Вплив комерціалізації на інформаційну політику міжнародних та вітчизняних ЗМІ

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

З середини XIX ст., в США у зв'язку з подорожанням друкованих ЗМІ та зростаючою конкуренцією в промисловості представники різних промислових груп звернули свої погляди спочатку на пресу, а в XX ст. - і на електронні ЗМІ. Об'єктивний процес комерціалізації ЗМІ поступово витіснив порівняно невелику частку пожертвувань, що надаються пресі політичними партіями в ім'я принципів свободи слова і відкритої боротьби ідей. Сталося те, що і мало статися: ЗМІ почали допомагати продавати товари та послуги, без яких "економічна система не могла б вижити".

Таким чином, рекламне спонсорство сприяло виживанню ЗМІ, але привнесло при цьому могутній елемент комерціалізації. Як результат, комерційний інтерес взяв гору над іншими мотивами; головним стало не виробництво самих програм, а формування аудиторії, яку можна легко перепродувати рекламодавцям.

Актуальність теми.

Сьогодні проблема комерціалізації ЗМІ є досить актуальною в контексті її колосального впливу на інформаційну політику медіакомпаній і достовірність висвітлення фактів, а, отже, об'єктивність медіа, з яких ми черпаємо інформацію мало не кожного дня. Комерціалізація засобів масової інформації - це тенденція, що охопила не тільки масову культуру, орієнтовану на масового споживача «культурного продукту», а й на ті медіа, які традиційно називаємо «четвертою владою». Медіа як рупор громадської активності особливо в умовах, де виникають проблеми з демократією, коли треба ззовні показати, що професійні стандарти витримуються часто перетворюються на інструмент вишуканих маніпулятивних технологій. З іншого боку, комерціалізація, що існує в умовах конкуренції, примушує створювати продукти медіа-культури все більшої технологічної якості, пропонує широкий вибір медіа-продукції, розширює можливості комунікації. Поєднуючи в собі і позитивні, і негативні аспекти для суспільства, явище комерціалізації ЗМІ є сьогодні цікавим об'єктом не тільки теоретичного, а й практичного дослідження.

Мета наукового дослідження - розглянути сучасні тенденції в сфері засобів масової інформації та інформаційної політики провідних медіакомпаній, пов'язані з їх комерціалізацією.

Завдання. Відповідно до мети курсової роботи визначено наступні її завдання:

визначити основні теоретичні та історичні підходи до вивчення явища комерціалізації ЗМІ;

на прикладі найвпливовіших медіакомпаній світу проаналізувати вплив комерціалізації ЗМІ на їх інформаційну політику і, зокрема, на достовірність висвітлення фактів;

виявити негативні і позитивні наслідки комерціалізації ЗМІ в Україні;

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження виступає явище комерціалізації ЗМІ з його негативними та позитивними наслідками на прикладі інформаційної політики міжнародних та українських медіакомпаній.

Предмет дослідження. Предмет дослідження становлять змістовні та структурно-функціональні характеристики комерціалізації ЗМІ та її впливу на інформаційну політику медіакомпаній.

Практичне значення роботи полягає в тому, що вона може бути використана для більш ґрунтовного вивчення поставлених проблем, для ознайомлення з історичними передумовами процесу комерціалізації ЗМІ або для спецкурсів з теорії та практики комунікації.

Джерельна база дослідження. В основі проведених досліджень використовувались праці відомих культурологів, соціологів, комунікативістів (Г. Вільямса, Д. Мак-Квейла, Л. Землянової, Л. Беспалової), які розглядали питання комерціалізації ЗМІ у зв'язку з естетичними, культурними, ідеологічними, бізнесовими, пропагандистськими та іншими наслідками. Також були використані матеріали офіційних сайтів CNN, BBC, StarLightMedia (в тому числі СТБ).

Розділ 1. Комерціалізація ЗМІ як об'єкт теоретичного та історичного дослідження

1.1 Історичні передумови комерціалізації засобів масової інформації

У кінці XIX - на початку XX ст. періодична преса вперше за трьохсотрічну історію журналістики як соціального інституту знайшла воістину масову аудиторію. Тим самим було підтверджено перетворення періодики на засіб масової інформації. Це стало можливим під впливом комплексу факторів, породжених індустріальною революцією і розвитком ринкових відносин. Економічні та соціальні чинники оформилися внаслідок розвитку масового машинного виробництва і розширення збуту товарів та їх споживання. Застосування машин дозволило не тільки різко підняти продуктивність праці в індустріальному виробництві, але і в багато разів збільшити обсяг і різноманітність вступників на ринки товарів. У XIX ст. в країнах, що проходили етап індустріалізації, зросли доходи населення і платоспроможний попит. У «нижчих класів» з'явилася можливість направляти частину зароблених коштів на розваги і духовні потреби. Скорочення ж тривалості робочого дня забезпечило їм збільшення необхідного для цього дозвілля. За тридцять років, що передують початку XX ст., загальнорічна тривалість робочого часу скоротилася в провідних країнах Західної Європи та США в середньому на 250-300 годин, а напередодні Другої світової війни вона була вже на 600-1000 годин меншою, ніж у 1870 р. Так були сформовані передумови для суттєвого зростання аудиторії преси за рахунок низів суспільства, що складали в той період переважну більшість населення [1, с. 250-251].

У зв'язку з потребами індустріального виробництва в США і країнах Західної Європи впроваджувалася обов'язкова початкова освіта, яка сприяла подоланню масової неграмотності, формуванню робочої сили, пристосованої до умов праці з використанням машин. Так, в Англії в 1870 р. був введений відповідний закон про навчання в школах. Ліквідація масової неписьменності сприяла створенню умов для випуску високотиражних періодичних видань, адресованих тим верствам населення, які раніше не відчували впливу друкованого слова.

Участь робітників у профспілках та інших громадських об'єднаннях, зародження соціалістичного руху стимулювало розвиток інтересу до поточних політичних подій, до змісту періодичних видань. Боротьба за демократичні права громадян призвела до проголошення у найбільш передових країнах того часу загального виборчого права (яке поширювалося в більшості випадків тільки на дорослу чоловічу частину населення). Сформувався масовий електорат, здатний істотно впливати на результати виборів. Це підвищило зацікавленість політичної та економічної еліти в здійсненні впливу на поведінку нових шарів електорату - зокрема, за допомогою преси.

