Офшорну банківську діяльність легше розпочати з отримання обмеженої банківської ліцензії. В деяких випадках офшорний банк, розпочавши свою діяльність з обмеженої ліцензії, в майбутньому може розширити спектр послуг після отримання повної ліцензії. При цьому мова йде про утворення типового банківського підприємства з правом приймати депозити і відкривати кореспондентські рахунки. Управління офшорними банками може здійснюватися: по-перше, за допомогою резидентного банка, який в деяких юрисдикціях виступає як офшорний банк і здійснює офшорні операції. Такий банк має офіс, який функціонує, і персонал. По-друге, існують банки іншого типу, так звані банки “без персоналу” (administered). Такі банки функціонують на базі банку, який має генеральну ліцензію, на підставі особливої угоди між ним та власником офшорного банку. Для утворення банку “без персоналу” потрібна відповідна ліцензія. Базовий банк здійснює адміністративні функції по забезпеченню роботи банку, який патронується. Адміністративні послуги по управлінню офшорними банками включають оформлення документації і протоколів, ведення реєстру акціонерів, контакти з аудиторами і офіційною владою, обробку кореспонденції. Офшорний банк забезпечується окремим зв'язком, зареєстрованим офісом. Все це дає можливість управління офшорним банком з будь-якого місця планети (розуміється, де існують засоби комунікації), а також заощаджує час та дає можливість керувати офшорним банком одноособово або обмеженим колом осіб. Тобто, фактично достатньо виробити загальну стратегію дій по офшорному банківському бізнесу або прийняти необхідні рішення і зробити розпорядження до базового банку. Офшорний банк являє собою дуже зручну структуру, яка використовується в зовнішньоекономічній діяльності досить ефективно і оперативно. Найбільш частіше офшорні банки відіграють роль центрів по управлінню капіталом і обслуговують обмежене коло осіб. Зазвичай, це дочірні фірми материнського підприємства, а також певні групи підприємств, які вступили у фінансовий пул. Офшорний банк може обслуговувати закордонні філії фірми (враховуючи інші офшорні компанії). На базі офшорних банків можуть здійснюватися операції з різноманітними валютами, в тому числі можуть бути відкриті рахунки в іноземних валютах. До переліку операцій, які можна здійснити за допомогою офшорного банку досить зручно і оперативно, входить також прибуткове фінансування коштів, які знаходяться на його депозитах на світових фінансових ринках. Вони здійснюють клієнтський овердрафт й інші послуги кредитного характеру. Для офшорного банку існує також можливість виходу на міжнародний ринок консолідованих (сумісних) кредитів. Таким чином, офшорний банк “стартує”, як внутрішньофірмовий банк, однак в деяких юрисдикціях він має шанс вийти на відкритий ринок. Перш за все, це ринок депозитів та послуг для заможних осіб і різних форм управління капіталом.

Протягом тривалого часу, одним з факторів успіху утворення і діяльності офшорних банків був рівень конфіденційності, якій надавався і гарантувався законодавством офшорної юрисдикції, хоча він був досить неоднаковим в різних офшорних юрисдикціях. Але загалом більшість офшорних юрисдикцій гарантували повну конфіденційність при утворенні і діяльності офшорного банку засновникам (акціонерам). На даному етапі принцип конфіденційності в сучасних офшорних юрисдикціях є досить умовним. Сьогодні майже всі офшорні центри вимагають розкриття інформації про компанію. А в деяких країнах, таких як Кіпр, Мальта, Гібралтар імена засновників і директорів, а також ряд інформації про них обов'язково вноситься в державні реєстри, які відкриті для будь-якої особи, яка зацікавлена в отримані інформації про компанію, її акціонерів або директорів. В певних країнах установчі документи, які містять імена засновників, повинні бути опубліковані. Тому останнім часом послуги номінальних директорів та акціонерів мають попит серед бажаючих зареєструвати офшорний банк чи компанію. Використовуючи послуги номінальних акціонерів і директорів, реальні засновники і власники мають можливість не привертати до себе “надмірної уваги”. Майже в усіх країнах існують закони або етичні стандарти, які забороняють несанкціоноване розкриття інформації юристами, банкірами або службовцями трастової компанії, яка діє в інтересах офшорної компанії. Конфіденційність ніколи не може бути абсолютною. Влада податкової гавані або фінансового центру може вимагати розкриття особистостей справжніх власників компанії в судовому порядку. В ряді випадків (якщо закон не захищає від такого втручання) достатньо навіть простої адміністративної вимоги місцевої влади або запиту Інтерполу. А що стосується діяльності офшорних банків, то відсутність валютного контролю (повного або часткового) дає можливість офшорному банку переміщувати кошти з більшим рівнем свободи та гнучкості, ніж з операціями в юрисдикціях з валютним контролем.

Також вважаю за необхідне подивитися на переваги офшорного банківського бізнесу очима клієнтів офшорних банків. Звісно, що в переважній більшості випадків клієнтами офшорного банку є його ж “засновники” (певні компанії, структури засновників), але клієнтами можуть бути і особи, які не мають відношення до утворення банку або до структур засновників банку. Отже, треба розрізняти ці дві категорії осіб-клієнтів офшорного банку, так як вони мають різну мету у використанні банку. Переваги використання офшорного банку для клієнтів, які мають відношення до створення офшорного банку, будуть відображені в меті створення банку та його діяльності, як офшорної банківської структури. “Просто” клієнти будуть утворювати відносини клієнт-банк, де банком виступає офшорний банк або офшорна компанія з банківською ліцензією, які надають весь спектр банківських послуг з урахуванням офшорного клімату. Клієнтами банку можуть бути фірми і банки інших офшорних юрисдикцій, зарубіжних країн, або просто фізичні особи. Переваги у взаємовідносинах з офшорною банківською структурою відображенні в оперативності у відкриті рахунку, зручності використання рахунку (розпорядженні коштами, які знаходяться на рахунку). Деякі банки надають послуги в управлінні рахунком за допомогою Інтернету, також сьогодні є досить актуальним використання Інтернет “банкінгу”, що дозволяє відкривати, контролювати рахунок і розпоряджатись коштами на рахунку за допомогою лише Інтернету. Але використовувати такі послуги необхідно дуже обережно, бо відповідальність банку за виконання своїх обов'язків по таких рахунках досить незначна. Офшорній фірмі або компанії краще вести розрахунки або забезпечувати свою зовнішньоекономічну діяльність за допомогою, наприклад, офшорної філії якогось всесвітньо відомого банку. Це буде зручніше і безпечніше, ніж відкривати рахунки в країнах з жорстким валютним контролем і банківським аудитом. Також офшорні банки гарантують більшу конфіденційність інформації своїм клієнтам, ніж інші. Хоча у всьому має бути певна міра, якщо казати, наприклад, про Інтернет “банкінг”, то відкрити рахунок в банку (якій надає цю послугу) можна повністю анонімно, але, з іншої сторони, цей банк не несе будь-якої відповідальності по цьому рахунку, тобто в разі чогось ти позбавлений права на “захист” свого рахунку або своїх вкладів. Всі офшорні банки надають конфіденційність інформації своїм клієнтам (банківська таємниця в широкому розумінні), але не всі повну. В повній мірі анонімні рахунки можливо використовувати лише для незначних коштів, зважаючи на фактор відповідальності банків по цим рахункам.

