Кафедра міжнародних економічних відносини

РЕФЕРАТ

“Тенденції міжнародного поділу праці”

Хмельницький -- 2015

Мета написання даної роботи полягає в наступному: розкрити сучасні тенденції розвитку міжнародного поділу праці, а головним завданням є докладно описати: теоретичні аспекти міжнародного поділу праці, конкретно розкрити суть міжнародного поділу праці, а саме поняття, види, форми, ефективність, показники необхідні при розрахунку;

Міжнародний поділ праці являє собою об'єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами, знаннями, розвитку виробничого, науково-технічного, торговельного та іншого співробітництва між усіма країнами світу незалежно від їхньої економічної розвиненості і характеру суспільного ладу.

Міжнародний поділ праці можна визначити як важливу щабель розвитку громадського територіального поділу праці між країнами, яке спирається на економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва між ними в певних кількісних і якісних співвідношеннях.

Суть міжнародного поділу праці полягає в зниженні витрат виробництва і максимальному задоволенні потреб споживачів, і саме воно є найважливішою матеріальною передумовою налагодження плідної економічної взаємодії держав у масштабах всієї планети.

Сутність міжнародного, так само як і громадського загалом, поділу праці виявляється в динамічній єдності двох процесів виробництва - його розчленовування й об'єднання.

Єдиний виробничий процес не може не расчленяться на відносно самостійні, відособлені друг від друга фази, не концентруватися по окремих стадіях виробництва на певній території, в окремих країнах.

Разом з тим це одночасно й об'єднання відокремлених виробництв і територіально-виробничих комплексів, встановлення взаємодії між країнами, які беруть участь у системі міжнародного поділу праці.

Основний зміст поділу праці полягає в відокремленні (і спеціалізації) різних видів трудової діяльності, їх взаємодоповнення і взаємодії.

Основною метою здійснення міжнародного поділу праці є підвищення ефективності виробництва, в той же час воно служить засобом економії витрат суспільної праці і виступає засобом раціоналізації суспільних продуктивних сил. Міжнародний поділ праці являє собою важливу щабель розвитку громадського територіального поділу праці між країнами, яке спирається на економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва між ними в певних кількісних і якісних співвідношеннях.

Зрозуміло, що ступінь розвитку міжнародного поділу праці визначається участю окремих компаній, країн, підсистем в міжнародному обміні. Найважливішими показниками участі в МПП служать:

Розрізняють три основних типи міжнародного поділу праці:

Приватний міжнародний поділ праці, що припускає поділ праці всередині великих сфер за галузями і підгалузями, наприклад важка і легка промисловість, скотарство і землеробство, і т.п. (тобто виробництво на експорт певних видів готової продукції і послуг). Воно безпосередньо пов'язане з предметною спеціалізацією.

Одиничний міжнародний поділ праці (потоварних, подетально і технологічне), що припускає поділ праці усередині одного підприємства, при цьому підприємство трактується широко, як цикл створення закінченого товару. По суті, одиничний міжнародний поділ праці - це спеціалізація на виготовлення окремих вузлів, деталей, компонентів.

Одиничний і приватний міжнародний поділ праці в значній мірі здійснюються, як правило, в рамках єдиних транснаціональних корпорацій, які діють одночасно в різних країнах.

З прогресом виробництва приватний і одиничний розподіл праці значною мірою переплітаються і доповнюють один одного, стають все більш різноманітними і дробовими. З іншого боку, на основі виробництва окремих вузлів і деталей нерідко виникають передумови виробництва нових видів продукції і навіть «відбруньковування» від сформованих вже галузей нових галузей виробництва.

Міжнародний поділ праці проявляється у двох формах:

До найважливіших особливостей міжнародної кооперації виробництва відносяться:

Суть питання полягає в тому, що всі товари, що надходять на світовий ринок, незалежно від національної приналежності беруть участь у формуванні світових цін і обмінюються в пропорціях, що підкоряються законам світового ринку.

В ході міжнародного обміну товарами і послугами в будь-якій країні, що бере участь у міжнародному поділі праці, забезпечуються отримання різниці (вигоди) між інтернаціональною і національною вартістю експортованих та імпортованих товарів і послуг, а також економія національних витрат на відмові від внутрішнього виробництва товарів і послуг за рахунок їх відносно дешевого імпорту.

Міжнародний поділ праці, будучи функцією розвитку продуктивних сил і міжнародних економічних відносин, створює об'єктивні умови для посилення взаємозв'язку і взаємозалежності відтворювальних процесів країн світу, породжує стимули до взаємовигідної економічної співпраці, розширює межі інтернаціоналізації виробництва до загальносвітових масштабів. Таким чином, в основі процесу глобалізації економіки лежить якісно новий рівень міжнародного поділу праці.