В умовах формування загальнонаціональних ринків істотно зросла роль реклами як засобу просування товарів і послуг. Різке зростання масового індустріального виробництва посилило ринкову конкуренцію виробничих і торгових фірм і стимулювало в другій половині XIX ст. бурхливе зростання рекламного бізнесу. Друк все частіше розглядався рекламодавцями як канал виведення рекламних оголошень на масову аудиторію потенційних споживачів товарів і послуг. Потік рекламних оголошень, які надходили до редакції періодичних видань, різко зріс в останній чверті століття. Всього за одне десятиліття обсяг реклами, що публікувалась у журналах США, збільшився на 200-300%. Істотно зросли і доходи від рекламної діяльності періодичних видань. Якщо в 1880-і роки доходи видавців газет наполовину складалися з коштів, отриманих від продажу тиражу, і наполовину - від плати за публікацію комерційних оголошень, то до 1910 року рекламні доходи становили вже 65% від загального обсягу надходжень. Таким чином, комерційна реклама перетворилася на основне джерело доходу.

Різке збільшення доходів від реклами перетворювало великі видання (особливо щоденні газети у великих містах) у високоприбуткові видавничі підприємства. Їх видавці стали володарями вельми великих на той час статків: Дж. Пулітцер мав понад 18 млн. дол., Е. Скріпс сколотив капітал, що перевищував 50 млн. дол. Газетний бізнес, для якого раніше були характерні високий ступінь ризику і низький рівень прибутковості, став дуже привабливим для ділових людей.

Найбільш процвітаючі газети перетворилися на гігантські комплекси з мільйонними витратами і численними штатами співробітників, з розгалуженими кореспондентськими мережами всередині країни і за кордоном. Деякі з них мали в своєму розпорядженні власні виробничі потужності з випуску поліграфічної техніки, шрифтів та ін. Протягом тривалого часу лондонська «The Times» самостійно забезпечувала себе всім необхідним обладнанням, друкарськими шрифтами і матеріалами (за винятком газетного паперу) [1, с. 255-260].

Під впливом соціально-економічних наслідків індустріальної революції і зростаючої комерціалізації видавничої справи сформувалася так звана «масова» преса з властивими їй рисами: сенсаційністю, поверхневим вибірковим висвітленням подій, спотворенням фактів, безцеремонним втручанням в особисте життя людей, акцентом на розвагу читацької аудиторії на шкоду її просвітництву. Видавці та редактори «масових» видань виробили особливий набір журналістських рецептів, дотримування яких забезпечувало комерційний успіх.

Перетворення газет у великі видавничі підприємства супроводжувалося розширенням їх діяльності і зростаючим зосередженням ЗМІ у власності небагатьох гігантських концернів, що з'явилися на рубежі XIX-XX ст. в найбільш розвинених індустріальних країнах світу (США, Англії, Німеччині, Франції). Їх монополістичні об'єднання ще в першій половині XX століття зайняли панівні позиції в сфері видавничої діяльності і радіомовлення своїх країн. Після Другої світової війни в країнах Заходу спостерігалася тенденція об'єднання медійних корпорацій з великими компаніями, діючими поза інформаційною індустрією (в області виробництва електротоварів, комунікаційної, комп'ютерної та військової техніки, у кіновиробництві і в інших галузях індустрії розваг і т.д.). Це призвело до переплетення власності та утворення гігантських медіаконцернів, тісно пов'язаних з іншими галузями економіки.

1.2 Сутність та основні прояви комерціалізації ЗМІ

У розвитку світової журналістики на початку XXI століття проглядаються суперечливі тенденції. З одного боку, в багатьох країнах світу спостерігається дедалі глибша комерціалізація друкованої та електронної преси, зростає концентрація медійної власності, що належить нечисленним гігантським транснаціональним корпораціям, розвивається глобальний інформаційний ринок та зростає вплив медіа на масову свідомість часто шляхом дезінформування і викривлення фактів. З іншого боку, все більш помітним стає зростання громадської активності в інформаційній сфері, що виявляється у створенні альтернативних мас-медіа, а також у діяльності громадських організацій, моніторингу ЗМІ та медіа-критиці, у відстоюванні вимог демократизації медійного сектору («медіадемократії»), збереження і розвитку потужних громадських засобів масової інформації.

Під комерціалізацією розуміються структурні та змістовні зміни в медійній сфері, породжені впливом факторів інформаційного ринку. Витоки комерціалізації преси в тому, що інформація перетворюється на товар, який можна вигідно продати аудиторії. У журналістиці, орієнтованій на комерційний успіх, поширене уявлення, що журналіст і преса обслуговують певний ринок, в той час як представники інших соціокультурних моделей журналістики декларують свою зверненість до громадянина, громадської думки, або особистості читача.

В умовах ринку видання газет і журналів, мовна діяльність у все більшій мірі стають галузями інформаційної індустрії, на яку повною мірою поширюються властиві діловій діяльності вимоги та схеми виробництва, «прив'язаного» до потреб ринку, а також стандарти ефективного менеджменту та маркетингу. «Американська індустрія новин є бізнесом», - декларує американський Центр для іноземних журналістів. У «великій Європі» засоби масової інформації також все частіше називають «медіа індустрією», а журналістські твори - «медіапродуктами», розглядаючи їх як товарну продукцію, а журналістів і ЗМІ - як постачальників товарів і послуг на інформаційний ринок [8, c. 9-10].

В умовах наростаючої комерціалізації ЗМІ та скорочення державного регулювання мас-медіа вирішальне значення набуває економічне регулювання діяльності журналістів та ЗМІ, здійснюване в основному через ринковий механізм. А в ринковому середовищі з її жорсткими конкурентними відносинами на перший план виходять ті засоби масової інформації та ті журналістські твори, які здатні привернути увагу найбільшої кількості людей, забезпечити високий рейтинг, який є запорукою комерційного успіху, стабільності надходження доходів від публікації реклами і мірилом вартості рекламних послуг. В умовах, коли редактори та журналісти охоплені «рейтинговим божевіллям», вимоги ринку набувають сили закону. Прагнення постійно домагатися високого рейтингу, максимального охоплення ринку, виливається у свого роду тіньову цензуру - негласну, але ефективну обмежувальну систему, що змушує журналістів відмовлятися від освітлення складних, спірних, «незручних» проблем або викривляти їх достовірність лише з тієї причини, що такого роду публікації і передачі не здатні залучити широку аудиторію. Ця система «повністю або частково закриває або деформує у необхідному для ринку світлі теми і твори, що не відповідають очікуванням аудиторії [8, c. 90-92].