Питання конфіденційності в офшорних банках, офшорних юрисдикціях слід співставляти зі світовим співтовариством, міжнародними організаціями і окремими державами або союзами держав. Тому, що “масова” боротьба з відмиванням “брудних грошей” (кошти, які були отриманні в наслідок порушення законодавства певної країни, в тому числі від торгівлі наркотиків, зброї та фінансових махінацій) зробить фінансові потоки “прозорими” і підконтрольними! Такі міжнародні організації, як FATF, наприклад, намагаються змусити (за допомогою санкцій) більшість держав робити банківський моніторинг при переказі коштів з рахунку, якщо сума перевищує певну межу. Змінювати банківське законодавство таким чином, що поняття банківської таємниці лишається тільки формально.

Траст, або довірча власність - це особлива правова форма володіння власністю, яка бере свій початок з середньовічної юридичної системи Великобританії. У зв'язку з цим він регулюється правовими принципами загальної острівної системи права. З юридичної точкі зору створення трасту полягає в передачі дякіх цінностей і майна в довірче кервання в інтересах бенефіціара.

В трастовій схемі фігурують три суб'єкта - засновник траста, довірча особа і бенефіціар. Засновник тарсту може бути одночасно і бенефіціаром. Специфіка трастової форми визначається тім, що тітул власності переходить іншій особі (довірчій) на весь період дії трасту. Це значить, для третьіх осіб власником переданого в траст майна є довірча особа. В той же час право на доходи від володіння майном траста належить бенефіціару. Наслідками цього є дві основні особливості, які використовуються в схемах керування майном і податковому плануванні. По-перше, траст забезпечує захист майна від судових позовів. Справа в тому, що на майно і цінності, передані в траст, не може бути звернен позов, тому що з точки зору системи загального права власність від засновника перешла до довірчої особи. Важливо те, що на майно, яке передано в траст, не може бути звернений позов і зі сторони кредиторів довірчої особи. Таким чином, ці особливості траста роблять його ефективним засобом захисту від політичних, економічних і судових ризиків.

По-друге, майно, яке передано в траст, виключається з обкладення податками на майно (виходячи з вищесказаного). Вважається, що засновник майном не володіє, тому що він вже їм розпорядився - передав в траст. Тому для створення трастів часто обираються офшорні райони. Там майно і доходи трастів, як правило, повністю звільнені від податків.

Офшорні трасти різних типів створюються перш за все в офшорних юрисдикціях, які прийняли принципи загальної островної системи права. Трасти, також, вводяться і в країнах з іншими правовими основами. Трастові юрисдикції можть суттєво різнитися умовами створення і функціонування траста. Серед популярних трастових юрисдикцій можна назвати Кайманові острови, Багами, Гернсі і Джерсі, острів Мен, Гібралтар. Особливість офшорних трастов полягає в тому, що доходи траста і бенефіціарів в майно трастів податком не оподатковуються. Бенефіціари і засновники траста повинні знаходитись за межами траста, створеного в данній офшорній юрисдикції. Джерела доходу траста також повинні бути за межами. Однак в різних юрисдикціях данні вимоги можуть змінюватись.

Офшорана стахова (перестраховачна) компанія - це компанія, яка утворена в країні - податковому сховище, яка має спеціальну правоздатність і має право на ведення страхової (перестраховочної) діяльності згідно з законодавством країни її реєстрації, установчими документами і ліцензієй. За своїми основними функціями офшорні страхові компанії ні чим не відрізняються від страхових компаній, утворених в інших країнах. Коло операцій, які вправі здійснювати офшорна страхова компанія (страхування життя, майнових і інших ризиків материнської або зв'язанної компанії або необмеженного кола осіб і т.і.) визначається ліцензією. До основних переваг, якими користується офшорна страхова компанія належать: а) відносно м'ягкий контроль національної Комісії по нагляду за страховою діяльністю по відношенню до офшорних страхових компаній; б) відсутність прямих податків (податка на прибуток, доходи і т. д.), які заміняються фіксованим державним митом, яке стягується при отриманні ліцензії на ведення страхової діяльносі, а потім щорічно при намірі її подовжити; в) в багатьох випадках недоступність інформації про власника страхової компанії для широких мас (за виключенням випадків судового переслідування).

Утворення офшорних страхових фірм переслідує різноманітні цілі. Один з основних факторів відкриття офшорних страхових фірм є податкова економія, але це не єдиний фактор.

В офшорному страховому бізнесі застосовуються два основних типа компаній: перестраховочні фірми і компанії які займаються страхуванням внутрі фірми. Базова схема офшорного страхування базується на переказі страхових премій в адресу офшорних страхових компаній, де вони не підлягають оподаткуванню податком на прибуток. Компанії внутріфірмового страхування утворюються і в звичайних податкових юрисдикціях. Однак, в більшості випадків краще їх розтошувати в офшорних зонах. Існує цілий ряд типових сітуацій, коли доцільніше утворення компаній внутріфірмового страхування. Перш за все, якщо об'єм страхування досить великій, то послуги страхування вігідніше отримувати від своєї власної страхової фірми. В цьому випадку прибуток від страхової діяльності, а також страхові резерви залишуться під контролем материнської компанії.

