Зовнішньоекономічні відносини України з державами Далекого Сходу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

контрольна робота з теми:

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ З ДЕРЖАВАМИ ДАЛЕКОГО СХОДУ

Маріуполь 2011

1. Проаналізуйте особливості економічного співробітництва України та Японії на сучасному етапі

Починаючи з 80-90-х років у Японії стала виявлятися тенденція до вивозу капіталу за межі країни, у тому числі в країни Європи. До початку ХХІ-го століття, незважаючи на відсутність стійких тенденцій до зростання національної економіки (а, можливо, і завдяки цьому), відбувається подальше збільшення інтересу японських підприємців до інвестування капіталу в країни Східної Європи, зокрема в Україну, що спостерігається в останні роки [1; 12]. Не слід недооцінювати вплив розвитку політичної ситуації в Україні на зміну відношення до нас з боку ділових кіл Японії, проте темпи позитивних змін у галузі українсько-японських та японсько-українських відносин поки що не задовольняють жодну зі сторін. Японська сторона хоче розвивати торгівельне й інвестиційне співробітництво з Україною, вона зацікавлена в закупівлі сировини, зокрема, для металургії в України, а також у розвитку української інфраструктури. Дотепер співробітництву Японії з Україною заважала недостатня поінформованість японських бізнесменів про Україну [2; 124]. Подібну думку поділяють багато японських підприємців, які є учасниками українсько-японських ділових контактів. Ділові люди з Японії відверто говорять про цікавість нашого ринку, але й про дуже важкі умови щодо співпраці. Саме тому, мета роботи - визначити пріоритетні напрями економічного розвитку та аналіз стану українсько-японських торгівельних відносин у контексті подальшого зростання співпраці між двома країнами. Починаючи з 1997 року, Україна щорічно отримує технічну допомогу від Уряду Японії в рамках програми «Офіційна Допомога для Розвитку» (ОДР). ОДР Японії базується на наданні економічної допомоги країнам-реципієнтам за рахунок коштів, які виділяє Уряд Японії, і складається з двох основних компонентів - фінансової допомоги (шляхом надання грантів) і кредитної. Визначення можливості надання країні кредитної допомоги в рамках ОДР здійснюється на основі статистичних підрахунків Міжнародного банку реконструкції та розвитку щодо ВВП на душу населення - рівень дохідності країни. Кредитна допомога у рамках ОДР Японії передбачає надання довгострокових кредитів під пільгові умови. Координація залучення в Україну фінансової допомоги в рамках програми ОДР Японії та надання пропозицій Уряду України щодо напрямів її використання покладеної на Міністерство економіки України. Перспективні інвестиційні українсько-японські проекти відносяться насамперед до галузі транспорту й енергетики. В рамках програми ОДР Уряду Японії фінансується декілька проектів України. Загальна вартість проектів склала 885 млн. дол. США, а японська частка в них - понад 75%. Строк кредитів коливається від 30 до 40 років, а відсоткова ставка є дуже низькою - від 0,75 до 2,5% [3; 134]. Пріоритетними для японської сторони є підтримка економічних реформ, розвиток банківсько- фінансового сектору, реструктуризація промислової політики, розвиток культури та мистецтва, охорона довкілля, охорона здоров'я [4; 154]. Починаючи з 2007 фінансового року, Урядом Японії запропоновано такі форми співпраці з Україною в галузі культури, серед яких надання культурного гранту для масштабних проектів, які містять реконструкцію будівель, покращення інфраструктури галузі, постачання обладнання тощо (до 2,7 млн дол. США), надання гранту загального типу для 5 дитячих лікарень (до $6,5млн). У 2007 році уряд Японії виділив гроші на поліпшення медичного обладнання дитячих лікарень у Харківській, Дніпропетровській і Донецькій областях. Це друга фаза проекту поліпшення медичного обладнання дитячих лікарень України. Перша відбулася в 2007 році, коли уряд Японії виділив 3,8 млн доларів для переобладнання Луганської та Кіровоградської обласних дитячих лікарень. З часу набуття Україною незалежності основними донорами було виділено понад 4 млрд дол. США на реалізацію проектів міжнародної технічної допомоги. Українсько-японське технічне та грантове співробітництво здійснюється в рамках Угоди між Урядом України та Урядом Японії про технічне співробітництво та грантову допомогу. Технічна допомога від Японії, починаючи з 2001 року, має прогресивний характер. У 2001-2005 роках розмір допомоги складав менше одного млн дол. США, однак у 2006 році цей показник значно виріс до 6,7 млн., що свідчить про покращення взаємодії двох урядів.