Очікування ж більшої частини аудиторії, що формуються комерційними засобами масової інформації, не простягаються далі маловагомих, але зовні привабливих матеріалів, орієнтованих на «середнього» споживача інформації з його посередніми смаками і вузькими інтересами. Зазвичай ці інтереси не виходять за межі проблем злочинності, здоров'я, спорту, життя знаменитостей, бізнесу і розваг. Американський дослідник Л. Беннет виявив, що в 1990-і рр. кількість кримінальних новин у ЗМІ США збільшилася в сім разів, хоча за цей період злочинність в країні істотно скоротилася. Дослідження Т. Паттерсона (Гарвардський університет), що проводилися з 1980 року, виявили, що за минулі 2 десятиліття частка новин про злочинність, катастрофи, життя знаменитостей в американській пресі і на ТБ збільшилася з 35 до 50%.

Критики комерційно орієнтованих ЗМІ, підлаштованих під вивчення очікувань і запитів споживача, відзначають, що подібне підстроювання призводить у результаті до обмеження і придушення пізнавальної активності та інтелектуального кругозору аудиторії. У результаті залишаються незатребуваними публікою «непопулярні», незвичні для неї теми і пласти інформації. Таке підстроювання істотно підриває розвиваючий, просвітницький потенціал масових комунікацій, утримуючи аудиторію в наїждженій колії стандартних ідей, уявлень, міфів, пригнічуючи її творчі можливості, духовну самостійність - тобто, якості, життєво необхідні свідомим і активним громадянам демократичного суспільства.

Д. Мак-Квейл зазначає, що аудиторія ЗМІ стрімко перетворюється на важливий ринок споживачів, а медіа стають дедалі більшим бізнесом. Дослідник акцентує увагу на медійному споживанні, а не на сприйнятті. Він вважає, що погляд на аудиторію, як на ринок, - це завжди погляд «від медіа» крізь призму дискурсу медійної індустрії [5, с. 358-359]. Аудиторія як ринок характеризується наступними характеристиками: її члени - це сукупність окремих споживачів, межі ґрунтуються переважно на економічних критеріях, учасники не пов'язані одні з одними, учасники не мають спільної ідентичності, їхнє згуртування тимчасове. Д. Мак-Квейл резонно стверджує, що ефективна комунікація і якість досвіду аудиторії в ринковому мисленні другорядні. Значущістю досвіду аудиторії для широкої громадської сфери також нехтують. Це говорить лише про негативні наслідки ринкової політики в медіа-сфері.

Як зазначає Л. Землянова, «прибічники комерціалізації ЗМІ та їх міцного союзу з рекламним бізнесом пов'язують конс'юмеризм із захистом споживчих прав громадян. Їх опоненти звертають увагу на культурне збіднення суспільства, що стало жертвою безмежного споживання. У пошуках альтернатив і компромісів деякі аналітики (Е. Тоффлер) висувають ідею «прос'юмеризму» [3, с. 80]. Ця ідея полягає у поєднанні інтересів виробників і споживачів (prosumer = producer +consumer). Прос'юмери - люди Третьої хвилі, на думку, Е. Тоффлера, будуть самі себе забезпечувати необхідними товарами і бути вільними від участі пасивних жертв маніпулювання їх свідомістю засобами медіа. Такий оптимістичний прогноз викликає багато заперечень і потребує подальших дискусій.

Розділ 2. Вплив комерціалізації на інформаційну політику міжнародних та вітчизняних ЗМІ

масова інформація медіакомпанія комерціалізація

2.1 Концентрація власності в сучасній медійній сфері

Внаслідок комерціалізації ЗМІ в медіаіндустрії спостерігається таке явище як концентрація власності.

Так, глобалізація засобів масової інформації - все більш розповсюджуване явище в країнах Північної Америки, Західної Європи, а тепер і в країнах Східної Європи. Після розвалу Радянського Союзу почалися активні процеси демонополізації ЗМІ, коли була приватизована державно-партійна преса, стали з'являтися перші приватні видання, радіомовлення, пізніше телебачення.

Демонополізація привела до інших змін, а саме - до концентрації ЗМІ «нової хвилі». Ринок ЗМІ опинився незалежний від традиційної європейської демократії і свободи друку. Тому не дивно, що в країнах Європи існують різні правила, що регулюють концентрацію ЗМІ, або таких зовсім немає. Це ілюструє модель глобалізації ЗМІ, коли концерни економічно більш сильних країн проникають на ринки інших, менш розвинених держав, як це трапилося в Литві, Естонії та Латвії. Наприклад, вся щоденна преса Естонії була сконцентрована в руках двох магнатів ЗМІ, які поділили ринок між собою майже порівну. На частку норвезького концерну «Schibsted» припадало 54% аудиторії щоденних видань, а шведському концерну «Bonnier Group» належали 46%.

На ринку друку Естонії вже були сформовані два великих концерни, які видавали впливові газети і журнали країни. Створення одного концерну (14 газет і журналів) було ініційовано популярним щоденним виданням «Postimmes».

Чотири найбільших щоденних видання Латвії також потрапили під контроль всього двох фінансових груп - медіаконцерну зі Швеції «Bonnier Group» і латвійською нафтової компанії «Ventspils nafta». На ринку ЗМІ цієї країни бере участь капітал Росії, що є винятковою особливістю Латвії. Спостерігається вплив на структуру ЗМІ демографічної ситуації, коли 44 % жителів Латвії становить російськомовне населення.

Проблема взаємозв'язків монополій і преси може бути розглянута з двох позицій: як концентрація і монополізація самих засобів масової інформації та комунікації, так і з боку впливу великих концернів та інших монополістичних об'єднань на ЗМІ. У концентрації та монополізації американської преси все більшого значення набуває іноземний і міжнародний капітал. Приклад тому - Руперт Мердок. Річні обороти австралійської холдингової компанії Мердока «News Corporation» в середині 1990-х років зросли до 20 млрд. доларів. Мердок став міжнародним магнатом: його компанія щотижня випускає 60 млн. примірників газет в США, Європі, Австралії та країнах Тихоокеанського регіону, контролює 70% новинних видань, незліченні телестанції. У Сполучених Штатах імперія Мердока теж вражає. У 1976 році після переїзду в Сполучені Штати Мердок купив три газети за 20 млн. доларів; в 1980 році придбав шість незалежних телестанцій, а в 1985 році голлівудську компанію «Fox Multimedia» за 2,6 млрд. доларів; в 1988 році - видавництво «Harper and Row» за 2,8 млрд. доларів [7, c. 251].