Основними юрисдикціями, де утворюються дочірні страхові компанії, є острови Мен, Гернсі, Бермуди, Кайманові острови, Теркс і Кайкос, Кіпр та інші. Останім часом інтенсивно розвивається офшорний страховий бізнес в Ірландії та Люксембурзі.

2.2 Холдінгові, фінансові і ліцензійні компанії

Холдінгова компанія. В цьому питанні слід почати з того, що англійське слово “holding” означає “володіння”, “утримання”. В самому загальному виді холдінг можна визначити так: це компанія, яка спеціалізується головним чином на прямих інвестиціях в інші компанії (свої філіали) і одержує прибутки у формі дивідендів, процентів чи платежів роялті. Потрібно відмітити, що володіння портфельними інвестиціями не дає компанії статусу холдінга.

Популярність холдінга серед західних транснаціональних корпорацій пояснюється, тим що він дозволяє одним прийомом досягати декілька важливих для власників цілей, в тому числі:

1. об'єднати в одну систему компанії різного функціонального призначення;

2. планувати податки на прибуток і на корпорацію;

понизити податок на дивіденди і проценти;

оптимізувати фінансові потоки і інвестиції в середині групи;

акумулювати в рамках невеликої групи професійний досвід інвестиційної, банківської, фондової, страхової діяльності для наступного виходу філіалів на відповідні ринки в якості самостійних учасників;

напрацювати солідарний імідж. репутацію, торгову марку групи.

Щоб всі ці параметри поєднались в одне ціле, необхідно створювати холдінги там, де є сприятливе правове і економічне середовище. В першу чергу маються на увазі такі країни, як Нідерланди, Люксембург і Швейцарія. Сучасна холдінгова структура ніколи не буває однорідною, і як правило включає в себе різні спеціалізовані елементи, до яких можна віднести, наприклад: кептивний банк, страхову компанію, інвестиційні, брокерські, лізингові та інші підрозділи - поряд з традиційними торговими реінвойсінговими елементами, з яких частіше всього і починається створення холдінгів.

Великі холдінги можуть “вимагати” створення спеціалізованої управлінської компанії. Більш розвинуті холдінгові структури включають в себе один чи декілька трастів і фондів, які забезпечують фінансову і функціональну стабільність протягом багатьох десятиліть. В залежності від свого призначення, холдінгові компанії підрозділяються на: звичайний холдінг; і фінансовий (чи фінансово-інвестиційний) холдінг. Два останні є удосконалені різновидності першого.

Звичайний холдінг . Має право здійснювати наступні види операцій:

- купувати, тримати і розпоряджатись акціями компаній з обмеженою відповідальністю, долями в фондах спільних вкладів (units), облігаціями;

володіти торговими марками і патентами, даючи їх в користування шляхом видачі ліцензій (при цьому в одних країнах, наприклад в Нідерландах, дозволено субліцензування, а в інших наприклад, Люксембурзі - заборонено);

давати кредити і авансувати діяльність компаній, в яких є інвестиції холдінгу (доля цих інвестицій може визначатись чи як “розумна”, чи кількістю в процентах, в залежності від конкретного законодавства);

класти свої кошти на депозити у фінансових установах (при цьому активи холдінгу не можуть повністю чи в переважній частині складатись із депозитів);

брати кредити (максимально можливе співвідношення позикових коштів до виплаченого капіталу регулюється, чи за законодавством , чи на основі прецедентів і практики, в залежності від системи права).

На діяльність холдінгових компаній, як правило, поширюється цілий ряд обмежень і заборон. Зокрема, як показує практика, заборонено:

володіти землею і будівлями, за виключенням тих, які використовуються для прямих потреб холдінга, тобто для проживання директорів чи персоналу. В останньому випадку володіння землею чи будівлями вважається допоміжною діяльністю. Разом з тим, холдінг має право володіти акціями компаній, які володіють нерухомістю, при умові, що ці компанії мають статус компаній з обмеженою відповідальністю;

напряму здійснювати виробничу і торгову діяльність;

мати в своїй структурі підрозділ, який працює безпосередньо з фізичними особами.

Фінансовий холдінг . Як додаток до вище сказаного, він має право здійснювати чисто банківські операції, тобто, давати кредити і гарантії і здійснювати факторинг боргів - для компаній які входять в групу. При цьому поняття “групи” також розрізняється в законодавстві різних країн. В Нідерландах - група розуміється як однорівневе (пряме) володіння. В Люксембурзі допускається двохрівневе (непряме) володіння. І в тому і в іншому законодавстві передбачається - холдінг повинен бути не кінцевим, а проміжним власником. При цьому кінцевий власник, як правило, теж входить до групи. В якості додаткових критеріїв, при визначенні групи, можуть застосовуватись кількісні показники, тобто відповідні розміри доль холдінгів в компаніях, що їм належать (наприклад, 10 чи 25% від виплаченого капіталу кожної компанії). Ці ж кількістні параметри можуть використовуватись і при визначенні податкового статусу холдінга.

За своїм юридичним статусом холдінгові компанії можуть створюватись як товариство з обмеженою відповідальністю (в тому числі з акціями на пред'явника), командитне товариство (тобто товариство в якому одні засновники несуть обмежену, а інші- необмежену відповідальність), кооперативні товариства. Останні два типи статусу не застосовуються до фінансових холдінгів.

Законодавство “холдінгових” юрисдикцій містить цілий ряд вимог, які стосуються мінімального розміру виплаченого капіталу, кількості і статусу акціонерів й директорів, форм щорічної діяльності. Кожен холдінг повинен н давати владам країни інкорпорації, затверджену загальними зборами акціонерів фінансову звітність, звітність ради директорів (яка включає в себе також план діяльності компанії на наступний рік, баланс і кількість прибутків/збитків, коментарії відносно операцій по рахункам і методології, яка застосовується при розрахунках, дані про розподіл прибутків), коли останнє не відображено чітко у фінансовому звіті. Крім цього обов'язковою вимогою є наявність заключення кваліфікованого аудитора.