Проте розвиток українсько-японських зв'язків в економічній сфері стримується низкою суттєвих факторів. Одними з найбільш специфічних і значущих факторів є відсутність довіри з боку японського партнера до України як до країни можливих інвестицій, що базуються на сприйнятті японцями реалій нашого громадського життя з погляду оцінки політичної й економічної ситуації в Україні. До стримуючих факторів також відносяться особливості японського бізнес-етикету і національної психології, фактори культурного характеру, що не мають безпосереднього відношення до оцінки політичних або економічних реалій України [5; 240]. Таким чином, співпраця між двома країнами сприятиме прагненню України реалізувати стратегію диверсифікації джерел енергопостачання та впровадити енергозберігаючі технології, а залучення японських інвестицій - розширити транспортні коридори і підвищити роль України як транзитної держави. Якщо з боку України буде виконано всі вимоги щодо спільних проектів, це стане важливим кроком до майбутньої дружньої співпраці двох держав [6; 345].

Щодо показників взаємовідносин України та Японії, то у 2008 році зберігалась динаміка інтенсивного зростання двосторонньої українсько-японської торгівлі. Загальний товарообіг за 2008 рік збільшився майже у 2 рази порівняно з аналогічним періодом минулого року і досяг позначки 2901,7 млн дол. США. Зростання двосторонньої торгівлі відбулося головним чином за рахунок значного збільшення японського імпорту у 2 рази або на 1379,8 млн дол. США до рівня 2786,0 млн. дол. США (у 2007 році - 1406,2 млн. дол. США). Водночас, експорт української продукції у 2008 році, порівняно з 2007 роком, також зріс на 27% або на 24,66 млн. дол. США і склав 115,7 млн. дол. США (у 2007 році - 91,04 млн.

