На мою думку, перед розглядом сутності міжнародного лізингу варто розібратися в більш широкому понятті - в лізингу загалом. Це питання вимагає оперування такими категоріями як: об'єкти, суб'єкти, предмети, види лізингу, лізингові операції, лізингові угоди тощо.

Лізинг походить від англійського дієслова "tо lеаsе", що означає "орендувати" або "брати в оренду".

Щодо економічної природи лізингу і досі ще не існує єдиного підходу економістів. Його зміст та роль в теорії трактуються по-різному. Дехто з вчених розглядає лізинг як одну з форм кредитування підприємницької діяльності, інші цілком ототожнюють його з довгостроковою орендою або однією з її форм, яка зводиться до відносин найму або підряду, треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва або права на користування чужим майном, а четверті - інтерпретують лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням [8, с.155]. Як бачимо, думок з цього приводу є багато.

Спеціалісти стверджують, що сучасне розуміння лізингу базується на класичних принципах римського права про розмежування понять власник та користувач майна. Виникнення та існування його в якості особливого виду бізнесу ґрунтується на можливості розподілу компонентів власності на два найважливіших повноваження - користування річчю, тобто використання її згідно з призначенням з метою отримання доходу та інших вигод, та на право власності як правове панування особи над об'єктом власності. Багатовіковий дослід довів, що багатство в кінцевому рахунку полягає не просто у володінні власністю безпосередньо, а в ефективному її використанні [8, с.157-158].

Лізинг є організаційною формою підприємницької діяльності. Вона відображує відносини власності, як уособлену систему господарювання. Проте, як і будь-яке самостійне явище, як економічна категорія, лізинг має свій власний зміст та різноманітні форми прояву.

У Законі України "Про лізинг" термін "лізинг" трактується як "підприємницька діяльність, що спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів та полягає у наданні лізингодавцем у виключне користування на певний термін лізингоотримувачу майна, яке є власністю лізингодавця чи придбане їм у власність за дорученням та узгодженням з лізингоотримувачем у відповідного продавця майна, за умовою сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів" [3].

Лізингу притаманні особливі риси, що суттєво відрізняють його від інших форм бізнесу. Серед них [20]:

· наявність посередника, який бере на себе обов'язки власника майна;

· тип майна, що надається у лізинг, визначається лізингоотримувачем за погодженням з лізингодавцем та переважно представлений об'єктами основних фондів виробничого призначення;

· термін лізингу майна, як правило, співвідноситься з періодом амортизації цього майна. У класичному розумінні лізинг - довгострокова операція;

· періодичність виплат лізингових платежів установлена в договорі;

· є можливість викупу об'єкта лізингу за залишковою вартістю;

· широке коло учасників;

· забезпеченість лізингової угоди майном - об'єктом лізингу.

Загальновідомо, що лізинг тісно пов'язаний з орендним механізмом, але в діловому обороті він має ширшу, складну потрійну основу.

Лізинг - це особливий вид підприємницької діяльності, який включає в себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торговельні. Однак зміст кожної з них окремо повністю не вичерпує сутності таких специфічних фінансово-майнових операцій.

Визначення об'єкта лізингу є суттєвою умовою, без якої угода вважається недійсною [3]. Можна виділити наступні групи об'єктів лізингу [9, с.66, 90]:

А) рухоме майно:

· обладнання промислового призначення (верстати, устаткування, технологічні лінії, енергетичне обладнання, складське обладнання і майно);

· транспортне обладнання: повітряні, наземні та водні транспортні засоби, обладнання для їх експлуатації (судна, літаки, вертольоти, автомобілі, в тому числі спеціальні, залізничні вагони, контейнери і таке інше);

· будівельна техніка;

· засоби телевізійного і дистанційного зв'язку;

· оргтехніка, конторське обладнання;

· ліцензії, ноу-хау, комп'ютерні програми тощо;

Б) нерухоме майно:

· будівельні споруди і споруди виробничого, торгівельного або комунально-побутового призначення;

· споруди (нафтові та газові свердловини, гідротехнічні та транспортні споруди).