Недивлячись на відносно жорсткі умови до структури капіталу і звітності, закон не наносить шкоди життєво важливим інтересам холдінгів. Доречі він гарантує конфиденціальність володіння. В річному балансі люксембургського холдінгу, наприклад, не обов'язково вказувати назви конкретних компаній, які належать холдінгу. Крім цього не вимагається видача консолідованого річного балансу від так званих “малих” холдінгів, в яких співвідношення балансу, обороту і кількості персоналу - будь-яких двох чи трьох - повинно відповідати певним кількісним параметрам. Всі розрахунки, в тому числі капітал, баланс і.т.д., можуть вестись в будь-якій валюті. Головне, щоб вибрана методологія була чіткою і послідовною. Поточний бухгалтерський облік, на відміну від офіційної звітності, може вестись в тій формі, в якій це зручно власникам і директорам холдінгу.

Слід завжди пам'ятати, що для збереження податкових пільг і спрощених вимог до звітності, діяльність холдінгової компанії повинна зводитись головним чином до пасивного володіння, плюс фінансування і інвестування за встановленим законодавством форматом.

Коли холдінг на пряму втручається в управління компаній які йому належать, чи дає кредити компаніям, не зовсім відповідаючи критеріям належності до однієї групи, його пільговий статус може бути відізвано владами. Коли ж порушення не були досить серйозними, то втрата статусу означає лише застосування звичайних (не пільгових) корпоративних податкових ставок, наприклад, збільшення оподаткування прибутку з 4 до 45%, але не ліквідацію.

Як показує сучасна практика діяльності холдінгів,- їх управління в основному зводиться до певних загальних моделей, які в тій чи іншій інтерпретації використовуються, як в країнах з “ліберальним” оподаткуванням так і в “податкових гаванях”.

Загальноприйнятим є той факт, що загальні збори акціонерів материнського холдінга є вищим органом управління холдінгового об'єднання, яке було зареєстровано в якості акціонерного товариства. Збори формують адміністративні органи, які управляють дочірніми фірмами і підприємствами. Керівництво холдінгового об'єднання розробляє інвестиційну стратегію, технологічну політику, перспективні проекти, тобто ключові питання діяльності об'єднання. В структурі управління холдінгом виділяються дві основні підсистеми: управління галузями і управління функціями.

Галузь, як правило, складає сукупність дочірніх фірм і філіалів певного профілю. Керівниками галузі в основному виступають голови Ради директорів (виконавчі директори) дочірніх фірм чи співробітники центрального апарату. В рамках цієї підсистеми управління, координуються виробничо-збутові цикли з кожної категорії товарів чи послуг.

Що стосується функціональних служб, то вони здійснюють координацію окремих сторін діяльності фірми - дослідження ринку, планування фінансування та інше. В цілому ж координація діяльності дочірніх фірм забезпечується зусиллями обох служб, причому і та й інша входять до складу виконавчих органів материнського і дочірніх підприємств.

Однією з основних проблем, яка вимагає відповідального вирішення зі сторони менеджерів холдінга, є визначення належної міри господарської самостійності його дочірніх підприємств. Вирішення цього питання повинно виходити із загальної концепції комерційної діяльності холдінга, а також із тактики досягнення ринкових цілей. На практиці, дочірні фірми володіють досить високим рівнем самостійності, який є необхідним для ініціативного виконання поставлених перед ними завдань. Відповідно - контроль за діяльністю дочірньої фірми повинен відрізнятись гнучкістю та оперативністю. Для забезпечення такого контролю передбачено, що посада голови Ради директорів, а також інші ключові посади, в дочірній фірмі займають представники головного акціонера. Головне підприємство керує дочірніми фірмами через своїх представників в органах управління (перш за все в Раді директорів). Для реалізації загальнофірмової стратегії необхідно, щоб генеральний директор представляв інтереси головного акціонера, а материнське підприємство контролювало більшість голосів в Раді директорів.

Статут чи внутрішній регламент холдінгової компанії можуть формуватись таким чином, щоб управління і контроль зі сторони материнського підприємства - здійснювався і на рівні виконавчих структур. В цьому випадку управління дочірнього товариства підпорядковується безпосередньо вищестоящим органам холдінгового об'єднання. Передбачено, що коли участь в дочірньому акціонерному товаристві перевищує 50%, то порядок взаємовідносин між ним та материнською компанією визначається в статутних документах. Вирішення цього питання входить до компетенції загальних зборів акціонерів.

В рамках управління холдінгом формуються “центри прибутків”, де калькулюються одержуємі прибутки. Причому створюються різнорівневі центри прибутків. Центром прибутку вищого порядку є материнська фірма. Центри прибутків більш нижчого порядку, як правило, співпадають з основними дочірніми фірмами. Виключення складають дочірні фірми, виконуючі службові функції: їх діяльність направлена не на отримання максимального прибутку, а на забезпечення певних загальнофірмових операцій.

Міра самостійності дочірніх фірм визначається, в основному, тією долею прибутку, якою розпоряджається керівництво дочірньої фірми. Дочірні структури можуть об'єднуватись за галузевою, технологічною чи територіальною ознакою. Галузь може очолити й дочірня фірма, яка виступає в ролі виробничої компанії (проміжний холдінг), і яка є галузевим центром прибутку. В цьому випадку керівником галузі може стати директор дочірньої фірми. Більш того, на практиці, приорітет має галузева служба в особі виконавчого директора дочірньої фірми. В цілому питання взаємовідносин різних рівнів управління холдінгом, як правило, структуризовано опрацьовується, а відповідний розподіл прав і обов'язків закріплюється у внутрішньому регламенту холдінга.

В світовій практиці холдінгових об'єднань, апробовано досить гнучкі форми організаційних структур. Ефективність управління холдінгом багато в чому залежить від рівня централізації і децентралізації фірмових структур. Причому справи компанії успішніші будуть в тому випадку, коли співвідношення цих рівнів чітко не фіксується, а змінюється в залежності від фази ділового циклу, галузевої орієнтації підприємства і ряду інших факторів, які повинні уважно вивчатись і враховуватись керівництвом холдінга.