дол.) [7]. Структура і номенклатура експорту й імпорту у 2008 році, порівняно із загальними тенденціями, майже не змінилась. Український експорт в Японію характеризувався, як і попереднього року, низьким ступенем переробки, проте відбулися певні зміни у його структурі. На перше місце, як і у 2006 році, вишли поставки феросплавів, які відновилися у 2008 році на загальну суму 34,85 млн дол. США, що склало 30,12% загального обсягу українського експорту в Японію. Це майже в 4 рази більше, ніж за аналогічний період 2007 року. На зростання поставок цих напівфабрикатів металургії в Японію вплинула світова динаміка росту цін на металопродукцію у першій половині поточного року та низка обмежувальних заходів у Китаї, який є одним з найбільших світових постачальників феросплавів, що спричинило значне зростання цін на них. На другому місці були вироби з титану на загальну суму 21,08 млн дол. США або 18,22% загального обсягу українського експорту в Японію, що майже у 2,7 разу більше, ніж у попередньому році. Молочна продукція посіла третє місце у товарній структурі експорту. Проте обсяги її зменшилися на 25% і становили 19,07 млн. дол. США або 17% загального експорту. Позитивним фактором є те, що в останньому кварталі 2008 року, не зважаючи на економічну кризу в Японії та зниження промислового виробництва, були здійснені поставки чавуну з України на суму 14,16 млн. дол. США, що складає 15,55% обсягу загального експорту. Збільшилися також у три рази експортні поставки водню й інертних газів до рівня 5,45 млн дол. США. Тривожним фактором стало скорочення на 50% експорту необробленого алюмінію, який у 2007 році посідав перше місце. У 2008 році обсяги його експорту становили майже 16 млн. дол. США. Така негативна тенденція може бути пов'язана з загальним зниженням обсягів виробництва автомобілів та електроприладобудування (які є головними споживачами алюмінієвих заготовок) в Японії. Незначними були також поставки продукції хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості, які склали лише 0,2 млн. дол. США, тобто 2,55% від обсягів 2007 року (табл. 3). Японський імпорт до України у 2008, як і у 2007 році, формувався переважно на основі продукції високотехнологічних виробництв, левова частка якої припала на продукцію машинобудування. Протягом 2008 року спостерігалось зростання всіх основних товарних позицій японського імпорту. При цьому основним чинником стрімкого нарощування імпорту було збільшення поставок японських легкових та вантажно-пасажирських автомобілів і комплектуючих до них, які традиційно є головними групами імпорту з Японії. Їхня частка у сумі склала 83% загального обсягу японського імпорту. Імпорт японських автомобілів досяг рівня 2 244 млн дол. США, що у 2,16 разу більше, ніж за аналогічний період минулого року. Відповідно зросли у 1,5 рази й обсяги поставок автозапчастин та комплектуючих, які склали 69,9 млн. дол. США. Слід відзначити зростання на 22% імпортних поставок бульдозерів до рівня 47,6 млн дол. США, що пов'язано зі збільшенням обсягів інвестування у дорожнє будівництво і гірничі розробки в Україні у першій половині 2008 року. Окремо слід відзначити збільшення у 2,3 разу імпорту медичної апаратури до позначки 73,71 млн дол. США, що свідчить про поступовий розвиток та переоснащення вітчизняної медицини. Позитивним фактором залишається те, що майже 90% японського імпорту становить машино технічна продукція, яка не виробляється в Україні й є не конкурентною. Україна реєструє походження інвестицій за розташуванням материнської компанії. Оскільки багато японських компаній здійснюють свою інвестиційну діяльність через свої офіси, що розташовані в Європі, тому багато інвестицій з японським капіталом реєструються як європейські, наприклад, як у випадку з компанією Japan Tobacco International Ukraine, материнська компанія якої розташована в Швейцарії та яка інвестувала понад 50 млн. доларів США в тютюнову фабрику в м. Кременчук. Таким чином, реальний обсяг японських інвестицій в Україні може бути набагато більшим.

Під терміном “Компанії” розуміються філії, відділення, спільні підприємства, представництва та інші японські компанії, які здійснюють свою діяльність в Україні. Станом на січень 2007 р. в Україні проживали та здійснювали свою діяльність 24 японські бізнесмени (13 бізнесменів станом на січень 2006 року). Слід відзначити пріоритетний розвиток співробітництва двох країн з питань еколого-енергетичної політики країн. На сьогоднішній день важливою для багатьох країн світу є проблема подолання наслідків через зміни клімату. На підставі цього Україна підписала договір на продаж 30 млн т ОУК (одиниць установленої кількості викидів СО2) з «НЕДО» - японською державною компанією, яка займається фінансуванням нових технологій в Японії. В Україні за рахунок того, що відбулося зниження ВВП і зменшилося завантаження промисловості в 90-х роках, виник значний надлишок квот. Ці ОУК є державним надбанням і продаються від імені держави. Після підписання Кіотського протоколу Україна на світовому ринку виявилася одним із найбільших продавців цього товару. Підраховано: у нас із 1 січня 2008 року до 31 грудня 2012 року, тобто в період продажу квот за Кіотським протоколом, буде до 1,5 млрд т СО2. Їх можна буде продати тим країнам, які перевитратили виділену їм кількість. Як очікувалося, залежно від цін на ОУК, Україна зможе виручити від 1,5 до 10 млрд дол. Договір реалізовуватиметься двома траншами по 15 млн т - у 2009 і 2010 роках. Для отримання цих коштів в Україні, за ініціативою Світового банку та європейського співтовариства, була розроблена схема «зелених інвестицій». Вона складається з низки постанов (більш як 25) уряду і понад 40 наказів самого агентства, що визначають, за якими критеріями ці проекти відбираються. Серед проектів є такі, які спрямовані на скорочення викидів парникових газів, на вирішення проблеми чистої питної води для України, на реабілітацію сміттєвих звалищ, модернізацію газотранспортних мереж.