До об'єктів лізингу нерухомості належать основні фонди підприємства.

Згідно із ст.14.1.138 Податкового Кодексу основними фондами (засобами) визнаються "матеріальні активи (у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік)".

До основних засобів не належать: вартість землі, незавершені капітальні інвестиції, автомобільні дороги загального користування, бібліотечні та архівні фонди, матеріальні активи, вартість яких не перевищує 2500 гривень, нематеріальні активи [4].

Головною обов'язковою умовою лізингу є те, що об'єкти, які передаються в лізинг, можуть бути використані лише для підприємницьких цілей.

Розглянемо тепер суб'єктів лізингу [22].

Лізингодавцем може бути будь-який суб'єкт підприємницької діяльності, котрий здійснює лізингову діяльність, тобто передає в користування майно за договором лізингу. Лізингодавцями можуть бути [8, с.159]:

· банки та їхні філії, фінансові компанії, кредитні установи, в яких передбачений цей вид діяльності;

· лізингові компанії: фінансові, що спеціалізуються тільки на фінансуванні угоди (оплата майна), або універсальні, що надають не тільки фінансові, а й інші види послуг, які пов'язані з реалізацією лізингових операцій (технічне обслуговування, навчання, консультації тощо). Їхні переваги - оперативність, мобільність, добре знання ринку і ситуації на місцях;

· брокерські лізингові фірми; будь-яка виробнича або торговельна фірма (товариство), для якої лізингова діяльність передбачена в установчих документах і яка має достатню кількість фінансових засобів; страхові та пенсійні фонди.

Другим учасником лізингової угоди є будь-який суб'єкт підприємницької діяльності, котрий одержує у використання майно за договором лізингу - лізингоодержувач. Це може бути юридична особа в будь-якій організаційно-правовій формі, що здійснює підприємницьку діяльність, або громадянин, який займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець.

З точки зору термінології, лізингодавець називається ліссером, а лізинго-одержувач-рентером.

Третій учасник - постачальник. Це продавець лізингового майна - підприємство-виробник, торгівельна організація або інші суб'єкти підприємницької діяльності, які продають майно, що передається згідно з договором лізингу.

Класифікація видів лізингу отримала достатньо серйозне обгрунтування як в закордонній, так і у вітчизняній теорії і практиці. При виділені видів лізингу виходять перш за все із ознак класифікації [9, 13, 21].

Залежно від складу учасників (суб'єктів) угоди розрізняють прямий та непрямий лізинг. При прямому власник майна, тобто виробник, самостійно здає його лізингоодержувачеві. Різновидом прямого лізингу є зворотній лізинг, коли майно здається в лізинг тій же особі, у якої воно було куплено. При непрямому передача майна відбувається через посередників. Останній випадок розглядається як "класична трьохстороння угода".

В залежності від типу майна розрізняють: лізинг рухомого майна, лізинг нерухомості, лізинг "секунд-хенд” та груповий (великомасштабний, "біг-тікет-лізинг”).

Відповідно до рівня окупності майна розрізняють фінансовий (капітальний) і оперативний лізинг. Це найбільш поширені види лізингових операцій. Існує кілька критеріїв для їх розмежування: це і тип орендованого майна, і обсяг обов'язків лізингодавця, і термін використання об'єкта лізингу [10, с.261].

Наведемо також кілька основних відмінностей між фінансовим та оперативним лізингом.

Таблиця 1.1

До факторів розвитку міжнародного лізингу відносять: скорочення обсягу ліквідних коштів, загострення конкуренції, сприяння розвитку лізингових операцій з боку держави і фінансового світу тощо [14].

Скорочення обсягу ліквідних коштів. Не секрет, що для багатьох підприємств характерними є невеликі обсяги наявного грошового капіталу та активів як в силу галузевих факторів, так і через погіршення фінансового стану. Лізинг стає в нагоді в такій ситуації, адже дозволяє відійти від великих одноразових витрат.