Щоб американський конгрес не заважав йому скуповувати газети, в 1985 році Мердок отримав американське громадянство. Мердок активно застосовує практику демпінгового зниження цін. Ціна одного примірника недільного номера його щоденної газети «New York Post», наприклад, складає всього 50 центів, тобто в два з половиною рази нижче, ніж примірник недільного номера конкуруючої газети «New York Daily News». У «News Corporation» (основному тресті Мердока) працюють близько 30 тисяч чоловік.

У складі всесвітньої комунікаційної імперії «News Corporation»: п'ять теле- і кіностудій, включаючи відому «20th Century Fox»; п'ятнадцять телевізійних каналів, у тому числі «Fox News», у якої в Америці в два рази більше глядачів, ніж у CNN, а також телевізійні мережі «Fox», «Star» і «Sky». Мердоку належать більше 30 газет в Англії та Америці, серед яких «New York Post», «Times», «The Sun», «The Sunday Times» і «Daily Telegraph», видавництво «Harper Collins», звукозаписна компанія «Mushroom Records», рекламна компанія «News Outdoor».

Беручи до уваги впливовість хоча б такого великого тресту як «News Corporation» у світі, важливо відзначити ще одну тенденцію комерціалізації ЗМІ та глобалізації їх діяльності. Ця тенденція полягає в тому, що на світовому ринку інформації та комунікацій провідні позиції займають могутні корпорації, що базуються в США, і які представляють собою в основному злиття кількох компаній з різних сфер діяльності (в області виробництва електротоварів, комунікаційної, комп'ютерної та військової техніки, у кіновиробництві). А це в свою чергу сприяє поширенню західних цінностей у світі.

Так у першій половині 2000-х рр. на світовому ринку інформації домінували всього шість концернів - гігантів («велика шістка»). П'ять із шести членів групи «великої шістки» мають штаб-квартири в США, і лише один з найбільших медіаконцернів (шостий за величиною) - у Німеччині. Йдеться про концерн «Веrtelsmann», який після покупки в 1998 р. найбільшого в світі англомовного видавництва «Random House» і ряду інших придбань перетворився на глобальну медіаструктуру.

Сьогодні найбільшим медіа-конгломератом в світі вважається The Walt Disney Company. Друге, третє і четверте місце займають відповідно News Corporation, Viacom і Time Warner.

Компанії Уолта Діснея належить ряд мереж кабельного телебачення, включаючи Disney Channel, ABC Family, Toon Disney, мережа каналів ESPN і SoapNet. The Walt Disney Company - корпорація, якій з 1995 р. належить, крім іншої обширної власності у сфері інформації та розваг, одна з найбільших у світі телекомпаній - американська телемережа ABC. Через неї Дісней контролює 10 локальних телевізійних станцій, 26 локальних радіостанцій.

Тривалий час під №1 у списку транснаціональних корпорацій, що домінують на світовому інформаційному ринку, значилася «Time Warner». До складу цієї гігантської корпорації увійшли кабельні мережі розважального ТБ «CNN News Group» (яка має в своєму складі супутникову службу світових новин CNN International) та мережа новинних і розважальних каналів НВО. «Time Warner» видавав ряд високоприбуткових друкованих видань, книги-бестселери, володів магазинами з їх продажу та клубами любителів книг, створив і підтримує в Інтернеті ряд популярних сайтів з електронними версіями видань. У «Time Warner» увійшли «Warner Music Group», яка є однією з найбільших у світі компаній з виробництва і розповсюдження музичної продукції, і компанії «Warner Brothers » і «New Line Cinema» - світові лідери кіновиробництва для великого та малого екранів [7, c. 91-93].

Ще однією впливовою компанією на ринку медіаіндустрії виступає Британська Телерадіомовна Корпорація (BBC), яка за кількістю слухачів є найбільшою у світі телерадіомовною мережею. Головною її відмінністю від інших сучасних медіакомпаній є те, що діяльність BBC зосереджена тільки на телерадіомовленні. Таким чином, вона не підпорядкована ніяким комерційним структурам (так як, наприклад, CNN), незалежна від впливу індустрії розваг й підзвітна тільки перед глядачами й слухачами. Основний девіз компанії -- «інформувати, навчати і розважати».

Отож, прагнучи освоїти можливості світового інформаційного ринку, найбільші медіаконцерни переступають національні кордони, об'єднуються з великими комерційними структурами з інших сфер економіки. Найбільш великі і економічно могутні об'єднання, які використовують новітні комунікаційні технології і величезні матеріально-фінансові ресурси, сьогодні домінують на міжнародному ринку новин, їх операції та інформаційний вплив придбали воістину всесвітній розмах. Проте впливовість тієї чи іншої компанії у світі не означає достовірність висвітлених нею фактів. Навіть такі авторитетні телемережі новин як BBC World та СNN, які висвітлюють наймасштабніші міжнародні події і мають великий вплив на формування громадської думки зазнали негативних наслідків комерціалізації ЗМІ.

2.2 Достовірність висвітлення фактів в інформаційній діяльності медіакомпаній CNN і BBC

СNN і BBC - найпопулярніші і найбільш конкурентні телекомпанії на світовому інформаційному ринку. Їхній вплив на громадську думку беззаперечний, тому питання достовірності висвітлення фактів є проблемою номер один для репутації обох телемереж. В цьому аспекті комерціалізація ЗМІ значною мірою вплинула на розвиток і діяльність компаній, проте її негативні наслідки можна більше простежити на прикладі CNN, аніж BBC, яка будучи незалежною комерційною структурою, зуміла поставити на перший план професіоналізм і журналістську етику.

Телекомпанія CNN - лідер глобального новинного мовлення. CNN заслужила репутацію авторитетного джерела міжнародних новин, висвітлюючи такі події, як демонстрація на площі Тяньаньмень у Китаї в травні 1989 року, війна в Перській затоці 1991 року, політичні «заворухи» в Москві в серпні 1991 і жовтні 1993 рр., військові операції США на Гаїті, в Сомалі, Панамі, Гренаді, збройні конфлікти в Боснії і Косові, Східному Тиморі, Чечні. Про CNN склалася думка, що сама присутність журналістів цієї телеслужби на місці події може вплинути на її результат. Телемережа CNN утримує високі рейтинги під час подій міжнародного значення.