Своєрідність сучасного етапу міжнародного поділу праці полягає в тому, що в ході свого розвитку всі країни (насамперед провідні індустріально розвинені і так звані країни «наздоганяючого розвитку») прагнуть на основі максимального використання наявних у них можливостей в ході конкурентної боротьби «вбудувати» національну економіку або її елементи у світовій відтворювальний процес і відстоювати, а по можливості і розширювати свою «нішу» («сегмент») в міжнародному поділі праці.

Історично вихід відтворювального процесу за межі національного господарського простору поступово стає нагальною необхідністю економічного розвитку. Національні господарства виявлялися все більш пов'язаними із зовнішнім світом, все більш «відкритими» по відношенню до нього Становлення відкритої економіки - об'єктивна тенденція світового розвитку.

Відкрита економіка передбачає при збереженні цілісності національної економіки її зростаючу включеність, інтегрованість у світове господарство. Відкрита економіка - це ефективне використання принципу порівняльних переваг у міжнародному поділі праці при змінені світогосподарських умов, активне використання різних форм спільного бізнесу. Таким чином, відкрита економіка - це національна економіка з високим ступенем включеності в міжнародний поділ праці.

Найважливішим критерієм відкритості національної економіки є сприятливий інвестиційний клімат країни, стимулюючий приплив капіталовкладень, нових технологій, інформації. Відкрита економіка передбачає розумну доступність внутрішнього ринку для припливу іноземного капіталу, товарів, послуг, інформації, робочої сили.

Відкрита економіка сприяє:

Якщо на ранніх етапах розвитку людського суспільства існували лише деякі елементи міжнародного поділу праці, пов'язані з розходженням природних умов в окремих державах, то поява розвинених форм міжнародного поділу праці відбувається в епоху промислового капіталізму. Велика машинна індустрія веде до поглиблення диференціації виробництва розвитку спеціалізації і кооперації, що виходять за національні кордони. Крім того, міжнародному поділу праці сприяло зростання потреб промислових країн у величезних масах сировини і продовольства, які постачали їм економічно менш розвинені держави. Велика промисловість вперше створила всесвітню історію, оскільки поставила задоволення потреб кожної цивілізованої країни і кожного індивіда в ній в залежність від усього світу і оскільки знищила колишню, природно сформовану відособленість окремих країн.

Капіталістичний міжнародний поділ праці сприяє підйому продуктивних сил суспільства, більш повному використанню матеріальних ресурсів країн на базі досягнень науки і техніки. Разом з тим йому властиві глибокі антагоністичні протиріччя, зумовлені експлуататорської природою капіталізму. Капіталістичний міжнародний поділ праці формується стихійно. Регулятором процесу його розвитку виступає закон вартості. Порівняння умов виробництва здійснюється в гострій конкурентній боротьбі між капіталістами різних країн на світовому ринку. При цьому найбільш важливий технічний рівень, який надає істотний вплив на витрати виробництва. Величезну роль у підвищенні конкурентоспроможності товарів на світовому ринку грають заходи буржуазної держави з форсування експорту, а також його політика щодо захисту внутрішнього ринку від припливу ззовні більш конкурентоспроможних товарів, спрямована на створення відносно сприятливих умов для розвитку національного виробництва. Капіталістичний міжнародний поділ праці розвивається в конкурентній боротьбі, його напрямки нестійкі.

На розвиток міжнародного поділу праці в кінці 19 століття впливало те, що дрібне ремісниче виробництво в багатьох економічно менш розвинених країнах Азії, Африки та Латинської Америки, до того ж не захищене національною державою, не витримувала конкуренції з боку більш дешевих промислових товарів із Західної Європи та розорялося, що надавало економіці цих країн все більш аграрно-сировинну спрямованість. В епоху імперіалізму на міжнародний поділ праці істотно впливає вивіз капіталу із розвинених капіталістичних країн, який поглиблює спеціалізацію країн, відсталих у своєму економічному розвитку, на виробництві сировини і продовольства. Вплив на міжнародний поділ праці надають і міжнародні монополії, що ділять між собою світовий капіталістичний ринок. При капіталізмі міжнародний поділ праці складається під впливом не тільки економічних, а й позаекономічних чинників. Виникнення колоніальної системи капіталізму супроводжувалося руйнуванням традиційної економічної структури колоній, примусовим нав'язуванням цим країнам виробництва переважно тих товарів, які необхідні монополіям.