Таким чином, сьогодні між Україною й Японією продовжується процес визначення сфер спільних інтересів та пошук нових можливостей для опрацювання перспективних напрямів взаємовигідної співпраці. Зростаюча вага на міжнародній арені України як одного з провідних центрів пострадянського простору, її готовність брати участь у врегулюванні кризових ситуацій в різних регіонах світу поступово привертають серйозну увагу Японії і сприяють реалізації зовнішньополітичних пріоритетів нашої України в Азійсько-тихоокеанському регіоні.

2. Дайте характеристику торгівельним українсько-китайських відносинам

Відомо, що Китай є одним із головних зовнішньо-торговельних партнерів України. За підсумками 2010 р. Китай посів 10 місце за обсягами експортних поставок і третє місце за обсягами імпортних поставок до України після Росії та Німеччини. В свою чергу, КНР розглядає Україну як авторитетну державу в Європі і на просторі СНД. Серед країн СНД Україна посідає 3 місце за обсягом двосторонньої торгівлі з Китаєм. Китай вбачає в Україні перспективного економічного партнера насамперед у таких галузях, як машинобудування, військово-промисловий комплекс, високі технології, зокрема космічна техніка, авіа- та суднобудівна галузь, матеріалознавство, радіаційна безпека тощо. Для КНР Україна це ще і ринок збуту продукції китайських підприємств [2].

Протягом кількох останніх років у двосторонній торгівлі між Китаєм і Україною спостерігається домінування китайського імпорту. Причому на торгівлю товарами припадає приблизно 98 %, а на торгівлю послугами - 2 % [4]. Можна побачити, що у двосторонній торгівлі для України характерним є від'ємне торговельне сальдо. Це безумовно є негативним явищем для української економіки, оскільки Україна несе більші витрати, ніж прибутки. Наявність негативного сальдо у двосторонній торгівлі з Китаєм ставить перед Україною завдання щодо винайдення шляхів для нарощування обсягів українського експорту, його подальшої диверсифікації, а також практичної реалізації вже існуючих домовленостей і підготовки пропозицій для започаткування нових проектів. Характерною ознакою розвитку торговельних операцій у 2010 р. є поступове відновлення обсягів двостороннього товарообігу між Україною та Китаєм, темпи приросту якого у першому півріччі становили 22 % (на відміну від його скорочення у 2009 р. на третину, що було спричинене наслідками світової фінансової кризи). При цьому його обсяг наближається до показника докризового періоду і становить 2 млрд 338,7 млн дол. США. Лідерську позицію у структурі експорту на сьогодні займають поставки мінеральних продуктів (переважно залізовмісні руди), їх питома вага становить майже 60 %. Серед інших головних складників українських поставок до КНР, за якими одночасно відстежується й нарощування обсягів, варто відзначити: хімічну продукцію (здебільшого органічної хімії), частка якої становить 14,5 %, машини, устаткування і механізми (переважно двигуни турбореактивні), частка яких становить 11,2 %. Значне місце в українському експорті до КНР належить постачанню неблагородних металів та виробів з них (переважно чорних), які у 2009 р. посідали перше місце. Питома вага цієї товарної позиції різко скоротилася від 54,3 % до 5,5 %. Варто зазначити також значні обсяги поставок соняшникової олії, які здійснюються до КНР з березня 2009 р. Їхня частка від менше ніж 0,1 % зросла до 3,7 %, за даними 2010 р. Отже, український експорт до КНР має здебільшого сировинний характер. Основні причини цього полягають, по-перше, в орієнтації китайського ринку на самозабезпечення та стимулювання внутрішнього виробника,

відповідно скорочується кількість галузей, в яких, з огляду на відсутність китайських аналогів, наявним був би значний імпорт і, по-друге, у слабкому представництві вітчизняного бізнесу в Китаї і відсутності його системної підтримки на державному рівні.

