відповідає вимогам протиправних сил. Суспільство зазвичай визначає тероризм на рівні емоцій: у масовій свідомості тероризм сприймається як жах, замах на основи буття, підступи нелюдів [55].

І. М. Ільїнський дав свою оригінальну трактовку такого складного явища сучасності, яким є міжнародний тероризм. На його думку, терор - це привілеї влади (сили), меншості над більшістю, він здійснюється «зверху вниз». «Міжнародний тероризм» - це відповідна реакція «слабких» на міжнародний терор «сильних». Терор і тероризм - «дзеркальні» явища; одне визначає інше. Там, де є терор, неминуче виникає тероризм. І навпаки [34].

Є й більш розгорнуте, науково вивірене визначення: «Міжнародний тероризм - це мотивовані незаконні відповідні насильницькі дії (їх організація або сприяння їм, в тому числі шляхом фінансування чи кадрової підтримки), здійснювані представниками однієї чи кількох держав проти іншої або інших держав, що мають першою метою залякування окремих осіб, груп людей або всього населення з тим, щоб досягти певних ідеологічних, релігійних, національних, економічних, політичних чи соціальних результатів на свою користь» [34].

Свій погляд на міжнародний терор висловлює відомий геополітик О. Дугін. Він вважає, що відбулася «істотна мутація терору: в однополярному, нехай номінально, світі виявився симетричний йому фактор впливу, що отримав назву «міжнародний тероризм» і нове функціональне навантаження. Відтепер цей термін став позначати радикальні дії всіх супротивників однополярного глобалізму» [25].

Він виокремлює геополітичний контекст як найбільш значущу базу для виникнення тероризму, оскільки радикальність цього політичного засобу суцільно сполучена з рішенням великими державами серйозних геополітичних завдань, які трохи перевищують формальну сторону теракту, вимоги його виконавців і т. д. Геополітичний підтекст тероризму може бути абсолютно відмінним від тієї політичної моделі, якою надихаються самі терористи, і в даному випадку вони виявляються сліпим та несвідомим знаряддям тих геополітичних сил, про існування яких самі вони деколи не здогадуються [25].

П. С. Золотарьов виокремлює наступні формотворчі міжнародного тероризму: процеси глобалізації, руйнування двополюсного світопорядку, цивілізаційна криза, спадщина «холодної війни» [32].

Форми сучасного міжнародного тероризму: неоголошені війни, експорт революцій і контрреволюцій, політичні вбивства, вибухи, викрадення, побиття і знущання, пограбування банків, ювелірних магазинів, захоплення літаків, кораблів, захоплення державних установ, посольств і т. п. [43].

Професор І. І. Карпець під розглянутим суспільно небезпечним діянням розумів міжнародну або внутрішньо державну, але яка має міжнародний (тобто охоплює два або більше держав) характер організаційну та іншу діяльність, спрямовану на створення спеціальних організацій і груп для здійснення вбивств і замахів на вбивства, нанесення тяжких тілесних пошкоджень, переміщення або утримування людей в якості заручників з метою отримання викупу, насильницького позбавлення людини свободи, сполучену з наругою над особистістю, застосуванням тортур, шантажу і т. п. Даний злочин супроводжується, як правило, руйнуванням і пограбуванням будівель, житлових приміщень та інших об'єктів.

І. І. Карпець також виділяє цілі тероризму: «... це нанесення збитку демократичним і прогресивним соціальним перетворенням, власності організацій установ, приватних осіб, залякування людей, насильство над ними або фізичне знищення на догоду реакційним поглядам та ідеології фашистського, расистського, анархістського, шовіністичного або військово-бюрократичного ладу, а також отримання кримінально-злочинними елементами або організаціями, які заступаються за них, групами, особами матеріальної чи іншої вигоди» [37, 64 - 98].

У свою чергу, Д. Б. Левін визначав міжнародний тероризм як «вбивство дипломатичних представників і взагалі політичних діячів іноземних держав з метою посилення міжнародної напруженості і роздування політичних і військових конфліктів». [47, 83].