При розробці схем управління холдінгом необхідно також враховувати можливість прояву протиріч у взаємовідносинах різних його служб та підрозділів. Такі протиріччя пов'язані з тим, що ці служби та підрозділи вступають між собою в своєрідну конкурентну боротьбу за володіння ресурсами і фондами, що може призвести до роз'єднання зусиль, направлених для досягнення загальних цілей. Існуючі на Заході теорії управління приділяють багато уваги пошуку шляхів і методів вирішення подібних протиріч. Використання подібних теоретичних висновків та рекомендацій, які, як правило, базуються на узагальнені накопиченого практичного досвіду, дозволяє оптимізувати діяльність організаційних структур холдінгового об'єднання.

Важливим способом підвищення ефективності централізованого управління, яке забезпечує досягнення загальних цілей холдінгового об'єднання, є створення спеціальних посередницьких і сервісних компаній. Вони безпосередньо підпорядковуються адміністрації головного підприємства, управляють резервами об'єднання, забезпечують організацію (а у випадку необхідності перебудову) фінансових зв'язків і каналів матеріально-технічного постачання в рамках об'єднання і налагоджують взаємодію з незалежними партнерами.

Децентралізація управління пов'язана, преш за все, з великими дочірніми фірмами, які користуються великим ступенем господарської самостійності в області планування та інвестицій. Ці фірми створюють фінансову та виробничу основу корпорації. Поєднання методів централізації і децентралізації одержало вдале втілення в такому інструменті “м'якої” централізації, як внутрішньофірмовий контракт. Він укладається між асоційованими виробниками і вигідно відрізняється від традиційних договорів поставки чи підряду тим, що є способом узгодження механізмів ціноутворення та регулювання витрат. Контракти такого типу укладаються в рамках цільових загальнофірмових програм, як і при оформленні довгострокових комерційних зв'язків.

Ціноутворення в рамках внутрішньофірмової контрактної системи базується на двох моделях ціни контракту - моделі контракту “фіксованих цін”, і моделі “витрати плюс винагороди”. Перша модель дає перевагу при виробництві масових промислових виробів (вони складають, як правило, 4/5 номенклатури), друга частіше застосовується до умов виробництва технічно складної продукції і науково-технічного підряду. Проміжну групу складають контракти з передбаченим механізмом матеріального заохочення.

Контрактний механізм в багатьох випадках стає більш вигідним ніж командний метод управління витратами та господарськими зв'язками, оскільки дозволяє досягти гнучкого поєднання ініціативи безпосередніх виконавців, з дотриманням вимог холдінгової політики витрат. Внутрішньофірмовий контракт застосовується як між співробітниками, так і горизонтально асоційованими підприємствами.

“В структурі управління великим холдінговим підприємством, холдінгового типу, виділяють чотири основні способи їх діяльності: 1. управління по галузям; 2. управління по функціям; 3. програмно-цільове управління; 4. матрична система управління” [Offshore Companies and Taxation Offshore Companies and Taxation [Follow Ups] [Post Followup] [Corporate Law] - 33].

1. Управління по галузям (“дивизіональна “ система). Організується у відповідності з номенклатурою продукції. По кожному типу виробляємих товарів, створюються галузеві підрозділи. Проте управління за цим принципом все ж не завжди зможе виключати відомчість і роз'єднаність, які виникають на рівні взаємовідносин підрозділів і створюють немалі труднощі для здійснення перспективного планування, управління інвестиціями та іншими операціями.

2. Управління по функціям . Пропонує велику ступінь централізації активів фірми. головну роль тут відіграють функціональні служби, з допомогою яких забезпечується досягнення намічених цілей (служба планування, заводського виробництва, маркетингу і технічної політики, матеріально-технічного забезпечення, обліку та фінансового планування, інформації і.т.д.) Хоча на базі цієї системи управління можна оперативно регулювати окремі аспекти діяльності холдінгового об'єднання, проте виникають серйозні труднощі в забезпеченні комплексності і узгодженості управління, зокрема, в області обліку витрат і визначенні відповідальності за приймаємі рішення.

3. Застосовуючи програмно-цільовий метод , керівництво холдінгового об'єднання досягає подолання відмічених труднощів і недоліків, пов'язаних з застосуванням перших двох способів управління. З допомогою програмно-цільового методу більш чітко визначаються основні цілі об'єднання, й для досягнення цих цілей розробляються спеціальні програми і проекти, на базі яких забезпечується гнучка взаємодія галузевих і функціональних служб. Проте, як показує практика управління холдінгами в різних оффшорних юрисдикціях, і в цьому випадку мають місце витрати відомчого підходу.

4. Матрична система управління . Передбачає, що виробничі одиниці знаходяться під подвійним контролем - функціональних і галузевих служб. В практиці холдінгового управління особливо часто застосовуються багатомірні матриці за такою, наприклад, схемою: функція - галузь - регіон. Проте й цей тип управління має певні недоліки, які виражаються, зокрема, в послабленні управлінської ієрархії (оскільки кожен виконавець знаходиться в підпорядкуванні двох чи навіть декількох керівників) і розмиванні межі центрів прибутків

Тому ні одна система управління не повинна абсолютизуватись. Мистецтво управління холдінговим об'єднанням заключається в умінні використовувати, в залежності від конкретних обставин, переваг тієї чи іншої системи, переходячи від їх традиційного протиставлення до гнучкого поєднання і взаємодоповнення там і тоді, де і коли для цього існують відповідні умови. Так, певний ефект в холдінговій практиці приносить поєднання програмно-цільової і “дивізіональної” систем, з елементами вертикальної підпорядкованості по лінії функціональних відділів.

Яка б система управління не використовувалась - найважливішим її елементом залишається внутрішньофірмове планування. Причому основним інструментом планування, в рамках децентралізованої структури управління, є планування прибутків, яке здійснюється, як правило, в розбивці по галузям, по строкам і найбільшим дочірнім фірмам. З урахуванням планування прибутків, складаються і плани капіталовкладень за рахунок централізованих і консолідованих ресурсів холдінгових підприємств.