Щодо структури імпортних поставок з КНР, то ця країна залишається стабільним партнером для України у поставках своєї продукції машино- та приладобудівної галузей (до 30 % загальних поставок), хімічної промисловості, товарів широкого вжитку, зокрема поставки побутової електротехніки, пластмаси, виробів з каміння та інше Таким чином, аналізуючи сучасний стан та динаміку розвитку торговельних операцій між Україною та КНР, можна стверджувати про відновлення ділової активності, і насамперед не тільки про досягнення обсягів, що відповідали б докризовому періоду, а й про поступову оптимізацію структури товарної номенклатури, передусім українського експорту. Отже, розробляючи національну стратегію розвитку України в умовах сучасного глобалізованого світу, необхідно брати до уваги вказаний "азійський" напрям глобальних зрушень. При цьому варто звернути особливу увагу на існуючі проблеми в такому співробітництві. Більшість проблем кономічного співробітництва України з Китаєм пов'язана із самою структурою експорту [1].

Хотілось би окремо зупинитися на конкретних кроках, які необхідно зробити Україні для досягнення якісно нового етапу в зовнішньоторговельних відносинах із Китаєм. Насамперед необхідно розвивати політичний діалог на найвищому рівні, створювати позитивний імідж України всередині ділових кіл Китаю. Слід дотримуватися принципу "одного Китаю" і китайського суверенітету над Тайванем, здійснювати підтримку принципу невтручання у внутрішні справи держави.

Потрібно також зосередитись на меті збільшення інвестицій з Китаю у виробничу сферу України. Найбільш перспективними для китайських капіталовкладень є транспортна та портова інфраструктура, енергетична сфера, розроблення природних ресурсів, авіаційна та машинобудівна галузі. Важливо також активізувати науково-технічне співробітництво та під- тримувати зростання двосторонньої торгівлі в традиційних сегментах (металургія, агропромисловий комплекс, хімічні та сировинні матеріали), і водночас, збільшувати в українському експорті питому вагу високотехнологічної продукції та продукції з високим ступенем перероблення [4]. З урахуванням можливостей експортоорієнтованих галузей української економіки, а також потреб китайського ринку, подальша оптимізація структури товарообігу між Україною та КНР вбачається у нарощуванні поставок до Китаю продукції таких галузей: авіаційна промисловість, енергетична галузь, машинобудування, оборонно-промисловий комплекс, сучасні військові технології, металургійна галузь, транспортна сфера. В умовах глобалізації КНР репрезентує унікальну модель економічного розвитку. Найважливіший результат реалізації "китайської моделі" - високі темпи економічного зростання і випереджаючий ривок у промисловому виробництві, що становить практичний інтерес і для України. Україна може використовувати досвід КНР, адже більше десятиліття тому Китай був виключно сільськогосподарською країною, а на сьогодні має найпривабливішу для інвесторів економіку в світі. Отже, незважаючи на те, що для України пріоритетним напрямом зовнішньої політики є Євросоюз, не-

обхідно пам'ятати, що Китай поступово стає економічною наддержавою [3]. Китай і Україна мають цілком реальні шанси для якісного і кількісного поліпшення взаємовигідного широкомасштабного співробітництва насамперед у названих вже пріоритетних галузях. Звідси випливає нагальна необхідність істотних корективів щодо втілення в життя "китайського вектора"

Таким чином, треба мати на увазі, що українсько-китайські відносини можуть успішно розвиватися лише за умови доброго усвідомлення Україною, що Китай реалізує один з небагатьох наших зовнішніх резервів швидкого нарощування експортних можливостей за рахунок продукції машинобудування, ракетно-космічної, суднобудівної промисловості, ядерної та теплової енергетики, продукції ВПК. Найбільш перспективними є види співробітництва, які дають змогу поєднувати продаж Україною високотехнологічної продукції й технологій з розвитком відповідного виробництва в Китаї. Саме з урахуванням цієї обставини можна, на думку фахівців, сміливо прогнозувати співробітництво, яке враховує імперативи XXI ст.

3. Проаналізуйте українсько-корейських економічних відносин на сучасному етапі

Слід відзначити, що Україна є одним із найбільших торгових партнерів Республіки Корея серед країн СНД, поступаючись за показниками двосторонньої торгівлі тільки Росії. Саме тому важливо проаналізувати ключові особливості даних відносин.