Кількість передплатників CNN складає більше 280 мільйонів, реальна ж глядацька аудиторія набагато більша. У розпорядженні CNN знаходяться 42 бюро в різних містах світу - Вашингтоні, Парижі, Лондоні, Пекіні, Найробі, Делі, Франкфурті, Москві тощо. Новини CNN можна отримувати на мобільний телефон, персональний портативний комп'ютер, пейджер, електронною поштою, можна замовити «новини за вимогою», тобто індивідуальну добірку з потрібних тем, встановити свою редакцію CNN в мережі Інтернет - myCNN.com.

CNN - одна з перших телекомпаній, яка прийняла концепцію регіоналізації, тобто цільового мовлення на великі регіони світу. З 1997 року телемережа CNN International стала включати в себе п'ять окремих телеканалів: «Європа - Близький Схід - Африка», «Азія - Тихоокеанський регіон», «Латинська Америка», «Південна Азія», «Сполучені Штати Америки». CNN також зробила перші кроки в диференціації мовлення по країнах на місцевих мовах: в Іспанії транслюється CNN+, в Туреччині CNN Turk, в Німеччині версії програм CNN можна дивитися на каналі n-tv [2, c. 15-17].

Сьогодні CNN залишається найпопулярнішою телемережею новин в багатьох країнах світу, незважаючи на те, що конкуренція на інформаційному ринку стає все жорсткішою.

Принцип мовлення CNN став зразком для її послідовників: міжнародні новини цілу добу в режимі реального часу з максимальним включенням репортажів з місця подій. Мовна парадигма телеканалу новин включає:

Цілодобове мовлення;

Пріоритет роботи в реальному часі за принципом інформаційного агентства: новини в заголовках формують порядок денний;

Ексклюзивне висвітлення важливих подій, де б і коли б вони не відбулися;

Проведення телемостів між інформаційними центрами світу;

Гнучке програмування сітки мовлення: будь-яка програма переривається, поступаючись місцем екстреним випускам новин;

Трактування подій в глобальній перспективі.

В основі мовлення CNN лежить концепція винятковості: «Новини - це головний продукт CNN, CNN - це новини». CNN зробила ставку на створення екстрених випусків, освітлення найважливіших подій, намагаючись бути першим і найбільш компетентним постачальником новин, вміючи миттєво реагувати на події в періоди світових криз, загострення міжнародної обстановки в різних регіонах світу.

Всі передачі CNN, будь-то фінансові програми чи ток-шоу, «прив'язані» до новин і орієнтовані на поточні події у світі. Аналітичні програми присвячені як глобальним, так і регіональним проблемам світу, у них представлено широкий спектр поглядів на те чи інше актуальне питання. У центрі уваги - політика, економіка та екологія, соціальні питання та культура. Такі передачі, як «Ваш світ сьогодні», «Дипломатична ліцензія», «Журналісти-міжнародники», «Інсайт», і, звичайно, знамениті ток-шоу Ларрі Кінга «Ларрі Кінг в прямому ефірі» і « Вікенд з Ларрі Кінгом», користувались популярністю в усьому світі.

CNN - одна з перших телекомпаній, яка популяризувала фінансово - економічні новини. На CNN виходить багато програм, присвячених темі бізнесу, економіки та фінансів («Міжнародний бізнес», «Мандрівний бізнесмен» тощо), новітнім технологіям та інформаційним тенденціям (Next @ CNN, «Індустрія новин», «Люди в новинах»), передачі про спорт, музику та моду [9].

Завдяки своїй всеохоплюваності CNN дійсно стала однією з найвпливовіших телекомпаній у світі. Після освітлення війни в Перській затоці медіа-аналітики вперше заговорили про «ефект CNN», який полягає в перетворенні подій в силу «агресивного» впливу прямого ефіру. Політики та дипломати, які коментують військові дії в ефірі CNN, могли аналізувати ефективність пропонованих ними заходів і одночасно стежити за реакцією громадськості. Це вплинуло на хід політичного процесу і на методи традиційної дипломатії.

Ретроспективно аналізуючи інформацію CNN, вона виявляється іноді спотвореною. Концепція миттєвої передачі даних не виключає фальсифікацій. Ця техніка іноді навіть суперечить поняттям журналістики, яка, навпаки, ґрунтується на тимчасовому відході від описуваних подій, необхідному для того, щоб зібрати потрібні факти, зіставити інформацію з різних джерел, перевірити висунуті звинувачення і проаналізувати всю сукупність отриманої інформації. Журналістика - не техніка опису подій, а мистецтво їх розуміння. Миттєва передача інформації не тільки не гарантує її достовірність, а й змушує людей покладатися на часто оманливу видимість і забобони. У новій концепції CNN інформація перестає бути інструментом для отримання знань, перетворюючись на спектакль, постановка якого нагадує грецькі трагедії. У цьому спектаклі диктори та кореспонденти грають роль античного хору. У 1991 році, також, як і в 2003, кожен заздалегідь знав розв'язку сюжету: наймогутніша в світі військова держава розчавить сміховинну іракську армію. Як і в давньогрецьких трагедіях, у глядачів захоплювало дух не від неіснуючої інтриги, а від гіпнотичної чарівності невблаганної долі. У цих умовах достовірність перестає бути критерієм інформації, поступившись місцем трагедії.

Викликає тривогу те, що не вироблено ніяких правил, здатних попередити спотворення фактів. Так, під час операції «Буря в пустелі» міністр оборони Дік Чейні і глава генштабу Колін Пауелл оголосили, що Саддам Хусейн відкрив клапани нафтових колодязів і виливає нафту в Перську затоку, провокуючи «найбільшу екологічну катастрофу всіх часів». CNN підтвердило, що біля берегів вода покрита нафтовими плямами, поширивши картинку забрудненого мазутом баклана, що сидить на пляжі. Проте агентство Reuters відразу ж пояснило, що невелика нафтова пляма стала наслідком нападу на іракський танкер американців, які, можливо помилково, порахували, що судно перевозило зброю. А висунуте проти Саддама звинувачення дозволило Вашингтону приховати військову помилку і, заодно, демонізувати Хусейна в очах екологів.

І в цьому випадку «ефект CNN» надав достовірність цієї інформації. Крім того, що ніхто з журналістів не перевірив розмір нафтової плями, ніхто також не засумнівався в істинності обвинувачення. Лише набагато пізніше журналісти дізналися в трансльованих картинках старі кадри каналу ITN і відзначили, що, розлившись в море , шар мазуту не міг потрапити на берег, і що даний вид баклана не зустрічається в Перській затоці. Було відзначено також, що особлива примітивність звинувачення полягала в тому, що для іракців не було ніякого сенсу знищувати кувейтські берега, на які вони якраз і посягали [10].