Інтегральна оцінка господарської діяльності холдінга дається на основі показника доходності інвестованого капіталу, який виражає відношення чистого прибутку до активів корпорації з розбивкою по її основним підрозділам. Цей показник може бути представлено, також, у вигляді добутку долі прибутку в продажах (відношення чистого прибутку до продаж) і норми обороту сумарних активів (відношення продаж до сукупних активів). Перший співмножник слугує для визначення поточної ефективності, другий для характеристики використання сукупних активів компанії.

Штаб-квартира холдінга здійснює фінансовий контроль за діяльністю філіалів і дочірніх фірм з допомогою аналізу і планування найважливіших фінансових показників. Аналіз фінансових показників компанії, як правило, здійснюється шляхом розробки так званих консолідованих форм звітності - бухгалтерських балансів, звітів про прибутки й збитки, про рух фондів і т.д. В консолідованих звітах одержує відображення фінансове положення як материнської компанії, так і її дочірніх фірм (проте данні по дочірнім фірмам сумуються в свою чергу, за окремо розробленими на практиці схемами).

Нідерланди .В цій країні відсутні будь-які обмеження на ведення валютнообмінних операцій. В країні встановлено сприятливий податковий режим для іноземних капіталовкладень. Податкові пільги тут надано холдінговим, фінансовим та інвестиційним компаніям. Завдяки податковим пільгам в цій країні часто розташовують компанії, до завдання яких входить інвестиційне і фінансове забезпечення підприємницької діяльності в найбільших європейських країнах, а також в інших регіонах світу. Країна традиційно використовується в якості “холдінгової юрисдикції”.

Нідерланди, разом з Швейцарією, представляють собою важливий фінансовий центр Європи. Через Нідерланди “проходить” значна частина європейських інвестиційних капіталів. Надходячі сюди фінансові ресурси інвестуються в інші європейські країни, а також вивозяться за межі Європи. Нідерланди випереджають багато інших європейських країн за об'ємом коштів, вкладених в економіку іноземних держав, перш за все США. Достатньо відмітити той факт, що Нідерланди займають 2-е місце в світі за об'ємом прямих інвестицій в американську економіку, 4-е місце за контрольованими в цій країні активами і 5-е місце за об'ємом продаж філіалів. В нідерландських компаніях в США працює 8,7% загальної кількості американців, зайнятих в іноземних фірмах. За цим показником Нідерланди лише відстають від такого промислового гіганту, як ФРН (10,3%) і випереджають Японію.

Як такого законодавчого акту, який би регулював діяльність холдінгів в цій країні немає. Проте Нідерланди поширюють на холдінги дію договорів про запобігання подвійного оподаткування, тому найбільш популярними тут є так звані “проміжні” холдінги, тобто ті холдінги, які не є кінцевими власниками для компаній, які не входять в групу. З однієї сторони це дозволяє використовувати такі переваги нідерландської холдінгової компанії, як висока міжнародна репутація держави, стабільна національна валюта, відсутність валютного контролю, наявність великої кількості договорів про запобігання подвійного оподаткування, можливість узгодження з податковими органами всіх деталей оподаткування компанії ще до початку звітнього періоду - тим самим дозволяючи уникати недоречностей згодом. З іншої сторони, використання в якості кінцевого власника компанії, яка винесена в більш сприятливу зону (зовсім не обов'язково безподаткову), пов'язану з Нідерландами відповідним договором, може суттєво підвищити фінансову та інвестиційну мобільність всієї структури, а також отримати податкові пільги.

Нідерландський холдінг, володіючий активами в закордонних компаніях і відповідаючий певним критеріям: часу (період володіння не може бути меньший одного фінансового року) і розміру долі (холдінгу повинні належати не менше 5% від виплаченого капіталу іноземною компанією, з правом голосу),. звільняється від виплати податку на дивіденди, які ввозяться з-за кордону. Це, однак, не означає звільнення від податку на прибуток в країні отримання доходів. Нижче, будуть розглядуватись, деякі найбільш часто зустрічаємі види холдінгів.

Нідерландські холдінги можна вигідно використовувати в будівельній індустрії. Простий приклад: іноземна компанія придбала чи орендувала, в третій державі ділянку під будівництво і побудувала на ній будинок, який став її власністю. Коли вона є самостійною компанією, то, продаваючи будинок, вона повинна заплатити податок на прибуток від реалізації. Але коли ця компанія належить холдінгу, то продається не будинок, а акції будівельної компанії. Причому продаж відбувається в Нідерландах, де відповідно до законодавства подібна операція не обкладається податком. Слід проте враховувати, що це правило не діє, коли компанія придбала і перепродала вже готову будівлю ( тому, що такі інвестиції кваліфікуються як портфельні і обкладаються податком на збільшення капіталу).

Нідерландське законодавство обкладає податком одержуємі проценти по кредитам, які видаються холдінгом своїм іноземним філіалам. Безпроцентні кредити можуть бути прирівняні до придбання акцій і відповідно обкладатись податком на капітал в сумі 1%. Разом з тим коли сам холдінг бере кредит в однієї з компаній, які входять в групу, наприклад, розташованих в безподатковій зоні, то виплачуваний їм кредит за цим кредитом не обкладається податком в Нідерландах.

В законодавстві деяких країн відсутня вимога про обов'язкову репатріацію прибутків, які було отримано коло іноземних джерел. Коли нідерландський холдінг буде належати компанії, яка зареєстрована в такій країні, то він може збирати дивіденди від своїх іноземних філіалів й накопичувати їх в Нідерландах для наступного реінвестування всередині групи.

В інших країнах дивіденди, репатрійовані з країни, з якою існує договір про запобігання подвійного оподаткування, виключаються із оподатковуємої бази.

Застосування податкового планування дозволяє вивезти дивіденди, отримані через нідерландський холдінг, з під додаткового оподаткування в місце реєстрації кінцевого власника- отримувача дивідендів.