Відомо, що структура експорту з України в Республіку Корея представлена в основному сировинними ресурсами [4]. Протягом 2005 р. у двосторонніх торговельно-економічних відносинах зберігалася позитивна динаміка торгівлі, і показники товарообігу перевищували показники 2004 р. За даними митної статистики Республіки Корея за січень-травень 2005 р., обсяги експорту складали 465 млн дол. США, а імпорту - 386 млн дол. США, товарообіг - 851 млн дол. США. Позитивне сальдо склало 79 млн дол. США. Порівняно з 2004 р. зовнішньоторговельний оборот між країнами збільшився на 28 %. У 2006 р. зовнішньоторговельний оборот зріс на 17 % і перевищив 1 млн дол. США. Отже, обсяги торгівлі між країнами з кожним роком збільшуються [3]. Серед основних груп товарів, які імпортує Україна, - телевізійні приймачі та комплектуючі до їх виробництва, поліефіри, автомобілі, пральні машини, в'язані ворсові тканини, холодильники з морозильниками, пилососи, мікрохвильові печі, блоки пам'яті. Провідною товарною групою в південнокорейському експорті до України є автомобілі - в 2005 році їх поставлено на 212,6 млн дол. США (39,6 % загального південнокорейського експорту) [3]. Крім того, в числі основних імпортних товарів - поліетилен терефталат (поставлено в 2005 р. на суму 46,7 млн дол. США), запчастини і аксесуари до автомобілів, включаючи двигуни і коробки передач (на 42,3 млн дол. США - в 5,3 раза більше, ніж в 2004 р.), холодильники з морозильними камерами (33,2 млн дол. США), пилососи (20,6 млн дол. США), радіоапаратура (10,3 млн дол. США). Основною статтею експорту України до Республіки Корея є прокат і напівфабрикати із заліза і легованої сталі. У 2005 р. експорт з України металу і металовиробів досяг свого піку, визначивши значне зростання загального експорту, в 2006 р. обсяги експорту цієї продукції не збільшилися. Проте циклічність розвитку галузі привела до зниження вартості експорту металу з України і конкуренції з боку китайських виробників. Крім того, знизилося постачання до Кореї ще однієї провідної експортної продукції - феросплавів. Україна експортує також вироби з чорних металів, вироби із віскозних волокон, різноманітні пігменти, фарбові речовини на основі оксиду титану, безводний аміак, зернові продукти [3]. Останнім часом посилилася тенденція до збільшення частки товарів з високою доданною вартістю, зокрема промислових машин та обладнання. Новою статтею українського експорту до Республіки Корея в 2006 р. стала сечовина, якої було поставлено на 6,3 млн. дол. США. Потреба ринку Кореї, за оцінкою фахівців, складає 800 тис. т щорічно. Однак конкурентами України на цьому ринку є Китай, Росія і США. За умови інтенсивної реалізації програми енергозбереження і відповідно зниження собівартості цієї продукції Україна має непоганий шанс закріпитися в числі експортерів цієї продукції до Південної Кореї. Ознакою диверсифікації українського експорту стала наявність у ньому газових турбін, трансмісійних та колінчастих валів [3]. Проте слід зазначити, що обсяг товарообороту не відповідає значним потенційним можливостям обох країн. Резерви у розбудові взаємовигідних відносин у зовнішньоекономічній сфері ще далеко не вичерпані і мають реальні перспективи на майбутнє. Для збереження тенденції стійкого зростання двосторонньої торгівлі, отримання позитивного сальдо не тільки за рахунок зростання експорту традиційних товарних груп (сировинних ресурсів), а й його диверсифікації необхідно передусім нарощувати обсяги торгівлі високотехнологічною продукцією. При цьому Україна потенційно могла б збільшити постачання до Південної Кореї чавуну, заготовок, слябів, листа, гарячекатаних труб. В Україні зареєстровано 15 підприємств із корейськими інвестиціями, у тому числі чотири спільних підприємства. Однак обсяги прямих інвестицій Республіки Корея в українську економіку залишаються незначними. За даними Держкомстату, вони складають 172,5 млн дол. США (2 % загального обсягу іноземних інвестицій, залучених до України за роки незалежності) [8].