Все вищесказане підводить нас до ще одного факту: для того, щоб спрацював «ефект CNN» зовсім не обов'язково, щоб інформація була правдоподібною, достатньо, щоб вона була трагічною.

CNN бачить себе в якості новинного місіонера, забезпечуючи людей інформацією в найвіддаленіших куточках нашого світу. Завдяки CNN, мільйони глядачів стали «очевидцями» значних подій, багато з яких дійсно змінили світ.

Тим не менше, хоча CNN фактично перша відкрила світу світ, її інформаційна політика переслідує й комерційні цілі. Комерціалізація ЗМІ як явище в міжнародній журналістиці негативно відбилася на достовірності висвітлення фактів CNN. І хоча компанія продовжує запевняти, що комерційний чинник в її інформаційній політиці не основний, історія діяльності телемережі говорить про інше.

Надпопулярність CNN завжди змушувала дослідників мас-медіа тримати телемережу «під прицілом» критики. Критичні оцінки варіювалися від твердження, що новини CNN схожі на «жувальну гумку» до звинувачень у недостатньому аналізі, «американському» стилі «фаст-фуд»: приготовані на «швидку руку» сюжети подаються швидко і просто. «Протягом усього дня - музична заставка, сенсація, новини, новини, реклама, новини, реклама ... Але ж необхідна фільтрація» , - стверджувала британська журналістка Daily Telegraph Аманда Мітчісон .

Новини CNN - репортажі миттєвого реагування на подію, акцентування на тому, що відбувається, на самому дійстві, ніж на аналізі ситуації. Як говорять дослідники, CNN повідомляє не про те, що сталося, а про те, що відбувається. «Невідредаговані», «нефільтровані» новини - таке визначення давав новинам колишній президент CNN Том Джонсон. Найчастіше саме за це CNN потрапляла під приціл критиків, які порівнюють манеру висвітлення подій журналістами CNN з потоком свідомості.

Проте в такому моментальному висвітленні подій і приховується комерційний інтерес телекомпанії. Це саме той чинник, який забезпечує їй популярність. І часом в погоні за рейтингом простежуються негативні наслідки комерціалізації. Наприклад, «інфотейнмент» - спільна риса засобів масової інформації, яка почасти стала наслідком особливостей економіки ЗМІ - новини повинні бути привабливими і знайти численних «покупців». Таким чином, вміст новин на CNN вийшов з-під редакторського контролю, що породило «гонку» за сенсаціями. Прагнення ж стати першими у висвітленні подій - пріоритетне завдання для CNN, і іноді саме це призводить до курйозів і недостовірності висвітлення фактів. Наприклад, під час виборів президента США у 2000 році, CNN, не дочекавшись остаточного результату підрахунку голосів, оголосила президентом спочатку А. Гора, потім Дж. Буша, а через деякий час їй довелося повідомити, що необхідне перерахування голосів і переможець в президентській гонці поки невідомий [10].

Історія CNN налічує всього 33 роки. За цей період американський телеканал з аудиторією в 1,7 мільйона абонентів перетворився на Мультиканальну мережу новин, відому у всьому світі, а його аудиторія виросла більш ніж у сто разів. CNN послужила зразком для інших телекомпаній, вплинула на практику створення та розповсюдження міжнародних новинних програм, але при цьому й зазнала негативного впливу комерціалізації на достовірність новинної інформації. CNN стала одним з факторів впливу на швидкість рішень політиків і дипломатів у періоди гострих міжнародних криз. Створені після CNN телеканали новин вважали своїм обов'язком представити себе альтернативою компанії, прийнявши формат каналу і особливості створення новин, але разом з тим пропонуючи аудиторії свою унікальну подачу матеріалу. Так, якість програм та високий рівень аналітики ВВС World залучають як елітну аудиторію, так і пересічних громадян з різних країн світу. Далі розглянемо пріоритети інформаційної політики міжнародної телеслужби Британської мовної корпорації.

Якщо мережа CNN «виросла» з практично нікому не відомої телекомпанії та сама зробила себе знаменитою, то ВВС World носить марку всесвітньо шанованої теле- і радіослужби. ВВС - національне надбання Великобританії. З 1927 року, коли Джон Рейт заснував Британську мовну корпорацію, ВВС домінує на національному медіаринку Великобританії.

Початок мовлення на міжнародному інформаційному ринку ВВС World прийнято відраховувати з жовтня 1991 року. Тоді канал називався ВВС World Service Television («Всесвітня служба телебачення ВВС») і поширювався на Азію і Близький Схід. Тріумф CNN і високі рейтинги під час висвітлення війни в Перській затоці сприяли появі конкуруючих телемереж глобального охоплення. Це і стало одним із стимулів запустити міжнародну службу ВВС.

Розпочата в 1990-х рр. комерціалізація британського теле- і радіомовлення сприяла і розширенню комерційної діяльності Британської мовної корпорації. Так, на комерційних засадах, з 1991 року ВВС World Service Television стала поступово завойовувати світ. Телеканал запустили спочатку на азіатському ринку. Перший рік мовлення на Азію виявився досить успішним: ВВС отримала 7,5 мільйонів абонентів. У грудні 1992 року почалося мовлення на Африку: тільки в Гані через перші півроку трансляції на ВВС World Service Television підписувалося 20 відсотків сімей країни.

У січні 1995 року ВВС World почала мовлення на Європу, Індію та Близький Схід. За 1995-1999 рр. відбулося стрімке просування ВВС World на світовий ринок: до 2000 року телемережа стала транслюватися на території понад 200 країн світу [11].

ВВС World довгий час відчувала гостру нестачу фінансового забезпечення. Каналу цілком доводиться покладатися на комерційний прибуток, адже, будучи комерційною структурою, вона не отримує фінансової підтримки від держави. Комерціалізація певною мірою вплинула на інформаційну політику телемережі, але сьогодні в пріоритети ВBC входять не тільки такі традиційні комерційні завдання як «розважати» й «рекламувати», а ще й «збагачувати» інформацією аудиторію, навчати її.

Незважаючи на те, що ВBС World є комерційною службою мовлення, вона слідує високим редакційними ідеям і стандартам, завдяки яким Британська мовна корпорація завоювала авторитет. Якість коментарів і аналітичних оглядів, об'єктивність, точність і неупередженість приваблюють глядачів у всьому світі.