Загострення конкуренції, що вимагає оптимізації інвестицій.

Зменшення прибутків підприємств. Лізинг дозволяє значно зменшити витрати із обслуговування обладнання, амортизацією тощо.

Сприяння розвитку лізингових операцій з боку держави і фінансового світу в цілому, з метою стимулювання економічного зростання, зростання інвестицій.

Ці фактори безпосередньо впливають на особливості розвитку лізингу та поширення лізингових відносин на сучасному етапі.

Варто зазначити також на надзвичайне значення лізингових операцій для міжнародних економічних відносин:

· полегшується доступ до високих технологій;

· оперативно замінюється старе обладнання на нове;

· зекономлені кошти спрямовуються на інші цілі;

· відбувається оптимальний розвиток світової економіки.

Широке розповсюдження в світовій практиці лізинг отримав завдяки перевагам, які надаються суб'єктам угоди. Розглянемо основні з них. З точки зору лізингоодержувача (орендаря) ці переваги такі [15, с.79-83]:

· можливе використання нової, дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат, оскільки при лізингу виробниче обладнання передається в користування без попереднього викупу, тобто є можливість налагодити виробництво при обмежених витратах фінансових (а при міжнародному лізингу - валютних) засобів;

· лізинг припускає 100% кредитування і, як правило, не потребує негайного початку платежів; при використанні звичайного кредиту підприємство повинно було б частину вартості покупки оплатити за рахунок власних коштів;

· лізинг також дозволяє спочатку випробувати машини, а потім закупити їх, а обладнання в сезонних галузях орендувати лише на час його фактичної експлуатації;

· лізинг дозволяє підприємству запобігти витратам, пов'язаним із моральним старінням машин і устаткування, і сприяє використанню найновіших об'єктів лізингу, що підвищує конкурентоспроможність лізингоодержувача;

· лізингові платежі в повному обсязі відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої лізингоодержувачем, і відповідно знижують оподатковуваний прибуток [3, 4];

· майно за лізинговою угодою не зараховується на баланс лізингоодержувача, що не збільшує його активів і звільняє від сплати податку на майно; його вартість не включається в залишок кредитної заборгованості. Це поліпшує фінансові показники підприємства-орендаря і відповідно дозволяє йому залучити додаткові кредитні ресурси (у зв'язку з цим сучасний лізинг часто класифікують як "позабалансове фінансування");

· у багатьох країнах законодавче встановлені податкові пільги для лізингових операцій (так, прискорена амортизація дозволяє суттєво знизити оподатковуваний прибуток і термін лізингової угоди [13, с.26];

· порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними угодами (лізингоодержувач може розрахувати надходження своїх доходів і разом із лізингодавцем розробити зручну схему платежів; платежі можуть бути щомісячними, щоквартальними і т.п.; сума платежів може бути постійною або ковзкою; при її визначенні може бути врахована сезонність використання предмета лізингу; платежі можуть здійснюватися із виручки від реалізації продукції, що вироблена на отриманому в лізинг обладнанні); при використанні компенсаційного лізингу лізингоодержувач здійснює платежі в товарній формі, використовуючи продукцію, що вироблена на лізингованому обладнанні;

· лізинг доступний малим і середнім підприємствам, в той час як отримання банківських кредитів на сприятливих умовах для них проблематичне; деякі лізингові компанії не вимагають від лізингоодержувача ніяких додаткових гарантій, оскільки забезпеченням угоди є саме устаткування (при невиконанні орендарем своїх зобов'язань лізингова компанія забирає своє майно);

· лізинг на відміну від кредиту дає змогу створити надійніші умови господарювання;

· підвищується ліквідність підприємств-лізингоодержувачів, тобто покращується такий важливий для ринкової економіки показник, як здатність своєчасно сплатити майбутні борги;

· перевагою лізингу є також можливість придбання лізингоодержувачем устаткування за залишковою вартістю після завершення лізингової угоди;

· при укладанні лізингової угоди орендар може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових інформаційних, консультативних і юридичних послуг;

· міжнародний валютний фонд не враховує суму лізингових угод у підрахунку національної заборгованості, тобто є можливість перевищити фактичні ліміти кредитної заборгованості, встановлені Фондом для окремих країн (при застосуванні імпортного лізингу).