Методика податкового планування з допомогою холдінга, включає в себе не тільки зменшення абсолютної ставки оподаткування на кінець звітнього періоду. Включення в загальну холдінгову структуру компаній, що знаходяться в країнах, які застосовують практику податкового кредиту (наприклад, Великобританія), дозволяє одержати відстрочку виплати частини податків, що з однієї сторони дає можливість затримати в обороті кошти, які в іншому випадку було б відібрано в держбюджет, а з іншої сторони використовувати відстрочку для коректування структури собівартості і взаємопогашення податків, сплачених в різних країнах, які зв'язані договорами про запобігання подвійного оподаткування. Таким чином, недивлячись на те, що самі ставки податків при цій схемі не понижуються, абсолютна сума виплачених податків може бути зменшена і розподілена більш рівномірно (так званий- spread).

Досить зручним засобом забезпечення фінансування в середині групи є нідерландські фінансові холдінги. Фінансування може здійснюватись з двох джерел: внутрішніх (інші компанії групи), чи зовнішніх (банківський кредит). Хоча жорсткого співвідношення власних і позикових коштів в цьому випадку не встановлено, податкова інспекція має право попередньої оцінки ризику і встановлення індивідуальних нормативів для кожної трансакції. Наприклад, коли холдінгова компанія використовує позикові кошти для придбання пакету акцій, як правило застосовується співвідношення позикових і власних коштів 6:1.

Часто використовуємим типом холдінгів є холдінг-утримувач торгових марок, ноу-хау і патентів (ліцензійна компанія). Платежі отримуємі нідерландськими компаніями за надання ліцензій і патентів, обкладаються податком за ставкою 2-7%. Коли нідерландська ліцензійна компанія не є кінцевим власником ноу-хау, патентів і торгових марок, то її функцією буде лише субліцензування, яке дозволяє ще більше понижувати податкові ставки, зокрема за рахунок виключення з оподатковуємої бази лізингових платежів кінцевому власнику. Останнє має особливе значення, наприклад, в кіноіндустрії чи у використанні високих промислових технологій, де лізингові платежі можуть досягати величезних сум. Суттєвим недоліком нідерландських компаній, які створюються іноземцями, є необхідність видачі звітності фламандською мовою. Цією ж мовою написано і все законодавство країни. Зрозуміло, що всі ці проблеми вирішуються шляхом залучення місцевих консультантів, юристів, бухгалтерів і аудиторів, більшість з яких розмовляють англійською. Проте послуги місцевих професіоналів, звичайно, досить дорогі.

Люксембург . “В цій країні холдінги створюються у відповідності з Законом “Про холдінгові компанії від 31 липня 1929 року” [Portland Services Limited- use on offshore company to legelly avoid taxes and develop international trade and business - 37]. Відмінною рисою цього типу холдінгових компаній є надання їм цілого ряду податкових пільг при дотриманні обмежень по видам діяльності. Так, холдінг не має права на пряму займатись виробничою діяльністю чи володіти підрозділами, які здійснюють комерційні послуги місцевому населенню.

Головним недоліком холдінгових компаній цього типу є той факт, що на них не поширюється дія міжнародних договорів про запобігання подвійного оподаткування. Правда в значній мірі ця обставина компенсується широким вибором внутрішніх податкових пільг. Відповідно до холдінгового законодавства Люксембургу, холдінгові компанії підрозділяються на три основні типи: звичайні, фінансові та холдінги-“мілліардери”. Найбільш привабливою формою є фінансовий холдінг, який при дотриманні певних умов, може виступати як кептивний банк по відношенню до компаній, які входять до групи.

Холдінг-“мілліардер” (тобто холдінг, в якому сума сплаченого капіталу і випущених облігацій перевищує 1 мілліард люксембурзьких франків) має деякі додаткові переваги, зокрема, він має право здійснювати фінансову допомогу компаніям, в яких він прямо чи “не прямо” володіє не менше 25% капіталу. До “мілліардерів” не застосовується співвідношення 1:3 між власними і позиковими коштами, і 1:10 між виплаченим капіталом і випущеними облігаціями. Холдінгам-“мілліардерам” пропонується на вибір виплачувати податок на підписку чи спеціальний прибутковий податок. В останньому випадку загальний податковий тиск великого холдінга суттєво понижується.

“В Люксембурзі також є холдінги, які створюються у відповідності з загальним податковим законодавством. Цей тип холдінгів, скорочено називеємий в люксембурзькому праві - компанії SOPARFI, має ряд специфічних переваг” [Portland Services Limited- use on offshore company to legelly avoid taxes and develop international trade and business - 37]. SOPARFI не є холдінгом в тому розумінні, як це було описано вище. Це звичайна компанія з обмеженою відповідальністю і її діяльність ніяк спеціально не лімітується. На неї поширюються всі основні податки - податок на корпорацію, муніципальний податок, податок на чисту вартість компанії, податок на добавлену вартість, податок на капітал (який виплачується при продажі акцій).

Разом з тим, коли ця компанія добровільно обмежує свою діяльність тільки володінням акцій, то при дотриманні деяких додаткових умов її взагалі не потрібно буде сплачувати більшість з вище перерахованих видів податків. На рахунку додаткових умов для одержання пільг - строк неперервного володіння і розмір мінімального пакету (конкретні параметри встановлюються для кожного виду податків).

На відміну від звичайних холдінгів, на SOPARFI поширюється дія міжнародних договорів про запобігання подвійного оподаткування. В першу чергу це стосується мінімізації оподаткування приросту капіталу від інвестицій.

Коли люксембурзький холдінг належить компанії-резиденту іншої країни ЄС, то дивіденди, які виплачуються ним цій компанії, не обкладаються податком “коло джерела” в Люксембурзі. Розуміється, що запуск всіх цих механізмів відбувається не автоматично, а при дотриманні компанією певних процедур і правил, і перш за все чіткого бухгалтерського обліку і звітності.

Недивлячись на широкий комплекс податкових пільг, які надаються холдінговим компаніям, податкове законодавство Люксембургу залишає практично недоторканим реєстраційне мито, яке виплачується при створенні компанії і при кожному збільшенні її капіталу, а також ПДВ. Та коли все ж компанія SOPARFI не захоче зводити свою діяльність тільки до володіння акціями, то вона всерівно зможе оптимізувати своє оподаткування за рахунок комбінування податкових пільг, які стосуються доходів, одержуваємих від володіння акціями, з звичайним оподаткуванням комерційної діяльності.