Незважаючи на деякі проблеми в управлінні, властиві, втім, багатьом телекомпаніям, ВBС World має ключовий фактор успіху. Він полягає у головній концепції ВВС World - якості новинних програм, високому рівні аналітики, багатосторонній інтерпретації подій, компетентності журналістів та ведучих.

Британська мовна корпорація постійно вивчає аудиторію і, виходячи з результатів досліджень, ставить перед новинною службою нові завдання. Відділення фактів від коментарів - один з основних критеріїв мовлення ВВС World. У компанії вважають, що тільки дотримання цього правила допоможе журналістам уникнути негативних ніслідків комерціалізації ЗМІ, досягти необхідної точності і зберегти репутацію в разі пред'явлення звинувачень в упередженості.

Новинні репортажі BBC вибудовуються таким чином, щоб аудиторія сама змогла зробити висновки з отриманої інформації. Всі судження репортерів повинні виходити виключно з фактичного матеріалу. Так, наприклад, наприкінці 1999 року Джон Сімпсон, редактор і кореспондент відділу міжнародних подій ВВС, вирішив зняти фільм про корупцію. У пошуках конкретного прикладу, який повинен був лягти в основу фільму, він звернувся в Інтерпол, де йому порадили провести розслідування в Угорщині. Відправившись в Угорщину, Сімпсон зняв фільм про контрабандний продаж нафти на території країни. Те, що поліцейські та політики не боялися говорити про цю проблему і вільно виступали перед камерою, справило на Сімпсона величезне враження. Фільм, що вийшов на ВВС World, викликав справжню сенсацію в Угорщині. Угорський уряд тут же звинуватив ВВС у спотворенні фактів і пригрозив судовим позовом. Однак така позиція була не більше ніж блефом, оскільки фільм був збудований виключно на фактах: у ньому не було ні помилок, ні вигаданих свідчень. Звичайно, показ фільму в період, коли країна покладала надії на швидкий вступ до ЄС, викликав обурення звичайних громадян і урядовців, які вважали, що прання «брудної білизни» сильно підмочить репутацію держави, що претендує на членство в європейському альянсі. «Не можна догодити всім, - коментував резонанс від фільму Джон Сімпсон. - Телебачення не підходить для узагальнень, його сила - в конкретному прикладі».

З цього очевидно, що BBC World надає велике значення достовірності фактів, які вона висвітлює, і не дозволяє собі таких помилок як, наприклад, CNN. ВВС завжди відрізнялася підвищеною увагою до своєї аудиторії, відповідальністю за свої програми та ефекти, які вони виробляють. У новинних репортажах ВВС рідко можна побачити сцени насильства, а якщо вони демонструються, то гранично коректно. Це свідчить про те, що телекомпанія не ганяється за комерційним успіхом, жертвуючи при цьому інтересами своїх глядачів. Вона навпаки намагається надати аудиторії якомога достовірну і проаналізовану інформацію. Аналітичні програми - своєрідний «козир» ВВС World: в студію запрошуються всілякі експерти, політики, дипломати, проводяться телемости, якщо, скажімо, треба отримати думку політичного аналітика з Вашингтона. ВВС відпрацювала метод фільтрації всіх джерел інформації. Незалежно від того, урядова це інформація або висловлювання пересічного громадянина, - все оцінюється на ВВС з точки зору ясності, точності та об'єктивності. Спірні питання вирішують консультанти та редактори, які спеціалізуються в різних сферах. Не випадково, девіз ВВС World: зрозуміти все, що відбувається, і надати подіям сенс [4, c. 80].

Отож, унікальність ВВС World в тому, що на відміну від CNN ця телемережа завоювала позиції на інформаційному ринку практично без допомоги комерційних партнерів, багато в чому завдяки журналістській майстерності співробітників.

Безумовно, компанію ВВС дуже важко критикувати і з тієї причини, що занадто висока планка журналістської майстерності і бездоганний стиль. Під час висвітлення війни в Іраку 2003 вона все ж потрапила під приціл критиків. При чому, якщо урядові чиновники звинувачували її в нав'язуванні антивоєнних настроїв, то, наприклад, арабські ЗМІ критикували ВВС за підтримку державних інтересів Великобританії.

Хоча міжнародне телебачення Великобританії «із запізненням» прийшло на інформаційний ринок глобальних теленовин, нішу якого обгрунтувала CNN, і перші і наступні кроки в глобальному мовленні ВВС виявилися досить успішними: вона завоювала популярність в Азії та Африці, її авторитет у Європі чимало сприяв залученню багатомільйонної аудиторії. Якість програм ВВС World поза всякою конкуренцією. Багато в чому це результат багатосторонньої інформаційної політики ВВС, націленої на професіоналізм і достовірність висвітлюваних подій і фактів.

2.3 Наслідки комерціалізації ЗМІ в Україні

Процес утворення національної системи ЗМІ, що почався після здобуття незалежності України, супроводжувався переходом державних ЗМІ у нові форми власності: приватну та комунальну. Процес роздержавлення ЗМІ мав свої позитивні й негативні наслідки. Поступово утворилось конкуренте середовище національних, мультирегіональних та регіональних ЗМІ, що, безумовно, сприяло альтернативності та плюралізму інформування громадян про політичні події. Але процес утворення системи суспільних ЗМІ залишився на рівні декларацій різних політичних парламентських сил, а потужна, з технічної точки зору, система державної телерадіокомпанії практично уникнула реформування. Можна стверджувати, що з часом, десь наприкінці 90-х років минулого століття, в нашій країні утворилась авторитарна модель відносин між владою та представниками ЗМІ, основні ознаки якої полягають у наступному: 1) провідні ЗМІ суспільно-політичного спрямування належать державі або перебувають під впливом невеликої кількості фінансово-промислових груп, які є залежними від влади; 2) влада продовжує використовувати протекціоністські заходи щодо підтримки власних або лояльних до неї ЗМІ; 3) держава здійснює адміністративний тиск та пряме втручання у діяльність ЗМІ; 4) більшість ЗМІ заангажовані, не дають повної та об'єктивної інформації про політиків та значущі політичні події, не забезпечують комунікаційного діалогу між населенням та владою, а є інструментом маргіналізації та управління масами в руках можновладців; 5) такі функції, як кореляція, артикуляція, соціалізація, критика та контроль, що визначають демократичний характер ЗМІ, спотворені на користь функціям обслуговування, реклами та розважання; 6) наявна нерівність можливостей доступу до інформації між різними групами населення. [6, с. 5]

Серйозними важелями впливу на інформаційну політику засобів масової інформації є економічні інструменти, зокрема явище комерціалізації ЗМІ. Аналіз медіа-ринку України дозволяє констатувати, що більшість провідних українських електронних та друкованих ЗМІ фактично належать кільком фінансово-промисловим групам, що справляють помітний вплив на внутрішню та зовнішню політику нашої держави. Зазначена проблема характерна для ЗМІ більшості країн світу, у тому числі й держав Заходу, де більшість ЗМІ належать великим корпораціям та медіамагнатам, зокрема Руперту Мердоку у Великобританії, Конраду Блеку у Канаді, Сільвіо Берлусконі в Італії та ін.