В умовах ринкових відносин лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам. Підприємству-виробнику лізинг вигідний тим, що за його допомогою підтримується тісний зв'язок між виробниками і споживачами техніки. Вся інформація про недоліки використовуваного устаткування надходить до підприємства-виробника, яке усуває їх, підвищуючи конкурентоспроможність своєї продукції та розширюючи можливості її збуту. Збуваючи продукцію за лізингом, виробник вирішує проблему отримання плати за неї, що зміцнює його фінансове становище.

Лізингові фірми від проведення лізингових операцій отримують досить високий прибуток. Крім того, якщо лізингодавцем виступає банк, то він також має свої вигоди [15, с.105]:

· розширюється коло банківських операцій, росте число клієнтів і відповідно збільшуються отримувані доходи;

· знижується ризик втрат від неплатоспроможності клієнтів. При здійсненні лізингових операцій банк (або його дочірня лізингова компанія) залишається власником майна, що передано в оренду, і, якщо порушуються умови угоди, може вимагати повернення майна. Дана обставина забезпечує можливість проведення лізингових операцій з клієнтами, у яких нестійке фінансове становище (малі підприємства, фермерські господарства, кооперативи, особи, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю і т. ін.);

· банк має право нараховувати на майно, що передається в оренду, амортизаційні відрахування, які не підлягають оподаткуванню і можуть бути джерелом засобів для придбання нового майна;

· банк отримує доходи у вигляді комісійних за лізингом. Величина лізингових платежів може бути "вища, ніж процентна ставка за кредитами. Але в умовах економічної кризи, коли практично відсутнє середнє та довгострокове кредитування, лізинг може бути успішно використаний для вирішення питань капіталовкладень. Дане положення виправдовується також наданням клієнтові, крім позики, машин і устаткування, а також іншого майна, що особливо актуально в умовах існуючого в Україні великого морального і фізичного зносу практично всіх основних фондів.

Як бачимо, лізингові операції мають великі переваги. Традиційне уявлення про лізинг як примітивну довгострокову оренду майна безнадійно застаріло. В той же час слід відмітити ряд недоліків, що притаманні лізингу [8, с.180]:

· кількість учасників лізингової угоди більша, ніж при купівлі майна за рахунок позики, тому операції відрізняються досить складною організацією;

· на підготовку фінансової лізингової угоди може знадобитися більше часу, ніж на підготовку контракту на купівлю; вищі можуть бути і адміністративні витрати, тому вважається, що ціна лізингу може бути нижчою або дорівнювати ціні позики тільки за наявності певних податкових пільг.

Законодавством США, наприклад, передбачається, що для отримання податкових пільг необхідно довести відповідність угоди до ряду ознак, які б свідчили про її належність до дійсної угоди. Податковим законодавством Німеччини, Франції та Італії не передбачаються додаткові пільги для лізингодавців чи лізингоодержувачів. У 1986-1987 р. р. в Англії та США почали діяти нові податкові законодавства, які фактично відмінили багато податкових пільг, пов'язаних з лізингом [17, с.52].

· На лізингодавця лягає ризик морального старіння майна і отримання лізингових платежів, а вартість лізингу є вищою, ніж позики, оскільки ризики зносу устаткування лягають на лізингодавця; відповідно останній закладає це у вартість лізингу. Якщо науково-технічний прогрес робить об'єкт лізингу застарілим, при фінансовому лізингу орендні платежі не припиняються до закінчення угоди.