А. П. Кузнєцов і М. М. Маршакова, проаналізувавши існуючі визначення поняття «міжнародний тероризм», а також тлумачення даного явища, що даються в різних наукових виданнях в самому загальному вигляді, зробили висновок про те, що основною, характерною особливістю (тобто суттєвою ознакою) міжнародного тероризму є те, що він, по-перше, проявляється в неоднорідних, різноманітних діяннях, що включають широке коло суспільних відносин (захоплення заручників, акти вандалізму і вбивств, дії, що посягають на суспільну безпеку, громадський порядок і т.п.). По-друге, використання крайніх форм насильства або погрози застосування такого насильства, а також цілі терористичних актів виходять за межі заподіюваних ними руйнувань, тілесних ушкоджень, смерті і т.д. Цілі актів тероризму досягаються шляхом психологічного впливу на осіб, які не є безпосередніми жертвами насильства; жертви тероризму обираються більше за їх символічним, ніж дійсним значенням.

А. П. Кузнєцов і М. М. Маршакова під міжнародним тероризмом розуміють умисне суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільні відносини, що регулюють міждержавні зв'язки, міжнародний правопорядок, шляхом заподіяння (або загрози заподіяння) в будь-яких формах істотної шкоди життєво важливим інтересам держав (світового співтовариства), для досягнення міжнародно-правових цілей. На думку авторів, це визначення міжнародного тероризму відображає його основні характеристики, є достатньо лаконічним і може служити правовою основою протидії йому [46].

Г. А. Дробот так визначає специфіку міжнародного тероризму: це, як правило, терористичні дії, вжиті громадянами однієї країни проти громадян іншої країни і здійснені на території третіх країн. Обидва наведені визначення не охоплюють всіх випадків прояву міжнародного тероризму, але дозволяють вловити його специфіку. Дослідник називає загальні ознаки міжнародного тероризму, відзначаючи, що «... всі вони тим чи іншим чином є неоднозначними і суперечливими, як і сам феномен тероризму» [24].

Найважливішою ознакою тероризму він вважає його політичне мотивування, що дозволяє диференціювати тероризм та інші злочинні як агресивні акти, навіть якщо вони за характером застосовуваних у них методів боротьби не відрізняються від політичних акцій і з цієї причини можуть зараховуватися до тероризму. Г. А. Дробот між цими видами насильства бачить принципову різницю в цілях, що передбачає і різні підходи до боротьби з ними: тероризм завжди пов'язаний з боротьбою за владу, при цьому його суб'єкти схильні афішувати свої цілі, що зовсім не властиво мафіозним структурам, більше мотивованим фінансовими інтересами, пересічних з корумпованими сегментами державної влади і з цієї причини прагнуть бути «в тіні» (хоча, звичайно, можливо і поєднання політичних і фінансових інтересів злочинних угруповань).

Другою ознакою вчений називає специфічні жертви терористів: як правило, це не військовослужбовці або офіційні державні особи, а представники цивільного населення, далекі від політики звичайні люди. На його думку, для сучасного тероризму характерно наносити удар саме по так званим не-комбатантам ,тобто цивільному населенню.

Третьою рисою терористичної діяльності, вважає Г. А. Дробот, є його демонстраційний, залякуючий ефект: «Тероризм - це обачлива спроба використовувати насильство для досягнення певної мети шляхом заляування. Головна мішень терористів - не безпосередні жертви їх акцій, не ті конкретні люди, яких вони прирікають на загибель, а ті, хто, затамувавши подих, стежать за тим, як розгортається драма з екранів телевізорів» [24].

Нарешті, четвертою рисою тероризму Г. А. Дробот називає його організований, або груповий, характер. Це одна з найбільш суперечливих характеристик тероризму, хоча її відзначають багато експертів. Дійсно, якщо керуватися даним критерієм, вбивця-одинак, що не входить в терористичну організацію, не підлягає визначенню терористом. Бойовик з організації «Хамас», який здійснив вибух в дискотеці або кафе, з повним правом може бути названий терористом, тоді як простий палестинець, який не входить ні в яку організацію, але під впливом обурення, викликаного діями ізраїльської влади, який вирішив узятися за зброю і відкрити вогонь на вулиці по євреям, не підлягає цьому визначенню [24].