Україна та Республіка Корея зацікавлені в обміні досвідом і реалізації загальних проектів у сфері будівництва. Корейські підприємства підтвердили своє бажання взяти участь у тендерах на будівництво мостів і тунелів на території України, зокрема в тендері з будівництва транспортного вузла і транспортного переходу в м. Керч. Крім того, перспективною є організація контейнерних перевезень із Далекого Сходу до Європи, зокрема з використанням маршруту Іллічівськ - Пусан. Країни також зацікавлені в налагодженні співробітництва у сфері менеджменту залізниць, зокрема структури і експлуатації залізниць, в обміні фахівцями залізничного транспорту. Представники корейської корпорації LG International бажають придбати декілька літаків АН-74, також відбувається співпраця з ремонту двигунів для вертольотів МІ-8 (МІ-172) [9]. Для оптимізації умов організації туристичних подорожей і забезпечення стабільних туристичних потоків між Україною і Республікою Корея сторони співпрацюють над створенням прямого авіаційного з'єднання між Україною і Республікою Корея. Однак існують і деякі політичні бар'єри для українсько-корейського економічного співробітництва. Тут варто було б згадати про два найбільших спільних українсько-корейських підприємства автомобільний завод “АвтоЗАЗ Деу” в Запоріжжі та “Українські радіосистеми” під торговою маркою Wellcom (мобільний зв'язок), що засновані корпорацією “Деу”. Ці два підприємства спіткали управлінські проблеми. “Деу” інвестувала 150 млн дол. США у цей проект автомобілебудування, також було підписано договір про деякі гарантії українського уряду. Обмеження на імпорт автомобілів, які були в користуванні, лібералізували в 2000 р. Крім того, статутні документи забороняють звільнення робітників навіть у випадку застою виробництва. Гнучкість ринку праці є невід'ємною частиною нормалізації менеджменту підприємства [5]. Щодо “Українських радіосистем”, то компанія “Деу” є власником 49 % акцій, до того ж має договір про кредитування українських партнерів. Дві українські компанії розірвали договір з кредитування та порушили ці зобов'язання, тому виникли судові процеси на рахунок урядових протиріч. Ситуація досить складна для врегулювання, беручи до уваги загальний клімат, у якому ведеться український бізнес. Корейським підприємствам залишається вірити, що інвестиційний клімат в Україні покращиться [7]. Разом із тим корейський уряд прагне розвивати та поглиблювати відносини з Україною, зокрема значно розширити співробітництво в економічній сфері. Для цього обмін досвідом є дуже необхідний у процесі розвитку двостороннього співробітництва. Важливим для України є досвід Кореї в її економічних реформах, адже протягом невеликого періоду Кореї вдалося досягти вражаючих успіхів, досить легко подолати економічну кризу 1997 р. Як частина програми обміну корейський уряд щороку запрошує близько тридцяти представників українського уряду відвідати Корею [8].

Щодо науково-технічної сфери, то тут країни мають значний загальновизнаний потенціал. Це особливо важливо тому, що саме концентрація зусиль у науково-технічній галузі дала змогу Республіці Корея досягти значних успіхів у виробництві продукції, яка визнана і користується попитом на світових ринках та становить основу експортного потенціалу й економічного розвитку країни. Особливу увагу корейських фахівців привертають українські розробки в таких галузях, як авіація, космічні дослідження, матеріалознавство, ядерна енергетика та ядерна безпека, оптика, теплотехніка. Вже створено у Києві Українсько-Корейський центр науково-технічного співробітництва. Його основне завдання - координація двосторонньої співпраці у науково-технічній галузі, визначення пріоритетів спільних досліджень. Укладено Угоду про співробітництво та взаємну допомогу в галузі використання атомної енергії в мирних цілях [7]. Також було підписано Меморандум про взаєморозуміння між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Науково-технічним університетом м. Кванджу, який передбачає проведення спільних наукових досліджень та здійснення обмінів студентів та викладачів. Дещо гірше розвиваються відносини у сільськогосподарському секторі. Між країнами була підписана лише одна угода про уникнення подвійного оподаткування. У сільськогосподарський сектор направлена зовсім незначна частина корейських інвестицій. Проте уряди обох країн сподіваються, що невдовзі відносини у цій сфері пожвавляться і країни зможуть вигідно використати свій сільськогосподарський потенціал.