Таким чином, розглянуті переваги і недоліки лізингових операцій дають можливість зробити висновки, що позитивних моментів, притаманних лізингові, набагато більше, і при державній підтримці, хоча б на період становлення, лізинговий бізнес стане ще більш привабливим.

Розділ 2. Розвиток міжнародного лізингу в умовах глобалізації

2.1 Сучасні тенденції та особливості розвитку міжнародного лізингу

З розвитком промисловості більш інтенсивною стає і конкуренція між кредиторами, в результаті чого виникають і розвиваються нові форми фінансування, наприклад, у розвинених країнах безперервно зростає орендна (лізингова) індустрія. Також очевидна конкуренція серед кредиторів всередині самої орендної індустрії, яка призводить до того, що орендодавці починають шукати нові конкурентні переваги. Це виражається в диференціюванні продуктів через вартість додаткових послуг, консолідації компаній з метою досягнення синергетичного ефекту, пошуки нових ринкових ніш і створенні нових продуктів. Розглянемо більш докладно основні тенденції:

Спеціалізація. Орендодавці мають тенденцію до спеціалізації на певних типах устаткування або в галузях промисловості завдяки поглибленим знанням виробів і їх ринків. Такі знання особливо важливі для більш точного прогнозування ліквідаційної вартості об'єктів лізингу. При цьому необхідно зазначити, що великі компанії забезпечують фінансування оренди для багатьох типів обладнання і мають сильні позиції на ринку в одному і кількох його сегментах.

Консолідація. Основною перевагою консолідації лізингових компаній є можливість для декількох компаній фінансувати свою діяльність загальними активами. У багатьох випадках процес консолідації характеризується входом інвесторів в число акціонерів створюваного консорціуму. Найбільший розвиток процес консолідації отримав в США, де протягом останніх 2-3 років і став основним фактором успіху консолідованих компаній.

Стратегічні союзи. Багато лізингових компаній могли б збільшити свою присутність на ринку в деяких секторах, але відчувають брак капіталу або спеціальних знань, щоб зробити це незалежно. Стратегічні союзи створюють для цього інфраструктуру, і тим самим забезпечують значну вигоду для учасників. В стратегічні союзи можуть входити всі сторони лізингової угоди - лізингові компанії, постачальники, лізингоодержувачі, інвестори, фінансові та інші посередники.

Малі банки входять в індустрію оренди обладнання. Прагнучи розширити і диверсифікувати бізнес, порівняно невеликі банки проявляють інтерес або до покупки лізингових компаній, або до їх створення. Найбільшою мірою ця тенденція виражена в США, де конкуренція між малими банками особливо сильна. Одна з проблем, що виникають при цьому, полягає в більш високих орендних процентних ставках, ніж по типовим банківським позикам, але лізинговий напрям дозволяє банкам розширити і диверсифікувати бізнес.

Програми продажів. Продавець, що організує програми лізингу, став дуже помітною фігурою в індустрії лізингу обладнання. Багато лізингодавців схвалюють програму прямої організації лізингу, тому що збільшується передбачуваність умов угод. Вони самі кредитують стимулювання продажів, забезпечене виробником або дистриб'ютором. В останні роки складність цих програм різко зросла. Інші лізингодавці також розглядають можливості просування на ринок за допомогою співробітництва з низкою виробників устаткування. Перехід до спільних підприємств дозволяє виробникам реалізувати багато переваг від наявності фінансової філії при посиленні компетенції правління. Лізингодавець, йдучи на поступки в рентабельності в ході переговорів, витягує вигоду з більш тісних контактів з продавцем і часто отримує доступ до конфіденційної інформації про введення нових виробів на ринок.

Випуск та старіння обладнання. На думку експертів, в даний час пропозиція оренди (оперативного лізингу) набуває все більшого значення, оскільки компанії уникають остаточної покупки комп'ютерів та іншого швидко старіючого сучасного обладнання.