Характер капіталістичного міжнародного поділу праці визначається тим, що, з одного боку, утворюється вузька група імперіалістичних держав, розвинених в промисловому відношенні. У цих країнах виникає комплекс різних взаємопов'язаних галузей; в малих імперіалістичних країнах коло цих галузей більш спеціалізовані в міжнародному поділі праці. Глибока спеціалізація окремих країн служить гальмом економічного зростання, ставить їх у невигідне становище на світовому капіталістичному ринку, сприяє пограбуванню цих країн імперіалістичними державами за допомогою нееквівалентного обміну. Капіталістичний міжнародний поділ праці виступає як об'єктивний механізм встановлення відносин залежності відсталих країн від промислово розвинутих держав.

Виник новий тип міжнародного поділу праці - міжнародний соціалістичний розподіл праці. На початку 70-х років на частку країн, що розвиваються, де проживає 2/3 населення капіталістичного світу, припадало близько 1/10 його промислового виробництва, проте ці країни давали майже 50% видобутку нафти і понад 30% видобутку металевих руд. У експорті країн на сировину і продовольство припадає понад 80%. Враховуючи нові тенденції на світовому ринку, монополії імперіалістичних держав намагаються брати участь у створенні галузей обробної промисловості, нових і навіть нових виробництв в країнах, що розвиваються, вкладаючи в ці галузі свої капітали.

Поглиблюється міжнародний поділ праці між розвиненими капіталістичними країнами, викликане подальшим зростанням обсягу виробництва, збільшенням номенклатури продукції. Якщо міжнародний поділ праці між розвиненими і колоніальними країнами носило переважно міжгалузевий характер, то розподіл праці між промислово розвиненими країнами відбувається шляхом розвитку внутрішньогалузевої спеціалізації. Цьому сприяють зростання міграції капіталу; освіту гігантських міжнародних трестів, розвиваючих спеціалізацію і кооперацію між своїми підприємствами в різних країнах світу; поширення угод про межфирменной спеціалізації і кооперації виробництва. Міжнародний поділ праці посилюється в рамках інтеграційних угруповань капіталістичних країн.

Під впливом науково-технічної революції змінився зміст всіх форм міжнародного поділу праці.

Загалом міжнародному поділі праці: скоротилася частка видобувної промисловості і сільського господарства серед галузей, активно залучених в міжнародний поділ праці, частка обробної промисловості відповідно підвищилася.

У приватному міжнародному поділі праці воно диверсифікується, проникаючи в невластиві сфери виробництва; інтенсивно розвивається внутрішньогалузеве поділ праці, що характеризується зростанням серійного випуску товарів, продуктивності праці і якості продукції; росте межфирменное поділ праці через спільні контракти, спільні капвкладення, єдиний збут і постачання.

Одиничний поділ праці перетворився у внутрішньофірмовий поділ праці.

Змінюється характер міжнародного поділу праці між групами країн у світовому господарстві.

Змінюється характер міжнародного поділу праці між блоками країн «Схід» - «Захід»: колишні соцкраїни поступово вливаються в світову систему міжнародного поділу праці в якості повноправних партнерів.

Змінюється зміст міжнародного поділу праці між промислово розвиненими країнами, між трьома центрами світового розвитку.

Під зміцненням власної промисловості менш розвинені країни змінюють свою спеціалізацію, пристосовуючись до потреб, куди вони переводять трудомісткі і енергоємні виробництва. Таким чином, країни, що розвиваються перестають бути лише сировинними придатками.

Міжнародна спеціалізація країни більше залежить і визначається обсягом і якістю НДДКР (науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи).

В умовах глобалізації світового господарства зростаючий вплив на зміни в напрямках і формах розвитку міжнародного поділу праці надають найбільші ТНК і сформовані ними транснаціональні відтворювальні комплекси, що працюють в єдиному режимі, заданому транснаціональними технологічними системами. При цьому технологічна єдність підприємств різних країн, що входять до складу таких транснаціональних відтворювальних комплексів, у ряді випадків доповнюється фінансовим та організаційним єдністю.

Україна бере участь у міжнародному поділі праці на міжгалузевій основі як постачальник таких ресурсів: хімічних, мінеральних, кольорових металів, деревину. У цих галузях виробництва залежність від зовнішнього ринку досить висока.