Як визначає Г. Мирський, терор - це довготривала, добре спланована, матеріально забезпечена діяльність, яка під силу лише організованим угрупованням, а не вбивцям-одиначкам, чинним емоційно, спонтанно [57, 38].

А. А. Попович пропонує наступний варіант визначення міжнародного тероризму: міжнародним тероризмом є застосування або загроза застосування організованого насильства, яке посягає на міжнародний правопорядок, спрямоване на усунення політичного опонента або на досягнення інших міжнародно-протиправних цілей шляхом залякування осіб, які не є безпосередніми об'єктами нападу.

Поняття «тероризм» і «міжнародний тероризм», на його думку, співвідносяться між собою як загальне і особливе. У силу цього міжнародному тероризму притаманні всі ознаки тероризму. Поряд з цим, в якості особливого, можливо виокремити додаткові ознаки, що характеризують феномен міжнародного тероризму. А. А. Попович пропонує групу таких ознак позначити терміном «міжнародність», на підставі якої розмежувати міжнародний та внутрішньодержавний тероризм [69].

Так, вчений пропонує виділити наступні основні риси саме міжнародного тероризму:

1) цілі, оголошені терористами, зачіпають декілька країн;

2) злочин починається в одній країні, а закінчується в інший;

3) кошти, на які існує та чи інша злочинна група, надходять з іншої країни;

4) жертвами терористичних актів стають громадяни різних країн і учасники заходів, що проводяться міжнародними організаціями;

5) завдані збитки зачіпають кілька країн або міжнародні організації.

А. А. Попович, аналізуючи видання по розглянутій проблемі, констатує збіг думок вчених щодо наступних ознак тероризму:

- тероризм полягає у використанні крайніх форм насильства або погрози насильством;

- цілі терористичних акцій виходять за межі заподіюваного їми руйнування, спричинення тілесних ушкоджень, смерті;

- цілі актів тероризму досягаються шляхом психологічного впливу на осіб, які не є безпосередніми жертвами насильства;

- жертви тероризму обираються більше за їх символічним, ніж дійсним значенням [69].

Доктор юридичних наук В. Ф. Антипенко прийшов до висновку, що безпосереднім об'єктом тероризму є політичний режим, державний устрій і територіальна цілісність конкретних країн. Ефективність впливу на безпосередній об'єкт у тероризмі може реалізовуватися через спільний об'єкт - порушення міжнародного правопорядку, тобто загальний об'єкт в даному випадку може виконувати роль проміжного об'єкта. На рівні терористичного акту зовсім не обов'язкова присутність (існування) протидіючої сторони, оскільки він, по суті, відбувається відносно до випадкових людей і об'єктів [1].

У прийнятому в США в 1984 р. Всеохоплюючому законі про контроль над злочинністю [17] відображена, на думку Ю. С. Горбунова, одна з основних особливостей тероризму, яка характеризує як внутрішньодержавний, так і міжнароднний його різновид. Ю. С. Горбунов підкреслює, що тероризм включає в себе, а не обмежується навмисним застосуванням сили чи загрозою насильства з метою досягнення політичних цілей за допомогою усунення, шантажу або примусу. Терористичний акт зазвичай передбачає злочинне діяння, спрямоване на управління об'єктом терористичних посягань за допомогою впливу на спеціально обрану жертву. Ця ознака, на думку автора, є ключовою, коли злочин відносять до числа терористичних, за винятком тих рідкісних випадків, коли об'єкт впливу і (або) залякування та об'єкт управління терористичних посягань збігаються, наприклад при посяганні на життя чи свободу індивіда, пов'язаному з його політичною діяльністю як незалежного депутата [18; 93].