Нездатність виробника устаткування підняти ціни на нові вироби призводить до дефляційного тиску на обладнання, що вже знаходиться у використанні. Надлишкова виробнича потужність підприємців часто призводить до перевиробництва. В результаті, вартість цих видів устаткування на вторинному ринку може падати нижче історично сформованих діапазонів. Старіння обладнання зазвичай стає результатом появи на ринку нового обладнання, яке технологічно досконаліше і при цьому коштує стільки ж, або навіть менше, ніж подібне устаткування, що знаходиться у використанні. Персональні комп'ютери, засоби зв'язку та діагностичне медичне обладнання - приклади обладнання, залишкові вартості якого можуть особливо швидко зменшуватися внаслідок морального старіння.

Сек'юритизація активів. В останні роки практика сек'юритизації лізингового портфеля отримала особливо широке поширення. Сек'юритизація дозволяє лізинговій компанії знизити вартість, збільшити обсяги та забезпечити безперервність фінансування; оптимізувати оподаткування та перенести частину ризиків, пов'язаних з активами, на інвестора. Сек'юритизація є інструментом, за допомогою якого надається фінансування під певну частину активів компанії. Детальне визначення сек'юритизації дано Комісією з регулювання ринку цінних паперів США: "це цінні папери, що випускаються під певний дискретний потік майбутніх грошових надходжень, або інші фінансові активи, постійні чи оборотні, які за своєю природою конвертуються в грошові надходження протягом встановленого періоду часу, а також певні права або інші активи, призначені для забезпечення випуску або своєчасного розподілу грошових надходжень держателю цих цінних паперів".

Сек'юритизація лізингових активів стала широко застосовуватися відносно нещодавно - на початку 80-х рр. в США, а потім - до кінця 80-х рр. - і в деяких країнах Західної Європи. До цього часу лізинговий ринок в цих країнах фактично завершив перехід на якісно новий щабель свого розвитку, що характеризується відносно стабільними і прогнозованими змінами обсягів операцій по секторах економіки, видами активів, а також, що важливо, розвиненою інфраструктурою вторинного ринку обладнання по більшості позицій з можливістю прогнозувати ліквідаційну (ринкову) вартість майна у процесі.

Поступово домінуюча роль ініціаторів сек'юритизації переходить від іпотечних компаній і банків до кептивні фінансовим компаніям найбільших світових виробників обладнання (Gеnеrаl Еlесtrіс, АBB, Sіеmеns, Tоyоtа, Fоrd, ІBM і ін.), В портфелях яких лізинг складає істотну частку, а сек'юритизації одночасно піддаються змішані (родинні) класи активів. В даний час сек'юритизація набуває популярності і на ринках, що розвиваються.

Вплив макроекономічних тенденцій на ринок лізингу. Оскільки лізинг, з економічної точки зору, є інструментом оновлення основних фондів та/або розширення виробництва, умови його розвитку визначаються макроекономічними тенденціями - на рівні національної чи світової економіки.

Глобалізація.

Основний обсяг лізингових операцій зосереджений у трьох частинах світу: Північній Америці, Азії та Європі, на частку яких в 2009 році доводилось 94,2% лізингових угод.

Світовий ринок лізингу в 2011 році мав наступний розподіл за регіонами: Північна Америка - 20,9%, Південна Америка - 8,8%, Європа - 48,5%, Азія - 19,3%, Африка - 1,5%, Австралія/Нова Зеландія - 1,1%. Найбільша частка глобального ринку припадає на країни Європи, хоча до 2005 р. світовим лідером була Північна Америка (до 40% світового ринку у 2003 р.) [12, с.277; 21].

В Східній Європі за відношенням обсягів лізингових угод до обсягів ВВП, за даними Lеаsеurоре, показники країн відповідно мають такий вигляд: Естонія - 7,01%, Болгарія - 5,69%, Латвія - 4,47%, Словенія - 3,97%, Угорщина - 3,59%. Ці числа кажуть про визначний потенціал лізингу для розвитку економіки в перехідний період, чому приділяють увагу уряди названих держав. В Україні даний показник становить всього 0,7% [33].