Процеси поглиблення міжнародної спеціалізації і кооперування розвиваються в основних галузях промисловості, і особливо в галузях машинобудування, що пояснюється конструктивними, якісними і технологічними особливостями випускається в цих галузях продукції. У силу зазначених особливостей тут можлива організація масового спеціалізованого виробництва окремих деталей, вузлів, агрегатів і готових виробів на десятках, сотнях і більшій кількості взаємозалежних між собою підприємств різних країн світу. У результаті реалізації зазначених напрямків діяльності ТНК в ряді випадків формуються і функціонують транснаціональні відтворювальні комплекси.

Факторами ефективного розвитку міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва в рамках транснаціональних відтворювальних комплексів є:

На основі узгодженої довгострокової політики можна, зокрема, раціональніше використовувати національні науково-технічні і виробничі потенціали шляхом подальшого розвитку стійкого поділу праці та кооперації у вирішенні завдань по прискореному створенню і впровадженню у виробництво передових технологій, техніки та нових матеріалів; підвищити узгодженість дій зацікавлених країн у галузі зовнішніх науково-технічних зв'язків.

Це буде сприяти запобіганню не тільки чисто комерційних втрат, але і виникненню свого роду «імпортованого паралелізму» - організації в ряді країн однотипних виробництв на базі різнорідної техніки і технології, різних стандартів, що ускладнюють розвиток авангардних напрямів технічного прогресу колективними зусиллями країн співдружності.

Координація патентно-ліцензійної політики - це в кінцевому рахунку одна з передумов вирішення більш загальної проблеми - зміцнення техніко-економічної невразливості співдружності. Такого роду невразливість не має нічого спільного з науково-технічною автаркією, економічної автаркією взагалі. Мова тут йде про такий розвиток виробничого і науково-технічного потенціалу співдружності, який, забезпечуючи потреби країн в новітній техніці, дозволяв би одночасно підвищувати надійність і ефективність їх участі у світовому економічному і технологічному обміні.

міжнародний поділ праця

У складі колишнього Радянського Союзу економіка України розвивалась, майже не беручи участі в міжнародному поділі праці, міждержавні господарські зв'язки були відсутні майже повністю. У цього явища були такі причини:

До здобуття незалежності Україна повністю була інтегрована в економічну систему колишнього СРСР і не могла виступати самостійним суб'єктом міжнародних економічних відносин. Розвал торгівлі з союзними республіками після розпаду СРСР паралізував зовнішньоторговельні зв'язки країни. Вони мали перебудовуватися згідно з новими критеріями та вимогами.

Міжнародна торгівля - сфера міжнародних товарно-грошових відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) між продавцями і покупцями різних країн. Міжнародна торгівля являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу. Під терміном «зовнішня торгівля» розуміють торгівлю будь-якої країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) й оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

Перехід до розбудови сучасної міжнародної економічної діяльності (МЕД) має для України особливе значення. Україна успадкувала від колишнього СРСР застарілу народногосподарську структуру, що не могло не позначитися на участі країни в міжнародному поділі праці. Оскільки якісний стан зовнішнього сектора економіки перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з видом структурного рівня міжнародного поділу праці, то для міжнародної торгівлі України були характерні всі структурні недосконалості й вади.

Становлення України як незалежної держави супроводжувалося численними негативними проявами для її економіки: розпадом економіки СРСР, РЕВ та країн всього соціалістичного табору, переорієнтацією їх на більш конкурентоспроможну продукцію. Це посилило такі значні економічні негаразди як гіперінфляція, зупинка більшості підприємств унаслідок неконкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому ринку порівняно з імпортними товарами, які заполонили його, відсутність численних видів необхідної сировини (яка раніше постачалася з республік СРСР), гостра обмеженість власних енергоресурсів та гіперзростання цін на їх імпорт та інші. Внаслідок такого погіршення внутрішньої економічної ситуації експортні позиції України в міжнародному поділі праці значно послабшали: склалася ситуація необхідності знову завоювання місця для національної спеціалізованої продукції в МПП, яке відбулося у попередні роки.

Україна хоча і має значні поклади вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, титану, мінеральних солей, інших видів корисних копалин, функціонування її національного відтворювального комплексу значною мірою залежить від енергосировинних поставок з інших країн.

Причинами, які зумовлюють інтерес до міжнародної торгівлі, є додаткові можливості отримувати прибутки від розширення ринків збуту, заощаджувати кошти завдяки іноземним закупівлям більш дешевих або ефективних товарів, необхідність отримувати дефіцитні, нетипові для даної місцевості ресурси. В економічній теорії Е. Хекшером та Б. Оліном було обґрунтовано систему мотивації учасників міжнародної торгівлі, які спеціалізуються на певній її номенклатурі.