В Україні телебачення - також іграшка для надбагатих. Компанії, які контролюються Віктором Пінчуком, Ігорем Коломойським, Ринатом Ахметовим і Дмитром Фірташем, охоплюють понад 85% української телевізійної аудиторії. Для більшості з них телеканали - це інструмент політичного впливу, засіб захисту активів, особистий PR_відділ. Коломойський щорічно витрачає на телеканали групи «1+1» понад $100 млн., утримання «Інтера» цього річ коштуватиме Фірташу і його партнеру Валерієві Хорошковському щонайменше $70 млн., ненабагато менше витрачає Ахметов на високі рейтинги медіа-групи «Україна».

Одним із найбільших медіа-магнатів в Україні є Віктор Пінчук. Його телегрупа StarLightMedia, яка займає 159_те місце в переліку найбільших українських компаній, майже кожен рік приносить великі прибутки.

StarLightMedia - найбільша в Україні телевізійна група, яка поєднує шість телеканалів: СТБ, ICTV, Новий канал, М1, М2, QTV. Група отримує 50% усіх прибутків від реклами на українському телебаченні. Співвідношення між часткою рекламних прибутків і показниками перегляду телевізійники називають «power ratio». Що воно вище, то якісніша аудиторія на думку рекламодавця. У StarLight цей показник 1,35 - набагато вищий за показник конкурентів. «Рекламодавці прагнуть розміщатися на каналах StarLight, тому що вони мають найбільш платоспроможну аудиторію», - констатує директор аналітичної компанії «Кортекс» Андрій Колесник. Успіх телеканалів групи також в основному полягає в інтерактивності, яка сьогодні притаманна ефірній журналістиці. Українські медіа застосовують цей технологічний прийом у різних жанрах електронних ЗМІ (від інформаційно-розважального ток-шоу до програм новин), як правило, з метою створити ілюзію присутності та впливу аудиторії на те, що відбувається в прямому ефірі [12].

За останнє десятиріччя в Україні суттєво змінився формат масово-інформаційних відносин. По-перше, українські мас-медіа стали справжнім засобом політичної комунікації між владою і суспільством. У сучасному українському медіапросторі політична комунікація має суперечливий, часом агресивний характер, що негативно впливає не лише на рівень політичної культури суспільства, а й спричиняє дисбаланс масової свідомості аудиторії, створюючи психологічний дискомфорт, напругу, конфліктні ситуації та протистояння відносин між людьми на побутовому рівні [3, c. 55-56]. Крім того, комерціалізація засобів масової інформації поступово призводить до того, що більшість аудіовізуальних і друкованих мас-медіа в Україні втрачають якісний рівень і перетворюються на "жовту журналістику". Насилля, секс, скандали, злочини, повідомлення про стихійні лиха і катастрофи забирають більшість ефірного часу як у програмах новин на радіо і телебаченні, так і на шпальтах періодики. Інформаційні служби перебувають під впливом транснаціональних корпорацій. Для того щоб залишитися конкурентоспроможними на інформаційному ринку, ЗМІ вдаються до різних методів, одним із яких є гонитва за сенсаційними матеріалами.

У контексті взаємовідносин комерційних ЗМІ України та їхніх власників слід ще раз наголосити на негативному впливі комерціалізації - тобто сприйняття друкованих та електронних ЗМІ власниками каналу насамперед як джерела отримання прибутку, що обумовлює цілком правомірний тиск з боку власників на адміністрацію та творчий колектив ЗМІ, який виявляється, зокрема, у зміні пріоритетів інформаційної політики ЗМІ. Власники найбільших в Україні медіагруп дедалі частіше розповідають своїй аудиторії про інтриги і менше звертаються до важливих для пересічного громадянина проблем. Репортери, які висвітлюють економічні питання, часто навіть не підозрюють, що працюють на впливових підприємців (Віктора Пінчука, Валерія Хорошковського, Олександра Роднянського, Рената Ахметова і т.д), які тільки використовують здатність ЗМІ впливати на суспільство і формувати громадську думку. Така тенденція може звести нанівець роль журналістики в демократичному суспільстві. Критики запевняють, що учасники теледебатів зараз лише поверхово коментують події, уникаючи глибокого аналізу й пояснень причин і наслідків того, що сталося. І це дуже наглядно спостерігається на українському телбаченні.

Редакції мають своєчасно і компетентно пояснювати своїй аудиторії складні явища економічного й політичного життя країни і світу. Суспільство повинне мати не лише доступ до інформації про ухвалення того чи іншого рішення або про прийняття законів, а й професійне тлумачення певних соціальних змін. Крім того, ЗМІ мають висвітлювати різні погляди і подавати аргументи під час обговорення актуальних тем, а також давати аудиторії можливість висловлювати свою точку зору. Такий підхід до журналістської діяльності в Україні дуже рідкісний. Натомість матеріали телеканалів перповнені розважальними ток-шоу, зірковими передачами у прямому ефірі, спецпрограмами про особисте життя зірок та їх «зіркових» дітей. Тільки за останні 5-7 років на телеканалі СТБ було випущено десятки успішних шоу розважального характеру. Багато в чому саме завдяки їм рейтинги каналу за цей час зросли майже в три рази [12].

Якщо проаналізувати український медіаринок під впливом комерціалізації ЗМІ взагалом, то картина виглядає наступним чином: 1) найбільші і найпопулярніші телеканали, газети і журнали зосереджені в руках олігархів або політиків, які переслідують як комерційні, так і політичні цілі, визначаючи контент ЗМІ відповідно до своїх інтересів; 2) реклама стала основним інструментом конкурентної боротьби телеканалів, внаслідок чого вона перенасичує українське телебачення; 3) вміст розважальних програм на ТБ зростає з кожним роком, витісняючи матеріали навчального, інформативного і дискусійного характеру, які б дали можливість аудиторії проаналізувати реальні економічні й політичні проблеми в Україні.