Швейцарія. Ця країна розташована в Центральній Європі, є федеративно- парламентською республікою, яка складається з 23 кантонів. Особливістю економіки Швейцарії - висока концентрація в цій країні банківських та інших фінансових установ, вона відноситься до групи країн з помірним рівнем оподаткування, який сприяє реєстрації тут міжнародних холдінгових підприємств, яким в Швейцарії надається сприятливий податковий режим. Разом з Нідерландами швейцарська юрисдикція часто обирається для розташування компаній цього типу. Податкова система Швейцарії включає три рівні оподаткування: 1. конфедеративний; 2. кантональний; 3. місцевий. Податковий статус компанії залежить від її типу. Законодавством Швейцарії та її кантонів встановлено наступні типи компаній:

холдінгова компанія, чия діяльність заключається у володінні пакетами акцій інших компаній. Ці пакети повинні перевищувати 20% їх акціонерного капіталу;

- товариство “за участями”- холдінгова компанія з широким колом діяльності, тобто маюча право проводити різні комерційні операції;

- товариство по володінню інтелектуальною власністю;

- “допоміжне” товариство- акціонерне товариство яке належить і керується іноземною фірмою, і яке бере на себе зобов'язання не приймати участі в бізнесі на території Швейцарії;

- товариство по обслуговуванню, яке спеціалізується на забезпеченні діяльності материнської компанії;

- товариство по володінню нерухомістю.

Ці товариства мають різний податковий режим. Потрібно відмітити, що при наявності необхідних умов - дивіденд в оподатковуємий дохід холдінгової компанії не входить.

В Швейцарії є декілька видів компаній холдінгового типу. Система податкових пільг, яка надається холдінговим компаніям в Швейцарії - аналогічна існуючій в Нідерландах. Вилучення отриманих дивідендів з оподатковуємого доходу холдінга дозволяється податковою інспекцією при умові, що дольові участі складають не менше 2 млн. шв. франків і 20% статутного акціонерного капіталу дочірніх фірм.

На відміну від Нідерландів, в Швейцарії на федеральному рівні проводиться не автоматичне звільнення дивідендів від податків, а пропорційне їх скорочення в залежності від їх долі в доході холдінгової фірми. Таким чином, повне звільнення від прибуткового податку на дивіденди має місце лише при умові, що всі 100% доходу складаються із одержаних дивідендів. Аналогічна процедура застосовується і на кантональному рівні. В Швейцарії не вимагають обов'язкового оподаткування переведених доходів в країні їх походження. Іншими словами, пільги надаються при переводі дивідендів з “податкових гаваней”, що не допускається, наприклад, в Нідерландах.

Швейцарські холдінги використовують в основному як дочірні фірми компаній, розташованих в розвинутих країнах. Відповідно до положень двосторонніх угод з основними розвинутими країнами, про запобігання подвійного оподаткування - додатковий податок при вивезенні дивідендів з цих країн не перевищує в більшості випадків 5%. Швейцарські холдінгові компанії вигідні для організації великомасштабних філіальних систем фінансовими та промисловими корпораціями світового рівня, що діють на найбільш престижних ринках світу. Через Швейцарські компанії господарські зв'язки можуть бути встановлені з пільговими юрисдикціями і оффшорними фінансовими центрами.

Тут також слід враховувати і ряд важливих недоліків швейцарської юрисдикції, до яких можна віднести:

звільнення від податків поширюється тільки на поступивші дивіденди. Із сфери дії пільг виключено доходи від розпорядження капіталом;

розподілений дивіденд обкладається додатковим податком в 35% (в Нідерландах на 10% менше). В цілому податкові угоди Швейцарії оцінюються експертами як меньш сприятливі у порівнянні з Нідерландами;

в Швейцарії на місцевому і кантональному рівнях - стягується податок на власний капітал;

податок на капіталізацію (формування акціонерного капіталу) складає 3% проти 1% в Нідерландах;

швейцарське законодавство перешкоджає зловживанню податковими пільгами. Умови податкових угод визнаються інспекцією достатньою підставою для надання пільг, коли виконуються наступні умови:

для фізичних і юридичних осіб, які знаходяться поза Швейцарією, повинно призначатись не більше 50% доходу, що користуються тими чи іншими пільгами в цій країні;

витрати фірми, не пов'язані з одержанням доходу, підпадаючі під умови двосторонніх угод, не можуть включатись в калькуляцію передбачених ними податкових пільг;

не менше 25% доходів від іноземних інвестицій, які мають пільговий статус завдяки підписаним двостороннім угодам, повинно розподілятись на дивіденди і підлягати швейцарському додатковому податку;

відношення заборгованості до акціонерного капіталу не повинно перевищувати шестикратну величину.

Дуже важливою особливістю Швейцарії - надання права приватним особам і корпораціям, як місцевим так і іноземним: продавати, обмінювати, зберігати, перевозити за кордон любі кількості будь-якої іноземної валюти, без якого б то не було контролю з боку влад.

Розглянувши вище основні “холдінгові” юрисдикції країн з “ліберальною” економікою слід ще звернути увагу на країни які підпадають під визначення “податкових гаваней”, з точки зору їх діяльності як “холдінгових” юрисдикцій.

Острів Мен . Як вже зазначалось вище, о.Мен є найбільш типовим прикладом “податкової гавані” в Європі. Особливості географічного положення, близькість до найбільших європейських промислових центрів і соціально-політична стабільність, створюють передумови для розташування в цьому районі дочірніх підприємств та філіалів. Податкові угоди і податок на прибуток тут відсутні.

На острові створюються і функціонують наступні типи компаній:

міжнародні холдінги - дочірні посередницькі фірми які забезпечують внутрішньокорпораційні інвестиційні зв'язки. Холдінгові компанії на о.Мен мають право проводити різнобічні фінансові операції: внутрішьофірмове кредитування, боргове посередництво, управління пакетами акцій, нерухомістю і т.д;

- компанії по операціям з нерухомістю;