Зовні МПП виявляється через спеціалізацію, яка являє собою процес виокремлення виробництв і зосередження їх на виробництві лише певної групи товарів чи послуг. Вона є тим вужчою (глибшою), чим менша номенклатура виробів.

Результатом функціонування спеціалізованих підприємств є вироблена спеціалізована продукція, частина якої входить до міжнародного обміну. Показником глибини спеціалізації міжнародної діяльності країни є частка на світовому ринку експорту спеціалізованої продукції в загальному обсязі експорту країни.

Нині в експорті України значна частка припадає на технологічну спеціалізацію, яка включає експорт мінеральної та сільськогосподарської сировини та напівфабрикатів первинних стадій переробки металургійної, металообробної та хімічної галузей промисловості для подальшої переробки в країнах-імпортерах. Сировинна експортоорієнтованість у спеціалізації змушує посилювати техніко-технологічний рівень вказаних галузей, що в умовах жорсткої обмеженості власних та залучених іноземних інвестицій сприяє подальшій деформації економіки України в сировинному напрямку, зосередженню на первинних, недосконалих, брудних технологіях, а в підсумку - локалізації у промисловій ніші поряд з країнами чітко визначеного сировинного профілю в МПП

Не менш важливою в МПП є предметна спеціалізація, тобто випуск готових виробів. Це передусім товари народного споживання: текстиль, одяг, вино, фармацевтичні вироби. Серед товарів виробничого призначення - невелика кількість літаків, кораблів, машин та устаткування. Значне місце посідає експорт зброї та військової техніки.

Наявність значного науково-технічного потенціалу створює підвалини для розширення предметної спеціалізації України на складних і наукомістких виробах машинобудування та приладобудування, електроніки й радіотехніки, на програмних продуктах.

Але виникають проблеми неконкурентоспроможності власної продукції перш за все на внутрішньому ринку та державної підтримки виробників продукції, яка вже має світове визнання. До останньої належить продукція космічного будування та військово-промислового комплексу. Але слід зазначити, що можливості розвитку наукомісткої продукції в Україні значно підірвано відтоком приблизно третини науково-інтелектуального потенціалу, бо приблизно така частина кадрів з найвищою кваліфікацією (докторів і кандидатів наук) виїхали до інших країн. Крім того, за технічною озброєністю лише 10% галузевої науки спроможні працювати на світовому рівні. Проте її спрямування на передові технології, ноу-хау містить значний потенціал розвитку складних спеціалізованих виробництв.

Для України процес входження у світове господарство супроводжується формуванням нераціональної структури експорту, а отже, малоперспективної моделі міжнародної спеціалізації. Основні риси сучасної моделі міжнародної спеціалізації економіки країни пов'язані з тим, що Україна експортує на міжнародні ринки ті товари (харчові продукти, руди, метали, передусім чорні), які є відносно малодинамічними та характеризуються скороченням їхньої частки в глобальних продажах товарів. На цих ринках до того ж панує жорстка цінова конкуренція, і цінові переваги можуть дуже швидко переходити до інших країн, особливо якщо стосовно країни вживаються обмежувальні, дискримінаційні торговельно-економічні заходи. Водночас вкрай мізерними є поставки на високотехнологічні ринки, які визначають перспективи розвитку світової економіки.

Домінування в структурі вивезення низькотехнологічної та сировинної продукції зумовлено фронтальним відставанням від провідних індустріальних країн у базових напрямах науково-технічного прогресу, застарілістю обладнання. Неефективний імпорт «відповідає» несприятливим умовам заощадження, типовим ситуаціям, за яких фінансові кошти спрямовуються на задоволення споживчих потреб, а не на інвестиції, не на модернізацію виробництва.

Роль міжнародного поділу праці дуже значна, в першу чергу, в здійсненні обміну товарами, послугами, знаннями між країнами світу. Поділяючи процеси виробництва, тим самим залучаючи до співпраці різні країни, міжнародний поділ праці сприяє отриманню економічних вигод для його учасників, які забезпечуються за рахунок відмінностей у витратах з виробництва товарів.

Основною метою здійснення міжнародного поділу праці є підвищення ефективності виробництва, в той же час воно служить засобом економії витрат суспільної праці і виступає засобом раціоналізації суспільних продуктивних сил. Міжнародний поділ праці являє собою важливу щабель розвитку громадського територіального поділу праці між країнами, яке спирається на економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва між ними в певних кількісних і якісних співвідношеннях.

Залучення України в сучасний міжнародний поділ праці є те, наскільки ця участь відповідає національним інтересам України, її економічноі безпеці.

Размещено на Allbest.ru