Ще одним фактором, який приваблює корейських бізнесменів у нашій країні, є потенційний ринок з населенням понад 47 млн чоловік і багатства природних ресурсів. Україна розміщена на перехресті шляхів Європи і Центральної Азії, що є дуже важливим з корейської точки зору. Крім того, Україна має надзвичайно освічену і високопрофесійну робочу силу, а також відносно солідні основи в науці і технології, що також відкриває широкі перспективи у бізнесі [9]. Нещодавно між Україною та Республікою Корея були підписані міжурядові угоди, направлені на співпрацю у сфері оборонної промисловості і матеріально-технічного забезпечення, а також на використання космічного простору в мирних цілях. Важливою подією є те, що Україна стала першою країною на території колишнього Радянського Союзу, з якою Республіка Корея підписала угоду про спрощення візового режиму. У 2006 р. 4 тис. громадян Кореї відвідали Україну, і приблизно така ж кількість українських громадян відвідало Республіку Корея. Після підписання цієї угоди кількість українців, які відвідають Корею, і корейців, які відвідають Україну, збільшиться в 2-3 рази. Цими угодами передбачається безкоштовне оформлення віз для громадян обох держав і введення безвізового режиму в'їзду до України для громадян Республіки Корея на термін, що не перевищує 90 днів. Окрім того, встановлюється безвізовий режим поїздок для громадян України і Республіки Корея, які користуються дипломатичними паспортами, на строк до 90 днів. Також передбачено продовження до 5 років терміну дії багаторазових віз для громадян обох держав, які відвідують Україну і Корею в ділових цілях, і встановлення терміну максимального постійного перебування до 3 років громадянам держав, які є представниками або членами персоналу представництв торгових фірм відповідних країн [8]. Для покращення розвитку двосторонніх відносин необхідно зменшити або ліквідувати перепони та бар'єри, що завдають шкоди економічним відносинам. Для українських партнерів характерна відсутність прозорості та відповідальності, а також неактивність та складний бюрократичний процесс під час прийняття рішень. Корейці також мають негативні сторони у цьому відношенні, тому такі проблеми мають постійно вирішуватися відповідними органами та установами для забезпечення вільнішої та справедливої діяльності [3]. Поряд зі зміцненням економічних зв'язків країнам потрібно активно підтримувати та заохочувати культурний, академічний обмін, сприяючи взаєморозумінню між країнами.

Таким чином, Україна і Корея мають величезний потенціал для економічного співробітництва, тому що їхні економіки доповнюють одна одну, а не мають ознак конкуренції. Перспективи подальших досліджень пов'язані з вивченням гуманітарних напрямків співробітництва між двома країнами.

Література

економічний співробітництво україна японія

1. Афанасьев И. Дипломатическим отношениям между Республикой Корея и Украиной - 10 лет // Персонал.- 2002.- № 1.- С. 42-44.

2. Економіка зарубіжних країн: Навч. посіб. / За ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського.- К.: ЦУЛ 2003.- 352 с.

3. Кин Ен Ун, Асмолов С., Суслина С. Республика Корея в 2005 году // Проблемы Дальнего Востока.- 2006.- № 3.- С. 62-68.

4. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. В.П. Колесова, М.Н. Осьмовой.- М.: Флинта, 2001.- 480 с.

5. Мусіна Л. Економічна політика і розвиток реформ у Південній Кореї: Довід для України // Економіка України.- 2002.- № 6.- С. 35-42.

6. Партнерство заради майбутнього // Політика і час.- 1999.- № 1.- С. 41-44.

7. Соколенко С. Чи буде корисним для України досвід Південної Кореї? // Економіка України.- 1994.- № 6.- С. 75-81.

8. Олексик Б. Економіка Південної Кореї // Українське слово.- 2002.- 14 - 12 листоп.- С. 8.

9. Фуркало В. Взаємовигідне партнерство // Політика і час.- 2002.- № 7.- С. 3-10.

Размещено на Allbest.ru